Вступ.

1. Планування як основний інструмент управління.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Прогнозування, планування та регулювання — основні інструменти управління економікою країни. Перспективне прогнозування та планування дає змогу виробити економічну стратегію держави на найближчі 10-20 років, а потім, деталізувавши їх і склавши тактичні й поточні плани, регулювати діяльність господарюючих суб'єктів, якщо заплановані економічні показники не досягаються.

Планування являє собою управлінський процес визначення цілей підприємства і засобів їх досягнення, забезпечення і підтримки відповідності між ними.

Дехто вважає, що планувати діяльність підприємства в умовах мінливої ринкової ситуації — це марно витрачати сили та час. Проте, як свідчить досвід ефективно працюючих підприємств, існує прямий зв'язок між успіхом підприємств і плануванням їхньої діяльності. Вказуючи на цю закономірність, фахівці ринкової економіки виділяють такі позитивні результати формального планування: воно примушує керівників перспективно мислити; сприяє чіткішій координації зусиль; змушує чітко визначити свої завдання та пріоритети; робить підприємство більш підготовленим до ринкових змін; дає можливість застосовувати контроль; наочно демонструє взаємозв'язок обов'язків посадових осіб.

1. Планування як основний інструмент управління

Планування — це процес визначення цілей, які передбачає досягти підприємство за певний період, а також способів досягнення цих цілей. Планування об'єднує структурні підрозділи підприємства спільною метою, сприяє односпрямованості й скоординованості процесів, що уможливлює найефективніше використання наявних ресурсів і своєчасне розв'язання різноманітних завдань управління. Поряд із загальними принципами управління у плануванні існують також специфічні принципи, а саме: цільова спрямованість, системність, збалансованість, оптимальність використання ресурсів, адекватність об'єкта і предмета планування.

Найважливішим принципом планування є чіткий вибір і обґрунтування цілей, кінцевої мети, результатів діяльності підприємства. Виокремлюють п'ять основних цілей діяльності підприємства:

· господарсько-економічну — зумовлена вимогами забезпечення високої ефективності виробничої системи, випуску суспільно необхідної конкретної продукції;

· виробничо-технологічну — відображує основне фундаментальне призначення підприємства — випуск певної продукції належної якості;

· науково-технічну — постійне прискорення НТП, що матеріалізується в постійному поліпшенні якості продукції та оновленні технічної бази виробництва;

· соціальну— якнайповніше задоволення матеріальних і духовних потреб працівників підприємства;

· екологічну— забезпечення вимоги відтворюваності ресурсів та виготовлення екологічно безпечної продукції [6, c. 59].

Класифікацію методів планування наведено в табл. 1.

Ресурсний метод планування застосовують при монопольному становищі підприємства або за умов слабкої конкуренції. З посиленням конкурентної боротьби початковим моментом планування стають потреби ринку і попит на продукцію (послуги). У цьому разі застосовують цільовий метод планування.

Залежно від позиції підприємства на ринку застосовують різні принципи визначення кінцевого і проміжних значень планових показників. Якщо підприємство впевнене, що розвиватиметься в майбутньому зі збереженням тенденцій, які склалися нині, то воно застосовуватиме екстраполяційний метод визначення планових показників. За інтерполяційним методом підприємство встановлює мету для досягнення її в майбутньому і намагається визначити шлях до неї, визначаючи поступово проміжні планові показники.

Для визначення ступеня обґрунтованості показників важливо виокремити методи планування за способом розрахунку планових завдань. Дослідно-статистичний метод встановлення планових показників передбачає використання фактичних статистичних даних за попередні роки і їх усереднення. Обгрунтованішим є факторний метод планування, згідно з яким планові дані визначають на основі розрахунків впливу найважливіших чинників, що зумовлюють зміну цих показників. Для підприємства це насамперед планування ефективності виробництва (визначення темпів підвищення продуктивності праці, зниження собівартості продукції тощо). Найточнішим є нормативний метод планування. Він полягає в тому, що планові показники розраховують на основі прогресивних норм використання ресурсів. Для цього на підприємстві створюють відповідну нормативну базу.

Узгодженість потреб з необхідними ресурсами для їх задоволення найкраще забезпечується за допомогою балансового методу. Таблиці-баланси складають так, що в одній частині показують усі напрями витрачання ресурсів згідно з наявними потребами, а у другій — джерела надходження цих ресурсів. Ці частини балансу повинні збігатися. На підприємстві баланси розробляють для всіх видів ресурсів: матеріальних, трудових, фінансових. Матричний метод планування є розвитком балансового методу і полягає в побудові моделей взаємозв'язків окремих виробничих підрозділів і показників.

За сучасних умов підприємства намагаються розробляти не один, а кілька варіантів планів. За допомогою економіко-математичного моделювання найважливіші показники плану необхідно оптимізувати.

Замість традиційного ручного методу планування із застосуванням найпростіших обчислювальних засобів дедалі частіше застосовують сучасні методи — механізовані та автоматизовані з використанням настільних калькуляторів і сучасних ЕОМ [1, c. 75-76].

Форма подання планових показників залежить від традиційних вимог звітності на конкретному підприємстві й відображує його специфіку та загальну культуру планової діяльності.

Таблична форма подання планових показників є найпоширенішою як у перспективному, так і в поточному плануванні. Лінійно-графічний спосіб зображення показників частіше використовується при обробці статистичних даних, порівнянні планових і фактичних даних в економічному аналізу. Логіко-структурна (сітьова) форма, як правило, є корисною і наочною при складанні маршрутів вантажоперевезень, руху транспорту тощо.

Мінливість ринкового середовища зумовила необхідність застосування стратегічного підходу до системи господарювання на підприємстві. Стратегія — це генеральна комплексна програма дій, що визначає пріоритетні для підприємства проблеми, його місію, основні цілі й розподіл ресурсів для їх досягнення. За змістом стратегія є довготерміновим плановим документом, результатом стратегічного планування.

Стратегічне плануванняздійснюється поетапно. До основних належать такі етапи:

1. Визначення місії підприємства.

2. Формування стратегічних цілей.

3. Аналіз зовнішнього середовища, оцінка актуальності й реальності місії та цілей.

4. Аналіз потенціалу підприємства, перспектив його розвитку, оцінка адекватності потенціалу місії і цілям.

5. Вибір генеральної стратегії.

6. Аналіз стратегічних альтернатив.

7. Розробка функціональних і ресурсних субстратегій.

8. Запровадження, контроль і оцінка результатів.

Стратегічне планування забезпечує основу для всіх управлінських рішень. До його компонентів входять цілі та вказівки для прийняття рішень, а також основні етапи планування.

Необхідними умовами правильного вибору цілей та стратегії підприємства є аналіз зовнішнього середовища з метою визначення можливих загроз і аналіз внутрішнього середовища підприємства з метою з'ясування його слабких та сильних сторін. Цілі й загальну стратегію підприємства необхідно об'єднати з іншими організаційними функціями для їх реалізації. Механізмом такого зв'язку є розробка середньо-, короткотермінових та оперативних планів[6, c. 98-99].

Складання середньо- та короткотермінових планів належить до тактичного планування діяльності підприємства. Тактичне планування відрізняється від розробки й практичного здійснення стратегічного плану за сферою впливу, часом дії наслідків, ступенем диференціації показників. Середньотермінові плани розробляються на кілька років (п'ять-сім) для конкретизації завдань довготермінового стратегічного плану. Період, що становить один рік, є найприйнят-нішим для розробки тактичних короткотермінових планів (їх ще називають поточними). Середньо- і короткотермінові плани взаємопов'язані, складаються за єдиною методологією й мають однакову структуру. Тактичні плани складаються з таких розділів:

• маркетингова діяльність — плани маркетингу для основних виробів і загальний план для всієї продукції підприємства;

• виробнича діяльність — випуск продукції в натурі й за вартістю, обґрунтування виробничої програми підприємства;

• науково-дослідні, конструкторсько-технологічні та експериментальні роботи — освоєння нових технологій і виробів;

• праця, кадри, соціальний розвиток колективу — персонал, фонд заробітної плати, продуктивність праці, умови праці та побуту;

• капітальні вкладення та капітальне будівництво — інвестиції, будівельно-монтажні роботи, введення в дію нових основних фондів;

• матеріально-технічне забезпечення — потреба в матеріальних ресурсах і джерела її задоволення;

• організація виробництва, праці та управління — удосконалення форм і методів організації, структурна перебудова;

• природоохоронна діяльність — заходи охорони й раціонального використання природних ресурсів;

• зовнішньоекономічна діяльність — показники зовнішньоекономічної діяльності, результати експортно-імпортних операцій;

• витрати, прибуток, рентабельність — собівартість виробів і сукупного обсягу випущеної продукції, прибуток, рентабельність;

• фінансова діяльність — баланс доходів і витрат, відносини з бюджетом та кредитні[1, c. 136-137].

Оперативне планування — це завершальна ланка в системі планування діяльності підприємства, а також засіб виконання всіх попередніх планів. У процесі оперативного планування здійснюють детальну розробку планів підприємства і його підрозділів на короткі проміжки часу (місяць, декаду, добу і зміну). Розробка планів поєднується з питаннями організації їх виконання. Оперативне планування поєднує два напрями роботи: календарне планування і диспетчеризацію (оперативний облік, контроль і регулювання виконання плану).

Групування планів на довго-, середньо- та короткотермінові певною мірою умовне. Вони різняться лише терміном одержання кінцевого результату. Поряд з цим кожний вид планування має характерні відмінності. Розглядувані плани різняться за такими позиціями:

· точністю встановлення інтервалу планування;

· ступенем інтеграції і диференціації, а також кількістю показників планування;

· ступенем точності розрахунків витрат і результатів виробництва;

· порядком розподілу обов'язків між виконавцями плану.

Процес планування безперервний. Цілі та завдання встановлюють до початку реалізації плану, а потім лише коригують їх, уточнюють і розроблюють оперативні плани.

Приклади трансформування показників планування в різнотермінових планах наведені в табл. 2.

Бізнес-план підприємства — це письмовий документ, де викладено суть, напрями і способи реалізації підприємницької ідеї, охарактеризовано ринкові, виробничі, організаційні та фінансові аспекти майбутнього бізнесу, а також особливості управління ним. Цей план є підставою для подальшої підприємницької діяльності, необхідною передумовою залучення інвестицій, інноваційно-інвестиційних проектів тощо. При цьому бізнес-план виконує дві функції: зовнішню(ознайомлення зацікавлених людей з ефективністю реалізації тієї чи іншої підприємницької ідеї) і внутрішню(відпрацювання системи управління реалізацією підприємницького проекту) функції[4, c. 39].

До типових розділів бізнес-плану належать такі:

· резюме — короткий огляд бізнес-плану, його ключових аспектів, повідомлення про наміри;

· галузь, підприємство та його продукція — поточна ситуація і тенденції розвитку галузі; опис продукції; стратегія підприємства; права власності;

· дослідження ринку — характеристика ринку продукту; цільовий ринок бізнесу; місцезнаходження підприємства; оцінка впливу зовнішніх чинників;

· маркетинг-план — стратегія маркетингу; очікувані обсяги продажу продукції;

· виробничий план — основні виробничі операції; машини і устаткування; приміщення; сировина, матеріали та комплектуючі;

· організаційний план — форма організації бізнесу; потреба в персоналі; власники і менеджери бізнесу; організація управління; кадрова політика;

· оцінка ризиків — типи можливих ризиків; способи реагування на загрози для бізнесу;

· фінансовий план — прибуток і збитки; план руху готівки; плановий фінансовий баланс; фінансові коефіцієнти[9 c. 251-252].

Висновки

В ринкових умовах господарювання розробка плану виробництва і продажу продукції є центральним завданням комплексного планування техніко-економічного розвитку підприємства. План виробництва визначає генеральний напрям діяльності всіх структурних підрозділів підприємства, виступає основою поточного внутрішньо-виробничого планування. Виділяють три основні тактики планування сукупного обсягу виробництва.

1. Постійний обсяг виробництва при постійній величині виробничого потенціалу незалежно від коливань попиту;

2. Обсяг випуску продукції, який враховує зміни попиту при постійній величині виробничого потенціалу;

3. Змінний попит і обсяг випуску при змінній величині виробничого потенціалу.

В умовах ринкової невизначеності можуть використовуватись різні методи формування виробничої програми: → рівневе прогнозування, → послідовне прийняття планових рішень, → створення ситуаційних планів, → лінійне програмування, → диверсифікація продуктів і ринків тощо.

Список використаної літератури

1. Ареф'єва О. Економіка підприємства: Навч. посібник для студ. — К. : Видавництво Європейського ун-ту, 2005. — 238с.

2. Афанасьєв М. Економіка підприємства: Навч.-метод. посіб. / Харківський національний економічний ун-т. — Х. : ВД "Інжек", 2007. — 320с.

3. Бойчик І. Економіка підприємства: навч. посіб.. — Вид. 2-е, доп., перероб. — К. : Атіка, 2007. — 528c.

4. Бондар Н. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ За заг. ред. А. В. Калини. — К.: МАУП, 2006. — 350 с.

5. Гетьман О. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Оксана Гетьман. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 487 с.

6. Головінов М. Економіка підприємства: навч. посіб. для студ. екон. спец. вищ. навч. закл. / Донецький національний ун-т економіки і торгівлі ім. Михайла Туган- Барановського. — Донецьк : ДонНУЕТ, 2008. — 266c.

7. Дацій О. Економіка підприємства: Навч. посіб. / Гуманітарний ун-т "Запорізький ін-т держ. та муніципального управління". — Запоріжжя : ГУ "ЗІДМУ", 2004. — 224с.

8. Економіка підприємства: Підручник/ ред. : Й. М. Петрович. — 2-ге вид., виправл.. — Львів: Магнолія 2006, 2007. — 579 с.

9. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ П. В. Круш, В. І. Подвігіна, Б. М. Сердюк та ін.. — К.: Ельга-Н: КНТ, 2007. – 777 с.

10. Ковальчук І. Економіка підприємства: навч. посіб.. — К. : Знання, 2008. — 679с.

11. Кондратюк О. Економіка підприємства: навч.-метод. посібник / Європейський ун-т. — К. : Видавництво Європейського ун-ту, 2006. — 287c.