1. Конвенція про захист прав інвестора.

2. Зарубіжні дочірні підприємства груп підприємств.

Список використаної літератури.

1. Конвенція про захист прав інвестора

В Україні приділяється багато уваги забезпеченню гарантій інвестицій. Відповідно до інвестиційного законодавства України держава гарантує стабільність умов здійснення інвестиційної діяльності, додержання прав і законних інтересів її суб'єктів. Державні органи та їх посадові особи не мають права втручатися в діяльність суб'єктів інвестиційної діяльності, крім випадків, коли таке втручання допускається чинним законодавством і здійснюється в межах компетенції цих органів та посадових осіб. Ніхто не має права обмежувати права інвесторів у виборі об'єктів інвестування, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Чинне українське законодавство передбачає засоби захисту прав інвесторів, але реальний захист прав суб'єктів інвестиційної діяльності не може обмежуватися прийняттям норм права. Необхідно також забезпечити практичну можливість реалізації правових норм, а це свідчить не тільки про важливість закріплення у законодавстві норм про захист прав суб'єктів інвестиційної діяльності, але і необхідність розробки дієвого механізму їх реалізації. У даний час законодавство України про інвестиційну діяльність, що, зокрема, стосується захисту прав суб'єктів інвестиційної діяльності, має прогалини, протиріччя, не містить механізму реалізації, вимагає істотного удосконалення[2, c. 95-96].

Захист прав і інтересів суб'єктів інвестиційної діяльності, передбачений не тільки українським законодавством, але і законодавством різних країн світу, а також міжнародними угодами, що свідчить про важливість і актуальність питання забезпечення прав і законних інтересів суб'єктів інвестиційного процесу. Необхідність удосконалення українського законодавства в області захисту прав і законних інтересів суб'єктів інвестиційної діяльності з урахуванням проблем, що виникають у процесі правозастосування і досвіду зарубіжних країн.

У разі прийняття державними або іншими органами актів, що порушують права інвесторів та учасників інвестиційної діяльності, збитки, завдані цим суб'єктам, підлягають відшкодуванню у повному обсязі згаданими органами. Спори про відшкодування збитків розв'язуються судом або арбітражним судом відповідно до їх компетенції.

Конвенція про захист прав інвестора визначає правові основи здійснення різноманітних видів інвестицій, зареєстрованих на території сторін, і гарантій прав інвесторів на здійснення інвестицій і отримані від них доходи.

В ст. 5. Конвенції наводиться інформація про режим здійснення інвестицій і гарантії від зміни законодавств. Стаття 6 Конвенції висвітлює питання щодо переліку вилучень і пріоритетів країн-реципієнтів. Перелік вилучень містить назви галузей, підприємств, організацій, які відповідно до національного законодавства. Сторін не підлягають приватизації, акціонуванню або іншим формам роздержавлення власності.

Перелік пріоритетів встановлює галузі, підприємства, види діяльності і регіони, для котрих вводяться пільгові умови залучення інвестицій. Переліки вилучень і пріоритетів підлягають опублікуванню в офіційних виданнях Сторін.

Відповідно до п. 9. Конвенції, інвестиції не підлягають націоналізації і не можуть підлягати реквізиції, крім виняткових випадків (стихійних лих, аварій, епідемій, та інших обставин, які мають надзвичайний характер), передбачених національним законодавством Сторін, коли ці заходи приймаються у суспільних інтересах, передбачених Конституцією країни-реципієнта. Націоналізація або реквізиція не можуть бути здійснені без виплати інвестору адекватної компенсації[3, c. 81-82].

Інвестори — це суб'єкти інвестиційної діяльності, що вклали власні, позикові чи залучені майнові й інтелектуальні цінності в об'єкти інвестування.

Інвестори можуть виступати у ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності.

Конвенцією передбачено, що інвестор має право купувати акції та інші цінні папери суб'єктів господарювання та інших емітентів, у тому числі державних цінних паперів. При цьому Сторони беруть зобов'язання при проведенні приватизації інформувати один-одного про такі питання:

• сутність приватизації;

• хід приватизації, в тому числі про аукціони, конкурси, місце і час їх проведення,

• плани-графіки проведення аукціонів, конкурсів;

• порядок придбання акцій підприємств, що приватизуються;

• продаж об'єктів приватизації;

• найбільш значущі об'єкти, які виносяться на продаж.

Конвенцією передбачена можливість укладання з іноземним інвестором концесійних угод та угод про надання в оренду майна громадян і юридичних осіб країни-реципієнта.

Аналізуючи наукові визначення терміну "захист прав", а також чинне законодавство України можна зробити висновок, що захист прав суб'єктів інвестиційної діяльності — це сукупність засобів, установлених законодавством, метою яких є відновлення порушених прав суб'єктів інвестиційної діяльності і застосування санкцій у відношенні порушників охоронюваних законом прав і інтересів. Обґрунтовується доцільність внесення у чинне законодавство України про інвестиційну діяльність поняття "захист прав інвесторів"[6, c. 59-60].

2. Зарубіжні дочірні підприємства груп підприємств

Вітчизняні суб’єкти господарської діяльності можуть створювати за межами України такі господарські одиниці:

Філія — це підрозділ вітчизняного господарського суб'єкта, зареєстрований як окрема фірма без права юридичної особи для здійсненім торговельних або інших операцій;

Спільне підприємство — це підприємство, створене на основі об'єднання капіталів резидента і нерезидента для здійснення спільної фінансово-господарської діяльності, управління і розподілу прибутків пропорційно вкладеному капіталу;

Асоційоване підприємство — підприємство, в статутному капіталі якого частка інвестора становить від 20 до 50%;

Дочірнє підприємство — підприємство, в статутному капіталі якого частка інвестора становить від 50 до 100%.

Перевага інвесторів створювати за межами України асоційовані і дочірні підприємства обумовлена можливістю набуття контролю над ними, що передбачає здійснення вирішального впливу на фінансову, господарську і комерційну політику з метою отримання прибутку від їх діяльності.

Створення дочірніх підприємств резидентів України за її межами може здійснюватися такими шляхами:

1)заснування дочірнього підприємства шляхом майнових і грошових внесків;

2)придбання діючого іноземного підприємства;

3)придбання пакетів акцій іноземних підприємств.

Здійснення майнових інвестицій і у вигляді грошових коштів, у тому числі й у дочірні підприємства за межі України, підлягає ліцензуванню відповідно до Положення про порядок видачі індивідуальних ліцензій на здійснення резидентами майнових інвестицій за межами України, затвердженого постановою КМУ від 19.02.1996 р. № 229 та Інструкції про порядок видачі індивідуальних ліцензій на здійснення інвестицій за кордон, затвердженої постановою Правління НБУ від 16.03.1999 р. № 122.

Для отримання індивідуальної ліцензії на здійснення майнових інвестицій резиденти подають до Міністерства економіки України такі документи:

• лист-звернення з обґрунтуванням необхідності здійснення майнових інвестицій за межі України;

• нотаріально засвідчену копію свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності;

•нотаріально засвідчену копію установчих документів юридичної особи;

•згоду відповідних органів державної виконавчої влади, якщо за кордон інвестується майно, що перебуває у державній власності;

•довідку банківської установи, в якій відкрито рахунок резидента;

•документ, який підтверджує вартість майнових цінностей в іноземній конвертованій валюті на основі цін міжнародних ринків;

•документ, що підтверджує внесення плати за видачу індивідуальної ліцензії;

•документи, що свідчать про реєстрацію підприємства в країні місцезнаходження та їх установчі документи[1, c. 102-104].

Для здійснення інвестиції за кордон у вигляді грошових коштів резиденти подають до обласного управління Національного банку України за місцем державної реєстрації такі документи:

•лист-звернення на ім'я Голови Національного банку України із зазначенням мети, строків та суми інвестиції;

• нотаріально засвідчену копію свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності;

•нотаріально засвідчену копію установчих документів юридичної особи;

•згоду відповідного міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, уповноваженого управляти державним майном, що належить державі, на здійснення резидентом інвестиції (для підприємств з частковою або повною державною формою власності);

• нотаріально засвідчені копії угод (контрактів) резидентів з іноземними партнерами про здійснення резидентами інвестиції;

• копію документа про реєстрацію об'єкта інвестиції за кордоном (витяг із торговельного, банківського реєстру тощо) та його установчих документів;

• відомості про назву банк-нерезидента та його місцезнаходження, реквізити розрахункового рахунку, на який здійснюватиметься переказ валютних коштів;

• документ, що підтверджує внесення плати за видачу ліцензії.

Вимоги до здійснення резидентами іноземних фінансових інвестицій у зарубіжні дочірні підприємства такі:

— фінансові інвестиції можуть здійснюватися лише за рахунок власних коштів, а за рахунок кредитів банків, у тому числі іноземних, забороняється;

— інвестиції резидентів України повинні здійснюватися лише у безготівковій формі і виключно через кореспондентські рахунки уповноважених банків України в банках країни-реципієнта;

— всі надходження від іноземних інвестицій на користь резидентів повинні бути зараховані на валютні рахунки резидентів в уповноважених банках після сплати всіх податків відповідно до законодавства країни, що приймає інвестиції, про що офіційно інформується уповноважений банк і податкова адміністрація;

— прибуток, отриманий резидентами за кордоном, підлягає обов'язковому декларуванню[4, c. 115-117].

Прямі інвестиції з України в економіку країн світу за 2000 р. склали 2213,72 тис. дол. США, із них у формі грошових внесків 2201,11 тис. дол. США, і у формі рухомого і нерухомого майна — 12,61 тис. дол. США.

Основними типами дочірніх фірм, які створюються за кордоном українськими підприємствами, є:

1)торговельно-посередницькі. Заснування таких підприємств дозволяє максимально наблизити пропозицію товарів до ринку збуту;

2)виробничі (ремонтні, збірні, сервісні та ін.) підприємства, які призначені для перенесення частини виробничо-збутового циклу за кордон з метою адаптації експортованого товару до вимог зовнішніх ринків;

3)підприємства зі спільної реалізації інвестиційних проектів за участю іноземних партнерів, будівництво об'єктів в інших країнах;

4)підприємства інвестиційного профілю. Виступають однією із найбільш перспективних сфер застосування зарубіжних дочірніх фірм. Такі дочірні компанії можуть ефективно вкладати кошти в іноземні банки, акції та інші цінні папери зарубіжних підприємств, нерухомість;

5)фінансові дочірні підприємства. Акумулюють ресурси, призначені для подальшого інвестування, а також для репатріації капіталу в Україну;

6)інші.

При виборі країни для створення дочірнього підприємства, як правило, враховується, чи надає ця країна певні пільги для іноземних інвесторів. У зв'язку з цим можна виділити такі групи країн:

1)країни, де встановлені спеціальні правила і пільги для здійснення іноземних інвестицій;

2)країни з «помірною» системою оподаткування;

3)офшорні зони.

Прикладом першого типу країн є Угорщина, в якій відповідно до Закону про оподаткування товариств (від 1996 р. зі змінами і доповненнями) передбачені інвестиційні пільги, особливо в пріоритетних районах і створених підприємницьких зонах. Так, наприклад, якщо іноземні інвестиції спрямовані на виробництво продукції, обсягом не менше 1 млрд. форинтів (1000 форинтів дорівнює 17,78 грн.) і вкладені після 31.12.1995 р. надається пільга на податок з прибутку у розмірі 50% протягом 5 років, наступних за роком пуску інвестиції в експлуатацію. Якщо ж іноземна інвестиція здійснена у підприємницьку зону (наприклад, Захонську підприємницьку зону) в розмірі 3 млрд. форинтів і забезпечує зайнятість не менше 100 чоловік, то такі інвестори звільняються від оподаткування протягом 10 років.

Враховуючи такий фактор, Угорщина суттєво випереджає інші сусідні країни і займає перше місце як за обсягами зовнішньоекономічного обороту, так і за кількістю спільних підприємств регіону. Інвестиції України в економіку Угорщини за 2000 р. склали 823,42 тис. дол. США, в основному в транспортну галузь.

До другої групи країн відносяться країни, в котрих при досить значному рівні податку на прибуток застосовується система спеціальних податкових пільг, наприклад, щодо механізму переведення доходів і репатріації (переведення з одного розрахункового рахунку на інший) прибутків. Прикладами країн з «помірною» системою оподаткування є Австрія, Данія, Греція, Швейцарія, Нідерланди, Ірландія. Для цих країн характерні ліберальні валютні і митні режими. Крім цього, особливістю названих країн є наявність підписаних з більшістю країн світу, у тому числі з Україною, двосторонніх угод про уникнення подвійного оподаткування. Відповідно до цих угод проходить зниження додаткових податків на вивезення доходів і уникнення подвійного оподаткування в країні — одержувачі.

При виборі місця створення дочірньої компанії з «помірною» системою оподаткування, необхідно враховувати специфіку діяльності потенційного дочірнього підприємства, тому що у різних країнах свої преференції з податкових пільг до певних видів діяльності[5, c. 217-219].

Список використаної літератури

1. Сідун В. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Вікторія Сідун, Юлія Пономарьова,; М-во освіти і науки України, Харківський держ. ун-т харчування і торгівлі. — К.: Центр навчальної літератури, 2003. — 435 с.

2. Селезньов В. Основи ринкової економіки України: Влада. Право. Підприємство. Фінанси. Податки. Маркетинг. Менеджмент. Торгівля. Реклама: Посібник/ Володимир Селезньов. — К.: А.С.К., 2006. — 687 с.

3. Семенов Г. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Григорій Семенов, Марина Панкова, Андрій Семенов,; М-во освіти і науки України, ГУ "ЗІДМУ". — 2-е вид., перероб. та доп. . — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 324 с.

4. Семернікова І. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Ірина Семернікова, Наталія Мєшкова-Кравченко,. — Херсон: ОЛДІ-плюс, 2003. — 311 с.

5. Шваб Л. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Людмила Шваб,. — 3-є вид.. — К.: Каравела, 2006. — 583 с.