1. Види інформаційних продуктів і послуг. Ціни і цінова політика інформаційної діяльності.

2. Моделювання ціноутворення та оптимізація прибутку при реалізації інформаційних продуктів та послуг.

Список використаної літератури.

1. Види інформаційних продуктів і послуг. Ціни і цінова політика інформаційної діяльності

Результатом інформаційної діяльності є інформаційний продукт, який з’являється на ринку у вигляді інформаційних товарів і послуг.

Унаслідок застосування інформаційних технологій до інформаційних ресурсів створюється певна нова інформація або інформація в новій формі. Це продукція інформаційних систем та інформаційних технологій, яка називається інформаційними продуктами і послугами.

Інформаційний продукт може розповсюджуватися в такі самі способи, як і будь-який інший матеріальний продукт, — за допомогою послуг.

Інформаційна послуга — це отримання і надання в розпорядження користувача інформаційних продуктів.

З позицій виробника, інформаційна послуга включає дії суб’єктів щодо забезпечення споживачів інформаційними продуктами.

У вузькому значенні інформаційна послуга часто сприймається як послуга, отримувана з допомогою комп’ютерів, хоча насправді це поняття набагато ширше.

Слід зазначити, що більшість авторів також схиляються до наведеного вище трактування ІПП. Читаємо: інформаційна послуга— отримання та надання в розпорядження користувача інформаційного продукту. Інформаційний продукт виступає у вигляді специфічної послуги, коли певна інформація надається споживачеві. Як інформаційним продуктом, так і інформаційною послугою є інформація, деяке повідомлення. Або надання засобів для отримання інформації (наприклад, надання в оренду комп’ютерів). І далі: інформаційний продукт, послуга — «послання», носій інформації (екран, папір, диск і т. ін.), надання в оренду обчислювальних і комунікаційних пристроїв тощо. Чи: інформаційний продукт або інформаційна послуга — специфічна послуга (деякий інформаційний вміст у вигляді сукупності даних), сформована виробником для поширення в речовинній або нематеріальній формі, надається в користування споживачеві. Інформаційний продукт втілює уявлення виробника (інформаційна модель) про конкретну предметну сферу, для якої він створений. Інформаційний продукт завжди зафіксований на матеріальному носії.

Слід зазначити, що інформаційні продукти не завжди стають товаром. Багато видів інформації виробляються не для обміну і надаються споживачеві безкоштовно. Це так звані суспільні блага. Виробництво їх здійснюється державою або неприбутковими некомерційними організаціями, які становлять державний (суспільний) сектор.

Загальноприйнятої класифікації інформаційних товарів і послуг на сьогоднішній день немає. Кожний дослідник здійснює її по-своєму. Доцільність того чи іншого підходу до виділення видів інформаційного продукту визначається безпосередніми цілями дослідження, розробленими методами статистичного обліку, можливістю зіставлень як на рівні підприємств і окремих секторів економіки, так і на міжнародному рівні. Найбільш поширеними цілями будь-якої класифікації є, з одного боку, пізнавальна ціль, з іншого — уніфікація з метою порівняння, організації обліку, зіставлення та виявлення загальних тенденцій розвитку об’єктів чи процесів, що класифікуються.

Зупинимося на деяких підходах, застосовуваних до виділення певних категорій інформаційних продуктів на основі тих або інших ознак.

Почнемо з інформації, як основного продукту інформаційної діяльності. Передусім потрібно розрізняти інформацію як таку і носії інформації. Носій інформації — матеріальний об’єкт, призначений для записування, передавання і зберігання інформації.Носіями інформації можуть бути документи та інші носії, які являють собою матеріальні об’єкти, що зберігають інформацію. За фізичною ознакою вони поділяються на носії із записом, що стирається і не стирається. До носіїв з записом, що стирається, належать магнітні стрічки, карти, барабани, диски, дискети та ін. Носіями із записом, що не стирається, є паперові носії, які допускають ручне опрацювання (документи).

За галузями використання інформація може поділятися на:

· політичну;

· економічну;

· духовну;

· науково-технічну;

· соціальну;

· екологічну;

· міжнародну.

Виділення інформаційних послуг як об’єкта сервісної діяльності розширює цю класифікацію. Але необхідно знати, що інформаційні та комунікаційні технології не можна представляти тільки як діяльність типу «людина—символ», оскільки явно присутніми є відносини «людина—предмет» (компоненти технологій, у тому числі комп’ютери) і «людина—людина» (наприклад, система навчання, комп’ютерні ігри тощо).

Велика кількість інформаційних продуктів і послуг, пропонованих споживачам, засновані на різних базах даних у комп’ютерному або некомп’ютерному варіанті.

База даних (БД) — сукупність пов’язаних даних, правила організації яких засновані на загальних принципах опису, зберігання та маніпулювання даними. У БД містяться всілякі відомості про події, явища, об’єкти, процеси, публікації тощо. База даних — іменована сукупність даних, що відображає стан об’єктів та їх відношень у визначеній предметній області.

Бази даних є джерелом і свого роду напівфабрикатом для підготовки інформаційних послуг відповідними службами. Бази даних, хоча вони так і не називалися, існували і до комп’ютерного періоду в бібліотеках, архівах, фондах, довідкових бюро та інших подібних організаціях.

З появою комп’ютерів обсяги БД, що зберігаються, істотно збільшились, отже, розширюється коло інформаційних послуг.

Розглянемокласифікацію баз даних з позицій використання їх для систематизації інформаційних послуг і продуктів.

Бази даних заведено поділяти на бібліографічні та небібліографічні.

Бібліографічні БД містять вторинну інформацію про документи, включаючи реферати та анотації.

Небібліографічні БД мають велику кількість видів:

· довідкові — містять інформацію про різні об’єкти та явища (наприклад, адреси, розклад руху, телефони магазинів тощо);

· повнотекстові — містять первинну інформацію (наприклад, статті, журнали, брошури тощо);

· числові — містять кількісні характеристики та параметри об’єктів і явищ (наприклад, статистичні та демографічні дані, хімічні та фізичні дані тощо);

· текстово-числові — містять описи об’єктів та їх характеристики (наприклад, промислової продукції, фірм, країн тощо);

· фінансові — містять фінансову інформацію, яка надається банками, біржами, фірмами тощо;

· юридичні — містять правові документи по галузях, регіонах, країнах.

Залежно від характеру інформації в базах даних і способу організації зберігання розрізняють такі види інформаційних послуг:

· випуск інформаційних видань;

· ретроспективний пошук інформації (пошук за замовленням користувача, результат — інформація на носії);

· традиційні послуги науково-технічної інформації (перекази, огляди);

· дистанційний доступ до віддалених баз даних і пошук у них інформації;

· підготовка і надання інформаційних послуг;

· послуги зв’язку;

· наданняпершоджерела.

Основні види інформаційних послуг наведено на рис.1.

Випуск інформаційних видань — означає підготовку друкарської продукції: бібліографічних та інших покажчиків, реферативних збірників, оглядових видань, довідкових видань.

Інформаційні видання підготовлюються практично всіма видами інформаційних структур, служб, органів і систем. Ці видання містять вторинну інформацію, яка створюється на основі роботи з базами даних, надання роботи з якими також є послугою.

Ретроспективний пошук інформації — це цілеспрямований за замовленням користувача пошук інформації в базі даних і пересилання результатів або поштою у вигляді роздруківок, або електронною поштою у вигляді файла.

Традиційні послуги науково-технічної інформації — також здійснюються за попереднім замовленням і включають в себе:

· підготовку оглядів у вигляді рукописів;

· підготовку перекладів текстів.

Підготовка та надання інформаційних послуг:

· оброблення даних;

· програмне забезпечення;

· розроблення інформаційних технологій;

· розроблення інформаційних систем;

· зв’язок (телефонний, телекомунікаційний) для надання інформаційних послуг, здійснюваних у формі передавання даних.

2. Моделювання ціноутворення та оптимізація прибутку при реалізації інформаційних продуктів та послуг

Світовою практикою доведено, що процеси розвитку сучасного суспільства можуть бути найбільш ефективно реалізовані лише за умов формування і розвитку ринку інформаційних продуктів та послуг, оскільки саме через його функціонування можна максимально адекватно визначити суспільно-економічні потреби, необхідний рівень техніко-технологічного оснащення продуктивних сил, рівень освіти та інформаційної культури населення, а також тенденції розвитку економіки.

Ринкові відносини зумовлюють товарну сутність інформації та продукції її оброблення, які створюються і реалізуються відповідно до дії одного з основних законів ринку – попиту та пропозиції. Виходячи з того, що ІПП, з одного боку, є продуктом інтелектуального оброблення великих масивів інформації, а з іншого –базовими знаннями для подальшого використання у виготовленні конкретного матеріального товару або запуску конкретного виробничого процесу, в сучасних умовах вони стають матеріальною основою та супроводженням будь-якого соціально-економічного процесу; а інформація перетворюється на стратегічний ресурс економічного розвитку. В цьому проявляється економічна сутність категорії інформації.

Існуючі принципи інформатизації суспільства, переорієнтація на ринкові засади виробничих відносин, в яких ІПП відіграють визначальну роль, обґрунтовують об’єктивну необхідність та створюють умови для розвитку та функціонування ринку ІПП, конкурентного інформаційного середовища.

Поняття "інформаційний ринок" сформувалося з появою ринкових відносин і визначенням ІПП товаром або таким, що набуває товарної форми (рис. 1). Йому притаманні такі складові:

– товар: первинні та вторинні інформаційні продукти (книги, журнали, прейскуранти, видання органів НТІ, звіти НДДКР, креслення, депоновані рукописи, аналітичні довідки тощо);

– послуги: підготовка та проведення конференцій, семінарів, презентацій, здійснення консалтингової, виставкової діяльності тощо;

– виробники та споживачі ІПП: фізичні та юридичні особи;

– об’єкти інформаційної інфраструктури;

– нормативно-правове поле;

– специфічна політика ціноутворення та методи розрахунку цін;

– традиційні та електронний сектори обігу інформації (ділової, науково-професійної, соціально-політичної, масової та споживчої).

Таким чином, під ринком ІПП слід розуміти систему товарно-грошових відносин, що виникають між виробниками та споживачами ІПП у державно визначеному законодавчому просторі. Така система охоплює механізм вільного ціноутворення, вільного підприємництва, який функціонує на основі економічної стійкості, рівноправності та конкуренції.

Функціонування ринку ІПП підпорядковане законам товарного виробництва – закону вартості, попиту та пропозиції, закону конкуренції. На цій основі формується ринкова ціна ІПП, яка врівноважує попит та пропозицію, регулює обсяг та асортимент ІПП, впливає на розвиток товарного виробництва і є основним регулятором складових економічного відтворення. Наявність економічної конкуренції на ринку ІПП стимулює підвищення ефективності матеріального виробництва шляхом усунення з ринку технічно відсталих підприємств. При цьому, ринок ІПП докорінним чином відрізняється від усіх інших ринків, оскільки має яскраво виражену специфіку: інформація як основа створення ринкового товару є невичерпним ресурсом і характеризується унікальною здатністю опосередковувати всі види управлінсько-господарської діяльності та функціонування галузей і сфер економіки; ринок ІПП розвивається значно швидше за будь-які інші сектори як внутрішнього, так і зовнішнього ринку, безпосередньо впливає на розвиток виробничих відносин та регулювання конкурентності середовища і найважливіше – не може бути замкнений в рамках офіційних кордонів однієї держави. Він характеризується максимальним ступенем відкритості, яка зумовлена інтернаціональною природою інформації. Цьому сприяє і розвиток телекомунікацій, насамперед використання ресурсів мережі Інтернет. Поглиблення та посилення зв’язків між національними індустріями інформації, підвищення рівня їх взаємозалежності та взаємодоповнення визначають об’єктивність функціонування світового інформаційного ринку та системи розповсюдження і використання інформаційних продуктів та послуг. Крім цього, сутність однієї з основних ринкових характеристик – інформаційної потреби – відрізняється від сутності потреб, які виникають на матеріальних ринках через їх участь у прибутках підприємств та доданій вартості.

Аналіз функціонування сучасного інформаційного ринку України свідчить, що існуюча модель його формування здебільшого орієнтована на техніко-технологічні аспекти прояву і майже не враховує економічні. Проте техніко-технологічні проблеми ринку ІПП потребують здійснення удосконалених заходів, спрямованих на інтенсифікацію їх вирішення. Це стосується структур вироблення ІПП, інформаційного обслуговування, інформаційної інфраструктури, організації діяльності інформаційних посередників.

Повільно розвивається телекомунікаційна сфера, спостерігається низький рівень використання новітніх інформаційних та телекомунікаційних технологій в сучасних процесах економічного відтворення, особливо в регіонах країни. Це кардинальним чином гальмує науково-технічний та економічний розвиток держави, загрожує її інформаційній безпеці.

У зв'язку з цим наукові установи, інформаційні та інформаційно-аналітичні центри повинні вирішити таке завдання: використовуючи світовий та власний досвід, науково-практичний арсенал засобів, створити організаційно-економічний механізм формування ринку ІПП, найбільш адекватний до сучасних внутрішніх та зовнішніх умов економічного розвитку України та її інтеграції у світове конкурентне середовище.

Важливим економічним аспектом маркетингової діяльності та досліджень є наявність системи економічних показників розвитку ринку ІПП, дійової політики ціноутворення та визначення цін на ІПП.

Визначальним фактором у процесах створення та розповсюдження ІПП є ціна, політика та стратегія ціноутворення. Сьогодні при ціноутворенні на ІПП виникає новий погляд на сутність та природу цін, які змінилися з розвитком ринкових відносин, визнанням інформаційної продукції товаром і необхідністю враховувати ефект від впровадження ІПП при організації виробничих відносин та виготовленні майже всіх видів товару.

При встановленні ціни на ІПП, як і на будь-який інший вид матеріальної продукції, використовуються два методичні підходи: витратний та ціннісний, а найважливішим фактором при її встановленні виступає попит, тобто платоспроможний рівень споживачів. Модель розрахунку прибутку від виробництва, реалізації та впровадження ІПП залежно від обсягів витрат на виробництво, рівноваги попиту та пропозиції, цін конкурентів. Такий підхід до визначення цін на ІПП дозволив визначити залежність екстремальних значень прибутку виробника ІПП від вартості інформаційної послуги та їх кількості, вартості однієї інформаційної послуги для споживача з прямими витратами на її виготовлення та передачу.

Собівартість інформаційних продуктів чи послуг – це виражена в грошовій формі сукупність витрат на всі роботи, які виконуються інформаційним органом у процесі збору, переробки, збереження і реалізації інформації. Вона поділяється на планову і реальну.

Планова собівартість передбачає вибір найбільш економічного способу виконання роботи, тобто визначення необхідної величини витрат на інформаційні процеси високої якості виконання при найбільш раціональному і ефективному використанні виробничих фондів, матеріальних, трудових і фінансових ресурсів. Для її визначення необхідно дати грошову оцінку виробництва продукції. Таку оцінку можна здійснити двома способами:

– шляхом розрахунку повних витрат або кошторисної вартості виробництва загального обсягу продукції за основними техніко-економічними факторами калькуляційного кошторису сумарних витрат.

– шляхом встановлення внутрішніх цін виробництва одиниці кожного найменування продукту на основі одиничної калькуляції витрат з наступним підсумовуванням витрат по усьому виробництву.

Показник собівартості продукції широко використовується в економічних розрахунках, враховується при плануванні НІД, при визначенні розмірів фінансування інформаційного органу і ціноутворенні. Зниження собівартості інформаційних процесів веде до підвищення рентабельності виробництва, до створення умов для зменшення витрат на НІД, а відтак, і до зниження цін.

У практиці невеликих інформаційних органів для розрахунку собівартості використовуються два показники:

1. Показник собівартості кожного виду інформаційної продукції у відповідності з калькуляційними статтями витрат;

2. Кошторисна вартість всієї інформаційної продукції інформаційного органу за статтями витрат.

Список використаної літератури

1. Гужва В. Інформаційні системи в міжнародному бізнесі: Навчальний посібник/ Володимир Гужва, Анатолій Постєвой; М-во освіти України. КНЕУ. — 2-е вид., доп. і перероб.. — К., 2002. — 457 с.

2. Корнєв Ю. Г. Аналіз інформаційної діяльності як сфери бізнесу / Ю. Г. Корнєв // Актуальні проблеми економіки. — 2008. — № 6. — С. 241- 248

3. Лазарєва С. Економіка та організація інформаційного бізнесу: Навчальний посібник/ Світлана Лазарєва,; М-во освіти і науки України, Київ. нац. коном. ун-т. — К.: КНЕУ, 2002. — 667 с.

4. Медведєва В. Інформаційний бізнес у сфері освіти, культури і мистецтва: монографія/ Валентина Медведєва, Григорій Міщенко; М-о культури і мистецтв України; КНУКМ; НПБУ. — К.: Б.в., 2000. — 94 с.

5. Плескач В. Електронна комерція: Підручник/ Валентина Плескач, Тетяна Затонацька. — К.: Знання , 2007. — 535 с.

6. Чубукова О. Ю. Економіка інформації: ринок продуктів і послуг.- К.: Нора-прінт, 2001. — 334 с.