1. Яке місце належить історії економічних вчень в системі економічних теоретичних знань? В чому відмінність цієї дисципліни від економічно-теоретичних наук та економічної історії?.

2. Аналіз категорії «товар», товарного виробництва, природи і походження грошей, їхні функції в творчості А.Сміта, Д.Рікардо, К. Маркса: порівняльна характеристика.

3. «Політекономіка й економікс» — єдність й розбіжність наукових спрямувань.

Список використаної літератури.

1. Яке місце належить історії економічних вчень в системі економічних теоретичних знань? В чому відмінність цієї дисципліни від економічно-теоретичних наук та економічної історії?

Кожна подія, процес чи явище всебічно і глибоко розкриваються тільки тоді, коли враховано сув'язь минулого, сучасного і майбутнього. Цієї вимоги потрібно дотримуватися у вивченні будь-якої науки, а особливо економічної, яка розвивається на основі нагромадження людського знання в процесі суспільної й, передусім, господарської практики. Це добре розуміли економісти всіх часів, найчільніші з яких досконало оволодівали науковими набутками своїх попередників, бо тільки на спадщині минулого можна прокладати нові шляхи у майбутнє, оминати ті небезпеки, які чигають на людство й окремі народи в економічному поступі. У цьому полягає великий практичний сенс вивчення історії економічних вчень.

Ця наука належить до головних у системі економічних дисциплін, вона найтісніше пов'язана з економічною теорією (політичною економією). Можна погодитися з думкою про те, що економічна теорія, її сучасний стан є синтезом її історії, підсумком усього попереднього розвитку. Все, що сьогодні маємо в арсеналі економічної теорії, уже хтось з економістів минулого і сучасності з'ясував. Саме в цьому розумінні історія економічної теорії — це сама економічна наука, яка найповніше відображається в її теорії.

Остання, щоправда, акумулює в собі найяскравіші наукові набутки, які стали загальновизнаними й апробовані практикою. Це варто мати на увазі, оскільки автори різних видань вживають такі поняття, як історія економічної думки, історія економічних учень, історія політичної економії, історія економічної теорії тощо. Ці назви мають право на існування, бо кожна з них відповідно трактує розвиток економічних поглядів: одні з них охоплюють широкий загал, інші — сягають висот наукових узагальнень. Виокремити їх, провести між ними чітку межу ще нікому не вдалося, адже часто те, що для одних є незаперечною істиною, інші вважають утопією і доктринерством. Очевидно, потрібно йти на деякий компроміс, але не забувати, що, насамперед, слід розкрити процес становлення економічного теоретичного знання.

Історія економічних вчень — це генетика економічної думки, а тому її вивчення збагачує і розширює фахові знання економіста, формує його економічну культуру, шліфує понятійний апарат. Економічне мислення допомагає усвідомлено сприймати ті чи інші моделі економіки. Саме тому в країнах з усталеними демократичними традиціями так багато уваги приділяють вивченню історії економічної теорії, економічних вчень, доктрин, ідей, видають підручники, посібники, методичні матеріали, в яких надають перевагу висвітленню досягнень розвитку економічної думки своїх країн.

Визначення місця історії економічних вчень у системі людського знання пов'язане з методологією класифікації наук взагалі. У цьому контексті варто навести міркування видатного українського економіста-статистика середини XIX ст. Дмитра Журавського, який, маючи на увазі групування статистичної інформації та її всеохопність, зазначав, що людський розум нездатний усвідомити цілісність природи. "Ми, — писав Д. Журавський, — можемо вивчати її частинами, одночасно за багатьма пунктами, і потім зводити ці окремі знання в поняття загальніші"[2, c. 14-15].

З позицій цілісності потрібно визначати місце історії економічних вчень у системі, передусім, економічного знання, зокрема, у сім'ї фундаментальних економічних наук, до яких, крім історії економічної думки, належать економічна історія та економічна теорія. Саме з ними найтісніше пов'язана історія економічних вчень, що, як уже зазначалося, виникає на етапі певної зрілості економічного розвитку. Еволюцію цього розвитку вивчає економічна історія. Вона простежує зміну господарських форм від найдавніших часів, розкриває їхні особливості у процесі ускладнення в планетарному, континентальному, регіональному і національному аспектах. Саме економічна історія постачає конкретний фактичний матеріал для теоретично-світоглядних узагальнень; на його підґрунті виникають моделі та концепції економічного мислення у всій їхній різноманітності та комплементарності.

Історія економічних вчень — це генетика економічної науки, її фундаментальності. Сучасний стан економічної науки є підсумком усього попереднього розвитку економічної теорії. Наукова цінність економічної теорії тим вища, чим повніше вона скористалася результатами, акумульованими в її історії. Це повинен усвідомити кожний економіст, бо без осягнення теоретичного доробку попередників неможливо належно оцінити, наприклад, той чи інший посібник з економічної теорії. Економічна теорія — це світлоносна економічна наука, проміння якої яскравіші тоді, коли вона з належним поцінуванням ставиться до винаходів та відкриттів економістів усіх часів і народів. Адже економічна теорія — це синтез наукових новаторств, вона творилася багатьма поколіннями мислителів.

Крім того, історія економічних вчень тісно пов'язана з розвитком конкретних економічних наук (економічна статистика, фінанси, економіка промисловості, сільського господарства тощо). По-перше, теоретичні моделі та системи поглядів користувалися конкретною економічною інформацією; по-друге, у межах цих систем формувалися напрями відповідних економічних наук. Цей процес відбувався в різні періоди з неоднаковою інтенсивністю та ефективністю. Він триває досі, коли перед економічною наукою постали нові завдання.

Є чимало аргументів і фактів, які підтверджують взаємозв'язок історії економічної теорії з іншими науками не тільки суспільствознавчого, але і природничого циклу. Це випливає з єдності світу і людського знання, класифікація якого скоріше вимушена, ніж об'єктивно зумовлена. Це треба мати на увазі, щоб у всьому обсязі збагнути значущість вивчення історії економічної теорії, яка має свій предмет, але не настільки автономний, щоб не враховувати здобутки інших наук у результаті їхньої еволюції.

Це означає, що вивчення історії економічної теорії значно розширює світогляд економіста, спонукає ознайомитися із суміжними галузями знання, дає змогу опанувати широкий спектр не тільки економічної культури, але цивілізаційних набутків взагалі. Щоб бути добрим фахівцем з історії економічної теорії, потрібно знати не тільки історію економіки, економічних поглядів, але й загальну історію, філософію, правознавство, математику, природознавство тощо, тобто ті науки, якими збагачувались і які збагачували економічні вчення. Отже, пізнання і вивчення історії економічної теорії в усій її повноті — справа вельми складна[6, c. 21-23].

2. Аналіз категорії «товар», товарного виробництва, природи і походження грошей, їхні функції в творчості А.Сміта, Д.Рікардо, К. Маркса: порівняльна характеристика

Аналітично, як зазначив Стінгер, Рікардо, як і Адам Сміт, запропонував теорію вартості, в основу якої було покладено витрати виробництва, а не трудову теорію. Він розвинув трудову теорію вартості й показав, що там було чимало нездоланних перешкод. Однак він думав, що впливи переміщення (зміни) між прибутками і зарплатами були незначними. У своєму подальшому аналізі Рікардо вирішив зігнорувати цей вплив і зосередитися на коливаннях вартості, зумовлених зміною кількості робочої сили.

Теорія вартості Рікардо мала на меті стати дієвою для будь-якої кількості товарів. Його основні пропозиції щодо розподілу національного доходу були першопочатково отримані для однотоварної економіки, яка виробляє лише пшеницю. У зв'язку з цим виникло запитання, як ці пропозиції можна застосувати до мультитоварної економіки. І саме це запитання підштовхнуло Рікардо до розгляду проблеми незмінної міри вартості.

Як і Сміт, Рікардо рідко вживає поняття споживчої вартості. Для нього вона була лише необхідною для мінової вартості. Минуло тридцять сім років, допоки Герман Генріх Госсен досяг успіху, винайшовши спадну граничну корисність, яка стала ключем до теорії вартості.

Рікардо, як і Сміт, розрізняв ринкову ціну товарів і їхню природну ціну. Однак його майже не цікавила ринкова ціна, а свою увагу він сконцентрував на природній ціні. Теорія вартості Рікардо стала теорією рівноваги.

Наступна особливість полягала у тому, що існують товари, доступні лише у певній кількості, такі як рідкісні монети, і такі товари, пропозиція яких може бути збільшена за рахунок виробництва. Щодо першого виду товарів, то Рікардо погоджувався з твердженням, що їхня вартість визначається унікальністю (дефіцитністю) і залежить від попиту; аналіз монопольної ціни мав зачекати на Антуана Огюстена Курно. Теорія вартості Рікардо, хоча й далека від того, щоб бути загальною, стала однак специфічною теорією рівноважного відтворення товарів.

Для Рікардо, як і для Адама Сміта, капітал складався із заробітної плати, названої оборотним капіталом, та з більш чи менш довготривалих товарів (засобів), названих основним капіталом. Він також наслідував Адама Сміта у тому, що не відокремлював відсотка від прибутку.

Як відомо, норми прибутку після врахування ризику виявляють тенденцію до вирівнювання у різних галузях промисловості. Мобільність має той самий вирівнювальний ефект щодо капіталу, як і щодо праці. Фундаментальна проблема Рікардо полягає у систематичних змінах у нормі прибутку впродовж економічного розвитку.

Взяті разом теорії ренти, заробітної плати і прибутку, запропоновані Рікардо, становлять макроекономічну модель економічного зростання. Отже, в той час як Адам Сміт схематично окреслив таку модель, Рікардо забезпечив її обґрунтування[5, c. 58-59].

Слід зазначити, що це була модель незбалансованого зростання, яка призвела до стагнації (застою), зокрема, через дефіцит природних ресурсів (землі). Згодом цю проблему взяв до уваги Джевонс у книжці на тему кам'яного вугілля, але як теоретичний аналіз досягнення Рікардо не було перевершене аж до другої половини XX ст. Як це не парадоксально, оригінальний внесок Маркса у теорію зростання, а саме його знаменита двосекторна модель, була обмежена до збалансованого зростання, яке могло б тривати вічно.

Одне з найважливіших інтелектуальних досягнень Рікардо пов'язане з принципом порівняльних переваг. Цей принцип стверджує, що колена з деяких двох країн повинна експортувати ті товари, щодо яких її витратні переваги відносно вищі, або її невигоди (збитки) відносно нижчі.

Точка зору Рікардо полягає в тому, що (відносна) міжнародна нерухливість (іммобільність) праці й капіталу має своїм наслідком головну відмінність між регіональною і міжнародною торгівлею. У межах тієї самої країни рухливість фактора вирівнює норму заробітної плати і прибутку між регіонами. Торгівля керується абсолютною вартістю праці. Кожний регіон буде постачати інші регіони тими виробами, щодо яких він має нижчі витрати праці. Однак за межами національних кордонів нерухливість факторів спричинює постійні розбіжності у нормі зарплати і прибутку. Звичайне порівняння витрат праці недостатнє для визначення ефективності розподілу ресурсів.

Відмінність між ринковою ціною і звичайною регулює розподіл факторів. Якщо ринкова ціна не досягає (є нижчою) звичайної ціни, то деякі фактори зароблять менше, ніж того вимагає їхня звичайна ціна, а тому будуть виведені. Послідовне скорочення виробництва допоможе усунути цінові розбіжності. У протилежному випадку, якщо деякі фактори зароблять більше, ніж того вимагає їхня звичайна ціна, — цінова розбіжність буде усунена збільшенням (розширенням) виробництва продукції. Ринкові ціни немовби притягуються до звичайних цін автоматичним механізмом зворотного зв'язку.

Цей механізм залишився в центрі теорії вартості й сьогодні. Він дуже важливий для розуміння, хоча Сміт не помітив його. Фактично це була стала доктрина впродовж століть, яка передавалась від схоластиків до меркантилістів і була повністю описана ранніми класичними економістами, такими як Річард Кантільон[3, c. 146-148].

Земля, праця і капітал входять у звичайну ціну Адама Сміта. Земельна теорія вартості Кантільона була відкинута назавжди.

З іншого боку, Сміт не запропонував трудової теорії вартості. На "ранньому і примітивному" етапі розвитку суспільства, ще до привласнення землі і нагромадження капітального обладнання, тигр і олень справді обмінювалися б відповідно до робочої сили, яку в середньому затратить на них мисливець; однак на сучасному етапі розвитку суспільства це було б не так.

Сміт надавав робочій силі особливого значення, а саме, відводив їй роль постійного корисного дефлятора (понижувача цін). Порівнюючи різні ціни в той самий момент часу, пояснює він, один з товарів може служити як визначник успіху.

Порівнюючи різні ціни через деякий період, кожний хотів би мати визначник постійної корисності. Наприклад, у довгострокових контрактах реальна вартість рентних платежів може бути захищеною впродовж століть, якщо б була обумовленою в термінах такого визначника. З цією метою Сміт пропонує робочу силу як найпридатніший стандарт тому, що, як він стверджує, один день важкої праці й турботи завжди завдають однакової шкоди. Однак цей аргумент не відповідає на запитання, чому шкідливість праці мала би бути менш перемінною в довгостроковому періоді, німе, скажімо, корисність склянки вина. Він міг би покласти початок плідному обговоренню проблем індексу. Однак лише в конкурентних ринках ринкові ціни будуть притягуватись до звичайних цін. "Монополісти, постійно зберігаючи ринок незаповненим товарами, ніколи повністю не задовільняючи ефективного попиту, продають свої товари за ціною, що набагато перевищує звичайну ціну і (таким чином) збільшують свої заробітки (гонорари), незалежно від того, чи містять вони (гонорари) у собі заробітну плату, чи прибуток, значно вище порівняно з їхньою звичайною нормою прибутковості". Сміт не аналізував монополістичну ціну. "Найвище, що може бути отримано" — ось усе, що він сказав стосовно монополістичної ціни. Його точка зору полягала в тому, що монополія викривлятиме фактор розподілу.

Як адвокат вільної конкуренції Адам Сміт не захищав бізнесові інтереси. На його думку, бізнесмени були основним ворогом конкуренції, постійними пошукувачами монополії і привілеїв. "Люди тієї ж професії, — писав він, — рідко зустрічаються разом навіть для веселощів і розваг, за винятком діалогу, кінці якого у змові проти громадськості чи в якому-небудь плані підвищення цін". Сміт не вважав, що таким зустрічам можна було б запобігти, однак не був налаштований їм сприяти чи заохочувати їх.

Маркс досліджує ґенезу капіталу на шляху від простого товарного виробництва до капіталістичного, беручи за основну його складову — товар, що в ньому, на думку Маркса, як у краплині води, відбиваються всі вади та суперечності товарного виробництва.

Усі категорії політичної економії Маркс трактує з погляду їхньої товарної (матеріальної) природи (тому і він, так само як Сміт та Рікардо, досліджує виробництво, притаманне лише матеріальній сфері).

Економічні категорії капіталізму Маркс аналізує з позиції його основоположної теорії — трудової теорії вартості, згідно з якою всі вартості створено живою працею, а тому вони підлягають вимірюванню затратами цієї праці.

Дуже важливо збагнути логіку Маркса, згідно з якою товар перетворюється на капітал завдяки створенню в процесі його виробництва так званої додаткової вартості — неоплаченої праці найманого робітника, оскільки без цього важко зрозуміти його тезу щодо експлуататорської сутності капіталу.

До речі, логіку обґрунтування Марксом теорії вартості та додаткової вартості його сучасники — економісти-класики — визнали дуже переконливою[7, c. 350-354].

3. «Політекономіка й економікс» — єдність й розбіжність наукових спрямувань

Історичний екскурс у минуле економічної думки показує, що люди завжди прагнули теоретично усвідомити економічні умови свого існування, мотиви господарської діяльності, а відтак, розгадавши таємниці економічних процесів, спробувати управляти ними. Практичні потреби регулювання економічного життя й зумовили виникнення економічної теорії.

"Економікс" (домашнє господарство) — так називалася праця видатного мислителя Стародавньої Греції Ксенофонта, в якій зроблена спроба обґрунтувати мотиви господарської діяльності людей, висловлено ряд Цікавих економічних думок.

Могутнім поштовхом до формування економічної науки стало становлення в усіх структурах суспільного життя капіталістичних відносин, коли бурхливими темпами почали розвиватися продуктивні сили, стали формуватися ринок, обмін, торгівля. З'явилася потреба в дослідженні всіх цих явищ, вивченні закономірностей функціонування економіки в цілому. Врешті-решт постало питання і про джерела багатства націй і народів, груп людей, окремих осіб, засоби їх виміру.

Не відразу, суперечливо, але формується система поглядів на всі ці питання. Відбувається і становлення економічної теорії як науки під назвою політична економія. Цей термін був уперше застосований французьким економістом Антуаном Монкретьє у праці "Трактат політичної економії" (1615). Тривалий час саме під цією назвою розвивалася економічна теорія. Назва ж походить від грецьких слів "політикос" — суспільний, державний і "ойкономія" — управління, домашнє господарство ("ойкос" — дім, господарство, "номос" — закон). Визначне місце в історії політичної економії зайняло вчення меркантилістів (ХУ-ХУІІІ ст.). Воно зародилося в країнах Західної Європи. Виражаючи інтереси торгової буржуазії, це вчення було спрямоване проти феодалізму. У меркантилістів. об'єктом досліджень був обіг, зокрема багато уваги приділялося зовнішній торгівлі. Саме обіг вважався тією сферою, де створюється багатство. Загалом же у меркантилістів переважав поверховий опис явищ процесу обігу. Вони не створили наукової системи. К. Маркс зазначав, що справжня наука сучасної економічної теорії починається лише з того часу, коли теоретичне дослідження переходить від процесу обігу до виробництва[4, c. 42-43].

В комлексі "економікс" є теоретичним фундаментом для цілої системи економічних наук.

Тобто “прагнення економістів до аналізу” чистої економіки привело до того, що з економічної системи були вилучені компоненти, що відбивали істотні зв'язки цієї системи, і політична економія перетворилася просто в "економікс" чи у вільному перекладі з англійської – множину слова "економіка". Фактично ж "економікс" – це теорія ринкового господарства без "національного мундира". Природно, така теорія не може бути інструментом перетворення конкретної економічної системи.

Таким чином, поняття "економічна система" у строгому змісті слова застосовна в сучасних історичних умовах тільки до національної економіки. Теоретично економічних систем стільки, скільки національних держав. Звичайно в економічній літературі їх називають національними моделями економіки. Оскільки зв'язки в економіці можуть варіюватися від “чисто натуральних” до “чисто ринкових”, остільки національні економічні системи можуть бути настільки різноманітні, що їхнє теоретичне відображення може проводитися по типах економічних систем, на основі класифікації по різних ознаках. Так з'являються абстрактні теорії економічної системи, що відбивають не конкретну систему, а їхню групу по якійсь найважливішій ознаці. Тому ці теорії і виявилися не дуже затребуваними в ході економічних реформ у колишніх соціалістичних країнах[1, c. 9].

Список використаної літератури

1. Білоконенко О.В. Історія економічних вчень : Конспект лекцій/ О.Білоконенко; М-во фінансів України. -К.: Укр.-фінський ін-т менеджменту і бізнесу, 1998. -89 с.

2. Ковальчук В. Історія економічних вчень : Навч.- метод. посібник/ В'ячеслав Ковальчук, Михайло Сарай; М-во освіти України; Тернопільська академія народного господ., Кафедра економіч. теорії. -Тернопіль: Астон, 1999. -126 с.

3. Лісовицький В. М. Історія економічних вчень : Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ В. М. Лісовицький; М-во освіти і науки України. -К.: Центр навчальної літератури, 2004. -219 с.

4. Мазурок П. Історія економічних учень у запитаннях і відповідях : Навчальний посібник/ Петро Мазурок,. -2-ге вид., стереотип.. -К.: Знання, 2006. -477 с.

5. Реверчук С. Історія економічних вчень: тести і вправи : Навчальний посібник / Сергій Реверчук, Н. Й. Реверчук, І. Г. Скоморович; Авт.передм. Сергій Реверчук, ; М-во освіти і науки України, Львівський нац. ун-т ім. І.Франка, Кафедра банківського і страхового бізнесу. -К.: Атіка, 2002. -95 с.

6. Ревчун Б. Г. Історія економічних вчень : Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Б. Г. Ревчун,. -Кіровоград: КДТУ, 2003. -134 с.

7. Юхименко П. Історія економічних учень : Підручник/ Петро Юхименко, Петро Леоненко,. -К.: Знання, 2005. -583 с.