1. Економічні причини другої світової війни у 1941-1945 рр.

2. Повоєнна відбудова народного господарства. Голод 1946-1947 рр. Грошова реформа 1947 року

Список використаної літератури

1. Економічні причини другої світової війни у 1941-1945 рр.

Причиною Другої світової війни стала діяльність невеликої групи держав-агресорів, спрямована на завоювання світового панування. Використовуючи як привід незадоволення ряду країн і народів несправедливими умовами версальсько-вашингтонської системи договорів гітлерівська Німеччина та її союзники розв'язали найбільший збройний конфлікт в історії людства. У війні взяла участь 61 держава світу, на території яких проживало 80% населення Землі. В арміях воюючих країн було 110 млн осіб. Перша світова війна тривала більше 4 років, а Друга — 6 років. Вона стала найбільш руйнівною з усіх війн. Іншими причинами розв’язання Другої світової війни стали:

— недалекоглядна політика «умиротворення», що її проводили великі західні держави;

— підтримка агресора з боку СРСР (пакт Молотова-Ріббентропа).

Держави-агресори та їх керівники несли підкореним народам ліквідацію демократії, расовий і національний гніт, економічне визискування, утвердження права сильного у міжнародних відносинах. Перемога нацистської Німеччини та її союзників означала б крок назад у світовій історії, вона відкрила б дорогу соціальній, політичній і культурній деградації людства. А тому всі ті, хто вів боротьбу з ними, вели справедливу війну. При цьому слід мати на увазі, що серед країн антигітлерівської коаліції була й тоталітарна держава — СРСР. Загострення протиріч між країнами капіталістичного світу (США, Англія, Франція) та СССР.

25 жовтня 1917 року поворотний пункт в історій Російської імперій. Через чотири роки на карті з'явилася нова країна — СССР, котра оголосила себе носієм нової соціалістичної культури. СССР став ворогом усього останнього капіталістичного світу.

В свою чергу капіталістичні країни відносились до СССР в тому ж дусі. Вони розцінювали тезис ВКП(б) о неминучості світової соціалістичної революцій, як програму вітчизняного експансіонізму і не робили відмінностей між тоталітарними режимами в Німеччині і СССР. Виходячи з своєї точки зору, западні країни проводили так звану політику умиротворення.

Світова економічна криза загострила міжнародні відносини і призвела до появи вогнищ нової війни. На відміну від передодня першої світової війни, у 30-х рр. лише незначна кількість держав прагнула до війни. Така ситуація робила реальною можливість усунути загрозу війни за умов спільних дій усього співтовариства.

Першим спільним випробуванням здатності світового співтовариства діяти спільно стала економічна криза. Вона була світовою і поставила перед усіма країнами завдання скоординувати зусилля для її подолання США ввели високі митні податки, а Великобританія відмовилася від "золотого стандарту", вільного обміну фунтів стерлінгів на золото за фіксованим курсом і спробувала встановити такий обмінний курс фунта, який сприяв би експортові англійських товарів. Такими діями США і Великобританія спровокували митні й валютні "війни", що дезорганізувало світову торгівлю і ще більше поглибило кризу.

У 1933 р. в Лондоні було скликано світову економічну конференцію. На ній обговорювалися проблеми стабілізації валют і пожвавлення світової торгівлі. Вона закінчилася безрезультатно. Перемогло прагнення вирішувати економічні проблеми не спільно, а поодинці, коли кожна країна намагалася перекласти тягар кризи на сусіда. Відтак зросло економічне суперництво і зменшилася можливість чинити опір перед загрозою війни.

Отже, головні економічні причини розв’язання Другої світової війни:

— вплив світової економічної кризи на загострення міжнародної напруженості в умовах 1930-х рр.

— зовнішньополітичні пріоритети провідних країн світу у другій половині 30-х років ХХ ст.

— відмова Німеччини від дотримання Версальського договору й підготовка до війни.

— провал англо-франко-радянських переговорів у (літо 1939 р.) Зближення СРСР з Німеччиною. Радянсько-німецький пакт про ненапад (пакт “Молотова — Ріббентропа”) і його наслідки.

2. Повоєнна відбудова народного господарства. Голод 1946-1947 рр.Грошова реформа 1947 року

Розглядаючи надзвичайно складні умови відбудови народного господарства України, не можна не зупинитися на тих колосальних втратах, яких зазнала республіка в роки війни. Було зруйновано 714 міст і селищ міського типу, понад 28 тис. сіл, причому 250 були повністю спалені, а мешканці страчені. За підрахунками спеціалістів, демографічні втрати України протягом січня 1941 — липня 1946рр., які ще й досі уточнюються, склали більше 9 млн осіб, або понад 22% загальної кількості населення.

Більшість виділених коштів ішла на відбудову Донбасу, що дозволило у 1950р. довести видобуток вугілля до 93% довоєнного рівня.

Серед пріоритетних галузей народного господарства була електроенергетика, для неї першочергово виділялися кошти, трудові та матеріальні ресурси, транспорт; у найстисліші терміни було відбудовано Дніпрогес, а на кінець п’ятирічки в Україні вироблялося більше електроенергії, ніж до війни.

Досить успішно йшло і відродження металургійної промисловості. За виплавкою чавуну та сталі вкінці п’ятирічки Україна вийшла на 93—95% довоєнного рівня, випередивши Великобританію, ФРН, Францію у виробництві цих товарів на душу населення.

Машинобудування в Україні відбудовувалося також досить швидкими темпами, до 1949р. тут працювало більше машинобудівних заводів, ніж до війни, що обумовлювалось надходженням обладнання демонтованих німецьких заводів та передислокацією деяких заводів зі Сходу СРСР. Наприкінці відбудовчого періоду машинобудівна галузь випустила продукції у півтора раза більше ніж до війни. Проте відбудова промисловості на основі застарілих технологій та старої технічної бази обумовила низьку якість продукції, її високу собівартість та негативно вплинула на рівень техніко-економічних показників промисловості в цілому.

Промисловість і сільське господарство України було вщент зруйновано. Лише прямі збитки, завдані народному господарству республіки, склали величезну суму — 285 млрд крб. яка вп’ятеро перевищувала державні витрати на будівництво нових заводів, фабрик, електростанцій, шахт та інших підприємств у роки довоєнних п’ятирічок. А загальні втрати, яких зазнали населення та народне господарство України, склали справді астрономічну цифру — майже 1,2 трлн крб.

Катастрофічно знизилось промислове виробництво республіки. У 1945р. в республіці було видобуто лише 36% вугілля, вироблено до 20% електроенергії, 17% чавуну (порівняно з рівнем 1940р.). Величезна кількість товарів народного споживання, необхідних для задоволення найелементарніших потреб (посуд, відра, голки, шкарпетки, сірники, мило тощо) не виготовлялись практично зовсім.

Значно повільнішими темпами здійснювалася відбудова сільського господарства. В цій галузі особливо боляче позначилося повернення до старих порядків, небажання йти на будь-які реформи, які б могли послабити жорсткий контроль з боку держави.

Уцілому воно трималося не стільки на особистій заінтересованості селянина у результатах своєї праці, скільки на позаекономічному примусі. Кожний селянин повинен був виконати певний обсяг робіт у колгоспі; за його невиконання йому загрожувало судове переслідування, колгоспник міг позбавитися волі, або як покарання у нього відбиралася присадибна ділянка, яка залишалася єдиним джерелом існування селянської родини.

Урядові укази 1946р. встановлювали жорсткі розміри присадибних ділянок, проведено кампанію щодо вилучення усіх «надлишків» їх. Це дуже боляче вдарило по добробуту сільських мешканців. Одночасно проголошена боротьба «з порушеннями статуту сільськогосподарської артілі» також обернулася різким скороченням площ присадибних ділянок колгоспників.

Ситуація ще більше погіршувалася тим, що початок відбудови збігся з надзвичайно важким явищем — голодом 1946—1947рр. Сильна посуха охопила основні зернові райони СРСР, але в Україні становище було набагато гіршим, ніж в інших регіонах. Трагедія 1932—1933рр. повторювалася в 1946—1947рр. Незважаючи на посуху 1946р. та величезні втрати врожаю зернових (у 1946р. в Україні було зібрано у 3,5 раза менше зерна ніж у 1940р.), зерно силою відбирали в господарствах, ігноруючи
поширення голоду в Україні, щедро відправляли за межі країни. Численні джерела підтверджують, що воно відвантажували до Польщі, Чехословаччини, Болгарії і навіть Франції, а в Україні померлих у результаті голоду в 1946р. зареєстровано 282 тис. осіб, а у 1947 — понад 520 тис.

Негативно на розвитку сільського господарства позначилося й те, що капітальні вкладення в нього були вкрай недостатніми. Разом зі вкладеннями колгоспів вони становили лише 15% від загальних капіталовкладень у відбудову народного господарства.

У 1945р. приймаються постанови щодо відбудови народного господарства західноукраїнських областей. У цих документах визначався курс на реконструкцію та розвиток традиційних для регіону галузей промисловості (нафтовидобувної, газової та ін.) і на створення нових (машинобудування, приладобудування, металообробка тощо). Сюди спрямовувалися не лише матеріальні ресурси, але й значна кількість робітників та інженерно-технічних працівників. Темпи промислового розвитку тут були значно вищими, ніж у східних областях. Зростає питома вага регіону в промисловому виробництві республіки (з 4,7% у 1940р. до 12,6% у 1948р.). Але форсована індустріалізація тут, як і в довоєнні роки в Східній Україні, супроводжується повільним розвитком харчової, легкої та інших галузей промисловості, тих, які забезпечували безпосередні потреби населення. Багато в чому це пояснюється й становищем у сільському господарстві республіки, яке повинно було забезпечувати ці галузі сировиною.

Паралельно розгортається колективізація, яка провадилась тими самими методами, що і в Наддніпрянській Україні. У 1950р. примусовими методами було об’єднано в колгоспи 93% селянських господарств. Сюди спрямовувалися люди зі східних регіонів, здатні забезпечити курс на колективізацію (до кінця четвертої п’ятирічки — 15 тис. осіб, які вважалися фахівцями в сільському господарстві). Політичний контроль забезпечували політ-
відділи МТС, у зв’язку з чим було навіть прийнято спеціальну постанову ЦК ВКП(б) від 23 грудня 1949р. «Про організацію політвідділів при МТС західних областей України».

Процес колективізації супроводжувався численними порушеннями законності (побиття громадян, вилучення у них майна, незаконні арешти, загроза зброєю тощо). Ситуація ускладнювалася тим, що процесу колективізації протидіяли УПА та підпілля ОУН, а це, у свою чергу, стимулювало каральну активність радянської влади, зокрема масове виселення куркулів (заможних селян) та їх сімей.

Таким чином, до початку 50-х років, використовуючи внутрішні ресурси, працею радянських людей, були, практично, ліквідовані наслідки війни. Слід зафіксувати й певні зрушення у розвитку національної економіки, проте, на жаль, найбільш високими темпами йшло зростання воєнно-промислового комплексу, якому було віддано пріоритети у розвитку економіки як СРСР у цілому, так і України.

Список використаної літератури

1. Економічна історія України : Навчальний посібник/ М. О. Уперенко, Е. А. Кузнєцов, Г. К. Парієнко, Т. Х. Коломійчук та ін.; За ред. М. О. Уперенка; М-во освіти і науки України, Одеський держ. екон. ун-т, Одеський нац. ун-т ім. І.І.Мечникова. -Харків: Одіссей, 2004,. -494 с.
2. Економічна історія України : Навчальний посібник/ М. О. Уперенко, Е. А. Кузнєцов, Г. К. Парієнко, Т. Х. Коломійчук та ін.; За ред. М. О. Уперенка; М-во освіти і науки України, Одеський держ. екон. ун-т, Одеський нац. ун-т ім. І.І.Мечникова. -2-е вид.. -Харків: Одіссей, 2005. -494 с.
3. Лановик Б. Економічна історія України і світу : Підручник для вузів/ Богдан Лановик, Зіновій Матисякевич, Роман Матейко; За ред. Б.Д.Лановика. -6-те вид., перероб. і доп.. -К.: Вікар, 2004. -486 с.
4. Леоненко П. Економічна історія : Навчальний посібник/ Петро Леоненко, Петро Юхименко,. -К.: Знання-Прес, 2004. -499 с.
5. Царенко О. Економічна історія України і світу : Навчальний посібник для вузів/ Олександр Царенко, Андрій Захарчук,. -Суми: Університетська кни-га, 2001. -308 с.