Вступ.

1. Сутність потреб, особливості їх розвитку.

2. Економічні інтереси: сутність, види особливості розвитку.

3. Закон зростання потреб і соціально-економічна ефективність виробництва.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми. Основна рушійна сила суспільного прогресу — людська особистість, яка є водночас і діючим суб'єктом цілісної системи економічних відносин та економічних інтересів. Тільки реалізуючи свої інтереси, людина суттєво й активно впливає на економіку загалом, бере участь у всіх галузях і сферах соціального життя. Побудувати ефективну, раціональну систему господарювання, досягти серйозних успіхів у соціально-економічному зростанні суспільство може, лише реалізуючи у відтворювальній життєдіяльності все зростаючі потреби і виходячи з певних інтересів людини.

Загальновизнано, що в основі спонукання до трудової діяльності лежать матеріальні потреби. Визначаючи їх спрямованість, потрібно виходити з того, що відтворення людини, як і виробничого процесу на макро- або мікрорівні, є обміном речовин з природним середовищем, який потрібно постійно підтримувати у динамічній рівновазі. Ця рівновага характеризується системою певних параметрів, що мають гранично допустимі й оптимальні значення, звичайно, не раз і назавжди визначені. Відхилення від цих значень, їх очікування породжує стан напруження, спонукаючи до дії з метою його подолання. Такий стан, як вважають дослідники, можна назвати потребою.

Потреба — це певною мірою культурно оформлена необхідність, тобто у той або інший спосіб усвідомлене внутрішнє спонукання до певного блага. Потреби розвиваються разом із поступальним рухом суспільного виробництва й удосконаленням людини.

Кінцевою метою суспільного виробництва і рушійною силою його розвитку є економічні потреби людей зокрема і суспільства загалом.

Потреби та інтереси не тотожні. Якщо потреба, відображаючи необхідність для людини певних умов її існування, є одночасно і спонукальним мотивом, і метою, і наслідком виробництва, то інтерес – лише спонукальним мотивом, що зумовлює його спрямованість на досягнення цілі. Проте інтереси як спонукальний мотив виробництва не той об’єкт, що безпосередньо спонукає людей до економічної діяльності. Таким чинником є економічні стимули – форма реалізації економічних інтересів відповідно до їх внутрішньої спрямованості.

Мета роботиполягає в тому, щоб на основі доступної літератури проаналізувати та з’ясувати основні риси класифікації економічних потреб.

Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд задач:

· визначити сутність економічних потреб;

· охарактеризувати класифікацію потреб суспільства;

· дослідити роль економічних потреб у економічному житті.

Наукова новизнароботи полягає в тому, що на основі аналізу різнопланових джерел розглядається проблема економічних потреб суспільства в сучасних економічних умовах.

Об`єкт і предмет дослідження. Об`єктом дослідження є економічні потреби переважно перехідного типу на мікро- і макроекономічному рівнях їх функціонування та розвитку. Предмет дослідження — виявлення найзагальніших принципів формування та зміни такого параметра функціонування економічних систем як економічні потреби суспільства.

Інформаційна база. Питання економічних потреб суспільства широко розкрито авторами Кривенко К. — Політична економія: Навч. посіб. / За ред. проф. К.Т. Кривенка. – К.: КНЕУ, 2001; Башнянін Г.І. — Башнянін Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Політична економія: Ч.1. Загальна економічна теорія; Ч.2, Спеціальна економічна теорія: Підручник. – К.: Ніка-Центр: Ельга, 2000; Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії. – К.: Вища школа, 1995; В.Д. Базилевич — Економічна теорія: Політекономія: Підручник/ За ред. В.Д. Базилевича. – К.: Знання-Прес,2001. – 581 с.

1. Сутність потреб, особливості їх розвитку

Визначні мислителі минулого і сучасності — Дж. Гобсон, К.А. Гельвецій, Ф. Гегель, К. Маркс, М. Вебер та інші бачили в потребах вираження природи людини, відносили їх до ключових економічних категорій.

Потреби — це об'єктивні умови існування людини. Розвиваючись, людина створює свої потреби і здібності, продукти і послуги, відносини і суспільні інститути.

В економічній літературі потреби класифікують по-різному. Так, у системі економічних потреб виділяють виробничі, суспільні та особисті. Особисті поділяють на фізичні, інтелектуальні, соціальні.

За ступенем реалізації розрізняють абсолютні, дійсні та платоспроможні потреби.

За суб'єктами потреби поділяють на: а) індивідуальні, колективні та суспільні; б) потреби домогосподарств, підприємств та держави як окремих суб'єктів економіки.

За об'єктами потреби класифікують на: а) породжені існуванням людини як біологічної істоти (фізіологічні потреби в їжі, одязі, житлі) та породжені існуванням людини як соціальної (суспільної) істоти (соціальні потреби — у спілкуванні, у суспільному визнанні та статусі, освіті та ін.); б) матеріальні — потреби в матеріальних благах та послугах і духовні — потреби у творчості, самовираженні, самовдосконаленні; в) першочергові — потреби, що задовольняються предметами першої необхідності та непершочергові — потреби, що задовольняються предметами розкоші[11, c. 56-58].

Існує градація потреб за ступенем їх нагальності. Так, А. Маслоу запропонував ієрархію потреб щодо їх вагомості: фізіологічні потреби; потреби самозбереження; соціальні потреби; потреби в повазі і потреби в самоутвердженні.

Людина намагається задовольнити насамперед найнагальніші свої потреби — фізіологічні, зокрема. Якщо вони задоволені, то певний час ці потреби перестають бути рушійним мотивом для людини. У неї виникає бажання задовольнити наступні за вагомістю потреби.

Економічні потреби — це частина суспільних потреб, задоволення яких пов'язане з функціонуванням суспільного виробництва, включаючи виробничу і невиробничу сферу. Економічні потреби надзвичайно різноманітні. У розвинутих країнах світу вчені налічують близько 11 тис. потреб, серед яких переважна більшість — економічні. Тому існують різні критерії їх класифікації. Задоволення економічних потреб відіграє неоднакову роль у відтворенні здібностей людини. В зв'язку з цим виділяють:

· фізіологічні (матеріальні) потреби, задоволення яких забезпечує відтворення фізичних здібностей людини (продукти харчування, одяг, взуття, житло, товари господарсько-побутового призначення);

· духовні потреби, задоволення яких забезпечує відтворення та розвиток інтелекту людини (одержання освіти, підвищення кваліфікації, культурний відпочинок, предмети і послуги культурного призначення);

· соціальні потреби, задоволення яких пов'язане з функціонуванням соціальної сфери суспільства (охорона здоров'я, сімейно-побутові умови, умови праці, транспорт, зв'язок).

За способом задоволення виділяють:

· індивідуальні — це потреби в одязі, житлі, їжі та ін.;

· колективні — ті, що спільно задовольняються у трудовому колективі (підвищення кваліфікаційного рівня працівників, будівництво спільних баз і будиночків відпочинку, колективне управління виробництвом та ін);

· суспільні — це потреби у забезпеченні громадського порядку, захисті навколишнього середовища тощо.

За ступенем реалізації потреби можна класифікувати на:

· абсолютні потреби — визначаються максимально можливим обсягом виробництва матеріальних благ і послуг (за найбільш сприятливих умов), які могли бути спожиті суспільством;

· дійсні потреби — відповідають рівню розвитку економіки певної країни;

· платоспроможні — потреби, які людина може задовольнити відповідно до власних доходів та рівня цін (тобто вони визначаються співвідношенням цін на предмети споживання і грошових доходів населення).

Численні потреби людини за спільністю ознак можна об'єднати у такі групи:

· матеріальні і духовні;

· загальні і конкретні;

· поточні та перспективні;

· задоволені і незадоволені;

· дійсні та абсолютні[3, c. 52-54].

Потреби характеризують лише можливість споживання, але щоб ця можливість перетворилася в дійсність, слід виробити життєві засоби. Величезна роль економічних потреб полягає в тому, що вони спонукають людей до дії. Отже, виробництво забезпечує різноманітні блага, які становлять необхідні умови життя і розвитку людського суспільства на будь-якому історичному щаблі його існування. Інакше кажучи, блага, створені в процесі виробництва, утворюють різноманітні потреби, які становлять предмет інтересу.

Економічні потреби відображають відношення соціальних суб'єктів (людина, колектив, суспільство) до можливого споживання вартостей, опосередкованих економічними формами їх реалізації. Вони виявляються як необхідність у життєвих благах, як стимул до споживання.

Сукупність суспільних потреб можна розглядати під різним кутом зору. Наприклад, професор А.С.Гальчинський виділяє економічні та неекономічні, виробничі та невиробничі потреби. На його думку, структура економічних (особистих) потреб складається із фізичних, інтелектуальних та соціальних потреб[7, c. 28-30].

З певною умовністю в сучасних потребах можна виокремити: фізіологічні (в їжі, одязі,теплі, світлі, психічному розслабленні та ін.); соціальні (необхідність, потяг до спілкування і пов'язані з цим засоби); духовні (інтелектуальні), емоційні, етичні та естетичні; нерозумні (ненормальні, що виходять за межі здорового глузду) потреби, вони перешкоджають відновленню здорових життєвих сил індивіда (куріння, алкоголізм, вживання наркотичних, токсичних речовин).

Потреби можна класифікувати, групувати за їх нагальністю, гостротою необхідності. Це буде виглядати таким чином: потреби у предметах першої (першочергової) необхідності і потреби щодо предметів розкошу; потреби у предметах споживання (особисті) і потреби в економічних ресурсах (виробничі потреби). Наголосимо,що особисті потреби є первинними. їх реалізація спонукає до формування виробничих потреб, тобто вони є похідними від особистих потреб. Задоволення потреб людини в будь-яких благах об'єктивно вимагає їхнього виробництва, а для того, щоб ці блага виготовити, потрібні ресурси,бо лише в біблійній легенді "манна сама падала з неба". Нехай це чудо лишається на совісті творців Біблії. Ми ж будемо виходити з того, що потреби у ресурсах не приходять з небес, їх можна з допомогою праці одержати у натуральному вигляді з природи або ж створити штучно у вигляді різноманітної сировини й матеріалів. Необхідні для виробничого процесу ресурси функціонують як потреби: у робочій силі певної кваліфікації і професійної підготовленості; в необхідних засобах та предметах праці; в технологічних розробках і зв'язаних з ними наукових і прикладних дослідженнях; організаційно-управлінських системах.

Зазначимо при цьому,що суспільні потреби — явище об'єктивне і динамічне. Як бачимо, потреби утворюють складну ієрархічну систему (комплекс), в нижчому ярусі якої знаходяться найпростіші потреби — потреби фізичного відтворення суб'єктів. Чим вищим є рівень ієрархії, тим більше потреби набувають соціального характеру, випливають з умов відтворення становища суб'єкта життєдіяльності у даному соціальному середовищі[11, c. 55-56].

Звернемо увагу й на роль суспільних потреб у відтворювальному процесі стосовно їх нагальності, черговості задоволення (механізму цього явища). Чим гострішою є потреба за нагальністю її задоволення, тим більшим і ширшим є відхилення від оптимального значення. Поблизу допустимих значень, нижче яких уже створюється (може виникати) загроза існування суб'єктів діяльності,коло потреб обмежується найпростішими, найелементарнішими, найнеобхіднішими які доповнюють одна одну, але вони в даному разі не є взаємозамінюваними. Коли ж потреби задовольняються на рівні оптимальному, тобто вони стають близькі до насичення, вони робляться взаємозамінюваними, їхнє коло розширюється і в даному випадку помітно зростає роль соціальних потреб. Отже, нагальність потреб і їх розташування, розміщення (функціональний статус) в ієрархії за об'єктивною важливістю для відтворення суб'єкта життєдіяльності — поняття дещо різні. Життєво важливі потреби можуть мати подеколи невисоку нагальність. Розвиток потреб, їх збагачення виступає важливою ознакою розвитку і самого суб'єкта, на що звертав увагу ще Карл Маркс, підкреслюючи,що багатство людини у майбутньому — це багатство її потреб, необхідність мати всю повноту життя. Додамо до цього, що потреби можна також розрізняти за функціональною ознакою: не зв'язані з конкретним способом їхнього задоволення і ті, що передбачають образ предмета потреби. Потреби мають бути усвідомлені. Усвідомлення їх — важливий момент у переході від функціональних до предметних потреб, зумовлений впливом виробництва й соціального середовища.

Наголосимо, що предмети потреб — це ресурси відтворювані (продукти праці). Невідтворювани-ми здебільшого, як не прикро, є природні ресурси. Для певних суб'єктів вони мають деяку споживну вартість, цінність, оскільки втілюють у собі індивідуальну корисність, яка для окремого суб'єкта може бути (чи стати) індивідуальною цінністю. Індивідуальні корисності благ об'єктивні, як і самі потреби в них, в їхніх споживних цінностях, їх (споживні цінності) інколи ототожнюють з суб'єктивно-психологічними корисностями, вважаючи їх явищем суто психології, а не економіки. Суб'єктивні корисності як результат усвідомлення відрізняються від об'єктивно існуючих індивідуальних корисностей (цінностей), але віддзеркалюють їх у масових процесах[9, c. 46-49].

Тим часом,ресурси мають і суспільну корисність, тобто вони містять у собі корисний ефект у цілому для суспільства. Всезагальний (інтегральний) ефект для суспільства — це,насамперед,сукупність (інтегрована сума) ефектів для споживачів, в тому числі й прогнозованих ефектів, що містяться в загальнодержавних програмах економічного зростання. При цьому найбільший (максимальний) ефект можуть одержувати саме ті споживачі благ, потреби яких є найбільш нагальні. Але нагальність потреб у свою чергу залежить від обмеженості ресурсів, а тому суспільна (всезагальна, інтегральна) цінність (корисність) того чи іншого ресурсу тим вища, чим більш дефіцитним він є порівняно з обсягом потреб, які необхідно задовольнити.

Виникає,природно,запитання: як же все ж таки вимірювати корисність тих чи інших благ (ресурсів)? Оцінювати індивідуальну корисність — це, скоріше, прерогатива конкретних, окремо взятих споживачів. Що ж до суспільної корисності, то це більше абстрактно-синтетичне поняття,і сучасна наука поки що не може запропонувати однозначно точних, тим більш оптимальних методів виміру суспільної цінності (корисності). Тут, очевидно, ефективність, оцінювана з позиції задоволення потреб (індивідуальних і загальносуспільних), максимізації суспільної корисності — це вже не суто виробнича, а більше економічна ефективність, оскільки вона близько торкається економічних відносин суб'єктів господарювання. І ще такий момент. Потреби,як такі,досить рідко прямо спонукають до трудової діяльності, частіше — до процесу їх задоволення, до споживання. Шлях від потреб до трудової і господарської діяльності, їх активізації пролягає через дуже складний процес формування мотивацій, на який впливають різні чинники.

Важливо враховувати і ту обставину, що досягнення високого рівня господарювання неминуче пов'язане з максимально можливим задоволенням не усіх,будь-яких потреб людей,а головним чином — розумних потреб усіх членів суспільства, які можуть динамічно змінюватися під впливом діяння всеза-гального закону підвищення (зростання) потреб. Потреби суспільства змінюються як кількісно, так і якісно: зароджуються, набувають певного (а може й повного) розвитку, а, можливо, й "відмирають", щоб "поступитися місцем" іншій однорідній потребі (потребам). Саме по собі зростання народного споживання ще не веде (як би автоматично) до формування суспільної моделі споживання, для якої необхідно досягти найповнішого (оптимального) задоволення розумних потреб населення при найдоцільнішому поєднанні індивідуальних та суспільних інтересів; потрібно створити достатньо ефективний, дієвий і виважений механізм взаємозв'язку між зростанням добробуту й виробничою та соціальною активністю працюючих; надійно забезпечити раціональний, науково обґрунтований рівень споживання на базі ефективного використання споживчих ресурсів.

Відмітимо водночас й те, що потреби (індивідуальні й загальносуспільні) характеризують лише потенціальну можливість споживання, але щоб її реалізувати практично, необхідно створити (мати реально) життєві засоби. Визначальна роль економічних потреб при цьому полягає у спонуканні людей до дій. Створювання у виробництві матеріальних благ — спонукання людей до дій. Одержані у суспільному виробництві матеріальні блага, та послуги утворюють різноманітні потреби, які стають предметом інтересу — індивідуального та загальносуспільного[1, c. 34-36].

2. Економічні інтереси: сутність, види особливості розвитку

Аналіз літературних джерел дав можливість визначити сутність економічних інтересів в умовах ринкової економіки, адже категорія інтересу пронизує всі сфери суспільного життя, всі соціальні структури та відносини. Різноманітні економічні інтереси утворюють складну систему з існуючою динамікою суперечностей. Така система є нерозривною єдністю рівноправних, тісно взаємопов'язаних економічних інтересів, що знаходяться в постійному безперервному розвитку, які взаємообумовлюють існування один одного, але при цьому мають і зворотну по відношенню один до одного спрямованість. У межах системи інтересів взаємототожні та різноспрямовані інтереси належать різним суб'єктам – індивідууму, групі, колективу, регіону, державі, суспільству. Відповідно структуру цієї системи можна подати у вигляді сукупностей стійких, тривалих відносин між її елементами – економічними інтересами. Економічні інтереси є об'єктивними мотивами дій економічних суб'єктів, що зумовлені матеріальною зацікавленістю в певній діяльності та місцем даного суб'єкту в системі виробничих відносин. В ринкових умовах всі господарюючі суб'єк ти здійснюють вибір виду власної діяльності на основі співставлення очікуваних вигоди та витрат.

Економічні інтереси і потреби — рушійні сили соціально-економічного розвитку.

Економічні інтереси нетотожні потребам, їхньому задоволенню. По-перше, економічні інтереси знаходять своє вираження у поставлених цілях та діях, спрямованих на задоволення потреб. По-друге, економічний інтерес завжди виражає відповідний рівень і динаміку задоволення потреб. Наприклад, не може, окрім специфічних випадків (схимники тощо), бути інтересом суб'єкта зниження рівня задоволення потреб.

Економічні відносини виявляються як інтереси, їх економічна різноманітність становить елемент майнових відносин. Економічний інтерес є сукупністю тих потреб певного суб’єкта господарювання, реалізація яких забезпечує відтворювальну діяльність. Носієм економічних інтересів може бути лише власник (володар) благ. Наприклад, раб в античному світі не міг представляти економічні інтереси, оскільки не володів благами, і сам був власністю господаря. Різні власники мають різні за змістом економічні інтереси, оскільки володіють або розпоряджаються різними благами: засобами виробництва, ресурсами праці, продуктами споживання або всіма згаданими об’єктами разом. Пізнати економічні інтереси та їх об’єкти можна, лише розкриваючи сутність суб’єктів системи економічних відносин.

Суб’єктами таких відносин є фізичні та юридичні особи. Інтереси суб’єкта органічно пов’язані з системою його цінностей. Ті або інші об’єкти, засоби й умови набувають цінності лише тому, що на них спрямовано чийсь інтерес. Інтереси економічних суб’єктів мінливі. Варто змінити виконувані суб’єктами функціональні ролі у системі економічних відносин і можна виявити зміни у їх поведінці, навіть якщо змінюється лише посада, яку обіймають ці суб’єкти. Отже, економічними інтересами можна управляти, змінюючи, зокрема, структуру економічних відносин, склад і характер їх ролей[5, c. 24-26].

Не всі люди мають інтерес щодо задоволення власних потреб. Об'єктивна потреба живого організму людини в повноцінному харчуванні може не збігатися із суб'єктивним інтересом людини щодо споживання алкоголю, наркотиків тощо. Отже, інтереси — це усвідомлені потреби (умови) існування суб'єктів господарювання. У сфері економічних відносин потреби виявляються як інтереси. Останні виступають як мотив до діяльності, спрямованої на задоволення потреб.

Економічні інтереси можна класифікувати за суб'єктами їх реалізації як: державні, групові та особисті; у структурі інтересів виділяють виробничі (пов'язані з організацією виробництва) і невиробничі (пов'язані з задоволенням особистих потреб виробника та його потреб як члена суспільства).

Розрізняють також інтереси власника, підприємця та найманого працівника.

У системі економічних інтересів можна виділити основний інтерес суспільства, який повинен відповідати таким критеріям: а) віддзеркалювати сутність економічної системи, найхарактерніші риси її; б) бути рушійною силою економічного розвитку всієї системи.

Відповідно до цих критеріїв основним інтересом сучасної ринкової економіки є особистий інтерес, а саме — особистий інтерес споживача[3, c. 73].

Основним інтересом планової економіки є суспільний інтерес, або інтерес суспільства як асоціації власників засобів виробництва й асоціації робітників.

В адміністративно-командній економіці існує жорстка ієрархія інтересів: інтереси держави мають перевагу над регіональними, регіональні — над колективними, колективні — над особистими. Засобом забезпечення субординації інтересів було централізоване директивне планування економіки.

Другорядне значення особистого інтересу в адміністративно-командній економіці призвело до серйозних збочень в економіці й утворило гальма її розвитку: 1) позбавило людину економічних стимулів до праці; 2) породило психологію утриманства та ін.

У системі економічних інтересів на кожному конкретному історичному етапі економічного розвитку, крім основного, можна виділити головний інтерес. В Україні головний інтерес суспільства полягає в здійсненні ринкових реформ, що є передумовою подальшого економічного і соціального прогресу суспільства.

За суб’єктами реалізації економічні інтереси поділяються на державні, групові та особисті. В структурі інтересів виділяються виробничі (пов’язані з організацією виробництва) та невиробничі (пов’язані з задоволенням особистих інтересів людини як члена суспільства).

Державний інтерес має три складові прояву:

1. Суспільно-економічні інтереси проявляються у випадкупоєднання окремих інтересів держави та суб’єктів господарювання (виділення державних інвестицій, стимулювання експорту, вдосконалення податкової політики тощо);

2. Інтереси державної бюрократії слід розглядати як корпоративний придаток до інтересів держави;

3. Інтереси самоконтролю та оптимізації демократичного суспільства спрямовані на формування у державі інституту консенсусу, недопущення ототожнення державних інтересів з інтересами одного класу, прошарку, політичної партії тощо[6, c. 39-40].

Спільний інтерес є сумарним виразом однорідних інституйованих інтересів споживачів, акціонерів, фондової біржі тощо. Залежно від носіїв спільного інтересу форми його прояву можуть бути різними. Сюди входять корпоративний інтерес бюрократії, підприємств, асоціацій суб’єктів господарської діяльності, трудових колективів. Слід зазначити, що інтерес трудового колективу буде відрізнятися за умов різних форм власності підприємств.

В умовах ринкової економіки виділяється й спільний інтерес тіньової економіки у вигляді мафіозно-кримінальних структур.

Особистий інтерес охоплює потреби, що пов’язані з реалізацією приватної власності, прав володіння та користування, управління, отримання доходів.

Реалізація економічних інтересів здійснюється шляхом досягнення суб’єктами конкретних економічних цілей. Так, засобом реалізації індивідуальних економічних інтересів працівників є зростання індивідуальних доходів. Засобом реалізації колективних інтересів є максималізація прибутку та фонду заробітної плати, а засобом реалізації суспільного інтересу – максималізація національного доходу та мініманізація фонду відшкодування створюваного суспільного продукту.

Економічні інтереси — це вияв виробничих відносин у вигляді свідомої цілеспрямованої діяльності людини в суспільному виробництві для задоволення своїх потреб відповідно до об’єктивних умов і вимог об’єктивних економічних законів. Об’єктивні умови задоволення потреб і реалізації інтересів людини в суспільстві зумовлені рівнем розвитку продуктивних сил на тому або іншому етапі історичного розвитку людства. Продуктивні сили — це система особистих (людина) й уречевлених технічних елементів, яка дає змогу людині впливати на природу з метою пристосування її для задоволення своїх потреб і підвищення добробуту. Людина в процесі виробництва перетворюється на соціально розвинену особистість, яка завдяки особистим якостям, знанням, умінню, озброєності праці створює продукти свого споживання й збереження в суспільстві. Сукупність фізичних та інтелектуальних здібностей людини виробляти матеріальні блага характеризують її як робочу силу суспільства. Робоча сила — це основний, визначальний елемент продуктивних сил суспільства. В сучасних умовах розвиток виробництва й можливості задоволення потреб у суспільстві дедалі більше залежать від особистих якостей людини та її спроможності перетворити і пристосувати продукти природи до власних потреб.

Інтереси людей, пов’язані із задоволенням матеріальних потреб, становлять їх економічні інтереси; саме вони є основною рушійною силою виробництва. Економічні інтереси випливають з основи життя суспільства — виробництва матеріальних благ. Економічні інтереси також мають велике значення для розвитку нематеріальної сфери. Отже, необхідність задоволення потреб людей породжує економічні інтереси. Вони є об’єктивною категорією, яка є усвідомленою потребою і рушійною силою до дій окремої людини, колективу й усього суспільства для досягнення певної мети. У свою чергу, економічні інтереси зумовлені всією системою суспільного виробництва і соціальним становищем людей у суспільстві. Вони є виявом специфічних для кожного суспільства виробничих відносин, за допомогою яких інтереси людей пов’язуються з економічною системою[13, c. 51-53].

Категорія “економічні інтереси” взаємодіє з такими поняттями, як економічні потреби, стимули до трудової діяльності, матеріальна зацікавленість і відповідальність. Сутність економічних інтересів можна розкрити лише на основі пізнання суміжних категорій, їх взаємозв’язків і підпорядкування. Потрібно також враховувати, що вони діалектично взаємозв’язані з економічними законами, в дії яких відображені сутність і спрямованість економічних інтересів. У свою чергу, економічні закони справляють регулятивний вплив на узгодження і поєднання економічних інтересів.

Економічні інтереси є по суті суспільно-виробничими відносинами щодо різних соціальних груп, господарюючих суб’єктів, які виникають стосовно певних об’єктів. Соціальним відображенням економічного інтересу є індивід, колектив, регіон, суспільство, а кінцевим вираженням економічних інтересів — результат (продукт праці, послуга) суспільного виробництва (народногосподарського відтворювального процесу), що задовольняє потреби, стосовно яких склалися конкретні відносини людей. Основна функція економічного інтересу — забезпечення самостійності, саморозвитку соціального суб’єкта. Виходячи з конкретного економічного інтересу, господарюючий суб’єкт ставить перед собою певну мету і функціонально вступає в економічні відносини з іншими господарюючими суб’єктами.

В умовах трансформації постсоціалістичної економіки на особливу увагу заслуговує проблема регіональної економіки, її інтересів, які є різновидом колективних інтересів, що виникають і формуються в межах тієї або іншої територіальної спільності людей: області, міста, району. Суб’єктом регіонального інтересу є окремі індивіди, колективи, політичні й інші утворення, розташовані у певному регіоні й об’єднані соціально-економічними, природно-кліматичними, історичними умовами життєдіяльності. Його об’єктом є соціально-економічні умови життя, побуту, відпочинку, безпеки жителів певної території. Розв’язання регіональних питань є дуже складним процесом. Практична реалізація регіональних інтересів потребує пошуку нових форм реалізації рівноправного становища різних форм власності, які сформувалися в роки суверенного, самостійного розвитку нашої держави.

Поки що остаточно не субординовані економічні відносини між загальнодержавною структурою народногосподарського комплексу і регіонами України. Не врегульовані міжбюджетні відносини центру і регіонів України, повільно розв’язуються питання податкових відносин усередині регіонів, межі їх практичного використання регіонами. Досвід господарського життя переконує, що уявлення окремих науковців і господарників про певне спрощення економічних відносин, функціонування суб’єктів цих відносин у процесі господарського життя виявилися нереалістичними, оскільки економічні процеси значно ускладнилися. Це стосується і налагодження здорових відносин різних об’єктів господарювання. Економічний інтерес — це користь, вигода, що досягається у процесі реалізації економічних відносин. Ця реалізація має забезпечувати самостійність, саморозвиток суб’єкта господарювання. Нереалізація економічними відносинами економічних інтересів може спричинити незбалансованість пропорцій, стагнацію економічного розвитку, кримінальні явища тощо[9, c. 28-31].

3. Закон зростання потреб і соціально-економічна ефективність виробництва

Потреби мають властивість зростати. Закон зростання потреб є законом суспільного прогресу. Одне з фундаментальних положень економічної теорії полягає в тому, що матеріальні й особливо духовні потреби суспільства є безмежними, а економічні ресурси, необхідні для задоволення цих потреб, є обмеженими.

Безмежність потреб і обмеженість ресурсів породжують дію двох законів суспільного розвитку — закону зростання потреб і закону економії праці. Ці закони взаємозв'язані та відбивають дві сторони загальноекономічного закону зростання соціально-економічної ефективності. На рівні суспільства дія цього закону виявляється в тому, що в умовах безмежності потреб суспільство повинно прагнути до всебічної економії праці (як живої, так і уречевленої), тобто до ефективного використання економічних ресурсів.

Закон зростання потреб характеризує не лише зростання, тобто появу дедалі нових і нових потреб, а й зміну структури їх, що відбиває просування як людини, так і суспільства в цілому, від біологічного (фізіологічного) до все більш і більш різнобічного, багатого суспільного життя.

Виокремлюють три етапи розвитку потреб у минулому XX ст.

Перший етап — до середини 50-х років, коли домінували матеріально-речові потреби.

Другий етап — почався з середини 50-х років з переходом до "економіки споживання", коли формувалися такі соціальні потреби, які задовольнялись завдяки побутовому обслуговуванню, освіті, медицині, спорту, відпочинку, розвагам тощо.

Третій етап розвитку потреб почав формуватись у 80-ті роки. Він завершить фундаментальні зрушення в бік гуманітарних потреб, пов'язаних із творчістю, духовним розвитком особистості. Інтенсивний розвиток цих потреб вимагає як зміни характеру праці, так і зростання тривалості вільного часу.

Суперечність між необмеженим зростанням соціальних і економічних потреб та обмеженими ресурсами виступає рушійною силою соціально-економічного розвитку[8, c. 37-40].

Взаємозв'язок потреб і виробництва характеризується, насамперед, впливом виробництва на потреби, створенням нових потреб і відповідно створенням благ, що забезпечують їх задоволення.

Гуманізація виробництва, властива постіндустріальному суспільству, зумовлює посилення взаємовпливу потреб і виробництва, адже вона передбачає безпосереднє підпорядкування потребам людини як процесу праці, так і його результату.

Продукт, що є результатом виробництва, повинен задовольняти ту чи іншу потребу. Здатність задовольняти потребу продуктом називають його корисністю. Розрізняють загальну і граничну корисність. Загальна корисність визначається задоволенням від споживання певної кількості блага. Граничною корисністю називають корисність, що дорівнює приросту, збільшенню загальної корисності внаслідок придбання ще однієї, додаткової одиниці даного блага. Гранична корисність відображає ступінь нагальності потреби.

Насамперед зазначимо, що суспільству важливо мати вичерпну інформацію про тенденції, напрями й перспективи розвитку потреб — індивідуальних, сімейних, колективних, загальносуспільних, а також і про структурні зрушення (зміни) в динамічному становленні і подальшому розвитку потреб. Це може істотно впливати на зміцнення бази народногосподарського комплексу,сприятиме тому, щоб людська особистість стала суб'єктом формування й подальшого розвитку та удосконалення потреб.

Водночас процес становлення і формування потреб, зокрема економічних, має контролюватися й обґрунтовано регулюватися з боку суспільства, його функціональних органів з метою не допустити деформації потреб, деструктивних явищ, які "отруюють" психологію людини, підривають здоров'я нації. Важливо через органи державного регулювання, вартісні, правові важелі,виховні заходи цілеспрямовано впливати на об'єктивні умови життєдіяльності, всіляко розвивати виробничу і соціальну інфраструктуру, що могло б спонукати кожного трудівника, підростаючі покоління відтворювати і закріплювати здорові потреби, спрямовані на всебічний розвиток і вдосконалення людської особистості.

Ось чому важко переоцінити соціальне значення наукового обґрунтування економічних потреб, оскільки таке обґрунтування є методологічною основою практичного вироблення цілісного арсеналу соціальних норм, вимірників рівня розвиненості соціальної сфери та її інститутів, динаміки реальних доходів різних категоріальних груп населення. Особливо важливим для вироблення активної економічної стратегії держави за умов ринкового механізму господарювання є наукове обґрунтування оптимального споживчого бюджету. Модель такого бюджету ґрунтується на системі нормативів і норм раціонального споживання благ і послуг. Відмітимо, що за умов адміністративно-командного механізму господарювання показники споживчого бюджету різних соціальних груп хоч і не афішувалися, все ж неофіційно розраховувалися органами державної статистики. Актуальність цього питання не зменшується, навпаки — нині навіть зростає, бо його вирішення не лише у площині теорії, а й практичного застосування дає змогу краще коригувати і вдосконалювати стратегічний економічний курс держави, масштабно і послідовно розгортати заходи, спрямовані на суттєве піднесення рівня народного добробуту. Зрозуміло, соціальні нормативи мають постійно оновлюватися і вдосконалюватися з метою їх кращої адаптації до трансформаційних перетворень,які відбуваються у постсоціалістичних державах, котрі прагнуть якомога швидше долучитися до здобутків світової цивілізації, "мати власне обличчя",не втрачаючи національної гідності[14, c. 27-28].

Акцентуємо й на тому, що хоч виникнення, становлення й подальший розвиток суспільних потреб є об'єктивним процесом, людина не є пасивним його співучасником чи спостерігачем. Вона має змогу здійснювати управлінські діяння, зокрема економічні та правові. Звернемо увагу також на те, що між потребами і людською діяльністю існує органічний зв'язок і взаємовплив. Цей аспект був добре висвітлений ще видатним американським вченим дев'ятнадцятого — першої третини двадцятого століття Альфредом Маршаллом8,котрий акцентував на тому, що потреби і бажання дуже різноманітні, але можливості їх задоволення обмежені. Основоположна ідея менеджменту, зокрема такої специфічної управлінської науки як маркетинг полягає в тому, що питання "життя і смерті" організації полягає у її практичній здатності задовольняти потреби споживачів. Понад два сторіччя тому великий англієць,видатний економіст усіх часів і народів Адам Сміт сформував тезу про те, що вільне підприємництво є основою соціальної і політичної системи держави. Він показав, що прагнення конкуруючих фірм до прибутку, що ґрунтується на задоволенні потреб споживачів, в кінцевому підсумку виявляється в інтересах самих покупців, адже вони одержують товари й послуги в більшому обсязі, кращої якості і за більш низькими цінами. Фірми як господарюючі суб'єкти, що справляються з цим завданням, зростають і процвітають, інші змушені безславно піти, "зникнути" з ринку. Менеджмент (маркетинг) покликаний кваліфіковано виявляти потреби споживачів і розробляти пропозиції щодо їх повного задоволення. Тут,зрозуміло,не можна передбачити,який саме товар обере споживач (покупець),але у випадку обмеження свободи підприємництва право визначати (встановлювати), що саме будуть виробляти фірми і що саме купуватимуть споживачі, переходить до держави, її чиновницького апарату9. Але одержавлений соціалізм не один раз довів світу свою невисоку ефективність, нехтування, зневагу щодо прав споживача, маніпулювання його психологією, довірливістю, терпеливістю. Тим часом, менеджмент сам по собі не створює потреб, оскільки вони первинні, але він здатний задати напрям, траєкторію розвитку потреби (потреб)[15, c. 54-56].

Щоб краще зрозуміти цей важливий момент, варто розрізняти бажання, потреби і попит. Бажання — це почуття нагальності задоволення основних необхідностей людини. До них відносяться потреби в харчуванні, житлі, прив'язаність, повага, прагнення до самовдосконалення. Відомі, знані вчені 3. Фрейд, А. Маслоу, Ф. Герцберг та інші дослідники довели,що бажання,прагнення,тяжіння до чогось аж ніяк не створюються маркетологами, а спричинені природою людини, сутністю соціальних відносин,взаємостосунків. Але дискусійним,як нам уявляється,є твердження деяких фахівців з менеджменту10 про те,що бажання (прагнення) є ширшим, ніж потреби. Потреби, на думку Пітера Дойля, не можуть вичерпати усіх бажань різних категорій людей, їх уподобань, а тому бажанням слід віддати перевагу.

Скажімо, підлітки, юнаки, на відміну від багатьох дорослих людей, котрі вдовольняються традиційними стравами (на сніданок, обід, вечерю), бажають обідати лише гамбургером і фруктовим коктейлем. Чи такий приклад. У Китаї за багато років керівництва "наймудрішого з самих мудрих", "великого кормчого всесвіту" Мао Цзедуна потреби одного мільярда китайських співвітчизників в одязі задовольнялися бавовняними костюмами,хоч багато громадян хотіли б мати красиві, спортивного типу костюми,добротні сукні. Але,як нам здається, бажання, прагнення, уподобання простіші від потреб, і вони більш вишукані. Потреби формуються суспільним розвитком, тенденціями, традиціями в соціальній і культурній сфері, а також засобами масової інформації, маркетинговою діяльністю господарюючих суб'єктів — фірм, компаній та ін.

Попит — це потреба у певних товарах, виражена у бажанні придбати їх. Багато людей хотіли б мати у особистій власності коштовні товари (наприклад, новітній імпортний автомобіль, престижні меблі, комп'ютерні персональні системи,хутрові вироби тощо), але у декого з них відсутні кошти, щоб це зробити. Отож фірми мають виробляти не тільки ті товари, що подобаються людям, але й зробити їх доступними масовому споживачеві. Таким чином, хоч виробники не створюють потреби, але можуть прагнути вплинути на попит, розробляючи привабливі і зручні у користуванні й доступні водночас товари. Вони, скажімо, мають змогу повідомити, сповіщати, надавати споживачеві необхідні для нього відомості про ті чи інші перевага своїх продуктів, переваги перед аналогічними,що виробляються іншими господарюючими суб'єктами, використовуючи рекламні засоби та інші способи передачі інформації.

Товаром,як відомо,є все те,що пропонує виробник для задоволення потреб чи бажань споживачів. Ним може бути як фізичний предмет (борошно, молоко, автомобіль та ін.),так і послуга нематеріального характеру (послуги пральні, перукарні, їдальні, кафе, ресторану, туризму тощо). Як правило, ніхто не купує товар заради купівлі, а завжди для задоволення потреб і бажань.

Можна резюмувати,що суспільні потреби — основа цивілізаційного поступу,які пронизують різні сторони життєдіяльності людської спільноти в усіх державах і континентах[2, c. 36-38].

Висновки

Економічні інтереси є об'єктивними мотивами дій економічних суб'єктів, що зумовлені матеріальною зацікавленістю в певній діяльності та місцем даного суб'єкту в системі виробничих відносин. В ринкових умовах всі господарюючі суб'єкти здійснюють вибір виду власної діяльності на основі співставлення очікуваних вигоди та витрат.Потреби — основне джерело активності у пізнавальній і практичній діяльності людини. Задовольняючи свої потреби, людська істота має віднайти для цього найкращі шляхи і засоби в складній соціальній ситуації, вона повинна вміти ставити перед собою і вирішувати теоретичні і практичні завдання. З огляду на це людське мислення — біосоціопсихологічний процес, покликаний забезпечувати пошук необхідних засобів і способів задоволення потреб, що виникли. Але не тільки мислення, а й людська воля спонукаються тими або іншими потребами. За допомогою вольових зусиль, цілеспрямованості, наполегливості людина долає труднощі, перешкоди, що виникають на шляху реалізації потреб. Потреби стають основними причинами певних психологічних станів, переживань, почуттів людини. Залежно від того, як задоволено або незадоволено потреби, людина переживає радість чи, навпаки, — зазнає численних або поодиноких психічних стресів, відчуває психологічний дискомфорт, горе, гнів, пригніченість діяльності тощо.

Політична економія, вивчаючи суспільство, виходить з того, що в основі суспільного прогресу лежать способи виробництва умов і засобів існування людей. Такий підхід дає можливість розглядати історію людства не як просте нагромадження явищ, подій, що знаходяться у випадкових зв’язках, а як закономірний процес зміни способів виробництва життєвих благ, кожен з яких також має свої ступені зростання. В цілому ж утворюється ланцюг економічного прогресу, який лежить в основі суспільного прогресу взагалі.

Список використаної літератури

1. Архієреєв С. Політична економія: Навч. посібник для студ. екон. спец. / Національний технічний ун-т "Харківський політехнічний ін-т"; Харківський економіко-правовий ун-т / Сергій Ігоревич… Архієреєв (ред.). — Х. : ТОВ "ПРОМЕТЕЙ", 2006. — 364с.

2. Біленко Т. І., Бодров Володимир Григорович, Волинцев В. В., Глаголєва О. Б., Гримайло В. М. Політична економія: Навч. посібник / Володимир Олександрович Рибалкін (ред.), Володимир Григорович Бодров (ред.). — К. : Академвидав, 2006. — 672с.

3. Дмитриченко Л. Політична економія: навч.-метод. посібник за кредитно-модульною системою (для студ. спец. "Економічна теорія") / Донецький національний ун-т. Обліково- фінансовий факультет. Кафедра економічної теорії. — Донецьк : Норд-Прес, 2008. — 141с.

4. Заглинський А. Політична економія: Навчальний посібник/ Анатолій Заглинський, Микола Матусевич. — Рівне: ППФ "Волинські обереги", 2005. — 408 с.

5. Зазимко А. Політична економія: Структурно-логічний навчальний посібник/ Анатолій Зазимко; Мін-во освіти і науки України, КНЕУ. — 2-е вид., без змін. — К.: КНЕУ, 2006. — 358 с.

6. Кукурудза І. Політична економія: матеріали до лекцій та семінарів / Черкаський національний ун-т ім. Богдана Хмельницького. — Вид. 2-ге, доп. — Черкаси : Вид. від. ЧНУ ім. Богдана Хмельницького, 2007. — 368c.

7. Мельник Л. Політична економія: Навч. посіб. для підгот. бакалаврів з напряму 0501 "Економіка і підприємництво" в агр. вищ. навч. закл. III-IV рівнів акредитації — Д. : Пороги, 2005. — 430с.

8. Мочерний С.Політична економія: Навч. посіб./ Степан Мочерний,. — К.: Знання-Прес, 2007. — 687 с.

9. Оганян Г. Політична економія: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Міжрегіональна академія управління персоналом (МАУП) / Георгій Артемович Оганян (ред.). — К. : МАУП, 2006. — 520с.

10. Палехова В. Політична економія: підручник / Миколаївський держ. гуманітарний ун-т ім. Петра Могили комплексу "Києво-Могилянська академія". — Миколаїв, 2007. — 332с.

11. Політекономія: Підручник/ Ред. Ю.В. Ніколенко. — К.: ЦУЛ, 2003. — 411 с.

12. Політична економія: Навчальний посібник/ О. Є. Степура, О. С. Єремєєв, Т. Ю. Пономарьова, М. О. Степура; За заг. ред. О. С. Степури; Ін-т підприємництва та сучасних технологій. — К.: Кондор, 2006. — 405 с.

13. Політична економія: Навчальний посібник/ Костянтин Кривенко, Володимир Савчук, Олександр Бєляєв та ін.; За ред. Костянтина Кривенка,; М-во освіти і науки України, КНЕУ. — К.: КНЕУ, 2005. — 508 с.

14. Політична економія : Навч. посібники для екон. спец./ Ред. С. В. Мочерний. — Львів: Світ. –2006 — Ч. 1/ Л. Г. Андрєєв, З. Г. Ватаманюк, Т. В. Гайдай. — 2006. — 678 с.

15. Федоренко В. Політична економія: підручник / Валентин Григорович Федоренко (наук.ред.). — К. : Алерта, 2008. — 486с.