Економічні потреби і виробничі можливості суспільства
Вступ.
1. Обмеженість ресурсів.
2. Економічні потреби суспільства , їх суть.
3. Закон зростання потреб.
4. Корисність продукту: об’єктивна, суб’єктивна.
5. Економічний інтерес його об’єкт, функція.
6. Єдність і суперечності системи інтересів.
7. Виробництво та проблеми задоволення зростаючих потреб суспільства.
Висновки.
Список використаної літератури.
Вступ
Кінцевою метою виробництва є задоволення різноманітних потреб людини як особистості, споживача і виробника. Виробництво, яке працює не з метою задоволення потреб людини чи суспільства, тобто заради власне виробництва, є безглуздою витратою обмежених ресурсів землі, корисних копалин, довкілля, економічних благ і робочої сили.
Сутність економічних потреб. Що ж таке потреба? Загалом потреба — це бажання людини в будь-чому, що забезпечує її життєдіяльність та поліпшує її.
Отже, потреба — категорія, що відбиває ставлення людей, а звідси і поведінку, до умов їх життєдіяльності. Структура потреб велика. Крім економічних потреб, існує низка інших — культурних, політичних, ідеологічних, національних і т. ін.
Економічні потреби — це ставлення людей до економічних умов їх життєдіяльності, які дають їм задоволення, насолоду або втіху і спонукають їх до діяльності, до того, щоб мати і володіти такими умовами.
Отже, потреби мають об'єктивно-суб'єктивний характер.
Різноманітні потреби можна певним чином класифікувати, насамперед за суб'єктами і об'єктами.
За суб'єктами потреби поділяють на:
• індивідуальні, колективні та суспільні;
• домогосподарств, підприємств і держави;
• суспільно-економічних класів і соціальних груп. За об'єктами потреби класифікуються так:
♦ породжені існуванням людини як біологічної істоти;
♦ матеріальні і духовні;
♦ першочергові і непершочергові.
1. Обмеженість ресурсів
Обмеженість виробничих ресурсів є однією з важливих передумов розвитку і формування ринку. Об'єктивною її основою є дія закону рідкості, знання якого дає можливість зрозуміти необхідність подолання суперечностей між зростанням потреб і обмеженістю виробничих ресурсів.
Як відомо, сутність будь-якого економічного закону показує при-чинно-наслідковий зв'язок певних економічних процесів.
Причиною існування закону рідкості є суперечності між безмежними потребами виробничих ресурсів.
Безумовно, є такі потреби, які можна втамувати (наприклад, у деяких продуктах харчування, адже людина не може з'їсти більше, ніж потрібно для її організму). Проте кількість засобів існування під впливом розвитку продуктивних сил, спілкування людей весь час зростає. В цьому виявляється дія закону зростання потреб. Досить порівняти, що споживала людина понад 100 років тому і що входить до її споживчого кошика сьогодні. Відмінність досить значна. Перелік засобів споживання і надалі змінюватиметься і розширюватиметься.
Зростання людських потреб весь час наштовхується на обмеженість економічних ресурсів.
Що ж належить до економічний ресурсів?
По-перше, це природні, людські 1;а вироблені людиною ресурси, які використовуються для виробництва товарів і послуг. Економічні потреби містять різноманітні знаряддя праці, устаткування, інструменти, що використовуються у виробництві непродовольчих товарів, продукції сільського господарства, виробничі промислові та сільськогосподарські приміщення, засоби транспорту і зв'язку, землю, корисні копалини, робочу силу. Отже, економічні ресурси — це чинники виробництва. Економічні ресурси можна називати виробничими ресурсами.
По-друге, всі економічні ресурси мають загальну властивість: вони рідкісні, оскільки існують в обмеженій кількості.
Рідкість економічних ресурсів треба розуміти так, що кількість їх фіксована і має певні межі. Безумовно, рівень рідкості різних видів ресурсів неоднакова. Деякі з них дійсно мають досить обмежений обсяг (наприклад, благородні метали, деякі види корисних копалин). Запаси інших значні, але вони у природі не відновлюються, і людство знає, що настане такий час, коли запаси будуть повністю вичерпані (нафта, газ, вугілля, залізна руда тощо). Тому слово «обмеженість», можливо, краще сприймається як «рідкість». Однак в економічній теорії ці слова вже давно розглядаються як синоніми. Справа в тому, що економічний ресурс у досить тривалому періоді історії людства дійсно розглядається як рідкісний.
По-третє, економічні ресурси мають ту особливість, що вони у процесі виробництва входять до вартості створюваного продукту.
По-четверте, використання економічних ресурсів, особливо первинних, у будь-якій сфері виключає можливість одночасного використання їх в іншій сфері. Наприклад, конкретну ділянку землі можна використати лише в одній сфері: або для вирощування сільськогосподарської продукції, або під будівництво, або для видобутку корисних копалин. Отже, використання певної земельної ділянки в будь-якій одній сфері виключає можливість її одночасного використання в інших, не зважаючи на те, що потреба в цьому існує.
По-п'яте, такі економічні ресурси, як засоби виробництва, мають не тільки встановлений або відомий кожному час фізичної та моральної зношеності, а й певне галузеве призначення. Наприклад, текстильний верстат не можна використовувати в хлібопекарній, добувній або деревообробній промисловості. Це свідчить про те, що існує чітко визначена «спеціалізація» техніки[10, c. 84-86].
Виходячи з викладених ознак економічних ресурсів, до них не можна відносити гроші (грошові ресурси). Це особливий фінансовий ресурс.
Обмеженість має багато причин. Однією з них є природна обмеженість. Наприклад, деякі метали (платина, золото, срібло) існують на землі в обмеженій кількості. Поступово вичерпуються запаси нафти, вугілля та інших корисних копалин. Навіть питна вода, яку раніше в багатьох країнах вважали необмеженим ресурсом, сьогодні стала товаром і вже реалізується як товар.
Інші ресурси можна вважати обмеженими через виробничі можливості. Інакше кажучи, виробництво деяких товарів відстає від зростання потреб населення.
Отже, процесом-причиною закону рідкості є наявність суперечності між безмежними потребами і обмеженими ресурсами.
Ця причина зумовлює такий процес-наслідок: необхідність подолання суперечності на основі певних форм створення ринку економічних ресурсів[6, c. 67].
2. Економічні потреби суспільства , їх суть
Представники економічної теорії минулого і сучасного, визначні мислителі і філософи, розглядаючи суть людини і її діяльність, прийшли до висновку, що вираження природи людини здійснюється в потребах. Лише потреби та їх задоволення примушують людину здійснювати розвиток науки і техніки, зростати духовно.
Тому кінцевою метою функціонування будь-якої економічної системи є задоволення потреб суспільства та його індивідів.
Потреби — це категорія, яка відображає ставлення людей до умов їх життєдіяльності, це щось необхідне для розвитку людини як особистості.
Структура потреб суспільства відображає ставлення людини до природи — потреби людини в природі: в насолоді природою, охороні природи, потреби виробничі — в засобах виробництва або предметах споживання, потреби до себе, до інших людей, до праці, до дозвілля тощо.
Потреби людей надзвичайно різноманітні: фізіологічні, інтелектуальні, політичні тощо. їх можна класифікувати за різними ознаками. За носіями, або суб'єктами, потреби поділяються на індивідуальні, колективні та суспільні. Відповідно до об'єктів, на які спрямовані потреби, розрізняють матеріальні, духовні та естетичні потреби. Залежно від сфери діяльності виділяють потреби праці, відпочинку, спілкування, економічні.
За походженням потреби поділяють на первинні та вторинні. Первинні — породжені тим, що людина є істотою біологічною і їй постійно необхідні повітря, вода, їжа, сон тощо. Вторинні потреби витікають з того, що людина є частиною соціуму, тобто живе в рамках певної соціальної організації. І такий статус людини вимагає і породжує соціальні потреби.
Класифікація потреб:
За суб'єктами (носіями потреб):
• індивідуальні,
• колективні,
• суспільні.
Або: домогосподарств, підприємств, держави.
За об'єктами (предметом, на який вони направлені):
• матеріальні (потреби в матеріальних благах та послугах);
• духовні (потреби у творчості, самовираженні, розвитку своїх можливостей, самовдосконаленні, вірі, освіті, культурі, заняттях наукою, мистецтвом, підвищенні кваліфікації);
• соціальні (коханні, дружбі, спілкуванні, участь у суспільно-корисній діяльності).
За сферами діяльності:
• праці,
• спілкування,
• рекреації (відпочинку, відновлення працездатності),
• економічні — частина людських необхідностей, для задоволення яких необхідне виробництво, розподіл, обмін і споживання благ.
За черговістю задоволення:
• першочергові (задовольняються предметами першої необхідності),
• не першочергові (задовольняються предметами розкоші). За ступенем реалізації:
• абсолютні (породжені сучасним рівнем розвитку економіки),
• дійсні (відповідають рівню розвитку економіки певної країни),
• платоспроможні (потреби, які людина може задовольнити відповідно до власних доходів та рівня цін).
За участю у відтворювальному процесі:
• виробничі (потреби в засобах виробництва),
• невиробничі (потреби у споживчих товарах). За можливостями задоволення:
• насичені, вгамовані (мають чітку межу і можливість повного задоволення),
• ненасичені, невгамовні (не можуть бути задоволені повністю, не мають меж насичення)[9, c. 66-68].
За значимістю потреби можна представити у вигляді піраміди
Потреби породжують стимули до виробництва, тому виробництво є доцільною діяльністю людей, спрямованою на задоволення їхніх потреб.
Від структури виробництва залежить задоволення потреб населення в різних благах.
Виробництво буває:
Матеріальне:
• основне виробництво (галузі: промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт, зв'язок, риболовля, мисливство — тобто, де виготовляється продукт);
• виробнича інфраструктура (галузі, що обслуговують основне виробництво і забезпечують ефективну економічну діяльність на кожному підприємстві, в суспільному виробництві в цілому — транспорт, зв'язок, торгівля, кредитно-фінансові заклади, галузі ділових послуг (інженерно-будівельні, консультаційні, інформаційні, рекламні, лізинг));
• нематеріальне виробництво (соціальна інфраструктура) — галузі, що надають послуги, які задовольняють соціальні і духовні потреби людей (охорона здоров'я і фізична культура, освіта, житлово-комунальне господарство, пасажирський транспорт і зв'язок, побутове обслуговування, наука, культура і мистецтво).
Невиробнича сфера: державний апарат, партапарат, апарат управління громад, рухів, армія, міліція.
Виробництво поділяється на офіційну і тіньову економіку.
Тіньова економіка — сукупність неврахованих, нерегламентованих і протиправних видів господарської діяльності.
Загальні ознаки:
• прихований, таємний характер (така діяльність не реєструється державою і не відображається в офіційній статистиці);
• охоплює всі фази: виробництво — розподіл — обмін — споживання;
• незаконне збагачення шляхом приховування доходів від державного оподаткування, безкоштовне привласнення чужого мана і перерозподіл суспільного багатства.
Структура тіньової економіки:
• неофіційна («сіра») — охоплює легальні, дозволені види господарської діяльності, розповсюджена особливо в сфері послуг (ремонт квартир, медична допомога, надання житла в курортній місцевості). Отримані доходи приховуються від оподаткування;
• фіктивна (білокомірцева) — господарською діяльністю займається керівний склад підприємств і державні чиновники в тих країнах, де значно розвинений державний сектор економіки (приписки до виконання державних завдань і планів, крадіжки матеріальних ресурсів, махінації в отриманні грошей);
• підпільна (чорна) — заборонена законом діяльність — наркобізнес, контрабанда, фальшивомонетництво, торгівля людьми, замовні вбивства та інше.
Взаємозв'язок між потребами і виробництвом носить взаємозалежний характер. З однієї сторони, потреба є внутрішнім мотивом виробництва. З іншої сторони, виробництво, створюючи блага, породжує конкретні потреби в них:
• задоволення потреб з допомогою спожитої речі веде до появи нових потреб;
• з розвитком технічного прогресу виникають нові потреби;
• виробництво не тільки забезпечує задоволення потреб, але і впливає на способи споживання.
Збільшення потреб виражає причинно-наслідкових зв'язок між розвитком суспільного виробництва, зростанням і вдосконаленням потреб населення. Потреби людини безмежні (випереджають можливості задоволення):
• людина намагається задовольнити потреби на більш високому рівні;
• з часом з'являються нові потреби. Фактори, що протидіють підвищенню потреб:
• низький рівень матеріальної і духовної культури суспільства;
• слабкий розвиток поділу праці;
• мізерні грошові доходи більшої частини суспільства при високому рівні цін;
• чисельність населення[3, c. 51-53].
3. Закон зростання потреб
Безперервно розвиваючись, продуктивні сили не лише створюють умови для задоволення потреб, які вже визначалися, а й стають основою для виникнення нових потреб. Такий процес розвитку суспільного виробництва свідчить про те, що на виробництво здійснює вплив об'єктивний закон зростання потреб.
Об'єктивний закон зростання потреб відображає безперервне зростання маси і різноманітності споживних вартостей в результаті зростання продуктивних сил. Це призводить до зміни структури виробництва і витіснення існуючих потреб новими.
Економічні потреби суспільства є безмежними за своєю суттю. Безмежність їх має різні форми прояву. Вона полягає, по-перше, в тому, що потреби постійно відтворюються (не можна, поївши, задовольнити потребу в їжі раз і назавжди); по-друге, розвиток суспільства породжує все нові й нові потреби; по-третє, не має меж процес удосконалення людської особистості.
Безмежність потреб породжує дію закону зростання потреб.
Закон зростання потреб є законом суспільного прогресу. Він характеризує не просто зростання, тобто появу все нових і нових потреб, а зміну їхньої структури, що відбиває просування як людини, так і суспільства в цілому від біологічного (фізіологічного) до все більш різнобічного, багатого життя.
У структурі потреб відбуваються такі зміни:
• перехід від домінування економічних потреб до домінування соціальних;
• від задоволення елементарних потреб — до задоволення потреб на основі індивідуалізованого виробництва;
• від речової структури споживання — до переважання в ній послуг, в тому числі й послуг гуманітарного характеру, спрямованих на розвиток особистості.
Кожен крок в розвитку суспільства — це одночасно задоволення потреб на новому, більш високому рівні[5, c. 71-73].
Потреби людей не є постійними. Вони — продукт розвитку суспільства. їх характер, структура і способи задоволення залежить від досягнутого рівня продуктивних сил, ступеня розвитку культури і науки, соціально-економічного ладу. У кожному суспільстві діє закон зростання потреб. Його суть полягає в тому, що в міру розвитку суспільного виробництва, а разом з тим і людини як особистості та продуктивної сили, відбувається поступове зростання її потреб. Цей закон характеризує взаємодію потреб і виробництва у процесі розвитку, коли
тобто зрослі потребистимулюють зростання виробництва В', збільшення якого веде до зростання потреб П", а це є причиною подальшого зростання виробництва В". Такий процес є безперервним (…), оскільки потреби людини є безмежними.
Розкривши суть закону зростання потреб, слід показати форми його прояву. Цей закон знаходить свій прояв у двох головних формах: у зростанні особистих потреб і зростанні виробничих потреб. Особисті потреби задовольняються за рахунок предметів і послуг особистого споживання. Залежно від форм задоволення ці потреби поділяються на індивідуальні та спільні. Перші задовольняються шляхом індивідуального споживання предметів і послуг кожним членом суспільства окремо (їжа, одяг та ін.) або в рамках сім'ї (загальні для сім'ї житло, предмети культурно-побутового призначення та ін.), а інші — шляхом спільного споживання (послуги освіти, охорони здоров'я та ін.).
Другою формою прояву даного закону є зростання виробничих потреб, тобто загальних потреб членів суспільства в засобах виробництва, які є матеріальною основою розширення масштабів виробництва матеріальних благ і послуг для задоволення зростаючих особистих потреб.
Особливо інтенсивне зростання та оновлення потреб відбувається за умов науково-технічної революції, що породжує потреби, яких раніше не було, у багатьох найновіших предметах споживання і засобах виробництва. Так, в останні десятиліття виникли потреби в кольорових телевізорах, персональних комп'ютерах, відеомагнітофонах і багатьох інших предметах споживання[2, c. 83-85].
4. Корисність продукту: об’єктивна, суб’єктивна
Розрізняють об'єктивну та суб'єктивну корисність продукту.
Об'єктивна корисність продуктів виробництва — це їх спроможність задовольняти ті чи інші потреби людей. Наприклад, корисність сталі — це задоволення потреб в металі, у створенні з неї машин, конструкцій. Корисність хліба — це задоволення потреб людей в їжі, в отриманні певних, необхідних організму калорій і речовин.
Продукт виробництва може виступати у формі товару, який виробляється тільки при товарному виробництві і задовольняє потребу людини через обмін, тобто, через акт купівлі-продажу. В політекономії властивість товару задовольняти людські погреби називають споживною вартістю. Споживна вартість — це те, що відрізняє всі товари.
Суб'єктивна корисність — це задоволення, яке споживач отримує від споживання товарів чи послуг. Корисність — поняття виключно індивідуальне: що для одного споживача може мати високу корисність, іншим може сприйматися як антиблаго. Якщо розглядати потребу в конкретному споживчому блазі, то в кожний певний момент у міру її задоволення, що відбувається в процесі споживання цього блага, потреба насичується. Тому кожна додаткова одиниця цього споживчого блага приносить людині менше задоволення, отже, має меншу додаткову (граничну) корисність, ніж попередня.
Всі економічні ресурси (фактори виробництва) мають одну загальну властивість: вони є в обмеженій кількості. Ця обмеженість відносна і означає, що ресурсів, як правило, менше, ніж необхідно для задоволення всіх потреб при даному рівні економічного розвитку. Обмежені і орні землі, і корисні копалини, і капітальні товари, і робоча сила (робочий час). Через обмеженість ресурсів й обсяг виробництва є обмежений. Суспільне виробництво не спроможне виробити весь обсяг товарів і послуг, який суспільство хотіло б отримати.
Отже, максимально можливий обсяг виробництва благ при повному і ефективному використанні наявних ресурсів складає виробничі можливості суспільства. Оскільки ресурси обмежені, то обмежені й виробничі можливості. Збільшення обсягів виробництва одного продукту може бути досягнуто лише при частковій або повній відмові від виробництва іншого[8, c. 59-60].
5. Економічний інтерес його об’єкт, функція
В реальному житті потреби набувають конкретної форми інтересів.
Інтерес — форма вияву потреби, усвідомлене прагнення людини до її задоволення.
Економічні інтереси є сутнісною характеристикою рушійних сил формування та розвитку економічних суб'єктів.
Економічні інтереси — усвідомлене прагнення економічних суб'єктів задовольнити певні потреби, що є об'єктивними спонукальними мотивами їхньої господарської діяльності.
Суб'єкти економічних інтересів — окремі індивіди, сім'ї, домогосподарства, колективи, групи людей, держава, суспільство в цілому.
Об'єкти економічних інтересів — економічні блага (товари, послуги, інформація і т. д.).
Економічні інтереси тісно пов'язані з потребами.
Економічні інтереси:
• є формою вияву економічних потреб;
• відображають рівень та динаміки задоволення економічних потреб;
• спонукають економічних суб'єктів до діяльності для задоволення потреб.
Економічні інтереси можуть бути класифіковані за різними критеріями: За суб'єктами:
• особисті;
• колективні, групові;
• суспільні.
За важливістю:
• головні, першочергові;
• другорядні.
За часовою ознакою:
• поточні;
• перспективні. За об'єктами:
• майнові;
• фінансові;
• інтелектуальні.
За ступенем усвідомлення:
• дійсні;
• уявні.
Суб'єкти економічних відносин є виразниками специфічних економічних інтересів у ринковій економіці:
• економічні інтереси домашніх господарств — спрямовані на максимізацію корисності благ з урахуванням існуючих цін та доходів;
• економічні інтереси підприємств спрямовані на максимізацію прибутку зниження витрат і підвищення конкурентоспроможності продукції;
• економічні інтереси держави спрямовані на реалізацію потреб суспільства в цілому.
Шляхи поєднання економічних інтересів:
• субординоване підпорядкування одних економічних інтересів іншим;
• координоване узгодження різнобічних інтересів усіх економічних суб'єктів.
Механізм узгодження економічних інтересів визначається сутністю економічної системи[7, c. 48-49].
6. Єдність і суперечності системи інтересів
Економічний інтерес є породженням і соціальним проявом потреби. Інтерес виникає, коли задоволення потреби усвідомлюється як конкретна мета (максимізація прибутку, привласнення товару, користування або володіння певним товаром тощо).
Отже, економічні інтереси — це усвідомлені потреби існування різних суб'єктів господарювання.
Генезис інтересу полягає у свідомому відборі найважливіших потреб для їх задоволення, реалізації.
Економічні інтереси не тотожні потребам, їхньому задоволенню.
По-перше, економічні інтереси знаходять своє вираження у поставлених цілях та діях, спрямованих на задоволення потреб. Потреби і засоби їх задоволення відбивають причину та форму прояву економічних інтересів. По-друге, економічний інтерес завжди виражає відповідний рівень і динаміку задоволення потреб.
Економічні інтереси — це причина та умова взаємодії й саморозвитку економічних суб'єктів. У кожному економічному відношенні — між підприємцями і виробниками, між виробниками і споживачами, державою і недержавним сектором економіки (бізнесом), партнерами, у відносинах між індивідами — мають місце елементи боротьби і співробітництва.
Взаємодія інтересів виступає рушійною пружиною соціально-економічного розвитку.
Економічні інтереси можна класифікувати, насамперед, за суб'єктами їх реалізації: державні, групові та особисті. В структурі інтересів виділяють виробничі (пов'язані з організацією виробництва) і невиробничі (пов'язані із задоволенням особистих потреб виробника та його потреб як члена суспільства).
Особистий інтерес охоплює проблеми, що пов'язані з реалізацію приватної власності, прав володіння та користування, управління, отримання доходів.
Кожна людина одночасно є носієм різних інтересів, оскільки вона виступає в різних іпостасях: по-перше, як індивід; по-друге, як представник певної верстви суспільства; по-третє, як член певного трудового колективу. Суспільний і колективний інтереси персоніфікуються тільки в індивіді.
Отже, має місце складне переплетіння, взаємодія економічних інтересів.
Реалізація економічних інтересів здійснюється через досягнення їхніми об'єктами конкретних економічних цілей[12, c. 41-43].
7. Виробництво та проблеми задоволення зростаючих потреб суспільства
З точки зору дії закону зростання потреб необхідно відрізняти такі три великі групи потреб: традиційні, або дійсні, нові і такі, що тільки-но зароджуються.
Під традиційними потребами слід розуміти такі, які стали для людей звичними, тобто нормативними. Одні з цих потреб мають багатотисячолітню історію (потреби в м'ясі, молоці, хлібі тощо), інші — 30—50-річну (телевізори, холодильники, магнітофони тощо). Для задоволення цих потреб виробництво виготовляє відповідну продукцію.
Разом із традиційними існують і нові потреби, тобто потреби в таких матеріальних благах і послугах, які ще не стали звичними для більшості населення, які щойно усвідомлюються людьми як нові потреби. Водночас нові матеріальні блага і послуги виробництво вже частково освоїло і має можливість швидко розширити їх випуск (останні моделі телевізорів, комп'ютерів, літаків тощо).
Рівень реалізації закону зростання потреб можна виразити у вигляді такої формули:
Де Розп — рівень реалізації закону зростання особистих потреб народу; С — споживання домогосподарствами матеріальних благ і послуг; Пт — традиційні (звичайні) потреби; Пн — нові потреби.
Оскільки виробництво і наука розвиваються, то створюються умови для освоєння в перспективі нових предметів споживання та засобів виробництва. На основі цього виникають абсолютно нові потреби (Пан). Наприклад, проект випуску авіаконструкторським бюро ім. Антонова суперлітака «Мрія» означає формування нової потреби суспільства. Це потенційна потреба, яка буде реалізована лише тоді, коли конструктори доведуть модель нового літака до того рівня якості, який відповідає вимогам нової техніки в авіації і потребам практики[13, c. 46-49].
Таким чином, сукупні потреби зростають завдяки тому, що традиційні потреби розширюють свої межі за рахунок нових потреб, які згодом стають традиційними; у свою чергу нові потреби розширюють свої межі за рахунок потреб, що формуються, котрі через певний час стають новими потребами, що їх виробництво має реальну можливість задовольняти. Наука і технічний прогрес, а також розвинена культура людини створюють умови для зародження принципово нових потреб, які зростають швидше ніж відмирають деякі традиційні. Загалом сукупні потреби суспільства зростають. Такі основні складові механізму дії закону зростання потреб.
Отже, відповідно до закону зростання потреб відбувається стале і якісне зростання економічних потреб. Сфера потреб розширюється не тільки по вертикалі, але й по горизонталі: потреби вищого рівня виникають у все більшої кількості людей; у міру суспільного розвитку людина прагне одержувати блага більш високого рівня.
До специфічних особливостей дії закону зростаючих потреб належить його «незворотність»: з тією чи іншою мірою інтенсивності за будь-якої ситуації потреби змінюються, як правило, в одному напрямку — у бік зростання. У розвитку потреб, як і в їх задоволенні, виключно велика роль належить виробництву. Проте слід пам'ятати, що поза потребами неможливе й саме виробництво. А забезпечення умов для безперервного розвитку потреб є рушійною силою розвитку суспільного виробництва. Цей взаємозв'язок можна виразити такою формулою:
де Вр — розвиток суспільного виробництва; Пу — створення умов для безперервного розвитку потреб[4, c. 51-54].
Висновки
Визначні мислителі, політологи, економісти минулого і сучасності — Дж. Гобсон, К. А. Гельвецій, Ф. Гегель, К. Маркс, М. Вебер, Ф. Гайєк та інші бачили в потребах вираження природи людини, відносили їх до ключових економічних категорій.
Сутність потреб можна проілюструвати на прикладі становлення нових потреб, які завжди виникають із такого ставлення людей до умов життєдіяльності, що характеризується бажанням змінити ці умови. Наприклад, потреба у підвищенні швидкості пересування, яка виникає як бажання змінити існуючі способи пересування. Матеріальні засоби реалізації цього бажання ще відсутні, тому воно втілюється в казкових килимах — літаках. Проте потреба вже виникла, і вона спонукає людство до пошуків реальних шляхів її задоволення — до винаходу автомобіля, поїзда, літака.
На підставі загального визначення можна конкретизувати уявлення про потреби як предмет дослідження економічної теорії.
Особливостями вияву закону зростання потреб в економіці розвинених країн у нинішніх умовах є те, що, з одного боку, відбувається перехід від масового виробництва і споживання до індивідуалізованого виробництва і споживання.
Економічні потреби відображають відношення соціальних суб'єктів (людина, колектив, суспільство) до можливого споживання вартостей, опосередкованих економічними формами їх реалізації. Вони виявляються як необхідність у життєвих благах, як стимул до споживання.
Список використаної літератури
1. Дзюбик С. Основи економічної теорії : Навчальний посібник/ Степан Дзюбик, Ольга Ривак,. -К.: Знання , 2006. -481 с.
2. Економічна теорія. Політекономія: Підручник / Віктор Базилевич, Віктор Попов, Катерина Базилевич, Надія Гражевська; За ред. В.Д.Базилевича. — 6-те вид., доп. і пе-рероб.. — К.: Знання-Прес, 2007. — 719 с.
3. Крупка М. Основи економічної теорії : Підручник/ Михайло Крупка, Петро Островерх, Сергій Реверчук,; Львівський нац. ун-т ім. І.Франка. -К.: Атіка, 2001. -343 с.
4. Основи економічної теорії : Підручник/ В. Г. Федоренко, Ю. М. Ніколенко, О. М. Діденко и др.; За наук. ред. В. Г. Федоренка; М-во освіти і науки України. -К.: Алерта, 2005. -510 с.
5. Основи економічної теорії : Підручник/ О. О. Мамалуй, О. А. Гриценко, Л. В. Гриценко та ін., За заг. ред. О. О. Мамалуя; М-во освіти і науки України. -К.: Юрінком Інтер, 2003. -478 с.
6. Основи економічної теорії : Підручник/ Ред. В.А. Предборський; М-во внутрішніх справ України, Нац. акад. внутрішніх справ України,. -К.: Кондор, 2002. -621 с.
7. Основи економічної теорії : Політекономічний аспект: Підручник / Відповідальний ред. Г.Н. Климко, . -5-те вид. виправлене. -К.: Знання-Прес, 2004. -614 с.
8. Основи економічної теорії: Навч. посібник/ Авт. кол.: В'ячеслав Алєксєєв, Ольга Андрусь, Марина Вербицька та ін.; За заг. ред. Петра Круша, Валентини Депутат, Світлани Тульчинської,. — К.: Каравела, 2007. — 447 с.
9. Політична економія: Навчальний посібник/ Костянтин Кривенко, Володимир Савчук, Олександр Бєляєв та ін.; За ред. Костянтина Кривенка,; М-во освіти і науки України, КНЕУ. — К.: КНЕУ, 2005. — 508 с.
10. Політична економія: Навчальний посібник/ О. Є. Степура, О. С. Єремєєв, Т. Ю. Пономарьова, М. О. Степура; За заг. ред. О. С. Степури; Ін-т підприємництва та сучас-них технологій. — К.: Кондор, 2006. — 405 с.
11. Рудавка С. І. Основи економічної теорії : Навчальний посібник/ С. І. Рудавка, Л. Б. Ольшевський; За ред. С. І. Рудавки. -3-є вид. перероб. і доп.. -Вінниця: Тезис, 2003. -340 с.
12. Уразов А. Основи економічної теорії : Навчальний посібник/ Анатолій Уразов, Петро Маслак, Ірина Саух,; Міжрегіон. академія управління персоналом, Житомирський ін-т МАУП . -К.: МАУП, 2005. -323 с.
13. Экономика: Учебное пособие/ Э. А. Кузнецов, С. Н. Коваленко, Н. Н. Столбунен-ко и др.; Под ред. Э. А. Кузнецова. — 2-е изд., доп. и перераб.. — Харьков: Одиссей, 2006. — 510 с.