Вступ.

1. Життєвий шлях О.Герцена.

2. Економічна теорія О. Герцена.

3. «Селянський соціалізм» О.Герцена.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Економічна думка цього періоду була безпосередньо пов'язана з вирішенням проблем кріпацтва. Аналізуючи її, слід звернути увагу на різні підходи до цієї проблеми представників консервативного та ліберального дворянства, а також буржуазії та її ідеологів.

Критика кріпацтва О. Герценом і М. Огарьовим. В обговоренні проблеми скасування кріпацтва взяли участь і революційні Демократи як ідеологи селянства. Зокрема Герцен і Огарьов, які пройшли складну еволюцію від позицій дворянських революціонерів до революційного демократизму, розробляли революційну програму звільнення селян.

Аналізуючи погляди Герцена і Огарьова, слід звернути увагу на те, що притаманна їм спільність соціально-економічного й політичного світогляду не означала нівелювання їхніх індивідуальностей. Крім того, якщо Герцену належить пальма першості в галузі суто літературної творчості, то стосовно економічних проблем Огарьов був далекогляднішим за Герцена. Вони в цілому були прихильниками звільнення селян із землею, проте не бачили нічого несправедливого в тім, що поміщики одержать певну компенсацію за втрату права користування «вигодами минулої кричущої несправедливості». Така позиція Герцена і Огарьова багато в чому залежала від їхньої належності до дворянського стану.

Однак після реформи Герцен і Огарьов виступили з її гострою критикою, називаючи «новим кріпацтвом», оскільки вона не дала селянам ні землі, ні волі. Відображаючи інтереси селянства, яке боролося проти поміщицького землеволодіння і поміщицької власності, Герцен і Огарьов проголосили і обґрунтували гасло «Земля і воля». Це гасло, писав Герцен, не видумане, його підказав сам народ.

Нова платформа з аграрного питання передбачала ліквідацію поміщицького землеволодіння, передачу всієї землі селянам. Розв’язання цієї проблеми мало відбутися через селянську революцію. Герцен і Огарьов критикували не лише кріпосництво, а й капіталізм, як нову форму експлуатації, «нову форму рабства». Порівнюючи економічні процеси, які відбувались у пореформеній Росії, з економічним розвитком Заходу, Герцен виступив з обґрунтуванням особливого — некапіталістичного шляху розвитку Росії. Основу цього розвитку він бачив у общині. Згодом Герцен і Огарьов проголосили общину наріжним каменем соціалізму. Гарантована нею рівність селянського землеволодіння мала запобігти небезпеці пролетаризації селянства.

Герцен став засновником теорії «селянського соціалізму», який, на його думку, мав ґрунтуватися на трьох засадничих умовах: 1) право кожного на землю; 2) общинне володіння землею; 3) громадське управління. Лише на цих засадах, писав Герцен, «може розвиватися майбутнє Росії». Герцен і Огарьов виступили з гострою критикою капіталізму, поєднуючи її з критикою західної політичної економії, яка стоїть на сторожі капіталістичної системи господарства. На їхню думку, постала необхідність у створенні нової економічної науки, спрямованої на обґрунтування соціалізму.

1. Життєвий шлях О.Герцена

Герцен народився 25 березня (6 квітня) 1812 р. у Москві , у родині багатого поміщика Івана Олексійовича Яковлева (1767-1846); мати — 16- літня німкеня Генрієтта-Вільгельміна-Луїза Гааг (дочка дрібного чиновника, діловода в казенній палаті в Штутгарте). Шлюб батьків не був оформлений, і Герцен носив прізвище, придуману батьком (від ньому. Herz — серце). В 1833 Герцен закінчив фізико-математичне відділення Московського університету. У московському будинку, де він проживав з 1843 по 1847 р., відкритий музей.

Замолоду Іскандер одержав звичайне панське виховання вдома , засноване на читанні добутків іноземної літератури, переважно кінця XVІІІ століття. Французькі романи, комедії Бомарше, Коцебу, твору Ґете, Шиллера з раннього років настроїли хлопчика в захопленому, сентиментально-романтичному тоні. Систематичних занять не було, але гувернери — французи й німці — повідомили талановитого хлопчика тверде знання іноземних мов. Завдяки знайомству із Шиллером, Герцен перейнявся волелюбними прагненнями, розвитку яких багато сприяв учитель російської словесності И. E. Протопопов, що приносив Герцен зошита віршів Пушкіна: "Оди на волю", "Кинджал", "Думи" Рилєєва та ін., і Бушо, французький емігрант, що виїхав із Франції, коли "розпусні й шахраї" узяли гору. До цього приєднався вплив молоденької "Корчевської кузини" Г. (згодом Тетяна Пассек), що підтримувала дитяче самолюбство молодого фантазера, пророкуючи йому незвичайну майбутність. Уже в 1829-1830 р. Герцен написав філософську статтю про Шиллеровом Валленштейне. У цей юнацький період життя Герцена його ідеалом був спочатку Карл Моор, а потім Поза.

Вплив Герцен у свій час було велике. Значення діяльності Герцена у селянському питанні цілком з'ясоване й установлене (В. И. Семевський, проф. Иванюков, сенат. Семенов і ін.). Згубним для популярності Герцена було його захоплення польським повстанням. Герцен не без коливання став на сторону поляків, досить довго ставлячись до їхніх делегатів трохи підозріло; остаточно він поступився, тільки завдяки наполегливому тиску з боку Бакуніна. У результаті — "Дзвін" втратив своїх передплатників (замість 3000 їх залишилося не більше 500).

Герцен Олександр Іванович — філософ і революціонер, письменник і публіцист, основоположник народництва. Закінчив фізико-математичне відділення Московського університету /1833/. Разом з Н.П.Огарьовим створив таємний кружок по вивченню політичної, зокрема , соціалістичної, літератури. Двічі заарештовувався й посилався /1835-1840 і 1841-1842/. З 1847 — в еміграції. Заснував у Лондоні "Вільну російську друкарню" /1853/, видавав "Полярну зірку" /1855-1869/, "Дзвін" /1857-1867/. Брав участь у створенні революційної організації "Земля й Воля". Створив оригінальну матеріалістичну й атеїстичну концепцію, у якій використовував перероблену діалектику Гегеля, названу їм "алгеброю революції". "Реалістична" наукова теорія, відповідно до Герцена, необхідна для обґрунтування майбутнього соціального перевороту. Поразка революції 1848-1849 з'явилося основою духовної драми Герцен, дозволом якого стала його концепція "російського", селянського соціалізму.

Погляди Герцена не можна ототожнювати із класичним матеріалізмом, відповідно до якого психічні процеси пасивні й цілком залежать від матеріальних процесів[6, c. 49-51].

Революційні погляди Герцена протягом його життя перетерпіли багато змін. Але ключова ідея завжди була одна — ліквідація самодержавства й кріпосного права. Спочатку Герцен бачив можливість реформування існуючого ладу, але поступово прийшов до ідеї повстання народу. Народом, на його думку, повинна керувати дворянська революційна організація, але також він відводить важливе місце росту самосвідомості селянства. Герцен заклав основи селянського соціалізму. Він уважав, що основою перетворення економічного ладу Росії є розвиток громади.

Після із кріпосного права земля в обсязі оброблюваної селянами зізнається власністю селянських громад. У питанні переходу землі до селян Герцен допускало можливість викупу землі в поміщиків, хоча принципово заперечував право поміщиків на такий викуп. Але піти на подібну угоду можна було б для того, щоб уникнути можливих ускладнень.

До результату реформи 1861 р. Герцен не висував вимоги про ліквідацію поміщицької власності.

Герцен першим виступив з обґрунтуванням особливого, некапіталістичного шляху розвитку Росії, що він зв'язав із селянською громадою. Він не ідеалізував громаду, а бачив її значення в гарантованій рівності при наділенні землею й запобіганні утворення сільського пролетаріату. громада, Що Розвивається, повинна була підірвати капіталізм, що народжується.

Але головне значення громади не в цьому, а в тім, що вона є засобом на шляху до соціалізму. Сама по собі громада не може привести до соціалістичних перетворень, але вона є їхньою заставою, економічною основою.

Тому що громада перешкоджає утворенню сільського пролетаріату, те це приведе, в остаточному підсумку, до того, що поміщицьке господарство буде позбавлено робочої сили, і поступово зникне саме по собі.

Згодом, під впливом росту селянського руху й ідей Чернишевського, Герцен зв'язав ліквідацію поміщицького господарства із селянською народною революцією. Але далі захисту групової, колективної власності на землю Герцен не пішов.

Завершальним етапом у розвитку ідей Герцена є його листи «До старого товариша Бакуніна» (1869-1870).

У них Герцен зводить соціальні питання до одного вирішального питання — економічному. Під економічним питанням він мав на увазі проблему зміни однієї форми економічного пристрою іншої або проблему економічного перевороту. Економічні відносини, на думку Герцена, носять своєрідний характер. Вони мають свої, строго наукові закони розвитку, і насильницькі рішення в цій сфері мають строгі границі. Герцен уважав, що для перевороту потрібні певні передумови, насамперед , в ідеологічній області. Соціальному перевороту нічого не потрібно, крім знання й сили, розуміння й засобів'. Людей, на думку Герцена, не можна звільнити більше, ніж припускає їхня внутрішня воля. Сама свідомість людей Герцен зв'язувала з їхнім станом. Буржуазію можна переконати в можливості поступок. Не треба починати з рішучих дій. Герцен уважав, що революція може відбутися тільки тоді, коли капіталізм створить для неї необхідні передумови (тут він відходить від своїх колишніх поглядів на громаду як засіб руху до соціалізму). Соціалістичним з в економічній сфері повинен передувати політичний переворот.

Значення ідей Герцена складно переоцінити. Він зробив винятково багато для викриття самодержавства, несправедливості існуючого ладу, для пропаганди соціалістичних ідей, вплинувши на громадськість Росії в сучасний йому період і після нього[1, c. 341-343].

2. Економічна теорія О. Герцена

Період кризи кріпосництва характеризується величезним підйомом суспільної думки в Росії. Цей підйом виразився насамперед у появі й порівняно широкому поширенні ідей соціалізму.

У розглянутий час у Росії робітничий клас ще не відділився від селянства; не було ґрунту для сприйняття так званого наукового соціалізму (марксизму). Однак ідеї утопічного соціалізму одержали досить широке поширення, але мали свою національну особливість: вони були тісно пов'язані з революційним селянським демократизмом.

В епоху кризи кріпосництва російська економічна думка розвивалася в нерозривному зв'язку з боротьбою навколо питання про кріпосну залежність.

Боротьба проти її приймає новий характер. Із кріпосництвом борються не в ім'я того, щоб дворянина перемінив буржуа, а в ім'я повної ліквідації всякої експлуатації. Якщо раніше звільнення селянина від кріпосної залежності було найвищою вимогою й не ставилося питання про те, хто буде очолювати в господарському житті країни. Тепер же висувається вимога звільнити селянина не тільки від кріпосної залежності, але й від усякої іншої її форми, щоб він був повністю вільним хазяїном.

Утопічний соціалізм 50-х рр. міг мати тільки селянську основу й селянське фарбування. Розвиток цього соціалізму визначається тим, що він з'явився революційним вираженням вимог кріпосного селянства.

Російський соціалізм у міру свого розвитку усе тісніше зв'язувався з політичною й економічною боротьбою проти кріпосного права, відбиваючи в цій боротьбі інтереси селянства.

У цілому цей напрямок російської суспільно-економічної думки прямо пов'язане з ідеями декабристів і Радищева, але перехід від дворянської революційності до селянського втілив у собі Олександр Іванович Герцен.

Він і додав російському соціалізму цілком певний селянський характер.

В 40-60-ті роки XІ ст. антикріпосницький напрямок у Росії ставало значно радикальніше й усе більше орієнтувалося на народні маси.

Наступив період кризи кріпосницької системи в Росії. У цей час в Західній Європі вже досить чітко проявлялися протиріччя капіталізму. Тому представники революційно-демократичного напрямку в Росії перспективи антикріпосницької боротьби стали зв'язувати не з капіталізмом, а із соціалізмом.

До дворянських революціонерів поряд з декабристами належав спочатку один з найбільших представників російської революційної демократії — Олександр Іванович Герцен (1812-1870). В. И. Ленін характеризував його як письменника, "відігравшого велику роль у підготовці російської революції".

У центрі уваги Герцена перебувала критика кріпосництва. Його викриття кріпосних порядків в 40- х роках знайшло відбиття в "Щоденнику", а пізніше, уже в період еміграції, в "Колишньому й думах" і ряді статей. Герцен писав, що існують два Росія, ворожі один одному: одна — дворянська, багата, "утворена зовні", інша — народною, бідною, мужицькою, задавленою роботою, пригноблена поміщиками й поліцією. Герцен критикував жорстоку експлуатацію селян їхніми власниками, у результаті якої мужик щодня з усією родиною "відіграється від голодної смерті". Для Герцена було ясно, що економічною основою експлуатації кріпаків була поміщицька власність на землю. Надаючи аграрному питанню виняткове значення, воно називав його найголовнішим, істотнішим, уважав, що від нього залежить рішення всіх інших питань[4, c. 279-282].

Багато уваги Герцен приділяв і "хрещеній власності", тобто економічній власності поміщика на селян, відзначаючи, що в середині XІ в. російське кріпосництво мало чим відрізнялося від рабства. Хоча поміщик, говорив він, не може вбити селянина, але він може його продати, відірвати від родини, висікти, віддати в рекрути, навіть заслати на сибірські рудники. Що стосується селянської власності, те Герцен уважав неможливим її формування в умовах феодалізму: "Яка власність у раба; він гірше пролетаря — він річ, знаряддя для оброблення полів"

Герцен доводив, що влада поміщиків над з нічим не виправдана, тримається на прямому насильстві. Всупереч ідеологам поміщиків, що стверджували, начебто селянський наділ землі був платою кріпакові за його працю, Герцен указував, що поміщик давав лише "така кількість землі, який необхідно для жалюгідного животіння" селянина. Отже, Герцен розумів, що земельний наділ був лише умовою (часто недостатнім) для відтворення робочої сили з, потрібної поміщикові.

Аналізуючи три форми кріпосницької експлуатації (панщину, натуральний і грошовий оброк), Герцен відзначав, що в Росії XІ в. все більше місце стала займати остання форма. Це було зв'язано, указував він, з розвитком товарних відносин і промисловості, коли оброчних селян усе більше відпускали на заробітки й використовували в якості кріпаків робітників на промислових підприємствах. Тому "розвиток промисловості, фабрик і саме поширення політичної економії, перекладеної на російські вдачі, дали тисячу нових засобів уживати селян на користь".

Герцен дав аналіз системи економічних відносин феодалізму, але не показав генезису кріпосного права, звівши його виникнення до насильства. Не було відзначено їм і розвиток капіталістичних тенденцій у кріпак Росії. Однак розкладання кріпосництва описувалося Герценом дуже яскраво. Він указував на падіння продуктивності праці кріпаків, їхнє зубожіння, руйнування поміщицьких маєтків, загострення протиріч між поміщиками й селянами, на перешкоди, які ставить кріпосне право розвитку промисловості. Герцен робив висновок, що країна більше не могла розвиватися в "колодках": "…все російське питання…- писав він,- полягає в питанні про кріпосне право. Росія не може зробити ні кроку вперед, поки не знищить рабство. Кріпосний стан російського селянина — це рабство всієї Російської імперії". Порівнюючи положення Росії з положенням передреволюційної Франції XVІІІ в., Герцен доходив висновку, що Росія перебувала напередодні "економічного перевороту". Сам він зіграв величезну роль у підготовці цього перевороту. В. И. Ленін писав, що Герцен

"створив вільну російську пресу за кордоном — у цьому його велика заслуга.

"Полярна зірка" підняла традицію декабристів, "Дзвін" (1857- 1867) став горою за звільнення селян. Рабье мовчання було порушено"[7, c. 174-178].

Але, належачи до покоління дворянських революціонерів, Герцен допускав відступ від демократизму до лібералізму, за що, як указував В. І. Ленін, його справедливо критикували революційні різночинці (Чернишевський, Добролюбов і ін.). Ліберальні коливання Герцена спонукали його апелювати до Олександра ІІ в надії, що реформа зверху може розв'язати селянське питання. Проте , видавець "Дзвона" боровся за звільнення селян із землею, порушував питання про повне знищення поміщицького землеволодіння. З розширенням у країні визвольного, у тому числі селянського, руху росла революційність його поглядів. Це відзначав В. И. Ленін, порівнюючи погляду Герцена 40- х і 60- х років.

Герцен був жагучим критиком капіталізму. Зіставляючи капіталістичний лад і феодалізм, він писав: "Я не вмію вибирати між рабствами… По обидва боки рабство, з однієї — хитрим, прикритим ім'ям долі й, як слідство, небезпечне; з іншого боку — дике, тварина й, звісно, що кидається в очі".

Герцен уважав, що дозвіл питань про капітал, ренту й заробітну плату буде знищенням "людожерства в його утворених формах". Він з, що експлуатація в капіталістичному суспільстві "наведена в систему" і підтримується державою. Бачачи, як ріст експлуатації підсилює вбогість мас, революційний демократ затверджував, що із проблемою пауперизму зв'язана вся майбутність трудящих, тому що від добробуту народу залежить не тільки "насущний хліб більшості", але і його цивілізованість.

О. Герцен указував на надвиробництво товарів у капіталістичному суспільстві, непродуктивне знищення величезних багатств, безробіття.

Йому ж належить яскрава із протилежності між містом і селом, а також між розумовою й фізичною працею. Єдиним виходом із протиріч із російський демократ уважав знищення його шляхом революції, силами народних мас. Поразка революції 1848 р. у Західній Європі породило в Герцена глибокий скептицизм, невір'я в здатність її народів зробити революційний переворот.

Герцен критично ставився до буржуазної політичної економії. Він виступав проти визначення її як науки про багатство й говорив, що така наука заснована на правилі "імущому дається". Викриваючи класовий характер буржуазної політичної економії, Герцен вогонь своєї критики направив переважно проти теорій вульгарних економістів. Він показав їхню відмінність від класичної буржуазної політичної економії. Герцен писав, що спочатку за економічну науку узялися люди мислячі, які вміли підняти неї в ту високу сферу загальнолюдських інтересів, поза якою вона не має дійсного значення. Але потім взяла гору "вульгарна посередність", у її руках наука Адама Сміта подрібнювала, виродилася в торговельну тямовитість.

Рух назад буржуазної політичної економії Герцен пояснював тим, що буржуазія перестала грати колишню прогресивну роль. Революційний демократ порушував питання про створення нової економічної науки, що буде служити народу й перетвориться "з емпіричного зводу міркувань і спостережень, що не сміє стосуватися до святих твердинь існуючого, в економічну науку, що зазіхає на всі". Герцен розглядав майбутню політичну економію як революційну теорію, покликану перетворити мир і стати науковим обґрунтуванням соціалізму.

Герцен ще в 30- е роки став соціалістом. Але його соціалізм був утопічним. На революційного демократа Росії великий вплив зробили соціалісти-утопісти Заходу, особливо Сен-Симон, Фур'є, Оуен. Але, високо оцінюючи навчання великих соціалістів-утопістів, Герцен разом з тим бачив, що цей лише початок розвитку соціалістичних ідей, "перший белькіт" або "читання по складах".

Сам він у вчення про соціалізм вніс багато нового. Його великою заслугою був висновок, що перехід до нового суспільства може бути зроблений тільки революційним шляхом. Герцен відкидав ідеалістичне подання, начебто людина може творити історію по своєму бажанню, і порушив питання про об'єктивні передумови соціалізму, намагаючись знайти їх у реальній дійсності. І хоча зробити це йому не вдалося, сама постановка проблеми мала позитивне значення[3, c. 87-89].

3. «Селянський соціалізм» О.Герцена

Герцен розробив теорію "селянського соціалізму", що сприйняло більшість російських демократів. Він ґрунтувався на тім, начебто в Росії селянська громада була зародком соціалізму, тому що перешкоджала розшаруванню села й породжувала в побуті колективістські початки. Герцен уважав перехід землі в руки з початком соціалізму. "Хіба общинне володіння й право на землю — не соціалізм?",- запитував він і робив із цього висновок, що Росія може минути капіталізм і розвиватися по особливому, некапіталістичному шляху.

Така точка зору була, безумовно, помилкової. У дійсності перехід землі до селян означав би створення умов не для соціалізму, а для швидкого розвитку капіталізму. Однак у формі помилкової, утопічної теорії "селянського соціалізму" виступала прогресивна, антифеодальна аграрна програма. Слід зазначити, що Герцен наприкінці свого життя став виражати сумніву в можливості некапіталістичного розвитку Росії. Він писав, що "буржуазна віспа тепер на низку в Росії".

Особливе місце в розвитку ідей Герцена займають його листи "До старого товариша", у яких він полемізує з Бакуніним. Говорячи в них про необхідність "наукового підходу до революції й соціалізму", автор листів підкреслює значення економіки й затверджує, що "економічні питання підлягають математичним законам". Герцен розвиває думку про історичну обумовленість суспільних форм і доводить, що класове суспільство, приватна власність, держава й т.д. були у свій час формами "людського звільнення й розвитку", але "ми виходимо з них коли мине своєї діяльності".

Критикуючи анархізм Бакуніна, Герцен попереджає проти передчасних революцій, говорить про необхідність підготовки мас для революційного перевороту. І далі, хоча й повторює помилку, рекомендуючи звертатися з "проповіддю" до всіх класів суспільства, Герцен все-таки особливе значення починає надавати робочим організаціям, І Інтернаціоналу. Відзначаючи, що Герцен у Росії "перший підняв великий прапор боротьби шляхом звертання до мас із вільним російським словом", Ленін зараховував його до попередників російської соціал-демократії.

Розвиток капіталістичних відносин у промисловості й сільському господарстві Росії вже в 40- х роках поставило перед економічною думкою питання про характер економічного розвитку Росії після ліквідації кріпосного права.

Герцен виступив з обґрунтуванням особливого — некапіталістичного шляху розвитку Росії. Такому поданню про шляхи економічного розвитку Росії сприяла соціально-економічна обстановка періоду падіння кріпосного права. Перед реформою сільське населення становило більше 90% усього населення країни. Незважаючи на процес розкладання, що спостерігався серед поміщицьких і особливо державних селян, панування кріпосного права затримувало розкол села. Пролетаріат ще не виділився із загальної маси трудящих. Селянство самостійно виступало проти кріпосного права й поміщицької влади. Його рух не очолювався й буржуазією, що шукала шляхи угоди з поміщиками[8, c.316-318].

Герцен бачив у звільненні селян із землею не тільки знищення кріпосницьких відносин, але й початок наступного соціалістичного перетворення Росії.

Як же так вийшло, що існування суспільства справжньої рівності він став зв'язувати із країною, що відстала від провідних країн Європи, що сприяла придушенню революційних рухів кінця 40- х років.

Визнаючи, що його батьківщина виступала в ті роки в ролі "першого жандарма вселеної", Герцен затверджував, що як є два Європа — Європа буржуа й Європа працівників, — так є й два Росія — Росія урядова, імператорська, дворянська, солдафонська й Росія "чорного народу", бідна, хлібопашня, селянська. Народ не відповідальний за дії уряду.

Задавлений і забитий, російський народ зберіг свою могутню душу, свій великий національний характер.

"Громада врятувала російський народ від монгольського варварства й від імператорської цивілізації, від пофарбованих по-європейськи поміщиків і від німецької бюрократії. Общинна організація, хоч і сильно порвана, устояла проти втручання влади".

Як же трапилося, що багатовіковий інститут народного життя — громада, що органічно вписується у феодальний побут російського села, що служила для самодержавства охоронним початком, стала основним аргументом теорії російського визвольного руху?

Що ж соціалістичного знайшов Герцен у громаді? По-перше, демократизм, або "комунізм" (тобто колективність) у керуванні життям села: селяни на своїх сходках, "на миру" вирішують спільні справи села, вибирають місцевих суддів, старосту, що не може виступити врозріз із волею "миру". Це загальне керування побутом обумовлене тим — і це другий момент, що характеризує, на думку Герцена, громаду як зародок соціалізму, — що люди володіють землею спільно. Він уважав, що на основі общинного землеволодіння можна поліпшити землеробство; якщо ліквідувати поміщицьку владу й чиновництво, можна розвити народне утворення.

Це общинне володіння представлялося Герценові зародком соціалістичної колективної власності. Нарешті, елемент соціалізму Герцен бачив також у селянському праві на землю, тобто в праві кожного селянина на наділ землі, що громада повинна надати йому в користування. "Це основне, натуральне, природжене визнання права на землю ставить народ росіянин на зовсім іншу ногу, чим та, на якій коштують всі народи Заходу" . Це право він уважав достатньою умовою життєздатності громади. Воно виключало, на його думку, виникнення безземельного пролетаріату. "Людина майбутнього в Росії — мужик, точно так само, як у Франції працівник".

Герцен думав, однак, що сама по собі громада ніякого соціалізму не представляє. Своєю патріархальністю общинний пристрій багато століть присипляло народ. Особистість у громаді принижений, її кругозір обмежений життям родини й села. Для того щоб розвивати громаду по шляху соціалізму необхідно прикласти до неї західноєвропейську науку. З її допомогою можна буде ліквідувати негативні, патріархальні сторони громади. Герцен думає, що засвоївши науку, російський народ пройде всі щаблі важкого історичного розвитку, які пройшла Західна Європа, але цей шлях буде набагато коротше. "Завдання нової епохи, у яку ми входимо, — писав Герцен, — полягає в тому , щоб на підставах науки свідомо розвити елемент нашого общинного самоврядування до повної волі особи, минаючи ті проміжні форми, якими по необхідності йшли…розвиток Заходу.

Нове життя наша повинна так заткати в одну тканину ці дві спадщини, щоб у вільної особистості земля залишилася під ногами й щоб общинник був зовсім вільну особу".

Таким чином, шлях Росії до соціалізму через громаду Герцен не розглядав як виключення із загальносвітового розвитку.

Ідеї О. Герцена відбивали боротьбу селянства проти поміщицького землеволодіння в умовах падіння кріпосного права, що розвивалися в Росії капіталістичних відносин. Проповідуючи ідеї "селянського соціалізму", вони нападали на феодальне поміщицьке землеволодіння, доводячи боротьбу проти нього до вимоги ліквідації приватної земельної власності й передачі всієї землі селянським громадам.

Аналіз теорії "селянського соціалізму" показує , що вона являла собою різновид утопічного соціалізму, хоча й перевершувала утопічний соціалізм Західної Європи своєю революційною дієвістю й тісним зв'язком із практикою, з рухом народних мас.

Життя показало неспроможність даної теорії, її утопізм. Розвиток капіталізму в Росії спростувало надії, що покладали Герценом і Огарьовим на громаду й некапіталістичний шлях розвитку. Сільська громада виявилася не в змозі протидіяти розвитку капіталізму й запобігти диференціації селянства. Але, незважаючи на свій утопізм теорія ця була формою, що виражала прогресивну вимогу про знищення кріпосництва[2, c. 61-63].

Висновки

Коло проблем, розглянутий Герценом, визначався насамперед потребами економічного розвитку Росії, тому важливе місце мала критика системи кріпосницьких відносин. Він справедливо затверджував, що "все російське питання, принаймні , у цей час, полягає в питанні про кріпосне право".

Кріпосницьку експлуатацію Герцен розглядав як крадіжку поміщиком праці селянина. Він рішуче відкидав прагнення кріпосників довести, що оброк необтяжливий для селянина. Порівнюючи оброчні маєтки великих поміщиків з положенням панщинних селян дрібнопомісних дворян, він відзначав, що оброчні селяни лише "менш бідні й нещасливі".

Розкриваючи протиріччя кріпосницьких відносин, Герцен показав, що існують дві різні , протилежні один одному Росії: Росія кріпосного народу й Росія поміщиків з їхній самодержавним урядом.

Між цими Росіями не може бути примирення. Протиставивши Росію селян поміщицької, дворянської Росії з її політичним ладом, спрямованим на охорону панування й привілеїв дворян, Герцен відкрито встав на сторону селянської, народної Росії.

Він показав загострення протиріч між селянами й поміщиками, викликане посиленням прагнення поміщиків до наживи й перетворення кріпака "у розроблювальну власність".

Але й жорстока експлуатація селян не могла, на думку Герцена, запобігти руйнуванню поміщиків, вивести поміщицьке господарство із кризи. Герцен відзначає винятково більшу заборгованість поміщицьких маєтків передреформної Росії. Він доводив безперспективність кріпосницького господарства поміщиків.

Герцен викривав жорстокі форми кріпосницької експлуатації в Росії. Він писав, що по іншу сторону офіційної Росії були вже "не люди, а матеріал, ревізькі душі, продажні, куплені, всемилостивейше подаровані, приписані до фабрики, економічні, податні, але не визнані людськими".

Російський поміщик був для Герцена власник не стільки землі, скільки селян, кріпосником, близьким до рабовласника.

У своєрідному характері російського кріпосництва Герцен бачив історичний ґрунт, сприявші особливому – некапіталістичному розвитку Росії до соціалізму.

Список використаної літератури

1. Злупко С. Історія економічної теорії: Підручник/ Степан Злупко,; ЛНУ ім. І. Франка. — 2-е вид., випр. і доп.. — К.: Знання, 2005. — 719 с.

2. Ковальчук В. Історія економічних вчень: Навч.- метод. посібник/ В'ячеслав Ковальчук, Михайло Сарай; М-во освіти України; Тернопільська академія народного господ., Кафедра економіч. теорії. — Тернопіль: Астон, 1999. — 126 с.

3. Лісовицький В. М. Історія економічних вчень: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ В. М. Лісовицький; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 219 с.

4. Мазурок П. Історія економічних учень у запитаннях і відповідях: Навчальний посібник/ Петро Мазурок,. — 2-ге вид., стереотип.. — К.: Знання, 2006. — 477 с.

5. Реверчук С. Історія економічних вчень: тести і вправи: Навчальний посібник / Сергій Реверчук, Н. Й. Реверчук, І. Г. Скоморович; Авт.передм. Сергій Реверчук, ; М-во освіти і науки України, Львівський нац. ун-т ім. І.Франка, Кафедра банківського і страхового бізнесу. — К.: Атіка, 2002. — 95 с.

6. Ревчун Б. Г. Історія економічних вчень: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Б. Г. Ревчун,. — Кіровоград: КДТУ, 2003. — 134 с.

7. Тараненко О. Історія економічних вчень: Навчальний посібник для дистанційного навчання/ Олександр Тараненко,; Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини "Україна". — К.: Університет "Україна", 2007. — 301 с.

8. Юхименко П. Історія економічних учень: Підручник/ Петро Юхименко, Петро Леоненко,. — К.: Знання, 2005. — 583 с.