Вступ.

Розділ 1. Теоретичні проблеми подолання глобальних проблем світу.

Розділ 2. Аналіз механізмів розв’язання глобальних проблем.

Розділ 3. Перпективи подолання глобальних проблем.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Сучасний світ наприкінці XX ст. зазнав радикальних політичних, економічних, соціальних, духовних, екологічних змін, які потребують формування нових засад забезпечення національної та міжнародної безпеки.

Людство зіткнулося із цілою низкою небачених раніше глобальних проблем, зокрема таких, як проблеми виживання, системної трансформації і розвитку Особливий характер новітніх глобальних трансформаційних процесів, як зазначав Президент Національної академії наук України Б. Є. Патон, зумовлює потребу їх глибокого осмислення, метою якого є оптимізація суспільного розвитку шляхом стратегічного моделювання. Без розуміння глобальних проблем не можна кваліфіковано підійти до формування національних цілей і стратегій та сподіватись на безпечний розвиток у майбутньому.

Оскільки глобальні проблеми — результат якісних змін у розвитку продуктивних сил у сфері економіки, політики, культури й т.д., їх не можна пояснити з позиції лише якої-небудь однієї науки. Розглянемо деякі форми їхнього прояву, обумовлені економічної діяльність людини.

Найважливішою причиною, що привела людство до глобальних протиріч, є в першу чергу нагромадження величезної виробничої потужності.

Нарешті, особливість глобальних проблем у тім, що вони можуть бути вирішені лише на основі зусиль всіх держав світу, тому що абсолютно всі народи зацікавлені в порятунку людства від знищення в ядерній катастрофі, від хвороб, викликаних забрудненням навколишнього середовища й ін. Знайти спільне рішення цих проблем — значить забезпечити умови виживання всіх народів і можливості подальшого поступального розвитку цивілізації.

Розділ 1.Теоретичні проблеми подолання глобальних проблем світу

Поряд з цим заслуговують на увагу і висновки науковців, які вважають, що наявність у народів світу інших світоглядних цінностей, власних соціально-економічних, політичних, етнопсихологічних та релігійних особливостей може призводити до негативних наслідків у ході глобалізації на національному, регіональному, субрегіональному та міжнародному рівнях, зокрема:

· виникнення сепаратистських тенденцій в ряді країн і загострення
проблем територіальної цілісності;

· загострення в окремих державах міжетнічних та міжрелігійних відносин, виникнення проявів тероризму і екстремізму;

· виникнення глобальних наслідків регіональних економічних криз, пов'язаних із взаємозалежністю економік;

· зростання міграції населення до розвинених країн;

· концентрації інтелектуального потенціалу планети в обмеженому

· колі країн;

· посилення та розширення сфери впливу світових фінансових та економічних інститутів, підконтрольних розвиненим державам;

· розвиток транснаціональної організованої злочинності, небезпечної для всієї світової спільноти.

Найзагальнішою причиною загострення глобальних проблем є криза індустріальної цивілізації внаслідок:

— безсистемної, безконтрольної, безмежної утилізації природних ресурсів;

— низького рівня технологічної культури виробництва;

— максимізації, а не оптимізації темпів економічного зростання;

— домінування технократичного підходу, послаблення антропогенних засад;

— масштабного впливу людської діяльності на навколишнє середовище й необмеженого втручання людства у біосферу;

— швидкої урбанізації населення планети, зростання кількості мегаполісів та агломерацій, що супроводжується скороченням сільськогосподарських угідь, лісів, бурхливою автомобілізацією;

— поглиблення суперечностей між світовим економічним розвитком і соціальним прогресом[8, c. 18-19].

Глобальні проблеми:

— мають всезагальний, універсальний характер, загальнопланетарний зміст і значення, принципово важливі для долі всього людства;

— безпосередньо стосуються життєвих інтересів усіх верств населення, усіх країн і народів планети, усіх або значної групи держав;

— мають взаємопов'язаний характер і суттєво впливають на всі сфери суспільного життя;

— відображають поглиблення та ускладнення світогосподарських зв'язків;

— потребують залучення колосальних технологічних, фінансових, трудових, інформаційних ресурсів, невідкладних і рішучих дій на основі колективних і скоординованих зусиль світового співтовариства;

— можуть бути успішно вирішені за умови створення адекватної моделі гармонійного розвитку людської цивілізації.

Класифікація глобальних проблем за сферами дії (рис. 1) не означає, що вони відокремлені одна від одної. Межі між сферами мають умовний характер. Так, III сфера концентрує та посилює увесь комплекс глобальних проблем[6, c. 3].

I. Глобальні проблеми у сфері взаємодії природи і суспільства:

— надійне забезпечення людства сировиною, енергією, продовольством тощо;

— раціональне природокористування і збереження навколишнього природного середовища;

— раціональне використання ресурсів Світового океану, мирне освоєння космічного простору;

— утилізація відходів життєдіяльності тощо.

II. Глобальні проблеми у сфері суспільних взаємовідносин:

— відвернення світової термоядерної війни і забезпечення стабільності мирного становища;

— подолання економічної відсталості частини регіонів і країн світу;

— попередження локальних, регіональних та міжнародних конфліктів;

— ліквідація наслідків світових та локальних криз;

— роззброєння і конверсія військового виробництва тощо.

III. Глобальні проблеми у сфері розвитку людини і забезпечення її майбутнього:

— пристосування людини до умов природного і соціального середовища, що змінюється під впливом НТР;

— подолання епідемій, тяжких захворювань (серцево-судин-них, онкологічних, СНІДу, наркоманії);

— культурно-моральні проблеми втрати довіри до соціальних інститутів, нестабільності сім'ї та послаблення зв'язку поколінь;

— боротьба з міжнародною злочинністю, наркобізнесом, тероризмом;

— проблеми демократизації та охорони прав людини[4, c. 25-26].

Розділ 2.Аналіз механізмів розв’язання глобальних проблем

Глобальні проблеми сучасності досягай своєї гостроти на початку XXI ст. внаслідок крайнього посилення нерівномірності соціально-економічного, політичного, науково-технічного, демографічного, екологічного і культурного розвитку різних держав. Глобальність цих проблем полягає в тому, що вони так чи інакше стосуються всієї світової спільноти і їх подолання потребує об'єднання зусиль усіх держав світу.

З цього погляду заслуговують на підтримку висновки Групи високого рівня ООН, що для досягнення нового консенсусу з питань колективної безпеки {його суть полягає у взаємній відповідальності за безпеку один одного), необхідно домогтися розуміння того, що головними діючими особами, які борються з усіма наявними і потенційними загрозами, як і раніше, залишаються суверенні держави (їх роль і функції, а також: право на повагу визнані Статутом ООН).

Водночас, як зазначалося, у XXI ст. більше ніж будь-коли раніше, жодна держава не може опиратися на власні сили. Колективні стратегії, колективні заклади і почуття колективної відповідальності є абсолютно необхідними. Аргументи на користь системи колективної безпеки ґрунтуються на таких основних засадах:

1) сучасні загрози виходять за межі національних кордонів, взаємопов'язані і мають усуватися на глобальному, регіональному і національному рівнях;

2) жодна держава, якою б сильною вона не була, не здатна самостійно убезпечити себе від сучасних загроз;

3) неможливо також вважати, що завжди матимуть місце можливості й бажання виконання державою своїх обов'язків по захисту свого народу, не завдаючи при цьому шкоди своїм сусідам.

Таким чином, у подоланні глобальних викликів і загроз ключова роль, як і раніше, залишається за суверенними державами за умови посилення їх співпраці та взаємної відповідальності. Водночас, активізація діяльності щодо подолання спільних загроз на міжнародному і національному рівнях також вимагає перегляду відповідних теоретико-правових підходів, у т. ч. стосовно подальшого розвитку законодавства і права у вказаних галузях[1, c. 16-17].

Безумовно, існує ще коло інших, цілком земних глобальних проблем. Серед них проблема економічного відставання країн, що розвиваються. Саме на їх долю в основному припадає і згадувана вже проблема голоду, криза заборгованості тощо. Недалекоглядний підхід економічно розвинутих країн проявляється у певному прагненні закріпити відсталість: сьогоднішнім виробникам потрібні не конкуренти, а споживачі та джерела дешевих ресурсів. Але подібний підхід породжує напруженість у світі та служить каталізатором для загострення інших глобальних проблем.

Розв'язання глобальних проблем сучасності вимагає розробки і реалізації колективних програм для забезпечення майбутнього людської цивілізації.

Згідно з концепцією сталого розвитку, необхідно і можливо здійснити послідовний перехід до такого розвитку, який забезпечуватиме збалансоване вирішення соціально-економічних завдань, проблем збереження сприятливого навколишнього середовища та природноресурсного потенціалу з метою задоволення основних життєвих потреб нинішніх і майбутніх поколінь (рис. 2).

Мета сталого розвитку — перехід до господарської діяльності, зорієнтованої на досягнення соціальної справедливості та суспільного добробуту в поєднанні з екологічною безпекою шляхом введення природовідтворювальної складової як внутрішнього параметра функціонування соціально-економічної системи.

Необхідною умовою для досягнення сталого розвитку є зміна світової структури виробництва та системи суспільних цінностей, що лежить в її основі, з метою трансформації стихійної ринкової форми господарювання в соціалізовану та екологізовану.

Концепція сталого розвитку синтезує антропоцентричний і біосфероцентричний принципи та передбачає оптимальне використання в економічних і позаекономічних процесах природної складової, приведення у відповідність впливу людини на природу та здатності останньої нести антропогенне навантаження, що забезпечить спроможність майбутніх поколінь задовольняти власні потреби й сприятиме подоланню екологічної кризи.

Оскільки у центрі соціально-економічного розвитку перебуває людина та її потреби, все більшого значення на сьогодні набуває поняття "сталого людського розвитку", пов'язаного з процесом розширення можливостей індивідуального вибору в різних сферах: від гарантування економічних, соціальних та політичних прав і свобод до можливостей творчої самореалізації та вдосконалення[5, c. 64-65].

Розділ 3. Перпективи подолання глобальних проблем

Отже, на мою думку, при аналізі глобальних проблем слід враховувати загальні закономірності історичного процесу; загальні тенденції розвитку продуктивних сил, впливу на них НТР; соціальні фактори. За цих умов оптимальне розв'язання глобальних проблем потребує поєднання науково-технічних і соціально-політичних факторів у єдиний механізм, основу якого становитимуть колективні дії усіх держав. Координація зусиль сторін, що беруть участь у розв'язанні глобальних проблем, ґрунтується на визначенні посильного внеску кожної з країн та умов участі незалежно від рівня економічного розвитку і соціального устрою її.

Відкритість економіки передбачає визнання та прийняття стандартів світового ринку та узгодженість діяльності відповідно до його законів. Тобто відкрита економіка характеризується цілісністю, інтеграцією у світове господарство, використанням різноманітних форм міжнародного співробітництва. При цьому підтримується політика вільної торгівлі, звільненої від державної монополії. Серед основних переваг відкритої економіки можна виділити наступні:

— поглиблення спеціалізації та кооперації виробництва;

— раціональний розподіл ресурсів в залежності від ступеня ефективності;

— розподіл світового досвіду через систему міжнародних економічних відносин;

— зростання конкуренції між вітчизняними виробниками, що стимулюється конкуренцією на світовому ринку.

Слід пам'ятати, що відкрита економіка не означає стихійну відкритість, що може стати загрозою економічної безпеки країни. Розумна відкритість будується на принципах ефективності, конкурентоздатності, національної безпеки, і вона не може діяти без значного втручання держави при формуванні механізму її здійснення.

Прямого удару по світовій економіці завдає загроза ядерної, бактеріологічної та хімічної війни. Останніми роками у цьому питанні відбулися значні зрушення. Знищується частина ядерних арсеналів колишніх соціалістичних країн. З іншого боку, окремі країни (Індія, Пакистан, Іран) докладають значних зусиль для оволодіння ядерною зброєю. Зважаючи на це, на приготування до війни та на запобігання їй витрачаються величезні кошти. Гонка озброєнь гальмує зростання випуску продукції для потреб людей, негативно впливає на їхній добробут.

Отже, у цілому, як свідчить аналіз, теорія міжнародних відносин, воєнна теорія, конфліктологія, культурологія, інформатика, науки у сфері розвідувальної діяльності й забезпечення державної безпеки з різних боків спрямовані на розв'язання проблем безпеки і фактично виступають як спеціальні напрями теорії безпеки. Враховуючи, що проблеми небезпеки та безпеки найбільш гостро постають стосовно людини, суспільства і держави, слід підтримати висновки про те, що найбільш тісні відносини загальна теорія безпеки має саме із соціальними і правовими науками, які потребують подальшого розвитку.

Висновки

У цілому, підсумуємо розгляд зазначеного такими основними висновками:

1) у сучасних умовах, вважаємо, нагальною є проблема подальшої розбудови системи правового забезпечення національної безпеки, яка має сприяти розв'язанню таких пріоритетних завдань:

— розвитку теоретико-правових основ забезпечення національної безпеки України;

— формуванню необхідного законодавства і нормативно-правової бази у цій сфері;

— розробці теоретичних і організаційно-правових засад розвитку системи забезпечення національної безпеки та діяльності суб'єктів сектору безпеки України;

— науковому опрацюванню сучасних методів і засобів забезпечення безпеки, а також критеріїв і методів оцінки ефективності забезпечення національної безпеки;

2) у подоланні глобальних викликів і загроз ключова роль залишається за суверенними державами. Водночас проблемою міжнародного рівня є посилення їх співпраці, взаємної відповідальності та подальшого розвитку системи колективної безпеки;

3) враховуючи загальносвітові тенденції розвитку науки у галузі безпеки, актуальною є проблема можливого виокремлення права національної безпеки як окремої галузі права, що сприятиме більш ефективному вирішенню завдань у сфері забезпечення безпеки та реалізації національних інтересів України. Вказана проблема, вважаємо, потребує комплексного наукового опрацювання;

4) у контексті реалізації Стратегії національної безпеки України з метою подальшого розвитку системи правового забезпечення національної безпеки та чинного законодавства у цій сфері нагальною постає проблема організаційного забезпечення необхідних міжгалузевих досліджень та розробки відповідної державної програми.

Список використаної літератури

1. Власов В.І.Глобалізація і глобальна продовольча проблема // Економіка АПК. -2004. -№ 1. — С.15-22

2. Власов В. Тенденції та проблеми глобальних процесів у світовій продовольчій сфері // Економіка України. -2006. -№ 3. — С. 75-80

3. Зевин Л. Проблемы регулирования глобальных экономических процессов. // Мировая экономика и международные отношения. — 2002. — N7.-С.38-45.

4. Ляшенко Д. Глобальні проблеми сучасності. // Географія та основи економіки в школі. — 2004. — №2.-С.25-29.

5. Ляшенко Д.О. Глобальні проблеми сучасності та їх можливий прояв в Україні // Український географічний журнал. — 2002. — №3.-С.63-68.

6. Олійник Я.Глобальні проблеми людства: Контексти виникнення// Краєзнавство. Географія. Туризм.. -2006. -№ 38. — С. 3-4

7. Сиротенко А. Глобальні проблеми людства // Географія та основи економіки в школі. -2002. -№ 1. — С. 11-16

8. Фідря Н. Глобальні проблеми людства та ідея сталого розвитку суспільства // Краєзнавство. Географія. Туризм.. -2005. -№ 33. — С. 17-21