Вступ.

1. Економічна криза як фаза циклічного розвитку ринкової економіки.

1.1. Принципи та суть економічної кризи.

1.2. Види економічних криз.

2. Особливості економічної кризи в Україні.

2.1. Причини виникнення кризи в Україні і її параметри.

2.2. Наслідки кризи для економіки України.

3. Антикризові заходи держави.

3.1. Бюджетно-податкові інструменти.

3.2. Грошово-кредитні інструменти.

3.3. Інвестиційна політика.

Висновки і пропозиції.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми. Як відомо, сучасне суспільство прагне до постійного поліпшення рівня й умов життя, які може забезпечити тільки стійкий економічний ріст. Однак спостереження показують, що довгостроковий економічний ріст не є рівномірним, а постійно переривається періодами економічної нестабільності. Підйоми і спади рівнів економічної активності, що ідуть один за одним прийнято називати діловим чи економічним циклом. Термін “цикл” вживається в біології й інших науках для позначення таких подій, що постійно повторюються, але не обов'язково в однаковому ступені. Тому є всі підстави думати, що рух ділового життя суспільства протікає у формі циклів, сутність яких полягає в наявності повторюваної послідовності змін. Діловий цикл припускає рух трьох величин: обсягу зайнятості, обсягу продукції і рівня цін.

В умовах переходу до ринкових відносин в економіці України велике значення грає реформація відносин власності, роздержавлення і поява нових видів власності, що буде сприяти розвитку ринкових відносин, нових видів господарювання, завдяки чому з'явиться можливість перебороти найтяжку економічну кризу, у якій знаходиться Україна.

Економічні перетворення в Україні повинні бути націленими на вирішення найважливішого завдання — це радикальні зміни в системі управління економікою як на макрорівні, так і на мікрорівні (рівні підприємств і об'єднань). Зміни на мікрорівні полягають в перебудові організаційної структури управління діяльність підприємств, створенні промислово-фінансових груп, холдингових компаній. Необхідність створення і розвитку нових в Україні форм підприємництва об'єктивно обумовлена потребою підприємств у більш гнучких структурних формах, здатних адаптуватися до швидких змін зовнішнього середовища.

Кризові явища в галузях економіки України спричинені недостатнім і несвоєчасним урахуванням змінних умов виробництва, можливостями інтенсифікації, змінами у методах господарювання та іншими причинами. Темпи виробництва почали різко сповільнюватися. А намагання стримати спад виробництва екстенсивними методами не призвело до відповідних результатів, спричинило зменшення фондовіддачі.

Відносно високий рівень розвитку економіки України може забезпечити їй економічну незалежність, але за умови конверсії оборотного потенціалу й незалежної економічної оцінки матеріально-сировинної бази.

Тема економічної кризи на сьогодні є дуже актуальною, тому що не знаючи причин кризи в Україні, неможливо знайти шляхи до її подолання.

Метою курсової роботиє аналіз причин та факторів економічної кризи, її особливостей в Україні та шляхи її подолання.

Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд задач:

• визначити принципи та суть економічної кризи;
• охарактеризувати види економічних криз;
• дослідити особливості економічної кризи в Україні;
• проаналізувати антикризові заходи держави.

Об’єктом дослідженняє основи та загальні риси економічних криз.

Предметом дослідженнявиступають причини та наслідки економічної кризи в Україні.

1. Економічна криза як фаза циклічного розвитку ринкової економіки

1.1. Принципи та суть економічної кризи

Криза є найскладнішою та найсуперечливішою фазою економічного циклу. З нею, з одного боку, пов'язані руйнівні сили: скорочення виробництва, масові банкрутства, безробіття, зниження життєвого рівня, наступ на соціальні завоювання трудящих і демократію, політична напруга, а з другого — криза виконує творчу функцію: циклічні коливання ділової активності є однією з умов економічного зростання, а сама криза — активною складовою частиною творчого процесу. Прискорюючи відмирання застарілих економічних систем, вона одночасно є важливою ланкою, що прискорює технічне і технологічне оновлення виробництва, структурну перебудову економіки.

Економічна криза — надзвичайно складне явище. Тому всі наведені наукові причини пояснюють її виникнення з різних боків. Але найбільш об'ємною, глибинною причиною, яка охоплює певною мірою інші другорядні причини, є суперечність між суспільним характером виробництва і приватнокапіталістичною формою привласнення. З'ясуємо коротко її сутність.

Основна суперечність капіталізму. З часу виникнення капіталістичного способу виробництва (початок XVI ст.) і виробництво, і привласнення мали приватний характер. За майже два століття приватне виробництво перетворилося на колективне, суспільне. Матеріальною основою цього процесу був розвиток великої машинної індустрії. Посилення суспільного характеру виробництва виявилося у розвитку й поглибленні суспільного поділу праці всередині галузей народного господарства (особлива форма поділу праці), у зміцненні зв'язків між підприємствами і галузями промисловості, у зростанні масштабів підприємств, кількості зайнятих на них, збільшенні частки великих підприємств у кожній галузі тощо. Розвиток великої машинної індустрії дав змогу значно збільшити обсяг продукції, що вироблялася.

Звідси випливає висновок про те, що антициклічне регулювання має свої межі, оптимальні норми, а штучне переривання кризи не завжди обґрунтоване.

Основною фазою, що формує і визначає характер і тривалість економічного циклу, найвідчутнішою за своїми соціально-економічними наслідками, є криза (рецесія), стискання, падіння (рис.1).

Вона характеризується:

• порушенням макроекономічної рівноваги, розбалансуванням взаємодіючих структур;
• перевиробництвом з наступним падінням обсягів виробництва, нагромадженням товарних мас в оптовій торгівлі;
• падінням товарних цін;
• зростанням безробіття, збільшенням незайнятих виробничих потужностей;
• падінням рівня реальної заробітної плати, інших доходів, прибутків підприємств, життєвого рівня населення;
• зниженням платоспроможного попиту населення, зменшенням обсягів оптової та роздрібної торгівлі;
• крахом грошово-кредитних зв'язків;
• наростанням системи взаємних неплатежів;
• кредитною напругою, злетом норми позикового відсотка;
• нестачею грошової маси, високими темпами інфляції;
• масовим знеціненням капіталу, завмиранням інвестиційних процесів;
• падінням курсу акцій, біржовою панікою;
• масовим банкрутством підприємств;
• зростанням соціальної напруженості у суспільстві тощо[30, c. 149-151].

Кризові явища продовжують наростати до моменту відновлення макроекономічної рівноваги на її найнижчих рівнях (коли процес падіння припиняється і розпочинається фаза депресії, відрізок В- В,). Двоїста природа кризи виявляється в тому, що, з одного боку, вона є наслідком внутрішніх суперечностей системи, а з іншого — формою їх розв'язання, виконуючи функцію оздоровлення (санації) економічної Системи.

Депресія (застій, стагнація) може бути досить довготривалою, вона характеризується післяшоковою ситуацією. Основними її ознаками є:

• стабільність виробництва, але на найнижчому рівні;
• призупиняється падіння цін, вгамовуються інфляційні процеси;
• зберігається високий рівень безробіття, кількість робочих місць не збільшується, рух капіталу нежвавий, відсутні нові інвестиції, норма позикового відсотка висока;
• починають відновлюватися господарські зв'язки; стабілізуються і поступово зменшуються товарні запаси.
• Внаслідок цього помітні поступове поширення реанімаційних процесів, наростання позитивних тенденцій.

Розпочинається фаза пожвавлення. Серед її основних виявів слід назвати:

• початок оновлення основного капіталу, модернізації виробництва;
• відновлення інвестиційного процесу; активізацію сукупного попиту;
• підвищення рівня виробництва, скорочення безробіття;
• зростання позикового відсотка, товарних цін.

Застій змінюється економічним зростанням, пожвавлення охоплює все більшу кількість підприємств, галузей, сфер економіки, зростають доходи населення, прибутки підприємців. Відновлюється докризовий стан економіки (точка С1 на рис. 1, яка відповідає точці А — піку розвитку попереднього економічного циклу).

Економіка входить у фазу піднесення (експансії, ажіотажного буму) і досягає своєї найвищої точки, піку розвитку (точка А₁), параметри якого значно перевищують попередній. Піднесення характеризується масовим оновленням і розширенням основного капіталу, реконструкцією старих виробничих потужностей і новим будівництвом; нарощуванням обсягів національного виробництва, активним інвестиційним процесом, стрімким зростанням прибутків, сукупного попиту; гарячковим зростанням цін; повною зайнятістю, суттєвим підвищенням заробітної плати, наростанням нестачі робочої сили, сировинних ресурсів; розвитком кредитно-фінансових операцій, спекулятивних біржових ігор тощо. Все це призводить до "перегріву" економіки, посилення диспропорційних явищ, зростання передумов майбутнього падіння, нового економічного циклу, наступного витка соціально-економічного розвитку суспільства[26, c. 367-369].

Сучасний економічний цикл має суттєві відмінності. Розглянемо основні з них:

• дія і вплив фази циклу виходять за національні межі;
• посилюється державно-монополістичне регулювання циклічних процесів;
• підвищується роль соціальних аспектів в механізмі антициклічного регулювання;
• фази пожвавлення і піднесення триваліші та інтенсивніші, фази спаду і депресії менш глибокі та тривалі;
• науково-технічна революція, структурна перебудова економіки впливають на частоту криз: період їх повторювання скоротився спочатку з 10-14 до 5-7 років, а сьогодні кризові явища повторюються через 1-2 роки;
• нерегулярність коливань, розмитість меж між фазами, випадіння окремих фаз (після кризи, наприклад, може зразу розпочатись пожвавлення);
• темпи піднесення невисокі — 2-3 відсотки на рік, в умовах піднесення залишається значна кількість безробітних;
• основні економічні параметри менш динамічні, соціально-економічні процеси відбуваються повільніше;
• суперечливе поєднання асинхронності та синхронності соціально-економічних процесів у різних країнах;
• зниження ролі циклічних факторів у динаміці цін; глибока криза, стагнація виробництва можуть супроводжуватися зростанням цін, посиленням інфляційних процесів;
• переплетіння циклічних криз з нециклічними, синхронізація і взаємодія економіко-соціальних коливань, кризових явищ і природноекономічних циклів;
• частішими і серйознішими за своїми наслідками стають нециклічні коливання, сутність яких вивчена недостатньо, а отже, відсутні ефективні методи регулювання їх;
• кризові явища охоплюють нові сфери і рівні (галузі нематеріального виробництва, індустрію відпочинку тощо).

Особливості сучасного економічного циклу потребують удосконалення механізмів антикризового регулювання, пошуку нових, дієвіших методів і важелів пом'якшення циклічних коливань[7, c. 176-179].

1.2. Види економічних криз

Усі кризи різняться між собою, оскільки кожна з них історично неповторна та індивідуальна. Пояснити їхню суть за допомогою лише якоїсь однієї групи факторів неможливо. Проте можна виділити ряд загальних закономірностей, які властиві усім їм.

1. Економічні цикли середньої тривалості мають чотири послідовні фази: кризу, депресію, пожвавлення, піднесення. Визначальними моментами серед цих фаз є криза і піднесення. Перехід від однієї фази циклу до іншої здійснюється автоматично — на основі ринкових саморегуляторів.

2. Середні цикли за своїм змістом відображають циклічність розвитку не лише виробництва, а й обміну, розподілу і споживання. Це зумовлює багатогранність циклічних коливань, показниками яких є: загальні масштаби виробництва, динаміка національного доходу і валового національного продукту, завантаженість виробничих потужностей, зайнятість, реальні доходи населення. Важливим показником циклічності є рух норми прибутку, а також показники, що характеризують економічну ефективність відтворення.

3. Матеріальною основою середніх циклів є фізичне оновлення основних засобів виробництва, насамперед їхньої найактивнішої частини — знарядь праці. Отже, виробництво засобів виробництва виконує в механізмі циклічності базову функцію. У процесі циклічних коливань вони відчувають найбільше навантаження. В країнах, де частка галузей першого підрозділу в економіці менша, циклічність за інших однакових умов виявляється менше.

4. Циклічність, що викликана оновленням основних виробничих фондів, не обов'язково призводить до спаду виробництва. Старіння і фізична заміна зношених засобів виробництва не є безпосередньою причиною кризи. Негативні наслідки цих процесів можна регулювати. Економіці внутрішньо притаманні властивості запобігання таким виробничим спадам. Для цього необхідно розмежувати матеріальні основи середньострокових циклічних коливань і безпосередні причини криз. Останніми є внутрішні суперечності ринкової економіки: функціональна відокремленість її структурних елементів і принципова неможливість у зв'язку з цим цілісного макроекономічного регулювання її.

Загальні грошові кризи безпосередньо пов'язані з виробничим циклом і є елементом загальних економічних криз.

Специфічні грошові кризи розгортаються на основі суперечностей, внутрішньо притаманних грошовій системі, і утворюють власне джерело її саморозвитку.

Розмежування криз досить відносне. Воно потрібне з точки зору виявлення змістовних характеристик кожної з них.

За змістом грошові кризи виступають як кризи сфери грошового обігу і кризи сфери кредиту. Оскільки грошовий обіг у значній своїй частині функціонує у вигляді кредитних засобів обігу, то грошові кризи фактично є кризами кредитно-грошової системи. Вони частіше зароджуються у фазах пожвавлення і піднесення промислового циклу. Під час масового оновлення виробничих фондів різко зростає попит на кредитно-грошові ресурси. Це викликає розбухання кредитної заборгованості підприємств, призводить до зростання банківського відсотка, збільшення масштабів фіктивного капіталу, посилює інфляцію та спричинює біржові потрясіння. Розпочинається грошова криза. Конкретними формами вияву її є кризи платіжних засобів, позикового капіталу та грошового обігу[10, c. 326-328].

Головними чинниками зміни структури суспільного виробництва під впливом циклічного розвитку процесу відтворення є фази кризи і пожвавлення. У кризовій фазі відбувається скорочення обсягу продукції, яка випускається, зменшуються масштаби капіталовкладень, різко знижується рівень зайнятості. Все це знаходить своє вираження, по-перше, у припиненні функціонування технічно застарілих підприємств та морально зношеного обладнання; по-друге, у погіршенні фінансового стану господарських одиниць, найчастіше тих, що не витримали конкурентної боротьби через низьку технічну оснащеність. Непридатні види та підвиди виробництва у фазі піднесення замінюються на нові, прогресивніші[18, c. 311].

2. Особливості економічної кризи в Україні

2.1. Причини виникнення кризи в Україні і її параметри

Україна останнім часом докладає значних зусиль, щоб подолати кризу, яка має системний характер, позбутися наслідків колоніального минулого і сформувати соціально-економічну модель, засновану на інституті приватної власності. Для цього їй доводиться повністю вибудовувати нову ринкову інфраструктуру.

Україна перебуває під негативним впливом зовнішніх факторів, насамперед економічних процесів, які відбуваються в Росії, через тісну прив'язку до енергопостачання з цієї країни. По суті, в Україні склалася ненормальна, однобока структура постачання енергоносіїв, яку, на жаль, за роки незалежності нам не вдалося змінити.

Економічна криза в Україні спричиняється також повільним та непослідовним проведенням економічних трансформацій. Конкретним механізмом виходу із стану рецесії є проведення курсу жорсткої монетарної політики, підтримуваного Президентом України Л. Кучмою та Національним банком.

Україна дуже дорого заплатила за відсутність власної національної валюти, а також за помилки останніх двох років. Низка несприятливих зовнішніх чинників (фінансовий обвал в Росії, світова фінансова криза, а також девальвація гривні) призвели до знецінення основного капіталу та зростання цін на нафту, бензин, інші енергопродукти. А оскільки Україна вже є складовою світового господарства, то, природно, були порушені цінові пропорції, які пов'язують Україну з цим господарством. Це завдало серйозних збитків економічному розвиткові загалом, порушило процес економічної стабілізації, спричинило до спаду валового національного продукту.

З цієї ситуації Україна зробила такі висновки.

По-перше, у будь-яких умовах і за будь-яких обставин не можна жертвувати національною валютою, слід уникати тотальних процесів девальвації.

По-друге, необхідно будь-що диверсифікувати джерела постачання енергоносіїв. Сьогодні вдалося вирішити проблему альтернативного надходження нафтопродуктів з Азербайджану, Греції. Якщо ми зможемо налагодити систему постачання Каспійської нафти та створити у регіоні Чорного моря ринок нафти, незалежний від Росії, це дозволить ліквідувати в Україні причини рецесії, пов'язані із зовнішніми факторами.

По-третє, Україні потрібна жорстка продумана бюджетна політика. Неприпустиме збільшення бюджетного дефіциту, треба радикально скорочувати державні витрати. Резервами у цьому плані є здійснення адміністративної реформи, ліквідація цілої групи галузевих міністерств та установ, спрощення системи управління і трансформація системи оподаткування.

Ще один показовий приклад. Рівень споживання в Україні у 1994 році становив 19 % ВВП, а вже в 1997 році аж 26 % ВВП. Тобто — економічна криза поглиблюється, а державні витрати замість скорочення стрімко зростають. Виникає питання: чому у нас відбувається не так, як у всіх інших країнах світу, що в умовах економічної кризи в першу чергу істотно скорочують державні витрати, а заощаджені кошти направляють на соціальні виплати (пенсіонерам, непрацездатним та деяким іншим). І знову ж таки причиною такого безглуздя є наше законодавство. 62 закони України закріплюють становище, коли на виробництві працюють — тобто наповнюють бюджет — лише 15 млн. громадян, а на утриманні бюджету перебуває майже 20 млн. громадян. Саме тому із кожних 100 одиниць сукупного державного прибутку 90 іде на виконання законів і лише 10 одиниць — на відтворення виробництва. Ось тут головні корені наших негараздів[19, c. 40-42].

Подальше зволікання з реформами та зростання економічної нестабільності можуть призвести до різкого падіння валютного курсу гривні, значної інфляції та швидкого зниження життєвого рівня вже наприкінці цього року. Наслідком цього буде загострення політичної нестабільності та перебіг подій, подібний до тих, що були у Болгарії, чи в Індонезії.

Ігнорування реальної ситуації в аграрній сфері, інтересів села. Це виявлялося у «перекачуванні» значної частини створеного сільськими працівниками національного доходу на користь промисловості через механізм цін і низький рівень продуктивності праці. Така політика останніми роками ще більше посилилась, про що йшлося при розгляді аграрних відносин.

Значне фізичне та моральне зношування основних фондів, низька продуктивність праці. Фізичне зношування у промисловості становило майже 60, моральне — 90%.

Проте в наступний період деякі з цих причин не тільки не були усунені, а ще більше поглибилися. Так, зокрема, надалі тривала політика пограбування села, ще більше зросло фізичне і моральне зношування основних фондів, збільшилися енерговитрати за значного скорочення обсягів виробництва, поглибились диспропорції, посилилось відчуження (технологічне та соціально-економічне) працівників від засобів виробництва та ін.

Крім того, з'явилися специфічні причини, зумовлені економічною політикою і практикою.

Друга група причин:

Розрив господарських зв'язків з країнами колишнього СРСР, насамперед з Росією. Це призвело до втрати Україною значної кількості традиційних ринків збуту, до зупинення багатьох підприємств через відсутність комплектуючих виробів тощо, оскільки лише 15% промислового виробництва мало завершений технологічний цикл. І хоча далеко не всі господарські зв'язки були раціональними (мали місце зустрічні перевезення, великі транспортні витрати тощо), але їх треба було замінювати ефективнішими поступово.

Відсутність науково обґрунтованої стратегії трансформації адміністративно-командної системи в розвинутішу і досконалішу економічну систему. Тобто невизначеність моделі такої трансформації (одночасно ставилась мета переходу до ринкової, змішаної та інших моделей економіки).

Руйнування державного управління економікою і запровадження застарілих ринкових важелів. Такі важелі використовувались у розвинутих країнах світу майже століття тому. Внаслідок цього формувався не господарський механізм з оптимальним поєднанням державного регулювання і ринкових механізмів, а симбіоз двох руйнівних для сучасного господарства засад: важелів вільної ринкової економіки і розвалу державного регулювання за абсолютного переважання державного сектора.

Скорочення національного виробництва. Наслідком стала майже повна втрата внутрішнього ринку, свідченням чого є засилля імпортних товарів (значною мірою сумнівної якості), частка яких досягла у 1997 p. 90%[31, c. 8-10].

2.2. Наслідки кризи для економіки України

Криза як специфічна фаза циклу, що характеризується порушеннями рівноваги, зміною звичного устрою або функціонування, є прогнозованою, адже циклічність як така відтворює закономірність розвитку будьякого процесу. Відповідно, криза, викликана об'єктивними циклічними процесами в економіці, не передбачає раптових коливань подібної амплітуди, а, навпаки, характеризується тривалістю фаз зародження та розгортання, які формуються на попередніх етапах. Таким чином, проблеми розгортання кризових явищ в Україні мають досить специфічні характеристики. З одного боку, кризові явища пов'язані з моделлю економічного розвитку держави та можливостями здійснення відчутних економічних реформ. З іншого — кризові явища відрізняються певною специфічністю залежно від сфери їх прояву. Зокрема, валютна криза як складова кризи економічної на українському ґрунті характеризується:

• економічно необґрунтованим знеціненням або подорожчанням національної валюти;

• різким коливанням валютних курсів;

• заміною грошової одиниці або її вартісної основи;

• значним обсягом спекулятивних операцій валютою, швидких і значних за масштабами припливів і відпливів валютних резервів;

• різкою незбалансованістю міжнародних розрахунків;

• погіршенням міжнародної валютної ліквідності тощо.

Крім того, у валютній сфері нестабільність проявляється проблемами внутрішньої та зовнішньої боргової залежності країни, а прояви нестабільності у банківській сфері — радше проблемами психологічного характеру, що виражаються в недовірі до банківських установ у період низької прогнозованості економічного розвитку (курсу) країни, а отже, у масовому вилученні коштів навіть попри економічну доцільність (втрата відсотків при достроковому вилученні внесків). Тобто особливість банківської нестабільності полягає у певній хаотичності її виникнення. Макроекономічні базові показники — рівень інфляції, ВВП, граничні показники як внутрішнього, так і зовнішнього боргу перестають на певний час відігравати роль індикаторів стабільності, найважливішими виявляються настрої чи то спекулянтів, що свідомо йдуть на корекцію курсу національної грошової одиниці, чи вкладників, яких об'єднує так звана «стадна поведінка»[34, c. 74-78].

Прогнозувати ризик виникнення в Україні кризи будь-якого типу — або валютної, або банківської — внаслідок впливу світової (регіональної) фінансової кризи завчасно. Бо за основними критеріями, що визначають ступінь інтегрованості у глобалізовану світову економіку наша держава не може претендувати на те, аби інтерпретувати помилки внутрішньої економічної політики як витрати надмірної відкритості її економіки внаслідок інтеграції. Серед критеріїв інтегрованості:

• обсяг міжнародного виробництва товарів та послуг і темпи його зростання порівняно з обсягами і темпами росту всього валового продукту в світі;

• обсяг і динаміка прямих іноземних інвестицій у порівнянні з обсягами і динамікою всіх інвестицій (і внутрішніх, і міжнародних);

• обсяг і динаміка складних комплексних міжнародних інвестиційних проектів порівняно із загальним масштабом подібних проектів;

• обсяг усієї міжнародної торгівлі товарами і послугами та темпи її зростання порівняно з валовим продуктом;

• дані про міжнародні операції з патентами, ліцензіями, ноу-хау;

• обсяг і динаміка міжнародних операцій банків та інших кредитних закладів порівняно із загальним обсягом і динамікою всіх їх операцій та інші.

Натомість, основною причиною фінансової кризи на українському підґрунті є наслідки прийняття і реалізації бюджету, який має соціальну спрямованість попри задекларовані орієнтири на інноваційно-інвестиційний розвиток України. Таким чином, на сучасному етапі, ризики національної фінансової системи перебувають насамперед у площині бюджетно-боргової сфери (див. рис.2).

Все ж у найуживанішому значенні будь-яку кризу в українській економіці можуть назвати не лише фінансовою, а й економічною, що свідчить про нечітке сприйняття цієї категорії економічної науки. Хоча, безперечно, усвідомлення можливих взаємозв'язків різних складників фінансової кризи здатне сприяти усвідомленню багатоваріантності тривання кризи, а, отже, підвищити прогнозованість визначення напряму її розгортання із своєчасним виокремленням необхідних механізмів впливу на зародження того чи іншого виду потрясіння у контексті кризи фінансової — чи то валютного, чи то банківського, чи бюджетно-боргового.

На запропонованій схемі кризи подано можливі варіанти розгортання нестабільності на сучасному етапі розвитку економіки нашої країни (з поділом на кризи з високим ступенем вірогідності розгортання); кризи, розгортання яких може бути призупинено; кризи з низьким ступенем вірогідності розгортання (див. рис. 3)[15, c. 51-53].

Варто зазначити, що попри вкрай нестабільну ситуацію в нашій економіці, йдеться про зниження ділової активності, у малому й середньому бізнесі, відчутні скорочення припливу прямих іноземних інвестицій, відмову великих інвесторів від входження в Україну (за винятком приватизованого Mittal Steell металургійного комбінату «Криворіж-сталь»), країна не перебуває перед ризиком розгортання циклічної, комплексної чи зовнішньої криз. Під останньою — зовнішньою кризою — маємо на увазі кризу, спровоковану світовими деструктивними тенденціями, яким притаманний свій власний ритм, пов'язаний з особливостями динаміки глобальних фінансових ринків. Попри це варто згадати опосередкований вплив ззовні, який здійснюється на розвиток вітчизняної економіки. Це не лише кон'юнктура світових фінансових ринків, яка визначає позиції експортерів, а отже впливає на стан всієї національної економіки. Беручи до уваги вплив результатів зовнішньоторговельних зв'язків на формування торговельного, а тому і платіжного балансу країни, чинник валютної стабільності за її межами відіграє визначальну роль. Ідеться про порівняння провідних світових валют — долара США та євро, від яких залежатиме стабільність держав у глобальному масштабі. Крім того, надання Україні з боку міжнародних фінансових інституцій на кшталт Міжнародного валютного фонду певних рекомендацій консультативного характеру, які формують ту чи іншу стратегію розвитку валютної політики, спроможне впливати на визначення перебігу подій у нас, зокрема під час можливого кризового розгортання, незалежно від сфери його прояву.

Враховуючи перелічені проблеми, можна дійти таких висновків. На нинішньому етапі розвитку фінансової системи України ризики нестабільності перебувають, насамперед, у площині бюджетно-боргової сфери. Проте найвірогіднішим є виникнення внутрішньої кризи, яка за походженням матиме випадковий характер, що відбудеться через зростання спекулятивного ризику та стадної поведінки, які не завжди корельовані з реальним станом базових макроекономічних показників. А ще можлива криза буде характеризуватись моноаспектністю, адже нині вести мову про можливість розгортання кризи відразу в декількох сферах економіки передчасно[12, c. 54-57].

3. Антикризові заходи держави

3.1. Бюджетно-податкові інструменти

Бюджетне регулювання відбувається через механізм оподаткування. Зокрема, з метою розширення сукупного попиту держава у фазах кризи та депресії знижує ставки оподаткування на прибутки, заробітну плату, надає пільги за умов прискореного списання основних фондів, що є засобом стимулювання інвестицій у недержавний сектор економіки. Під час кризи уряд також збільшує обсяги капіталовкладень та здійснює інші заходи.

Важливим комплексом заходів щодо подолання економічної кризи є створення в економіці мотиваційного механізму піднесення виробництва.

Його головною метою є, по-перше, створення умов рівновигідності різних сфер економічної діяльності при певному пріоритеті виробничої діяльності на період виходу з кризи.

По-друге, мотиваційний механізм має створювати умови для забезпечення вигідності збільшення маси прибутку (доходу) головним чином не за рахунок підвищення його норми, а в результаті розширення обсягу виробництва і реалізації товарів та послуг. Тобто треба створити систему мотивацій зниження цін (або хоча б стримування їх зростання) для відповідного збільшення обсягу продажу згідно із законом попиту. По-третє, сюди слід віднести створення пільгового режиму для прямих вітчизняних та зарубіжних інвестицій безпосередньо у виробничу сферу в поєднанні з фінансово-кредитною політикою та виробничою діяльністю за критерієм — мінімальний строк подолання кризи виробництва.

Головним чинником мотиваційного механізму має бути вдосконалена система оподаткування з активною стимулюючою та регулюючою функціями. Порівняно з існуючою вона повинна бути спрощеною і включати меншу кількість податків, особливо непрямих. Враховуючи бажану націленість її на зниження цін, об'єктом оподаткування треба зробити ту частку ціни, яка формується продавцем. Це може бути додана вартість, але без амортизаційних відрахувань (як фактора відновлення основного капіталу). Цей податок пропонується зробити основним, замінивши ним два податки — на прибуток і на додану вартість. Перший податок в умовах нестабільності економіки, збитковості значної частки підприємств та неопрацьованої ще системи моніторингу діяльності суб'єктів підприємництва поки ще не виконує достатньою мірою свою регулюючу функцію, як це є в країнах з розвинутою ринковою економікою. Усунення ПДВ зменшить ціну реалізації товару і збільшить купівельну спроможність покупця, що сприятиме зростанню обсягу продажу та виробництва продукції. При цьому, безумовно, потрібно буде переглянути перелік підакцизних товарів та ставки акцизу.

Пропонований об'єкт оподаткування близький до доданої вартості, що значно спростить перехід на оподаткування доходу та обчислення цього податку. Для посилення регулюючої функції податку на доход у напрямі забезпечення рівновигідності різних форм діяльності та підвищення привабливості вкладення капіталу у виробничу сферу на період подолання кризи ставку цього податку доцільно поставити у пряму залежність від основного критерію ефективності вкладення капіталу — норми доходу. Тобто пропонується використовувати гнучку диференційовану ставку податку для забезпечення діяння цієї залежності в напрямі зниження цін та відповідного зростання обсягів продажу (товарів, послуг, кредитів)[26, c. 212-214].

Для стимулювання нагромадження власного капіталу норма доходу має визначатися не щодо собівартості товару (щоб запобігти штучному її завищенню), а щодо власного капіталу без урахування обігових коштів (останні, як відомо, у позитивній тенденції повинні відносно зменшуватися). Це стимулюватиме інвестування.

Підвищення сукупного попиту на вітчизняну продукцію (третій комплекс заходів) має домінуюче значення. До цього комплексу включається широкий спектр заходів.

По-перше, треба чіткіше визначати пріоритети та напрями розв'язання проблеми підвищення сукупного попиту. Мається на увазі, насамперед, перегляд підходів до його регулювання виходячи з монетаристських засад, які тепер превалюють. Відома спрямованість цих підходів на стримування сукупного попиту має бути значно послаблена у час відновлення виробництва. Це стосується і жорсткої спрямованості монетаристської концепції на стримування зростання грошової маси, особливо в умовах надто низької монетизації ВВП.

По-друге, це підвищення купівельної спроможності споживачів кінцевої продукції, тобто населення, що при низькому рівні використання виробничих потужностей набуває найважливішого значення. У нинішніх умовах цей захід слід розглядати як поступове інвестування національної економіки, починаючи з галузей виробництва споживчих товарів. Це досягається підвищенням заробітної плати, зменшенням та ліквідацією заборгованості із заробітної плати та пенсій (частково за рахунок контрольованої емісії). Слід також ретельно розглянути можливість використання вкладів населення в Ощадбанку, які "заморожені" з 1992 р., для безготівкових розрахунків з придбання вітчизняної продукції.

По-третє, — це зниження небезпеки активізації інфляції витрат та інфляції попиту. Для зниження вірогідності першої з них підвищення заробітної плати має здійснюватися переважно неінфляційними методами, які забезпечують незмінність собівартості продукції. Це можна реалізувати, наприклад, за рахунок відповідного зниження частки відрахувань на соціальне страхування та інших платежів від заробітної плати з наступною їх компенсацією на основі перерозподілу доходної частини держбюджету. З відновленням виробництва необхідність в останньому відпаде. Запобігання активізації інфляції попиту при зростанні грошових доходів споживчого сектора визначатиметься насамперед ефективністю державної політики стримування зростання цін економічними методами. З одного боку, це може забезпечуватися частково оподаткуванням, спрямованість якого в зазначеному напрямі описана вище. З другого боку, слід взагалі піднести рівень наукового та прикладного (методичного) забезпечення процесів ціноутворення, визначення в "ціновому просторі" зон вільного та регульованого ціноутворення. Тобто, де це можливо, має бути реалізована повна лібералізація ціноутворення (оптимальна динаміка цін, спрямована в сторону їх зниження), а там, де ці процеси того потребують, здійснити певне регулювання (оптимальна динаміка цін спрямована в сторону їх підвищення).

Суттєве значення має також підвищення дієвості системи існуючих засобів регулювання ціноутворення. Це особливо стосується реалізації затверджених заходів, таких як "антидоларизація" ціноутворення, тобто зменшення прив'язки внутрішніх цін до так званих умовних одиниць.

По-четверте, до цього комплексу входять екстраординарні заходи антикризового характеру щодо формування попиту та стимулювання збуту вітчизняної продукції. До них належать:

— заходи щодо активізації рекламно-інформаційної діяльності та маркетингових досліджень з питань реалізації продукції, розробка та впровадження пільгової системи розміщення реклами вітчизняної продукції та методично-практичної допомоги з боку державних інститутів, наукових і науково-учбових організацій у справі збуту продукції, заохочення консалтингових фірм та фірм, спеціалізованих на маркетинговій діяльності, до співробітництва з вітчизняними товаровиробниками з питань реалізації продукції;

— стимулювання і допомога з боку владних структур у справі поширення фірмової торгівлі, заходи щодо зниження деструктивного посередництва, особливо для товарів нееластичного попиту (енергоресурси, сировина, матеріали);

— підтримка з боку держави поширення лізингових операцій.

По-п'яте, до зазначеного комплексу належить система заходів щодо оцінки і стимулювання зростання кількості робочих місць. Слід усвідомити, що на період виходу з кризи (та й надалі) основним критерієм ефективності внутрішньої, зовнішньоекономічної і зовнішньополітичної діяльності для всіх рівнів ієрархії є приріст робочих місць. Причому треба оцінювати так зване їх сальдо, враховуючи, що нерідко збільшення кількості робочих місць на одному підприємстві призводить до їх зменшення — на другому. Це наочно підтвердила практика у харчовій та легкій промисловості, коли при недостатньому обґрунтуванні створення спільних підприємств, впровадження роботи на давальницькій сировині, здобутті іноземних товарних кредитів, неефективному імпорті кількість робочих місць у цілому зменшувалася у кілька разів більше, ніж їх приріст на підприємстві, де запроваджувалося перелічене.

По-шосте, створення цілісної системи заходів щодо розв'язання завдань форсованого розширення експортної діяльності. Враховуючи складний і довгостроковий процес проникнення на ринки західних держав та відверту загрозу національній безпеці від продовження кризи, основним напрямом діяльності цієї системи безумовно має бути повернення на ринки Східної Європи і країн СНД. Це передбачає максимальне використання існуючого "правового простору" цієї діяльності для взаємовигідного співробітництва у виробничій кооперації, науковій та інформаційній діяльності. Треба якомога інтенсивніше розширювати цей "правовий простір" для інтенсивного й екстенсивного розвитку зовнішньоекономічних відносин із зазначеними країнами. Це, природно, не виключає також реалізацію обґрунтованої стратегії розширення експорту в інші країни.

По-сьоме, було б доцільним розглянути можливість та форми термінового запровадження, поряд з існуючою, так званої "твердої" валюти для кредитування сукупного попиту з прив'язкою її курсу до найбільш стабільної іноземної валюти і забезпеченням за рахунок валютних резервів НБУ кредитів та гарантій міжнародних фінансових організацій. "Тверда" валюта має використовуватися лише в безготівковій формі для довгострокових кредитів під прийнятний процент у виробничій сфері для створення нових робочих місць. У міру нормалізації економічної ситуації ця валюта витіснятиметься. Реалізація таких підходів дала позитивні результати у країнах Балтії при трансформації пострадянської економіки.

В цілому слід зазначити, що перелічені заходи подолання кризи виробничої сфери, безумовно, не охоплюють увесь спектр антикризових чинників, тому що нагромаджений комплекс проблем являє собою надто складну систему[32, c. 17-21].

3.2. Грошово-кредитні інструменти

Фінансова криза в Україні характеризується насамперед ослабленням (а часто і розривом) узгоджених зв’язків між найважливішими елементами фінансової системи держави, хронічною незбалансованістю бюджетних доходів і видатків, лавиноподібним зростанням державної заборгованості, нераціональною структурою бюджетних витрат, неоптимальним рівнем податкових вилучень для формування бюджетів усіх рівнів.

Основними напрямками подолання фінансової кризи можуть бути зокрема:

— запровадження жорсткого режиму економії щодо витрачання бюджетних коштів, передусім на управління, оборону, фінансування збиткових і низькорентабельних виробництв, різні види дотацій;

— визначення доцільності фінансування деяких соціальних витрат;

— зменшення обсягів фінансових запозичень для покриття дефіциту державного бюджету;

— вдосконалення інструментів залучення до інвестиційної сфери особистих накопичень населення;

— забезпечення фінансової підтримки малого бізнесу;

— оптимізація рівня податкових вилучень до бюджету.

Уникнути кризи, що іманентна «вільному ринку», теоретично можна різними шляхами і кожен із них має свою ціну. Такими шляхами, зокрема, є:

монополізація економіки через посилене втручання держави в економічні процеси, виникнення «державного капіталізму» або «державного соціалізму», а також через формування потужних ТНК за значної підтримки їх владою країни базування;

подолання технологічного розриву через випереджаючий інноваційний розвиток, зростання видобутку корисних копалин, відкриття нових ринків;

застосування опосередкованих економічних важелів внутрішньодержавного регулювання ринкової економіки (насамперед бюджетно-податкової і грошово-кредитної політики);

експорт кризи зовнішньоекономічними або військовими методами.

Останній шлях використовують, коли вичерпано інші можливості, або паралельно з іншими. Відомі факти пристосування капіталістичних країн до нових умов і застосування ними всіх зазначених шляхів відвернення кризи.

Механізм провокування фінансових криз через спекуляції на фондових ринках реалізують розвинуті країни через наявність поряд з реальною віртуальної економіки. Могутній потік фінансового капіталу, помножений на можливості сучасних інформаційних технологій, створює додатковий простір для спекуляцій на фондових біржах, що дає можливість миттєво переміщувати десятки мільярдів доларів США в будь-який сегмент світової економічної системи. Здійснюють подібні переміщення капіталів під контролем ТНК як провідників інтересів наймогутніших держав світу. Механізм поширення фінансової кризи 1998 р., яка мала ланцюговий характер і справила також негативний вплив на фінансову систему України, розкрито у попередніх публікаціях [24, c. 342-343].

Певні умови нав’язують міжнародні фінансові організації (МФО) у процесі кредитування реформ у країнах, що розвиваються, та у країнах з перехідною економікою. Умови, що супроводжують ці кредити, торкаються інтересів головних акціонерів та засновників МФО. Деякі умови йдуть у розріз з інтересами країн-реципієнтів і можуть викликати у цих країнах кризові ситуації. Наслідками дій МФО може бути: збільшення зовнішнього боргу та витрат на його обслуговування; загроза розрахунків державним майном у випадку неповернення кредитів; настання дефолту. Інвестиційні позики можуть переслідувати мету входження на ринок країни-реципієнта провідних ТНК як основних виконавців проектів, яких підтримує МФО.

Структури МФО лише умовно можна вважати демократичними. Принципом існування МФО є отримання прибутку, рішення тут часто приймаються в інтересах певних ділових кіл, голоси розподіляються відповідно до багатства країн, тому США мають можливість блокувати невигідні для себе рішення. Кредити МФО нерідко пригнічують у країн-реципієнтів ініціативу щодо пошуку інших джерел фінансування, а необхідність обслуговування кредитів провокує виникнення ланцюга боргів.

Найнебезпечнішими є кредити від МВФ, що зумовлюються жорсткими вимогами. Наприклад, МВФ завжди пов’язував надання фінансової допомоги Україні з реалізацією її урядом певної моделі економічних перетворень. Левова частка цих кредитів (системні позики на розв’язання бюджетних проблем) надавалася з метою нав’язування тих чи інших вимог. Нагадаємо лише деякі з них: закриття Чорнобильської станції; скорочення чисельності Збройних Сил, стратегічної авіації та оборонно-промислового комплексу; відмова від постачання обладнання до Ірану за Бушерським контрактом; скасування експортного мита на соняшник; скасування вільних економічних зон та спеціальних зон розвитку; скасування Указу Президента України «Про заходи щодо розвитку базових галузей економіки в Дніпропетровській та Донецькій областях»; втручання у приватизацію Миколаївського глиноземного заводу — МГЗ (щодо продажу на тендері 55%, а не 30% акцій та скасування вимоги будівництва нового алюмінієвого комбінату) на догоду Trans World Group, яка вела боротьбу за МГЗ; реформування енергетичного сектору тощо. Зазначені вимоги Україна виконала, але виникли додаткові проблеми та борги. Україна на 1 січня 2004 р. має зовнішній борг (державний і гарантований державою) — 10,7 млрд дол. США, у т. ч. перед МФО — 4,5 млрд дол.[14, c. 68-69].

3.3. Інвестиційна політика

Враховуючи всю складність і невизначеність сучасної ситуації в державі підприємства повинні ухвалювати дуже обдумані рішення, щоб не потрапити в кризову ситуацію. У зв'язку з цим система антикризового управління включає не тільки заходи по виходу з кризової ситуації, що склалася, але і систему заходів, метою яких є попередження кризової ситуації. його чинників для наступного стабільного розвитку організації.

На нашу думку антикризове управління підприємством багато в чому залежить від того, в яких умовах працює підприємство, які у нього існують можливості і обмеження на момент виникнення кризової ситуації. Таким чином, під антикризовим управлінням розуміється система стратегічних заходів направлених на попередження кризової ситуації, а у разі настання такої, система заходів по виходу з неї з урахуванням всіх наявних можливостей з якнайменшими втратами і досягнення позитивного результату в майбутньому.

Абсолютно логічним є те, що залежно від того за яких умов наступила кризова ситуація або при розвинених ринкових або при трансформаційних підприємство буде її по-різному сприймати і вживати заходи по виходу з неї.

З погляду законодавства українські підприємства при настанні кризової ситуації спираються на Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, в якому відображені основні положення по виходу з становища, що створилося. На жаль, розроблене законодавство не задовольняє умовам господарювання, що склалися, а можливості настільки обмежені, що сучасним підприємствам практично нізвідки чекати допомоги.

У трансформаційній економіці при обмеженій фінансовій нагоді, але з величезним економічним потенціалом необхідно обирати той шлях, який найбільш оптимально буде відповідати стратегії економічного розвитку, проте, враховуючи сучасну ситуацію можна сказати наступне, що в першу чергу необхідне обирати той шлях, який допоможе Україні вийти з кризової ситуації і більш того зберегти економічний потенціал. Проте, вибраний шлях по перебудові нашої економіки в ринкову, швидше гальмує цей процес, ніж йому сприяє. Тому центральним питанням стає вивчення можливостей по виходу з економічної ситуації, що склалася.

Особливу роль в антикризовому управлінні в умовах перехідної економіки виконує інноваційно–інвестиційна модель економічного розвитку, який визначає економічний потенціал держави і його майбутню роль на світовому ринку. Інноваційно – інвестиційна модель базується на поєднанні інноваційної та інвестиційної політик. Оскільки перехід тільки на інноваційний тип економічного розвитку неможливий без пошуку шляхів використовування інвестиційних ресурсів [6, c. 10-13].

Необхідно відзначити той факт, що з інноваційно–інвестиційними проблемами стикаються не тільки держави з перехідною економікою, але і економічно розвинені. Вважати ці проблеми однаковими не можна, — ми повертаємося до того, з чого почали обговорення особливостей антикризового управління, — підприємства в економічно розвинених державах мають досконалу законодавчу базу, розвинений фінансовий ринок, відповідний рівень доходів, сприяючий фінансуванню розширеного відтворення, а також мотивацію до інвестування грошових коштів в інноваційні розробки. У нашій ситуації ми стикаємося абсолютно з протилежним явищем. Крім того, інвестиційні ресурси виснажені і не виконують покладену на них функцію ефективного відтворення.

Ситуація складається таким чином, що на фоні загальної економічної нестабільності спостерігається інвестиційна і інноваційна стагнація. Цьому свідчать події останніх років. В умовах економічної кризи попи на інвестиції та інновації знижується значно швидше, ніж виробництво ВВП.

Враховуючи всю складність ситуації, «то до об'єктів інновації в антикризовому управлінні можуть бути не тільки нова продукція і нові технології, на що звичайно звертається основна увага, але і нові ринки, нові методи управління, нові організаційні структури і т.д.». Тобто, підприємства повинні використовувати будь-яку можливість, для того, щоб вийти з кризового становища і в майбутньому, використовуючи дані нововведення не потрапляти в нього. Без використовування інновацій можна досягти певних результатів, але досягнуті вони будуть дуже короткострокові і не матиме глобального значення. У свою чергу використовування інновацій дасть необхідний стратегічний ефект в досягненні поставлених цілей по подоланню кризової ситуації.

Згідно науковим дослідженням, світовий досвід підтверджує, що інноваційно–інвестиційний потенціал не зможе ефективно функціонувати, ґрунтуючись тільки на саморегулюванні. Зрозуміло, що підприємства стратегічного і соціального призначення навіть за нестабільних економічних умов можуть чекати підтримку з боку держави, ті ж підприємства, які не можуть розраховувати на фінансову допомогу повинні одержувати сприяння з його сторони в нелегкій конкурентній боротьбі за фінансові ресурси. Тому державна інноваційна -інвестиійна політика в сучасних умовах повинна бути спрямована на виведення економіки України з кризи, з урахуванням всіх інтересів та потреб усіх господарюючих суб'єктів[3, c. 246-247].

Висновки і пропозиції

Криза (гр. krisis — поворотний пункт) — різке погіршення економічного становища в країні. Основними формами прояву кризи є значний спад виробництва, масові банкрутства підприємств (у тому числі банків), значне зростання безробіття, фінансово-кредитна криза, падіння цін, зростання відсоткової ставки та ін. Криза змінюється депресією, або «тупцюванням на місці». Депресія (лат. depressio — придушення) — застій у розвитку народного господарства.

Основними формами її прояву є припинення спаду виробництва, поступове зменшення товарних запасів (затоварюваності), призупинення різкого падіння цін, зменшення відсоткової ставки. Після депресії починається пожвавлення.

Оскільки на сучасному етапі розвитку України значні суспільні та економічні сили виявились відторгнутими від процесу творення національної економіки, вони змушені чинити опір економічній стратегії держави. Ефективна стратегія має бути орієнтована на максимально широкий розподіл ефекту від економічного зростання на усі верстви суспільства та економічні групи, що дозволить об'єднати їхні інтереси навколо загальнонаціональних цілей. Подолання протиріч між інтересами економіко-політичних груп та тенденцій до рентної поведінки суб'єктів господарювання має відбутися через здійснення політики стимулювання економічного зростання за допомогою бюджетно-податкових та грошово-кредитних важелів і забезпечення вдосконалення механізмів міжгалузевого переливу капіталів та розбудови ринкової й інформаційної інфраструктури.

Таким чином, на даному етапі існує нагальна потреба формування надійної та дієвої інституційної системи громадянського суспільства, яка б втілила розуміння провідними суспільними силами — владою, підприємцями та населенням — колективної відповідальності за соціально-економічне становище в країні. Забезпечуючи постійний моніторинг державної політики з метою виявлення точок її неузгодженості із завданнями розвитку національного капіталу та національного підприємництва, громадські об'єднання підприємців здійснюють "демонополізацію" процесу прийняття політичних рішень. Тому суттєва активізація громадських об'єднань підприємців сприятиме підвищенню ефективності державної політики.

Сучасні завдання, пов'язані з реалізацією потенційних конкурентних переваг, стимулюванням інвестиційно орієнтованого та інноваційного розвитку безумовно, вимагають активізації заходів державної економічної політики. Насамперед необхідно сформувати механізми забезпечення здатності держави дієво впливати на суб'єкти господарювання з використанням переважно непрямих важелів економічної політики. Ця здатність ґрунтується на спроможності суб'єктів господарювання до адекватної реакції на такі важелі, відтак їхній спроможності будувати та реалізувати власну стратегію розвитку. Для цього визначальними є наявність прозорого прогнозованого макросередовища, власних фінансових ресурсів підприємств або можливості їх запозичення без втрати незалежності, спроможності вільно виходити на ринки, сумлінно сплачувати податки та платежі, виконувати інші вимоги законодавства без загрози для відтворювальних процесів. Іншими словами, завдання держави полягає у сприянні максимально швидкому становленню дієздатних суб'єктів господарювання та заохоченні їх легальної прозорої ринкової самоорганізації. За умов глобалізації економіки наявність в національній економіці потужних, самостійних, ефективних суб'єктів господарювання стає принципово важливою для збереження економічної незалежності української держави

Одним із визначальних має бути розвиток альтернативних, мінімально залежних від адміністративного впливу можливостей фінансування підприємств. Найпершим кроком у цьому напрямку має стати відбудова внутрішнього ринку України як головного атрибута ринкової економіки, поля для ефективної конкуренції — стимулу розвитку та вдосконалення підприємств. Адже саме ринок є обов'язковою складовою кругообігу капіталу, починає та завершує відтворювальний процес, є основним джерелом інвестиційних ресурсів підприємств і споживчих ресурсів населення. Розширення внутрішнього ринку є також важливим чинником детінізації та декриміналізації економіки. Йдеться не лише про безпосереднє розширення сукупного попиту через збільшення доходів населення й підприємств, але також про забезпечення збалансованості структури внутрішнього ринку, розбудову торговельної інфраструктури, контроль за добросовісністю конкуренції, вивчення кон'юнктури ринків тощо.

Список використаної літератури

1. Барановський Ф. Потрібна чітка доктрина виходу з кризи //Віче. — 1997. — № 9. — C. 17-27
2. Білецька Л. В. Економічна теорія: Політекономія. Мікроекономіка. Макроекономіка: Навчальний посібник/ Л. В. Білецька, Л. В. Білецький, В. І. Савич; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 651 с.
3. Василик О. Д., Павлюк К. В. Державні фінанси України: Підручник. — К.: НІОС, 2002. — 608 с.
4. Воробйов Є. Тіньова економіка в умовах системної кризи //Економіка України. — 1998. — № 8. — C. 43-47
5. Вплив кризи на основні сектори економіки та зовнішню торгівлю України: Науково-аналітичне дослідження/ НАН України; Ін-т економ. прогнозування; За ред. В.М.Гейця, В.О.Точиліна. — К.: Ін-т економ. прогнозування, 1999. — 85 с.
6. Геєць В. Питання теорії і практики макроекономічної стабілізації в аспекті переходу від економічної кризи до зростання //Вісник Національного банку України. — 1997. — № 9. — C. 10-17
7. Дзюбик С. Основи економічної теорії: Навчальний посібник/ Степан Дзюбик, Ольга Ривак,. — К.: Знання , 2006. — 481 с.
8. Дратвер Б. Економічна теорія: Навчальний посібник/ Борис Дратвер, Наталія Пасічник,; Мін-во освіти і науки України, Кіровоградський держ. пед. ун-т ім. В.К.Винниченка . — Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. В. Винниченка, 2006. — 256 с.
9. Економічна теорія. Політекономія: Підручник / Віктор Базилевич, Віктор Попов, Катерина Базилевич та ін.; За ред. В.Д.Базилевича. — 3-тє вид., доп. і перероб.. — К.: Знання-Прес, 2004. — 615 с.
10. Економічна теорія. Політекономія: Підручник / Віктор Базилевич, Віктор Попов, Катерина Базилевич, Надія Гражевська; За ред. В.Д.Базилевича. — 6-те вид., доп. і пе-рероб.. — К.: Знання-Прес, 2007. — 719 с.
11. Економічна теорія: Підручник/ В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Горобець, О. В. Давидов та ін.; За ред. В. М. Тарасевича; М-во освіти і науки України, Нац. металургійна акад. України . — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 779 с.
12. Економічний розвиток і державна політика/ Ю. Бажал, Лайміс Вілкончюс, О. Гриценко та ін.; Укр. Акад. держ. упр. при Президентові України, Ін-т підвищення кваліфікації кадрів. — К.: К.І.С.. — 2001. — 144 с
13. Єгорова Т. Економічна криза в Україні та її тенденції //Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. — 2003. — № 2. — C. 119-124
14. Іванюта С. Антикризове управління/ Світлана Іванюта; М-во освіти і науки України, Державний комітет статистики України, Державна академія статистики, обліку та аудиту. — К.: Центр учбової літератури, 2007. — 287 с.
15. Антикризисное управление: Учебник/ Государственный университет управления; Ред. Э.М. Коротков. — М.: ИНФРА-М, 2002. — 431 с. — (Сер. "Высшее образование")
16. Ігольников А. Шляхи подолання кризових явищ в економіці України //Економіка України. — 2002. — № 12. — C. 51-56
17. Крупка М. Основи економічної теорії: Підручник/ Михайло Крупка, Петро Островерх, Сергій Реверчук,; Львівський нац. ун-т ім. І.Франка. — К.: Атіка, 2001. – 343 с.
18. Куценко В. Бюджетна сфера з погляду сучасної економічної кризи //Трибуна. — 1998. — № 3-4. — C. 36-37
19. Лановик Б. Економічна теорія: Курс лекцій/ Богдан Лановик, Микола Лазарович,. — 6-те вид., стереотип.. — К.: Вікар, 2006. — 405 с.
20. Мельник О. Фінансова криза та потреба відновлення економічного зростання в Україні //Фінанси України. — 1999. — № 5. — C. 40-45
21. Монтес М. Ф., Попов В. В. «Азиатский вирус» или «Голландская болезнь»? Теория и история валютных кризисов в России и других странах: Пер. с англ. — М.: Дело, 1999. — 136 с.
22. Мочерний С. Економічна теорія для менеджерів: Навчальний посібник для студентів вищих нав-чальних закладів/ Степан Мочерний, В. М. Фомішина, О. І. Тищенко. — Херсон: ОЛДІ-плюс, 2006. — 624 с.
23. Основи економічної теорії: Навч. посібник/ Авт. кол.: В'ячеслав Алєксєєв, Ольга Андрусь, Марина Вербицька та ін.; За заг. ред. Петра Круша, Валентини Депутат, Світлани Тульчинської,. — К.: Каравела, 2007. — 447 с.
24. Основи економічної теорії: Навчальний посібник/ В. О. Білик, О. І. Гойчук, М. М. Гузик та ін.; За ред. В. О. Білика, П. Т. Саблука. — К.: Інститут аграрної економіки, 1999. — 466 с.
25. Основи економічної теорії: Підручник/ В. Г. Федоренко, Ю. М. Ніколенко, О. М. Діденко и др.; За наук. ред. В. Г. Федоренка; М-во освіти і науки України. — К.: Алерта, 2005. — 510 с.
26. Основи економічної теорії: Політекономічний аспект: Підручник / Відповідальний ред. Г.Н. Климко, . — 5-те вид. виправлене. — К.: Знання-Прес, 2004. — 614 с.
27. Павловський М. Стратегія розвитку суспільства: Україна і світ: Економіка, політологія, соціологія/ Михайло Павловський,. — К.: Техніка, 2001. — 309 с.
28. Предборський В. А. Економічна теорія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів/ В. А. Предборський, Б. Б. Гарін, В. Д. Кухаренко; Під ред. В. А. Предборського. — К.: Кондор, 2003. — 491 с.
29. Розподіл повноважень між гілками влади в умовах суспільно-економічної кризи: (Доповіді, презентації та дискусії): Науково-практична конференція м. Київ, 7-9 квітня 1995 р.. — Б.м.: Б.в., 1995. — 191 с.
30. Рудавка С. І. Основи економічної теорії: Навчальний посібник/ С. І. Рудавка, Л. Б. Ольшевський; За ред. С. І. Рудавки. — 3-є вид. перероб. і доп.. — Вінниця: Тезис, 2003. — 340 с.
31. Рудый К. Финансовые кризисы: теория, история, политика / К. В. Рудый. — М.: Новое знание, 2003. — 399 с.
32. Соскин О. Державна економічна політика України: загроза фінансово-грошової кризи //Економічний часопис. — 2005. — № 7-8. — C. 8-10
33. Тимофєєв В. Шляхи подолання кризи виробництва //Економіка України. — 2001. — № 1. — C. 17-21
34. Уразов А. Основи економічної теорії: Навчальний посібник/ Анатолій Уразов, Петро Маслак, Ірина Саух,; Міжрегіон. академія управління персоналом, Житомирський ін-т МАУП . — К.: МАУП, 2005. — 323 с.
35. Урчукін В. Стратегія і тактика економічних перетворень в Україні //Розбудова держави. — 1998. — № 7-8. — C. 74-78
36. Юрчишин В. Валютна політика країн з перехідною економікою: Навч. посібник. — К.: Вид-во УАДУ, 2001. — 28 с.