Вступ.

1. Економічна свобода як основна передумова розвитку підприємництва.

2. Становлення та розвиток свободи підприємництва в Україні.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Важливою передумовою розвитку підприємництва є економічна свобода суб'єктів господарювання. Вона являє собою свободу господарської діяльності, торгівлі, землекористування, співробітництва та ін. Економічна свобода однаково важлива як для підприємця, так і для споживача, оскільки вона створює середовище для творчої діяльності особистості, сприяє реалізації підприємницької ініціативи.

Свобода економічного вибору — це прояв свободи в економічній сфері, можливість та здатність самостійно приймати рішення про види і засоби економічної діяльності. Економічна свобода слугує фундаментом розвитку ринку і розвитку особистості. В основі економічної свободи є економічні відносини. Економічна культура як форма ціннісного освоєння економічної дійсності передбачає вибір економічної ролі і випрацювання моделей економічної поведінки, що здійснюють економічну свободу в конкретній економічній ситуації.

Економічна свобода виробника полягає у наданні йому можливостей діяти у відповідності з власними інтересами, орієнтуючись на ринкову кон’юнктуру. Ринкові механізми працюють тільки за умови економічної свободи виробника. Виробник вибирає тільки ту сферу діяльності, що відповідає його здібностям, досвіду, рівню знань та відповідає (або не суперечить) його системі ціннісних орієнтацій.

В умовах ринку з економічною свободою виробника пов’язані фундаментальні проблеми ринкової економіки: “що виробляти?”, “як виробляти?” та “для кого виробляти?” Ці проблеми, які щоденно і повсякчас стоять перед кожним виробником, є проявом економічної свободи виробника. Від того, як вирішуються ці проблеми в ринковій економіці, залежить стан економічної культури.

1. Економічна свобода як основна передумова розвитку підприємництва

Економічна свобода на практиці означає право розпочинати або припиняти власну справу, купувати будь-які ресурси, використовувати будь-яку технологію, виробляти будь-яку продукцію і пропонувати її до продажу за будь-якою ціною, вкладати свої кошти на власний розсуд. Слід розуміти, що ці права-свободи не гарантують успіху для кожного підприємця. Він може виробляти будь-яку продукцію, встановлювати на неї будь-яку ціну. Проте немає гарантії, що хтось її купить, оскільки споживачі також користуються економічною свободою, тобто свободою особистого вибору, яка не менш важлива, ніж свобода підприємництва. Кожний споживач має право вільно купувати будь-який товар або послугу, пропонувати свої послуги для виконання будь-якої роботи, відмовлятися від будь-якої роботи, використовувати власні ресурси за умови, що не порушує прав інших людей. Ці права-свободи також не дають ніяких гарантій, тобто підприємець має право запропонувати свої послуги, але нікого не можна змусити прийняти їх.

Економічні свободи підприємців тісно взаємопов'язані. Коли підприємство у приватному володінні, то зазіхання на свободу підприємництва — це фактично зазіхання на свободу володаря власності. Без економічної свободи не може бути свободи особи.

Підприємцем може бути лише економічно відокремлений, самостійно господарюючий суб'єкт. Свобода господарської діяльності (економічна свобода) неможлива без ринку так само, як ринок не може існувати без економічної свободи. Саме ринок через різні механізми функціонування забезпечує реальні умови для економічної самостійності підприємця. Іншими словами, ринковий механізм господарювання об'єктивно передбачає свободу господарювання.

Складовими економічної свободи є: економічна самостійність, економічна відповідальність, економічна рівноправність.

Економічна самостійність полягає у наявності у підприємців права на власність, права на самостійний вибір форми власності та форми господарювання, на самостійне планування своєї фінансово-господарської діяльності, вільне розпорядження прибутком, самостійний вибір ресурсів, постачальників та споживачів виробленої продукції, встановлення різних форм, систем і, головне, розмірів оплати праці.

Економічна відповідальність полягає у відповідальності підприємця своїм майном за результати господарювання: продукцією (послугами), які підлягають реалізації на ринку, та прибутком, який залишається у розпорядженні підприємця після внесення платежів, встановлених законодавством. Невиконання договірних зобов'язань за строками та якістю повинне покриватися штрафними санкціями, які включатимуть не лише прямі збитки, а й вигоду, що упущена. За завдані шкоду і збиток підприємець несе майнову та інші види відповідальності, встановлені законом.

Економічна рівноправність. Йдеться про рівні (однакові) економічні умови для будь-якої господарської діяльності, незалежно від форми власності та форми господарювання. Під рівними економічними умовами маються на увазі однакові для всіх ціноутворення, оподаткування, розподіл прибутку, інвес-тиційна та кредитна політика, держконтракт тощо. Держава повинна гарантувати всім підприємцям, незалежно від обраних форм підприємницької діяльності, рівні права і створювати рівні можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів. Слід зазначити, що деякі сфери діяльності або організаційні форми мають (або можуть мати) певні пільги. Так, певні пільги в оподаткуванні мають суб'єкти малого підприємництва або підприємства, що займаються виробництвом сільськогосподарської продукції, та ін.

Саме через ці основні принципи (економічна самостійність, економічна відповідальність та економічна рівноправність) реалізується в певному обсязі свобода господарської діяльності, яка є основною передумовою розвитку підприємницької діяльності[1, c. 65-67].

Головними суб’єктами ринку є виробники і споживачі, продавці та покупці. Кожен з цих суб’єктів має в умовах ринку реальну економічну свободу. А це означає, що вони мають певні права:

— без обмежень формулювати і виражати свої потреби (як для того, щоб про них знали як виробники, так і інші споживачі, та відповідно, продавці та інші покупці);

— вільно виробляти товар, що користується попитом;

— право вибирати із запропонованих товарів ті, що найповніше задовольняють потреби споживача чи покупця;

— здійснювати посередницьку діяльність у відносинах виробник-споживач.

Ці прояви економічної свободи є загальними як для виробників, так і для споживачів. Вибір кожною окремою людиною своєї ролі залежить найбільшою мірою від неї самої. Кожна з економічних ролей має конкретний прояв економічної свободи.

Економічна свобода виробника є правом економічного суб’єкта на самостійний вибір у всьому, що стосується господарської діяльності. Свобода дій виробника передбачає:

— свободу вибору партнерів, покупців, постачальників;

— свободу у виборі форм розпорядження своєю продукцією, вільну реалізацію своїх товарів на будь-якому ринку, вільне встановлення ціни на свою продукцію, вільне розпорядження отриманим доходом.

Економічна свобода на практиці означає право розпочинати або припиняти власну справу, купувати будь-які ресурси, використовувати будь-яку технологію, виробляти будь-яку продукцію і пропонувати її до продажу за будь-якою ціною, вкладати свої кошти на власний розсуд. Слід розуміти, що ці права-свободи не гарантують успіху для кожного підприємця. Він може виробляти будь-яку продукцію, встановлювати на неї будь-яку ціну. Проте немає гарантії, що хтось її купить, оскільки споживачі також користуються економічною свободою, тобто свободою особистого вибору, яка не менш важлива, ніж свобода підприємництва. Кожний споживач має право вільно купувати будь-який товар або послугу, пропонувати свої послуги для виконання будь-якої роботи, відмовлятися від будь-якої роботи, використовувати власні ресурси за умови, що не порушує прав інших людей. Ці права-свободи також не дають ніяких гарантій, тобто підприємець має право запропонувати свої послуги, але нікого не можна змусити прийняти їх[8, c. 63-64].

Економічні свободи підприємців тісно взаємопов'язані. Коли підприємство у приватному володінні, то зазіхання на свободу підприємництва — це фактично зазіхання на свободу володаря власності. Без економічної свободи не може бути свободи особи. Підприємцем може бути лише економічно відокремлений, самостійно господарюючий суб'єкт. Свобода господарської діяльності (економічна свобода) неможлива без ринку так само, як ринок не може існувати без економічної свободи. Саме ринок через різні механізми функціонування забезпечує реальні умови для економічної самостійності підприємця. Іншими словами, ринковий механізм господарювання об'єктивно передбачає свободу господарювання.

Економічна свобода — важлива складова частина бізнесу. Вона являє собою свободу господарської діяльності, торгівлі, землекористування, добровільного співробітництва та ін. Економічна свобода однаково важлива як для підприємця-бізнесмена, так і для споживача, оскільки вона створює середовище для творчої діяльності особистості.

Економічна свобода — основна умова розвитку бізнесу

Економічна свобода на практиці означає право розпочинати або припиняти свій бізнес, купувати будь-які ресурси, використовувати будь-яку технологію, виробляти будь-яку продукцію і пропонувати її до продажу за будь-якою ціною; вкладати свої кошти за власним розсудом. Слід розуміти, що ці права — свободи не забезпечують гарантованого успіху для кожного бізнесмена. Він може виробляти будь-яку продукцію, встановлювати на неї будь-яку ціну. Проте немає гаранти, що хтось її купить, оскільки споживачі також користуються економічною свободою, тобто свободою особистого вибору, яка не менш важлива, ніж свобода підприємництва Кожний споживач має право вільно купувати будь-який товар або послугу, пропонувати свої послуги для виконання будь-якої роботи; відмовлятися від будь-якої роботи; використовувати власні ресурси за умови, що це не порушує прав інших людей. Ці права — свободи також не дають ніяких гарантій, тобто бізнесмен має право запропонувати свої послуги, але нікого не можна змусити прийняти їх.

Таким чином, у загальних рисах головними пріоритетами України є: економічна свобода та створення рівних умов для конкуренції, верховенство права та неухильне дотримання законів, подальше вдосконалення законодавчої бази, конструктивний діалог між владою і бізнесом, підтримка малого та середнього бізнесу, повага до приватної власності і власності взагалі, покращення інвестиційного клімату. Здається, загальні слова, але коли ти розумієш, що далі буде та книжка, яка називається Доктрина приватної ініціативи, де це все буде розписано й у кінці якої знову буде додаток, де ми разом із вами готові взяти зобов’язання з приводу розвитку українського законодавства, то, я думаю, це дасть серйозні результати вже в найближчий період[4, c. 74-76].

2. Становлення та розвиток свободи підприємництва в Україні

Основна умова розвитку бізнесу – економічна свобода, яка однаково важлива і для підприємців, і для споживачів. Економічні свободи підприємств і людей тісно взаємопов'язані. Коли підприємство знаходиться в приватному володінні, то посягання на свободу підприємництва — це фактично посягання на свободу особистості володаря власності. Але категорія «бізнес» все ж набагато ширша, ніж «підприємництво», оскільки охоплює відносини між усіма учасниками ринкової економіки і включає дії не лише підприємств, але й споживачів, найманих працівників, державних структур.

Зазвичай структура бізнесу розглядається у такому розрізі: підприємництво (виробниче, комерційне, фінансове, посередницьке, страхове), споживчий, трудовий і державний бізнес(бюджетний, громадські корпорації, змішані акціонерні товариства)

На сьогодні підприємництво характеризується такими рисами:

1)підприємницький бізнес в крупних і середніх фірмах базується, як

· правило, на розмежуванні влади та управління (власності і безпосередньо

· підприємництва). Цьому в найбільшій мірі сприяє широке розповсюдження

· акціонерної власності;

2)підприємницький бізнес в дрібних фірмах є загальнодоступною справою. В розвинутих країнах цей бізнес всебічно заохочується, підтримується державою і складає основу постійного відтворення підприємницького середовища.

Найбільш інтенсивно сьогодні бізнес розвивається у сфері комерції та послуг, обминаючи виробництво. Причинами такого явища є: недосконала законодавча база; недостатність економічних знань, навичок та досвіду у справі сучасного менеджменту; неналежне управління, намагання почати бізнес без його достатнього економічного обґрунтування.

Споживачі, як правило, не лише пасивна сторона в ділових стосунках з підприємцями, вони рівноправні учасники ділових відносин, їх діловий інтерес — це придбання товарів та послуг і реалізується він шляхом самостійних контактів з виробниками та продавцями продукції (послуг) на основі самостійного пошуку за принципом максимізації вигоди. Для споживачів такою вигодою є товар (послуга), який найкраще задовольняє потреби.

Реалізуючі свої інтереси, споживачі роблять свій специфічний споживчий бізнес. Особливості цієї форми бізнесу: споживчий бізнес відображає зацікавленість людей в кінцевих результатах виробництва на основі пошуку найкращих умов їх досягнення; споживчий бізнес здійснюється усіма громадянами і тому відображає загальну участь людей в системі ділових відносин; споживчий бізнес є стимулюючою силою відносно підприємницького бізнесу, змушуючи підприємства сприймати споживачів в якості партнерів у ділових відносинах; учасниками споживчого бізнесу виступають і підприємці — в якості споживачів продукції інших фірм.

Основу споживчого бізнесу складає приватна власність на предмети споживання і послуги[5, c. 27-29].

Специфічною категорією учасників ділових відносин є громадяни, що працюють за наймом. Як і споживачі, вони є рівноправними учасниками ділових відносин з підприємцями і складають основу трудового бізнесу. Діловий інтерес найманих працівників — вилучення доходів і реєструється він шляхом роботи в підприємницькій фірмі на контрактній чи іншій основі. Вигода в ділових відносинах для найманих працівників — особистий доход, що отримується в результаті виконання ними посадових обов'язків.

Державне підприємництво діє як поєднання комерційних і некомерційних начал. Тут виділяють три види підприємств: бюджетні (відомчі) — усі їхні доходи і витрати проходять через бюджет; громадські корпорації — це акціонерні товариства, всі акції яких належать державі; змішані акціонерні товариства («приватно-публічні корпорації»).

Після проголошення державної незалежності в Україні бізнес розвивається на основі різних форм власності, що формуються відповідно до чинного законодавства: приватне з повною майновою відповідальністю фізичних осіб; партнерське, або часткове з утворенням юридичної особи й обмеженою відповідальністю; підрядне та орендне (власність на результати праці і доходи, користування, володіння і часткове розпорядження майном); народне (власність трудового колективу); акціонерне (власність власників акцій); інноваційне (на базі інтелектуальної власності); пайове (частка працівників у власності на основі участі в прибутках державних підприємств); за контрактом (на основі договору менеджера або адміністрації в цілому з власником підприємства); фінансове (операції з цінними паперами); державне (загальнодержавне й муніципальне).

Стратегічними напрямами трансформації відносин привласнення (власності) в Україні є: визнання пріоритетності корпоративної (акціонерної) власності; органічне поєднання працівників із засобами виробництва на основі всебічного розвитку малого і середнього бізнесу, індивідуального підприємства; широкий розвиток змішаних, інтегрованих форм власності (їх видів та форм може бути багато десятків); персоніфікація на пайовій основі власності сільськогосподарського сектору; примноження інтелектуальної власності, значення якої неухильно зростає.

Однак, подальший розвиток різних організаційних форм бізнесу, перехід до регульованої економіки вимагає розробки не тільки відповідної бази, а й надання відповідної допомоги цим формам бізнесу, а також умілої організації, керівництва (управління) й контроль[3, c. 53-55].

Одним із загальних принципів господарювання в Україні відповідно до ст. 6 Господарського кодексу України є свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом, що включає в себе три загальних елементи:

згідно з ч.1 ст. 43 Господарського кодексу України підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом; — згідно з ч. 1 ст. 45 Господарського кодексу України підприємництво в Україні здійснюється в будь-яких організаційних формах, передбачених законом, на вибір підприємця; згідно з ч.І ст. 46 Господарського кодексу України підприємці мають право укладати з громадянами договори щодо використання їх праці. Свій розвиток за змістом свобода підприємництва отримала в інших принципах підприємницької діяльності, закріплених у ст. 44 Господарського кодексу України. Відповідно до цієї статті підприємництво здійснюється на основі:

— вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності;

— самостійного формування підприємцем програми діяльності;

— вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється;

залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом;

— встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;

— вільного найму підприємцем працівників;

— комерційного розрахунку та власного комерційного ризику;

— вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом;

— самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому

частки валютної виручки на свій розсуд.

Встановлюючи свободу підприємництва, законодавець водночас визначив її межі. Межі свободи підприємництва називаються умовами здійснення підприємницької діяльності. За суб'єктами та сферою поширення умови здійснення підприємництва поділяються на загальні та спеціальні.

Загальними є такі умови здійснення підприємництва, які поширюються на усіх суб'єктів підприємницької діяльності та на всі види підприємництва. До таких належать:

1) підприємці зобов'язані зареєструватися у встановленому законом порядку;

2) підприємці, які використовують найману працю, зобов'язані забезпечити належні і безпечні умови праці, оплату праці не нижче від визначеної законом та її своєчасне одержання працівниками, а також інші соціальні гарантії, включаючи соціальне й медичне страхування та соціальне забезпечення відповідно до законодавства України;

3) підприємці зобов'язані не завдавати шкоди довкіллю;

4) підприємці зобов'язані не порушувати права та законні інтереси громадян і їх об'єднань, інших суб'єктів господарювання, установ, організацій, права місцевого самоврядування і держави.

Спеціальні — це такі умови здійснення підприємництва, які застосовуються або до окремих (не всіх) підприємців, або до окремих (не всіх) видів підприємницької діяльності. Систематизованого переліку спеціальних умов здійснення підприємницької діяльності, який би містився в одному акті законодавства, не існує. Спеціальними слід вважати всі ті умови здійснення підприємництва, які не є загальними. Прикладами спеціальних умов здійснення підприємницької діяльності можуть бути ліцензування, патентування, квотування тощо підприємництва[9, c. 42-45].

Основні положення законодавства щодо свободи підприємницької діяльності загалом мають належну якість. Проте на практиці реалізація цього права часто є ускладненою. Однією з найбільших проблем для підприємців є незадовільний стан судової системи, яка часто виявляє свою неспроможність до неупереджених та кваліфікованих рішень у сфері господарських суперечок. Крім того, перешкодою для реалізації права на підприємництво є суттєвий регуляторний тиск на бізнес: його рівень набагато вищий, ніж це оптимально з точки зору максимізації користі для суспільства в цілому.

Великою мірою ці проблеми зумовлені низькою інституційною здатністю органів державної влади виконувати положення законодавства. Відповідно, шляхи поліпшення підприємницького середовища полягають, на нашу думку, передусім у розробленні механізмів та стимулів до впровадження наявного законодавства на практиці. Необхідні, зокрема, реформа в галузі державного управління та судова реформа.

При цьому питанням нормотворчої діяльності також слід приділяти належну увагу. Нинішня нормативна база щодо підприємницької діяльності все ще містить чимало застарілих регулювань, а також неоднозначних та суперечливих між собою положень, що обмежує можливість підприємців дотримуватися букви закону і знижує їхню захищеність[10, c. 36].

Висновки

Підприємницьку діяльність в Україні регулює Основний Закон – Конституція України та низка інших законів, а також великий масив підзаконних актів. Основним нормативним актом України у сфері підприємницької діяльності вважають Господарський кодекс (ГК) України. Він містить загальні регулювання щодо прав та зобов’язань суб’єктів господарювання, зокрема правила щодо створення, реєстрації, реорганізації та ліквідації підприємств, можливих організаційно-правові форми підприємств–юридичних осіб, механізмів провадження господарської діяльності.

Згідно із ст.42 ГК, підприємництво – це “самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку”. Свобода підприємництва гарантована Конституцією та іншими нормативними актами України. Стаття 42 Конституції гарантує кожному право на підприємницьку діяльність: “Кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом”. Відповідно до ст.43 ГК, “підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом”.

Свобода підприємця не може порушувати прав та свобод інших підприємців та решти членів суспільства, тож вона є обмеженою. Стаття 42 Конституції, поряд із забезпеченням права на підприємницьку діяльність, гарантує захист конкуренції та прав споживачів: “Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом.

Список використаної літератури

1. Варналій З. Основи підприємництва: Навчальний посібник/ Захарій Варналій,. — 3-тє вид., виправл. і доп.. — К.: Знання-Прес, 2006. — 350 с.

2. Виноградська А. Основи підприємництва: Навч. посіб./ Алла Виноградська,. — 2-е вид., перероб. і доп.. — К.: Кондор, 2005. — 540 с.

3. Гетьман О. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Оксана Гетьман, Валентина Шаповал,; Мін-во освіти і науки України, Дніпропетровський ун-т економіки і права. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 487 с.

4. Донець Л. Основи підприємництва: Навч. посіб./ Любов Донець, Надія Романенко,; М-во освіти і науки України, ДонДУЕТ ім. М. Туган-Барановського. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 315 с.

5. Дратвер Б. Основи підприємницької діяльності: Навчальний посібник/ Борис Дратвер, М-во освіти і науки України, Кіровоградський держ. пед. ун-т ім. В.Винниченка. — Кіровоград, 2003. — 186 с.

6. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ П. В. Круш, В. І. Подвігіна, Б. М. Сердюк та ін.. — К.: Ельга-Н: КНТ, 2007. — 777 с.

7. Мочерний С. Основи підприємницької діяльності: Посібник/ Степан Мочерний, Олександр Устенко, Сергій Чеботар. — К.: Академія, 2003. — 279 с.

8. Основи підприємницької діяльності: Навчальний посібник/ Борис Дратвер, Наталія Пасічник, Дмитро Закатнов та ін.; М-во освіти і науки України, АПН України, Ін-т проблем виховання. — Кіровоград, 2004. — 223 с.

9. Цигилик І. І. Основи підприємництва: Навч. посіб./ І. І. Цигилик, Т. М. Паневник, З. М. Криховецька; Мін-во освіти і науки України, Ін-т менеджменту та економіки "Галицька академія". — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 239 с.

10. Шваб Л. Основи підприємництва: Навч. посібник/ Людмила Іллівна Шваб,. — К.: Каравела, 2006. — 343 с.