Страхування – об’єктивно необхідний атрибут ринкової економіки. Світовий досвід переконує, що одним із важливих індикаторів стану економіки будь-якої країни ринкової орієнтації є розвиток страхування.
Розвиток страхування йде так далеко в минуле, що неможливо встановити точну дату його виникнення.
Якщо відносно легко знайти залишки будівель, творів мистецтва або інші матеріальні сліди минулих цивілізацій, то важче відтворити, як жителі перших міст організовували сферу послуг в економіці. Проте серед залишків поселень доісторичного, античного, середньовічного та раннього нового періодів цивілізації виявлені амбари, у яких люди зберігали непорушні запаси продовольства.
Досвід показує, що час від часу траплялися неврожаї або відбувалися напади ворогів, і тоді городянам не можна було користуватися врожаєм, що виростав у навколишній місцевості. Можна було б надати можливість кожному городянину самому забезпечувати себе на такі випадки, але навіть жителям древніх міст було ясно, що набагато ефективніше створити загальний запас. Скромний податок можна було б зібрати з кожного у врожайні роки, коли ціни на продовольство низькі. Культури, що можуть зберігатися, наприклад пшениця, можна було б придбати для запасів за гроші: фермери раділи б можливості продати більше (і за кращою ціною), ніж вони продали, якби не здійснювалися централізовані закупівлі продовольства для запасів.Якщо трапиться неврожай або місто буде обложене, запасені продукти будуть використані для порятунку міського населення. Тому поняття загального фонду (у даному випадку продовольства) закріпилося в людській свідомості. Ідея показала високу ефективність, особливо у зв'язку з введенням поняття „ризик”.

Наприкінці XV сторіччя, коли європейці почали здійснювати значні подорожі в Азію й Америку, що призвели до так званої «торгової революції» (попередньої більш відомої «промислової» революції), поняття «ризик» і «загальний фонд» злилися воєдино.
Якщо невеликій флотилії малих кораблів вдасться добратися з Європи, скажемо, до Індонезії, торгувати там і повернутися з вантажем екзотичних товарів, існує ризик того, що не всі кораблі завершать плавання. Шторми можуть потопити одні судна, на інших скінчаться запаси продовольства (або команда цілком загине від епідемії), інші зіб'ються з курсу і пропадуть, деякі можуть затонути через переобтяженість, погані конструкції або ушкодження від деревних шкідників. Людям, що вкладали свої гроші в такі ризикові операції, рекомендувалося доцільним розділити між собою ризик, щоб жодний з інвесторів не загубив своїх грошей цілком через те, що саме його корабель буде тим самим єдиним зниклим. Для цього було вироблено два засоби.

Перий складався у створенні спільного підприємства, через який інвестори вкладали гроші в декілька кораблів із загальним вантажем, розподіляючи між собою ризик збитків і усі прибутки, що могли утворитися в результаті підприємства.

Другий шлях — це страхування, система, при якій власник корабля і/або вантажу (індивідуальна особа або компанія) пропонує грошову суму іншим людям, що згодні компенсувати йому втрати, якщо цей корабель зазнає невдачі в початому рейсі. Таким чином, спільні (акціонерні) товариства і страхування стали доповнювати одне одного, а не розвиватися в конкуренції. Група людей або компанії збирали грошові премії в обмін на обіцянку виплатити відшкодування власнику судна у випадку його втрати. Ці страховики створювали загальний фонд, який обіцяли використовувати для виплат страхувальникам у випадку настання ризику.

На ранніх стадіях цього процесу, якщо ризик наступав, страховик змушений був продавати все майно (або наймати гроші з рахунку в банку), щоб сплатити те, що він повинний страхувальнику. Цей принцип дотепер застосовується корпорацією “Ллойд”, де та ж сама обіцянка сплачувати відшкодування складає основу договору. Люди, що одержали статус «членів Ллойда», зобов'язані сплачувати зі своїх особистих засобів, якщо ризик, що був «підписаний», наступив. Термін «підписувати» (англ. to underwrite) означає саме те, як і звучить: складається документ, що визначає ризик (предмет страхування), і особа, що страхує його (або його представник), пише насподі даного паперу частку ризику, яку готова прийняти.
Не так багато часу треба було деяким бізнесменам, щоб зрозуміти, що багато членів товариства не бажають приймати такі великі ризики на індивідуальній основі, як це прийнято в корпорації “Ллойд”. Тому концепція акціонерного товариства була застосована на нових умовах. Людям пропонували купити акції страхових компаній. Компанія наймала б на роботу фахівців із прийому ризиків — андеррайтеров, і якби ризик наступав, вона виплачувала б відшкодування страхувальнику з загального фонду, яким розпоряджалася б як інвестиціями. Фонд створювався б за рахунок засобів, отриманих компанією від продажу власних акцій, плюс прибутки від інвестицій засобів фонду, плюс премії, зібрані зі страхувальників.

Передбачалося, що фахові андеррайтеры, визначаючи, яку частку ризику прийняти і за яку премію, забезпечать фонд можливістю завжди виплачувати відшкодування страхувальникам, якщо ризик наступав, а також виплачувати акціонерам достатньо привабливі дивіденди.

Початковою сферою докладання зусиль страхових компаній стало страхування від вогню. У густонаселених містах XVII сторіччя більшість будинків були дерев'яними. Вогонь забезпечував опалення і готування їжі, свічі використовувалися для освітлення. Тому ризик пожежі в міському будинку був високий. У сільській общині усі сусіди збиралися допомогти відновити згорілий під час пожежі будинок. Там діяв принцип взаємодопомоги. На відміну від цього, на міській вулиці сусідами сім'ї, що загубила притулок, виявляться, наприклад, ткачі, шевці, клерки або рибалки, у яких не було ні часу, ні уміння допомогти сусідам відновити знищене вогнем житло. Замість цього вони усі були готові сплатити премію страхової компанії, що обіцяє дві речі: надати послуги пожежної команди (тобто локалізацію пожеж для запобігання їхнього поширення і мінімізацію нових пожеж) і виплатити застрахованій особі відшкодування, достатнє для наймання необхідних спеціалістів (будівельників, мулярів, тесль і ін.) для усунення ушкоджень або відновлення згорілого будинку.

Паралельно зі страхуванням від пожеж виникли фонди страхування життя. І ще до середини XVII сторіччя були створені страхові компанії і сумісні товариства, що займалися страхуванням життя.
Трохи пізніше з класичних видів страхування — морського, від вогню і страхування життя, з'явилася велика розмаїтність підвидів страхування.

Специфічність економічної категорії страхування обумовлює три основні ознаки:
· випадковий характер настання руйнівної події;
· надзвичайність нанесеного збитку, що характеризується натуральними і грошовими вимірювачами;
· об'єктивна необхідність попередження, подолання наслідків зазначеної події і відшкодування матеріального й іншого збитку.
Зазначені ознаки у своїй сукупності свідчать про наявність страхового ризику в діяльності людей і про необхідність захисних мір для забезпечення безупинного, безперебійного процесу і зберігання життєвого рівня населення.

Саме в страховому ризику, а також у захисних мірах складається сутність економічної категорії, страхового захисту, майнових інтересів товариства.
Економічна сутність страхування полягає в розкладанні збитків, понесених однією особою, між множиною інших осіб, яким загрожує однорідна небезпека.

Головне ж значення страхування складається в тому, що завдяки йому боротьба з непідконтрольнім людині силами природи і наслідками спричинених нею збитків стає прогнозованою і приймає закономірний характер, що дозволяє точно встановити передбачувані витрати і врахувати їх у складі витрат по веденню господарства.

Усуваючи шкідливі наслідки всякого роду випадків, страхування тим самим знижує ризики виробництва й збільшує господарський оборот.

Зміни в економіці підкреслили об'єктивний характер страхування як економічної категорії, що виражає необхідні і реально існуючі відношення між державою, підприємствами, організаціями усіх форм власності, населенням і страховими компаніями.

Можна виділити такі ознаки, що характеризують економічну категорію страхування:
· при страхуванні виникають грошові перерозподільні відношення, обумовлені наявністю страхового ризику як можливості настання страхового випадку, спроможного завдати матеріальний або інший збиток;
· для страхування характерні замкнуті перерозподільні відношення між його учасниками, пов'язані із солідарною розкладкою суми збитку в одному або декількох господарствах на всі господарства, втягнуті в страхування.

Подібна замкнута розкладка збитку заснована на можливості того, що кількість постраждалих господарств, як правило, менша за число учасників страхування, особливо якщо число учасників достатньо велике.
Страхування передбачає перерозподіл збитку, як між територіальними одиницями, так і в часі. При цьому для ефективного територіального перерозподілу страхового фонду протягом року між застрахованими господарствами потрібні достатньо велика територія і значна кількість підлеглих страхуванню об'єктів. Тільки при дотриманні цієї умови можлива розкладка збитку від стихійних лих, що охоплюють великі території. Розкладка збитку в часі в зв'язку з випадковим характером виникнення надзвичайних подій виходить за рамки одного господарського року. Надзвичайних подій може і не бути декілька років поспіль, і точний час їхнього настання невідомий. Ця обставина дає необхідність резервування в сприятливі роки частини страхових платежів, що надійшли, для створення запасного фонду для того, щоб він служив джерелом відшкодування надзвичайного збитку в несприятливому році.

Характерною рисою страхування є повернення мобілізованих у страховий фонд страхових платежів. Страхові платежі визначаються на основі страхових тарифів, що складаються з двох частин: нетто-ставки, призначеної для відшкодування ймовірного збитку і навантаження до нетто-ставки, що містить у собі накладні витрати і прибуток страхової організації, що проводить страхування. Розмір нетто-платежу встановлюється на основі ймовірного збитку за розрахунковий період (звичайно п'ять або десять років) у масштабі визначеної території (області, краю, республіки). Тому вся сума нетто-платежу повертається у формі відшкодування збитку протягом прийнятого в розрахунок тимчасового періоду в тому ж територіальному масштабі.

Наведені особливості перерозподільних відносин, що виникають під час страхування, дозволяють дати йому наступне визначення. Страхування виступає як сукупність особливих замкнутих відносин між його учасниками з приводу формування за рахунок грошових внесків цільового страхового фонду, призначеного для відшкодування можливого надзвичайного й іншого збитку підприємствам і організаціям або для надання грошової допомоги громадянам.

Дане визначення страхування характеризує його економічну сутність і місце в сучасному товаристві.
Економічній сутності страхування відповідають його функції, що виражають суспільне призначення даної категорії. Більшість економістів виділяють такі функції страхування: ризикова, попереджувальна, контрольна і ощадна.

Головною є ризикова функція, оскільки страховий ризик, як можливість збитку, безпосередньо пов'язаний з основним призначенням страхування по наданню грошової допомоги постраждалим юридичним і фізичним особам. Саме в рамках дії ризикової функції відбувається перерозподіл грошової форми вартості серед учасників страхування в зв'язку з наслідками випадкових страхових подій. Відшкодування збитку в цьому випадку здійснюється в рамках договорів майнового страхування. Порядок і механізм відшкодування визначаються страховими компаніями і регулюються державою. Що стосується особистого страхування, то через цю функцію при настанні страхового випадку провадяться виплати відповідних коштів громадянам-учасникам страхового процесу.

За допомогою цієї функції страхування забезпечує реалізацію об'єктивної економічної необхідності страхового захисту здоров'я громадян, цілість цього майна, суспільну виробничу діяльність, а також усе коло ризиків, пов'язаних із діяльністю юридичних осіб.

Попереджувальна функція припускає широкий комплекс мір, спрямованих на фінансування заходів щодо недопущення або зменшення наслідків нещасних випадків і стихійних лих. Економічна сутність цієї функції в тому, що, розраховуючи страховими фондами, компанія об'єктивно зацікавлена в тривалому використанні цих засобів. Маючи, на захисті численні, у тому числі однорідні ризики різноманітних суб'єктів, страхова компанія прагне до скорочення можливості виплат шляхом зменшення можливості страхового випадку. Для цього в тарифах на окремі види страхування передбачаються визначені відрахування для утворення фондів попереджувальних заходів.

Контрольна функція страхування полягає в строго цільовому формуванні і використанні засобів фонду страхування. Ця функція випливає з зазначених вище специфічних функцій і виявляється одночасно з ними в конкретних страхових відносинах. Відповідно до контрольної функції на підставі законодавчих і інструктивних документів здійснюється фінансовий страховий контроль над слушністю проведення страхових операцій.

Ощадна функція реалізується за допомогою накопичувальних видів страхування:
-страхування життя;
-страхування накопичень і від нещасного випадку;
-страхування на випадок ремонту квартири й ін.
Якщо в ощадних банках акумулювання засобів населення, наприклад, вирішує задачу грошових накопичень, має тільки ощадний початок, то страхування, крім ощадної, вирішує і ризикову задачу. У кожного учасника страхового процесу, наприклад, при страхуванні життя є впевненість одержання матеріального відшкодування на випадок нещастя і при завершенні терміна дії договору. При майновому страхуванні вирішується не тільки проблема відшкодування вартості постраждалого майна в межах страхових сум і умов, передбачених договором, але й через механізм пільг забезпечується додаткове фінансування для відшкодування вартості постраждалого майна, участі у фінансуванні заходів щодо попередження від нещасних випадків, по створенню умов для матеріального відшкодування частини або повної вартості постраждалого майна.

Для того щоб відповідно до вимог економічної категорії страхування провадити в життя захисні міри, необхідно відокремлення частини валового національного продукту для попередження і відшкодування матеріального збитку, тобто формування страхового фонду. Тим самим економічна категорія страхового захисту суспільного виробництва знаходить своє матеріальне втілення в страховому фонді. Страховий фонд являє собою сукупність різних натуральних страхових запасів і грошових страхових фондів.
Всі форми і види натуральної і фінансової допомоги народному господарству і громадянам матеріалізуються в системі страхових фондів, що у сукупності складають страховий фонд товариства.

Через ункції формування спеціального страхового фонду вирішується проблема інвестицій тимчасово вільних засобів у банківські та інші комерційні структури, вкладення засобів у нерухомість, придбання цінних паперів і так далі.

Джерелом формування страхового фонду є розширене відтворення, оскільки в умовах простого відтворення відсутні можливості для виділення засобів накопичення.

У сучасному товаристві формування страхового фонду пов'язано зі страховим захистом не тільки підприємств і їхньої діяльності, але й широких прошарків населення. Тому в страховий фонд закономірно потрапляє і частина необхідного продукту за рахунок відрахувань із заробітної плати робітників, службовців.

Таким чином, страховий фонд має два джерела: додатковий продукт і частина необхідного продукту. Якщо страховий фонд формується за рахунок чистого прибутку підприємств, то джерелом є додатковий продукт, а якщо за рахунок собівартості виробленої продукції, то необхідний. В усіх випадках страховий фонд формується за рахунок перерозподілу національного доходу товариства.

Роль страхування в забезпеченні безперервності, безперебійності і збалансованості суспільного виробництва виявляються в кінцевих результатах його проведення: в оптимізації сфери застосування страхування, у повноті і своєчасності відшкодування збитку і втрат у прибутках, в участі тимчасово вільних засобів страхового фонду в інвестиційній діяльності страхових організацій, у поповненні за рахунок частини прибутку від страхових і інших господарських операцій прибутків державного бюджету країни.

Виконання страхуванням своїх функцій і ролі багато в чому залежать від того, які принципи лягли в основу страхової діяльності.
Страхування забезпечує надійний захист майнових інтересів підприємців і населення в разі втрат, заподіяних вогнем, стихійним лихом, техногенними аваріями, транспортними пригодами та багатьма іншими не передбачуваними обставинами. Страхування добре зарекомендувало себе як форма нагромадження коштів громадян для вирішення їх соціальних проблем (охорона здоров’я, пенсійне забезпечення, освіта тощо)

Страхування в Україні. Державне регулювання страхової діяльності в Україні

Становлення України як самостійної, незалежної і демократичної держави не могло не обумовити створення і розвиток страхового ринку. Процес демонополізації економіки, що охопив усі сфери народного господарства, відразу ж позначився і на такій сфері цивільно-правових відношень, як страхування. Усунення монополії держави при рішенні правових і економічних питань розвитку страхової справи і поява недержавних страхових компаній створили передумови формування страхового ринку України на ринковій основі. Кінець 90-х років ХХ сторіччя характеризувався збільшенням валових показників страхових платежів, ростом кількості страховиків і їхньої спеціалізації по видах страхування, розвитком перестрахувальних операцій як на внутрішньому(національному), так і на зовнішньому (світовому) страховому ринку.

Необхідність забезпечення високого ступеня відповідальності страховика за соціально-економічні наслідки своєї діяльності обумовлює формування суспільної потреби в організації державного страхового нагляду. У загальній формі цей нагляд виражається у вивченні фінансового стану страховика і його платоспроможності по прийнятих договірних зобов'язаннях перед страхувальниками. Відсутність засобів у страховика для розрахунків по прийнятих зобов'язаннях підриває довіру не тільки до конкретного страховика, але і взагалі до ідеї страхування. У суспільній свідомості недовіра до страхової ідеї втілюється в претензіях населення до державних інститутів. Саме тому держава не може знаходитися осторонь від страхової діяльності, ув'язуючи інтереси страховиків, населення й економіки в цілому. Основна проблема державного страхового нагляду — розмір резервів, що гарантують платоспроможність страховика.
Страховий ринок як частина фінансово-кредитної сфери є об'єктом державного регулювання і контролю з метою забезпечення його стабільного функціонування з урахуванням вагомості страхування в процесі суспільного відтворення. Повсюдно страхова справа виділяється в спеціальну область господарського законодавства та адміністративного нагляду: державне регулювання страхового ринку здійснюється за допомогою спеціальної податкової політики, прийняття законів по окремих видах підприємницької діяльності, що відбивають порядок формування договорів страхування і рішення виникаючих суперечок. Держава також встановлює обов'язкові види страхування з урахуванням інтересів усього товариства .
Першою спробою на законодавчому рівні регламентувати підприємницьку страхову діяльність і страхові відношення в Україні був Декрет Кабінету Міністрів України "Про страхування" від 10 травня 1993 р. № 47-93. Його розроблювачі пішли по шляху, запропонованому Законом Російської Федерації "Про страхування". При цьому були об'єднані правові норми, що регламентують підприємницьку страхову діяльність із цивільно-правовими нормами, що регулюють страхові відношення. Слід зазначити, що в тексті Декрету Кабінету Міністрів України "Про страхування" протиріч і недоробок більше, ніж в однойменному Законі Російської Федерації. Проте, даний нормативний акт дуже вплинув на страховий ринок послуг в Україні (у більшій мірі за рахунок заснування Комітету по справах нагляду за страховою діяльністю в Україні).
Укрстрахнагляд створено відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України і Національного Банку України від 17 вересня 1993 р. № 743. Постановою Кабінету Міністрів України від 14 березня 1994 р. № 166 затверджене Положення про цей Комітет, яким визначені його цілі, задачі і компетенція.
На рубежі 1994-1995 р. в Україні спостерігалася криза страхового ринку, що виражалася в неплатоспроможності багатьох страхових компаній, невиконанні ними зобов'язань перед страхувальниками.

Сьогодні в Україні в більшості випадків страховий поліс (страхове свідчення) не розглядається як гарантія захисту особистих і майнових інтересів від непередбачених випадків.
Зловживання при здійсненні підприємницької страхової діяльності з боку, як страховиків, так і страхувальників, особливо при страхуванні фінансових ризиків (зокрема непогашення кредитів), завдали непоправний збиток діловій репутації страховиків і страховій справи в цілому.

Причини цього явища такі:
· неефективний нагляд із боку держави за страховою діяльністю;
· відсутність нормативних актів, що регулюють страхову діяльність, і досвіду страхових відношень у сфері приватного-правового недержавного страхування, як із боку суб'єктів страхових відношень, так і з боку держави.
Необхідно також враховувати, що Декретом Кабінету Міністрів України "Про страхування" (ст. 2) було введено заборону на здійснення підприємницької страхової діяльності на території України іноземними страховиками. Тим часом, саме вони мають досвід і культуру надання високоякісних страхових послуг, а також багаторічну практику технології здійснення страхової діяльності. Іноземним страховим посередникам було відмовлено також у здійсненні посередницької діяльності в Україні. Мотивуванням таких нецивілізованих заборон послужило прагнення надати можливість вітчизняним страховикам "стати на ноги". На ділі це лише усунуло необхідну для приватного підприємництва конкуренцію, що позбавило страхувальників права учинити цивілізований вибір.

Таким чином, сьогодні платоспроможних страхових організацій, що надають високоякісні страхові послуги на рівні світових стандартів, в Україні небагато.
Заборона на здійснення підприємницької страхової діяльності іноземними страховиками тоді призвела до таких негативних наслідків:
· в Україну не надійшли сучасні страхові технології;
· потенційні страхувальники не довіряють вітчизняним страховикам, що знижує попит на їхні страхові послуги;
· за декілька років здійснення підприємницької страхової діяльності не склалася система особистого страхування;
· монополізований страховий ринок у деяких галузях.
У цілому це можна було визначити як фінансову систему розподілу , що не склався, і перерозподіли ризиків у державному масштабі. У ст. 2 Декрету Кабінету Міністрів України "Про страхування" законодавець визначив винятковий перелік організаційно-правових форм, за допомогою яких можливе здійснення підприємницькі страхової діяльності. Зазначена норма збережена без змін у ст. 2 Закону України "Про страхування". Особливу увагу варто звернути на те, що були обрані такі форми, що припускають відповідальність засновників по зобов'язаннях компанії цілком або в частках, пропорційно внескам у статутний фонд, особистим майном (за винятком акціонерного товариства). Критерій, яким скористався законодавець при визначенні організаційно-правових форм, обраний не зовсім точно. У всякому разі, такий підхід на практиці себе ніяк не виправдав. Фінансовому заснуванню, яким є страхова компанія, необхідне узгодження дій багатьох засновників із метою об'єднання коштів для нормального функціонування страхової компанії і забезпечення страхових зобов'язань. Це знайшло підтвердження в ст. 29 Закону України "Про страхування" у підвищених у порівнянні з положеннями Декрету Кабінету Міністрів України "Про страхування" вимогах до мінімального розміру статутного фонду страхової компанії: 100 000 екю — для страхових компаній, учасниками яких є українські фізичні і юридичні особи і відповідно 500 000 екю — для страхових компаній, якщо серед учасників є іноземні фізичні або юридичні особи.

Такі організаційно-правові форми, як командитне товариство, товариство з додатковою відповідальністю і повне товариство, за своєю правовою суттю припускають об'єднання невеликої кількості учасників і їхніх капіталів для здійснення спільної підприємницької діяльності. Єдиною організаційно-правовою формою, що має безперечні переваги для здійснення підприємницької страхової діяльності, є акціонерне товариство. Ця перевага складається в засобі формування статутного фонду шляхом випуску акцій.

Закон України "Про страхування" (ч. 3 ст. 2) передбачає обмеження на участь іноземної фізичної або юридичної особи в статутному фонді страхової компанії в розмірі, що не перевищує 49% статутного фонду. Ч. 4 ст. 2 передбачає обмеження в розмірі 20% від власного статутного фонду, що страхова компанія має право інвестувати в статутні фонди інших страхових компаній. При цьому кожна така інвестиція, здійснювана у виді внеску (частки) у статутний фонд, не може перевищувати 5% статутного фонду, що інвестується страховою компанією.

Перераховані інвестиційні обмеження, як із юридичної, так і з практичної точки зору, виглядають не більш ніж ілюзія, оскільки існує множина абсолютно легітимних засобів обминути їх.
Світовий досвід і багаторічна практика в галузі страхування високорозвинених держав Європи і Північної Америки підказують інші шляхи вирішення цієї проблеми: жорстке законодавче регулювання інвестиційної діяльності страхових компаній, аж до прямих розпоряджень — у якому розмірі та у які джерела повинні бути інвестовані грошові засоби, що знаходяться у розпорядженні страхової компанії.

Основною ланкою системи державного страхування є регіональне керування державного страхування та інспекції, що входять у "НАСК Оранта". Під час інспекції призначене проведення більшості видів добровільного й обов'язкового страхування: укладання договорів, оцінка майна, визначення і виплата страхових сум (у межах лімітів).

Роботу з особистого і майнового страхування серед населення безпосередньо проводять позаштатні агенти державного страхування. Їм надане право від імені органів державного страхування укладати з громадянами договори страхування і видавати страхові свідоцтва та квитанції встановленого зразка зі своїм підписом і печаткою інспекції. Зазначену роботу страховий агент повинний проводити на визначеній ділянці з оплатою його праці на комісійних основах.

Органи державного страхування організовують роботу інспекцій, безпосередньо проводять деякі види страхування, розраховують і підтверджують значні суми виплат страхового відшкодування, проводять ревізії підпорядкованих підрозділів, контролюють використання засобів на проведення заходів щодо попередження загибелі, ушкодження застрахованого майна, тощо.

Характерною ознакою державного страхування є участь у ньому багатьох державних і громадських організацій. Вона реалізується при розробці умов страхування, урахуванні й оцінці майна і проведенні обов'язкового страхування, укладання договорів добровільного майнового та особистого страхування, визначенні причин виникнення матеріального збитку, обставин, пов'язаних із страховими випадками, що вже відбулися. З огляду на те, що при проведенні майнового й особистого страхування припадає вирішувати питання, що потребують спеціальних знань, до роботи страхових органів залучаються спеціалісти-експерти відповідних професій.

Державне страхування спрямоване на забезпечення формування і розвитку ефективно функціонуючого ринку страхових послуг, створення в Україні необхідних умов для діяльності страховиків різноманітних організаційно-правових форм, захисту інтересів страхувальників.

Державне регулювання цих процесів повинно сприяти посиленню ролі на страховому ринку товариств, що мають міцну фінансову і правову основу, і водночас не пропускати на нього спекулятивні або фіктивні компанії, що можуть завдати шкоди, як страовій справі, так і страхувальникам.

Важливу роль у системі заходів державного регулювання страхування грає реєстрація страхових організацій, видача їм ліцензій на проведення визначених видів страхування, здійснення контролю за діяльністю всіх страхових товариств (компаній) та їхніх об'єднань.

Відповідно до Декрету "Про страхування", державний нагляд за страховою діяльністю в Україні здійснюється з метою дотримання вимоги законодавства України про страхування, ефективного розвитку страхових послуг, запобігання неплатоспроможності страховиків і захисту інтересів страхувальників.
Державний нагляд за страховою діяльністю на території України здійснюється Комітетом по справах нагляду за страховою діяльністю, що діє відповідно до Положення, затвердженого Кабінетом Міністрів України. Основними функціями зазначеного Комітету є:
1) ведення єдиного державного реєстру страховиків;
2) видача ліцензій на проведення страхової діяльності;
3) контроль за платоспроможністю страховиків щодо виконання інших страхових зобов'язань перед страхувальниками;
4) встановлення правил формування, розміщення й урахування страхових резервів;
5) розробка нормативних і методичних документів із питань страхової діяльності;
6) узагальнення практики страхової діяльності, розробка і надання у встановленому порядку пропозицій щодо розвитку й удосконалення законодавства України про страхову діяльність;
7) участь у здійсненні мір щодо підвищення кваліфікації кадрів для страхової діяльності.

Законодавством встановлені такі права Комітету по справах нагляду за страховою діяльністю:
1) у межах своєї компетенції одержувати від страховиків установлену звітність про страхову діяльність і інформацію про їхній фінансовий стан, а також інформацію від підприємств, установ і організацій, у тому числі банків і громадян, необхідну для виконання покладених на нього функцій;
2) проводити перевірку щодо слушності застосування страховиками законодавства України про страхову діяльність і достовірність їхньої звітності;
3) при виявленні порушень страховиками вимог законодавства про страхову діяльність давати їм пропозиції щодо їхнього усунення, а у випадку невиконання пропозицій зупиняти або обмежувати дію ліцензій цих страховиків до ліквідації виявлених порушень або приймати рішення про відкликання ліцензій;
4) звертатися до арбітражного суду з позовом про скасування державної реєстрації страховика у випадках, передбачених законодавством.

Комітет по справах нагляду за страховою діяльністю видає страховикам ліцензії на проведення конкретних видів страхування і перестрахування.

Для одержання ліцензії страховик подає Комітету заяву, до якої додаються:
· копії установчих документів і копії свідоцтва про реєстрацію;
· довідки банків або інших кредитних установ, що підтверджують наявність і розміри оплаченого статутного фонду;
· економічне обґрунтування запланованої страхової діяльності;
· інформація про учасників страховика, голову виконавчого органа і його заступників.

Серйозну погрозу існуванню ринку страхування в Україні складає активне втручання деяких керівників окремих державних відомств у процеси регулювання страхової діяльності з метою перерозподілу ринку страхування. При цьому, у силу недооцінки органами законодавчої і виконавчої влади вагомості страхування в розвитку економіки держави, основний тягар витрат по попередженню і ліквідації наслідків стихійних явищ, катастроф і техногенних аварій продовжує лягати на держбюджет.

Аналіз страхового ринку України

Хоча, на думку самих страховиків, капіталізація українського ринку значно відстає від ринків європейських держав, минулий рік став поворотним від кількісного до якісної зміни структури і роботи вітчизняного ринку. Український страховий ринок показує в останні роки феноменальну спроможність до росту і прогресує як кількісно, так і якісно.

Розвиток страхового ринку України за останні вісім років знаходився в умовах пожвавлення економічної діяльності, зниження темпів падіння виробництва. Це не могло не вплинути на його розвиток, і він розвивався достатньо високими темпами (табл. 1.2).

Намітився ряд тенденцій, серед яких:
· темпи росту страхових платежів продовжують випереджати темпи росту страхових виплат;
· поетапно збільшуються обсяги страхових резервів;
· намітилася тенденція значного збільшення сплачених статутних фондів, що свідчить про принадність для інвестування страхового ринку, як сфери, що динамічно розвивається, і усвідомлення страховиками необхідності збільшення капіталізації для виконання страхових зобов'язань.
За даними Міністерства фінансів, на 1 березня 2004 року в Україні було зареєстровано 364 страхові компанії (СК), у державний реєстр внесено 68 страхових брокерів. Чисельність зайнятих на страховому ринку, за оцінкою ЛСОУ, досягла майже 38 тис. осіб.
Сукупний обсяг сплачених статутних фондів СК до початку 2004р. складав 1,55 млрд. грн. (291 млн. долл.), або в середньому на одну компанію — майже 4,6 млн. грн. (0,86 млн. долл.). При цьому більш половини СК мали статутний фонд менше 500 тис. євро; менше третини — 1 млн. євро і більше. Цього дуже мало, оскільки, за експертними оцінками, для успішної конкуренції на світовому ринку статутний фонд повинен досягати принаймні 50 млн. долл. Такого «уставника» не має жодна українська СК (найзначніший серед non-life компаній складає 20,6 млн. долл., life-компаній — 1,9 млн. долл.).
До початку 2004 року сукупний власний капітал СК складав 3,18 млрд. грн., або 596 млн. долл. А в середньому на одну СК — 1,76 млн. Проте такий розрахунок більш ніж умовний, оскільки експерти відзначають нерівномірність росту власного капіталу компаній, а також загальне уповільнення його темпів.
Якщо говорити про сукупний обсяг наявних активів СК, то торік він складав 4,1 млрд. грн. (769 млн. долл.). В середньому на одну СК — 12,1 млн. грн., або 2,3 млн. долл. Активи розміщаються переважно на поточних банківських рахунках і депозитах (майже 40%), далі йдуть акції й облігації, у які інвестовано 33,3% активів, тоді як у державні цінні папери вкладено лише 0,8%. Інвестиції в економіку за напрямками, визначеними урядом, практично не здійснюються.
Загальний обсяг сформованих страхових резервів до початку поточного року досяг майже 1,9 млрд. грн. (356 млн. долл.). Переважна їхня частка розміщена на розрахункових рахунках (45,5%) і депозитах (24,4%). Ріст обсягів страхових резервів є позитивною тенденцією. І, напевно, він повинний був би свідчити про підвищення стійкості усталеності та інвестиційних можливостей СК — якби не існувало практики звітності про резерви завдяки одноденним кредитам.
У 2002 році загальна сума страхових премій складала 4,44 млрд. грн. (833 млн. долл.). Майже 2/3 її прийшлися на перші 30 СК, на 50 — 4/5, а на найбільшу СК «Лема» — десята частина. Водночас тільки 51 страховик мав надходження страхових премій більш 20 млн. грн., 85 — від 5 до 20 млн., 118 — від 500 тис. до 5 млн., 49 — від 10 до 500 тис., 34 — до 10 тис. грн.
Частка премій по договорах, укладених безпосередньо зі страхувальниками-громадянами, складала 9,9% їхнього загального обсягу, або 438 млн. грн. На одного жителя України торік прийшлося по 93 грн. (17 долл.) загального обсягу премій; а страхових премій, сплачених страхувальниками-громадянами, — 9,1 грн. (1,7 долл.). Обсяг премій по добровільному страхуванню життя в розрахунку на одного жителя складає біля 50 коп. Частка премій по добровільному страхуванню життя залишається на вкрай низькому рівні — 0,5% загального обсягу страхових премій три роки поспіль. Це свідчить про неналежний рівень виконання страховим ринком соціальної функції і дає підстави припустити, що існує тенденція до перерозподілу ринку на користь тих видів страхування, де є місце для «сірих» фінансових схем.
Загальний обсяг страхових виплат у 2003 році складав 543,1 млн. грн. (102 млн. долл.). Найбільша їхня частка припадає на добровільне майнове страхування (41,9%), найменша — на державне обов'язкове страхування (9,6%) і страхування життя — 0,5%. Рівень виплат по добровільному майновому страхуванню складав 7%; по добровільному страхуванню відповідальності — 16, по добровільному страхуванню життя — 11%, тоді як у країнах Західної Європи нормальним рахується рівень страхових виплат по ризикованих видах страхування в обсязі не менш ніж 70% загальної суми страхових премій.
У 2003 році перестрахування складало 2,1 млрд. грн. (394 млн. долл.), або 47% загального обсягу отриманих страховиками премій. При цьому 1,32 млрд. грн., або 62,9%, передані на перестрахування нерезидентам, із них 60% — у Латвію і Молдову, тоді як на відомі ринки (Великобританія, Німеччина, Швейцарія) — біля 15%. Експерти оцінюють частку «фінансового» перестрахування навпів — дві третини цієї суми.
Найбільша в Україні СК «Лема» до початку 2004 року мала «уставник» у 110 млн. грн., активи — 465,7 млн. грн., страхові резерви — 177,4 млн. грн., одержала в 2002 році майже 449 млн. грн. страхових премій. Для порівняння: найбільший по капіталізації страховик світу — American International Group — має «уставник» 58 млрд. долл., страхові резерви — 30 млрд. долл. Ceska pojistovna (найбільший страховик Чехії) у 2001-му зібрав біля 1 млрд. долл. страхових премій, російська СК «РОСНО» у 2002-му — 345 млн. долл.
На страховому ринку спостерігається значна концентрація ресурсів. На першу десятку non-life СК припадає понад чверть сукупного обсягу статутного фонду і сукупного власного капіталу, майже третина сукупних активів і загального обсягу сформованих резервів.
Страховики значно програють банківській системі в притягненні фінансових ресурсів. Сукупні активи СК до початку 2004 року більше чим у 16 разів поступалися активам банківської системи; сплачені «уставники» страховиків майже в чотири рази менше, ніж у банках, а власні капітали — у три рази. Резерви банків під активні операції більше ніж у два рази перевищують сформовані страхові резерви (середній обсяг страхових резервів на одну СК складає 5,6 млн. грн., або 1,1 млн. долл., тоді як середній резерв під активні операції на один банк — 24,7 млн. грн., або 4,6 млн. долл.). Прибутки банків перевищують прибутки страховиків у 1,7 раза. Якщо в 2003 році внески населення в банках у національній валюті зросли на 4,96 млрд. грн., а в іноземної — на 2,9 млрд. грн., то страхові премії від страхувальників-громадян — тільки лише на 0,23 млрд. грн.
Незважаючи на номінальний зріст головних показників страхового ринку, він залишається вкрай незначним по обсягах статутних фондів, власному капіталу, активів, резервів. Інвестиційна функція страхування залишається нереалізованою як через незначні обсяги акумульованих страховиками фінансових ресурсів, так і через відсутність у переважній більшості компаній можливості точно прогнозувати настання страхових випадків.
Непрозорі схеми, брак контролю і фінансової звітності, нераціональні форми використання резервів значною кількістю СК є передумовами перекручування функцій страхових накопичень, формування віртуальних обсягів статутних фондів і резервів. Це плутає об'єктивній оцінці реального стану страхового ринку в Україні.
Проблеми, що стримують розвиток страхового ринку України, можна розділити на декілька блоків.
Серед економічних проблем — низький платоспроможний попит фізичних і юридичних осіб на страхові послуги, незначні обсяги і недосконала структура капіталу СК, відсутність надійних інвестиційних інструментів для довгострокового розміщення страхових резервів.
За даними Госкомстата, у березні 2003 року на одного робітника було нараховано 415 грн. зарплати, а наявні прибутки в розрахунку на одну особу складали 206 грн. — при середньому прожитковому мінімумі 342 грн. Водночас колосальні відрахування з фонду оплати праці спричиняють приховання реальної зарплати, подальшу тінізацію економіки.
За підсумками 2003 року, майже 2/5 підприємств були збитковими. Крім того, на 1 квітня 2003р. дебіторська заборгованість підприємств і заснувань складала 243,2 млрд. грн., а кредиторська — 307,9 млрд. грн.
Незначні обсяги прибутків населення і фінансових ресурсів суб'єктів, що хазяюють, гальмують поступовий розвиток страхування. А недостатність початкового капіталу, повільні темпи його нарощування, розмір сформованих резервів переважної більшості вітчизняних СК обумовлюють, у свою чергу, їх украй низькі можливості по покриттю значних збитків.
Сьогодні в Україні не існує привабливих для страховиків довгострокових інвестиційних інструментів. Акції та облігації інвестиційно привабливих підприємств украй важко придбати. Це не тільки гальмує зріст інвестиційної діяльності самих компаній, збільшення прибутків від неї, але і позбавляє економіку значних обсягів «довгих» грошей.
Про організаційно-правові проблеми вже було попутно згадано. Це — відсутність цілеспрямованої державної політики в сфері страхування; недосконалість чинної нормативно-правової бази; слабкий розвиток інфраструктури; протекціонізм; галузевий монополізм; надмірна кількість видів обов'язкового страхування і неадекватність їхнього фінансового забезпечення; недостатній рівень державного регулювання страхового ринку і т.д.
Закон України «Про страхування» передбачає 34 види обов'язкового страхування, навіть ті, що не мають закордонних аналогів. Рішення про їхнє введення прийнято поспішно, без належного соціально-економічного обґрунтування. Окремі види такого страхування чітко законодавчо не урегульовані, оскільки мають отсильні норми або не визначені в українському правовому полі поняття. Майже для 2/3 видів обов'язкового страхування немає необхідної нормативної бази.
У 2003 році зібрано усього лише 405,6 млн. грн., при збільшенні, у порівнянні з 2002-м, обсягів недержавного обов'язкового страхування на 73,7 млн. грн. і скороченні державного на 18,5 млн. Страхові ж виплати торік зросли усього лише на 0,4 млн. грн. Це обумовлено як законодавчими прогалинами, так і відсутністю необхідних для обов'язкового страхування засобів.
У регулюванні страхового ринку також залишається цілий ряд невирішених проблем:
· недостатня узгодженість дій державних органів, що займаються питаннями страхування, між собою;
· недостатній обсяг повноважень державних органів на санкції і притягнення винних до відповідальності за порушення законодавства, що не сприяє підвищенню рівня відповідальності фахових учасників ринку;
· відсутність якісної системи урахування, звітності, розкриття інформації і нагляду за діяльністю СК, що обмежує можливості потенційних інвесторів і споживачів страхових послуг у відношенні вибору СК, зменшує можливості ринку із мобілізації вільних ресурсів, росту обсягів страхового посередництва.
Негативним чинником є наявність кептивних компаній, що відстоюють винятково корпоративні інтереси, що будуються за галузевою ознакою і працюють під опікою різноманітних міністерств і відомств, місцевих органів влади. Іноді банки жадають від клієнтів страхувати заставне майно у афільовано із ними СК. Все це викликає монополізацію окремих сегментів ринку відомчими страховими компаніями.
Сьогодні ринок посередників дуже слабкий і незначний, взаємовідносини між ними і СК прямо протилежні прийнятими у світі, діюча нормативно-правова база їхньої діяльності містить чимало постарілих вимог.
До функціональних проблем ставляться відсутність середнього і довгострокового планування діяльності; низький рівень кваліфікації кадрів і т.д.
Топ-менеджери в більшості випадків не припускаються до процесу прийняття кінцевих рішень і недостатньо зацікавлені в результатах діяльності компанії. Це призводить до хаотичності розвитку окремих СК, частій зміні курсу, відсутності бачення перспектив.
Страховий ринок відчуває гостру потребу у вузькоспеціалізованих професіоналах. Іноді СК простіше підібрати висококласного топ-менеджера, ніж спеціаліста середньої ланки. Все це негативно позначається на обсягах і якості страхових послуг, призводить до зловживань і правопорушень.
Серед інформаційно-аналітичних проблем — значна інформаційна закритість страхового ринку, що вважається однією з найбільше закритих зон фінансового ринку. Обнародування інформації відстає в часу, недосконалі форми урахування спричиняють її перекручування, внаслідок чого неможливо простежити динаміку розвитку конкретних видів страхування, приймати своєчасні та ефективні управлінські рішення.
Звітні дані не дозволяють вірогідно судити про реальний фінансовий стан і результати діяльності СК. Це обумовлено тим, що:
1) окремі показники, що істотно впливають на фінансовий стан СК, відповідно до законодавства, просто не вносять у звітність;
2) звітні показники трактуються компаніями по-різному. Водночас чинна звітність містить ряд зайвих даних, що не дають точного уявлення про результативність діяльності страховиків.
Немає і банків даних про несумлінних страховиків. Немає зроблених рейтингів СК, які б полегшували оцінку стана страхувальників.
Страховому нагляду бракує аналізу фінансового стану власника; проголошення небажаними визначених видів страхової практики; прийняття рішень про фінансове оздоровлення СК; практики недопущення до керування СК осіб, винних у фінансових зловживаннях.

Нестача доступних інформаційно-аналітичних матеріалів про діяльність СК, недостатня реклама страхових послуг призводять до неінформованості переважної більшості населення про страхування, його правилах і в остаточному підсумку — обумовлює низьку страхову культуру громадян. За результатами загальнонаціонального опитування соціологічною службою Центру Разумкова в червні 2003 року, 76,5% громадян не знають суті страхування відповідальності перед третіми особами. Тільки 10,4% опитаних вважають, що цей вид страхування повинний бути обов'язковим, а більшість (69,1%) громадян бачать його винятково добровільним. Введення обов'язкового страхування власників автотранспортних засобів має підтримку лише 40,4% громадян; 34% опитаних не вбачають необхідності подібного кроку.
Є у страхуванні і соціально-психологічні проблеми. Тут вже в котрого разу припадає повертатися до питання про довіру або недовіру, викликаному не тільки систематичним невиконанням державою узятих зобов'язань або загальновідомих фактів створення страховиками «фінансових пірамід». Припадає говорити і про відсутність належної системи гарантування страхових виплат; часто занижених, а тому не привабливих для потенційних клієнтів, розмірах страхових компенсацій.
Саме недовіру до СК називають громадяни, що не мають жодного страхового поліса, головною причиною свого небажання страхуватися. Це підтвердили 55,8% опитаних із кількості незастрахованих (варто зауважити, що відсутність грошей є головною причиною відмови від страхування усього лише 23,8% респондентів). Довіру до страховиків засвідчили лише 10,7% громадян; до державних фондів соцстраха — 17,5%, недержавним — 4,7%. Для порівняння: державним банкам довіряють 23,7% опитаних, недержавним — 7,8%.
Проте більш глибинна, ніж недовіра до СК, причина низького рівня страхування — непевність громадян у майбутньому, утрата соціальної перспективи. 76% громадян засвідчили, що вони не бачать зараз своєї соціальної перспективи в Україні, і тільки 11,9% притримуються протилежної позиції. Тільки 17,3% опитаних планують своє життя на більш-менш значну перспективу: на три-пять років — 6,9%, 5-10 років — 4,7%, на 10-15 років і більше — 5,7%.
Вказавши на відсутність розвитої мережі СК, необхідної системи страхування інвестиційних ризиків, Президент України у своєму посланні до парламенту «Європейський вибір. Концептуальні основи стратегії економічного і соціального розвитку України на 2002-2011 р.» закликав протягом одного-двох років усунути ці хиби.
У програмі діяльності уряду «Відкритість, дієвість, результативність» декларується необхідність поліпшення стана соціального, пенсійного, медичного та екологічного страхування. Конкретні ж пропозиції по впровадженню економічних і інституційних механізмів, що забезпечували б суттєвий прогрес у всій сфері класичного страхування, відсутні.
У прийнятій в 2001 році Програмі розвитку страхового ринку України на 2001-2004 р. мова йде про ріст обсягу страхових платежів до 3,5-4% ВВП вже в 2005 році.На думку ж першого віце-прем'єр-міністра України Н.Азарова, потенціал страхового ринку на найближчі роки можна визначити принаймні на рівні 10% ВВП.
Проте і в урядових документах, і у висловленнях посадових осіб мова йде про здійснення важливого, але не достатнього комплексу заходів, що не дасть можливості усунути першопричину стагнації страхового ринку і додати імпульс його поступальному розвитку. Ця першопричина полягає у відсутності фінансової прихованої причини для формування страхового ринку — підвищення реальних фінансових можливостей населення і юридичних осіб.
На думку експертів Центру Разумкова, можливі два сценарії розвитку подій у страхуванні:
1) при зберіганні наявних тенденцій розвитку;
2) тільки за умови кардинальних політичних і соціально-економічних реформ, що будуть супроводжуватися й удосконаленням страхової справи в нашій державі. Головними чинниками, що визначають розвиток вітчизняного страхового ринку найближчим часом, будуть:
· істотно обмежена платоспроможність споживачів страхових послуг;
· відсутність реальних перспектив для навального підвищення рівня фінансової стабільності вітчизняних СК;
· неможливість швидкого створення привабливого інвестиційного клімату;
· відсутність активної державної політики в сфері страхування;
· підвищення вартості перестрахування;
· інерційність здійснення пенсійної реформи і відсутність позитивних зсувів у реформуванні сфери медичного обслуговування;
· активізація діяльності Держкомісії по регулюванню ринків фінансових послуг;
· непевність ситуації під час передвиборної гонки.
Якщо теперішні тенденції формування вітчизняного страхового ринку збережуться, безтямно очікувати революційних змін у найближчій перспективі. При зберіганні темпів росту експерти Центру вважають цілком можливим досягнення нижньої межі обсягу страхових премій до ВВП, передбачених Програмою розвитку страхового ринку на 2001-2004 р. Якщо щорічний приріст відношення обсягу страхових премій до ВВП буде складати 0,5, то в 2003 році воно досягне 2,5%, у 2004-му — 3%, у 2005-му — 3,5%.

Тобто досягти 10% відношення страхових премій до ВВП удасться не раніше 2018 р. І в кращому випадку (а у відношенні цього є великі сумніви) — тільки через 15 років Україна по розвитку страхового ринку зможе досягти рівня розвинених країн.
Втім, за умови впровадження найближчим часом діючих економічних і інституційних механізмів можливі й інші сценарії розвитку страхового ринку. У такому випадку можна сподіватися на істотні зсуви в найближчі 5-10 років.
Держава повинна усвідомити: формула її взаємовідносин із страховиками — «Ми вас будемо контролювати» — малоефективна. Необхідно впроваджувати іншу: «Ми будемо стимулювати вас». Тільки за умови створення системи стимулювання і мотивації діяльності страховиків і страхувальників можливі реальні позитивні зсуви.
Становлення страхування життя буде базуватися на підвищенні рівня добробуту населення України, розширенні практики корпоративного страхування життя.
Розвиток добровільного медичного страхування буде визначатися реформуванням сфери охорони здоров'я, прийняттям відповідного законодавства. Саме добровільне медичне страхування, як свідчать результати соціологічних досліджень, буде мати найбільшу суспільну підтримку — 58%. Ще 17,1% громадян упевнені, що медичне страхування повинно бути й обов'язковим, і добровільним. Введення медичного страхування в якості обов'язкового підтримують лише 16,1% респондентів.

Як свідчать результати опитування, поліс по будь-якому виді добровільного страхування мають тільки 8,4% громадян; тільки 5,1% — по страхуванню своєї квартири, тому можна припустити, що потенціал попиту на страхові послуги величезний.
На думку експертів Центру Разумкова, вступ України у ВТО в короткостроковій перспективі істотно не позначиться на стані вітчизняного страхового ринку — оскільки і сьогодні, незважаючи на законодавче скасування обмежень, кардинальних зсувів до іноземного капіталу не відбулося. Його прихід буде відбуватися поступово, і у вітчизняних СК буде час і можливість підвищити власну фінансову спроможність.
Головними задачами формування повноцінного страхового ринку в Україні є розробка і реалізація діючої державної політики в сфері страхування, приведення чинного законодавства у відповідність із вимогами ЄС; удосконалення державного страхового нагляду. Для цього необхідно:
у сфері концептуального забезпечення
· створити фахову комісію для розробки проекту Концепції розвитку страхового ринку в Україні на період до 2010 року, що подать на розгляд парламенту і схвалити в рамках загальної стратегії соціально-економічного розвитку України;
· підготувати проект Програми реформування галузі, у якій передбачити: визначення міри охоплення існуючих ризиків страхуванням і потенційними можливостями розвитку окремих сегментів страхового ринку; заходи для удосконалення його структури; створення Національної страхової гільдії і розробка Кодексу корпоративних правил поводження на страховому ринку; сприяння впровадженню прогресивних форм і методів страхування; наступну лібералізацію страхового бізнесу;
у сфері нормативно-правового забезпечення
· провести парламентські слухання на тему «Страхування в Україні: стан, проблеми, перспективи»; за результатами слухань переглянути в Законі України «Про страхування» перелік видів обов'язкового страхування; нормувати визначення страхових тарифів у цій сфері; вирішити питання заміни обов'язкового державного страхування окремих категорій громадян системою компенсаційних виплат за рахунок бюджетних засобів, виділених для цього відповідним міністерствам і відомствам;
· прийняти закони України «Про обов'язкові види страхування»; «Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів»; «Про фонд гарантування страхових виплат», «Про єдиний соціальний податок», «Про страхування життя», «Про страхування зовнішньоекономічної діяльності», «Про страхових посередників»;
у сфері організаційно-методологічного забезпечення
· розробити пропозиції по вилученню з оподатковування засобів, що спрямовуються на розширення клієнтської бази, а також підвищення фахового рівня страхової діяльності і страхової культури населення;
· здійснити економічне обґрунтування і розробити план заходів щодо впровадження системи гарантій по довгостроковому страхуванню життя; розглянути питання про об'єднання наявних соціальних фондів в один і доцільності приватизації останнього в середньостроковій перспективі;
· розглянути питання про випуск спеціальних інвестиційних інструментів під розміщення довгострокових страхових резервів;
· розробити регламент злиття СК; методичні рекомендації по здійсненню страхових і перестрахових операцій за участю страхових посередників; переглянути порядок і форми їхньої звітності; методику оцінки обсягу страхового ринку по показнику нетто-премій; методику аналізу діяльності СК;
· створити незалежний інститут експертизи договорів страхування і страхових випадків;
· сформувати діючу систему попереднього контролю за фінансовим станом СК;
· переглянути положення по формуванню і розміщенню страхових резервів;
· стимулювати створення в СК служб внутрішнього контролю й аудита; у сфері інформаційно-аналітичного забезпечення
· розширити об’єм, підвищити якість і прискорити публікацію зведень про стан страхового ринку;
· перейти на міжнародні стандарти бухобліка; розробити механізми впровадження електронного документообігу;
· створити на телебаченні регулярну інформаційно програму про страхування;
· із метою зміцнення довіри населення до СК систематично обнародувати інформацію про виплати страхових відшкодувань;