Вступ

Шрі-Ланка (колишній  Цейлон) — республіка  у складі Співдружності на чолі з Великобританією.  У 1977 році уряд Шрі-Ланки відмовилося від контрольованої економіки, основаної на імпорті, на користь ринкової економіки і торгівлі, спрямованої на експорт. Основні галузі виробництва Шрі-Ланки це — харчопереробна промисловість, текстильна, виробництво одягу, їжі і напоїв, страхування і банківська справа. Протягом 90-х, щорічне зростання виробництва склало близько 5,5%, але сильні посухи й етнічні конфлікти 1996 року призупинили темпи розвитку країни до 3,8%. За останні кілька років показник економічного росту незначно мінявся. Центральний банк Шрі-Ланки рекомендує уряду розширити ринкові механізми в сільськогосподарському секторі, минаючи традиційні плантаційні методи, скасувати монополію держави на імпорт пшениці, підвищувати конкурентність у фінансовому секторі. Серйозною перешкодою на шляху розвитку економіки залишається війна між сингальцями і тамілами, що за останні 15 років забрала 50 тисяч життів.

1. Особливості економічної системи Шрі-Ланки

Сільське господарство складає основу економіки країни. У середині 1990-х у цій галузі було створено близько 17% ВВП і зосереджено приблизно 39% трудових ресурсів. До половини зайнятих в агровиробництві — члени селянських родин, що володіють невеликими земельним наділами, а працюючі по найму сконцентровані на чайних і каучукових плантаціях.

Шрі-Ланка виступає на світовому ринку насамперед як експортер чаю, небагато поступаючись Індії. Чайні плантації знаходяться в гірських місцевостях. У 1970-х роках збір чаю у країні трохи скоротилився через три причини: через повільну заміну починаючи з 1960-х років старих посадок новими, через незадовільне управління чайними плантаціями після їхньої націоналізації в 1975 і через недостачу робочих рук після репатріації індійських тамілів. У 1990-х роках уряд продав багато чайних плантацій у приватні руки.

Друга по важливості експортна культура Шрі-Ланки — гевея, в основному культивується на низьких західних схилах Центрального гірського масиву. У 1996 виробництво каучуку склало 112 тис. т.

Площа, зайнята під кокосову пальму, приблизно вдвічі перевищує площі під чайним кущем і гевеєю разом узяті. Ця культура тяжіє до західних і південних низин. Продукти кокосової пальми більш ніж на 3/4 споживаються в самій країні, у 1996 на їхню частку приходилося 11% вартості сільськогосподарського експорту. Обсяг продукції рідко коливається залежно від погодних умов, кількості внесених мінеральних добрив і ринкових цін.

Економічне становище Шрі-Ланки багато в чому залежить від виробництва рису. Ще в 1930-х роках з ініціативи Дона Стефена Сенанаяке влада прийняла програму колонізації нових земель на базі відновлення древніх зрошувальних споруд і планового будівництва землеробських поселень. Ці зусилля активізувалися після 1948, коли країна здобула незалежність, а Сенанаяке став прем’єр-міністром. Майже в той же час була ліквідована малярія, що сильно стримувала процес освоєння низин сухої зони.

Із середини 1960-x років завдяки застосуванню мінеральних добрив і пестицидів і селекції врожайність рису помітно зросла. Ці зрушення в сполученні з підвищенням після 1976 цін на зерно, закуповуване державою в селян, привели до того, що країна, яка колись імпортувала 2/3 необхідного їй рису, виявилася здатною до самозабезпечення. Річний збір збільшився майже в шість разів — з 450 тис. т на початку 1950-х років до 2,8 млн. т у 1995. Однак у 1996 через сильну посуху врожай рису упав до 2,1 млн. т. Рис вирощується переважно в дрібних господарствах розміром до 2 га і займає в країні третину всіх оброблюваних площ.

Рибальство ведеться як у внутрішніх водоймах, так і в прибережній морській зоні. Продукція призначається для задоволення потреб самої країни. Починалися спроби модернізувати галузь і збільшити розмір здобичі, щоб домогтися поліпшення білкового харчування населення; одночасно передбачалося створення нових робочих місць для населення, що мешкає на узбережжя.

У Шрі-Ланці ще збереглися великі ліси. Деревина використовується насамперед на паливо. У Шрі-Ланці ведеться видобуток дорогоцінних каменів і графіту, переважно на експорт. На півострові Джафна й уздовж північно-західного узбережжя розробляються поклади вапняку, що слугують сировинною базою для виробництва цементу. Однак значну частину цементу доводиться ввозити з-за кордону.

Шрі-Ланка має густу дорожну мережу, особливо у вологій зоні і Центральному масиві. Загальна довжина доріг, придатних для руху автотранспорту, складає 40,7 тис. км, з них близькок 3/4 мають тверде покриття. Через недстачу коштів у 1990-х роках масштаби ремонтних і будівельних дорожніх робіт довелося обмежити. Довжина мережі залізниць 1982 км, але багато які з них на північному сході не діють із середини 1980-х років. Головний порт Коломбо, що має штучну гавань, обслуговує велику частину міжнародних морських перевезень. Біля столиці, у Катунаяці, знаходиться міжнародний аеропорт.

Шрі-Ланка задовольняє свої енергетичні потреби на 2/3 за рахунок дров, використовуваних насамперед у побутових цілях. Встановлені потужності електростанцій — близько 1,4 млн. квт (1996). Розвита в основному гідроенергетика, тому виробництво енергії сильно залежить від сезонних коливань опадів і річкового стоку. Частина електроенергії виробляється на базі імпортної нафти, що значною мірою переробляється в самій Шрі-Ланці.

У Шрі-Ланці під час одержання незалежності були розвинуті традиційні кустарні промисли, тут були підприємства по переробці місцевої сільськогосподарської продукції і машинобудівні заводи, що переважно обслуговували галузі експортного призначення. З 1948 темпи індустріалізації зросли. Більшість великих заводів передані державним промисловим корпораціям. Функціонують державні підприємство з виробництва, наприклад, цементу, паперу, фанери і керамічних виробів для задоволення потеб внутрішнього ринку. Приватні фірми, що знаходяться під захистом імпортних квот і митних бар’єрів, випускають багато товарів споживчого попиту.

З 1977 промислова політика Шрі-Ланки схилилася убік лібералізації. Митні тарифи істотно знижені, квоти на ввезення продукції з-за кордону стали менш жорсткими чи скасовані, заохочується приток іноземних інвестицій. На півночі від Коломбо створено спеціальну економічну зону для залучення іноземного капіталуо. Іноземні компанії, що діють на цій території, не стиснуті обмеженнями щодо квот, митних виплат, їм надані податкові пільги. Спочатку в цій зоні підприємства орієнтувалися на випуск текстильних виробів і одягу, але надалі було налагоджене виробництво більш складних видів продукції, як, наприклад, комплектуючих для продукції електронної промисловості. Сьогодні понад 90% продукції дає приватний сектор.

Будівельна індустрія характеризується високими темпами розвитку. Особливо великі обсяги робіт були виконані при спорудженні гідротехнічних об’єктів у басейні р.Махавелі, при облаштуванні спеціальної економічної зони в районі Коломбо, виконанні житлової програми в державному секторі, що передбачає забезпечення житлом 100 тис. родин, і зміцненні базової інфраструктури туризму. Продовжує розвиватися індустрія туризму.

У 2002 році фахівцями ланкійської інженерної корпорації «Трансмек Інжиніринг лтд.» створений перший у країні економічний легковий автомобіль «Марко». Цей надлегкий автомобіль, розрахований на 5 пасажирів, включаючи водія, має сучасний дизайн і гарні аеродинамічні якості. При його експлуатації може використовуватися як бензин, так і зріджений газ. Корпус автомобіля зроблений з високоміцної волокнистої пластмаси. Усі деталі машини будуть вироблятися на місці. Виключення складають лише 4-х циліндровий двигун і коробка передач, постачання яких планується з Італії.

Економіка Шрі-Ланки сильно залежить від зовнішньої торгівлі. У 1996 у Шрі-Ланку було завезено товарів з-за кордону на суму 4,9 млрд. дол. і вивезено майже на 4,1 млрд. дол. Головними статтями експорту були текстильні вироби й одяг, головними партнером виступають США. Імпорт включав у першу чергу нафтопродукти (насамперед з Ірану), продовольство і текстильні товари; основні партнери — Індія, Японія, Сянган і Південна Корея.

Головними проблемами розвитку торгово-економічної співпраці зі Шрі-Ланкою є висока конкуренція з боку Індії та КНР, що активно борються за доступ на ринок країни та участь у реалізації великих інфраструктурних проектів, та в цілому невисокий рівень відносин, що перешкоджає стабілізації структури експорту та встановленню довготермінових партнерських відносин.

Висновки

Отже, основою економіки Шрі Ланки є сільське господарство. Його структура і характерні риси такі ж, як і на півдні Індії. Головна продовольча культура – рис. Специфікою Шрі Ланки є підвищена роль плантацій і плантаційних культур. Практична відсутність у південно-західній частині острова сухого сезону дала можливість ще в колоніальні часи, а островом володіли один за одним португальці, голландці і англійці, форсувати вирощування тут експортних культур. Згодом їх виробництво набрало характеру плантаційного господарства.

Столиця і найбільше місто (понад 1 млн. жителів) – Коломбо. Його порт займає стратегічне положення в Індійському океані і через нього проходить багато морських шляхів.

Список використаної літератури

1. Бугас В. В., Веклич О. О., Чубукова О. Ю., Козаченко В. М., Костевич Н. О., Романенко О. В. Міжнародні економічні відносини: навч. посібник / В.В. Бугас (ред.). — К. : ПП ВМБ, 2008. — 111c.
2. Єфремов В. Міжнародні економічні відносини: Навч. посібник / Ніжинський держ. ун-т ім. Миколи Гоголя. — Ніжин : Видавництво НДУ ім. М.Гоголя, 2006. — 380с.
3. Козик В. Міжнародні економічні відносини: навчальний посібник. — 7-ме вид., стер. — К. : Знання, 2008. — 406с.
4. Моцок В. Світова економіка та міжнародні економічні відносини: навч.-метод. комплекс / Чернівецький національний ун-т ім. Юрія Федьковича. — Чернівці : Рута, 2008. — 259с.
5. Романчиков В. Міжнародні економічні відносини: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.. — К. : Центр учбової літератури, 2008. — 256с.