1. Значення економічної історії та історії економічних учень для розуміння і розвитку сучасної теорії.

2. Промисловий переворот та індустріалізація у Німеччині (ХІХ ст.) і їх соціально-економічні наслідки.

3. Становлення та розвиток історії економічної думки і їх зв’язок з етногенезом українського народу.

4. Формування системи національної політичної економії у Німеччині

Розкрити зміст категорій і понять.

Тести.

Список використаної літератури.

1. Значення економічної історії та історії економічних учень для розуміння і розвитку сучасної теорії

Економічна історія – це наука, що вивчає еволюцію господарської діяльності людства від первісного суспільства до сучасності. Як самостійна наука вона сформувалась у середині XIХ ст. Відтоді постійно розширюється перелік тем, які є предметом її аналізу, ускладнюються методи дослідження, зростає кількість наукових шкіл.

Як важлива гуманітарна дисципліна та частина вищої економічної освіти, економічна історія досліджує специфіку не тільки економічних та соціальних відносин в історії народів світу в окремі суспільні епохи, а й специфіку вирішення фундаментальних економічних проблем в умовах обмеженості ресурсів в в різних економічних системах. Економічна історія передбачає усебічне вивчення економічних особливостей існування перших цивілізацій, економічних систем античного суспільства, розвитку в добу Середньовіччя, становлення ринкової економічної системи.

Тому і метою курсу економічної історії у вищій школі ми можемо назвати пізнання економічних і соціальних тенденцій і закономірностей еволюції економічних систем в історії світу, розкриття генетичної спадкоємності і національних особливостей господарських форм кожної окремої держави для можливості застосування цих знань у практичній діяльності.

Історично-економічне дослідження має дуже значну ролі у всьому різноманітті економічних досліджень. Цим воно завдячує в першу чергу широкому колу питань, які охоплює: економічну історію країн, регіонів, територій, історію світового економічного співтовариства, етапи його формування, проблеми багатоваріантності економічного розвитку, чинники, які впливають на темпи та характер економічного розвитку й визначають у кінцевому підсумку рівень і специфічність національних економік, економічну політику держави, передовсім розроблення та здійснення господарських реформ, історію важливих економічних процесів, еволюцію економічних інститутів; розвиток провідних галузей господарства, динаміку та стан основних категорій продуктивного населення, соціально-професійної структури суспільства.

Економічна історія відіграє фундаментальну роль у системі історико-економічних дисциплін. Вона тісно пов’язана з цілою низкою інших, в першу чергу економічних наукових дисциплін – політекономією, макроекономікою, світовою економікою, розміщенням продуктивних сил, фінансами, демографією, соціологією, статистикою, політологією, історією держави та права тощо. Економічна історія перебуває у тісному взаємозв’язку з політекономією (економічною теорією), яка розробляє систему категорій економічної науки, удосконалює інструментарій економічного дослідження, формулює економічні закони та закономірності, що використовують економічними науками в тому числі і економічною історією. Економічна історія використовує матеріал, нагромаджений та проаналізований у межах інших наук, у свою чергу збагачуючи їх необхідними фактами історико-економічного характеру[5, c. 16-18].

Щодо науково-пізнавального та виховного значення економічної історії варто зазначити наступне: науково-пізнавальне значення полягає у розробці категоріального апарату, обґрунтуванні об’єктивних соціально-економічних закономірностей, шляхів еволюції економічних систем та проектуванні їхніх майбутніх параметрів, розкритті причинно-наслідкових зв’язків економічних процесів, форм їхнього вияву, об’єктивні внутрішні суперечності цих процесів та їх подолання, що штовхає до поступального економічного розвитку суспільства. В той час виховне значення полягає у тому, що вивчення економічної історії впливає на світогляд людини, сприяє утвердженню гуманістичних ідеалів, формує у людини сучасний економічний спосіб мислення, вчить якомога раціональніше здійснювати життєві спостереження в економічних процесах, дає змогу об’єктивно і всебічно оцінювати економічну політику держави.

Практичне застосування економічної історії ми бачимо в тому, що вона дає нам узагальнення та аналіз господарського досвіду, нагромадженого людством, що дає змогу вченим та практикам прогнозувати економічний розвиток, розробляти найбільш доцільну економічну тактику і стратегію економічної політики, уникати помилок при здійсненні господарських реформ. Тобто на основі грунтовних знать з економічної історії ми маємо можливість обгрунтовувати конкретні шляхи ведення економічної політики, визначити саме ті з них, які найбільш повно задовольняють та відповідають інтересам людини, колектива, суспільства в той чи інший історичний період, обгрунтувати раціональність форм управління господарством, здійснення практичних заходів щодо розв’язання певних економічних суперечок, досягнення ефективних результатів розвитку виробництва і зростання життєвого рівня населення. Саме завдяки вивченню економічної історії ми можемо знати, які дії можуть сприяти подоланню економічних криз, скороченню безробіття.

Обізнаність з історією економічної думки потрібна для того, аби не повторювати того, чого вже досягли попередні економісти. Це важливо для економії мислення. Крім того, вивчення історії економічної думки сприяє загальноосвітньому і культурному розвиткові людини, підвищенню її інтелектуального потенціалу. Економічна думка є частиною (і надто суттєвою) загальної культури. "Вплив культури на формування і функціонування суспільного господарства важко перебільшити. Йдеться не лише про господарську і технічну культуру, але і про загальний культурний тип людини і суспільства, культуру ідеологічних, соціальних відносин"[9, c. 10-11].

2. Промисловий переворот та індустріалізація у Німеччині (ХІХ ст.) і їх соціально-економічні наслідки

Промисловий переворот — це перехід від мануфактури з її ручною ремісничою технікою до великого машинного фабрично-заводського виробництва, який забезпечував впровадження у промислове виробництво і транспорт системи робочих машин, парових двигунів, створення самостійної машинобудівної галузі. У соціальному плані головну роль почали відігравати фабриканти та люди найманої праці. Завершення промислового перевороту знаменувало остаточну перемогу індустріальної цивілізації над аграрною (феодалізмом).

Промисловий переворот — це світовий процес, що визначався загальними законами і одночасно мав свої особливості у кожній країні. Першою його здійснила Великобританія в останній третині XVIII ст. — середині XIX ст.

Промисловий переворот у Німеччині завершився в 50— 70-х роках XIX ст. після революції 1848—1849 pp. Його темпи характеризують такі економічні показники: продукція важкої промисловості, виплавлення чавуну, споживання бавовни зросли у 3 рази, видобуток вугілля — у 4, потужність парових двигунів — у 9 разів, протяжність залізниць — у 3,3 раза (19,6 тис. км). У 1861—1870 pp. випуск засобів виробництва збільшився на 23% , засобів споживання — на 9% . Машинне виробництво перемогло. Внаслідок інтенсивного грюндерства (засновування) лише в Прусїї утворилося 395 акціонерних компаній з капіталом у 2,4 млрд марок.

Важливими галузями німецької промисловості стали гірнича, металургійна (на 9/10 працювала на коксі), хімічна, машинобудівна, воєнна. Виняткове значення мало залізничне будівництво, капіталовкладення в яке у 1870 p. становили 4 млрд марок. Воно ліквідувало економічну роз'єднаність Німеччини, перетворило її на країну європейського транзиту, стимулювало піднесення вугільної та металургійної галузей, сприяло зростанню товарообігу. Німецька індустрія розвивалася на базі вітчизняного устаткування, застосовуючи останні технічні новинки, її вироби успішно конкурували з англійськими на внутрішньому та зовнішньому ринках. На основі відкриття в 1865 p. німецькими спеціалістами способу отримання барвників з кам'яного вугілля К сформувалася анілінова промисловість. Почало розвиватися калійне виробництво. З'явилася нова галузь — електротехнічна, що обслуговувала телеграф і електричну сигналізацію. Фірма "Сіменс і Гальське" прокладала телеграфні лінії не лише в Німеччині, а й у Великобританії, Росії, Африці.

Економічному піднесенню Німеччини сприяла боротьба за її об'єднання, що завершилася утворенням у 1871 p. імперії на чолі з прусським королівством. На початку 70-х років Німеччина стала аграрно-промисловою державою.

У промисловості було зайнято 1,5 млн осіб. Переважала легка промисловість (2/3 продукції). Передовою на той час була галузева структура важкої промисловості. Значну роль відігравали ремесла і домашня промисловість, в яких працювало 2 млн осіб. За рівнем економічного розвитку Німеччина продовжувала відставати від Великобританії та Франції, однак випереджала останню за потужністю важкої промисловості[1, c. 156-158].

3. Становлення та розвиток історії економічної думки і їх зв’язок з етногенезом українського народу

Історія економічної теорії, безумовно, найтісніше пов'язана з господарською діяльністю людства і окремих народів, є їхнім світлоносним дороговказом. Саме тому в історії економічної теорії були різні національні школи, які формувалися під впливом багатьох чинників. Характерно, що іноді різні системи економічних поглядів співіснували в один історичний період. Цей факт заперечує спрощене виокремлення економічних поглядів, теорій з безпосереднього економічного процесу, бо на їх формування суттєво впливали й інші чинники.

Важливою методологічною засадою у вивченні історії економічної теорії є врахування її генетично-еволюційної парадигми, що дає підставу належно оцінити спадкоємність економічного мислення. Прискіпливий розгляд економічних теорій, ідей, наукових шкіл тощо в розвитку економічних поглядів засвідчує сув'язь минулого, сучасного і майбутнього. Ці три теперішності підтверджують нерозривність еволюції економічних вчень і економічної теорії. Це надзвичайно продуктивна думка, бо вона спонукає шукати в минулому зародки сучасного і майбутнього. Ці зародки містяться навіть у здавалось би антагоністично-протилежних системах економічних поглядів. Це можна пояснити тим, що кожне нове покоління економістів отримує вже готові економічно-теоретичні системи, від впливу яких воно остаточно не може звільнитися при всьому бажанні. З нічого не виникає щось.

Історія економічної теорії, безумовно, найтісніше пов'язана з господарською діяльністю людства і окремих народів, є їхнім світлоносним дороговказом. Саме тому в історії економічної теорії були різні національні школи, які формувалися під впливом багатьох чинників. Характерно, що іноді різні системи економічних поглядів співіснували в один історичний період. Цей факт заперечує спрощене виокремлення економічних поглядів, теорій з безпосереднього економічного процесу, бо на їх формування суттєво впливали й інші чинники.

Важливою методологічною засадою у вивченні історії економічної теорії є врахування її генетично-еволюційної парадигми, що дає підставу належно оцінити спадкоємність економічного мислення. Прискіпливий розгляд економічних теорій, ідей, наукових шкіл тощо в розвитку економічних поглядів засвідчує сув'язь минулого, сучасного і майбутнього. Ці три теперішності підтверджують нерозривність еволюції економічних вчень і економічної теорії. Це надзвичайно продуктивна думка, бо вона спонукає шукати в минулому зародки сучасного і майбутнього. Ці зародки містяться навіть у здавалось би антагоністично-протилежних системах економічних поглядів. Це можна пояснити тим, що кожне нове покоління економістів отримує вже готові економічно-теоретичні системи, від впливу яких воно остаточно не може звільнитися при всьому бажанні. З нічого не виникає щось.

Із суверенізацією України змінилися обставини для дослід-ження і вивчення історії економічної теорії. Це позначилося такими виданнями, як "Історія економічних вчень" І. М. Мешка (Київ, 1994 p.), В. В. Ковальчука та М. І. Сарая "Історія світової економічної думки" (Тернопіль, 1996 p.), "Історія економічної думки" за редакцією Л. Я. Корнійчук (Київ, 1999 р.), "Історія економічних учень" П. І. Юхименка і П. М. Леоненка (Київ, 2000 p.). Ці та інші видання свідчать про розширення можливостей і активізацію у вивченні історії економічної теорії, підвищення значущості формування нового економічного мислення і економістів нового типу.

Водночас потрібно визнати, що сучасні українські дослідники історії економічної теорії ще не задовольняють потреб у цій галузі знання. Одні з сучасних дослідників наслідують зарубіжні взірці, інші не вивільнилися з пут матеріалістичних оцінок і теоретичних схем. Це негативно впливає на вивчення історії економічної теорії, веде до нехтування національних надбань у галузі економічної думки. Між тим теорія і практика сьогодення, розширення економічної освіти, виведення її на рівень сучасних завдань вимагає повноцінного дослідження і вивчення історії економічної теорії з урахуванням внеску українських учених до скарбниці світового економічного знання.

Таким чином, історія економічної теорії — це історія пізнання функціонування економіки на кожному з станів її розвитку. Історія економічної теорії характеризується спадкоємністю економічних поглядів. Вона є органічною складовою економічного знання, певною мірою, його основою пізнання історії економічної теорії, яка має важливе наукове і практичне значення[10, c. 79-81].

4. Формування системи національної політичної економії у Німеччині

Аналізуючи це питання, необхідно з'ясувати ті соціально-економічні особливості розвитку Німеччини XIX ст., що позначились на формуванні політичної економії. Треба також урахувати стан історико-філософських досліджень, які було покладено в основу побудови принципів альтернативної економічної теорії.

Автором нової теоретичної системи був Ф. Ліст (1789—1846) — прихильник ліберальних ідей (у тій їхній частині, що стосувалась розвитку капіталістичної промисловості) і реформ, перешкодою для яких, на його думку, була внутрішня митна політика Німеччини (в країні існували митні кордони між окремими державами конфедерації).

Найповніше основоположні принципи національної політичної економії викладено в його книжці «Національна система політичної економії». Саме в цій праці, яка складається з чотирьох томів («Історія», «Теорія», «Системи», «Політика»), аналізуються всі сторони суспільного життя, висвітлено практично всі складові альтернативної концепції розвитку суспільства. Згодом ці ідеї взяли на озброєння прихильники історичної школи та інституціоналізму.

Вивчаючи економічні погляди Ліста, слід зосередитись на таких напрямках його вчення:

— заперечення космополітизму (науки про те, як людство в цілому може досягти високого рівня добробуту) і необхідність переходу до «істинної політекономії» (науки про те, якого типу політики має дотримуватись нація, щоб стати освіченою і багатою);

— доведення похідного характеру економіки від державної політики засобом абстракції, запозиченим у класичної політекономії (як наслідок похідного характеру приватних інтересів від суспільних);

— розуміння категорії «продуктивні сили», їхнього змісту, напрямків і можливостей їхнього реформування;

— розуміння конкуренції як протиборства національних інтересів (він називає їх «приватними інтересами націй»).

Аналіз цих основоположних складових учення Ліста дає змогу зрозуміти:

— чому, формулюючи економічну програму розвитку німецької економіки, він наголошує на необхідності застосування мобілізаційної моделі, яка передбачає на першому етапі її закритість (автарктичність, самодостатність);

— чому такими важливими пунктами економічної політики він вважає високий рівень освіти та «індустріальне виховання нації»;

— чому в його ученні так мало уваги приділяється проблемі вартості (він розглядає лише мінові вартості, тобто товари, як основу для накопичення внутрішнього потенціалу);

— чому його інвестиційну доктрину не орієнтовано на економічні стимули, а розглянуто як складову загальнонаціональної політики.

Отже, Ліст визнавав політичну економію наукою про складові Державної політики, в основу якої покладено доктрину економічного розвитку окремої нації, що суперечило класичній економічній науці, яка вивчала проблеми загальноцивілізаційного розвитку, його стимули та закономірності.

Основний об'єктивний закон розвитку суспільства, на його думку, полягає в тім, «що численні покоління, що настають одне за одним, поєднують свої сили, щоб досягти єдиної мети, і розподіляють у певному розумінні між собою зусилля, котрих потребує досягнення цієї мети». У цьому визначенні відбивається методологія Ліста, історична та національна водночас. Вона інша, ніж у класиків, які всі покоління розподіляли за формаціями, прив'язуючи їх за допомогою їхніх приватних інтересів до форми власності і в такий спосіб визначаючи основний економічний закон суспільного розвитку (за Смітом і Рікардо — отримання максимального прибутку)[7,c. 179-181].

Розкрити зміст категорій і понять

Абсолютна конкуренція- ринок, в якому всі товари є абсолютними замінниками , не існує вхідних бар’єрів і жодна з фірм не може вплинути на ціну ринку.

Фритредерство(англ. Free trade — вільна торгівля) — напрямок в економічній теорії, політику й господарській практиці, що проголошує свободу торгівлі й невтручання держави в приватнопідприємницьку сферу життя суспільства. На практиці свобода торгівлі звичайно означає відсутність високих експортних і імпортних мит, а також немонетарних обмежень на торгівлю, наприклад квот на імпорт певних товарів і субсидій для місцевих виробників певних товарів. Прихильниками вільної торгівлі є ліберальні партії й плини; супротивники складаються з багатьох лівих партій і рухів: соціалістів і комуністів, захисників прав людини й навколишнього середовища, а також більшості профспілок.

Однієї з ранніх теорій торгівлі був меркантилізм, що виник у Європі в XVІ столітті. В XVІІІ столітті протекціонізм було піддано різкій критиці в працях Адама Смита, навчання якого можна вважати теоретичною основою вільної торгівлі. В XІ столітті погляди Смита одержали більше повний розвиток у працях Давида Рикардо.

Протекціонізм- економічна політика держави, спрямована на захист національної економіки; сприяння розвиткові власної промисловості й торгівлі.

«Залізний закон заробітної плати».Т.Р.Мальтусу належить "залізний закон заробітної плати", який твердить, що зарплата в суспільстві не може рости, незмінно залишаючись на низькому рівні.

«Гармонія інтересів». В 1850 році вийшла основна праця Ф. Бастіа "Гармонії політичної економії". Бастіа свято і беззастережно вірив, що прогрес людства пов'язаний з реалізацією інтересів і свободи окремої людини. Він був переконаний, що індивідуальні, приватні інтереси є антагоністичними лише ззовні, але переслідуючи свій корисливий інтерес, кожний слугує іншим. Сукупність цих інтересів та їх узгодження, і є предметом політичної економії як науки. Головна ідея його твору пошуки "економічних гармоній", точніше сказати "соціально-економічної гармонії" в суспільстві. На відміну від "соціалістів", він глибоко впевнений, що капіталізм може забезпечити таку "гармонію" в межах "асоціації" об'єднаних спільною метою людей.

"Гармонія" соціально-економічного світу позначається через "економічні гармонії" в процесах обміну, конкуренції, виробництві, розподілі і споживанні. Узгодження різноманітних інтересів може статися на основі обміну і споживання: кожна людина знаходить собі місце в суспільстві, задовольняючи потреби інших і перебуваючи з ними в процесах обміну діяльністю.

Розгляд теорій "економічної гармонії" Ф.Бастіа був би неповним, якщо не навести близькі за духом теорії "гармонії інтересів" та інші роздуми його заокеанського сучасника Генрі Чарльза Kepi.

"Гармонія інтересів" Кері заслуговує на увагу, оскільки вона відбивала специфічні умови розвитку американського капіталізму, який переживав період бурхливого розвитку — населення зростало, будувалися дороги, залізниці, канали, впроваджувалися нові технології, земля була дешевою і родючою, зарплата досить високою, а ціни — низькими. В цих умовах і з'явилася вищою мірою оптимістична "Гармонія інтересів" Г. Кері. З ім'ям Г.Кері пов'язують т.зв. "закон зростання частки робітників" у національному продукті. Він доводить, що праця і капітал є однаковими претендентами на створюване ними багатство. Але дбаючи про власні інтереси, капіталісти змушені поліпшувати умови виробництва і становище робітничого класу. Доходи робітників, на його думку, мають зростати як абсолютно, так і відносно, в силу того, що "корисність капіталу" відносно скорочується, а "цінність праці" зростає.

Закони виробництва. Для методології Дж. С. Мілля характерним було різке протиставлення законів розподілу законам виробництва, які в його вченні не вважалися взаємопов'язаними. Закони виробництва вчений визнавав природними й об'єктивними, а закони розподілу пов'язував із суб'єктивними діями людей та історичними умовами.

Закон розподілу — це поняття теорії ймовірностей, яке для дискретної випадкової величини показує множину можливих подій з ймовірностями їхнього набуття. Закон розподілу часто використовується для характеризування випадкової величини, яка має не дуже велику кількість реалізацій.

«Економічна система М.Балудянського»."Державне господарство ґрунтується, — писав М. Балудянський, — на трьох системах, перша з яких виражає багатство народу в грошах, друга — у неперероблених плодах землі, а третя — у міновій вартості всіх виробів". У цьому контексті вчений розглядає "систему, засновану на торгівлі", "систему економістів" і "теорію Адама Сміта, що базується на праці та обміні".

Розкриваючи "систему, засновану на торгівлі", М. Балудянський наголошував на таких її принципах:

1) гроші як основне знаряддя торгівлі та міра всіх цінностей становлять головне багатство народу;

2) основне правило полягає в прискоренні обігу грошей;

3) продуктивними називаються тільки ті класи, які добувають гроші;

4) уся кількість виробів дорівнює величині споживання;

5) міські жителі більше від сільських пов'язані з грошовими операціями.

Прибуток з капіталом. Проблема розміру норми прибутку полягає у визначенні s для того, щоб компанія могла забезпечувати відповідний рівень надходжень від інвестицій (бази нарахування).

Максимізація прибутку. Максимізація прибутку досягається у взаємодії внутрішніх і зовнішніх факторів діяльності прибутку. Основна вимога максимізації прибутку — прибутковість кожної одиниці випуску. Виробництво кожної додаткової одиниці продукції збільшує обсяг на величину граничних витрат, але одночасно підвищується і загальний доход — на величину граничного доходу. Поки граничний доход більше граничних витрат, прибуток у цілому підвищується, її гранична максимізація ще не досягнута і підприємство може збільшувати обсяг виробництва. Як тільки граничні витрати виявляються вище граничного доходу, зростання загального прибутку сповільнюється і збільшення випуску стає збитковим. Отже, величина прибутку досягає максимуму при такому випуску продукції, при якому граничний доход дорівнює граничним витратам.

Тести

1. Основною історичною передумовою у формуванні марксизму було:

а) завершення промислового перевороту;

б) встановлення класичної форми фабричної системи;

в) величезний розвиток продуктивних сил;

г) капіталізм показав суперечливий характер свого розвитку;

У формування марксизму важливу роль відіграв промисловий переворот в Англії, який розпочався у 70х роках XVIII ст. Виникнення машинної індустрії свідчило про завершення формування матеріальнотехнічної бази капіталізму. Англійська фабрична система викликала зростання продуктивних сил та прогрес капіталізму, зростала продуктивність праці. Разом із зростанням продуктивності праці, зростала її інтенсивність, розширювались межі робочого дня.

2. За визнанням К. Маркса, як вчений він методологічно сформувався із трьох наукових джерел:

а) теорії меркантилізму;

б) англійської політичної економії;

в) німецької історичної школи;

г) німецької класичної філософії;

д) французького утопічного соціалізму;

є) неокласичної економічної теорії.

3. У методології дослідження К. Маркса центральне місце посідає концепція про:

а) додаткову вартість;

б) становище робітничого класу;

в) суспільну власність;

г) базис і надбудову.

4. Якими із перелічених варіантів положень керується К. Маркс якщо припустити, що додаткова вартість створюється:

а) працею, капіталом і землею;

б) постійним капіталом;

в) неоплаченою працею продуктивних робітників;

г) працею додатково найманих працівників;

д) всім авансованим капіталом.

5. Виходячи із теоретичного надбання К. Маркса проаналізуйте що створює конкретна праця?

а) вартість;

б) споживчу вартість;

в) переносить вартість засобів виробництва на готовий продукт;

г) додаткову вартість;

д) прибуток;

є) підприємницький дохід;

є) корисність.

6. Що є визначальною рисою теорії інституціоналізму?

а) контроль суспільства над економікою;

б) монополізація ринку;

в) механізм реалізації криз;

г) економічне зростання економіки.

7. Інституціоналізм — це своєрідний напрям в економічній теорії. Що він вивчає?

а) проблеми розвитку суспільства;

б) виробничі відносини суспільства;

в) суспільно економічні закони;

г) економічні, політичні, правові та інші проблеми суспільства.

8. Які рушійні сили виділяє Т. Верлен, що спонукають людину до продуктивної економічної діяльності?

а) матеріальні стимули;

б) особистий інтерес;

в) форма організації суспільного виробництва;

г) напівсвідомий потяг до добре виконаної та ефективної роботи, допитливість.

Рушійні сили, які спонукають людину до продуктивної економічної діяльності є: батьківські почуття, інстинкт майстерності, тобто майже напівсвідомий потяг до добре виконаної та ефективної роботи, допитливість.

9. Важливою рисою індустріальної системи Дж. Ґелбрейт називає планування. Визнайте, що с основою його виникнення?

а) централізоване, тоталітарне управління;

б) економічні кризи, що супроводжують капіталістичну економіку;

в) розвиток науки і техніки, що мають забезпечити здійснення передбачених фірмою результатів;

г) збільшення кількості підприємств і розширення конкурентного середовища.

Важливою рисою «індустріальної системи» Гелбрейт називає планування, яке теж породжується розвитком науки і техніки.

10. Назвіть обставини, що справили вплив на формування теоретичної і ідеологічної платформи соціал-реформізму?

а) зростання питомої ваги кваліфікованих працівників і службовців;

б) співробітництво робітничого класу з інтелігенцією, що породило його нейтральність і сприяло формуванню психології індивідуалізму;

в) двоїста політика поведінки дрібної буржуазії;

г) зростання соціальних протиріч в суспільстві, бажання трудящих поправити матеріальне становище.

За основу економічної програми було взято кейнсіанську економічну доктрину, але на формування нового курсу великий вплив справили ідеї й інших американських економістів — Р. Тагвелла, А. Берлі, Г. Мінза, Р. Молі.

Список використаної літератури

1. Базилевич В. Історія економічних учень: Підручник / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка / Віктор Дмитрович Базилевич (ред.). — К. : Знання, 2004. — 1300с.

2. Злупко С. Історія економічної теорії: Підручник/ Степан Злупко,; ЛНУ ім. І. Франка. — 2-е вид., випр. і доп.. — К.: Знання, 2005. — 719 с.

3. Ковальчук В. Історія економічних вчень: Навч.- метод. посібник/ В'ячеслав Ковальчук, Михайло Сарай; М-во освіти України; Тернопільська академія народного господ., Кафедра економіч. теорії. — Тернопіль: Астон, 1999. — 126 с.

4. Корнійчук Л. Історія економічних учень: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни / Київський національний економічний ун-т. — К. : КНЕУ, 2002. — 284с.

5. Лактіонова Г. Історія економічних учень: Навч.-метод. посібник / Харківський національний аграрний ун-т ім. В.В.Докучаєва. — Х., 2004. — 151с.

6. Лісовицький В. М. Історія економічних вчень: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ В. М. Лісовицький; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 219 с.

7. Мазурок П. Історія економічних учень у запитаннях і відповідях: Навчальний посібник/ Петро Мазурок,. — 2-ге вид., стереотип.. — К.: Знання, 2006. — 477 с.

8. Реверчук С. Історія економічних вчень: тести і вправи: Навчальний посібник / Сергій Реверчук, Н. Й. Реверчук, І. Г. Скоморович; Авт.передм. Сергій Реверчук, ; М-во освіти і науки України, Львівський нац. ун-т ім. І.Франка, Кафедра банківського і страхового бізнесу. — К.: Атіка, 2002. — 95 с.

9. Ревчун Б. Г. Історія економічних вчень: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Б. Г. Ревчун,. — Кіровоград: КДТУ, 2003. — 134 с.

10. Тараненко О. Історія економічних вчень: Навчальний посібник для дистанційного навчання/ Олександр Тараненко,; Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини "Україна". — К.: Університет "Україна", 2007. — 301 с.

11. Юхименко П. Історія економічних учень: Підручник/ Петро Юхименко, Петро Леоненко,. — К.: Знання, 2005. — 583 с