Загальновідомо, що основне значення для забезпечення високого рівня конкурентоспроможності підприємства мають виробництво високоякісної інноваційної продукції, вдосконалення існуючих і впровадження нових прогресивних технологій.

НТП можна тлумачити як процес нагромадження та практичної реалізації нових наукових і технічних знань, цілісну циклічну систему “наука-техніка-виробництво”, що охоплює кілька стадій: фундаментальні теоретичні дослідження; прикладні науково-дослідні роботи; дослідно-конструкторські розробки; освоєння технічних нововведень; нарощування виробництва нової техніки до потрібного обсягу, її застосування (експлуатація) протягом певного періоду; техніко-економічне, екологічне й соціальне старіння виробів, їхня постійна заміна новими, ефективнішими зразками.

План технічного розвитку та організації виробництва повинний охоплювати наступні основні питання:

· створення й освоєння нових видів продукції та підвищення якості продукції, що випускається;

· впровадження прогресивної технології, механізації й автоматизації виробництва;

· вдосконалення планування, організації, контролю та управління в цілому;

· впровадження прогресивної організації праці;

· капітальний ремонт та модернізація основних засобів;

· заходи щодо економії сировини, матеріалів та всіх енергетичних ресурсів;

· науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи;

· основні техніко-економічні показники рівня виробництва та продукції, що випускається;

· соціальний розвиток підприємства.

Створення нових видів продукції та підвищення якості продукції, що випускається, забезпечують заходи щодо створення й освоєння випуску нових видів продукції, зняття з виробництва застарілих та підвищення якості продукції, що випускається, її модернізації, та підготовка продукції до сертифікації, розробка і впровадження нових прогресивних стандартів і технічних умов.

Впровадження прогресивної технології, механізації та автоматизації виробництва включає заходи щодо впровадження прогресивних технологічних процесів, нового високорозвинутого устаткування, комплексної механізації й автоматизації виробництва, модернізації діючого устаткування.

Впровадження прогресивної організації праці включає заходи щодо вдосконалення поділу та кооперації праці, організації й обслуговуванню робочих місць, впровадженню передових методів та прийомів праці, вдосконалення нормування й оплати праці. Під організацією праці заведено розуміти певне поєднання працівників у часі і просторі для досягнення найбільшої ефективності трудових процесів за умов конкретно застосовуваної технології та організації виробництва. Поєднання учасників трудового процесу в часі забезпечується різними формами поділу й кооперації праці, організацією обслуговування робочих місць, установленням раціональних режимів праці. Просторове поєднання працівників на виробництві знаходить втілення в різних формах побудови бригад та інших виробничих ланок підприємства, у варіантному закріпленні персоналу за відповідними робочими місцями.

Завданням регулювання науково-технічної діяльності є створення оптимального механізму поєднання ринкових і державних важелів впливу на науково-технічні процеси, їх орієнтація на економічне зростання та інтеграцію у світову економіку.

Виходячи з пріоритетних напрямів, розробляються державні науково технічні програми, які включають планові завдання державним установам, державні замовлення приватним науково-дослідним і проектним організаціям та ряд прогнозів розвитку науково-технічних досліджень.

На основі переліку найважливіших розробок, спрямованих на створення новітніх технологій і продукції, щорічно формується державне замовлення, яке забезпечує економічно вигідні умови для участі наукових, дослідних і проектних організацій у розвитку фундаментальних досліджень.

Для забезпечення розвитку науки і сприяння науково-технічній творчості держава створює систему науково-технічної Інформації, забезпечує стандартизацію, сертифікацію та метрологію, проводить експертизу науково-технічних розробок.

З метою постійного поновлення інтелектуального потенціалу суспільства, розвитку науково-технічної культури, новаторства, сприяння творчості держава забезпечує престиж наукової праці, організовує підготовку і підвищення кваліфікації науково-технічних кадрів, забезпечує відбір талановитої молоді, запроваджує систему атестації кадрів, встановлює державні стипендії, премії і почесні звання для осіб, що зробили значний внесок у розвиток науки.

Державна політика у сфері патентів і ліцензій спрямована на регулювання відносин щодо набуття та використання права на об'єкти інтелектуальної власності. Автори прав отримують доходи від використання їхнього продукту у підприємницькій діяльності. Тим самим створюється ефективна система мотивацій до науково-технічної діяльності, її практичної спрямованості, підвищення якості розробок.

Важливим засобом державного регулювання у сфері науково-технічної діяльності є державна підтримка міжнародного науково-технічного співробітництва. Держава створює необхідні правові та економічні умови для здійснення вільних та рівноправних відносин з міжнародними організаціями, товариствами, об'єднаннями. Науково-технічне співробітництво здійснюється шляхом проведення спільних досліджень, технічних розробок на основі кооперації, реалізації спільних програм, обміну науково-технічною інформацією, проведення міжнародних конференцій, конгресів, симпозіумів, обміну кадрами, спільну підготовку фахівців тощо.

Зростання економічного потенціалу України за рахунок підвищення питомої ваги нових технологій у структурах промислового виробництва буде сприяти індустріалізації його розвитку. Визначення шляхів прискореного впровадження нових технологій в промислове виробництво передбачає врахування його особливостей, вивчення суттєвості та економічної природи структурних зрушень, подальше розкриття об’єктивних і суб’єктивних чинників і умов, які визначають сутність економічних процесів, що відбуваються у країні. При цьому не можна не враховувати поступового виходу з економічної кризи, який почався в останні роки, помітного підвищення рівня вітчизняного виробництва, відчутного пожвавлення суспільних процесів. Сучасній економіці України потрібен спонукаючий поштовх для поглиблення цих позитивних зрушень.

Сутність моделювання ефективності впровадження нових технологій у промисловості України полягає у тому, що:

· цей процес необхідно розглядати на макрорівні, з урахуванням існуючої державної політики інноваційного розвитку, що передбачає розробку моделі галузі як підсистеми економічної системи країни;

· зважаючи на неможливість виконання цього завдання в межах окремого дисертаційного дослідження, за допомогою розробленої моделі підвищення показника прибутку залежно від використання нових технологій проаналізовано загальні тенденції поведінки цього показника. Результати аналізу свідчать про відсутність кореляції між впровадженням інновацій на промислових підприємствах і величиною отриманого прибутку;

· запропоновано обирати нові технології для впровадження на промислових підприємствах шляхом побудови моделі економічної оцінки ефективності різних їх варіантів. Іншими словами, обирається для впровадження нова технологія, впровадження якої характеризується прогнозним мінімумом витрачених коштів і максимумом одержаного прибутку, тобто максимальною, розрахованою за моделлю, ефективністю.

Вирішення проблеми об’єктивної економічної оцінки ефективності впровадження нових технологій ми тісно пов’язуємо з удосконаленням прогнозування розвитку виробництва, на якому впроваджуються нові технології. Причому, розв’язання останньої базується на ринковому підході до аналізу співвідношення “попит-пропозиція” на ринку відповідної продукції галузі або окремого підприємства. Обґрунтованість прогнозних моделей забезпечується: визначенням оптимальних варіантів приросту валової продукції за критерієм економічної ефективності, розрахунком періоду випередження прогнозу, оцінкою вірогідності прогнозів, оптимізацією прогнозних значень показників виробництва за критерієм найбільшого економічного ефекту при фіксованих витратах, або — найменших витратах при фіксованому ефекті. В економічній постановці такої задачі одержала відображення проблема оцінки напрямів використання існуючої техніки. Сьогодні внаслідок зношення основних виробничих фондів складається ситуація, що потребує прийняття певного рішення: або зберегти існуючі фонди, що потягне за собою додаткові витрати, пов’язані з їх відновленням та обслуговуванням, або замінити цей застарілий виробничий ресурс новим. Варіанти поповнення основних виробничих ресурсів за рахунок власних коштів у моделі підприємства подані як додаткові потреби і відображені у відповідних одиницях вимірювання.

Вихід нових наукомістких технологій виробництва на чільне місце серед головних факторів динамічного розвитку економіки обумовлює необхідність розробки і подальшого використання методичних інструментів дослідження характеру та темпів технологічного розвитку в контексті макроекономічних процесів. Саме на базі застосування процедури економічної оцінки технологій має формуватися нова політика економічного зростання, заснована, передусім, на інноваційному технологічному розвитку.

У всіх випадках, впровадження нових технологій неможливе без технічного переозброєння виробництва з залученням такого обладнання, що є матеріальним носієм нових технологічних процесів. Технічне переозброєння виробництва треба розуміти як систематичний, складний, розгалужений процес безупинного відновлення матеріальної бази промислових підприємств, з метою її потенційної відповідності технічним і технологічним вимогам, які диктуються законами ринку. Відновлене устаткування повинно забезпечити випуск продукції в необхідному обсязі, відповідного рівня якості та асортименту, дозволяти оперативно здійснювати перехід на випуск нової продукції, іншими словами, постійно забезпечувати готовність виробництва до ефективного досягнення кінцевого результату – отримання максимального прибутку виробника при задоволенні конкретного попиту споживачів.

Список використаної літератури

1. Данько М. Інноваційний потенціал у промисловості України // Економіст. – 1999. — № 10. – С. 26-32.

2.Ілляшенко С. Інноваційний розвиток можливостей вітчизняних підприємств в умовах перехідного періоду // Економіка. Фінанси. Право. – 1999. — № 9. – С. 4-5.

3. Рудика О.В. Розвиток інноваційного потенціалу підприємства у трансформаційній економіці: Автореф. дис. канд.. ек. наук: 08.06.01 / ХНЕУ. – Х., 2006. – 21 с.

4. Новикова І.В. Інноваційний потенціал підприємства: сутність, методичні підходи до оцінки та інвестиційне забезпечення розвитку // Схід і Захід. – 2003. — № 24 (37). – С. 13-19.