Вступ

Світові океани – їхня температура, хімічний склад, течії та живі організми – лежать в основі глобальних систем, завдяки яким Земля придатна для проживання людства. Те, як ми керуємо цим життєво важливим ресурсом, має надважливе значення для людства загалом, а також для протидії наслідкам кліматичних змін.

Завдяки морському і прибережному біорізноманіттю, понад три мільярди людей мають засоби до існування. Однак на сьогодні вже виловлено 30% світових рибних запасів, що нижче рівня, при якому можна забезпечити стабільні вилови.

Океани також поглинають близько 30% вуглекислого газу, виробленого людьми, а від початку промислової революції закислення океану зросло на 26%. Забруднення морського середовища, джерела якого є переважно наземними, досягає тривожного рівня: на кожному квадратному кілометрі океану в середньому можна знайти 13 000 предметів пластикового сміття.

Цілі сталого розвитку спрямовані на раціональне господарювання й захист морських і прибережних екосистем від забруднення, а також вирішення проблеми закислення океану. Розширення заходів щодо природозбереження і раціональне використання ресурсів океану на основі принципів міжнародного права також дозволить пом’якшити деякі проблеми, які загрожують нашим океанам.

Розуміння процесів, що відбуваються в морському середовищі, є необхідною умовою для формування методології збереження, відновлення та збалансованого використання його ресурсів. Водночас врахування фундаментальних закономірностей функціонування морської екосистеми є ключовим фактором екологічного управління, спрямованого на досягнення національних політико-економічних пріоритетів  в контексті стійкого розвитку.

1. Загрози для морських екосистем

Морське середовище з його ресурсами виконує економічну, соціальну, екологічну та інші функції. Тому забруднення морської екосистеми є для суспільства й навколишнього середовища вкрай негативним фактором із відповідними наслідками. Безперечно, морська господарська діяльність є одним із джерел забруднення моря. Для того, щоб ця діяльність носила безпечний та плідний характер, здійснювався ефективний контроль за забрудненням морського навколишнього середовища, необхідно проаналізувати характеристику забруднень і класифікувати їх за видами.

З врахуванням існуючих видів морегосподарської діяльності та джерел, що спричиняють забруднення, можна визначити такі категорії забруднення:

1. Забруднення, спричинене здійсненням морегосподарської діяльності на морському дні (зокрема, розвідування й розробка природних ресурсів морського дна та його надр, наприклад нафти, газу та інших корисних копалину відкритому морі) [1, ст. 208,214; 2, ст. 11].

Зазначене забруднення пов’язано з дотриманням правил забезпечення безпеки цього виду робіт на морі, регламентації проектування, конструкції, обладнання, експлуатації штучних установок та пристроїв, а також вчасним здійсненням заходів щодо відвернення аварій і ліквідації надзвичайних ситуацій. Наприклад, у ч.13 розд. III Загальнодержавної програми охорони та відтворення довкілля Азовського і Чорного морів визначено: «Здійснення днопоглиблювальних і дноочисних робіт у морських акваторіях призводить до де-градації донних біоценозів і забруднення морського середовища завислими та токсичними речовинами. У 1998 році до підводних морських звалищ скинуто близько 2600 куб. метрів ґрунтів». У результаті такої антропогенної діяльності людини виникла потреба в регулюванні або забороні будь-якої діяльності, що включає використання чи модифікацію ґрунтів або використання підґрунтів прибережних земель, морського дна або його підґрунту.

Загалом, враховуючи наведені в цій статті статистичні дані щодо антропогенного забруднення морського середовища Чорного моря, слід погодитися зі словами Ю.О. Вовк. Так, науковець зазначає: «У природоохоронних відносинах центральне місце займають умови, порядок експлуатації природних об’єктів. Охорона же — це лише похідне від їх використання. Питання про їх охорону виникає лише у зв’язку з певним ступенем інтенсивності, особливими обставинами використання природних ресурсів» [3, с. 11]. Поряд із цим розвиток мережі промислових підприємств із видобування, переробки та відновлення продуктів морських водоймищ і корисних копалин державного фонду надр (лікувальної грязі тощо) сприятиме підтримці та розвитку морегосподарської діяльності в Україні [4]. Частина 5 розд. 4 Морської доктрини України на період до 2035 року визначила: «Для збереження та розширення бази неживих природних ресурсів моря держава забезпечує дослідження і розроблення екологічно безпечних технологій, способів розвідки та видобування нафти, газу та інших корисних копалин як на континентальному шельфі, так і у відкритому морі; проведення досліджень, спрямованих на розроблення економічно доцільних та екологічно безпечних технологій використання у промислових масштабах енергетичних можливостей моря та морського середовища».

2. Забруднення, спричинене торговельним судноплавством, портовою діяльністю, суднобудуванням та судноремонтною діяльністю.

Морські транспортні засоби офіційно визнані основним джерелом забруднення Азо- во-Чорноморського басейну [5]. У зв’язку зі зростаючим негативним впливом морських транспортних засобів на стан морського середовища та необхідністю розвивати вітчизняну морську галузь Україна підписала та ратифікувала міжнародно-правові акти, спрямованні на всебічне попередження забруднення із суден: Конвенція про Міжнародні правила запобігання зіткненню суден на морі від 20 жовтня 1972 року (м. Лондон, Англія) [6], Міжнародна конвенція по запобіганню забруднень з суден від 2 листопада 1973 року [7], Міжнародна конвенція про стандарти підготовки, сертифікації персоналу риболовних суден та несення вахти від 7 липня 1995 року (м. Лондон, Великобританія) [8], Резолюція А.741(18) «Міжнародний кодекс з управління безпечною експлуатацією суден та попередженням забруднення (Міжнародний кодекс з управління безпекою (МКУБ)», прийнята Асамблеєю ІМО 4 листопада 1993 року [9], Протокол про співробітництво в боротьбі із забрудненням морського середовища Чорного моря нафтою й іншими шкідливими речовинами у надзвичайних ситуаціях до Конвенції про захист Чорного моря від забруднення [10] та інші.

Перспективу розвитку рибопромислового флоту України, згідно із ч. 1 розд. 6 Концепції розвитку рибного господарства України, необхідно розглядати у двох напрямах: 1) раціональне використання наявних суден, особливо тих, термін експлуатації яких перевищив нормативний термін або наближається до нього, проведення їх модернізації та технічного переоснащення; 2) поповнення флоту з новобудов на основі обґрунтованого вибору груп і типів суден.

У ч. 2 розд. 6 Концепції розвитку рибного господарства України визначено: «На цей час за відсутності коштів кількість побудованих та введених в експлуатацію суден не компенсує кількості та типового складу суден, які списані, і не відповідає програмним показникам» [11]. Слід зауважити, що важливим є не кількість суден, а їх якість та вплив на навколишнє середовище. Економічно та екологічно ефективним є придбання менше суден із високими якісними показниками за технологічним обслуговуванням та застосовування сучасних енерго — та ресурсозберігаючих технологій, аніж більше суден старого зразка, що скоріше можуть створювати ризик забруднення морського середовища.

Основна проблема спричинення забруднення полягає в недотриманні правил та заходів із забезпечення техніки безпеки щодо управління морським транспортним засобом та здійснення робіт на морі. Це поняття включає в себе проектування, обладнання та експлуатацію суден. Особлива увага відводиться відверненню навмисних і ненавмисних скидів згідно з встановленим регламентам [12], що є за своїм змістом аварійними скидами. Аварійні скиди в морські та поверхневі води визначаються як «будь-яке витікання, розлиття, зливання, спорожнення, що здійснюють із судна у воду, незалежно від того, якими причинами це зумовлено» [13; 14]. У сукупності зазначені поняття формують державну систему забезпечення безпеки судноплавства. Така система може стати ефективним інструментом розв’язання завдань державної морської політики за умови функціонування таких основних її складових, як система реагування та ліквідації аварійних забруднень морського середовища; заходів реагування на інциденти, які можуть завдати шкоди чи створити загрозу територіям, що охороняються [4].

Беззаперечно ефективне реагування на надзвичайні ситуації сприяє зменшенню еко-логічних ризиків, а отже, і зменшенню екологічних та економічних збитків для населення Чорноморсько-Азовського регіону. З метою попередження забруднюючих інцидентів на морі держави, у порту яких або біля одного з прибережних терміналів яких перебуває судно, що завдає/може завдати шкоду морському середовищу, вживають у тій мірі, у якій це практично здійснимо, адміністративних заходів, щоб запобігти виходу даного судна в море [1].

Транскордонне переміщення небезпечних речовин морськими транспортними засобами також створює ризик забрудненням ними морського середовища. З метою попередження такого забруднення, згідно із ч. 4 розд. З Концепції охорони та відтворення навколишнього природного середовища Азовського і Чорного морів, повинні забезпечуватися системи контролю за переміщенням небезпечних речовин через морські кордони України; приймання рідких і твердих відходів із суден у портах; посилення контролю за технічним станом маломірного флоту. При цьому варто мати на увазі, що транспортування інших, ніж нафта, шкідливих речовин у районі Чорного моря обмежено, навіть якщо збільшення перевезень було зареєстровано протягом декількох минулих років [15]. Частина 4 ст. 26 Закону України «Про перевезення небезпечних вантажів» від 6 квітня 2000 року [16] встановила загальне правило, що транзит небезпечних вантажів через територію України здійснюється виключно у прямому сполученні одним видом транспорту без перевантаження на інший.

Отже, чинне законодавство України у сфері морегосподарської діяльності передбачає профілактичні заходи, спрямовані на попередження забруднення. На підтвердження цього  можна навести також таке положення. Проектування морських транспортних засобів, як і інших технічних засобів для здійснення морегосподарської діяльності (наприклад, для здійснення розвідки, видобутку та використання неживих морських ресурсів), а також модернізація, розвиток та розбудова обслуговуючої інфраструктури (баз флоту, судноремонтних заводів, портів тощо) повинні здійснюватися з дотриманням екологічних вимог та на забезпечення екологічної безпеки. Зокрема, ведення екологічного менеджменту в морській галузі передбачає впровадження безпечних та екологічно чистих технологій проведення портових робіт та розвиток контейнерних перевезень. Поряд із підвищенням ефективності морегосподарської діяльності та, зокрема, портової діяльності це буде сприяти розвитку зовнішньої торгівлі України та її утвердженню як морської транзитної держави. Отже, вітчизняні підприємства морської галузі можуть бути конкурентоспроможними на світовому ринку. Водночас впровадження екологічно-безпечних технологій повинно здійснюватися з урахуванням соціально-економічних і суспільно-політичних процесів, що відбуваються в державі, та розробленням заходів, які необхідно здійснити для досягнення соціально-економічного розвитку [4].

3. Забруднення, спричинене введенням у морське середовище немісцевих видів або генетично змінених організмів.

Введення немісцевих біологічних видів або генетично змінених організмів відбувається внаслідок здійснення таких видів морегосподарської діяльності: 1) морських наукових досліджень; 2) судноплавства, коли підводна частина морського транспортного засобу переносить мікроорганізми, що є не типовими, екзотичними та шкідливими, зокрема, для екосистеми Чорноморсько-Азовського басейну [5; 12].

Стаття 5 Протоколу про збереження біорізноманіття та ландшафтів Чорного моря до Конвенції про захист Чорного моря від забруднення передбачає застосування заходів для попередження такого забруднення (зокрема, щодо регулювання навмисного введення та запобігання випадковому введенню цих видів/організмів) та усунення його наслідків (зокрема, викорінення або зменшення до можливого рівня чисельності вже введених видів/організмів, якщо вони завдають/можуть потенційно завдати шкоду відповідній екосистемі або місцевому біорізноманіттю).

Держави, що здійснюють наукову діяльність у морських просторах, держави прапора судна чи реєстрації судна повинні застосовувати всіх заходів щодо попередження забруднення в результаті навмисного або випадкового введення під їх юрисдикцією чи контролем нових організмів, що є чужими чи новими для будь-якої частини морського середовища. Стаття 196 Конвенції ООН з морського права уточнює, що такі заходи застосовуються у ви-падку, якщо ці організми можуть визвати в морському середовищі значні та шкідливі зміни.

4. Забруднення, спричинене скиданням із наземних джерел.

Такий вид забруднення включає в себе скиди забруднюючих речовин із річковим сто-ком, з естуаріїв, каналів, прибережних споруд, водовипусків, трубопроводів, водовідвідних споруд інших штучних споруд у морі, конструкцій або стоків, або забруднення з будь-яких наземних джерел, у тому числі через атмосферу.

Держави-учасниці Конвенції про захист Чорного моря від забруднення повинні вжи-вати всіх необхідних заходів для запобігання забрудненню морського середовища Чорного моря, а також для скорочення та зберігання під контролем таких забруднень [1, с. 213; 2, ст. 7; 17, ст. 1].

У міжнародному законодавстві були визначені два переліки речовин і матеріалів, що забруднюють Чорне море з наземних джерел:

1)       Перелік, який зобов’язує запобігати забрудненню зазначеними в ньому речовина- ми/матеріалами та усувати такі забруднення. Вони відібрані переважно з врахуванням їхньої токсичності, стійкості та біоакумуляційних характеристик (наприклад, оловоорганічні сполуки, стійкі фосфороорганічні сполуки, ртуть і ртутні сполуки, відпрацьовані мастила, радіоактивні речовини та відходи).

2)       Перелік, що зобов’язує зменшувати забруднення вказаними в ньому речовинами/ матеріалами і за можливості усувати таке забруднення. Вони відібрані з врахуванням того факту, що вони є менш шкідливими або швидко знешкоджуються внаслідок природних процесів (наприклад, патогенні мікроорганізми, скиди охолодніх вод, сира нафта та вуглеводні будь-якого походження).

У результаті визначення наземних джерел як одних із серйозних забруднювачів морського середовища забезпечення екологічно безпечної діяльності людини в прибережній зоні стало одним із завдань морської політики.

Уч. 3 розд. 4 Морської доктрини України на період до 2035 року визначено: «Підтримка та розвиток морегосподарської діяльності здійснюватимуться шляхом встановлення та винесення в натуру прибережної захисної смуги вздовж морів, лиманів, річок та встановлення контролю за їх обмеженим використанням (заборона будівництва будь-яких об’єктів, крім прямо передбачених законом, заборона приватизації тощо)». Розділ 3 Концепції охорони та відтворення навколишнього природного середовища Азовського і Чорного морів передбачив більш конкретні заходи щодо запобігання забрудненню морів відходами виробництва й споживання: провести інвентаризацію несанкціонованих смітників і звалищ у межах прибережної захисної смуги Азовського і Чорного морів та вжити заходів до їх ліквідації; удосконалити систему контролю за забрудненням акваторій морів відходами; провести інвентаризацію джерел природного та техногенного радіаційного випромінювання в прибережній смузі морів; розробити та реалізувати пілотний проект із захоронення відходів виробництва й споживання в одному з приморських регіонів; провести передінвестиційні дослідження, розробити та реалізувати пілотні проекти з переробки промислових відходів на підприємствах, розташованих у прибережній смузі морів; здійснити комплекс заходів щодо екологічно безпечного поводження з відходами, які утворюються в процесі проведення днопоглиблювальних і дноочисних робіт.

Під час здійснення заходів щодо запобігання забрудненню морського середовища з наземних джерел до уваги беруться характерні регіональні особливості та економічні можливості держав, що розвиваються, а також їх потреби в економічному розвитку [1, ст. 207].

5. Забруднення, спричинене похованням у морському середовищі.

Поховання визначається як будь-яке навмисне: 1) видалення відходів або інших мате-ріалів із транспортних засобів/конструкцій; 2) знищення транспортних засобів/конструкцій. Такі дії не вважаються похованням за двох умов: а) якщо вони є результатом нормальної експлуатації транспортних засобів/конструкцій; б) розташування матеріалів здійснюється для інших цілей, ніж їх просте видалення [1, ст. 1; 2, ст. 2]. При цьому під транспортними засобами розуміються морські транспортні засоби та повітряні транспортні засоби.

Стаття 12 Конвенції про захист Чорного моря від забруднення містить обов’язок щодо скорочення та збереження під контролем забруднення морського середовища, що можуть застосовуватись до повітряного простору над територією держав-учасниць цієї Конвенції й до суден, які плавають під їхнім прапором, або до суден чи літальних апаратів, які зареєстровані на їхній території. Правове регулювання суспільних відносин щодо поховання в морському середовищі здійснюється Протоколом про захист морського середовища Чорного моря від забруднень, викликаних похованням до Конвенції про захист Чорного моря від забруднення.

Важливим є положення про обов’язок держав-учасниць Конвенції про захист Чорного моря від забруднення не дозволяти фізичним або юридичним особам нечорноморських дер-жав здійснювати поховання в районах, що є під юрисдикцією чорноморських держав [2, ст. 10]. Якщо бути точним, п. 3 ст. 210 Конвенції ООН з морського права встановлює обов’язок мати дозвіл на поховання від компетентних органів відповідних держав. Пункт 5 цієї статті Конвенції ООН з морського права забороняє здійснювати поховання в межах територіального моря, виключної (морської) економічної зони чи на континентальному шельфі без явно вираженої попередньої згоди прибережної держави. При цьому береться до уваги географічний фактор, зокрема те, що прибережна держава досліджує це питання разом з іншими державами, які можуть зазнати збитків від такого поховання. Національне законодавство України конкретизувало зазначену міжнародну норму, встановивши загальну заборону захоронення відходів або інших матеріалів і предметів у межах її виключної (морської) економічної зони.

2. Збереження та раціональне використання океанів, морів і морських ресурсів в інтересах сталого розвитку

До 2025 року забезпечити запобігання та суттєве скорочення будь-якого забруднення морського середовища, у тому числі внаслідок діяльності на суші, включаючи забруднення морським сміттям і поживними речовинами

До 2020 року забезпечити раціональне використання і захист морських та прибережних екосистем з метою запобігти значному негативному впливу, у тому числі шляхом підвищення стійкості цих екосистем, і вжити заходів щодо їх відновлення для забезпечення гарного екологічного стану та продуктивності океанів

Мінімізувати і ліквідувати наслідки закислення океану, в тому числі завдяки розвитку наукового співробітництва на всіх рівнях

До 2020 року забезпечити ефективне регулювання видобутку і покласти край перелову, незаконному, незареєстрованому та неврегульованому рибному промислу і згубній рибопромисловій практиці, а також виконати науково обґрунтовані плани господарської діяльності, для того щоб відновити рибні запаси в найкоротші можливі терміни, довівши їх до принаймні таких рівнів, які здатні забезпечувати максимальний екологічно раціональний улов з урахуванням біологічних характеристик цих запасів

До 2020 року охопити природоохоронними заходами принаймні 10 відсотків прибережних і морських районів відповідно до національного законодавства і міжнародного права та на основі найкращої наявної наукової інформації

До 2020 року заборонити деякі форми субсидій для рибного промислу, що сприяють створенню надмірних потужностей і перелову, скасувати субсидії, що сприяють незаконному, незареєстрованому та неврегульованому рибному промислу, й утримуватися від введення нових таких субсидій, визнаючи, що належне та ефективне застосування особливого і диференційованого режиму щодо країн, щоо розвиваються, та найменш розвинених країн має бути невід’ємною частиною переговорів з питання про субсидування рибного промислу, які ведуться в рамках Світової організації торгівлі

До 2030 року підвищити економічні вигоди, одержувані малими острівними державами, що розвиваються, і найменш розвиненими країнами від екологічно раціонального використання морських ресурсів, у тому числі завдяки екологічно раціональній організації рибного господарства, аквакультури і туризму

Збільшити обсяг наукових знань, розширити наукові дослідження і забезпечити передачу морських технологій, беручи до уваги Критерії та керівні принципи щодо передачі морських технологій, розроблені Міжурядовою океанографічною комісією, щоб поліпшити екологічний стан океанської середовища і підвищити вклад морського біорізноманіття у розвиток країн, що розвиваються, особливо малих острівних держав, що розвиваються, і найменш розвинених країн

Забезпечити доступ дрібних господарств, що займаються кустарним рибним промислом, до морських ресурсів та ринків

Поліпшити роботу зі збереження та раціонального використання океанів і їх ресурсів шляхом дотримання норм міжнародного права, закріплених у Конвенції Організації Об’єднаних Націй з морського права, що, як зазначено в пункті 158 документа «Майбутнє, якого ми прагнемо », закладає юридичну базу для збереження та раціонального використання Світового океану і його ресурсів. 

Висновки

Вивчення природи та характеристик забруднення дає можливість юридично визначити шляхи провадження ефективної та безпечної морської господарської діяльності. З одного боку, морегосподарська діяльність з огляду на її соціально-економічний характер є одним із джерел забруднення морського середовища. З іншого боку, система державного контролю забруднення морського середовища в певній частині здійснюється через міжнародне природоохоронне співробітництво. Це обумовлене транскордонним характером забруднень та відповідальністю держав за стан навколишнього природного середовища морських територій, на які поширюється їх суверенітет та юрисдикція. Здійснення контролю за забрудненням морського середовища допомагає забезпечити збереження біорізноманіття, підтримку та відновлення функцій морської екосистеми. Таким чином, розуміння природи та змісту забруднення сприяє визначенню ефективних профілактичних заходів, враховуючи особливості географічного регіону, біологічні властивості певної екосистеми, потреби місцевої громади прибережних районів та національні інтереси держави.

Деякі види наведених забруднень можна назвати гібридними через те, що вони спричиняються двома чи більше джерелами забруднення. Отже, такі забруднення мають загальні ознаки та спеціальні риси, що обумовлено специфікою морегосподарської діяльності та джерела забруднення (наприклад, поховання з морського транспортного засобу чи з повітряного транспортного засобу). 

Список використаної літератури

1. Конвенція ООН з морського права, прийнята 10 грудня 1982 року у Монтего-Бей на Ямайці : Ратифіковано Законом України від 3 червня 1999 року №728-ХІУ II Відомості Верховної Ради України. — 1999. -№31.-Ст. 254.
2. Конвенція про захист Чорного моря від забруднення, прийнята 21 квітня 1992 року на Конференції причорноморських країн (м. Бухарест) : Ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 4 лютого 1994 року II Відомості Верховної Ради України. — 1994. — №23.-Ст. 172.
3. Вовк Ю.А. Советское природноресурсовое право и правовая охрана окружаю¬щей среды. Общая часть / Ю.А. Вовк. — X. : Вища школа ; Изд-во при Харьковском ун-те, 1986.- 160 с.
4. Морська доктрина України на період до 2035 року : Постанова Кабінету Міністрів України від 7 жовтня 2009 року № 1307 [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua’laws/show/1307-2009-п.
5. Загальнодержавна програма охорони та відтворення довкілля Азовського і Чорного морів: Закон України від 22 березня 2001 року № 2333-ІІІII Відомості Верховної Ради України.-2001.-№28.-Ст. 135.
6. Конвенція про Міжнародні правила запобігання зіткненню суден на морі від 20 жовтня 1972 року, м. Лондон [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://portal.rada.gov.ua/.
7. Міжнародна конвенція по запобіганню забрудненню з суден від 2 листопада 1973 року, м. Лондон (сист. номер 896 009): Ратифіковано Постановою Кабінету Міністрів України від 21 вересня 1993 року № 771 [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://portal.rada.gov.ua/.
8. Міжнародна конвенція про стандарти підготовки, сертифікації персоналу риболов-них суден та несення вахти від 7 липня 1995 року, м. Лондон (сист. номер 995 707) [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://portal.rada.gov.ua/.
9. Резолюція А.741(18) «Міжнародний кодекс з управління безпечною експлуатацією суден та попередженням забруднення (Міжнародний кодекс з управління безпекою (МКУБ)», прийнято Асамблеєю ІМО 4 листопада 1993 року [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://portal.rada.gov.ua/.
10. Протокол про співробітництво в боротьбі із забрудненням морського середовища Чорного моря нафтою й іншими шкідливими речовинами у надзвичайних ситуаціях до Конвенції про захист Чорного моря від забруднення [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua’laws/show/995_065.
11. Концепція розвитку рибного господарства України : Постанова Верховної Ради України від 13 липня 2000 року №1885-111 // Відомості Верховної Ради України. — 2000. — №41.-Ст.344.
12. Про охорону навколишнього природного середовища : Закон України від 25 черв-ня 1991 року № 1264-ХІІII Відомості Верховної Ради України. — 1991. -№41,- Ст. 546.
13. Правила реєстрації операцій зі шкідливими речовинами на суднах, морських установках і в портах України : Наказ Міністерства транспорту України від 10 квітня 2001 року № 205 II Офіційний вісник України. — 2001. — № 22. — Ст. 1022.
14. Про затвердження Тимчасової методики визначення очікуваних збитків від за-бруднення довкілля при транспортуванні небезпечних речовин та відходів : Наказ Мінекоресурсів України від 15 травня 2001 року № 181 II Офіційний вісник України. — 2001. — № 24. — Ст. 1083.
15. План дій у надзвичайних ситуаціях на Чорному морі до Протоколу про співробітництво в боротьбі з забрудненням Чорного моря нафтою й іншими шкідливими речовинами внаслідок надзвичайних ситуацій від 26 квітня 2006 року [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.ecobank.org.Ua/NB/DocLib/2.l.2.09.pdf.
16. Про перевезення небезпечних вантажів: Закон України від 6 квітня 2000 року № 1644-ІІІII Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 28. — Ст. 222.
17. Протокол про захист морського середовища Чорного моря від забруднення з на-земних джерел до Конвенції про захист Чорного моря від забруднення. — [Електронний ресурс]. — Режим доступу. — http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_065.
18. Про виключну (морську) економічну зону України: Закон України від 16 травня 1995 року № 162/95-вр II Відомості Верховної Ради України. — 1995. — №21. — Ст.152.