Вступ.

Розділ І. „Думка сімейна” в романі Л. М. Толстого „Анна Кареніна”

1.1. Л. М. Толстой в процесі створення роману „Анна Кареніна”.

1.2. Проблема сім’ї і шлюбу: авторська думка і її відбиття в творі.

1.3. Анна Кареніна — жінка трагічної долі.

1.4. „Родинні гнізда” в контексті роману „Анна Кареніна”.

1.5. Протиставлення життя дворянської і селянської родин.

Висновки.

Список використаних джерел.

Вступ

Велич Толстого-художника визнана в усьому світі й зумовлена не лише його талантом, а й винятковою вимогливістю, яку він виявляв до своєї творчості, високим розумінням завдань мистецтва. Працелюбність письменника безмежна, він багаторазово виправляв, переробляв, скорочував і доповнював написане, намагаючись "висловити те, що розумієш, так щоб інші зрозуміли тебе, як ти сам" [2, с. 24]. Чорнові редакції та варіанти його творів становлять самостійну цінність. Така вибагливість до себе дозволила йому досягти художньої досконалості з погляду і змісту, і форми.

Толстой – представник реалістичного напряму в літературі XIX ст., але його реалізм особливий, який не просто відображує певні моменти дійсності, а дає їм філософське тлумачення, показує глибинний зв'язок минулого, сучасного і майбутнього. Невипадково письменника називають філософом, тому що він порушує у творах одвічні проблеми добра і зла, життя і смерті, кохання і ненависті. Зображуючи сучасні йому події, автор намагається з'ясувати, куди прямує історія взагалі, яке місце належить у ній особистості й народу, як співвідносяться індивідуальне і загальне буття. Він порушує пекучі питання, які потребують вирішення тільки на самоті зі своєю совістю, перед лицем Бога.

Характерною ознакою творчого методу Толстого є заглибленість у світ людської душі. Майстерність психологічного аналізу письменника надзвичайна. Він помічає найменші порухи людського серця, те, що М. Чернишевський дуже влучно назвав "діалектикою душі", – показ внутрішнього світу героїв, розкриття прихованих конфліктів особистості, психологічної обумовленості вчинків персонажів. "Люди – як ріки", – говорив Толстой, намагаючись збагнути плин людської свідомості й ті можливості духовного розвитку, які в ній закладені [2, с. 25]. Письменник прагнув пробудити добро, яке, на його думку, є в кожному від Бога. Служіння добру – так визначив митець своє творче покликання.

Значна частина російської і західноєвропейської інтелігенції кінця XIX– початку XX ст. сприймала Льва Толстого як учителя, пророка, який проголошував вічні істини, важливі для всього людства. Письменник і критик В. Розанов зазначав: "Творчість Льва Толстого, котрий багато блукав у сутінках власних сумнівів, кличе до світла й радості духовних пошуків" [, с. 32]. Послідовники митця – "толстовці" – залишали міста, організовували землеробські колонії, поширювали ідеї духовного й природного буття серед народу. У першій половині XX ст. приклад Толстого наслідували у багатьох країнах світу: Англії, Угорщині, Швейцарії, США, Японії, Болгарії та ін. Моральні уроки письменника і зараз є актуальними. Нині, коли людство захопилося технологічними й соціально-економічними експериментами, надзвичайно важливі думки Толстого про надання світові духовної мети, про відновлення людської єдності, про цінність життя особистості.

Тема: «Думка сімейна» в романі Л. М. Толстого «Анна Кареніна».

Мета: розкрити «дух сім`ї», сімейні відносини в романі Л.М. Толстого „Анна Кареніна”.

Завдання роботи:

• показати історію створення роману «Анна Кареніна»;
• проблема сім`ї та шлюбу в романі;
• образ Анни Кареніної;
• сімейні відносини героїв в різних родинах роману;
• розкрити протиставлення життя дворянської і селянської родин.

Об`єктом дослідження є сімейні відносини в романі Л.М. Толстого „Анна Кареніна”.

Предмет дослідження роман Л.М. Толстого „Анна Кареніна”.

Розділ І. „Думка сімейна” в романі Л. М. Толстого „Анна Кареніна”

1.1.Л. М. Толстой в процесі створення роману „Анна Кареніна”

Після завершення "Війни і миру" Толстой продовжує цікавитися історією декабристського руху, а згодом, захопившись подіями XVIII ст., розпочинає історичний роман про епоху Петра І. Але на початку 70-х років він раптово знову повертається до сучасності. Пізніше письменник згадував:

«Это было как сейчас: после обеда я лежал на диване и курил. Или задремал, или только боролся со сном, не знаю, но вдруг, неожиданно передо мною промелькнул обнаженная женская кисть утонченной аристократической руки. Я невольно начал присматриваться к этому видению. Появились плечи, шея, и, наконец, весь образ красивой женщины в бальном платье, которая как бы взывала о помощи, глядя на меня печальными глазами. Видение исчезло, но я уже не мог освободиться от этого впечатления, оно преследовало меня и днем, и ночью, и чтобы избавиться от него, я должен был его воплотить [8, с. 270].

Так уперше в задумах митця з'явився образ майбутньої героїні – Анни Кареніної.

Письменник захопився думкою написати твір про сімейне життя, створити образ заміжньої жінки з вищого світу, яка загубила себе. С. Толстая записала у своєму щоденнику: "Він казав, що його завдання – зробити що жінку тільки жалюгідною, але не винною…[8, с. 271]" У цей період письменник все частіше замислювався над проблемами шлюбу й сім'ї. Навколишня дійсність давала чимало матеріалів для роздумів.

Толстой працював над новим романом більше чотирьох років – з 1873 по 1877 р. Він не обмежився темою сім'ї, відчувши, що сімейні стосунки тісно пов'язані з історичними, соціальними, філософськими питаннями. Тому в процесі роботи межі сімейно-побутового роману були значно розширені, і твір перетворився на великий соціально-психологічний роман із глибоким морально-філософським змістом, який не тільки охоплює тогочасне життя і людські стосунки, але й містить роздуми Л. Толстого про природу суспільних відносин, духовну єдність, щастя і нещастя людей.

1.2.Проблема сім’ї і шлюбу: авторська думка і її відбиття в творі

Толстой вважав, що громадянський шлюб сам по собі не може вирішити проблему у відносинах між чоловіком і жінкою. Що ж стосується суспільний прав жінок, то їх домашні права Толстой вважав більш значними.

Церковний шлюб не врятував сім`ю Кареніна. Що стосується Вронського, то його, на думку автора, не врятував би і громадянський шлюб. Ось в чому заключається його думка. Форми шлюбу в обох випадках визначені і указують на відносини чоловіка і жінки до «закона» в релігійному чи соціальному сенсі.

А відносини їх один до одного, відносини людини до людини і суспільні відносини до людини – це область складних почуттів, пристрастей, надій та розчарувань, де нічого не можна продумати, а часто нічого не можна і виправити. Ось чому: «Все счастливые семьи похожи друг на друга», но «каждая несчастливая семья несчастлива по-своему» [9, с. 273].

Толстой не хотів бути руйнівником сімейного укладу. Він хотів знайти джерело відродження сімейної гармонії в житті патріархального селянства.

В романі «Анна Кареніна» авторська позиція розкривається в системі образних відносин. Голос Толстого непримітно зливається з голосами діючих персонажів, то зникаючи в самітних монологах, то виділяючись в сентенціях та афоризмах.

Багато афоризмів в романі могли б скласти тему окремого розгорнутого філософського або публіцистичного твору. Взагалі, як зауважив О.Ф. Коні, «почти всегда начинались с какого-нибудь общего афоризма и, отправляясь от него, как от потока, текли спокойною рекою, постепенно расширяясь и отражая в своих прозрачных струях и высокое небо, и глубокое дно» [9, с. 274]. Так було і в «Анні Кареніній». Тема роману визначена з самих перших строчок.

Толстий начебто вказував на сімейну і побутову форму тієї самої таргедії, яка у «Войні і мирі» була розгорнута в історичному плані.

1.3.Анна Кареніна — жінка трагічної долі

Роман «Анна Кареніна» оповідає про непросту долю жінки. Анна Кареніна – жінка з вищого світу, яка має чоловіка та малого сина, але закохується у Вронського, зраджуючи свого чоловіка. Життя Анни минає у внутрішніх суперечностях, вона не може кинути ні чоловіка, ні коханого, її переживання сповнені драматизму. Анна закінчує життя самогубством.

На перший погляд, Анна Кареніна – зрадниця, вона вчиняє аморально і зраджуючи, і вчиняючи самогубство. Чи не достатньо підстав, щоб засудити цю жінку, не розбираючись у складнощах її життя та натури? Анна по-справжньому кохає Вронського. Це не порочне прагнення розваг та пригод, не легковажний вчинок, а щире почуття. Анна – жінка вищого світу. Уявлення про вищий світ того часу ми маємо здебільшого з літератури, вищий світ видається нам викривленим, з хибного мораллю, подвійними стандартами. І ось у вищому світі зустрічаємо жінку, що здатна на почуття глибоке та пристрасне. Але у Анни вже є чоловік. Проте шлюб і материнські почуття не зупинили її на шляху зради, що не свідчить на її користь.

Важливим мотивом роману Толстого, який допомагає розібратися у складному образі Анни, є мотив безсилля людини перед подіями життя, яке драматично ускладнюється та заплутується дедалі більше. Тут одразу постає декілька важливих проблем. По-перше, проблема сильної особистості, по-друге, проблема вибору. Побудувавши стосунки з Вронським, Анна робить згубний, проте свідомий вибір.

Образ Анни Каретної поступово поглиблювався в процесі роботи Толстого над романом. Він наділив її не тільки привабливою зовнішністю, але й глибоким внутрішнім світом, здатністю до сильних почуттів, схильністю до самоаналізу. Анна Кареніна – світська заміжня жінка, мати восьмирічного сина, завдяки своєму чоловікові посідає високе місце у суспільстві. Вона живе, як усі з її кола, звичним світським життям. Водночас Анна — жінка незвичайна, вона відрізняється від інших моральною чистотою, невмінням пристосовуватися до обставин, лицемірити. Вона завжди відчувала фальшивість навколишніх відносин, і це відчуття посилилося після зустрічі з Вронським.

Кохання викликало в душі героїні приховані сили й поривання до вільного, справжнього життя. Однак можливість щастя з коханим була лише примарою. Анна побачила, що світське суспільство закриває очі на приховану зраду, але не може пробачити нікому щирої й відкритої любові. Спільне життя Анни з Вронським вищий світ оцінив як виклик загальноприйнятим нормам, і вони стали вигнанцями. Втім у них була можливість забути про негаразди в подорожах, спілкуванні один з одним і з небагатьма друзями. Однак щось завжди заважало їм, змушувало переїжджати з місця на місце, братися за безліч справ, аби тільки не залишатися наодинці. Толстой як реаліст і тонкий психолог пояснює трагічну приреченість кохання Анни і Вронського не лише зовнішніми причинами — згубним впливом суспільства, а й суто внутрішніми чинниками, які приховані в душах героїв. Письменник уникає однозначних характеристик образів.

Анна – волелюбна, духовно обдарована, розумна і сильна жінка, але в її почуттях було "дещо жорстоке, чуже, бісівське" [1, с. 177]. Заради пристрасті вона забуває про свої материнські обов'язки, не помічає страждань Кареніна. Живучи з Вронським, Анна не розуміє його бажання мати спільних дітей, створити справжню сім'ю, У фіналі твору її вже важко впізнати: вона не розчиняється всім серцем у своїх почуттях, не дарує себе коханому чоловікові, а, навпаки, вимагає лише безперечного підкорення і служіння собі, хоча й не перестає любити Вронського.

Суперечності суспільного і внутрішнього життя призводять Анну до самогубства: "Так, дуже непокоїть мене, і на те дано розум, щоб позбутися; виходить, треба позбутись. Чому ж не погасити свічку, коли дивитися більше нема на що, коли гидко дивитись на все це? Але як? Навіщо цей кондуктор пробіг по жердинці, навіщо вони кричать, ці молоді люди у тому вагоні? Навіщо вони говорять, навіщо вони сміються? Все неправда, все брехня, все обман, все зло…" І раптом, згадавши про розчавлену людину в день її першої зустрічі з Вронським, вона зрозуміла, що їй треба робити… "Туди! – казала вона собі, дивлячись у тінь вагона, – туди, на саму середину, і я покараю його і врятуюсь від усіх і від себе… І свічка, при якій вона читала сповнену тривог, обманів, горя і зла книгу, спалахнула яскравішим, ніж будь-коли, світлом, освітила їй все те, що раніше було в темряві, стала меркнути й назавжди погасла" [1, с. 178]. Поставивши останню крапку в розповіді про долю героїні, Толстой не вирішив усіх пекучих питань: хто винен у її смерті, що підштовхнуло її до самогубства, чому Анна не могла задовольнитися шлюбом з Кареніним і новими сімейними стосунками з Вронським, чому жінка, яка понад усе цінувала кохання, загинула врешті-решт від нього? Загибеллю Анни Кареніної письменник не завершує роман: він усвідомлює, що трагічний кінець життя героїні – наслідок глибокого розпаду духовних цінностей, морального руйнування цивілізації.

1.4.„Родинні гнізда” в контексті роману „Анна Кареніна”

"Анна Кареніна" розпочинається фразою, яка є своєрідним психологічним ключем до твору: «Все счастливые семьи похожи друг на друга», но «каждая несчастливая семья несчастлива по-своему» [8, с. 273]. У центрі уваги письменника не щасливі сімейні стосунки, якими він захоплювався під час написання "Війни і миру", а, навпаки, – нещасливі. "Все змішалося в домі Облонських… [8, с. 274]" Отже, не в утвердженні родинного єднання між людьми полягає пафос роману, а в дослідженні розпаду сім'ї, руйнування людських стосунків. Головна проблема твору розкривається на прикладі кількох сімейних пар: Анна – Каренін, Доллі – Облонський, Кіті – Левін. І в усіх трьох випадках автор не знаходить остаточної відповіді на хвилюючі питання: як живе людина у сім'ї й у світі, чи можна обмежитися лише рамками родини, у чому секрет людського щастя?

Доллі повністю присвятила себе дітям, чоловікові, але справжнього щастя в неї немає, бо Степан Аркадійович Облонський зраджує дружину і, головне, не бачить у цьому нічого поганого, оскільки "легкий флірт" був давно в моді. Він по-своєму любить Доллі та дітей, але не розуміє, що справжнє щастя не може будуватися на брехні й лицемірстві, навіть якщо це стало загальновизнаним правилом. Доллі намагалася розірвати шлюб, але врешті-решт заради дітей вирішила зберегти сім'ю, і взаємний обман триває. Автор підкреслює, шо не має значення, чи зраджував потім її Стіва чи ні, головне -порушена внутрішня духовна єдність між людьми, кожний живе сам по собі і керується не порухами власного серця й християнськими принципами, а світськими законами, які суперечать природній моралі.

У щасливій сім'ї Левіна і Кіті, побудованій на взаємному коханні, теж немає справжнього духовного єднання. Замкнений світ родини не може дати Левіну відчуття повноти життя і відповіді на питання про сенс буття. На думку Толстого, проблеми сім'ї тісно пов'язані з дійсністю, яка постає в романі заплутаною, тривожною, неспокійною і навіть небезпечною. Невипадково у творі з'являється образ поїзда, що стає символом усієї епохи, яка невблаганно насувається на людину, загрожуючи її існуванню. Тому сімейна трагедія Анни Кареніної є закономірним відображенням духовних і суспільних протиріч часу.

У романі згадуються й інші сімейні історії: і матері Вронського, і княгині Бетсі, і багатьох інших родин. І скрізь, як зазначає автор, немає "простоти й правди".

Особливість композиції роману виявляється в тому, що у центрі його – і історії, які розвиваються паралельно: історія сімейного життя світської жінки Анни Кареніої і доля дворянина Костянтина Левіна, який живе в селі, прагнучи удосконалити господарство й стосунки з селянами. Анна і Левін є головними героями твору, однак їхні шляхи не перетинаються, лише наприкінці роману відбувається зустріч між ними, яка не впливає на загальний розвиток сюжету.

У критиці неодноразово виникала думка про те, що Толстой написав не один, а два романи: про Анну і Левіна. Проте письменник застерігав від такого поверхового трактування: "Будова тримається не на фабулі і не на стосунках (знайомстві) героїв, а на внутрішньому зв'язку" [5, с. 15]. Дійсно, внутрішній зв'язок між Анною і Левіним, безперечно, існує. Епізоди, пов'язані з цими образами, поєднані між собою або контрастом, або за законом відповідності й так чи інакше доповнюють один одного. Наприклад, розповідь про кінські перегони у світському середовищі змінює опис косовиці, в якій бере участь Левін; Анна грає в крокет, а Левін полює в російських лісах; Анна мучиться фальшивістю стосунків з Кареніним, і Левін страждає від штучності відносин у світському суспільстві; стіна непорозуміння заважає щастю Анни і Вронського, а Левін, навпаки, шукає шляхів духовного єднання з Кіті тощо.

Композиційний зв'язок між епізодами, а також між образами Анни і Левіна допомагає авторові показати неприродність, фальшивість людського існування. Левіну сподобалась Анна, хоча він чув про неї багато поганого. Коли він побачив її, то відчув внутрішній потяг цієї жінки до правди, до життя, не скутого соціальними забобонами. Левін прагне того самого, але якщо йому вдається наблизитися до усвідомлення сенсу щастя й духовного буття, то бунт Анни проти суспільства завершується трагічно для неї. Змальовуючи долі героїв, Толстой не протиставляє Левіна й Анну як праведника і грішну жінку. Між ними либший зв'язок: Левін шукає одвічні істини, без яких він не уявляє ні себе самого, ні свого сімейного життя, ні життя у світі – це духовна опора, що надає зміст людському існуванню. Анна ж не знайшла того, що підтримувало б її в житті, – ні в коханні, ні в суспільстві, її трагічна доля стала наслідком не лише особистої драми, а й моральної атмосфери пореформеної Росії взагалі.

Символічною у творі є сцена кінських перегонів, де панує атмосфера егоїстичного змагання, де кожний намагається вирватися вперед, відштовхнувши іншого. Такі перегони нагадують рух суспільства, яке, забуваючи про реальну людину і одвічні цінності, неминуче прямує до катастрофи.

Образи інших героїв теж відзначається поліфонією. Наприклад, Олексій Олександрович Каренін – втілення петербурзької аристократії, "зла машина", як називає його Анна, однак водночас він виявляє і людські якості, глибоко страждає, і його доля, безумовно, теж трагічна. Під час хвороби дружини й її щирого каяття він, за словами Вронського, був "на недосяжній висоті" [1, с. 179]. Втрата Анни для нього стала початком кризи всього життя.

Драма Кареніна випливає не лише із подій сучасності, а й з минулого. Обіймаючи посаду губернатора, він одружився з дівчиною на двадцять років молодшою за себе, створив "обстановку щастя", яка стала доволі звичною. І раптом усвідомив, що усталений лад "нелогічно" й несподівано зламався. Автор порівнює Кареніна з людиною, яка спокійно пройшла мостом і раптом побачила, що "цей міст розібрали і там пучина" [1, с. 180]: пучина ця була – саме життя, міст – те штучне життя, яким жив Олексій Олександрович. Дізнавшись про зраду Анни, він перевіряє свої почуття церковними й суспільними нормами, піклуючись лише про те, щоб "пристойно завершити їхні стосунки"[1, с. 181]. Каренін приховує від усіх і навіть від самого себе глибину свого горя, поринає в державні справи, канцелярську діяльність, але ніщо не може врятувати його від душевного неспокою. Розповідаючи про життя Кареніна, письменник невипадково наводить докладні описи різних комісій і засідань, у яких герой бере участь. Олексію Олександровичу здається, що його державна служба конче необхідна і має велике значення для країни. Але згодом з'ясовується, що вся система державного управління була дуже далекою від потреб народу і кожної окремої людини. Як наслідок, сам Каренін, "вірний службовець вітчизни", став жертвою державної машини, яка "викинула його і почала зневажати", коли він став непотрібним і втратив ореол колишньої значущості.

Одним із яскравих образів у романі є Олексій Вронський – "взірець золотої петербурзької молоді" [1, с. 182]. Він щиро кохає Анну і жертвує своєю військовою кар'єрою заради любові. Всупереч світським законам Вронський розглядає свій зв'язок з Анною як шлюб, справжній і самовідданий. Він прагне створити сім'ю, мати дітей, однак на заваді щастю постають моральні та суспільні причини. З одного боку, Анна мала інші уявлення нро їхні стосунки, і стіна нерозуміння між героями дедалі міцнішала. А з іншого, військове і світське середовище вплинуло на Вронського не менше, ніж службово-бюрократичні сфери на Кареніна. Знайшовши в собі сили зневажити забобони свого кола, Вронський, втім, не полишає остаточно світське суспільство навіть тоді, коли воно почало цькувати кохану жінку. І так само, як Каренін, він не зміг зрозуміти того, що діялося в душі Анни.

Олексій Вронський – складний і неоднозначний образ. Толстой порушив усталену літературну традицію зображення блискучого молодого дворянина, який спокушає заміжню жінку. Вронський був гідним того високого почуття, яке подарувала йому Анна. Кохання до неї змінило й очистило його, але і в нього, як у інших героїв, е своя внутрішня драма.

Анна не змогла бути щасливою не лише в першій сім'ї — з Каретним, але і в другій – з Вронським. Хто ж винен у цьому? Вронський? Каренін? Суспільство? Чи, можливо, сама Анна? Толстой показує трагедію особистості як наслідок багатьох процесів – і соціальних, і моральних. Головною особливістю їх є порушення принципів добра, правди, людяності, забуття духовної єдності, без чого неможливе щастя ні окремої людини, ні всього людства. Але письменник виступає у романі не як суддя, а як гуманіст. Не засудити грішницю, а зрозуміти витоки її трагедії, як і трагедії всього суспільства, – таке завдання ставить перед собою і читачем митець. Це підтверджує епіграф твору: "Мне отмщеніє, і аз воздам" [1, с. 185]. Толстой наголошує, що ніхто не має права судити людину, крім вищого суду – Бога. Про цей вищий суд письменник прагнув нагадати всьому бездуховному, ницому суспільству, яке позбавляє людину права на свободу вибору і щастя [1, с. 186].

1.5. Протиставлення життя дворянської і селянської родин

Фальшивому життю аристократів протиставлений світ народу,де ще збереглися справжні цінності. Сім'я селянина Івана Парменова живе набагато щасливіше й змістовніше за багатіїв. Однак автор далекий від ідеалізації селян. Його герой Левін розуміє, що духовне руйнування проникло і в народне середовище. Він неодноразово помічає обман, хитрощі, лицемірство серед тих селян, з ким він хотів спільно працювати, поліпшити їхнє становище в міру сил, вчитися в них. Отже, як зазначає автор, усе суспільство пройняте внутрішньою, духовною гнилістю, в ньому порушені важливі моральні принципи, що неминуче призводить до драматичної розв'язки.

Проте, незважаючи на гострий і напружений драматизм твору, залишається враження виходу з темного лабіринту протиріч. Це враження пов'язане з образом Костянтина Левіна, який втілює толстовські пошуки духовних цінностей у світі, де руйнуються моральні ідеали. Характерною особливістю російської класичної літератури XIX ст. є віра у внутрішні можливості людини, яка здатна знайти шляхи власного відродження у своїй душі, а це може стати запорукою відродження всього суспільства. Образ Костянтина Левіна є підтвердженням гуманістичної позиції автора. Левін відданий рідній землі, селянам, праці. Він гостро відчуває лицемірство, порожнє існування світських кіл і прагне знайти шляхи гармонізації життя – і особистого, і суспільного.

Через довгі роздуми, гіркі розчарування й численні помилки Костянтин нарешті відкриває в собі важливу істину: "Життя моє тепер, усе моє життя, незалежно від усього, що може трапитися зі мною, кожна хвилина його – не тільки не беззмістовне, як було раніше, а має безсумнівний зміст добра, який я владен укласти в нього [1, с. 187]". На цій високій оптимістичній ноті завершується роман. Показавши глибоку трагедію особистості й суспільства, Толстой як гуманіст накреслив шляхи виходу з цієї трагедії, які, на його думку, треба шукати передусім у своїй душі. Людина, за словами письменника, не приречена тільки на страждання, у неї є інше високе покликання – повернути в життя безсумнівний зміст добра", і тоді страждання полишать людство назавжди.

Висновки

Толстой значно розширив межі сімейно-побутового роману, охопивши всі сфери життя тогочасної Росії. Він досліджує соціальну дійсність і водночас зазирає в потаємні глибини людської душі, наголошуючи на тісному взаємозв'язку духовного розвитку індивіда і суспільного розвитку країни.

Твір відзначається поліфонією, у ньому зображено не тільки історію Анни Кареніної, а й безліч інших сімейних і несімейних історій. Цілісність роману надає авторська думка про руйнування духовної єдності в світі, а також про добро (життя для інших) і зло (життя для себе).

У романі "Анна Кареніна", як і в інших творах письменника, знайшла художнє відображення його філософська концепція, що спирається на вчення про справжнє життя. Людина, на думку митця, – суперечлива істота, в ній вступають у боротьбу два начала: плотське і духовне, тваринне і божественне. Тілесне життя не має такого великого значення, як життя духовне. Людина повинна відкрити в собі велику любов до світу, до ближнього і служити їм, як самій собі. Лише так можна наблизитися до справжнього життя. Чим більше людина віддає іншим, чим змістовніше її духовне "я", тим більше вона відчуває свій зв'язок з людством і не боїться смерті, бо духовне єство, за словами Толстого, є вічним.

Письменник заперечує суспільні інститути: церкви, власності, сім'ї, тому в його творчості вони піддані нищівній соціальній критиці. На думку Толстого, церква втратила свій високий духовний зміст і не наблизила, а навпаки, віддалила людину від Бога. Держава морально розбещує людей, оскільки викликає в них не почуття служіння іншим, а прагнення до влади, грошей, кар'єри. У сім'ї, як і у всьому суспільстві, панують закони брехні й лицемірства. Все це віддаляє людей один від одного і від розуміння справжньої сутності існування.

Толстой проголошує шляхи людини до вічного, духовного буття, які полягають у моральному самовдосконаленні всіх і кожного. Він закликає дотримуватися християнських заповідей, не відповідати на зло насильством, наповнити своє життя служінням добру. У сім'ї слід повернутися до природних, добропорядних стосунків, не затьмарених брехнею і лицемірством. Чоловіки повинні створювати життєві блага, охороняти добробут сім'ї, а обов'язок жінки – продовжувати людський рід, бути берегинею сімейного вівтаря. В основу виховання дітей, на думку письменника, має бути покладений закон про справжнє, духовне життя, що призведе до загального братерства і єдності людей.

Допоки суспільство живе за аморальними правилами, у вихованні завжди пануватимуть непотрібні повчання. Люди повинні зрозуміти, що виховувати треба через власний приклад. Не виховуючи себе, не можна навчити й інших.

Толстой заперечує поміщичий устрій, ідеал письменника – співіснування вільних і рівноправних людей, які працюють у згоді з природою. Він підкреслював згубний вплив цивілізації на людину, закликав повернутися до первинних органічних форм буття, сповнених духовної гармонії.

Список використаних джерел

1. Азарова Н. И. Пушкинский роман Льва Толстого: (О романе "АннаКаренина") // Октябрь. – 1999. – № 9. – С. 177-186

2. Бабаев Э. «Анна Каренина» Л.Н. Толстого. – М.: «Художественна литература». – 1978. – 155 с.

3. Зарубіжна література ХІХ ст. – К.: Видавничий центр «Академія». – 1999. – 360 с.

4. Ермилов В. В. «Толстой – романист» М.: «Художественная литература», — 1979. – 248 с.

5. Марченко Г. О.Вивчення роману Л. Толстого "Анна Кареніна": Система уроків. 10 клас //Зарубіжна література в навчальних закладах.– 2004. – № 9. – С. 8-13

6. Рачко Н. Сімейні стосунки в романі Л. Толстого "Анна Кареніна" // Зарубіжна література в навчальних закладах. – 2002. – № 6. – С. 15-16

7. Тарасов А. Б. О "поэзии" разнообразия и "прозе" однообразия в романе Л.Н.Толстого "Анна Каренина" // Литература в школе. – 1997. – № 4. – С. 32-41

8. Толстой Л.Н. Собрание сочинений. – т. 3. – М.: «Классика». – 2001. – 485 с.

9. Яблонский Г. Сон ясновидящего и смерть Анны: (О романе Л.Толстого "Анна Каренина") // Новый журнал. – 2000. – № 220. – С. 270-286