Вступ

У правовому полі існує безліч видів договорів, у разі укладення яких здійснюється відчуження нерухомого майна. Однак кожен із них має свою правову природу, особливості та правові наслідки укладення і розірвання.

Договір довічного утримання (догляду) є альтернативою договору купівлі — продажу в тих випадках, коли особа за життя має намір, але за певних умов, розпорядитись належним їй на праві власності майном.

Щоб зрозуміти суть договору довічного утримання, наведемо його визначення, закріплене в Цивільному кодексі України. Так, за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов’язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Слід зазначити, що з прийняттям нового Цивільного Кодексу України (далі — Кодекс) предмет договору значно розширився, оскільки тепер, крім житлового будинку, квартири або їх частини, надаватись у власність може й інше рухоме або нерухоме майно. Однак загальною вимогою до відчужуваного за договором майна є його оборотоздатність.

1. Поняття, форма та особливості  договору довічного утримання

За Цивільним кодексом України договір довічного утримання – це договір, за яким одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність жилий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов’язується забезпечувати відчужувача утриманням та доглядом довічно [1].

Договір довічного утримання передбачає укладення правових зобов’язань не тільки нерухомого майна, а й рухомого майна, що має значну цінність. Чітко не визначено, що саме з рухомого майна може відчужуватися за договором довічного утримання, тобто це може бути транспортний засіб, антикварні речі, ювелірні прикраси, твори мистецтва, скульптури, побутова техніка та інші речі за умови, що вони мають значну цінність. Але розмежування чи тлумачення понять „значна цінність” та „незначна цінність” у Цивільному кодексі України не надається, тобто це вирішується безпосередньо сторонами [2, с. 3].

Цей договір спрямований на перехід права власності на цінне майно. Право власності на цінне майно за договором довічного утримання у набувача виникає з моменту нотаріального посвідчення такого договору – у разі відчуження за договором рухомого майна, та з моменту реєстрації правочину – у разі відчуження нерухомого майна. Але важливою особливістю є те, що право розпорядження таким майном у набувача виникає лише після смерті відчужувача.

Цей договір є оплатним. Оплатність для набувача полягає в необхідності здійснювати майнове утримання замість отриманого житла. Для відчужувача – в тому, що, після передачі у власність речі, він може вимагати від набувача вчинення певних дій – надання матеріального забезпечення.

Договір довічного утримання не можна визначити як еквівалентний договір (яким є, наприклад, міна, купівля-продаж). Цей договір необхідно віднести до алеаторних (ризикових) договорів, оскільки на момент його укладення не можна визначити, що буде більшим – вартість житла чи остаточна вартість зустрічного надання. Адже період життя відчужувача на момент укладення договору не є відомим. Тому, якщо відчужувач проживе після укладення договору, скажімо два місяці, вартість надання буде значно меншою вартості переданого майна. У випадку, якщо довічне утримання триває 10 років, вартість надання буде більшою за вартість майна. Отже за алеаторним (ризиковим, нееквівалентним) договором, яким є довічне утримання, загальна сума надання може бути більшою чи меншою, ніж вартість майна, що передано набувачеві [2, с. 4].

Договір довічного утримання (догляду) укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Договір довічного утримання (догляду), за яким передається набувачеві у власність нерухоме майно, підлягає державній реєстрації. Договір довічного утримання належить до договорів, для яких передбачена обов’язкова письмова форма та нотаріальне посвідчення. Недотримання даної вимоги відносно форми договору тягне за собою визнання договору недійсним. Наслідки визнання договору недійсним спричинюють двосторонню реституцію.

Нотаріус, завіряючи договір, повинен перевірити документи, необхідні для відчуження майна. З моменту укладення нотаріальної форми договору довічного утримання у набувача виникає право власності на майно. Водночас нотаріус повинен накласти заборону на відчуження (продаж, дарування, обмін майна, переданого за договором довічного утримання, укладання щодо нього договору застави, передавати його у власність іншій особі) набувачем майна до припинення договору. Недодержання цієї вимоги тягне за собою недійсність угоди про довічне утримання. Наслідки визнання договору довічного утримання недійсним закріплені в Цивільному кодексі України і застерігають учасників цієї угоди про накладення на них двосторонньої відповідальності. Перед тим як укласти договір довічного утримання нотаріус, завіряючи цю угоду, повинен перевірити документи, необхідні для відчуження (передачі) майна [2, с. 6].

Якщо предметом договору є нерухомість, то такий договір підлягає обов’язковій державній реєстрації. Право власності на від чужувану нерухомість переходить до набувача тільки з моменту реєстрації договору.

Сторонами договору довічного утримання є відчужувач та набувач. Відчужувачем може бути будь-яка фізична особа незалежно від його віку та стану здоров’я, що має майно на праві приватної власності, яким вона може розпоряджатися на свій розсуд. Із цього випливає, що будинок (його частина), а також інше рухоме майно, що має значну цінність, яке має перейти за договором у власність набувача, не може бути обтяжене заставою або іншими забов’язаннями.

Набувачем є повнолітня дієздатна особа, яка в змозі надати належне матеріальне забезпечення. Особливістю укладення договору довічного утримання (догляду) щодо майна, що є у спільній власності, є те, що набувачем майна за договором може бути і юридична особа. При цьому юридична особа може мати навіть і більші можливості для матеріального забезпечення відчужувача. Статутом юридичної особи чи іншим засновницьким документом має бути передбачена можливість оплатного придбання майна у власність, і такий правочин не може суперечити цілям її створення та діяльності. За договором довічного утримання можливий перехід обов’язків набувача у разі його смерті до спадкоємців, яким надходить відчужуваний за договором будинок. Якщо спадкоємці відмовляються від будинку, або таких осіб немає, майно повертається відчужувачу. Щодо юридичних осіб-набувачів майна, у разі їхнього припинення можливим є правонаступництво обов’язків за договором довічного утримання. Спадкувати обов’язки відчужувача майна за договором довічного утримання неможливо, тому що договір припиняється у разі смерті відчужувача [5, с. 70].

Набувачами можуть бути кілька фізичних осіб, які стають співвласниками майна, що передається їм за договором довічного утримання на праві спільної сумісної власності. У випадку порушення набувачами обов’язку перед відчужувачем настає солідарна відповідальність. Відчужувач у такому випадку може вимагати сплати неустойки або відшкодування збитків як від усіх набувачів разом, так і кожного з них окремо.

Тобто відчужувач може пред’явити вимогу щодо належного утримання відповідно до договору до всіх або будь-кого з набувачів. У такому випадку той з набувачів, хто вчинив дії з надання утримання, має право зворотної вимоги до інших набувачів щодо повернення грошової суми (або іншого майна) виплаченої останнім відчужувачу. За бажанням відчужувача утримання (догляд) за договором довічного утримання може надаватись і третім особам. Набувач зобов’язаний виконати свій обов’язок на користь третьої особи, вказаної в договорі. Якщо відчужувач укладає договір на користь третьої особи, то така особа за договором забезпечується утриманням та (або) доглядом довічно. Таким чином, відчужувач передає у власність набувачеві цінне майно, взамін чого останній отримує це майно і зобов’язується забезпечувати третю особу утриманням та (або) доглядом.

Безумовно може виникнути запитання відносно того, чи стає така третя особа окремою стороною у договорі? Фахівці вважають, що третя сторона не є третьою стороною в цьому договорі та не є необхідністю вимагати згоду третьої особи на укладення договору. Загально правова позиція щодо участі третьої особи у договорі зазначена в статті 636 Цивільного кодексу [1], в якій не передбачено, що третя особа є окремою стороною в договорі, а встановлено, що третя особа лише має право вимагати від боржника виконання обов’язку на свою користь або ж відмовитися прийняти виконання.

Таким чином, законодавством передбачено можливість укладення договору довічного утримання (догляду) на користь третьої особи, яка забезпечується утриманням та (або) доглядом довічно і виступає тільки в ролі особи, яка забезпечується утриманням, а не набувачем цінного майна, до того ж третя особа не є окремою стороною в договорі, і її згода на укладення договору не є необхідною. В Цивільному кодексі про це не йдеться, однак на думку деяких фахівців у галузі права третя особа має висловити свою згоду на цю угоду; така згода має бути нотаріально посвідчена і за юридичною сутністю її слід визнати одностороннім правочином. [6, с. 85].

Майно, що належить кільком фізичним особам чи подружжю (або одному з подружжя) на праві спільної сумісної власності, може бути відчужене на підставі договору довічного утримання.

Співвласники майна, а також подружжя за договором довічного утримання повинні передати набувачеві майно, останній, у свою чергу, повинен надати відчужувачам (кожному окремо) належне утримання. У разі смерті одного із відчужувачів, оскільки виконання було призначене безпосередньо особисто для відчужувача, договір припиняється. Набувач у свою чергу продовжує утримувати співвласника, який залишився. Припинення спільної власності подружжя здійснюється шляхом її поділу між співвласниками. Поділ спільного майна можливий за ініціативою подружжя. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений [6, с. 85].

У даному випадку дружина, чоловік мають право укласти з іншою особою договір довічного утримання щодо своєї частки на праві спільної сумісної власності подружжя лише після її визначення та виділу в натурі.

Законодавство відносить договір довічного утримання до різновиду договорів, пов’язаних із переходом права власності. Відчужувач передає у власність нерухомість, а також рухоме май но, що має значну цінність.

2. Порядок укладення  та зміст договору довічного утримання

Визначення предмету договору довічного утримання є однією з його суттєвих умов і обов’язковою ознакою дійсності договору.

Вартісна оцінка житла, що відчужується за договором довічного утримання, необхідна для визначення суми державного мита; при розірванні договору в деяких випадках може бути потрібна оцінка тих змін вартості майна, що сталися за час його перебування у власності набувача. У випадку загибелі майна також може виникнути необхідність знати його вартість для визначення розміру відшкодування [10, с. 214].

У тексті договору довічного утримання обов’язково зазначається, що набувач майна зобов’язаний надавати відчужувачеві довічно матеріальне забезпечення, а також усі види догляду з їх конкретизуванням або без такого, та визначається грошова оцінка матеріального забезпечення, яка встановлюється за згодою сторін.

Зустрічне майнове надання, що отримує відчужувач, також є суттєвою умовою договору довічного утримання, а тому сторони повинні визначитись у його розмірі та формі.

Форми такого забезпечення виражаються в наданні наступних благ:

1) житла – відчужувачеві повинна бути надана ізольована кімната, як правило, це житло надається відчужувачеві саме в тому житловому приміщенні, право власності на яке переходить набувачу за договором. В інших випадках повинно бути вказано місцезнаходження житла, кімнати, розмір тощо;

2) харчування — поділяється на два варіанти:

а) види харчування, що повинні надаватись;

б) конкретні види харчування в договорі не визначаються, а лише вказується, що набувач повинен забезпечувати відчужувачу майна необхідне харчування;

3) догляду – конкретні форми догляду в залежності від стану здоров’я відчужувача;

4) допомога – відчужувач може вимагати різних видів допомоги. Наприклад, отримання грошей за переказами, посилок, прибирання житла тощо [10, с. 215].

Крім того, в договорі необхідно визначити коли та з якою періодичністю набувач повинен здійснювати надання на користь відчужувача майна, тобто забезпечення останнього утриманням та доглядом довічно. Не відноситься до суттєвої умови термін дії договору. Це викликано тим, що строк дії правовідносин за довічним утриманням визначений законом. Дія договору довічного утримання визначається тривалістю життя відчужувача майна.

Договір довічного утримання (догляду) є:

— одностороннім – оскільки за цим до говором з передачею житла основна функція відчужувача є виконаною, і з цього моменту в нього виникає право вимагати від набувача надання матеріального забезпечення, а набувач несе обов’язок надавати відчужувачеві матеріальне забезпечення, але іноді договір довічного утримання визнають двосторонньою угодою, оскільки набувач має право вимагати розірвання договору довічного утримання;

— реальним – тому, що договір вважається укладеним з моменту передачі речі за умови досягнення згоди сторін за всіма суттєвими умовами та набуває чинності з моменту його державної реєстрації і в цей же момент до набувача пере ходить право власності на будинок (інше май но);

— оплатним – оскільки обов’язок для набувача полягає в необхідності здійснювати майнове утримання замість отриманого житла, а для відчужувача — в тому, що після передачі у власність речі, він може вимагати від набувача вчинення певних дій — надання матеріального забезпечення або надання усіх видів догляду [10, с. 216].

Наприклад, як нотаріус посвідчить договір довічного утримання на житловий будинок та приватизовану земельну ділянку біля цього житлового будин ку? Чи, якщо купівля-продаж житлового будинку та земельної ділянки укладається двома окремими договорами, то скількома договорами посвідчується договір довічного утримання? І як бути з правом власності? Якщо право влас ності на житловий будинок у набувача виникає після державної реєстрації, то як бути із правом власності на земельну ділянку? Адже, згідно Земельного кодексу право власності виникає після отримання власником державного акту на право вла сності та його державної реєстрації. Що робити, коли набувач отримує державний акт і в нього закінчиться дія договору?

Отже, виходячи із логіки речей, щоб отримати право власності на земельну ділянку, потрібно направити лист в земельний відділ, в якому повідомити, що дія договору довічного утримання закінчилась, згідно поданого набувачем свідоцтва про смерть відчужувача, і що заборона знята з вищезазначеної нерухомості [10, с. 217].

Як же посвідчується договір довічного утримання, коли його предметом є житловий будинок та земельна ділянка:

1) договір довічного утримання посвідчується од ним документом;

2) накладається заборона відчуження на житловий будинок та земельну ділянку разом;

3) право власності зазначається, як на землю, так і на будинок в одному договорі;

4) цей договір набувач реєструє в Бюро технічної інвентаризації (БТІ) [4, с. 48].

Якщо взяти ситуацію, коли предметом договору довічного утримання виступає рухоме майно, наприклад автомобіль. Чи необхідно знімати автомобіль з облі ку в органах ДАІ? При укладенні договору купівлі-продажу автомобіль обов’язково знімається з обліку. Як поступити в цьому випадку? Виходячи із схожості договорів, автомобіль не обхідно зняти з обліку, обов’язково зробити експертну оцінку, укласти договір довічного утримання у нотарі уса. Набувач реєструє цей автомобіль на себе, тобто отримує нове свідоцтво про реєстрацію, але в са мому свідоцтві повинна буде стояти відмітка – ”відчуження за боронено в зв’язку з посвідченням договору довічного утримання”. Крім того, в Єдиний державний реєстр вноситься інформація про посвідчен ня договору довічного утримання на рухоме майно. Коли дія договору закінчується, то нотаріус повідомляє органи ДАІ про те, що дія договору до вічного утримання закінчилась і набувачеві замінюють свідоцтво про реєстрацію на нове, де вже не буде відмітки — ”відчуження заборонено” [4, с. 49].

Але, що робити, коли предметом договору довічного утримання буде виступати таке рухоме майно, як наприклад, предмети скульптури, мистецтва або інші фамільні цінності дорогоцінних ме талів, які мають значну цінність? Таким чином, договір довічного утримання посвідчується із зазначенням всіх важливих умов.

Зазначені рухомі речі вносяться до Єдиного реєстру обтяжень рухомого майна. Але, де будуть знаходитись дорогоцінні метали, наприклад, на суму 20000$ США. У набувача? І де гарантія, що він їх не продасть? Адже укласти договір купівлі-продажу таких цінностей можна не обов’язково через нотаріуса, а і через будь-який ломбард. В цьому випадку обтяження може бути в реєстрі, а цінностей, як таких, в наявності може і не бути [4, с. 49].

В договорі необхідно зазначити, що на бувач несе відповідальність за збереження цих ціннос тей до припинення договору довічного утримання.

3. Права та обов’язки сторін в договорі довічного утримання

Що стосується обов’язків відчужувача, то за договором довічного утримання вони фактично вичерпуються з передачею набувачеві права власності на нерухоме майно, яке не обтяжене заставою, а також на рухоме майно, що має значну цінність.

В свою чергу набувач зобов’язується виконувати всі вимоги, що полягають у здійсненні всіх необхідних дій з матеріального забезпечення відчужувача, з його утримання та догляду. Це може бути надання окремої кімнати, харчування, а також створення не обхідних побутових умов та необхідної допомоги. При цьому всі види матеріального забезпечення та догляду мають підлягати грошовій оцінці, і повинні бути чітко передбачені у договорі [2, с. 12].

У випадку отримання набувачем у влас ність будинку (квартири) відчужувача, він повинен надати йому матеріальне забезпечення, тобто у договорі повинно бути чітко визначено: яку кімнату буде надано відчужувачеві, її розмір, місцезнаходження (поверх), опалення (температура в кімнаті), освітлення. Набувач зобов’язаний надати відчужувачу житло, не погіршуючи при цьому умов, передбачених договором довічного утримання.

На бувач за договором довічного утримання по винен бути здатним надати відчужувачеві обу мовлене договором належне матеріальне забез печення. Виконання договору полягає у наданні всіх видів матеріального забезпечення відповідно до змісту договору.

При укладенні договору довічного утримання сторони повинні визначити всі види матеріального забезпечення, обсяг, способи та форми. За загальним правилом має бути визначено вид і кількість харчування — скільки разів на добу, калорійність та інше. Оскільки даний договір передбачає можливість догляду, то сторони мають чітко визначити, в чому саме полягатиме такий догляд. Необхідно також у договорі довічного утримання визначити умови, форми, способи догляду, їх періодичність, якість та зміст [2,  с. 13]. Якщо у договорі визначено, що відчужувач потребує медичного обслуговування, то треба вказати, якого саме — загального чи спеціального, які ліки необхідні, їх кількість і приблизна вартість. Довічне утримання може надаватися у чітко визначеній грошовій сумі, черговість виплат грошових сум повинна бути визначена в договорі. Набувач може надати будь-яку необхідну допомогу, яка потрібна відчужувачу [2, с. 13].

Деякі види утримання чи матеріального забезпечення не можна чітко визначити заздалегідь при укладенні договору.

Сторонам може бути невідо мо наперед, який догляд потрібний, чи визначити обсяг необхідної допомоги, яка буде потрібна відчужувачеві через деякий час у процесі чинності договору.

У разі виникнення спору, його потрібно вирішувати, керуючись засадами розумності та справедливості, враховуючи стан відчужувача та необхідні витрати набувача.

Передбачено можливість надання ритуальних послуг, але навіть у випадку, коли ця умова в договорі не вказана, набувач не звільняється від цього обов’язку. У випадку, коли частина майна відчужувача належить спадкоємцям за законом або заповітом, витрати на поховання мають бути розподілені між спадкоємцями та набувачем.

Згідно Цивільного кодексу України набувач не має права до настання смерті відчужувача продавати, дарувати, міняти майно, передане за договором довічного утримання, укладати щодо нього договір застави, передавати його у власність іншій особі [2, с. 14].

Пошкодження або втрата майна, яке було передане набувачеві за договором довічного утримання, не дає підстав для припинення чи зменшення обсягу його обов’язків перед відчужувачем.

Майно, що належить подружжю на праві спільної сумісної власності, також може бути відчужено за договором довічного утримання. При цьому у разі смерті одного із співвласників майна, що було відчужене на підставі договору довічного утримання, обсяг зобов’язань набувача відповідно зменшується.

Право власності набувача обмежене, оскільки він не має права до смерті відчужувача продавати, дарувати, міняти, передавати це майно в заставу або у власність іншій особі на підставі іншого правочину.

Кредитори набувача не мають права отримати майно набувача, передане за договором довічного утримання, протягом життя відчужувача. Із правом власності на майно до набувача переходить і ризик випадкової загибелі речі. Випадкова загибель майна не звільняє набувача від обов’язків, покладених на нього договором [2, с. 15].

Вартість договору довічного утримання може виражатися не тільки в грошовій сумі, а й у матеріальному забезпеченні.

Сторони в договорі можуть визначити обсяг і розмір витрат на матеріальне забезпечення в грошовій сумі, але у зв’язку з тим, що даний договір не визначений певним строком і протягом його дії можливі зміни певних обставин (знеці нення, інфляція), визначити ціну договору неможливо. Матеріальне забезпечення, яке отримує відчужувач щомісячно, може визначатися в грошовій сумі, яка у свою чергу підлягає індексації (зміні грошових доходів громадян) у встановленому законом порядку.

За взаємною згодою сторін вони можуть змінювати умови договору, зокрема, предмет договору. У цьому разі обсяг обов’язків набувача може бути за домовленістю сторін змінений або залишений незмінним залежно від характеристики конкретного предмету договору.

Сторони в договорі довічного утримання можуть передбачити заміну майна, яке було передане набувачеві. Набувач та відчужувач за певних обставин, які виникли, у процесі дії договору довічного утримання можуть домови тися про заміну речі на іншу. У даному випадку має бути чітко визначена оцінка відчужуваного майна за погодженням сторін. Виходячи з цього, може бути змінений обсяг обов’язків набувача, але слід ураховувати загальний підхід до даного питання, погіршення матеріального становища відчужувача не повинно відбутися. Сторони вправі залишити обсяг обов’язків набувача незмінним.

У випадку, коли набувач у силу певних обставин не в змозі надалі надавати належне ма теріальне забезпечення відчужувачу, набувач наділений правом передати свої права та обов’язки за договором довічного утримання іншій особі у разі неможливості виконувати зазначені обов’язки з поважних причин. До них можна віднести погіршення майнового стану набувача, погіршення здоров’я, необхідність піклуватися про тяжко хворого члена сім’ї або інваліда тощо. У такому випадку обов’язки набувача можуть бути передані за згодою відчужувача члену сім’ї набувача або іншій особі за взаємною згодою. Якщо з членів сім’ї набувача ніхто не виявить бажання взяти на себе обов’язки набувача, то ці обов’язки можна передати іншій особі, але за згодою відчужувача та членів сім’ї набувача [2, с. 16].

Відчужувач у свою чергу має право запере чувати проти передання обов’язків набувача за договором довічного утримання іншій особі. У свою чергу набувач має право звернутися до суду для вирішення цього питання.

4. Підстави та правові наслідки припинення договору довічного утримання

За Цивільним кодексом України договір довічного утримання може бути розірваний на підставі рішення суду, на вимогу відчужувача або третьої особи у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов’язків.

Невиконання або неналежне виконання обов’язків не завжди призводить до припинення договору. Відчужувач вправі пред’явити позов про відшкодування збитків до суду. Розмір збитків визначається у від повідності до грошової оцінки, вказаної у договорі. У винятковому випадку існує можливість подати позов не про припинення дії до говору довічного утримання, а про обов’язок набувача виконати обов’язки, взяті на себе, або про стягнення грошової компенсації всіх видів матеріального забезпечення, вказаних у договорі.

Договір довічного утримання (догляд) може бути розірваний також з ініціативи набувача у тому випадку, коли через незалежні від нього обставини його майнове становище змінилося настільки, що він не в змозі надавати відчужувачу належне матеріальне забезпечення, обумовлене в договорі. Цивільний кодекс не дає переліку таких підстав. До них можуть належати інвалідність самого набувача, переїзд в іншу місцевість і відмова відчужувача змінити місце проживання, неможливість виконувати свої обов’язки внаслідок погіршення майнового стану набувача тощо. В такому разі залежно від тривалості утримання суд може зберегти за набувачем право власності на частину майна [3, с. 366].

Наслідки розірвання договору довічного утримання залежать від підстав його розірвання. Якщо договір був розірваний внаслідок невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов’язків, останній повинен повернути майно відчужувачеві. В такому випадку право власності на майно, передане за договором довічно го утримання, у набувача припиняється після припинення договір них відносин із зазначених підстав, а у відчужувача поновлюється право власності. Крім цього, витрати, зроблені набувачем щодо утримання майна, йому не відшкодовуються.

Смерть відчужувача майна є однією з умов припинення договору довічного утримання і є юридичним фактом, що припиняє договірні відносини.

У випадку припинення дії договору внаслідок невиконання або неналежного виконання набувачем обов’язків за договором довічного утримання передбачена можливість повернення відчужувачу майна.

Якщо набувач відмовляється добровільно повернути майно, набуте ним за договором, від чужувач має право відчужувач звернутися до суду.

Суд визначає, на яких підставах припиняється договір довічного утримання, чи є вони суттєвими, який час та яким чином здійснювалося утримування та чи належним був догляд, обумовлений у договорі. Після розгляду цих питань суд повинен вирішити питання про можливість залишити за набувачем право власності на частину майна у зв’язку з неможливістю подальшого виконання своїх обов’язків останнім.

Смерть набувача не є підставою для припинення договору довічного утримання (догляду). Права і обов’язки набувача за договором переходять до його спадкоємців, у тому числі і право власності на майно, передане набувачеві відчужувачем. При цьому, якщо спадкоємець за за повітом відмовляється від прийняття спадщини, правонаступника ми можуть бути спадкоємці за законом [3, с. 367].

У разі відсутності спадкоємців або їх відмови від прийняття спадщини майно повертається відчужувачеві, який знову набуває на нього право власності. Зі смертю набувача за відсутності спадкоємців або у разі їх відмови прийняти спадщину припиняється договір довічного утримання. Безпосереднім юридичним фактом припинення договору буде відмова спадкоємців набувача прийняти спадщину або закінчення терміну для прийняття спадщини. У випадку відсутності спадкоємців або у разі їхньої відмови від прийняття майна, відчужувач набуває права власності на повернене майно і договір довічного утримання автоматично припиняється.

Внаслідок ліквідації юридичної особи-набувача майно, що було передане їй за договором довічного утримання (догляду), може перейти до її засновника (учасника), до нього також переходять права та обов’язки набувача за договором довічного утримання (догляду) [3, с. 368].

До правонаступників юридичної особи у разі припинення її діяльності переходять обов’язки юридичної особи-набувача з усіма наслідками відповідно до договору. У разі відмови правонаступника продовжити виконувати обов’язки набувача, до відчужувача повертається майно, передане у власність юридичній особі.

Закон заздалегідь захищає права відчужувача, тому у випадку ліквідації юридичної особи-набувача право власності на майно, передане за договором довічного утримання, повертається до відчужувача.

У результаті ліквідації юридичної особи-набувача майно може перейти до її засновника (учасника), і він набуває прав та обов’язків набувача за договором довічного утримання.

У Цивільному кодексі нічого не сказано про юридичні наслідки переходу майна відчужувача до кількох засновників. Виходячи із суті договору, то до цих засновників за договором довічного утримання переходять права і обов’язки набувача, пропорційно їх часток у статутному фонді.

Висновки

Отже, за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов’язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Характерною ознакою цього договору є те, що він тягне за собою перехід права власності. Отже, важливий момент, коли особа, на користь якої укладається договір, стає повноправним власником відповідного нерухомого майна.

Вказаний договір укладається в письмовій формі та підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню. Крім того, договори, предметом яких є нерухоме майно, підлягають також державній реєстрації.

Укладаючи договір довічного утримання, фізична особа отримує можливість забезпечити собі довічний догляд, оскільки в самому договорі передбачаються конкретні види грошового та матеріального забезпечення і строки його надання. Водночас навіть випадкова втрата чи пошкодження майна, одержаного набувачем, не звільняють його від взятих на себе обов’язків.

Згідно із законодавством можна зобов’язати набувача забезпечити відчужувача або третю особу житлом, яке передане йому за договором довічного утримання (догляду). У цьому разі в договорі має бути конкретно визначена та частина помешкання, у якій відчужувач має право проживати.

З метою належного виконання договору мають бути чітко встановлені права та обов’язки сторін. Цивільний кодекс передбачає так зване вирішення ситуації, коли фізична особа не має можливості виконувати обов’язки набувача в подальшому.

Відмова відчужувача від передачі обов’язків набувача за договором довічного утримання (догляду) іншій особі може бути оскаржена в суді. У цьому разі суд бере до уваги тривалість виконання договору та інші обставини, які мають істотне значення.

На законодавчому рівні чітко закріплено, що договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду:

— на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов’язків, незалежно від його вини;

— на вимогу набувача.

Важливе значення мають також правові наслідки розірвання договору довічного утримання. У разі розірвання договору довічного утримання (догляду) у зв’язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов’язків за договором відчужувач набуває право власності на майно, яке було ним передане, і може вимагати його повернення.

Якщо набувач розриває договір у зв’язку з неможливістю його подальшого виконання з підстав, що мають істотне значення, суд може залишити за набувачем право власності на частину майна, врахувавши тривалість часу, протягом якого він належно виконував свої обов’язки за договором.

Таким чином, у разі розірвання договору довічного утримання майно, передане набувачеві, або частина такого майна передається у власність відчужувача.

Договір довічного утримання має дещо спільне зі спадковим договором і договором дарування, характерною ознакою яких є те, що всі вони тягнуть за собою перехід права власності. Проте їх відрізняє момент, коли особа, на користь якої укладається той чи інший договір, стає повноправним власником відповідного нерухомого майна. Тому особи самі мають вирішувати, який договір вони укладатимуть у тому чи іншому разі.

Список використаних джерел

1. Цивільний кодекс України станом на 1 вересня 2008 року. — Харків: Одіссей, 2008. — 423, с.
2. Довічне утримання (догляд) /Л.М.Горбунова, С.В.Богачов, І.Ф.Іванчук, О.С.Цирень; М-во юстиції України. – К.: ТОВ “Поліграф-Експрес”, 2006. – 41 с.
3. Договірне право: загальна частина /Н. С. Кузнєцова, О. А. Беляневич, С. М. Бервено та ін.; За заг. ред.: О. В. Дзери; М-во освіти і науки України. — К. : Юрінком Інтер, 2008. — 891, с.
4. Договір довічного утримання (догляду): особливості посвідчення // Соціальний захист. — 2011. — № 5. — С. 47-51
5. Космін Ю. Договір довічного утримання //Право України. — 2009. — № 2 . —  С. 69-72
6. Кузьмич О. Договір довічного утримання (догляду) на користь третьої особи // Підприємництво, господарство і право. — 2009. — № 4. —  С. 84-87
7. Харитонов Є. О. Цивільне право України. — К.: Істина, 2007. — 815 с.
8. Цивільний кодекс України: науково-практичний коментар із змінами і доповн. станом на 1 січня 2008 р. /За заг. ред.: Є. О. Харитонова, О. І. Харитонової, Н. Ю. Голубєвої. — К.: Всеукр. асоц. вид. «Правова єдність», 2008. — 739 с.
9. Цивільне право /М-во освіти і науки України, Нац. ун-т «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого». — Харків: Право, 201. — Т. 2 / В. І. Борисова (кер. авт. кол.) [та ін.]; ред.: В. І. Борисова, І. В. Спасибо-Фатєєва, В. Л. Яроцький. — 2011. — 815 с.
10. Цивільне право УкраїниУ 2 т. /За заг. ред. В. І. Борисової, І. В. Спасибо-Фатєєвої, В. Л. Яроцького; М-во освіти і науки України. — К.: Юрінком Інтер, 2007 — Т. 2. — 2007. — 549, с.