Вступ

1. Теоретичні аспекти фінансової санації підприємств

1.1. Історичні причини виникнення кризових ситуацій у фінансовій сфері діяльності підприємств

1.2. Методика діагностики кризового стану підприємств та ймовірності банкрутства

1.3.Сутність фінансової санації як механізму фінансової стабілізації підприємств

2. Аналіз фінансово-господарської діяльності та причин кризового стану ТОВ «Домус Готель-1»

2.1. Загальна характеристика ТОВ "Домус Готель-1"

2.2. Аналіз фінансового стану підприємства

2.3. Аналіз ліквідності і платоспроможності

3. Шляхи подолання фінансової кризи на підприємстві та реалізації санаційних заходів

3.1. Загальна характеристика проекту санації ТОВ "Домус Готель-1"

3.2. Оцінка результативності санаційних заходів та їх впливу на фінансовий стан підприємства

Висновки

Перелік використаних джерел

Додатки

Вступ

В останні роки в Україні відбулися і відбуваються глибокі економічні зміни, зумовлені процесами розбудови ринкової економіки.

Ринкова система має певні переваги, але розвивається за жорсткими законами, нерозуміння та невикористання яких призводить до краху не лише підприємств, а й цілих регіонів країни.

У процесі становлення ринкових відносин в Україні всі ланки фінансової системи опинилися у глибокій кризі. Відхід суспільства від системи планової економіки та вступ в ринкові відносини корінним чином змінили умови функціонування підприємств, неминучість і необхідність перехідного періоду від однієї системи господарювання до іншої, трансформація механізмів управління ставлять перед вітчизняними підприємствами проблеми адаптації до нових ринкових умов. На сучасному етапі розвитку ці умови характеризуються некерованими інфляційними процесами, необґрунтованою економічною політикою уряду, тотальною економічною кризою, політичною нестабільністю суспільства, спадом ділової активності в економіці. Ці фактори значним чином впливають на результати діяльності підприємств, передовсім через недосконалість законодавчої бази. Також на сучасному етапі дуже уповільнився розвиток науки і техніки, знов таки через глибоку кризу в інвестиційній сфері. Низький рівень інтегрованості вітчизняної економіки, неефективне використання зарубіжного капіталу, різке погіршення кон’юнктури внутрішнього і зовнішнього ринку спричиняють помітні симптоми банкрутства в багатьох підприємствах України, які не мають змоги вчасно виконувати свої зовнішні та внутрішні зобов’язання.

Визначальною рисою діяльності будь-якого підприємства в умовах ринку є ризик, пов’язаний з втратою капіталів у випадку збитків. Підприємства, для того щоб вижити, повинні виявляти ініціативу, заощадливість та економність з тим, щоб покращити ефективність виробництва. Важливою складовою цих ризиків є ризик втрати платоспроможності та визнання підприємства банкрутом. Значні масштаби банкрутств в Україні в останні роки висувають ці проблеми на перший план. Тому вивчення теоретичних та законодавчих особливостей процедури банкрутства, санації та явища неплатоспроможності вважається дуже актуальним напрямком наукових досліджень.

Актуальність цього дослідження полягає в тому, що з переходом до ринкової економіки підвищилась самостійність підприємств, їх економічна та юридична відповідальність. Різко зростає значення фінансової стійкості суб'єктів господарювання. Метою діяльності будь-якої готельноїпідприємницької структури є одержання прибутку шляхом надання та реалізації готельних послуг. Дана мета досяжна якщо підприємство має стабільне фінансове становище, тобто здатне своєчасно проводити розрахунки зі своїми партнерами,бюджетом, робітниками, банківськими структурами. Передумовою досягнення відповідного фінансового становища підприємства в умовах ринкової економіки є уміння стратегічно управляти фінансовими засобами підприємства, знання економічної ситуації. Особливе значення одержують такі поняття як ринкова активність, ліквідність, платоспроможність, кредитоспроможність та рентабельність підприємства. На сьогоднішній день значна частинапідприємств України мають незадовільне фінансове становище, чи навіть знаходяться на межі фінансової кризи. Саме з цієї причини було обрано тему: "Управління виходом підприємств і з кризової ситуації".

Для підприємств, що опинилось у тяжкому фінансовому стані існують методи фінансового оздоровлення: санація, реструктуризація, ліквідація підприємства.

Головна мета даної роботи — дослідити фінансовий стан готельного підприємства ТОВ “Домус Готель — 1” , виявити основні проблеми фінансової діяльності і визначити можливі шляхи поліпшення фінансового стану.

Виходячи з поставлених цілей, можна сформувати наступні задачі:

— виявити можливі методи фінансового оздоровлення;

• провести аналіз ліквідності та платоспроможності;
• — провести аналіз рентабельності;
• — оцінити фінансову стійкість;
• — застосувати найбільш придатний метод фінансового оздоровлення для підприємства ТОВ “ДОМУС ГОТЕЛЬ — 1”

Об'єктом дослідження є товариство з обмеженою відповідальністю ТОВ “Домус Готель-1”. Це готельнепідприємство, що займається створенням та реалізацією готельних послуг. Підприємство здійснює внутрішню готельну діяльність, організацію прийому та обслуговування вітчизняних та іноземних туристів в Україні.

Предметом роботи є дослідження економічного стану та визначення шляхів фінансового оздоровлення підприємства ТОВ “Домус Готель-1”

У даній роботі необхідно вибрати метод фінансового оздоровлення, за допомогою якого ТОВ “Домус Готель-1” зможе значно поліпшити свій фінансовий стан та почати ефективно працювати у своїй галузі.

Теоретичною та методологічною основою для вирішення перерахованих вище задач були використані Закон України "Про підприємства", Закон України "Про банкрутство", Закон України ""Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", Закон України "Про туризм" від 15.09.1995 № 324/95-ВР, "Програму розвитку туризму до 2010 року", економічна література з зазначеної тематики, річнабухгалтерська звітність ТОВ “Домус Готель-1”за 2003 та 20О3 роки, а саме.:

• баланс підприємства ( форма № 1 );

• звіт про фінансові результати підприємства( форма № 2);

Результати дослідження можуть бути використані для поліпшення та фінансового оздоровлення об’єкту дослідження ТОВ “Домус Готель-1”

1. Теоретичні аспекти фінансової санації підприємств

1.1. Історичні причини виникнення кризових ситуацій у фінансовій сфері діяльності підприємств

У перші роки незалежності України сформувалося негативне ставлення до явища банкрутства. Дана ситуація пояснюється тим, що за умов командно-адміністративної економіки протягом тривалого часу заперечувалася сама можливість банкрутства підприємств, а поява значної їх кількості лише посилила негативне ставлення до цього явища.

На сьогодні банкрутство підприємств в Україні сприймається в суспільстві неоднозначно, адже, з одного боку, банкрутство важливе як засіб усунення з ринку неплатоспроможних підприємств, а з іншого – запровадження широкої системи банкрутства, враховуючи низький технічний рівень і значну кількість неплатоспроможних підприємств, може призвести до дезорганізації всієї системи народного господарства України.

Зважаючи на актуальність, проблему банкрутства підприємств неодноразово досліджували у своїх працях такі вчені, як С.Г. Бєляєв, В.І. Кошкін, А.П. Градов, Б.І. Кузін, Г.П. Іванов, В.А. Кашин, А.І. Семяніхін, Г. Таль, О.В. Раєвнєва, В.М. Андрєєва, М.М. Берест. Незважаючи на повноту проведених досліджень вищезазначеними авторами, до цього часу залишається маловивченим питання особливості явища банкрутства підприємств в Україні. Розв’язання цієї проблеми започатковане у працях таких вітчизняних вчених, як Є.М. Андрущак, І.В. Тинний, Л.С. Ситник, Л.О. Лігоненко, проте, на нашу думку, необхідно вказати на відсутність у працях цих авторів комплексного підходу до вивчення даного питання.

Необхідно зазначити, що на сьогодні банкрутство підприємств в Україні сприймається в суспільстві неоднозначно. Оскільки, з одного боку, як уже зазначалося, банкрутство є засобом усунення збиткових підприємств, які в подальшому не спроможні здійснювати свою виробничо-господарську діяльність, а з іншого – в кожному конкретному випадку банкрутство підприємства безумовно стає трагедією для його власників, працівників, які втрачають робочі місця, партнерів по бізнесу, які в разі визнання підприємства банкрутом навряд чи зможуть повернути його заборгованість перед ними. До того ж, це стає проблемою і для держави, яка в даному випадку втрачає платників податків, що негативно позначається на її фінансових можливостях та виконанні покладених на неї функцій. Крім того, банкрутство особливо небезпечних підприємств може мати негативні соціально-екологічні наслідки. Вони зумовлені заподіянням шкоди життю та здоров’ю громадян, їх майну та навколишньому природному середовищу. А банкрутство великих, так званих містоутворюючих підприємств, які мають стратегічне значення для країни, знижує її економічний потенціал та негативно позначається на рівні розвитку регіону їх розташування.

Негативне ставлення до явища банкрутства в Україні також пояснюється ще й тим, що за умов командно-адміністративної економіки протягом тривалого часу заперечувалася навіть можливість банкрутства підприємства. Сама ідеологія командно-адміністративної системи господарювання відкидала можливість банкрутства суб’єктів господарювання у соціалістичній економіці. Дане явище в більшості літературних джерел з економіки того часу навіть не розглядалося як таке, оскільки вважалося, що банкрутство характерне лише для капіталістичної економічної системи. Так, у фінансово-кредитному словнику наведене таке визначення поняття банкрутства: “… неспроможність боржника-капіталістичного підприємства, фірми, банку, іншої організації …. Банкрутство безпосередньо пов’язане з такими явищами капіталістичної економіки, як економічні кризи, концентрація і централізація капіталу, конкуренція” [14, с. 114].

Такий підхід до визначення негативних для фінансової діяльності підприємства явищ позначився і на трактуванні змісту таких понять, як “неспроможність” та “неплатоспроможність”. Так, поняття неспроможності в радянській науковій літературі визначалося так: “Неспроможність (банкрутство) – за буржуазним правом встановлена судом неспроможність боржника платити по своїх зобов’язаннях … Неспроможність є наслідком ненадійності капіталістичної системи господарювання з її анархією виробництва, кризами …” [4, с. 494]. Поняття “неплатоспроможність”, так само як і поняття “банкрутство” та “неспроможність”, трактувалося радянською економічною думкою як явище, що притаманне винятково капіталістичній економіці: “При капіталізмі неплатоспроможність – фінансове або валютно-фінансове положення фірми…, при якому вона не може своєчасно погашати зобов’язання” [15, с. 302 ].

Процес управління неспроможними підприємствами повинний бути ефективним, тобто, повинний здійснюватися таким чином, щоб витрати на проведення процедури банкрутства не перевищували доходів, отриманих від процесу управління. Для цього в процесі управління необхідно застосовувати якийсь набір прийомів управління, що у сукупності складають методологію управління неспроможними підприємствами в перехідній економіці.

Таким чином, методологія управління неспроможними підприємствами являє собою систему загальних правил (принципів), а також спеціальних прийомів і методів антикризового управління. Загальні правила антикризового управління виходять з положень соціально-економічної теорії і принципу діалектичного методу пізнання. Вони складають теоретичну базу управління як науки.

Теоретичний (якісний) аналіз об'єкта управління, заснований на соціально-економічних науках, завжди передує його детальному вивченню і є необхідною умовою правильної організації процесу управління і безпомилкового тлумачення його фінансових результатів. Необхідною умовою успішного управління неспроможним підприємством є розуміння сутності об'єкта управління або технологічного процесу, знання причин розвитку й особливостей конкретної обстановки. Так, перш ніж виробити керуючий вплив і оцінити наскільки ефективні наслідки прийнятих рішень, необхідно виявити вплив окремих факторів на зміну фінансових результатів об'єкта управління– неспроможного підприємства, необхідно обґрунтувати метод розрахунку ефективності заходів щодо висновку з кризи або окремого підприємства, або сукупності підприємств, тобто визначити склад факторів, що впливають, і характер їхнього впливу. Рішення цих питань вимагає відповідних знань економіки тієї галузі, у якій функціонує підприємство.

В умовах антикризового стану підприємства-банкрутів менеджери вищого рівня управління беруть на озброєння різні форми і методи виходу з кризи.

Перший крок. Застосовується так звана захисна тактика, тобто відбувається різке скорочення витрат виробництва шляхом скорочення внутрівиробничих структур і їхньої ліквідації, скорочення персоналу, продажу технологічного устаткування, упровадження нової технології, уведення маркетингового управління, пошуку нових ринків збуту.

Другий крок. Відбувається заміна діючих менеджерів переважно середнього рівня управління (лінійні керівники). Такий підхід обгрунтовується низькою кваліфікацією працівників даної категорії, хоча нерідко, при внутрішніх причинах ці дії не завжди виправдані, тому що насамперед доцільно вжити заходів до перенавчання існуючого апарата управління, хоча окремі автори вважають, не заперечуючи сказаного вище, що навчати треба не старі кадри менеджерів, а знову найняті. Такий підхід не можна вважати цілком виправданим. Безсумнівно одне, що при підборі нового керівника потрібно дотримати визначених вимог до того, що новий керівник має визначений досвід роботи як менеджера, має уміння організувати управління, здатний перебороти стрес, який характерний для управлінського персоналу підприємства-банкрута, і виробити нову концепцію і стратегію виходу з кризи.

Третій крок. З огляду на той факт, що на підприємстві-банкруті високі витрати на виробництво, то приймаються заходи для їхнього зниження за рахунок усіх непродуктивних і малопродуктивних витрат шляхом усунення зайвих застарілих виробничих потужностей, скорочення випуску неякісної продукції, що не користується попитом у споживачів, раціонального використання робочого часу, зниження плинності кадрів, скорочення управлінських витрат, розробки і впровадження нової структури управління підприємством.

Четвертий крок. Підприємство звертається в арбітражний суд із проханням про дозвіл на санацію, тобто намагається за рахунок внесення підприємствами-кредиторами визначеної фінансової допомоги вийти з кризи.

Об'єктом аналізу і досліджень в умовах антикризового управління є багатогранна діяльність підприємства, але насамперед:

• сама система антикризового управління (оптимальність організаційних структур управління, якісний потенціал управлінського персоналу, система мотивації персоналу, проблеми конфліктології, соціально-психологічні проблеми управління й ін.);
• фінансовий стан підприємства і грошових розрахунків (коефіцієнт незалежності, коефіцієнт фінансової стійкості, коефіцієнт фінансування, коефіцієнт інвестування (власних джерел і довгострокових кредитів), коефіцієнт забезпечення необоротних активів (співвідношення оборотного і необоротного капіталу, рівень функціонуючого капіталу);
• стан бухгалтерської звітності: актив, пасив балансу – по статтях;
• оптимальність структури майна підприємства і джерела його утворення: актив, пасив балансу (актив: нерухоме майно, що течуть активи, у тому числі: виробничі запаси, готова продукція, грошові кошти і короткострокові фінансові вкладення, дебіторська заборгованість; пасив: джерела власних засобів, позикові засоби, короткострокові позички банку, короткострокові позики, розрахунки з кредиторами);
• аналіз рівня рентабельності й оборотності оборотних коштів, рентабельність (всіх активів по балансовому прибутку, всіх активів по чистому прибутку, власного капіталу по балансовому прибутку, власного капіталу по чистому прибутку, інвестицій, рентабельність постійного капіталу, що функціонує капіталу, коефіцієнт рентабельності всіх операцій по балансовому прибутку, коефіцієнт по чистому прибутку, коефіцієнт рентабельності основної діяльності, рентабельність інших операцій, показник чистого доходу); оборотність (коефіцієнт загальної оборотності, оборотність основних засобів, коефіцієнт оборотності матеріальних оборотних коштів, коефіцієнт оборотності оборотних коштів, коефіцієнт оборотності власного капіталу, коефіцієнт оборотності постійного капіталу, коефіцієнт оборотності функціонуючого капіталу);
• стан ліквідності (розрахунок коефіцієнтів абсолютної ліквідності, уточнений коефіцієнт ліквідності, загальний коефіцієнт ліквідності, коефіцієнт маневреності оборотного капіталу, частка важкореалізованих активів у загальній величині поточних активів, співвідношення важкореалізованих і легкореалізованих активів, середній період надання кредиту, ліквідність при мобілізації засобів).

З урахуванням проведення системного аналізу виробничо-економічної діяльності підприємства-банкрута в умовах антикризового управління розробляється комплекс заходів стратегічної спрямованості по виходу з кризи.

При розробці стратегічних напрямків антикризового управління механізм управління повинний складатися з окремих блоків, що представляють свого роду модель управління, що включає в себе:

• систему антикризового управління;
• механізм антикризового управління;
• процеси антикризового управління;
• процеси інтеграції або дезинтеграцї антикризового управління підприємстві.

В умовах антикризового управління різко зростають класифікаційні вимоги не тільки до арбітражного керуючого, але і до менеджерів усіх рівнів управління, що повинні займати визначене місце тільки на конкурсній основі і реально представляти, які фактори треба пустити в хід, щоб підвищити зацікавленість акціонерів у найшвидшому подоланні кризових явищ за рахунок перерозподілу частки власності, підвищення ефективності системи мотивації в залежності від одержуваного прибутку, а також реально передбачати існуючі проблеми перекуповування власності даного підприємства іншими – це по-перше.

По-друге, менеджер в умовах антикризового управління зобов'язаний виявити максимум своїх здібностей у частині розробки такої продукції, що неодмінно знайде свого споживача, що стане можливим на основі впровадження нових наукових розробок, нових технологій і устаткування.

Рішення цих задач у першу чергу залежить від розробленої стратегії менеджменту, у якій повинні знайти відображення процеси інтеграції виробництва, перегляд діючої структури управління для більш успішного рішення стратегічних оперативних питань виходу з кризи. У структуру стратегічного плану включаються всі елементи стратегічного менеджменту і його функцій:

• система стратегічного планування (бізнес-план);
• система і методи розробки організаційних структур, що відповідають конкретним задачам виробництва;
• система комунікацій;
• система мотивації персоналу;
• система корпорації;
• система організаційної культури управління;
• система прийняття рішень і контролю.

Одним з напрямків виходу і прийому є стратегічна реструктуризація, що повинна торкати рішення великої гами проблем багатобічної діяльності підприємства в умовах кризи. До числа таких проблем реструктуризації по праву можна віднести:

• механізм оригінальної реструктуризації;
• модифікація механізму управління виробничими процесами;
• розробка нового механізму організаційної структури управління підприємством;
• розробка нового механізму управління з орієнтацією на потребі ринку;
• розробка нового механізму управління кадровою політикою;
• внесення раціональних змін у раніше діючу стратегію управління підприємством;
• вироблення принципово нових підходів до випуску нових товарів, що користуються попитом у споживачів.

Основні напрямки фінансової реструктуризації повинні передбачати цілком визначені цілі, зокрема, підтримку життєздатності підприємства на найближчу перспективу за рахунок збільшення наявних засобів і обсягу продажів.

Фінансова реструктуризація націлена на рішення технічних проблем:

• підвищення ліквідності підприємства;
• удосконалювання структури капіталу;
• створення передумов для рекапіталізації.

Практичний дозвіл перерахованих вище проблем фінансової реструктуризації відбувається шляхом:

• ліквідації нерентабельних і неплатоспроможних структур усередині підприємства;
• масової скупки акцій даного підприємства при наявності коштів;
• залучення форм позикових засобів на розвиток підприємства;
• скорочення невиробничих витрат виробництва;
• списання активів з балансу підприємства;
• удосконалювання механізму управління і підвищення конкурентноздатності;
• удосконалювання системи мотивації;
• жорсткості контролю за витратою коштів;
• інтеграції капіталу за рахунок зливання з іншими фірмами;
• уведення маркетингового управління.

Особливе місце у фінансовій реструктуризації займає інвестиційна стратегія підприємства, спрямована на залучення зовнішніх і внутрішніх джерел фінансування, що містить у собі стратегічне управління інвестиціями, тактичне управління інвестиційними проектами й оперативне управління інвестиційним портфелем, ринком цінних паперів.

Важливою складовою частиною фінансової й інвестиційної стратегії в умовах антикризового управління є пошук джерел формування інвестиційних ресурсів підприємства (власні, позикові і притягнуті інвестиційні ресурси), а також форми вкладень інвестицій по:

• об'єктам вкладення (реальні і фінансові інвестиції);
• характерові інвестування (прямі, непрямі інвестиції);
• формами власності (приватної, державної, іноземні, інвестиції спільних підприємств); – по регіональній ознаці (внутрішні, закордонні).

Інвестиційні ресурси можуть бути розділені на власні, позиков і притягнуті.

Власні інвестиційні ресурси складаються з:

• чистий прибуток, спрямованої на розвиток;
• амортизаційних відрахувань;
• страхової суми відшкодування збитків, викликаних утратою майна;
• раніше здійснених довгострокових вкладень, термін погашення яких минає;
• реінвестування шляхом продажу частини основних засобів;
• мобілізації в інвестиції зайвих оборотних коштів.

Позикові інвестиційні ресурси – це:

• довгострокові кредити банків і інших кредитних структур;
• емісія облігацій компанії;
• цільовий державний кредит;
• інвестиційний лізинг;
• інвестиційний селенг.

Притягнуті інвестиційні ресурси являють собою:

• емісію акцій компаній;
• емісію інвестиційних сертифікатів інвестиційних фондів;
• пайові внески сторонніх вітчизняних і закордонних інвесторів у статутний фонд;
• безоплатне надання державними органами і комерційними структурами засобів на цільове інвестування.

Входження українських підприємств у ринкові відносини поки не приносить позитивних результатів, більшість з них знаходиться, як ми неодноразово підкреслювали вище, в умовах кризи. Усі спроби керівників підприємств по оздоровленню цих підприємств за рахунок залучення інвестицій внутрішніх і зовнішніх банківських структур, включаючи закордонних інвесторів, також не приносить бажаних результатів. Це не означає, що вони не повинні займатися проблемою інвестицій у майбутньому. Головна проблема залучення інвестицій полягає в тому, що підприємства, що знаходяться в умовах кризи, не мають гідних (привабливих) бізнесів-проектів, що спонукують інвесторів до виділення інвестицій на їхню реалізацію.

Отже, при розробці інвестиційної стратегії керівниками підприємств повинні керуватися визначеними критеріями ефективності підготовленої ними стратегії інвестування (короткострокової і довгострокової). По обраним для оцінки ефективності стратегічного інвестування кожен керівник підприємства повинний чітко представляти спрямованість оцінки за даними критеріям і об'єкт оцінки.

Антикризове управління припускає розробку стратегічного плану по інтеграції виробництв і підприємств із метою виходу з кризової ситуації. Однак реальна практика виходу з кризи підприємства залишається настільки складної, що всі шляхи до інтеграції виявляються відрізаними стосовно до підприємств оборонної промисловості.

1.2. Методика діагностики кризового стану підприємств та ймовірності банкрутства

В умовах розвитку ринкових відносин, коли майже всі підприємства існують на межі банкрутства, вміння своєчасно прогнозувати кризовий стан – одна з найважливіших складових науки виживання.

У відповідності з діючим законодавством зовнішньою ознакою банкрутства підприємства є затримка платежів за зобов¢язаннями на термін більше 3 місяців. Законом визначено також поняття незадовільної структури баланса. Незадовільна структура баланса характеризується таким станом активів та зобов¢язань, який не дозволяє підприємству в повному обсязі та своєчасно виконати зобов¢язання перед кредиторами. Цей стан описується трьома коефіцієнтами [33].

1. Коефіцієнт поточної ліквідності:

Кп.л. = обігові кошти в запасах, витратах та інших активах /

строкові зобов¢язання. (1.1)

Встановлено граничне (нормативне) значення (Кп.л. = 2). Якщо Кп.л. <2, структура баланса визнається незадовільною.

1. Коефіцієнт забезпеченості власними обіговими коштами

Квок = власні обігові кошти / обігові кошти в запасах,

витратах та інших активах(1.2)

Нормативне значення Квок – 0,1, тобто структура баланса незадовільна, якщо частка власних обігових коштів менше 10 %.

1. Коефіцієнт повернення (втрати) платоспроможності (Кп.п.)

дорівнює відношенню розрахованого коефіцієнта поточної

ліквідності до нормативного. Співставлення значень цього

показника, отриманих через певні періоди дозволяє зробити

висновок про втрату або повернення платоспроможності.

Відмітимо, що оцінка платоспроможності підприємства за цими показниками не може бути визнана об¢єктивною. По-перше, нормативні показники не враховують специфіку окремих галузей (тривалість виробничого циклу, характер сировини, яка використовується та ін.). По-друге, зростання показників Кп.л. та Квок може означати не поліпшення, а погіршення фінансового стану підприємства. Наприклад, при значному зростанні дебіторської заборгованості, або при зміні терміну отримання кредита під заробітну плату показники зростають, а фінансовий стан погіршується. По-третє, коефіцієнти не враховують реальну економічну ситуацію в Україні. Кп.л.= 2 – нормальна ліквідність фірми, яка працює в умовах стабільного ринку, але не в умовах кризи неплатежів та вітчизняної податкової системи.

Перспективним методом прогнозування банкрутства є факторний статистичний аналіз (у тому числі кластерний аналіз), який дозволяє на основі статистичних даних виділити підприємство до певного класу. Наприклад: підприємства, банкрутство яких дуже ймовірне; підприємства, банкрутство яких ймовірне; підприємства, банкрутство яких малоймовірне[45].

Найпростішою є двофакторна модель оцінки ймовірності банкрутства підприємства (організації). Вона передбачає обчислення спеціального коефіцієнта 2 і має такий формалізований вигляд :

£ = -0.3877 — 1.0736Кзл + 0.579рпк, (1.3)

де Кзл — коефіцієнт загальної ліквідності, рпк — частка позикових коштів у загальній величини пасиву балансу.

За двофакторною моделлю ймовірність банкрутства будь — якого суб'єкта господарювання є дуже малою за будь-якого від'ємного значення коефіцієнта £ і великою — 2 > 1[35].

Більш обґрунтованою та більш поширеною є п'ятифакторна модель Альтмана. Професор Нью-Йоркського університету Едвард Альтман розробив алгоритм розрахунку індексу кредитоспроможності, який одержав назву індексу (моделі) Альтмана. Цей індекс дає змогу з достатньою вірогідністю розподілити суб'єкти господарювання на тих, що працюють стабільно, і на потенційних банкрутів. Ця модель побудована за даними 66 фірм, половина з яких збанкрутувала у 1946-1965 рр, а інша продовжувала працювати. Модель має вигляд:

Z= 1,2 * К1 + 1,4 * К2 + 0,6 К3 + 1,0 * К4 + 3,3 * К5, (1.4)

де К1 – власні обігові кошти / всього активів;

К2= реінвестований прибуток / всього активів;

К3 = власний капітал (ринкова оцінка акцій)/ позичковий капітал (під відсотки);

К4= виручка від реалізації / усього активів;

К5 = прибуток до сплати відсотків та податків / усього активів.

Критичне значення функції Z= 2,675. При Z≤1.8 – ймовірність банкрутства дуже висока; 1,8 ≤ Z≤ 2,7 – висока, 2,7 ≤ Z≤ 3,0 – низька; Z≤ 3,0 – дуже низька. На думку автора моделі, факт банкрутства на оин рік можна встановити з точністю до 95 % [38].

Як я вже вказувала у першому розділі, для визначення ймовірності банкрутства важливим є аналіз типу фінансової стійкості. Такий аналіз базується на оцінці залишків або нестачі джерел коштів для формування запасів та витрат. При цьому виокремлюється чотирі типи фінансової стійкості:

1. Абсолютна стійкість фінансового стану, коли запаси та витрати менше суми власного оборотного капіталу та кредитів банку під товарно-матеріальні цінності (КРтмц):

З < ВОК + КРтмц. (1.5)

При цьому для коефіцієнту забезпеченості запасів та витрат джерелами коштів (Ка) повинна виконуватися наступна вимога:

Ка = (ВОК+КРтмц)/З >1. (1.6)

2. Нормальна стійкість, за якою гарантується платоспроможність підприємства, якщо

З = ВОК + КРтмц, (1.7)

при

Ка = (ВОК+КРтмц)/З =1. (1.8)

3. Нестійкий (передкризовий) фінансовий стан, за яким порушується платіжний баланс, але зберігається можливість встановлення рівноваги платіжних засобів та платіжних зобов¢язань шляхом залучення тимчасово вільних джерел коштів (Дт) в обіг підприємства (резервного фонду, фонду накопичення та споживання), кредитів банку на тимчасове поповнення обігових коштів та ін.

З = ВОК + КРтмц + Дт, (1.9)

при

Ка = (ВОК+КРтмц+Дт)/З =1. (1.10)

При цьому фінансова нестійкість вважається допустимою, якщо виконуються наступні вимоги:

• виробничі запаси плюс готова продукція дорівнюють або перевищують суму короткострокових кредитів та позичених коштів, що беруть участь в формуванні запасів;
• незавершене виробництво плюс витрати майбутніх періодів дорівнюють або менше суму власного обігового капіталу.

4. Кризовий фінансовий стан (підприємство знаходиться на межі банкрутства), за яким:

З >ВОК + КРтмц + Дт, (1.11)

при

Ка = (ВОК+КРтмц+Дт)/З <1. (1.12)

Рівновага платіжного балансу в цій ситуації забезпечується за рахунок прострочених платежів з оплати праці, позик банка, постачальникам, бюджету та ін. [45].

Таким чином існує декілька методичних підходів до аналізу ймовірності банкрутства та неплатоспроможності. Кожний з методів окремо має свої об¢єктивні недоліки, тому для оптимального аналізу необхідно використовувати декілька з них.В Україні ж, де протягом багатьох десятиріч панувала поза ринкова система господарювання, що виключала офіційне визнання банкрутства як економічного явища, до недавнього часу не було загальновизнаної вітчизняної методики визначення ймовірності банкрутства суб'єктів господарювання. У зв'язку з цим доводилося користуватися зарубіжними методичними підходами. Але 17.01.2002р. наказом Міністерства економіки України були затверджені методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства[30].

Ці методичні рекомендації були розроблені з метою забезпечення однозначності підходів при оцінці фінансово-господарського стану підприємств, виявленні ознак поточної, критичної чи надкритичної їх неплатоспроможності та ознак дій, передбачених статтями 156² – 156⁴ Кримінального кодексу України [4], – приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, а також для своєчасного виявлення формування незадовільної структури балансу для здійснення випереджувальних заходів щодо запобігання банкрутству підприємств.

Згідно з цією методикою, поточною неплатоспроможністю може характеризуватися фінансовий стан будь-якого підприємства, якщо на конкретний момент через випадковий збіг обставин тимчасово суми наявних у нього коштів і високоліквідних активів недостатньо для погашення поточного боргу, що відповідає законодавчому визначенню, як неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати грошові зобов'язання перед кредиторами після настання встановленого строку їх сплати, у тому числі із заробітної плати, а також виконати зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше, як через відновлення платоспроможності.

Економічним показником ознак поточної платоспроможності (Пп) при наявності простроченої кредиторської заборгованості є різниця між сумою наявних у підприємства грошових коштів, їх еквівалентів та інших високоліквідних активів і його поточних зобов'язань, що визначається за формулою:

Пп = А040 + А045 +А220 +А230 + А240 – П620; (1.13)

де А040, А045, А220, А230, А240 – відповідні рядки активу балансу; П620 – підсумок IV розділу пасиву балансу.

Від'ємний результат алгебраїчної суми зазначених статей балансу свідчить про поточну неплатоспроможність суб'єкта підприємницької діяльності. Фінансовий стан підприємства, у якого на початку і в кінці звітного кварталу мають місце ознаки поточної неплатоспроможності, а коефіцієнт покриття (Кп) і коефіцієнт забезпечення власними засобами (Кз) у кінці звітного кварталу менше їх нормативних значень – 1,5 і 0,1 відповідно, переходить у розряд критичної неплатоспроможності, і відповідає законодавчому визначенню боржника, який неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, у тому числі зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати.

Коефіцієнт покриття характеризує достатність оборотних коштів підприємства для погашення своїх боргів і визначається, як відношення суми оборотних коштів до загальної суми поточних зобов'язань за кредитами банку, інших позикових коштів і розрахунків з кредиторами.

Коефіцієнт покриття визначається за формулою:

Кп = А260 : П620 (2); (1.14)

де А620 – підсумок II розділу активу балансу.

Коефіцієнт забезпечення власними засобами характеризує наявність власних оборотних коштів у підприємства, необхідних для його фінансової сталості, і визначається, як відношення різниці між обсягами джерел власних та прирівняних до них коштів і фактичною вартістю основних засобів та інших необоротних активів до вартості наявних у підприємства оборотних активів – виробничих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції, грошових коштів, дебіторської заборгованості та інших оборотних активів.

Коефіцієнт забезпечення власними засобами визначається за формулою:

Кз = (П380 – А080) : А260; (1.15)

де П380 – підсумок розділу I пасиву балансу; А080, А260 – підсумки I і II розділів активу балансу відповідно.

Якщо ж за підсумками року коефіцієнт покриття менше 1 і підприємство не отримало прибутку, то такий його фінансовий стан характеризується ознаками надкритичної неплатоспроможності, коли задоволення визнаних судом вимог кредиторів можливе не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури.

Наявність ознак надкритичної неплатоспроможності (за підсумками року Кп < 1 за відсутності прибутку) відповідає фінансовому становищу боржника, коли він, відповідно до Закону, зобов'язаний звернутися в місячний строк до арбітражного суду з заявою про порушення справи про банкрутство, тобто, коли задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання його грошових зобов'язань в повному обсязі перед іншими кредиторами.

Якщо в кінці звітного кварталу хоча б один із зазначених коефіцієнтів (Кп або Кз) перевищує його нормативне значення або протягом звітного кварталу спостерігається їх зростання, перевага повинна надаватися позасудовим заходам відновлення платоспроможності боржника або його санації в процесі провадження справи про банкрутство. Для того, щоб підприємство оздоровити та відновити його платоспроможність протягом терміну, установленого планом санації боржника, необхідно забезпечити позитивний показник поточної платоспроможності і перевищення нормативного значення коефіцієнта покриття (Кп > 1,5) при наявності тенденції зростання рентабельності.

З метою своєчасного виявлення тенденцій формування незадовільної структури балансу у прибутково працюючого суб'єкта підприємницької діяльності і вжиття випереджувальних заходів, спрямованих на запобігання банкрутству, проводиться систематичний експрес-аналіз фінансового стану підприємств (фінансовий моніторинг) за допомогою коефіцієнта Бівера.

Коефіцієнт Бівера розраховується, як відношення різниці між чистим прибутком і нарахованою амортизацією до суми довгострокових і поточних зобов'язань, за формулою:Кб = (Ф220 – Ф260) : (П480 + П620);(1.16)

де Кб – коефіцієнт Бівера; Ф220 і Ф260 – чистий прибуток і амортизація, наведені у рядках 220 і 260 форми № 2 "Звіт про фінансові результати" відповідно; П480 і П620 – довгострокові і поточні зобов'язання (підсумки розділів III і IV),наведені у рядках 480 і 620 форми № 1 "Баланс".

Згідно з методикою коефіціент Бівера повинен перевищувати 0,2. Якщо ж фінансовий стан господарюючого суб’єкта протягом тривалого часу (1,5 – 2 роки) є незадовільним, а коефіціент не досягає нормативного значення,що відображає небажане скорочення частки прибутку, яка направляється на розвиток виробництва, то на підприємстві присутні ознаки формування незадовільної структури балансу. Така тенденція в кінцевому випадку призводить до ситуації, коли підприємство починає працювати в борг і його коефіцієнт забезпечення власними засобами стає меншим 0,1[30].

Викладені рекомендації являють собою лише загальні напрямки роботи по запобіганню банкрутству. Для виходу із кризи та подальшого розвитку необхідна розробка програми по фінансовому оздоровленю підприємства.

1.3.Сутність фінансової санації як механізму фінансової стабілізації підприємств

Одним із засобів подолання платіжної кризи та запобігання банкрутству підприємства є фінансова санація. Термін "санація" походить від латинського "sanare" і перекладається як оздоровлення або видужання.

Економічний словник трактує це поняття як систему заходів, що здійснюються для запобігання банкрутством промислових, торгових, банківських монополій. Санація може відбуватися способом об'єднання підприємства, яке перебуває на межі банкрутства з потужнішою компанією; з допомогою випуску нових акцій або облігацій для мобілізації грошового капіталу; збільшення банківських кредитів і надання урядових субсидій; перетворення короткострокової заборгованості в довгострокову; повної або часткової купівлі державою акцій підприємства, що перебуває на межі банкрутства.

Проте, на нашу думку, таке трактування цілей санації та механізму її проведення, перелік санаційних заходів є недостатньо точно окресленим, оскільки запобігання банкрутству ще не означає оздоровлення та повного виходу підприємства з фінансової кризи, а названі заходи, по-перше, не є вичерпними і, по-друге, не розкривають принципових методологічних підходів до вибору тих чи інших форм санації.

Деякі із вітчизняних авторів (наприклад І. А. Бланк) із санацією ототожнюють лише заходи щодо залучення зовнішньої фінансової допомоги, які спрямовані на запобігання оголошенню підприємства-боржника банкрутом та його ліквідації. З цим не можна погодитись, оскільки невід'ємною складовою частиною процесу оздоровлення будь-якого підприємства є мобілізація внутрішніх фінансових резервів.

Відомий фахівець у галузі банкрутства М. І. Тітов у монографії, присвяченій матеріально-правовим та процесуальним аспектам банкрутства, пропонує таке законодавче визначення санації: санація — це оздоровлення неспроможного боржника, надання йому з боку власника майна, кредиторів та інших юридичних і фізичних осіб (у тому числі зарубіжних) фінансової допомоги, спрямованої на підтримку діяльності боржника і запобігання його банкрутству. Однак це визначення також не вільне від розуміння санації тільки як інституту фінансової підтримки боржника.

Згідно із Законом України "Про банкрутство" 1992 p., під санацією розуміють задоволення вимог кредиторів та виконання зобов'язань перед бюджетом та іншими державними цільовими фондами. Згідно з таким підходом санація є лише інститутом переведення боргу. З цим теж аж ніяк не можна погодитися.

Новий Закон про банкрутство, ухвалений 1999 року, розрізняє поняття "санація" та "досудова санація". Згідно із Законом "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" санація — це система заходів, що здійснюються в процесі провадження справи про банкрутство з метою запобігання визнанню боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення його фінансового стану, а також на задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів через кредитування, реструктуризацію боргів і капіталу та (або) зміну організаційної чи виробничої структури суб'єктів підприємницької діяльності. Досудова санація — система заходів для відновлення платоспроможності боржника, які здійснюються власником підприємства-боржника з метою запобігання його ліквідації. Ці заходи стосуються реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових питань і провадяться згідно з чинним законодавством до початку порушення справи про банкрутство.

Власне тлумачення поняття "санація" має і Національний банк України. Згідно з версією НБУ режим фінансової санації — це система непримусових та примусових заходів, спрямованих на збільшення протягом визначеного періоду обсягів капіталу до необхідного рівня з метою відновлення ліквідності, платоспроможності та усунення порушень, які спричинили збиткову діяльність комерційного банку, призвели до скрутного фінансового становища, а також для ліквідації інших наслідків цих порушень.

У Законі України "Про страхування" є ще одне, досить оригінальне трактування терміна "санація". Згідно з ним, примусова санація страхової компанії передбачає:

— проведення комплексної перевірки фінансово-господарської діяльності страховика, у тому числі обов'язкової аудиторської перевірки;

— установлення заборони на вільне користування майном страховика та прийняття страхових зобов'язань без дозволу Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю;

— установлення обов'язкового для виконання графіка здійснення розрахунків зі страхувальниками;

— прийняття рішення про ліквідацію або реорганізацію страховика.

Використавши все раціональне, що є в кожному з цих трактувань, можна сформулювати одне універсальне визначення. На нашу думку, найближче до цього підійшли кілька зарубіжних економістів (Н. Здравомислов, Б. Бекенферде, М. Гелінг). Вони вважають, що санація — це система фінансово-економічних, виробничо-технічних, організаційно-правових та соціальних заходів, спрямованих на досягнення чи відновлення платоспроможності, ліквідності, прибутковості та конкурентоспроможності підприємства-боржника в довгостроковому періоді. Інакше кажучи, санація — це сукупність усіх можливих заходів, які спроможні привести підприємство до фінансового оздоровлення.

Особливе місце в процесі санації належить заходам фінансово-економічного характеру, які відображають фінансові відносини, що виникають у процесі мобілізації та використання внутрішніх і зовнішніх фінансових джерел оздоровлення підприємств. Джерелами фінансування санації можуть бути кошти, залучені на умовах позики чи на умовах власності; на поворотній або безповоротній основі.

За джерелами мобілізації фінансових ресурсів, розрізняють автономну та гетерономну санацію. Автономна санація передбачає фінансування оздоровлення підприємства за рахунок його власних ресурсів і коштів, наданих власниками та іншими особами (без залучення в санаційний процес сторонніх осіб). Гетерономна (зовнішня) санація характеризується участю в ній сторонніх осіб, зокрема банків та інших кредиторів, клієнтів, держави.

Метою фінансової санації є покриття поточних збитків та усунення причин їхнього виникнення, поновлення або збереження ліквідності та платоспроможності підприємств, скорочення всіх видів заборгованості, поліпшення структури оборотного капіталу та формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру.

У системі проведення фінансової санації підприємств розрізняють три основні функціональні блоки:

1. Розробка плану санації.

2. Санаційний аудит.

3. Менеджмент санації.

Як правило, розробкою санаційної концепції та плану санації, з доручення власників чи керівництва підприємства займаються консалтингові фірми в тісному взаємозв'язку із внутрішніми службами контролінгу (якщо такі є на підприємстві). Санаційний аудит проводиться аудиторськими компаніями на замовлення потенційних санаторів, кредиторів та інших осіб, які можуть взяти участь у фінансуванні санації.

Вирішальне значення для успішного проведення фінансового оздоровлення підприємства має організація ефективного менеджменту санації. Сутність менеджменту санації можна розглядати з двох позицій: інституціональної та з функціональної.

З інституціональної позиції до менеджменту санації можна віднести всіх фізичних осіб, яких уповноважено власниками суб'єкта господарювання чи силою закону провести фінансову санацію підприємства, тобто фактично керувати підприємством на період його оздоровлення. Досить часто до банкрутства підприємство доводить саме невміле чи навмисно неправильне управління. Зрозуміло, що керівництво підприємства, яке призвело його до фінансової кризи, як правило, не в змозі ефективно управляти фінансовою санацією. Звідси випливає необхідність заміни керівництва підприємства або передачі повноважень щодо санації третім особам. У Великобританії, наприклад, щорічно з 60 тисяч порушених справ про банкрутство близько 90% закінчується зміною керівництва.

Загалом, до осіб, які можуть бути носіями менеджменту санації, слід віднести контролюючі органи (наприклад, департамент банківського нагляду НБУ, страхнагляд тощо), консультантів, аудиторів, керуючих санацією, які призначаються відповідно до рішення арбітражного суду, представників банківських установ чи інших кредиторів, досвідчені менеджери, а також і колишнє керівництво підприємства. Розв'язання питання щодо призначення менеджменту санації є одним із першочергових заходів у рамках фінансового оздоровлення.

З функціональної позиції менеджмент санації — це система ан-тикризового управління, яка має на меті ефективне використання фінансового механізму для запобігання банкрутству та проведення фінансового оздоровлення підприємства. Функціональні сфери менеджменту санації можна розглядати як окремі фази управлінського циклу, причому в процесі санації підприємства такі цикли перманентне повторюються при досягненні певних стратегічних чи тактичних цілей.

До функціональних сфер менеджменту санації (рис. 1) слід віднести такі:

а) постановка цілей;

б) формування та аналіз проблеми (головна проблема — фінансова криза);

в) пошук альтернатив, прогнозування та оцінка наслідків їхньої реалізації (підбір та оцінка необхідного каталогу санаційних заходів);

г) прийняття рішення;

д) реалізація (проведення конкретних санаційних заходів);

е)контроль;

є) аналіз відхилень.

Важливою складовою організації дійового менеджменту санації є запровадження ефективної системи контролінгу. Вирішальним при цьому є створення системи інформаційного забезпечення, планових, аналітичних та контрольних служб. Треба зауважити, що не існує стандартних рецептів організації менеджменту санації підприємства. Кожен випадок фінансової кризи потребує індивідуального підходу до управління процесом її подолання.

Рішення про проведення санації приймається в таких, головне, ситуаціях:

1. З ініціативи суб'єкта господарювання, який перебуває в кризі, — коли існує загроза неплатоспроможності та оголошення його банкрутом у недалекому майбутньому. Рішення про санацію приймається до звернення кредиторів у арбітражний суд із позовом щодо оголошення банкрутом даного підприємства (досудова санація).

2. Після того, як боржник з власної ініціативи, звернувся до арбітражного суду із заявою про порушення справи про своє банкрутство (якщо підприємство є фінансове неспроможним або існує реальна загроза такої неспроможності). Одночасно з поданням заяви боржник повинен подати до арбітражного суду список кредиторів та дебіторів, бухгалтерський баланс, іншу інформацію, яка характеризує фінансово-майновий стан підприємства, а також (на бажання) запропонувати умови укладання мирової угоди та проведення санації.

3. Після закінчення місячного терміну від дня опублікування в офіційному друкованому органі Верховної Ради чи Кабінету Міністрів України оголошення про порушення справи про банкрутство даного підприємства — якщо надійшли пропозиції від фізичних чи юридичних осіб, котрі бажають задовольнити вимоги кредиторів до боржника та подали акцептовані комітетом кредиторів та арбітражним судом пропозиції щодо санації (реорганізації) неспроможного підприємства. За згоди кредиторів з умовами та механізмом задоволення претензій, арбітражний суд приймає рішення про припинення провадження справи про банкрутство та проведення фінансової санації юридичної особи.

4. З ініціативи фінансово-кредитної установи. Згідно із Законом України "Про банки та банківську діяльність", установа банку має право відносно клієнта, оголошеного неплатоспроможним, застосувати комплекс санаційних заходів, зокрема: передати оперативне управління підприємством адміністрації, сформованій за участю банку; реорганізувати боржника; змінити порядок платежів; використати для погашення кредиторської заборгованості виручку від реалізації продукції.

5. З ініціативи заставодержателя цілісного майнового комплексу підприємства. За невиконання зобов'язань, забезпечених іпотекою цілісного майнового комплексу підприємства, заставодержа-тель має право здійснити передбачені договором заходи з оздоровлення фінансового стану боржника, включаючи призначення своїх представників у керівні органи підприємства, обмеження його права розпоряджатися випущеною продукцією та іншим власним майном. Якщо внаслідок санаційних заходів не відновилася платоспроможність підприємства, то заставо держатель має право звернутися до арбітражного суду із заявою про стягнення майна, яке перебуває в іпотеці.

6. З ініціативи державного органу з питань банкрутства, якщо йдеться про санацію державних підприємств та підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25%. Після внесення боржника до реєстру неплатоспроможних підприємств указаний орган уповноважується здійснювати управління майном такого підприємства та розробляти пропозиції щодо його фінансової санації.

7. З ініціативи Національного Банку України — якщо йдеться про фінансове оздоровлення комерційного банку. Режим санації є превентивним заходом впливу НБУ на комерційний банк перед застосуванням санкцій, передбачених Законом України "При банки та банківську діяльність".

Економічно розвинуті країни по-різному вирішують проблеми санації та банкрутства підприємств відповідно до особливостей економічного й соціального розвитку, принципів побудови національних фінансових систем та їхніх складових — фінансів підприємств. Цілісною системою проведення фінансового оздоровлення окремого підприємства є так звана класична модель санації, яка широко використовується як основа для розробки механізму фінансової санації конкретних суб'єктів господарювання в країнах із розвинутою ринковою економікою.

Згідно з класичною моделлю санації, функціональну схему якої зображено на рис. 2, процес фінансового оздоровлення підприємства починається з виявлення (ідентифікації) фінансової кризи. Наступним етапом санації е проведення причинно-наслідкового аналізу фінансової кризи. На підставі комплексного аналізу господарської діяльності підприємства визначаються зовнішні та внутрішні фактори кризи, вид кризи, її глибина та якість фінансового стану фірми.

Під час аналізу здійснюється експертна діагностика фінансово-господарського стану підприємства, визначаються його сильні та слабкі сторони. На підставі результатів причинно-наслідкового аналізу, згідно з класичною моделлю санації, робиться висновок про санаційну спроможність підприємства, а відтак — про доцільність чи недоцільність санації даної господарської одиниці. Якщо підприємство перебуває в глибокій кризі, не сумісній із дальшим його існуванням, то приймають рішення про консервацію та ліквідацію суб'єкта господарювання. Інакше санація означатиме лише відстрочку часу ліквідації підприємства і нічого, крім додаткових збитків, власникам та кредиторам не дасть. Ліквідація може здійснюватися на добровільній основі або в примусовому порядку.

У разі, коли підприємство має справді реальні надії на виправлення становища, приймають рішення про розробку санаційної концепції з метою проведення фінансового оздоровлення, з одночасним визначенням цільових орієнтирів. Що раніше на санаційне спроможному підприємстві розпочнеться санація, то більші шанси на її успіх.

У разі прийняття рішення на користь санації слід здійснити невідкладні заходи щодо поліпшення ліквідності, платоспроможності підприємства та оптимізації структури капіталу в напрямку зменшення питомої ваги кредиторської заборгованості. З цією метою доцільно реалізувати так звану шокову (Crach) програму.

Окремим аналітичним блоком у класичній моделі є формування стратегічних цілей та тактики проведення санації. За визначення цілей санації слід ураховувати, що кожне підприємство має обмежені ресурси, обмежені можливості збуту продукції та мусить провадити свою діяльність у рамках правового поля відповідної держави. Цілі мають бути реальними та придатними для кількісного (чи якісного) вимірювання. Головною стратегічною метою санації є відновлення ефективної діяльності підприємства в довгостроковому періоді. Для досягнення цієї мети слід узгодити тактичні цілі, а саме:

* сферу діяльності, асортимент продукції та її споживачів;

* основні вартісні цільові показники (виручка, прибуток, ліквідність тощо).

Лише за умови досягнення консенсусу щодо тактичних цілей між сторонами, відповідальними за прийняття рішень, можна досягти головної стратегічної мети санації.

Стратегія — це, власне, узагальнена модель дій, необхідних для досягнення поставлених цілей через координацію та розподіл ресурсів компанії. Конкретні оперативні заходи в санаційній стратегії не відображаються. Кінцева мета санаційної стратегії полягає в досягненні довгострокових конкурентних вигод, які б забезпечили компанії високу рентабельність. Суть її полягає у виборі найліпших варіантів розвитку фірми та в оптимізації політики капіталовкладень.

Відповідно до вибраної стратегії розробляється програма санації, тобто система запрогнозованих, взаємозв'язаних заходів, спрямованих на виведення підприємства з кризи. Вона формується на підставі комплексного вивчення причин фінансової кризи, аналізу внутрішніх резервів, висновків про можливості залучення стороннього капіталу та стратегічних завдань санації.

Наступним елементом класичної моделі оздоровлення є проект санації, який розробляється на базі санаційної програми і містить техніко-економічне обгрунтування санації, розрахунок обсягів фінансових ресурсів, необхідних для досягнення стратегічних цілей, конкретні графіки та методи мобілізації фінансового капіталу, строки освоєння інвестицій та їхньої окупності, оцінку ефективності санаційних заходів, а також прогнозовані результати виконання проекту.

Важливим компонентом санаційного процесу є координація та контроль за якістю реалізації запланованих заходів. Менеджмент підприємств повинен своєчасно виявляти та використовувати нові санаційні резерви, а також приймати об'єктивні кваліфіковані рішення для подолання можливих перешкод під час здійснення оздоровчих заходів. Дійову допомогу тут може надати оперативний санаційний контролінг, який синтезує інформаційну, планову, консалтингову, координаційну та контрольну функції. Завданням санаційного контролінгу є контроль за ходом реалізації плану санації, ідентифікація оперативних результатів, аналіз відхилень та підготовка проектів рішень щодо використання виявлених резервів та подолання додаткових перешкод.

2. Аналіз фінансово-господарської діяльності та причин кризового стану ТОВ «Домус Готель-1»

2.1. Загальна характеристика ТОВ "Домус Готель-1"

ТОВ "Домус Готель-1" належить до готельного ланцюга "Холідей Інн Готелі і Курорти", ТОВ “Домус Готель-1” можна віднести до такого типу готелів як сімейні.

Готель «Домус Готель-1» був відкритий в 1998 році. На посаду Генерального Менеджера був запрошений професійний керуючий з досвідом роботи 20 років в індустрії гостинності, 8 з який — керування готелями. Готель «Домус Готель-1» відповідає міжнародним стандартам марки «Холідей Інн» і дотримується політики ланцюга "Холідей Інн Готелі і Курорти". Готелю привласнений статус 4 зірок.

Готель розташований у 15 хвилинах їзди від залізничного вокзалу “Київ-пасажирський” й у 35 хвилинах їзди від Майдану Незалежності (готель надає свої власні мікроавтобуси) у мальовничому, безпечному й екологічно чистому куточку.

Крім комфортного проживання в номерах готель пропонує своїм гостям 2 ресторани, бар, боулинг і інші види спорту, як літнього (велосипеди, прекрасно оснащений тенісний корт), так і зимового спорту (коники, лижі, снігоходи, підлідна риболовля), казино, сауну, басейн, тренажерний зал, масаж, салон краси, пральню і хімчистку, пункт обміну валюти, бізнес-центр,

У гостей готелю є багатий вибір місць, де вони можуть покуштувати вкуснейшие блюда європейської кухні і відпочити в затишній і теплій атмосфері 2 ресторанів готелю («Роза вітрів», «Кияночка») і банкетних залів. Особливою гордістю готелю можна назвати намети на свіжому повітрі, що функціонують улітку, де гості готелю можуть самі приготувати шашлик. Особливим успіхом такі намети користуються у іноземних гостей.

Ресторани готелю славляться прекрасною кухнею і високим рівнем обслуговування.

Кожен відвідувач готелю також може відпочити і підтримати форму в спортивно-оздоровчому центрі. Відвідування тренажерного залу, фінської сауни, солярію, і масажного кабінету залишає незабутні враження в кожного відвідувача.

Відмінний сервіс, надійна служба безпеки і прийнятні ціні зроблять прибування в Готельному комплексі максимально приємним. У готелі діє система розрахунків по кредитних картках VISA, Master Card, American Express, Diners Club .).

На території готелю мається охоронювана безкоштовна автостоянка.

Бізнес-центр пропонує усі види секретарських робіт, комп'ютерні і друковані послуги, доступ до мережі Інтернет, факсимільний зв'язок.

Готель має 154 прекрасно оснащених номерів (включаючи номера люкс) із супутниковим телебаченням, кондиціонером, міні-баром, радіо, телефоном із прямим виходом на міжнародний зв'язок, мається можливість для підключення комп'ютера в номері.

Номери поділяються на:

• одномісний з великим ліжком (96 номерів);
• двомісний (50 номерів);
• 2-х кімнатний люкс (4 номера);
• 3-х кімнатний люкс (2 номера);
• 4-х кімнатний люкс (2 номера).

На готельні послуги готелю «Домус Готель-1» існує опублікований тариф:

Одномісний номер – 154$

Двомісний номер – 170$

Тримісний номер – 190$

2-х кімнатний люкс — 250$

3-х кімнатний люкс — 330$

4-х кімнатний люкс — 440$

Ціни за номери зазначені в доларах США. Оплата за номер здійснюється в гривні за офіційним курсом НБУ на дату отримання послуг готелю. Діти до 16 років з номері з батьками проживають безкоштовно. У вартість входить 20% ПДВ, сніданок — шведський стіл (буфет).

Для підвищення відсотка завантаження готелю проводиться політика стимулювання продажів номерів компаніям, туристичним агентствам, авіакомпаніям. При груповому бронюванні номерів надаються диференційовані знижки на проживання, харчування, розваги.

Деякі види послуг (наприклад, користування сауною, басейном, тренажерним залом) для гостей готелю — безкоштовні.

Готель також надає безкоштовний шаттл (маршрутне таксі) до/з центра міста Київ (вул.Володимирівська).

Сегмент «Служба прийому і розміщення» означає те, що заявка на бронювання була прийнята співробітником цієї служби.

«Контракти» полягають між Відділом продажів і інших організацій (великими корпораціями, туристичними компаніями)

«Спец. пакети» — це різні спеціальні пропозиції, зв'язані з визначеними подіями, такими як, Новий рік, 8 березня, 23 лютого, весілля.

Заявки на групове бронювання надходять з Відділу продажів у Відділ бронювання.

Готель укладає контракти з авіакомпаніями і приймає пасажирів (при наявності гарантійного листа і ваучера для кожного) у випадку затримки і скасування рейса.

Незважаючи на невелику вартість номера при тривалому проживанні, адміністрація готелю намагається збільшити цей сегмент для підвищення відсотка завантаження готелю.

До складу ТОВ “Домус-Готель 1” входять такі структурні служби: служба управління номерним фондом; адміністративна служба; служба суспільного харчування; комерційна служба; інженерні (технічні) служби; допоміжнії додаткові служби.

Служба управління номерним фондом займається рішенням питань, зв'язаних із бронюванням номерів, прийомом туристів, що прибувають у готель, їхньою реєстрацією і розміщенням по номерах, а також відправленням додому чи до наступного пункту маршруту подорожі після закінчення терміну проживання, забезпечує обслуговування туристів у номерах, підтримує необхідний санітарно-гігієнічний стан номерів і рівень комфорту в житлових приміщеннях, займається наданням побутових послуг гостям. Склад служби: менеджер по експлуатації номерів, служба прийому і розміщення, служба покоївок, об'єднана сервісна служба (швейцари, коридорні, гардеробники), служба портьє, служба консьєржа, служба посильних, інспектор по прибиранню номерів, служба безпеки.

Адміністративна служба відповідає за організацію керування всіма службами готельного комплексу, вирішує фінансові питання, питання кадрового забезпечення, займається створенням і підтримкою необхідних умов праці для персоналу готелю, контролює дотримання встановлених норм і правил по охороні праці, техніці безпеки, протипожежної й екологічної безпеки.

Склад служби: секретаріат, фінансова служба, кадрова служба, еколог, інспектори по протипожежній безпеці і техніці безпеки.

Служба суспільного харчування забезпечує обслуговування гостей підприємства в ресторанах, кафе або барах готелю, вирішує питання по організації й обслуговуванню банкетів, презентацій і т.д. : Склад служби: кухня, ресторан, бари, кафе, служба банкетинга.

Комерційна служба займається питаннями оперативного і стратегічного планування. Аналізує результати господарської і фінансової діяльності. Склад служби: комерційний директор, служба маркетингу.

Інженерні (технічні) служби — створюють умови для функціонування систем кондиціонування, теплопостачання, санітарно-технічного устаткування, електротехнічних пристроїв, служб ремонту і будівництва, систем телебачення і зв'язку. Склад служби: головний інженер, служба поточного ремонту, служба благоустрою території, служба зв'язку.

Допоміжні служби забезпечують процес роботи готельного комплексу, пропонуючи послуги пральні, швейної, білизняних служб, служби прибирання приміщень, множної служби, послуги складу й ін. Додаткові служби надають платні послуги. У їхній склад входять перукарня, басейн, сауна, солярій, аерарій, спортивні спорудження й інші підрозділи.

2.2. Аналіз фінансового стану підприємства

Фінансовий стан є найважливішою характеристикою ділової активності і надійності підприємства. Він визначається наявним в розпорядженні фірми „Домус Готель-1” майна і джерел його фінансування, а також фінансовими результатами діяльності фірми „Домус Готель-1”.

Як свідчать дані табл. 2.1, за період 2003-2005 рр. виручка від реалізації продукції підприємства збільшилася на 83,3 %, або на 50184 тис.грн. у грошовому виразі. Нажаль, собівартість продукції зростала у цей же час випереджаючими темпами – на 98,97 %, хоча у абсолютному розмірі зростання витрат було помітно меншим, аніж доходів – на 38977,8 тис.грн. Саме це сприяло збільшенню розміру валового прибутку у 2005 р. на 2072,2 тис.грн. (майже на 17,5 %) порівняно з 2003 р. Але, слід відмітити, що у 2005 р. внаслідок двократного переважання темпів росту собівартості над доходом від основної діяльності відбулося зниження розміру валового прибутку порівняно з 2004 р. на 4888,1 тис.грн.

Зростання адміністративних витрат на витрат на збут за невеликих розмірів інших операційних доходів протягом 2004-2005 р. призвело до зменшення фінансових результатів від операційної діяльності з 6122,6 тис.грн. у 2003 р. до 2357,7 тис.грн. у 2005 р.

Ще однією негативною рисою виробничо-господарської діяльності підприємства є величезне зростання фінансових витрат, розмір яких збільшився за період, що аналізується на 1519,1 тис.грн. У той же час, інші доходи зросли лише на 454,6 тис.грн., а інші витрати – на 341,4 тис.грн. У кінцевому підсумку це призвело до того, що, починаючи з 2004 р. підприємство є безприбутковим.

Суттєві зміни відбулися у розмірі та структурі витрат на виробництво продукції ТОВ «Домус Готель-1» (табл. 2.2).

За даними табл. 2.2 видно, що загальний розмір операційних витрат ТОВ «Домус Готель-1» збільшився протягом 2004-2005 р. на 10310,2 тис.грн. та став на 12 ,64% більше, ніж у 2003 р. Відмітимо, що найбільше зростання характерне для матеріальних витрат – їх розмір підвищився на 17324,7 тис.грн. (або на 34,8 %). Зростання характерне й для витрат на оплату праці та відрахування на соціальні заходи (на 2732,6 тис.грн. та 1080,7 тис.грн. відповідно), а також розмір амортизаційних відрахувань (на 442,2 тис.грн.). У той же час, розмір інших витрат був значно зменшений – на 11270 тис.грн. (більш ніж на 47 %), що можна розцінювати позитивно.

У структурі операційних витрат ТОВ «Домус Готель-1» переважають матеріальні витрати. Не зважаючи на те, що у 2004 р. їхня частка у загальному обсязі операційних витрат дещо знизилася порівняно з 2003 р. (до 61,05 %), у 2005 р., за рахунок стрімкого зростання цін на сировину та матеріали, а також електроенергію, частка цих витрат збільшилася до 73,05 %.

Частка витрат на оплату праці також зросла протягом періоду, що аналізується (з 9,32 % у 2003 р. до 10,05 % у 2005 р.). Але, більш ніж удвічі зменшилася питома вага інших витрат, на які у 2005 р. приходилося лише 10 % усіх операційних витрат підприємства.

Зміни у основних результатах діяльності підприємства супроводжувалися суттєвими змінами у складі його майна, які проілюстровані даними табл. 2.3.

Загальна вартість майна ТОВ «Домус Готель-1» протягом останніх двох років зросла майже вдвічі — на 97,1 % або на 20417,8 тис.грн. у вартісному виразі.

Таке зростання було обумовлено, насамперед, майже п’ятикратним збільшенням дебіторської заборгованості (її розмір збільшився на 12176,1 тис.грн.), а також закупівлею нового технологічного обладнання, що віддзеркалилося на вартості основних фондів — вона зросла за період, що аналізується, на 7796,6 тис.грн. Пояснення збільшення дебіторської заборгованості лежить у площині незадовільної роботи з покупцями продукції підприємства, яка позначається на несвоєчасності отримання грошових коштів за відвантажену продукцію. При цьому, внаслідок розширення обсягів виробництва завдяки технологічному оновленню на підприємстві, розмір дебіторської заборгованості швидко накопичується. Це призводить до зниження ефективності використання основних фондів, які було придбані за рахунок кредитів, отриманих ТОВ“Домус-Готель-1” протягом 2003 та 2004 рр.Звертає на себе увагу й збільшення розміру грошових коштів на рахунках підприємства більш ніж у 8,7 разу. Це також є наслідком збільшення обсягів виробництва завдяки впровадженню нового обладнання. У той же час, підприємство значно скоротило розмір товарно-матеріальних запасів (на 599,2 тис.грн.) та інших оборотних активів – на 59,2 тис.грн.

У структурі майна підприємства відбулися наступні зміни: якщо станом на 1.01.04 р. частка основних засобів перевищувала 56,31 %, то на 1.01.06 р. вона становила ледве більше 47 %. Найбільшою питомою вагою станом на 1.01.06 р. характеризуються оборотні активи – 52,4 %, а в них – дебіторська заборгованість займає більш ніж 70 %. Частка ТМЗ у складі оборотних активів скоротилася протягом 2004 р. майже вдвічі – з 61,88 % до 36,97 %, а у 2005 р. – ще на 13,74 %. Дещо збільшилася частка грошових коштів (на 4,08 %).

Щодо джерел формування майна підприємства, то протягом 2004-2005 рр. в них відбулися наступні зміни (табл. 2.4).Збільшення загального розміру джерел фінансових ресурсів підприємства за період з 1.01.04 р. по 01.01.06 р. на 20417,8 тис.грн. відбувалося за рахунок, перш за все збільшення розміру залучених коштів, величина яких зросла на 17110,5 тис.грн. (більш ніж у 2,7 разу).

Розмір власного капіталу підприємства протягом усього періоду, що аналізується, поступово зростав.

Загальне зростання власних коштів, вкладених у майно підприємства склало 23 %. Основним джерелом цього зростання став інший додатковий капітал, величина якого збільшилася на 3132,1 тис.грн. Внаслідок безприбуткової діяльності підприємства, воно дуже обмежене у джерелах поповнення власного капіталу, хоча й використовувало інші методи його поповнення. Так, протягом 2004 р. підприємство здійснило додаткову емісію акцій на загальну суму 300 тис.грн. Але це не стало суттєвим чинником зростання розміру фінансових ресурсів, оскільки, як це вже було зазначено раніше, домінуючу роль у складі фінансових ресурсах ТОВ «Домус Готель-1» відіграють залучені кошти.

Щодо складу та структури останніх, то відмітимо, що підприємство намагається використовувати різноманітні зовнішні джерела фінансування: як довгострокові, так й короткострокові кредити.

2.3. Аналіз ліквідності і платоспроможності

Вже на попередньому етапі аналізу було визначено, що існуючий стан й структура майна ТОВ «Домус Готель-1» та джерел його формування визначають незадовільний фінансовий стан підприємства, про що свідчать показники, наведені у табл. 2.5.

Не зважаючи на збільшення розмір оборотних активів підприємства, внаслідок величезного зростання кредиторської заборгованості, відбулося погіршення стан ліквідності та платоспроможності ТОВ «Домус Готель-1». Так, на підприємстві не виконується жодне з рекомендованих значень відповідних показників. Навіть зростання розміру грошових коштів не призвело до суттєвого покращення абсолютної ліквідності підприємства.

Зростання притаманне також й проміжному коефіцієнту покриття, яке визване збільшенням дебіторської заборгованості у складі оборотних активів підприємства. Але, внаслідок відчутного скорочення розміру товарно-матеріальних запасів, відбулося не тільки зменшення відповідного коефіцієнту ліквідності, але й загального коефіцієнту покриття. ТОВ «Домус Готель-1» не в змозі розрахуватися з поточними зобов’язаннями навіть за рахунок спрямування на ці цілі усіх власних оборотних активів.

Таким чином, ТОВ «Домус Готель-1» можна визнати неплатоспроможним підприємством з неефективною структурою оборотних активів, що потенційно несе загрозу його фінансовій стійкості та можливостям самофінансування.

Цей висновок підкріплюється й подальшим аналізом показників, що відбивають співвідношення різних джерел фінансування у їх загальному обсязі.

Внаслідок збільшення кредиторської заборгованості, яке відбувалося на тлі скорочення темпів зростання власного капіталу, спостерігається зменшення автономії підприємства та все більша його залежність від зовнішніх джерел фінансування.

Якщо на 1.01.04 р. розмір власного капіталу у 2,3 разу перевищував обсяг залучених ресурсів, то станом на 01.01.06 р. він вже був на 30 % меншим. Зростання фінансової залежності простежується й на прикладі величини власного оборотного капіталу. Якщо у 2003 р. підприємство формувало необхідні запаси оборотних активів за рахунок власних засобів, то у 2004-2005 рр. воно повністю перейшло на використання для цих цілей виключно залучених засобів. Нестача власних оборотних коштів складає більш ніж 1,5 млн. грн., що складає лише 1,3 % річного обсягу виробництва продукції на може вважатися несуттєвим. Але сам факт зростання виручки від реалізації продукції за умов зменшення власного оборотного капіталу й збільшення залежності від зовнішніх джерел фінансування характеризує підприємство як таке, що має усі ознаки нестійкого виробництва з непередбачуваними перспективами й наслідками фінансово-господарської діяльності.

3. Шляхи подолання фінансової кризи на підприємстві та реалізації санаційних заходів

3.1. Загальна характеристика проекту санації ТОВ "Домус Готель-1"

До складу готельного господарства ТОВ "Домус Готель-1"входить спеціалізований комплекс „Добриня”, який розташовано на Лісовому масиві. Насьогодні цей комплекс використовується виключно для розміщення клієнтів й відряджених, які прибувають у м.Київ з метою вирішення певних питань на підприємстві. При цьому номерний фонд СК „Добриня”, який складає 400 місць, використовується лише на 15 % й приходить у занепад.

Вважаємо за доцільне в межах санації ТОВ "Домус Готель-1" розробити й впровадити інвестиційний проект з технологічного оновлення цього готельного комплексу з наданням йому статусу готелю санаторного типу.

Номінальна ліжкова потужність (за проектом) — 500 місць, реальна (після неостаточної модернізації номерного фонду) — 350 місць.

Згідно з маркетинговою стратегією підприємства планується пропонувати великим підприємствам України викупати не путівки, а певну кількість днів санаторно-курортного та туристичного обслуговування зі стандартизованим набором послуг. Окрім того, пропонуватиметься додатковий перелік послуг із розрахунку, що сплата за них віднімається від вартості одного дня передплаченого сервісу. Таким чином, якщо загальна розрахункова кількість ліжко-місць після реалізації інвестиційного проекту буде дорівнювати 500, то, зважуючи на реальні обсяги замовлень у попередні роки та вимоги до забезпечення ефективного їх використання, загальна кількість путівок буде сягати 20010 на рік. При цьому вони будуть розподілені на 200 комплектів по 100 днів у кожному, які й будуть пропонуватися великим підприємствам.

Витрати на сировину й матеріали для реалізації проекту складають 4626984,56 грн., у перерахунку на один комплект пропозиції (100 днів санаторно-курортного обслуговування на 4 особи) ці витрати складуть 23134,92 грн.

У відповідності із виробничою програмою, річний фонд оплати праці при переході на нові види туристичних та санаторно-курортних послуг з наданням вказаних видів послуг становитиме 3760292 грн. Відмітимо, що до складу загального фонду оплати праці входить як фонд основної заробітної плати, так й фонд додаткової заробітної плати. Розмір останнього визначається у відповідності із діючим на ДП СКК “Добриня” положенням про преміювання, за яким граничний розмір премії за виробничими результатами для перших двох категорій працівників підприємства дорівнює 30 % від основної заробітної плати, а третьої категорії працівників – 20 % від основної заробітної плати. Відповідно, розмір нарахувань на фонд оплати праці, передбачений діючим законодавством складатиме 1222094,9 грн. на рік.

Для проведення оцінки ефективності запропонованого проекту зауважимо, що за результатами маркетингових досліджень було запропоновано встановити наступну ціну на один комплект 155250 грн., що дорівнює 388,12 грн. на 1 особу на день. Виходячи із запланованого обсягу надання послуг, який ґрунтується на дослідженні ринку санаторно-курортного лікування та туристичних послуг, витрат на виробництво та витрат, пов’язаних із обслуговуванням інвестування, розрахуємо основні показники реалізації проекту (табл. 3.1.).

Як свідчать дані табл. 3.1, за результатами реалізації запропонованого інвестиційного проекту вже у перший рік буде отримано чистий прибуток у розмірі 3627353,8 грн., який у подальшому буде постійно зростати та на 10 рік освоєння виробництва складатиме 61828507,3 грн.

Для формування остаточного висновку щодо привабливості проекту в якості об’єкту інвестування, необхідно розрахувати чистий грошовий потік, дисконтований грошовий потік, внутрішню норму доходності та термін окупності кожного з запропонованих проектів.

За результатами розрахунків видно, що розмір чистого грошового потоку за проектом вже у першій рік його реалізації складатиме 2428,7 тис.грн., а протягом 10 років дорівнюватиме 60628,8 тис.грн.

Кінцевий висновок про привабливість запропонованого проекту можливо зробити на підставі розрахунку чистого приведеного доходу (дисконтованого грошового потоку) та індексу доходності. Розрахунки проведено за ставкою дисконтування 15 % (табл 3.2).

Як свідчать розрахунки, у перші 4 роки розмір сумарного дисконтованого грошового потоку за проектом складатиме 19801107,33 грн.. У цілому, за 10 років реалізації проекту сумарний дисконтований грошовий потік складатиме 86070197,70 грн. На підставі проведених розрахунків можна обчислити коефіцієнт рентабельності інвестицій. Для цього використовують формулу:

Рентабельність інвестицій = Чистий дисконтований дохід / Розмір інвестицій

Таким чином:

РІ=86070197,70 /16200100 = 5,3129

де 86071097,70 – чистий дисконтований дохід за проектом;

16200100 – сумарні витрати на інвестування (12 млн. грн. – основна сума інвестицій, 4200100 грн.– відсотки).

Визначення доцільності реалізації проекту за показником внутрішньої ставки доходу (IRR) проведемо за допомогою розрахунків, що наведені у табл. 3.3. Зауважимо, що внутрішня ставка доходу показує очікувану доходність проекту і відповідний, максимально допустимий, відносний рівень витрат, які можуть бути пов’язані з певним проектом. У практичній діяльності розрахунок цього показника здійснюють або на спеціалізованому фінансовому калькуляторі, або методом послідовного підбору. При цьому слід обирати таку ставку дисконту, щоб одержати значення теперішньої вартості, що дорівнює початковим інвестиціям.

Як свідчать розрахунки, для запропонованого проекту граничним є рівень витрат у 55 %. Приблизно за такою ставкою дисконту початкові інвестиції будуть дорівнювати чистому дисконтованому доходу за проектом.

Термін окупності проектів можна розрахувати логічним шляхом. Для цього за даними табл.3.4 визначимо, через яку кількість років після початку реалізації проекту, розмір сумарного грошового потоку буде більшим за розмір початкових інвестицій (12 млн.грн.). Для запропонованого проекту такий момент наступає на 3 рік (сумарний дисконтований грошовий потік у 3 році складає 12611424,26. Надалі, визначимо, у який саме момент кожного з років наступає момент окупності первинних інвестиційних витрат. За проектом, що розглядається після закінчення 2 року його реалізації для повного погашення інвестиційних витрат необхідно отримати 5028850 грн. (інвестиційні витрати мінус сумарний чистий дисконтований грошовий потік за 2 роки).

Усього ж за 3 роки реалізації цього проекту буде отримано 5640274,39 грн. Тобто, необхідний для повного погашення інвестиційних витрат розмір чистих дисконтованих грошових надходжень дорівнює 89,15 % його річного розміру (у 3 рік з початку реалізації проекту). Таким чином, у 11 місяці третього року з початку реалізації проекту настане момент окупності інвестиційних витрат (11 місяців – це 89,15 % року). Точний термін окупності проекту складає 2 роки й 325 днів.

Таким чином, реалізація запропонованого проекту, який передбачає добудову основного корпусу готелю СК “Добриня” та придбання нового медичного й допоміжного устаткування, що відповідатиме світовим стандартам, є доцільною та економічно обґрунтованою, такою, що повністю відповідає цілям діяльності готельної адміністрації м.Київ, її завданням та стратегії розвитку.Як доводять розрахунки, реалізації цього проекту дозволить отримати значний розмір прибутку та у підсумку може призвести до покращення фінансового стану ТОВ "Домус Готель-1" й його виходу з кризової ситуації.

3.2. Оцінка результативності санаційних заходів та їх впливу на фінансовий стан підприємства

У поточній діяльності ТОВ "Домус Готель-1" під час реалізації санаційних процедур перш за все необхідно здійснювати розрахунки потреб в зовнішньому фінансуванні підприємства. Ці потреби ґрунтуються на браку власних коштів та постійній необхідності в створенні товарно-матеріальних запасів з їх подальшим використанням в виробничої діяльності. Тому визначення фінансових потреб підприємства та оцінка їх можливого впливу на фінансове становище підприємства (перш за все прибутковість діяльності) є важливою складовою оперативного фінансового планування.

Як свідчить багаторічна практика провідних зарубіжних підприємств, найбільш влучним є застосування методу відсотка від товарообігу для визначення потреб в зовнішніх фінансових ресурсах. Користуючись цим методом, відповідальні за оперативне планування на підприємстві, за наказом керівника (власників підприємства), розраховують майбутні потреби в зовнішньому фінансуванні. При цьому використовується звітна база підприємства та показники, які відображають поточні справи підприємства в галузі товарообігу.

Обсяги фінансування за рахунок зовнішніх джерел визначаються за формулою:

А.р.ІІ – підсумок другого розділу активу балансу, який відображує розмір активів, що змінюються в залежності від обсягів виробництва;

П.р.ІІІ – підсумок третього розділу пасиву балансу, який відображує розмір пасивів, що змінюються в залежності від обсягів виробництва;

Т – обсяг виробництва підприємства в попередній період;

К – відношення чистого прибутку до обсягу виробництва за попередній період.

Для використання цієї формули потрібно розрахувати залежність розміру активів та пасивів від товарообігу за попередній період.

Крім того, маючи на увазі те, що великий обсяг кредиторської заборгованості негативно впливає на фінансове становище підприємства, керівництво повинне розробити певні заходи щодо зменшення обсягів цієї заборгованості, при цьому утримуючи її в межах визначених потреб, а також контролювати виконання цього рішення.

В межах планування керівництво також повинен цікавити й мінімальний обсяг грошей, які потрібні для здійснення поточної діяльності підприємства. З цією метою необхідно контролювати розміри кредиторської заборгованості та оцінювати показники її оборотності. Знаючи розміри цих показників можливо визначити мінімальну потребу в грошах:

Управління дебіторською заборгованістю полягає в виробленні та реалізації певної політики цін та комерційних кредитів, яка спрямована на прискорення повернення боргів та зниження ризику неплатежів. Процес управління ускладнюється в умовах нерівномірної за групами товарів інфляції. Зміна співвідношень між темпами інфляції в виробництві матеріальних ресурсів та готової продукції може змінити політику підприємства.

Внаслідок того, що на сьогоднішній день у вітчизняних підприємств немає об¢єктивних причин для планування суми чистого прибутку, тому як досі значними є інфляційні процеси, коливання цін на сировину та готову продукцію та ін., найбільш реальним є використання першого засобу. В цьому випадку розрахунок окремих показників плану здійснюється в такій послідовності.

1. визначення планового обсягу реалізації продукції базується на виробничій програмі, що розроблена з урахуванням потенціалу відповідного товарного ринку. Базовим показником розрахунку планової суми реалізації продукції є запланований обсяг виробництва товарної продукції. Модель розрахунку планового обсягу реалізації продукції задається наступною формулою:

ОРп = ЗГПп + ПТП – ЗКПк (3.5)

де ЗГПп – сума запасів готової продукції на початок періоду;
ЗГПк – сума запасів готової продукції на кінець періоду;

ПТП – сумарний обсяг виробництва готової продукції .

Плановий обсяг реалізації продукції диференціюється в розрізі реалізації за готівку та з наданням товарного (комерційного) кредиту.

2. Розрахунок планового коефіцієнту інкасації дебіторської заборгованості здійснюється виходячи з фактичного її рівня в звітному періоді з урахуванням заходів щодо змін політики надання товарного кредиту.

3. Розрахунок планової суми надходження грошових коштів від реалізації продукції здійснюється за формулою:

ПДСп= ОРпн + (ОРпк * КІ) + НОпр, (3.6)

де ОРпн – плановий обсяг реалізації продукції за готівку в періоді, що розглядається ;

ОРпк – обсяг реалізації продукції в кредит в поточному періоді;

КІ – коефіцієнт поточної інкасації дебіторської заборгованості;

НОпр — сума раніше неінкасованого залишку дебіторської заборгованості.

Розрахований показник планової суми надходжень грошових коштів від реалізації продукції характеризує запланований обсяг позитивного грошового потоку підприємства від операційної діяльності.

4. Визначення планової суми операційних витрат здійснюється за формулою:

РДСп = ОВп + НПд + НПп – АОп, (3.7)

де ОВп — планова сума операційних витрат з виробництва та реалізації продукції;

НПд – планова сума податків та зборів, які виплачуються за рахунок доходу;

НПп – планова сума податків, які виплачуються за рахунок прибутку;

АОп – планова сума амортизаційних відрахувань від основних засобів та нематеріальних активів.

Даний показник планової суми витрачання грошових коштів характеризує запланований обсяг від¢ємного грошового потоку підприємства з операційної діяльності.

Використання наведеного методу розрахунків грошових потоків дає змогу визначити необхідний розмір грошових коштів, які потрібні для фінансування підприємства. Внаслідок передбаченості витрат та надходжень у підприємства з¢являється можливість ефективно керувати процесами формування дебіторської та кредиторської заборгованості, своєчасно визначати додатковий розмір грошових потоків, які потрібні підприємству та залучати їх виключно в необхідній сумі за рахунок формування кредиторської заборгованості. При цьому можливо запобігти формуванню невиправдано великої кредиторської заборгованості. Крім того, при планування грошових надходжень іноді вдається визначити ту частку грошових коштів, які умовно є непотрібними підприємству на певний час. Для більш ефективного використання таких коштів можливе планування формування додаткової дебіторської заборгованості шляхом продажу товарів у кредит. При чому, якщо кредит буде надано на певних умовах, й перш за все, на умові повернення суми заборгованості з певним відсотком, це дасть змогу отримати додатковий дохід від позаопераційної діяльності.

Управління дебіторською заборгованістю є важливою складовою фінансового менеджменту на підприємствах. Тим більшого значення здобуває цей напрямок роботи керівника в умовах значної нестачі власних фінансових ресурсів та великої залежності від позичених грошових коштів. Саме розв¢язання проблем, які виникають на підприємстві в зв¢язку з накопиченням великих сум несплачених йому боргів за продукцію, яка вже відвантажена, можуть призвести до отримання грошових коштів, покращення ліквідності та платоспроможності, прискорення обертання оборотних коштів та їх відносне вивільнення. Існує багато методів управління дебіторською заборгованістю, які базуються на попередньому аналізі її динаміки та структури. Особливості, які характерні для дебіторської заборгованості ТОВ „Домус-Готель 1” визначені раніше та є відправним пунктом для розробки напрямків вдосконалення кредитної політики підприємства та формування нових засад управління нею.

Одним з визнаних підходів щодо формування дебіторської заборгованості в умовах ринкових відносин є об¢єктивне визначення можливої суми фінансових ресурсів, які інвестуються підприємством в дебіторську заборгованість по товарному (комерційному) та споживчому кредиту. При розрахунку цієї суми необхідно враховувати заплановані обсяги реалізації продукції в кредит, середній період надання відстрочки платежу по окремим формам кредиту, середній період прострочки платежів виходячи з господарської практики, що склалася, коефіцієнт співвідношення собівартості та ціни продукції, яка реалізується в кредит.

Розрахунок необхідної суми фінансових ресурсів, які інвестуються в дебіторську заборгованість, здійснюється за наступною формулою:

Ідз = ((ОРпк) * Кс/ц * (ТІдз¢+ ТІдз¢¢)) / 360, (3.8)

де Ідз – необхідна сума фінансових ресурсів, які інвестуються в дебіторську заборгованість;

ОРпк – запланований обсяг реалізації продукції в кредит;

Кс/ц – коефіцієнт співвідношення собівартості та ціни продукції, який має вираз дробу;

ТІдз¢- середній період інкасування заборгованості по товарах, строк сплати за які не настав;

ТІдз¢¢- середній період інкасування простроченої заборгованості.

Згідно з цією формулою можливо розрахувати реально необхідну суму дебіторської заборгованості, яка формується внаслідок надання товарних кредитів покупцям.

Аналіз попередніх фінансових звітів показує, що ТОВ „Домус-Готель” постійно знаходиться в залежності від зовнішніх джерел фінансування. Одним з доказів цього вислову є постійне зростання кредиторської заборгованості та невеликий розмір власних коштів. Так, загальний розмір власних коштів підприємства на 1.01.2004 р. становив 18099,4 тис.грн., В той же час у 2003 році підприємство має величезну кредиторську заборгованість (більш ніж 16 млн. у середньому на рік), що є побічним доказом браку коштів на фінансування поточних потреб.

Таким чином, діяльність підприємства знаходиться в значній залежності від зовнішніх джерел фінансування. Тому необхідно визначити перспективні обсяги кредиторської заборгованості з метою їх більш ефективного використання та зменшення розміру зовнішньої заборгованості підприємства. При цьому необхідно дотримуватися умов розрахунків з постачальниками продукції та бюджетом, а також з персоналом по заробітній платі. Все це можливо, якщо заздалегідь визначити потребу в ресурсах на фінансування розширення виробництва в межах підходу, який був запропонований раніше.

Для того, щоб скористатися формулою (3.1) перш за все визначимо, як змінився розмір відповідних розділів балансу у 2003 році

Зміна розміру товарно-матеріальних запасів = 5045,3-8020,6 = -2975,3 тис.грн.

Зміна розміру кредиторської заборгованості = 11192,0-22693,8 =

= -11501,8тис.грн.

У 2001 р. підприємство збільшило розміри наданих послуг на :

DТ = 12632 тис.грн. (табл.2.1)

2002р. рік підприємство закінчило без чистого прибутку (табл. 2.1). Звідси:

К = 0

За допомогою формули (3.1.) визначимо потребу в зовнішньому фінансуванні:

Необхідне фінансування за рахунок зовнішніх джерел =

=12632 *(-2975,3+11501,8)) / 110431,9 – 0 = 975,32 тис. грн.

Таким чином, для вирішення проблем, пов¢язаних з поточним фінансуванням діяльності ТОВ «Домус-Готель 1», йому потрібно залучити із зовнішніх джерел протягом 2004 р. 975,32 тис.грн., або отримувати біля 81,27 тис.грн. щомісяця. Якщо порівняти цю потребу з розміром кредиторської заборгованості підприємства на початок 2004 року, розмір якої складає 11192 тис.грн., то бачимо, що її більш ніж достатньо для фінансування негайних потреб підприємства. Розмір кредиторської заборгованості більш ніж в 11 разів перевищує річну потребу у зовнішніх джерелах фінансування. Це свідчить про непотрібність та необґрунтованість подальшого значного збільшення кредиторської заборгованості.

Іншим напрямком оптимізації фінансового стану підприємства є визначення мінімально необхідної суми грошових коштів, які спрямовуються на фінансування його потреб. Згідно з формулою (3.3) тривалість обертання кредиторської та дебіторської заборгованості дорівнює:

Тр.об.кр.заб. = ((11192+22693,8) / 2) /110431,9 * 365 =56

Тр.об.деб.заб. = ((15354,4+12431,5)/2)/110431,9*365 = 45,91

Використовуючи ці дані, визначимо мінімальну необхідну суму грошей за формулою (3.18):

Мінімальна необхідна сума грошей = 110431,9 /(56+45,91)= 1083,6 тис.грн.

Таким чином, умовно щоденна потреба в грошових коштах складає 1083,6 грн. Цей розмір коштів дозволить підприємству фінансувати поточні потреби. Саме для визначення цього необхідно вдосконалення плану надходжень та витрат коштів.

Таким чином, як показали розрахунки, для забезпечення поточної діяльності підприємства йому буде достатньо використовувати зовнішні джерела фінансування у розмірі, що майже у 11 разів менше за існуючий.

Для остаточної оцінки ймовірності підвищення фінансової стійкості та платоспроможності підприємством за рахунок запропонованих заходів треба скористатися вимірниками фінансового ризику. Фінансовий ризик, як і будь-який інший, має математично виражену імовірність настання втрати, яка спирається на статистичні дані та може бути розрахована з достатньою точністю [12].

Щоб кількісно визначити величину фінансового ризику необхідно знати всі можливі наслідки будь-якої окремої дії та імовірність цих наслідків. Імовірність означає можливість отримання певного результату. Стосовно фінансово-економічних задач методи теорії імовірності зводяться до визначення імовірності настання подій та до вибору із можливих подій найбільш оптимальної з огляду на найбільший розмір математичного сподівання.

Величина ризику, або ступінь ризику, визначається двома критеріями: середнє очікуване значення та мінливість можливого результату.

Середнє очікуване значення – це те значення величини події, яке пов¢язане з невизначеністю ситуації. Воно є середньозваженим для всіх можливих результатів, де імовірність кожного результату використовується в якості частоти або ваги відповідного значення. Середнє очікуване значення вимірює результат, який очікується в середньому.

Середня величина являє собою узагальнену кількісну характеристику та не дозволяє прийняти рішення на користь певного варіанту вкладення капіталу. Для кінцевого прийняття рішення необхідно виміряти мінливість показника, тобто визначити міру коливання можливого результату.

Коливання можливого результату являє собою ступінь відхилення очікуваного значення від середньої величини. Для цього на практиці використовують наступні критерії: дисперсію та середнє квадратичне відхилення [32].

Дисперсія являє собою середнє зважене з квадратів відхилень дійсних результатів від середніх очікуваних:

(3.9)

де G² – дисперсія;

Х– очікуване значення для кожного випадку спостереження;

Х – середнє очікуване значення;

N – кількість випадків спостереження (частота)

Середнє квадратичне відхилення визначається за формулою:

, (3.10)

де G – квадратичне відхилення.

Середнє квадратичне відхилення є імонованою величиною та вказується в тих же одиницях, в яких здійснюється вимірювання значень. Дисперсія та середнє квадратичне відхилення є мірою абсолютного коливання.

В межах фінансового аналізу як правило використовують коефіцієнт варіації. Він являє собою відношення середнього квадратичного відхилення до середньої арифметичної та показує ступінь відхилення отриманих значень:

V= G/ X* 100, (3.11)

де V– коефіцієнт варіації, %;

G – середнє квадратичне відхилення, %;

X – середнє очікуване значення.

Коефіцієнт варіації – відносна величина. Тому на його розмір не оказують впливу абсолютні значення показника, що вивчається. За допомогою коефіцієнту варіації можна порівнювати мінливість ознак, які мають вираз в різних одиницях виміру [12].

Встановлена наступна якісна оцінка різних значень коефіцієнту варіації: до 10 % — слабка мінливість; 10-25 % — помірна мінливість; більш ніж 25 % — висока мінливість.

Розрахуємо ймовірність зменшення розмірів фінансування за рахунок зовнішніх джерел. Фактичний їх розмір станом на 1.01.2004 складає 11192 тис.грн., а у середньому за 2003 р. – 16942,9 тис.грн. За умов реалізації першого з запропонованих заходів потреба у зовнішніх фінансових ресурсах, які залучені на короткостроковій основі складе 975,32 тис.грн. Саме ці дані й будуть вихідними для розрахунку дисперсії (табл. 3.5)

Розрахунки дисперсії (табл. 3.5) довели, що величина дисперсії дорівнює 25832823. Середньоквадратичне відхилення являє собою орінь з дисперсії. У нашому випадку середньоквадратичне відхилення дорівнює 6009,5279. Згідно з формулою (3.11) коефіцієнт варіації дорівнює:

Квар. = 6009,53 / 8732,8 = 0,68

Тобто ймовірність зменшення потреби у зовнішньому фінансуванні складає 68 %, а значить є достатньо можливою.

Таким чином, розглянуті напрямки оптимізації фінансового стану ТОВ „Домус-Готель 1” є цілком реалістичними, що визначає необхідність реалізації запропонованих заходів і перебудови усієї системи управління фінансами підприємства на основі розглянутих підходів із використанням провідного світового та вітчизняного досвіду.

Висновки

Банкрутство – визнана арбітражним судом нездатність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як шляхом застосування ліквідаційної процедури.

Умови та показник відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури визначається Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 30 червня 2001 р.

Провадження у справах про банкрутство представляє особливий інтерес для підприємців, бухгалтерів, аудиторів, економістів, фінансистів та юристів. Це пов'язане, передусім, з недосконалістю законодавства у цій сфері, що породжує на практиці безліч проблем.

Банкрутство завжди зачіпає інтереси дуже багатьої осіб:

• підприємств-кредиторів, які повинні встигнути заявити свої вимоги і претензії для того, щоб вони були враховані при погашенні боргів за рахунок майна банкрута;
• найманих працівників, з якими у першу чергу мають буи здійснені розрахунки, а також, яким забезпечені певні гарантії при звільненні;
• підприємств, що можуть виступити в ролі санаторів і тому зацікавлені у створенні досконалого механізму банкрутства.

Банкрутство – складний процес, який може бути охарактеризований з різних боків: юридичного, управлінського, організаційного, фінансового, обліково-аналітичного тощо. Власне, процедура банкрутства є кінцевою стадією невдалого функціонування підприємства, якій, зазвичай передують стадії нормальної ритмічної роботи і фінансових ускладнень. Банкрутство рідко буває несподіваним, особливо для досвідчених фінансистів та менеджерів, які намагаються регулярно відслідковувати тенденції у розвитку власних підприємств і найбільш важливих контрагентів та конкурентів.

Нерівномірний розвиток економіки і, тим більше, окремих її частин, зміна обсягів виробництва і збуту, значне падіння виробництва, що характеризується як кризова ситуація, слід розглядати не як збіг незадовільних ситуацій (хоча для окремого підприємства це буде саме так), а як деяку загальну закономірність, властиву ринковій економіці.

Кризові ситуації, що виникають в результаті відсутності відповідних профілактичних заходів, можуть призвести до надмірної розбалансованості економіки підприємства і нездатності продовження фінансового забезпечення виробничого процецсу, що кваліфікується як банкрутство підприємства.

Запобігання цьому стану потребує застосування спеціальних процедур або припинення діяльності даного підприємства та його ліквідації, що, як свідчить світова практика, також не можна вважати випадковістю. Банкрутство значної частини фірм, особливо нових, зафіксовано в усіх країнах, де ведеться така статистика.

Система банкрутства включає в себе цілий ряд логічних причинно-наслідкових організаційних і методичних прцоедур, які забезпечуються державними органами влади.

Вихідним пунктом системи є встановлення принципів і цілей, які повинні бути досягнуті в результаті функціонування її механізмів.

Основна ланка цієї системи – об'єктивна необхідність в доведенні структури виробництва до реального платоспроможного попиту, що формується ринком.

Мета створення і приведення в дію системи банкрутства в Україні – необхідність структурної перебудови всього народного господарства відповідно до ринкового попиту населення за умови досягнення прибуткової діяльності основних структур, які виробляють товари та послуги.

Досягнення цієї мети відбувається при ториманні наступних основних принципів:

• встановлення єдиної стабільної і надійної для всіх суб'єктів господарювання системи комерційних взаємовідносин в ситуації банкрутства підприємвт;
• надання боржникам, що виконують свої зобов'язання, можливості поновити свою діяльність;
• створення системи заходів для відродження бізнесу;
• створення комерційної і правової системи для заохочення роботи надійних партнерів і формування процедури вирішення фінансових спорів;
• зберігання перспективних підприємств, які мають фінансові ускладнення в тих випадках, де це можливо і економічно доцільно;
• створення механізмів, які надійно захищають інтереси всіх учасників системи банкрутства у випадку ліквідації збанкрутілого підприємства.

В цьому дослідженні були розглянуті лише окремі проблеми, що виникають в ході процедури банкрутства підприємства та проведенні його санації. Головний акцент був зроблений на розгляді правових аспектів взаємодій між збанкрутілим підприємством та його кредиторами, робітниками й державними органами управління. За результатами проведеного аналізу були виявлені найбільш важливі правові колізії, що виникають у стосунках між трьома групами зацікавлених осіб: по-перше, у відносинах підприємства з податковими та державними органами з питань погашення своїх боргових зобов’язань; другим напрямком, який вимагає вдосконалення, є питання усунення боргу перед працівниками та їхня подальша співпраця; третім напрямком, який виявився доволі неврегульованим, є процедура взаємовідносин підприємства з третіми особами, якими, насамперед, є акціонери або засновники, власники підприємств.

На наш погляд, абсолютна більшість усіх проблем, що виникають та будуть виникати у подальшому в практиці банкрутства вітчизняних підприємств пов'язані, насамперед, із недосконалістю законодавства. Причому ця недосконалість нами роглядається не тільки з позицій одного, спеціального закону, що регулює саме процедуру банкрутства. Проблема недосконалості значно ширше. Неврегульованими залишаються питання чіткого тлумачення законодавчих та нормативних актів, що стосуються майже усіх аспектів діяльності підприємства, функцій, обов'язків та прав арбітражних керуючих, пов'язаних осіб, зацікавлених сторін, держави.

В роботі було досліджено особливості фінансового стану ТОВ „Домус-Готель-1” та зазначено наступне.

За період 2001-2003 рр. виручка від реалізації продукції підприємства збільшилася на 83,3 %, або на 50184 тис.грн. у грошовому виразі. Нажаль, собівартість продукції зростала у цей же час випереджаючими темпами – на 98,97 %, хоча у абсолютному розмірі зростання витрат було помітно меншим, аніж доходів – на 38977,8 тис.грн. Саме це сприяло збільшенню розміру валового прибутку у 2003 р. на 2072,2 тис.грн. (майже на 17,5 %) порівняно з 2001 р. Але, слід відмітити, що у 2003 р. внаслідок двократного переважання темпів росту собівартості над доходом від основної діяльності відбулося зниження розміру валового прибутку порівняно з 2002 р. на 4888,1 тис.грн.

Не зважаючи на збільшення розмір оборотних активів підприємства, внаслідок величезного зростання кредиторської заборгованості, відбулося погіршення стан ліквідності та платоспроможності ТОВ «Домус Готель-1». Так, на підприємстві не виконується жодне з рекомендованих значень відповідних показників. Навіть зростання розміру грошових коштів не призвело до суттєвого покращення абсолютної ліквідності підприємства.

На підставі узагальнення провідного досвіду управління фінансовою стійкістю та відновлення платоспроможності підприємств, в межах роботи було запропоновано реалізувати декілька заходів щодо удосконалення політики управління дебіторською та кредиторською заборгованістю ТОВ „Домус-Готель 1”. За результатами розрахунків було доведено доцільність реалізації запропонованих заходів та їх позитивний вплив на фінансову стійкість та платоспроможність підприємства.

Перелік використаних джерел

1. Закон України “Про внесення змін у Закон України “Про банкрутство” від 30 червня 1999 року № 784 – ХІ У.
2. Закон України про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 30 червня 1999 року №784 – ХІ У.
3. Методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, затверджені наказом Міністерства економіки України від 17.01.2002 р. — № 10// Податки та бухгалте6рський облік. – 2—2 р. — № 14
4. Актуальні проблеми і напрями бюджетної політики України: Матеріали наукової дискусії, організованої Фондом інтелектуальної співпраці “Україна – ХХІ століття”. – К.: Українські пропілеї, 2002. – 32 с.
5. Анализ финансово-экономической деятельности предприятия / Под ред. Н.П.Любушина – М.:ЮНИТИ, 1999 – 471 с.
6. Балабанов И.Т. Основы финансового менеджмента. — М.: Финансы и статистика,2001. – 384 с.
7. Балыка С. Моделирование и прогнозирование хозяйственного риска // Бизнес- информ — 1997г., № 22, стр. 53.
8. Банкротство: зачем, как и почем это делается // Бизнес. – 2003. – №1–2 (468–469). – С. 14.
9. Банкротство: стратегия и тактика выживания / Под ред. Г.П. Иванова, В.А. Кашина, А.И. Семянихина и др. – М.: Междунар. ин-т рыноч. исслед., Юрид. Фирма СП МЛИ, 1992.
10. Білуха М.Т. Курс аудиту (підручник) – Київ: Знання, 1998.
11. Бланк І.А. Основи фінансового менеджменту. – К.: Ніка-Центр, 1999.-512 с.
12. Бланк Н.А. Управление использованием капитала. — К.: Ника — Центр, Эльга, 2001.-656с.
13. Бланк Н.А. Управление использованием капитала. — К.: Ника — Центр, Эльга, 2001.-656с.
14. Большая советская энциклопедия / Гл. ред. С.И. Вавилов. – М.: Государственное научное издательство ”Большая советская энциклопедия”, 1954. – Т. 29. – 984 с.
15. Бондаренко Н.Д. та ін. Практичні рекомендації заповнення звітних форм бухгалтерського та податкового обліку – Донецьк: Сталкер, 1999.
16. Василенко В. Справа про банкрутство // Баланс. — 2002.-№ 33.-с. 42-45
17. Грачева Р. “Як визначити реальний фінансово – майновий стан свого підприємства”//. Дебет – кредит –2001 № 34 – с. 18
18. Івашина Г. Банкрутство підприємств в контексті економічної безпеки держави // Збірних наукових праць Академії ДПС України. – № 4 (10) – 2001. – С. 59–64.
19. Ізмайлова К. В. Фінансовий аналіз: Навч. пос. – К.: МАУП, 2001. – 152с.
20. Качмарик Я.Д., Хуткий Р.І. Ефективність формування фінансових ресурсів підприємства // Фінанси України № 10, 1999, с.138-144
21. КНЕУ, 1999 – 132с.
22. Ковалев А,И., Привалов В.П. Анализ финансового состояния предприятия – М.: Центр экономики и маркетинга , 1997 – 135 с.
23. Ковалев А.И., Привалов В.П. “Анализ финансового состояния предприятия ” издание 2-е, переработанное и даполненое. М. Центр экономики и маркетинга, 1997-192 с.
24. Ковалёв В.В. “Финансовый анализ. Управление капиталом. Выбор инвестиций. Анализ отчетности.” 2-е издание, переработанное и дополненное – М.: Финансы и статистика, 1997 – 512 с.
25. Ковалев В.В. Управление финансами: учебное пособие – М.: ФБК-Пресс, 1998.
26. Ковалев В.В. Финансовый анализ. — М.: Финансы и статистика, 1997 г. – 315 с.
27. Ковальов В.В. Финансовий аналіз.- К.: Основи, 2001. – 380с.
28. Коробов М.Я. Фінанси промислового підприємства.-К.:Либідь, 1999.–240с.
29. Кравчук Г.В. Внутрішні механізми фінансової стабілізації // Фінанси України №8, 1999, с.128-130
30. Крейнина М.Н. Финансовое состояние предприятия: методы оценки. – М. : ДИС, 1997.
31. Кушина О. Банкрутство // Баланс. – 1999. — № 39. – с. 25
32. Лахтіонова Л.А. “Фінансовий аналіз суб’єктів господарювання”: монографія – К: КНЕУ. 2002 – 387 с.
33. Мамонтова Н.А. Умови забезпечення фінансової стійкості підприємств // Фінанси України № 8, 2001, с.103-106
34. Мец В.О. “Економічний аналіз фінансових результатів та
35. Нікбахт Е, Гроппеллі А. Фінанси. – К.:Основи, 1993. – 384 с.
36. Павліковський А.М., Вакуленко Є.В., Комаров А.А, Ліквідність і платоспроможність підприємницьких структур // Фінанси підприємств № 6, 1999, с.127-130
37. Пан Л.В. Управління обіговими коштами підприємницьких структур // Фінанси України № 6, 2001, с. 96-98
38. Петленко Ю.В.Оптимізація джерел фінансових ресурсів підприємств // Фінанси України № 6, 2001, с. 91-95
39. Плиса В.Й. Зміцнення фінансової сталості підприємства // Фінанси України № 5, 1998, с. 86-90
40. Плиса В.Й. Стратегія управління фінансовою стійкістю підприємства // Фінанси України № 11, 1999, с. 36- 41
41. Полозенко Д., Варгіч С. “Банкрутство і шляхи його подолання” // вісник НБУ – 1999 № 10 – С. 59.
42. Полозенко Д., Варгіч С. Банкрутство і шляхи його подолання // Вісник НБУ. – 1999. – жовтень. – С. 59–63.
43. Поляк С.В. Анализ и обоснование хозяйственных решений. — М.: Финансы и статистика, 1991. – 270 с.
44. Портфель конкуренции и управления финансами: Книга конкурента. Книга менеджера по финансам. Книга антикризисного управляющего / Отв. ред. Ю.Б. Рубин. – М., 1996.
45. Правова база з питань банкрутства суб’єктів господарювання. Збірник нормативних актів. – К.: Атака. – 2001. – 224 с.
46. Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутства: Закон України // Правова база з питань банкрутства суб’єктів господарювання // Збірник нормативних актів. – К.: Атіка, 2001. – 224 с.
47. Раєвнєва О.В., Андрєєва В.М., Берест М.М. Формування поведінки неплатоспроможності підприємства// Фінанси України. – 1999. — № 4. – с. 25
48. Раєвнєва О.В., Андрєєва В.М., Берест М.М. Формування поведінки неплатоспроможного підприємства // Фінанси України № 4, 1999, с.25-32
49. Риски в современном бизнесе/ Грабовый П.Г., Петрова С.И., Полтавцев С.И. и др. – М.: Аланс, 1994.
50. Родионова В.М., Федотова М,А. Финансовая устойчивость предприятия в условиях инфляции – М,:Перспектива, 1995 – 148 с.
51. Русак Н.А., Русак В.А. Финансовый анализ субъекта хозяйствования – Минск: Высш.шк., 1997 – 309 с.
52. Свод законов СССР / Комиссия по изданию Свода законов СССР: Кравцов Б.В. (председатель), Ментешашвили Т.Н., Смиртюков М.С., Сухарев А.Я., Теребилов В.И., Гостев Б.И., Гладкий И.И., Смыслов В.И., Кудрявцев В.Н. – М.: Издательство “Известия советов народных депутатов СССР”, 1984. – Т. 5. – 768 с.
53. Семенов А.Г. Проблемы банкротства в развитой рыночной экономике // Проблемы формирования антикризисной политики и механизма банкротства предприятий: Сб. науч. тр. НАН Украины; Институт экономики промышленности. – Донецк, 1998. – 387 с.
54. Сиротяк Р.М. Вартісна оцінка муніципальної (державної) власності // Фінанси України № 1, 1999 р., с .107-110.
55. Ставровський Є.В. Фінансові аспекти управління державними (комунальними) підприємствами // Фінанси України № 6, 1998 р., с.50-58.
56. Стиглиц Дж. Куда ведут реформы? (К десятилетию начала переходных процессов) // Вопросы экономики. – 1999. – № 7. – С. 4–31.
57. Стратегия и тактика антикризисного управления фирмой / Под. общ. ред. проф. А.П. Градова и проф. Б.И. Кузина. – Спб.: Специальная литература, 1996. – 510 с.
58. Тарасенко Н.В. “Економічний аналіз діяльності промислового підприємства” – Львів: ЛБІ НБУ, – 2001 – 485 с.
59. Теория и практика антикризисного управления: Учебник для вузов / Г.З. Базаров, С.Г. Беляев, Л.П. Белых и др.; Под ред. С.Г. Беляева и В.И. Кошкина. – М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1996. – 469 с.
60. Терещенко О. “Санація підприємства у світі нового законодавства про фінансову неспроможність” // економіка України – 2001 №11 – . 31с.
61. Терещенко О. “Фінансово санація і банкрутство підприємств” – навчальний посібник – Київ КНЕУ, 2001 – 412 с.
62. Третяк О. “Про проблему банкрутства підприємств.”// Економіка України – 2001 – № 2 – с. 46.
63. Уткин Э.А. Новые финансовые инструменты рынка.- М,:Дебет-Кредит, 1997 – 237 с.
64. Финансово-кредитный словарь: В 3-х т. / Гл. ред. В.Ф. Гарбузов. – М.: Финансы и статистика, 1984. – Т. 1 – А–И – 511 с.
65. Финансово-кредитный словарь: В 3-х т. / Гл. ред. В.Ф. Гарбузов. – М.: Финансы и статистика, 1984. – Т І2 – К-П – 511 с.
66. Финансовый менеджмент: теория и практика /под ред.Стояновой.-М.;Перспектива,1996-405с
67. Фінанси підприємств/ за ред А.М.Поддєрьогіна – К.:КНЕУ,1999–364 с.
68. фінансового стану підприємств” – навчальний посібник – К.:
69. Чупис А.В. “Финансовое положение предприятия: оценка, анализ, планирование.” Сумы 1999г.
70. Шафранова А. Аналіз фінансової звітності // Баланс.– 2001. –с.27-31
71. Шеремет А.Д., Сайфулин Р.С. Методика финансового анализа. — М.: ИНФРА — М,1995. — 176с.
72. Экономическая безопасность: производство – финансы – банки/ Под ред. В.К.Сенчагова – М.:Финстатинформ, 1998 – 621 с.