Вступ.

Розділ 1. Теоретико-методологічні засади діяльності домогосподарств.

1.1. Сутність домогосподарств та їх основні економічні характеристики.

1.2. Фінанси домогосподарств: теоретичні підходи до трактування сутності.

1.3. Економічна диференціація домогосподарств у контексті соціального регулювання доходів.

Розділ 2. Аналіз економічної діяльності домогосподарств як суб’єктів ринкових відносин.

2.1. Споживча поведінка домогосподарств в умовах перехідної економіки.

2.2. Заощадження домогосподарств України та їх мотивація.

2.3. Методологія формалізації споживчих витрат домогосподарств у сучасних умовах.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми дослідження. Перехід від командної до ринкової системи принципово змінює роль окремих складових національної економіки та взаємозв’язки між ними. Важливі структурні зрушення відбуваються у секторі домогосподарств. Зниження реальних доходів населення унаслідок стрімкого звуження зайнятості, падіння реальної ціни праці, знецінення заощаджень у перші роки ринкових перетворень помітно погіршили умови відтворення людського капіталу, негативно позначилися на споживанні і заощадженнях домогосподарств. Відновлення зростання вітчизняної економіки до певної міри активізувало виконання домогосподарствами властивих їм функцій. Водночас економічне піднесення усе ще не забезпечило суттєвого підвищення рівня зайнятості та реальних доходів вітчизняних домогосподарств. Крім того, реформа податкової системи, сфери пенсійного забезпечення та деякі інші зміни в економічному законодавстві, що відбулися за останні роки, потребують аналізу з огляду на їхній вплив на життєдіяльність домогосподарств. Це визначає актуальність та необхідність дослідження цієї теми.

Питання про місце і роль домогосподарства у національній економіці завжди перебували у полі зору дослідників. Окремі його функції досліджували класики економічної науки – А.Сміт, Т.Мальтус, Д.Рікардо, К.Маркс, Г.Ґосен, А.Маршал, М.Туган-Барановський, Дж.М.Кейнс, А.Пігу та інші.

Наприкінці ХХ – початку ХХІ століття економічна наука приділяє значну увагу сектору домогосподарств у перехідних економіках. Серед вітчизняних дослідників цієї проблеми варто назвати І.Бондар, С.Злупка, Т.Кир’ян, І.Крючкову, А.Колота, Е.Лібанову, М.Лощініна, В.Мандибуру, І.Малого, В.Новікова, О.Онищенка, І.Радіонову, А.Ревенка, С.Реверчука, М.Шаповала та ін.

Зміни функцій домогосподарств в умовах ринкової трансформації економіки досліджено у працях зарубіжних учених: Л.Бальцеровича, В.Жеребіна, Г.Колодка, Л.Нестерова, В.Ниворожкіної, А.Олейніка, А.Ослунда, Б.Плишевського, В.Розмаінського, Н.Римашевської, А.Романова, Дж.Сакса, Е.Стрижкової, А.Сурінова, К.Чобану.

Метою дослідження є комплексний макро- та мікроекономічний аналіз функціонування домогосподарств в умовах ринкової трансформації економіки України.

Для досягнення цієї мети у роботі визначено такі завдання дослідження:

— уточнити сутність домогосподарства як економічного суб’єкта та з’ясувати сучасний інструментарій дослідження його поведінки;

— проаналізувати методологію обчислення показників функціонування домогосподарств з позиції системи національних рахунків;

— розглянути умови функціонування домогосподарств у командній економіці та простежити зміну їх функцій у перехідній економічній системі;

— дослідити виробничу діяльність та зайнятість членів домогосподарств в умовах ринкової трансформації вітчизняної економіки;

— проаналізувати основні джерела та диференціацію доходів домогосподарств в перехідній економіці України;

— виявити особливості поведінки домогосподарств у сферах споживання та заощадження в умовах ринкової трансформації економіки;

— проаналізувати ефективність наявного механізму державного регулювання доходів домогосподарств і запропонувати практичні рекомендації щодо його вдосконалення.

Предметом дослідження відповідно до поставленої мети та завдань є особливості та закономірності функціонування вітчизняних домогосподарств за умов ринкової трансформації економіки України. Об’єктом дослідження є домогосподарства України.

Розділ 1. Теоретико-методологічні засади діяльності домогосподарств

1.1. Сутність домогосподарств та їх основні економічні характеристики

Ринкові відносини — це відносини щодо купівлі-продажу між такими носіями цих відносин, як домогосподарства, підприємства, фінансовий сектор, держава та зовнішньоекономічний сектор (закордон).

Центральне місце в цих відносинах належить домогосподарствам (домашнім господарствам).

Домашнє господарство — це економічно відокремлена група населення, яка самостійно, власними зусиллями отримує доход і самостійно здійснює витрати. Вона фактично збігається з сім'єю, якій притаманні зазначені риси. Наприклад, якщо дві чи три сім'ї, батьки, сини, внуки проживають разом і ведуть домашнє господарство не відокремлено, а спільно, то вони становитимуть одне домогосподарство. Якщо ж ці дві, три сім'ї розділились на окремі суб'єкти, що господарюють у домашніх умовах, то це вже буде відповідно два чи три домогосподарства.

Домогосподарству як одному з суб'ектiв мiкроекономiки належить надзвичайно важлива роль у системi економiчних вiдносин. В Українi з розвитком ринкових вiдносин домогосподарство опинилося в нових умовах функцiонування.

По-перше, задоволення потреб домогосподарства у матерiальних та нематерiальних благах виступає природною метою виробництва. Попит домогосподарств є одним з найвагомiших компонентiв сукупного попиту на кiнцевi блага. По-друге, домогосподарства як власники виробничих факторiв передають їx дiловим одиницям (пiдприємствам) , якi мають здiйснювати їхнє ефективне поєднання. По — третє, частина доходу, що не використовується домогосподарством впродовж поточного перiоду, перетворюється на заощадження i може за певних обставин стати потужним джерелом економiчного зростання країни. Можна констатувати, що домогосподарство виконує в економiцi три основнi функції:

• споживання

• постачання факторiв виробництва

• заощадження

Отже, домогосподарство це економiчна одиниця, що складається з одного та бiльше чоловiк, якi ведуть спiльне господарство, що забезпечує eкономіку факторами виробництва i використовує заробленi на цьому кошти для поточного споживання товарів та послуг i заощадження з метою задоволення своїх потреб. Проте з погляду мiкроекономiчного piвня господарювання провiдною виступає, безумовно, функцiя споживання[28, c. 56-58].

Для того щоб проаналiзувати, як домогосподарство здiйснює цю функцiю, економiчна наука вдається до ряду абстракцiй, що дають можливiсть вивчити поведiнку об'єкта аналiзу в чистому виглядi. По-перше, вважається, що домогосподарство виступає єдиним економiчним суб'єктом i реалiзує свої потреби як єдине цiле; тобто не береться до уваги його внутрiшня структура, воно ототожнюеться з поняттям "iндивiд". По-друге, допускається, що домогосподарство отримуе доходи за рахунок продажу факторiв виробництва, точнiше, їxнix послуг, за використання або перерозподiл мiж членами суспiльства i витрачає їx повнiстю на споживання, не роблячи заощаджень. По-третє, вважається, що воно може споживати вci споживчi блага, якi виробляються на цей момент виробничим сектором, i цi блага вважаються при цьому безкiнечно подiльними; наявна повна iнформацiя про споживчi властивостi благ. По-четверте, не беруться до уваги такi дії домогосподарства, якi можут вплинути на його поточне споживання, а саме: збiльшення або зменшення майна, взяття кредиту, вкладання частини доходів у запаси споживчого призначення.

За таких обставин домогосподарство ставиться в умови вибору: йому треба розподiлити наявнi грошовi доходи мiж рiзними благами, що задовольняють його потреби. Саме цей процес насампередi цiкавить eкономістів, тобто, як домогосподарство приймае рiшення щодо певної структур и споживання.

В економічній системі суспільства домогосподарства безумовно виступають у ролі отримувачів доходів. Важливо проаналізувати такі основні джерела доходів домогосподарств, як заробітна плата, відсотки на вкладений капітал, доходи від інвестиційних товарів, дивіденди, отримання плати за кредит, доходи від ведення особистого підсобного господарства тощо. Для систематизації основних джерел доходів в економічній літературі використовуються дві основні класифікації розподілу доходів домогосподарств. Це — функціональний розподіл доходів і особистий розподіл доходів.

Вивчаючи розподіл доходів, важливо звернути увагу на причину такого явища ринкової економіки, як нерівномірність розподілу доходів. Необхідно проаналізувати сутність категорій прожитковий мінімум, оптимальний споживчий бюджет, мінімальний споживчий бюджет, трансфертні платежі[16, c. 31-33].

Отримавши доходи, кожне домогосподарство їх витрачає. Тому аналізуючи доходи господарюючих одиниць, не можна обійти увагою витрати домогосподарств. Отриманий дохід витрачається у двох основних напрямах, з метою задоволення таких цілей: споживання і заощадження. Студенту важливо опрацювати сутність зазначених категорій, розглянути структури споживання і заощадження.

Закономірності поведінки господарюючих суб'єктів на ринку допомагає зрозуміти аналіз таких понять: ефект доходу, ефект заміщення, закон спадної граничної корисності, правило максимізації корисності, бюджетні лінії, криві байдужості.

З'ясувавши сутність категорії «домогосподарство», джерела доходів господарюючих суб'єктів та напрями їх витрат, важливо визначити місце домогосподарств в економічній системі суспільства. У першу чергу — це важіль встановлення економічної рівноваги. У даному разі слід проаналізувати рівність інвестицій і заощаджень, сукупних витрат і вартості виробленого продукту, попиту і пропонування. Домогосподарства також мають надзвичайно важливе значення в економіці суспільства, оскільки вони разом узяті формують сукупний попит, який зорієнтовує всю ринкову систему в цілому. Безумовно, роль домогосподарств у державі визначається їх статусом постачальників ресурсів, а саме: робочої сили, капіталу, грошей, готових товарів, призначених для задоволення потреб особистих і суспільних.

Сьогодні інтерес до вивчення діяльності домосподарств зростає, оскільки постійно з року в рік посилюється їх значення в економіці. В Україні, наприклад, значно збільшилась їх частка у валовому внутрішньому продукті [12, c. 7-9].

1.2. Фінанси домогосподарств: теоретичні підходи до трактування сутності

Із усієї сукупності господарських одиниць, які функціонують в умовах ринкової економіки, виділяють три основних типи учасників економічної діяльності. Це домашні господарства, підприємства (фірми) й держава.

Домашнє господарство донедавна залишалося однією з найменш досліджених економічних одиниць. Однак упродовж останніх років ставлення дослідників до домашніх господарств як самостійної економічної одиниці істотно змінюється. Трансформації в системі відносин між економічно незалежними суб'єктами господарювання, що відбулися в нашій країні у зв'язку з переходом на ринкові засади господарювання, процеси європейської і світової економічної інтеграції докорінно змінили умови життєдіяльності вітчизняних домашніх господарств, котрі тепер самостійно визначають параметри своєї економічної поведінки й несуть практично абсолютну відповідальність за прийняті ними рішення. Ріст економічної самостійності домашніх господарств змушує теоретиків по-новому поглянути на деякі вихідні постулати економічної науки та її специфічної сфери — теорії фінансів загалом і фінанси домогосподарств зокрема. У зв'язку з цим надзвичайно актуальним на сьогоднішній день є питання формування наукової парадигми фінансів домогосподарств та визначення основних пріоритетів їх розвитку в сучасних умовах.

Домогосподарство як одну з первинних економічних одиниць сьогодні активно досліджують на макро- й мікроекономічному рівнях. Сучасна макроекономічна наука володіє ефективним інструментарієм аналізу поведінки домогосподарств у сфері споживання й заощадження. На мікроекономічному рівні аналіз поведінки домогосподарств ґрунтується на концепції раціональності економічної поведінки людини та використовує теорію граничної корисності й інструментарій кривих байдужості. При цьому прихильники інституціоналізму вважають, що доцільно враховувати передусім структуру домогосподарств, соціальні норми й суспільні цінності, а представники нової економічної теорії домогосподарства на чолі з лауреатом Нобелівської премії Г. Беккером наголошують на важливості в сучасних умовах виробничої функції домогосподарств[29, c. 124-126].

У радянській фінансовій науці з економічних і ідеологічних причин феномен домогосподарства взагалі не вивчався. Через відсутність глобальних ринкових відносин не було потреби розглядати домогосподарства як суб'єкти таких відносин, а рішення, що приймалися ними, практично не залежали від економічних параметрів.

Разом із тим сфера фінансів домашніх господарств залишається малодослідженою. Існує потреба в комплексному дослідженні концептуально-теоретичних засад фінансів домогосподарств, а також у характеристиці їх фінансової поведінки в нових економічних умовах. Вважаємо, що сформована наукова концепція фінансів домогосподарств слугуватиме теоретичним підґрунтям для подальшого розвитку вітчизняної фінансової науки.

Отже, метою статті є аналіз трактування зарубіжними й вітчизняними науковцями сутності фінансів домогосподарств, формулювання власного її визначення та аргументація необхідності виділення фінансів домашніх господарств у складі фінансової системи України.

В економічній літературі наводяться різноманітні тлумачення поняття "домогосподарство", проте найпоширенішим є визначення, згідно з яким домогосподарством вважають сукупність фізичних одиниць — резидентів, що мають спільні економічні інтереси, функції, побут і джерела фінансування. При проведенні всеукраїнського перепису населення 2001 року використовувалося визначення домогосподарства як сукупності осіб (або однієї особи), які спільно проживають у одному житловому приміщенні (його частині), ведуть спільне господарство (мають спільні витрати на утримання житла, харчування тощо), повністю або частково об'єднують і витрачають кошти. Ці особи можуть перебувати в родинних стосунках або стосунках свояцтва, не перебувати в будь-яких із цих стосунків або бути й у тих і в тих стосунках.

Не вдаючись до наукової полеміки щодо трактування поняття "домогосподарство", спробуємо сформулювати власне визначення цього терміна. На нашу думку, домогосподарство — це господарство, яке складається з однієї або кількох осіб, що проживають у одному житловому приміщенні, ділять спільний побут, постачають на відповідні ринки різноманітні ресурси (працю, капітал, землю, підприємницький хист) та спільно приймають економічні рішення стосовно формування своїх доходів і здійснення витрат із метою задоволення власних матеріальних і духовних потреб[18, c. 339-340].

Сучасна вітчизняна й зарубіжна наука досить різнобічно та широко трактує поняття "фінанси", оскільки воно є доволі динамічним і багатогранним. Відсутність серед сучасних дослідників-фінансистів єдиного підходу до трактування сутності економічної категорії "фінанси" є головною причиною дискусій стосовно визначення сфери поширення фінансових відносин. Одна із таких дискусій виникла з приводу можливості виділення фінансів домашнього господарства як самостійного об'єкта дослідження фінансової науки.

Скажімо, професор Б.М. Сабанті вважає, що фінанси домашніх господарств не можуть використовуватися як самостійна категорія фінансової науки й бути зарахованими до елементів фінансової системи, висуваючи низку виважених аргументів на підтримку своєї позиції. Ми категорично не погоджуємося з такою точкою зору, тому спробуємо детальніше проаналізувати висловлені науковцем твердження, аргументуючи власне бачення проблеми.

І, в першу чергу, треба дати чітку відповідь на питання: для чого існує держава — заради людей чи заради держави? Вважаємо, що першоосновою цієї проблеми є співвідношення людини, суспільства й ринкової економіки. Ми погоджуємося з науковцем М.В. Гончаровою, яка стверджує, що фінансове господарство країни за головну мету свого функціонування має ставити передусім життя людини, її фінансову спроможність і активну роль "агента попиту" в економіці споживання.

Такої думки дотримуються й американські вчені 3. Боді та Р. Мертон, які вказують на те, що фінансова теорія ґрунтується на доктрині, згідно з якою головною функцією фінансової системи є задоволення потреб людей, включаючи всі основні потреби в їжі, одязі й житлі. Будь-які суб'єкти економічної діяльності (як підприємства, фірми, так і органи державної влади всіх рівнів) існують для того, аби сприяти виконанню цієї основної функції.

Нині науковці дедалі більше розуміють необхідність глибокого й усебічного вивчення фінансів домогосподарств як перспективного джерела залучення ресурсів для розвитку економіки, а з точки зору формування доходів населення — як важливої складової відтворення людського капіталу. Скажімо, Л.П. Окунева актуальність дослідження фінансів домогосподарств аргументує тією обставиною, що таке господарство є важливим суб'єктом економічної діяльності, особливим типом господарства, що істотно впливає на всі економічні відносини у країні. Вона вважає, що фінанси домогосподарств — це "економічні грошові відносини щодо формування й використання фондів коштів із метою забезпечення матеріальних і соціальних умов життя членів господарства та їх відтворення"[16, c. 31-33].

"Фінанси домашніх господарств виступають одним із елементів фінансової системи. Вони є сукупністю грошових відносин щодо формування й використання сімейних бюджетів", — стверджують А.М. Бабич і Л.Н. Павлова.

На думку В.В. Іванова, система грошових відносин, у яких бере участь населення, отримуючи свою частку сукупного суспільного продукту у формі заробітної плати, підприємницького доходу та інших форм перерозподілу, сплачуючи податки й інші платежі обов'язкового характеру, тобто відносин, пов'язаних із формуванням і використанням доходів і витрат населення, також є сферою фінансових відносин".

Автори підручника "Фінанси. Грошовий обіг. Кредит" до децентралізованих ланок фінансової системи, поряд із фінансами підприємств різних форм власності, зараховують і фінанси населення.

Аналогічних поглядів дотримуються й багато вітчизняних дослідників фінансів. Так, О.Д. Василик, розглядаючи фінансову систему як "сукупність окремих ланок, що мають особливості в створенні та використанні фондів фінансових ресурсів, які зосереджені в розпорядженні держави, нефінансового сектору економіки, певних фінансових інститутів, домогосподарств для фінансового забезпечення економічних і соціальних потреб суспільства в цілому, окремих його верств населення, господарських структур, окремих громадян", виділяє в її складі фінанси домогосподарств. На необхідності виокремлення у складі фінансової системи держави фінансів домогосподарств наголошують і О.П. Кириленко, M.I. Kapлін, Г.І. Башнянин, а також В.П. Кудряшов, який виділяє у складі фінансової системи України фінанси громадян. Ю.М. Воробйов стверджує, що фінанси домашніх господарств "повинні розглядатися як самостійна сфера фінансової системи, оскільки їм властиві специфічні риси й особливості, яких не мають суб'єкти господарювання — юридичні особи". В.О. Єгоров, структуруючи ресурси фінансової системи, які мають стратегічне значення для економічного розвитку України, у складі фінансових ресурсів (грошових фондів), опосередковано контрольованих державою, також виокремлює бюджети домогосподарств[20, c. 213-215].

Утім, не всі вітчизняні дослідники фінансових відносин вважають за доцільне виділяти фінанси домогосподарств у складі фінансової системи України. Так, В.М. Опарін аргументує свою позицію тим, що функціонування кожної ланки фінансової системи забезпечується конкретними фінансовими органами чи інституціями, а стосовно фінансів домогосподарств не передбачено відповідного інституційного забезпечення20. Не піддаючи сумніву вагомі напрацювання згаданого науковця, ми все ж таки не можемо погодитися з його твердженням, адже, за його логікою, можна говорити і про те, що функціонування фінансів підприємств також прямо не забезпечується конкретним фінансовим органом чи інституцією, а лише опосередковано (як, до речі, й фінанси домогосподарств): через податкову службу, апарат управління державними цільовими фондами (при сплаті податків до бюджету і внесків до відповідних соціальних фондів); Державну комісію з цінних паперів і фондового ринку, Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг (якщо підприємство чи домогосподарство є суб'єктом фінансового ринку) тощо. Тому не поділяємо точку зору В.М. Опаріна, який, визнаючи, що фінанси домогосподарств є "об'єктивною реальністю", стверджує, що "фінанси громадян (сімейні фінанси) не мають організаційних засад і тому не можуть виділятись як окрема сфера чи ланка фінансової системи".

Певною мірою зблизити протилежні позиції учасників дискусії стосовно можливості включення фінансів домогосподарств у фінансову систему держави, на наш погляд, допоможе виокремлення теоретичного і прикладного підходів до визначення їхньої сутності.

Теоретичне осмислення сутності фінансів загалом і фінансів домогосподарств зокрема є досить складним і відповідальним творчим процесом, оскільки лише на основі пізнання глибинних основ явища чи процесу можна виявити чинники, що на нього впливають, дослідити причинно-наслідкові зв'язки та використати здобуті знання на практиці.

Формулюючи концептуальні підходи до трактування фінансів домогосподарств, використаємо такі філософські категорії, як "сутність", "явище", "зміст" і "форма", та простежимо, яким чином вони допомагають пізнати особливості фінансів домашніх господарств, зрозуміти їх призначення й роль у соціально-економічному розвиткові суспільства.

За сутністю фінанси домогосподарств є сукупністю економічних відносин, у які вступають домогосподарства та їх окремі учасники, щодо формування, розподілу й використання фондів коштів. У процесі своєї економічної діяльності домогосподарство формує відповідні грошові фонди, потрібні для досягнення певних цілей, або бере участь у процесі формування, розподілу й використання грошових фондів держави, створюваних нею з метою забезпечення суспільних потреб[26, c. 146-147].

Фінанси домогосподарств як явище відображають внутрішні й зовнішні грошові потоки (тобто рух коштів) домашніх господарств. Грошовий потік характеризує ступінь фінансової стійкості домогосподарства та його фінансовий потенціал. Внутрішніми грошовими потоками домогосподарства є потоки, які виникають між його учасниками при формуванні сімейних грошових фондів, що мають різне цільове призначення (підтримання рівня поточного споживання; інвестування в матеріальні активи; заощадження коштів для оплати послуг освіти, охорони здоров'я, туризму; інвестування у фшансові активи: цінні папери, банківські вклади, валюту, золото тощо).

Система зовнішніх грошових потоків домогосподарства включає рух коштів між домогосподарством та іншими домашніми господарствами при формуванні й використанні спільних грошових фондів; між домогосподарством і підприємствами, які є роботодавцями по відношенню до учасників домашніх господарств, щодо розподілу частини виробленого валового внутрішнього продукту в його вартісній формі; між домогосподарством і комерційними банками з приводу залучення домашніми господарствами різноманітних кредитів, їх погашення, а також розміщення тимчасово вільних коштів домогосподарств на банківських рахунках; між домогосподарством і страховими організаціями при формуванні й використанні різного роду страхових фондів; між домогосподарством і державою з приводу формування й використання бюджетних і позабюджетних фондів. Важливою умовою успішного господарювання є синхронізація грошових потоків, тобто узгодженість у часі вхідних і вихідних грошових потоків, що забезпечує належне виконання зобов'язань кожного суб'єкта розподільних відносин та його загальну платоспроможність.

За змістом фінанси домогосподарств відображають кінцеву мету розподільних і перерозподільних процесів, до яких залучені домашні господарства, — формування й використання фондів коштів. Отже, грошові фонди (в найзагальнішому вигляді — це фонди споживання й нагромадження), які створюються та використовуються членами домашніх господарств у процесі їхньої соціально-економічної діяльності, є матеріальним змістом фінансів домогосподарств. Саме ці фонди є тією специфічною ознакою, яка відрізняє фінанси від інших економічних категорій[19, c. 180-182].

Фінанси домогосподарств за формою — це основні елементи, які характеризують рух грошових фондів домашніх господарств, тобто їхні доходи й витрати. Саме доходи й витрати є матеріальним вираженням фінансових відносин, у які домашні господарства вступають у процесі своєї економічної діяльності. Основними джерелами доходів домашніх господарств є заробітна плата, прибуток і змішаний дохід від підприємницької діяльності, доходи від власності, соціальні допомоги, пенсії, стипендії, спадщина тощо. Основними видами витрат домогосподарств є витрати на придбання продовольчих і непродовольчих товарів, оплату комунальних послуг, сплату податків, приріст фінансових активів, доброчинну діяльність тощо.

Між сутністю, явищем, формою і змістом фінансів домогосподарств існує тісний діалектичний взаємозв'язок та певні суперечності, зумовлені особливостями дії закону єдності й боротьби протилежностей, які дають можливість глибоко пізнати теоретичні і практичні засади фінансів домашніх господарств, досягнути єдності теорії і практики, забезпечити їх ефективне використання для забезпечення належного рівня соціально-економічного розвитку суспільства та задоволення економічних інтересів усіх його членів.

Тому, певним чином зближуючи теоретичний і практичний підходи до визначення фінансів домогосподарств, спробуємо сформулювати власне визначення досліджуваного поняття. На нашу думку, "фінанси домогосподарств — це сукупність економічних відносин, матеріалізованих у грошових потоках, у які вступають домашні господарства з приводу формування, розподілу й використання фондів коштів із метою задоволення матеріальних і духовних потреб своїх членів.

Підбиваючи підсумок, зазначимо: наведені у статті аргументи на користь виділення у складі фінансової системи держави фінансів домогосподарств, на наш погляд, є доволі переконливими та дають змогу обґрунтувати необхідність включення у сферу фінансових відносин домашніх господарств як важливих суб'єктів економічної діяльності. Домашні господарства відіграють активну роль у всіх соціально-економічних процесах, що відбуваються в Україні, й надалі ця роль, вважаємо, зростатиме, адже сучасне домогосподарство є підґрунтям економічного добробуту будь-якої держави[11, c. 51-53].

1.3. Економічна диференціація домогосподарств у контексті соціального регулювання доходів

Дослідження проблеми нерівномірності розподілу доходу між суб'єктами економіки є одним із актуальних напрямів роботи вітчизняних і закордонних фахівців. Зростання економіки України, трансформація відносин власності та інституційна перебудова економіки призвели до посилення економічної диференціації домашніх господарств, що з одного боку сприяє посиленню соціальної напруженості в суспільстві, а з іншого— є потенційним стимулом підвищення індивідуальної господарської активності. Варто зазначити, що негативні наслідки диференціації мають більше видимих проявів, таких як обмеження платоспроможного попиту, високий рівень навантаження соціальними витратами державного бюджету і недержавних фондів, погіршення якості трудових ресурсів. Ще однією загрозою є посилення процесів самовідтворювання бідності, формування ан-деркласу.

Згідно з даними офіційної статистики, протягом 2004-2006 pp. розподіл сукупних витрат за децильними групами майже не змінювався. На першу групу припадало 3,4-3,5% сукупних витрат, на десяту — 24,8-25,4%. Певні зміни відбулися у 2007 p., коли частка першої групи у витратах зросла до 4,1%, а десятої скоротилася на 3,4 в. п. і досягла значення 22%. Загальні зміни в усіх децильних групах призвели до зсуву кривої Лоренца ближче до бісектриси, що свідчить про зменшення нерівності сукупних витрат. На рис. 1 наведено криві Лоренца за 2004 та 2007 pp.

Як відомо, перерозподіл отримуваних доходів, а отже, і витрат можливий за рахунок зміни податкової політики або системи соціальної підтримки. Дійсно, з 2007 р. упроваджено нову ставку оподаткування доходів фізичних осіб — 15% замість чинних 13%. Але пропорційна ставка оподаткування взагалі не є вбудованим механізмом перерозподілу доходу, тому що тільки прогресивна система оподаткування забезпечує збільшений податковий тиск на заможні прошарки населення та зменшений тиск на найбідніші. Теоретично можна припустити, що зменшення диференціації є наслідком змін у соціальному забезпеченні домогосподарств. Проаналізуємо структуру сукупних ресурсів домогосподарств за першою та десятою децильними групами та визначимо ступінь соціальної допомоги. Результати аналізу наведено в табл. 1.

Дані табл. 1 свідчить про те, що у структурі сукупних ресурсів першої децильної групи частка соціальних виплат збільшується від 27,2% у 2004 р. до 31,1% у 2006 p., але у 2007 р. спостерігається різке скорочення до 23,7%. Відносно найбільш заможної десятої групи можна зробити висновок про незначне, але стійке збільшення частки соціальної допомоги в її сукупних доходах[9, c. 148-150].

В абсолютному вимірі обсяг соціальної допомоги протягом досліджуваних періодів зростає за першою децильною групою з 173,16 грн до 271,27 грн. Але обсяг допомоги у 2007 р. менший, ніж у 2005 та 2006 pp. А у десятій децильній групі спостерігається стійке зростання допомоги від 218,36 грн до 621,42 грн.

Важливу інформацію надає зіставлення обсягу соціальної допомоги з прожитковим мінімумом і сукупними витратами. Цей аналітичний коефіцієнт відображає ступінь державного соціального фінансування суб'єктів економіки, а отже, і ступінь залежності домогосподарств від держави та навантаження на державний бюджет і недержавні фонди. Так, у перший децильній групі це співвідношення досягає свого максимуму в 2006 р. — 75,69%, а у 2007 р. скорочується до 51,67%. У найзаможнішій десятій децильній групі у 2007 р. соціальна допомога на 18,37% перевищувала прожитковий мінімум.

Сукупні витрати профінансовані соціальною допомогою не значною мірою. Так, у 2007 р. перша децильна група забезпечувала свої витрати за рахунок соціальної допомоги тільки на 16,46%, що є найнижчим показником за весь досліджуваний період. Для десятої децильної групи цей показник дорівнює 37,71%. За 2004-2007 pp. обсяг сукупних ресурсів першої децильної групи збільшився на 79,8%, а соціальна допомога — на 56,65%, відповідне співвідношення для десятої групи домогосподарств склало 149,4% та 184,5%. Таким чином, можна зробити висновок, що існуюча система соціальної допомоги є недієвою і спрямована на більш забезпечені верстви населення. Саме в них темп зростання соціальної допомоги перевищує темп зростання сукупних ресурсів[2, c. 75-76].

Проведемо аналогічний аналіз за домогосподарствами, що проживають у сільській місцевості та міських поселеннях. Результати аналізу наведено в табл. 2.

Диференціація соціальної допомоги за місцем проживання домашніх господарств не настільки виражена, як між першою і десятою децильними групами. У 2005-2007 pp. частка соціальної допомоги у структурі сукупних ресурсів стабілізувалася на рівні 23,4-24,5% для міста, та 27,7-28,8% для села. Сільські домогосподарства отримують на 3-4% більшу допомогу, ніж у міських поселеннях. В абсолютному вираженні різниця між аналізованими групами домогосподарств знаходиться на рівні 10-11 грн.

Співвідношення розмірів соціальної допомоги та прожиткового мінімуму стійко зростає і в 2007 р. досягає 90,12% та 92,47% для міських і сільських домогосподарств відповідно. Відмінність фінансування сукупних витрат соціальною допомогою для сільських і міських поселень більш виражена і коливається близько 6%. Так, у 2007 р. за рахунок соціальної допомоги фінансувалось 27,18% сукупних витрат домогосподарств у міських поселеннях, а у сільській місцевості — 33,68%.

За аналізований період обсяг сукупних ресурсів домогосподарств у міських поселеннях збільшився на 127,5%, а соціальна допомога на 134,5%. Відповідні показники для домогосподарств у сільській місцевості становили 113,5% та 153,9%. Отже, порівняно з диференціацією обсягів ресурсів і розмірів витрат, розподіл соціальної допомоги за територіальною ознакою є більш справедливим і раціональним.

Аналіз доходів домогосподарств непрямим методом свідчить, що рівень диференціації домогосподарств за критерієм сукупних витрат у 2007 р. дещо скоротився. Так, перша децильна група збільшила сукупні витрати на 0,7%, а десята група скоротила їх на 3,4%.

Емпіричний аналіз запропонованих коефіцієнтів соціального фінансування прожиткового мінімуму та сукупних витрат вказує на невідповідність існуючої системи соціальної допомоги своїм первісним функціям. Отже, високий рівень доходу супроводжується високим рівнем соціальної допомоги[8, c. 28-30].

Розділ 2. Аналіз економічної діяльності домогосподарств як суб’єктів ринкових відносин

2.1. Споживча поведінка домогосподарств в умовах перехідної економіки

За наявного бюджетного обмеження домогосподарство здійснюватиме свій вибір із множини фінансово можливих споживчих наборів. Правомірне запитання, чим воно при цьому керується. Очевидно, своїми уявленнями про те, які з доступних споживчих наборів краще задовольняють його потреби, або, як кажуть економісти, «приносить найбільшу корисність».

У нерівності розподілу грошового доходу найбільшу вагу займає оплата праці. Розподіл деяких видів доходів (від підприємницької діяльності, продажу майна та нерухомості) характеризується високими показниками нерівності. Проте ці доходи не є вагомими у структурі доходів домогосподарств і тому їх вклад у нерівність дуже незначний. Коефіцієнти еластичності нерівності розподілу грошового доходу стосовно деяких складників доходів є від’ємні. Це означає, що і в міських, і в сільських домогосподарствах збільшення трансферів послабить нерівність розподілу загального грошового доходу. Те ж саме стосується доходів від продажу сільськогосподарської продукції міських домогосподарств та оплати праці сільських. Зміни форм державного регулювання найбільше вимагають такі види доходів – оплата праці та трансфери.

Розподіл складників грошових доходів вказує на значну диференціацію домогосподарств за цією ознакою.

Найбільш нерівномірно серед домогосподарств (як сільських, так і міських) у 2005 р. розподілилися доходи від продажу нерухомості. Найнижчим ступенем концентрації характеризувався розподіл стипендій і соціальних допомог та доходів від продажу сільськогосподарської продукції. Ці доходи в абсолютному вимірі переважають у бідніших домогосподарствах, тому коефіцієнти Джині для них є від’ємні і криві концентрації знаходяться над бісектрисою.

У 1990-х роках унаслідок падіння ВВП та ВНД домогосподарств темпи зростання кінцевого споживання та заощадження були від’ємними. При цьому заощадження чутливіше реагували на зниження ВВП і ВНД домогосподарств. Проте тренди частки кінцевого споживання і валового заощадження повторювали один одного. Це дає підставу припускати, що значення обох показників формується під впливом одного чинника, а саме поточних доходів домогосподарств[10, c. 27-29].

На мікроекономічному рівні аналізу до уваги взято грошові видатки типового домогосподарства. Переважну частку видатків домогосподарства спрямовують на придбання продуктів харчування, причому в найбідніших домогосподарствах вона досягає 70% їхніх доходів. Коефіцієнти структурних зсувів свідчать про те, що в умовах ринкової трансформації економіки України домогосподарства із різним рівнем доходів поводяться у сфері споживання неоднаково. Розподіл складників грошових видатків міських та сільських домогосподарств вказує на значну нерівність між ними. Найвищий ступінь концентрації видатків міських та сільських родин стосується видатків на купівлю нерухомості, а найменший – на купівлю продовольчих товарів (міські), непродовольчих товарів (сільські домогосподарства).

Зі збільшенням кількості осіб у складі домогосподарства подушні видатки скорочуються. Зокрема це стосується видатків на предмети спільного користування, що показує вигоду від ведення спільного господарства. Аналіз видатків на продукти харчування засвідчив невідповідність фактичних рівнів їх споживання науково обґрунтованим нормам. У добовому раціоні більшості домогосподарств переважають вуглеводонасичені продовольчі продукти, оскільки саме вони є, як правило, найдешевші. Такий раціон особливо характерний для домогосподарств із дітьми. Зі збільшенням кількості дітей у цих родинах збільшується частка видатків на продукти харчування при погіршенні його якості. Тож у вітчизняних домогосподарствах з дітьми більшим є ризик опинитися за межею бідності.

В умовах ринкової трансформації економіки України знизився рівень життя багатьох родин. З відновленням економічного зростання простежуються позитивні тренди, наприклад підвищується рівень особистих заощаджень, поліпшується структура харчування тощо[12, c. 17-19].

2.2. Заощадження домогосподарств України та їх мотивація

Заощадження домогосподарств у країнах з розвиненою ринковою економікою є важливим ресурсом для здійснення активних операцій в банківській діяльності. Поки що у наших комерційних банках кошти населення є другорядним джерелом грошових ресурсів після коштів юридичних осіб. Однак за останні п'ять-сім років частка депозитів населення у ресурсній базі комерційних банків суттєво збільшилася. Наприклад, у 2000 році зобов'язання банків за коштами, залученими на рахунки фізичних осіб становили лише 6780 млн. грн., в 2001 — 11338 млн. грн., а в 2005 цей показник вже досягнув 72474,36 млн. грн.

Заощадження являє собою частину грошових доходів населення, що формується за рахунок вільних грошових коштів, які утворюються внаслідок скорочення поточного особистого споживання, і призначена для того, щоб забезпечити потреби у майбутньому.

Розрізняють мотивовані і немотивовані заощадження. Останні у домогосподарств виникають внаслідок перевищення платоспроможності над рівнем потреб. Це можливо у випадках, якщо:

· рівень доходів досить великий, тобто в змозі забезпечити задоволення потреб, які на даний час існують;

· рівень пропозиції та якість пропонованих товарів або послуг не може задовольнити попит споживачів;

· політика держави, що спрямована на підвищення рівня заощаджень, шляхом зниження витрат домогосподарств.

Таким чином, заощадження являють собою різницю між сукупним доходом домогосподарств та всіма обов'язковими виплатами, необхідними витратами і запланованими витратами, на які вже накоплені кошти.

Виділяють багато різноманітних мотивів для заощадження, які можна об'єднати в наступні групи:

1. Придбання дорогих товарів.

2. Непередбачувані витрати.

3. Витрати майбутніх періодів (весілля, освіта та ін.).

4. Звичка заощаджувати кошти.

5. Заощадження з метою отримання прибутку.

За характером мобілізації заощадження домогосподарств поділяють на організовані та неорганізовані. Організовані заощадження — це такі заощадження населення, мобілізацію і розміщення яких проводить банківська система, або небанківські фінансово-кредитні установи. Неорганізовані грошові заощадження населення — це ті, що зберігаються безпосередньо у населення готівкою у національній та іноземній валютах. До неорганізованих заощаджень можна також віднести зберігання коштів у вигляді коштовностей, дорогоцінних металів, дорогих товарів тривалого користування тощо.

Якщо пов'язати мотивацію і мобілізацію заощаджень, то можна сказати, що в неорганізовану форму, як правило, матимуть заощадження груп 2, 4 мотивів заощадження; організовану форму набудуть заощадження групи 5; обидві форми можуть набувати заощадження з мотивами груп 1, 3, а також немотивовані заощадження[14, c. 163-165].

Перед населенням постійно постає питання, в якому вигляді доцільніше зберігати кошти виходячи з різноманітних мотивів.

Проаналізуємо, в якій само формі в сучасній Україні доцільніше тримати заощадження. Розглянемо (на основі статистичних даних 2005 року) заощадження грошей у вигляді національної валюти; конверсійних операцій з іноземними валютами (долар, євро, російський рубль); банківських депозитів з нарахуванням простих та складних відсотків у гривні та іноземних валютах (долар, євро); банківських металів (золото, срібло, платина, паладій). Для всіх розрахункових операцій приймемо стартову суму заощаджень у розмірі 1000 гривень.

Повернувшись до мотивів заощаджень можна зауважити, що заощадження на основі банківських металів підходить для отримання прибутку та у деяких випадках для забезпечення майбутніх запланованих витрат. Однак виходячи з світового опиту, заощадження у формі банківських металів найбільш ефективні у довгостроковій перспективі.

Гривневі депозити мають перевагу з того боку, що компенсують вплив інфляції на кошти, але їх ліквідність, тобто здатність якнайшвидше перетворюватись на товари та послуги, на строковому депозиті різко знижується. Така форма може використовуватися для отримання прибутку, для забезпечення майбутніх потреб, для купівлі дорогих товарів, також зрідка може діяти мотив звички до заощадження.

А депозити в іноземній валюті можуть принести як прибуток, так і збиток. Результат залежить від динаміки валютного курсу гривні. Ця форма заощаджень є оптимальною для груп мотивів 5, 1, іноді і для групи 4. Ліквідність коштів в такій формі нижче за попередню форму заощадження.

Реальна вартість заощаджень національної валюти в готівковій формі має тенденцію до зниження під впливом інфляційного зростання цін в Україні. Істотна перевага зберігання коштів в готівці є високий рівень їх ліквідності. Ця якість найбільше відповідає групам мотивів 2, 4, 1, 5. Прибутку ця форма не забезпечує в жодному разі, бо завжди існує природній інфляційний фон[22, c. 109-111].

Заощадження в готівковій формі іноземної валюти мають досить високий рівень ліквідності, але в той же час це дуже не стабільний фінансовий актив. Це обумовлено тим, що протягом 2005 року гривня різко ревальвувала і всі домогосподарства, які зберігали іноземну готівку втратили кошти, не зважаючи на те, що в попередні роки вони отримували прибутки.

Така нестабільність є основним доводом проти заощадження коштів в іноземній валюті. Навіть, якщо курс іноземної валюти до гривні за період залишиться незмінним, домогосподарство все рівно втратить кошти. Курс на купівлю валюти завжди менший, ніж курс на її продаж. Тобто, щоб досягти своєрідного порогу рентабельності потрібно, щоб на при кінці періоду курс на купівлю інвалюти зріс до рівня курсу на продаж на початку періоду. Мотивувати таку форму заощадження можуть усі п'ять груп.

Таким чином, в залежності від мотивів заощадження потрібно вибирати їх форму, яка буде максимально сприяти досягненню поставлених цілей. Також при прийнятті рішення про форму заощадження потрібно враховувати інфляційний фон країни і враховувати, що реальна вартість коштів буде змінюватись[23, c. 8].

2.3. Методологія формалізації споживчих витрат домогосподарств у сучасних умовах

Яким же чином домогосподарствам удається компенсувати негативні наслідки реформ? Комплексний аналіз усіх наукових статей, опрацьованих в ході дослідження дає змогу вирізнити кілька загальних ліній поведінки, до яких вдаються в домогосподарствах для адаптації до нестабільних умов сучасної економіки і соціального життя. Як ми вже зазначали, такі різновиди поведінки ми називатимемо стратегіями виживання і нижче наведемо стислий опис їх.

1. Зменшення споживання. Основна мета — заощаджувати на всьому.

Купувати тільки дешеві продукти, дешеві або ношені речі, не купувати побутової техніки, не купувати книжок, не ходити в театри, кіно, не виїжджати на відпочинок. Відмовитися від усього, від чого можна відмовитися без серйозної й негайної загрози здоров'ю і життю. Часто це — єдино можлива стратегія для самотніх людей похилого віку, котрі мають не дуже міцне здоров'я, не мають ділянки землі та інших джерел додаткових доходів і отримують мізерні пенсії.

2. Перехід до самозабезпечення. Головна мета — організувати своє життя і головним чином побут у такий спосіб, щоб мінімізувати потребу в грошах. Виробляти самостійно всі чи майже всі основні необхідні для життя сім'ї продукти харчування (овочі, фрукти, м'ясо, молоко). Надлишки продуктів міняти на інші продукти (наприклад, м'ясо на борошно, щоб потім самотужки випікати хліб) або продавати на ринку за гроші. Гроші потрібні для придбання мила, прального порошку, платні за електроенергію та інші необхідні для життя товари й послуги. У такий спосіб метою господарства є нетоварне виробництво (не виробництво товарів на продаж), а задоволення потреб сім'ї у конкретних продуктах. Таку стратегію здійснюють жителі сільської місцевості або жителі міст, які мають земельні ділянки.

3. Пошук додаткової роботи. Основна мета — мати кілька незалежних джерел грошей, щоб не так гостро відчувати наслідки затримок і невиплати заробітної плати. Необхідно мати доволі високу кваліфікацію, мати роботу, що дає можливість самостійно розподіляти свій робочий час і мати власне робоче місце (студія, власний офіс або обладнана кімната у звичайній квартирі). Таку стратегію використовують консультанти, експерти, викладачі, письменники, журналісти, програмісти.

4. Заснування власного бізнесу. Основна мета — відкрити своє підприємство (не обов'язково велике), зареєструвати його й розпочати діяльність уже на рівні юридичної особи, вступаючи у взаємодію з іншими юридичними особами (іншими суб'єктами підприємницької діяльності). Реєстрація бізнесу вможливлює користування банківськими кредитами, укладення контрактів, наймання людей, отримання прибутку. Проте така діяльність передбачає податки. Для реалізації такої стратегії потрібна не так фахова освіта (хоч і вона необхідна), як спеціальний склад характеру, бажання бути підприємцем.

5. Тіньова діяльність. Основна мета — мати альтернативні джерела доходу, ніде не зареєстровані й не оподатковувані. Це може бути дрібний бізнес, дрібна торгівля, будівництво і ремонт будинків і помешкань, ремонт автомобілів чи радіоапаратури, нелегальна робота за кордоном, дрібна контрабанда тощо. Це може також бути робота за наймом без контракту[31, c. 34-36].

Відсутність реєстрації дає змогу швидко розгортати і згортати діяльність, миттєво змінювати сферу діяльності, не сплачувати податки. Разом із тим відсутність реєстрації означає конфлікт із законом, пов'язаний із цим ризик, відсутність соціального захисту і гарантій (оплачувана відпустка, пенсія, відпустка по догляду за дитиною, відпустка через хворобу тощо). Тіньовою діяльністю нерідко займаються додатково до офіційно зареєстрованої роботи, що не потребує часу (але й не приносить доходів). При цьому тіньова діяльність забезпечує грошовий доход, а офіційно зареєстрована робота дає соціальні гарантії (можливість одержувати субсидії, відпустку, виробничий стаж, пенсію тощо).

6. Використання соціальних зв'язків. Основна мета — знайти можливість жити за рахунок допомоги родичів, знайомих і, мабуть, певною мірою допомоги держави. До такої стратегії вдаються люди, котрі не мають роботи, не мають доходів, але опинилися в особливих життєвих обставинах. Як приклад можна навести інвалідів (нездатних знайти роботу через фізичні вади) або самотні жінки з дітьми (які не працюють, бо самостійно виховують

дітей).

Наведений вище перелік стратегій фіксує діапазон імовірних варіантів поведінки. У чистому вигляді ці стратегії трапляються доволі рідко. Часто сім'я і навіть окрема людина комбінує кілька цих стратегій. Успішність адаптації до швидкозмінюваних умов саме й залежить від уміння обрати найдоцільнішу стратегію поведінки. Тому говорити лише про ефективність тієї чи тієї стратегії недоречно. Можна тільки оцінювати ефективність вибору для певної сім'ї за певних умов. При цьому слід зважати на те, що далеко не завжди людина або сім'я в змозі робити вільний вибір із усього окресленого спектра стратегій поведінки. Часто-густо на заваді стоїть відсутність певних ресурсів — освіти, здоров'я, кваліфікації, досвіду, іноді — волі та характеру. Саме тому найуразливішими є соціальні групи, позбавлені вибору, наприклад самотні пенсіонери. Можна спробувати оцінити стратегії з погляду їх перспективності та прогресивності, вважаючи прогресом прямування вбік розвитку ринкової економіки і правової держави. З цього погляду, позитивними є стратегії 3 і 4, стратегії 1 і 2 можна оцінити як безперспективні, стратегія 6 заслуговує на нейтральну оцінку, а стратегія 5 видається шкідливою у довгостроковому плані. Звісно, якісне дослідження не дає підстав говорити про поширеність тієї чи тієї стратегії. Для аналізу поширеності треба проводити спеціальне кількісне дослідження. Разом із тим домінування певних стратегій поведінки домогосподарств може слугувати доволі надійним непрямим індикатором прогресу просування до ринку[24, c. 85-87].

Висновки

У сучасній економічній літературі домогосподарство часто ототожнюють із близькими за змістом економічними одиницями – сім’я, сімейне господарство, індивід. Проте, такий підхід не завжди є продуктивним. Головні ознаки домогосподарства – спільне (повне або часткове) використання бюджету його членами, постійне спільне їх проживання та харчування. Ця одиниця може складатися із однієї особи і саме цим вона в економічному аналізі принципово відрізняється від сім’ї.

Домогосподарству як одному з суб'єктів мікроекономіки належить надзвичайно важлива роль у системі економічних відносин. В Україні з розвитком ринкових відносин домогосподарство опинилося в нових умовах функціонування. По-перше, задоволення потреб домогосподарства у матеріальних та нематеріальних благах виступає природною метою виробництва. Попит домогосподарств є одним з найвагоміших компонентів сукупного попиту на кінцеві блага. По-друге, домогосподарства як власники виробничих факторів передають їх діловим одиницям (підприємствам), які мають здійснювати їхнє ефективне поєднання. По-третє, частина доходу, що не використовується домогосподарством впродовж поточного періоду, перетворюється на заощадження і може за певних обставин стати потужним джерелом економічного зростання країни. Можна констатувати, що домогосподарство виконує в економіці три основні функції: споживання, постачання факторів виробництва та заощадження.

Отже, домогосподарство — це економічна одиниця, що складається з одного та більше чоловік, які ведуть спільне господарство, що забезпечує економіку факторами виробництва і використовує зароблені на цьому кошти для поточного споживання товарів та послуг і заощадження з метою задоволення своїх потреб. Проте з погляду мікроекономічного рівня господарювання провідною виступає, безумовно, функція споживання.

Список використаної літератури

1. Башнянин Г.І. Політична економія: [В 2 ч.]: Підручник для вузів. Ч.1: Загальна економічна теорія. Ч.2: Спеціальна економічна теорія/ Г.Башнянин, П.Лазур, В.Медведєв. -К.: Ніка-Центр: Ельга, 2000. -526 с.

2. Ватаманюк М.М. Споживча поведінка домогосподарств в умовах перехідної економіки // Фінанси України. — 2004. — № 12. — С. 75-76

3. Витрати і доходи домогосподарств України у 2001 році/ Державний комітет статистики України. -К.. -2002. -126 с.

4. Вітлінський В.В. Управління депозитним портфелем домогосподарства// Фінанси України. -2004. -№ 10. — С.131-140

5. Гай О. М. Формування депозитного портфеля домогосподарства з урахуванням ставлення до ризику // Економіка: проблеми теорії та практики. — Д., 2004. — Вип.193, т.4. — С.984–992

6. Герасименко Г. В. Гендерні аспекти соціально-економічного становища домогосподарств в Україні // Формування ринкових відносин в Україні. — К., 2002. — Вип.16. — С.120–121.

7. Гладун О. Напрямки підвищення якості даних вибіркового обстеження умов життя домогосподарств та вирішення проблеми "малих територій"// Статистика України. — 2003. — № 1. — С.4-11

8. Гнатишин Й. П. Доходи і видатки сільських домогосподарств // Сучасні проблеми економіки сільського господарства та АПК. — Суми, 2003. — Ч.2. — С.26–33.

9. Горбачик А. П. Стратегії виживання домогосподарств в сучасній Україні // Розвиток демократії в Україні. — К., 2001. — С.145–153.

10.Горбачик А. Сприйняття економічних змін і стратегії виживання домогосподарств // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. — 2001. — № 4 . — C. 26-34

11.Гордієнко Л. А. Проблеми формування фінансів домогосподарств // Теорія і практика сучасної економіки. — Черкаси, 2003. — С.51–53.

12.Гордієнко Л. А. Фінансова політика регулювання доходів домогосподарств // Облік, контроль і аналіз в управлінні підприємницькою діяльністю. — Черкаси, 2004. — С.17–19. — А622736

13.Заглинський А. Політична економія: Навчальний посібник/ Анатолій Заглинський, Микола Матусевич. -Рівне: ППФ "Волинські обереги", 2000. -408 с.

14.Іванюк Т. І. Заощадження домогосподарств — вагоме джерело інвестування в національну економіку // Проблеми і перспективи розвитку фінансової системи України. — К., 1998. — С.161–166.

15.Канівець О. П. Загрози соціально-економічної безпеки домогосподарств на сучасному етапі в Україні // Социально-экономические аспекты промышленной политики. — Донецк, 2003. — Т.2. — С.103–108.

16.Кундицький О. Фінансова база видатків домогосподарств у перехідній економіці України // Наукові записки. — Тернопіль, 2003. — Вип.12, ч.2. — С.31–33.

17.Лавриненко Л. М. Аналіз кінцевих споживчих витрат домогосподарств у валовому внутрішньому продукті України // Київський держ. ун-т технологій та дизайну. Вісник. — К., 2001. — Вип.2. — С.36–39.

18.Литвак М. Л. Домогосподарство у сфері розподільчих відносин суспільства // Теоретичні та прикладні питання економіки. — К., 2003. — Вип.2. — С.339–346.

19.Литвак М. Л. Заощадження домогосподарств — внутрішнє джерело економічного зростання // Донецький держ. техн. ун-т. Наукові праці. — Донецьк, 2001. — Вип.34: Сер. Економічна. — С.180–185.

20.Литвак М. Л. Теорія економіки домогосподарства та її роль в аналізі мікро та макроповедінки господарюючих суб’єктів (на прикладі робіт Г. Бекера) // Теоретичні та прикладні питання економіки. — К., 2004. — Вип.5. — С.213–218.

21.Луньова Г. М. Особливості функціонування сільських домогосподарств України // Науковий вісник. — К., 2004. — Вип.2 (3). — С.53–59.

22.Микитенко І. Формування сукупних доходів і витрат у домогосподарствах// Економіка АПК. -2002. -№ 6. — С. 107-111

23.Мочерний С. Домогосподарства як економічна категорія // Тернопільський держ. пед. ун-т ім. В. Гнатюка. Наукові записки. Сер.: Економіка. — Тернопіль, 2001. — Вип.9. — С.5–8.

24.Мочерний С. Політична економія: Навч. посіб./ Степан Мочерний,. -К.: Знання-Прес, 2002. -687 с.

25.Осташко Т. О. Структура доходів сільських домогосподарств України // Економіка і прогнозування. — 2001. — № 4. — С.123 – 134.

26.Політична економія : Навчальний посібник/ Костянтин Кривенко, Володимир Савчук, Олександр Бєляєв та ін.; За ред. Костянтина Кривенка,; М-во освіти і науки України, КНЕУ. -К.: КНЕУ, 2005. -508 с.

27.Політична економія : Навчальний посібник/ О. Є. Степура, О. С. Єремєєв, Т. Ю. Пономарьова, М. О. Степура; За заг. ред. О. С. Степури; Ін-т підприємництва та сучасних технологій. -К.: Кондор, 2006. -405 с.

28.Політична економія : Навчальний посібник/ Т. І. Біленко, В. Г. Бодров, В. В. Волинцев та ін., За ред. Володимира Рибалкіна, Володимира Бодрова. -К.: Академвидав, 2004. -671 с.

29.Савченко А. Макроекономіка : Підручник/ Анатолій Савченко,; М-во освіти і науки України, КНЕУ. -К.: КНЕУ, 2005. -441 с.

30.Сайкевич М. І. Вплив інституційних факторів на споживчі витрати домогосподарств // Фінанси України. — 2001. — №4. — С.3 — 8.

31.Смовженко Т. Основні мотиви та чинники формування заощаджень домогосподарствами // Вісн. НБУ. — 2002. — № 5. — С.32 — 34.

32.Соціально-економічне становище домогосподарств України в 2005 році (за даними вибіркового обстеження умов життя домогосподарств) // Праця і зарплата. -2006. -№ 41. — С. 6-7