Домогосподарства, їх доходи та витрати
Вступ
Розділ 1. Домогосподарства як суб'єкт ринкових відносин.
1.1. Показники доходів домогосподарств.
1.2. Показники витрат домогосподарств.
1.3. Місце домогосподарства в обігу товарів, ресурсів і доходу.
Розділ 2. Стан соціально-економічного становища домогосподарств в Україні
2.1. Порівняльна характеристика соціально-економічного становища домогосподарств України в 2004-2005 роках.
2.2. Соціально-економічне становище домогосподарств у І півріччі 2006 року
Розділ 3. Проблеми та перспективи розвитку домогосподарств.
3.1 Загальний стан домогосподарств в економіці України.
3.2.Стратегії виживання домогосподарств.
Висновки.
Додатки.
Список використаної літератури.
Вступ
Упродовж останніх десяти років після здобуття незалежності й початку ринкових реформ економічна ситуація в Україні радикально змінилася. Ці зміни відчуваються не лише на макроекономічному рівні, у масштабі всієї країни, а й на мікроекономічному рівні, в окремих домогосподарствах. Не піддаючи сумніву важливість аналізу динаміки макропоказників, я вважаю, втім, що про справжній успіх економічних і політичних реформ можна говорити лише тоді, коли позитивні зміни є відчутними на рівні окремої сім'ї, на рівні окремого домогосподарства.
У роботі розглянуто сприйняття (оцінки) людьми економічних перетворень і змін, чинники, що впливають на такі оцінки, а також реакція (передусім — на рівні сім'ї) на такі зміни; а також проблеми сучасної сім’ї в ході становлення та розвитку економіки України. Дослідити ці проблеми, – і є головне завдання роботи.
Актуальність теми. Оскільки більшість людей в Україні не бачать для себе можливості впливати на події, що відбуваються (наявних демократичних механізмів впливу людей на політику місцевої й центральної влади або недостатньо, або люди поки не навчилися ними користуватися), тому я вважаю цю тему дуже актуальною в умовах розвитку економіки України.
Мета роботи– навести основні проблеми сучасної сім’ї в економіці України, проаналізувати їх стан та шляхи розв’язання.
У роботі було використано матеріали наукових досліджень та статей.
Розділ 1. Домогосподарства як суб'єкт ринкових відносин
1.1. Показники доходів домогосподарств
Ринкові відносини — це відносини щодо купівлі-продажу між такими носіями цих відносин, як домогосподарства, підприємства, фінансовий сектор, держава та зовнішньоекономічний сектор (закордон).
Центральне місце в цих відносинах належить домогосподарствам (домашнім господарствам).
Домашнє господарство — це економічно відокремлена група населення, яка самостійно, власними зусиллями отримує доход і самостійно здійснює витрати. Вона фактично збігається з сім'єю, якій притаманні зазначені риси. Наприклад, якщо дві чи три сім'ї, батьки, сини, внуки проживають разом і ведуть домашнє господарство не відокремлено, а спільно, то вони становитимуть одне домогосподарство. Якщо ж ці дві, три сім'ї розділились на окремі суб'єкти, що господарюють у домашніх умовах, то це вже буде відповідно два чи три домогосподарства.
Економіка працює завдяки домогосподарствам і заради домогосподарств. Останні виступають основними споживачами кінцевої продукції, саме для них виготовляються предмети споживання, які задовольняють потреби людини. Отже, домогосподарство — основні покупці на ринку. Водночас вони і продавці на ринку, однак продавці не готової продукції, а ресурсів, з яких виготовляються товари і послуги. Тобто домашнє господарство — це первинний елемент економіки, що складається з однієї чи більше осіб, які ведуть спільне господарство, виконуючи такі функції: забезпечення економіки факторами виробництва; використання зароблених при цьому коштів для поточного споживання товарів послуг і заощаджень з метою задоволення своїх потреб [22, c. 107-110].
В Україні, якщо вважати складом сім'ї три особи, налічується близько 16 млн. домогосподарств.
Не слід плутати термін «домогосподарство» з терміном «сім'я». Термін «домогосподарство» більш чітко прив'язаний до територіальних меж окремої господарської одиниці, включає членів домогосподарства, що не є родичами, і передбачає існування економічних відносин власності всередині домогосподарства та виробничих відносин (якщо вони існують). У ринковій економіці вони виконують дві основні економічні функції: основного постачальника економічних ресурсів і основної витратної групи в національному господарстві.
В економічній системі суспільства домогосподарства безумовно виступають у ролі отримувачів доходів. Важливо проаналізувати такі основні джерела доходів домогосподарств, як заробітна плата, відсотки на вкладений капітал, доходи від інвестиційних товарів, дивіденди, отримання плати за кредит, доходи від ведення особистого підсобного господарства тощо. Для систематизації основних джерел доходів в економічній літературі використовуються дві основні класифікації розподілу доходів домогосподарств. Це — функціональний розподіл доходів і особистий розподіл доходів.
Вивчаючи розподіл доходів, важливо звернути увагу на причину такого явища ринкової економіки, як нерівномірність розподілу доходів. Необхідно проаналізувати сутність категорій прожитковий мінімум, оптимальний споживчий бюджет, мінімальний споживчий бюджет, трансфертні платежі[16, c. 31-33].
Отримавши доходи, кожне домогосподарство їх витрачає. Тому аналізуючи доходи господарюючих одиниць, не можна обійти увагою витрати домогосподарств. Отриманий дохід витрачається у двох основних напрямах, з метою задоволення таких цілей: споживання і заощадження. Студенту важливо опрацювати сутність зазначених категорій, розглянути структури споживання і заощадження.
Закономірності поведінки господарюючих суб'єктів на ринку допомагає зрозуміти аналіз таких понять: ефект доходу, ефект заміщення, закон спадної граничної корисності, правило максимізації корисності, бюджетні лінії, криві байдужості.
З'ясувавши сутність категорії «домогосподарство», джерела доходів господарюючих суб'єктів та напрями їх витрат, важливо визначити місце домогосподарств в економічній системі суспільства. У першу чергу — це важіль встановлення економічної рівноваги. У даному разі слід проаналізувати рівність інвестицій і заощаджень, сукупних витрат і вартості виробленого продукту, попиту і пропонування. Домогосподарства також мають надзвичайно важливе значення в економіці суспільства, оскільки вони разом узяті формують сукупний попит, який зорієнтовує всю ринкову систему в цілому. Безумовно, роль домогосподарств у державі визначається їх статусом постачальників ресурсів, а саме: робочої сили, капіталу, грошей, готових товарів, призначених для задоволення потреб особистих і суспільних.
Сьогодні інтерес до вивчення діяльності домосподарств зростає, оскільки постійно з року в рік посилюється їх значення в економіці. В Україні, наприклад, значно збільшилась їх частка у валовому внутрішньому продукті [12, c. 7-9].
Цікаво було б, вивчаючи дану тему, розглянути статистичні дані, які б допомогли зробити висновок про джерела доходів громадян України, про їх диференціацію, та дістати уявлення про державне регулювання цього значного сектору економіки.
В економічній теорії вважається, що основними власниками ресурсів (капіталу, землі, праці та підприємницької здатності) є домогосподарства. Насамперед, вони — власники ресурсу праця, тобто робочої сили. Адже всі працездатного віку члени сім'ї мають здатність до праці і можуть її використовувати в процесі виробництва (господарській діяльності). У розвинутих ринкових відносинах, коли широкого розмаху набуває приватна власність, домогосподарства (члени сім'ї) є власниками й інших ресурсів: капіталу, землі тощо. В Україні, у процесі роздержавлення та приватизації породжуються домогосподарства — власники фірм, землі, техніки, обладнання тощо. Домогосподарства, як власники ресурсів, виносять їх на ринок, продають тим, хто в майбутньому їх використовує в господарській діяльності, а взамін одержують відповідну плату, або доход. Доход, одержаний тими, хто на ринок поставляє робочу силу, називають заробітною платою. Доход, одержаний від надання матеріальних ресурсів — сировини і капітального обладнання, називають рентним доходом, або доходом у вигляді процентів. Доход, одержаний від реалізації підприємницької здатності, називають прибутком [3, c. 126].
Як зазначено вище, доходи домогосподарства одержують від реалізації на ринку основних ресурсів —праця, капітал, земля та підприємницька здатність.
Існують два підходи до цієї проблеми:
1. Функціональний, який вказує на спосіб, за допомогою якого грошовий доход домогосподарств ділиться на заробітну плату, ренту, процент і прибуток. Тут сукупний доход розподіляється відповідно до функції, яку вказує одержувач доходу. Заробітна плата виплачується за працю (найманим працівникам), рента і процент за ресурси, що перебувають у власності і передаються в тимчасове користування. У США доходи за функціональною ознакою розподіляються приблизно таким чином:
Заробітна плата — 73%
Доходи власників — 8%
Прибуток корпорацій — 8%
Процент — 10%
Рента — 1 %
Усього — 100%
Як бачимо, найважливішим джерелом доходів домогосподарств є заробітна плата, що виплачується робітникам і службовцям підприємствами і організаціями, в яких вони працюють.
2. Особистий підхід — спосіб, згідно з яким сукупний доход суспільства розподіляється між окремими домогосподарствами. В теорії і практиці розподіл доходу оцінюється у такий спосіб: усі домогосподарства (сім'ї) розподіляють на п'ять рівних за чисельністю груп: питома вага кожної з груп становить 20%. Групи такі: найбідніша, далі йдуть заможніші ідо п'ятої групи потрапляють найбагатші. В США найбідніша група одержує близько 4,6% доходів, за ними йдуть друга, третя та четверта групи, які одержують відповідно 10,8% 16,9% та 24,1%. А найбагатші (п'ята група) отримують 43,7% усіх доходів у суспільстві [32, c. 6].
Для оцінки цього явища використовують так звану криву Лоренца. Якби всі групи займали відповідно до чисельності частку доходів, то була б рівність і крива Лоренца виглядала б як бісектриса. Однак на 20% найбідніших сімей припадає лише 4,6% доходів суспільства, на 40% сімей — 4,6% + 10,8% = 15,4%, на 60% населення — 15,4% + 16,9% = 32,3%, на 80% — відповідно 32,3%+ 24,1% = 56,4%. І звичайно на 100% сімей — 100% доходів: 56,4% + 43,7% = 100%(приблизно).
Проблеми рівності і нерівності в розподілі доходів серед домогосподарств (населення) детально розглядатимуться у наступних темах курсу. Тут же слід зауважити, що доходи домогосподарства одержують не лише від продажу виробничих ресурсів, а й у вигляді соціальних трансфертів — пенсій, соціальних допомог тощо, а також доходів від особистих підсобних господарств, індивідуальної трудової діяльності та інших.
Останнє, звичайно, стосується насамперед колишніх постсоціалістичних країн, у тому числі й України.
Про нерівномірність доходу від реалізації ресурсу праця в Україні свідчать дані щодо рівня заробітної плати в різних галузях економіки. Зокрема у листопаді 2000 р. найбільшу номінальну заробітну плату в 694 грн одержували працівники авіаційного транспорту, трохи нижчу — 638 грн працівники морського транспорту та 624 грн — працівники банківських установ, тоді як найменша заробітна плата була у працівників культури — 127 грн, соціального забезпечення— 128 грн, охорони здоров'я — 143 грн, освіти — 166 грн.
Оплата в найбільш оплачуваних галузях перевищувала середньореспубліканський рівень (258 грн) у 2,69 — 2,42 разу, оплата в найменш оплачуваних галузях становила лише 49,3 % — 55,8 %. Таким чином, різниця між найвищою і найнижчою оплатою праці становила більше ніж п'ять разів [33, c. 62-64].
Доходи домогосподарств характеризуються такими основними показниками:
• грошові доходи домогосподарства, які складаються з суми грошових та натуральних (в грошовій оцінці) надходжень, одержаних домогосподарством як на регулярній основі, так і разово у вигляді оплати праці, доходів від підприємницької і самостійної трудової діяльності, доходів від власності, надходжень від продажу нерухомості, майна, продукції особистого підсобного господарства, худоби, продуктів, отриманих в порядку самозаготівель, а також соціальних допомог, пенсій, стипендій, грошових допомог, інших грошових доходів;
• загальні доходи домогосподарства включають грошові доходи, вартість спожитої продукції, отриманої з особистого підсобного господарства або в порядку самозаготівлі (за винятком матеріальних затрат на її виробництво), вартість подарованих домогосподарству продуктів харчування, суму пільг та субсидій на відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, на придбання скрапленого газу, твердого, рідкого палива, а також – суму пільг на оплату санаторно-курортних путівок, послуг міжміського транспорту та зв’язку;
• сукупні ресурси домогосподарства, які складаються із загальних доходів, використаних заощаджень, приросту позик, кредитів, взятих домогосподарством, а також — повернених домогосподарству боргів. Цей показник відображає потенційні ресурси домогосподарства, отримані у відповідному періоді, незалежно від джерел їх надходження [35, c. 386].
1.2. Показники витрат домогосподарств
Домогосподарства виступають як основні витрачальники доходів. Частина доходів домогосподарств надходить державі у вигляді індивідуальних податків (податків із доходів громадян), а залишок розподіляється на особисте споживання та особисте нагромадження. У США особисті податки становлять біля 15%, видатки на особисте споживання — 82% і особисте нагромадження — 3—4% всіх доходів домогосподарств.
Як бачимо, основна частина витрат домогосподарств пов'язана з особистим споживанням. Споживацька поведінка домогосподарства визначається такими особливостями:
— домашнє господарство виступає єдиним економічним суб'єктом і реалізує свої потреби як єдине ціле, єдиний споживач;
— допускається, що домашнє господарство отримуючи доходи від продажу послуг факторів виробництва витрачає їх повністю (після сплати податків) на споживання і заощадження;
— вважається, що домашнє господарство може споживати всі споживчі блага, які на даний момент виробляються; ці блага уявляються нескінченно подільними і є повна інформація про їх споживчі властивості.
Споживач (домогосподарство) ставиться в умови економічного вибору: йому потрібно розподілити свої доходи між різними благами, що задовольняють його потреби. При придбанні благ він повинен одержати набір максимальної корисності.
У мікроекономіці та макроекономіці детальніше розглядається споживацький вибір домогосподарства та споживання як макроекономічна категорія.
Тут ми зупинимось лише на найзагальніших поняттях, що характеризують домогосподарство як споживача вироблених у суспільстві благ [2, c. 75-76].
По-перше, споживні витрати домогосподарств складаються з:
1. Витрат на придбання товарів тривалого користування;
2. Витрат на придбання товарів нетривалого користування;
3. Витрат на послуги.
Як видно з таблиці, в розвинутих країнах більшу половину споживчих витрат домогосподарств становлять витрати на послуги.
По-друге, поведінка споживача (домогосподарства) на ринку визначається збігом його бажань із можливостями. Бажання може бути описане так званою кривою байдужості, тобто лінією, що відображає набори товарів однакової корисності. Можливість може бути представлена так званою бюджетною лінією, яка відображає різні комбінації продуктів X та У, що можуть бути придбаними споживачами за фінансового обсягу його доходу за незмінними цінами товарів. Величина оптимального набору товарів знаходиться в точці дотику Е кривої байдужості з бюджетною лінією (рис. 1.2).
По-третє, при купівлі одного товару X споживач (домогосподарство) розподіляє свій доход І між витратами на придбання певної кількості цього товару X — X1 за ціною Рх і витратами на решту товарів: І = X • Рх = С; таким чином, доход домогосподарства складається з двох доданків: І = X • Рх + С.
Тоді його бюджетна лінія має вигляд, поданий на рис. 1.3: точка А відповідає величині доходу І, яка не витрачається на придбання ніяких товарів.
Точка Бо відповідає кількості товару X, яку споживач може придбати за весь свій доход І, тобто коли не буде купувати інших товарів. Лінія АБ0 містить точки з координатами (Х1;С),де Х1 — кількість товару X, яку споживач купує, а С — частина доходу для придбання решти то варів. Якщо ціна товару X зменшується, бюджетна лінія набуває вигляду АБ; якщо ж ціна товару X зростає — відповідно АБ2 (Хо- Со). Величина оптимальної кількості товару X визначається точками дотику бюджетних ліній до кривих байдужості (Х1,С1) (рис. 1.4).
Як зображено на мал. 1.4, зниження ціни товару X дає змогу домогосподарству придбати більшу його кількість, причому загальний ефект від зниження ціни (X1 — Хо) складається з ефекту доходу та ефекту заміщення.
По-четверте, витрати домогосподарств на споживання благ та послуг обумовлюються спеціальною функцією споживання, середньою та граничною схильністю до споживання, їх впливом на обсяг виробництва ВВП завдяки так званому мультиплікативному ефекту.
На думку одних, ця функція є функцією лише одного аргументу — сукупного доходу: С = f (Y); на думку інших — це функція багатьох зміни їх — поточного доходу, нагромадження багатства, очікуваного доходу в майбутньому, процентної ставки [20, c. 213-218].
Витрати домогосподарства включають всі види витрат на споживання і на неспоживчі цілі, крім витрат, пов’язаних із здійсненням ними підприємницької, самостійної трудової та фермерської діяльності.
З іншого боку, витрати – це сума платежів домогосподарства за товари та послуги, отримані у звітному періоді, суми коштів, направлених ними на купівлю акцій, сертифікатів, валюти, нерухомості, на будівництво, допомогу родичам і знайомим, на вклади до банківських установ, на податки (крім прибуткового) та інші внески.
Для аналізу використання ресурсів домогосподарства застосовуються такі показники:
• споживчі витрати — це грошові витрати домогосподарства і окремих його членів на купівлю продуктів харчування, алкогольних та тютюнових виробів, непродовольчих товарів, а також – на оплату особистих послуг. Включаються всі витрати домогосподарств на ці цілі незалежно від місця їх здійснення (у торговельній мережі, зі складу підприємства, організації, на ринку чи у окремих громадян). До цієї статті включається також вартість куплених продуктів харчування, для годування тварин домашніх улюбленців (котів, собак, папуг тощо) та непродовольчих товарів для них (ремінців, кліток, ліків тощо);
• грошові витрати включають споживчі витрати, витрати, пов’язані з веденням особистого підсобного господарства (купівля насіння, добрив, сільськогосподарського реманенту тощо), грошову допомогу родичам та іншим особам, витрати на купівлю нерухомості, на будівництво житла та господарських будівель, на придбання акцій, сертифікатів, валюти, вклади до банківських установ, аліменти, обов’язкові податки (крім прибуткового), збори та внески, а також – інші грошові витрати, які не згадувалися раніше. Грошові витрати включають суми, фактично сплачені домогосподарством по відповідних статтях, і не враховують вартості натуральних надходжень, пільг та субсидій;
• сукупні витрати складаються з грошових витрат, вартості спожитих домогосподарством та подарованих родичам та іншим особам продуктів харчування, отриманих з особистого підсобного господарства та в порядку самозаготівель, вартості подарованих продовольчих товарів, суми пільг та субсидій на оплату житлово-комунальних послуг, суми пільг на оплату телефону, проїзду у міжміському транспорті та дотацій на путівки в санаторно-курортні заклади. Вартість подарованих домогосподарством родичам та іншим особам продуктів харчування, отриманих з особистого підсобного господарства, включається до сукупних витрат у разі постійного характеру надання цієї допомоги. Сукупні витрати характеризують структуру використання домогосподарством сукупних ресурсів і відображають реальний поточний стан матеріального добробуту домогосподарства [1, c. 354-356].
Грошові витрати складаються з суми споживчих та неспоживчих грошових витрат. Грошові витрати включають суми, фактично сплачені домогосподарством по відповідних статтях, і не враховують вартість натуральних надходжень, безготівкові пільги та субсидії.
Споживчі грошові витрати — це грошові витрати домогосподарства на купівлю продуктів харчування, алкогольних та тютюнових виробів, товарів та послуг (одягу та взуття, оплату житла, води, газу, електроенергії та інших видів палива; меблів, предметів домашнього побуту, побутової техніки та товарів для щоденного обслуговування житла; витрати на охорону здоров’я, транспорт, зв’язок, відпочинок та культуру, освіту тощо).
Неспоживчі грошові витрати – включають витрати, пов’язані з веденням особистого підсобного господарства (купівля насіння, добрив, сільськогосподарського реманенту тощо), грошову допомогу родичам та іншим особам, витрати на купівлю нерухомості, на будівництво та капітальний ремонт житла та господарських будівель, на придбання акцій, сертифікатів, валюти, вклади до банківських установ, аліменти, обов’язкові податки (крім прибуткового), збори та внески, а також інші грошові витрати, які не згадувалися раніше. Сукупні витрати складаються з суми споживчих та неспоживчих сукупних витрат. Сукупні витрати включають фактично сплачені грошові витрати домогосподарства, вартість натуральних надходжень, суми пільг та безготівкових субсидій.
Споживчі сукупні витрати складаються з грошових витрат, а також вартості спожитих домогосподарством продовольчих товарів, отриманих з особистого підсобного господарства, в порядку самозаготівель або подарованих родичами та іншими особами, суми отриманих пільг та безготівкових субсидій на оплату житла, комунальних продуктів та послуг, суми пільг на оплату телефону, проїзду у транспорті, путівок для лікування, оздоровлення та відпочинку, на оплату ліків, вітамінів, інших аптекарських товарів, медичних послуг (в тому числі стоматологічних послуг, проведення обстежень та отримання процедур, лікування в стаціонарі тощо).
Неспоживчі сукупні витрати складаються з грошових та негрошових витрат домогосподарства на допомогу родичам та іншим особам; витрат на купівлю нерухомості, на капітальний ремонт, будівництво житла та господарських будівель, на придбання акцій, сертифікатів, валюти, вкладів до банківських установ, аліментів, обов’язкових податків (крім прибуткового), зборів, внесків, та інших грошових платежів, використаних заощаджень, позик та повернених домогосподарством боргів.
Сукупні ресурси домогосподарства складаються із грошових та негрошових доходів, використаних заощаджень, приросту в обстежуваному періоді позик, кредитів, боргів, узятих домогосподарством, а також повернених домогосподарству боргів. Цей показник відображає потенційні ресурси домогосподарства, отримані в обстежуваному періоді, незалежно від джерел їх надходження [11, c. 51-53].
1.3. Місце домогосподарства в обігу товарів, ресурсів і доходу
Щоб зрозуміти місце домогосподарств в економіці, розглянемо рис. 1.5.
Обіг представлений двома потоками за годинниковою стрілкою — ресурси, товари, послуги; проти годинникової стрілки — доходи, витрати.
Фінанси домогосподарств є засобом створення та використання фондів фінансових ресурсів для задоволення особистих потреб громадян. Джерелом створення вказаних фондів є заробітна плата й інші джерела доходів кожного громадянина чи його сім'ї. До доходів домогосподарств належать доходи від продажу власного капіталу, землі, продукції підсобних господарств, доходи, одержані від здачі в оренду майна, відсотки на капітал, вкладений у цінні папери тощо [10, c. 27].
До видатків домогосподарств належать витрати на придбання споживчих товарів, оплату наданих послуг інші витрати. Домогосподарства за своєю економічною суттю — це господарські структури виняткового типу, діяльність яких ґрунтується на створенні й використанні фондів фінансових ресурсів. Ця підсистема найбезпосередніше пов'язана з іншими підсистемами фінансової системи.
Так, домогосподарства одержують кошти з бюджету та від господарських структур у рахунок оплати праці та при одержанні безоплатних послуг від держави. Зі свого боку домогосподарства вносять платежі до бюджету та централізованих фондів, беруть участь у формуванні й використанні страхових фондів, є суб'єктами фінансового ринку. Економічна суть і призначення кожної із підсистем найповніше розкривається в їхній взаємодії та методах впливу на інші системи економіки держави [15, c. 104].
Розділ 2. Стан соціально-економічного становища домогосподарств в Україні
2.1. Порівняльна характеристика соціально-економічного становища домогосподарств України в 2004-2005 роках
Розподіл населення України за рівнем середньодушових місячних сукупних витрат свідчить про зменшення порівняно з 2004 р. частки населення в групі з низькими сукупними витратами (до 360 грн. на місяць) і збільшення — в усіх інших групах. Слід зазначити, що частка населення із середньодушовими сукупними витратами на місяць, нижчими від прожиткового мінімуму, зменшилася на 10 відсоткових пунктів (в.п.) і становила 55,3%. Частка домогосподарств цієї групи серед домогосподарств з дітьми зменшилась на 9 в.п. і становила 64%.
Співвідношення сукупних витрат 10% найбільш і найменш забезпеченого населення як загалом в Україні, так і серед сільського населення залишилося на рівні 2004 р. і становило відповідно 6,9 та 6,1 раза. Незначне зростання цього показника спостерігалося серед міського населення (7,0 раза в 2005 р. проти 6,9 у 2004). Співвідношення мінімального рівня сукупних витрат серед 10% найбільш забезпеченого населення до максимального рівня серед 10% найменш забезпеченого як загалом в Україні, так і серед міських та сільських жителів не змінилося і становило відповідно 3,8 та 3,7 раза. Найбільш заможні 20% населення (як і в 2004 р.) робили 39% усіх сукупних витрат [32, c. 6].
Незважаючи на реалізацію певних заходів щодо підвищення доходів населення, зменшення нерівності розподілу витрат (доходів) населення не відбулося.
Диференціацію рівня добробуту населення розраховано з використанням критерію грошових витрат. Мінімальний рівень грошових витрат серед 10% найбільш забезпеченого населення перевищував максимальний серед 10% найменш забезпеченого (як і в 2004 р.) у 4,5 раза, а загалом найбільш забезпечені 10% населення витрачали, як і в попередньому році, у 8,7 раза більше грошових коштів, ніж 10% найменш забезпечених.
Серед усіх сукупних витрат 91% становили споживчі витрати домогосподарств (у 2004 р. — 93%).
Найбільш вагомою статтею (майже три п'ятих) усіх сукупних витрат домогосподарств продовжують залишатися витрати на харчування (включаючи харчування поза домом). Порівняно з 2004 р. частка цих витрат зменшилася на 0,8 в.п. і становила 58%.
На купівлю непродовольчих товарів та послуг (без витрат на харчування поза домом) домогосподарства спрямовували 30% усіх сукупних витрат (у 2004 р. — 31%).
Вартість харчування в 2005 р. у середньому на одну особу становила 9,0 грн. на добу проти 6,7 грн. у 2004 р. Середньомісячна вартість харчування однієї особи становила 274 грн. і перевищила вартість нормативного набору продуктів харчування на 14% (у 2004 р. — відповідно на 1%).
У першій децильній групі домогосподарств з найменшими середньодушовими сукупними витратами на місяць та в групі з витратами, нижчими від прожиткового мінімуму, середньомісячна вартість харчування становила відповідно 127 та 187 грн. на одну особу (у 2004 р. — відповідно 93 та 150 грн.), що становило 53 та 78% (46 та 75%) вартості нормативного набору продуктів харчування.
Водночас в найбільш заможних домогосподарствах десятого дециля середньомісячна вартість харчування однієї особи становила 584 грн. (у 2004 р. — 442 грн.), що в 2,4 раза (2,2) вище від середньомісячної вартості нормативного набору продуктів харчування.
Випереджальне зростання в 2005 р. порівняно з 2004 реальних наявних доходів населення порівняно зі споживчими цінами на продовольчі товари (відповідно 118,9 проти 116,6%) сприяло підвищенню споживчих можливостей населення в забезпеченні належного рівня харчування. Відбулося деяке поліпшення структури харчування: зросло на 5—17% споживання в домогосподарствах продуктів, багатих на вітаміни та білки (яєць, фруктів, ягід, горіхів, винограду, риби і рибопродуктів, м'яса та м'ясопродуктів, молока та молокопродуктів, овочів і баштанних). Споживання цукру, олії та інших рослинних жирів залишилося на рівні 2004 р. Скоротилося споживання картоплі на 5%, хліба і хлібних продуктів — на 1 %.
Домогосподарства з дітьми до 18 років направляли на харчування дещо меншу частку всіх сукупних витрат, ніж домогосподарства без дітей (58 проти 59%), але вартість (7,4 грн.) та калорійність (2943 ккал) спожитих за добу однією особою продуктів були значно меншими — відповідно в 1,5 та в 1,4 раза.
Споживання майже всіх основних продуктів харчування однією особою в багатодітних було значно нижчим, ніж в домогосподарствах з однією дитиною: фруктів, ягід, горіхів, винограду, м'яса і м'ясопродуктів, риби і рибопродуктів, яєць, цукру, овочів і баштанних — на 22—52%, олії та інших рослинних жирів — на 13, молока і молочних продуктів — на 10%. При цьому середньодушове споживання хліба та хлібопродуктів в домогосподарствах, які виховують трьох і більше дітей, було на 12%, а картоплі — на третину вищим, ніж з однією дитиною.
Підсумки опитування домогосподарств щодо самооцінки рівня своїх доходів, проведеного в січні 2006 p., засвідчили зростання можливостей домогосподарств поліпшувати раціон харчування дітей. Частка домогосподарств з дітьми, яка через нестачу коштів не могла давати дітям в достатній кількості фрукти чи соки, становила 4% (порівняно з 2004 р. зменшилася в 1,3 раза), ласощі хоча б раз на тиждень — 3% (в 1,5), їжу або гроші на харчування в школі — 2% (в 1,5 раза).
Дещо зросли можливості домогосподарств щодо включення до їхнього раціону харчування м'ясних або рибних продуктів хоча б двічі на тиждень. Частка респондентів, які повідомили, що через низький рівень доходів вони не могли дозволити хоча б двічі на тиждень споживати ці продукти, становила 4% і порівняно з 2004 р. зменшилась на один відсотковий пункт. Аналогічна тенденція спостерігалася серед усіх груп домогосподарств, за винятком домогосподарств з трьома та більше дітьми. При цьому серед багатодітних частка таких була майже в 4 рази вищою, ніж серед домогосподарств з однією дитиною (14 проти 4%).
Домогосподарства з середньодушовими сукупними витратами, нижчими від прожиткового мінімуму, витрачали на харчування майже дві третини всіх сукупних витрат. Вартість і калорійність добового раціону однієї особи цієї групи становила 6,2 грн. та 2908 ккал (у 2004 р. — 4,9 грн. та 2976 ккал).
До добового раціону домогосподарств з дітьми, домогосподарств, у складі яких є молоді сім'ї, та домогосподарств із середньодушовими сукупними витратами, нижчими від прожиткового мінімуму, входили продукти, вміст білків в яких менший від норми для працездатних осіб. Зберігалася диференціація в споживанні продуктів харчування між домогосподарствами найменш забезпеченого першого дециля з середньодушовими сукупними витратами на місяць, нижчими від прожиткового мінімуму, та найбільш заможними домогосподарствами, що складають десятий дециль.
Останні спрямовували на харчування порівняно з домогосподарствами найменш забезпеченого першого дециля і домогосподарствами, середньодушові місячні сукупні витрати яких були нижчими від прожиткового мінімуму, відповідно в 1,5 та 1,4 раза меншу частку всіх сукупних витрат (46%), а вартість (19,2 грн.) спожитих однією особою за добу продуктів була вищою відповідно в 4,6 і 3,1 раза, калорійність (5113 ккал) — в 2,2 і 1,8 раза.
Збереглася тенденція до поступового зростання в структурі сукупних витрат грошової частини. У 2005 р. грошові витрати становили 89% сукупних витрат домогосподарств, що на 1,4 в.п. більш ніж у 2004 р. Грошові кошти домогосподарства переважно направляли на задоволення споживчих потреб. Частка споживчих витрат становила 90%, що на 1,6 в.п. менш ніж у 2004 р.
У структурі грошових витрат частка, яку домогосподарства витрачали на купівлю продовольчих товарів та оплату харчування поза домом, становила 57%, у міських — 59, сільських — 51 (у 2004 р. — відповідно 58, 60 та 54%). Домогосподарства з дітьми в середньому на одну особу на місяць витрачали на ці цілі 194 грн., що в 1,5 раза менш ніж домогосподарства без дітей.
Випереджальне зростання наявних реальних доходів населення порівняно зі споживчими цінами на непродовольчі товари (105,1%) та послуги (110,7%) сприяло зростанню їхньої доступності для домогосподарств. У 2005 р. обсяги продажу непродовольчих товарів в порівнянних цінах зросли на 28%, а обсяг реалізованих населенню послуг — на 18%.
На купівлю непродовольчих товарів та послуг (без витрат на харчування поза домом) домогосподарства щомісяця спрямовували 30% сукупних витрат (у 2004 р. — 31%). На утримання житла (включаючи поточний ремонт), воду, електроенергію, газ, інші види палива пересічне домогосподарство витрачало майже кожну дванадцяту гривню (у 2004 р. — кожну десяту), на оновлення гардеробу, як і раніше, — 6%, інші напрями споживання (придбання меблів, побутової техніки, предметів домашнього побуту, освіту, охорону здоров'я, відпочинок і культуру, транспорт тощо) — від 1 до 3% сукупних витрат [32, c. 7].
Споживчі витрати на ці цілі міських домогосподарств в 1,6 раза перевищували аналогічні витрати в сільських домогосподарствах.
На купівлю непродовольчих товарів та отримання послуг домогосподарства з групи найменш забезпечених першого дециля направляли майже чверть усіх сукупних витрат, що відповідно на 4 та 9 в.п. менш ніж в домогосподарствах із середньодушовими сукупними витратами, нижчими від прожиткового мінімуму, та в найбільш забезпечених домогосподарствах десятого дециля.
Незважаючи на позитивні зрушення в самооцінці домогосподарствами своїх споживчих можливостей, за результатами опитування в січні 2006 р. майже кожні два з п'яти (у січні 2005 р. — майже половина) домогосподарств повідомили про недостатність рівня своїх доходів для задоволення потреб у непродовольчих товарах та послугах.
Підсумки опитування домогосподарств щодо наявності в них товарів тривалого користування, проведеного у жовтні 2005 p., засвідчили, що порівняно з підсумками аналогічного опитування 2004 р. забезпеченість домогосподарств деякими товарами, зокрема, холодильниками, пральними машинами, музичними центрами, відеомагнітофонами, пилососами та кольоровими телевізорами дещо поліпшилася.
Відбулися позитивні зрушення в оцінці населенням рівня доступності послуг охорони здоров'я та придбання товарів фармацевтичного ринку. За результатами опитування домогосподарств у жовтні 2005 p., частка домогосподарств, які повідомили про випадки неможливості задовольнити потреби в отриманні медичної допомоги, зменшилася з 17 до 13%.
Серед домогосподарств, у складі яких були особи, які потребували медичної допомоги, але не змогли її отримати, 78% (у 2004 р. — 84%) повідомили про випадки неможливості придбання потрібних, але занадто дорогих ліків. Залишаються проблеми з доступністю послуг лікарів. Майже всі домогосподарства, що були змушені відмовитися від проведення медичних обстежень, відвідування стоматолога, протезування, отримання лікувальних процедур, придбання потрібного медичного приладдя, зазначали, що причиною їхньої недоступності була висока вартість.
У структурі сукупних витрат оплата житла, комунальних продуктів та послуг (з урахуванням суми безготівкових пільг і субсидій) становила 6%, або 79 грн. на місяць (у 2004 р. — 8%, або 70 грн.). Міське домогосподарство на такі цілі в середньому щомісяця витрачало 94 грн., сільське — 46 грн.
Розмір отриманих пільг та субсидій (готівкових та безготівкових) на оплату житла, комунальних продуктів та послугу розрахунку на пересічне домогосподарство становив 7 грн. на місяць, у тому числі серед міських домогосподарств — 8, сільських — 6 грн. [37, c. 193].
Найменш забезпечені домогосподарства першого дециля та домогосподарства з витратами, нижчими від прожиткового мінімуму, направляли на оплату житла, комунальних продуктів та послуг більшу частку своїх сукупних витрат, ніж заможні: відповідно по 8% проти 5% в домогосподарствах десятого дециля.
За даними опитування, залишилася вагомою частка домогосподарств, житлові умови яких не відповідають належним: житлова площа двох з п'яти домогосподарств була меншою від санітарної норми (13,65 м2 на одну особу). Незалежно від місця проживання кожне п'яте домогосподарство, як і раніше, було незадоволене або дуже незадоволене своїми житловими умовами.
Свої потреби домогосподарства задовольняли за рахунок ресурсів, що надходили з різних джерел. Середньомісячні сукупні ресурси одного пересічного домогосподарства в 2005 р. становили 1321 грн., міського — 1350, сільського — 1260 грн., що на 45% більш ніж у 2004 р. по кожній з цих груп; у середньому на одного члена домогосподарства — відповідно 506 грн., 529 та 458 грн.
Відбувалися позитивні зміни в структурі формування ресурсів домогосподарств. Зросла частка грошових доходів у структурі сукупних ресурсів домогосподарств з 85% у 2004 до 86% у 2005 р. У міських домогосподарствах вона зросла на 0,9 в.п. (90%), у сільських — на 2 в.п. (79%).
Основним джерелом надходження ресурсів у домогосподарство залишилася оплата праці, частка якої становила майже половину всіх сукупних ресурсів.
Пенсії, стипендії та соціальні допомоги (включаючи готівкові та безготівкові пільги і субсидії) становили чверть сукупних ресурсів пересічного домогосподарства, доходи від особистого підсобного домогосподарства та від самозаготівель — майже дев'яту частину. Частка допомог від родичів та інших осіб (грошова допомога та грошова оцінка допомоги продовольчими товарами) становила 7%. Дещо зросла (на 0,5 в.п.), але залишалася низькою частка доходів від підприємницької діяльності та самозайнятості (5%).
Значні розбіжності мали структури формування сукупних ресурсів міських та сільських домогосподарств. Три п'ятих сукупних ресурсів міських домогосподарств становили доходи від зайнятості (їхня частка порівняно з 2004 р. зросла на 1,3 в.п.), 22% — пенсії, стипендії та соціальні допомоги, надані готівкою (у 2004 р. — 21%), 3% — доходи від особистого підсобного господарства (4%). У формуванні сукупних ресурсів сільських домогосподарств відбулися позитивні структурні зрушення: частка доходів від зайнятості (31 %) перевищила значення традиційно найбільш вагомого джерела ресурсів для цієї групи домогосподарств — доходів з особистого підсобного господарства (28%). Суттєвим джерелом надходжень продовжували залишатися пенсії, стипендії та соціальні допомоги, надані готівкою, частка яких зросла на 3 в.п. і становила 28%.
У домогосподарствах з дітьми три п'ятих ресурсів формували, як і в 2004 p., доходи від зайнятості, сьому частину — пенсії, стипендії, соціальні допомоги, частка яких зросла порівняно з 2004 р. на 1,8 в.п. Частка доходів від особистого підсобного господарства та від самозаготівель зменшилась на 1,1 в.п. і становила дев'яту частину сукупних ресурсів. У домогосподарствах без дітей 43% ресурсів становили доходи від зайнятості (в 2004 р. — 42%), пенсії, стипендії та соціальні допомоги, як і в 2004 p., — 34%, десяту частину — доходи від особистого підсобного господарства (11%).
У домогосподарствах з середньодушовими витратами, нижчими від прожиткового мінімуму, більш як чверть ресурсів формувалася за рахунок пенсій, стипендій та соціальних допомог, наданих готівкою. Восьму частину їхніх ресурсів становили доходи від особистого підсобного господарства [25, c. 126-127].
Частка пільг та субсидій на оплату житла, комунальних послуг (готівкою та безготівкових) у сукупних ресурсах домогосподарств із середньодушовими сукупними витратами на місяць, нижчими від прожиткового мінімуму, становила 0,5%, першого та останнього децилів — відповідно 0,3 та 0,4%. Проте суми пільг та субсидій, одержаних у середньому одним домогосподарством з витратами, нижчими від прожиткового мінімуму, та з групи 10% найменш забезпечених, були відповідно в 1,4 та в 2,3 раза меншими, ніж в групі заможного населення.
Пільги на оплату послуг транспорту, зв'язку, санаторно-курортних путівок, на купівлю ліків, лікування, зубопротезування становили в сукупних ресурсах домогосподарств з середньодушовими сукупними витратами на місяць, нижчими від прожиткового мінімуму, 0,4%, першого дециля — 0,2, а серед найбільш заможних домогосподарств останнього дециля — 1,1%. Вартість цих пільг, одержаних у середньому одним заможним домогосподарством, перевищувала відповідні показники серед домогосподарств із середньодушовими сукупними витратами на місяць, нижчими від прожиткового мінімуму, та найменш забезпечених домогосподарств у 4,8 та 13,1 раза [30, c. 5].
2.2. Соціально-економічне становище домогосподарств у І півріччі 2006 року
Середньомісячні сукупні витрати одного домогосподарства у І півріччі 2006р. склали 1397 грн., що на 21% більше, ніж у відповідному періоді минулого року. Міське домогосподарство витрачало в середньому за місяць 1464 грн., сільське – 1249 грн. В середньому на одного члена домогосподарства сукупні витрати становили 537 грн. на місяць, в міських домогосподарствах – 576 грн., в сільських – 454 грн. Рівень середньомісячних сукупних витрат однієї особи перевищив рівень прожиткового мінімуму на 16% (у січні–червні 2005р. – на 4%). Слід відзначити, що темп росту середньодушових сукупних витрат у I півріччі 2006р. порівняно з аналогічним періодом 2005р. суттєво перевищив індекс споживчих цін за цей період: відповідно 121,9% проти 108,4%.
Розподіл населення України за рівнем середньодушових місячних сукупних витрат свідчить про зменшення в порівнянні з І півріччям 2005р. частки населення у групах з низькими сукупними витратами (до 420 грн. у місяць) і збільшення – в усіх інших групах (додаток 1). Частка населення із середньодушовими сукупними витратами у місяць нижче прожиткового мінімуму зменшилася на 6,4 в.п. і склала 53,6%.
Зростання доходів населення, яке відбулося за рахунок збільшення рівня мінімальної заробітної плати, зростання розмірів пенсій та окремих видів соціальних допомог, відповідно вплинуло на збільшення середньомісячних сукупних витрат домогосподарств, але не сприяло скороченню диференціації населення за рівнем добробуту (додаток 2).
Співвідношення сукупних витрат 10% найбільш та найменш забезпеченого населення становило 7,6 раза (у І півріччі 2005р. – 7,3 раза). Співвідношення мінімального рівня сукупних витрат серед 10% найбільш забезпеченого населення до максимального рівня серед 10% найменш забезпеченого не змінилося і становило 3,9 раза. Найбільш заможні 20% населення, як і у відповідному періоді 2005 року, робили 40% усіх сукупних витрат.
Серед усіх сукупних витрат домогосподарств 91% становили споживчі витрати (у січні–червні 2005р. – 92%).
Найбільш вагомою статтею (майже три п’ятих) сукупних витрат домогосподарств продовжували залишатися витрати на харчування (включаючи харчування поза домом). В порівнянні з I півріччям 2005р. частка цих витрат зменшилася на 2,6 в.п. і становила 57% (додаток 3).
На купівлю непродовольчих товарів та оплату послуг (без витрат на харчування поза домом) домогосподарства направляли 31% усіх витрат (на 1,8 в.п. більше, ніж у січні–червні 2005р.).
Витрати на алкогольні напої та тютюнові вироби становили 1,7% та 1,0% сукупних витрат домогосподарств, що відповідно на 0,1 в.п нижче, ніж у І півріччі 2005р.
Частка неспоживчих сукупних витрат склала 9% усіх витрат домогосподарств і зросла на 1 в.п.
Випереджаюче зростання у січні–червні 2006р. у порівнянні з відповідним періодом 2005р. реальних наявних доходів населення порівняно зі споживчими цінами на продовольчі товари (відповідно 120,5% проти 107,9%) сприяло підвищенню споживчих можливостей населення у забезпеченні належного рівня харчування. Відбулося деяке покращання структури харчування населення: збільшилося споживання в домогосподарствах риби і рибопродуктів на 6%, яєць, м’яса та м’ясопродуктів – на 5% кожного, фруктів, ягід, горіхів та винограду, молока і молочних продуктів – на 3% кожного. Одночасно скоротилося споживання цукру, картоплі, олії та інших рослинних жирів, хліба і хлібних продуктів та овочів і баштанних – на 16–3%.
Основним джерелом надходжень ресурсів у домогосподарство залишилася оплата праці, частка якої збільшилася на 2 в.п. і становила майже половину усіх сукупних ресурсів.
Пенсії, стипендії та соціальні допомоги (включаючи готівкові та безготівкові пільги та субсидії) становили понад чверть сукупних ресурсів пересічного домогосподарства, доходи від особистого підсобного господарства та від самозаготівель – десяту частину. Частка допомог від родичів та інших осіб (грошова допомога та грошова оцінка допомоги продовольчими товарами) склала 6%. Залишалася низькою частка доходів від підприємницької діяльності та самозайнятості – 4%.
Значні розбіжності мали структури формування сукупних ресурсів міських та сільських домогосподарств.
Майже три п’ятих сукупних ресурсів міських домогосподарств становили доходи від зайнятості (їх частка в порівнянні з I півріччям 2005 року збільшилася на 1 в.п.), 24% – пенсії, стипендії та соціальні допомоги, надані готівкою, 3% – доходи від особистого підсобного господарства (залишилися відповідно на рівні січня–червня минулого року).
У формуванні структури ресурсів сільських домогосподарств відбулися подальші позитивні структурні зрушення: частка доходів від зайнятості збільшилася на 3,4 в.п. і склала третину сукупних ресурсів. Суттєвим джерелом надходжень продовжували залишатися пенсії, стипендії та соціальні допомоги, надані готівкою, частка яких зменшилась на 1,4 в.п. і склала 28%. Частка доходів від особистого підсобного господарства та від самозаготівель у цій групі домогосподарств зменшилася на 2 в.п. і склала 27%.
У домогосподарствах з дітьми три п’ятих сукупних ресурсів формували, як і в І півріччі минулого року, доходи від зайнятості, майже шосту частину – пенсії, стипендії, соціальні допомоги, частка яких зросла порівняно з аналогічним періодом минулого року на 0,6 в.п. Частка доходів від особистого підсобного господарства та від самозаготівель зменшилась на 1,1 в.п. і склала 11%.
В домогосподарствах без дітей 44% ресурсів складали доходи від зайнятості (у січні–червні 2005р. – 42%), пенсії, стипендії, соціальні допомоги – 35% (36%), доходи від особистого підсобного господарства та від самозаготівель – 9% (10%).
У структурі сукупних ресурсів найменш забезпечених домогосподарств першого дециля та домогосподарств із середньодушовими сукупними витратами у місяць нижче прожиткового мінімуму частки надходжень від пенсій, стипендій, соціальних допомог, наданих готівкою, вартості спожитої продукції, отриманої з особистого підсобного господарства та від самозаготівель, були більшими, ніж в структурі заможних домогосподарств останнього дециля (додаток 2).
Як і раніше, залишається гострим питання низької адресності окремих видів допомог з точки зору підтримки найбільш нужденних верств населення.
Частка пільг та субсидій на оплату житла, комунальних продуктів (готівкою та безготівкових) у сукупних ресурсах домогосподарств з середньодушовими сукупними витратами у місяць нижче прожиткового мінімуму склала 0,5%, першого та останнього децилів – по 0,4%. Однак, суми цих пільг та субсидій, отриманих в середньому одним домогосподарством з витратами нижче прожиткового мінімуму та найменш забезпечених домогосподарств першого дециля, були відповідно в 1,4 та в 2,1 раза нижче, ніж в групі заможного населення.
Пільги на оплату послуг транспорту, зв’язку, санаторно-курортних путівок, на купівлю ліків, лікування, зубопротезування становили у сукупних ресурсах домогосподарств з середньодушовими сукупними витратами у місяць нижче прожиткового мінімуму 0,4%, першого дециля – 0,1%, а серед найбільш заможних домогосподарств останнього дециля – 1,1%. Вартість цих пільг, отриманих одним заможним домогосподарством, перевищувала відповідні показники серед домогосподарств з середньодушовими сукупними витратами у місяць нижче прожиткового мінімуму та найменш забезпечених домогосподарств першого дециля відповідно в 6,1 та 15,6 раза.
Розділ 3. Проблеми та перспективи розвитку домогосподарств
3.1 Загальний стан домогосподарств в економіці України
У сучасних цивілізованих країнах світу найпрогресивнішою суспільною системою вважається змішана економіка. Вона передбачає співіснування в межах однієї держави різних економічних секторів. Одним з таких секторів є домашні господарства.
Сьогодні інтерес до них посилюється як з боку науковців, так і з боку практиків. Візьмемо хоча б для прикладу той факт, що нині спостерігаються надзвичайно високі темпи зростання питомої ваги продукції особистих підсобних господарств у сукупному сільськогосподарському продукті. З утвердженням товарних відносин і плюралізму форм власності роль домашніх господарств у економічному розвитку все більше зростає. Цим і визначається актуальність даної проблеми. На сучасному етапі, коли в Україні відбувається перехід до ринкової системи господарювання, домашні господарства мають посісти чільне місце в економічній політиці держави.
Для вивчення теми важливе значення має з'ясування суті поняття «домогосподарство». У вітчизняній навчальній літературі немає визначення цього терміна. Така ситуація склалась невипадково. Адже в різних культурах практично не існує єдиного поняття, яке б визначало термін «домогосподарство». Виникають труднощі з поняттям сумісного проживання, власності, загального доходу, відтворювальних відносин. Для остаточного з'ясування суті категорії «домогосподарство» найкраще звернутись до трактування цієї категорії в матеріалах ООН. Згідно з рекомендаціями домогосподарство визначається як «особа або група осіб, поєднаних з метою забезпечення всім необхідним для життя», тобто об'єднаних спільним веденням господарства. Поняття «домогосподарство» ні в якому разі не слід ототожнювати з поняттям «сім'я» [13, c. 214-215].
Домогосподарству як одному з суб'єктів мікроекономіки належить надзвичайно важлива роль у системі економічних відносин. В Україні з розвитком ринкових відносин домогосподарство опинилося в нових умовах функціонування.
По-перше, задоволення потреб домогосподарства у матеріальних та нематеріальних благах виступає природною метою виробництва. Попит домогосподарств є одним з найвагоміших компонентів сукупного попиту на кінцеві блага. По-друге, домогосподарства як власники виробничих факторів передають їх діловим одиницям (підприємствам), які мають здійснювати їхнє ефективне поєднання. По-третє, частина доходу, що не використовується домогосподарством впродовж поточного періоду, перетворюється на заощадження і може за певних обставин стати потужним джерелом економічного зростання країни. Можна констатувати, що домогосподарство виконує в економіці три основні функції: споживання, постачання факторів виробництва та заощадження. Отже, домогосподарство — це економічна одиниця, що складається з одного та більше чоловік, які ведуть спільне господарство, що забезпечує економіку факторами виробництва і використовує зароблені на цьому кошти для поточного споживання товарів та послуг і заощадження з метою задоволення своїх потреб. Проте з погляду мікроекономічного рівня господарювання провідною виступає, безумовно, функція споживання [18, c. 336-337].
Для того щоб проаналізувати, як домогосподарство здійснює цю функцію, економічна наука вдається до ряду абстракцій, що дають можливість вивчити поведінку об'єкта аналізу в чистому вигляді. По-перше, вважається, що домогосподарство виступає єдиним економічним суб'єктом і реалізує свої потреби як єдине ціле; тобто не береться до уваги його внутрішня структура, воно ототожнюється з поняттям "індивід". По-друге, допускається, що домогосподарство отримує доходи за рахунок продажу факторів виробництва, точніше, їхніх послуг, за використання або перерозподіл між членами суспільства і витрачає їх повністю на споживання, не роблячи заощаджень. По-третє, вважається, що воно може споживати всі споживчі блага, які виробляються на цей момент виробничим сектором, і ці блага вважаються при цьому безкінечно подільними;наявна повна інформація про споживчі властивості благ. По-четверте, не беруться до уваги такі дії домогосподарства, які можуть вплинути на його поточне споживання, а саме: збільшення або зменшення майна, взяття кредиту, вкладання частини доходів у запаси споживчого призначення.
За таких обставин домогосподарство ставиться в умови вибору:
йому треба розподілити наявні грошові доходи між різними благами, що задовольняють його потреби. Саме цей процес насамперед і цікавить економістів, тобто, як домогосподарство приймає рішення щодо певної структури споживання.
Можливості вибору домогосподарства обмежені багатьма факторами:
- рівень і структура виробництва;
- структура потреб цього домогосподарства і рівень насичення деяких з них (так, досить швидко насичуються за нормальних умов потреби у базових продуктах харчування, тоді як духовні та соціальні потреби практично не знають межі насичення;
- в міру задоволення фізичних потреб споживання переключається на потреби більш високого рівня);
- рівень доходів домогосподарства, адже в умовах ринкової економіки переважна більшість економічних благ надається лише в обмін на гроші;
- рівень цін, встановлений ринком, на який домогосподарство через те, що воно є лише одним з численної множини споживачів благ, вирішальне впливати не може, отже, приймає його таким, яким він є [23, c. 5-8].
Сукупність наборів благ, доступних за умов таких обмежень домогосподарству, і є той простір, в якому домогосподарство має свободу дій щодо споживчого вибору. Отже, домогосподарство має вирішити проблему: при певній структурі та рівні потреб і доходів знайти таку комбінацію споживчих благ, яка б максимально відповідала його потребам.
Здавалося б, оцінку економічного становища домогосподарств логічно ґрунтувати на розмірі доходу на одного члена домогосподарства. Цей показник є найоб'єктивнішим, а також має просту пряму інтерпретацію (чим вищий рівень доходів на одного члена сім'ї, тим кращим є економічне становище сім'ї). Проте відповіді на прямі запитання стосовно розміру заробітної плати, щодо розміру загальних доходів сім'ї й доходів на одного члена домогосподарства, як правило, ненадійні. Наприклад, аналіз споживання в домогосподарствах, проведений Київським Міжнародним Інститутом соціології у межах двох великомасштабних досліджень доходів і витрат домогосподарств України, показав, що витрати сім'ї в середньому кількаразово перевищують заявлені доходи. Напевне, це пов'язано, першою чергою, з тим, що значна кількість людей залучена до тіньового сектора економіки, розміри якого, за офіційними заявами українського уряду, досягають 60%. Розміри таких "додаткових" (неофіційних) доходів важко враховувати (вони можуть бути нерегулярними й мати не грошову, а "натуральну" форму), можуть перевищувати доходи офіційні, і люди подібні доходи афішувати просто не вважають за потрібне (попри всі запевнення про анонімність опитування).
Характерно, що матеріальне становище власної сім'ї респонденти стабільно оцінюють значимо вище, ніж становище економіки країни. При цьому за динамікою загальні (для всієї вибірки) оцінки економічної ситуації в країні та економічного становища сім'ї доволі схожі. Найнижчими середні оцінки економічного становища власної сім'ї були у 1996-1998 роках.
У розподілі середніх значень оцінок вікових груп існує закономірність — чим "молодшою" є група, тим вищою (значимість розбіжностей на рівні не менше 0.05) є середня оцінка економічного становища своєї сім'ї.
Необхідно відзначити, що колишня система, що існувала до 1990 року, практично гарантувала людям невисокий, але стабільний заробіток, місце роботи, безплатну освіту для дітей, певний мінімум безплатного медичного обслуговування. Водночас колишня система обмежувала підприємницьку діяльність (точніше, будь-яку підприємницьку активність було фактично заборонено), обмежувала змогу вибирати місце проживання і місце роботи, обмежувала споживання (насамперед, переважну частину товарів і послуг було складно, ба й неможливо купити за гроші — існував дефіцит товарів і послуг), обмежувала свободу слова і свободу обміну інформацією. Нова система, що виникла після здобуття країною незалежності й проведення певних реформ, скасувала або принаймні пом'якшила ці обмеження. Одначе тепер люди реально, а не просто з газетних статей, познайомилися з такими поняттями, як безробіття, конкуренція на ринку праці, страйки, соціальне розшарування. За умов, коли існує чимало юридично нерегульованих сфер життя, коли немає механізмів і традицій дотримання законів, люди опинилися віч-на-віч із доволі жорсткою реальністю, яка до того ж швидко змінюється [36, c.70-71].
Загалом більшість респондентів вважають, що за 15 років, що передують, економічне становище їхньої сім'ї значно погіршилося. Люди відзначають, що купівельна спроможність заробітної плати і пенсії значно зменшилася. Розмір більшості пенсій і навіть у деяких випадках розмір заробітної плати такі, що грошей бракує на оплату житла й найпростіше харчування.
Багато сімей втратили значні суми грошей внаслідок інфляції (банківські заощадження, страхові внески). Найтрагічнішими є втрати людей похилого віку, котрі заощаджували гроші "на старість". Адже люди похилого віку здебільшого не мають змоги адаптуватися до нових умов, дістати нову кваліфікацію, шукати нову роботу тощо. Чи не єдиним джерелом існування для них є пенсія.
Необхідно відзначити, що люди зовсім не ідеалізують ситуацію, що існувала 15років тому. Більшість респондентів чітко пам'ятають і невеличкий розмір заробітної плати, і постійний дефіцит продуктів і товарів, і довжелезні черги в магазинах.
Люди втратили відчуття стабільності, соціальної захищеності. Колишня проблема "де купити? " зникла, однак з'явилася нова проблема "де і як заробити гроші?". Втративши свої внески в банках, люди перестали робити нові заощадження. Постійні затримки й невиплати зарплати не дають змоги реально планувати свій сімейний бюджет.
Виникла невідома раніше проблема пошуку роботи й пошуку можливостей заробити гроші. Навіть той, хто зміг зберегти той рівень життя, який мав десять років тому, має підстави для незадоволення.
Структурна перебудова економіки породила достатньо нове явище -безробіття. Хоч офіційні цифри рівня безробіття невеликі (4.2% у середньому за 2005 рік), поряд із "офіційно зареєстрованим" безробіттям існує безліч форм прихованого безробіття (починаючи від просто незареєстрованих безробітних і аж до тих, хто формально працює, але не отримує зарплати — наприклад, перебуває у довгостроковій відпустці без оплати — і при цьому працює у тіньовій економіці). Тому реальний рівень безробіття оцінити вельми важко. Як правило, такі оцінки кількаразово перевищують офіційний рівень. Загроза втратити і швидко не знайти нормально оплачувану роботу для багатьох стала реальністю, а безробіття — безпосередньою загрозою [29, c. 265-267].
3.2.Стратегії виживання домогосподарств
Яким же чином домогосподарствам удається компенсувати негативні наслідки реформ? Комплексний аналіз усіх наукових статей, опрацьованих в ході дослідження дає змогу вирізнити кілька загальних ліній поведінки, до яких вдаються в домогосподарствах для адаптації до нестабільних умов сучасної економіки і соціального життя. Як ми вже зазначали, такі різновиди поведінки ми називатимемо стратегіями виживання і нижче наведемо стислий опис їх.
1. Зменшення споживання. Основна мета — заощаджувати на всьому.
Купувати тільки дешеві продукти, дешеві або ношені речі, не купувати побутової техніки, не купувати книжок, не ходити в театри, кіно, не виїжджати на відпочинок. Відмовитися від усього, від чого можна відмовитися без серйозної й негайної загрози здоров'ю і життю. Часто це — єдино можлива стратегія для самотніх людей похилого віку, котрі мають не дуже міцне здоров'я, не мають ділянки землі та інших джерел додаткових доходів і отримують мізерні пенсії.
2. Перехід до самозабезпечення. Головна мета — організувати своє життя і головним чином побут у такий спосіб, щоб мінімізувати потребу в грошах. Виробляти самостійно всі чи майже всі основні необхідні для життя сім'ї продукти харчування (овочі, фрукти, м'ясо, молоко). Надлишки продуктів міняти на інші продукти (наприклад, м'ясо на борошно, щоб потім самотужки випікати хліб) або продавати на ринку за гроші. Гроші потрібні для придбання мила, прального порошку, платні за електроенергію та інші необхідні для життя товари й послуги. У такий спосіб метою господарства є нетоварне виробництво (не виробництво товарів на продаж), а задоволення потреб сім'ї у конкретних продуктах. Таку стратегію здійснюють жителі сільської місцевості або жителі міст, які мають земельні ділянки.
3. Пошук додаткової роботи. Основна мета — мати кілька незалежних джерел грошей, щоб не так гостро відчувати наслідки затримок і невиплати заробітної плати. Необхідно мати доволі високу кваліфікацію, мати роботу, що дає можливість самостійно розподіляти свій робочий час і мати власне робоче місце (студія, власний офіс або обладнана кімната у звичайній квартирі). Таку стратегію використовують консультанти, експерти, викладачі, письменники, журналісти, програмісти.
4. Заснування власного бізнесу. Основна мета — відкрити своє підприємство (не обов'язково велике), зареєструвати його й розпочати діяльність уже на рівні юридичної особи, вступаючи у взаємодію з іншими юридичними особами (іншими суб'єктами підприємницької діяльності). Реєстрація бізнесу вможливлює користування банківськими кредитами, укладення контрактів, наймання людей, отримання прибутку. Проте така діяльність передбачає податки. Для реалізації такої стратегії потрібна не так фахова освіта (хоч і вона необхідна), як спеціальний склад характеру, бажання бути підприємцем.
5. Тіньова діяльність. Основна мета — мати альтернативні джерела доходу, ніде не зареєстровані й не оподатковувані. Це може бути дрібний бізнес, дрібна торгівля, будівництво і ремонт будинків і помешкань, ремонт автомобілів чи радіоапаратури, нелегальна робота за кордоном, дрібна контрабанда тощо. Це може також бути робота за наймом без контракту.
Відсутність реєстрації дає змогу швидко розгортати і згортати діяльність, миттєво змінювати сферу діяльності, не сплачувати податки. Разом із тим відсутність реєстрації означає конфлікт із законом, пов'язаний із цим ризик, відсутність соціального захисту і гарантій (оплачувана відпустка, пенсія, відпустка по догляду за дитиною, відпустка через хворобу тощо). Тіньовою діяльністю нерідко займаються додатково до офіційно зареєстрованої роботи, що не потребує часу (але й не приносить доходів). При цьому тіньова діяльність забезпечує грошовий доход, а офіційно зареєстрована робота дає соціальні гарантії (можливість одержувати субсидії, відпустку, виробничий стаж, пенсію тощо).
6. Використання соціальних зв'язків. Основна мета — знайти можливість жити за рахунок допомоги родичів, знайомих і, мабуть, певною мірою допомоги держави. До такої стратегії вдаються люди, котрі не мають роботи, не мають доходів, але опинилися в особливих життєвих обставинах. Як приклад можна навести інвалідів (нездатних знайти роботу через фізичні вади) або самотні жінки з дітьми (які не працюють, бо самостійно виховують дітей) [9, c. 145-148].
Наведений вище перелік стратегій фіксує діапазон імовірних варіантів поведінки. У чистому вигляді ці стратегії трапляються доволі рідко. Часто сім'я і навіть окрема людина комбінує кілька цих стратегій. Успішність адаптації до швидкозмінюваних умов саме й залежить від уміння обрати найдоцільнішу стратегію поведінки. Тому говорити лише про ефективність тієї чи тієї стратегії недоречно. Можна тільки оцінювати ефективність вибору для певної сім'ї за певних умов. При цьому слід зважати на те, що далеко не завжди людина або сім'я в змозі робити вільний вибір із усього окресленого спектра стратегій поведінки. Часто-густо на заваді стоїть відсутність певних ресурсів — освіти, здоров'я, кваліфікації, досвіду, іноді — волі та характеру. Саме тому найуразливішими є соціальні групи, позбавлені вибору, наприклад самотні пенсіонери. Можна спробувати оцінити стратегії з погляду їх перспективності та прогресивності, вважаючи прогресом прямування вбік розвитку ринкової економіки і правової держави. З цього погляду, позитивними є стратегії 3 і 4, стратегії 1 і 2 можна оцінити як безперспективні, стратегія 6 заслуговує на нейтральну оцінку, а стратегія 5 видається шкідливою у довгостроковому плані. Звісно, якісне дослідження не дає підстав говорити про поширеність тієї чи тієї стратегії. Для аналізу поширеності треба проводити спеціальне кількісне дослідження. Разом із тим домінування певних стратегій поведінки домогосподарств може слугувати доволі надійним непрямим індикатором прогресу просування до ринку[31, c. 35].
Висновки
Таким чином, стан сучасної української сім'ї слід охарактеризувати як кризовий. Сім'я втрачає функцію психологічного захисту людини, що позначається на виховному процесі, фізичному та моральному здоров'ї, відтворенні населення та формуванні соціальної психології.
Актуальність стабілізації сім'ї та повноцінного відновлення її традиційних функцій є очевидною. Говорячи про шляхи досягнення цієї мети, слід зауважити: якщо фактори шлюбу вирішальною мірою лежать усередині особистості, то фактори стабілізації сім'ї повинні цілеспрямовано забезпечуватися суспільством.
Середньомісячні сукупні витрати одного домогосподарства у 2005 р. становили 1229 грн., що на 36% більш ніж у 2004 р. Міське домогосподарство витрачало в середньому за місяць 1290, сільське — 1098 грн. У середньому на одного члена домогосподарства сукупні витрати становили 471 грн. на місяць, у міських домогосподарствах — 506, сільських — 399 грн. Рівень середньомісячних сукупних витрат однієї особи перевищив рівень прожиткового мінімуму на 11 % (у 2004 р. це співвідношення становило 95%). Слід зазначити, що темп росту середньодушових сукупних витрат у 2005 р. порівняно з попереднім роком перевищив індекс споживчих цін за цей період: відповідно 136,6 проти 113,5%.
Отже, основою оптимізації інституту сім'ї може стати тільки тривала здорова соціальна політика у державі. Це, насамперед, мають бути гуманізація економіки країни та піднесення добробуту громадян; стабілізація та гуманістична орієнтація соціальної сфери (забезпечення прав людини та соціального захисту, загальнодоступності освіти та охорони здоров'я); підвищення загального рівня культури й відродження духовності; дійовий захист прав жінок-матерів і охорона їх здоров'я; організація служби сім'ї.
На побудову такої політики можна сподіватися тільки тоді, коли криза сім'ї з її наслідками буде усвідомлена на урядовому рівні й названа однією з першочергових, базових програм суспільства.
Сім'я повинна стати національною ідеєю.