Виділення такої важливої умови, як правомірності та об´єктивності прийняття рішень у справах про адміністративні правопорушення загалом та у справах про адміністративні правопорушення за ст. 178 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі — КпАП України) зокрема, забезпечення повноти збору доказової бази для прийняття законного, обґрунтованого рішення є необхідною умовою для безперешкодного здійснення учасниками провадження у справі про адміністративне правопорушення своїх прав, свобод та інтересів, і чи не найголовніше — забезпечення законності як під час провадження, так і створення передумов дотримання норм чинного законодавства у цілому суспільстві.

Оскільки заходи адміністративного стягнення пов´язані з обмеженням прав свобод та інтересів громадян, закономірно, що такі заходи примусу мають обґрунтовано базуватися на певних незаперечних підвалинах, котрі в змозі забезпечити законність у їх застосуванні.

Реалізація прав, свобод та інтересів людини і громадянина не може бути повним без надання особі всіх дозволених Законом можливостей оскарження окремих процесуальних дій та рішень посадових осіб, котрі беруть активну участь в адміністративному процесі, пов´язаному із застосуванням передбачених чинним законодавством адміністративних стягнень, але цьому в будь-якому разі має передувати обґрунтовано прийняте рішення, яке спирається на об´єктивні докази.

Тому метою нашої статті стало питання обґрунтованості прийняття рішень у справах про адміністративні правопорушення за ст. 178 КпАП України «Розпивання спиртних напоїв у громадських місцях і поява в громадських місцях у п´яному вигляді», а також об´єктивність та повнота збору доказів у справі про адміністративне правопорушення за ст. 178 КпАП України.

За таких умов варто розпочати виклад матеріалу з аналізу поняття «докази» та матеріальних носіїв, що містять у собі ці докази.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Про це зазначено у ч. 1 ст. 57 ЦПК України від 18 березня 2004 р. [3]. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів, продовжується в ч. 2 цієї статті.

Доказами у кримінальній справі є всякі фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, стверджує законодавець у ст. 65 КПК України [4].

Ці дані встановлюються: показаннями свідка, показаннями потерпілого, показаннями підозрюваного, показаннями обвинуваченого, висновком експерта, речовими доказами, протоколами слідчих і судових дій, протоколами з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів, та іншими документами.

Підсумовуючи аналіз цивільно-процесуальних та кримінально-процесуальних норм, що містять у собі дефініцію «доказу», слід наголосити, що в обох випадках законотворець намагається підкреслити, що доказами є, по-перше, «фактичні дані», по-друге, і, мабуть, найголовніше — дані, які підтверджують або спростовують наявність (відсутність) певної події, і, звісно, по-третє, це дані, які засвідчують зв´язок певної події з конкретною особою або їх групою чи об´єднанням, що у сукупності дає змогу ідентифікувати реальну обстановку з юридичними фактами, викладеними у нормах чинного законодавства.

Термін «докази», звісно, не оминув таку галузь права, як адміністративне право, а саме процесуальну діяльність органів та посадових осіб, на які Закон покладає обов´язки з виявлення, документування та припинення адміністративних правопорушень, а також застосування стосовно винних осіб відповідних заходів державного примусу, коло та обсяг яких зазначаються як у розділі 1 «Загальні положення» КпАП України, так і безпосередньо у санкціях Особливої частини КпАП України.

Доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ст. 251 КпАП України [5] зі змінами та доповненнями).

Враховуючи, що результатом адміністративно-процесуальної діяльності є встановлення відсутності у діянні підозрюваної особи складу адміністративного правопорушення, а так само повного та об´єктивного підтвердження в діянні винної особи складу адміністративного проступку, та, як наслідок, застосування до винної особи адміністративних стягнень, що так чи інакше обмежують права, свободи та інтереси громадян, остання повинна провадитися із суворим дотриманням принципу законності органами та посадовими особами, які уповноважені застосовувати такі стягнення.

У цьому контексті чи не найважливіша та вирішальна роль належить доказам, тобто зафіксованим на матеріальних носіях фактичним даним, що підтверджують винність особи або спростовують її причетність до того чи іншого адміністративного проступку.

Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами, зазначається у ст. 251 КпАП України.

Пункт 2.7 Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України № 185 від 22 лютого 2001 p., зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 березня 2001 р. за № 272/5463 [8], зазначає, що до протоколу долучаються матеріали, що підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення (рапорти посадових осіб, заяви, пояснення правопорушників, потерпілих, свідків правопорушення, протоколи виявлення, знищення тощо).

Саме на підставі всебічного, повного й об´єктивного вивчення зазначених вище матеріалів, що засвідчують обставини справи, орган або посадова особа за своїм внутрішнім переконанням приймає відповідне процесуальне рішення щодо накладення відповідного адміністративного стягнення, що передбачено статтею Особливої частини КпАП України, яке відповідно має як найнижчу, так і найвищу межу, до того ж повинні враховуватися як обставини, які пом´якшують (ст. 34 КпАП України), так і ті, що обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення (ст. 35 КпАП України).

Дослідження адміністративно-штрафної практики на базі одного з підрозділів органів внутрішніх справ свідчить, що на сьогодні провадження у справах про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 178 КпАП України, що має досить поширену практику застосування, має значну кількість суттєвих недоліків та прогалин законодавчого забезпечення прав, свобод та інтересів громадян, які підозрюються у вчиненні такого правопорушення, або стосовно яких здійснюється провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 178 КпАП України.

Вивченню було піддано 1 475 справ про адміністративні правопорушення за 2006 р. та 1 587 справ про адміністративні правопорушення за ст. 178 КпАП України за 2007 р. Із 1 304 справ за ст. 178 КпАП України у 2006 р. у матеріалах справ про адміністративні правопорушення безпосередньо лише у 52 протоколах про адміністративні правопорушення за ст. 178 КпАП України (а це 3,99 % від загальної кількості справ за ст. 178 КпАП України, що розглянуті співробітниками даного ОВС) зазначені свідки правопорушення, при цьому пояснення цих осіб у справах відсутні. Майже аналогічну ситуацію з´ясовано й у 2007 p.: із 1 423 справ, що розглянуті співробітниками органів внутрішніх справ, лише у 62 протоколах про адміністративні правопорушення за ст. 178 КпАП України зазначені свідки такого протиправного діяння, що посягає на громадський порядок і громадську безпеку (4,36 % від загальної кількості справ за ст. 178 КпАП України, що розглянуті співробітниками даного ОВС) та в одній справі вказаний потерпілий від правопорушення (0,07 % від загальної кількості справ за ст. 178 КпАП України, що розглянуті співробітниками даного ОВС). Отож, дані про скоєння такого адміністративного проступку, відповідальність за який передбачена ст. 178 КпАП України, можуть бути підтверджені свідками та потерпілими (при цьому їх пояснення у справі відсутні, а лише у протоколі про адміністративне правопорушення є згадки про таких учасників провадження), отже, виходячи із кількісної характеристики аналізованих справ про адміністративні правопорушення, розглянутих співробітниками ОВС, згадки про наявність свідків чи потерпілих у протоколах про адміністративні правопорушення зафіксовано у 3,99 % справ за 2006 р. та у 4,43 % справ за 2007 р.

Наявність свідків чи потерпілих, на нашу думку, створить умови, за яких буде забезпечено як повноту, так і об´єктивність збору матеріалів, що підтверджують (чи спростовують) вину конкретної особи у скоєнні адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст. 178 КпАП України, підтвердить не лише факт розпивання спиртних напоїв у громадських місцях чи появу в громадському місці у п´яному вигляді, а й об´єктивно та неупереджено засвідчить, у чому полягає образа людської гідності з боку порушника, при цьому саме свідки та потерпілі як члени соціуму, суб´єкти, котрі формують суспільство з притаманною останньому узагальненою та уніфікованою суспільною мораллю і виступають носієм та хранителем цієї моралі, зможуть неупереджено засвідчити (оскільки працівник ОВС виступає певною мірою як зацікавлена особа), у чому саме полягає образа людської гідності та суспільної моралі.

При цьому як у 2006 p., так і в 2007 р. спеціальному медичному дослідженню для встановлення факту вживання алкоголю та стану сп´яніння піддавалося по чотири особи, що засвідчується відповідними актами, а це становить 0,31 % від загальної кількості справ за ст. 178 КпАП України, що розглянуті співробітниками даного ОВС у 2006 р. та 0,28 % у 2007 р.

Такий доказ, як пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, також викликає певний сумнів, оскільки, як правило, у справах що вивчалися, вони полягали у 1-3 словах та містяться лише у протоколі про адміністративне правопорушення, а не являють собою окреме пояснення. Наприклад, «згоден» — 732 (2006 p.), 555 (2007 p.), «випив 100 г горілки», а то й менше — 141 (2006 p.), 185 (2007 p.), «випив 200 г горілки» — 120 (2006 p.), 102 (2007 p.), «випив 200 г горілки» і більше — 132 (2006 p.), 84 (2007 p.), «випив пиво» — 40 (2006 p.), 44 (2007 p.), пояснення порушника взагалі відсутні — 123 (2006 p.), 125 (2007 p.); вже навіть не йдеться про те, чи може особа бути у п´яному вигляді, що ображає людську гідність і суспільну мораль, після того як вип´є пляшку пива.

Отже, спираючись на дослідження результатів практичної діяльності співробітників одного з органів внутрішніх справ, можна стверджувати, що 95,7 % рішень у справах про адміністративні правопорушення за ст. 178 КпАП України за 2006 p., а це

1 248 справ, та 95,29 % рішень у справах про адміністративні правопорушення за ст. 178 КпАП України за 2007 p., а це немало — 1 520 справ (за якими стоять долі більш ніж 1,5 тис. осіб), що прийняті посадовими особами ОВС відповідно до ст. 222 КпАП України, базуються лише на суб´єктивній оцінці протиправного діяння співробітником правоохоронного відомства, яке фактично і зафіксовано у протоколі про адміністративне правопорушення, що само по собі унеможливлює об´єктивність у вивченні всіх обставин справи для прийняття відповідного неупередженого рішення з урахуванням усіх обставин справи та особи правопорушника.

Крім того, не можна обійти увагою те, що у матеріалах справ про адміністративні правопорушення за ст. 178 КпАП України відсутня інформація про час складення протоколу, зокрема, якщо особа перебуває у п´яному вигляді, і в цей час складається щодо неї протокол про адміністративне правопорушення за ст. 178 КпАП України, остання неспроможна усвідомлювати свої дії, а відтак, її пояснення вступає у цілковиту суперечку зі ст. 63 Конституції України, і в цей час працівники ОВС фактично користуються безпорадним станом особи (п´яний стан), оскільки остання не може об´єктивно реагувати на зовнішні подразники та усвідомлювати свої дії, а отже, належним чином захищати свої права, свободи та інтереси. На це законодавець цілком обґрунтовано зазначає в абзаці 6 п. 5 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про міліцію» [6], що міліції для виконання покладених на неї обов´язків надається право затримувати і тримати у спеціально відведених для цього приміщеннях осіб, які перебували в громадських місцях у стані сп´яніння, якщо їх вигляд ображав людську гідність і громадську мораль, або якщо вони втратили здатність самостійно пересуватися чи могли завдати шкоди оточуючим або собі, — до передачі їх у спеціальні медичні заклади або для доставки до місця проживання, а у разі відсутності таких — до їх витвереження.

Пункт 254 наказу МВС України від 28 липня 1994 р. № 404, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 6 вересня 1994 р. № 213/423 «Про затвердження Статуту патрульно-постової служби міліції України» [7], зазначає, що у разі виявлення осіб, які перебували в громадських місцях у стані сп´яніння, якщо їх вигляд ображав людську гідність і громадську мораль або якщо вони втратили здатність самостійно пересуватися чи могли завдати шкоди оточуючим чи собі, вони передаються в спеціальні медичні заклади або для доставки до місця проживання, а у разі відсутності таких затримуються і тримаються у спеціально відведених для цього приміщеннях органів внутрішніх справ до їх витвереження. Сьогодні у структурі органів внутрішніх справ відсутні медвитверезники чи інші спеціально обладнані місця для утримання затриманих, де могли б утримуватися особи, які затримані за появу у громадському місці у п´яному вигляді, окрім цього, заклади охорони здоров´я — лікарні — не утримують доставлених до них осіб, які перебувають у п´яному стані, за винятком тих, які потребують за станом здоров´я невідкладної медичної допомоги чи госпіталізації.

На жаль, Закон не встановлює часу, необхідного для витвереження, хоча пп. З п. 1.3 «Інструкції про порядок і умови утримання засуджених, узятих під варту та затриманих військовослужбовців», затвердженої наказом міністра оборони України від 16 грудня 2004 р. № 618 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 30 грудня 2004 р. за № 1675/10274 [9], зазначає, що затримані військовослужбовці — затримані у нетверезому стані (утримуються до витвереження) або такі, що не мають документів, які посвідчують особу (до встановлення особи), але не більше як одну добу. Також п. 8.1 цієї ж Інструкції вказує на те, що у камерах для тимчасово затриманих (КТЗ) військовослужбовців можуть утримуватися військовослужбовці, затримані за порушення військової дисципліни у нетверезому стані (або такі, що не мають документів), до витвереження (або встановлення особи), але не більше як одну добу.

За аналогією можна дійти висновку, що максимальний час, необхідний для витвереження особи, становить 24 години — 1 добу, а отже, складення протоколу про адміністративне правопорушення за ст. 178 КпАП України можливе не раніше ніж через 24 години з моменту скоєння правопорушення, що у свою чергу забезпечить повноту реалізації порушником його прав, свобод та інтересів, а також відповідатиме нормам чинного законодавства. А протягом цього часу посадові особи, уповноважені складати протоколи про адміністративні правопорушення за ст. 178 КпАП України, мають зібрати всі необхідні докази, які підтверджували б скоєння даною особою правопорушення, передбаченого ст. 178 КпАП України.

Отже, така ситуація потребує кардинальної перебудови у підході до документування протиправного діяння, що забезпечило б у майбутньому повноту, об´єктивність та всебічність у з´ясуванні обставин вчинення такого діяння та прийняття адекватного відповідного рішення у справі. На нашу думку, вкрай необхідним є прийняття нормативно-правового акта, який з урахуванням фізіологічних особливостей людини чітко визначив би максимальний строк витвереження особи, визначив порядок та правила утримання осіб, затриманих за появу у громадському місці у п´яному вигляді, і, насамперед, встановив місце такого утримання, забезпечуючи таким чином права, свободи та інтереси як правопорушників, так і законослухняних громадян. Зважаючи на викладене, необхідно в обов´язковому порядку зазначати час складення протоколу про адміністративне правопорушення за ст. 178 КпАП України, аби не допустити порушення прав, свобод та інтересів людини і громадянина, оскільки незалежно від того, в якому стані перебуває остання, вона має всі права, свободи та спрямованість у реалізації приватних інтересів, наданих їй від народження та закріплених у нормі права і Закону.

Ще однією актуальною проблемою за таких умов є питання прийняття рішення у справі про адміністративне правопорушення за ст. 178 КпАП України. Пункт 1 ч. 2 ст. 222 цього Кодексу надав право розглядати справи про адміністративні правопорушення за частинами 1, 2 ст. 178 КпАП України безпосередньо дільничним інспекторам міліції (старшим дільничним інспекторам міліції). У результаті, коли з 1 304 справ за 2006 р. за ст. 178 КпАП України, які розглянуті посадовими особами ОВС, 1 242 (95,25 %) розглянуто безпосередньо особами, які складали протоколи про адміністративні правопорушення за цією статтею, і це за умови, коли 95,7 % усіх справ містять як доказ лише протокол про адміністративне правопорушення за ст. 178 КпАП України, що складений особою, яка і прийняла в подальшому рішення у справі. І лише у 62 справах рішення приймалося різними особами, з яких 47 рішень у справах про адміністративні правопорушення за ст. 178 КпАП України прийнято керівниками ОВС (начальником або його заступниками). Відповідний показник за 2007 р. становить 1 587 справ, з яких у 1 289 справах (81,22 %) рішення приймалося однією і тією ж особою, яка складала протокол про адміністративне правопорушення, і лише у 134 справах це різні особи, з яких у 44 справах рішення у справі про адміністративне правопорушення приймалося керівником ОВС або його заступником. Це ще раз свідчить про недосконалість КпАП України, прийнятого майже ЗО років тому в зовсім іншому середовищі, незважаючи на внесення численних змін та доповнень до нього, які не завжди виправдовували та виправдовують себе, кодекс залишається суперечним не лише у питанні зібрання доказової бази та об´єктивності прийняття рішення у справах про адміністративні правопорушення за ст. 178 Кодексу, а й у інших питаннях, коли, до прикладу, норми Кодексу надають право певним органам та їх посадовим особам розглядати справи про адміністративні правопорушення за певною статтею КпАП України, при цьому Кодекс не визначає коло осіб, які мають право складати протоколи про адміністративне правопорушення за вказаною статтею, чи навпаки, коли посадовим особам надається право складати протоколи про адміністративне правопорушення за певною статтею цього Кодексу, при цьому норми КпАП України не визначають органів чи посадових осіб, уповноважених розглядати справи за цими правопорушеннями. І все це має місце в ситуації, коли для адміністративного права провідним і визначальним принципом залишається принцип «дозволено все, що прямо передбачено законом», тобто якщо норма не надає права розглядати справи за певні правопорушення конкретній посадовій особі, остання не може взяти на себе таке право, скажімо, за аналогією права чи закону.

Погоджуємося, що мінімально допустимий і достатній перелік джерел доказів, що здатний виступати основою при вирішенні суперечливих або складних правових адміністративних питань, у разі успішного втілення в життя має слугувати:

—забезпеченню прав і свобод людини та громадянина;

—здійсненню превентивної функції, спрямованої на запобігання неправомірним діям з боку працівників міліції;

—об´єктивності та неупередженості при вирішенні справ [2, 103].

У цьому контексті докази виступають передумовою, формулюючи та оформлюючи підстави застосування адміністративних стягнень.

Хоча проведене дослідження практики застосування норми ст. 178 КпАП України свідчить про спирання у прийнятті рішення лише на суб´єктивну оцінку складу правопорушення особою, яка складає протокол, тому за таких умов доцільно спрямувати правозастосовну діяльність на з´ясування обставин справи та їх об´єктивного підтвердження. Звісно, провідна роль у зборі доказової інформації належить особі, яка складає протокол про адміністративне правопорушення, однак його неупередженість, об´єктивність та повнота з´ясування обставин справи можлива лише за умови підтвердження або спростування в діянні особи складу адміністративного правопорушення доказами, що знаходять своє відображення у поясненнях свідків, матеріалах залучення спеціалістів тощо.

Саме повнота збору доказів дає змогу глибинно дослідити факти, що забезпечить врахування як обтяжу-вальних, так і пом´якшувальних обставин, а відповідно, обґрунтованість рішень у справі. Недарма А. Піголкін пише, що юридичною відповідальністю є застосування до осіб, які скоїли правопорушення, передбачених законом заходів примусу у встановленому для цього процесуальному порядку [1, 319].

Тому, на нашу думку, удосконалення адміністративно-штрафної практики за ст. 178 КпАП України має містити кілька напрямів:

1)вдосконалення норм самого КпАП України, хоча Закон і підкреслює важливість протоколу про адміністративне правопорушення у процесі документування правопорушення та збору доказів, все ж цей протокол не може мати пріоритету перед іншими джерелами доказів (пояснення, висновки тощо);

2)розвиток адміністративних норм має полягати у прийнятті законодавчого чи підзаконного (на рівні Кабінету Міністрів України) нормативно-правового акта, який має визначити місця утримання осіб, затриманих у п´яному вигляді, аби не допустити порушень їх прав, свобод та інтересів;

3)на підставі емпіричних досліджень не лише юридичної науки, а й інших, у тому числі природничих наук, закріпити поняття витвереження та часу, мінімально необхідного для витвереження особи, після закінчення якого можна буде скласти протокол про адміністративне правопорушення та притягти винного до встановленої законом відповідальності, не допускаючи при цьому порушень прав, свобод та інтересів громадян;

4)засвідчення факту образи людської гідності та громадської моралі має передбачати наявність суб´єкта, точніше суб´єктів (громадян), чия гідність підлягає образі, та які, у свою чергу, підтвердять загальноприйняті моральні устої суспільства, тобто прийняття рішення лише за наявності свідків та потерпілих від даного правопорушення;

5)прийняття рішення у справі про адміністративне правопорушення за ст. 178 КпАП України повинно бути можливим лише за наявності відповідного висновку фахівця про те, що особа справді перебуває у стані алкогольного сп´яніння. Оскільки можуть мати місце випадки, коли особа розпивала спиртні чи алкогольні напої (про що свідчитиме запах алкоголю з порожнини рота) вдома чи у спеціально відведених для цього громадських місцях (кафе, бари, ресторани), однак її поведінка — хитка хода, неохайний вигляд — зумовлені не розпиванням спиртних напоїв, а, скажімо, певною хворобою, соціальним станом (низький рівень доходів, що унеможливлює придбати нові речі тощо);

6)внести відповідні зміни до підвідомчих нормативно-правових актів, які визначають структуру бланку протоколу про адміністративне правопорушення, куди включити розділи: «Пояснення потерпілого (потерпілих)», «Пояснення свідків правопорушення», «Завдані матеріальна та моральна шкода».

Отже, вважаємо, що нормативно-правові акти та зміни до чинного законодавства України повинні прийматися з урахуванням попередніх ретельних напрацювань і науково обґрунтованої концепції законотворення у визначеній сфері, що забезпечуватиме шлях до оптимізації і гармонізації чинного законодавства, усунення протиріч у розглянутій галузі і слугуватиме поєднанню реалій буття з теоретичними положеннями.

 

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

1. Общая теория права : учеб. / под общ. ред. А. С. Пиголкина. — Изд. 2-е. — М., 1996. — С. 319.
2. Ктіторов М. Докази та адміністративне стягнення : проблема співвідношення // Право України. — 2007. — № 8. — С. 101-104.
3. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 р. // Відомості Верховної Ради. — 2004.-№ 40-41,42.-Ст. 492.
4. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28 грудня 1960 р. // Відомості Верховної Ради. — 1961.-№2. -Ст. 15.
5. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1984. — Додаток до № 51. — Ст. 1122.
6. Про міліцію : Закон України від 20 грудня 1990 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 4. — Ст. 20.
7. Про затвердження Статуту патрульно-постової служби міліції України : наказ Міністерства внутрішніх справ України від 28 липня 1994 р. № 404.
8. Про затвердження Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення : наказ Міністерства внутрішніх справ України від 22 лютого 2001 р. № 185.
9. Про затвердження Інструкції про порядок і умови утримання засуджених, узятих під варту та затриманих військовослужбовців : наказ Міністра оборони України від 16 грудня 2004 р. № 618.