referat-ok.com.ua

Для тих хто прагне знань!

Договір банківського рахунку

Вступ

  1. Банківський рахунок
  2. Порядок відкриття рахунків у банках
  3. Факторинг
  4. Розрахунки

4.1. Безготівкові розрахунки

4.2 Готівкові розрахунки та обіг готівки

Висновки

Використана література

Вступ

Згідно з ст. б Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні банки мають право відкривати рахунки резидентам України (юридичним особам, їх відокремленим підрозділам, фізичним особам), нерезидентам України (юридичним особам—інвесторам, представництвам юридичних осіб в Україні та фізичним особам).

Банки мають право відкривати своїм клієнтам (крім інших банків) вкладні (депозитні) та поточні рахунки.

Договір банківського рахунка— це договір, за яким банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка) грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за ним (ч. І ст.1066 ЦК).

Договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами. Банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам.

  Тема роботи: „Договір банківського рахунку”

   Мета: розкритисутність договору банківського рахунку та пов`язаних з ним операцій.

   Основні завдання роботи:  

1. визначення  банківського рахунку; 2. порядок відкриття рахунків у банках; 3. поняття факторингу; 4. безготівкові розрахунки; 5. розрахунки готівкою та обіг готівки.

 1. Банківський рахунок

Глава 72 ЦК регламентує вид договору, який поширений у сфері розрахункових відносин, однак не був раніше законодавче визначений і регламентований в ЦК — договір банківського рахунка.

Договір банківського рахунка— це договір, за яким банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка) грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за ним (ч. І ст.1066 ЦК).

Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи йому право безперешкодно розпоряджатися ними. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Положення гл.72 "Банківський рахунок" застосовуються щодо інших фінансових установ при укладенні ними договору банківського рахунка відповідно до наданої ліцензії, а також застосовуються до кореспондентських рахунків та інших рахунків банків, якщо інше не встановлено законом.

Договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами. Банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам.

Банк не має права відмовити у відкритті рахунка, вчинення відповідних операцій за яким передбачено законом, установчими документами банку та наданою йому ліцензією, крім випадків, коли банк не має можливості прийняти на банківське обслуговування або якщо така відмова допускається законом чи банківськими правилами.

Банк зобов'язаний:

  1. вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обігу, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка;
  2.  зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта,
    в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом;
  3. за розпорядженням клієнта видавати або перераховувати з
    його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Клієнт зобов'язаний сплатити плату за виконання банком операцій за рахунком клієнта, якщо це встановлено договором.

Банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених договором між банком і клієнтом.

У разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, які знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Стаття 1075 ЦК докладно регламентує розірвання договору банківського рахунка. За заявою клієнта договір банківського рахунка розривається у будь-який час.

Банк має право вимагати розірвання договору банківського рахунка:

  1. якщо сума грошових коштів, що зберігаються на рахунку клієнта, залишилася меншою від мінімального розміру, передбаченого
    банківськими правилами або договором, якщо така сума не буде
    відновлена протягом місяця від дня попередження банком про це;
  2. у разі відсутності операцій за цим рахунком протягом року,
    якщо інше не встановлено договором;
  3. у інших випадках, передбачених договором або законом.

Залишок грошових коштів на рахунку видається клієнтові або за його вказівкою перераховується на інший рахунок в строки і  у порядку, встановлені банківськими правилами.

Банк може відмовитися від договору банківського рахунка та закрити рахунок клієнта у разі відсутності операцій за його рахунком протягом трьох років підряд та відсутності залишку грошових коштів на ньому.

2.   Порядок відкриття рахунків у банках

Згідно з ст. б Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні банки мають право відкривати рахунки резидентам України (юридичним особам, їх відокремленим підрозділам, фізичним особам), нерезидентам України (юридичним особам—інвесторам, представництвам юридичних осіб в Україні та фізичним особам).

Банки мають право відкривати своїм клієнтам (крім інших банків) вкладні (депозитні) та поточні рахунки.

Вкладний (депозитний) рахунок — рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей, що передаються клієнтом банку в управління на встановлений строк та під визначений процент (дохід) відповідно до умов договору.

Поточний рахунок — рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Платник може розпоряджатися грошима, що зберігаються на його поточному рахунку, за допомогою платіжних інструментів, зокрема платіжної картки.

Особливості режимів функціонування вкладних (депозитних) та поточних рахунків визначаються нормативно-правовими актами Національного банку України та договорами, що укладаються клієнтами та обслуговуючими їх банками.

Зарахування грошей на рахунок клієнта здійснюється як шляхом внесення їх у готівковій формі, так і шляхом переказу грошей у безготівковій формі з інших рахунків.

Банки мають право відкривати своїм клієнтам — іншим банкам кореспондентські рахунки.

Кореспондентський рахунок — це рахунок, що відкривається банку для здійснення розрахунків, які виконує за дорученням та за рахунок цього банку той банк, в якому відкривається цей рахунок.

Відкриття кореспондентських рахунків банками іншим банкам здійснюється шляхом встановлення між ними кореспондентських відносин у порядку, що визначається Національним банком України, та на підставі відповідного договору.

Відкриття зазначених рахунків здійснюється відповідно до ст. 7 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" від 5 квітня 2001 р., ст. 51 Закону України "Про банки і банківську діяльність", ст. 42 Закону України "Про підприємства в Україні" на умовах, викладених в Інструкції про порядок відкриття та використання рахунків у національній та іноземній валюті, затвердженій постановою Правління НБУ від 18 грудня 1998 р. № 527.

Так, відповідно до Інструкції поточні рахунки відкриваються підприємствам усіх видів та форм власності, їх відокремленим підрозділам, а також фізичним особам — суб'єктам підприємницької діяльності для зберігання грошових коштів та здійснення усіх видів операцій за цими рахунками відповідно до чинного законодавства України.

Поточні бюджетні рахунки відкриваються підприємствам, установам, організаціям, які утримуються за рахунок бюджетів.

До поточних рахунків також належать:

а) рахунки за спеціальними режимами їх використання, що відкриваються увипадках, передбачених законами України або рішеннями Кабінету Міністрів України;

б)карткові рахунки (картрахунки), що відкриваються відповідно до вимогцієї Інструкції. Операції за цими рахунками здійснюються з урахуванням особливостей, визначених Інструкцією та відповідними нормативно-правовими актамиНаціонального банку України, що регулюють здійснення операцій із застосуванням платіжних карток.

Депозитні рахунки відкриваються підприємствам усіх форм власності, їх відокремленим підрозділам, фізичним особам на підставі укладеного депозитного договору між власником рахунку та установою банку на визначений у договорі строк. Установи банків відкривають депозитні рахунки підприємствам, що використовують найману працю, за умови надання ними копії документа про повідомлення органів Фонду соціального страхування від нещасних випадків щодо намірів платника страхових внесків відкрити відповідні рахунки. Кошти на депозитні рахунки підприємств та їх відокремлених підрозділів перераховуються з поточного рахунка і після закінчення строку зберігання повертаються на поточний рахунок. Проведення розрахункових операцій та видача коштів готівкою з депозитного рахунку юридичної особи або її відокремленого підрозділу забороняється.

Нараховані проценти за депозитами підприємств та їх відокремлених підрозділів відповідно до умов депозитного договору можуть перераховуватися на поточний рахунок або зараховуватися на поповнення депозиту.

Для відкриття поточних і бюджетних рахунків підприємства подають установам банків такі документи:

а)заяву на відкриття рахунку встановленого зразка. Заяву підписує керівникта головний бухгалтер підприємства. Якщо у штаті немає посади головного бухгалтера чи іншої службової особи, яка виконує обов'язки головного бухгалтера, то заяву підписує лише керівник;

б)копію свідоцтва про державну реєстрацію в органі виконавчої влади, іншому органі, уповноваженому здійснювати державну реєстрацію, засвідчену нотаріально чи органом, який видав свідоцтво про державну реєстрацію (крім бюджетних установ та організацій);

в)копію належним чином зареєстрованого статуту (положення), засвідченунотаріально чи органом, який реєструє. Положення, які затверджуються постановами Кабінету Міністрів України чи указами Президента України, нотаріального засвідчення не потребують.

Установа банку, в якій відкриваються поточні рахунки, ставить відмітку про відкриття такого рахунку на тому примірнику статуту (положення), на якому стоїть оригінал відмітки про взяття підприємства на облік у податковому органі, після чого цей примірник повертається власникові рахунку;

г) копію документа, що підтверджує взяття підприємства на податковий облік, засвідчену податковим органом, нотаріально або уповноваженим працівником банку;

д) картку із зразками підписів осіб, яким відповідно до чинного законодавства чи установчих документів підприємства надано право розпорядження рахунком та підпису розрахункових документів, засвідчену нотаріально або вищестоящою організацією у встановленому порядку.

У картку включається також зразок відбитка печатки, присвоєної підприємству;

е) копію документа про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України, засвідчену нотаріально або органом, що видав відповідний документ;

є) копію довідки про внесення підприємства до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчену нотаріально або органом, що видав довідку;

ж)документ, що підтверджує реєстрацію підприємства як платника соціальних страхових внесків, або його копію, засвідчену нотаріально або органом, щойого видав, чи уповноваженим працівником банку.

Бюджетні рахунки відкриваються на підставі платіжного доручення фінансового органу, органу Державного казначейства України, відповідного розпорядника бюджетних коштів з наданням в установу банку картки із зразками підписів та відбитком печатки. У разі якщо в цій установі банку відкрито поточний рахунок клієнта, надання картки не обов'язкове.

При відкритті поточних рахунків відокремленим підрозділам підприємств доустанови банку, в якій відкривається поточний рахунок відокремленому підрозділу, подаються такі документи:

а) заяву на відкриття поточного рахунку встановленого зразка. Заяву підписують керівник та головний бухгалтер відокремленого підрозділу. Якщо в штаті немає посади головного бухгалтера чи іншої службової особи, яка виконує обов'язки головного бухгалтера, то заяву підписує лише керівник;

б) копію свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи в органі державної виконавчої влади, іншому органі, уповноваженому здійснювати державну реєстрацію, засвідчену нотаріально чи органом, який видав свідоцтво про державну реєстрацію;

в) копію належним чином оформленого положення про відокремлений підрозділ, засвідчену нотаріально чи органом, що створив відокремлений підрозділ.

Установа банку, в якій відкривається поточний рахунок відокремленому підрозділу, ставить відмітку про відкриття такого рахунка на тому примірнику положення про відокремлений підрозділ, на якому стоїть оригінал відмітки про взяття підрозділу на облік у податковому органі, після чого цей примірник повертається власникові рахунка;

г) картку з відбитком печатки та зразками підписів службових осіб підрозділу, яким згідно з чинним законодавством та відповідними документами підприємства надано право розпорядження рахунком та підпису розрахункових документів.  Зразки  підписів  та  повноваження  службових  осіб  засвідчуютьсянотаріально або керівником підприємства;

д) клопотання підприємства або відповідного органу приватизації (щодоструктурних підрозділів, які виділяються у процесі приватизації) до банку, вякому відкривається поточний рахунок відокремленому підрозділу, про відкриття рахунка із зазначенням місцезнаходження підприємства, його ідентифікаційного номера, номера основного поточного рахунку та банку, в якому він відкритий, а також податкового органу, в якому підприємство перебуваєна обліку;

     е) довідку про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України;

є) копії документів про взяття на податковий облік юридичної особи, яка створила відокремлений підрозділ, та відокремленого підрозділу (від податкового органу за місцезнаходженням цього підрозділу), засвідчені податковим органом, нотаріально або уповноваженим працівником банку;

ж)копію документа, що підтверджує реєстрацію юридичної особи як платника соціальних страхових внесків, засвідчену нотаріально або органом, що йоговидав, або уповноваженим працівником банку.

Наведений вище перелік документів є загальним. Для окремих видів підприємств законодавством передбачено подання додаткових документів (наприклад, для орендного — нотаріально засвідченої копії договору оренди); інші підприємства звільнені від подання певних документів (так, статут не подається повним та командитним товариствами, фермерським господарством, бюджетними установами та організаціями).

Рахунки юридичним особам — нерезидентам відкриваються у порядку, передбаченому розділом 4 Інструкції.

Рахунок типу "П" відкривається уповноваженим банком постійним представництвам іноземних компаній, фірм, міжнародних організацій, створеним у будь-якій організаційній формі без статусу юридичної особи, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність нерезидента на території України.

Для відкриття рахунку типу "П" постійному представництву до уповноваженого банку подаються такі документи:

—клопотання юридичної особи—нерезидента про відкриття постійному
представникові рахунку типу "П";

  • заява про відкриття рахунку;
  • копія свідоцтва про реєстрацію постійного представництва в уповноваженому органі державної влади України, засвідчена нотаріально або органом, щойого видав;
  • копія легалізованої довіреності на здійснення представницьких функцій тією чи іншою особою в Україні, засвідчена нотаріально;
  • копія легалізованого витягу з торговельного, банківського чи судового реєстру або реєстраційне посвідчення місцевого органу влади іноземної держави про реєстрацію юридичної особи-нерезидента, якій належить постійне представництво, засвідчена нотаріально;
  • копія дозволу центрального банку відповідної країни на відкриття рахунку типу "П" постійному представництву юридичної особи—нерезидента на території України, засвідчена нотаріально, якщо наявність цього дозволу передбачена договорами, які укладені на рівні урядів та/або центральних банків України та іноземної країни, юридичною особою, якою є цей нерезидент, та набрали чинності у встановленому порядку;

—картка із зразками підписів і відбитком печатки, засвідчена нотаріально.
Рахунок типу "П" використовується відповідно до правил, встановленихдля поточних рахунків резидентів України (у тому числі для нарахування та зарахування на рахунок відсотків за залишком коштів на цьому рахунка, якщо таке нарахування передбачено договором між банком та власником рахунка), крім випадків купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України.

Наявні кошти з рахунку типу "П" можуть бути використані постійним представництвом юридичної особи — нерезидента для купівлі на міжбанківському валютному ринку України іноземної валюти з метою її перерахування тільки на:

а) рахунок юридичної особи — нерезидента, інтереси якої представляє на території України це представництво, на суму коштів:

— отриманих внаслідок здійснення в Україні операцій купівлі-продажу товарів (робіт, послуг);

— нарахованих та зарахованих відсотків за розміщеними депозитами та зазалишком коштів на цьому рахунку;

— залишку на рахунку (після сплати обов'язкових податків та платежів) у разі припинення діяльності на території України, що підтверджується відповідними документами;

б)власний рахунок в іноземній валюті в уповноваженому банку України длявикористання на:

  • оплату праці працівників—нерезидентів;
  • виплату коштів на відрядження за кордон;
  • представницькі витрати за кордоном відповідно до чинного законодавстваУкраїни.

Здійснення інвестицій в Україні, інших операцій, що заборонені чинним законодавством України з цього виду рахунків, не дозволяється.

Розміщення коштів на депозитних рахунках в установах банків України здійснюється з рахунка типа "П" з наступним поверненням коштів та нарахованих відсотків на зазначений рахунок.

У разі здійснення перереєстрації суб'єкта підприємницької діяльності, викликаної змінами назви, організаційно-правової форми, форми власності, власник рахунка зобов'язаний подати до установи банку заяву, нову копію свідоцтва про державну реєстрацію і зміни до установчих документів, засвідчені у встановленому порядку.

Поточні рахунки закриваються в установах банку:

а)на підставі заяви власника рахунка;

б)на підставі рішення органу, на який законом покладено функції щодо ліквідації або реорганізації підприємства;

в)на підставі відповідного рішення суду або арбітражного суду про ліквідацію підприємства чи визнання його банкрутом;

г)      на інших підставах, передбачених чинним законодавством України.
Законодавством України встановлено спеціальний порядок відкриття рахунків в іноземній валюті.

Відповідно до п. 6.1.1 Інструкції банківські рахунки в іноземній валюті поділяються на поточні та депозитні (вкладні).

Поточний рахунок в іноземній валюті відкривається підприємству для проведення розрахунків у межах чинного законодавства України у безготівковій та готівковій іноземній валюті при здійсненні поточних операцій, визначених чинним законодавством України.

Поточними торговельними операціями в іноземній валюті є такі розрахунки:

  • між юридичними особами — резидентами та юридичними особами —
    нерезидентами при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності за торговельними операціями;
  • між юридичними особами — резидентами на території України, за умовинаявності індивідуальної ліцензії Національного банку України;
  • між юридичними особами — нерезидентами та юридичними особами     —резидентами через юридичних осіб — резидентів-посередників відповідно додоговорів (контрактів, угод), які укладено відповідно до чинного законодавства України;
  • інші розрахунки, що здійснюються відповідно до чинного законодавстваУкраїни;
  • операції на міжбанківському валютному ринку України;

—оплата товарів (робіт, послуг) з використанням чеків та пластиковихкарток.

Поточними неторговельними операціями є такі розрахунки:

  • виплата готівкової іноземної валюти та платіжними документами в іноземній валюті на витрати, пов'язані з відрядженнями;
  • здійснення обмінних операцій з іноземною валютою та платіжними документами в іноземній валюті;
  • виплата готівкової іноземної валюти за чеками та пластиковими карткамифізичним особам (резидентам та нерезидентам);
  • купівля платіжних документів в іноземній валюті фізичними особами (резидентами та нерезидентами);
  • виплата авторських гонорарів і платежі за користування авторськими правами;
  • перерахування коштів на проведення міжнародних виставок, конгресів,симпозіумів, конференцій та інших міжнародних зустрічей;
  • оплата праці нерезидентів, які згідно з укладеними трудовими угодами(контрактами) працюють в Україні;
  • перерахування коштів в іноземній валюті за навчання, лікування, патентування, сплату митних платежів, членських внесків;
  • платежі з відшкодування витрат судових, арбітражних, нотаріальних, правоохоронних органів;
  • виплата готівкової іноземної валюти за переказами з-за кордону (пенсії,аліменти, оплата праці, спадщина, допомога родичів тощо);
  • переказ за межі України коштів в іноземній валюті (пенсії, аліменти, оплата праці, спадщина, допомога родичам тощо);
  • інші виплати та перекази в іноземній валюті, що не суперечать чинномузаконодавству України.

Для відкриття поточного рахунку в іноземній валюті підприємство-резидент подає уповноваженому банку ті самі документи, що і для відкриття поточного рахунку в національній валюті.

Відкриття поточного рахунку в іноземній валюті відокремленому підрозділу юридичної особи — резиденту здійснюється уповноваженим банком на підставі нотаріально засвідчених копій документів, необхідних для відкриття відокремленому підрозділу поточного рахунку в національній валюті.

3. Факторинг

Згідно з ч. І ст. 1077 ЦК договір факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) — це договір, за яким одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти у розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних з грошовою вимогою, право якої він відступає.

Предмет договору факторингу — право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, що виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Майбутня вимога вважається переданою факторові з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту її настання. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Останнім може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк чи фінансова установа, а також фізична особа — суб'єкт підприємницької діяльності, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Договір факторингу є дійсним незалежновід наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження. У цьому разі клієнт не звільняється від зобов'язань чи відповідальності перед боржником у зв'язку з порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги.

ЦК регламентує відповідальність клієнта перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу. Грошова вимога, право якої відступається, є дійсною, якщо клієнт має право відступити право грошової вимоги і в момент їївідступлення йому не були відомі обставини, внаслідок яких боржник має право не виконувати вимогу. Клієнт не відповідає за невиконання або неналежне виконання боржником грошової вимоги, право якої відступається і яка пред'явлена до виконання фактором, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Наступне відступлення фактором права грошової вимоги третій особі не допускається, якщо інше не встановлено договором факторингу. Якщо договором факторингу допускається наступне відступдення права грошової вимоги, воно здійснюється відповідно до положень гл.73 ЦК. Права фактора:

  1. якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування
    клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить
    від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед
    фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові;
  2. якщо відступлення права грошової вимоги факторові здійснюється з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта
    перед фактором, останній зобов'язаний надати клієнтові звіт і передати суму, що перевищує суму боргу клієнта, який забезпечений
    відступленням права грошової вимоги, якщо інше не встановлено
    договором факторингу (ст.1084 ЦК).

Права та обов'язки боржника. ЦК регламентує не тільки внутрішні взаємовідносини між клієнтом і фактором, що виникають з договору факторингу, а й зовнішні взаємовідносини між фактором і боржником, який не є стороною договору факторингу, але зобов'язаний здійснити певні дії на користь фактора.

Відповідно до ст.1085 ЦК якщо фактор пред'явив боржнику вимогу здійснити платіж, останній має право пред'явити до заліку свої грошові вимоги, що грунтуються на договорі боржника з клієнтом, які виникли у боржника до моменту, коли він одержав повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові. Боржник не може пред'явити факторові вимоги до клієнта у зв'язку з порушенням ним умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги.

Права боржника захищаються законом. У разі порушення клієнтом своїх обов'язків за договором, укладеним з боржником, останній не має права вимагати від фактора повернення сум, уже сплачених йому за відступленою грошовою вимогою, якщо боржник має право одержати ці суми безпосередньо від клієнта.

Боржник, який має право одержати безпосередньо від клієнта суми, сплачені факторові за відступленою грошовою вимогою, має право вимагати повернення цих сум фактором, якщо останній не виконав свого зобов'язання передати клієнтові грошові кошти, пов'язані з відступленням права грошової вимоги, або передав клієнтові грошові кошти, знаючи про порушення ним зобов'язання перед боржником, пов'язаного з відступленням права грошової вимоги.

4. Розрахунки

    Розрахунки регулює  гл.74  ЦК.  Стосовно форм розрахунків ст. 1087 ЦК передбачає, що розрахунки за участю фізичних осіб, не пов'язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, можуть провадитися у готівковій або безготівковій формі за допомогою розрахункових документів у електронному або паперовому вигляді. Розрахунки між юридичними особами, а також розрахунки з участю фізичних осіб, пов'язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, провадяться в безготівковій формі. Розрахунки між цими особами можуть провадитися також готівкою, якщо інше не встановлено законом.

4.1. Безготівкові розрахунки

Види безготівкових розрахунків. Згідно із от. 1088 ЦК при здійсненні безготівкових розрахунків допускаються розрахунки із застосуванням платіжних доручень, акредитивів, розрахункових чеків (чеків), розрахунки за інкасо, а також інші розрахунки, передбачені законом, банківськими правилами та звичаями ділового обігу. Сторони за договором мають право обрати будь-який вид безготівкових розрахунків на свій розсуд.

Безготівкові розрахунки провадяться через банки, інші фінансові установи, у яких відкрито відповідні рахунки, якщо інше не випливає із закону та не обумовлено видом безготівкових розрахунків. Порядок здійснення безготівкових розрахунків регулюється ЦК, законом та банківськими правилами.

Для виконання договірних зобов'язань суб'єкти використовують різні форми розрахунків, здійснювані у безготівковому порядку через банк. Згідно зі ст.51 Закону "Про банки і банківську діяльність" безготівкові розрахунки проводяться на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді. Банки в Україні можуть використовувати як платіжні інструменти платіжні доручення, платіжні вимоги, вимоги-доручення, векселі, чеки, банківські платіжні картки та інші дебетові і кредитові платіжні інструменти, що застосовуються у міжнародній банківській практиці.

Розрахунки між суб'єктами господарювання регулює підзаконний нормативно-правовий акт — Інструкція "Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті", затверджена постановою Правління Національного банку України від 29 березня 2001 р. №135 .

Інструкція визначає загальні правила, форми та стандарти розрахунків банків та інших юридичних та фізичних осіб у грошовій одиниці України, що здійснюються за участю банків. Вимоги цієї Інструкції поширюються на всіх учасників безготівкових розрахунків, а також на стягувачів, що здійснюють примусове списання (стягнення) коштів з рахунків цих учасників, та обов'язкові для виконання ними.

Особливістю законодавства, що регулює розрахункові відносини між суб'єктами господарювання, є переважання імперативних норм. Водночас сторони цих відносин можуть значною мірою самостійно визначати форми розрахунків, за спільною згодою обирати одну із зазначених у законодавстві форм розрахунків.

Безготівкові розрахунки визначені в Інструкції як перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки одержувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, внесених ними готівкою в касу банку, на рахунки одержувачів коштів. Ці розрахунки проводяться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.

Кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків або за розпорядженнями стягувачів — у випадках, передбачених розд. V Інструкції. Доручення платників та розпорядження стягувачів про списання коштів з рахунків складаються на відповідних бланках розрахункових документів, форма та порядок оформлення яких визначаються Інструкцією.

Доручення платників про списання коштів зі своїх рахунків приймаються банками до виконання виключно в межах наявних на вказаних рахунках коштів або якщо договором між банком та платником передбачено їх приймання та виконання у разі відсутності (недостатності) коштів на цих рахунках.

Списання коштів з рахунка платника залежно від конкретного випадку документально оформляється в банку платника розрахунковим документом, а у випадках, передбачених Інструкцією, — меморіальним ордером або реєстром чеків чи реєстром документів за акредитивом.

Платіжні вимоги на примусове списання (стягнення) коштів з рахунків платників банки приймають незалежно від наявності на них достатнього залишку коштів та виконують у межах наявного залишку коштів, а у невиконаній сумі повертають стягувачам.

У разі відсутності (недостатності) коштів на рахунку платника банк не здійснює обліку заборгованості платника, не сплаченої в строк, та не веде реєстру розрахункових і виконавчих документів, не оплачених у строк у зв'язку з відсутністю коштів на рахунку платника, за винятком здійснення банком таких операцій у межах укладених ним цивільно-правових договорів і у порядку, визначеному ними.

При здійсненні розрахунків можуть застосовуватись акредитивна, інкасова, вексельна форми розрахунків, а також форми розрахунків за розрахунковими чеками та з використанням розрахункових документів на паперових носіях і в електронному вигляді.

Інструкція встановлює правила використання при здійсненні розрахункових операцій платіжних інструментів уформі:

  • меморіального ордера;
  • платіжного доручення;
  • платіжної вимоги-доручення;
  • платіжної вимоги;
  • розрахункового чека;
  • акредитива.

Загальні положення про розрахунки із застосуванням платіжних доручень визначені у §2 гл.74 ЦК.

Згідно зі ст. 1089 ЦК за платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, розміщених на його рахунку в цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку в строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обігу.

Зміст і форма платіжного доручення та розрахункових документів, що подаються разом з ним, мають відповідати вимогам, встановленим законом і банківськими правилами. Банк не має права робити виправлення у платіжному дорученні клієнта, якщо інше не встановлено законом або банківськими правилами. Платіжне доручення платника приймається банком до виконання за умови, що сума такого доручення не перевищує суми грошових коштів на рахунку платника, якщо інше не встановлено договором між платником і банком.

Банк, що прийняв платіжне доручення платника, повинен перерахувати відповідну грошову суму банкові одержувача для її зарахування на рахунок особи, визначеної у вказаному дорученні. Банк має право залучити інший банк (виконуючий банк) для виконання переказу грошових коштів на рахунок, визначений у дорученні клієнта. Банк повинен негайно інформувати платника на його вимогу про виконання платіжного доручення.

У разі невиконання або неналежного виконання платіжного доручення клієнта банк несе відповідальність відповідно до ЦК та закону. В разі невиконання або неналежного виконання платіжного доручення у зв'язку з порушенням правил розрахункових операцій виконуючим банком відповідальність може бути покладена судом на останній.

В Інструкції платіжне доручення визначене як розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунка зазначеної суми коштів та перерахування її на рахунок одержувача.

Таким чином, розрахунки платіжним дорученням характеризуються тим, що банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок коштів, що знаходяться на його рахунку, переказати певну грошову суму на рахунок одержувача.

Платіжне доручення приймається банком платника до виконання протягом 10 календарних днів з дати його виписки. День оформлення платіжного доручення не враховується.

Платіжні доручення застосовуються в розрахунках за товарними інетоварними платежами:

  •  за фактично відвантажену (продану) продукцію (виконані роботи, надані послуги тощо);
  •  у порядку попередньої оплати — якщо такий порядок розрахунків установлено законодавством та (або) обумовлено в договорі;
  •  для завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборгованості підприємств, які складені не пізніше строку, встановленого чинним законодавством;
  • для перерахування підприємствами сум, які належать фізичним особам (заробітна плата, пенсії тощо), на їх рахунки, відкриті у банках;
  • в інших випадках відповідно до укладених договорів та (або) чинного законодавства.

При рівномірних і постійних поставках товарів та наданні послуг розрахунки між постачальниками і покупцями можуть здійснюватися дорученнями, періодичним перерахуванням коштів у строки і у розмірах, обумовлених у договорах.

Розрахунки за акредитивом урегульовані у §3 гл.74 ЦК.

У разі розрахунків за акредитивом банк (банк-емітент) за дорученням клієнта (платника) — заявника акредитива і відповідно до його вказівок або від свого імені зобов'язується провести платіж на умовах, визначених акредитивом, або доручає іншому (виконуючому) банку здійснити його на користь одержувача грошових коштів або визначеної ним особи — бенефіціара (ч. І ст. 1093 ЦК).

У разі відкриття покритого акредитива при його відкритті бронюються грошові кошти платника на окремому рахунку в банку-емітенті або виконуючому банку. В разі відкриття непокритого акредитива банк-емітент гарантує оплату за акредитивом при тимчасовій відсутності коштів на рахунку платника за рахунок банківського кредиту.

У ЦК передбачені положення стосовно як відкличного, так і безвідкличного акредитива.

Відкличний акредитив може бути змінений або анульований банком-емітентом у будь-який час без попереднього повідомлення одержувача грошових коштів. Відкликання акредитива не створює зобов'язань банку-емітента перед одержувачем грошових коштів. Виконуючий банк повинен здійснити платіж або інші операції за відкличним акредитивом, якщо до моменту їх здійснення ним не одержано повідомлення про зміну умов або анулювання акредитива.

Безвідкличний акредитив може бути анульований або його умови можуть бути змінені лише за згодою на це одержувача грошових коштів. На прохання банку-емітента виконуючий банк може підтвердити безвідкличний акредитив шляхом прийняття додатково до зобов'язання банку-емітента зобов'язання провести платіж відповідно до умов акредитива. Безвідкличний акредитив, підтверджений виконуючим банком, не може бути змінений або анульований без згоди виконуючого банку.

Для виконання акредитива одержувач грошових коштів подає до виконуючого банку документи, передбачені умовами акредитива, що підтверджують виконання всіх його умов. У разі порушення хоча б однієї з цих умов виконання акредитива не провадиться. Якщо виконуючий банк відмовляє у прийнятті документів, які за зовнішніми ознаками не відповідають умовам акредитива, він повинен негайно повідомити про це одержувача грошових коштів і банк-емітент із визначенням причин відмови. Якщо банк-емітент, одержавши прийняті виконуючим банком документи, вважає, що вони не відповідають за зовнішніми ознаками умовам акредитива, він має право відмовитися від їх прийняття і вимагати від виконуючого банку суму, сплачену одержувачеві грошових коштів з порушенням умов акредитива.

Акредитив закривається у разі:

  1.  спливу строку дії акредитива;
  2.  відмови одержувача грошових коштів від використання акредитива до спливу строку його дії, якщо це передбачено умовами акредитива;
  3.  повного або часткового відкликання акредитива платником,
    якщо таке відкликання передбачене умовами акредитива.

Про закриття акредитива виконуючий банк повідомляє банк-емітент. Виконуючий банк одночасно з закриттям акредитива негайно повертає банку-емітентові невикористану суму покритого акредитива. Банк-емітент повинен зарахувати повернені суми на рахунок платника.

Інструкція визначає акредитив як договір, що містить зобов'язання банку-емітента, за яким останній за дорученням клієнта (заявника акредитива) або від свого імені проти документів, які відповідають умовам акредитива, зобов'язаний виконати платіж на користь бенефіціара або доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж.

Отже, розрахунки за акредитивом характеризуються тим, що банк, який діє за дорученням платника про відкриття акредитива і  відповідно до його вказівки (банк-емітент), зобов'язується зробити платежі одержувачу коштів або дати повноваження іншому (виконуючому) банку зробити платежі одержувачу коштів. Такій оплаті передує виконання визначених дій одержувачем коштів на адресу платника (відвантаження продукції, виконання робіт, надання послуг), що підтверджується відповідними документами.

Заявник акредитива— платник, який подав обслуговуючому банку заяву про відкриття акредитива. Банк-емітент — банк, що відкрив акредитив. Виконуючий банк — банк, який за дорученням банку-емітента здійснює платіж всупереч документам, визначеним у акредитиві. Виконуючий банк залежно від операції за акредитивом, виконання якої доручено йому банком-емітентом, також може бути авізуючим банком.

Умови і порядок проведення розрахунків за акредитивами передбачаються у договорі між бенефіціаром та заявником акредитива і не повинні суперечити чинному законодавству, в тому числі нормативно-правовим актам Національного банку України.

Якщо це передбачено в тексті договору, то розрахунки за акредитивами регулюються Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів (редакція 1993 р.; публікація Міжнародної торгової палати №500) у частині, що не суперечить чинному законодавству, в тому числі нормативно-правовим актам Національного банку України.

Банк-емітент може відкривати такі види акредитивів:

а) покритий — акредитив, для здійснення платежів за яким завчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку-емітенті або у виконуючому банку;

б)  непокритий — акредитив, оплата за яким у разі тимчасової
відсутності коштів на рахунку платника гарантується банком-емі-
тентом за рахунок банківського кредиту.

Акредитив може бути відкличним та безвідкличним. Це зазначається на кожному акредитиві. У разі відсутності такої позначки акредитив вважається безвідкличним.

Відкличний акредитив— це акредитив, що може бути замінений або анульований банком-емітентом у будь-який час без попереднього повідомлення бенефіціара (наприклад, у разі недотримання умов договору, дострокової відмови банком-емітентом від гарантування платежів за акредитивом).

Безвідкличний акредитив— акредитив, який може бути анульований або умови якого можуть бути змінені лише за згодою на це бенефіціара, на користь якого він був відкритий, і банку-емітента. Безвідкличний акредитив — це тверде зобов'язання банку-емітента сплатити кошти в порядку та в строки, визначені умовами акредитива, якщо документи, передбачені ним, подано до банку, зазначеному в акредитиві, або банку-емітента і дотримані строки та умови акредитива.

Для відкриття акредитива клієнт подає до банку-емітента заявку на акредитив за формою додатка 7 до Інструкції; в разі відкриття покритого акредитива — відповідні платіжні доручення. Акредитив повинен містити лише ті умови, які банк може перевірити документально.

Після відвантаження продукції (виконання робіт, надання послуг) бенефіціар подає виконуючому банку потрібні документи, передбачені умовами акредитива, разом з реєстром документів за акредитивом. Виконуючий банк ретельно перевіряє подані бенефіціаром документи щодо дотримання всіх умов акредитива і у разі порушення хоча б однієї з них не проводить виплати за акредитивом, про що інформує бенефіціара і надсилає повідомлення до банку-емітента для отримання згоди на оплату документів з розбіжностями. Не приймаються до оплати за акредитивом документи, що мають розбіжності з умовами акредитива або зміст яких суперечить один одному.

До розрахунків, що здійснюються як зарахування взаємної заборгованості платників, належать розрахунки, за якими взаємні зобов'язання боржників і кредиторів погашаються в рівнозначних сумах, і лише за їх різницею здійснюється платіж на загальних підставах. Ці розрахунки можуть здійснюватися шляхом зарахування зобов'язань між двома платниками або групою платників усіх форм власності однієї або різних галузей господарства.

Підприємства, що мають господарські зв'язки за поставками товарів (виконаними роботами, наданими послугами), можуть здійснювати розрахунки періодично за сальдо зустрічних вимог. У договорах між підприємствами передбачаються періодичність звіряння взаємної заборгованості зі складанням відповідного акта, строки та платіжні інструменти, із застосуванням яких здійснюватимуться розрахунки.

У разі розрахунків за інкасовими дорученнями (за інкасо) банк (банк-емітент) за дорученням клієнта здійснює за його рахунок дії щодо одержання від платника платежу та (або) акцепту платежу. Банк-емітент, який одержав інкасове доручення, має право залучати для його виконання інший банк (виконуючий банк). Випадки застосування та порядок здійснення розрахунків за інкасовими дорученнями встановлюються законом, банківськими правилами та звичаями ділового обігу (ст.1099 ЦК).

У § 5 гл.74 ЦК (ст.ст.1102-1106) містяться загальні положення про розрахунки із застосуванням розрахункових чеків. Розрахунковим чеком (чеком) є документ, що містить нічим не обумовлене письмове розпорядження власника рахунка (чекодавця) банку переказати вказану в чеку грошову суму одержувачеві (чекодержателю) — ч. Іст.1102 ЦК.

Платником за чеком може бути лише банк, в якому чекодавець має грошові кошти на рахунку, якими він може розпоряджатися. Відкликання чека до спливу строку для його подання не допускається. Видача чека не погашає грошового зобов'язання, па виконання якого він виданий. Порядок та умови використання чеків встановлюються ЦК, законом та банківськими правилами. Чек має містити всі реквізити, передбачені банківськими правилами. Чек, в якому відсутній будь-який з реквізитів або до якого внесені виправлення, є недійсним. Форма чека та порядок його заповнення встановлюються законом і банківськими правилами.

Чек оплачується за рахунок грошових коштів чекодавця. Чек підлягає оплаті платником за чеком за умови подання його до оплати у строк, встановлений банківськими правилами. Платник за чеком має пересвідчитися усіма можливими способами у його справжності, а також у тому, що пред'явник чека є уповноваженою особою.

Подання чека до банку чекодержателя на інкасо для одержання платежу вважається поданням чека до платежу. Зарахування коштів за інкасованим чеком на рахунок чекодержателя провадиться після одержання платежу від платника, якщо інше не передбачено договором між чекодержателем і банком.

Згідно з Інструкцією, розрахунковий чек — це розрахунковий документ, що містить письмове доручення власника рахунка (чекодавця) банку-емітента, в якому його відкрито, про сплату чекодержателю  зазначеної в чеку суми коштів.

Чекодавець — підприємство або фізична особа, яка здійснює платіж за допомогою чека та підписує його.

Чекодержатель — підприємство чи фізична особа, яка є одержувачем коштів за чеком.

Банк-емітент — банк, що відкрив акредитив або здійснив емісію цінних паперів, платіжних карток або видав розрахунковий чек (чекову книжку).

Розрахункові чеки використовуються у безготівкових розрахунках підприємств та фізичних осіб з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари (виконані роботи та надані послуги). Розрахункові чеки використовуються лише для безготівкових перерахувань з рахунка чекодавця на рахунок одержувача коштів і не підлягають сплаті готівкою. Розрахунковий чек з чекової книжки пред'являється до оплати в банк чекодержателя протягом 10 календарних днів (день виписки розрахункового чека не враховується).

Розрахунковий чек приймається чекодержателем до оплати безпосередньо від чекодавця, на ім'я якого оформлені документи, що підтверджують отримання ним товарів (виконання робіт, надання послуг).

Крім передбачених ЦК платіжних доручень, акредитивів, розрахункових чеків (чеків) та розрахунків за інкасо, є інші розрахункові документи, що використовуються згідно з Інструкцією, — меморіальний ордер, платіжна вимога-доручення та платіжна вимога.

Меморіальний ордер — міжбанківський розрахунковий документ, який у випадках, передбачених Інструкцією, складається банком під час списання коштів з рахунка платника, операцій з виконання письмового доручення платника або розпорядження стягувача щодо списання коштів з рахунка платника.

Платіжна вимога-доручення — це розрахунковий документ, який складається з двох частин:

  • верхньої — вимоги одержувача безпосередньо до платника
    про сплату визначеної суми коштів;
  • нижньої — доручення платника обслуговуючому банку про
    списання зі свого рахунка визначеної ним суми коштів та перерахування її на рахунок одержувача.

Платіжні вимоги-доручення можуть застосовуватися в розрахунках усіма учасниками безготівкових розрахунків.

Верхня частина вимоги-доручення оформляється одержувачем коштів згідно з вимогами до заповнення реквізитів розрахункових документів, викладеними в Інструкції, і передається безпосередньо платнику не менше ніж у двох примірниках.

У разі згоди оплатити вимогу-доручення платник заповнює її нижню частину згідно з вимогами Інструкції і подає до банку, що його обслуговує. Банк платника приймає вимогу-доручення від платника протягом 20 календарних днів з дати оформлення її одержувачем.

Платіжна вимога — розрахунковий документ, що містить вимогу стягувача чи при договірному списанні одержувача до банку, який обслуговує платника, здійснити без погодження з ним переказ певної суми коштів з рахунка платника на рахунок одержувача.

Платіжні вимоги використовуються під час розрахунків при здійсненні примусового списання (стягнення) грошових коштів на підставі рішень судів та інших державних і недержавних органів. Стягувані, які мають рахунки у банках, і стягувачі, які рахунків у банках не мають, здійснюють примусове списання (стягнення) коштів з рахунків платників, відкритих у банках, у передбаченому Інструкцією порядку.

Примусове списання (стягнення) коштів з рахунків платників дозволяється лише у випадках, установлених законодавством, а саме: на підставі виконавчих документів, установлених законами України, рішень податкових органів та визнаних претензій.

Банки виконують платіжні вимоги на примусове списання (стягнення) коштів з усіх рахунків підприємств (у тому числі поточних, депозитних, відкритих за рахунок цього підприємства для здійснення розрахунків за акредитивами) та платіжні вимоги на примусове списання (стягнення) коштів з вкладних (поточних і депозитних) рахунків фізичних осіб.

Банк стягувача приймає платіжні вимоги протягом 10, а банк платника — протягом 30 календарних днів з дати їх складання.

4.2. Готівкові розрахунки та обіг готівки

Готівковий обіг регулюють Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затверджене постановою Правління Національного банку України від 19 лютого 2001 р. №72  та Інструкція про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України, затверджена постановою Правління Національного банку України від 19 лютого 2001 р. № 69. Ці нормативно-правові акти установлюють певні обмеження в обігу готівки.

Вимоги Положення поширюються на юридичних осіб (крім установ банків і підприємств поштового зв'язку) незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, їх відокремлені підрозділи, представництва іноземних організацій і фірм, які здійснюють підприємницьку діяльність, а також па зареєстрованих у встановленому порядку фізичних осіб, які є суб'єктами підприємницької діяльності без створення юридичної особи, які здійснюють операції з готівкою у національній валюті, та є обов'язковими для виконання ними.

Вимоги Положення не поширюються на розташовані на території України іноземні дипломатичні, консульські та інші офіційні представництва, міжнародні організації та їх філії, що користуються імунітетом і дипломатичними привілеями, а також на представництва інших іноземних організацій, які не здійснюють підприємницької діяльності.

Підприємства (підприємці), які відкрили поточні рахунки в установках банків, зберігають на них свої кошти на договірних умовах і здійснюють розрахунки за своїми зобов'язаннями в безготівковій та готівковій формі в порядку, установленому нормативно-правовими актами Національного банку України.

Розрахунки готівкою підприємств між собою та з підприємцями і фізичними особами проводяться як за рахунок коштів, одержаних з кас банків, так і за рахунок готівкової виручки і здійснюються через касу підприємств з веденням касової книги встановленої форми. Підприємці здійснюють облік руху готівки згідно з порядком та документами, установленими Державною податковою адміністрацією України.

Сума готівкового розрахунку одного підприємства (підприємця) з іншим підприємством (підприємцем) не повинна перевищувати 3 тис. грн. протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами. Платежі понад установлену граничну суму проводяться виключно в безготівковому порядку. Кількість підприємств (підприємців), з якими проводяться розрахунки, протягом дня не обмежується.

Зазначені обмеження стосуються також розрахунків готівкою підприємств у оплату за товари, придбані на виробничі (господарські) потреби за рахунок коштів, одержаних за корпоративними картками.

Вказані обмеження не стосуються розрахунків підприємств (підприємців) з фізичними особами, бюджетами та державними цільовими фондами, малих і середніх підприємств при використанні готівкових коштів, одержаних ними за рахунок кредитної лінії Європейського банку реконструкції та розвитку для розвитку малих і середніх підприємств. Обмеження також не поширюються па добровільні пожертвування, благодійну допомогу, вилучену органами державної податкової служби готівку, на розрахунки за спожиту електроенергію, а також у разі використання коштів, виданих на відрядження.

У разі здійснення підприємствами готівкових розрахунків з іншими підприємствами (підприємцями) понад установлену граничну суму кошти в розмірі перевищення встановленої суми розрахункове додаються до фактичних залишків готівки у касі на кінець дня платника готівки одноразово в день здійснення цієї операції, з подальшим порівнянням одержаної розрахункової суми із затвердженим лімітом каси.

Розрахунки готівкою підприємств (підприємців) між собою та з фізичними особами проводяться із застосуванням прибуткових та видаткових касових ордерів, касових і  товарних чеків, розрахункових квитанцій, проїзних документів тощо, які підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, а також рахунків-фактур, договорів, угод, контрактів, актів закупівлі товарів тощо.

Розрахунки за готівку підприємств сфери торгівлі, громадського харчування та послуг здійснюються із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій згідно із Законом України від 6 липня 1995 р. "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг". Перелік окремих форм та умов проведення діяльності у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, яким дозволено проводити розрахункові операції без застосування реєстраторів розрахункових операцій з використанням розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2000 р. №1336.

Розрахунки готівкою фізичних осіб з підприємствами за придбані товари (виконані роботи, надані послуги) можуть також проводитися через установи банків у порядку, визначеному Інструкцією №1 з організації емісійно-касової роботи в установах банків України, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 7 липня 1994 р. №129. Зазначені розрахунки здійснюються без надходження коштів до каси підприємства і відображення цієї операції у касовій книзі, а проводяться фізичними особами шляхом внесення готівки на внутрішні банківські рахунки і подальшого перерахування установою банків вказаних коштів на поточні рахунки підприємств та є для фізичних осіб (платників коштів) готівковими, а для підприємств (одержувачів коштів) — безготівковими.

Ліміт каси встановлюється підприємствам, які мають рахунки в установах банків, здійснюють операції з готівкою. Такі підприємства можуть зберігати в своїй касі готівку на кінець дня у межах затвердженого ліміту каси. Порядок установлення підприємствам ліміту каси, порядку і строків здавання готівкової виручки регулюється Інструкцією про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України.

Відповідальність за неподання заявок-розрахунків у визначені строки та несвоєчасне одержання встановленого ліміту каси згідно з умовами договору на розрахунково-касове обслуговування покладена на підприємства.

Підприємці зобов'язані здавати готівкову виручку понад установлений ліміт каси в порядку і строки, визначені установою банку для зарахування на їх поточні рахунки. Якщо ліміт каси взагалі не встановлено, то вся наявна готівка (крім розміру, що не перевищує одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян) в його касі на кінець дня має здаватися до банку (незалежно від причин, внаслідок яких ліміт каси не встановлено).

Готівкові кошти можуть здаватися підприємствами в денні та вечірні каси установ банків, інкасаторам Національного банку або установ комерційних банків, підприємствам поштового зв'язку для переказів на їх поточні рахунки в установах банків. Уся готівка, що надходить до кас підприємств, повинна своєчасно та у повній сумі оприбутковуватися у їх касах.

Оприбуткуванням готівки в касі підприємства є здійснення ним обліку готівки у повній сумі її фактичних надходжень з оформленням цієї операції у встановленому порядку прибутковим касовим ордером та відображенням у касовій книзі в день одержання підприємством готівкових коштів.

При проведенні розрахунків готівкою підприємств у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій або використанням розрахункових книжок оприбуткуванням є здійснення підприємствами обліку готівки через реєстраторів розрахункових операцій або розрахункові книжки із складанням того самого дня на підставі розрахункових документів звітів у книгах обліку розрахункових операцій і оформлення готівки в установленому порядку прибутковим касовим ордером та відповідним записом у касовій книзі в день надходження коштів. Зазначена послідовність оприбуткування також поширюється на відокремлені підрозділи, які працюють у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій або використанням розрахункових книжок і самостійно здають до кас установ банку або через інкасаторів одержану ними готівкову виручку. Ці підрозділи мають також вести касову книгу та оприбутковувати готівку в своїх касах.

Готівкова виручка підприємств (підприємців) може використовуватися ними для забезпечення потреб, що виникають у процесі їх функціонування, а також для проведення розрахунків з бюджетами та державними цільовими фондами за податками і зборами (обов'язковими платежами). Підприємства, що мають податковий борг, здійснюють виплати, пов'язані з оплатою праці (крім виплат через екстрені (невідкладні) обставини), виключно за рахунок коштів, одержаних з установ банків.

Підприємства не повинні накопичувати готівкову виручку в своїх касах понад установлений ліміт каси для здійснення потрібних виплат до настання строків останніх.

Підприємства (підприємці), що мають поточні рахунки в установах банків, одержують готівку з цих рахунків в установах банків у межах наявних коштів і витрачають її виключно на цілі, які визначені в грошовому чеку та не суперечать чинному законодавству України.

Для своєчасного одержання в установі банку потрібної суми готівки підприємства (підприємці) в установлені банком строки мають попередити (письмово або усно) установу банку про необхідну суму коштів у банкнотах та розмінній монеті.

Підприємства мають право зберігати в своїй касі готівку, що одержана в установі банку для виплат, пов'язаних з оплатою праці, пенсій, стипендій, дивідендів (доходу), понад установлений ліміт каси протягом трьох робочих днів, включаючи день одержання готівки в установі банку. Суми готівки, одержані в установі банку і не використані за призначенням протягом установлених вище строків, повертаються підприємством в установу банку не пізніше наступного робочого дня установи банку та підприємства або можуть залишатися в його касі (у межах установленого ліміту) і видаватися на ті самі цілі.

Підприємство має право зберігати в касі готівку для виплат, пов'язаних з оплатою праці, що здійснюється за рахунок виручки, понад установлений для нього ліміт каси протягом трьох робочих днів з дня настання строків цих виплат у сумі, що зазначена у переданих до каси платіжних (розрахунково-платіжних) відомостях.

Видача готівки під звіт з кас підприємств за умови повного звіту конкретної підзвітної особи за раніше виданими під звіт сумами, тобто у разі подання до бухгалтерії авансового звіту про витрачені (частково витрачені) кошти та одночасного повернення до каси підприємства залишку готівки, виданої під звіт. Підзвітні особи зобов'язані подати до бухгалтерії підприємства разом з невикористаним залишком готівки авансовий звіт про витрачання одержаних у касі сум у такі строки:

  • за відрядженням — протягом трьох робочих днів після повернення з відрядження;
  • на закупівлю сільськогосподарської продукції, продуктів її
    переробки та заготівлю вторинної сировини, крім металобрухту
    протягом 10 робочих днів з дня видачі готівки під звіт;
  • на всі інші виробничі (господарські) потреби наступного
    робочого дня після видачі готівки під звіт.

До підприємств (підприємців) застосовуються штрафні санкції згідно з чинним законодавством України за:

  • перевищення встановлених лімітів каси;
  • неоприбуткування (неповне оприбуткування) у касах готівки;
  • перевищення встановлених строків використання виданої під
    звіт готівки, а також за видачу готівкових коштів під звіт без повного звітування щодо раніше виданих коштів;
  • витрачання готівки з виручки на виплати, пов'язані з оплатою праці, за наявності податкового боргу;
  • використання одержаних в установі банку готівкових коштів
    не за цільовим призначенням;
  • проведення готівкових розрахунків без подання одержувачем
    коштів платіжного документа, який підтверджував би сплату по
    купцем готівкових коштів.

Ліміт залишку готівки в касі (ліміт каси) — граничний розмір готівки, що може залишатися в касі підприємства на кінець робочого дня, який встановлюється установою банку.

Указ Президента України "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" від 12 червня 1995 р. № 436/95 (у редакції Указу від 11 травня 1999 р. № 491/99) встановлює, що у разі порушення юридичними особами усіх форм власності, фізичними особами

  • громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм щодо регулювання обігу готівки у національній валюті, встановлюваних Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу:
  • за перевищення встановлених лімітів залишку готівки в касах — у подвійному розмірі суми виявленої понадлімітної готівки
    за кожний день;
  • за неоприбуткування (неповне оприбуткування) у касах готівки — у п'ятикратному розмірі неоприбуткованої суми;

за витрату готівки з виручки, отриманої від реалізації продукції (робіт, послуг) та інших касових надходжень (крім коштів, одержаних з кас установ банків), на виплати, пов'язані із заробітною платою (за винятком екстрених (невідкладних) обставин), за наявності податкової заборгованості — у розмірі здійснених виплат;

  — за перевищення встановлених строків використання виданої
під звіт готівки, а також за видачу готівкових коштів під звіт без
повного звіту щодо раніше виданих коштів — у розмірі 25 відсотків виданих під звіт сум;

— за проведення розрахунків готівкою без подання одержувачем
коштів платіжного документа (товарного або касового чека, квитанцій до прибуткового ордера, іншого письмового документа),
який підтверджував би сплату покупцем готівкових коштів, — у
розмірі сплачених коштів;

— за використання отриманих в установі банку готівкових коштів не за цільовим призначенням — у розмірі витраченої готівки.

Висновки

   Отже, ми розглянули тему „ Договір банківського рахунку”. І можемо зробити наступні висновки:

  1. Порядок відкриття рахунків у банках регулює Інструкція про порядок відкриття та використання рахунків у національній та іноземній валюті, затверджена постановою Правління Національного банку України від 18 грудня 1998 р. №527 .Ця Інструкція регулює правовідносини, що виникають при відкритті клієнтам банків поточних, депозитних (вкладних) рахунків у національній та іноземній валюті, а також поточних бюджетних рахунків у національній валюті України.
  2. Договір банківського рахунка — це договір, за яким банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка) грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за ним (ч. І ст.1066 ЦК).
  3. Предметдоговору факторингу — право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, що виникне в майбутньому (майбутня вимога).
  4. Розрахунки регулює  гл.74  ЦК.  Стосовно форм розрахунків ст. 1087 ЦК передбачає, що розрахунки за участю фізичних осіб, не пов'язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, можуть провадитися у готівковій або безготівковій формі за допомогою розрахункових документів у електронному або паперовому вигляді. Розрахунки між юридичними особами, а також розрахунки з участю фізичних осіб, пов'язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, провадяться в безготівковій формі. Розрахунки між цими особами можуть провадитися також готівкою, якщо інше не встановлено законом.

Використана література:

  1. Беляков М.М. Вексель как важнейшее платежное средство. — М., 1992.
  2. Ефимова Л. Правовое регулирование аккредитива //Хозяйство й право. — 2000. — №7. — С.25-39.
  3. Зобов'язальне право: теорія і практика /За ред. О.В. Дзери. —      К., 1998.
  4. Красько І. Договор факторинга //Предпринимательство, хозяйство й     право. — 1996. — №6. — С.З.
  5. Красько И.Е., Жушман В.П. Вексельное обращение. — Харьков, 1997.
  6. Новоселова Л.А. Вексель в хозяйственном обороте. — М.,  1998. – 116 с.
  7. Павловский Е.А. Банковский кредит й способи его обеспечения. — М., 1994.
  8. Подцерковний Л., Рябко Л. Правова природа договору банківського рахунку // Право України. — 1999. — №7. — С.46-49.
  9. Понікар М.І. Кредитні відносини в сучасних умовах. Законодавство і практика //Вісник Вищого арбітражного суду України. — 1998. — №1. — С.179- 190
  10. Рябко Л. О разграничении понятий "ссуда" й "кредит" // Предпринимательство, хозяйство й право. — 2000. — №11. — С.43-45.
  11. Саніахметова Н.О. Підприємницьке право: 2-е вид. — К., — 2003.
  12. Скотар Н. Операции коммерческих банков с векселями // Право України. — 1999. — №1. — С.36.
  13. Цивільний кодекс України: Коментар. —- Харків, 2003.
  14. Укpаїна. Закони.    Цивільний кодекс України : Офіційний текст/ Ред. В. М. Вдовиченко. -К.: Кондор, 2004. -395, с
  15. Панченко М.І.     Цивільне право України: Навчальний посібник. -К.: Знання , 2005. -583, с.
  16. Цивільне право України: Підручник: У 2 кн./ За ред.: О.В.Дзери, Н.С.Кузнєцової; М-во освіти і науки України, КНУ ім. Тараса Шевченка. -2-е вид. доп. і перероб.. -К.: Юрінком Інтер, 2004 —  735 с.  
  17. Харитонов Є.О.     Цивільне право України: Підручник,. -К.: Істина,  2003. -773 с.