Метою представленої наукової статті є опрацювання на ґрунті чинного законодавства і відомчих нормативно-правових актів організаційної та процесуальної ролі кінологічної служби у розслідуванні злочинів. У контексті наукової праці розглянуті теоретичні положення щодо правової регламентації статусу кінолога у кримінальному процесі.

Відомо, що для ефективності провадження слідчих дій і окремих процесуальних заходів потрібне використання спеціальних забезпечувальних чинників, одним з яких є застосування можливостей собаки кінологічної служби. Це у свою чергу дає можливість розкрити злочин по «гарячих слідах», що у цілому оптимізує в подальшому роботу слідчого з розслідування злочину за наявності акту спеціаліста-кінолога, дані якого, на нашу думку, доцільно визнавати доказом у кримінальній справі.

Тож, завданнями нашого дослідження є опрацювання організаційних, правових та процесуальних (тактичних) особливостей діяльності кінологічної служби, а також врегулювання статусу кінолога як спеціаліста у провадженні слідчих дій пов´язаних із застосуванням можливостей спеціально навчених собак.

Варто зазначити, що в правничій науці питання застосування можливостей кінологічної служби і кінолога зокрема розглядалось такими вченими як P.C. Бєлкін, М.В. Салтевський, В.Д. Басай, І.П. Козаченко, O.A. Кириченко, B.C. Овчинський, В.Л. Регульський, М.В. Корнієнко. Водночас, ці питання охоплювали лише кримінологічну характеристику на фрагментарному рівні. Означене свідчить про актуальність обраної нами теми дослідження.

Фізіологічні якості собак, вміння швидко пересуватися, тонкий нюх та слух, гострий зір, витривалість, цінувалися в будь-які часи — чи то вони підносили патрони, чи були зв´язковими, патрульними, охороняли домашні садиби. В царській армії їх навіть брали на службу, наприклад, довіряли охорону військових укріплень на березі Чорного моря під час ведення боїв на Кавказі в 40-х роках XIX століття. Згодом собак почали залучати і до охорони державних кордонів. За часів Російської імперії в 1908 році навіть було засновано «Товариство заохочення і застосування собак у поліцейській службі» — це було перше офіційне визнання потреби у застосуванні собак в цілях правоохоронної діяльності. За радянської влади в Петрограді було організовано школу-розплідник собак для карного розшуку [1].

Що стосується сьогодення, то 2 квітня 1994 року була створена «Кінологічна служба МВС України». Вона неодноразово зазнавала змін з 2003 року по 2004 рік. Згідно Наказу МВС України № 1326 «Кінологічна служба МВС України» діє як окремий підрозділ МВС України і входить до блоку кримінальної міліції на правах самостійного відділу і є головним підрозділом Кінологічної служби органів внутрішніх справ. На неї покладено виконання, зокрема, організаційно-методичних, контрольно-наглядових функцій, регулятивну та облікову діяльність у кінологічній сфері в системі МВС України [2].

Наразі, на відомчому нормативному рівні статус кінологічної служби визначений Наказом МВС України №70 від 26 січня 2004 року «Про заходи щодо організації діяльності кінологічної служби». Згідно даного наказу кінологічну службу органів внутрішніх справ очолює Кінологічна служба МВС України до складу якої входять: молодші інспектори-кінологи, інспектори ДПС — кінологи, міліціонери-кінологи науково-дослідних експертно-криміналістичних центрів, стройових підрозділів дорожньо-патрульної служби ДАІ, патрульно-постової служби міліції, ізоляторів тимчасового тримання затриманих і взятих під варту осіб, конвойної служби міліції, підрозділів міліції швидкого реагування «Беркут», спеціальних підрозділів судової міліції «Грифон», підрозділів ДСО. Кінологічна служба на правах управління входить до складу кримінальної міліції. В свою чергу Кінологічний центр при ГУМВС України в Автономній Республіці Крим, місті Києві та Київській області, УМВС України в областях, місті Севастополі та на транспорті (далі — ГУМВС, УМВС, УМВСТ), міському управлінні, управлінні (відділі) Державної служби охорони є основними підрозділами кінологічної служби органів внутрішніх справ [3].

Як бачимо Кінологічна служба ОВС досить представницька. її підрозділи (кінологічні центри) знаходяться в кожному обласному центрі. Наразі до структури кінологічної служби входять 27 кінологічних центрів ГУМВС, УМВС, розташованих у кожному обласному центрі, 4 кінологічних центри міських управлінь (м. Кривий Ріг, Дніпродзержинськ, Горлівка, Макіївка), 2 кінологічних центри УМВС на залізницях (Придніпровська та Південна), 2 кінологічних центри та 5 розплідників службових собак Державної служби охорони, 71 кінологічна група, Спеціальна кінологічна рота (м. Київ) та Навчальний центр з підготовки кінологів внутрішніх військ, а також два училища міліції з підготовки кінологів ОВС (міста Рівне та Житомир). Загалом в органах внутрішніх справ нараховується понад 3 тисячі службових собак, з яких 1140 — розшукових, 1554 — патрульно-розшукових, 74 — для пошуку вибухівки та 90 — для пошуку наркотиків [4],

Кримінально-процесуальним законодавством не регламентовано статус такої процесуальної фігури як кінолог, коло його повноважень, взаємодія з слідчим. З цього випливають труднощі застосування як доказу по кримінальній справі результатів застосування кінологом собаки, а саме акту застосування розшукового собаки.

Для визначення процесуального становища кінолога варто проаналізувати ряд нормативно-правових актів, які тим чи іншим чином регламентують його діяльність: Кримінально-процесуальний кодекс України (ст. 128-1), наказ МВС України від 26.01.2004 року №70 » Про заходи щодо організації діяльності кінологічної служби», Додаток 1 до наказу МВС України від 26.01.2004 року № 70 Типове положення „Про кінологічний центр при ГУМВС України в Автономній Республіці Крим, місті Києві та Київській області, УМВС України в областях, місті Севастополі та на транспорті, міському управлінні, управлінні Державної служби охорони», Додаток 2 до наказу МВС України від 26.01.2004 року №70 «Типова структура кінологічного центру при ГУМВС України в Автономній Республіці Крим, місті Києві та Київській області, УМВС України в областях, місті Севастополі та на транспорті, міському управлінні, управлінні Державної служби охорони», наказ МВС України від 25.05.2006 №515 «Про заходи щодо використання можливостей Кінологічної Служби у протидії злочинності в сільській місцевості», розпорядження МВС України від 10 березня 2006 року «Про додаткові заходи щодо організації використання можливостей Кінологічної служби в сільській місцевості», Положення «Про основи організації розкриття органами внутрішніх справ України злочинів загальнокримінальної спрямованості» затверджене Наказом МВС України 30 квітня 2004 року №458, Наказ державного митного комітету України від 1 жовтня 1992 року №183 «Про типові посадові інструкції співробітників кінологічних підрозділів митниць » та інші.

В першу чергу слід з´ясувати зміст поняття «кінолог» та його процесуальний статус. Енциклопедія визначає, що кінолог — це особа, що володіє комплексом спеціальних теоретичних знань і практичних навиків, набутих в результаті спеціальної підготовки, досвіду і стажу роботи, пов’язаної з розведенням, підготовкою та використанням собак для забезпечення потреб людини, суспільства та держави [5].

Натомість М.В. Салтевський зазначає, що кінолог — це спеціаліст по службовому собаківництву, який навчає і тренує собаку, знає її навики і реакцію на подразники, уміє їх науково інтерпретувати і таким чином пояснює достовірність фактів, встановлених службово-розшуковою собакою [6].

Характерними ознаками такої процесуальної фігури як кінолог є: спеціальні (наукові) знання: а) знання — філософська категорія, під якою варто розуміти систему знань підтверджених практичними результатами; б) спеціальні знання — що відтворюють глибинні процеси об’єктивної дійсності на теоретичному рівні пізнання, розкривають їхній характер і сутність; досвід роботи, пов´язаної з розведенням, підготовкою та використанням собак; використання теоретичних знань та практичних навиків для забезпечення потреб людини, суспільства та держави (сприяє слідчому у виявленні, закріпленні та вилученні доказів на місці події).

Варто зазначити, що професор М.В. Салтевський розглядає діяльність кінолога двояко, а саме: як участь спеціаліста при проведенні слідчих дій; як діяльність експерта [7].

На нашу думку, щоб з´ясувати сутність поняття «кінолог» необхідно проаналізувати його співвідношення з такими процесуальними фігурами як «експерт» та «спеціаліст».

Відповідно до ст. 75 Кримінально-процесуального кодексу України: «Як експерт може бути викликана будь-яка особа, що має необхідні знання для дачі висновку з досліджуваних питань»[8, с. 40 ].

Експертом, на слушну думку В.М. Тертишника, є незацікавлена у справі особа, що володіє спеціальними знаннями й уміннями в окремій галузі науки, техніки, мистецтва або ремесла (тобто має вищу освіту, відповідну підготовку тощо) і яка залучається у встановленому законом порядку до участі в кримінальному процесі для провадження експертизи [9 ].

Що ж стосується такої процесуальної фігури як спеціаліст, то в Кримінально-процесуальному кодексі в ст. 128-1 закріплено: «У необхідних випадках для участі у проведенні слідчої дії може бути залучений спеціаліст, який не заінтересований в результатах справи»[8, с. 63 ].

Таким чином науковець В.М. Тертишник конкретизує поняття спеціаліста у кримінальному процесі як будь-яка не заінтересована в результаті справи особа, яка має необхідні спеціальні знання в науці, техніці, мистецтві чи ремеслі або володіє вміннями, навиками у певній галузі діяльності і відповідно до ст. 128-1 КПК України залучається до участі у проведенні слідчої дії для надання сприяння слідчому в збиранні та дослідженні доказів [9, с.469], У свою чергу, спеціаліст на відміну від експерта, позбавлений процесуальної незалежності, оскільки діє під контролем і за вказівкою уповноваженого органу.

Проаналізувавши вищевикладене, варто зауважити, що кінолог володіє ознаками іманентними спеціалісту, а саме: володіє спеціальними знаннями пов´язаними з розведенням, підготовкою та використанням собак для забезпечення потреб людини, суспільства та держави, в підтвердження цього не вимагається вища освіта та атестація, які являються обов´язковими вимогами відносно експерта; особа не зацікавлена в результатах справи; надає допомогу слідчому в провадженні слідчих дій (входить до складу оперативної групи та ін.), але за результатами своєї діяльності складає довідку і не може надати експертний висновок, що робить експерт.

Тому приходимо до висновку, що кінолог як процесуальна фігура — це особа не зацікавлена в результатах слідства, що володіє спеціальними знаннями в сфері кінології, криміналістичної одорології та трасології, достатніми для надання кваліфікованої допомоги слідчому, з метою попередження, припинення та розслідування злочинів і за результатами своєї діяльності складає довідку.

Відсутнє законодавче закріплення ситуацій в яких необхідно залучати кінолога з собакою. Положення „Про кінологічну службу Міністерства внутрішніх справ України» №70 від 7 листопада 2003 року в переліку завдань Кінологічної служби передбачає «роботи з використання службових собак: у розшуку по слідах, патрульно-постовій, конвойній, вартовій службі, одорологічній експертизі, пошуку людей у завалах та трупів; у пошуку вибухівки, вибухових пристроїв, вогнепальної зброї; у пошуку наркотиків, наркотичної сировини, прекурсорів » [ 3].

На нашу думку, варто закріпити в спеціальному законі випадки залучення спеціаліста-кінолога слідчим, цей список має бути вичерпним. Пропонуємо наступну його редакцію: «службові собаки в органах внутрішніх справ застосовуються для: розшуку по запахових слідах осіб, які вчинили злочин; проведення одорологічного дослідження людини і речі; пошуку речових доказів і гільз; охорони громадського порядку; пошуку наркотичних і психотропних речовин; пошуку вибухових речовин і зброї; охорони об´єктів; охорони вантажів; охорони затриманих; затримання злочинців; психологічного впливу на правопорушника як засобу попередження його протиправних дій; крім того законодавчо не врегульований порядок використання службових собак в розшуковій роботі на місці надзвичайних подій».

Нами пропонується законодавчо закріпити наступний порядок залучення спеціаліста-кінолога ОВС.

Працівники міліції після прибуття на місце події зобов´язані вжити заходів до збереження слідів і предметів, запахи яких можуть бути використані для «взяття сліду» службовою собакою (більшість злочинів розкриваються по «гарячим слідам»).

Огляд місця події до прибуття кінолога зі службовою собакою, не проводиться, за винятком випадків, неможливості зволікання (сильний дощ, повінь, пожежа й інші об´єктивні чинники, що можуть змінити обстановку і знищити сліди).

Кінолог на місці події:

— перед застосуванням службового собаки повинен визначити вихідну точку сліду, щоб виключити сліди сторонніх осіб;

— спільно зі слідчим визначає межі огляду місця події і порядок його проведення з метою відшукання слідів і предметів, що мають значення для застосування службового собаки;

— з метою найбільш ефективного застосування службової собаки спільно з іншими працівниками міліції вивчає обставини та характер події, встановлює час вчинення злочину, кількість злочинців, їх прикмети та напрямки, звідки вони прийшли і куди зникли, з´ясовує інші фактори, які мають значення для розшуку злочинців по „гарячих слідах»;

— бере участь у виявленні, фіксації, вилучення та упаковці предметів і слідів, які можуть бути використані для пошуку злочинця з застосуванням службового собаки під час проведення первинних оперативно-розшукових заходів або слідчих дій;

— вносить керівникові слідчо-оперативної групи пропозиції (у межах своєї компетенції) з фіксації, вилучення, упаковки та використання для розкриття злочину різних носіїв запаху, придатних для застосування службового собаки (слідів, предметів) і виявлених на місці події або по шляху проходження злочинців;

— застосовує службову собаку для розшуку злочинця за його запаховими слідами;

— обстежує з застосуванням службового собаки місця можливого переховування злочинців до або після здійснення злочину;

— застосовує службового собаку при огляді місцевості або приміщень для пошуку речей, предметів, слідів, а також зброї, гільз, куль, якщо в ході огляду місця події отримані дані, що свідчать про використання або наявність у злочинців вогнепальної зброї;

— спільно з іншими працівниками міліції застосовує особистий розшук з метою встановлення і затримання осіб, причетних до скоєного злочину. При наявності можливостей застосовує службову собаку для одорологічного обстеження осіб, які вчинили злочин, або речей (предметів);

— при встановленні злочинця, у випадках, якщо останній чинить опір або намагається сховатися, застосовує службову собаку на-затримання;

— при відшукуванні слідів оглядає в першу чергу центр події, потім місця біля вікон, дверей, хвірток, а також територію, прилеглу до місця події, де запахові сліди зазвичай зберігаються довше. Після з´ясування обставин вчинення злочину і вивчення обстановки на місці події визначає, де, як і з якою метою слід застосовувати службову собаку;

— після закінчення процесуальної дії складає акт про застосування службового собаки.

Незалежно від остаточних результатів застосування службової собаки по сліду дані, здобуті з її допомогою (маршрут руху, місце посадки злочинця в автобус, поїзд, місце переправи через річку і так далі), ретельно вивчаються, перевіряються і використовуються в подальшій роботі по розкриттю злочину.

Не завжди на місце злочину направляється слідчо-оперативна група з оптимальним поєднанням сил (це пояснюється недостатньою кількістю осіб, яких призначають на добове чергування, неповною поінформованістю про вчинений злочин). Як показали результати досліджених кримінальних справ лише у 9% на місце події були задіяні слідчий, оперативний працівник кримінального розшуку, дільничний інспектор міліції, експерт-криміналіст, кінолог, у 67% випадків у протоколах огляду місця події відсутній запис про присутність кінолога при проведенні даної слідчої дії. Що ускладнює процес закріплення слідів і речових доказів, а також уявлення про їх місце розташування [10].

Варто звернути увагу на відсутність визначення Кінологічної служби. На нашу думку, щоб з´ясувати зміст поняття Кінологічної служби необхідно розглядати її з різних аспектів: як систему органів; вид державної служби; вид професійної діяльності.

Оскільки до складу Кінологічної служби МВС України входять: молодші інспектори-кінологи, інспектори ДПС-кінологи, міліціонери-кінологи науково-дослідних експертно-криміналістичних центрів, стройових підрозділів дорожньо-патрульної служби ДАІ, патрульно-постової служби міліції, ізоляторів тимчасового тримання затриманих і взятих під варту осіб, конвойної служби міліції, підрозділів міліції швидкого реагування «Беркут», спеціальних підрозділів судової міліції «Грифон», підрозділів ДСО, то Кінологічну службу можна розглядати як цілісну систему кінологічних органів та спеціалізованих установ при МВС України.

Законодавчо закріплено, що Кінологічна служба Міністерства внутрішніх справ України є його структурним підрозділом, входить до блоку кримінальної міліції на правах самостійного відділу і є головним підрозділом Кінологічної служби органів внутрішніх справ, та внутрішніх військ, який здійснює організаційно-методичну, контрольно-наглядову, регулятивну та облікову діяльність у кінологічній сфері в системі МВС України.

Враховуючи означене, пропонуємо наступне визначення кінологічної служби — єдина система кінологічних органів та установ при МВС України, на яку покладено обов´язок компетентно, безумовно та послідовно брати участь у проведенні слідчих та оперативно-розшукових заходів з метою попередження, виявлення, розслідування та розкриття злочинів шляхом використання засобів і методів службового собаківництва.

Підводячи підсумок, доцільно наголосити, що інструментом ефективного забезпечення кримінально-процесуальної участі є законодавче закріплення статусу кінолога, як учасника кримінального процесу на стадії досудового слідства, визначення кола його повноважень та порядок взаємодії зі слідчим, що дозволить вирішити цілий ряд питань, котрі виникають у процесі розслідування злочинів, а саме: досягнення узгодженої діяльності щодо розслідування злочинів; своєчасний виїзд кінологів зі службовими собаками на місця подій; вміле збереженням слідів і предметів, запахи яких можуть бути використані для застосування службових собак; забезпечення їх спільної діяльності; використання як доказу результатів отриманих із застосуванням службових собак; ефективне, вміле та своєчасне використанням у розкритті злочинів даних, отриманих в результаті застосування службових собак.

Література:

1. Нечипоренко Л. Довіра за непідкупність, або Про тих, хто службу нюхом чує. Тижневик МВС України «Іменем Закону» Поточний номер №13(5503) 2007 року.
2. Положення „Про кінологічну службу Міністерства внутрішніх справ України » затверджене Наказом МВС України № 1326 від 7 листопада 2003 року.
3. Типове положення «Про кінологічний центр при ГУМВС України в Автономній Республіці Крим, місті Києві та Київській області,УМВС України в областях, місті Севастополі та на транспорті, міському управлінні, управлінні (відділі) Державної служби охорони» затверджене Наказом МВС України «Про заходи щодо організації діяльності кінологічної служби» № 70 від 26 січня 2004 року
4. Всеукраїнський прес-центр: Центральний кінологічний навчально-племінний центр МВС відкрито на Київщині [Електронний ресурс] — Режим доступу: http://presscenter.ukrinform.ua/

   news-27550.html?p=9

5. Салтевский М. В., Криминалистика В современном изложении юристов. — Харьков.: ИМП «Рубрикой,»1996, — 432 с.
6. Салтевский М. В. Использование запаховых следов для раскрытия и расследования преступлений. Киев: Киев.: КВШ МВД СССР, 1982. — С 35-49;
7. Кримінально-процесуальний кодекс України: станом на 10 жовтня 2006 року — К.: Белее, 2006. — 176 с.
8. Тертишник В.М. Науково-практичний коментар до Кримінально-процєсуального кодексу України. — 10-те вид., доп. і перероб. — К.: видавничий дім «Юридична книга», 2008. — 992 с.
9. Батюк О.В., Чернета СЮ. Актуальність питання криміналістичного дослідження слідчих помилок II Актуальні проблеми удосконалення чинного законодавства України: збірник наукових статей. Випуск XX. Юридичний інститут Прикарпатського національного університету імені Василя Стєфаника/ Під ред. Васильєвої В.А. Багай Н.О., Вівчаренко O.A., Галянтич М.К., Дзери О.В., Загорського О.Б., Киреченко O.A., Кобецької Н.Р., та інші. Івано-Франківськ ,2008. — О 9-12