Розвитку інформаційного суспіль­ства приділена увага науковців, політиків і практиків Землі. Він є не лише позитивним — розвиток знань та інтелектуальних технологій, що ергономізують життєдіяльність су­спільства та динаміку інформації, транскордонний миттєвий рух якої за­безпечують інформаційно-комуні­каційні технології (ІКТ). Динаміка суспільних відносин у інформаційно­му суспільстві і використання тріади основних його ресурсів — інформації, знань та ІКТ — зумовлює трансфор­мацію раніше відомих злочинів та ви­никнення нових суспільно небезпеч­них діянь, потреба криміналізації яких актуалізується на сучасному етапі роз­витку людства. І це логічно: нові епохи породжують нові потреби, нові потре­би спрямовуються на нові предмети. Специфікою нових видів суспільно небезпечних діянь у інформаційному суспільстві є те, що велика кількість здійснюється з використанням ІКТ, оскільки останні дають можливість здійснення комунікацій не лише дистанційованих, а й масових — у спосіб використання масових комунікацій.

Характеризуючи розвиток техно­логій, С. Лем підкреслював, що цілі, яких можуть такі технології досягну­ти, не завжди відомі і бажані на почат­ку створення таких технологій [1, 22]. Е. Тоффлер застерігав світову спіль­ноту від однолінійного сприйняття ін­формаційного суспільства і намагань оперативно управляти явищами у ньо­му, зазначаючи: «…недостатньо, однак, казати, що зміни, з якими ми зустріне­мося, будуть революційними. Раніше, ніж ми зможемо контролювати або на­правляти їх, нам потрібно мати свіжий погляд, аби їх виявляти і аналізувати» [2, 38]. На потенційних проблемах на­полягали багато вчених, зокрема на необхідності правильного спрямуван­ня векторів розвитку інформаційного суспільства*, як запоруку від небезпек у ньому.

Україна тривалий час визначала се­бе аграрною країною, незважаючи на те, що, наприклад, основну частку у ВВП країни, в аграрному секторі за да­ними 2006 р. було задіяно лише 10,2 % населення [3]. З прийняттям у 2007 р. Закону України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні» [4], така ситуація дещо змінилася, оскільки задекларовані перспективи розвитку вітчизняного сегмента інформаційного суспільства, безумовно, потіснять інші пріоритети, хоча і не виключать їх.

При цьому вітчизняне законодав­ство і, зокрема, Закон про криміналь­ну відповідальність до сьогодні попов­нюються новими положеннями пере­важно внаслідок ратифікації Україною вимог міжнародних актів стосовно криміналізації окремих суспільно не­безпечних діянь, які посягають на інформаційну безпеку. Власної ініціа­тиви з приводу модернізації чинного Кримінального кодексу України (да­лі — КК України) стосовно криміна­лізації суспільно небезпечних діянь, які вчинюються у вітчизняному ін­формаційному просторі, зокрема і в медійній сфері, фактично не запрова­джуються.

Зробивши незначний відступ від попереднього зауваження, слід проци­тувати два застереження, висловлені Е. Тоффлером — відомим дослідником інформаційного суспільства та видат­ним політиком сучасності: «Людство чекають різкі зміни. Воно стоїть перед найглибшим соціальним переворотом і творчою реорганізацією всього часу.

Не розрізняючи ще виразність цієї збурливої нової цивілізації, ми з само­го початку беремо участь у її розбу­дові» [2, 32]; а М. Тетчер з приводу розвитку нового типу суспільних від­носин підкреслювала: «Світ, який «був» — попередник сьогоднішнього світу «доткомів» (від «сот». — Н. Р.), мобільних телефонів і генетично модифікованих продуктів — це свідок боротьби не на життя, а на смерть, від кінця якої залежить подальший шлях життя» [5, 25-26].

Сьогодення диктує нові вимоги, но­ве усвідомлення реальності загроз, но­ве ставлення до злочинності, її можли­востей, способів і засобів вчинення злочинів, використання нових техно­логій і спрямування злочинних пося­гань на новітні предмети. Предметами злочинів стають інформація, знання, ІКТ, і посягання на них здійснюється з використанням інформації, знань та ІКТ — ресурси нових суспільних від­носин відкривають нові можливості для злочинності. М. Головатий зазна­чає: «За усіх позитивів, особливо для країн, які за рахунок інтенсивного роз­витку і використання інформації всту­пили у так звану інформаційну еру, інформаційне суспільство має все ж і багато проблем, несе певні загрози… може сприяти появи так званої інфор­маційної диктатури, розпалюванню інформаційних війн тощо» [6, 341].

Враховуючи загрози глобального для держави значення, необхідно наго­лосити на необхідності запровадження сукупності правових механізмів век­торного спрямування й унебезпечення позитивної динаміки (розвитку) ін­формаційного суспільства, відносини в якому побудовані на створенні й ви­користанні інформації, знань та ІКТ на користь кожної особистості та людства загалом у протидії глобальним загро­зам його належного розвитку.

Хоча практичний досвід завжди доводив — все нове породжує і нові проблеми для суспільства [7, 331], не­зважаючи на зауваження вчених, на зорі масового запровадження ІКТ, ува­га приділялася тим цілям, для яких во­ни були створені — поширення, при­скорення, і, безумовно, полегшення здійснення комунікацій. Ніким не передбачалося тоді їх потенційне про­типравне використання, рівно як на початку не враховувалася уразливість самих ІКТ від посягань в інфор­маційному суспільстві, тим більше не передбачалося, що створення нових ІКТ підвищуватимуть суспільну небез­пеку певного кола злочинів або поро­джуватимуть трансформацію злочин­ності, чи створюватимуть «благодатне» поле для виникнення нових суспільно небезпечних діянь. Висловлювалися побоювання, які стосувалися насампе­ред можливої «вестернізації» культур, нав´язування «американської культу­ри», руйнування правової культури су­веренних держав під впливом процесів глобалізації тощо. Однак, як доводять об´єктивні реалії, такі загрози здають­ся просто «дитячими розвагами» порівняно з тими діяннями і наслідка­ми, які породжує сучасний стан роз­витку ІКТ і якість інформації, яка по­ширюється на глядацьку аудиторію.

У контексті суспільної небезпеч­ності і переважно у військових науках та в питаннях державної безпеки, роз­глядалися «інформаційні війни» — аг­ресивні дії в інформаційному просторі [5, 71; 6, 340], що впливають на сві­домість [3]. Інформаційні війни сьогод­ні існують не лише у мілітаристичній сфері — вони трансплантувалися і в економіку, оскільки геоекономічні процеси, що торпедуються економічно розвиненими країнами, мають змушу­вати менш розвинені країни переходи­ти у мережеве існування, і внаслідок цього останні стають уразливішими від інформаційних впливів [8, 38-40, 41 ]. На прикладі телебачення у країнах, залежних від зовнішнього медіапродукту, це відбувається на всіх рівнях — починаючи від реклами, закінчуючи те­левізійними серіалами, які нав´язують чужу ментальність та новинами, заангажованими на користь інших країн.

Однією з провідних ідей кожної держави має бути гарантування безпе­ки власного інформаційного простору й інформаційного суверенітету держа­ви. Інформаційна безпека, яка розці­нюється на державному рівні як скла­дова національної безпеки, на жаль, у повному обсязі не відображується на рівні належного законодавчого забез­печення діяльності ЗМІ в Україні. Не­зважаючи на зауваження вищих поса­довців стосовно постійної інфор­маційної експансії, жодних дій на рівні законодавчого забезпечення інформа­ційного суверенітету, крім вимог сто­совно мови ЗМІ, не вчиняється. Найсуворішим покаранням у цій сфері є позбавлення медіаплатформи ліцензії. Водночас узагалі не йдеться про руй­нування ідеології, впливи на свідо­мість та ментальність населення Украї­ни, нав´язування населенню медіапродукту, який ідеологічно спрямований на руйнування національної свідо­мості та національної гідності україн­ців. Нав´язування чужої ментальності, впливи на свідомість та відверте руйну­вання системи цінностей у населення держави — шлях до повної деструкції суспільства. Стан аномії суспільства (стан деструкції суспільних відносин, який виникає внаслідок руйнування системи цінностей) нині фіксується на рівні соціологічних досліджень (див. дослідження Інституту соціології HAH України 2006-2008 рр.). Відсутність кримінального покарання щодо осіб, які своїми винними діями спонукають поглиблення аномії суспільства в Україні надалі недопустиме.

Прикро, що законодавець не запро­ваджує до чинного КК України поло­жень, які б окремо криміналізували суспільно небезпечні діяння, що вчи­нюються у медіапросторі.

Ефективність застосування закону про кримінальну відповідальність до відвертих злочинів, що вчинюються у медіапросторі, взагалі хибує: у той час, як у КК України містяться такі склади злочинів, що передбачають відпові­дальність за шахрайство, розбещення неповнолітніх, культ насильства та жорстокості, ЗМІ, які транслюють інтерактивні програми («лохотрони»), гадання у прямому ефірі, порно­графічний продукт, програми, які демонструють сексуальні збочення тощо, лишаються повною мірою нека­раними — проти осіб, винних у таких діях навіть не порушуються кримі­нальні справи.

При цьому існує ряд суспільно не­безпечних діянь, які є не лише новими для суспільних світових відносин, а притаманні країнам у межах колиш­нього СРСР, зокрема Україні. З одного боку, вони можуть бути розцінені як шахрайство, з другого, вони мають настільки специфічні ознаки, що можуть претендувати і на самостійну криміналізацію. До таких суспільно небезпечних діянь належать (наймену­вання умовні): умисне поширення не­правдивих новин; умисне поширення відомостей, здатних викликати паніку населення; умисне перекручення офі­ційних висловлювань політичних дія­чів та вищих посадових осіб тощо.

Водночас переважна увага держави у контексті боротьби зі злочинністю в інформаційному просторі спрямована на захист інформації та протидію кібернетичній злочинності, увага за­конодавця взагалі не поширюється на такі суспільно небезпечні діяння, як умисне збільшення рейтингів ЗМІ та інтернет-сайтів. Контраргумент щодо неможливості перевірити правдивість даних стосовно рейтингів каналів теле- та радіомовлення, також і стосовно кількості «хостів» — відвідувань веб-сайту в Інтернеті повною мірою хибує, адже перевірка першого може бути про­ведена шляхом здійснення спеціальних перевірок, зокрема і шляхом опитувань, останнє може бути перевірено шляхом відстеження ІР-адрес, з яких здійс­нюється вхід на відповідний сайт. Рей­тинги телевізійного та радіоканалу впливають на прийняття рішення що­до розміщення на них відповідної платної продукції-, зокрема соціальної реклами, трансляції програм націо­нального значення. Аналогічні рішен­ня приймаються і щодо веб-сайтів, на підставі показників їх відвідувань.

Отже, фальсифікація рейтингів те­левізійних та радіоканалів, а також фальсифікація показників відвідувань веб-сайтів становлять загрозу для суспільних відносин, адже така фаль­сифікація вводить в оману осіб, які приймають рішення щодо розміщення відповідної продукції на певному ме­діа носії, який вступає з відповідним медіа носієм у договірні відносини, бу­дучи необізнаним про реальний стан справ. Зазначені суспільно небезпечні діяння вчинюються переважно з ко­рисливою метою.

Нехтуючи забезпеченням належ­ного розвитку ресурсів інформаційно­го суспільства та їх своєчасним і ефек­тивним правовим регулюванням, в умовах світових процесів глобалізації, держава ризикує лишитися «на обочи­ні» розвитку інформаційного суспіль­ства у світі, і замість власного еко­номічного зростання на базі основних ресурсів такого суспільства ризикує перетворитися на інформаційну коло­нію розвинених країн світу. У разі конфліктних ситуацій, не маючи ефективних засобів протистояння на сучасній стадії розвитку, інститути національного суверенітету підпада­тимуть під загрозу поглинення відпо­відними засобами країн-лідерів, а у крайньому випадку — і руйнуванню.

Очевидно, це лише кілька з аргу­ментів на користь необхідності засто­сування державних стратегій забезпечення інформаційного суверенітету [7, 341], про який йшлося вище щодо формування власних стратегій роз­витку інформаційного суспільства, і одночасного правового забезпечення його розвитку, а заперечення розробки відповідних стратегій, зокрема стра­тегій правового забезпечення у країні з посиланням на низький ступінь розвитку інформаційних відносин в Україні не має під собою ґрунту, адже інформаційне суспільство в Україні де-факто існує, і де-юре держава зобов´язалася чітко виконувати задек­ларовані нею обов´язки перед суспіль­ством як на національному, так і на міжнародному рівнях.

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

1. Лем С. Сумма технологии : дилеммы : пер. с пол. / С. Лем. — М. ; СПб., 2004. — 668 с.

2. Тоффлер Э. Третья волна : пер. с англ. / Э. Тоффлер. — М., 2004. — 781 с.

3. Википедш. Свободная энциклопедия // http://www.http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0

4. Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні : Закон України від 9 січня 2007 p. № 537-V// Відомості Верховної Ради України. — 2007. — № 12. — С. 511. — Ст. 102.

5. Маргарет Тэтчер. Искусство управления государством. Стратегии для меняющегося мира / пер. с англ. — М., 2003. — 504 с.

6. Політологічний словник : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / за ред. М. Ф. Головатого та О. В. Антонюка. — К., 2005. — 792 с.

7. Информационное право : основы практической информатики : учеб. пособие / И. Л. Бачило. — М, 2003. -352 с.

8. Прибутько П. С. Інформаційні впливи : роль у суспільстві та сучасних воєнних конфліктах / П. С. Прибутько, I. Б. Лук´янець. — К., 2007. — 252 с.