Вступ.

Розділ 1. Теоретичні основи службового (ділового) етикету.

1.1. Сутність ділового етикету.

1.2. Особливості ділового етикету в зарубіжних країнах.

Розділ 2. Особливості етикету ділових взаємин.

2.1. Етикет керівника і підлеглого.

2.2. Етичні норми ділового спілкування в організаціях та із діловими партнерами, конкурентами.

Розділ 3. Взаємозв’язок професійної етики та ділового етикету.

3.1. Моральні аспекти професійності.

3.2. Юридична етика та діловий етикет.

3.3. Особливості етики бізнесу та ділового етикету.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність дослідження.Глобальні проблеми сучасності актуалізують фактори, що упорядковують, організують і дисциплінують поводження людей і спілкування між ними.

В ситуації збереження біосоціальної екології, контролю над використанням досягнень науки і техніки, стримування економічної експансії та невтримної гонки озброєння особливого значення набуває морально-етичний вимір діяльності, в першу чергу — легітимність соціальних рішень, основаних на позитивних ціннісних орієнтирах. Поряд з такими основними моральними принципами, як відповідальність, справедливість, миролюбність, в систему, що зберігає й удосконалює життєдіяльність людей, входять регулятори поводження з боку його формалізованих координат, акумульовані у вимоги етикетної імперативності. Реалізовані в комунікативний простір міжособистісних відносин, вони втілюють в спілкування такі атрибути (ввічливість, люб'язність і чемність), які не тільки перешкоджають всім видам агресії й протистояння, але і сприяють консолідації й консенсусу.

Теоретичні дослідження феномена етикету набувають особливої значущості у житті України, яка стверджує себе у світовому співробітництві самостійних і рівноправних держав, що звернулися до нових напрямків в політиці, економіці, міжнародному праві, в обміні творчими можливостями науки, техніки, мистецтва. Тут етикет впливає на вирішення таких проблем, як збереження національного надбання і етнічної своєрідності в ситуації загальної демократизації й універсалізації. В наш час, коли аксіологічна сфера духовних домагань переживає трансформацію, висока культура поведінки людей сприяє збереженню гуманістичних принципів спілкування, таких, як порядок, дисципліна, погодженість, справедливість, уважне ставлення до почуття власної гідності кожного. Не буде перебільшенням вважати цю особливість етикету як підняття до рівня планетарної єдності людей у співробітництві, партнерстві, міжнародних зв'язках.

Дослідження етикету в цей час пов’язано з аналізом широкого кола наукових пошуків, незважаючи на те, що предметна сфера, яка окреслена темою дисертаційної роботи, раніше науковцями спеціально не розглядалася, окремі її аспекти отримали висвітлення в рамках розробки проблем культури поведінки та спілкування, освіти й виховання, розвитку національно-етнографічних традицій та ін.

Серед авторів, що звернулися у своїх працях до дослідження проблем етикету, слід, перш за все, назвати українських дослідників, насамперед М.П.Лукашевича, В.А.Малахова, І.Б.Осечинську, В.Ф.Степаненка, Т.К.Чмут, Г.Л.Чайку; російських – В.І.Бакштановського, Л.Б.Волченко, Л.П.Воронкову, О.ІДаниленко, Л.Г.Грінберга, В.Є.Гольдіна, В.В.Селіванова, О.І.Титаренка, Т.В.Цив’ян, а також американського — Р.П.Вольфа.

Мета роботи– дослідити концепції ділового етикету як історично обумовленого універсального культурного коду міжособистісного спілкування й індивідуальної поведінки, виявити його функції та видову різноманітність.

Для досягнення поставленої мети сформульовано такі задачі:

— визначити місце етикету як предмета етичного знання в міждисциплінарному комплексі гуманітарних наук, проаналізувати термінологічні межі та понятійно-категоріальну галузь “етикету” ;

— висвітлити етикетну проблематику в концептуальних конструкціях мислителів минулого;

— дослідити головні історичні етапи становлення ділового етикету як відносно самостійного соціокультурного явища;

— здійснити інтерпретацію характерних рис ділової етикетної поведінки;

— виявити вплив ділового етикету на взаємовідносини між працівниками.

Об'єкт дослідження:особливості ділового етикету та його характерні риси. Предмет дослідження: діловий етикет як складова професійної етики.

Розділ 1. Теоретичні основи службового (ділового) етикету

1.1. Сутність ділового етикету

Етикет тісно пов'язаний із життям суспільства як не-від'ємна складова культури. Зокрема, етикет службових взаємин, підсумовуючи й розвиваючи духовну культуру людства, є логічним виявом найкращих норм і правил поведінки. Він набуває сенсу обов'язковості повсякденного шанобливого ставлення до людей, незважаючи на їхню посаду або суспільне становище. Чемне поводження із жінкою, шанобливе ставлення до старших, дотримання форм вітання, правила ведення розмови, поведінка за столом, дотримання вимог, що висуваються до одягу, — всі ці правила пристойності віддзеркалюють загальні уявлення про гідність людини, про норми взаємовідносин між людьми у службовій царині.

Етикет службових взаємин — це сукупність найдоцільніших правил поведінки людей у трудових колективах, зумовлених найважливішими принципами загальнолюдської моралі й моральності.

На початку XX століття вельми поширеною була "Пам'ятка правил поведінки співробітників установи", де, зокрема, йшлося: "Ми проводимо на роботі кращу частину свого життя. Тож треба навчитися працювати так, щоб робота була легкою, і щоб вона слугувала постійною життєвою школою".

Виконуючи свої службові обов'язки, всі ми стаємо об'єктом уваги інших: як ми входимо, як вітаємося, як сідаємо та стоїмо, як розмовляємо і як слухаємо, як запитуємо і як відповідаємо, — все це зумовлює обговорення та осуд, указує на придатність або непридатність на роботі.

Для успіху будь-якої діяльності на роботі необхідно бути чемним у спілкуванні з людьми будь-якого рангу; у службовому приміщенні говорити мало і неголосно; по телефону розмовляти напівголосно і стисло, стежити за культурою мовлення, ніколи не дозволяти собі сваритися, бути охайним і акуратним в усьому. Час — матеріальна цінність, тож економія свого і чужого робочого часу — це ефективне джерело виробничих успіхів усього колективу. Треба бути уважним до чужої думки, навіть якщо вона виявиться хибною, а спростовуючи її, виявляти терпимість, тактовність, ніколи не дратуватися. Безтактність вражає того, кому вона адресована, й принижує того, хто її припускається.

Етикет службових взаємин стосується всіх — і підлеглих, і керівників. Правила й вимоги етикету є обов'язковими для кожного, бо сприяють створенню здорового морально-психологічного клімату і піднесеного настрою. Добре, якщо людина має почуття гумору й цінує його в інших. Учені довели, що гарний настрій позитивно впливає на здоров'я людини і підвищує продуктивність її праці. Керівникові завжди слід пам’ятати, що зауваження підлеглому варто робити віч-на-віч. Треба вміти визнати свою помилку, якщо ваше розпорядження виявилося хибним; вміти заохочувати, вміти карати; бути коректним, не дозволяти собі сперечатися через дрібниці. Треба бути доброзичливим у взаєминах із товаришами по службі та підлеглими; вести розмову в делікатній формі.

Кожен співробітник установи має володіти загальною культурою, інтелектом, бути порядною людиною. Особливого значення завжди набуває моральний потенціал [44, c. 36-37].

Основною моральною умовою службових взаємовідносин між керівниками і підлеглими є повага до гідності інших, так само як і до власної, адже по-справжньому інтелігентна людина не вдається до брехні, пихатості, лицемірства, зарозумілості та інших вад, які принижують і ображають людей, котрі її оточують. Отже, ввічливість — найголовніше правило етикету службових взаємин. Професор Ф.Углов і лікар-психіатр Б.Драбкін зазначали, що якби у службовій розмові справа дійшла до бійки і людині зламали б руку або вивихнули щелепу, винуватця травми негайно посадили б на лаву підсудних. Але чомусь миряться з тим, що, спілкуючись, люди завдають один одному моральні каліцтва, не менш жахливі за фізичні травми. На думку доктора К.Яніса, перелом кістки анітрохи не серйозніший, ніж травмована нервова система.

Правила службового етикету радять залишати за межами установи, підприємства свої негаразди та прикрості. У службовому колективі має панувати принциповий стиль відносин, що не припускає суто особистих, інтимних симпатій і антипатій, міжособистісних ексцесів, що внеможливлює різноманітні плітки, пересуди, взаємні образи, чвари або істерику.

У службовій обстановці найліпшою формою спілкування є звертання на "Ви", особливо у тих випадках, коли людина, до якої ви звертаєтеся на "ти", не може вам відповісти тим самим. При звертанні співробітників один до одного дуже багато залежить від загальної культури взаємин у колективі, від приятельських симпатій та антипатій, сформованих звичок. Але в будь-якому разі звертання до товаришів по службі тільки на прізвище є недоречним.

Чемний, культурний керівник установи ніколи не дозволить собі принижувати підлеглого, зокрема ображати його грубим, образливим звертанням на "ти".

Деякі керівники, які дозволяють собі звертатися до підлеглого на "ти", намагаються пояснити це батьківським ставленням до співробітників, утім, не визнають від них відповідного "ти", навіть якщо співробітник його одноліток чи навіть старший. Можна впевнено стверджувати, що такий начальник, попри звичку тикати, ніколи не дозволить собі звернутися на "ти" до вищого начальника.

Часом можна зустріти керівника, "смертельно" зайнятого. На вигляд він людина усмішлива. Це навіть по телефону, з голосу чутно. А вже коли зустрінешся з ним… Та й що тут казати? Дрібне, суто бухгалтерське питання він вирішує місяцями! Посмішка не сходить з його обличчя. Він жартує із кожним, хто до нього телефонує (весь час обігруючи свою смертельну зайнятість), жартує із секретаркою, коли та заходить. На її запитання, що робити з якимось набридлим замовником, він, не відриваючись від паперів, із посмішкою відповість: "Ну, люба, ви ж знаєте, як можна культурненько відшити прохача".

Такого начальника можна назвати "бюрократом". "Бюрократ— це такий різновид виконавців, котрі, перебуваючи "при виконанні", елементарного не виконують". Неробство — це ідеал їхнього духовного комфорту. Звернися до них узимку по сніг — не дадуть. Відмовити — найвища радість для них.

З'ясовувати з бюрократами будь-які відносини — марна й навіть небезпечна річ. Людської мови вони не розуміють. Адже поки ми витрачаємо не за адресою дорогоцінні емоції й нерви, бюрократ нахабніє у своєму корисливому спокої, відпрацьовує витончену систему дрібних знущань над нами [34, c. 17-19].

Правила етикету вимагають не забувати, що жінка на роботі не тільки співробітниця, колега, вона напрочуд безпорадна перед сваволею "столоначальника". Вихована людина і на службі пропустить жінку вперед, відкриє їй двері, втримається від уживання брутальних слів, підведеться, якщо жінка підійшла до нього і звернулася з якимось питанням. Запропонує їй сісти. Разом із тим ці форми ввічливості не мають заважати головному — роботі.

Чоловік може не відриватися від справи, щоб подати жінці-співробітниці пальто, коли вона йде з установи. Але він не може не допомогти їй одягтися, якщо опинився поруч у гардеробі. Жінка не має ображатися на чоловіка-колегу, якщо його ввічливість матиме дещо "усічений" характер. Якщо зазвичай чоловік підводиться, коли до нього звертається жінка, котра стоїть поряд, то за службових умов він може цього не робити.

Етикет службових взаємовідносин, його норми і правила зобов'язують пам'ятати: робочий стіл, за яким працює жінка, не прикрашають виставлені сумочки, торби, капелюхи, пудрениці тощо. Краще знайти для них інше місце.

У службовому етикеті неабияку роль відіграють і такі моральні якості працівника, як сумлінність, порядність, шанобливість, коректність, тактовність, точність, делікатність, чуйність, скромність і простота, співчуття і милосердя. Без цих якостей людина (хоч би яку посаду вона обіймала) — це пародія на людину [37, c. 19].

1.2. Особливості ділового етикету в зарубіжних країнах

Одним із найважливіших принципів закордонного ділового етикету є підтримка чесних і шанобливих відносин із партнером. От чому вчинки та дії, пов'язані з незнанням норм і принципів, а також особливостей ділового етикету в країні перебування, можуть спричинити негативну емоційну реакцію і, як наслідок, негативно вплинути на результат ділових взаємин.

Якщо спробувати проаналізувати етикет ділових взаємовідносин бізнесменів, маркетологів, менеджерів, дилерів країн Європи, Азії та Америки, можна переконатися, що вони ґрунтуються на тих самих принципах, які ми розглянули раніше. Утім, існує також національна специфіка ділового етикету, яку в разі ділової поїздки за кордон необхідно знати й обов'язково враховувати. Тому варто докладніше розглянути особливості ділового етикету в тих країнах, з якими у нас традиційно існують тісні торгові, економічні й виробничі зв'язки.

Для американського ділового етикету властивий утилітаризм (усе має давати прибутки): відсутність безплідних витрат праці; сила даного слова; сумлінність в організації будь-якої справи; аналіз; розподіл функцій і ретельна перевірка виконання; цілеспрямованість на те, щоб сьогодні зробити краще, ніж учора; неабияка увага до дрібниць; спеціалізація кадрів і виробництва; стислість і ясність, конструктивізм.

Керівник групи стратегічних досліджень американського бізнесу пан Вівіан Кей виокремлює низку особливостей підприємницького клімату США. Американці вважають, що вони мають досвід і чудово знаються на бізнесі й маркетингу будь-якої країни і будь-якої національності. Якщо при ділових контактах вони не повідомляють вас про всі деталі, але очікують від вас розуміння порядку роботи і ведення бізнесу по-американському, поставтеся до пропонованої вам інфор-мації як до вже відомої. Для швидшого спілкування варто використовувати факси, мобільний зв'язок, комп'ютери. І спробуйте зібрати якомога більше додаткової інформації про ваших імовірних партнерів.

Головний принцип американського бізнесу — одержання максимального прибутку. Ваші пропозиції зацікавлять американського партнера, якщо вони будуть реальними. Бажано обрати 10-13 фірм, з якими, на ваш погляд, можна вигідно працювати з конкретної проблеми. Напередодні ділових переговорів спробуйте заздалегідь визначити бажаний результат [39, c. 79-80].

Маркетолог, котрий знає норми ділового етикету, спланує розмову так, щоб вона торкнулася головних завдань і переваг ваших цілей. Вівіан Кей радить шукати і домагатися успіху на американському ринку, суворо дотримуючись ділового етикету, чітко організовувати свою діяльність як самостійно, так і з залученням фахівців, готових запропонувати вам свої знання, вміння і досвід:

· американський діловий етикет ведення переговорів вирізняється доволі високим професіоналізмом, тут рідко можна натрапити на людину, некомпетентну з тих питань, стосовно яких тривають перемовини, причому члени американської делегації відносно самостійні при ухваленні рішень порівняно з представниками інших країн;

· при розв'язанні проблем американські бізнесмени прагнуть обговорити не тільки загальні підходи, а й деталі, пов'язані з реалізацією домовленостей (їм притаманна відвертість, привітність та енергійність). Тут імпонує не надто офіційна атмосфера ведення переговорів;

· проте американці нерідко виявляють егоцентризм, оскільки вважають, що при веденні переговорів їхній партнер має керуватися тими самими правилами, що й вони;

· на переговорах з американськими підприємцями бажано сказати, хто ви, чим займаєтеся і чому їм вигідно мати справу саме з вами, а не з іншими фірмами;

· під час переговорів фіксуйте свою увагу на цілях вашого американського партнера та наданні йому допомоги, тоді він неодмінно зацікавиться вами. Втім, ці пропозиції мають бути конкретними і реальними;

· трапляється, що американські партнери на переговорах виявляють наполегливість і навіть агресивність, позаяк мають вельми міцну позицію, полюбляють торгуватися, а у разі невигідної позиції поєднують різні питання в один "пакет", щоб збалансувати інтереси обох сторін.

Діловий етикет у Великій Британії вельми неоднорідний, причому не тільки в соціальному плані, а й у своїй "цеховій" спеціалізації, що відрізняє його від ділових кіл інших країн. Для нього характерна кастовість, яка, з одного боку, визначає високий професійний рівень, а з іншого — заважає при-токові "свіжої крові".

Ділові люди Великої Британії — чи не найкваліфікованіші у діловому світі Заходу. Вони вміють ретельно аналізувати ситуацію, що виникає на ринку, складати короткотермінові й середньотермінові прогнози. Здатні дістатися найвищого рівня аналізу довготермінових перспектив, де, крім економічних, величезне значення мають соціальні, політичні й загальносвітові чинники.

Українським підприємцям бажано добре уявляти собі портрет англійського бізнесмена, чітко знати "правила гри" бізнесу в цій країні. Бізнесмен Великої Британії — це вимуштрувана, ерудована людина, в якій поєднуються найвища професійна підготовка і політичний інфантилізм. Суто людські чинники мають для нього величезне значення. Він спостережливий, обізнаний з літературою, мистецтвом, чудовий психолог, не терпить фальші й приховування, професійної слабкості в маркетингу.

У цьому разі краще одразу заявити, що вам бракує професійної підготовки і є чого повчитися у свого англійського колеги, й звернутися до нього по практичну допомогу. Англійці охоче діляться своїми знаннями і досвідом, нерідко відкривають таємниці ремесла й особливостей ринку.

Молоді англійські бізнесмени, котрі тільки входять у світ бізнесу, мають як спадок від своїх батьків чудову психологічну підготовку, а в коледжах і спеціалізованих комерційних школах вони навчаються на базі найсучаснішої техніки й відпрацьованих методологій. Важливим предметом у програмі навчання є соціальна психологія.

По завершенню навчання у Великій Британії здійснюють ретельний кадровий добір, що має навдивовижу прискіпливий характер. Після конкурсу випускника зараховують до компанії за тимчасовим контрактом, а далі службова кар'єра цілком залежить від його професійних та особистісних якостей і соціального статусу.

У діловому етикеті Англії існує певний ритуал спілкування, якого намагаються суворо дотримуватися: в особистому спілкуванні, під час телефонної розмови, при проведенні ділових ланчей, обідів, під час відвідин виставок, семінарів, симпозіумів, конгресів, тенісних турнірів, перегонів тощо, а також у роботі престижних клубів.

Діловий етикет вимагає пам'ятати про знаки уваги партнерам, з якими ви зустрічалися або вели переговори. Вітальна листівка до свята або з нагоди дня народження, найкращі побажання близьким вашого колеги піднімуть ваш діловий авторитет, засвідчать вашу ввічливість, чудові людські якості, закладуть підмурок для встановлення тривалих ділових взаємин, що принесе вам і підприємству або фірмі чималий прибуток.

В англійському діловому етикеті поширена низка правил вручення подарунків, які не розглядаються як хабар. До них належать календарі, записнички, запальнички, фірмові авторучки, а до Новорічних свят — алкогольні напої [32, c. 125-127].

Англійський діловий етикет ведення комерційних переговорів характеризується такими нормами й особливостями:

· англійські бізнесмени питанням переговорів приділяють обмаль часу, вони до них ставляться з неабияким прагматизмом, позаяк вважають, що найоптимальніше рішення можна знайти залежно від позиції партнера. Традиційним для них є вміння уникати гострих питань;

· англійські підприємці — виробили певний ритуал ділового спілкування, якого слід суворо дотримуватися. Зокрема, треба знати фірмову структуру ринку товарів, рівень їхніх цін і тенденцію їх просування, особливості потрібної вам фірми і людей, котрі тут працюють. І лише після цього погоджуватися на ділову зустріч;

· переговори з англійськими партнерами доречно починати не з предмета обговорення, а з суто життєвих проблем; погода, спорт, діти, література тощо. Намагайтеся позитивно налаштувати їх до себе, покажіть їм, що загальнолюдські цінності для вас не менш важливі за комерційні інтереси, неодмінно доведіть своє чемне ставлення до англійців та їхніх ідеалів. Усі питання мають бути виваженими й коректними;

· для визначення позиції англійських фірм на перемовинах стосовно укладення контрактів і з експорту, і з імпорту конче важливий торгово-політичний чинник;

· чим тривалішими є взаємини, тим легше англійському бізнесмену укласти угоду якщо не на власну шкоду, то принаймні з дуже невеликою вигодою[40, c. 88-89].

Франція — важливий торговий партнер України.

Перш ніж встановлювати ділові відносини з французькими фірмами, бажано чітко окреслити мету цих відносин: вихід на ринок зі своїми товарами або закупівля їх, налагодження співробітництва і науково-технічних зв'язків; створення спільного підприємства тощо.

Етикет ділових взаємин вимагає:

· дізнавшись якомога більше про фірми, надіслати на їхню адресу комплект рекламної літератури і каталогів про вашу продукцію, а також умови, на яких ви її постачаєте (все це треба викласти французькою мовою);

· французи болісно реагують на вживання німецької та англійської мови у діловому спілкуванні, оскільки переконані, що це применшує їхню національну гідність і честь;

· якщо ви імпортер, спрямовуйте запит із максимальним переліком того, що ви бажаєте одержати від французької фірми;

· намагайтеся з'ясувати реакцію партнера на зроблену вами пропозицію, зателефонувавши йому; попросіть його підтвердити одержання вашої пропозиції, висловивши надію на якнайшвидшу відповідь;

· важливо пам'ятати, що в діловому житті Франції величезну роль відіграють зв'язки та знайомства. Еліта ділового світу Франції обмежена, нікому не знайомих нових людей вони до себе не наближують. Слід бути готовим і до бюрократичної тяганини, поки ваша пропозиція дійде до осіб високого рангу;

· французи, на відміну від американців, уникають ризикованих фінансових операцій, вони віддають перевагу аргументованому і всебічному обговоренню кожної деталі майбутньої угоди;

· трапляється, що під час обговорення французькі маркетологи, бізнесмени, підприємці переривають співрозмовника, висувають контраргументи або роблять критичні зауваження. Це не слід сприймати як вияв неповаги — так у них прийнято за діловим етикетом. Краще, коли ви добре підготуєтесь до переговорів, опануєте сутність справи й не дасте спантеличити себе, виявляючи власну наполегливість;

· для французів куди важливішими є аргументи, підкріплені фактами і ґрунтовним техніко-економічним аналізом, а не вияв чутливості й надміру прикрашені докази;

· у Франції чимало важливих рішень ухвалюють не тільки в кабінеті, а й за обіднім столом (під час коктейлю, сніданку, обіду й вечері), хоча про справи заведено говорити після того, як подадуть каву;

· доречні для застільної бесіди теми: книжки, виставки, спектаклі, історичні пам'ятки Франції й Парижа. Стережіться торкатися питань особистого ґатунку: віросповідання, службової посади, доходів і витрат; не слід обговорювати власні хвороби, сімейний стан, політичні преференції;

· якщо вас запросили на вечерю — це велика честь. Прибути на вечерю треба на чверть години пізніше призначеного часу. Бажано прийти з квітами (тільки не білі і не хризантеми — це у Франції символ жалоби), краще принести пляшку шампанського і коробку шоколадних цукерок;

· для французів кухня — це предмет національної гордості. Вони обожнюють різні компліменти стосовно якості страв і напоїв на столі. За французьким етикетом не прийнято залишати їжу на тарілці, підсолювати, користуватися прянощами — це неповага до хазяїв;

· неодмінними супутниками французького застілля є культура споживання спиртних напоїв (пропонується чарка аперитиву, портвейн, анісовий лікер, віски, до яких подають солоні горішки, спеціальне печиво, невеличкі сандвічі із сиром і шинкою), три-чотири келихи вина (біле під рибу і морепродукти, червоне — під м'ясо і сир), а після десерту або кави — фруктова горілка, міцний лікер чи коньяк. Найважливішою етикетною вимогою є помірність у вживанні алкоголю;

· французи велику увагу приділяють різним формам ввічливості у різних ситуаціях, які вимагають знання етикету. Якщо вас, приймаючи, пропускають уперед, одразу проходьте першим;

· у Франції не прийнято звертатися до співрозмовника на ім'я, якщо тільки вони самі про це не просили. Зазвичай вживають "мсьє", звертаючись до чоловіків, і "мадам" — якщо йдеться про жінок, незалежно від їхнього сімейного стану. Вважається нечемним, якщо до традиційних вітань не додати "мсьє" або "мадам" або їхні імена. Чоловіки, як правило, обмінюються рукостисканнями;

· при діловому знайомстві у Франції необхідно вручити свою візитну картку, та оскільки тут надають неабиякого значення освіті, бажано зазначити на візитці вищий навчальний заклад, який ви закінчили, особливо якщо він користується доброю репутацією;

· у Франції вимоги до зовнішнього вигляду ділової людини, згідно з етикетом, здебільшого є такими самими, що й у решті європейських країн, проте є одне важливе правило: одяг має бути високої якості з натуральних тканин. Існує загальна порада: "Виключіть зі свого гардероба все синтетичне" [45, c. 136-138].

Французький етикет ділового спілкування, й зокрема ведення комерційних переговорів вирізняється тим, що французькі підприємці намагаються уникати офіційних обговорень конкретних питань "віч-на-віч", "один на один".

Французькі підприємці, бізнесмени інколи доволі жорстко ведуть переговори і, як правило, не мають "запасної позиції". Обираючи найчастіше конфронтаційний тип взаємодії, вони прагнуть при цьому зберегти чемність, ввічливість, делікатність, люб'язність, схильність до гумору та жартів і невимушеність у спілкуванні.

Італія, її зовнішньоекономічні зв'язки мають життєво важливе значення для економіки країни. Представники дрібних і середніх фірм Італії зазвичай більш активні при встановленні партнерських відносин, не зволікають з рішеннями організаційних і формальних питань, охоче йдуть на альтернативні варіанти зв'язків.

За етикетом службових взаємовідносин при організації маркетингу для встановлення ділових зв'язків звертаються до послуг посередників, мережа яких останнім часом набула в Італії особливого розвитку. Знайомство з представником італійського ділового світу починається з обміну візитними картками, тому їх необхідно мати при собі в достатній кількості. Якщо в відповідь на простягнену картку ви не можете дати свою, треба вибачитися, пояснивши причину, і пообіцяти надіслати її за найпершої нагоди.

Італійські бізнесмени велике значення надають переговорам, що ведуться між людьми, котрі займають однакове становище в діловому світі та суспільстві. От чому вони прагнуть дізнатися про трудову біографію, вік, посаду потенційних учасників перед діловими зустрічами.

Для представників українських ділових фірм етикет службових взаємин передбачає:

· не забувати, що італійські бізнесмени, маркетологи надають неабиякого значення налагодженню приятельських, неформальних стосунків із іноземними партнерами, особливо у позаслужбовий час;

· оскільки італійці дуже пишаються своєю країною як колискою багатьох видів мистецтв і ремесел, вияв поваги і знань у цій сфері завжди справляють сприятливе враження і вможливлюють створення атмосфери довіри і доброзичливості;

· знати, що в спірних питаннях італійці прагнуть розумної поступки, у виняткових випадках намагаються вдаватися до послуг арбітражу;

· необхідно знати деякі особливості італійського характеру в різних районах Італії та їхні відмітні риси в темпераменті, діловому хисті, навіть у тонкощах мови [29, c. 56-58].

Українським фахівцям, котрі виїжджають з метою встановити контакти з німецькими партнерами, варто пам'ятати і знати таке:

· якщо ви побачите, що німецькі партнери за вашої присутності замкнули на замок у бюро телефон або ксерокс, не ображайтеся — це звичайна німецька ощадливість (телефон у Німеччині коштує дорого). Німці вміють вести ділові телефонні розмови, вони уникають пустопорожніх слів, однак чітко вимовляють прізвище абонента або назву установи. Розмова по телефону дуже конкретна;

· у цілому світі відомо, що німці акуратні й надміру педантичні. Якщо ви не впевнені і вагаєтеся, чи зможете дотримати й виконати всі умови і терміни домовленостей із німецькими колегами, краще заздалегідь відмовтеся від своїх пропозицій;

· брати до уваги схильність німецьких бізнесменів, підприємців до титулів. Для цього потрібно ще до початку перемовин з'ясувати всі титули ділових партнерів;

· пам'ятайте, що німецькі бізнесмени мають звичку розписувати ділове і приватне життя за днями і годинами. Тому докладіть усіх зусиль, аби ваш німецький партнер занотував про зустріч із вами до свого кишенькового календаря, книжки-календаря, інакше ви ризикуєте наразитися на відмову. Запис дає змогу краще планувати свій час, що німці дуже цінують;

· пунктуальність і сувора регламентація відчуваються скрізь. Чайові в ресторані або кав'ярні можна не давати — вони вже закладені у вартість вашого обіду. Округляйте розмір чайових до повної суми, наприклад, якщо обід коштує 4 марки 20 пфенігів, заплатіть 5 марок. Великі чайові давати не прийнято.

У німецькому діловому етикеті при проведенні комерційних переговорів можна помітити наявність сухості та педантичності. Німецькі партнери завжди напрочуд розважливі.

Вони починають переговори, якщо впевнені в можливості ухвалення рішення, а під час переговорів полюбляють обговорювати питання послідовно, старанно розглядати всі деталі. У процесі обговорення з такими партнерами їхніх і своїх позицій треба домагатися ясності, чіткості й стислості, уникати порожніх балачок. Усі пропозиції та зауваження мають бути суто діловими [33, c. 152-153].

Перш ніж вирушати до Японії, бажано якомога більше дізнатися про національні особливості та звичаї японського народу, ретельно опанувати досвід японського бізнесу. От чому етикет ділових відносин вимагає від бізнесменів-початківців, котрі їдуть до Японії:

· бути максимально чемними, оскільки самі японці чемні й високо цінують таке поводження із ними. Але, дотримуючись правил ввічливості, варто бути раціональним (знати міру, говорячи компліменти, інакше японці вважатимуть вас лицеміром). Японці цінують і полюбляють, коли партнери оперують фактами і точними доказами;

· у присутності японських партнерів не слід нервуватися і гарячкувати. Треба поводитися спокійно і посміхатися до нестями. Спробуйте довести, що ви налаштовані доброзичливо, що ви практична, щира, чуйна, товариська людина. Порада проста: "не розчаровуйте співрозмовника";

· спробуйте бодай трохи розмовляти японською мовою, і ваші партнери високо оцінять вашу ретельність і прагнення збагнути національні, культурні особливості японського народу.

Японський діловий етикет ведення комерційних переговорів характеризується тим, що японські підприємці, якщо їм ідуть на великі поступки, відповідають тим самим. Вони не уникають, навіть стосовно слабшого партнера, такого прийому тиску, як загрози.

Під час ведення ділових переговорів японська сторона намагається уникати зіткнення позицій, разом з тим японські бізнесмени приділяють багато уваги розвиткові особистих відносин із партнерами. От чому не варто ставитися до розгляду людських проблем зверхньо, байдуже, бо в такий спосіб ви можете зіпсувати емоційний настрій японського партнера. Японцям найбільше до душі доброзичливість і щирість [38, c. 173-174].

Розділ 2. Особливості етикету ділових взаємин

2.1. Етикет керівника і підлеглого

Щоб управляти, керівник має опанувати найголовнішу науку — "науку мати справу з людьми". Вміння керувати приходить із практикою, але багато чого можна навчитися. Доктрина людських взаємин, стверджують американські вчені, змусила й наблизила до усвідомлення того, що "краще витратити десять тисяч доларів на пошуки тямущого, розумного, вихованого керівника, начальника, менеджера, ніж втратити сто тисяч за поганого керівника, начальника, менеджера, оскільки все зрештою збігається в економіці".

• Добре вихований, інтелігентний керівник, особливо якщо він порівняно молодий, першим привітає старших за віком співробітників і жінок. Входячи в офіс, учительську, на кафедру, у відділ, керівник також вітається перший. Співробітники відповідають, але ніхто не підводиться. Установа — не школа.

У своєму кабінеті керівник не підводиться, якщо до його столу підходить співробітник-жінка для обговорення поточних справ. У разі тривалої розмови начальник зазвичай пропонує співробітниці сісти.

Відвідувач, що входить в офіс, контору, канцелярію, у кімнату установи, не має стукати в двері — це тільки відриває і нервує зайнятих справою співробітників. Як правило, на стукіт у двері офіційного приміщення не буває негативної відповіді.

У двері, що ведуть до кабінету керівника (начальника), якщо в нього немає секретаря, також можна не стукати. У разі, коли керівник (начальник) висловив побажання, щоб співробітники не входили до нього попередньо не постукавши, слід дотримуватися цього правила.

Керівникові, який розмовляє з відвідувачем, не варто безупинно говорити по телефону; переглядати папери, що не стосуються справи; стукати пальцями по столу.

Якщо бесіда затягується, керівник (начальник) може підвестися через стіл, даючи тим самим зрозуміти, що розмову завершено — це не суперечить правилам гарного тону.

Інтелігентний керівник не дозволить собі применшувати людську гідність підлеглого, а тим паче поводитися грубо. Треба пам'ятати, що "ранити легко — зцілити важко". От чому так важлива на роботі не тільки тактовність, коректність, а й делікатність, інакше можна опуститися до рівня того обивателя, про якого свого часу писав молодий Маркс: "Дріб'язкова, вульгарна, егоїстична душа … бачить перед собою тільки те, в чому вона почувається ураженою; так, брутальна, невихована людина готова вважати будь-якого перехожого найганебнішою і низькою тварюкою на землі лише тому, що той наступив йому на мозоля. Свої мозолі цей добродій робить мірилом оцінювання людських дій. Точку свого зіткнення із перехожим він перетворює на ту єдину точку, де сама сутність цієї людини стикається зі світом".

Про бюрократа і хама можна сказати: "Хам багатоликий. Із підлеглими він поводиться так, із начальством — інакше. Вдома він — третій, у гостях — четвертий… Хам знає, де можна, а де небезпечно виявляти нахабність. Загалом хам навиворіт — це і є підлабузник…"[37, c. 20-21].

Інтелігентність — категорія духовно-моральна, її рівень визначає не освіта, а культура. Інтелігентним може бути і столяр, і водій, і вчений, і артист тощо. Чому ж нахабство й досі існує? Мабуть тому, що ми занадто ліберальні і добрі. Поводяться нахабно доти, доки суспільство мириться із хамством і брутальністю.

Часом трапляється таке: пообіцяє чиновник підписати заяву, приходить час — і відмова. Чому? Чиновник відчуває задоволення від приниження іншого. Його психологію можна описати так: "коли мені добре й іншому добре — це ще наполовину добре, а коли мені добре, а іншому погано — отоді зовсім добре".

Мабуть, одним із найогидніших різновидів хамства є хамство стосовно людини залежної. Хамство — це своєрідний шлак, що викидається однією людиною на іншу. Але парадокс у тому, що очищення нахаби при цьому не відбувається.

Скромність — це насамперед вимогливість до самого себе, вміння критично оцінювати власні здібності й знання, свої вчинки і свою поведінку. Академік І.Павлов у листі до молоді писав: "Ніколи не думайте, що ви вже все знаєте. І хоч би як високо вас цінували, завжди майте мужність сказати собі: "Я неук". Не дозволяйте пихатості опанувати вами. Через неї ви будете пручатися там, де потрібно погодитися, через неї ви знехтуєте корисною порадою і дружньою допомогою, через неї ви втратите міру об'єктивності".

Людина витрачає забагато часу на розв'язання усіляких конфліктів, скарг замість займатися справою. У Японії, наприклад, щорічно проводять спеціальні семінари з керівниками та менеджерами. Мета їх — навчити культури спілкування на виробництві, етикету службових взаємовідносин.

Невдячність — один із наймерзотніших пороків. Це не тільки неуцтво душі, а й саме по собі зло. Від невдячності починаються нахабність, розбещеність, хамство, недбалість, лінь і безвольність.

Неоціненним людським багатством є вміння почувати свою провину. Сором сильніший за найсуворіше покарання. Змусити соромитися — от та "чарівна паличка", якою має володіти кожен керівник, начальник, менеджер.

Моральною особистістю людина стане тільки тоді, коли в її душі назавжди оселяються сумління, сором'язливість, відповідальність і обов'язок. Над усе людина має соромитися порожнечі власної душі, а це може трапитися, якщо людина позбавлена принципів. Гостре переживання сорому накладає відбиток на поведінку людини.

Вміння присоромити людину — велике мистецтво, тут не має бути місця приниженню, кривді, висміюванню: "Робити людину сміховиськом взагалі аморально, виставляти на при людний огляд — означає уразити її у самісіньке серце. Якщо Ви вирішили когось присоромлювати, Ви маєте вміти жаліти й шкодувати, позаяк присоромлений неодмінно потягнеться до Вас, якщо тільки Ви його не образили". Присоромити — означає дати можливість людині самій щось зважити, про думати, розібратися у власній поведінці, пізнати себе [42, c. 169-170].

Службовий етикет керівника і підлеглого значною мірою залежить від естетичної культури. У процесі праці формувалися специфічні людські естетичні почуття. Праця, виходячи з людини на природу, зворотно діє на людину не одним лише задоволенням її потреб і розширенням їхнього кола, але власне своєї внутрішньою, тільки їй властивою силою, незалежно від тих матеріальних цінностей, що їх надає праця. Матеріальні плоди праці становлять людську гідність, утім, лише внутрішня, духовна, життєдайна сила праці слугує джерелом людської гідності, а заразом і моральності та щастя".

2.2. Етичні норми ділового спілкування в організаціяхта із діловими партнерами, конкурентами

Етичні норми службових відносин ґрунтуються на загальнолюдських цінностях, нормах і правилах поведінки, але мають деякі особливості.

Ділова етика в широкому розумінні — це сукупність етичних принципів і норм, якими повинна керуватись діяльність організації, у сфері управління й підприємництва.

Вона включає елементи різного порядку: етичну оцінку як внутрішньої, так і зовнішньої політики організації в цілому; моральні принципи членів організації: професійну мораль; моральний клімату колективі; норми ділової етики — ритуальні зовнішні норми поведінки.

Рівень морального розвитку як окремої особистості, так і організації в цілому вданий час визначається орієнтацією на сформовані в XX столітті універсальні принципи справедливості, рівності людських прав і повагу гідності людини; принцип благочинності життя.

Виходячи з цього, від організації вимагається вирішення таких соціальних проблем: покрашення якості життя найманих працівників; захист навколишнього середовища; благодійна діяльність. Загальною основою професійної етики є розуміння праці як моральної цінності на відміну від стародавнього уявлення про працю як про міру покарання, прокляття.

Праця стає моральною цінністю, якщо вона сприймається не як джерело існування, а як спосіб формування людської гідності. Індивідуальна мораль у професійній сфері передбачає також усвідомлення професійного обов'язку. Досягнення успіху в будь-якій професії пов'язано з визначенням самообмеження, без чого неможлива професійна реалізація особистості і виражається в бажанні сформувати в собі такі якості, як дисциплінованість, організованість, діловитість, охайність, наполегливість. Керівники організації відповідають за реалізацію професійних можливостей працівників, їх кар'єру, а значить — за соціальний статус[15, c. 98-99].

Моральні та ділові якості людей для менеджера з управління персоналом є об'єктом професійної діяльності. Вони повинні сприяти формуванню у своїх працівників таких якостей:

· професійних — професійний рівень знань, навиків, умінь, знання іноземних мов;

· морально-психологічних як професійних — цілеспрямованість, витримка, чесність, принциповість, вимогливість;

· моральних—доброта, гуманність, гідність, повага інших, порядність, мужність, чесність, справедливість.

Адміністрації потрібно знати, які норми складаються в колективі. Від їх якості залежить робота організації. Головне завдання полягає втому, щоб працівників сприймали не як робочу силу, а як особистість, однаковими правами і гідністю, як керівників, а трудові відносини формувались як партнерство. Трудові відносини вимагають від людини напруження розуму, фізичних і духовних сил. Багато керівників не враховують душевного стану своїх працівників. У таких випадках працювати довго й ефективно працівник не може. Всі транснаціональні корпорації світу приділяють значну увагу питанням ділової етики, і це не випадково, оскільки корпоративна мораль дозволяє посилити самоорганізацію і самодисципліну працівників[17, c. 64].

Етика є моральною категорією, що охоплює різноманітні форми діяльності фірми, і не може бути викладена за допомогою певного переліку правил поведінки і спілкування. Етика свою закінчену форму набуває у вигляді ділового етикету, який в цілому можна охарактеризувати як основу кодексу поведінки, прийнятого у бізнес-середовищі.

Етика відносин із партнерами:

— дотримання зобов’язань;

— недопущення маніпулювання інвестиціями;

— урахування інтересів партнерів під час розподілу прибутку.

Етика взаємовідносин із конкурентами:

— запобігання таємних угод на ринках;

— використання соціально прийнятних пріоритетів і критеріїв для оцінки конкурентних стратегій;

— вихід із сумнівних ринків під час виникнення значних етичних проблем.

Використовуючи норми і правила ділового етикету, ми можемо прогнозувати поведінку колег і самі стаємо передбачувані, що допомагає ефективно організувати процес управління. особливо важливо вивчати всі складові ділового етикету в м/н бізнесі, так як крім єдиних норм і правил у ньому існує велика кількість національних і культурних поправок, досить значних у ділових відносинах. Як не заблукати в цьому морі національних відмінностей? Як уникнути посмішок, пов’язаних із сліпим копіюванням чужих манер? Кращі помічники тут — такт і вірність національному менталітету і бізнес-етикету (благо в теперішній час превалює м/н бізнес-етикет, породжений зближенням національних ділових кодексів хорошого тону).

Причини неетичної поведінки:

— недостатність законодавчої та нормативно-правової бази;

— значний обсяг “тіньової” економіки;

— конкурентна боротьба, що відсуває на дальній план етичні міркування;

— зростаюче прагнення звітувати про рівень прибутковості за дедалі коротші періоди, тобто у кожному квартальному звіті;

— відсутність належного стимулювання етичної поведінки керівників;

— загальне зниження ролі етики в суспільстві;

— певний тиск на рядових працівників з боку організації з метою пошуку компромісів між їхніми цінностями вищого керівництва;

— низькі моральні якості членів суспільства[16, c. 544-546].

Ефективне, результативне керування не можливо забезпечити без етики, заради успіхів самого підприємства важливо ставитися до інших з повагою, цінувати інших людей і зважати на те, що відбувається усередині й навколо підприємства. Кожна організація є частиною суспільства (суспільств) і більше великого середовища, ігнорування суспільства й середовища може привести до ситуації, при якій підприємство більше не зможе продовжувати свою діяльність. Суспільство й середовище можуть існувати й без якого-небудь конкретного підприємства, але підприємство без навколишнього його середовища й суспільства не виживе.

Люди створюють організації, і організація створюється, у першу чергу, саме для людей. Всі вироби й послуги, які виготовляються й пропонуються, створюються саме для людей і для задоволення їхніх потреб. Люди формують організації, суспільства й країни, тому не можна забувати про людину, її потреби і бажання[2, c. 18].

Розділ 3. Взаємозв’язок професійної етики та ділового етикету

3.1. Моральні аспекти професійності

Професійна етика — це галузь етичного знання, що відображає рівень моральнісного ставлення людини до суспільства та до себе самої в опредмєтнених формах: у змісті, засобах, процесі та наслідках діяльності. Професійність — це здатність людини опанувати навички та уміння певного виду діяльності та розгорнути на їх основі власні творчі здібності. Тобто професійна етика відображає рівень соціалізації особи. Професійністю вона предметно засвідчує повагу до суспільства. Разом із тим, професійність стає об'єктивною підставою для поваги з боку суспільства, а отже, і реальним ґрунтом для самоповаги.

Професійна етика історично склалася як результат суспільного розподілу праці. Вона — посередник у стосунках особи і суспільства. В діяльності людина утверджує рівень моральності в об'єктивованих формах, тобто предметно закріплює свою співприсутність у бутті.

Професійність зазвичай розглядається як один із необхідних чинників самоутвердження талантом себе, коли йдеться про творчі професії (актор, художник, композитор тощо). У них людина самореалізується згідно з покликанням. Талант "обирає" Людину, а людина — професію. Талант спонукає утвердитися Всупереч труднощам. Талановита людина, як правило, цілком віддає себе улюбленій справі й почувається щасливою, занурюючись в діяльність, що складає сенс її життя.

Наслідком діяльності стає в цьому разі дещо непересічне. Доробок особистості входить у досвід спільноти та людства. Ім'я її залишається в пам'яті поколінь. Таланту іманентне моральнісне ставлення до предмета діяльності. Вчений прагне пізнати об'єктивну істину та адекватно передати її в змісті наукової теорії. Митець — утілити в досконалу форму образи, що живуть у свідомості та уяві.

Творчі здібності, покладені в ній природою, людина реалізує в безлічі видів діяльності. Успіхи людства в сфері науки, мистецтва, у вихованні особи, в розвитку техніки, в промисловому виробництві, у формуванні специфічно людського середовища життєвості тощо засвідчують, що розподіл праці — не лише об'єктивна необхідність в умовах нечуваного зростання людських умінь. Професійні вміння — спосіб, у який людина задіяна в суспільне життя і є його активним учасником. Хоча, звичайно, вузька професіоналізація — явище шкідливе, оскільки людина, не маючи можливості утвердитися у різних видах діяльності, неминуче прирікається на однобічність. Вона включена в суспільне життя якоюсь однією своєю здібністю [6, c. 12-13].

Діяльність людини, що зустрілася зі своїм покликанням, характеризується не лише переконливою, часом вражаючою результативністю. Утверджуючись радісно і натхненно, творча особистість утверджує і примножує чесноти роду. Наслідки її діяльності цінні не лише практичною результативністю. Функціонуючи в суспільстві як уособлення творчого духу особистості, вони удосконалюють вид "людина". Спілкування з ними спонукає інших на особистий творчий пошук та самоутвердження.

Творча особистість фактом співприсутності у бутті створює атмосферу моральнісного відношення до світу. Енергетичне притягання таланту настільки сильне, що він здатний створювати навколо себе ідеальне поле стосунків і надихати інших на творчість. Досить згадати духовну ситуацію доби Відродження. Відомо, що епоху творили окремі визначні особистості, які уособлювали вищі творчі можливості людини. На місце ідеалу аскетизму та практики втечі від життя вони утвердили ідеал активної діяльності. Вони почали визначати цінність людини за об'єктивною ознакою: згідно з наслідками її діяльності. Остання покликана нести в світ Істину, Красу і Добро. Культура Відродження, що виходить з погляду на людину як творчу, діяльну особистість, має виражений гуманістичний характер. Вона народжує впевненість у своїх можливостях та дає відвагу пошуку діяльності, до якої людина призначена природою. В цьому сенсі поняття "творчі професії" умовне. Кожна професія містить більші або менші можливості для творчого самоутвердження.

Інша річ, що людині далеко не завжди випадає зустріч із своїм покликанням. Часто вибір діяльності відбувається під впливом обставин, що надає йому випадковості. Однак моральнісне відношення людини до себе самої вимагає досконало опанувати професію та постійно поглиблювати уміння. Почуватися компетентним означає поважати справу в собі та себе у справі, яку робиш, тобто поважати в собі людину. Одночасно це підстава для поваги з боку інших. Поглиблення знань, фахове удосконалення народжує інтерес до діяльності. В діяльності віднаходиться її сенс, а разом з тим людина знаходить своє місце в житті. Можлива і така ситуація: діяльність, що спочатку видавалася випадковою, стає сенсом життя, а людина почуває себе щасливою.

Зрештою, потенційні можливості людини настільки великі, що вона не знає їх меж. Лише зіткнувшись з новою справою, заглиблюючись і опановуючи її, особа відкриває в собі нові здібності та уміння. Німецьке прислів'я слушно наголошує: "Уміння приходить з посадою". Об'єктивною підставою ефективної результативності є моральні чинники: інтерес до предмета, зацікавленість в опануванні його таємницями.

Можливі два чинники небайдужості. Перший — зовнішній. Предмет звернув на себе увагу і набув сенсу предмета пізнання та формування. Таке відношення може скластися щодо будь-якого виду діяльності. Моральнісний аспект тут зумовлений здатністю небайдужості, потребою моральної та естатичної взаємодії з дійсністю. Другий чинник — внутрішній. Особа потребує спробувати себе у конкретному, саме цьому виді діяльності, Щоб випробувати власні уміння. В такому випадку відкривається творча сутність моральнісного ставлення до себе як суб'єкта діяльності та життєвості. Предмет може бути нейтральним. Багато професій є "непрестижними", і люди, працюючи на непрестижній роботі, вважають себе невдахами. Однак як добре сказала професор Фортова, визначаючи об'єктивні підстави творчості, "можна миги підлогу творчо і писати про творчість нетворчо". Об'єктивні підстави творчості покладені не в об'єкті, а в суб'єкті: в моральності відношення людини до світу та до себе самої. Тому професійна діяльність є важливим засобом самоудосконалення та самоутвердження особистості. Людина, позбавлена внутрішньої потреби у діяльності, часто усувається від дії, а отже, втрачає можливість самоутвердитися.

Наслідки, об'єктивовані в предметно-практичній, теоретичній, художній діяльності, з очевидністю засвідчують, що людина була, що вона відбулася і постійно співприсутня в бутті [8, c. 122-124].

Поняття професійності не тотожне поняттю "фах". Майстерне опанування фахом — основа відчуття власної гідності та потрібності людям, а також основа психічної комфортності. Зрештою, воно — важливий чинник відчуття повноти і змістовності життя.

Поняття професійності має й інший аспект. Його застосовують щодо якісно виконаної роботи, хоча людина і не обрала її основною сферою своєї діяльності, своїм фахом. Про бездоганно виконану роботу говорять "професійна", "майстерна", хоча виконав її "аматор". Звернемо увагу, що слово "любительство" в російській мові "лвбительство" походить від слів "любов", "любити", тобто бути небайдужим до свого предмета. Що потрібно для комфортного самопочуття в будь-якій сфері діяльності? Відомий англійський письменник Рей Бредбері, якось виступаючи перед учнями коледжу, запитав їх: "Ви хотіли б ніколи в житті не працювати?" — "Звичайно, але як?", — відповіли діти. — "Дужо просто. Закохайтесь в те, що ви будете робити", — сказав письменник. Знайшовши улюблену справу, особа отримує змогу знайти себе: відкрити власні можливості, а отже, утвердитися. В такому разі вона не роботу виконує, а самоутверджуються. Сказане засвідчує, що професія — це далеко не єдиний, але вагомій чинник вияву моральності особи.

Слід однак мати на увазі, що професія не робить людину моральною. Річ не в професії, а в моральних якостях людини. Аморальна людина може найблагороднішу професію використати у власних корисливих цілях. Моральність не формується професією і нею не відзначається. В професії і через професію вона лише виявляється. У зв'язку з цим у суспільстві завжди

наявна низка проблем, що створюються ситуаціями позаморального ставлення людини до своїх професійних обов'язків. Серед професій, що безпосередньо і найтісніше пов'язані з моральною відповідальністю особи за наслідки діяльності, є такі: професія вчителя, лікаря та юриста. В їхніх руках — найважливіші аспекти людського життя, тому вони мають гуманістично визначене спрямування. Від сумління лікаря залежить здоров'я і життя людини; від компетентності й моральності юриста — добре ім'я, громадянський статус, зрештою, доля людини; компетентність та любов до дитини в учительській професії є вирішальними чинниками становлення творчої особистості.

У сучасну епоху до низки професій, що безпосередньо оперті на моральні чинники, належить також професія вченого. Від рівня гуманістичної спрямованості науки нині без перебільшення залежить існування планетарного життя загалом.

У зв'язку з переходом України до ринкової економіки, що базується на конкуренції, набувають актуальності питання професійної етики в сфері підприємництва та менеджменту. Отже, професійна етика — важливий чинник творчих умінь людини та засіб удосконалення життя [11, c. 85-86].

3.2. Юридична етика та діловий етикет

Поняття "юридична етика" включає ряд видів правничої діяльності, що регулює стосунки особи і суспільства, а саме: етику суддів, слідчих, адвокатів, прокурорів. Особливою сферою дії юридичної етики є судова етика. Юридична етика займається вивченням конкретизованої і такої, що отримала специфічний ухил, моральнісної програми при здійсненні юристами (всіх правоохоронних органів) своєї правочинної діяльності. Юридична етика осягає собою увесь спектр правової діяльності.

Однією з вагомих сфер дії закону і права є функція попередження можливих протиправних дій. Закон вступає в дію там і тоді, де і коли моральна регуляція виявляється малоефективною. Закон своїм авторитетом, що базується на силі, ніби "підпирає" собою мораль і тим допомагає утримати людину в межах моралі, не поширюючи на неї свою дію.

Інакше кажучи, законодавство і право виконують не лише каральну, але і виховну функцію, беручи участь у запобіганні протиправних дій. Вони "коригують" вчинки на відповідність їх межам прийнятого в суспільних стосунках. Зазначимо, що наявність у законодавстві "упереджуючої", "попереджувальної" функції — яскравий вияв його моральної спрямованості.

Остання простежується не лише щодо захисту об'єкта можливих протиправних дій. У цьому випадку вона зрозуміла сама собою. Дієвість закону тут виражена в захисті прав людини від зазіхання на них з боку іншого (інших). Людина здобуває психічний комфорт, відчуття захищеності, коли закон чітко і послідовно стоїть на захисті її життя, майна, людської гідності. Моральна дія законодавства і юриспруденції виявляє себе і щодо суб'єкта протиправних намірів або можливих протиправних дій. Часто особа в самоутвердженні схильна виходити за межі прийнятих норм стосунків і навіть вдаватися до незаконних дій. Зокрема це характерно для молоді. Недостатність Досвіду при намаганні будь-що заявити про себе, невміння вибирати вчинки — чинники, здатні спричинити правопорушення. Часто вони оперті на благородні наміри.

Тому слушно вважати, що право, законодавство та юридичні органи охороняють людину не лише від небажаного втручання когось іншого в її долю. Вони охороняють людину від себе самої, особливо тих людей і в тих випадках, коли відсутня рефлексія над власними вчинками і коли голос совісті мовчить. Сила закону і його авторитет базуються не лише на невідворотності його дії за умови, що злочин стався, але і на дієвості функції упередження та попередження правопорушень [1, c. 12].

В умовах становлення в Україні правової держави, в період, коли дієвість законів малоефективна, коли має місце постійне ігнорування закону з боку владних структур, юридична грамотність громадян стає необхідною для створення справді правових стосунків влади і громадян. Юридичні служби виконують функцію захисту громадян від протиправних дій державно-адміністративних органів, надаючи компетентну допомогу щодо засобів опору утиском владних структур.

Громадяни можуть почуватися захищеними від сваволі можновладців лише за умови справедливості та дієвості законів. Тому моральними критеріями осягається як зміст законів і права, так і їх дійсне функціонування в інтересах суспільної злагоди та духовного добробуту усіх громадян.

Правничі органи, допомагаючи утверджувати дієвість законів, зрештою, допомагають і владним структурам утриматися при владі. Моральність законів та законодавства по-справжньому виявляє себе, коли поширюється на всіх громадян. Може однак виникнути запитання щодо ефективності застосування моральних принципів у сфері юриспруденції. Адже мораль лише "рекомендує", "пропонує" дотримання норм, але не володіє ефективними засобами контролю за їх дотриманням (окрім громадської думки). Право, навпаки, має дієві спонуки для його дотримання. Однак його дія (неминучість покарання згідно з мірою скоєного) може зламати людину, зруйнувати віру в можливість повернення до нормального життя. Тому актуальною є вимога дотримання моральних критеріїв щодо професії юриста та юриспруденції загалом. Оптимальною в сфері юриспруденції є взаємодія права і моралі. Моральною є вимога карати за скоєний злочин, але не топтати і не принижувати людське начало, що, хоча б у елементах, наявне навіть у невиправних злочинців.

Виконавці волі закону перебувають у небезпеці вдатися до суб'єктивізму в його тлумаченні, використати закон з неправедною, корисливою метою, тобто підпорядкувати його особистому інтересу.

Усвідомлення невідворотної дії закону не лише щодо інших, але і щодо власної особи — вагомий чинник справедливості правової системи. Слід усвідомлювати, що судочинство здійснюють люди, яким властиві упередженість, владолюбність, корисливість тощо. Закон має бути гарантом професійної порядності правників. Нині уже ніхто не вірить у божественне походження законів та у винятковість осіб, що говорять від імені закону. Усвідомлення юридичними працівниками своєї підвладності закону є вагомим чинником утримання від протиправних дій. Більше того, усвідомлення дієвості закону, в тому числі й щодо власної особи, народжує у правників повагу до себе як фахівців. Дієвість законів є гарантом захищеності юридичних працівників від можливого втручання в слідство та в судовий процес різних "зацікавлених" осіб. Оптимальним тут є принцип римської юриспруденції, що проголошує невідворотність дій закону. Суб'єктивізм у тлумаченні законів спричиняє їх дискредитацію.

Особи, уповноважені говорити з громадянами від імені закону, несуть моральну відповідальність не за зміст законів, а за повагу до них. Моральність юридичних осіб визначається рівнем їх компетентності. Від їх фахової грамотності та моральної доброзичливості залежать людські долі: компетентне, морально виважене тлумачення законів не перетворює їх на сліпе знаряддя помсти або засіб виведення винного за межі дії закону [3, c. 48-49].

Сферою компетенції юридичної етики є не лише утвердження права шляхом покарання злочинців, але і захист невідчужених прав людини. В першу чергу, права на життя, на захист Честі та людської гідності. Як суб'єкт дієвості права, юрист зобов'язаний домагатися невідворотності дії законів. Як суб'єкт Моральності, він покликаний дбати про відповідність міри покарання мірі скоєного. Ця проблема особливо актуальна в сфері судової етики. Судова етика фіксує застосування етичних норм У конкретній сфері юриспруденції — у судочинстві. Вона зосереджує увагу на питаннях дотримання правосуддя за фактом Наявності злочину та підозрюваної в ньому особи (групи осіб). Скоєні злочини часто настільки страшні, що викликають гнів, огиду, ненависть будь-якої нормальної людини. Юристи — не виняток. Однак моральний пафос заперечення злочинності (і конкретного злочину) може стати на заваді об'єктивності розслідування. Моральний обов'язок судових органів — дошукуватися істини. Суд зобов'язаний довести, що злочин був скоєний саме тією, а не іншою людиною, і при винесенні вироку спиратися на об'єктивні дані слідства, виходити з "букви і духу" закону, а не з особистих симпатій чи антипатій. Система правил судової етики не допускає провокацій, тиску на суд чи підозрюваних, інших форм шантажу.

Загальна атмосфера суспільного життя великою мірою залежить від справедливості законів та їх дієвості. Не випадково в добу Просвітництва утримувалася стійка віра у цілющу дію справедливих суспільних законів за умови неухильного їх дотримання. Довіра до держави, надія на неї як на справедливого суддю в людських справах здатні утримувати людей від відчайдушних дій самочинного утвердження справедливості. Вони усувають відчуття безвиході та безпорадності перед життям. Справедливий суд не в змозі утримати злочинця від протиправних дій, але він може створити атмосферу нетерпимості до аморалізму та до неповаги прав людини. Справедливе законодавство, створюючи у громадян почуття захищеності, сприяє суспільній злагоді та є важливим засобом запобігання злочинності.

Виховна дія законів не в тому, що вони усувають підстави для правопорушень, а в тому, що усвідомлення невідворотності покарання здатне зупинити людину (часом в останній момент) від протиправних дій. У виховному процесі слід мати на увазі, що хибні ціннісні орієнтації можуть налаштовувати молодь на протиправні дії.

Жодна людина не хоче виглядати в очах інших гіршою, ніж вона є насправді. Слід враховувати, що частим мотивом протиправних дій є неправильні (позаморальні) суспільні орієнтації. В останні роки в умовах економічної нестабільності, неусталеності й навіть відсутності механізму дії законів в Україні моральні цінності об'єктивно втрачають в очах людей свою значущість. Адже потерпають у цьому житті саме моральні особистості, тоді як носії грубої сили і примусу утверджуються як основна суспільна сила — як "господарі життя". Культ споживацтва, "свободи" від моралі широко пропагують засоби расової інформації, що стали вагомим чинником провокування аморалізму і злочинності. Убивство, шантаж, пограбування тоЩ° утверджуються як цілком нормальний шлях до влади і багатства. Злочинець, якому вдалося уникнути правосуддя, стає шанованим громадянином.

Виховання, що формує в людині уявлення про цінності доброчесного життя та підказує шляхи до нього, налаштовує на повагу до законів, — важливе джерело духовного добробуту особистості та суспільства [20, c. 56-58].

3.3. Особливості етики бізнесута ділового етикету

Бізнесова діяльність — це сфера професійної діяльності, дослідження моральних аспектів якої актуалізувалося на теренах України у зв'язку з переходом на ринкову економіку. Основні принципи етики бізнесу були вироблені в 70-х роках XIX ст. на засадах філософії прагматизму в США. Теоретик прагматизму У. Джеймс виходить з розуміння людини як такої, що керується емоціями, а не розумом, а предметом емоційного переживання є її власна особа. На цій підставі етика прагматизму поклала в основу моралі дію, а не вибір учинку та рефлексію над ним. Тобто, моральна свідомість позбавляється її об'єктивно Цінного змісту, цінність переноситься в сферу практичної результативності. Згідно з іншим представником філософії прагматизму Ч. Пірсом, істинне значення об'єкта може бути визначене як підсумок практичних операцій над ним. Критерієм Цінності об'єкта філософ бачить його практичну корисність. Цей підхід є виявом життєвої позиції "середнього американця". Відомий афоризм Ч. Пірса проголошує: "Істина полягає в майбутній корисності для наших цілей". Наведена формула визначає стиль життя американців. Йому відповідає формула Дж. Дьюї: "Істина визначається як корисність", а критерій істини — відповідність між наміром і результатом (а не між ідеєю і реальністю).

У поглядах на людину прагматизм виходить із ідеї впливу на її емоційний стан з метою досягти бажаного результату. Спрощено уявляючи людину, він бере за вихідний принцип стосунків їх корисність. Прагматизм зорієнтований на спосіб мислення "середнього американця", що цілком зосереджений на матеріально-речових цінностях. Оскільки людство на сучасному його етапі справді усереднилося і зосереджене на проблемі виживання, ідеал прагматизму знаходить широку підтримку і розповсюдження у більшості країн світу. Основна мета етики прагматизму — вироблення системи ділових стосунків, що служили б певною гарантією соціальної злагоди. Бізнесові структури та решта суспільства повинні віднаходити шляхи консенсусу. Цій меті служить етика бізнесу. Вона складалася в США на початку ХХ ст. із необхідності запобігати виникненню конфліктів між працею і капіталом (працедавцями і найманими робітниками).

Автори одного з найпопулярніших у США підручників з етики бізнесу Томас М. Герет та Річард Дж. Клоноскі, визначаючи предмет науки, пишуть: "Етика бізнесу розглядає насамперед взаємозв'язок цілей і засобів бізнесу та специфічно людських цілей. Вона вивчає вплив окремих дій на становище індивіда, фірми, економічної структури і суспільства в цілому" [3, с 12]. Дещо раніше автори твердять, що "етика — вчення не про мораль. Етика бізнесу повинна вивчати прийняті у бізнесі моральні норми" [3, с 11]. Тобто, корисність дії для досягнення успіху в бізнесі бачиться критерієм її моральності.

Особливий аспект етики прагматизму розроблений в 30-ті роки XX ст. ректором Інституту ораторського мистецтва і людських відносин в Нью-Йорку Дейлом Карнегі. Автор спирається на ідеї філософського прагматизму У. Джеймса в розумінні сенсу людських взаємин. Він бачить їх цінність у досягненні конкретного корисного результату. Ігноруючи наукові знання про духовний світ людини, Д. Карнегі розробляє низку практичних настанов щодо управління людською психікою. Для Карнегі мораль є не що інше, як "механіка людських стосунків". Автор передмови до російського перекладу книги пише з цього приводу, що "люди уявляються автору чимось на кшталт гвинтиків, у стосунках з якими можна лише знати, яку кнопку слід натиснути в тому чи іншому випадку" [5, с 4]. Карнегі у своїх порадах часом доходить до відвертого цинізму, навіть не помічаючи цього. Звичайне дотримання загальноприйнятих вимог етикету він розглядає в аспекті їх можливої корисності для суб'єкта спілкування. Як вихідний розглядається принцип поміркованості, компліментарності, оскільки він налаштовує особу на приязне сприйняття компліментів на свою адресу. Байдуже, що вони не відповідають дійсності. Карнегі вчить досягати бажаного результату від спілкування, роблячи приємне людині приязними словами. "Замість того, щоб осуджувати людей, спробуйте зрозуміти, чому вони діють саме так, а не інакше. Це значно вигідніше і цікавіше, ніж критикувати, це породжує взаємне розуміння, терплячість і великодушність"[5, с. 26].

Сенс такого типу стосунків, при тому, що доброзичливість завжди більш важлива, ніж грубість і нетерплячість, має й інший бік. Дейл Карнегі говорить про складність життя в суспільстві, де конкуренція є нормою, а отже, народжує постійне навантаження на психіку, часто близьке до стресу. Щоб переконатися в цьому, досить послатися на таку думку вченого: "Якщо вам більше п'ятнадцяти років і ви проживаєте в штаті Нью-Йорк, у вас один шанс із двадцяти, що ви потрапите в психіатричну лікарню в найближчі сім років".

"Істина" стосунків, що пропонуються автором, справді проста і доступна. '"Ви повинні зустрічати людей з радістю, якщо хочете, щоб вони раділи зустрічі з вами"; "Пам'ятайте, що для людини звук її імені — найсолодший і найважливіший звук у людській мові"; "Будьте добрим співрозмовником. Заохочуйте інших розповідати про себе"; "Ведіть розмову в колі інтересів вашого співрозмовника"; "Давайте людям відчути їх непересічність, і робіть це щиро". Усі названі, як і низка інших порад, автор завершує настановою: "Робіть так, щоб людям було приємно виконувати те, чого ви хочете" [25, с.183].

Названі засади стосунків, при тому, що автор акцентує увагу на їх практичній корисності, мають і певну моральну цінність. Справді, в умовах відчуженості стосунків, їх вузької корисливості, навіть ілюзія уваги і доброзичливості з боку іншої людини видається рятівною ниточкою. Вона здатна повернути надію на справжню щирість, чуйність ставлення людини до людини.

Подальша розробка принципів етики бізнесу характеризується відходом від дещо сентиментальних настанов Д. Карнегі. Вона поширює науку управління на всі сфери суспільного життя, а саме: на організацію виробництва, функціонування колективу працівників, ведення ділових справ з партнерами та конкурентами тощо. Вона охоплює ставлення фірми до найманого працівника та ставлення останнього до фірми; відносини фірми з іншими економічними агентами; взаємини фірми з небізнесовими структурами (зокрема з трудовими спілками, місцевим населенням, владою, навколишнім середовищем). Це також відносини фірми із законами і державою та низка інших питань [22, c. 51-53].

У всіх випадках бізнесові структури виходять з таких засадничих принципів.

Етика базується не на почуттях, а на доцільному виборі.

Етика розглядає специфічно людські цілі й взаємозв'язки засобів у їх дотриманні. Вона допомагає визначати доречність варіантів людських дій.

Етика передбачає методи оцінювання дій та прийнятих рішень.

Етика має бути залучена до всіх видів діяльності й виступати інструментом досягнення успіху.

Теоретики етики бізнесу виходять зі складності стосунків вільної конкуренції і постійної можливості соціальної незлагоди.

"Не можна нехтувати соціальним виміром етики бізнесу, оскільки багато серйозних проблем виникають із взаємозв'язків бізнесу і суспільства в цілому. Бізнес… часто спричиняє такі соціальні ситуації, які завдають шкоди людям і породжують несправедливість, хоч не лише бізнес несе за це відповідальність".

Саме тому, що бізнес несе в собі загрозу стихійності, ця етика покликана виконувати роль регулятора стосунків, дотримуючись певного балансу інтересів на всіх рівнях суспільного життя.

Засновники етики прагматизму вважали навіть, що створили систему впливів на людину, яка дозволить утримувати суспільні стосунки на оптимальному рівні.

Якщо брати до уваги не загальнотеоретичні погляди прагматизму на сутність моралі, не світоглядний рівень його уявлень про цінності життя, а розглядати бізнес як конкретну сферу професійної діяльності, то тут етика підприємництва має цінні досягнення. Вона допомагає скоординувати всю роботу підприємства з орієнтацією на кінцевий результат, яким є прибуток. В етиці бізнесу економічна ефективність діяльності є обов'язковою. Визнані такі умови ефективності менеджменту: дбайливе використання фізичних ресурсів та морального сумління робітників; покращення управління; впровадження наукових розробок; добрі стосунки з оточенням та суспільством загалом. Етика бізнесу виходить з того, що названа низка проблем повинна вирішуватися на засадах взаємної корисності для бізнесу і для суспільства.

Відповідальність менеджерів за прибутковість фірми покладає на них обов'язки планувати, організовувати і контролювати діяльність працівників. Менеджер здійснює керівництво на основі прав, делегованих йому власниками або робітниками [27, c. 92-93].

Менеджер має бути посередником між різними групами, що пов'язані з фірмою, і виходити з принципу максимального блага фірми. При цьому він повинен усвідомлювати, що шахрайство, обман, силовий тиск, необізнаність у справі та зайві емоції можуть зашкодити фірмі.

Формою регулювання стосунків, як наголошує етика бізнесу, є дотримання ієрархії цінностей. У виборі їх ставиться справедлива вимога дотримання принципу переваги прав реальної людини над правами компанії чи суспільства. Останні пов'язуються з конкретними ситуаціями меж вибору. Так, говориться, Що "фірма, яка змушує працівника діяти проти своєї совісті, підпорядковує абсолютне і невід'ємне право особи компанії". Щодо заробітної плати, то права працівників є первинними, порівняно з бажанням менеджера розширити виробництво.

Потреби працівників у підвищенні заробітної плати мають першість над потребами акціонерів. Для них заробітна плата — основний дохід, тоді як дивіденди є здебільшого відносним благом.

Етика бізнесу виходить з принципу розрізнення "більшого зла" і "меншого зла". Відмінне між ними бачиться у такий спосіб: Можна розрізняти більше зло, яке означає знищення необхідних для особи чи суспільства благ та порушення прав, і менше зло, що завдає деяким фізичним благам або деяким корисним, але не необхідним для осіб і суспільства засобам". Попри всю нечіткість висловлювання, все ж думку можна зрозуміти. Меншим є зло, що не має непоправних наслідків. З цієї позиції сприйнятним і навіть бажаним вважається, скажімо, таке явище, як фізичні покарання дітей. Вони можуть бути обрані як засіб досягнення мети за наявності достатніх підстав. Це підхід, що цілком суперечить принципам гуманістично зорієнтовної педагогіки [30, c. 43-44].

Менеджери в своїй діяльності мають право вдаватися до вибору більшого або меншого зла. Однак вони мають пам'ятати, що повноваження керувати, винагороджувати і карати не означають самоуправства. Для ефективної дії системи винагород і покарань тим не менш цілком припустимим вважається контроль за людиною. Засобами його є: кредитні чеки, послуги приватних детективів, детектори брехні, персональні тестування, різноманітні засоби підслуховування тощо. Етика менеджменту вважає виправданим їх застосування, особливо у випадках, коли поведінка службовців шкодить престижу компанії або завдає їй матеріальних збитків. Це такі, наприклад, види, як пияцтво, азартні ігри або невміння посадовців зберігати виробничі таємниці.

З потреби захистити себе фірма має чітко визначити умови ведення бізнесу. Спеціально обговорюються ситуації запобігання хабарництву, здирству, шахрайству з боку працівників, а також запобігання шпигунству на користь конкуруючих фірм. Найкращим засобом уникнення конфлікту інтересів теоретики менеджменту вважають приклад вищого керівництва та позитивну атмосферу в фірмі, на підприємстві. У випадку шпигунства конкуруючої фірми виправданими вважаються такі зустрічні заходи, як "атака самозахисту", "торговельна війна". Правда, можна звернутися до закону, хоча, що усвідомлюють самі теоретики етики бізнесу, виникає сумнів щодо чіткості та неупередженості судочинства.

Відносини виробництва і збуту товарів регулюються принципом корисності для підприємця, при тому, що не має бути ошуканим покупець. Якщо покупець згідний платити більше, така ситуація допускається. Теоретики менеджменту визнають, що "конкуренція не є, звичайно, абсолютним благом. І оскільки приватна влада є потенційно, якщо не реально, несправедлива, встановлення цін, які були б справедливими і суспільно виправданими, вимагатиме дослідження та дій поза прямим контролем бізнесу" [3, с 146].

Оскільки інтереси бізнесу диктують максимальний прибуток, може створюватися ситуація соціальної напруги. Баланс інтересів капіталу і найманої праці досягається завдяки наявності професійних об'єднань працівників, що виборюють і обстоюють свої інтереси. Етика бізнесу радить менеджерам знаходити спільну мову і зважати на вимоги професійних об'єднань для збереження соціального консенсусу.

Актуальною в етиці бізнесу є нині проблема розумного використання природних ресурсів та збереження природи. Конкуренція спричиняє надмірне виснаження природних багатств та забруднення атмосфери шкідливими відходами виробництва. При регулюванні названих процесів етика бізнесу має виходити з усвідомлення важливості відновлення ресурсів, оскільки виникає небезпека для самого виробництва. Не менш важливими є обов'язки бізнесу щодо екології. Вимоги до бізнесу має при цьому ставити суспільство. Справді, не менш важливим, ніж виробництво, для суспільства є збереження природи — джерела життя та здоров'я громадян.

Теоретики етики бізнесу не приховують, що тон в економіці задають не малі фірми, а великі компанії, які диктують умови виробництва, цінові закони та розподіл капіталу. Від них залежить і екологічний стан. "Факт величезної влади великих компаній здебільшого приховують іншим набором лозунгів, які звеличують вільне підприємництво, американську систему та подібні до них невизначені, але емоційно привабливі поняття". Зазначимо, що це говорять американські автори, які знають ситуацію зсередини. Вони показують, що великі компанії з метою підтримання ілюзії "народного капіталізму" втручаються у різні сфери життя, де формується суспільна думка.

"Існують комісії, які перевіряють шкільні підручники з метою переконатися, що вони не надто відхиляються від картини, яку хотів би бачити бізнес. Існують фундації, які фінансують програми для священиків, сподіваючись навчити їх простого і сприятливого для бізнесу погляду на економіку. Існують спеціальні бюлетені для працівників освіти, які й далі прищеплюють спрощену і зручну картину системи" [41, c. 245-247].

Заслуговують на увагу вироблені етикою прагматизму методи ведення бізнесу для досягнення фінансового успіху. Їх актуальність в Україні визначається неусталеністю стосунків праці і капіталу, нескоординованістю різних сфер виробництва, конкурентною боротьбою, що спирається на силу, обминаючи закони, нарешті, відсутністю зв'язків виробників із суспільством та державою. Знання шляхів досягнення фінансового успіху важливе як для бізнесу, так і для решти суспільства. Перш за все, метою, а отже, і загальною спрямованістю діяльності бізнесових структур є кінцевий результат — прибутки. Тому відстежуються усі аспекти руху до фінансового успіху. Він включає такі чинники:

По-перше, етику найму на роботу. Вона виходить з принципу ефективності для фірми. В основу відбору покладена кваліфікація, пов'язана з роботою. Вибір чинників, не пов'язаних з працею, — образа гідності людини і недолік у роботі фірми.

По-друге, просування працівників по службі. Менеджер має враховувати лише компетентність особи. Треба уникати свавілля несправедливості, тим більше зводити їх у норму.

По-третє, розмір заробітної плати. Він має визначатися внеском працівника у прибуток фірми, узгоджуватися зі станом ринку праці та ринку товарів, конкуруючих фірм, а також враховувати силу трудових спілок, що виборюють права працівників. Потрібно ураховувати також потреби сім'ї працівника.

По-четверте, складання трудової угоди. Варто виходити з міркувань, що сума заробітної платні має задовольняти хоча б мінімальні потреби працівника і його сім'ї. Інакше виникає небезпека соціального неспокою. Компанія, яка прагне не допустити страйку, змушена буде піти на невигідні для себе угоди.

По-п'яте, умови праці. Це така ж важлива сфера, як і зарплата та стабільність праці. Працівник і його сім'я без причини, якою може стати провина працівника перед фірмою, не мають наражатися на небезпеку заподіяння їм фізичної, моральної чи психічної шкоди.

По-шосте, звільнення працівника з роботи. Тут менеджер має дотримуватися таких правил: 1) звільнення лише з поважної причини; 2) виконання при звільненні необхідних процедур; 3) прагнення зменшувати шкідливі наслідки звільнення.

Отже, професійна етика розглядає шляхи та засоби ефективного самоутвердження людини в суспільно вироблених видах діяльності. Професійна діяльність не тотожна сутності людини, тим не менше є одним із вагомих чинників вияву її творчих умінь та моральних чеснот. Знайти "свій" фах, любити свою професію, постійно вдосконалювати фахові уміння — означає "поважати себе в справі"(тобто гідно утверджувати честь професії) та "поважати справу в собі"(тобто утверджувати свою людську гідність фаховою компетентністю).

У професійній діяльності людина утверджує себе як соціальний суб'єкт. Розгортання професійної діяльності, постійне урізноманітнення її видів та засобів — важливий чинник удосконалення людини та людського життя [36, c. 219-220].

Висновки

Етикет являє собою історично сформований і обумовлений факторами соціальної взаємодії універсальний культурний код міжособистісного спілкування й індивідуальної поведінки, який сутнісно і функціонально реалізується у сфері моральної діяльності. Стверджується, що етикет ідентифікує себе з двох позицій: як доступна спостереженню подійність, що відбиває конкретно-емпіричний стан вдач, і як специфічна система інформації про пристойну поведінку, що трансформується в систему моральних відносин.

Показано, що етикет є надінстинктивним різновидом власне людської активності, що поступально розвивається й ускладнюється фактом моральної культури поведінки спілкування. У своїх змінах етикет з'являється в різних стійких модифікаціях: від генезисних прояв до завершених систем соціоморальної взаємодії.

Останнім часом цілий ряд факторів призводить до все зростаючого зацікавлення бізнесменів етичними питаннями.

Для більшості людей стає очевидною, з одного боку, необхідність певної кодифікації етичних принципів сучасного світового бізнесу, а з іншого — неможливість використати для цієї ролі жодну, навіть достатньо розвинену релігійну чи культурну платформу внаслідок того, що жодна з таких платформ не має „культурної етичної монополії” на світовому рівні. Навіть незважаючи на глобалізацію і зростання зацікавлення світу в американській етиці підприємництва, що своїми коренями сягає протестанської (зокрема, пуританської) етики. Тобто, сучасна етика бізнесу не може бути жодним моралізаторством чи проповідництвом, що, до-речі, лише стимулює в ній розвиток справжніх філософських рис внаслідок потреби апелювати до „загальнолюдської раціональності”, саме до того, що у філософії століттями називалося „людською природою”, основою якої залишається раціональне начало і того, що, власне і об'єднує всіх людей незалежно від їхньої культурної приналежності.

Слід зауважити, що поєднання етики і теорії бізнесу відбулося вдало. На даний момент етика бізнесу є до певної міри незалежною дисципліною, що використовує дані емпіричних і теоретичних досліджень практично всіх галузей сучасного бізнесу з метою якщо і не надати бізнес-діяльності нового смислу, то принаймні, здійснити „розширення свідомості” суб'єктів бізнесу. Подібне розширення, як виявляється, ніколи не проходить без наслідків — найкраще їх видно в галузі стратегічного менеджменту: менеджери отримують здатність краще адаптувати діяльність своїх компаній до вимог часу в довгостроковому режимі. Це, в свою чергу, пов'язане з основним принципом етики бізнесу — в довгостроковому режимі етична поведінка вигідна компанії, а неетична — невигідна.

Список використаної літератури

1. Антонов Є. Професія адвоката вимагає мужності та дотримання етики // Закон і бізнес. — 1999. — 27 листопада. — С. 12

2. Білик Е. Сучасна енциклопедія етикету: 1000 правил і корисних порад/ Елліна Білик,; Пер. з рос. Олени Росінської,. — Донецьк: БАО, 2005. — 382 с.

3. Бондаренко А. Формуємо етикет з власного досвіду //Секретарь-референт. — 2008. — № 8. — C. 48-50

4. Бондаренко В. Мовленнєва культура як елемент управлінського етикету //Педагогіка толерантності. — 2001. — № 3-4. — C. 179-184

5. Борисов В. К. Этика бизнеса // Практична психологія та соціальна робота. — 2003. — № 10. — С. 63-65

6. Бугай Н. Етикет ділової взаємодії //Секретарь-референт. — 2008. — № 1. — C. 12-14

7. Бугай Н. Этикет служебных отношений //Справочник кадровика. — 2008. — № 6. — C. 62-66

8. Галушко В. Діловий протокол та ведення переговорів: Навч. посіб./ В.П. Галушко,. — Вінниця: Нова книга, 2002. — 222 с.

9. Гах Й. Етика ділового спілкування: Навчальний посібник/ Йосип Гах,; М-во освіти і науки України, Ін-т менеджменту та економіки "Галицька академія". — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 158 с.

10. Герет Т. Етика бізнесу: монографія/ Томас М.Герет, Річард Дж.Клоноскі,; Пер. з англ. Остап Ватаманюк,; Ред. Степан Панчишин, Роман Цяпало,. — 2-е вид.. — К.: Основи, 1999. — 214 с.

11. Герет Томас М. Етика бізнесу: монографія/ Томас М.Герет, Річард Дж.Клоноскі,; Пер. з англ. Остап Ва-таманюк,; Ред. Степан Панчишин, Роман Цяпало,. — 2-е вид.. — К.: Основи, 1999. — 214 с.

12. Грушова А. Проста річ — етикет //Віче. — 2005. — № 12. — C. 76

13. Гудзенко Е. Деловой этикет. Властно ли время над нормами поведения? //Секретарь-референт. — 2003. — № 2. — C. 57-60

14. Гудзенко Е. Международный деловой этикет //Секретарь-референт. — 2003. — № 4. — C. 40-45

15. Гурьянов Ю. Этика предпринимательства: Учебное пособие/ Ю.Г. Гурьянов, Э.Ю. Гурьянов, Г.Я. Гурьянова,. — Кировоград: Имэкс ЛТД, 2002. — 346 с.

16. Деловой этикет/ Авт.-сост. И.Афанасьев. — К.: Альтерпрес, 1998. — 319 с.

17. Демещенко В. Культура делового общения: собрания, совещания, конференции //Секретарь-референт. — 2007. — № 2. — C. 62-64

18. Діловий етикет і культура спілкування: навч.-тематичний план, програма, плани семінар. і практ. занять для студ. напряму підготовки 0502 "Менеджмент" професійного спрямування 6.050200 "Менеджмент організацій" (менеджмент туристичної індустрії) / Федерація профспілок України ; Інститут туризму / Н.В. Федоренко (упоряд.) — К., 2006. — 18 с.

19. Етика ділового спілкування: Курс лекцій/ Міжрегіон. акад.управл. персоналом; Тамара Чмут, Галина Чайка, Микола Лукашевич, Ірина Осечинська. — К.: МАУП, 1999. — 203 с.

20. Етика ділового спілкування: Курс лекцій/ Міжрегіон. акад.управл. персоналом; Тамара Чмут, Галина Чайка, Микола Лукашевич, Ірина Осечинська. — К.: МАУП, 1999. — 203 с.

21. Етика ділового спілкування: Навчальний посібник для студ. вищ. навч. закладів/ Т. Б. Гриценко [та ін.]. — К.: Центр учбової літератури, 2007. — 343 с.

22. Етика та етикет ділових стосунків //Класний керівник. — 2009. — № 9-10 (травень). — C. 51-63

23. Калашник Г. Вступ до дипломатичного протоколу та ділового етикету: навч. посіб. — К. : Знання, 2007. — 143с.

24. Комир Ю. Техника эффективного делового общения: Практическое руководство по стандартным коммерческим ситуациям предпринимателя. Разбор типичных ошибок и выдача опти-мальных правил делового общения/ Юрий Комир,. — Х.: Основа, 1992. — 36 с.

25. Кубрак О. Етика ділового та повсякденного спілкування: монографія/ Олег Кубрак,. — Суми: Університетська книга, 2002. — 207 с.

26. Кубрак О. Етика ділового та повсякденного спілкування: учбовий посібник/ Олег Кубрак,. — 3-тє вид., стереотип.. — Суми: Університетська книга; К.: ВД "Княгиня Ольга", 2005. — 221 с.

27. Культура ділового спілкування: Навч. посібник/ Укл. Людмила Зубенко, Віктор Нємцов,. — К.: ЕксОб, 2000. — 196 с.

28. Культура ділового спілкування: Навч. посібник/ Укл. Людмила Зубенко, Віктор Нємцов,. — К.: ЕксОб, 2004. — 196 с.

29. Международный деловой этикет и протокол : деловая этика — основа меж-дународного бизнеса: учебно-методическое пособие для студентов дневной и заочной формы обучения/ сост. : В. И. Аксенова, Е. И. Скловская; М-во образования и науки Украины, ГЛАУ. — Кировоград: ГЛАУ. – 2009. -Ч. 2. — 2009. — 111 с

30. Назарова С. Етикет ділової людини //Виховна робота в школі. — 2007. — № 12. — C. 43-44

31. Палеха Ю. Ділова етика: учбовий посібник. — К.: Вид-во Європейського ун-ту фінанас., інформ. систем, менеджменту і бізнесу, 2000. — 179 с.

32. Палеха Ю. Етика ділових відносин: навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Юрій Палеха; Міністерство освіти України (Київ). — К.: Кондор, 2008. — 354с.

33. Палеха Ю. Ключі до успіху, або Організаційна та управлінська культури: монографія. — К.: Вид-во Європейського ун-ту фінанас., інформ. систем, менеджменту і бізнесу, 2000. — 209 с.

34. Палеха Ю. Культура управління та підприємництва: Навчально-методичний посібник/ Юрій Палеха, Вячеслав Кудін; Міжрегіон. акад. управл. персоналом. — К.: МАУП, 1998. — 91 с.

35. 15 правил корпоративного етикету: ефективні прийоми внутрікорпоративної боротьби // Податкове планування. — 2002. — № 1. — С. 57-66

36. Резніченко В. Довідник-практикум офіційного, дипломатичного, ділового протоколу та етикету / Київська міська держ. адміністрація. — К. : УНВЦ "Рідна мова", 2003. — 480с.

37. Саєнко Г. Моральні стандарти на підприємстві // Стандартизація. Сертифікація. Якість. — 2005. — № 6. — С. 19-23.

38. Статінова Н. Етика бізнесу: Навчальний посібник/ Ніна Статінова, Світлана Радченко; М-во освіти і науки України, Київ. нац. торг.-екон. ун-т. — К., 2001. — 279 с.

39. Стоян Т. Діловий етикет: моральні цінності і культура поведінки бізнесмена: Навчальний посібник/ Тетяна Стоян, Київ. економ. ін-т менеджм.. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 231 с.

40. Тимошенко Н. Ділова культура і діловий етикет//Політика і час. — 2005. — № 9-10. — C. 87-90

41. Тимошенко Н. Корпоративна культура: Діловий етикет: Навч. посібник. — К. : Знання, 2006. — 392с.

42. Хміль Ф. Ділове спілкування: Навчальний посібник/ Федір Хміль,. — К.: Академвидав, 2004. — 278 с.

43. Холопова Т.И. Протокол и этикет для деловых людей/ Т.И.Холопова, Лебедева М.М. — М.: Анкил: Ин-фра-М, 1995. — 366 с.

44. Чайка Г. Культура ділового спілкування менеджера: Навч. посібник/ Галина Чайка,. — К.: Знання, 2005. — 442 с.

45. Чмут Т. Етика ділового спілкування: Навчальний посібник/ Т.К. Чмут, Г.Л. Чайка,. — 2-е вид., перероб. і доп.. — К.: Вікар, 2002. — 223 с.

46. Шевчук С. Етикет ділового листування // Секретарь-референт. — 2003. — № 11. — C. 42-46