Вступ
Сучасні світові економічні відносини характеризуються процесом інтернаціоналізації господарських систем. Відбувається сукупна інтеграція національних суб’єктів господарювання. Це призвело до посилення взаємозалежності національних економік, що у фінансовій сфері виявляється у вигляді світового фінансового ринку капіталу, товарів, послуг та робочої сили.

На сьогодні економічне та політичне становище України та прогнози розвитку на майбутнє дають підстави зробити висновок щодо існування цілої низки проблем, пов’язаних з конкурентоспроможністю вітчизняних товарів на світових ринках, та одночасно, – недостатню кількість ефективних варіантів їх вирішення. Банки виступають головними посередниками у всьому комплексі взаємовідносин між різними економічними суб’єктами. Саме тому їх роль є досить вагома в кожній країні з ринковою економікою, у тому числі й в Україні. У зв’язку з цим зростає роль конкурентоспроможності банку та його конкурентних позицій. Окрім ринкових засад, які логічно роблять конкуренцію найважливішим фактором економіки, значний вплив зробила й економічна криза. Саме через це актуальність конкурентних переваг та їх впливу на конкурентну позицію банків істотно зростає.

Окремі науковці порівнюють банківську систему держави із кровоносною системою людини, оскільки вона повинна забезпечувати обіг фінансових ресурсів в економіці. Банківська система створює гроші і впливає на їх пропозицію на ринку, бере участь у перерозподілі ресурсів. Отже, можемо говорити про безпосередню залежність між розвитком банківської системи та економіки країни загалом. Якщо банківська система стабільно розвивається, це позитивно впливає на економіку. Але негативні тенденції у її функціонуванні призводять до уповільнення темпів економічного розвитку. З огляду на ключову роль банківської системи в економічних процесах, вона підлягає всебічному вивченню з метою оптимізації її діяльності.

1. Функціонування відділень зарубіжних банків в Україні

Банки в Україні можуть функціонувати як універсальні та спеціалізовані. Серед дослідників банківської діяльності немає узгодженої думки стосовно пріоритетів розвитку банківської системи України у напрямку поглиблення спеціалізації чи універсалізації функціонування банків, оскільки обидва шляхи характеризуються як перевагами, так і вадами. Спеціалізація у діяльності банків дає змогу більшою мірою задовольняти потреби окремих груп клієнтів шляхом сегментації ринку і вибору цільових сегментів. Концентрація уваги на задоволенні попиту окремої ринкової ніші та цільової аудиторії дає змогу підвищити якість наданих послуг та враховувати індивідуальні особливості клієнтів.

Для прикладу в Англії банківська діяльність характеризується високим рівнем спеціалізації. У цій країні за окремими видами банків (депозитні, торговельні) законодавчо закріплено виконання окремих видів операцій [4, с. 106]. З іншого боку, універсальний характер банківських установ зменшує ризик залежності фінансового становища банку від певної групи однотипних клієнтів шляхом диверсифікації банківської діяльності і зменшення операційних витрат. Надання максимально можливої кількості фінансових послуг клієнтам у відділенні банку також підвищує його  конкурентоспроможність, оскільки дедалі частіше банки називають «фінансовими супермаркетами». Безперечно, і спеціалізовані, і універсальні банки мають право на функціонування у банківській системі ринкового типу, цим самим забезпечуючи її всебічний і збалансований розвиток. Варто зазначити, що серед українських банків переважає універсальний характер діяльності, що наближує її до німецької моделі банківської системи. Банк вважають спеціалізованим, якщо більше 50 % його активів є активами одного типу. Законодавчо визначено такі види спеціалізованих банків: ощадні, іпотечні, розрахункові (клірингові).

Як на будь-якому ринку, на світовому фінансовому ринку діє багато суб’єктів, які визначають умови  функціонування даного ринку. Від їх цілей, намірів, політики залежать можливості виходу вітчизняних банків на ринок. Тому доцільним буде розглянути більш детально суб’єктів цього ринку для визначення оптимальної стратегії банків при виході на ринок[7].

Так, серед суб’єктів світового фінансового ринку можна виділити: інтегровані банківські структури, валютні блоки, валютні союзи, різноманітні фінансові угруповання, транснаціональні корпорації, міжнародні біржі, міжнародні економічні та фінансові організації, уряди тощо.

До числа найбільш помітних інтегрованих структур в міжнародній діяльності відносяться групи, утворені міжнародними банками. Таким терміном зазвичай визначають крупні банки, що мають банківські офіси (підрозділи) в багатьох країнах, а також банки, що вирізняють значною міжнародною діловою активністю. Діяльність міжнародних банків тісно пов’язана з діяльністю багатонаціональних корпорацій (далі БНК): міжнародні банки надають зарубіжним компаніям БНК необхідні фінансові послуги, тим самим сприяючи їх розвитку. Крім того, міжнародні банки самі по собі є багатонаціональними підприємствами[6].

Міжнародні банки поєднують в своїй діяльності традиційні послуги і процедури з новими фінансовими інструментами, які розробляються для більшої конкурентноздатності в світовому масштабі. Серед напрямів діяльності міжнародних банків слід виділити наступні: фінансування міжнародних експортно-імпортних операцій; торгівля іноземною валютою; операції з іноземними цінними паперами, включаючи єврооблігації; залучення позик і надання кредитів на ринку євровалют; організація та участь у міжнародних синдиційованих кредитах; проектне фінансування; міжнародні перекази; кредитно-депозитні операції в національних (місцевих) валютах; консультування своїх клієнтів, в особливості з числа БНК.

Деякі з міжнародних банків намагаються виконувати усе із переліченого вище. Інші, навпроти, вважають доцільним спеціалізуватися на деяких напрямках міжнародної діяльності. Спеціалізація чи універсалізація міжнародного банку залежать від його фінансових ресурсів, а також від того, якого роду фінансові послуги закордоном необхідні його основним клієнтам.

Наступним кроком головного банку в процесі виходу на світовий ринок стає утворення банківського відділення (філії) на території приймаючої держави чи офшорного фінансового центру.  Такі центри на території інших держав являють собою більш дешеві джерела капіталу для БНК чим національні ринки. Важливими характеристиками офшорних фінансових центрів є економічна і політична стабільність, а також сприятливий режим нормативного регулювання діяльності фінансових інститутів і інвесторів[2].

Через своє офшорне відділення міжнародний банк приймає вклади і видає кредити в євровалюті, здійснюючи  відокремлений облік цих операцій. Перевагою ведення банківського бізнесу через офшорні відділення є простота реєстрації, відсутність резервних вимог при прийнятті депозитів, пільгове (або нульове) обкладання податками, високий рівень збереження фінансової таємниці. При цьому офшорні відділення міжнародних банків в таких регіонах, як Карибський басейн (Багамські та Кайманові острови), фактично виконують роль облікових центрів і мають мінімальний штат. Відділення ж, розташовані в найбільших світових фінансових центрах, таких як Лондон, Нью-Йорк, Цюрих, Люксембург чи Гонконг, виконують значно більш широкий спектр банківських операцій, залучення і розміщення значних об’ємів грошових ресурсів у євровалюті, міжнародних синдиційованих кредитах.

Максимальний рівень міжнародних зобов’язань виникає, коли банк (банківська група) приймає рішення по свою повноцінну присутність на місцевому фінансовому рину тієї чи іншої держави. При цьому можуть бути створені представництва, банківські філіали, дочірні, або залежні (асоційовані, афілійовані) банки, а також небанківські фінансові компанії. Такий крок передбачає залучення міжнародного банку до обслуговування місцевої клієнтури (включаючи дочірні компанії БНК), операції з місцевою валютою, а також у конкуренцію з іншими банківськими інститутами присутніми в цій країні. У сукупності з головним банком (та його філіальною мережею і дочірніми структурами в країні реєстрації) ці організації утворюють міжнародну банківську групу.

Основною перевагою для міжнародного банку у виборі саме цієї форми присутності на місцевому ринку є те, що філіал займається наданням повноцінних банківських послуг від імені головного банку, який несе усі юридичні зобов’язання. Так, грошовий депозит, розміщений у філіалі, призводить до виникнення перед вкладником зобов’язань зі сторони головного банку. При наданні послуг філіал орієнтується на глобальну значимість клієнта (БНК) для міжнародного банку в цілому, а не на ступінь розвитку відносин на місцевому рівні. Кредитні ліміти, встановлені для філіалу, є похідною від кредитних лімітів, діючих в головному банку[2].

Важливим стержневим елементом багатьох міжнародних банківських груп є банківські холдингові компанії. Банківська холдингова компанія – це акціонерне товариство, що володіє пакетами акцій юридично самостійних банків і небанківських організацій з метою здійснення управлінських, фінансово-кредитних чи контрольних функцій по відношенню до них.

Законодавство США виокремлює однобанківські і багатобанківські холдингові компанії. Більша частина (близько 80%) зареєстрованих холдингових компаній в США контролює один банк. Однак багатобанківські холдингові компанії значно крупніші, на їх долю приходиться близько 70% сумарних банківських активів в США[6].

До переваг банківських холдингових компаній перед самостійними банками відносяться: більш широкий спектр послуг, що пропонуються; більш висока доходність від операцій (включаючи небанківські), зниження загального ризику вкладення за рахунок їх диверсифікації; більша стійкість до банкрутства. З іншого боку, утворення і розширення холдингових компаній сприяє монополізації ринку і тим самим зниженню конкуренції і завищенню цін на банківські послуги. Крім того, високий ступінь централізації при прийнятті рішень тягне за собою бюрократичні бар’єри.

2. Особливості відкриття в Україні філій іноземних банків

Асоціація українських банків підтримує євроінтеграційні прагнення вищого керівництва держави та заходи, направлені на залучення в економіку України іноземних інвестицій і спрощення порядку руху через кордон товарів та капіталів.

Банківська система України сьогодні повністю відкрита для входження іноземного капіталу. Чинне законодавство дає можливість створювати в Україні банки із 100% іноземним капіталом, але з обов’язковою вимогою – це мають бути дочірні банки, що діють у правовому полі України.

Разом з тим для реалізації однієї з умов вступу до СОТ Національним банком України переданий до Верховної Ради України законопроект № 7274, яким передбачено внесення змін до Закону України «Про банки і банківську діяльність» в частині надання іноземним банкам права відкривати свої філії на території України.

У разі прийняття законопроекту у фінансово-економічному просторі України вже найближчим часом можуть з’явитися філії іноземних банків, які не є  самостійними юридичними особами, а лише структурними підрозділами головних банків, які знаходяться за кордоном, і діяльність яких регулюється іноземним законодавством.

Іноземні інвестиції в банківській системі беззаперечно важливі з точки зору надходжень додаткових фінансових ресурсів, нових банківських технологій, підтримки конкуренції між банками тощо.

Разом з тим, все це виправдано, коли вже склалася національна банківська система, що спирається на власну ресурсну базу.

Нерівні конкурентні умови складуться і на ринку залучення кредитних ресурсів та інвестицій. Зрозуміло, що філії іноземних банків матимуть значно більший доступ до дешевих та довгих ресурсів ніж національні банки, які навіть за найкращих умов організації їх діяльності не зможуть отримати кредитний рейтинг вищий, ніж суверенний рейтинг України.

Для забезпечення рівних умов конкуренції пропонується встановити порядок регулювання діяльності філій іноземних банків, виходячи із розміру їх приписного капіталу.

Однак, відомо, що рівень монетизації в Україні (близько 30% від ВВП) є значно нижчим від країн з розвинутою економікою, де цей показник наближається до розміру ВВП, або навіть перевищує його. Суттєво меншим є і сам розмір ВВП.

В умовах, коли ці показники є не співставимими, прихід в Україну іноземних філій, діяльність яких буде регулюватися розміром капіталу материнського банку, поставить іноземні банківські установи в заздалегідь більш вигідне становище при неможливості зі сторони українських банків скласти їм адекватну конкуренцію.

Вільний доступ на український ринок філій іноземних банків, а також спрощений порядок їх акредитації призведуть до перерозподілу ринку на їх користь та концентрації в цих банківських установах значної частини фінансових потоків.

Разом з тим в умовах загрози фінансової кризи саме іноземні філії стануть найбільш нестабільною складовою фінансового ринку, оскільки головні банки для мінімізації своїх ризиків та втрат будуть згортати їх діяльність в Україні та відкликати кредитні ресурси та інвестиції.

Можливість швидкого згортання діяльності філій іноземних банків при одночасній слабкості іншої частини банківського сектору призведе не тільки до поглиблення фінансової кризи, а і спровокує суцільний колапс економіки, яка залишиться без національної фінансової системи, здатної належним чином виконувати свої суспільні функції і надати необхідну фінансову підтримку.

Для порівняння можна сказати, що активи та капітал всієї банківської системи України є меншими від середнього європейського банку.

За цих умов не буде виконуватися принцип “рівних конкурентних можливостей”, який підтримується багатьма міжнародними організаціями.

Для банків, зареєстрованих в Україні, законодавчо встановлені вимоги до розміру статутного та регулятивного капіталу. Законопроектом для філій іноземних банків вводиться спеціальна категорія капіталу – капітал приписний, правовий статус якого залишається не визначеним.

Проектом Закону не визначений порядок перерахування, зберігання (використання)  та повернення приписного капіталу у разі ліквідації філії.

Враховуючи, що ці кошти повинні бути сформовані у ВКВ, то за специфікою проведення безготівкових розрахунків вони так чи інакше знаходитимуться на коррахунку в одному з іноземних банків, що само по собі ускладнюватиме контроль з боку НБУ за їх наявністю та використанням.

Крім того, законопроект не визначає, кому буде відкритий цей коррахунок:  іноземному (материнському) банку чи безпосередньо його філії (при тому, що українським законодавством заборонено філіям банків відкривати коррахунки в інших банках (крім НБУ).

Відстежити ж фактичну наявність цих коштів на коррахунку материнського банку буде практично неможливо.

За невизначеності порядку перерахування приписного капіталу та контролю за подальшим його зберіганням ризики кредиторів філії іноземного банку (її клієнтів та вкладників) значно зростають.

Висновок

Отже, банківська система – це законодавчо визначена, ієрархічно структурована система взаємозв’язаних банків, що забезпечує ефективне функціонування грошового ринку та сприяє розвитку економіки. Банківська система України є дворівневою, що свідчить про її подібність до банківських систем європейських країн. За основними параметрами вона наближається до німецької моделі побудови і розвитку банківської системи, оскільки у її структурі органічно поєднані універсальні та спеціалізовані банки на чолі із незалежним від інших державних інституцій національним банком України. Другий рівень банківської системи утворюють універсальні та спеціалізовані комерційні банки. Загалом організація банківської системи України відповідає вимогам розвитку держави із ринковою економікою, що потребує структурної перебудови для подальшого розвитку.

Законом «Про банки і банківську діяльність» врегульовано основні питання створення, отримання ліцензії, порядку діяльності та ліквідації банків, які є юридичними особами.

Щодо філій іноземних банків проектом передбачено, що порядок акредитації, надання банківської ліцензії, особливості здійснення банківських операцій, регулювання та нагляду за діяльністю, застосування заходів впливу та ліквідації філій іноземних банків встановлюються цим Законом та нормативно-правовими актами Національного банку України.

Фактично ні діючим законом, ні законопроектом № 7274 не встановлюються особливості надання банківської ліцензії, регулювання діяльності,  порядку ліквідації філії іноземного банку:

• не врегульовано питання порядку контролю за виконанням обов’язкових нормативів для окремої філії. За діючим порядком переважна більшість обов’язкових нормативів (адекватності капіталу, кредитних ризиків, інвестиційної діяльності, відкритої валютної позиції) розраховується відносно регулятивного капіталу банку-юридичної особи. При цьому проектом не визначені складові регулятивного капіталу філії іноземного банку;
• неврегульованими залишаються і питання застосування до філій іноземних банків заходів впливу у разі порушення ними банківського законодавства або ведення ризикової діяльності. Згідно українського законодавства санкції в аналогічних випадках застосовуються до головних банків. Якщо діяльність основного банку регулюється іноземним законодавством, а філія повинна працювати в Україні за законами України і її діяльність відповідати вимогам щодо банківської системи України, в проекті Закону потрібно визначити можливі заходи впливу з боку НБУ та порядок їх застосування саме до філії іноземного банку;
• законопроектом не передбачені і механізми постійного моніторингу з боку НБУ за фінансовим станом головного (материнського) банку, який на наш погляд, повинен здійснюватися шляхом надання НБУ регулярної інформації про діяльність іноземного банку наглядовими органами держави місцезнаходження цього банку.

Список використаної літератури

1. Глобалізація фінансових ринків / О.Г. Білорус, Ф.В. Костенко та ін. – К., 2006. – 75 с.
2. Гумен І. Складові банківських рейтингів: науково-практичний аспект // Вісник НБУ – 2007 р. — № 1 – С. 57-59.
3. Куриляк В. Міжнародний менеджмент: Навч. посібник / Тернопільська академія народного господарства. — Т. : Карт-бланш, 2004. — 268с.
4. Куценко В. Міжнародний менеджмент: навч. посібник / Міжрегіональна академія управління персоналом. — К. : МАУП, 2006. — 296с.
5. Лазепка В. Інвестиційні банки // Банківська справа. – 2006 р. — №6 – С. 47-49.
6. Михайлова Л. І., Юрченко О. Ю., Могильна Л. М., Михайлов А. М. Міжнародний менеджмент: Навч.посіб.. — Суми : Мрія-1, 2005. — 160с.
7. Міжнародний менеджмент: Навчальний посібник/ В. С. Білозубенко, О. В. Озаріна, А. А. Семенов та ін.; Під ред. О. Б. Чернеги; М-во освіти і науки України, Донецький держ. ун-т економіки і торгівлі ім. М. І. Туган-Барановського. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 591 с.
8. Ряжнов О. Міжнародні фінансові потоки. Київ: Діло, 2007, 356 с.