Вступ.

Розділ 1. Теоретико-методологічні аспекти методики викладання економіки в школі.

1.1. Мета, зміст і організація економічної підготовки учнівської молоді.

1.2. Моделі викладання основ економіки.

Розділ 2. Аналіз навчальної програми економічної дисципліни для учнів старших класу.

2.1. Варіанти навчальних програм з економіки в старших класах.

2.2. Основні види оцінювання навчальних досягнень учнів старших класів.

Розділ 3. Розробка теми „Фінанси, їх сутність і функції” для вивчення в старших класах загальноосвітньої середньої школи.

3.1. Методична розробка уроку засвоєння знань.

3.2. Методична розробка уроку-гри з теми «Фінанси, їх сутність і функції».

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність дослідження.У нових соціально-економічних умовах набувають актуальності проблеми професійної підготовки майбутніх педагогів загальноосвітньої, професійно-технічної і вищої школи до викладання спеціальних економічних дисциплін для учнівської молоді. Творче розв’язання завдань інтелектуального, морального, трудового виховання молоді в процесі економічної освіти потребує від учителя постійного вдосконалення своєї професійної педагогічної підготовки. Успішне розв’язання цих завдань неможливе без глибокого знання психологічної структури, змісту викладацької діяльності, вимог суспільства до особистості вчителя. Важливу роль у вирішенні питань підготовки майбутніх викладачів економіки можуть відігравати університети.

Проблема адаптації людини в сучасному суспільстві є досить актуальною. Це зумовлено змінами, що відбуваються нині в зовнішньому природному і соціальному середовищі, життєдіяльності людей; становленням нових суспільних відносин, входженням суспільства в нову інформаційну фазу свого розвитку. У цій ситуації завдання освіти полягає насамперед у розвитку готовності людини реалізувати свій особистий і професійний потенціал у нових, мінливих умовах, не входячи при цьому в конфлікт ні із самим собою, ні із існуючих суспільством. Для цього необхідно створити й розвинути систему навчання, що здатна навчити людину адаптуватися до зовнішніх і внутрішніх умов свого функціонування.

У контексті нашого дослідження важливими є роботи, присвячені виявленню особливостей технологічного підходу в педагогічній діяльності вчителя (С.І. Архангельський, В.П.Беспалько, В.І.Бондар, Я.І.Бурлака, І.П.Іванов, М.В. Кларін, М.Д. Никандров, І.С. Дмитрик, О.С. Падалка, І.Ф. Прокопенко, І.О. Смолюк, О.Т. Шпак, А.С. Нісімчук,). Водночас ми спиралися на результати досліджень проблем педагогіки професійної освіти (А.П.Беляєва, О.О. Вербицький, М.Д.Крюков, Є.О.Клімов, Н.В.Кузьміна, Б.Ф.Ломов, Н.Г.Ничкало, О.Ф.Федорова, т. ін.).

Об’єкт дослідження— психолого-педагогічна підготовка та основні вимоги до методики викладання економіки в старших класах.

Предмет дослідження— зміст і педагогічні умови формування у учнів умінь при вивченні теми “Фінанси, їх сутність і функції” в школі.

Мета дослідження —розробити, теоретично обґрунтувати дидактичні розробку уроку з економіки «Фінанси, їх сутність і функції».

Структура роботискладається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку літератури (17 найменувань) та 2 додатків.

Розділ 1. Теоретико-методологічні аспекти методики викладання економіки в школі

1.1. Мета, зміст і організація економічної підготовки учнівської молоді

Економічна підготовка молоді включає в себе економічне виховання і економічну освіту. Економічне виховання – це педагогічна діяльність, спрямована на розвиток економічного мислення через формування економічних знань, умінь і навичок, виховання економічно значущих якостей особистості тощо. Основу економічного виховання особистості учня складає економічна освіта.

Економічна освіта учнівської молоді на сучасному етапі має такі основні цілі:

1. Ознайомлення з основами економічної теорії і прикладних економічних дисциплін (основами бізнесу, підприємницької діяльності, бухгалтерського обліку, менеджменту, маркетингу тощо).

2. Формування в учнів економічного мислення.

3. Формування вмінь і навичок приймати обґрунтовані рішення.

4. Проведення професійної орієнтації в галузі економічної, правової, підприємницької діяльності та розвиток підприємницьких здібностей учнів.

Економічна підготовка учнівської молоді здійснюється в загальноосвітніх і професійних навчальних закладах.

В умовах планової економіки та відсутності альтернативних державній форм власності не існувало об’єктивної потреби у впровадженні економічної підготовки учнів загальноосвітньої школи. Така їх підготовка в основному забезпечувалася у процесі трудового навчання і позакласної роботи.

Економічна грамотність сьогодні стала невід’ємною складовою освіти громадянина. Економічна освіта і культура населення є необхідною умовою розбудови економічно міцної та вільної держави.

Виходячи з потреб особистості та державних потреб, у Типові навчальні плани загальноосвітніх навчальних закладів включено предмет «Основи економіки». Крім того, розроблено низку спецкурсів економічного спрямування, якими учні можуть оволодіти за рахунок годин варіативної складової навчального плану, трудового навчання тощо.

Економічні дисципліни можуть викладатися на всіх ланках навчання. Обов’язковим для всіх напрямів є курс «Основи економіки».

У класах суспільно-гуманітарного спрямування «Основи економіки» рекомендується викладати за програмою загальнокультурного рівня. Основна мета її – формування економічного мислення учнів, що має стати підґрунтям свідомого прийняття ними власних економічних рішень, сприймання економічних процесів, що відбуваються навколо, виховання цивілізованих господарів, обізнаних споживачів і платників податків, кмітливих заощадників та інвесторів[13, c. 35-36].

У класах природничо-математичного і технологічного спрямування, а також у деяких загальноосвітніх школах (на вибір), учні яких планують пов’язати своє життя з економічними спеціальностями, «Основи економіки» рекомендується викладати за програмами, навчання за якими потребує готовності школярів до глибокого розуміння основних економічних явищ і взаємозв’язків між ними, аналітичного мислення і вмінь застосовувати знання до широкого кола економічних питань.

Серед класів технологічного напряму можна виділяти класи економічного профілю: прикладного і поглибленого (теоретичного) вивчення економіки.

У класах з поглибленим (теоретичним) вивченням економіки більше часу відводиться на вивчення курсу «Основи економіки», викладання якого зорієнтоване на досить високий рівень теоретичних узагальнень, широке використання математичного апарату, розв’язання завдань підвищеної складності, комп’ютерного моделювання економіки тощо.

В економічних класах прикладного спрямування «Основи економіки» вивчаються лише у 10 класі і це є підґрунтям для набуття спеціальних економічних знань. В 11 класі учням цього напряму пропонуються спецкурси, які дають певні допрофесійні знання і вміння, сприяють професійному самовизначенню. До таких спецкурсів належать «Основи підприємницької діяльності», «Основи споживчих знань», «Основи бухгалтерського обліку», «Основи маркетингу» тощо.

Основна мета програми курсу «Основи економіки» – формування економічного мислення, що дасть учням змогу свідомо розв’язувати проблеми, які постають перед ними в житті[13, c. 37].

Програма курсу «Основи економіки» складається з п’яти основних розділів.

1. Основними питаннями першого розділу «Вступ до економіки» є загальні поняття сучасної економіки. У процесі вивчення цього розділу учні повинні ознайомитися з предметом і методами дослідження, які застосовуються в економічній науці, розглянути основні проблеми економіки і вияснити, як вони роз’вязуються в різних економічних системах, а також навчитись класифікувати суб’єкти економічних відносин.

2. У другому розділі «Економіка домашнього господарства» учні ознайомлюються із сутністю економічних потреб та інтересів, змістом домашнього господарства як економічного суб’єкта. У розділі висвітлюються поняття про сімейний бюджет, основні джерела формування сімейного бюджету та структуру видатків сім’ї, а також форми економічних відносин домашнього господарства з державою. Практичні роботи учнів спрямовуються на формування умінь визначати організаційні заходи ефективного домашнього господарства.

3. Третій розділ «Економіка підприємства (фірми). Підприємство» присвячений вивченню процесу виробництва на підприємстві, основних видів і змісту підприємницької діяльності, функцій ринкової інфраструктури, а також основних складових менеджменту (управління) і напрямів маркетингової діяльності. При цьому розглядаються такі основні поняття як капітал, функції і види грошей, витрати виробництва. У процесі практичних робіт учні повинні навчитись розраховувати продуктивність праці, визначати собівартість продукції, складати графіки попиту, пропозиції та ринкової рівноваги, проводити розрахунок норми та маси прибутку.

4. У четвертому розділі «Національна економіка» розглядаються структура національної економіки, основні економічні показники господарювання на макрорівні, складові фінансово-грошової системи країни, соціальний захист населення, адміністративні та економічні методи державного регулювання економіки. Ряд практичних робіт учнів на заняттях із даного розділу спрямовано на розрахунки основних показників результативності функціонування економіки на національному рівні, рівня інфляції за вихідними даними, аналіз дохідної та витратної частин державного бюджету України за рік.

5. Основними поняттями п’ятого розділу «Міжнародна економіка» є поняття про світове господарство та закономірності його розвитку, міжнародний розподіл праці, форми міжнародної економічної інтеграції, провідні міжнародні валютно-фінансової організації. У процесі вивчення цього розділу учні залучаються до аналізу торговельного та платіжного балансу України за відповідний рік[7, c. 14-16].

1.2. Моделі викладання основ економіки

До основних моделей викладання навчального матеріалу відносять: моделювання, проектування, дослідження, ділові ігри тощо.

Моделювання – це такий метод навчання, який передбачає залучення учнів до вирішення спрощених реальних процесів. При цьому учні виконують роль реальних персонажів (виробників продукції, споживачів). Перед ними ставляться конкретні цілі, наприклад, одержати прибуток. Для виконання ролей учням пропонуються ті чи інші ресурси, і їм доводиться приймати рішення щодо їх використання.

Моделювання навчального процесу включає в себе такі етапи:

а) введення понять, які вивчаються на уроці;

б) визначення ролей і ресурсів, необхідних для виконання кожної ролі;

в) встановлення необхідних правил і формулювання вказівок про виконання гри;

г) проведення гри;

д) підбиття підсумків подій, які відбувалися;

ж) обговорення труднощів і способів їх подолання[2, c. 7-8].

Прикладом моделювання навчального процесу може бути гра «ЕКОНО» (методика Національної Ради економічної освіти США), поміщена у методичних рекомендаціях для вчителів економіки «Моя економіка» (автори Л.П.Крупська і інші) у процесі вивчення теми «Кругообіг економічної діяльності».

На початку уроку учням розкривають такі основні поняття теми: кругообіг товарів, послуг, виробничих ресурсів і грошових платежів; виробничі ресурси; платня за ресурси; взаємозалежність.

Учням пропонується взяти участь у моделюванні реального процесу. З цією метою клас поділяють на дві половини. Учні однієї групи представлятимуть ділові фірми, учні другої – домогосподарства. Кожна ділова фірма має отримати 1000 грн. у вигляді 10 банкнот по 100 грн. і знак фірми, щоб відрізнятися впродовж гри. Кожне домогосподарство має отримати 15 карток «Ресурси домогосподарств» (необов’язково давати домогосподарству однакову кількість карток кожного виду ресурсів).

Учням доручається прочитати інструкцію до гри. У цій грі учні гратимуть роль домогосподарства або ділової фірми.

* Домогосподарства: їх роль полягає в тому, щоб продати діловим фірмам трудові та природні ресурси і капітал, потрібні їм для виробництва товарів і послуг. Далі потрібно використати дохід, зароблений внаслідок продажу цих виробничих ресурсів, щоб купити у фірм товари і послуги, які домогосподарство хоче споживати. У даній грі ці товари і послуги називаються Еконо. Успіх домогосподарства вимірюватиметься кількістю нагромаджених ними Еконо. Домогосподарства отримують 15 карток «виробничих ресурсів». Вони можуть продати відразу всі свої ресурси, оскільки їх ціна може змінюватися впродовж гри. Втім, чим більше ресурсів вони продадуть, тим більше грошей для придбання Еконо зароблять. Нехай спробують продати всі свої картки ресурсів до завершення вправи, оскільки лише кількість Еконо, якою вони володітимуть, враховуватиметься після закінчення гри.

Ділові фірми: їх роль полягає у тому, щоб постачати товари і послуги, яких бажають домогосподарства, і одержати в процесі цього доход. У даній вправі єдиним товаром, який бажають купити домогосподарства, є Еконо. Для виробництва одного Еконо фірми мають придбати 1 одиницю трудових ресурсів, 1 одиницю природних ресурсів і 1 одиницю капіталу. Вони повинні купувати ці ресурси у домогосподарств за найвигіднішою ціною, про яку їм вдасться домовитися. Після нагромадження 1 одиниці кожного з ресурсів, фірми можуть здати набір із трьох карток на Фабрику Еконо, яка виробить для них 1 Еконо. Фірми можуть далі продати Еконо будь-якому домогосподарству за найвигіднішою ціною, про яку їм вдасться домовитися. Щоб отримати доход, вони мають продати Еконо на суму, що перевищує їхні витрати виробництва, які у цій грі становлять заробітна плата, виплачена трудовим ресурсам, рента, сплачена за використання природних ресурсів, і відсоток, сплачений за використання капіталу. Фірми можуть далі використати отримані гроші, щоб купити нові виробничі ресурси для виробництва і продажу нових Еконо. На початку гри фірми мають 1000 грн. Їхній діловий успіх вимірюватиметься гривнями прибутку, який вони зможуть заробити впродовж гри. Фірми повинні намагатися продати всю свою продукцію до завершення гри. Якщо у них вичерпалися гроші й немає Еконо для продажу, вони мусять оголосити себе банкрутом і повернутися на своє місце.

Кілька слів про ціни. У цій вправі використовуються лише банкноти по 100 грн. Можна запровадити й інші ціни, окрім 100 грн, 200 грн, 300 грн тощо, комбінуючи кілька предметів в одній операції. Наприклад, дві картки «виробничих ресурсів» можна продати за 300 грн, що еквівалентно ціні 150 грн за кожну, п’ять карток можна продати за 300 грн, що еквівалентно ціні 60 грн за кожну. Проте, учні мають домовлятися про ціну, за якою може відбутися обмін з використанням банкнот запропонованої у грі вартості. Пропонований діапазон цін на картки «Виробничих ресурсів» від 50 грн до 300 грн, проте будь-яка ціна, про яку домовились покупці та продавці і яка може бути сплачена з використанням банкнот у 100 грн, є прийнятною.

Треба розмістити знак «Фабрика Еконо» в тому місці класу, де фірми можуть обмінювати набори з однієї картки «Природні ресурси», однієї картки «Трудові ресурси» та однієї картки «Капітальні ресурси» на один Еконо. Еконо представляє товари та послуги, які продаватимуться домогосподарствам. У ролі персоналу Фабрики Еконо можуть виступати учитель або один із учнів.

Дальше доцільно обговорити інструкції до гри і дати відповіді на всі питання, що виникли. Учні можуть мати до 20 хвилин для обмінних операцій, але після того, як чверть або третина домогосподарств продали всі свої картки, оголосіть, що обмін закінчиться за п’ять хвилин. Учні мають знати заздалегідь, коли закінчуються операції, щоб спланувати організований продаж виробничих ресурсів і продуктів, які в них залишились. Переконайтесь, що домогосподарства знають, що їм слід продавати свої картки за гроші і використовувати гроші для купівлі Еконо. Фірми мають платити гроші за картки виробничих ресурсів і потім продавати Еконо домогосподарствам.

У процесі спостереження за грою треба звертати увагу на те, що деякі домогосподарства спробують обійти виробничий процес, принісши свої картки ресурсів безпосередньо на Фабрику Еконо. Треба пояснити, що у них немає знаку фірми і вони не можуть виробляти Еконо.

На завершення моделювання реального процесу доцільно обговорити з учнями інформацію, яку вони набули завдяки участі у грі. Проаналізувати відповіді учнів, розглянувши схему кругообігу. Призначити одного учня, щоб він написав свій варіант завершеної схеми кругообігу, і нехай решта учнів оцінить його. Продемонструвати схему кругообігу і пояснити кругопотік виробничих ресурсів (чинників виробництва), товарів і послуг (продуктів) та грошових платежів[3, c. 39-40].

Моделювання має ряд переваг над традиційними методами навчання. Так, як показують дослідження, залучення учнів до участі у моделюванні реальних процесів сприяє кращому запам’ятовуванню навчального матеріалу і формуванню у них позитивного ставлення до навчального предмета. При цьому учні набувають більшої впевненості у власних здібностях приймати конкретні рішення. Зокрема, у моделюванні бізнесу учням доводиться вирішувати, яку ціну призначити за свою продукцію. Також вони знайомляться з теоретичною моделлю реального життя, наприклад, як на ринках встановлюються ціни.

Разом із тим, моделювання, як і кожна методика навчання, має деякі недоліки. Так, наприклад, щоб його можна було застосовувати у навчальному процесі, треба спрощувати реальні процеси, з іншого боку, велике спрощення реальних процесів може призвести до спотворення економічних знань.

Проектування – це такий метод навчання, який передбачає формування в учнів знань, умінь і навичок через проектну діяльність. В основу методу проектування покладена ідея, яка складає суть поняття «проект» і передбачає вирішення якої-небудь проблеми на основі знань із різних наук. Наприклад, дуже гострою залишається проблема міст – забруднення навколишнього середовища відходами побуту. Виникає проблема: як домогтися повної переробки всіх відходів? Тут потрібні знання хімії, екології і економіки.

Дослідження – це такий метод навчання, який передбачає залучення учнів до аналізу проблем і виявлення у них закономірностей, які допомогли б їм переконатися у правильності висунутих гіпотез.

Слово «гіпотеза» в перекладі з грецької мови означає «основу», «передбачення». Це передбачувальні судження і разом з тим – сам процес висунення, обґрунтування і доведення якихось ідей.

Гіпотеза – не просто припущення, а обґрунтована пропозиція. Доводити її можна різними шляхами – аналогією, експериментом, застосуванням загального закону в конкретній ситуації.

Один із методів інтенсивного вирішення гіпотез – «мозковий штурм» чи «мозкова атака». Цей метод полягає в колективній творчості з вирішення якоїсь проблеми. В пошуках істини учасники зустрічі думають над певною проблемою чи гіпотезою, доповнюють один одного, підхоплюють і розвивають корисні ідеї, виявляють свої творчі здібності, розвивають творче мислення. Від дискусії метод «мозкового штурму» відрізняється новизною проблеми і відсутністю готових рішень, більшою самостійністю і творчою активністю учасників, комплексним підходом до вирішення проблеми.

Ділова гра – це імітаційний процес систем, явищ і процесів, тобто процес аналізу, оцінки, вироблення і прийняття рішення для конкретної навчальної ситуації в умовах, максимально наближених до реальних.

Традиційно назву «ділові ігри» відносять до ігор, які відображають економічні процеси. Перша ділова гра була розроблена у Великобританії ще у 1912 році. Вона була спрямована на вивчення проблеми коливання збуту в умовах жорсткої конкуренції. У вітчизняній педагогіці ділові ігри почали застосовуватись у 30-х роках. Їхні назви і форми дещо відрізнялись від сучасних, але основні концепції у них уже спостерігались. Вони називалися диспетчерськими іграми або організаційно-виробничими випробуваннями і мали багато спільного з військовими іграми на картах.

У 50-х роках в США почали переорієнтовувати ігрові моделі, які використовувались для підготовки постачальників військових частин, на сферу бізнесу, і, зокрема, для навчання учасників конкурентної боротьби й оцінювання їхніх управлінських навичок. Найбільш відомою стала гра американської асоціації управління, створена у 1957 році. Вона поклала початок серії ігор, присвячених загальним проблемам управління[5, c. 44-46].

Однією з найважливіших ознак ділової гри є наявність в ігровому колективі загальної мети. Її досягнення забезпечується певним порядком діяльності та взаємодії учасників гри, підведення їх до однієї мети, вирішення конфліктних ситуацій, що виникають під час проведення гри. Правильне формулювання спільної мети ігрового колективу дозволяє якісно побудувати структуру гри, раціонально сформулювати рольову мету учасників, намітити конфліктні ситуації, які необхідні для активізації ділової гри.

Для ділової гри обов’язкова наявність ролей, які учасники виконують згідно з правилами, встановленими для даної гри. Рольова мета учасникам визначається умовами гри. Для активізації ділової гри до неї вводять додаткову ігрову, рольову мету, яка стимулює певні конфліктні ситуації.

Будь-які ігри передбачають наявність таких основних етапів.

1. Вступна частина (мета гри).

2. Підготовча частина (правила гри).

3. Визначення ролей і ресурсів для кожної ролі.

4. Проведення ділової гри.

5. Аналіз результатів, підбиття підсумків гри.

Обов’язковими елементами ділової гри мають бути: об’єкт імітації, мета і завдання гри, галузь застосування, суть проблемної (конфліктної) ситуації, комплект ролей та функцій гравців, правила й умови гри, система ігрових оцінок[10, c. 19].

Розділ 2. Аналіз навчальноїпрограми економічної дисципліни для учнів старших класу

2.1. Варіанти навчальних програм з економіки в старших класах

У старшій школі економіка як базова дисципліна вивчається у 10-х класах усіх профілів. З урахуванням профільного навчання у старшій школі є можливість застосовувати різні підходи до економічної освіти старшокласників. У школах, ліцеях, класах з поглибленим вивченням економіки, крім обов'язкового, – курси за вибором з конкретних напрямів економіки. Варіанти навчальних програм залежать від концепції економічної освіти у конкретному ЗНЗ та кількості годин, виділених на вивчення економіки. Так, для вивчення економіки лише у 10 кл. (в 11 кл. економіка не вивчається) можна застосовувати два підходи:

Перший (70 годин на рік) – навчальні програми:

• за редакцією Ковальчук Г.О. та ін.

• за редакцією Радіонової І.Ф.;

• за редакцією Крупської Л.П.;

• за редакцією Степаненко С.В.

Другий (35 годин на рік) — навчальні програми:

• за редакцією Ковальчук Г.О. та ін.;

• за редакцією Крупської Л.П.

Вивчати економіку в 10-11 кл. можна таким чином:

в 10-му класі:

• за редакцією Ковальчук Г.О. та ін.;

• за редакцією Радіонової І.Ф. – вивчаються І, II, III роз-діли;

• за редакцією Крупської Л.П – вивчаються І, II, III, IV розділи.

в 11-му класі продовжується навчання за програмами:

• за редакцією Ковальчук Г.О. та ін.;

• за редакцією Радіонової І.Ф, – вивчаються IV, V, VI розділи;

• за редакцією Крупської Л.П – вивчаються V, VI, VII, VIII розділи.

Кількість годин на вивчення економічних дисциплін може бути збільшено за рахунок варіативної складової. Такі можливості є як в основній, так і у старшій школі.

Все більшої популярності в школах України набуває курс «Основи споживчих знань». Для викладання «Основ споживчих знань» в загальноосвітній школі розроблено програми і методичні посібники:

— Основи споживчих знань: Навчально-методичний посібник для загальноосвітніх навчальних закладів: 1-12 кл. / Гільберг Т.В., Довгань А.І., Капіруліна С.Л. та інш.: За загальною редакцією Бескової Н.В., Єрохіної А.С., Максименко К.О., Овчарук О.В. – К.: Навчальна книга, 2008. – 816 с.: іл.

Цей курс побудовано за принципом спіралі, в основі якої лежить поглиблення знань із теми з кожним наступним роком навчання. Важливу роль при такому підході відіграють знання з інших предметів. Тому єдиний наскрізний курс «Основи споживчих знань» пропонується викладати за такою схемою:

9-й клас – «Права споживачів».

10-й клас – «Основи споживчих знань. Економіка споживання».

11-й клас – «Основи споживчих знань. Споживач і держава».

12-й клас – «Основи споживчих знань».

Переваги такого підходу полягають у можливості навчального закладу обирати будь-який із названих модулів, кожен з яких може виступати або як продовження попереднього модуля, або як окремий курс за вибором у будь-якому класі. Окрім того, кожен із названих модулів може доповнювати той чи інший навчальний предмет (наприклад, « Споживча етика» – курс «Етика» у 5-6 класах, «Споживання і здоров’я» – курси «Основи здоров’я» і «Біологія» в усіх класах, «Права споживачів» – курс «Правознавство», «Економіка споживання» – курс «Основи економіки» тощо.)[4, c.13-15]

З метою популяризації курсу «Основи споживчих знань» серед учнівської молоді, Міністерством освіти і науки України, спільним проектом ЄС та ПРООН «Спільнота споживачів та громадські об’єднання» започатковано Всеукраїнський конкурс для школярів двох вікових категорій: 12-14 років – «Зелене споживання», 15-17 років – «Молодь тестує якість».

Класи з поглибленим вивченням економіки формуються, як правило у складі школи ІІ ступеня (8-9 класи) та ІІІ ступеня (10-12класи). З метою поглибленого вивчення економіки можна використати програму Основи економіки, 8-11 кл. (І.І. Климюк). – Збірник програм з економіки для загальноосвітніх навчальних закладів, частина ІІ, с. 6 — 67: Кам’янець Подільський «Аксіома» 2008 р., а також Програма для класів з поглибленим вивченням економіки за редакцією Кириленко Л. М., Крупської Л.П., Пархоменко І.М., Тимченко І.Є., Збірник програм з економіки для загальноосвітніх навчальних закладів, частина І, с. 68-82.: Кам’янець Подільський «Аксіома» 2008 р.

У класах з поглибленим вивченням економіки більша частина часу відводиться на вивчення тільки курсу “Основи економіки”. Навчальний час на поглиблене вивчення предмета формується так: години інваріантної складової на цей предмет (рівень стандарту), плюс додаткові години варіативної складової (усі або частина). Решта годин варіативної складової на вивчення курсів за вибором, факультативів тощо, з урахуванням інтересів учнів.

Класи з поглибленим вивченням окремих предметів працюють за відповідними навчальними програмами, затвердженими Міністерством освіти і науки України.

У старшій школі предмет “Основи економіки” вивчається в 10-х або 10-11-х класах загальноосвітніх навчальних закладів. Програмами, рекомендованими Міністерством освіти і науки України в класах суспільно–гуманітарного профілю на вивчення економіки відводиться 2 години в 10-му класі і 1 година в 11-му класі. В класах з іншими профілями навчання – 1 година в 10-му класі. Варіант вивчення “Основ економіки” має бути обраний на початок 10-го класу, щоб вчителі могли спланувати курс (на один чи на два роки навчання, на одну годину на тиждень, чи більше). Якщо курс “Основи економіки” вивчається лише у 10-му класі (1 год. з інваріантної складової або 2 год. у випадку 1 год. з інваріантної складової та 1 год. з варіативної складової), то в 11-му класі пропонується викладання курсів за вибором за рахунок 1 год. з варіативної складової[12, c. 10-11].

Курси за вибором повинні мати переважно прикладний характер. До робочих планів профільних класів можуть входити кілька курсів за вибором і факультативів. Тим самим забезпечується гнучка система профільного навчання, яка надає учням можливість обрати індивідуальну освітню програму. Поглиблене вивчення здійснюється за спеціальними програмами або за модульним принципом: програма «Основи економіки» доповнюється курсами за вибором певного спрямування. З метою більш повного врахування й розвитку навчально-пізнавальних інтересів учнів, їх нахилів і здібностей, вчителю надається право змінювати до 30 % обраної елективної навчальної програми. Нижче наведено навчально–методичне забезпечення елективних курсів (спецкурсів за вибором та факультативів) економічного спрямування, які можуть бути внесені до робочих програм за рахунок варіативної частини в старшій школі:

1. Основи підприємницької діяльності, програма 10-11 кл. (З.С. Варналій, В.І. Сизоненко). Основи підприємницької діяльності: Підручник для 10-11 кл. загальноосвітніх навчальних закладів, ліцеїв та гімназій. (З.С. Варналій, В.І. Сизоненко). – К.: Знання України. 2003. Основи підприємництва: Навчальний посібник. (З.С. Варналій). – К.: Знання Прес. 2002.

2. Власна справа (Основи малого бізнесу), програма для 10-11 кл. (Г.О. Горленко). Власна справа (Основи малого бізнесу). Навчальний посібник / Г.О. Горленко./ — Кам'янець-Подільський: Абетка-Нова, 2003.

3. Основи менеджменту. Програма для 10(11) кл. загальноосвітніх навчальних закладів. (Г.О. Горленко)

4. Основи інтелектуальної власності, програма для 10-11 кл. загальноосвітніх навчальних закладів. (П.М. Цибульов та ін.). Основи інтелектуальної власності. Навчальний посібник/ Цибульов П.М./ – К.: «Інститут інтелектуальної власності і права», 2003. Рекомендовано МОН України (лист від 06.09.2002, № 1/11-2978).

5. Основи споживчих знань, програма для 8-10 кл. (Авт. І.В. Шебулдаєва), Основи споживчих знань. Навчальний посібник. /І.В. Шелбудаєва./ – Кам'янець-Подільський: Абетка-Нова, 2002.

6. Основи споживчих знань, посібник для вищих навчальних закладів (Вегера С.А., Єрохіна А.С., Максименко К.О., Притульська Н.В., Ханик – Посполітак Р.Ю.: За заг. Редакцією Максименко К.О., Овчарук О.В. – К.: «К.І.С.», 2008. – 192 с.)

7. Основи споживчих знань: Навчально-методичний посібник для загальноосвітніх навчальних закладів: 1-12 кл. / Гільберг Т.В., Довгань А.І., Капіруліна С.Л. та інш.: За загальною редакцією Бескової Н.В., Єрохіної А.С., Максименко К.О.,

Овчарук О.В. – К.: Навчальна книга, 2008. – 816с.: іл.

8. Ділова активність, програма 8-9 кл. загальноосвітніх навчальних закладів. Розробник — авторський колектив зі Львова і Львівської області. Ділова активність: Методичний посібник з дидактичним наповненням для вчителів економіки та основ підприємницької діяльності. – Львів. ТзОВ «Аз-Арт». 2001.

9. Основи економіки, програма 8-11 кл. (І.І. Климюк). – К.: Шкільний світ, 2001 р. Конспект лекцій з економіки для старших класів./ І.І. Климюк/ Кам'янець-Подільський: Абетка-Нова, 2005. Методичний посібник для вчителів до «Конспекту лекцій для учнів старших класів»/ І.І. Климюк/ – Кам'янець -Подільський: Абетка-Нова, 2005.

10. Прикладна економіка, 10-11кл. Джуніор Ечівмент Україна. Прикладна економіка, 10-11 кл. Джуніор Ечівмент Україна. К.: АртЕк, 2004 р.

Окрім вищеперерахованих курсів за вибором, до викладання можуть бути запропоновані курси з фінансової математики, основ менеджменту, з проблем глобалізації, основ сімейного господарювання. З повним переліком програм та їх змістом можна ознайомитись у збірнику програм з економіки для загальноосвітніх навчальних закладів у двох частинах: Кам’янець Подільський «Аксіома», 2008 рік[1, c. 9-10].

2.2. Основні види оцінювання навчальних досягнень учнів старших класів

Основними видами оцінювання навчальних досягнень учнів є поточне та підсумкове (тематичне, семестрове, річне), державна підсумкова атестація.

Поточна оцінка виставляється до класного журналу в колонку з надписом, що засвідчує дату проведення заняття, коли здійснювалося оцінювання учня (учениці). Поточні оцінки з економіки можуть бути виставлені за різні види роботи учнів на уроці, що передбачають оцінку знань. Це може бути усне опитування учнів, контрольні завдання у вигляді самостійної роботи, контрольної роботи, проведена практична робота. Рекомендуємо контрольні види опитування проводити у вигляді тестового опитування, розв’язування задач та вправ.

Тематична оцінка виставляється до класного журналу в колонку з надписом Тематична без дати. Кількість тематичних оцінок, яку виставляє учитель за семестр залежить від навантаження з предмету. У випадку, якщо навантаження з економіки складає одну годину на тиждень, то кількість тематичних оцінок складає не менше двох за семестр, а у випадку дві години на тиждень не менше трьох тематичних оцінок за семестр.

При виставленні тематичної оцінки враховуються всі види навчальної діяльності, що підлягали оцінюванню протягом вивчення теми. При цьому проведення окремої тематичної атестації при здійсненні відповідного оцінювання не передбачається.

Тематична оцінка коригуванню не підлягає.

Семестрова оцінка виставляється без дати до класного журналу в колонку з надписом „І семестр”, „ІІ семестр”. Семестрове оцінювання здійснюється на підставі тематичних оцінок. При цьому мають враховуватися динаміка особистих навчальних досягнень учня (учениці) з предмета протягом семестру, важливість теми, тривалість її вивчення, складність змісту тощо.

Семестрова оцінка може підлягати коригуванню. Скоригована семестрова оцінка виставляється без дати у колонку з надписом „Скоригована” поруч із колонкою І семестр або ІІ семестр. Колонки для виставлення скоригованих оцінок відводяться навіть за відсутності учнів, які виявили бажання їх коригувати.

У триденний термін після виставлення семестрової оцінки батьки (особи, які їх замінюють) учнів (вихованців), які виявили бажання підвищити результати семестрового оцінювання або з певних причин не були атестовані, звертаються до керівника загальноосвітнього навчального закладу із заявою про проведення відповідного оцінювання, у якій мотивують причину та необхідність його проведення.

У разі, якщо учневі не вдалося підвищити результати, запис у колонку „Скоригована” не робиться.

Річна оцінка виставляється до журналу в колонку з надписом „Річна” без зазначення дати не раніше, ніж через три дні після виставлення оцінки за ІІ семестр.

Річне оцінювання здійснюється на основі семестрових або скоригованих семестрових оцінок[11, c. 35-37].

Дуже важливою для вчителя є робота з постійного підвищення власного фахового рівня. З метою самоосвіти рекомендуємо передплатити науково – методичні журнали:

1. “Географія та основи економіки в школі” (передплатний індекс – 74636) видавництва “Педагогічна преса”

2. “Економіка в школах України” (передплатний індекс 90807) ТОВ видавнича група “Основа”

Важливу роль у професійному зростанні вчителів економіки відіграють засідання методичних об’єднань. Пропонуємо орієнтовну тематику питань, які можуть бути розглянуті на засіданнях районних методичних об’єднань:

1. Аналіз та рекомендації щодо підготовки та проведення І-ІІ етапів олімпіад;

2. Курсова перепідготовка вчителів економіки;

3. Проведення тематичного оцінювання з економіки;

4. Особливості викладання економіки в молодшій школі;

5. Особливості викладання економіки в основній школі;

6. Проблеми поглибленого вивчення економіки в закладах нового типу;

7. Проблеми викладання економіки у зв’язку з профілізацією навчального процесу;

8. Міжпредметні зв’язки в процесі викладання економіки.

9. Застосування інтеграційних інформаційних комплексів у викладанні економіки.

10. Інтерактивні методи у викладанні економіки.

11. Позакласна робота з економіки[17, c. 28-29].

Розділ 3. Розробка теми „Фінанси, їх сутність і функції” для вивчення в старших класах загальноосвітньої середньої школи

3.1. Методична розробка уроку засвоєння знань

Мета уроку:

• освітня — розкрити сутність таких понять: що таке фінанси, їх структура, основні функції.

• розвиваюча — вміння відстоювати власну думку, аналізувати певну ситуацію, вміння аргументувати.

• виховна — формування економічного світогляду учнів.

Обладнання: наочні засоби, підручник, конспект.

Структура уроку(45 хвилин):

1. Організаційний момент — 3 хвилини

2. Повідомлення теми й мети уроку — 3 хвилини

3. Виклад нового матеріалу — 25 хвилин

4. Закріплення нового матеріалу — 7 хвилин

5. Підведення підсумків — 5 хвилин

6. Домашнє завдання — 1 хвилина

І. Організаційний момент: привітання з учнями, представлення себе, перевірка присутніх на уроці.

Повідомлення теми і мети уроку:

Тема уроку: «Фінанси, їх сутність і функції».

Мета уроку: визначити суть фінансів, зрозуміти їх структуру, розглянута основні функції.

Виклад нового матеріалу: лекція

ІІ. Активізація та мотивація діяльності.

ІІІ. Хід уроку:

План:

1.Поняття та сутність фінансів

2. Основні ознаки фінансів

3. Засади функціонування фінансів

1. Фінанси є однією з найбільш важливих і складних економічних категорій. Без них неможливе функціонування держави і діяльність юридичних та фізичних осіб, оскільки саме вони забезпечують вартісний рух створеного у суспільстві валового внутрішнього продукту (ВВП), відображаючи досить складні відносини, що виникають при цьому. Головним їхнім призначенням є забезпечення кожної фізичної особи, кожного суб’єкта підприємництва, кожної державної структури, а отже і суспільства загалом, достатніми для здійснення їх діяльності грошовими коштами.

Фінанси — це одна із важливих складових частин практично кожного виду діяльності. Зокрема, вони є невід'ємною стороною діяльності державних органів управління, підприємств, об'єднань підприємств і установ, фізичних осіб, партій, доброчинних організацій, міжнародних корпорацій. Фінанси пов'язані з формуванням, обміном, розподілом і використанням валового внутрішнього продукту (ВВП) і національного багатства. Проведення різноманітних видів діяльності передбачає мобілізацію грошових ресурсів, необхідних для забезпечення відповідної діяльності, розподіл мобілізованих фінансових ресурсів, та організацію раціонального використання мобілізованих ресурсів.

Фінанси — це діяльність суб'єктів пов'язана з формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів з метою вирішення поставлених задач. До суб'єктів фінансових відносин відносяться державні органи управління, підприємства і установи, громадяни і групи громадян, іноземні інвестори, міжнародні фінансові організації та ін. Цілі, які ставлять перед собою ті або інші суб'єкти, залежать від сфери їх діяльності, організаційних форм, розвитку відносин з іншими суб'єктами та багатьох інших факторів.

Фінанси мають як видиму, зовнішню, форму прояву, так і внутрішній зміст. Видима сторона фінансів проявляється у грошових потоках, які рухаються між суб’єктами фінансових відносин. Ці потоки — їх характер і форми, спрямованість і обсяги — є предметом практичної фінансової діяльності. Прихована, змістова, сторона фінансів пов’язана з тим, що відображають ті чи інші грошові потоки, а саме — рух вартості створеного у суспільстві валового внутрішнього продукту, тобто обмінні й розподільні відносини. Від налагодженості цих відносин залежить ефективність економічної системи і розвиток суспільства. Обмінно-розподільні відносини характеризують внутрішню сутність фінансів і є предметом фінансової науки.

Фінанси — сукупність грошових відносин, пов’язаних з формуванням, мобілізацією і розміщенням фінансових ресурсів та з обміном, розподілом і перерозподілом вартості створеного на основі їх використання валового внутрішнього продукту, а за певних умов і національного багатства.

Окреслюючи засади фінансової теорії, по-перше, необхідно визначити основоположні елементи, що характеризують сутність такого специфічного і важливого явища, як фінанси, та, по-друге, здійснити їх відповідну структуризацію. Тобто, визначаючи фінанси, як і будь-яке інше явище, необхідно дати відповідь на просте і водночас надзвичайно складне запитання — що це таке і що воно в себе включає? Незважаючи на здавалось би очевидність трактування, сучасна фінансова наука однозначної відповіді на ці запитання не дає. Можна навести безліч визначень фінансів, які різняться не окремими специфічними ознаками і деталями, а самою сутністю поняття. Звернемося, наприклад, до книг зарубіжних авторів, виданих в Україні. У книзі «Фінанси» Е. Нікбахт і А. Гроппеллі, розглядаючи, по суті, фінанси підприємств, тобто мікрорівень економічної системи, визначають їх як «застосування різноманітних економічних прийомів для досягнення максимального достатку фірми або загальної вартості капіталу, вкладеного у справу».

Ш. Бланкарт у підручнику «Державні фінанси в умовах демократії», досліджуючи макроекономічний рівень, дає визначення не фінансів, а фінансової науки, характеризуючи її як «економічний аналіз державної діяльності». Але аналіз — це процес, тоді як будь-яка наука являє собою систему знань про певний предмет.

Детальне дослідження проблеми визначення державних фінансів проведено В. Л. Андрущенком у монографії «Фінансова думка Заходу в XX столітті (Теоретична концептуалізація і наукова проблематика державних фінансів)». Лейтмотивом переважної більшості визначень є характеристика державних фінансів як доходів і видатків держави, як суспільного багатства у формі грошей і кредиту, що перебуває у розпорядженні державних органів. При цьому фінанси тісно пов’язуються з грошима.

Вітчизняна фінансова наука виходить з того, що фінанси — це не просто гроші, доходи чи видатки або суспільне чи персоніфіковане багатство, а сукупність відносин, насамперед розподільного характеру, які опосередковуються через доходи і видатки підприємницьких структур, держави, фінансових інституцій і міжнародних організацій. У зв’язку з цим виникає питання, чи вказані відмінності у визначенні фінансів є справді абсолютно різним їх тлумаченням, чи це просто різні підходи до одного і того самого явища? Адже, характеризуючи зміст і конкретні прояви фінансів, у кінцевому підсумку всі вчені-фінансисти розглядають, може і по-різному, але одне й те саме: доходи та видатки підприємницьких структур і держави, заощадження та інвестиції, фінансові ресурси і фінансові результати.

Відмінності у визначенні фінансів вітчизняною та західною фінансовою наукою полягають у виборі тієї чи іншої сторони різноманітних проявів фінансів як відправної точки для їх ідентифікації і характеристики. Ключовими елементами визначення сутності фінансів та засад їх функціонування, яке полягає у постійному русі і кругообігу коштів, є характеристика фінансових відносин і фінансової діяльності. Фінансові відносини, відображаючи рух вартості від одного суб’єкта до іншого, характеризують обмінні, розподільні і перерозподільні процеси і проявляються у грошових потоках. Фінансова діяльність будь-якого суб’єкта проявляється у формуванні доходів і здійсненні витрат. Це водночас і різні, і тісно взаємопов’язані сторони прояву функціонування фінансів: адже, з одного боку, фінансові відносини завершуються формуванням доходів одного суб’єкта при здійсненні витрат іншим, а фінансова діяльність, з іншого боку, не може здійснюватись кожним суб’єктом відособлено — доходи надходять від когось, а витрати йдуть комусь.

Західна фінансова наука у визначенні фінансів більше виходить із прагматичного аспекту їх функціонування, тобто з погляду фінансової діяльності. Однак визначення нею фінансів як доходів і видатків фактично означає визнання і фінансових відносин у суспільстві, адже, ще раз підкреслимо, гроші нізвідки не беруться і нікуди безслідно не зникають, а доходи одного суб’єкта завжди є витратами іншого. Вітчизняна ж фінансова наука більше уваги приділяла й досі приділяє фінансовим відносинам, розглядаючи доходи і видатки як їх результат. Отже, можна зробити висновок, що ні явного протиріччя, ні принципових відмінностей у підходах до розуміння сутності фінансів у світовій фінансовій науці не існує.

На підставі усього викладеного вище можна дати наступне визначення: фінанси — це грошові відносини, що виникають в процесі розподілу і перерозподілу вартості валового суспільного продукту і частини національного багатства в зв'язку з формуванням грошових доходів і нагромадження у суб'єктів господарювання і держави, а також використанням їх на розширене відтворення, матеріальне стимулювання працюючих, задоволення соціальних і інших потреб суспільства.

Умовою функціонування фінансів є наявність грошей, а причиною появи фінансів служить потреба суб'єктів господарювання і держави в ресурсах, що забезпечують їхня діяльність. Фінанси незамінні тому, що дозволяють пристосувати пропорції виробництва до потреб споживання, забезпечуючи в сфері господарювання задоволення постійно відтворюваних змінних потреб. Це відбувається з допомогою формування грошових фондів цільового призначення. Розвиток суспільних потреб призводить до зміни складу і структури грошових (фінансових) фондів, що створюються в розпорядженні суб'єктів господарювання. З допомогою державних фінансів відбувається регулювання масштабів суспільного виробництва в галузевому і територіальному аспектах, захист навколишнього середовища і задоволення інших суспільних потреб. Фінанси об'єктивно необхідні, бо зумовлені потребами суспільного розвитку. Держава же може, враховуючи об'єктивну необхідність фінансових відносин, розробляти різноманітні форми їхнього використання: вводити або скасовувати різноманітні вигляди платежів, змінювати форми використання фінансових ресурсів і т.п.

Держава не може створювати те, що об'єктивно не підготоване ходом суспільного розвитку. Воно встановлює тільки форми прояву об'єктивно відносин, що назріли. Без фінансів неможливо забезпечити індивідуальний і суспільний кругобіг виробничих фондів на розширеній основі, регулювати галузеву і територіальну структуру економіки, стимулювати найновіші впровадження науково-технічних досягнень, задовольняти інші суспільні потреби.

2.Фінанси, як і будь-яке інше явище, мають певні ознаки, за якими їх ідентифікують. Більшість вітчизняних учених вважають, що суттєвою ознакою фінансів є їх розподільний і перерозподільний характер, а відносини обміну до них не належать. Однак формування доходів та здійснення видатків переважно на основі розподілу та перерозподілу вартості створеного продукту стосується лише державних фінансів. На рівні ж фінансів підприємств цей процес більшою мірою пов’язаний саме з обмінними відносинами. Водночас і обмінні, і розподільні, і перерозподільні відносини охоплюють ширше коло відносин, ніж фінанси, а тому не можуть бути їх ключовою ознакою.

Окремі фінансисти вважають, що характерною рисою фінансів є не просто розподільні чи обмінні відносини, а процес формування і використання фондів фінансових ресурсів чи грошових коштів. Значною мірою це правильно, але дещо обмежує розуміння фінансів. На макрорівні, у сфері державних фінансів, фондовий характер фінансових відносин яскраво виражений. Однак на мікрорівні, у сфері фінансів підприємств, ці відносини сьогодні, як правило, не пов’язані з формуванням і використанням фондів. Оскільки фінансові відносини можуть мати і фондовий, і канальний характер руху коштів, наявність фондів грошових коштів не є ключовою ознакою фінансів.

Головною ознакою, що визначає сутність і форму функціонування фінансів, є рух грошових потоків, у якому відображаються і фінансові відносини, і фінансова діяльність. Саме вони є тією універсальною властивістю, що поєднує всі аспекти функціонування фінансів. У них завжди чітко відображаються відносини двох суб’єктів з яскраво вираженим їх характером: обмін — оплата рахунків за товари і послуги; розподіл і перерозподіл — сплата податків, виплата дивідендів, отримання субсидій та ін. Вхідні потоки пов’язані або з формуванням фінансових ресурсів — надходження від розміщення акцій, отримання кредиту, бюджетні асигнування тощо, або з отриманням доходів — надходження оплати за товари, роботи, послуги. Вихідні потоки відображають або видатки чи витрати, або процес повернення фінансових ресурсів, що використовувались на поворотній основі, або розміщення тимчасово вільних ресурсів на фінансовому ринку.

Оскільки інструментом фінансових відносин є гроші, необхідно визначити співвідношення між категоріями «фінанси» і «гроші». Загальновідомим і визнаним усіма є твердження, що фінанси — це не гроші. Сфери функціонування грошей і фінансів, будучи досить широкими і розгалуженими, пересікаються у певному сегменті. Це пересічення настільки важливе, що визначає характер дії і грошей, і фінансів. З одного боку, фінанси неможливі без грошей, адже інструментом фінансових відносин є саме гроші, а зовнішнім, видимим проявом цих відносин є грошові потоки. З іншого боку, функціонування грошей без фінансів багато в чому втрачає сенс і зводиться до суто технічних питань обміну. Виходячи з цього врешті-решт зрозумілим стає побутове ототожнення фінансів і грошей.

3.Функціонування фінансів, що пов’язане з такими поняттями, як фінансові відносини, фінансова діяльність, гроші і грошові кошти, фінансові ресурси, доходи і видатки (витрати), відображено на схемі 1.

Вихідними фінансовими категоріями є доходи і видатки та фінансові ресурси. Доходи одного з суб’єктів завжди є видатками іншого. Під доходами розуміють отримане в результаті певної діяльності надходження грошових коштів. Доходи розглядаються у широкому і вузькому розумінні. У широкому розумінні — це всі надходження, які забезпечують фінансування видатків (витрат). У вузькому розумінні, це ті надходження, що відображають приріст вартості. Джерелом цих доходів є основні складові доданої вартості — заробітна плата, прибуток, позичковий процент, рента, непрямі податки.

Доходи розглядаються за стадіями і методами їх формування. За стадіями розрізняють первинні доходи, що отримані в процесі первинного розподілу доданої вартості, та вторинні, які формуються внаслідок перерозподілу первинних доходів. За методами формування виділяють продуктивні доходи — від певної продуктивної діяльності, та доходи від продажу і використання майна, ресурсів, у тому числі фінансових, чи певних прав. Крім того, доходи можуть поділятися на законні — отримані відповідно до чинного законодавства, та незаконні — одержані з порушенням законодавства.

Під витратами розуміють використання грошових коштів, що є в розпорядженні того чи іншого суб’єкта на даний момент, з метою забезпечення певних потреб. Витрати можуть здійснюватися за рахунок отриманих доходів чи наявних фінансових ресурсів.

Фінансові ресурси — це сума коштів, спрямованих в основні та оборотні засоби підприємств, на основі яких формуються продуктивні доходи. Основу фінансових ресурсів становить капітал. Однак, з одного боку, не весь капітал має форму фінансових ресурсів (наприклад, резервний та непрацюючий капітал), а з іншого — фінансові ресурси можуть формуватись і шляхом залучення та запозичення коштів.

Характеристика фінансових відносин пов’язана з виділенням їх об’єктів і суб’єктів. Об’єктами даних відносин є національне багатство і вироблений ВВП (схема 2).

Схема 2

Розподіл ВВП є необхідною передумовою забезпечення безперервності виробництва. Фінанси виконують роль сполучної ланки між кількома виробничими циклами, без них неможливе відтворення виробництва — ні просте, ні розширене. Тому, з одного боку, розподіл ВВП є закономірною необхідністю. З іншого боку, саме ВВП як об’єкт фінансових відносин характеризує нормальну фінансову ситуацію: суспільство розподіляє і відповідно споживає чи нагромаджує те, що воно створює.

За умов, коли об’єктом фінансових відносин є національне багатство, для формування доходів використовується те, що створене попередніми поколіннями або дане природою. Закономірним таке явище можна назвати тільки в тому разі, коли існують зайві основні засоби чи матеріальні ресурси, які не використовуються, а також коли є значні запаси природних ресурсів, що перевищують потреби даної країни. В інших випадках розпродаж національного багатства означатиме звичайне «проїдання» ресурсів. У свою чергу, це може бути викликане економічною чи фінансовою кризою, коли іншого виходу практично не існує, чи безвідповідальною фінансовою політикою.

Суб’єктами фінансових відносин у процесі створення ВВП є підприємці, робітники і службовці, держава (схема 3).

Схема 3

Права підприємців та робітників і службовців відображають їх незаперечні права власності на вироблений ВВП. У межах державного сектора економіки такі самі права власності належать державі, яка в даному випадку є звичайним підприємцем.

Права держави як керуючої структури суспільства визначаються об’єктивними потребами встановлення системи фінансового забезпечення виконання державою її функцій. Необхідні державі кошти вона може акумулювати таким чином:

— заробляти як власник засобів виробництва;

— отримувати від природних ресурсів, що перебувають в її власності;

— мобілізувати шляхом перерозподілу доходів юридичних і фізичних осіб.

Права держави у розподільних відносинах регламентуються в законодавчій формі.

З позицій використання створеного ВВП суб’єктами фінансових відносин є юридичні та фізичні особи та держава. Це пов’язано з тим, що не всі фізичні особи беруть участь у створенні ВВП, а тому їх потреби забезпечуються через перерозподіл, який здійснює держава.

Фінансові протиріччя. Оскільки об’єкт фінансових відносин один, а суб’єктів троє, то ці відносини мають яскраво виражений суперечливий характер. Кожний суб’єкт прагне отримати якомога більше, але це можна зробити тільки за рахунок інших суб’єктів, які мають такі самі інтереси. Звідси випливає необхідність збалансування інтересів усіх суб’єктів.

Способи збалансування фінансових протиріч:

I. Установлення оптимальних пропорцій розподілу ВВП.

II. Забезпечення постійного одночасного зростання доходів кожного з суб’єктів.

Збалансування інтересів суб’єктів фінансових відносин досягається насамперед шляхом установлення оптимальних пропорцій розподілу ВВП, тобто таких, які відповідають вкладу кожного, зокрема й держави, у його виробництво.

Науково встановлених показників пропорцій розподілу і критеріїв ефективності на практиці не існує. Оцінювання проводиться опосередковано за показниками економічної ефективності та соціальної стабільності. Якщо економіка функціонує стабільно й ефективно, то значних протиріч у розподілі немає. Якщо соціальне напруження у суспільстві відсутнє, то воно в цілому задоволене пропорціями розподілу ВВП. Зазначені критерії оцінки відображаються у доволі точних економічних показниках — рівні ВВП (ВНП) на душу населення і темпах зростання ВВП.

Обсяг валового національного продукту на душу населення характеризує ступінь розвитку країни. Це один з основних критеріїв життєвого рівня населення окремих країн. Як відносний показник він характеризує, що підлягає розподілу в розрахунку на одного громадянина. Обсяг ВНП на душу населення за рік у різних країнах має дуже значні коливання. У розвинених країнах він становить 25—40 тис. дол. США, а в деяких, наприклад у Швейцарії, перевищує 40 тис. дол. У найменш розвинених країнах цей показник становить 80—100 дол. В Україні в останні роки рівень ВНП на душу населення перебував на рівні 700 дол. З 2001 р. наша країна входить до групи найбідніших країн світу.

Забезпечення постійного одночасного зростання доходів кожного з суб’єктів досягається на основі безперервного зростання ВВП. Темпи зростання ВВП характеризують динаміку фінансових відносин: чим вони вищі — тим більше задовольняються потреби в доходах. Психологічно передусім сприймається не стільки рівень ВНП на душу населення і маса доходів кожного суб’єкта, скільки їх динаміка. Постійне зростання доходів створює сприятливий клімат у суспільстві. Як відомо, будь-яке зменшення доходів і зниження життєвого рівня сприймається негативно, незалежно від того, який абсолютний розмір доходів. Навіть у найбагатших країнах негативно сприймається лише сповільнення темпів зростання доходів, не кажучи вже про їх падіння.

І навпаки, у бідних країнах сприятливою є ситуація зростання хоч і незначних доходів. Врешті-решт, саме постійне зростання доходів веде до їх високого рівня в розрахунку на душу населення.

Забезпечення зростання ВВП є основною формою вирішення фінансових протиріч у суспільстві. Падіння ВВП веде до фінансової кризи, яку не можна подолати, не зупинивши це падіння.

Характерні ознаки фінансів:

— обмінно-розподільний характер;

— рух вартості від одного суб’єкта до іншого;

— грошова форма відносин;

— формування доходів і здійснення видатків;

— еквівалентний (за призначенням) характер обміну та розподілу і нееквівалентний перерозподілу.

Основними у фінансах є відносини розподілу і перерозподілу. Відносини обміну в прямій формі складаються між юридичними і фізичними особами з приводу купівлі-продажу товарів і послуг. Разом з тим у відносинах розподілу можна помітити елементи обміну, а у відносинах обміну — ознаки розподілу. Наприклад, податки можна розглядати і як метод перерозподілу доходів юридичних та фізичних осіб, і як плату суспільства державі за виконання нею установлених функцій і надання відповідних послуг: скільки заплатили, стільки й отримали. У будь-яких відносинах обміну можливі елементи перерозподілу доходів, оскільки ціни, як правило, відхиляються від реальної вартості товарів та послуг. Слід пам’ятати, що в чистому вигляді обмін та розподіл і перерозподіл — це тільки наукові абстракції.

ІV. Підсумок. Визначається команда-переможець. Найбільш активним учасникам виставляються оцінки.

V. Домашнє завдання: повторити тему "Фінанси, їх сутність і функції" (за зошитом на друкованій основі та конспекту лекції).

3.2. Методична розробка уроку-гри з теми «Фінанси, їх сутність і функції»

Цілі гри: повторити й закріпити знання учнів, отримані під час вивчення курсу "Фінанси, їх сутність і функції ".

Визначити рівень економічної компетентності учнів 10 класу з пройденого матеріалу.

Ознайомити дітей з основними поняттями сучасного ринку, показати в ігровій формі фінансові відносини.

Розвивати в учнів інтерес до економіки, навички усного обчислення та роботи з калькулятором.

Виховувати спостережливість, уміння відстоювати власну думку, уміння працювати у групі (беруть участь дві команди учнів).

Обладнання: картки із запитаннями, папір, фломастери.

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент

Клас поділяється на чотири групи: дві групи — команди гравців, дві — уболівальники.

II. Хід гри

У ведучого два конверти. Капітани жеребкуванням визначають, яка команда гратиме за якими комп'ютерними столами.

Учитель. Сьогодні ми вирушимо в захоплюючу подорож казковою країною "Економіка". Багато цікавого чекає нас у дорозі. Казки, ребуси, загадки допоможуть вам вчасно потрапити на аукціон до Її величності Економіки. Але потрапити туди треба не з порожніми руками, а з еконами (так називаються гроші цієї казкової країни). Де їх узяти? Звичайно ж, чесно заробити, беручи участь у різних конкурсах. Одержувати їх ви будете, якщо вірно відповідатимте на запитання нашої подорожі. У ній беруть участь дві команди: "Фінансист" та "Брокер".

Представлення команд: їх назва, девіз, учасники.

У нас є два касири, які будуть рахувати гроші за кожну правильну відповідь (1 екон).

Наші правила: команда отримує запитання на картці, після обговорення відповідає капітан чи інший учасник команди (за дорученням капітана). Якщо команди не знають відповіді, то ми звертаємось до вболівальників.

Давайте ознайомимося зі схемою подорожі:

1. Розминка.

2. Конкурс капітанів.

3. Ти мені — я тобі.

4. Дерево економічної мудрості.

5. Розв'яжи задачу.

9. Аукціон.

1-й етап. Розминка. Для того щоби продовжити гру, вам треба відповісти на такі запитання:

1. Пригадайте, як характеризується поняття фінанси?

2. Як ви думаєте, хто має отримувати більшу зарплату і чому:

а) шахтар чи охоронець саду?

б) програміст після закінчення вищого навчального закладу чи програміст зі стажем 10 років?

2-й етап. Конкурс капітанів. Капітани обох команд залишаються біля дошки наодинці. Ведучий завдає запитання.

1. Охорактеризуйте фінанси як історичну категорію, передумови їх виникнення.

2. Наведіть визначення фінансів. їх ознаки та зв’язок з грошима.

3. Розкрийте основні фінансові категорії.

4. Охарактеризуйте зв’язок фінансів з іншими вартісними економічними категоріями (ціною, заробітною платою, кредитом).

5. Які ви знаєте функції фінансів, їх зв’язок.

3-й етап. Ти мені — я тобі. Команди вдома підготували один одному по п'ять запитань. Правильна відповідь нагороджується еконами.

4-й етап. Дерево економічної мудрості. На віртуальній ялинці "розвішані" папери із запитаннями. Учасники команди "знімають" ці папери по черзі, так, щоб у цьому конкурсі брали участь усі п'ять учасників команди, "розгортають" і відповідають на написані там запитання.

1. Що таке фінанси?

2. Що таке структура фінансів?

3. Які є функції фінансів? Наведіть приклади.

4. Які риси характеру притаманні сучасним фінансам?

5. Суспільне призначення фінансів.

6. Роль фінансів та їх об’єктивна необхідність

7. Вплив фінансів на суспільне виробництво.

8. Сутність, склад і характеристика фінансової системи.

9. Взаємозв’язок між сферами і ланками фінансових відносин.

10. Предмет науки про фінанси

8-й етап. Розв'яжи задачу.

Задача 1. Сергій Іванович поклав у банк гроші в сумі 2000 грн під 20 % річних. Розрахуй, яку суму отримає Сергій Іванович через один рік? Через два роки?

Задача 2. Ганна Андріївна взяла в банку гроші в сумі 2000 грн під 25 % річних. Розрахуй, яку суму сплатить Ганна Андріївна через один рік? Через два роки?

Аукціон. По закінченні гри команди підраховують кількість зароблених еконів. Оголошується переможець. Проходить нагородження команди-переможця й команди-другого призера.

III. Підсумок уроку. Ось і завершилась цікава та захоплююча подорож до країни Економіки. Учасники гри підтвердили високий рівень знань з економіки. Усім щиро дякую.

Висновки

Отже, вивчення економіки у загальноосвітній школі:

· сприяє підвищенню рівнів навчальної, соціальної та професійної адаптації;

· є умовою становлення, розвитку та самореалізації окремої особистості;

· сприяє розвитку всієї системи господарювання;

· стає запорукою майбутнього благополуччя України.

З окремими поняттями ринкової економіки учні ознайомлюються, вивчаючи економічну і соціальну географію, глибші знання дає їм курс «Основи економіки». Вивчення супроводжується цілою низкою проблем та труднощів. Насамперед, вони пов'язані із засвоюванням значної кількості нових понять, з якими учні мало знайомі.

Реалії сьогодення свідчать, що багато ринкових понять ми запозичуємо з перекладної закордонної навчальної літератури, орієнтованої переважно на особливості американської економіки. Ще одна проблема, яка варта особливої уваги, — це спосіб або метод засвоєння знань. Педагогічна практика підтверджує, що найбільш ефективними залишаються інтерактивні методи навчання — дискусії, ділові, рольові та імітаційні ігри, які дають змогу учнівській молоді поринути в активно-контрольоване спілкування, за допомогою якого вони проявляють свою сутність.

Отже, хоч система шкільної освіти в Україні спрямована на адаптацію учнів до життя в існуючому соціальному середовищі, для її впровадження, на нашу думку, необхідне розроблення єдиного понятійного апарату в галузі вивчення економіки як шкільного предмета, а також проведення глибших економічних досліджень України перехідного періоду та ширше висвітлення в шкільному курсі економіки особливостей дії економічних законів розвитку суспільств в умовах сучасного розвитку світової економічної спільноти.

Список використаної літератури

1. Бєскова Н. Методичні рекомендації до вивчення економіки у 2007/ 08 навчальному році //Географія та основи економіки в школі. — 2007. — № 6. — C. 7-10

2. Ковальова Л. Інноваційні форми і методи викладання економіки в школі //Географія та основи економіки в школі. — 2007. — № 3. — C. 7-8

3. Костенко В. Інтелектуальна гра з економіки //Економіка в школах України. — 2007. — № 6. — C. 39-40

4. Лихач Н. Моделювання практичної частини програми курсу "Основи економіки) //Економіка в школах України. — 2007. — № 6. — C. 13-19

5. Матвієнко В. З економікою на "ти" //Відкритий урок: розробки, технології, досвід. — 2008. — № 12. — C. 44-48

6. Мовчан О. Використання інформаційно-комунікаційних технологій під час вивчення економіки //Географія та основи економіки в школі. — 2007. — № 11-12. — C. 13-14

7. Пестушко В. Економіка. Вивчення і викладання. //Географія та основи економіки в школі. — 2005. — № 6. — C. 14-22

8. Повторення і закріплення навчального матеріалу //Економіка в школах України. — 2007. — № 4: Вкладка. — C. 8-14

9. Пужайчереда Л. Економічні задачі та їх розв‘язання //Економіка в школах України. — 2008. — № 10. — C. 33-39

10. Рябуха А. Використання ділових ігор на уроках економіки //Економіка в школах України. — 2009. — № 4. — C. 15-19

11. Совгіра С.В. Організація проблемного навчання в курсі економіки //Педагогіка і психологія. — 2007 . — № 1. — C. 35-46.

12. Сухова О. Формування мотивації навчальної діяльності учнів на уроках економіки //Економіка в школах України. — 2007. — № 6. — C. 10-12.

13. Топузов О. Методи проблемного навчання в процесі викладання економіки //Географія та основи економіки в школі. — 2007. — № 4. — C. 35-39.

14. Уткіна В. Формування інформаційної компетентності на уроках економіки //Економіка в школах України. — 2009. — № 6. — C. 11-14

15. Фелечко А. Міжпредметні зв‘язки при вивченні економіки //Економіка в школах України. — 2007. — № 11. — C. 15-19

16. Часнікова О. Освітні веб-ресурси як засіб розвитку фахової компетентності вчителів, що викладають курс "Основи економіки" О //Географія та основи економіки в школі. — 2009. — № 5. — C. 41-43

17. Шуканова А. Тренінг для вчителів економіки./ А. Шуканова //Географія та основи економіки в школі. — 2007. — № 11-12. — C. 27-30