Вступ

Актуальність теми. До початку XXІ ст. в Україні встановилися нові взаємини освіти з різними областями суспільної практики, споживачами освітніх послуг. Це обумовило виникнення ряду принципово нових проблем, пов’язаних з удосконалюванням освітнього процесу, у тому числі проблеми об’єктивної й достовірної оцінки праці викладачів і тих, яких навчають,; розробки засобів системного аналізу навчальної діяльності на рівні суб’єкт-суб’єктних відносин, без рішення яких значний потенціал вітчизняної освітньої системи залишається нереалізованим.

Метою сучасного вузівської освіти стає переорієнтація діяльності викладання з рівня інформування на рівень керування розвитком особистості в її професійному становленні. Тим самим в освітню практику втілюються нові принципи організації вищої освіти — професіоналізації й персоніфікації.

Зміни, що відбуваються в сучасному суспільстві, вимагають від людини вміння орієнтуватися у великих об’ємах інформації, критично мислити, діяти в незвичних ситуаціях. Отже педагогам необхідно орієнтуватися на допомогу в особистісному зростанні та формування в студентів власного світогляду. Відстежити динаміку розвитку кожного з них можливо за допомогою одного з компонентів педагогічного процесу – діагностики.

К.Інгенкамп [1] визначає діагностику, як процес, у ході якого, викладача спостерігає за учнями та здійснює анкетування, обробляє та оповіщає дані з метою опису поведінки в майбутньому. Аванесов В.С. характеризує педагогічну діагностику як систему специфічної діяльності педагогів і педагогічних колективів, націлену на виявлення властивостей особи, з метою вимірювання результатів виховання, освіти і навчання [2, с.41]. Отже діагностика, будучи компонентом педагогічного процесу, розглядає результат навчання разом з процесом, допомагає своєчасно виявити чинники, які дозволяють пояснити результати навчальних досягнень, а також сильні і слабкі сторони в методиці викладання.

Одним із методів діагностики є тестування, яке останні роки широко використовується у навчальному процесі.

Важливу роль у навчальному процесі грає систематичність перевірки, що стає можливим за наявністю комп’ютера. Автоматизоване тестування дозволяє економити час на перевірку, отримувати результати негайно та, за наявністю багатоваріантності, проходити тест неодноразово. Проведений аналіз доводить доцільність розробки системи автоматизованого тестування з конкретних тем курсу інформатики, системи, яка зорієнтована саме не діагностику, тобто дозволяє робити прогноз розвитку того, хто навчається, і допомагати йому у виборі власного шляху вдосконалення знань.

1. Діагностика навчання: сутність, зміст, значення

Невід’ємним компонентом освітнього процесу є діагностика, за допомогою якої визначається досягнення поставлених цілей. Без діагностики неможливо ефективне керування дидактичним процесом. Діагностика — це точне визначення результатів дидактичного процесу.

У поняття «діагностика» вкладається більше широкий і глибокий зміст, чим у поняття «перевірка знань, умінь і навичок» тих, яких навчають,. Останнє лише констатує результати, не пояснюючи їхнього походження. Тоді як діагностування розглядає результати з урахуванням способів їхнього досягнення, виявляє тенденції, динаміку дидактичного процесу.

Функціонування системи педагогічної діагностики у вузі містить два основних аспекти: діагностування навчання та способи діагностування. Ці аспекти й визначають складені елементи змісту системи педагогічної діагностики у вузі. З позицій системно-структурного підходу система педагогічної діагностики у вузі — це багатокомпонентна система із численними внутрішніми й зовнішніми зв’язками. Вивчення й аналіз цих зв’язків є основою змісту раціональної організації діагностики якості підготовки фахівця на кожному етапі.

У той же час положення й висновки наукових досліджень останнього років свідчать про те, що педагогічна діагностика як аналітико-оцінна діяльність здатна надати інформацію, необхідну для прийняття ефективних управлінських рішень, що забезпечують розвиток освітнього процесу в навчальному закладі будь-якого рівня. Однак це можливо лише в тому випадку, якщо вона розташовує сучасним, технологічним інструментарієм і ефективною методикою, здатних гарантувати якість і своєчасність отриманої інформації.

У цьому зв’язку, напрямок нашого дослідження був обраний відповідно до  необхідності дозволу ряду протиріч:

— між потребою в збільшенні обсягу інформації про рівень навченості й вихованості студентів, розширення спектра первинної інформації про стан освітнього процесу й складністю її збору, обробки й аналізу, що вимагають значних тимчасових витрат;

— між потребою в одержанні результатів контрольно-діагностичних досліджень із метою підвищення оперативності коригувальних впливів і невідповідності традиційних форм перевірки й контролю сучасним вимогам до рівня діагностики;

— між необхідністю введення в освітню практику особистісно — орієнтованого навчання й відсутністю реальних механізмів збору необхідної діагностичної інформації з метою прийняття адекватних педагогічних рішень.

Підвищення ефективності освітнього процесу можливо сьогодні лише за умови дозволу цих протиріч. Це вимагає переосмислення багатьох ланок освітнього ланцюга, і в їхньому числі — удосконалювання організації освітнього процесу, що, на наш погляд, неможливо без координуючої дії системи педагогічної діагностики.

Діагностика включає контроль, перевірку, оцінювання (оцінка), нагромадження статистичних даних, їхній аналіз, виявлення динаміки, тенденцій, прогнозування дидактичного процесу.

Важливим компонентом діагностування є контроль. Контроль — це спостереження за процесом засвоєння знань, умінь і навичок. Складовою частиною контролю є перевірка. Перевірка — система дій і операцій для контролю за засвоєнням знань, умінь і навичок.

По своїй суті контроль забезпечує встановлення зворотного зв’язка, тобто одержання відомостей про результат навчальної діяльності тих, яких навчають,. Навчальний з’ясовує, які, у якому обсязі знання засвоїв той, якого навчають,, чи готовий він до сприйняття нової інформації. Він одержує також відомості про характер самостійної навчальної діяльності того, якого навчають. Контроль також показує рівень студента, наскільки його власна робота була плідною, чи вдало він використовував можливості педагогічного процесу в навчальних цілях.

Під час контролю одержує інформацію про свою навчальну діяльність і й той, кого навчають. Це допомагає йому зрозуміти, яких успіхів він домігся в засвоєнні знань, а також побачити пробіли й недоліки в них. Постійний контроль дисциплінує студентів, привчає до певного ритму, розвиває вольові якості.

Проведений аналіз стану освітньої практики показав, що оптимізація навчально-виховного процесу у вищій школі, реалізація принципів персоніфікації й професіоналізації неможлива без організації системи педагогічної діагностики, що відслідковує динаміку розвитку професійно-значимих якостей студентів і що дозволяє проектувати навчально-виховну роботу відповідно до  рівня розвитку особистості студентів і їхніх можливостей. Крім того, система педагогічної діагностики навченості й комплексний характер підсумкової атестації сприяє створенню умов, що стимулюють систематичну підготовку студентів до занять і скорочення перевантажень під час сесії, а також зменшенню частки випадкових факторів при виставлянні підсумкової оцінки.

У той же час, педагоги, особливо технічних дисциплін, використовують невеликий арсенал діагностичних методик у зв’язку з недостатньою оснащеністю методичними матеріалами по педагогічній діагностиці й недостатній підготовці до проведення педагогічної діагностики самостійно. В освітній практиці більшою мірою  використовується діагностика навчання й практично не проводиться діагностика особистісних якостей студентів. Як наслідок цього, студенти недостатньо орієнтовані в динаміку розвитку особистісних властивостей. У результаті в процесі професійної підготовки слабко використовуються такі діючі фактори, як усвідомленість навчання й самовиховання, не відбувається актуалізація навчальних і професійних мотивів.

Все це обумовило створення моделі системи педагогічної діагностики, що містить у собі: функції й основних завдань педагогічної діагностики систему детермінант (організаційних, методичних, психологічних, педагогічних), основні етапи педагогічної діагностики (підготовчий, діагностичний, аналітичний, педагогічний, корекційний), сформульовані домінанти кожного з етапів і передбачуваний результат.

2. Дидактична технологія діагностики навчання

Діагностика навчання представляє процес виявлення, оцінки й порівняння на тім або іншому етапі навчання результатів навчальної діяльності студентів з вимогами, заданими навчальними програмами. Відповідно до закону «Про освіту», основою об’єктивної оцінки рівня освіти й кваліфікації випускників, незалежно від форми одержання освіти, є Державні освітні стандарти.

Діагностика навчання є обов’язковою складовою частиною навчального процесу. Внаслідок цього вона також наділена рядом важливих функцій. Наприклад, контролююча функція, що передбачає виявлення рівня знань, умінь і навичок студентів, засвоєних на кожному етапі навчання, для визначення їхньої готовності до подальшого навчання або професійної діяльності.

Навчальна функція полягає в тому, що учень не тільки відповідає на питання педагога й виконує його завдання, але й осмислює відповіді товаришів, вносить у них свої корективи. Виховна функція припускає систематичний контроль над навчальною діяльністю, що підвищує відповідальність студентів за виконувану роботу, привчає трудитися, самостійно вирішувати поставлені перед ним завдання, правильно оцінювати свої навчальні результати й можливості.

Спонукальна функція спрямована на стимулювання учбово-пізнавальної діяльності тих, яких навчають, з метою одержання більше високої оцінки знань, що перевіряються, навичок і вмінь.

Для повної реалізації перерахованих функцій діагностики навчання важливо виконувати цілий ряд вимог, що випливають із її принципів. До їхнього числа відносяться:

• принцип об’єктивності, що полягає в науково обґрунтованому змісті діагностичних процедур, рівному відношенні педагога до всім тим, яких навчають, адекватному встановленим об’єктивним критеріям оцінюванні знань, навичок і вмінь;
• принцип систематичності, що складає в проведенні діагностики на всіх етапах навчального процесу — від початкового сприйняття навчального матеріалу до його практичного застосування;
• принцип гласності, що передбачає проведення відкритих випробувань всіх студентів по тим самим критеріях.

Залежно від місця перевірки й оцінки знань, навичок і вмінь у навчальному процесі, обсягу завдань, що відводиться на перевірку часу й числа студентів виділяють чотири види діагностики:

• поточний контроль, здійснюваний викладачем (учителем) у ході повсякденної навчальної роботи, в основному на навчальних заняттях;
• періодичний контроль — проводиться після вивчення з або роздягнула навчальної програми;
• підсумковий контроль, проведений наприкінці навчального семестру (чверті) або навчального року;
• атестаційний контроль, що проводиться на завершальному етапі навчання конкретного освітнього рівня (початкового, основного середнього, повного середнього, вищого й ін.).

Залежно від обсягу навчального матеріалу й характеру питань у дидактику виділяється наступні форми діагностики:

• усне опитування, що засноване на оцінці усної відповіді тих, яких навчають, на питання, що задаються викладачем,;
• контрольна робота, що передбачає виконання тими, яких навчають, певного письмового, графічного або практичного завдання;
• колоквіум(лат. colloquіum- розмова, бесіда) — заняття, що має метою підвищення й оцінку рівня знань тих, яких навчають, по окремих частинах, розділам, темам або питанням досліджуваного курсу, не включених у тематику семінарських і інших форм групових занять;
• залік — індивідуальне (групове) співбесіда або виконання практичних робіт з метою оцінки рівня знань, навичок і вмінь студентів. У вищій і середній спеціальній освітній установах організовується після закінчення семінарських і практичних занять по певному розділі навчального курсу, навчальної або виробничої практики, а також по виконанні серії лабораторних або розрахунково-графічних робіт;
• іспит (лат. examen- зважування, випробування) — усна, письмова або практична форма перевірки знань, навичок і вмінь тих, яких навчають, по навчальній дисципліні в цілому або по одному з її розділів. Проводиться, як правило, наприкінці семестру навчання або навчального року. Залежно від мети виділяють вступні, поточні й випускні іспити;
• курсова робота — самостійна навчальна науково-методична робота, виконувана під керівництвом викладача по загальнонаукових і спеціальних предметах навчального плану. Крім оцінки знань передбачає розвиток навичок самостійної творчої навчальної роботи, поглиблене вивчання якого-небудь питання, теми або роздягнула навчальної дисципліни;
• дипломна робота — самостійне дослідження одного з актуальних питань в області вибраній студентом (учнем) спеціальності з метою оцінки рівня його спеціальних теоретичних знань, а також навичок їхнього аналізу, систематизації й узагальнення. Захищається на засіданнях державних екзаменаційних комісій середніх і вищих освітніх установ професійного утворення.

Кожна з розглянутих форм діагностики навчання розкриває лише його організаційну сторону. У той же час її реалізація в конкретних умовах освітньої установи може здійснюватися по-різному. Це залежить від реалізованого в її рамках методу діагностики. У освітній системі в їхнє число на цей час включені:

— усна перевірка, що здійснюється шляхом індивідуального або фронтального опитування тих, хто навчається. Це найбільш гнучкий метод діагностики, що застосовується на всіх етапах навчання й допомагає легко підтримувати контакт із тими, яких навчають,, стежити за їхніми думками й діями, коректувати відповіді;

— письмова перевірка проводиться за допомогою спеціальних контрольних робіт (по математиці, фізиці, хімії й т.д.), творів, диктантів і ін. З метою скорочення часу на перевірку письмових робіт в останні роки застосовуються спеціальні допомога на друкованою основою, у яких учнем словами, буквами, знаками або цифрами пропонується заповнити наявні там пропуски, і програмовані посібники (картки, перфокарти та ін.).

— практична перевірка направлена на діагностику вмінь студентів володіти лабораторним устаткуванням, а також застосовувати наявні знання для доказу тих або інших теоретичних положень прикладного характеру. Часто сполучається з письмовими й графічними роботами, рішенням експериментальних завдань, що вимагають проведення спеціальних досвідів;

— програмована (машинна) перевірка — діагностика знань і окремих навичок тих, яких навчають, з використанням ЕОМ і спеціальних контролюючих машин. Може застосовуватися на всіх етапах навчання й в останні роки зізнається найбільш об’єктивним методом навчальної діагностики;

— тестова перевірка передбачає оцінку знань тих, хто навчається, на основі аналізу кількості правильно вирішених навчальних стандартизованих завдань. Реалізується в машинному (переважно з використанням ЕОМ) і бланковому варіантах. Її головна перевага полягає в легкості однозначної оцінки відповідей всіх студентів, тому що кількість правильних відповідей можна співвіднести з певним балом, що підвищує його об’єктивність;

— самоперевірка  формування вміння самостійно оцінювати рівень своїх знань, навичок і вмінь, знаходити допущені помилки, неточності, намічати способи усунення виявлених пробілів.

Діагностика навчання припускає не тільки оцінювання, як процес, але й оцінку знань, навичок і вмінь тих, кого навчають, як її результат.

Отже, система педагогічної діагностики буде досить ефективна, якщо:

• буде відбивати провідні параметри стану особистості й показувати динаміку їхнього розвитку;
• методики діагностики параметрів і показників стану особистості будуть відповідати вимогам валідності, будуть досить прості й надійні;
• буде організована систематизація, аналіз отриманої діагностичної інформації і їхнє подальше зберігання;
• у процесі діагностики будуть застосовуватися нові інформаційні технології.

В ідеалі для здійснення педагогічної діагностики у вузі повинна бути організована спеціальна служба, що виконує функцію координатора діагностичної системи. Виконавцями повинні виступати педагоги, куратори груп, методисти. Однак для цього вони повинні вчасно одержувати методичну допомогу, забезпечуватися необхідними методичними матеріалами з діагностичними методиками. Крім того, необхідно створити умови для стимулювання й розробки педагогами різних форм діагностики навченості (форм контролю) і застосування комплексної оцінки при підсумковій атестації студентів.

Проведена дослідно-експериментальна робота зі створення й функціонування системи педагогічної діагностики довела її позитивний вплив на розвиток професійної спрямованості студентів, створення позитивної мотивації навчання, самостійності й адаптованості. У результаті діагностичної роботи було відзначене зменшення кількості неатестацій студентів. При цьому сама педагогічна діагностика стала одним з факторів успішності досягнення освітніх цілей, одночасно будучи методом пізнання освітнього процесу, його результативності й ефективності.

Висновки

Отже, цілісне здійснення навчального процесу припускає його завершеність, досягнення планованих і прогнозованих результатів, а також одержання зворотного зв’язка, що підтверджує його ефективність. Необхідною умовою оцінки ефективності даного процесу стає діагностика результатів навчання.

Діагностика розглядається як специфічна діяльність, що включає в себе:

Всебічне цілісне обстеження об’єкта з метою визначення його стану;

Визначення сутності, конкретних причин якого-небудь неблагополуччя з метою його ліквідації, тобто  часткове обстеження об’єкта.

Діагностика в процесі навчання припускає вивчення, аналіз і оцінку результатів навчальної діяльності студентів і навчальної діяльності викладача як з метою визначення їхньої ефективності, так і наступної корекції. Таким чином, виділяються два вектори педагогічної діагностики:

Діагностика результатів навчання студентів, спрямована на вдосконалювання педагогічного процесу, що забезпечує досягнення високого рівня їхньої навченості й розвитку.

Діагностика ефективності діяльності викладача, що сприяє професійному вдосконалюванню, підвищенню рівня педагогічної майстерності. При цьому найважливішим показником результативності педагогічної діяльності викладача виступає перший фактор.

Визначення ефективності навчання пов’язане з розробкою критеріїв, у відповідності з якими відслідковуються й оцінюються результати навчальної діяльності студентів. Відповідно до системного підходу, вони повинні співвідноситися із прогнозованими цілями навчання, а отже, містити в собі не тільки педагогічні, але й психологічні критерії: вимірювати як рівень навченості студентів, так і рівні їхнього розвитку й вихованості.

Список використаної літератури

1. Вітвицька С. Основи педагогіки вищої школи: Навчальний посібник/ Світлана Вітвицька,; М-во освіти і науки України, Житомирський державний пед. ун-т ім. Івана Франка . — К.: Центр навчальної літератури, 2003. – 314 с.
2. Гура О. Педагогіка вищої школи: вступ до спеціальності: Навчальний посібник/ Олександр Гура,; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 223 с.
3. Кузьмінський А. Педагогіка вищої школи: Навчальний посібник/ Анатолій Кузьмінський,. — К.: Знання, 2005. — 485 с.
4. Лекції з педагогіки вищої школи: Навчальний посібник/ Ред. В. І. Лозова. — Харків: Освіта. Виховання. Спорт, 2006. — 495 с.
5. Слєпкань З. Наукові засади педагогічного процесу у вищій школі: Навчальний посібник для магістрантів вищих навчальних закладів/ Зінаїда Слєпкань,; Ред. Л. О. Біда. — К.: Вища школа, 2005. — 238 с.
6. Фіцула М. Педагогіка вищої школи: Навчальний посібник/ Михайло Фіцула,. — К.: Академвидав, 2006. — 351 с.