До числа злочинів, що вчинюються в сфері сімейно-побутових відносин, можуть бути віднесені протиправні, суспільно небезпечні діяння, що посягають на життя, здоров´я, честь, гідність і майно потерпілих і які фактично є наслідком неправомірного розв´язування (вирішення) конфліктів, що виникли на ґрунті конкретно-особистісних сімейно-побутових (невиробничих) відносин і були мотивовані ворожістю, заздрістю, помстою, ревнощами або хуліганськими спонуканнями винного або його прагненням до самоствердження, реалізації агресивних стереотипів тощо. При цьому винного та потерпілого об´єднували сімейні, родинні зв´язки, дозвільне спілкування тощо [1].

Сімейно-побутова сфера складається з трьох компонентів: 1) внутрішньосімейний (відносини між подружжям, батьками, батьками і дітьми); 2) особистісно-по-бутовий (відносини в побутових мікро-групах поза сім´єю); 3) суспільно-побутовий (суспільний побут, побутові послуги, міжособистісне спілкування в громадських місцях) [2]. В цій сфері вчинюється переважна більшість таких небезпечних злочинів як вбивства, тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості, хуліганство. Основне значення в генезисі злочинів у сфері сімейно-побутових відносин має безпосередня конфліктна ситуація, у якій відбувається зіткнення протилежних характерів, інтересів, прагнень. Конфлікт може виникнути у зв´язку з будь-якою незадоволеною потребою.

Детермінація насильницьких злочинів, що вчиняються працівниками органів внутрішніх справ у сфері сімейно-побутових відносин, багато в чому співпадає з детермінацією насильницьких злочинів, що вчиняються в цій сфері взагалі. Враховуючи значну увагу, що приділялася вченими питанням попередження злочинності в сфері сімейно-побутових відносин [3; 4; 5], зупинимося на розгляді специфічних особливостей детермінації насильницьких «сімейно-побутових» злочинів, що вчиняються працівниками ОВС.

Сімейні конфлікти, що виникають на підставі невдоволення дружини й близьких родичів соціально-економічним статусом працівника органів внутрішніх справ. За даними жіночої правозахисної організації Purple Berets (СІЛА), випадки насильства в родинах поліцейських у 2—4 рази перевищують число аналогічних інцидентів у звичайних американських родинах. У результаті двох досліджень, проведених незалежно одне від одного, на підставі визнань самих стражів порядку було встановлено, що 40 відсотків респондентів використовували силу проти своїх близьких,які проживають з ними під одним дахом [6].

Насамперед, причиною конфліктів і сварок у родині є постійний дефіцит матеріальних коштів, нерозв´язаність соціально-побутових проблем: погані житлові умови (хронічного характеру набули щорічні скасування пільгової оплати житла та комунальних послуг, проїзду в громадському транспорті; до 2004 р. на квартирному обліку перебувало понад 25тис. родин, зяких6тис.стоятьучер-зі на житло понад 10 років [7]), брак дитячих садків, дефіцит коштів на оздоровлення тощо.

Крім стресів, нервових потрясінь, постійної дратівливості результатом таких сварок нерідко є розлучення. У свою чергу, як зазначає Ю.М.Антонян, «зрада дружини і особливо розлучення, сильно травмують чоловіків, що стають некомунікабельними, замкнутими. Втративши дружину чоловік втрачає не лише можливість задовольняти фізіологічні потреби, а й основний канал зв´язку з оточуючими. Позбавлений її підтримки він починає відчувати високу тривожність і занепокоєння. Інші люди та ситуації сприймаються ним як такі, що несуть загрозу. Вбивство дружини вкладається у логіку знищення об´єкта, який демонструє чоловіку його біологічну і соціальну неспроможність, і одночасно захисту від можливої біди» [8]. Тому ситуації сексуального відторгнення (у самому широкому розумінні) можуть викликати найжорстокіші руйнівні дії, у результаті яких гинуть і ті, хто не має до них ніякого відношення (наприклад сусіди або затриманий правопорушник).

3а результатами закордонних досліджень, поліцейських із проблемами в особистому житті (наприклад, поліцейських, що розлучилися з дружинами або в яких напружені відносини в родині і дискомфортні домашні умови) обов´язково відносять до «групи ризику». Таким поліцейським властива підвищена збудливість, вони розсіяні під час несення служби, а при конфронтації з ким-не-будь можуть утратити контроль над своєю поведінкою [9].

Перевантаженість та ненормованість робочого часу працівників ОВС грає подвійну роль у детермінації злочинів даної групи. По-перше, ці фактори призводять до того, що в працівників ОВС фактично не залишається вільного часу. Така обставина деструктивно відбивається на фізичному і психічному стані працівника, адже людина позбавляється повноцінного відпочинку, а крім того, і часу на влаштування особистого життя, що негативно впливає також на взаємини у сімейно-побутовій сфері. По-друге, психофізіологічні перевантаження найчастіше викликають спрацьовування в працівника ОВС неадаптованих захисних механізмів. Таких, наприклад, як виміщення, що являє собою несвідому переорієнтацію імпульсу або почуття з одного об´єкта на інший, більш доступний [10] (наприклад, застосування працівником владних повноважень тоді, коли в цьому немає об´єктивної необхідності; застосування необґрунтованої фізичної сили, словесна образа затриманих; перенесення негативних емоцій у сферу спілкування з рідними, сусідами, звичайними громадянами тощо).

Ситуацію може також ускладнювати негативний морально-психологічний клімат у трудовому колективі, психологічні наслідки грубого, знущального стилю управління колективом керівником підрозділу органів внутрішніх справ. При-ходячи додому й виступаючи в іншій соціальній ролі (чоловіка, батька тощо), індивід намагається компенсувати свої проблеми у виробничій сфері шляхом самоствердження як «хазяїна», «глави сім´ї». А оскільки позитивними соціальними якостями, що сприяють авторитету і повазі з боку оточуючих, він не володіє, то прагне досягнути своєї мети антигромадськими засобами (залякуванням і приниженням членів сім´ї, знущанням над сусідами та ін.) [11].

Конфліктно-змістовний характер службової діяльності працівників ОВС зумовлюється включенням працівників у здебільшого конфліктні відносини; відповідна специфіка служби в ОВС посилюється подекуди негативним ставленням населення до працівників органів внутрішніх справ як до представників воєнізованого карального органа [12; 13; 14]. Беручи свій початок від історично обумовлених причин (сформованого за радянських часів менталітету людей, у яких майже в кожній родині хто-небудь та пройшов через ворота ГУЛАГу і подібних закладів), проблема такого ставлення частково криється у наявності негативних моральних якостей певної частини працівників органів внутрішніх справ. Сьогодні досить важко ігнорувати той факт, що для більшості громадян причинами їх конфліктів із працівниками ОВС є саме грубість і необґрунтоване застосування сили останніми [15].

У свою чергу, негативне ставлення населення вкрай згубно впливає на психіку самих працівників. Так, 28,2% опитаних працівників органів внутрішніх справ серед соціально-психологічних передумов вчинення злочинів працівниками ОВС вказують на негативне і відчужене ставлення до них громадян і, як результат — постійний психологічний дискомфорт, який вони відчувають у ставленні до себе з боку цивільних осіб як до ненайкращих працівників ненайкращого відомства [16].

Конфліктність службової діяльності простежується й на рівні стосунків усередині самих підрозділів ОВС. При цьому розвиток міжгрупових конфліктів відбувається переважно між лінійними і функціональними групами. До лінійних груп належать підрозділи, які безпосередньо здійснюють запобігання злочинності, а функціональні групи є підрозділами тилового забезпечення. Ситуації, коли функціональні служби набувають домінуючого становища, викликають гострі конфлікти, що відображаються на ефективності роботи правоохоронних органів і психологічному стані працівників [17].

Проте найбільшою конфліктністю, а отже, криміногенністю все ж відзначаються контакти працівників органів внутрішніх справ із правопорушниками.

Наявність «міліцейської» субкультура. Однією з основних характеристик «міліцейської» субкультури є масове зловживання працівниками органів внутрішніх справ алкоголем,на що вказує понад 70% колишніх працівників ОВС із числа засуджених. Наприклад, 90% колишніх дільничних інспекторів міліції вживали алкоголь на службі більш-менш часто, 10% — досить часто, 69,9% — зловживали спиртними напоями регулярно [18; 19]. Слід підкреслити, що непоодинокі випадки зловживання алкоголем та наркотичними речовинами мають місце ще на стадії професійного навчання. Це підтверджують результати як нашого, так і інших досліджень. Так, дослідження серед 243 курсантів ВНЗ МВС (81,7% — особи чоловічої статі та 18,3% — особи жіночої статі), показали, що стосовно 21,24% респондентів можна говорити про початкову стадію алкогольної залежності, стосовної 1,06% респондентів — про сформовану залежність і стосовно 5,75% респондентів — про вже сформовану хворобу [20]. Існування проблеми зловживання алкоголем та наркотиками і зв´язок зазначеного явища із вчиненням працівниками органів внутрішніх справ злочинів відзначають також багато російських дослідників [21; 22; 23].

Про алкоголізм і наркоманію як про фактори, що детермінують злочинність, зокрема насильницьку, говорив свого часу ще Ч. Ломброзо: «Без сумніву, всі речовини, ненормальним чином збуджуючі головний мозок, раніше чи пізніше призведуть до злочину, самогубству чи божевілля… Алкоголь … стає часто причиною зґвалтувань та злочинів…» [24].

У ході нашого дослідження встановлено, що 30 % злочинів були вчинені працівниками органів внутрішніх справ у стані алкогольного сп´яніння, що позначається на характері певної частини злочинів, більшість яких є насильницькими. Так, у стані алкогольного сп´яніння працівниками ОВС вчиняється 62% вбивств та 35,6% тілесних ушкоджень. При цьому були виявлені випадки хронічного алкоголізму.

Причин масштабного поширення явища, що розглядається, у лавах працівників органів внутрішніх справ декілька. По-перше, традиційність ритуального вживання алкоголю. Водночас алкоголь часто є засобом спілкування. По-друге, молоді працівники нерідко вживають алкоголь для самоствердження в колективі та наслідування старшим колегам. Третя, найбільш банальна, причина полягає в тому, що універсальний засіб досягнення необхідної психофізіологічної розрядки працівники ОВС найчастіше вбачають в алкоголі.

Ще однією істотною характеристикою «міліцейської» субкультури є використання працівниками міліцейського жаргону та нецензурної лексики. Ця тенденція не є віянням моди, а мала місце ще у радянській міліції [25]. Наразі у словниковому запасі працівників органів внутрішніх справ, крім загальновідомих жаргонізмів, намітилася спеціалізація залежно від служби та підрозділу. Наприклад, у побут служби УБНОН давно ввійшли численні назви наркотиків, працівники «Беркуту» активно використовують військові жаргонізми. Водночас спостерігається тенденція збільшення в словниковому запасі працівників ОВС жаргонізмів, що виражають їх негативне, презирливе, принизливе ставлення до затриманих, потерпілих, свідків та інших громадян. Також існують і активно використовуються жаргонізми, що мають виражений дискримінаційний та расистський відтінок [26]. Використання такого роду жаргону наочно демонструє не тільки рівень загальної та професійної культури працівників органів внутрішніх справ, яскраво характеризує морально-психологічні особливості певної групи працівників органів внутрішніх справ, а й є підгрунтям більш складних, більш небезпечних девіацій, у тому числі й різних насильницьких злочинів. Слід зазначити, що використання зазначених жаргонізмів працівниками ОВС щодо інших громадян грає дуже значну роль у детермінації насильницьких злочинів, що вчиняються працівниками ОВС у сфері сімейно-побутових відносин, оскільки є безпосередньою причиною великої кількості конфліктів (у тому числі із застосуванням насильства).

Розглядаючи питання детермінації насильницьких злочинів, що вчиняються працівниками органів внутрішніх справ у сфері сімейно-побутових відносин, необхідно відзначити той факт, що потужний вплив на рішення вчинити злочин має фактична можливість використання працівником органів внутрішніх справ табельної вогнепальної зброї (а також спеціальних засобів). Відсутність належного контролю з боку керівництва за використанням працівниками органів внутрішніх справ табельної зброї та спецзасобів уможливлює непоодинокі випадки, коли працівники не здають зброю черговому, а залишають її при собі і в позаслужбовий час. Проведене нами дослідження показало, що 42,5% вбивств були вчинені працівниками ОВС із застосуванням табельної зброї (76% вбивств було вчинено у позаслужбовий час); 61% тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості були вчинені із застосуванням табельної зброї, 11% — спецзасобів (55% тілесних ушкоджень було вчинено у позаслужбовий час), а також кожен третій випадок хуліганства пов´язаний із застосуванням табельної зброї (в переважній більшості також були вчинені у позаслужбовий час).

Яскравим прикладом впливу деяких із зазначених вище факторів може слугувати злочин, вчинений помічником дільничного інспектора Г., 1969 р. н., який, познайомившись біля магазина зі співмешканцями К. і П., після спільного розпивання спиртних напоїв, вступив за згодою з П. у статевий зв´язок з нею. Потерпілого К., який намагався втрутитися, Г. застрелив із табельного пістолета (який не здав черговому по РВВС), після чого з метою приховування вчиненого злочину застрелив потерпілу П. Проведена в ході слідства експертиза встановила, що Г. страждає на хронічний алкоголізм. Г. був визнаний судом винним за статтями 93, 94 КК УРСР 1960 р. (ст. 115 ККУкраїни 2001 р.) і засуджений до 15 років позбавлення волі [27].

Підсумовуючи викладене, можна констатувати, що значну роль у детермінації насильницьких злочинів даного виду відіграє відчуття працівником ОВС відчуження як з боку суспільства, так і безпосередньо з боку родини. Приводом значної частини сімейних конфліктів є постійний дефіцит матеріальних коштів, нерозв´язаність соціально-побутових проблем поряд із перевантаженістю та ненормованістю робочого часу працівників органів внутрішніх справ. Виявлена специфіка детермінації насильницьких злочинів працівників ОВС у сфері сімейно-побутових відносин, з урахуванням факторів детермінації насильницької злочинності в зазначеній сфері загалом, на наш погляд, дозволить розробити найбільш ефективні заходи запобігання таким злочинам.

ПРИМІТКИ

1. Крижна Л. В. Попередження злочинів, що вчинюються у сфері сімейно-побутових відносин : дис. на здобуття наук. ступеня канд.юрид.наук:12.00.08/Л.В.Крижна.—К.,2000. — С. 113.

2. Предупреждение семейно-бытовых правонарушений / под ред. Ф. А. Лопушанского. —М. : Наука, 1989. — С. 10.

3. Головкін Б. М. Сімейно-побутові конфлікти у системі детермінації умисних вбивств ітяжких тілесних ушкоджень : дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : 12.00.08 /Б. М. Головкін. — X., 2002. — 218 с.

4. Крижна Л. В. 3азнач. праця.

5. Шестаков Д. А. Семейная криминология: Семья — конфликт — преступление / Д.А.Шестаков.—СПб.:Изд-воС.-Петерб.ун-та,1996.—263с.

6. Трипольский М. Можно ли надеяться на полицию? [Електронний ресурс]. — Режим доступу http://www.russianbazaar.com

7. На що витрачені бюджетні кошти МВС // Іменем Закону. — 2004. — № 16. — С. 2.

8. Антонян Ю. М. Криминология. Избранные лекции / Ю. М. Антонян. — М. : Логос,2004. — С. 233.

9. Борисова С. Е. Профессиональная деформация сотрудников милиции и ее личностныедетерминанты :дис.насоискание учен.степени канд.психол. наук :19.00.06 /С.Е.Борисова. — М.,1998. — С. 63.

10. Там само. — С. 80.

11. Крижна Л. В. Зазнач. праця.

12.БандуркаО.М.Партнерськівзаємовідносини між населенням і міліцією : підруч. / О. М. Бандурка, В. О. Соболєв, В. І. Московець. — X., 2003. — С. 241—243.

13. Болотова В. О. Соціальні уявлення про ОВС як фактор співробітництва між міліцією та населенням / В. О. Болотова, І. В. Щербакова // Вісник Національного університету внутрішніх справ. — 2005. — Вип. 31. — С. 145—149.

14. Соболєв В. О. Міліція і населення — партнери / В. О. Соболєв, Г. В. Попова, В. О. Болотова [та ін.] ; за заг. ред. проф. О. Н. Ярмиша. — X. : Ун-т внутр. справ, 2000. — 93 с.

15. Сухинин А. В. Делинквентное поведение (правонарушения) и юридическая ответственность сотрудников милиции / А. В. Сухинин. — М. : Академия управления МВД России,

2000. — 72 с.

16. Малкова Т. М. Соціально-психологічні передумови скоєння злочинів співробітникамиорганів внутрішніх справ / Т. М. Малкова // Організація виховної роботи у вищих навчальних закладах МВС України : матер. наук.-практ. конф. — Х.:Вид-воНац.ун-ту внутр. справ,2002. — С. 46.

17. Адміністративна діяльність міліції : підруч. / за заг. ред. акад. АПрНУ, проф.О. М. Бандурки. — Х.:Вид-воНац.ун-ту внутр. справ, 2004. — С. 223.

18. АнуфрієвМ.І.Соціологічно-правовіаспекти зміцнення службової дисципліни в органах внутрішніх справ України : навч.-метод. посіб. / М. І. Ануфрієв, В. С. Венедиктов, О. В. Негодченко [та ін.]. — Дніпропетровськ : Наука і освіта, 2000. — С. 69.

19. Соціально-психологічний аналіз дисципліни в адміністративній службі міліції : наук.-практ. посіб. /зазаг.ред.О.М.Бандурки. — X., 1998. — С. 13.

20. Матюхіна Н. П. Управління персоналом органів внутрішніх справ України (Теоретичні та прикладніаспекти):монографія/Н.П.Матюхина ; за заг. ред. докт. юрид. наук, проф. О. М. Бандурки. — X. : Вид-во Ун-ту внутр. справ, 1999. — С. 182—184.

21. Алтухов С. А. Преступления сотрудников милиции (понятие, виды, особенности профилактики) / С. А. Алтухов. — СПб. : Юридический центр Пресс, 2001. — С. 128, 187.

22. Варыгин А. Н. Преступность сотрудников органов внутренних дел и воздействие на нее / А. Н. Варыгин ; под ред. Б. Т. Разгильдиева. — Саратов : Изд-во Саратов. ун-та, 2003. — С. 142.

23. Тарасов Н. В. Причины и условия совершения преступлений сотрудниками правоохра-нительныхорганов/Н.В.Тарасов//Закониправо. —2002.—№8.—С. 52.

24. Ломброзо Ч. Преступныйчеловек /Ч.Ломброзо;пер. ситал. — М.:Эксмо ;СПб.:Мидгард, 2005. — С. 67, 71—73.

25. Романович Г. Г. Профессиональная деформация сотрудников органов внутренних дел /Г. Г. Романович, В. И. Батюк // Информационный бюллетень МВД БССР. — 1988. —№ 3—4. — С. 3—5.

26. Мартыненко О. А. Детерминация и предупреждение преступности среди персонала органов внутренних дел Украины : монография /О.А.Мартыненко. — Х.:Изд-воХНУВС,2005. — С. 279.

27. Вирок Київського міського суду від 10.06.1994 р. — Справа № 1-76.