1. Економічна сутність і причини виникнення державного боргу

2. Державний борг України та його обслуговування

3. Шляхи скорочення державного боргу України

Заключення

Бібліографія

Вступ

Постановка проблеми. Формування ринкової моделі економіки змінює підходи до використання державних фінансів для забезпечення економічного і соціального розвитку. Це посилює актуальність наукового дослідження питань, пов'язаних з використанням усіх ланок державних фінансів, в тому числі такої її важливої складової, як державний борг. В умовах трансформації економіки України питання державного боргу є досить актуальними, оскільки він тiсно вплетений в економічну систему країни, пов'язаний з соціальними та політичними процесами. Наявнiсть державного боргу, його розмiри, розмiщення i методи погашення прямо чи опосередковано впливають майже на всі сторони економічного життя держави, такі як: дефіцит державного бюджету, розмір грошової маси в обігу, що визначає темпи інфляції, звуження чи розширення сукупного попиту і пропозиції та інші. Це робить державний борг не просто засобом залучення коштів для фінансування державних потреб, але й важливим інструментом фінансової політики держави, невірне використання якого може призвести до суттєвих ускладнень, чи навіть до фінансової кризи.

Державні запозичення мають як стимулюючі, так і руйнівні наслідки, що повинно всебічно враховуватися при впровадженні економічної політики.

Теоретичним і практичним питанням державного боргу присвячені роботи вітчизняних економістів, а саме: В.А.Андрущенка, О.І.Барановського, С.А.Буковинського, О.Д.Василика, А.С.Гальчинського, В.М.Геєця, А.І.Даниленка, М.Я.Дем”яненка, О.Д.Заруби, Б.С.Кваснюка, В.І.Кравченка, ІА.М.Мороза, С.С.Осадця, К.В.Павлюк, А.М.Поддєрьогіна, Г.О.П”ятаченка, М.І.Савлука, В.М.Суторміної, В.М.Федосова та інших.

Вітчизняні автори, що займалися питаннями державної заборгованості, як правило, висвітлювали окремі аспекти ролі державних запозичень, що в цілому не розкриває багатостороннього впливу (позитивного та негативного) на економічну систему України. Наукові розробки західних вчених не можуть адекватно застосуватись на українському підґрунті, оскільки базуються на засадах, які не відповідають умовам перехідної економіки.

1. Економічна сутність і причини виникнення державного боргу

Важливим елементом фінансової системи держави є державний борг, що утворюється внаслідок мобілізації ресурсів на внутрішньому та світовому фінансових ринках.

Державний борг (відповідно до ст.2 Бюджетного кодексу) — загальна сума заборгованості держави (АР Крим чи місцевого самоврядування), яка складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави (АР Крим чи місцевого самоврядування), включаючи боргові зобов'язання, що вступають у дію в результаті виданих гарантій за кредитами, або зобов'язань, що виникають на підставі законодавства або договору.

За своєю економічною сутністю державний борг визначає економічні відносини держави як позичальника з її кредиторами щодо перерозподілу частини вартості валового внутрішнього продукту на умовах строковості, платності та повернення.

Залежно від сфери розміщення позик розрізняють внутрішній та зовнішній борг.

Внутрішній державний борг — сукупність зобов'язань держави, що виникли в результаті запозичень на внутрішньому ринку.

До складу державного внутрішнього боргу України входять позичання Уряду України і позичання, здійснені при безумовній гарантії Уряду, для забезпечення фінансування загальнодержавних програм.

Державний внутрішній борг складається із заборгованості минулих років та заборгованості, що виникає щорічно за новими борговими зобов'язаннями уряду. Він формується в результаті випуску державних цінних паперів, отримання кредитів та виникнення інших боргових зобов'язань.

Зовнішній державний борг — сукупність боргових зобов'язань держави, що виникли в результаті запозичення держави на зовнішньому ринку.

Державний зовнішній борг складається з:

• позик на фінансування державного бюджету та погашення зовнішнього державного боргу;
• позик на підтримку національної валюти;
• позик на фінансування інвестиційних та інституціональних проектів;
• гарантій іноземним контрагентам щодо виконання контрактних зобов'язань у зв'язку з некомерційними ризиками; державних гарантій, що надаються Кабінетом Міністрів України для кредитування проектів, фінансування яких передбачено державним бюджетом України.

Граничний розмір державного внутрішнього та зовнішнього державного боргу, боргу АР Крим чи місцевого самоврядування, граничний обсяг надання гарантій відповідно до вимог ст.18 Бюджетного кодексу встановлюється на кожний бюджетний період відповідно законом про Державний бюджет України на поточний бюджетний період чи рішенням про місцевий бюджет[6, c. 127-128].

Розмір державного боргу розраховується у грошовій формі як непогашена основна сума прямих боргових зобов'язань держави. Стан державного боргу визначається на останній день звітного періоду та включає операції за цей день.

Відповідно до бюджетної класифікації України, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 27.12.2001 р. №604 "Про бюджетну класифікацію та її затвердження", як внутрішній, так і зовнішній державний борг класифікують так:

за типом кредитора складається з двох розділів: внутрішній борг включає заборгованість за позиками, одержаними з бюджетів різних рівнів та державних фондів, заборгованість перед банківськими установами та іншими органами управліннями; зовнішній борг включає заборгованість за позиками, одержаними від міжнародних організацій економічного розвитку, заборгованість за позиками, одержаними від постачальників тощо; s за типом боргового зобов'язання, що включає заборгованість за довгостроковими, середньостроковими, короткостроковими зобов'язаннями та векселями. За формою залучення коштів державний борг поділяється на державні запозичення та гарантії.

Державне запозичення — залучення державою в особі Міністра фінансів України за дорученням Кабінету Міністрів України коштів з метою фінансування державного бюджету на умовах повернення, платності та строковості. Розрізняють:

1) державне внутрішнє запозичення, що здійснюється шляхом укладання угод з резидентами України про позику та випуск державних цінних паперів, що розміщуються на внутрішньому ринку;

2) державне зовнішнє запозичення, що здійснюється шляхом укладання з нерезидентами України угод про позику та випуск державних цінних паперів, що розміщуються на зовнішньому ринку.

Державне запозичення здійснюється з метою:

• фінансування дефіциту державного бюджету;
• підтримки платіжного балансу та поповнення валютних резервів;
• інших цілей, встановлених чинним законодавством[12, c. 21-22].

Державна гарантія — спосіб забезпечення виконання державою, представленою Кабінетом Міністрів України в особі Міністра фінансів України, зобов'язань позичальника (резидента України) перед кредитором повністю або частково

Кабінет Міністрів України надає державні гарантії відповідно до встановленого порядку виключно в межах повноважень та граничного обсягу надання державних гарантій, встановлених законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

Державні гарантії надаються на забезпечення виконання зобов'язань пози, чальників (резидентів України), які не мають простроченої заборгованості перед державою, за умови покриття позичальниками гарантійних ризиків держави належним чином у повному обсязі.

Основними способами реалізації державних гарантій та запозичень можуть бути:

• випуск державних цінних паперів;
• укладення угод про позику та гарантійних угод;
• інші способи, передбачені чинним законодавством.

При наданні державних гарантій виникає потенційний державний борг, який стає реальним за умови відшкодування кредитору суми зобов'язань позичальника, за якими держава була гарантом.

Залежно від терміну залучення коштів розрізняють:

• короткостроковий борг (з терміном погашення до одного року);
• середньостроковий (від одного до п'яти років);
• довгостроковий (понад п'ять років).

Державний борг можна поділити також на:

• капітальний, який включає всю сукупність боргових зобов'язань держави на певну дату;
• поточний, що складається з платежів із зобов'язань, які позичальник повинен погасити у звітному періоді.

За валютою залучення державний борг поділяється на борг у національній та іноземній валюті.

Внутрішній борг формується переважно у національній валюті. Для залучення коштів емітуються цінні папери, які розміщуються на внутрішньому фондовому ринку. Державний борг в іноземній валюті виникає в результаті запозичення коштів в іноземних банківських установах, міжнародних фінансово-кредитних організаціях, розміщення державних боргових зобов'язань на міжнародних фінансових ринках[4, c. 17-18].

Державний борг утворюється в результаті дії державного кредиту, за допомогою якого відбувається перерозподіл фінансових ресурсів, згладжування коливань економічного циклу, що сприятливо відображається на загальному соціально-економічному розвитку країни та добробуті населення при зваженому маневруванні борговою політикою. Державний борг як альтернатива додаткової емісії грошових коштів може слугувати стримуючим засобом розвитку інфляційних процесів.

Отже, що для стабільності економічної системи країна має мати незначний бюджетний дефіцит у період спаду та баланс бюджету чи профіцит для погашення державного боргу і сприяння соціального розвитку суспільства у період економічного зростання. Всі процеси в національній економіці знаходять своє відображення у державному бюджеті: незбалансованість бюджету призводить до зростання бюджетного дефіциту, наслідком якого стає постійне зростання державного боргу[6, c. 128].

2. Державний борг України та його обслуговування

Кожна країна, в тому числі й Україна, з метою найефективніше використати свої фінансові ресурси, активізувати підприємницьку діяльність намагається залучити додаткові капітальні вкладення у розвиток своєї економіки. Залучення додаткових фінансових ресурсів у формі кредитів є передумовою виникнення державного боргу.

За економічною суттю державний борг визначає економічні відносини держави як позичальника з її кредиторами (резидентами і нерезидентами) щодо перерозподілу частки вартості валового внутрішнього продукту на умовах повернення, строковості та платності.

За умовами залучення грошових коштів розрізняють внутрішній та зовнішній борг.

Внутрішній державний борг — це сукупність зобов'язань держави перед резидентами, тобто заборгованість держави всім громадянам, які тримають внутрішні державні облігації.

Зовнішній державний борг — це сукупність боргових зобов'язань держави, що виникли в результаті запозичень держави на зовнішньому ринку.

Зовнішній державний борг має такі дві складові:

— борг органів державної влади і управління, який виникає в результаті залучення кредитів іноземних держав та випуску державних цінних паперів, що розміщуються на міжнародних ринках капіталів. Ця частина державного зовнішнього боргу погашається та обслуговується за рахунок коштів Державного бюджету та коштів Національного банку України;

— борг суб'єктів господарювання, гарантований Урядом. Він погашається та обслуговується суб'єктами господарювання — позичальниками. Проте у разі невиконання боргових зобов'язань суб'єктами господарювання перед іноземними кредиторами набирає чинності державна гарантія і погашення та обслуговування таких кредитів здійснюється Державним казначейством за рахунок коштів Державного бюджету.

Державний борг можна поділити на дві складові:

— капітальний, який включає всю сукупність боргових зобов'язань держави на певну дату;

— поточний, що складається з платежів по зобов'язаннях, які позичальник повинен погасити у звітному періоді[10, c. 4-6].

Погашення та обслуговування державного боргу здійснюється шляхом проведення платежів з виконання боргових зобов'язань перед кредиторами щодо сплати основної суми боргу, відсотків по ній та супутніх витрат, передбачених умовами випуску державних цінних паперів, угодами про позику, державними гарантіями та іншими документами.

Погашення боргу — це виконання боргових зобов'язань перед кредиторами щодо сплати основної суми боргу, визначеної угодою про позики або номінальної вартості державних цінних паперів.

Обслуговування боргу — це комплекс заходів держави, спрямованих на погашення позики, виплати відсотків за ними, уточнення і проведення змін умов погашення позик.

Відсотки (проценти) — це дохід, що сплачується на користь кредитора за умовами угоди про позику або про випуск державних цінних паперів.

Погашення та обслуговування державного боргу може здійснюватися у грошовій формі, а за згодою з кредитором — шляхом постачання товарів (послуг), заліку зустрічної вимоги та іншими засобами відповідно до чинного законодавства України.

Державний борг можна розглядати з двох боків: з одного боку, державне запозичення сприяє економічному зростанню, а з іншого — борг збільшує навантаження на Державний бюджет. Тому вирішення питання про державний кредит має віднайти оптимальне співвідношення між інвестиціями, економічним зростанням та внутрішніми і зовнішніми запозиченнями.

Сучасна світова практика виробила такі способи коригування політики державного боргу, як новація, конверсія, консолідація, уніфікація, відстрочення погашення, реструктуризація, анулювання.

Новація — це домовленість між позичальником та кредитором щодо зміни певного кредиту та інших зобов'язань.

Конверсія — це зміна доходності по кредитах. Вона відбувається за умови зміни ситуації на фінансовому ринку чи погіршенням фінансового стану держави, що характеризується обмеженими можливостями сплати передбаченого доходу.

Консолідація — це переоформлення зобов'язання на раніше отриманий кредит на новий кредит з метою його продовження на новий термін. Тобто зобов'язання попереднього кредиту переоформляється на новий термін у формі облігацій.

Уніфікація — це об'єднання кількох кредитів в один, чим спрощується управління державним боргом. Уніфікація може проводитися окремо від консолідації або у поєднанні з нею.

Відстрочення погашення боргу означає перенесення термінів виплати заборгованості. За період перенесення погашення боргу виплата доходів не проводиться.

Реструктуризація боргу являє собою використання зазначених способів коригування боргу в комплексі або частково.

Анулювання боргів означає повну відмову держави від своєї заборгованості. Водночас авторитет держави залежить від об'єктивності позиції держави щодо визнання (невизнання) нею своїх боргів і забезпечення їх повного погашення у визначені терміни. Основним завдання сучасної боргової політики України є поступове зменшення боргового навантаження бюджету й економіки країни. Великий обсяг боргу держави, зокрема перед зовнішніми кредиторами, створює загрозу фінансовій безпеці держави[8, c. 31-32].

Фінансова безпека характеризується таким станом фінансової грошово-кредитної, валютної, банківської, бюджетної і податкової систем, який здатний забезпечити ефективне функціонування національної економіки та економічне зростання держави шляхом збалансованості, стійкості і протидії до внутрішніх і зовнішніх негативних впливів на її розвиток.

Для оцінки стану державного боргу у міжнародній практиці використовуються різноманітні показники щодо можливості країни з його обслуговування. Так, Світовий банк виходить з того, що критичним рівнем державного зовнішнього боргу є понад 50% від валового внутрішнього продукту. А за вимогою Маастрихтської угоди державний борг не повинен перевищувати 60% валового внутрішнього продукту країни. За оцінками спеціалістів, Україна має середній рівень зовнішнього боргу.

Стан зовнішнього боргу держави можна охарактеризувати за допомогою таких показників:

а) співвідношення зовнішнього боргу до валового внутрішнього продукту (критичний рівень становить 80—100 %). За останні роки для України цей показник становить близько 40%;

б) співвідношення планових платежів щодо обслуговування боргу до валютних надходжень держави. Цей показник характеризує ліквідність позиції економіки країни. Він свідчить про платоспроможність країни на найближчу перспективу (прийнятним вважається значення цього показника на рівні 20—25%). В останні роки для України цей показник становить менше 16%;

в) співвідношення дисконтованої вартості боргу й експорту. Цей показник застосовується для оцінки довгострокової платоспроможності (критичний рівень 200—250%). За останні роки в Україні цей показник не досягає 60%.Для поліпшення управління обслуговування зовнішнього і внутрішнього боргу бюджетним кодексом України встановлено, що основний обсяг державного боргу не повинен перевищувати 60% фактичного річного обсягу ВВП України. Крім того, граничні обсяги державного внутрішнього та зовнішнього запозичень України і надання державних гарантій здійснюються в межах, що встановлюються на кожний бюджетний період. Так, відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік» граничний розмір державного внутрішнього боргу України встановлено в сумі 15,57 млрд гривень та в сумі 1,32 млрд доларів США, граничний розмір державного зовнішнього боргу України — в сумі, еквівалентній 8,86 тис. доларів США.

Щоб запобігти кризовій ситуації у сфері державного кредиту, необхідно вдосконалювати систему управління державним боргом на основі розробки стратегії управління кредитними зобов'язаннями. Головною метою стратегії державного кредиту, зокрема зовнішнього, є визначення оптимальної структури та обсягу державного боргу з метою зниження вартості обслуговування боргу і мінімізації ризику, який виникає при отриманні кредитів[11, c. 54-56].

3. Шляхи скорочення державного боргу України

Державний борг України утворюється внаслідок здійснення державних запозичень. Державний борг України складається з державного внутрішнього боргу та державного зовнішнього боргу.

Внутрішній і зовнішній державний борг є суверенним боргом і являє собою абсолютне й безумовне зобов'язання держави. Держава несе повну майнову відповідальність згідно з умовами емісії державних цінних паперів, кредитних угод та позик.

У процесі управління державним боргом вирішуються такі завдання:

1) пошук ефективних умов запозичення коштів з точки зору мінімізації вартості боргу;

2) недопущення неефективного та нецільового використання запозичених коштів;

3) забезпечення своєчасної та повної сплати суми основного боргу та нарахованих відсотків;

4) визначення оптимального співвідношення між внутрішніми та зовнішніми запозиченнями за умови збереження фінансової рівноваги в країні;

5) забезпечення стабільності валютного курсу та фондового ринку країни. Для ефективного управління державним боргом потрібно дотримуватись наступних принципів:

— безумовності — забезпечення режиму безумовного виконання державою всіх зобов'язань перед інвесторами і кредиторами, які держава, як позичальник, прийняла на себе при укладанні договору позики,,

— зниження ризиків — розміщення і погашення позик таким чином, щоби максимально знизити вплив коливань кон'юнктури світового ринку капіталів і спекулятивних тенденцій ринку цінних паперів на ринок державних зобов'язань,

— оптимальності структури — підтримання оптимальної структури боргових зобов'язань за термінами обертання і погашення,,

— зберігання фінансової незалежності — підтримка оптимальної структури боргових зобов'язань держави між інвесторами-резидентами і інвесторами-нерезидентами,

— прозорості — дотримання відкритості при випуску позик, забезпечення доступу міжнародних рейтингових агентств до достовірної інформації про економічний стан у державі для підтримки високої кредитної репутації і рейтингу держави-позичальника.

Усі зобов'язання, які складають внутрішній та зовнішній державний борг, однакові й рівні за статусом, незалежно від дати їхнього виникнення та юридичної форми. Визнання одних зобов'язань пріоритетними щодо інших забороняється[3, c. 44-46].

Для оптимізації витрат, пов'язаних з фінансуванням дефіциту державного бюджету, держава здійснює управління державним боргом. Під управлінням державним боргом слід розуміти комплекс заходів, що приймаються державою в особі її уповноважених органів щодо визначення місць і умов розміщення і погашення державних позик, а також забезпечення гармонізації інтересів позичальників, інвесторів і кредиторів.

Державний борг можна розглядати з двох позицій: з одного боку, державне запозичення сприяє економічному зростанню; з іншого — борг збільшує навантаження на державний бюджет. Тому необхідно знайти оптимальне співвідношення між інвестиціями, економічним зростанням та внутрішнім і зовнішніми запозиченнями. Умови залучення нових позик мають оцінюватися з урахуванням здатності країни обслуговувати внутрішній та зовнішній борг за раніше прийнятими зобов'язаннями.

Управління державним боргом в цьому контексті може розглядатися в широкому та вузькому розумінні. У широкому розумінні, під управлінням державним боргом мається на увазі формування одного із напрямів фінансової політики держави, пов'язаної з її діяльністю у вигляді позичальника і гаранта. Під управлінням боргом у вузькому розумінні мається на увазі сукупність дій, пов'язаних з підготовкою до випуску, розміщення боргових зобов'язань держави, надання гарантій, а також проведення операцій з обслуговування та погашення боргових зобов'язань.

У процесі управління державним боргом вирішуються такі завдання:

1) пошук ефективних умов запозичення коштів з точки зору мінімізації вартості боргу;

2) недопущення неефективного та нецільового використання запозичених коштів;

3) забезпечення своєчасної та повної сплати суми основного боргу та нарахованих відсотків;

4) визначення оптимального співвідношення між внутрішніми та зовнішніми запозиченнями за умови збереження фінансової рівноваги в країні;

5) забезпечення стабільності валютного курсу та фондового ринку країни. Для ефективного управління державним боргом потрібно дотримуватисьнаступних принципів:

— безумовності — забезпечення режиму безумовного виконання державою всіх зобов'язань перед інвесторами і кредиторами, які держава, як позичальник, прийняла на себе при укладанні договору позики,,

— зниження ризиків — розміщення і погашення позик таким чином, щоби максимально знизити вплив коливань кон'юнктури світового ринку капіталів і

спекулятивних тенденцій ринку цінних паперів на ринок державних зобов'язань,,

— оптимальності структури — підтримання оптимальної структури боргових зобов'язань за термінами обертання і погашення,

— зберігання фінансової незалежності — підтримка оптимальної структури боргових зобов'язань держави між інвесторами-резидентами і інвесторами-нерезидентами,

— прозорості — дотримання відкритості при випуску позик, забезпечення доступу міжнародних рейтингових агентств до достовірної інформації про економічний стан у державі для підтримки високої кредитної репутації і рейтингу держави-позичальника[1, c. 15-18].

У процесі управління державним боргом необхідно враховувати економічну та політичну ситуацію в країні; рівень інфляції; ділову активність суб'єктів підприємницької діяльності; ступінь ризику країни щодо неповернення боргу.

Для ефективного управління державним боргом, розв'язання проблеми зниження боргового навантаження та ризику невиконання боргових зобов'язань держави використовують різноманітні методи. Одним із найпоширеніших є рефінансування державного боргу, тобто погашення основної заборгованості і процентів за рахунок засобів, отриманих від розміщення нових позик. Для успішного застосування механізму рефінансування необхідно, щоб держава мала високу репутацію держави-позичальника. її досягнення та підтримка являється важливим фактором для успішного управління державним боргом. На сьогодні репутація позичальників на світовому фінансовому ринку виражається в рейтингах, які присвоюються певній державі спеціальними агентствами відповідно до міжнародних правил рейтингування.

З позиції інвесторів, найбажанішим варіантом є повне, безумовне і своєчасне виконання державою своїх зобов'язань. Однак за умови неспроможності держави через певні причини забезпечити погашення позик і виплат за ними процентів, можуть прийматися рішень щодо новації, уніфікації, конверсії, консолідації, відстрочки погашення боргів або ж анулюванні державного боргу.

Новація — домовленість між позичальником і кредитором щодо заміни зобов'язання по певному фінансовому кредиту іншим зобов'язанням.

Уніфікація позик — об'єднання декількох раніше випущених позик. При цьому облігації та сертифікати раніше випущених позик обмінюються на облігації та сертифікати нової позики.

Конверсія — одностороння зміна доходності позики, коли держава заявляє про зниження для кредиторів дохідності по позиках, отриманих державою.

Консолідація — зміна умов обертання позик в частині терміну їх погашення, тобто рішення про перенесення дати виплати по зобов'язаннях на пізніший термін.

Обмін облігацій за регресивним співвідношенням — кілька раніше випущених облігацій прирівнюються до однієї нової облігації.

Відстрочення погашення позик — провадиться, коли випуск нових позик використовується на обслуговування раніше випущених позик

Анулювання боргу — відмова держави від усіх зобов'язань щодо раніше випущених позик. Може бути зумовлене фінансовою неспроможністю держави або політичними мотивами.

Слід мати на увазі, що застосування цих методів порушує перший принцип управління державним боргом — принцип безумовності. Тому їх використання вимагає глибокого попереднього вивчення та аналізу подальших економічних і політичних наслідків. Це може бути:

1. скорочення споживання населення країни;

2. збільшення податків для обслуговування державного боргу виступає антистимулом економічної активності;

3. перерозподіл доходу на користь власників державних облігацій.

4. Іноземні кредити, отримані вітчизняними підприємствами під гарантії уряду[7, c. 22].

Заключення

В умовах формування та функціонування ринкової економіки важливою складовою державних фінансів є державний борг. Дефіцит державного бюджету, залучення та використання позик для його покриття призвели до формування і значного зростання державного боргу в Україні.

Узагальнення зарубіжного досвіду формування та обслуговування державного боргу дало підстави обґрунтувати висновок, що у країнах, які здійснюють перехід до ринкових умов господарювання, стрімке зростання заборгованості може стати економічною загрозою для держави та її населення. Соціально-економічною базою збільшення державної заборгованості в країнах, що розвиваються, слугує спад виробництва та звуження на цій основі податкової бази, що зумовлює пошук інших джерел фінансування державного бюджету у вигляді запозичень.

До числа важливих чинників, що суттєво впливають на стан боргової ситуації у країні, віднесено зовнішні запозичення підприємницьких структур під державні гарантії та внутрішні запозичення для покриття дефіциту державного бюджету. У дисертації запропоновано напрями вдосконалення механізму зовнішніх і внутрішніх запозичень та обслуговування державного боргу. Обґрунтовано шляхи підвищення ефективності використання залучених коштів за рахунок посилення контролю за цільовим використанням кредитів та здійснення експертних оцінок ефективності проектів, на які передбачається залучення коштів.

Управління державним боргом визначається як сукупність заходів держави пов'язаних з випуском та погашенням державних боргових зобов'язань, визначенням ставок процентів та виплатою доходу по державних цінних паперах, встановлення ліміту боргу, підтриманням курсу державних зобов'язань, визначенням умов випуску нових державних цінних паперів.

Бібліографія

1. Бондарук Т. Механізм управління та обслуговування державного боргу //Фінанси України. — 2003. — № 4. — С.14-18
2. Вахненко Т. Граничний розмір державного боргу України //Банківська справа. — 2004. — № 4. — C. 33-45
3. Вахненко Т. Державний борг України: поточний стан і ризики //Економіка України. — 2008. — № 7. — C. 37-46
4. Горобець О.Г. Державний борг України та його вплив на розподіл валового внутрішнього продукту //Актуальні проблеми економіки. — 2005. — № 3. — C. 17 — 23
5. Заверуха І. Правові проблеми класифікації державного боргу //Право України. — 2007. — № 3 . — C. 51-55.
6. Заверуха І. Теоретико-правові передумови державного боргу //Підприємництво, господарство і право. — 2005. — № 12. — C. 127-130.
7. Іваненко Ю. До питання розкриття інформації про державний борг //Вісник Національного банку України. — 2007. — № 3. — C. 20-22
8. Котляр Д. Державний борг та фінансування державного бюджету //Парламент. — 2002. — № 3. — C. 31-32
9. Україна має безпечний рівень державного боргу //Урядовий кур'єр. — 2006. — 9 грудня. — C. 5
10. Федосов В. Управління державним боргом у контексті ризик-менеджменту //Фінанси України. — 2008. — № 3. — C. 3-33
11. Царук О. Статистичний аналіз державний боргу України та оцінка його впливу на економіку //Банківська справа. — 2007. — № 6. — C. 52-59
12. Царук О.В. Макроекономічні ефекти державного боргу як об’єкт статистичного вивчення //Статистика України. — 2006. — № 2. — C. 21-25.