Вступ

Для визначення ролі держави в економіці використовуються різні терміни: «державне втручання», «державне управління», «державна економічна політика», «державна регуляторна політика», «державне регулювання економіки». Всі вони взаємопов´язані і характеризують відносини держави з суспільством. Так, державне управління економікою — це організуючий і регулювальний процес впливу держави на економічну діяльність суб´єктів ринку з метою її впорядкування та підвищення результативності господарювання.

Державна економічна політика — стратегія цілеспрямованого впливу на економічні процеси на макро- і мікрорівні, створення та вдосконалення умов економічного розвитку відповідно до певного суспільного устрою. Державне управління розглядається як інструмент реалізації економічної політики.

Державне регулювання економіки (ДРЕ) — сфера діяльності органів державної влади щодо цілеспрямованого впливу на поведінку суб´єктів господарювання шляхом застосування різноманітних методів і засобів. Тобто, ДРЕ можна розглядати як функцію державного управління економікою, як інструмент реалізації економічної політики.

Дослідженню та аналізу сутності державного управління присвячено велику кількість наукових праць. Серед вчених, які займалися розробкою цього питання слід відзначити В. Б. Авер’янова [4], Б. П. Курашвілі, А. О. Дєгтяря, В. Б. Дзюндзюка, О. М. Бандурку, Ю. П. Битяка [2], В. Ф. Опришка, С. В. Ківалова, Ю. О. Оболенського, Н. П. Матюхіну Г П. Ситника, В. М. Мартиненка, Ю. О. Куца та ін.

1. Державне управління як системно-суспільне явище

Об´єктивними причинами необхідності державного регулювання в умовах сьогодення є:

—     наявність монополізму в багатьох галузях народного господарства та відсутність досконалої конкуренції;

—     недосконалість цінового механізму для певної групи товарів, який робить їх виробництво неефективним;

—     повільна адаптація до сучасних умов господарювання окремих ринків — робочої сили, капіталів, інтелектуального продукту тощо;

—     забезпечення стабільності і гармонійності суспільства;

—     сприяння збереженню та відтворенню природного, культурного, національно-історичного середовища існування народів;

—     розв´язання питань міжнародної політики і співпраці [7, c. 129].

Саме тому основними принципами створення системи державного регулювання економіки в нашій країні є:

—     принцип розумної достатності (державі підпорядковуються тільки ті функції, які не можуть виконуватись іншими ланками господарської системи внаслідок їх обмеженої компетенції та недостатніх ресурсів);

—  принцип поступовості (командно-адміністративні методи регулювання замінюються правовими та економічними в міру створення об´єктивних умов — демонополізації, приватизації, стабілізації тощо);

—     принцип адекватності (система державних регуляторів економіки повинна відображати реальний стан соціально-економічного розвитку).

Цілі і пріоритети в соціально-економічному розвитку становлять основу об´єктів регулювання. Цілі економічного розвитку визначаються для країни в цілому, окремих її регіонів, інститут національних одиниць, груп населення. Вони мають бути конкретними, кількісно визначеними. Пріоритети — це найважливіші соціально-економічні процеси, на стимулювання яких спрямовується у певний період переважна частина ресурсів за допомогою відповідних регуляторів.

Державне управління, слід розглядати як певний вид діяльності органів держави, яка має владний характер і передбачає насамперед організуючий і розпорядчий вплив на об’єкти управління шляхом використання певних повноважень. З цієї точки зору, державне управління має ознаки, характерні для виконавчої влади, що пов’язані з поділом державної влади на законодавчу, виконавчу та судову.

У межах кожної країни держава виконує цілий ряд функцій. Серед них важлива роль належить політичній. Вона спрямована на забезпечення певної форми суспільного та гармонійного розвитку суспільства. Якщо держава неспроможна це забезпечити, то вона не виконує політичної функції, що негативно впливає на економічний розвиток країни, породжує соціальні катаклізми та інші негативні явища і процеси.

Виконання державою соціальної функції передбачає створення нею умов для відтворення і розвитку людини — головної продуктивної сили суспільства, формування соціокультурного простору, який сприяв би самореалізації кожної людини, стимулював її до підвищення свого освітнього рівня, зростання професіоналізму, втілення в життя принципів соціальної справедливості.

При порушенні прав і свобод кожного громадянина, неспроможності держави забезпечити сприятливі умови для розвитку кожної людини виникають негативні процеси і явища в соціально-економічному розвитку суспільства, уповільнюється його прогресивний поступ. За таких умов тільки держава силою влади може вплинути на їх протікання і спрямувати в позитивне русло.

Державне управління є одним з основних видів управління в суспільстві — соціального управління, що насамперед обумовлено особливістю правового статусу його головного суб’єкта — держави, яка свій владний вплив поширює на все суспільство і навіть поза його межі. Зважаючи на те, що в державному управлінні задіяні десятки мільйонів людей, величезна кількість державних органів і посадових осіб, воно потребує різноманітних ресурсів: матеріальних, фінансових, інтелектуальних, інформаційних тощо. Держава, реалізуючи пра- вотворчу функцію, встановлює загальні правила (вимоги, норми) поведінки людей у всіх сферах суспільного життя, а також забезпечує їх дотримання можливістю застосування державного примусу. Проте, примусовість — не головний, а допоміжний фактор упорядкованості суспільних відносин. Головним пріоритетом діяльності будь-якої демократичної держави повинно стати забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів її населення, служіння йому. У зв’язку з цим система державного управління повинна бути близькою до потреб і запитів простих людей, підконтрольною населенню, прозорою та ефективною [2, с. 132]. Тому потрібно звернути увагу на висловлену думку Ю. П. Битяка про те, що застосування лише жорстких варіантів управління суспільними процесами суперечить заданій моделі розвитку суспільства, та й сама

система вже не «дозволяє» державі втручатися в усі питання управління й практичної діяльності, як це було до проголошення Україною незалежності [1, с. 9].

Сутність державного управління визначається також тим,що воно здійснюється, по-перше, у межах діяльності органів виконавчої влади, а саме: а) у ході реалізації їхніх повноважень щодо керованих об’єктів зовнішнього суспільного (економічного, соціального та ін.) середовища; б) у ході виконання місцевими державними адміністраціями повноважень органів місцевого самоврядування, делегованих відповідними місцевими радами, при тому, що власне виконавчій владі ці повноваження первісно не належать; в) у ході керування вищими органами виконавчої влади діяльністю нижчих органів; г) у ході керування роботою державних службовців всередині апарату кожного органу виконавчої влади.

По-друге, державне управління здійснюється поза межами діяльності органів виконавчої влади, а саме: а) всередині апаратів будь-яких інших (крім органів виконавчої влади) органів державної влади — з боку їх керівників щодо інших службовців (наприклад, в апаратах парламенту, судів, органів прокуратури тощо); б) всередині державних підприємств, установ і організацій — з боку їх адміністрацій щодо решти персоналу; в) з боку тих чи інших уповноважених державою суб’єктів у процесі управління державними корпоративними правами; г) з боку різноманітних дорадчо-консультативних органів, утворюваних державними органами (наприклад, Президентом України) в частині виконання наданих їм організаційно-розпорядчих повноважень щодо інших органів, посадових осіб [4, с. 14—15].

Сутність державного управління полягає у тих функціях,на виконання яких воно спрямоване. Ці функції складають зміст державного управління як самостійної форми діяльності, що має певну мету, однак запланований результат може бути досягнутий лише в разі правильного встановлення завдань управління, забезпечення матеріальними, людськими ресурсами, законодавчою основою, об’єктивною інформацією.

Висновки

Таким чином, управління є особливою соціальною функцією, що виникає з потреб суспільства як самодостатньої системи і здійснюється у відповідних державних чи недержавних формах шляхом організаторської діяльності спеціально створеної для цього групи органів. Управління має також політичний характер, може розглядатися з соціальної, економічної точок зору. Сутність державного управління в стислому вигляді полягає у виконанні законів та інших правових актів органів державної влади. З цього погляду виконання є основною ознакою державного управління, здійснення якого покладено на органи виконавчої влади (у широкому розумінні — на органи державного управління). Для державного управління характерно те, що виконавча діяльність є його основним призначенням і складає важливу сторону характеристики змісту цього виду управління, яка органічно пов’язана зі здійсненням безпосереднього керівництва економікою, соціально-культурним та адміністративно-політичним будівництвом і, отже, водночас є розпорядчою діяльністю.

Список використаної літератури

1. Адміністративне право України : [підручник / за заг. ред. С. В. Ківалова]. — Одеса : Юридична література, 2003. — 896 с.
2. Адміністративне право України : [підручник / за ред. Ю. П. Битяка]. — К. : Юрінком Інтер, 2005. — 544 с.
3. Волкович О. Ю. Проблеми розмежування понять «організаційно-господарське управління» та «державне управління» у діяльності господарських товариств // Форум права. — 2008. — № 2. — С. 38—43.
4. Державне управління в Україні: навчальний посібник / [за заг. ред. В. Б.Авер’янова]. — К. : Вид-во ТОВ «СОМИ», 1999. — 265 с.
5. Завальна Ж. В. Щодо питання договірного регулювання відносин державного управління / Ж. В. Завальна // Часопис Київського університету права . — 2009. — № 2. — С. 100-105.
6. Колпаков В. К.Адміністративне право України : [підручник] / Колпаков В. К. — К. : Юрінком Інтер, 1999. — 736 с.
7. Ляхович Г. І. Щодо сучасного розуміння сутності та особливостей державного управління в державі // Вісник ХНУВС. — 2009. — № 3 (46). — С. 129—136.
8. Соловйов В. М. Поняття і сутність правового регулювання державного управління в Україні // Університетські наукові записки. — 2007. — № 3 (23). — С. 27-33.
9. Сурмін Ю. Термінологічна система державного управління: сутність і перспективи становлення // Вісник НАДУ. — 2008. — № 4. — С. 5—14.