Вступ.

1. Роль державного бюджету в регулюванні економіки.

2. Торговий та платіжні баланси, їх вплив на стан економіки.

3. Які загрози можуть передбачатися для економіки України за її вступом у СОТ? Які можливі попереджувальні заходи?.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Реформування суспільно-економічних відносин в Україні підтверджує необхідність якомога скорішого вирішення проблеми фінансової стабілізації — основи загальнодержавної стабілізації і виходу з економічної кризи.

Основу фінансової політики становить бюджетна політика, яка пов'язана насамперед із формуванням і виконанням бюджетів усіх рівнів, цільових загальнодержавних фондів. Державний бюджет України — це головний фінансовий план країни, який віддзеркалює суспільно-економічний стан у державі. Економічна нестабільність і спад виробництва негативно впливають на формування доходів та фінансування видатків бюджету. Бюджет, його дохідна частина прямо пов'язані із Державною програмою соціально-економічного розвитку України на поточний фінансовим рік. І навпаки, виконання зазначеної програми залежить від її фінансового забезпечення. У ньому напрямку Державний бюджет виступає основою фінансування загальнодержавних програм та сприяє їх виконанню. Державна програма соціально-економічного розвитку України і Державний бюджет України мають своє особливе місце, роль і призначення в системі суспільно-економічних відносин.

1. Роль державного бюджету в регулюванні економіки

Бюджет як центральна ланка всієї фінансової системи України є складним явищем. Він являє собою основну економічну форму планомірного утворення і використання централізованого фонду фінансових ресурсів для забезпечення соціально-економічного розвитку суспільства. За економічною природою бюджет відображує грошові відносини, які складаються між державою, з одного боку, та суб'єктами господарювання усіх форм власності і фізичними особами — з іншого. Він являє собою затверджений у законодавчому порядку документ у формі розпису доходів і видатків держави на відповідний термін.

Економічна природа бюджету зумовлюється необхідністю фінансування заходів з надання суб'єктам суспільства нематеріальних благ і послуг у формі оборони країни, національної безпеки й правопорядку, захисту довкілля, освіти, охорони здоров'я, науки, культури тощо, саме нематеріальні блага і послуги, які отримують суб'єкти суспільства від держави, мають істотний вплив на рівень добробуту населення і якість його життя. Використовуючи бюджети різних рівнів, держава забезпечує певний стан матеріального достатку населення та комфортне й безпечне існування суб'єктів суспільства.

Ґрунтуючись на ринкових позиціях функціонування суб'єктів суспільства, економісти доходять висновку, що за допомогою бюджету відбуваються обмінні операції у формі купівлі-продажу за схемою «податки — нематеріальні блага і послуги». Через бюджет здійснюється обмін між державою та суб'єктами суспільства, де податки, обов'язкові платежі та збори виступають формою залучення грошових коштів і підтвердженням участі населення у фінансуванні необхідних йому послуг. Рівновага між суспільною корисністю наданих державою нематеріальних благ і послуг та їх сумарною вартістю забезпечується у демократичному суспільстві відмовою від підтримки на виборах певних політичних сил[14, c.21-22].

Бюджет служить сферою зіткнення економіки і політики та невід'ємною складовою соціально-економічного розвитку суспільства. У бюджеті сконцентровані інтереси держави, суб'єктів господарювання та населення. Між ними відбувається постійне протиборство за присвоєння певної частини суспільного продукту. Тому головне призначення бюджету полягає у зрівноваженні інтересів усіх суб'єктів суспільства. Відповідно до визначеної фінансової політики за допомогою бюджету відбувається розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту за підрозділами виробництва, галузями економіки, адміністративно-територіальними одиницями суспільства та верствами населення.

Фінансові ресурси бюджетів різних рівнів служать засобом вирішення таких завдань у суспільстві:

а) забезпечення виконання державою своїх функцій;

б) функціонування соціальної інфраструктури суспільства;

в) сприяння пропорційному розвитку регіонів і галузей економіки шляхом оптимального розподілу й перерозподілу фінансових ресурсів;

г) гарантування соціального захисту населення і вирішення

національних проблем;

д) фінансування розвитку науково-технічного прогресу;

є) забезпечення охорони довкілля.

Органи державної влади і державного управління використовують бюджет для виконання таких функцій:

а) здійснення контролю за станом виробництва і реалізації товарів;

б) шляхом бюджетного регулювання впливають на фінансову діяльність місцевих органів влади і управління;

в) проводять контроль за діяльністю виконавчо-розпорядчих органів, які складають і виконують бюджет.

Бюджет відображує економічні відносини, за допомогою яких держава здійснює мобілізацію і використання централізованого фонду фінансових ресурсів. Бюджет — це план формування і використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій, які виконують органи державної влади України, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.

Основним і вирішальним джерелом доходів бюджетів різних рівнів є нагромадження фізичних і юридичних осіб. Водночас вилучення до бюджетів більшої частини нагромаджень підірвало б внутрішньогосподарське стимулювання. Тому частина їхніх нагромаджень використовується на внутрішньогосподарські цілі.

Мобілізація певної частини фінансових ресурсів до бюджетів дає можливість державі забезпечувати використання їх на задоволення першочергових потреб суспільства. Це дає змогу уникати розпорошування коштів численними каналами і на менш важливі цілі. Виділення частини валового внутрішнього продукту на загальнодержавні потреби через бюджетний механізм дає можливість дотримуватися певної пропорційності у розвитку суспільства[11, c. 18-19].

Виключно важливим є політичне значення бюджету. З допомогою фінансових ресурсів бюджетів різних рівнів реалізується економічна політика держави. Значною мірою це забезпечується сталістю, регулярністю та своєчасністю надходжень фінансових ресурсів до бюджету у формі податкових і неподаткових надходжень, зборів, відрахувань та обов'язкових платежів, доходів від операцій з капіталом і добровільних внесків фізичних та юридичних осіб.

Роль бюджету у державі визначається насамперед тим рівнем забезпечення фінансовими ресурсами, потреб економічного й соціального розвитку суспільства, який здійснюється на основі розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту. При цьому бюджет служить важливим засобом вирішення завдань, передбачених економічною політикою держави. Можливості використання бюджету як економічного засобу впливу на соціально-економічний розвиток суспільства зумовлені рядом факторів.

По-перше, бюджет як об'єктивна економічна категорія відображає розподільні відносини, що безпосередньо впливають на економічні інтереси усіх суб'єктів суспільства: держави, суб'єктів господарювання та населення. Саме розподільні відносини та інтенсивність їх цільового спрямування активно впливають на розвиток суспільного виробництва, сприяють зростанню його ефективності.

По-друге, бюджет як економічна категорія тісно пов'язаний зі всією сферою товарно-грошових відносин. Рух грошових коштів і товарів, формування й використання фінансових ресурсів, ціноутворення, формування фондів споживання і нагромадження — все це економічні стосунки, які так чи інакше знаходять своє відображення у бюджеті. Звідси і адекватний вплив його на суспільне виробництво, оскільки бюджет впливає на нього не ізольовано від інших економічних категорій, а разом і одночасно з ними.

По-третє, оскільки бюджет тісно пов'язаний зі всією сферою товарно-грошових відносин, він не розчиняється у цій сфері, а займає особливе місце. Відображуючи економічні відносини між суб'єктами суспільства, бюджет є складовою частиною економічної політики держави. Він виступає важливим засобом, що активно впливає на соціально-економічний розвиток суспільства, на всі сторони суспільних відносин. Бюджет концентрує у собі економічний потенціал суспільства, є дійовим засобом зростання й удосконалення суспільного виробництва.

По-четверте, у бюджеті знаходять своє відображення результати однієї з головних функцій держави — управління економікою, що являє собою взаємопов'язану систему адміністративних і економічних методів, за допомогою яких держава цілеспрямовано визначає процес розширеного відтворення. Усі масштабні економічні заходи у суспільстві відбуваються за безпосереднього використання бюджету[1, c. 8-9].

Бюджет значною мірою впливає на рівень ефективності суспільного відтворення, тому його результативність двояка: з одного боку, прямо, шляхом нееквівалентного перерозподілу засобів поза зв'язком із законом вартості, з другого — опосередковано, через різні форми вартісних відносин, впливаючи на економічні інтереси суб'єктів суспільства. За допомогою бюджету створюється такий режим функціонування суб'єктів суспільства, який економічно спонукає до підвищення ефективності їх діяльності[3, c. 53].

2. Торговий та платіжні баланси, їх вплив на стан економіки

Платіжний баланс (ПБ, balance of payments) являє собою кількісне та якісне відображення масштабів структури та характеру взаємовідносин країни із зовнішнім світом. Він підсумовує і, отже, дає змогу аналізувати результати міжнародних економічних операцій між вітчизняними резидентами та резидентами інших країн світу.

Платіжний баланс — це статистичний систематизований запис усіх економічних угод чи зобов´язань між резидентами даної країни та резидентами інших країн світу, які здійснюються протягом певного періоду (року, кварталу, місяця).

Усі зовнішньоекономічні операції обліковуються за принципом подвійної бухгалтерії. Тобто, грошові доходи, які надходять від експорту, оприбутковуються зі знаком "плюс" (як прибуток), а виплати, що перераховуються за кордон за імпортні операції, записуються в платіжний баланс зі знаком "мінус" (як витрати). Різниця між доходами й витратами із зовнішньоекономічних операцій називається "сальдо платіжного балансу". Воно може бути позитивним або негативним. В останньому випадку держава буде мати "дефіцит платіжного балансу", що може негативно позначитися на стабільності обмінного курсу національної валюти.

Україна розробляє платіжний баланс за схемою й методикою Міжнародного валютного фонду. Він включає: торговельний баланс; платежі та надходження за послуги, некомерційні платежі, доходи від зарубіжних інвестицій, рух довгострокового та короткострокового капіталів і валютних резервів. Усі елементи платіжного балансу ділять на 3 групи:

1. Частина платіжного балансу, яка відображає експорт і імпорт, називається торговельним балансом держави (тобто платіжний баланс ширше торговельного). Торговельний баланс — це співвідношення вартості експорту та імпорту даної країни з її торговельними партнерами. На цю групу припадає переважна сума платежів, які здійснюються за зовнішніми платіжними зобов'язаннями. Якщо експорт перевищує імпорт, то торговельний баланс вважається позитивним (або активним), а якщо імпорт перевищує експорт —негативним (або пасивним). Крім того, у першому розділі платіжного балансу відображається торгівля послугами (туризм, послуги зв'язку, утримання військових баз за кордоном). Загальний підсумок по торговельному балансу й обліку послуг показує "сальдо з поточних операцій".

2. Баланс послуг і нєкомерційних платежів — це платежі й надходження: за користування іноземним транспортом; розрахунки за страхування; оплата поштово-телеграфних послуг, комісійних операцій, туризму, культурного обміну, приватних переказів (заробітної плати, спадщини, стипендій, пенсій), утримання дипломатичних і торгових представництв; доходи від інвестицій (проценти й дивіденди з капіталовкладень); платежі за ліцензії, технічну допомогу, гонорари, використання винаходів і військові витрати за кордоном.

Торговий баланс і баланс послуг та некомерційних платежів утворюють баланс (рахунок) поточних операцій (поточний платіжний баланс), у якому відображається процес обліку товарів і послуг, а також односторонні разові платежі.

3. Баланс руху капіталів (рахунок операцій з капіталом) відображає купівлю й продаж закордонних активів, отримання довгострокових і короткострокових позик. Кошти, надані іншим державам або іноземним підприємствам, розглядаються як відплив капіталу, а позики, одержані від інших держав,— як приплив [3, c. 96-97].

У третьому розділі виділяються операції, не пов'язані з комерційною діяльністю. Вони є засобом урівноваження сальдо платіжного балансу — наприклад, зменшення його дефіциту. З цією метою використовуються : продаж золота, залучення нових кредитів, відстрочка платежів з кредитів, отриманих раніше, і виплати відсотків за їх користування. Усі ці операції мають особливе призначення — поліпшити стан платіжного балансу, і тому виділяються в окремий розділ.

Баланс руху капіталів фіксує надходження в Україну з інших держав інвестицій та кредитів і такий же рух капіталів за кордон. Вони можуть використовуватися для придбання матеріальних чи фінансових активів. Існує тісний взаємозв'язок між балансом поточних операцій і балансом руху капіталів.

Стан платіжного й торговельного балансу держави справляє великий вплив на валютний курс і валютну політику. Валютний курс — це ціна грошової одиниці даної національної валюти, вираженої в грошах іншої країни. Існуючий курс обміну двох валют приблизно відповідає співвідношенню їх купівельної спроможності на даний час. з рухом валютних курсів тісно пов'язана ефективність міжнародної торгівлі.

Хоча платіжний і розрахунковий баланси мають однакову структуру, різниця між ними полягає в тому, що в розрахунковий баланс включаються виплати й зобов'язання країни відносно інших країн, у тому числі непогашені, а в платіжний баланс — фактичні надходження й платежі. Таким чином, розбіжності між платіжним і розрахунковим балансами відображають ступінь розвитку міжнародних кредитних відносин, які визначають розрив (лаг) у часі між виплатами й надходженнями. Платіжний баланс за своїм результатом може не збігатися з розрахунковим.

Платіжні баланси не можуть бути незбалансованими, тому що всі три їх складові (рахунки поточних операцій, рахунки капіталів, розрахунки з офіційних міжнародних резервів) у сумі мають дорівнювати нулю. Коли кажуть про дефіцит платіжного балансу, то йдеться про баланс рахунків поточних операцій і руху капіталів.

Таким чином, платіжний баланс є головним статистичним документом, що відображає зовнішньоекономічні операції України. Його стан має важливі наслідки для економіки. Наприклад, сильні коливання сальдо з поточних операцій (у той чи інший бік) небажані, тому що різке збільшення позитивного сальдо призводить до швидкого зростання грошової маси й тим самим стимулює інфляцію, а різке збільшення негативного сальдо може спричинити "обвальне" зниження обмінного курсу, а отже, хаос у зовнішньоекономічних операціях України. Саме тому держава активно регулює платіжний баланс, використовуючи контроль операцій з офіційними міжнародними резервами, зміни обмінного курсу.

Дефіцит фінансується або позикою з-за кордону, або продажем частини активів. Нестача надходжень іноземної валюти може поповнюватися також із офіційних резервів Національного банку України. Офіційні резерви будь-якої країни обмежені. Тому стійкі або тривалі дефіцити платіжних балансів, які мають фінансуватися за рахунок їх резервів, неминуче призведуть до їх виснаження. У цьому випадку країні доведеться вжити заходів з метою забезпечення збалансованості платіжного балансу [4, c. 81-82].

3. Які загрози можуть передбачатися для економіки України за її вступом у СОТ? Які можливі попереджувальні заходи?

Проблеми вступу до Світової організації торгівлі (СОТ) виходять сьогодні для України на перший план. Подальша неучасть нашої країни в цій глобальній економічній організації не має раціональних пояснень: до СОТ приєднався торговий велетень Китай, все чіткіше вимальовуються ознаки отримання членства в ній Росії. Початок нового раунду багатосторонніх переговорів в рамках СОТ, напевно, підніме на новий рівень систему глобального економічного регулювання і відчутно впливатиме на Україну. Зрештою, вступ до СОТ — обов'язкова умова для реальної інтеграції України в Європейський Союз.

Однак вступ до СОТ дає державам-учасникам цієї організації не тільки позитивний ефект, цей процес має також і негативні аспекти, про які, на жаль, мало говорять.

СОТ — це одночасно і можливість, і загроза. З одного боку, це підключення до ринку в десятки разів більшого від того ринку, на якому Україна сьогодні технологічно може працювати. З іншого боку, це і загроза втрати існуючого ринку. Конфлікт, що виник у Верховній Раді (і не лише в ній) з приводу вступу до СОТ — це майбутній баланс економічних інтересів, який виникне в Україні вже після вступу у СОТ.

Існують два безсумнівно позитивних моменти при вступі до СОТ — збільшення інвестиційної привабливості держави, і як наслідок — надходження інвестицій. А ще один суттєвий момент — Україна повинна вступити до СОТ раніше, ніж Росія. В Росії ця процедура триватиме приблизно два роки, і я вважаю, що це професійний підхід, адже необхідно визначити — які галузі стануть пріоритетними і максимально зміцнити їх, виробити державну політику для цих галузей: яким чином вони стануть конкурентоздатними, які здійснити кроки для захисту ринку [9, c. 49].

Росія визначила свої чіткі цілі для вступу до СОТ і примушує з цими цілями рахуватися. Ми ж сьогодні здаємо СОТ рубіж за рубежем, не прораховуючи наслідків: вступ до СОТ повинен мати не політичні амбіції передвиборного року, а чіткі економічні розрахунки на найближчі десятиріччя, адже те, що ми у Верховній Раді ухвалимо, вже не зможе помінятися впродовж декількох років.

Ще один дуже важливий блок питань — наша податкова база принципово відрізняється від податкової бази розвинених країн, з чиїми товарами ми завтра змушені будемо конкурувати — як на зовнішніх ринках, так і на внутрішньому.

Лібералізація зовнішньої торгівлі в рамках світового торгівельного клубу для економіки, скоріше, принесе ефект непрямої дії: ті ж підприємства-експортери зможуть завозити комплектуючі і сировину, застосовуючи спрощені митні процедури, не сплачуючи високих митних тарифів: в Україні діятиме аналогічна західним система стандартів. А для американських стандартів взагалі пріоритетніший ринковий статус країни, а не її членство до СОТ.

Оскільки Україна не має такого статусу, а сам факт вступу до СОТ не приводить до його моментального одержання (наприклад, Китай не має такого статусу і не матиме щонайменше ще кілька років), то перспективи України у вирішенні питання просування своєї металургійної продукції, наприклад, на американський ринок залишаться, як і раніше, примарними. Отже сподіватися на те, що з вступом до СОТ проблемні питання антидемпінгових переслідувань української продукції зникнуть самі собою, не тільки не бажано, але навіть певною мірою і небезпечно.

Відразу ж після вступу у світовий торгівельний клуб багато українських компаній втратять великого покупця в особі держави. Адже одна з умов вступу — підписання угоди про державні закупівлі, а це дозволяє іноземним компаніям брати участь в тендерах на постачання продукції державі нарівні з українськими підприємствами [11, c. 80-81].

Першими потерпілими від вступу до СОТ можуть стати підприємства автомобільної промисловості, суднобудування, авіабудування. Вони втратять, насамперед, захисні бар'єри та державну підтримку і відразу перестануть бути конкурентноздатними. Можуть постраждати компанії, що працюють у сфері послуг, особливо транспортних і лізингових. Не маючи таких фінансових і матеріальних ресурсів, як західні компанії, вони або збанкрутують, або їх поглинуть іноземні фірми.

Велика загроза нависає над банківським і страховим секторами економіки, куди іноземним корпораціям розширять доступ. Маючи величезні фінансові ресурси, вони просто почнуть демпінгувати на ринку страхових та інших фінансових послуг, поки вітчизняні компанії і банки не будуть скуплені чи розорені, що, до речі, і відбувається в країнах, що розвиваються, і які вже приєдналися до СОТ.

Кожен член СОТ має право користуватися перевагами системи й одночасно має можливість тимчасово цілком легально відступити від своїх зобов’язань. Така можливість існує у рамках захисних заходів, обговорення та перегляду тарифів, обмежень щодо торговельного балансу тощо. Окрім того, існує можливість захисту національного ринку завдяки маніпулюванню обмінним курсом. Щоправда, цей засіб менш ефективний, ніж зміна тарифів, і може спричинити інші небажані економічні наслідки.

Не можна ігнорувати й той факт, що внаслідок вступу до СОТ митні тарифи знизяться й відповідно можуть зменшитися надходження до державного бюджету, хоча у деяких країнах митні збори становлять 30—40% таких надходжень. Щоб частково компенсувати цей ефект, потрібно реформувати податкову систему і забезпечити таким чином ефективніше надходження податків від збільшення економічної активності, пов’язаної зі вступом до СОТ. Нормальною слід вважати ситуацію, коли левова частка надходжень до бюджету має податкове, а не митне походження. Необхідною є також реформа митної системи, метою якої має бути боротьба з контрабандою та корупцією. Якщо брати мито з усіх без винятку імпортованих товарів, які, згідно закону, мають ним обкладатися, то зменшення надходжень не буде таким радикальним. Слід також зауважити, що заміна квот, які заборонені в СОТ, на митні тарифи може збільшити тарифну базу і за умови ретельного їхнього збору підвищити надходження у держбюджет [8, c. 9].

Висновки

Отже, членство в СОТ несе багато переваг для України. Але є й певні загрози. Вони пов’язані з необхідністю переходу фінансового та людського капіталу з економічно невигідних та неконкурентоспроможних галузей у нові, більш прибуткові, сфери. Для мінімізації цих можливих негативних наслідків необхідно, зокрема, покращити мобільність ресурсів. У будь-якому разі держава має докласти всіх зусиль до того, щоб зменшити витрати на трансформації, здійснювані в короткостроковому періоді. Членство в СОТ передбачає однозначні переваги у довгостроковому періоді, але не можна допустити їхнього нівелювання через короткострокові труднощі, пов’язані з адаптацією національної економіки до відкритої конкуренції. Звідси вимога до поліпшення мобільності капіталу і трудових ресурсів, у тому числі горизонтальної (географічної) і особливо — вертикальної (професійної). Таким чином країна отримує можливість для додаткового нагромадження людського капіталу, посилення внутрішньокорпоративної мобільності — здатності підприємств до інновацій і гнучкості у зміні організаційних структур. Також зростатиме інформаційна мобільність — необхідна умова для зниження транcакційних витрат на ринку продукції, праці та капіталу. Нам доведеться вживати заходів і до підвищення інших видів мобільності, що також позитивно позначиться як на структурі економіки, так і на її ефективності.

Список використаної літератури

1. Артус М. Бюджетна система України: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закладів. — К. : Видавництвво Європейського ун-ту, 2007. — 220с.

2. Барбич І. Нормативно-правові відносини між учасниками бюджетного процесу: поняття, перспективи розвитку // Підприємництво, господарство і право. — 2008. — № 3. — С. 72-73

3. Заблоцька О.Поняття та зміст бюджетної системи України // Право України. — 2007. — № 2. — С.52-55.

4. Загорський В. Бюджетна система та оподаткування в Україні: проблеми розвитку: монографія; Львівський регіональний ін-т держ. управління. — Х. : ІНЖЕК, 2008. — 285с.

5. Ісмаїлов А. Бюджетний процес та напрями його вдосконалення// Фінанси України. — 2002. — № 8. — С. 26-28

6. Ковальчук А. Законодавчі проблеми бюджетного процесу в Україні // Право України. — 2005. — № 3. — С.31 — 34.

7. Кудряшов В. П. Поняття бюджетної системи та її децентралізації // Фінанси України. — 2006. — № 8. — С.25-32

8. Вступ України до СОТ: вигоди та перспективи //Зовнішні справи. — 2008. — № 6. — C. 9

9. Вступ України до СОТ: громадська думка //Національна безпека і оборона. — 2008. — № 4. — C. 49-52: табл.

10. Мусіна Л. Перспективні вектори розвитку економіки України з огляду на вступ до СОТ та євроатлантичну інтеграцію/ Людмила Мусіна //Україна-НАТО. — 2008. — № 2. — C. 69-80

11. Саган Ю. Перспективи та можливі негативні наслідки вступу України до СОТ //Вісник. — 2008. — № 1. — C. 80-85.

12. Шаповалов А.В. Оцінка можливих наслідків вступу України до СОТ для банківського сектору //Фінанси України. — 2008. — № 4. — С.45-56