Вступ.

1. Особливості стану економіки України та державного регулювання в умовах світової кризи 2008-2009 рр.

2. Роль держави у формування сприятливої фінансово-кредитної політики в умовах економічної кризи.

3. Формування державних механізмів захисту населення від фінансово-економічної кризи.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Економіка України потребує радикальної реструктуризації. Існуючі проблеми між можливостями національної економіки і потребами у фінансуванні вимагають по новому підійти до формування фінансово-кредитної політики на рівні держави.

В умовах глобальної кризи фінансово-кредитну політику слід розглядати як на макроекономічному рівні через основу грошово-кредитного забезпечення та регулювання, і на мікрорівні через організацію процесу кредитування господарюючих суб'єктів. Якщо розглядати кредитний механізм як організаційно-економічні заходи по організації процесу кредитування, які відповідно, мають макро- і мікрорівні, можна констатувати, що фінансово-кредитна політика виступає формою прояву організації і управління кредитним механізмом в цілому.

Всі важливі рішення в банках потребують, щоб метою його політики було підтримання оптимальних співвідношень між кредитами, депозитами та іншими зобов'язаннями. Тому, правильна фінансово-кредитна політика повинна в першу чергу підвищити якість кредитів, і, звісно, фінансовий стан банку. Сказане вище підкреслює необхідність докорінної зміни фінансово-кредитної політики в роботі банків, і в значній мірі це обумовлено фінансовою кризою. Зараз пройшов той час коли банки були націлені на першокласних та багатих клієнтів.

1. Особливості стану економіки України та державного регулювання в умовах світової кризи 2008-2009 рр.

Серед комплексу причин, що зумовлюють кризові процеси в економіці України, однією з ключових є неефективна діяльність органів державної влади, що опікуються економічною сферою. Необхідно визнати, що господарський комплекс в Україні, незалежно від форм власності його окремих складових, функціонує в умовах відсутності в державі чітко об ґрунтованої економічної стратегії. Дії уряду та інших інститутів державного управління в економічній сфері майже завжди викликані необхідністю термінового реагування на поточні виклики, подолання «локальних криз».

В Україні триває політичне протистояння, країна перебуває у перманентному виборчому процесі. За таких обставин, уряд не лише позбавлений можливості підготувати хоча б середньострокову Програму дій, але й змушений постійно ініціювати популістські заходи з метою завоювання прихильності електорату.

Однією з головних пересторог у цьому «владному калейдоскопі» є підтримка політичних сил тими чи іншими (не завжди українськими) фінансово-промисловими угрупованнями. Як наслідок – після приходу до влади, черговий новий уряд змушений лобіювати на українському ринку інтереси «наближених» ФПГ, що далеко не завжди відповідає національним інтересам держави.

На наш погляд, проблему загальної неефективності економічної політики в Україні необхідно розглядати крізь призму наступних взаємопов’язаних об’єктивних та суб’єктивних чинників.

Недосконалість системи державного управління, як інституту.

Невідповідність чинної законодавчої бази нагальним потребам національної економіки й новим геополітичним та геоекономічним викликам.

Непрозора структура власності, як симбіоз державних, приватних та корпоративних інтересів.

Світова фінансова криза, нові геополітичні та геоекономічні виклики.

Відсутність довгострокової економічної стратегії, поточна економічна політика, що ґрунтується на лобізмі інтересів окремих ворогуючих ФПГ та соціальному популізмі.

Сьогодні міжнародні фінансові організації не можуть запропонувати єдиної універсальної програми подолання наслідків фінансової кризи. За оцінками експертів МВФ, у 2009 р. зростання світової економіки становитиме лише 0,5 %, а Інститут міжнародних фінансів взагалі прогнозує (вперше з часів Другої світової війни!) економічний спад. Всесвітній економічний форум у Давосі, який у 2009 р. зібрав керівників 43 держав та менеджерів 1400 компаній, не призвів до суттєвих зрушень у розумінні природи світової фінансової кризи і шляхів подолання її наслідків. Перебіг дискусій провідних експертів, фінансистів та політиків дає можливість зробити наступні висновки.

Не існує єдиної обґрунтованої точки зору щодо ключових причин, масштабів поширення і термінів завершення кризи.

Таким чином, проведений розгляд існуючих проблем у реалізації органами державної влади в Україні економічної політики дозволяє зробити наступні висновки [6, c. 67-68].

Незадовільний рівень участі держави у визначенні пріоритетів та реалізації економічної політики значною мірою зумовлюються переоцінкою можливостей ліберального ринку.

Чинне законодавство в цій сфері є застарілим, оскільки ґрунтується на платформі «романтичного капіталізму» й потребує суттєвого коригування.

Світова фінансова криза потребує пошуку принципово нових, радикальних заходів економічного регулювання. Це стосується, насамперед, посилення державного контролю за фінансовою системою неринковими методами та оперативної підтримки реального сектору економіки.

Уряди більшості держав розробляють власні антикризові програми з огляду на структурні особливості національних економік.

У цьому контексті йдеться про принципово нові акценти реалізації економічної політики. Серед комплексу таких заходів, першочерговими мають бути наступні:

– державний контроль над фінансовою системою неринковими методами регулювання;

– оперативна підтримка реального сектору економіки шляхом обмеження імпорту споживчих товарів, протекціоністських заходів для експортерів, підтримки імпортозаміщення та високотехнологічних виробництв, підприємств з великою доданою вартістю продукції, й зокрема ОПК;

– заходи щодо пожвавлення внутрішнього споживчого ринку.

Глобальна фінансова криза не залишає інших альтернатив забезпечення економічної безпеки України, крім термінового формування загальнодержавної антикризової Програми, що орієнтується на підтримку реального сектору національної економіки та забезпечення прийнятного рівня життя народу України. Граничною умовою успішної реалізації комплексу антикризових заходів є стабілізація політичної ситуації в державі, консолідація зусиль усіх владних інститутів, без огляду на партійні чи ідеологічні розбіжності [7, c. 38].

2. Роль держави у формування сприятливої фінансово-кредитної політики в умовах економічної кризи

Досліджуючи кредитні взаємовідносини між підприємствами і банками, необхідно науково обґрунтувати функціонування фінансово-кредитної політики, цілі та напрями її розвитку, її вплив на економічний розвиток держави.

Хоча фінансово-кредитну політику донедавна можна було вважати досить системною, зараз доцільно критично її оцінити, оскільки кожен її етап в умовах економічної невизначеності набуває своїх специфічних рис, які залежать від функціонування всіх його елементів, їх взаємозв'язку і взаємообумовленості.

Розробка фінансово-кредитної політики для кожного окремого комерційного банку означає врахування ряду факторів, які впливають на пріоритетність та її напрями з точки зору галузевої направленості, типу клієнтів, видів кредиту, організації процесу кредитування. Оскільки фактори, які впливають і визначають фінансово-кредитну політику, можна поділити на зовнішні та внутрішні, зараз великі зміни викликані впливом зовнішніх факторів. Якщо внутрішні фактори пов'язані із конкурентоспроможністю установи банку і, зокрема, фінансовою стійкістю та надійністю банку, то зовнішні фактори пов'язані з політичною та економічною ситуацією в країні, законодавчою базою, рівнем розвитку банківської інфраструктури, а також міжбанківською конкуренцією. За останній час найбільший вплив на вибір напрямку фінансово-кредитної політики мають загальноекономічні фактори. Так, аналізуючи макроекономічні показники економічного розвитку України за останні два роки, можна зробити ряд висновків щодо напрямків фінансово-кредитної політики комерційних банків.

Перш за все спостерігається тенденція до поступового зростання питомої ваги довгострокових кредитів. Так, якщо в 2006 році частка короткострокових кредитів становила 55%, а довгострокових — 45%, то на початок 2008 року ця ситуація істотно змінилась (короткострокові кредити становили — 30%, довгострокові — 70% загального обсягу кредитного портфеля. Позитивні тенденції спостерігалися і в структурі та динаміці кредитів спрямованих в інвестиційну діяльність (22% в 2008 році, в порівнянні з 17% в 2006 році). Однак їх обсяг залишається незначним, а структура за строками погашення та видами кредитів не відповідає цілям забезпечення розвитку економіки за інвестиційно-інноваційною моделлю [10, c. 80-81].

Головною метою грошово-кредитної політики у 2009 р. і наступних роках відповідно до Конституції України повинно залишатися забезпечення стабільності національної грошової одиниці, що є основою для досягнення головних стратегічних цілей.

У середньостроковій перспективі Національний банк України повинен прикласти максимум зусилля на створенні спільно з Урядом макроекономічних, фінансових та інституційних умов для переходу до монетарного режиму, що ґрунтується на ціновій стабільності. Перші кроки уже зроблені у лютому 2009 року.

У 2010 році грошово-кредитна політика ґрунтуватиметься на необхідності виконання середньострокових цілей і засад та враховуватиме процеси, які формували і підсилювали ризики розвитку грошово-кредитної сфери в попередньому та поточному роках. На цьому етапі економічного розвитку головні ризики для стабільності національної валюти містяться в площині динаміки внутрішніх цін. Темпи інфляції на сьогодні досягли таких меж, коли вони не лише істотно позначаються на реальних доходах населення та вартості заощаджень, а вже найближчим часом можуть безпосередньо відобразитися на показниках економічного розвитку.

З урахуванням цього найбільш актуальним завданням у 2010 році є спрямування в межах своєї компетенції зусиль на зниження темпів інфляції до прогнозованого Урядом показника та створення фундаментальних засад для її стабілізації в подальшому на низькому рівні. Важливими завданнями також є посилення контролю за динамікою корпоративного зовнішнього боргу та запобігання системним ризикам фінансової нестабільності в банківському секторі. На виконання зазначених завдань та основної мети грошово-кредитної політики Національний банк України повинен передбачити посилення ролі процентної політики в розвитку грошово-кредитного ринку, у т.ч. через поліпшення регулювання короткострокових ринкових процентних ставок, вжиття заходів щодо посилення зв'язку між короткостроковими, довгостроковими процентними ставками та цінами на активи, мінімізувати вплив на ставки неринкових чинників, а також за рахунок більш тісної кореляції між обліковою ставкою та іншими ставками за операціями Національного банку України. В сучасних умовах господарювання слід продовжувати взаємодію з Урядом у питаннях узгодження грошово-кредитної та фіскальної політики, у т.ч. у частині впливу на стан грошово-кредитного ринку динаміки коштів на єдиному казначейському рахунку [9, c. 439].

3. Формування державних механізмів захисту населення від фінансово-економічної кризи

В умовах світової фінансової кризи, що охопила й Україну, політичні діячі, фахівці Національного банку, вчені, професіонали перебувають у пошуку шляхів установленняекономічної рівноваги. Попри різні думки стосовно приборкування наростаючих темпів фінансово-економічного дисбалансу в Україні, одностайною є точка зору, що починати треба зі стримування інфляції та вдосконалення системи соціального захисту населення від підвищення споживчих цін. Проте інфляція є складним багатофакторним явищем. Вона є наслідком порушення економічної рівноваги і, посилюючись в умовах фінансової кризи, спотворює ціни, насамперед, на споживчі товари та послуги. Тому соціальний захист населення в умовах підвищення споживчих цін зумовлений реалізацією не тільки нормативно-законодавчих механізмів безпосереднього впливу на підвищення грошових доходів населення, а й фінансово-економічних механізмів подолання інфляційних процесів.

Відомо, що зростання ВВП за рахунок збільшення товарів і послуг сприяє зменшенню індекса споживчих цін. Але за спаданням насиченості вітчизняних ринків сформована, на жаль, така послідовність: обсяги вироблених послуг; обсяги роздрібного товарообігу; обсяги промислової продукції; обсяги продукції сільського господарства. Тобто на внутрішньому ринку відчутним є брак промислової продукції, особливо продукції сільського господарства. Тому попит на ці товари створює надмірний тиск на загальний рівень цін.

Незважаючи на важливість прийнятих законодавчих актів щодо вдосконалення оплати праці, проблема її реформування досі повністю не розв'язана. Це проявляється у штучному її заниженні (порівняно з реальною вартістю робочої сили), недостатній мотивації до високоефективної праці, недосконалості ринкових, державних, колективно-договірних механізмів у сфері оплати праці. Про низьку здатність виконувати відтворювальну функцію заробітної плати для більшості найманих працівників свідчить те, що середня номінальна заробітна плата по Україні становить 2,4 прожиткового мінімуму, водночас межа малозабезпеченості становить 2 прожиткових мінімуми. До основних недоліків у сфері оплати праці найманих працівників можна віднести:

— низьку питому вагу заробітної плати у ВВП та у собівартості виробленої продукції;

— недосконалість міжгалузевих і міжкваліфікаційних співвідношень в оплаті праці;

— недосконалість тарифної системи оплати праці;

— недосконалість колективно-договірного регулювання заробітної плати;

— недостатність участі органів державної влади в регулюванні оплати праці;

— незадовільний захист прав найманих працівників на своєчасне одержання заробітної плати у повному обсязі тощо [4, c. 14-15].

Деякі фахівці, посилаючись на недоліки в організації оплати праці та співвідношення темпів зростання ВВП, грошових доходів і номінальної заробітної плати, порівняно з динамікою ІСЦ, пропонують стримувати інфляцію за рахунок мораторію на підвищення прожиткового мінімуму в поєднанні зі зниженням темпів зростання номінальної заробітної плати.

Оскільки загальні видатки в Україні на соціальні потреби невеликі, не можна допускати «заморожування» соціальних програм, скорочення соціальних виплат з бюджету низькооплачуваним, мало-захищеним верствам населення. Насамперед треба вести боротьбу з корупцією та отриманням надприбутків, необхідно встановити граничну рентабельність у монопольному бізнесі, не допускати спекулятивних цін на ринку, особливо на продукти харчування. Адже сьогодні ціни на сільськогосподарську продукцію невиправдано перевищують закупівельні.

В умовах сучасної України, коли ринкові механізми вже не у змозі подолати кризу, суттєво підвищується роль держави, яка має негайно запровадити наступні захисні механізми.

1. Механізм оптимізації монетарної політики. Враховуючи об'єктивні процеси поширення світової фінансової кризи, які посилюють і без того вагому загрозу переростання інфляції в галопуючу, треба вдатися до термінових заходів щодо стабілізації діяльності банківської системи, повернути довіру населення до банків.

Для цього необхідно забезпечити ліквідність банків відносно заощаджень фізичних і юридичних осіб, надавши комерційним банкам державну підтримку. Різні шляхи поповнення банківської системи грішми є виправданими, особливо за рахунок пільгових кредитів. На жаль, перші транші МВФ можуть бути використані для заліку зовнішнього боргу. Тільки стабілізація діяльності НБУ і комерційних банків сприятиме встановленню реального курсу гривні, поверненню довіри клієнтів, що уможливить проведення здорової кредитної політики й економічне зростання країни.

Сьогодні попит на споживчі товари в Україні залишається високим і не задовольняється пропозицією. До того ж непомірно зростають всі агрегати грошової маси, яка не забезпечена відповідним приростом обсягів товарів. Надмірно збільшився зовнішній борг, функціонування економіки та її тіньового сектора потребує додаткових обсягів грошей, посилюючи інфляцію. Це підвищує вимоги до державної монетарної політики. Останнім часом обсяги заощаджень фізичних і юридичних осіб у банках зменшуються, бо дохідність від депозитних вкладень менша, ніж втрати від зростання цін. Щоб розірвати цей деструктивний ланцюг (витрати через інфляцію, зростання темпів інфляції через надмірні витрати), держбанки повинні різко збільшити відсоткові ставки по вкладах. Коли в Ощадбанку будуть вигідні умови, комерційні банки теж підуть таким шляхом. Звичайно, це може тимчасово гальмувати розвиток економіки, оскільки зумовить зростання ставок по кредитам, але водночас знизить темпи розширення споживчого кредитування, що також зменшує інфляцію.

У сфері монетарної політики також доцільно зменшити питому вагу готівки у грошовій масі шляхом розширення безготівкових розрахунків населення, розвитку систем довгострокового інвестиційного кредитування через мережу інвестиційних банків, знайти компромісні рішення стосовно іпотечного кредитування тощо. Заслуговує на увагу можливість посилення контролю витратної частини бюджету, зокрема обмеження безпідставного зростання заробітної плати, надбавок і доплат у деяких структурах, економічно не забезпечених виплат вкладів тощо. Необхідно:

— здійснити детінізацію економіки та легалізацію доходів;

— зменшити кількість податкових пільг для окремих юридичних осіб;

— підвищити ефективність використання бюджетних коштів.

Важливість монетарних чинників у боротьбі з інфляцією доведена як теоретично, так і практично. Але боротьба з інфляцією шляхом обмеження кількості грошей в обігу не може порушувати нормальну забезпеченість економіки грошима. Інвестування реального сектора економіки також не може відбуватися виключно за рахунок іноземних інвестицій, оскільки найкращим інвестором залишається населення, яке, споживаючи товари і послуги, вироблені у країні, реально інвестує частку своїх доходів у виробничий сектор економіки. Таким чином, обмеження обсягів грошових доходів населення з метою подолання інфляції попиту не може здійснюватись не лише через погіршення соціального стану громадян, а й, насамперед, у зв'язку з гальмуванням економічного зростання [2, c. 76-77].

2. Інвестування у розвиток виробництва. Реалізація цього механізму зумовлена необхідністю стримування первинної причини інерційної інфляції, а саме — інфляції витрат, яка визначила обвал пропозиції і в останні роки є основною у всьому світі. Цей механізм не може подіяти швидко, але його необхідно реалізовувати негайно. І хоча найближчим часом пересічний українець буде платити за інфляцію, проте у перспективі заходи, спрямовані на розвиток економіки, забезпечать збільшення обсягів випуску вітчизняних товарів і послуг. Ці заходи починаються з пільгової кредитної політики заради пожвавлення галузей економіки. І хоча тут утворюються свого роду «ножиці» через необхідність підвищення відсоткових ставок комерційними банками, щоб залучити заощадження населення, упроваджувати інвестиційно-інноваційний механізм необхідно. Потрібно вкладати гроші в нові технології, освіту і науку, охорону здоров'я, будувати шляхи, роздавати дешеві кредити селянам, стимулювати дрібний і середній бізнес. Головне ж — усіма шляхами розвивати виробництво, використовуючи різноманітні джерела фінансування, в тому числі до 75% коштів від приватизації держмайна.

Особливо актуальним завданням є якнайшвидше відродження села, збільшення обсягів виробництва сільськогосподарської продукції.

Необхідно вдосконалити методологію складання балансів попиту та пропозиції основних видів продовольства (зокрема, зерна та продуктів його переробки, м'яса, м'ясопродуктів, молока, молокопродуктів, олії та цукру), а також методологію оптимізації обсягів накопичення матеріальних цінностей державного матеріального резерву, зокрема, формування державного продовольчого резерву. Водночас, доцільно проводити ефективну політику інтервенцій на окремих товарних ринках (зокрема, зерна та нафтопродуктів) у разі виникнення тимчасових дефіцитів. Стає також зрозумілою необхідність створення на період економічної кризи державних корпорацій, які сприятимуть досягненню макроекономічної мети: чим більше вітчизняних товарів, тим менша інфляція.

3. Цінова політика (контроль за цінами). Враховуючи недоліки у розв'язанні проблем ціноутворення, доцільно внести зміни і доповнення до Закону України «Про ціни та ціноутворення», якими визначити критерії та умови дозволеного адміністративного втручання в ціноутворення щодо певних соціально значущих товарів і послуг, граничний рівень рентабельності як виробників продукції, так і посередників. Доцільно розробити ефективні важелі державного контролю за обґрунтованістю цін, за якими продукція реалізується через торговельну мережу, а також визначити обмеження прямого втручання держави у ціноутворення. Необхідно передбачити поширення дії регулятивних заходів держави на суб'єктів господарювання — фізичних осіб із метою створення прозорого механізму ціноутворення, що унеможливить необґрунтоване зростання цін на соціально значущі товари та послуги. Потрібно розробити критерії розподілу суб'єктів господарювання за порядком встановлення та застосування цін і тарифів для визначення періодичності здійснення заходів державного нагляду (контролю) [1, c. 58].

4. Зміцнення гривні. Підвищення курсу національної валюти — теж захід для стримування інфляції. Тут просто: на тисячу гривень українець може купити більше імпортних товарів. Однак цей захист має як по-зитивні, так і негативні наслідки, оскільки для вітчизняних виробників погіршуються умови конкуренції, а імпорт витискає з ринку українську продукцію. Крім того, в останні роки збільшується зовнішньоторговий дефіцит, а штучна ревальвація гривні тільки загострює цю проблему, тобто поліпшуються умови для імпорту і погіршуються для експорту. Ця ситуація посилюється зростаючим зовнішнім боргом. Перед тим, як створити сприятливі умови для імпорту, слід розробити механізм захисту вітчизняних виробників від недобросовісної конкуренції, а споживачів — від неякісних товарів (послуг). Ще гірші наслідки матиме нинішній економічно необґрунтований обвал гривні. У цій ситуації потрібно розробити ефективні нормативно-правові та організаційно-економічні важелі впливу щодо: систематичного моніторингу характеру конкуренції на внутрішньому ринку для оперативного запобігання проявам монопольної поведінки українських товаровиробників і компаній-імпортерів; удосконалення інфраструктури ринків, сприяння розвитку системи оптової торгівлі та товарних біржових ринків, зменшення кількості посередницьких ланок; розвитку системи укладання довгострокових контрактів і формування державних товарних резервів для інтервенцій на проблемних ринках соціально важливих товарів.

5. Боротьба з монополіями. Необхідно визнати, що в Україні існують потужні монополізовані сегменти ринку споживчих товарів і послуг (будівництво, ЖКГ, Укргазпром тощо), де встановлюється економічно необгрунтовані ціни. Разом з тим Україна є державою не лише великих, а й дрібних монополій. Добре, коли можливо контролювати ціни і тарифи відносно великих монополій (Укртелеком, Укрзалізниця та ін.). Водночас дрібні монополії, що диктують ціни на продовольчих і промтоварних ринках, нехтуючи правами споживачів, загрожують безпеці економіки країни і кожному громадянину не менше. Ці монополії випали з поля зору держави. Тому необхідно покращити діяльність Антимонопольного Комітету і посилити здорову конкуренцію як найважливіший напрям боротьби з інфляцією не тільки стосовно великих корпорацій, а й локальних монополій. Саме вони сьогодні штучно підвищують ціни на продукти харчування і більше впливають на зростання ІСЦ, ніж природні монополії. Тут основними шляхами стабілізації є стимулювання конкуренції та скорочення адміністративних перепон, більше свободи для всіх видів бізнесу [4, c. 16-17].

6. Податковий механізм. Це непопулярний засіб, особливо перед президентськими виборами. Перш за все необхідна поширена в усіх розвинутих країнах прогресивна шкала прибуткового податку з фізичних осіб. Слід підняти ставку прибуткового податку для фізичних осіб, доходи яких більше середнього. Встановлення єдиної 15% ставки відбулось в очікуванні збільшення бюджетних надходжень через легалізацію заробітків, насамперед, у сфері тіньової економіки. Однак збільшення надходжень не відбулося, і прогнози експертів у цій частині виправдані. Заслуговує на увагу встановлення податку на нерухомість, що зробить невигідним спекулятивні вкладення у будівництво житла. Потребує ретельного аналізу й обґрунтування ставок податків на прибуток підприємств та на ПДВ з урахуванням оберненої залежності податкових надходжень від податкової ставки (крива Лафера). Чинником розширення тіньового сектора в економіці також є надмірний податковий тиск на фонд оплати праці.

Аналіз податкової політики засвідчив потребу внесення змін до митного законодавства. За допомогою введення високого експортного мита можна захистити українську економіку від негативного світового впливу. Це стосується, наприклад, неконтрольованого вивозу зерна, яке буде дорожчати на світових біржах.

7. Механізм індексації доходів населення. Заслуговує на увагу те, що в цілому вітчизняне законодавство в частині індексації доходів населення в умовах підвищення споживчих цін відповідає специфіці розвитку економіки країни і вимогам до соціального захисту. Але склад споживчого кошика, за яким розраховано прожитковий мінімум, був затверджений у 1992 р. і більше не переглядався. Разом з тим, згідно із Законом України «Про прожитковий мінімум», набори продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг для основних соціальних і демографічних груп населення мають переглядатися не рідше одного разу на п'ять років. Сьогодні величина прожиткового мінімуму не враховує низку життєво необхідних витрат: на будівництво чи купівлю житла чи одержання його у найм, на освіту, оздоровлення, утримання дітей у дошкільних закладах, платні медичні послуги тощо. Включення цих витрат у прожитковий мінімум відповідало би принципам його формування, вимогам Закону України «Про прожитковий мінімум», а також міжнародним стандартам, визначеним Конвенцією МОП № 117 «Про основні цілі та норми соціальної політики».

Попри різні підходи щодо індексації у країнах з розвинутою економікою, вже склався загальний порядок (механізм) підвищення грошових доходів населення, який охоплює декілька загальних елементів, що відрізняють соціальний захист у різних країнах: коло охоплюваних громадян; основа для індексації доходів (основа розрахунку); періоди, за які розраховуються індекси цін і вартості життя; форми індексації; масштаб (ступінь) індексації; поріг індексації; частота (періодичність) індексації. Зазначені елементи визначають певний порядок, тобто механізм індексації, який має три основних різновиди: носить загальнонаціональний характер; проводиться на рівні фірм або деяких галузей; купівельна спроможність заробітної плати підтримується шляхом перегляду тарифних ставок і окладів у періоди укладання нових колективних договорів [6, c. 11-12].

Висновки

Сьогодні, спираючись на результати дослідження і проведену експертну оцінку, можна обґрунтувати доцільність внесення таких змін у чинне українське законодавство:

— підвищити поріг індексації до 2-3%;

— індексацію проводити за досягнення порогу індексації, але не частіше, ніж раз на квартал;

— змінити методику визначення прожиткового мінімуму та розглянути можливість його розрахунку залежно від регіону та професії.

Досягнення економічної стабілізації через механізм упровадження тих чи інших макроекономічних заходів само по собі не може бути головним завданням органів державної влади. Кінцевою метою реформ має стати розбудова сильної, соціально-орієнтованої держави, спроможної забезпечити як конкурентоспроможність національного господарського комплексу на світовому ринку товарів і послуг, так й стале зростання добробуту громадян України.

Серед причин, що перешкоджають досягненню цієї мети й обумовлюють кризові процеси в економіці, експерти називають досить різнопланові фактори. На наш погляд: «Головною причиною невдач на шляху економічного реформування в Україні слід шукати в переоцінці можливостей саморегулювання ринкової системи та недостатньо ефективне державне регулювання в цій сфері». Останні світові події підтвердили правомірність саме такого висновку. Саме відсутність системного контролю з боку держави, законодавчо закріплених регуляторних механізмів функціонування фондового ринку призвело до фактичного провалу світової фінансової системи. «Світ ліберальної економіки» зіткнувся з безпрецедентною за масштабами глобальною фінансовою «пірамідою» й не знайшов адекватних механізмів протидії.

Тому основною запорукою подолання кризи та досягнення загальної економічної стабілізації має стати відновлення керованості фінансово-економічними процесами на всіх рівнях системи державного управління. Найбільш яскраво цю тезу ілюструє стабільне зростання економіки Китаю, де саме вирішальним фактором поступального розвитку є жорсткий державний контроль.

Список використаної літератури

1. Бурлачков В. Теоретичні основи грошово-кредитної політики та світова фінансова криза //Економіка України. — 2009. — № 2. — C. 49-59

2. Головнін М. Вплив фінансової глобалізації на грошово-кредитну політику: теоретичні аспекти і реакція на фінансові кризи //Економіка України. — 2009. — № 2. — C. 67-78.

3. Довгань Ж. Фінансова стійкість банківських установ у період економічної кризи //Вісник Національного банку України. — 2009. — № 4. — C. 20-26

4. Кір'ян Т. Формування механізмів захисту населення від фінансово-економічної кризи //Україна: аспекти праці. — 2009. — № 2. — C. 14-20

5. Міщенко В. Шляхи подолання фінансово-економічної кризи в Україні //Вісник Національного банку України. — 2009. — № 2. — C. 3-7

6. Папієв М. Соціальний захист населення в умовах фінансово-економічної кризи в Україні //Україна: аспекти праці. — 2009. — № 2. — C. 7-13.

7. Степанеко Т. Наслідки світової фінансово-економічної кризи для економіки України //Економіка в школах України. — 2009. — № 6. — C. 38-42

8. Ткаченко Л. Фінансово-економічна криза і ринок праці України //Праця і зарплата. — 2009. — № 4. — C. 4-5

9. Череп А. Грошово-кредитна політика України в умовах фінансової кризи //Журнал європейської економіки. — 2008. — № 4. — C. 438-445.

10. Шевцов А. Актуальні проблеми економіки України в контексті світової фінансової кризи //Стратегічні пріоритети. — 2009. — № 1. — C. 80-85