1. Розвиток та організаційно-економічний механізм функціонування вільних економічних зон.

2. Організаційно-економічний механізм функціонування ринку цінних паперів.

Список використаної літератури.

1. Розвиток та організаційно-економічний механізм функціонування вільних економічних зон

Для кожної країни можна виділити такі основні передумови створення і діяльності ВЕЗ:

• географічне положення країни, її окремих регіонів і міст (особливо портів);
• рівень соціально-економічного розвитку країни;
• наявність виробничої та соціальної інфраструктури;
• наявність відповідного законодавства.

Географічне положення України надзвичайно сприятливе щодо розвитку міжнародних економічних відносин і спільного підприємництва. Розташована в Центральній Європі, її південно-східній частині, Україна знаходиться на шляхах, що з'єднують багато країн Європи і Азії.

На півдні Україна має вихід до Чорного моря, на узбережжі якого розташовано ряд портів міжнародного значення.

На території України знаходиться гирло однієї з найбільших річок Європи — Дунаю, водний шлях якого дозволяє зв'язати між собою ряд країн Європи, а завдяки каналу Рейн — Майн — Дунай, порти Чорного і Балтійського морів.

Найбільш сприятливими для розвитку спільного підприємництва в умовах вільних економічних зон є регіони: Українського Причорномор'я, Закарпатської області, Донецько-Луганський регіон, а також Крим. Наявні сприятливі умови для формування науково-технічних зон поблизу крупних наукових і університетських центрів — Київ, Харків, Львів, Одеса, Дніпропетровськ, Донецьк.

Через регіон Українського Причорномор'я Україна має вихід у Світовий океан. Тут наявні певні передумови для створення цілого ряду вільних економічних зон. А тому даному регіону присвячується окрема тема.

Концепція створення спеціальних (вільних) економічних зон визначає основні передумови їх ефективного функціонування.

Перш за все повинні бути враховані певні фактори розміщення, зокрема:

• сприятливе з погляду зовнішніх і внутрішніх можливостей для реалізації намічених цілей місце розташування ВЕЗ;

• наявність достатнього ресурсного потенціалу (природно-кліматичні умови, корисні копалини, трудові ресурси, науково-виробничий потенціал тощо);

• забезпеченість об'єктами виробничої та соціальної інфраструктури (яка існує або буде створена в процесі розбудови ВЕЗ) згідно з міжнародними стандартами;

• розвинута система комунікацій, особливо засобів зв'язку, розгалужена транспортна мережа;

• відсутність (або врахування в документах про створення ВЕЗ) екологічних обмежень та заборон щодо створення ВЕЗ з огляду на існуючі або передбачувані антропогенні навантаження на навколишнє середовище.

Крім цих загальних для всіх територіально-господарських утворень факторів, повинні врахуватись специфічні умови, характерні для окремих типів ВЕЗ. Вони визначаються:

— цільовою і функціональною спрямованістю кожної ВЕЗ;

— її зв'язками з позазональною економікою;

— ступенем інтегрованості в національне і світове господарство;

— прив'язкою до наявних систем розселення, виробничих та інших об'єктів.

Варто також врахувати ступінь зацікавленості органів місцевого і регіонального самоврядування й населення у створенні на відповідний території спеціальної (вільної) економічної зони.

Важливою передумовою ефективного функціонування ВЕЗ є наявність конкретної програми її розвитку.

Основними факторами, що обумовлюють вибір виробничої спеціалізації зони, є:

• базовий виробничий потенціал;

• забезпеченість об'єктами виробничої та соціальної інфраструктури;

• наявність відповідних природних і трудових ресурсів необхідної кваліфікації або відносного надлишку трудових ресурсів (незайнятого у суспільному виробництві населення);

• зацікавленість іноземних інвесторів в фінансуванні того чи іншого виробництва.

Зазначеним умовам відповідає ряд регіонів та міст України.

Щодо наявності певних соціально-економічних умов, виробничої та соціальної інфраструктури, то тут треба врахувати, що ВЕЗ діють у країнах з різним рівнем економічного розвитку. І якщо у високорозвинутих країнах вони вирішують питання подолання нерівномірності розвитку окремих регіонів, то для багатьох країн вони є засобом досягнення гармонійного розвитку всіх регіонів, а також включення цих країн у світовий економічний простір. Саме таке завдання може бути поставлене перед ВЕЗ, які мають формуватися в Україні.

Нарешті щодо законодавчих основ створення ВЕЗ. Такі первісні основи можна вважати закладені.

1992 р. прийнято Закон України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон», а також Концепцію їх створення; законодавчі акти про зовнішньоекономічну діяльність, Закон «Про режим іноземного інвестування», закони про створення окремих СЕЗ та інші.

Управління функціонування ВЕЗ здійснюється на двох рівнях. Один рівень — це державне регулювання розвитку ВЕЗ, другий — управління безпосередньо на місці. Державне регулювання розвитку ВЕЗ здійснюється на основі комплексу загальних та спеціальних законодавчих актів. До числа таких загальних законодавчих актів відноситься Закон України «Про загальні засади створення спеціальних (вільних) економічних зон» згідно з цим законом для кожної вільної економічної зони приймається окремий закон.

В загальному законі про ВЕЗ визначаються мета, порядок створення, техніко-економічне обґрунтування доцільності створення і функціонування зони, управління, митні, податкові та валютно-фінансові умови функціонування, система державних гарантій інвесторам, регулювання економічних відносин, правовий режим, порядок в'їзду і виїзду та порядок ліквідації зони.

Техніко-економічне обґрунтування доцільності створення і функціонування ВЕЗ має включати:

• мету, функціональне призначення та галузеву спрямованість її діяльності;
• етапи розвитку із зазначенням часу їх здійснення;
• ступінь розвитку виробничої і соціальної інфраструктури, інфраструктури підприємництва та можливості їх розвитку в майбутньому;
• вихідний рівень розвитку економічного, наукового та іншого потенціалу з урахуванням специфічних умов її створення;
• рівень забезпеченості кваліфікованими кадрами;
• обсяги, джерела та форми фінансування на кожному
• етапі її створення;
• обґрунтування режиму ціноутворення, оподаткування, митного регулювання, валютно-фінансового та кредитного механізму.

В законі про кожну окрему ВЕЗ конкретизуються положення визначені загальним законом: визначаються функції даної ВЕЗ, її територія, особливості майнових та земельних відносин, підприємницької діяльності, фінансових відносин та інші.

Державне регулювання діяльності ВЕЗ здійснюють органи державної виконавчої влади України, до компетенції яких входить контроль за додержанням вимог законодавства України на території, де створено зону.

Методологічною основою для прийняття рішень і підготовки документів у процесі створення конкретних ВЕЗ є «Концепція створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні».

В Концепції визначаються цілі, правові основи, загальні принципи та передумови створення і функціонування ВЕЗ в Україні; наводиться класифікація ВЕЗ та їх загальна характеристика; визначається стратегія розвитку ВЕЗ в Україні.

Органами управління ВЕЗ незалежно від їх типу є:

а) місцеві Ради народних депутатів та місцеві державні адміністрації в межах своїх повноважень;

б) орган господарського розвитку і управління ВЕЗ.

Місцеві Ради народних депутатів та місцеві державні адміністрації укладають з органом господарського розвитку ВЕЗ генеральну угоду про передачу в її користування земельних ділянок, об'єктів інфраструктури, розташованих на цій території, та природних ресурсів.

Світовий досвід свідчить про те, що успіх діяльності ВЕЗ визначається, поряд з іншими факторами, і тим, наскільки узгоджено діють місцеві органи державної влади і адміністрація зони.

2. Організаційно-економічний механізм функціонування ринку цінних паперів

Важливою складовою фінансового ринку виступає ринок цінних паперів. Під ринком цінних паперів — у широкому розумінні — розуміють такий розділ фінансового ринку, на якому за незначний час створюються необхідні умови та відбуваються швидка мобілізація, ефективний перерозподіл і раціональне розміщення фінансових ресурсів у соціально-економічному просторі держави з урахуванням інтересів та потреб суспільства шляхом здійснення емісій цінних паперів різними емітентами. У вузькому ж розумінні, ринок цінних паперів, як правило, означає взаємодію, що відбувається на ринку між його суб'єктами з приводу випущених цінних паперів.

Головною метою ринку цінних паперів кожної країни має стати становлення цілісного, високоліквідного, ефективного і справедливого ринку, регульованого державою та інтегрованого у світові фондові ринки.

Процеси реформування власності супроводжуються структурною перебудовою економіки і зумовлюють створення фондового ринку, як складової частини ринкових відносин, що забезпечує вільний обіг коштів у формі цінних паперів. Фондовий ринок має сприяти обігу та раціональному розміщенню фінансових ресурсів. Він дає змогу самостійно оцінювати ефективність управління підприємством, створює умови для добросовісної конкуренції та обмеження монополізму.

Створення ринку цінних паперів України вимагає врахування відомих загальносвітових принципів та стандартів функціонування фондового ринку. Щоб фондовий ринок України став ефективним механізмом обігу цінних паперів, сприяв економічному розвитку і забезпечував належні умови для розміщення інвестицій та надійний захист інтересів інвесторів, його створення та подальше функціонування має будуватися на таких принципах:

Соціальна справедливість — забезпечення створення рівних можливостей і спрощення умов доступу інвесторів та позичальників до ринку фінансових ресурсів, недопущення монопольних проявів дискримінації прав і свобод суб'єктів ринку цінних паперів.

Надійність захисту інвесторів — створення необхідних умов для реалізації інтересів суб'єктів фондового ринку та забезпечення їх майнових прав.

Регульованість — створення гнучкої та ефективної системи регулювання фондового ринку.

Контрольованість — створення надійно діючого механізму обліку і контролю, запобігання і профілактики зловживань та злочинності на ринку цінних паперів.

Ефективність — максимальна реалізація всього потенціалу фондового ринку в мобілізації та розміщенні фінансових ресурсів у перспективні сфери національної економіки, що сприятиме забезпеченню її прогресу та задоволенню життєвих потреб населення.

Правова упорядкованість — створення розвиненої правової інфраструктури забезпечення діяльності фондового ринку, яка чітко регламентує правила поведінки і взаємовідносини його суб'єктів.

Прозорість, відкритість — забезпечення надання інвесторам повної і доступної інформації, що стосується умов випуску і обігу на ринку цінних паперів, гласності фінансово-господарської діяльності емітентів, усунення проявів дискримінації суб'єктів фондового ринку.

Конкурентність — забезпечення необхідної свободи підприємницької діяльності емітентів і ринкових посередників, створення умов для змагання за найбільш вигідне залучення вільних фінансових ресурсів та встановлення немонопольних цін на послуги фінансових посередників за умов контролю дотримання правил добросовісної конкуренції учасни-ками фондового ринку.

Цілісність ринку забезпечується функціонуванням єдиної біржової системи, що діє під егідою Національної фондової біржі, систем Національного депозитарію і клірингу (розрахунків) за цінними паперами. Принцип цілісності потребує впровадження єдиних основних правил щодо ціноутворення на ринку цінних паперів на всій території України.

Ефективне функціонування фондового ринку та зниження собівартості операцій, що здійснюються на ньому, залежить від досягнення вироблених світовим досвідом орієнтирів у стандартах щодо клірингу та розрахунків за цінними паперами, їх реєстрації та перереєстрації.

Розвиток системи клірингу та розрахунків за цінними паперами повинен бути спрямований на зниження властивого цим системам ризику шляхом скорочення терміну між укладанням та реалізацією угод по цінних паперах, забезпечення гарантій їх виконання та встановлення принципу одночасного обміну грошей на цінні папери. Ефективність може підвищуватися шляхом відмови від фізичного переміщення цінних паперів, стимулювання їх використання, а також стандартизованих методів зв'язку і суворих часових рамок виконання операцій.

Конкретними орієнтирами в досягненні світових стандартів на рівні цінних паперів є такі кінцеві цілі:

• держава повинна мати розвинуту та ефективно діючу систему Національного депозитарію цінних паперів. Крім зберігання цінних паперів, система Національного депозитарію може здійснювати й подальше обслуговування угод з цінних паперів та обробки інформації про них. Депозитарій може як включати систему платежів у свою структуру, так і бути пов'язаним з окремою системою платежів;

• створення системи заліку вимог за наявності достатнього обсягу фондового ринку;

• усі угоди з цінних паперів повинні виконуватися відповідно до принципу «поставка проти платежу»;

• мають бути прийняті стандарти Міжнародної організації із стандартизації (]БО)для обігу документів за операціями з цінними паперами та їх нумерації.

Обіг цінних паперів має забезпечуватися системами:

• біржової та позабіржової торгівлі цінними паперами;

• Національного депозитарію цінних паперів;

• залік вимог (клірингу), які розвиватимуться, виходячи з потреб фондового ринку з метою забезпечення своєчасної поставки цінних паперів проти платежу. Для надання процесу грошового клірингу і виконання угод щодо цінних паперів, державного контролю і безпеки, кліринговим банком у системі Національного депозитарію мають виступати НБУ та уповноважені ним комерційні банки;

• швидко, ефективно та розумно організованого звірення умов угод щодо цінних паперів;

• надійного та безперешкодного засвідчення переходу прав власності на цінні папери. Для цього функція реєстрації права власності на цінні папери та його переходу повинна бути відокремлена від емітентів і здійснюватися уповноваженими установами, незалежними від емітентів. Ці ж установи надаватимуть емітентам та акціонерам відомості про реєстр власників відповідних цінних паперів.

Для забезпечення достатньої прозорості фондового ринку має забезпечуватися широке інформування про доходність операцій з цінними паперами та ризики, пов'язані як з емітентами, так і з діяльністю посередників на фондовому ринку. Ця інформація забезпечуватиметься шляхом встановлення процедур та стандартів розкриття інформації про емісії цінних паперів, емітентів, ціни та обсяги торгівлі цінними паперами. Подавати таку інформацію повинні емітенти, посередники, системи біржової та позабіржової торгівлі, Комісія з цінних паперів через офіційні та спеціальні видання.

Держава має сприяти впровадженню передових технологій, необхідних для підтримки ринку цінних паперів. Для кадрового забезпечення функціонування фондового ринку в Україні створюється система підготовки вітчизняних фахівців. Фондовий ринок України має стати складовою частиною світового ринку фінансових ресурсів, надаючи іноземним інвесторам надійний механізм для здійснення інвестицій в економіку України.

Передумовою для цього має стати створення мережі організацій, які спеціалізуватимуться на роботі з цінними паперами, фондових бірж та систем, Національного депозитарію, пов'язаних з ефективною системою платежів. Національний депозитарій повинен увійти в міжнародну мережу центральних депозитарних установ, торгових систем і міжнародних організацій із стандартизації для забезпечення представництва суб'єктів фондового ринку України на світовому ринку. Для забезпечення захисту внутрішнього інвестора, слід встановити жорстку процедуру допуску цінних паперів іноземних емітентів на національний фондовий ринок. А для захисту вітчизняних інвесторів під час здійснення операцій з іноземними цінними паперами необхідно розвивати контакти і співробітництво з іноземними регулюючими і контролюючими органами з цінних паперів.

Отже, дотримання усіх зазначених принципів і стандартів функціонування фондового ринку, зокрема, та ринку цінних паперів, загалом, дозволить створити діловий та прозорий ринок, на якому будуть не лише функціонувати різні види цінних паперів, а й відбуватимуться процеси, що справлятимуть позитивний вплив не тільки на фінансовий ринок, а й на розвиток економіки всієї країни.

Список використаної літератури

1. Літвінчук І. Правове становище офшорних і вільних економічних зон: Науково-практичний посібник/ Ігор Літвінчук,; Центр правових досліджень Фурси. -К.: Видавець Фурса С. Я.: КНТ, 2006. -292 с.
2. Павлов В. Цінні папери в Україні : Навчальний посібник/ Володимир Павлов, Іван Пилипенко, Ігор Кривов’язюк,; Держ. акад. статистики, обліку та аудиту Держкомстату України, Тернопільська акад. нар. госп-ва. -2-е вид., доповнене. -К.: Кондор, 2004. -398 с.
3. Пальчевич Г.Т. Ринок цінних паперів : Навчальний посібник/ Г.Т. Пальчевич, В.В. Подплєтній. -Кіровоград: Мавік, 2002. -238 с.
4. Регулювання ринку цінних паперів в Україні/ Ред. В. Г. Гончаренко, Е. Ф. Демський, О. М. Джужа, О. В. Дзера. -К.: Юрінком Інтер, 2005. -382 с.
5. Сіваченко І. Вільні економічні зони: Навч. посіб./ Ігор Сіваченко, Наталія Кухарська, Микола Левицький,; М-во освіти і науки України, Одеський держ. економ. ун-т, НАНУ, Ін-т проблем ринку і економіко-екологічних досліджень . -К.: Дакор: Алерта, 2002. -476 с.
6. Специальные экономические зоны и территории. Новый порядок/ Ред. Т. И. Дружинина. -Харьков: Центр "Консульт", 2005. -149 с.
7. Шелудько В. Фінансовий ринок : Підручник/ Валентина Шелудько,. -К.: Знання , 2006. -535 с.