referat-ok.com.ua

Для тих хто прагне знань!

Державне регулювання економіки

1. Державне регулювання розвитку промислового виробництва.

2. Соціальне значення державного регулювання охорони природи (екології).

Список використаної літератури.

1. Державне регулювання розвитку промислового виробництва

Державне регулювання промислового виробництва проявляється в державній промисловій політиці. Державна промислова політика — це цілісна система заходів, інвестиційно-структурних перетворень, які здійснюються з допомогою певних механізмів, спрямованих на розв'язання стратегічних і тактичних завдань розвитку країни, — зростання промислового виробництва та окремих галузей, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних промислових товарів.

Реалізація промислової політики може досягатися шляхом:

—стимулювання підприємств до відродження промислового виробництва через оптимізацію форм власності, сприяння появі ефективного власника та заохочення до інвестування у промисловість;

—надання державної підтримки пріоритетним — напрямам промислового розвитку — потенційно прибутковим галузям та комплексам, якими є наукомісткі та високотехнологічні промислові виробництва;

—запровадження нових технологій, стимулювання промисловців до інновацій;

—стимулювання до зменшення витрат, насамперед енерго- та матеріаломісткості — виробництва, реструктуризації неефективних виробництв, зміни галузевої структури;

—підвищення конкурентоспроможності та розширення ринків збуту вітчизняної промислової продукції шляхом переорієнтації виробництва на замкнені технологічні цикли виробництва товарів кінцевого споживання для потреб внутрішнього ринку та ринків зарубіжних країн.

Здійснення цих стратегічних завдань вимагає комплексного реформування економіки на макро- і на мікроструктурному рівнях.

Світовий досвід свідчить, що залежно від ситуації в промисловості та економіці в цілому промислова політика може здійснюватися за такими варіантами:

1.Орієнтація на експорт шляхом підтримки галузей промислового виробництва, зорієнтованих на світові ринки.

2.Орієнтація, на імпортозаміщення шляхом підтримки виробництв, які здатні витіснити іноземних конкурентів та їхню продукцію.

3.Орієнтація на відновлення, відтворювального процесу в промисловості через сприяння галузям, які виготовляють продукцію, яка користується попитом[4, c. 79-80].

Залежно від призначення підприємств, галузей та форм власності державне регулювання промислового виробництва здійснюються у вигляді прямого державного управління об'єктами і регулювання підприємницької діяльності у сфері виробництва промислової продукції.

Пряме управління промисловим, виробництвом передбачає управління з боку галузевих міністерств об'єктами, які перебувають у сфері державного підприємництва (власності), управління монопольними виробництвами деяких видів промислової продукції, індикативне планування, контроль і розподіл державою промислової продукції, яка виробляється на підприємствах державного підпорядкування.

Вплив держави на розвиток товарного ринку реалізується через грошово-кредитну політику — зміну розмірів облікової ставки, норм обов'язкових резервів; податкові, кредитні, експортні пільги; створення спеціалізованих банківських установ.

У процесі формування індикативного плану державні органи управління визначають напрями економічного розвитку паливно-енергетичного, машинобудівного, хіміко-лісового комплексів та інших галузей промисловості; здійснюють прогноз необхідних обсягів промислової продукції; формують державне замовлення (контракт). Орієнтовані обсяги виробництва, в тому числі державні замовлення, спрямовують як орієнтири для підприємств усіх форм власності для подальшого врахування при складанні виробничих планів підприємств.

Індикативний план економічного і соціального розвитку містить відомості про обсяги виробництва промислової продукції, виробництво товарів народного споживання та найважливіших видів продукції, яка контролюється державою. Індикативний план передбачає виробництво і поставку продукції відповідно до державних потреб, які забезпечуються через державний контракт і державне замовлення.

Система державних замовлень (контрактів) задовольняє потреби держави у виробництві продукції виробничо-технічного призначення, товарах народного споживання, а також забезпечує державну підтримку найважливіших галузей народного господарства та виконання міждержавних угод[1, c. 69-70].

До засобів державного регулювання підприємницької діяльності в промисловому виробництві належать: ліцензування деяких видів промислових робіт; комплекс антимонопольних заходів; залучення промислових підприємств до виконання державних та регіональних цільових комплексних програм; регулювання цін на деякі види промислової продукції; застосування системи податкових пільг; використання політики прискорення амортизації; державні стандарти якості промислової продукції та експертиза якості товарів, їх відповідність міжнародним стандартам; контроль за забезпеченням екологічності промислового виробництва. Важливим напрямом державного регулювання підприємництва у промисловості є розробка та реалізація програм державної підтримки підприємництва, особливо малого та середнього. Програма державної підтримки підприємництва в Україні передбачає запровадження пільгового оподаткування підприємств малого бізнесу, пільгового кредитування промислових підприємств пріоритетних напрямів тощо[3, c. 156].

2. Соціальне значення державного регулювання охорони природи (екології)

Державне регулювання охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів в Україні здійснюється комплексом заходів правового, адміністративного та економічного характеру, сукупність яких формує екологічну політику держави. Екологічна політика — це сукупність заходів держави, спрямованих на збереження безпечного навколишнього середовища, захист життя і здоров'я населення від негативного впливу забруднення, досягнення гармонії у взаємодії суспільства і природи, охорону і раціональне використання природних ресурсів.

Розрізняють два типи екологічної політики — пасивну та активну. Суть пасивної політики полягає у впровадженні заходів щодо стримування негативних впливів на природу. Вона ґрунтується на застосуванні адміністративних інструментів регулювання: екологічних норм і нормативів, дозволів, штрафних стягнень. Активна екологічна політика орієнтується на екологічний моніторинг, на послідовне зменшення негативних впливів на природу в результаті змін у свідомості громадян і товаровиробників.

Для запобігання шкоді навколишньому середовищу, нераціональному використанню природних ресурсів в Україні проводиться екологічна експертиза, якій підлягають проекти схем розвитку і розміщення продуктивних сил, розвитку галузей економіки, генеральних планів населених пунктів та інша передпланова та передпроектна документація; техніко-економічні обґрунтування та розрахунки, проекти будівництва та реконструкції суб'єктів господарювання; документація зі створення нової техніки, технології, матеріалів; проекти інструктивно-методичних і технічних актів з регламентації господарської діяльності; техніко-технологічні рішення, впровадження яких може призвести до порушення екологічної рівноваги та безпеки.

В Україні здійснюється державна, громадська та інші види екологічної експертизи. її проведення є обов'язковим у процесі законотворчої, управлінської, інвестиційної, господарської діяльності[5, c. 97].

Адміністративним важелем регулювання оптимального використання природних ресурсів виступають ліміти. Вони визначають норму використання мінеральних ресурсів, лісів, води, землі, яка не призводить до порушення екологічної рівноваги.

Важливим інструментом регулювання природоохоронної діяльності виступає фінансування заходів з охорони навколишнього природного середовища. Воно здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, бюджету АР Крим, місцевих бюджетів, позабюджетних фондів охорони довкілля, добровільних внесків. Фінансування заходів природоохоронного характеру здійснюють підприємства, організації та установи з прибутку, отримуючи певні пільги в його оподаткуванні.

Формування коштів на охорону природного середовища відбувається за рахунок плати за спеціальне використання природних ресурсів, забруднення довкілля, погіршення характеристик природних ресурсів.

Основним джерелом надходжень до бюджетів вважається плата за спеціальне використання природних ресурсів. Вона визначається на основі диференційованих нормативів плати за кожний вид ресурсу та лімітів їх використання. Цитрати за цими платежами в межах лімітів відносяться на операційні витрати підприємства, а позалімітні витрати — на його прибуток.

Плата за забруднення навколишнього природного середовища встановлюється на основі лімітів викидів і скидів забруднених речовин у природне середовище, захоронення відходів та інших шкідливих впливів. Ці платежі здійснюються за рахунок прибутку підприємств, організацій чи окремих громадян.

Платежі за погіршення характеристик природних ресурсів в результаті їх господарського використання — зниження родючості ґрунтів, продуктивності лісів тощо.

Вищезазначені платежі надходять до державного та місцевого бюджетів і спрямовуються на заходи з відтворення природних ресурсів, підтримання їх у належному стані.

Важливим засобом вирішення багатьох екологічних проблем є програмно-цільове планування заходів, яке виражається у формуванні екологічних цільових комплексних програм.

Відомості про наявність та стан природних ресурсів містяться у кадастрах природних ресурсів. В Україні оприлюднений Кадастр земельних ресурсів, ведеться робота зі складання лісового кадастру. Земельний кадастр містить інформацію про правовий режим земель, їх розподіл між власниками та землекористувачами, якісну характеристику земельного фонду тощо. Він сформований в результаті геодезичних, картографічних обстежень та розвідок, бонітування та економічної оцінки землі.

Органи державного управління здійснюють облік об'єктів, які мають шкідливий вплив на стан навколишнього середовища. Підприємства та організації проводять первинний облік у галузі охорони довкілля і передають інформацію державним органам у цій сфері[1, c. 216-217].

Список використаної літератури

1. Державне регулювання економіки: Навчальний посібник/ Сергій Чистов, Анатолій Никифоров. — К.: КНЕУ, 2005. — 316 с.

2. Дідківська Л. Державне регулювання економіки: Навчальний посібник/ — 5-те вид., стереотип.. — К.: Знання , 2006. — 213 с.

3. Захарченко А. Проблеми законодавчого забезпечення адміністративно — територіальної реформи в Україні // Парламент. — 2005. — № 4. — С. 2-6

4. Ковтун О. Державне регулювання економіки: Навчальний посібник/ Олег Ковтун. — Львів: Новий Світ-2000, 2006. — 337 с.

5. Стеченко Д. Державне регулювання економіки: Навчальний посібник/ Дмитро Стеченко,. — К.: Вікар, 2003. — 262 с.