Вступ.

1. Державні зусилля подолання бідності

2. Стратегічні напрями подолання бідності

Висновки і пропозиції

Список використаної літератури.

Вступ

Останніми роками соціально-економічна ситуація в Україні докорінно змінила життя населення. Перебудова економічних відносин в умовах спаду виробництва, інфляції, зміни форм власності призвела до різкого зниження рівня життя населення, зменшення його платоспроможності, розшарування суспільства за рівнем доходів, зростання безробіття.

Істотно змінилися величина та структура доходів і витрат населення. У структурі грошових доходів питома вага заробітної плати зменшилась.

Основні доходи сім’ї отримують із традиційних джерел, зокрема це заробітна плата, яка становить 40,1 відсотка сукупного і 56,9 відсотка грошового доходу, та надходження від особистого підсобного господарства (20,2 відсотка сукупного доходу). Вагомою є частка пенсій (12,8 відсотка сукупного та 18,2 відсотка грошового доходу).

Підвищення цін у попередні роки призвело до погіршення структури та якості споживання населення. Реальна заробітна плата залишається на рівні, що не забезпечує обсягів споживання матеріальних благ, достатніх для відновлення фізичної та інтелектуальної здатності до праці.

Потребують посиленої уваги питання працевлаштування осіб з обмеженими фізичними можливостями, молоді та випускників навчальних закладів.

Головними причинами виникнення та поширення бідності є зменшення рівня зайнятості населення, зростання рівня безробіття, низький рівень оплати праці та пенсійного забезпечення, заборгованість із заробітної плати і соціальних виплат, що мають суто економічне підґрунтя, відсутність розвинутої системи страхування життєвих ризиків та адресної соціальної допомоги.

1. Державні зусилля подолання бідності

Бідність як результат економічної нерівності існує в будь-якій країні, розрізняються лише її форми та масштаби. Україна належить до країн з високим рівнем бідності.

Перебудова економічних відносин в умовах спаду виробництва, інфляції, зміни форм власності призвела до різкого зниження рівня життя населення, зменшення його платоспроможності, розшарування суспільства за рівнем доходів, зростання безробіття.

У минулому році та протягом поточного року при відчутних темпах зростання показників економічного розвитку та підвищенні економічної активності не змінились тенденції рівня життя населення. Рівень життя населення залишається низьким.

Заробітна плата не забезпечує обсягів споживання матеріальних благ, достатніх для розширеного відтворення фізичної та інтелектуальної здатності до праці.

Місячну заробітну плату, нижчу від мінімальної, отримують 14,4 відсотка працівників у галузях економіки, а нижчу від прожиткового мінімуму, встановленого на поточний рік для працездатної особи, — 70,5 відсотка працівників.

Незважаючи на неодноразове підвищення пенсій протягом року, рівень їх також залишається низьким. Мінімальна пенсія разом з цільовою грошовою допомогою на прожиття становить лише 28,9 відсотка від прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність.

Низькими залишаються розміри допомоги та соціальних виплат.

Проблеми низького рівня життя та поширення бідності вимагали розроблення та реалізації комплексу заходів, спрямованих на зменшення масштабів бідності та запобігання її в майбутньому.

З цією метою і була затверджена Президентом України 15 серпня 2002 року Стратегія подолання бідності. [7, c. 1-2]

Стратегія подолання бідності вперше офіційно дала визначення категорії «бідність» та встановила єдиний критерій віднесення різних верств населення до категорії бідних.

Визначено, що на сучасному етапі найбільш прийнятним є використання відносного критерію, який розраховується за фіксованою часткою середньодушового доходу (витрат). Співвідношення вартісної величини межі обраного відносного критерію бідності з прожитковим мінімумом визначає межу бідності, рівень якої в 2000 році становив 56,6 відсотка прожиткового мінімуму.

За цим критерієм у 2000 році до категорії бідних в Україні належали 26,4 відсотка населення.

Основну частину (75%) бідних становлять домогосподарства, в яких є діти віком до 18 років. Значною за масштабами групою бідних є пенсіонери. Тай працююче населення також не гарантоване від ризику потрапити до категорії бідних.

Стратегія визначає основні напрями проведення активної та дійової політики щодо запобігання бідності шляхом:

створення економічно-правових умов для збільшення доходів і зростання економічної активності працездатних громадян, що стосується насамперед розвитку зайнятості та ринку праці, а також підвищення доходів від трудової діяльності і розвитку соціального страхування як запобіжного захисту особи та її сім'ї від втрат доходу;

соціальної підтримки найбільш вразливих верств населення через: впровадження консолідованої системи адресної соціальної допомоги та соціальних послуг; соціальної підтримки осіб з обмеженими фізичними можливостями; соціальну підтримку сімей з дітьми та дітей, позбавлених батьківського піклування, поліпшення житлових умов соціально вразливих верств населення. [6, c. 16-17]

Передбачається, що впровадження Стратегії буде здійснюватись в три етапи.

На першому етапі (2001 — 2002 роки) буде здійснено комплекс заходів, спрямованих на стабілізацію рівня життя, усунення найгостріших проявів бідності.

На другому етапі (2003 — 2004 роки) будуть створені об'єктивні передумови для стабільного зростання грошових доходів населення, забезпечення оптимального рівня зайнятості.

На третьому етапі (2005 — 2010 роки) передбачається посилити орієнтацію економічних процесів на більш ефективне задоволення потреб людини. На даному етапі активно діятимуть усі розроблені програми соціального захисту та ефективна система соціального страхування. Відбудеться істотне поліпшення матеріального становища більшості населення та всього комплексу соціальних показників, що характеризують рівень життя людей, та вдасться зупинити зубожіння найбільш вразливих верств населення. Будуть створені передумови для переходу від Стратегії подолання бідності до Стратегії запобігання бідності.

З метою забезпечення реалізації Стратегії подолання бідності розроблено Комплексну програму забезпечення реалізації цієї Стратегії, яка 10 жовтня розглянута на засіданні Кабінету Міністрів України. [12, c. 4]

Проект Програми передбачає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення реалізації стратегічних напрямів подолання бідності у 2001-2002 роках.

Зокрема, визначені конкретні заходи щодо підвищення зайнятості населення та розвитку ринку праці, збільшення доходів від трудової діяльності, соціального страхування, запровадження консолідованої системи адресної соціальної допомоги та соціальних послуг, соціальної підтримки непрацездатних громадян та осіб з обмеженими фізичними можливостями, соціальної підтримки сімей з дітьми та дітей позбавлених батьківського піклування, поліпшення житлових умов соціально вразливих верств населення, а також заходи стосовно запровадження моніторингу реалізації стратегічних напрямів подолання бідності.

Реалізація цих заходів буде здійснюватись в межах коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів, Пенсійного фонду та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

На державному рівні в 2002 році передбачається:

забезпечити працевлаштування через державну службу зайнятості на вільні та новостворені робочі місця не менше 700 тис. осіб;

здійснювати поступове наближення мінімальної заробітної плати до прожиткового мінімуму для працездатної особи і встановити її в 2002 році не нижче ніж 38,4 відсотка від прожиткового мінімуму для працездатної особи;

запровадити дієвий механізм індексації грошових доходів населення як захисту громадян від інфляції;

забезпечити зростання реальних грошових доходів населення на 6,5 відсотка, в т.ч. реальної заробітної плати на 6,4 відсотка;

підвищити середню пенсію на 10 відсотків, в т.ч. мінімальну пенсію разом з цільовою грошовою допомогою на прожиття не менше ніж на 15 відсотків;

підвищити рівень забезпечення прожиткового мінімуму для призначення допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям» та «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам» і встановити його рівень не нижче 23,4 відсотка від прожиткового мінімуму, встановленого на 2002 рік;

забезпечити 100-відсоткове фінансування призначених субсидій для придбання палива, оскільки такі виплати здійснюватимуться готівкою.

На регіональному рівні передбачається:

реалізація комплексу заходів щодо збільшення середньодушових грошових доходів населення з розрахунку на душу населення в регіонах з найвищими показниками бідності;

забезпечення підвищення частки оплати праці в грошових доходах населення до середнього рівня по країні;

здійснення невідкладних заходів щодо недопущення отримання працівниками заробітної плати нижче її мінімального розміру та скорочення кількості працівників, заробітна плата яких нижча прожиткового мінімуму;

посилення контролю за достовірністю даних про доходи та значні витрати фізичних осіб;

забезпечення зростання середньої заробітної плати до прожиткового мінімуму в усіх регіонах країни;

створення механізму щодо збільшення доходів населення за рахунок здачі в оренду земельних часток (паїв) і майнових паїв. [13, c. 10-11]

З метою реального фінансового забезпечення стратегічних напрямів подолання бідності на другому (2003 — 2004 рр.) та третьому (2005 — 2009 рр.) етапах конкретні заходи будуть щорічно розроблятись та затверджуватись Кабінетом Міністрів України до розроблення проекту Державного бюджету України на наступний рік.

Втілення в життя Комплексної програми забезпечення реалізації Стратегії подолання бідності буде сприяти укріпленню соціальної бази ринкових перетворень, поліпшенню соціального забезпечення населення, підвищенню рівня його життя, стабілізації соціального становища в державі та злагоді в суспільстві. [5, c. 1-3]

Стратегією подолання бідності запроваджено ряд показників, які дозволяють оцінювати стан бідності в державі. За цими показниками власне і оцінюється результативність заходів по подоланню бідності. До них відноситься в першу чергу "межа бідності", яка означає рівень доходу домогосподарства в розрахунку на одного члена сім’ї нижче якого неможливе задоволення основних потреб людини. "Рівень бідності" означає кількість домогосподарств у яких рівень доходів нижчий за встановлену межу бідності. "Глибина бідності" – це відхилення величини доходів домогосподарства від межі бідності, іншими словами, скільки коштів у відсотковому значенні не вистачає домогосподарству, щоб досягти межі бідності. "Рівень крайньої бідності" – це кількість домогосподарств серед бідних, доходи яких знаходяться на рівні межі виживання. У Стратегії вказані конкретні значення цих показників, яких необхідно досягти до 2010 р. Щодо рівня бідності, то його необхідно було скоротити з 26,7% у 2000 р. до 26% домогосподарств у 2002 р. У звіті Кабміну йдеться про те, що протягом першого етапу реалізації Стратегії (2001 — 2002) рівень бідності не змінився і складає 28,3%. Виходить, що цей показник замість скорочення збільшився на півтора відсотка. Кабмін однаково вбачає в цьому позитив, оскільки незмінно високий рівень бідності залишається на фоні зростання межі бідності протягом 2002 р. із 171 грн. до 186 грн. місячного доходу на одну особу. Не вникаючи в технічні моменти обрахунку межі бідності, можна сказати що цей аргумент ні до чого. Яка різниця: 171 грн. чи 186 грн., якщо людина не може задовольнити свої потреби із таким доходом. Відповідно, протягом першого етапу реалізації стратегії кількість бідних сімей зросла і нема тенденції до її зменшення. [2, c. 42-43]

2. Стратегічні напрями подолання бідності

Очікується, що проведення соціальних реформ надасть змогу справедливо розподіляти економічні результати шляхом:

забезпечення динамічного зростання рівня реальних доходів населення;

створення умов для закріплення середнього класу.

Відбудеться істотне поліпшення матеріального становища більшості населення та всього комплексу соціальних показників, що характеризують якість життя людей.

Підвищення зайнятості населення та розвиток ринку праці

Бідність не можна подолати лише шляхом підтримки нужденних. Потрібні комплексні підходи, орієнтовані як на бідні, так і на відносно забезпечені верстви населення.

Необхідною передумовою подолання бідності є створення працездатним верствам населення умов для самостійного розв’язання проблем підвищення власного добробуту, що можливо лише в разі забезпечення продуктивної зайнятості, збалансування попиту і пропозиції на ринку праці, запобігання безробіттю.

На першому етапі передбачається зупинення скорочення зайнятості в усіх сферах економічної діяльності та стабілізація тривалості пошуку роботи.

Другий етап характеризуватиметься поступовим зниженням безробіття з одночасним збільшенням обсягів зайнятості.

Метою третього етапу визначено зростання сукупного попиту на робочу силу та забезпечення кількісної і якісної збалансованості робочих місць та робочої сили. [9, c. 3]

Державна політика зайнятості населення здійснюватиметься шляхом реалізації державної та регіональних програм зайнятості за такими основними напрямами:

• збереження наявних та створення нових високопродуктивних робочих місць;
• формування професійно-кваліфікаційного складу робочої сили відповідно до потреб ринку праці;
• забезпечення активної участі у міжнародному розподілі праці;
• створення умов для розвитку самозайнятості населення та підприємницької ініціативи, поширення вторинної зайнятості працездатного населення;
• створення правової основи соціально-трудових відносин на селі, що виникають внаслідок розпаювання та передачі землі у приватну власність;
• підтримка регіонів, у яких склалася критична ситуація на ринку праці, шляхом створення механізму сприяння розвитку колишніх депресивних територій;
• сприяння працевлаштуванню неконкурентоздатних на ринку праці верств населення (осіб з обмеженими фізичними можливостями, молоді, жінок, осіб, які звільняються з місць позбавлення волі або примусового лікування) і створення надійного економічного механізму забезпечення їх зайнятості;
• забезпечення роботою працездатних осіб із сімей з дітьми;
• розвиток громадських робіт, що оплачуються за рахунок бюджетів.

Збільшення доходів від трудової діяльності

На першому етапі реалізації Стратегії пріоритетним напрямом має бути збільшення рівня заробітної плати — основного джерела доходів населення та забезпечення випереджального зростання номінальної заробітної плати порівняно з ростом споживчих цін.

Дії другого етапу спрямовуватимуться на підвищення платоспроможності населення шляхом невпинного зниження кількості та питомої ваги працівників, які отримують заробітну плату, меншу за прожитковий мінімум, поступового наближення інших основних соціальних стандартів та гарантій (пенсій, допомоги) до прожиткового мінімуму.

Третій етап передбачає забезпечення динамічного зростання рівня реальної заробітної плати та інших доходів від трудової діяльності, підвищення купівельної спроможності населення, закріплення середнього класу, що здійснюватиметься шляхом:

• посилення мотивацій до продуктивної праці, запровадження погодинної системи оплати праці із застосуванням мінімального розміру погодинної заробітної плати;
• встановлення економічно та соціально обґрунтованих рівнів мінімальної заробітної плати з поетапним наближенням її розміру до прожиткового мінімуму;
• забезпечення своєчасної виплати заробітної плати та недопущення виникнення заборгованості з її виплати;
• розвитку соціального партнерства і договірного регулювання трудових відносин у сфері оплати праці, вдосконалення процедури укладання колективних договорів і угод та контролю за їх виконанням;
• приведення системи організації оплати праці в сільськогосподарському виробництві у відповідність із новими умовами господарювання;
• поступової відмови від оплати праці натурою;
• легалізації всіх трудових доходів громадян шляхом зменшення оподаткування фонду оплати праці та заміни системи оподаткування доходів громадян на таку, що стимулює їх зростання. [11, c. 2-3]

У стислі строки необхідно розробити і прийняти закони та інші нормативно-правові акти, які визначали б механізми, що гарантують індексацію заробітної плати, пенсій, стипендій, інших соціальних і страхових виплат, відшкодування і збереження заощаджень громадян у банках. Для цього має бути створено механізми, що стимулюють заінтересованість громадян в отриманні доходів (передусім заробітної плати) через банки, а також прийнято нормативно-правові документи щодо страхування банківських вкладів населення.

Соціальне страхування як спосіб захисту особи від втрат доходу

Окремим стратегічним напрямом подолання бідності є запровадження страхових принципів соціального захисту працівників, що убереже їх від ризику потрапити до категорії бідних.

Система загальнообов’язкового державного соціального страхування має бути спрямована на посилення соціального захисту працівників і членів їх сімей від імовірної бідності внаслідок неможливості отримувати доход у разі втрати роботи або працездатності через хворобу, нещасний випадок, каліцтво, старість чи смерть годувальника. З цією метою необхідно запровадити:

• систему пенсійного страхування, що гарантуватиме значно більший рівень пенсійного забезпечення майбутнім пенсіонерам і даватиме змогу збільшувати надалі розмір пенсії;
• систему медичного страхування, що сприятиме підвищенню якості медичного обслуговування населення та забезпеченню гарантованого рівня надання безоплатної кваліфікованої медичної допомоги у визначеному законодавством обсязі. [1, c. 8]

Соціальна підтримка осіб з обмеженими фізичними можливостями

Однією з найважливіших умов подолання бідності повинна стати реальна політика держави щодо підтримки осіб з обмеженими фізичними можливостями з метою максимальної їх адаптації до суспільного життя, професійної реабілітації, створення умов для їх зайнятості та запобігання соціальній ізоляції. Суспільно-соціальна інтеграція зазначених осіб забезпечуватиметься шляхом:

• вільного (безбар’єрного) доступу осіб з обмеженими фізичними можливостями до всіх державних установ, громадських місць. Для цього необхідно невідкладно заборонити приймання в експлуатацію об’єктів соціальної інфраструктури та житла, що не забезпечують вільного доступу до них зазначених осіб;
• навчання дітей-інвалідів у загальноосвітніх навчальних закладах і створення умов для реалізації їх потенційних можливостей у всіх сферах суспільного життя;
• удосконалення організації та проведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності, надання реабілітаційної допомоги населенню;
• запровадження порядку обов’язкової участі роботодавців у забезпеченні реабілітації працівників, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань;
• надання державної підтримки громадським організаціям інвалідів і спеціалізованим підприємствам, які використовують працю осіб з обмеженими фізичними можливостями;
• участі представників громадських організацій інвалідів у формуванні державної політики щодо запобігання інвалідності, соціальної підтримки осіб з обмеженими фізичними можливостями та контролі за її реалізацією[4, c. 12-13].

Соціальна підтримка сімей з дітьми та дітей, позбавлених батьківського піклування

У зв’язку з поширенням бідності необхідно особливу увагу звернути на сім’ї з дітьми, передусім багатодітні, неповні та з дітьми віком до трьох років або з дітьми-інвалідами. З метою забезпечення всім дітям рівного доступу до освіти, медичного обслуговування, професійної підготовки мають бути створені умови для:

• розвитку нових соціальних технологій підтримки сім’ї та стимулювання добровільного страхування життя дітей і молоді;
• надання молодим громадянам пільгових кредитів для здобуття освіти у вищих навчальних закладах;
• запровадження довгострокового пільгового кредитування молодих сімей;
• забезпечення державних соціальних гарантій на безкоштовну медичну допомогу та освіту, харчування та медикаментозне забезпечення дітей раннього віку, оздоровлення та відпочинок, соціальну підтримку;
• профілактики бездоглядності і правопорушень у дитячому та молодіжному середовищі шляхом реалізації спеціальних соціальних програм;
• надання додаткових державних гарантій соціальної реабілітації та адаптації дітей, які перебувають у скрутних життєвих обставинах, у тому числі дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей-інвалідів, дітей, які потерпіли від екологічних і техногенних катастроф;
• запобігання поширенню соціального сирітства, безпритульності та бездоглядності;
• соціального супроводу, обслуговування, трудового та побутового влаштування неповнолітніх, які повернулися з місць позбавлення волі;
• безперешкодної діяльності громадських і благодійних організацій, що працюють у цій сфері. [8, c. 4-5]

Висновки і пропозиції

В ході проведеного дослідження можна зробити наступні висновки та пропозиції щодо зменшення та подолання бідності в Україні. Необхідно провести наступні заходи:

• ліквідація та недопущення в подальшому заборгованості із заробітної плати, соціальних виплат;
• збільшення рівня заробітної плати — основного джерела доходів населення та забезпечення випереджального зростання номінальної заробітної плати порівняно з ростом цін;
• забезпечення підтримки купівельної спроможності населення через індексацію та компенсацію його грошових доходів;
• збільшення рівня мінімальних соціальних виплат;
• реформування діючої солідарної пенсійної системи для досягнення її збалансованості і сталості; створення добровільної системи недержавного пенсійного забезпечення та системи державного регулювання і контролю у сфері пенсійного страхування;
• запровадження єдиної методики середньо-душового сукупного доходу сім'ї з урахуванням її доходу від власності;
• створення та розвитку системи професійної реабілітації та зайнятості інвалідів;
• формування житлового фонду соціального призначення (органи місцевого самоврядування разом з місцевими органами виконавчої влади) тощо.

Повинні бути створені об'єктивні передумови для стабільного зростання грошових доходів населення, забезпечення оптимального рівня зайнятості. Досягнення цього передбачається через:

• поступове зниження безробіття з одночасним збільшенням обсягів зайнятості;
• поступове наближення розмірів мінімальної заробітної плати, мінімальної пенсії та інших соціальних гарантій до рівня прожиткового мінімуму;
• забезпечення функціонування реформованої солідарної та добровільної систем недержавного пенсійного страхування, створення передумов для запровадження обов'язкової накопичувальної пенсійної системи;
• поетапне впровадження системи загальнообов'язкового державного медичного страхування;
• здійснення заходів адміністративно-фінансової консолідації програм надання соціальної допомоги, створення єдиної бази даних щодо одержувачів усіх видів соціальної допомоги та послуг;
• реформування житлово-комунального господарства.

Список використаної літератури

1. Архангельський Ю. Про стратегію подолання бідності в Україні// Урядовий кур'єр. — 2001. — 8 листопада. — C. 8

2. Бевз В. Стратегія подолання і запобігання бідності в Україні // Україна: аспекти праці. — 1997. — № 7. — C. 42-43

3. Бородіна О.М. Методологічні підходи до визначення шляхів подолання бідності на селі / О.М. Бородіна // Економіка АПК. — 2006. — № 3. — C. 94-101.

4. Вірич О.Подолання бідності: стратегія і тактика // Соціальний захист. — 2001. — № 10. — C. 12-13

5. Качан І.К. Подолання бідності — невід'ємна складова державної політики // Праця і зарплата. — 2002. — № 30. — C. 1-3

6. Комплексна програма забезпечення реалізації Стратегії подолання бідності // Офіційний вісник України. — 2001. — № 52. — C. 15-28

7. Курс на подалання бідності // Соціальна політика. — 2004. — 26 лютого. — C. 1, 2

8. Лібанова Е. Подолання бідності: погляд науковця // Праця і зарпла-та. — 2004. — № 15. — C. 4-5

9. Латік В. Подолання бідності — першочергове невідкладне завдання// Праця і зарплата. — 2002. — № 39. — C. 3

10. Новіков В.Подолання бідності — нагальна проблема соціальної політики // Україна: аспекти праці. — 2001. — № 1. — C. 23-26

11. Сахань І. Подолання бідності — запорука стабільного розвитку держави та зростання добробуту громадян : Програма подолання бідності// Праця і зарплата. — 2002. — № 15. — C. 2-3

12. Селецький П.Стратегія подолання бідності // Урядовий кур'єр. — 2003. — 28 лютого. — C. 4

13. Солдатенко М. Державні зусилля подолання бідності// Соціальний захист. — 2001. — № 10. — C. 10-11