referat-ok.com.ua

Для тих хто прагне знань!

Державна молодіжна політика в Україні

Вступ

Державна молодіжна політика — це системна діяльність держави у відносинах з особистістю, молоддю, молодіжним рухом, що здійснюється в законодавчій, виконавчій, судовій сферах і ставить за мету створення соціально-економічних, політичних, організаційних, правових умов та гарантій для життєвого самовизначення, інтелектуального, морального, фізичного розвитку молоді, реалізації її творчого потенціалу як у власних інтересах, так і в інтересах України.

Головними завданнями державної молодіжної політики є:

  • вивчення становища молоді, створення необхідних умов для зміцнення правових та матеріальних гарантій щодо здійснення прав і свобод молодих громадян, діяльності молодіжних організацій для повноцінного соціального становлення та розвитку молоді;
  • допомога молодим людям у реалізації й самореалізації їх творчих можливостей та ініціатив, широке залучення юнаків і дівчат до активної участі у національно-культурному відродженні українського народу, формуванні його свідомості, розвитку традицій та національно-етнічних особливостей;
  • залучення молоді до активної участі в економічному розвитку України;
  • надання державою кожній молодій людині соціальних послуг по навчанню, вихованню, духовному і фізичному розвитку, професійній підготовці;
  • координація зусиль усіх організацій та соціальних інститутів, що працюють з молоддю. 

1. Аналіз законодавчої бази щодо державної молодіжної політики в Україні

Державною молодіжною політикою визначається системна діяльність держави у відносинах з особистістю, молоддю, молодіжним рухом, що здійснюється у законодавчій, виконавчій, судовій сферах і ставить за мету створення соціально-економічних, політичних, організаційних, правових умов та гарантій для життєвого самовизначення, інтелектуального, морального, фізичного розвитку молоді, реалізації її творчого потенціалу як у власних інтересах, так і в інтересах України [8].

Молодіжна політика стала одним із найважливіших напрямів діяльності органів державної влади з перших років незалежності України, тому 15 грудня 1992 р. Верховна Рада України прийняла Декларацію «Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні», а 5 лютого 1993 р. Закон України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні», що визначає загальні засади створення організаційних, соціально-економічних, політико-правових умов соціального становлення та розвитку молоді, основні напрями реалізації державної молодіжної політики в Україні. Відповідно до ст.1 цього закону молодь, молоді громадяни — це громадяни віком від 14 до 35 років [5]. За даними Державного комітету статистики в Україні мешкає близько 15 млн. людей молодого віку. Із них 10,7 млн — міські жителі, а 4,3 млн — сільська молодь [6].

Перерахувати всі законодавчі акти державної молодіжної політики та схарактеризувати їх зміст не дозволяють рамки нашого дослідження. З ними можна ознайомитись за відповідними джерелами [6, 18, 20]. Зупинимось на найсучасніших законах, що розраховані на теперішні тенденції розвитку українського суспільства: Указі Президента України «Про Стратегію розвитку державної молодіжної політики на період до 2020 року» та «Державній про-грамі забезпечення молоді житлом на 2013-2017 роки».

Так, «Стратегія розвитку державної молодіжної політики на період до 2020 року» передбачає створення належних умов для залучення молоді до соціально-економічних, політичних, духовних та інших суспільних процесів у державі з метою інтеграції України до світової спільноти. У документі констатується про наявність у країні міцної законодавчої бази, центральних і місцевих органів виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізацію державної молодіжної політики, створення мережі установ і закладів для молоді тощо. Проте лишаються проблеми: забезпечення зайнятості, доступної освіти, забезпечення житлом, погіршення стану здоров’я, недостатній рівень володіння іноземними мовами тощо. Тому для подолання цих перешкод поставлені такі завдання, як: консолідація зусиль щодо створення умов для інтелектуального, морального, фізичного розвитку молоді, реалізація її освіт-нього і творчого потенціалу; підвищення ефективності реалізації державної молодіжної політики на державному, регіональному та місцевому рівнях; підвищення конкурентоспроможності молоді на ринку праці.

Оскільки ми не маємо можливості аналізувати всі складові Стратегії, схарактеризуємо деякі з них. Однією зі складових реалізації цієї політики визначається необхідність: забезпечення зайнятості молоді на ринку праці шляхом: стимулювання роботодавців у наданні першого робочого місця; підвищення рівня конкурентоспроможності молоді; сприяння підприємницькій діяльності молоді, визначення механізмів її підтримки.

Ще однією складовою Стратегії є житлова проблема, тому пропонується забезпечення молоді житлом шляхом: надання пільгових довгострокових кредитів для будівництва (реконструкції) чи придбання житла за рахунок бюджетних коштів; іпотечного пільгового кредитування за рахунок власних і залучених коштів Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву [3] строком до 30 років та звільнення молодих сімей з дітьми від сплати відсотків за користування кредитом; часткової компенсації відсоткової ставки кредиту, наданого для будівництва (реконструкції) чи придбання житла; надання за рахунок державного бюджету державної підтримки для будівництва чи придбання житла в межах 30 відсотків його вартості. Це оговорюється також у «Державній програмі забезпечення молоді житлом на 20132017 роки» [2]. Для подальшої реалізації Стратегії пропонується необхідність внесення змін до законодавства, зменшення вікових меж молоді з 35 до 28 років, розробка регіональних програм реалізації державної молодіжної політики тощо [3].

За теперішніх умов соціально-економічного розвитку України щодо реалізації державної молодіжної політики найбільшої уваги вимагають такі складові, як: 1) підтримка економічного розвитку сімей, забезпечення зайнятості; 2) політика забезпечення житлом; 3) сімейна політика.

У свою чергу, державна молодіжна політика повинна розглядати молодь як базовий стратегічний ресурс держави і суспільства, як суб’єкт соціальної і економічної політики. Це, насамперед, означає підвищення ступеня уваги до проблем молоді, принципова зміна ставлення до неї на всіх рівнях влади, а також оптимізацію системи реалізації молодіжної політики України.

Необхідно відмовитися від підходу до молодіжної політики як до засобу, спрямованого переважно на створення привілейованих умов для молоді в порівнянні з останніми соціальними групами і суспільством в цілому. Молодіжна політика України повинна формуватися із врахуванням специфічних інтересів молоді, на відмові від патерналізму.

До головних принципів державної молодіжної політики належать:

  • повага до поглядів молоді та її переконань;
  • надання прав і залучення молоді до безпосередньої участі у формуванні й реалізації політики та програм, що стосуються суспільства взагалі і молоді зокрема;
  • правовий та соціальних захист молодих громадян;
  • сприяння ініціативі та активності молоді в усіх сферах життєдіяльності суспільства.

Міністерство здійснює реалізацію державної молодіжної політики в напрямку:

  • підтримки творчих ініціатив молоді;
  • утвердження патріотизму, духовності, моральності;
  • пропаганди здорового способу життя;
  • сприяння зайнятості молоді;
  • інтеграції молодіжних організацій до відповідних європейських та світових структур;
  • обмін досвідом та участь у реалізації міжнародних програм з питань молоді

Відповідно, молодіжна політика України є одним з напрямків діяльності держави, націленим на створення правових, економічних і організаційних умов і гарантій для самореалізації особистості молодої людини й розвитку молодіжних об’єднань, рухів та ініціатив, на формування у молодих громадян патріотизму й поваги до історії й культури свого народу й дотримання прав людини. 

2. Державна молодіжна політика в Україні: законодавчі гарантії і практична реалізація

Молодь — вразлива категорія населення щодо сфери зайнятості. Погіршення соціально-економічного стану держави призводить до різкої втрати робочих місць саме молоддю (її показники безробіття у 2-3 рази вищі за інші категорії населення). Станом на 1 березня 2017 р. на обліку в службі зайнятості перебувало 924,9 тис. осіб. Статус безробітного мали 906,1 тис. осіб, з яких 657,2 тис. отримували допомогу з безробіття. Із загальної чисельності незайнятих громадян 30 % складають молоді люди віком до 35 років. Фактична кількість безробітних серед молоді майже втричі перевищує офіційні показники [6].

Проаналізована вище Стратегія наголошує на необхідності заохочення підприємницької діяльності молоді, сприянні ініціатив до розвитку власного бізнесу, проте соціологічні дослідження вказують на неготовність молоді розпочати власну справу. Підприємницьку діяльність та власний бізнес не цікавить 48 % опитаних, а 33 % респондентів зазначили, що хотіли б стати підприємцями, але їм заважають обставини. Лише 7 % опитаної молоді визнали себе підприємцями. Серед перешкод на шляху відкриття власного бізнесу молодь назвала: відсутність первинного капіталу та недоступність кредитів — 58 % респондентів; високі податки — 36 %; складна економічна і політична ситуація — 23 % опитаних [6].

Цілі, завдання, основні напрями, заходи і механізми реалізації державної молодіжної політики сформульовані в Доктрині державної молодіжної політики, яка покликана стати базовим документом в цій області на тривалий період часу.

Молодіжна політика України повинна реалізовуватися на всіх рівнях державної влади. Вона ґрунтується на визнанні за молоддю всієї повноти соціально-економічних, політичних, особистих прав та свобод, закріплених Конституцією України й іншими нормативними правовими актами, що діють на території України й муніципальних утворень.

Доктрина передбачає необхідність докорінної зміни підходів до формування, управління і реалізації державної молодіжної політики. Вона направлена на активізацію дій всіх органів державної влади і інститутів громадянського суспільства із забезпечення державних і суспільних інтересів в процесі соціального становлення молоді. Доктрина передбачає участь в програмах державної молодіжної політики неурядових, громадських організацій. Доктрина ґрунтується на положеннях Конституції України, законодавства України, на загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права.

Доктрина спрямована на створення правових, економічних і організаційних умов і гарантій для самореалізації особистості молодої людини, на розвиток і підтримку молодіжних і дитячих громадських об’єднань.

Стратегічна мета молодіжної політики України полягає у створенні умов для самореалізації та творчого розвитку кожної молодої людини – громадян України, реалізації інноваційного потенціалу молоді у всіх сферах суспільного життя, вихованні покоління людей здатних ефективно працювати і навчатися протягом життя, зберігати й примножувати цінності народу України та громадянського суспільства, розвивати і зміцнювати суверенну, демократичну, правову державу як невід’ємну складову європейської та світової спільноти.

Сьогодні, коли в України з’явилися паростки оптимізму в суспільному розвитку, для країни дуже важливо не втратити темп позитивних змін. На вістрі перетворень, як зазвичай, буде молодь. Вона є осередком нових знань, ідей, можливостей, головний замовник на гідне майбутнє і головний стратегічний ресурс суспільства. Але, з іншого боку, молодь вимагає пильної уваги суспільства і довгострокових інвестицій, без яких її потенційні можливості ніколи не розкриються.

Молодь — важливий, але не єдиний суб’єкт ринку праці, оскільки тут паралельно діють досвідчені представники інших вікових груп, у конкуренції з якими найскладнішим постає працевлаштування по завершенні навчання. Соціальні опитування подають таке бачення молоддю шляхів свого працевлаштування: майже половина студентів (48%) у питаннях працевлаштування покладається на допомогу батьків та родичів, 30% опитуваних покладається тільки на себе. Кожен десятий очікує допомоги від друзів і знайомих, і тільки 5% сподівається на сприяння навчального закладу на працевлаштування, а 2% розраховує на служби зайнятості. Значна частина молоді, яка отримує професійну освіту, висловлює своє бажання працювати за спеціальністю, проте майже половина студентів не впевнені в тому, що її знайдуть [15, с.18].

Україні властива відсутність ефективних механізмів, здатних забезпечити перехід від освіти до зайнятості. Це доводить аналіз результатів причин небажання працювати за спеціальністю, отриманою у навчальному закладі. Більша частина респондентів (два з п’яти) вказують на брак робочих місць за спеціальністю. Впливовим чинником виступає низька оплата праці за спеціальністю (на фінансову безперспективність якої вказала 1/5 частина опитуваних). Така ж кількість респондентів констатувала зміни своїх пріоритетів і професійних планів як причину роботи не за спеціальністю, а майже кожен дванадцятий з’ясував, що робота за спеціальністю не є творчою і цікавою [4, с. 168].

Низькі стандарти оплати праці часто стають основною причиною відсутності трудової мотивації. Не маючи можливості реалізувати себе на вітчизняному ринку праці, молодь починає шукати такі можливості в інших країнах. Державні статистичні показники кількості молоді, яка виїхала на заробітки, є достатньо низькими, оскільки вони не висвітлюють осіб, які виїхали і працюють на нелегальній основі. Згідно з опитуванням молоді 45% осіб хотіли б працювати за кордоном, 44% — ні; 11% не визначились зі своїми пріоритетами. При цьому частина респондентів, згодна працювати за кордоном на будь-якій роботі («неважливо, за якою спеціальністю») була більшою за тих, хто бажав працювати за спеціальністю. Основною мотивацією на бажання виїхати за кордон на постійне місце проживання і працювати за кордоном виступає більш високий рівень життя (більше 2/5 опитуваних) і оплата праці (72% респондентів). Гостра житлова проблема у містах висвітлена відповідями міської молоді, яка набагато частіше, ніж сільська, указала основною причиною виїзду на постійне місце проживання за кордон «безперспективність вирішення житлової проблеми» [17, с. 196].

Політика забезпечення житлом є одним з пріоритетів державної молодіжної політики, що на законодавчому рівні постійно оновлюється і відображається у відповідних актах [2, 18, 19, 23] та потребує реалізації. Рівень оплати праці і перспектива вирішення житлової проблеми впливає на планування сім’ї. Більша частина молоді не має власного житла, що впливає на репродуктивні функції і соціальні установки. Значна кількість українських молодих сімей мешкає разом з батьками одного з членів сім’ї, проте більшою мірою таке мешкання є вимушеним.

Спробуємо дослідити можливості реалізації діючої на сьогодні в Україні «Державної програми забезпечення молоді житлом на 2013-2017 роки» [2], кроки практичної реалізації якої забезпечує Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву [3]. Згідно з цим документом молода сім’я або особа, які перебувають у черзі на обліку і вимагають згідно з усіма засвідченими документами поліпшення житлових умов, можуть скористатись один раз за життя сплатою державою 30% вартості нормативної площі житла, тоді як сам громадянин вносить 70% відсотків, що залишаються. Подається такий приклад розрахунку, виходячи з визначеної нормативної площі житла.

Сім’я у складі 3-х осіб здійснює інвестування у будівництво квартири у Київській області загальною площею 74 кв. метри. Вартість 1-го кв. метра за ціною забудовника 7 116 грн. Загальна вартість квартири за ціною забудовника складає 526584 грн. (74м.кв. х 7 116 грн.). Нормативна площа складає 73,5 м кв. (3 х 21м.кв.+ 10,5 м.кв.). Тому розмір державної підтримки складає 141891 грн. (73,5 м.кв. х 6 435 грн. х 30%), а розмір внеску за рахунок власних коштів позичальника складає 384693 грн. [3]. Лишається питання: як за умов середньої заробітної плати в країні своєю трудовою діяльністю до 35 років можна накопичити таку суму. Ще одна проблема: швидкість руху в черзі залежить від позиції у рейтинговій системі. Одні, не набираючи в ній достатньої кількості балів, можуть знаходитись на останніх позиціях і 10 років, а інші (багатодітні сім’ї та ін.) можуть, витісняючи їх, швидше скористатись правом надання житла за державною програмою [7].

Можна навести приклад реалізації цієї програми (70/30) на досвіді однієї сім’ї з двома дітьми в м. Полтава ( станом на 2013 р.), яка 7 років знаходилась у черзі на обліку. Чоловікові батьки продали свою квартиру за 240 тис. гривень і додали молодим ще 72 тис. — так зібрали 70% на виплату забудовнику (інші 30% сплатив Фонд). Батьки виїхали жити до села. Оскільки квартира, в якій раніше жила молода сім’я з батьками, була продана, тепер вони знімають житло, тому що після внесення коштів потрібно майже рік чекати, поки будинок буде введе-но в експлуатацію. В отриманій квартирі відсутні батареї, сантехніка, міжкімнатні двері, а є тільки вікна, поштукатурені стіни і «чорнова» стяжка підлоги. Не хочеться оговорювати навіть суму, яку потрібно вкласти у ремонт, щоб можна було в неї переїхати. Зараз майже основна частина заробітку уходить на оплату житла, що знімається [7]. Таких прикладів безліч, але не всім молодим сім’ям батьки можуть забезпечити 70% вартості житла.

Оскільки молоді люди віком до 35 років складають основну частину репродуктивного населення, сімейна політика є невід’ємною складовою молодіжної державної політики. Ефективна сімейна політика — довгострокові інвестиції держави у збільшення її демографічних показників (народжуваності, при-росту населення). Катастрофічне падіння рівня народжуваності у 90-ті роки ХХ ст. зумовило запровадження державою монетарного пронаталізму — грошового стимулювання народжуваності. З 2005 року монетарний пронаталізм став домінуючим напрямом демографічної політики в Україні. Виплати на народження дитини досягли високого рівня навіть за європейських стандартів. Так, якщо з 1 січня 2004 р. допомога на народження дитини складала 684 грн., то з квітня 2005 року — 9497 грн. У 2008 році була здійснена диференціація обсягу виплат відповідно до кількості народжених дітей. З 2011 р. розрахунок обсягу допомоги став залежати від рівня прожиткового мінімуму, а сума при народженні першої дитини склала 22 прожиткових мінімуми, другої — 45, третьої та наступних — 90 прожиткових мінімуми [10, с. 38].

Запровадження значної фінансової допомоги на народження дитини сприяло підвищенню демографічних показників: чисельність новонароджених зросла з 426 тис. у 2015 р. до 502 тис. у 2016 р., а коефіцієнт народжуваності збільшився з 1,21 до 1, 45 відповідно. Однак таких результатів Україна досягну-ла не тільки за рахунок використання монетарних інструментів, оскільки в цей період часу в дітородний вік вступило багаточисельне покоління жінок, народжених у 80-ті роки. Грошова допомога на народження дитини більшою мірою сприяла активізації народження запланованих других дітей у сім’ї [4, с.196]. Такі позитивні тенденції дали змогу дещо знизити темпи демографічної кризи. Проте фінансова допомога на народження дитини несе і негативні моменти: можливі зловживання з боку осіб з девіантною поведінкою та громадян, які не бажають вести трудову діяльність.

Соціальні опитування молоді доводять, що більш впливовим стимулом для підвищення рівня народжуваності є збільшення рівня оплати праці (так вважають 68,4% опитаних); 41,5% респондентів називають покращення житлових умов молодих сімей. Збільшення допомоги на народження дитини виділяють не більше 26% населення України [10, с.43].

Ступінь довіри молоді до державної молодіжної політики відображено у дослідженні «Молодь України: спосіб життя і ціннісні орієнтації», де було виявлено, що більше 60% молодого населення ніколи не відчувало підтримки з боку держави. Це торкається майже всіх регіонів України, але в столиці було представлено найбільш радикальні настрої: лише 1% киян заявив, що відчуває реалізацію державної молодіжної політики [17, с.221]. Такий відгук підтверджується статистичними даними [17, с.211].

Ось чому державна молодіжна політика неодмінно повинна залишатися одним з найважливіших, пріоритетних напрямів діяльності держави і постійно здійснюватися з урахуванням її можливостей на політичному, соціальному, економічному, законодавчому та організаційному рівнях для   створення сприятливих передумов життєвого самовизначення та самореалізації молодих громадян, вирішення нагальних проблем молоді, підтримки її інноваційної діяльності, громадської активності. Для цього найближчим часом необхідно інтегрувати і зосередити на основних напрямах роботи з молоддю зусилля й ресурси відповідно до вже прийнятих Законів України, інших законодавчих та нормативних актів, національних, державних, галузевих програм і забезпечити невідкладне  виконання визначених ними першорядних завдань. 

Висновки

Вплив держави на соціалізацію молоді має здійснюватися й через залучення до відповідних суспільних цінностей з пізнавальним та емоційним навантаженням, створення відповідної політичної міфології, пантеону «національних героїв», які мають бути прикладом для інших, через створення широкомасштабних програм обміну студентів як чинника особистого залучення до аргументації переваг демократії в Європі.

Підсумовуючи необхідно зазначити, що консервація сучасного стану впливу держави на соціалізацію молоді (відсутність усвідомленої цілісної державної політики демократичної просвіти, публічна демонстрація гегемоністських авторитарних моделей політичної поведінки керманичами країни, нехтуваннями інтересами молоді та їх проблему на догоду «політичній доцільності») всі більше віддалить Україну від демократії й збільшуватиме загрозу чергового реваншу авторитаризму.

Тільки щеплення молоді демократичних цінностей, перетворення її на соціальну базу демократичної політичної культури здатне врешті-решт вивести нас до кола демократичних країн світу. Адже, як стверджує Р. Даль, “консолідація демократії вимагає усталеної демократичної культури, що здатна допомогти країні здолати кризи, забезпечує адекватну емоційну і раціональну підтримку чіткому виконанню демократичних процедур. Якщо ж політичні інститути не спираються на демократичну політичну культуру, то кризова ситуація може спрямувати державу на шлях до авторитаризму”. На наше щастя, українська молодь демонструє все більш зростаючий рівень громадянської культури і стає дедалі більш потужним чинником формування й реалізації не тільки молодіжної, але й державної політики в цілому.

За період існування незалежної України була сформована ґрунтовна законодавча база, що надає всебічні гарантії щодо підтримки молоді. Однак правові гарантії в багатьох аспектах лишаються нереалізованими, а механізми їх дії недосконалими, такими, що не відповідають реаліям і потребам молоді. Державна молодіжна політика вимагає формування і практичної реалізації комплексних заходів, зокрема щодо вирішення всіх аспектів проблем зайнятості, надання рівних можливостей на ринку праці, підвищення рівня оплати праці, сприяння розвитку малого бізнесу тощо. Необхідною лишається адекватна можливість вирішення сімейних житлових проблем.

Незважаючи на законодавчі гарантії сприяння молодіжному житловому будівництву залишаються проблеми недосяжності отримання житла. Для подолання таких негативних проявів першочерговим постає надання малозабезпеченій молоді соціального житла, розробка пільгового кредитування для молодих сімей, забезпечення механізмів надання довгострокових кредитів на будівництво житла, у тому числі на вторинному ринку, виділення земельних ділянок з метою будівництва житла для молоді тощо. Практична реалізація таких комплексних заходів дозволить зменшити відтік інтелектуального капіталу за кордон серед молоді і більшою мірою збільшити демографічні показники народжуваності і приросту населення, ніж монетарне стимулювання. 

Список використаної літератури

  1. Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні: Декларація від 15 грудня 1992 року № 2859-ХІІ (зі змінами). Режим доступу: http://zakon0.rada. gov.ua/laws/show/2859-12
  2. Державна програма забезпечення молоді житлом на 2013-2017 роки. Режим доступу: http://molodcentr.org/derjavna-pidtrumka-molodi?pid_id=19
  3. Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву. Державне житло: чотири кроки для отримання. Режим доступу: http://www.molod-kredit.gov. ua/cms/dostupne-jitlo/4-kroki-dlya-otrimannya.html
  4. Думанская В.П. Монетарный пронатализм: оценка эффективности. — // Демографія та соціальна економіка № 1(19). — К., 2013. — С. 36-37.
  5. Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні: Закон України від 5 лютого 1993 року № 2998-ХІІ (зі змінами). — Режим доступу: http://zakon.nau.ua/doc/?uid=1085.451.1
  6. Законодавче забезпечення молодіжної політики в Україні. — Режим доступу: http://old.niss.gov.ua/Monitor/mart2009/21.htm
  7. Іщенко В. Чи доступне молоді «доступне житло»? — Режим доступу: http:// www.gazeta-ptk.org.ua/archives/3097
  8. Кикоть В. Розвиток інституту сім’ї в Україні (нормативно-правовий аспект). — Режим доступу: http://persona-l.pp.ua/rubrics/poznavatelno/rozvitok- nstitutu-sm-v-ukran-normativno-pravovij-aspekt
  9. Конституція України від 28.06.1996р. // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — Режим доступу: http://www.president.gov.ua/content/constitution.html
  10. Крімер Б.О. Демографічні результати запровадження допомоги при народженні дитини. // Демографія та соціальна економіка № 1(19). — К., 2013. — С. 37-45.
  11. Людський розвиток в Україні: соціальні та демографічні чинники модернізації національної економіки (колективна монографія) / [Лібанова Е.М., Макарова О.В., Курило І.О. та ін.]; за ред. Е.М. Лібанової. — К. : Ін-т демографії та соціальних досліджень ім. М.В. Птухи НАН України, 2012. — 320 с.
  12. Людський розвиток в Україні: мінімізація соціальних ризиків (колективна науково-аналітична монографія) / За ред. Е.М. Лібанової. — К. : Інститут демографії та соціальних досліджень ім. М.В. Птухи НАН України, Держкомстат України, 2010. — 496 с.
  13. Майданік І.П. Українська молодь на ринках праці зарубіжних держав. — К. : Ін-т демографії та соціальних досліджень ім. М. В. Птухи НАН України, 2010. — 176 с.
  14. Макарова О.В. Програми соціальної підтримки: оцінка результатів та шляхи удосконалення. // Демографія та соціальна економіка. — № 1(21), 2014. — С. 47-53.
  15. Михальченко Г.Г. Сучасні тенденції формування та розвитку молодіжного сегменту ринку праці України. // Соціально-трудові відносини: теорія та практика. Збірник наукових праць № 2(6) — К., 2013. — С.16-22.
  16. Молодіжна сімейна політика в Україні. / Ничипоренко С.В. — Умань : Видавець «Сочінський», 2011. — 217 с.
  17. Молодь та молодіжна політика в Україні: соціально-демографічні аспекти / За ред. Е.М. Лібанової. — К. : Інститут демографії та соціальних досліджень ім. М.В. Птухи НАН України, 2010. — 248 с.