Згідно зі ст. 10 Конституції Украї­ни державною мовою в Україні є українська, і держава забезпечує її всебічний розвиток і функціонуван­ня в усіх сферах суспільного життя на всій території України та гарантує вільний розвиток, використання і за­хист російської, інших мов національ­них меншин України [1].

Судова влада, як одна зі складових державної влади в Україні, посідає важливе місце у суспільному житті країни. Тому й судочинство, яке нею здійснюється, і є державною функ­цією, має проводитися державною мовою і наша держава зобов´язана Конституцією забезпечувати такий процес.

Правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя визначаються Законом України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 р. На підставі ч. 2 ст. 1 цього За­кону судова влада реалізується шля­хом здійснення правосуддя у формі цивільного, господарського, адмініст­ративного, кримінального, а також конституційного судочинства. Згідно зі ст. 10 цього Закону судочинство в Україні провадиться державною мо­вою, застосування інших мов у судо­чинстві здійснюється у випадках і в © О. Ялова, 2010 порядку, визначених Законом. Особи, які не володіють або недостатньо во­лодіють державною мовою, мають право користуватися рідною мовою та послугами перекладача у судовому процесі. У випадках, передбачених процесуальним законом, це право за­безпечується державою [2].

Положення цієї норми практично повністю відтворюється положенням ст. 7 Цивільного процесуального ко­дексу України (далі — ЦПК України) [3] та положенням ст. 15 Кодексу адміністративного судочинства Украї­ни (далі — КАС України) [4].

Дещо іншу редакцію (враховуючи всі вимоги ст. 10 Конституції України) має ст. 56 Закону України «Про Кон­ституційний Суд України». Нею вста­новлено, що у Конституційному Суді України провадження ведеться, рі­шення, ухвали приймаються, виснов­ки даються та оприлюднюються дер­жавною мовою. Учасники конститу­ційного провадження, які не воло­діють державною мовою, мають право користуватися послугами переклада­ча. Про свої наміри користуватися послугами перекладача учасники кон­ституційного провадження своєчасно повідомляють Конституційний Суд України [5].

У нормах Закону України «Про су­доустрій України», ЦПК України, КАС України, Закону України «Про Конституційний Суд України», які визначають мову судочинства, законо­давець застосовує положення «не володіють або недостатньо володіють державною мовою» (це стосується осіб, які беруть участь у справі). Проте жоден із цих чи інших законодавчих актів не визначає понять «володіння державною мовою» чи «не володіння державною мовою», або ж «недостатнє володіння державною мовою». Не роз­криваються ці поняття в юридично-словниковій чи юридично-енциклопе­дичній літературі та в юридичних ко­ментарях. Але ж очевидно, що для практичного застосування положень законів про мову судочинства є над­звичайно важливим визначення кри­теріїв володіння особами державною мовою, встановлення суб´єкта чи суб´єктів визначення рівня володіння державною мовою тією чи іншою осо­бою, передбачення відповідальності таких суб´єкта чи суб´єктів за нена­лежне визначення рівня володіння державною мовою тією чи іншою осо­бою.

Вважаю, що відповідним органам державної влади України бажано було б уважно розглянути пропозиції В. Маляренка — Голови Верховного Суду України 2002-2006 рр., доктора юридичних наук, професора, члена-кореспондента НАПрН України, вис­ловлені на сторінках газети «Голос України» у статті «Про державну мову та перекладача у кримінальному про­цесі». Він зазначає, що оскільки в Кон­ституції є поняття «державна мова», а від володіння чи не володіння нею на­стають відповідні правові наслідки, це вимагає чіткого визначення на норма­тивному рівні. Для цього Верховна Рада України зобов´язана створити державну комісію, яка склала б відпо­відний словник державної мови, на зразок словника В. Даля, з визна­ченням змісту кожного слова, і затвер­дила б цей словник. На такому ж рівні необхідно закріпити правила вжи­вання державної мови [6].

Стаття 3 Господарського процесу­ального кодексу України (далі — ГПК України) встановлює, що мова госпо­дарського судочинства визначається ст. 21 Закону України «Про мови в Українській PCP» [7]. Згідно з остан­ньою статтею арбітражне проваджен­ня у справах за участю сторін, які зна­ходяться на території Української PCP, здійснюється українською мо­вою. Арбітражне провадження у спра­вах, в яких бере участь сторона, що знаходиться на території іншої союз­ної республіки, здійснюється росій­ською мовою.

Матеріали справи, оформлені ук­раїнською мовою, в Державний арбіт­раж СРСР або державний арбітраж іншої союзної республіки надсилають­ся у перекладі російською мовою (не­обхідно зауважити, що до цієї статті не були внесені зміни у зв´язку з прийнят­тям Конституції України 1996 р.) [8].

Отже, відповідно до Конституції України і згідно із Законом України «Про судоустрій України» цивільне, господарське, адміністративне судо­чинство, і згідно із Законом України «Про Конституційний Суд України» конституційне судочинство однознач­но мають провадитися чи здійснюва­тися державною мовою. І тут ніби не має бути жодних проблем та відхи­лень ні від вимог Конституції України, ні від відповідних законів України.

Проте вони є, як засвідчує практи­ка здійснення судочинства в Україні. Яскраве свідчення цього — розгляд у Конституційному Суді України спра­ви за конституційним поданням 52 народних депутатів України та за кон­ституційним поданням Верховної Ра­ди АР Крим щодо відповідності Кон­ституції України (конституційності) ст. 15 КАС України, ст. 7 ЦПК України (справа про мову судочинства) та Рі­шення Конституційного Суду України у цій справі від 22 квітня 2008 р. № 8-рп/2008 [9].

Автори першого конституційного подання — 52 народних депутати України — вважають, що Верховна Ра­да України, прийнявши ст. 15 КАС України і ст. 7 ЦПК України та за­кріпивши здійснення судочинства державною мовою, порушила поло­ження 10, 22 Конституції України, що призвело до зміни мовного режиму діяльності суддів України та звуження існуючого змісту й обсягу прав і сво­бод людини та громадянина.

Автори другого конституційного подання — Верховна Рада АР Крим — вважають, що цим порушено ще й статті 3,21,24, 64 Конституції України.

Вирішуючи питання щодо консти­туційності оспорюваних положень цих кодексів, Конституційний Суд України ґрунтується на правовій по­зиції, викладеній ним у п. З мотиву­вальної частини Рішення від 14 груд­ня 1999 р. № 10-рп/99 (справа про застосування української мови), за якою під державною (офіційною) мо­вою розуміється мова, якій державою надано правовий статус обов´язкового засобу спілкування у публічних сфе­рах суспільного життя. До такої сфери належить діяльність органів судової влади.

Відповідно до ст. 124 Конституції України Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції здійсню­ють правосуддя, яке стосується консти­туційного, адміністративного, госпо­дарського, кримінального та цивільно­го судочинства. Ці види судочинства є процесуальними формами правосуддя та охоплюють порядок звернення до суду, процедуру розгляду судом справи та ухвалення судового рішення.

Суди реалізують державну мову у процесі судочинства та гарантують пра­во громадян щодо використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють, відповідно до Конституції та законів України.

Таким чином, Основним Законом України закладено конституційні ос­нови для використання української мови як мови судочинства та одночас­но гарантовано рівність громадян у су­довому процесі за мовною ознакою.

Конституційний Суд України, під­кресливши, що відповідно до кодексів адміністративного та цивільного судо­чинства судочинство здійснюється державною мовою і цією мовою також складаються судові документи, зазна­чив, що це жодним чином не обмежує права громадян, які не володіють або недостатньо володіють державною мо­вою, оскільки ч. З ст. 10 Конституції України гарантує їм право користува­тися у судовому процесі російською та іншими мовами національних меншин України. Крім того, Конституція України не допускає надання переваг громадянам за мовною ознакою. Гаран­тування в адміністративному та ци­вільному судочинстві використання російської та інших мов національних меншин України цілком узгоджується з Європейською хартією регіональних мов або мов меншин, ратифікованою Законом України від 15 травня 2003 р. № 802-IV.

Що стосується адміністративного та цивільного судочинства в АР Крим, то воно здійснюється судами, які нале­жать до єдиної системи судів України.

Конституційний Суд України вирі­шив визнати такими, що відповідають Конституції України (є конституцій­ними), положення ст. 15 КАС України та ст. 7 ЦПК України [9].

Та не все так однозначно з викори­станням мов у кримінальному судо­чинстві. Стаття 19 Кримінально-про­цесуального кодексу України (далі — КПК України) встановлює, що судо­чинство провадиться українською мо­вою або мовою більшості населення даної місцевості. Особам, що беруть участь у справі й не володіють мовою, якою провадиться судочинство, забез­печується право робити заяви, давати показання, заявляти клопотання, зна­йомитися з усіма матеріалами справи, виступати в суді рідною мовою і кори­стуватися послугами перекладача в порядку, встановленому цим Кодек­сом. Слідчі та судові документи, від­повідно до встановленого цим Кодек­сом порядку, надаються обвинуваче­ному в перекладі на його рідну мову або іншу мову, якою він володіє (у ре­дакції Указу Президії Верховної Ради Української PCP від 16 квітня 1984 р. №6834-Х) [10].

Проблеми використання державної мови у кримінальному процесі доклад­но порушує В. Маляренко у згаданій статті. Автор підкреслює, що вже 10 років діє Конституція України (на день опублікування статт.), яка не передбачає можливості здійс­нювати судочинство мовою більшості населення даної місцевості. Але у КПК України ця норма існує і багатьма слідчими, прокурорами та суддями застосовується. За 10 років Верховна Рада України прийняла майже 50 за­конів, якими внесено зміни до абсо­лютної більшості статей КПК Украї­ни. Але ст. 19, як і в радянські часи, залишається незмінною. І Конститу­ційний Суд не поспішає визнати за­значену норму неконституційною. І новий КПК ніхто не поспішає прий­мати. Автор далі зауважує, що у ст. 361

Митного кодексу України, прийнято­го 2002 p., тобто через шість років після прийняття Конституції, слово в слово використана формула, передба­чена ст. 19 КПК України, тобто прова­дження у справі про порушення мит­них правил здійснюється українською мовою або мовою більшості населення даної місцевості. У статті З ГПК Украї­ни, який приводився у відповідність до Конституції України у 2001 p., міс­титься посилання на ст. 21 Закону України «Про мови в Українській PCP». Між тим у цій статті питання мови судочинства вирішується все ще з позиції існування Радянського Союзу.

Перелік прикладів аналогічного, антиконституційного підходу при вирішенні питання про мову судочин­ства, на нашу думку, можна продовжи­ти. Це свідчить про те, що жорстка, прямолінійна конституційна деклара­ція — це одне, а практична реаліза­ція — зовсім інше. Вона вимагає вели­ких витрат державного бюджету, але головне — вона може спричинити сер­йозні соціальні й політичні проблеми в державі [6].

Отже, якщо є законодавчі норми регулювання мови адміністративного та цивільного судочинства, що базу­ються на положеннях Конституції України, є відповідне рішення Кон­ституційного Суду України, яке згідно з положенням ст. 69 Закону України «Про Конституційний Суд України» є обов´язковим до виконання, то чи можна вважати проблеми застосуван­ня державних мов, принаймні в адмі­ністративному та цивільному судо­чинстві України, вичерпаними?

Зважаючи на практику реалізації в Україні положень Конституції, вико­нання законів України та рішень Кон­ституційного Суду України, відповідь не може бути ствердною. Це випливає і з реакції українських політиків на за­значене Рішення Конституційного Суду України. Так, народний депутат України В. Бондик заявив газеті «Сегодня», що багато суддів на південному сході України здійснюють судочинство російською мовою. І їм після Рішення Конституційного Суду України не обов´язково переходити на українську мову. За клопотанням сторін процес може здійснюватися російською мо­вою. Такої ж думки дотримується і го­лова Колегії адвокатів АР Крим В. Зубарєв.

Опитування, проведене інтернет-газетою «Сейчас», засвідчує, що про­цес у судах загальної юрисдикції АР Крим також часто здійснюється російською мовою [12].

«Рішення Конституційного Суду України є русофобська політика, що диктується Секретаріатом Президен­та» — переконаний один з авторів кон­ституційного подання, перший секре­тар Кримського республіканського комітету Компартії України, народний депутат України Л. Грач [13].

Принагідно зауважимо, що Рішен­ня Конституційного Суду України бу­ло прийнято суддями одноголосно і це є свідченням того, як стверджує суддя-доповідач у справі В. Кампо, що во­но ґрунтується виключно на нормах права [12].

Однак, крім наявності відповідних конституційних і законодавчих норм, рішень Конституційного Суду Украї­ни, якщо вони навіть і виключно базу­ються на нормах права, для їх реалі­зації необхідна відповідальність і воля всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових осіб, а також контроль з боку від­повідних конституційних органів дер­жави. Першим і найголовнішим таким органом, на нашу думку, має бути Пре­зидент України як глава держави і гарант додержання Конституції України, прав і свобод людини та гро­мадянина на підставі ст. 102 Консти­туції України. Другим і головним органом має бути також Президент України як голова Ради національної безпеки і оборони України, оскільки питання виконання Конституції України стосовно застосування, вико­ристання і розвитку державної мови, і загалом питання мовної політики в державі не можуть не бути предметом її національної безпеки.

Свою роль за певних обставин у забезпеченні відповідальності судів за використання державної мови у судо­чинстві України та здійсненні контро­лю за цим процесом мали б відіграва­ти, на нашу думку, Верховний Суд України та Генеральна прокуратура України. На жаль, сьогодні, на наше переконання, їх роль у цих процесах не помітна. Принаймні про це свідчить аналіз таких поважних друкованих видань, якими є загальнодержавне фахове юридичне видання «Вісник прокуратури» [14] та офіційне науко­во-практичне видання «Вісник Вер­ховного Суду України» [ 15]. На їх сторін­ках, упродовж, наприклад, 2006-2007 рр. жодного разу не порушувалися питан­ня мови судочинства в судах України, загальнотеоретичні, практичні проб­леми використання мов учасниками судових процесів, хоча підстав для цього було більш ніж достатньо.

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

1.Конституція України. Прийнята на п´ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. Із змінами, внесеними Законом від 8 грудня 2004 р. № 2222—IV // Відомості Верховної Ради України. — 2005. — № 2. — Ст. 44.

2.Про судоустрій України : Закон України від 7 лютого 2002 р. № 3018—III // Відомості Верховної Ради України. — 2002. — № 27-28. — Ст. 180.

3.Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 р. № 1618—IV// Відомості Верхов­ної Ради України. — 2004. — № 40-42. — Ст. 492.

4.Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 р. № 2747—IV // Відомості Вер­ховної Ради України. — 2005. — № 35—37. — Ст. 446.

5.Про Конституційний Суд України : Закон України від 16 жовтня 1996 р. № 422/96—BP // Відо­мості Верховної Ради України. — 1996. — № 49. — Ст. 272.

6.Маляренко В. Про державну мову та перекладача у кримінальному процесі // Голос України. — 2006. — 21 верес.

7.Господарський процесуальний кодекс України від 6 листопада 1991 р. № 1798—XII // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 6. — Ст. 56.

8.Промови в Українській PCP : Закон України від 28 жовтня 1989 р. № 8312—XI // Відомості Вер­ховної Ради України. — 1989. — № 45. — Ст. 630.

9.Рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 р. № 8-рп/2008 // Поточний архів Конституційного Суду України.

10. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28 грудня 1960 р.

11. Галенко А., Студенникова Г., Львовски М. В судах запрещают русский, но он останется // Сегод­ня. — 2008. — 25 квіт.

12. Присяжнюк А. Почем «мова» для фемиды, или как КСУ «прикусил русский язык» // Сейчас. — 2008. — 24 квіт.

13. Конституционный Суд прошелся по персоналиям // Комерсант. — 2008. — 25 квіт.

14. Вісник прокуратури. — 2006—2007 pp.

15. Вісник Верховного Суду України. — 2006—2007 pp.