Вступ

1. Особливості дарвінізму

2. Дарвінізм та його вплив на розвиток антропологічної науки

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Дарвінізм, матеріалістична теорія еволюції органічного світу, заснована на переконаннях Ч. Дарвіна. Дарвінізм довів реальність еволюції і переконливо пояснив механізм еволюційного процесу. Створенню дарвінізму передували концепції ряду вчених, що проголошували змінність видів (трансформізм), але що не зуміли розкрити причини і механізми еволюції. З трансформістів лише Ж. Б. Ламарк розробив логічно послідовну систему поглядів, яка однак, давала в цілому ідеалістичне пояснення еволюційного процесу. Роботу над своєю теорією Дарвін почав в 1837, перший її нарис був написаний в 1842, після чого Дарвін продовжував збирати і аналізувати нові факти. Він спирався на дані палеонтології, порівняльної анатомії, ембріології, систематики, біографії і геології, широко використав досягнення практики сільського господарства, особливо селекції. Важливу роль в формуванні поглядів Дарвіна зіграло вчення Ч. Лайєля про геологічну еволюцію Землі, зокрема висунений Д. Геттоном і Ч. Лайєлем принцип актуалізму, згідно з яким на Землі в минулому діяли ті ж чинники, що і в наш час. Основні положення теорії Дарвін виклав у 1859 в книзі «Походження видів, шляхом природного відбору, або збереження обраних порід в боротьбі за життя», розвинув в подальших трудах — «Зміна тварин і рослин під впливом одомашнення» (1868) і «Походження людини і статевий добір» (1871). Назва «Дарвінізм» запропоновано А. Уоллесом, який незалежно від Дарвіна дійшов близьких висновків.

Рушійними силами еволюції Дарвін вважав спадкову мінливість і природний добір. Він уперше поставив в центрі уваги еволюційної теорії не окремі особини, а види і внутрішньовидові угрупування, в протилежність аргонізмоцентричному підходу ранніх трансформістів (властивому і Ламарку). Дарвін зібрав численні докази мінливості організмів і в природі, і в умовах одомашнення. Він виділив дві основні форми мінливості: невизначену і визначену, зраджуючи основне значення в еволюції невизначеної мінливості. Пізніше було з'ясовано, що певна мінливість (модифікації) неспадкова. В умовах одомашнення на основі спадкової мінливості організмів шляхом штучного відбору людина створила численні породи домашніх тварин і сорти культурних рослин. Аналогічно Дарвін прийшов до висновку, що і в природних умовах діє чинник, що направляє еволюцію організмів, — природний відбір.

Дарвінізм є наочною ілюстрацією правильності марксистського походження про значення практики в процесі людського пізнання. З часів Давньої Греції і за часів середньовіччя висловлювалися лише окремі думки про еволюцію живих істот. Поглиблена наукова розробка питань еволяції організмів почалась лише в 2-й половині 18 століття. У 18 і в 1-й половині 19 століття з еволюційними ідеями виступали Ж. Бюффон, М. В. Ломоносов, К. Ф. Вольф, О. М. Радіщев, О. А. Каверзнєв, Ж. Ламарк, Ж. Сент-Ілер, М. О. Максимович, Я. К. Кайданов, Г. Ю. Щуровський, К. Ф. Рульє та ін. , проте вони не створили цілісної теорії еволюції.

1. Особливості дарвінізму

Дарвінізм – вчення про закони історичного розвитку органічного світу, про причини різноманітності організмів та закономірності пристосування їх до навколишніх умов.

Назва Дарвінізм походить від імені його засновника – англійського природодослідника Чарльза Дарвіна. Дарвінізм переконливо доводить наявність органічної еволюції в природі, дає незаперечні пояснення цього процесу, стверджує (в біології) одне з основних положень матеріалістичної філософії про матеріальну єдність природи, про природне походження рослин, тварин і людини.

Дарвінізм – загальнобіологічне вчення, яке завдало нищівного удару по ідеалістичних і метафізичних поглядах на живу природу. Дарвінізм розкриває об’єктивність закономірностей розвитку матерії і об”єктивність причинних зв’язків у природі.

Основною працею Ч. Дарвіна, в якій викладено теорію розвитку органічного світу, є „Походження видів” (1859).

Виникнення дарвінізму було підготовлено всім попереднім розвитком науки і досягненнями сільськогосподарської практики свого часу, особливо досвідом виведення нових порід свійських тварин і сортів культурних рослин, в першу чергу на батьківщині Дарвіна, в Англії. Використання Дарвіном практики сільського господарства для своїх висновків дало йому переконуючу силу і перевагу над усіма вченнями про живу природу, що передували дарвінізму.

Дарвін показав, що в природі організмам будь-якого виду властива постійна боротьба за існування, що складається з їх взаємодій з чинниками зовнішньої середи (абіотичними і біотичними) і внутрішньовидової конкуренції. Боротьба за існування звичайно приводить до загибелі значного числа особин в кожному поколінні будь-якого виду і до вибіркової участі особнів в розмноженні. Неминучим результатом спадкової мінливості організмів і боротьби за існування є природний добір — переважне виживання і участь в розмноженні найбільш пристосованих особнів кожного виду. Слідствами природного відбору є видоутворення, що супроводиться закріпленням адаптації, дивергенція і прогресивна еволюція. Пристосованість організмів до навколишнього середовища носить відносний характер.

Окремий випадок природного добору — статевий відбір, що забезпечує розвиток ознак, пов'язаних з функцією розмноження. Дарвінізм уперше дав наукове, логічно послідовне і матеріалістичне розв'язання найважливіших проблем еволюційного вчення і підірвав позиції метафізичних і ідеалістичних уявлень в біології — креаціонізму, віталізму та інших. Після опублікування теорії Дарвіна еволюційні ідеї набули широкого поширення. Однак класичний дарвінізм залишив невирішеним ряд важливих питань (суть спадковості, механізми виникнення спадкової і неспадкової мінливості і їх еволюційна роль, суть і структура біологічного вигляду). На початку 20 ст. вважали, що еволюцію можна пояснити мутаціями без участі природного відбору. Це дало початок новій науці — генетиці, менделізм і мутаційна теорія, спочатку були сприйняті як вчення, що цілком замінюють дарвінізм. Синтез дарвінізму і генетики стався в 20-30-х роках 20 ст. Склалася так звана синтетична теорія еволюції, що концентрує увагу в основному на процесах мікроеволюції і видоутворення. Новітній етап розвитку дарвінізму характеризується використанням даних молекулярної біології для більш глибокого розуміння механізмів спадкової мінливості, практичні застосування основних його положень до проблем антропогенної зміни біосфери і управління живими природними ресурсами[2, c. 54-56].

Критика дарвінізму в різний час велася рядом вчених з позицій автогенезу і інших концепцій, що мають автогенетичне забарвлення. У основі неприйняття дарвінізму окремими вченими лежать нерозуміння діалектичних співвідношень випадкових і закономірних явищ і процесів в еволюції і непевного характеру дій природного добору, забуття цього пристосувального характеру еволюції, ігнорування цілісності організму. Найважливіші положення дарвінізму витримали випробування часом і зберегли своє значення в сучасному еволюційному вченні. Синтетична теорія еволюції, що розвиває дарвінізм на сучасному етапі, на думку ряду вчених приділяє ще недостатньо уваги процесам еволюційних перебудов онтогенезу і еволюційній ролі відмінності кореляційних систем в цілісному організмі, організація і спрямованість еволюційного процесу, що виявляється лише на рівні мікроеволюції. Сучасний дарвінізм продовжує розвиватися, асимілюючи новітні досягнення всіх областей еволюційної біології.

Дарвін не зміг до кінця зрозуміти діалектики перервного і безперервного в процесі розвитку, але він стихійно досить близько підійшов до діалектико-матеріалістичного розуміння розвитку природи. В його працях можна знайти і прямі висловлювання про перериви поступовості, про наявність стрибків у науковому їх розумінні, які він називав щаблями.

Види як колективні біологічні окремості Дарвін вважав цілком реальними, що ж до терміну „вид” у таксономії (класифікації), то він вважав його зовсі довільним, придуманим заради зручності й гадав, що в цьому відношенні вид нічим принциповим не відрізняється від різновидності.

Важливим у дарвінізмі є вчення про походження людини. Дарвінізм навів найпереконливіші докази її походження від людиноподібних мавп. Але сам Дарвін, базуючись на суто біологічному ґрунті, не розв’язав цього питання повністю. Цю роботу завершив Ф. Енгельс, який показав, що вирішальне значення в процесі олюднення людиноподібних мавп – безпосередніх предків людини – мала праця[1, c. 105-107].

2. Дарвінізм та його вплив на розвиток антропологічної науки

В 1859 р. видатний англійський учений Ч. Дарвін (1809— 1882) опублікував книгу "Походження видів шляхом природного відбору", де обгрунтував теорію еволюції природи. Дарвінізм завдав нищівного удару уявленням про сталість біологічних видів і підготував грунт для наукового розв'язання проблем антропогенезу. Невдовзі англійський природознавець Т. Гекслі (1825— 1895) — палкий прихильник і популяризатор еволюційного вчення — на підставі анатомічних та ембріологічних даних показав, що за багатьма ознаками антропоморфні (людиноподібні) мавпи значно ближчі до людей, ніж до нижчих мавп. У творі "Про місце людини у низці органічних істот" (1863) він висловив думку про можливість походження людини від мавпи.

Інший послідовник дарвінізму — німецький зоолог та анатом Е. Геккель (1834— 1919) — у книзі "Натуральна історія світобудови" (1868) накреслив родовідне дерево ссавців, що складалося із 30 послідовних щаблів і виводило генеалогічну лінію від напівмавп до мавп і далі до людини. За схемою Геккеля, прямими попередниками людей були антропоморфні мавпи, близькі до сучасних гібонів. Спираючись на дані порівняльної морфології, вчений припустив, що між людьми сучасного фізичного типу та їхніми предками має існувати проміжна ланка — пітекантроп, або мавполюдина. Ця гіпотетична істота, за Геккелем, вже пересувалася на нижніх кінцівках, але ще не володіла членороздільною мовою. Теоретичні розробки Геккеля блискуче підтвердилися після відкриття в Африці кісткових решток безпосередніх попередників людей — високорозвинутих мавп кінця третинного геологічного періоду, що вже перейшли до прямоходіння {австралопітеків).

Сам Дарвін ідею природного походження людини плекав майже три десятиліття, скрупульозно накопичуючи та аналізуючи фактичний матеріал. І лише на початку 1870-х років він опублікував дві великі праці — "Походження людини і статевий відбір" (1871) та "Виявлення емоцій у людини і тварини" (1872), де виклав свою теорію антропогенезу. Використовуючи величезний доробок із найрізноманітніших галузей природознавства, вчений навів численні докази природного походження людини, а саме: наявність спільних рис у будові її тіла і тварин, насамперед антропоморфних мавп; схожість зародкового розвитку й окремих ознак зародку людини і тварин; наявність рудиментарних органів у людини тощо. Він обґрунтував провідну роль природного та статевого відбору в процесі антропогенезу (особливе значення, на його думку, мав природний відбір)[4, c. 124-126].

Дарвін висловив припущення, що предки людей жили на Афри-канському континенті, і зробив спробу реконструювати їхній зовнішній вигляд. "Давні родоначальники людини, — писав він, — були, безсумнівно, вкриті колись волоссям, й обидві статі мали бороди; їхні вуха були загострені й рухливі, а тіло закінчувалося хвостом… Нога, судячи з форми великого пальця в зародка, була в той час хапальним знаряддям; наші предки були, безсумнівно, деревними тваринами й населяли якусь теплу лісисту країну. Самці мали великі ікла, які слугували їм грізною зброєю".

Після появи Дарвінового "Походження видів…" різко посилилася увага до кісткових решток викопних людей, які час від часу виявляли в різних місцях Європи. Особливо широкий резонанс викликали знахідки у гроті Фельдгофер в долині Неандерталь поблизу німецького міста Дюссельдорф. Посилаючись на будову виявленої там черепної кришки (товсті стінки, похилий лоб, розвинутий надбрівний валик та ін.), стегнової, тазових та інших кісток, німецький природознавець К. Фульротт висловив думку, що вони належали предкові сучасної людини. її різко заперечував відомий анатом і патолог Р. Вірхов, заявивши, що так званий неандерталець — це патологічний суб'єкт сучасного фізичного типу з ознаками дитячого рахіту та старечої деформації. А ще один німецький дослідник твердив, що в гроті був похований російський козак монголоїдної зовнішності, який брав участь у закордонному поході російської армії під час війни з Наполеоном… Суперечки довкола неандертальської знахідки пояснюються тим, що ще в середині минулого століття більшість європейських учених не вірили в існування "допотопної" людини. І лише нові відкриття кісткових решток палеоантропів на території Франції (Ля-Шапелль-о-Сен), Німеччини (Ерінгсдорф, Штайнгайм), Італії (Монте-Черчіо), Хорватії (Крапіна) тощо (кінець XIX — початок XX ст.) змусили скептиків переглянути свої позиції.

Ще палкіші й непримиренніші дискусії викликали відкриття, зроблені послідовником еволюційного вчення голландським лікарем й анатомом Е. Дюбуа на острові Ява. Під час розкопок на березі річки Соло поблизу міста Трініль, що проводились упродовж 1891 — 1893 pp., він виявив масивну черепну кришку і стегнову кістку викопної істоти, яку назвав пітекантропом, тобто мавполюдиною. Всі спроби дискредитувати цю знахідку, до яких вдалися Вірхов та інші консервативно налаштовані вчені, зазнали краху. Однак сам Дюбуа, не витримавши нападок, впав у відчай і заховав свої знахідки до сейфа, не допускаючи до них навіть своїх колег. А коли весь світ визнав слушність його поглядів, він оголосив їх помилковими[3, c. 32-34].

Висновки

Протягом 20 років Дарвін працював над створенням еволюційного вчення, у 1859 році нарешті воно було опубліковане за назвою «Походження видів шляхом природного добору, або збереження обраних порід у боротьбі за життя» Подальші роботи Дарвіна показують, що вченого довго хвилювало питання про походження видів. На величезному фактичному матеріалі в книзі «Мінливість тварин і рослин під впливом одомашнення» Дарвін вказав на закономірності еволюції порід домашніх тварин і сортів культурних рослин.

Учений намагається пояснити і походження людини від тварин. Про це він пише в одній зі своїх робіт за назвою «Походження людини і статевий добір», де використовує власну еволюційну теорію. Ученому належать капітальні праці з ботаніки, зоології і геології, у яких детально розроблені окремі питання еволюційної теорії.

Дарвіну вдалося показати рушійні сили еволюції. Він уже не метафізичне, а матеріалістично зумів пояснити виникнення і відносний характер пристосованості дією тільки природних законів, не приписуючи це надприродним силам.

Дарвіну вдалося довести, що рушійними силами еволюції порід і сортів є спадкова мінливість і добір, здійснюваний людиною. Людина протягом довгого часу намагалася відібрати для поліпшення яких-небудь якостей особин-з потрібною їй зміною, закріпленою, звичайно ж, генетичне. Щоб вивести новий вид, вона відсторонювала від розмноження інші особини. У результаті такої селекції були отримані або виведені нові сорти і породи, властивості яких були необхідні й цікаві людині.

У природі діють ті ж закони, але більш жорсткі. Усі живі організми розмножуються, створюючи собі подібних. Однак лише дехто з потомства доживає до статевозрілого віку. Більшість особин гине, не залишивши після себе потомства. Далі між всіма особинами як одного, так і різних видів йде боротьба за існування. Дарвін розумів цю боротьбу як складні й різноманітні стосунки організмів між собою і з умовами навколишнього середовища. Те ж стосувалося і потомства цих особин. Наслідком боротьби за існування є природний добір. Що це таке? За Дарвіном, це «збереження сприятливих індивідуальних розходжень і змін і знищення шкідливих». Боротьба за існування і природний добір і стали, відповідно до теорії Дарвіна, основними рушійними силами (факторами) еволюції всього живого.

Ці фактори й індивідуальні спадкові відхилення в довгому ряді поколінь призведуть до зміни видів, роблячи їх чимраз більш пристосованими до умов їхнього проживання. Адже зрозуміло, що пристосованість завжди буде відносною завдяки світові, що постійно змінюється.

Ще одним результатом природного добору стало різноманіття видів, які заселили Землю.

Усі галузі біологічної науки змушені були перебудовуватися у зв'язку з появою вчення Дарвіна. Палеонтологія зацікавилася шляхами розвитку органічного світу. Систематика вирішила зайнятися вивченням родових зв'язків і походженням систематичних груп. Ембріологи почали встановлювати спільне в стадіях індивідуального розвитку організмів у процесі еволюції. Фізіологія людини й тварин спробувала порівняти життєдіяльність людську й тваринну, щоб виявити моменти, які їх єднають.

Початок XX століття ознаменувався вивченням природного добору на основі експериментів. Почала швидко розвиватися генетика, а услід за нею й екологія. Передова інтелігенція Росії відкрито підтримала ідеї Дарвіна. Преса почала публікувати статті, присвячені геніальному відкриттю англійського вченого. У 1864 році російською мовою вперше було опубліковано «Походження видів».

Список використаної літератури

1. Георгиевский А. Дарвинизм: Учеб. пособие для биол. и хим. спец. пед. ин-тов/ А. Б. Георгиевский,. — М.: Просвещение, 1995. — 271 с.

2. Ефимов Ю. Современный дарвинизм и диалектика познания жизни: монографія/ Ю. И. Ефимов, А. П. Мозелов, В. И. Стрельченко; Под ред. и с вступ. ст. И. Н. Смирнова. — Л.: Наука: Ле-нингр.отд-ние, 1995. — 303 с.

3. Парамонов О. Дарвінізм: Навч. посібник з біолог. спец. для студентів пед. ін-тів/ Олександр Парамонов,. — К.: Вища школа, 1992. — 272 с.

4. Северцов А. Введение в теорию эволюции: А. С. Северцов. — М.: Изд-во МГУ, 1991. — 317 с.