Вступ.

1. Цивілізовані характеристики економічного прогрессу.

2. Основні критерії економічного прогрессу.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Економічний прогрес – поступальний розвиток усієї економічної системи, кожного її елемента: продуктивних сил і техніко-економічних відносин (а водночас технологічного способу виробництва), організаційно-економічних відносин, виробничих відносин, або відносин економічної власності та господарського механізму. Прогрес технологічного способу виробництва виражається в переході від способу виробництва, заснованому на ручній праці, до способу виробництва, що базується на машинній праці, а від нього до технологічного способу виробництва, в основі якого лежить автоматизована праця. Рух уперед у межах виробничих відносин знаходить свій концентрований вияв у еволюції форми власності: від індивідуальної до колективної (в різних її видах і ступенях зрілості), від колективної або інтегрованої форми власності. Прогрес організаційно-економічних відносин виражається у вдосконаленні процесу управління господарством, покращенні маркетингових досліджень.

Економічний прогрес – основа суспільного прогресу, елементами якого крім економічного є прогрес правовий, політичний, національний, культурний, духовний. У сучасних умовах якісно новими факторами суспільного, економічного прогресу є дух народу, енергія і активність нації, національна психологія та свідомість людей.

Важливим критерієм розвитку продуктивних сил є співвідношення між масою застосовуваних засобів виробництва і кількістю зайнятих у виробництві робітників, або технічна будова виробництва.

1. Цивілізовані характеристики економічного прогрессу

До критеріїв соціально-економічного прогресу, які відображають розвиток виробничих відносин, належать: розширене відтворення відносин власності, ступінь економічної свободи безпосередніх виробників, їх власність на свою робочу силу; самостійність (відносна) підприємств; участь в управлінні тих, хто створює матеріальні й нематеріальні блага; частка безпосередніх виробників у національному доході; розвиток розумових, творчих здібностей людини, її потреб, інтересів.

Розвиток суперечностей – джерело прогресу. Гегель назвав суперечність принципом будь-якого розвитку, саморуху.

Економічна суперечність – суттєве, закономірне відношення і взаємодія між протилежними сторонами економічного явища чи процесу, внаслідок якої суперечність є їх рушійною силою, а в гносеологічному плані – основою пізнання сутності економічних законів та категорій.

Взаємодія протилежних сторін характеризується їх взаємопроникненням, взаємозумовленістю, взаємо запереченням.

Так, на ранніх етапах існування людського суспільства виникла суперечність між виробництвом і споживанням, що є рушійною силою розвитку виробництва незалежно від її суспільної форми в межах певного способу виробництва.

З розвитком продуктивних сил, особливо з появою додаткового продукту, утворенням класів, між виробництвом і споживанням виникають проміжні форми – обмін та розподіл. Тому одразу виникають суперечності між виробництвом і споживанням, розподілом і обміном. Так як відносини між людьми в більшості суспільно-економічних формацій розвиваються у формі взаємодії між класами, то джерело і рушійні сили економічного прогресу – взаємодія і боротьба між класами, соціальними групами, прошарками.

Найважливішою рушійною силою економічного прогресу в межах суспільного способу виробництва є суперечність між продуктивними силами і виробничими відносинами, або відносинами економічної власності. Найдинамічніші елементи продуктивних сил на сучасному етапі – робоча сила, наука, засоби праці. Тому в процесі свого розвитку вони перші вступають в суперечність, конфлікт з відносинами власності.

Механізм взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин передбачає наявність різних форм і методів часткового і тимчасового розв’язування економічних суперечностей у межах одного суспільного способу виробництва.

Так, внаслідок загострення суперечностей між продуктивними силами і виробничими відносинами у першій половині ХІХ ст. виникає і швидко розвивається акціонерна власність.

Другим важливим методом розв’язання економічних суперечностей суспільного способу виробництв є економічні кризи. Залежно від їх глибини і сфери поширення здійснюється часткове і тимчасове, або більш повне і тимчасове розв’язання економічних суперечностей. Третім важливим методом розв’язання суперечностей суспільного способу виробництва є його господарюючий механізм, насамперед діяльність держави, виконувані нею функції.

Кількісний метод – це ще один метод часткового розв’язання економічних суперечностей. У процесі переростання продуктивними силами меж певної форми власності в умовах певного суспільного способу виробництва спочатку відбуваються переважно кількісні зміни, нагромадження більшої суми грошей, засобів виробництва, що створює передумови для розвитку окремих елементів продуктивних сил. І тільки через певний час кількісні зміни зумовлюють нову форму якості – більш розвинутої форми власності.

У сучасній економічній літературі поняття “фактори економічного прогресу” і “фактори виробництва” розглядають, як тотожні, тобто вважають їх джерелами національного доходу, зокрема прибутку.

Фактори виробництва – важливі об’єкти або елементи, які здійснюють вирішальний вплив на можливість і результати виробництва.

Факторам виробництва властива певна взаємозамінюваність, що супроводжується їх різною комбінацією з боку підприємців для зниження витрат виробництва. Взаємозамінюваність факторів виробництва зумовлена обмеженістю більшості ресурсів, неоднаковою ефективністю їх використання, різними споживчими властивостями продукту, конструктивними особливостями виробу.

В історії розвитку техніки виділяють декілька етапів. Перший почався з виникнення первісного ладу, появою найелементарніших знарядь праці й тривав до кінця ХVІІІ – початку ХІХ ст., тобто до появи машинного виробництва. Другий етап тривав до початку розгортання НТР і базувався на машинній праці. І лише в ХVІ – ХVІІ ст. почався процес поступового зближення наукового і технічного прогресу.

Науково-технічний прогрес – це якісні (еволюційні) та істотні (революційні) зміни засобів і предметів праці, технологій, форм і методів організації виробництва, використовуваних людьми сил природи, тобто існуючої системи продуктивних сил на основі досягнень науки, а також аналітичні зміни речової форми розвитку продуктивних сил – відносин, спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва, його концентрації.

Еволюційна форма розвитку характеризується поступово кількісними (переважно) та якісними (частково) змінами в розвитку науки і техніки, вдосконалення традиційних видів техніки, виробництва. Революційна форма розвитку НТП означає появу нових видів, їх практичне застосування, тобто докорінну революційну зміну технологічного способу виробництва.

В історії НТП виділяють дві промислові революції: перша наприкінці ХVІІІ – на початку ХІХ ст.; друга – в останній третині ХІХ – на початку ХХ ст., (її ще називають електротехнічною революцією) і науково-технічну революцію, що почалася в середині 50-х років ХХ ст. і триває у наш час. У ході першої промислової революції спеціалізація знарядь праці, інструментів в умовах мануфактурного розвитку капіталізму в промисловості поступово готує основу для появи спеціалізованих машин, переходу до другого стану в розвитку техніки – великого машинного виробництва, до виникнення істотно нового технологічного способу виробництва. Термін “науково-технічна революція” вперше запровадив в науковий обіг Дж. Бернал у книзі “Світ без війни”.

Найлогічнішим і найлаконічнішим визначенням сутності НТР є її характеристика як революції в технологічному способі виробництва, якщо його розглядати як діалектичну єдність продуктивних сил і техніко-економічних відносин.

2. Основні критерії економічного прогрессу

Як будь-яке явище в житті суспільства економічний прогрес має свої закономірності та критерії, які визначають його суть і систему розвитку. Взагалі, економічний прогрес – це результативні дії в економічній діяльності, які ведуть до економічного зростання країни. Саме досягнення в економічній сфері і є критерієм соціально-економічного прогресу.

По-перше, слід виділити розвиток продуктивних сил, який сприяє зростанню продуктивності праці, збільшенню національного багатства, появі нових виробництв та джерел енергії, продуктів та інше, тобто спричиняє економічний прогрес.

Важливе значення серед економічних критеріїв належить також рівню розвитку робочої сили, засобів праці, предметів праці, науки, інформації, методів організації виробництва, сил природи, які використовуються людиною. Безперечно, високий рівень професійної підготовки робочої сили та ефективна заміна людської праці високотехнологічними засобами виробництва стимулює і є одним з головних чинників економічного прогресу. Оскільки автоматизація та комп’ютеризація виробництва є показником переходу до якісно нового ступеня розвитку економіки.

Та все-таки розвиток продуктивних сил є загальним критерієм економічного прогресу. Основним же є людина її потреби, інтереси, цілі, так як саме людина є представником продуктивних сил та основою виробничих відносин. За для досягнення прогресивних показників людина повинна бути всебічно розвинена не тільки в економічній сфері, а й в політичній, соціальній, культурній, оскільки процеси в одній з галузей відображаються в іншій тими чи іншими змінами. Отже, для розвитку економіки важливе значення має, крім матеріальних цінностей, і духовний потенціал суспільства, який є складовою національного багатства країни. Саме з цієї причини останнім часом так гостро постали питання освіти, медицини, науки. Бо є очевидним вплив цих галузей на економічний прогрес.

Щодо економічних потребяк критерію економічного прогресу, то вони є виразником ставлення суспільства до економічних умов їх життєдіяльності. Відчувши нестачу якогось блага чи послуги, та розуміючи неможливість володіти ними, людина активно намагається знайти можливий варіант задоволення потреб. За висловом Ф. Енгельса: “Люди звикли пояснювати свої дії з свого мислення, замість того, щоб пояснювати їх з своїх потреб (які при цьому, звичайно, відображаються в голові, усвідомлюються)…”.

Потреби можуть буди індивідуальні наприклад, їжа, одяг, житло та інше, колективні – робочий колектив, професійне керівництво, відповідна сприятлива атмосфера та умови праці -, а також суспільні — зниження рівня інфляції та безробіття, економічне піднесення країни, яке буде відчутне для кожного особисто.

Важливе значення для соціально-економічного прогресу має також економічний інтерес, який є його рушійною силою.

Економічний інтересвиникає, як результат взаємодії відносин, побудованих на власності, та існування економічної вигоди соціальних дій, спрямованих на задоволення індивідуальних потреб. Через економічний інтерес проявляються потреби, рівень та динамізм задоволення потреб. Економічні інтереси дозволяють розвиватись взаємодії економічних суб’єктів та мають об’єктивний і матеріальний характер. Економічні інтереси розрізняються за суб’єктами реалізації як державні, групові та особисті.

Кожна людина в силу її одночасного існування в якості індивіда, представника певної верстви суспільства, члена певного трудового колективу є носієм різних інтересів. В такому випадку відбувається складна взаємодія економічних інтересів. Економічні інтереси реалізуються завдяки досягненню їхніми суб’єктами чітко визначених економічних цілей.

Серед економічних інтересів завжди має місце основний інтерес суспільства, який повинен відображати сутність економічної системи, та бути рушійною силою економічного розвитку певної системи.

На сьогоднішній день основним інтересом сучасної ринкової економіки є особистий інтерес споживача. Тому ринкова економіка націлена на задоволення потреб споживача у відповідності з платоспроможністю. Це сприяє тому, що виробник намагається виробляти необхідну продукцію високої якості і за доступною ціною. Задоволення цього інтересу змушує виробника впроваджувати нові технології, ефективні засоби виробництва, наймати професійні кваліфіковані кадри, дбати про зниження витрат та збільшення прибутків, тощо. Таким чином забезпечується не лише особистий інтерес споживача, а й виробника, що в подальшому веде до розвитку продуктивних сил суспільства.

На етапі становлення ринкової економіки в Україні існують умови для активізації особистих економічних інтересів. Однак недосконалість законодавчої бази, неефективність вже діючих законів викликають задоволення особистих інтересів тільки незначної частини суспільства, через ігнорування інтересів інших (розкрадання державного майна, залучення до незаконних видів бізнесу, неправомірне підвищення цін при одночасному скороченні обсягів виробництва). З іншого боку, держава (через високі ставки податків) гальмує розвиток особистого інтересу, це спонукає до реалізації особистих інтересів через “тіньову економіку”.

Крім основного інтересу в системі економічних інтересів, особливе місце посідає головний інтерес, який має специфічні риси на різних етапах економічного розвитку та в певній мірі виражає економічну політику даного періоду.

Головним інтересом суспільства в Україні на дійсному етапі є ефективне впровадження ринкових реформ, що має продовжуватись подальшим економічним і соціальним прогресом суспільства. Національний інтерес набуває першочергового значення та все більшої ваги в умовах процесу державотворення.

Наступним важливим критерієм економічного прогресу є техніко-економічні відносини (спеціалізація, кооперація та комбінування виробництва, обмін діяльністю між людьми).

Суспільний поділ праці сприяє зростанню ефективності виробництва.

Відповідно до загальної форми суспільного поділу праці суспільне виробництво поділяється на окремі роди: промисловість, сільське господарство та сфера нематеріального виробництва (сфера послуг). Промисловість в свою чергу розгалужується на окремі види виробництва (легка, харчова, видобувна та ін.) та підвиди. Наприклад, в структурі обробної промисловості відокремлюється машинобудування, приладобудування. Першочергова форма поділу праці протікає в середині окремих підприємств (цехи, відділи, робітники відповідно до фаху). При збалансованому розвитку суспільного поділу праці виникає необхідність узгодження та об”єднання окремих елементів кожної форми поділу праці.

Взагалі роль суспільного поділу праці в поетапному розвитку економічних систем надзвичайно важлива. Оскільки він є базою відносин між суб’єктами господарювання, визначає структуру та організаційну побудову продуктивних сил. Це економічне явище поєднує різні види конкретної праці та відображає структуру суспільної організації виробництва. Суспільний поділ праці проявляється через відокремлення нових галузей виробництва та їх координації в залежності від прогресивних змін у матеріальних засобах виробництва та діяльності виробників, в самому процесу праці, а також у суспільних потребах. Та виступає в якості самостійної продуктивної сили і фактору підвищення суспільної продуктивності праці.

В поділеній праці сконцентровані різні види праці з індивідуальною спеціалізацією, кожен з яких має властиві йому техніко-економічні ознаки. Розбіжність виявляється у знаряддях праці, які використовуються на виробництві; предметах праці, на які спрямовані дії виробника; технологічній специфіці; рівні кваліфікації і професійній підготовці працівника; кінцевій меті виробничого процесу.

Серед основних організаційно-економічних форм реалізації суспільного поділу праці є: спеціалізація виробництва, його кооперація, концентрація та комбінування.

Спеціалізація виробництва характеризується збільшенням кількості самостійних виробництв, відбувається відокремлення виробничих процесів та певному етапі.

В основі кооперації лежать взаємовідносини окремих виробників, існування обміну різними видами діяльності та продукцією між виробниками. При такій формі праці багато осіб взаємодіють в процесі виробництва. Кооперація буває проста і складна. При простій відбувається об’єднання та узгодження (відділ друку, де група людей займається однією і тією ж справою – набір тексту), при складній кооперації узгоджуються і об’єднуються різні види праці (спільна праця підприємств по виготовленню кінцевого продукту, при якій відбувається обмін складовими та зусиллями).

Між спеціалізацією та кооперацією існує постійний взаємозв’язок, що й забезпечує перетворення процесу виробництва на суспільну комбінацію праці.

Концентрація виробництва проявляється в досягненні певного обсягу спеціалізовних підрозділів загальної кооперації виробництва.

Комбінування ставить собі за мету ефективне використання всіх факторів виробничого процесу на підприємстві та створення безвідходних технологій. Це дає змогу створити багатопрофільне виробництво.

Варто зазначити, що, крім галузевого, існує територіальний поділ праці. В цьому випадку відбувається визначення регіональної спеціалізації за місцем географічного розташування (район, область, країна). Завдяки відповідній сировинній та переробній базі, наявності постійних кооперативних зв’язків та кваліфікованої робочої сили, а також сприятливих природно-кліматичних умов і місцезнаходження відбувається формування виробничих комплексів, що значно впливає на економічне становище району (Донбас в Україні – видобуток вугілля), а інколи й країни в цілому.

Загальновідомим є те, що продуктивність праці визначається кількістю виготовленої продукції та часом, що для цього витрачається. Високий рівень продуктивності праці збільшує ефективність виробництва загалом. Ефективність виробництва залежить від рівня розвитку продуктивних сил. Велике значення для економічного прогресу має так званий закон економії часу, який поширюється на все суспільне виробництво.

Економія робочого часу витікає з високого рівня професійності робочої сили, застосування досконалих засобів праці, правильного підбору форм і методів організації праці, наявності чіткої інформації, якісних змін в спеціалізації, кооперації, комбінуванні виробництва, а також його концентрації. Адже висока продуктивність праці при значній економії часу є прогресивним явищем та свідчить про наявність стимулів до праці, розвинутого способу виробництва.

Як результат підвищення продуктивності праці при економії часу є зростання додаткового продукту. Це сприяє також розвитку культури, мистецтва, тобто стимулює соціальний прогрес поряд з економічним і вдосконалює суспільні відносини. Отже, зростання додаткового продукту є важливим критерієм економічного прогресу.

Ще за часів рабовласницького ладу простежувалась суперечність між критеріями техніко-економічного і соціально-економічного прогресу. Серед критеріїв соціально-економічного прогресу варто виділити ступінь економічної свободи виробників, власність виробників на робочу силу, відносну самостійність підприємств, розвиток розумового та творчого потенціалу людей, їх потреб, інтересів та ін.

Серед критеріїв соціально-економічного прогресу значна роль належить соціальній, політичній, юридичній свободі виробників, їх вплив на національні відносини, використання багатств культури та мистецтва. Все це відтворює розвиток суспільних відносин.

На прикладі Стародавньої Греції та Риму можна розглянути наступні закономірності — при відсутності у рабів власності на свою робочу силу, відсутності економічної свободи, наявності непосильної експлуатації рабської праці розцвітала культура та мистецтво, досягнувши найвищого апогея. Але відсутність матеріальної зацікавленості та зацікавленості в продуктах своєї праці, відсутність власності на засоби виробництва робочої сили спричинили розпад рабовласницької системи відносин, а за тим і занепад культури.

Отже, при наявності суперечностей між різними видами прогресу відбуваються якісні зміни в системі виробничих відносин, що веде до встановлення єдності.

Щоб досягти гармонійного техніко-економічного, соціально-економічного та соціального прогресу необхідно забезпечити постійний розвиток людини, задоволення її потреб та інтересів.

З впевненістю можна сказати, що людина є основним джерелом і критерієм соціально-економічного прогресу. Людина як головний фактор виробництва поєднує в собі виробничі і суспільні процеси. Поряд з постійною зміною та розвитком продуктивних сил і виробничих відносин зростає місце та роль людини в процесі виробництва, особливо в умовах сучасного науково-технічного прогресу. Людина за рахунок механізації та автоматизації виробництва звільняється від необхідності безпосереднього виконання певних функцій. Все більшого значення набуває професійний рівень людини.

Людина, крім того, є невід’ємною частиною природи і суспільства. В процесі спільної трудової діяльності людина взаємодіє з іншими людьми. Хибною є думка, що людина має право і навіть зобов’язана брати від навколишнього середовища все, що вважає необхідним, оскільки природа створена за для служіння суспільству.Подібне відношення призводить до глибокої екологічної кризи, а від стану навколишнього середовища залежить майбутнє цивілізації. Тому людина повинна навчитися захищати природне навколишнє середовище, здійснювати свою діяльність, не завдаючи йому шкоди, тобто гуманно відноситись до природи.

Підсумовуючи, хотілося б сказати, що, без сумніву, тільки гармонійне поєднання всіх критеріїв економічного прогресу може забезпечити високі показники економічного зростання та сприяти розвитку економіки країни. Але переважно ефективність будь-якого методу залежить від людини, тому саме людина повинна прагнути та спрямовувати свої зусилля на економічний добробут і процвітання.

Висновки

Поняття «прогрес» походить від латинського слова progressive, що означає рух вперед, поступальний розвиток суспільства по висхідній лінії, від менш досконалих до більш досконалих форм. З цього погляду економічний прогрес означає поступальний розвиток усієї економічної системи, кожного її елемента: продуктивних сил і техніко-економічних відносин (а водночас технологічного способу виробництва), виробничих відносин, або відносин економічної власності, та господарського механізму. Конкретніше прогрес технологічного способу виробництва виражається в переході від способу виробництва, заснованому на ручній праці, до способу виробництва, що ґрунтується на машинній праці, а від нього — до технологічного способу виробництва, в основі якого лежить автоматизована праця. Рух уперед у межах виробничих відносин знаходить концентрований вияв у еволюції типів і форм власності: від індивідуальної до колективної (у різних її видах і ступенях зрілості), від колективної — до державної та наддержавної (або інтегрованої) форми власності.

Прогрес господарського механізму виражається в еволюції ринкових важелів управління економікою, поступовому переході його до державного, до раціонального поєднання державних і ринкових важелів, а згодом до наднаціональних форм і методів управління економікою в межах регіональних об'єднань.

Техніко-економічний прогрес, зростання продуктивності праці, досягнуті на стадії домонополістичного капіталізму за рахунок вузької, однобічної спеціалізації найманих робітників (мануфактурний період і машинне виробництво), увійшли в антагонізм з такими критеріями соціально-економічного прогресу, як необхідність всебічного розвитку людини, її творчих здібностей, надзвичайно низька частка найманої праці в утвореному нею національному доході тощо.

Список використаної літератури

1. Білецька Л. В. Економічна теорія: Політекономія. Мікроекономіка. Макроекономіка: Навчальний посібник/ Л. В. Білецька, Л. В. Білецький, В. І. Савич; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 651 с.

2. Дзюбик С. Основи економічної теорії: Навчальний посібник/ Степан Дзюбик, Ольга Ривак,. — К.: Знання , 2006. — 481 с.

3. Дратвер Б. Економічна теорія: Навчальний посібник/ Борис Дратвер, Наталія Пасічник,; Мін-во освіти і науки України, Кіровоградський держ. пед. ун-т ім. В.К.Винниченка . — Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. В. Винниченка, 2006. — 256 с.

4. Економічна теорія: Підручник/ В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Горобець, О. В. Давидов та ін.; За ред. В. М. Тарасевича; М-во освіти і науки України, Нац. металургійна акад. України . — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 779 с.

5. Економічна теорія. Політекономія: Підручник / Віктор Базилевич, Віктор Попов, Катерина Базилевич та ін.; За ред. В.Д.Базилевича. — 3-тє вид., доп. і перероб.. — К.: Знання-Прес, 2004. — 615 с.

6. Економічна теорія. Політекономія: Підручник / Віктор Базилевич, Віктор Попов, Катерина Базилевич, Надія Гражевська; За ред. В.Д.Базилевича. — 6-те вид., доп. і пе-рероб.. — К.: Знання-Прес, 2007. — 719 с.

7. Крупка М. Основи економічної теорії: Підручник/ Михайло Крупка, Петро Островерх, Сергій Реверчук,; Львівський нац. ун-т ім. І.Франка. — К.: Атіка, 2001. – 343 с.

8. Лановик Б. Економічна теорія: Курс лекцій/ Богдан Лановик, Микола Лазарович,. — 6-те вид., стереотип.. — К.: Вікар, 2006. — 405 с.

9. Мочерний С. Економічна теорія для менеджерів: Навчальний посібник для студентів вищих нав-чальних закладів/ Степан Мочерний, В. М. Фомішина, О. І. Тищенко. — Херсон: ОЛДІ-плюс, 2006. — 624 с.

10. Основи економічної теорії: Політекономічний аспект: Підручник / Відповідальний ред. Г.Н. Климко, . — 5-те вид. виправлене. — К.: Знання-Прес, 2004. — 614 с.