Ціноутворення в різних системах ринку (монополія, чиста монополія, конкуренція)
Вступ.
Розділ 1. Теоретичні засади ціноутворення в різних системах ринку.
1.1. Особливості ціноутворення на конкурентному ринку.
1.2. Особливості ціноутворення на монопольному ринку. Чиста (природна) монополія.
1.2.1. Неповна конкуренція і монополія.
1.2.2. Монополія і конкуренція.
1.2.3. Максимізація прибутку; коротко- і довгострокова рівновага.
1.2.4. Монопольна влада. Цінова дискримінація.
Розділ 2. Аналіз ціноутворення в різних системах ринку.
2.1. Аналіз ціноутворення на конкурентному ринку в Україні (на прикладі ринку цукру).
2.2. Аналіз ціноутворення на ринку природних монополій в Україні..
2.3. Аналіз ціноутворення на монопольному ринку в Україні.
Висновки.
література
Вступ
Актуальність теми дослідження. На ринку товарів існує безліч цін. Ще не так давно ціну визначали як грошове вираження вартості товару. А вартість, як відомо, – це втілена і уречевлена в товарі абстрактна праця, яка визначається кількістю суспільно необхідного робочого часу, потрібного для виготовлення будь-якої споживної-вартості за наявних суспільне нормальних умов виробництва і середнього в цьому суспільстві рівня вмілості та інтенсивності праці.
Однак в практиці трапляються такі випадки, коли вартість одного товару (тобто затрати суспільне необхідного робочого часу) перевищує вартість іншого, але ринкова ціна його менша. Це пояснюється співвідношенням попиту і пропозиції на товари.
Ціна є грошовим вираженням вартості товару лише в тому випадку, коли існує рівновага між попитом і пропозицією. В інших випадках коливання цін спричиняються не вартістю, а іншими причинами. Тому потрібне більш універсальне визначення ціни: ціна – це грошова сума, яку одержують за конкретний товар.
Цінова політика продавця залежить від типу ринку, його особливостей.
В умовах ринку чистої конкуренції, коли реалізується однорідний за якістю товар, припустимо, цемент певної марки, пшениця певного сорту, ціна повністю залежить від співвідношення попиту і пропозиції. Діапазону цін майже немає. Продавець не може маневрувати цінами (ні підвищувати, ні знижувати). Цільова стратегія маркетингу в такій ситуації не потрібна.
В умовах ринку монополістичної конкуренції існує багато варіантів цін на товари однієї споживної вартості. Наприклад, покупцю пропонується 400 видів зубної пасти. Тут продавець може впливати на ціни, а покупець мати широкий вибір товарів, готовий платити за товари за різними цінами. Однак виникає питання, чому існує назва "монополістична конкуренція"? Де тут монополія? Повернемось до нашого прикладу. З запропонованих багатьох видів зубної пасти, припустимо, одна користується особливим успіхом. Вона має марочну назву, яку ніяке інше підприємство не має права використовувати. Отже, марка товару набуває певної монополії на ринку, що дає можливість підприємцю підвищувати ціну на свій товар. Причому мова йде про товар високої якості, який користується серед покупців особливим попитом.
В умовах олігополістичного ринку, коли існує невелика кількість продавців, ціна товару в основному залежить від дій конкурентів. Продавець має чітко реагувати на них. Можливість збільшення або зменшення цін обмежена.
І нарешті, в умовах ринку чистої монополії, коли існує один продавець, ціну регулюють монополісти. Однак на такому ринку на ціну може впливати державне регулювання.
Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність теми дослідження.
Об'єктом дослідження курсової роботи теоретичні засади економіки.
Предмет дослідження – ціноутворення в різних системах ринку (монополія, чиста монополія, конкуренція).
Метою курсової роботи є дослідження ціноутворення в різних системах ринку.
Мета роботи передбачає виконання таких завдань:
– дослідити теоретичні засади ціноутворення в різних системах ринку;
– здійснити аналіз практики ціноутворення у різних системах ринку.
Розділ 1. Теоретичні засади ціноутворення в різних системах ринку
1.1. Особливості ціноутворення на конкурентному ринку
Ринок досконалої конкуренціїмає такі характерні риси:
– значне число продавців і покупців;
– стандартизована продукція;
– незалежність дій продавців і покупців;
– об'єктивність ціноутворення, відсутність будь-якого впливу на ринкову ціну;
– інформованість покупців і продавців;
– вільний вступ і вихід з галузі.
Положення фірми на конкурентному ринку визначається тим, що вона надто мала, щоб вплинути на стан ринку. Ринкова ціна не залежить від обсягу пропонування окремої фірми. Конкурентна фірма є "ціноотримувачем" ("price taker"). Тому попит на продукцію конкурентної фірми є абсолютно еластичним, графічно має вигляд горизонтальної лінії на рівні ринкової ціни (рис. 1.1).
Конкурентна фірма, як і будь-яка інша, прагне максимізувати економічний прибуток, який вона визначає як різницю між сукупним виторгом і сукупними витратами: .
Сукупний виторг– це сума грошей, отриманих від продажу продукції на ринку. Оскільки на досконало конкурентному ринку ціна є сталою, то сукупний виторг є лінійною функцією відносно обсягу проданої продукції (рис. 1.1):
Середній виторг – це виторг від реалізації одиниці продукції: .Середній виторг дорівнює ринковій ціні, а крива середнього виторгу співпадає з кривою попиту на продукцію фірми (рис. 1.1).
Граничний виторг – це зміна сукупного виторгу в результаті продажу додаткової одиниці продукції : . За умови фіксованої ринкової ціни кожна додатково реалізована одиниця продукції додасть до виторгу величину, рівну ціні. Тому граничний виторг конкурентної фірми, як і середній виторг, є величиною сталою, а його крива графічно співпадає з лінією ціни, попиту і середнього виторгу (рис. 1.1).
Для обчислення економічного прибутку фірмі потрібна інформація про ціну, обсяг виробництва і витрати. Оскільки ціна фіксована і задається ринком об'єктивно, то основним фактором, що визначає обсяги випуску, є витрати, які зазнають впливу закону спадної віддачі. Порівнюючи сукупний виторг з сукупними витратами на кожному обсязі випуску, а також ринкову ціну з середніми та граничними витратами, фірма приймає рішення: чи виробляти продукцію взагалі, а якщо виробляти, то скільки, і визначає, яким буде результат діяльності.
Логіка раціональної поведінки виробника підказує, що у короткостроковому періоді фірмі варто виробляти продукцію, якщо вона отримує економічний прибуток, або коли сума збитків менша, ніж постійні витрати. Відповідно фірмі варто припинити виробництво, коли збитки перевищують постійні витрати.
Якщо фірма прийме рішення виробляти продукцію, то вона повинна вибрати оптимальний обсяг випуску: у разі прибутковості фірмі потрібно знайти такий рівень випуску, який максимізує прибуток, а у разі збитковості – такий рівень, який дозволить мінімізувати збитки.
Існують два підходи до визначення оптимального обсягу:
– співставлення сукупного виторгу і сукупних витрат (модель TRTC);
– співставлення граничного виторгу і граничних витрат (модель MRMC).
Моделі оптимального вибору фірми можна представити у табличній, графічній або аналітичній формі. Аналіз цих моделей дозволяє обґрунтувати загальне правило максимізації прибутку для фірми, що функціонує у будь-якій ринковій структурі.
Розглянемо процес вибору оптимального випуску за допомогою табличної моделі TRTC. У таблиці 1.1 наведені дані про обсяги виробництва продукції за тиждень, сукупний виторг від продажу продукції за ціною 35 грн. за одиницю, сукупні витрати на виробництво тижневого обсягу продукції та суму економічного прибутку, яку обчислено як різницю між виторгом і витратами.
Проаналізуємо співвідношення між граничним виторгом і граничними витратами (колонки 3 і 5). Перша одиниця продукції дає фірмі граничний виторг, рівний ціні (35 грн.), а граничні витрати фірми, пов'язані з її виробництвом, – 34 грн., отже, прибуток становить 1 грн. Друга одиниця додає до витрат 22 грн., а до виторгу – 35 грн. (ціна незмінна), і таким чином збільшує сумарний прибуток на 13 грн. Доки граничний виторг перевищує граничні витрати, фірмі вигідно нарощувати обсяги випуску, тому що це збільшує суму прибутку. Ця тенденція зберігається до шостої одиниці випуску включно, а вже сьома одиниця продукції додає до витрат 38 грн., що перевищує граничний виторг у 35 грн., тому прибуток зменшиться на 3 грн. Зрозуміло, що фірма припинить нарощування виробництва після шостої одиниці. Керуючись граничним принципом вибору, фірма буде збільшувати виробництво малими приростами і так знайде саме той обсяг, який максимізує прибуток. Це буде обсяг, за якого ціна і витрати стануть приблизно рівними
Не завжди конкурентна фірма входить на ринок за такої сприятливої кон'юнктури, яка дозволяє їй максимізувати прибуток. Можливі ситуації, коли ціни не забезпечують прибутковості на жодному з обсягів. Дослідимо, якою буде реакція фірми на
Однак у деяких ситуаціях фірма приймає рішення тимчасово припинити виробництво. Це буває, коли ціна спадає до рівня мінімуму середніх змінних витрат . Ціна називається критичною і визначає точку закриття (рис. 1.6 г). Якщо ціна падає нижче середніх змінних витрат, фірмі вигідніше тимчасово припинити виробництво. У цьому випадку фірма не матиме змінних витрат. Зберігаються лише постійні витрати, які утворюють збитки фірми.
Умови прибутковості та збитковості конкурентної фірми за моделлю:
– умова прибутковості: ;
– умова беззбитковості: ;
– умова мінімізації збитків шляхом виробництва: ;
– умова мінімізації збитків шляхом тимчасового припинення виробництва:;– точказакриття.
Умови прибутковості та збитковості, сформульовані за моделями та , разом з умовою рівноваги визначають короткострокову стратегію фірми на досконало конкурентному ринку.
Крива пропонування показує обсяг продукції, який фірма може поставити на ринок за всіх можливих значень ціни. Згідно з правилом визначення оптимального обсягу випуску, фірма завжди, за будь-якої ціни, розширює виробництво до рівня, де . Отже, всі параметри виробництва належать кривій граничних витрат . Але фірма припиняє виробництво, якщо ціна впаде нижче середніх змінних витрат (рис. 1.7).
За будь-якої ціни, що перевищує мінімальне значення , оптимальний обсяг виробництва може бути визначений безпосередньо за графіком. Наприклад, за ціною оптимальним буде обсяг випуску , він максимізує прибуток. За ціною оптимальним буде обсяг , він мінімізує збитки.
Всі точки перетину кривих і визначають співвідношення можливих цін на продукцію і відповідної кількості продукції, яку фірма запропонувала б на ринку за даними цінами. Очевидно, що висхідний відрізок кривої граничних витрат вище мінімуму середніх змінних витрат є короткостроковою кривою пропонування фірми. На рис. 1.7. вона позначена суцільною потовщеною лінією. Реакція конкурентної фірми на зміну ціни підтверджує закон пропонування: з підвищенням ціни обсяг пропонування зростає.
На конкурентному ринку зустрічаються багато фірм, які взаємодіють між собою і утворюють галузевий ринок. Галузева функція пропонування визначається як сума функцій пропонування окремих фірм.
Короткострокова крива ринкового пропонування визначає обсяг виробництва галузі. Вона отримується шляхом додавання обсягів пропонування всіх фірм за кожної можливої ціни. У короткостроковому періоді число фірм в галузі постійне.
Рис. 1.8 ілюструє утворення кривої ринкового пропонування на прикладі трьох фірм, кожна з яких має різні виробничі витрати, і відповідні криві пропонування . Крива є короткостроковою кривою ринкового пропонування.
Рис. 1.8. Короткострокове галузеве пропонування [9]
Рис. 1.9. Короткострокова конкурентна рівновага фірми і галузі [9]
Ціна рівноваги на конкурентному ринку визначається взаємодією сукупного попиту на товар та сукупного пропонування, тобто спільними діями всіх покупців і продавців на ринку. Механізм утворення рівноважної ціни в галузі (рис. 1.9.а), яка складається зі 100 ідентичних фірм, та рівновагу типової фірми (рис. 1.9.б) ілюструють графіки рис. 1.9.
Фірми галузі, так само як і типова, максимізують економічний прибуток, оскільки рівноважна ціна перевищує середні сукупні витрати на оптимальному обсязі випуску.
За умови, що у витратах або в ринковому попиті не станеться жодних змін, графіки відображають ситуацію рівноваги конкурентного ринку в короткостроковому періоді.
В результаті аналізу процесу максимізації прибутку окремою конкурентною фірмою ми визначили, що крива пропонування фірми співпадає з кривою її граничних витрат. Кожна точка на кривій пропонування показує мінімальну ціну, за якою фірма могла б беззбитково продати кожну одиницю продукції . У той же час рівноважна ціна на ринку даної продукції дозволяє фірмі весь обсяг продати за однаковою ціною.
Рис. 1.11. Виробничий надлишок фірми [9]
1.2. Особливості ціноутворення на монопольному ринку. Чиста (природна) монополія
1.2.1. Неповна конкуренція і монополія
Порушення хоч однієї з умов повної конкуренції, що перелічені на початку розділу, веде до виникнення неповної (недосконалої) конкуренції – це сукупність типів ринкових структур, у яких не діють умови повної конкуренції. Найсуттєвіша відмінність неповністю конкурентних ринків від повністю конкурентних полягає у здатності окремих учасників неконкурентних ринків тією або іншою мірою впливати на ринкові ціни, тоді як учасники повністю конкурентного ринку є ціноодержувачами.
Монополія – це такий тип ринкової структури, де:
1) весь галузевий випуск постачає одна фірма, частка кожного споживача (яких на ринку дуже багато) в загальному обсязі ринкової продукції незначна;
2) продукція однорідна і не має близьких замінників;
3) входження на ринок нових фірм блоковано;
4) споживачі не взаємодіють між собою;
5) існує повна поінформованість щодо ринкових цін, обсягів та попиту покупців.
Стисліше визначення монополії концентрує увагу лише на суттєвих її рисах: монополія – це тип ринкової структури, коли лише одна фірма пропонує весь ринковий обсяг блага, для якого не існує близьких замінників.
Відповідно, фірма в умовах монополії зветься монополістом, а ринок, на якому діє монополіст – монопольним ринком.
Практично монополією звуться також ринки із порушеннями деяких із вищезазначених умов. Наприклад, монополіст може виробляти лише 80% галузевого обсягу, а 20% постачатимуть дрібні виробники; також може бути послаблена умова щодо відсутності замінників.
Ринок, де суворо виконуються всі зазначені умови (1) – (5), зветься чистою монополією. Чиста монополія – це теж ідеальна модель ринку, як і повна конкуренція.
Якщо побудувати своєрідну шкалу можливостей різних ринкових структур щодо конкуренції серед постачальників та впливу на ринкові ціни, то всі реально існуючі типи структур розташуються на ній всередині, на проміжку між чистою монополією і повною конкуренцією.
Конкурентний механізм не спрацьовує на монопольному ринку через наявність вхідних бар'єрів, які блокують входження у монополізовану галузь завдяки чинникам, що створюють несприятливі умови для фірм-новачків порівняно з фірмою, яка вже працює в галузі. Такими чинниками може бути абсолютна перевага у вартості продукції, економія на масштабі, необхідність великого початкового капіталу, диференціація продукції, високі транспортні витрати або взагалі не-транспортабельність окремих товарів і послуг (це створює умови для існування місцевих монополій, чия сфера діяльності обмежується окремим регіоном), монопольне володіння всім обсягом пропозиції окремого ресурсу.
Бар'єри може створювати також державна влада у вигляді патентів, ліцензій, авторських прав, привілеїв на здійснення певної діяльності лише однією фірмою; інколи сама державна влада є монополістом (наприклад, у сфері державного управління). Ринки, закриті для входження конкурентів юридичними бар'єрами, звуться закритими монополіями.
Монополія, яка існує за рахунок економії на масштабі, зветься природною монополією.
Зосередження виробництва всього ринкового обсягу блага в одній фірмі у випадку природної монополії економічно ефективніше, ніж на кількох підприємствах. Для природної монополії типовим є те, що мінімально ефективний обсяг виробництва QE (точка Е на рис. 1.12) є більшим, ніж обсяг попиту при ціні PE=minLRAC. У такій ситуації природна монополія може беззбитково для себе виробляти лише обсяг QA за ціною PA=LRACA. При спробі демонополізації галузі, скажімо, створенні двох фірм з обсягом випуску в кожній QВ=½QA середня вартість виробництва і беззбиткова ціна сягнуть рівня PB=LRACB>LRACA, тобто суспільство буде витрачати більше рідкісних ресурсів на виробництво того самого обсягу QA, а ціна зросте. Тому природні монополії звичайно підтримуються державною владою, яка бере на себе регулювання їхньої діяльності.
Рис. 1.12. Природна монополія [14, 94]
Існування різноманітних вхідних бар'єрів є джерелом монопольної влади. Монопольна (ринкова) влада полягає у здатності фірми впливати на ринкову ціну. Конкурентна фірма позбавлена ринкової влади. Чистий монополіст має абсолютну ринкову владу, його здатність впливати на ціну обмежує лише попит споживачів. Тому фірма-монополіст є ціноутворювачем,тобто встановлює ціну на ринку.
Рис. 1.13. (а) Попит на продукцію монополіста, (б) Зв'язок між еластичністю попиту Ев і сукупною виручкою TR [14, 95]
1.2.2. Монополія і конкуренція
Становище фірми – монополіста докорінно відрізняється від становища фірми в умовах ринку досконалої конкуренції. Основною відміною є можливість впливати на ринкову ціну. У той час як конкурентна фірма приймає ринкову ціну як величину об'єктивно задану, що встановлюється внаслідок взаємодії безлічі продавців і покупців, монополія сама призначає ціну на свою продукцію. При цьому монополіст може як продавати весь обсяг продукції за однаковою ціною, так і призначати для кожної групи споживачів іншу. Розглянемо спочатку модель поведінки монополії з єдиною ціною, або простої монополії.
Можливість призначати ціну не означає, що максимізуючий прибуток монополіст буде прагнути встановити її на якомога вищому рівні. Оскільки монополія уособлює галузь, вона стикається з кривою ринкового попиту. Ця крива є типовою спадною і чітко визначає множину співвідношень між ціною і обсягом попиту, тому довільне маніпулювання цінами неможливе. Якщо монополіст підніме ціну, він втратить частину покупців, обсяги продажу зменшаться. З іншого боку, встановивши певний рівень виробництва, монополіст одночасно вибирає ціну, – її вказує крива попиту.
Якщо порівняємо монополію з конкурентною фірмою, то одразу побачимо різницю в умовах максимізації прибутку. Перш за все, попит на продукцію конкурентної фірми абсолютно еластичний, – за однією і тією ж ціною фірма може продати стільки продукції, скільки захоче (рис. 1.14, а). Монополія ж, маючи спадну криву попиту, змушена з кожною додатковою одиницею продажу зменшувати ціну на весь обсяг продукції (рис. 1.14, б). Таким чином, прибуток конкурентної фірми обмежується ринковою ціною, а прибуток монополії – попитом споживачів.
Рис. 1.14. Криві попиту на продукцію конкурентної фірми і монополії [9, 211]
Відміни стосуються також пропонування. Пропонування конкурентної фірми прямо залежить від рівня ринкової ціни: підвищення ціни сигналізує, що з'явились нові можливості для максимізації прибутку, і спонукає до розширення виробництва. Тому крива пропонування конкурентної фірми має позитивний нахил. У монополії такої залежності між рівнем ціни та обсягом випуску немає. Вона визначає випуск, орієнтуючись на криву попиту. Змінюючи обсяги, може сама знаходити таку ціну, яка буде максимізувати прибуток. Щоб зберегти високу ціну, монополія може зменшити обсяг пропонування. Тому вважають, що монополія не має кривої пропонування.
Економічний прибуток монополіста, так само, як і будь-якої фірми, обчислюється як різниця між сукупним виторгом і сукупними витратами [9, 212]:
EP = TR –TC.
Сукупні витрати монополіста формуються в цілому так само, як і витрати конкурентної фірми. Їх динаміка у короткостроковому періоді зазнає впливу закону спадної віддачі, а в довгостроковому – впливу ефекту масштабу. Що стосується сукупного виторгу монополіста, то його динаміка значно відрізняється від динаміки виторгу конкурентної фірми. Сукупний виторг монополії обчислюється за формулою: TR = P(Q)× Q. Принципово іншим є характер залежності виторгу від обсягу пропонування. У конкурентної фірми функція виторгу лінійна, у монополії – нелінійна.
Рис. 1.15 ілюструє відміни типових функцій сукупного виторгу досконало конкурентної (а) та монопольної (б) фірм. Ціна для конкурентної фірми є величиною сталою, тому її сукупний виторг зростає прямо пропорційно обсягу пропонування, а крива TR має вигляд променя, що виходить з початку координат. Сукупний виторг монополії зазнає впливу спадного характеру ціни та цінової еластичності попиту, тому не може зростати нескінченно. Як ми знаємо, спадна крива попиту має неоднакову еластичність на різних відрізках.
Рис. 1.15. Сукупний виторг конкурентної фірми та монополії [9, 212]
На невеликих обсягах випуску попит еластичний (|Ed| > 1), а на значних – нееластичний (|Ed| < 1). Сукупний виторг продавця на еластичному відрізку кривої попиту зі зниженням ціни зростає, а на нееластичному – зменшується, досягаючи максимального значення в точці одиничної еластичності. Тому і крива сукупного виторгу монополії має вигляд опуклої доверху функції. Монополія завжди обирає обсяги виробництва на еластичному відрізку кривої попиту, де сукупний виторг зростає.
Середній виторг(AR) завжди дорівнює ціні, – це справедливо як для конкурентної, так і для монопольної фірми. Крива середнього виторгу завжди співпадає з кривою попиту (рис. 1.16). Але у конкурентної фірми середній виторг дорівнює не тільки ціні, а й граничному виторгу і всі криві зливаються в одну горизонтальну лінію. У монополії граничний виторг(MR), навпаки, завжди менший за ціну (AR), його крива спадає значно швидше, тому віддаляється від кривої попиту D = AR.
Ця властивість пояснюється двома ефектами: ефектом обсягу та ефектом ціни, які діють у протилежних напрямках, – якщо обсяг продажу зростає, то ціна знижується. Конкурентна фірма ефекту ціни не знає, тому що продає за однією і тією ж ціною, тоді як монополія, збільшуючи виробництво на одиницю, змушена знизити ціну не тільки на додаткову одиницю випуску, але й на всі попередні одиниці.
Граничний виторг може стати навіть від'ємним, коли ефект ціни перевищує ефект обсягу, тобто коли ціна знижується настільки, що сукупний виторг зменшується навіть за умови, що фірма збільшує обсяги продажу. Ця тенденція дуже важлива для пояснення поведінки монополіста. Більш докладно динаміку граничного виторгу монополіста і особливості взаємозв'язку між кривими можна пояснити на прикладі.
Нехай попит на продукцію фірми задано рівнянням: Р = 105 – 10Q. Обчислимо значення ціни, сукупного, середнього та граничного виторгів монополії при зміні обсягу випуску і продажу від 1 до 8 одиниць. Дані занесемо в таблицю 1.3.
Дані таблиці показують, що за ціною 105 грн. протягом тижня не буде продано жодної одиниці товару, виторг дорівнює нулю. За ціною 95 грн. продано одиницю продукції, граничний виторг становить 95 грн. і дорівнює сукупному виторгу і ціні. Зростання продажу до двох одиниць на тиждень вимагає зниження ціни до 85 грн. і збільшує сукупний виторг до 170 грн., отже, граничний виторг становить 75 грн. (170 – 95). Зауважимо, що ціна кожної додатково проданої одиниці зменшується на 10 грн., а граничний виторг – на 20 грн. Пояснимо цю динаміку. Величина граничного виторгу від продажу другої одиниці продукції (75 грн.) включає в себе 85 грн. ціни продажу другої одиниці за мінусом 10 грн. втрат від продажу першої одиниці за нижчою ціною (85 грн. замість 95 грн.). Зниження ціни поширюється на всі попередні одиниці випуску. Фірма, нарощуючи обсяги продажу, збільшує сукупний виторг за рахунок продажу додаткової одиниці, але несе втрати від продажу попередніх одиниць за нижчою ціною. Тому значення граничного виторгу по кривій MR спадають швидше, ніж значення ціни та середнього виторгу по кривій попиту D = AR, що ілюструє рис. 1.3, а). За графіком можна прослідкувати геометричний зв'язок між кривими.
Крива MR виходить з тієї ж точки, що і крива попиту, але потім відхиляється від неї донизу і перетинає горизонтальну вісь на обсязі, де сукупний виторг TR (рис. 1.3, б) досягає свого максимуму. Максимум сукупного виторгу за нульового значення граничного виторгу відповідає точці одиничної еластичності на кривій попиту.
1.2.3. Максимізація прибутку; коротко- і довгострокова рівновага
Проблема максимізації прибутку фірми-монополіста розв'язується дещо інакше, ніж у випадку конкурентної фірми. Головна відмінність полягає в тому, що монополіст повинен прийняти рішення і щодо обсягу випуску, і щодо ціни, тоді як конкурентна фірма визначає лише обсяг.
При аналітичному розв'язку задачі для короткострокового періоду відмінності виникають за рахунок різних функцій попиту у випадку конкурентної фірми і монополіста: звідси випливають розбіжності у вигляді функцій виручки – завжди лінійної для конкурентної фірми і нелінійної для монополіста.
Правило граничного випускуMR = MC [14, 98], яке ми визначили для конкурентної фірми, є універсальною необхідною умовою максимального прибутку для всіх типів ринкових структур. Функції сукупної і граничної вартості теж не мають принципових відмінностей для ціноотримувача і ціноутворювача. Розбіжність результатів при максимізації прибутку виникає за рахунок показника граничної виручки MR. Для конкурентної фірми MR = P, а для монополіста MR<P (при Q > 0).
Отже, для монополіста після знаходження оптимального обсягу QМ (в результаті розв'язку попереднього рівняння відносно Q) треба визначити оптимальну ціну РМ. Для цього слід скористатись оберненою функцією попиту P = p(QD). Звідси матимемо [14, 99]:
PМ = p(QМ),
тобто визначаються ціна і обсяг (РМ,QМ), які максимізують прибуток монополіста ПМ.
Графічний розв'язок задачі ілюструє рис. 1.17, а. Точка А відповідає умові MR = MC, її координата на осі обсягів визначає монопольний обсяг QМ. Далі знаходимо точку Е на лінії попиту D, яка відповідає обсягу QМ. Тоді горизонтальна координата точки ЕМ на осі цін визначає монопольну ціну РМ. Сукупна виручка TR чисельно дорівнюватиме площі прямокутника OPМEМQМ (добутку РМ· QМ).
Сукупна вартість ТС визначається після встановлення АСМ – середньої вартості виробництва обсягу QМ. На величину АСМ вказує точка В перетину вертикалі EМQМ із кривою АС; таким чином, ТС чисельно дорівнює площі прямокутника OACМВQМ (добутку ACМ·QМ). Тоді монопольний економічний прибуток ПМ дорівнює різниці площ двох прямокутників – OPМEМQМ і OACМВQМ, тобто площі АСМРМЕМВ.
Рис. 1.17. Максимізація економічного прибутку (а) та мінімізація економічних збитків (б) монополістом [14, 98].
Фірма-монополіст у короткостроковому періоді може мати економічні збитки, якщо навіть при виконанні умови максимізації прибутку вартість виробництва одиниці продукції перевищує її ціну, АСМ >РМ. Тоді фірма може лише мінімізувати свої економічні збитки. Цей випадок ілюструє рис. 1.17., б.
При існуванні монополії умова беззбитковості і умова закриття в короткостроковому періоді виглядають так само, як і для конкурентної фірми: РМ= тіпАС (у випадку беззбитковості), РМ <тіпAVC (у випадку закриття).
Точка ЕМ на рис. 1.17, а визначає стан короткострокової рівноваги монополіста, тому що при досягненні ціни РМ та обсягу QМ на монопольному ринку відсутня тенденція до їхньої зміни за інших незмінних умов.
Що стосується кривої пропозиції для фірми-монополіста, то виявляється, що вона не існує. Це можна довести, якщо при незмінних кривих вартості підібрати якусь нову криву попиту з таким нахилом, щоб відповідна їй крива граничної виручки перетиналася з кривою МС у тій самій точці А, що й криві MR та МС на рис. 1.17, а. Тоді обсяг QМ залишиться без змін, а монопольна ціна буде іншою, бо визначатиметься новою кривою попиту. Отже, одному й тому ж обсягу пропозиції у випадку монополії можуть відповідати дві різних ціни, що суперечить умовам існування функціональної залежності P = p(QS). Тому для фірми-монополіста крива пропозиції не визначається.
При аналізі поведінки монополіста в довгостроковому періоді виходимо із особливостей монополії – наявності лише одного постачальника продукції та існування вхідних бар'єрів у галузі для фірм-новачків.
В довгостроковому періоді фірма обирає масштаби виробництва, а не лише обсяги використання змінних факторів. Якщо вважати, що фірма розробляє кілька сценаріїв свого перспективного розвитку залежно від обсягів використання фіксованих (у короткостроковому періоді) факторів, тоді для кожного варіанта вона може знайти оптимальні обсяг виробництва і ціну, які максимізують її прибуток. Звісно, при цьому фірма повинна мати також довгострокові прогнози щодо ринкового попиту на свою продукцію.
Так, на рис. 1.18 для довгострокової кривої попиту D наведено два варіанти розвитку фірми, кожний з яких пов'язується із своїми кривими, відповідно АС0, МС0 та AC1, МС1. Для одного варіанта прибуток буде максимізуватись у стані E0(P0Q0), для іншого – у стані EМ(P1,Q1). Фірма обирає той варіант розвитку, який передбачає для неї більший прибуток, тобто EМ. Отже, найкращий із короткострокових станів рівноваги є одночасно станом довгострокової рівноваги монополіста. Зазначимо, що для цього стану EМ матимемо в точці В
MR = MC1= LRMC,
звідси, обсяг QМ = Q1, а ціна РМ = Р1. Рівень середньої вартості, СМ, виробництва обсягу QМ визначається точкою С, де AC1= LRAC.
Рис. 1.18. Монополістична рівновага в довгостроковому періоді [14, 100].
У випадку монополії для стану довгострокової рівноваги закономірним є те, що
PМ >LRMC = minLRAC.
Це означає, що в довгостроковому періоді монополіст може зберігати економічний прибуток за рахунок існування бар'єрів для входження в галузь конкурентів (конкурентний механізм не спрацьовує, парадокс прибутку не спостерігається). На рис. 1.19 цей прибуток чисельно дорівнюватиме площі прямокутника СМРМЕМС. Тому монополіст при максимізації прибутку не змушений працювати на рівні мінімальної довгострокової середньої вартості, яка досягається в точці F при обсязі випуску QF. Його обсяг випуску QМ буде меншим за обсяг QF, що у випадку повної конкуренції відповідає ефективному масштабу виробництва фірми [14, 101].
Рис. 1.19. Конкурентна (ЕС) і монополістична (ЕМ) рівновага [14, 101]
Ціноутворення за формулами граничного випуску визначає точні умови максимізації прибутку фірми-монополіста. На практиці монополісти користуються принципом ціноутворення "вартість плюс" – тобто ціна встановлюється на рівні граничної вартості МС плюс певна надбавка. З урахуванням формул попередніх формул матимемо:
звідси
тобто ціна дійсно встановлюється вищою за рівень МС (нагадаємо, що ED<0; ця формула не використовується у випадку ED=–1).
Застосування цього принципу ілюструє рис. 1.20.а і 1.20.б. Перший з них відповідає більшій еластичності попиту, ніж другий. Тому надбавка АС=(РМ– МС)буде досить значною, коли цей принцип ціноутворення застосовується
Рис. 1.20. Монопольне ціноутворення за принципом "вартість плюс": (а) ринок товару еластичного попиту; (б) ринок товару нееластичного попиту [14, 102]
1.2.4. Монопольна влада. Цінова дискримінація
Монопольна владаполягає у здатності фірми впливати на ринкову ціну. Чистий монополіст має абсолютну ринкову владу, яка обмежується лише попитом споживачів, він є ціноутворювачем. Розглядаючи аналітичні та графічні моделі простої монополії, яка продає продукцію за єдиною ціною, ми визначили теоретичні принципи встановлення монополістом ринкової ціни, яка забезпечує максимізацію прибутку.
Проте на практиці фірмі – монополісту досить важко визначити криві середнього та граничного виторгів. Тому вона користується принципом ціноутворення, який дістав назву "витрати плюс", тобто ціна встановлюється на рівні граничних витрат з деякою накидкою. Величина накидки пов'язана з еластичністю попиту споживачів продукції монополії. Її можна обчислити на основі правила MR = МС з врахуванням показника еластичності. Граничний виторг MR можна виразити наступним чином [9, 227]:
MR = ΔTR / ΔQ = Δ(P · Q) / ΔQ.
Додатковий виторг Δ(P · Q) / ΔQ складається з двох компонентів – додаткового виторгу за додатково продану за ціною Р одиницю продукції і зменшення виторгу від зниження ціни на попередні одиниці продукції Q · (ΔP / ΔQ). Отже, MR = Р + Q (ΔP / ΔQ). Вираз Q (ΔP / ΔQ) помножимо і поділимо на Р і одержимо:
MR = Р + P (Q / Р) (ΔP / ΔQ).
Цінова еластичність попиту визначається за формулою:
Еd= (Р / Q) (ΔQ / ΔP).
Отже, вираз (Q / Р) (ΔP / ΔQ) з рівняння граничного виторгу є величиною, оберненою до коефіцієнта цінової еластичності попиту, тобто 1 / Еd. Звідси можна записати:
MR = P + P (1 / Еd).
А оскільки максимізація прибутку вимагає різності MR = МС, то
P + P (1 / Еd) = МС.
Перегрупувавши члени рівняння, ми одержимо співвідношення, яке називаютьприблизним правилом ціноутворення:
(Р – МС) / Р = – 1 / Еd.
Ліва частина рівняння (Р – МС) / Р показує перевищення ціни над граничними витратами, виражене в процентах. Як видно з попередньої формули, перевищення монопольної ціни над граничними витратами обернено пропорційне до еластичності попиту на продукцію монополії. Цей показник "відносної націнки" американський економіст А.Лернер у 1934 р. запропонував використовувати для вимірювання монопольної влади, тому він називається індексом Лернера (L):
L = (Р – МС) / P = – 1 / Еd.
Оскільки монополія вибирає еластичний відрізок кривої попиту (|Еd| > 1), то значення індексу Лернера завжди перебуває в проміжку між нулем (для досконало конкурентної фірми) і одиницею. Чим більшим є значення L, тим вищий ступінь монопольної влади. Оскільки еластичність попиту – величина від'ємна, то значення індексу будуть додатними.
Перегрупувавши рівняння (Р – МС) / Р = – 1 / Еd, ми можемо знайти вираз для монопольної ціни [9, 228]:
Звідси
Формула не використовується у випадку, коли Еd = – 1.
Основна мета цінової стратегії монополіста – захоплення якнайбільшої частини споживчого надлишку і перетворення його у монопольний прибуток. В боротьбі за споживчий надлишок фірми намагаються продавати один і той самий товар різним покупцям за різними цінами. Така політика називається ціновою дискримінацією.
Якщо звернемось до рис. 1.20, то зауважимо, що ліворуч від точки рівноваги монополії ЕМ розташований значний відрізок кривої попиту. Це означає, що є покупці, які могли б купити перші одиниці товару за значно вищою ціною, ніж РМ. Якби монополіст зумів виділити кожного з цих покупців і призначив би кожному іншу ціну, то він би значно збільшив свій прибуток. Крім того, кожна фірма знає, що існує чимало покупців, для яких монопольна ціна зависока, і може прагнути розширити коло своїх покупців також і за рахунок тих, які не можуть платити звичайну монопольну ціну. Монополія могла б мати більше покупців, якби знизила свою ціну взагалі, але в цьому випадку сума її загального виторгу зменшилась би, і фірма не змогла б максимізувати прибуток. Тому монополія намагається дослідити характер попиту різних груп покупців, щоб призначити кожному покупцю ціну, близьку до тієї, яку він міг би заплатити, – це і складає суть цінової дискримінації. Для впровадження цінової дискримінації необхідні дві умови:
– треба знайти таку формальну ознаку, за якою можна було б розділити покупців на певні групи у відповідності з їх готовністю заплатити. Критеріями поділу можуть виступати: вікові категорії споживачів (пенсіонери, учні); рівень доходу (менеджер, студент); географічна ознака; часовий період та інші чинники, які спричиняють різну еластичність попиту;
– треба переконатись у відсутності перешкод для здійснення цінової дискримінації, виключити можливість перепродажу даного товару. Розрізняють три види цінової дискримінації: дискримінацію першого, другого і третього ступеня.
Дискримінація першого ступеня,або абсолютна (досконала) цінова дискримінація, виникає, коли фірма призначає для кожного покупця резервну ціну. Резервна ціна – це максимальна ціна, яку погоджується заплатити кожен покупець за кожну придбану одиницю товару. Встановлення цієї ціни дозволяє здійснити максимально можливу сегментацію ринку. Для монополіста, що здійснює абсолютну цінову дискримінацію, ціна і граничний виторг співпадають, подібно до досконалої конкуренції, так само співпадають криві попиту і граничного виторгу.
Припустимо, що фірмі точно відомо, яку суму згоден заплатити за товар кожен покупець, і вона має можливість призначити таку ціну. В результаті всі, хто оцінив товар вище граничних витрат, одержують можливість купити його і платять стільки, скільки були готові платити.
Наслідки абсолютної цінової дискримінації ілюструє рис. 1.21. Графік а) показує ринок простої монополії, яка призначає одну і ту ж ціну для всіх покупців; графік б) представляє ринок, на якому монополіст здійснює абсолютну цінову дискримінацію. За умови єдиної ціни монополіст виробляє обсяг QМ за ціною РМ, що значно погіршує ситуацію для споживачів порівняно з конкурентною рівновагою ринку (QС,РС): частина сукупного надлишку споживачів перетворюється на монопольний прибуток (площа А), частина стає безповоротно втраченою (площа В), і лише мала частина (площа S) залишається в надлишку споживачів.
Коли фірма здійснює цінову дискримінацію, то торгівля виявляється вигідною для обох сторін: монополіст розширює обсяги випуску до Qd (графік б), тобто до рівня конкурентної рівноваги, безповоротна втрата надлишку відсутня, всі, хто хотів купити – купив товар. Але весь надлишок споживачів перетворився на додатковий монопольний прибуток (площа А + В + S).
Запровадження цінової дискримінації, таким чином, пом'якшує недоліки монопольної влади. Ринковий обсяг пропонування розширюється до ефективного рівня конкурентного ринку, що веде до зростання загального добробуту суспільства, оскільки відсутні безповоротні втрати. Проте добробут зростає за рахунок додаткових надприбутків монополіста, тоді як споживачі зовсім не одержують чистої вигоди.
Реально цінова дискримінація не може бути абсолютною, тому що неможливо одержати інформацію про готовність платити кожного споживача. Проте деякі монополісти за родом своєї діяльності можуть приблизно оцінити готовність споживачів платити ту чи іншу ціну. Це стосується юристів, лікарів, архітекторів, які добре знають свою клієнтуру і беруть за послуги в залежності від платоспроможності клієнтів. Так само при оплаті за навчання в багатьох країнах враховують матеріальний стан студентів. Заможні студенти сплачують за навчання вищу ціну, ніж бідніші. Тим, хто потребує, вибірково надають матеріальну допомогу. Така політика навчальних закладів нічим не відрізняється від поведінки монополіста, що здійснює цінову дискримінацію.
Цінова дискримінація другого ступеняпередбачає блокове призначення цін в залежності від обсягів продажу. Цей спосіб, як і попередній, використовує спадну криву попиту, яка відображає зменшення готовності споживача платити зі збільшенням обсягу покупок. Так, обсяг Q1 споживачі готові придбати за ціною Р1 (рис. 1.21), а додатковий обсяг – від Q1 до Q2– за значно меншою ціною Р2. Третій блок (Q2– Q3) – за ще нижчою ціною Р3. За єдиною ціною Р обсяг виробництва Q3 приніс би фірмі значно менший прибуток, ніж блокове призначення цін на рівні Р1,Р2,Р3.
Багато фірм пропонують оптовим покупцям нижчі ціни, ніж тим, хто купує малу кількість. Вважають, що скидки зарекомендували себе як досить вдалий спосіб цінової дискримінації. Дискримінація другого ступеня розширює виробництво, вона може сприяти зменшенню витрат при позитивному ефекті масштабу і навіть підвищенню добробуту споживачів. Додатковий прибуток монополіста проте виявляється меншим, ніж у випадку досконалої цінової дискримінації, він не в змозі захопити весь надлишок споживача.
Цінова дискримінація третього ступенязапроваджується тоді, коли можна визначити кілька окремих груп покупців з різною еластичністю попиту. Фірми здійснюють сегментацію ринку, розділяючи покупців в залежності від тих чи інших ознак, які надають групі характерних рис споживання. Наприклад, деякі люди готові платити вищу ціну за товар з фірмовим знаком, ділові люди готові платити будь-яку ціну авіакомпанії, в той час як пенсіонери можуть полетіти літаком лише за значного зниження ціни квитка. На сегментованих ринках перерозподіл продукції між покупцями здійснюється шляхом зниження цін для одних і підвищення для інших. Вища ціна встановлюється на тому сегменті ринку, де попит менш еластичний. Аналіз ціноутворення в цьому випадку досить складний, наслідки дискримінації неоднозначні. Вона може збільшити загальний ринковий надлишок, а може зменшити, або залишити незмінним. Єдиний очевидний висновок, що ця дискримінація збільшує прибуток монополії, в іншому випадку монополія встановила б єдину ціну для всіх.
Рисунок 1.23 ілюструє цінову дискримінацію третього ступеня на прикладі двосегментного ринку. Сегмент А має більшу еластичність попиту порівняно з сегментом В. Монопольний випуск QA+B встановлюється на рівні, де сумарна крива граничного виторгу MRA+B перетинається з кривою граничних витрат всього випуску, тобто за умови: MRA+B = МСМ (рис. 1.23 в).
Для кожної з двох груп покупців з різною еластичністю попиту утворюється свій ринок. Обсяг продажу на окремих сегментах встановлюється так, щоб граничний виторг від кожної з груп покупців дорівнював граничним витратам всього обсягу виробництва, тобто MRA = MRВ = МСМ, інакше прибуток буде зростати за рахунок ринку з вищим граничним виторгом. Таким чином, рівновага на сегменті ринку А встановлюється на обсязі QA за ціною PA, a на сегменті В відповідно на обсязі QB за ціною РВ. Сумарний обсяг продажу на двох ринкових сегментах визначає монопольний випуск: QA + QВ = QM (рис. 1.23 в).
Цінова дискримінація третього ступеня найчастіше застосовується на ринках авіаперевезень, на залізничному транспорті, в кінотеатрах, тощо. Наприклад, на багатьох видах транспорту встановлюються пільгові ціни на квитки для дітей, студентів, пенсіонерів, решта пасажирів сплачують повну вартість квитка. Фірми виявляють групи пасажирів, яким треба і яким не треба знижувати ціну. Так, бізнесмен, якому терміново потрібно дістатись до іншого міста у справах, придбає квиток за будь-яку ціну. А транспортні компанії за наявності інформації щодо чутливості попиту різних категорій споживачів можуть успішніше здійснювати цінову дискримінацію.
Крім описаних основних форм існує також міжчасова цінова дискримінація. Стратегія полягає в тому, що спочатку ставлять високу ціну на товар для тих споживачів, які не зволікають з купівлею новинок, а потім ціна знижується для основної групи споживачів. Наприклад, ціни квитків на прем'єру фільму високі, на наступні покази – знижуються. Різновидом міжчасової цінової дискримінації є ціноутворення в пікові періоди, яке передбачає встановлення вищих цін в періоди підвищеного попиту. Наприклад, підвищення цін курортних путівок під час літніх відпусток, або вищі ціни на квитки до кінотеатру на вечірні сеанси і нижчі – на денні.
Спорідненим з ціновою дискримінацією є дещо інший спосіб захоплення споживчого надлишку – стратегія двокомпонентного тарифу. Вона полягає у тому, що споживач сплачує за певне благо як таке, а потім повинен платити окрему суму за кожну додаткову одиницю товару, яку він бажає спожити. Наприклад, телефонна компанія встановлює місячну абонентську плату плюс окрему плату за кожну розмову. Або інший приклад – споживач платить за вхід до парку і окремо сплачує за користування кожним з атракціонів.
Коли фірма не може застосувати цінову дискримінацію, вона може збільшити прибуток, застосовуючи торгівлю комплектами. Комплектуються товари високого попиту з тими, що купуються погано. Може бути мішане комплектування, коли товари продаються поодинці і в комплекті, причому ціна товару в комплекті менша. Таку стратегію застосовують ресторани, пропонуючи комплексні обіди і страви з меню на вибір. Різновидам комплектування є продаж основного товару разом з супутнім доповнювачем (копіювальна машина і папір, черевики і крем для взуття).
Розділ 2. Аналіз ціноутворення в різних системах ринку
2.1. Аналіз ціноутворення на конкурентному ринку в Україні (на прикладі ринку цукру)
Після періоду нестабільності влистопаді-грудні минулого року ціни знову почали знижуватися. Негативна цінова тенденція наринку відновилася зі стабілізацією політичної йекономічної ситуації вкраїні натлі достатньої кількості пропозицій цукру наринку, – експерти відділу аналізу ринків банку "Аваль".
Початок 2004календарного року для ринку цукру ознаменувалося ростом цін. Компанії, щовідновили роботу після новорічних свят, через відсутність наринку значної частини конкурентів підвищили відпускні ціни. Однак вже влютому, уміру поновлення торгово-закупівельної діяльності тазбільшення кількості пропозицій, ціни нацукор знизилися. Уцей період наринку було зафіксовано збільшення обсягів продажу цукру збоку виробників, які довгий час притримували обсяги внадії насприятливішу цінову кон'юнктуру ринку. Частково сприяло зниженню цін зменшення постачань контрабандного українського цукру вРосію.
Уберезні ситуація наринку почала змінюватися. Упершій половині місяця тенденція зниження цін, щозберігалася практично протягом усього лютого, змінилася напротилежну: ціни нацукор почали рости зарахунок різкого скорочення продажу збоку власників великих партій і (чи) збільшення відпускних цін нанього. Аналогічна ситуація наринку спостерігалася зпочатку квітня докінця травня, головним чином, завдяки координованим діям основних гравців, щовели досить стриману політику продажу або ждекларували досить високі ціни. Відсутність великих обсягів наринку призвів додеякого ажіотажу: покупці цукру активізували закупівлю, намагаючись максимально забезпечити себе обсягами для подальшої переробки і (чи) перепродажу цукру.
Крім того, уміру наближення літнього періоду підвищення цін підтримувалося високим попитом нацукор і збоку виробників морозива тапрохолодних напоїв, і збоку компаній, щозаймаються дрібнооптовим продажем, атакож скороченням кількості пропозицій дешевого цукру сільгосппідприємствами.
Тим часом, необхідність погашення кредитів, атакож зростання цін напаливо змусило багатьох учасників ринку прийняти рішення про продаж готівки для вивільнення коштів і формування запасів палива. Однак очікуваного сезонного сплеску попиту вцей час невідбулося, і ціни нацукор знову почали знижуватися.
Ситуація помітно змінилася лише наприкінці червня – початку липня, коли попит збоку споживачів цукру, восновному виробників морозива і прохолодних напоїв, атакож зниження обсягів пропозиції цукру зДержкомрезерву привів дорізкого стрибка відпускних цін. Неостанню роль отут зіграла й гра напідвищення цін великими операторами ринку, багато хто зяких вирішили підготуватися таким чином донадходження наринок сирцевого цукру.
Усередині липня цінова ситуація наринку цукру стабілізувалася, після чого, практично досередини серпня, зберігалася негативна цінова динаміка. Очевидно, воснові такої тенденції лежало, насамперед, збільшення пропозиції очеретяного цукру, виробленого врамках квоти, активізація продажу цукру зДержкомрезерву, атакож зростання пропозиції цукру внаслідок очікуваньбільш глобального зниження цін напередодні нового бурякового сезону.
Чергове зростання цін було відзначено лише наприкінці серпня натлі малоактивної торгівлі усвятковий період. Цев умовах стабільного попиту призвело додеякого ажіотажу наринку тапідвищенню відпускних цін і різкого скорочення пропозиції держкомрезервного цукру. Утім вже всередині вересня надходження наринок цукру, виробленого зцукрового буряка нового врожаю, зумовило помітне скорочення темпів зростання цін. Хоча компанії, щомають залишки цукру, виробленого уминулому сезоні, намагалися нетільки стримати падіння цін урегіонах, але йу деяких випадках їх збільшити.
Крім того, ужовтні – напочатку листопада наринку відбулася активізація продажу цукру деякими власниками натлі необхідності поповнення оборотних коштів тадеякими змінами нафінансовому ринку вцей період.
Тим часом, багато компаній зайняли вичікувальну позицію, пропонуючи дореалізації лише невеликі партії цукру. При цьому збоку покупців низки областей відзначався інтенсивний попит узв'язку знеобхідністю поповнення вже наявних запасів цукру натлі досить прийнятних цін.
Різкий стрибок цін нацукор відбувся напочатку грудня узв'язку зі складною політичною йекономічною ситуацією вкраїні, причому багато сезонних факторів, щотрадиційно впливають наринок, відійшли надругий план.
Учасники ринку немали можливості планувати торгово-закупівельну діяльність набільш-менш тривалий період, тому формування відпускних/закупівельних цін здійснювалося залежно від поточної ситуації врегіонах.
Компанії, щозаймаються перепродажем цукру, відзначали збільшення попиту збоку роздрібної мережі, представники якої, усвою чергу, говорили про збільшення попиту збоку населення. Вумовах нестабільності ринку і різких цінових перепадів нерідко прослідковувалися спекулятивні махінації.
Однак востанні тижні 2004року ціни нацукор знову почали знижуватися. Стабілізація політичної йекономічної ситуації вкраїні натлі достатньої кількості пропозицій цукру наринку призвела допоновлення негативної цінової тенденції наринку.
2.2. Аналіз ціноутворення на ринку природних монополій в Україні
Конкуренція дає можливість вибору найкращого товару і породжує середовище змагальності підприємців, що, врешті-решт, сприяє економічному і технологічному прогресу суспільства. Саме тому держава повинна використовувати всі наданій їй адміністративні важелі впливу для попередження створення монополій, а там, де монополії вже існують (наприклад, у сферах природних монополій) – має попереджати зловживанням монопольним становищем і, по можливості, здійснювати демонополізацію. В економіці будь-якої держави існують природні монополії – окремі випадки і сфери господарювання, в яких монополістична організація є економічно неминучою і обґрунтованою. В цих сферах суспільство виробило зовсім іншу тактику поведінки: не конкурентну боротьбу, а жорсткий державний контроль. Якщо в галузях, де можлива конкуренція, держава спрямовує зусилля на її захист, а вона вже сама регулює ціни, якість товарів, обсяги їх виробництва, то у сфері природних монополій ці показники безпосередньо регулюються спеціальними державними органами. Природна монополія – це особливий стан ринків, які мають дві характерні ознаки. Перша пов'язана з технологією і транспортуванням товарів, для яких створення і діяльність паралельних структур неефективне: задоволення попиту в умовах монополії ефективніше, ніж в умовах конкуренції. Друга ознака пов'язана з особливостями попиту. Продукція природних монополій задовольняє життєво необхідні потреби населення й підприємців і, як правило, не може бути замінена товарами інших галузей економіки. Природна монополія існує там, де ефект масштабу виробництва настільки великий, що одне підприємство може забезпечувати ринок, маючи при цьому нижчі витрати на виробництво, ніж якби тут працювало декілька конкуруючих підприємств. Це відбувається, зокрема, в галузях електро-, водо-, тепло-, газопостачання, окремих сферах транспорту і зв'язку. Наявність у цих сферах більше ніж одного суб'єкта господарювання, як правило, призводить до зниження ефективності суспільного виробництва, тобто в цих сферах конкуренція виявляється нерентабельною.
Проте, варто зазначити, що в таких галузях, як газова промисловість, електроенергетика, залізничний транспорт і зв'язок, тільки частина видів господарської діяльності насправді належить до природної монополії. Деякі види господарської діяльності в цих сферах потенційно можуть ефективно функціонувати і в умовах конкуренції. Наприклад, виробництво як в електроенергетиці, так і в газовій промисловості, на відміну від транспортування й розподілу ресурсів, об'єктивно не є природною монополією. Такі галузі зв'язку, як міжміський і міжнародний телефонний зв'язок, в принципі, також не повинні розглядатися як природні монополії. Але поки що в Україні в багатьох випадках місцеві телефонні мережі при їх нинішньому технологічному рівні зараховуються до природних монополій. Так само і на залізничному транспорті існує ціла низка допоміжних видів діяльності (ресторанні послуги, прання білизни, ремонт, будівництво, машинобудування і т.д.), які хоч і мають певну спеціалізовану спрямованість, але успішно можуть здійснюватися на конкурентних засадах.
Звісно, неврегульованість природних монополій пов'язана з дуже суттєвою концентрацією економічних інтересів у цій сфері. Бути монополістом, а тим більше природним монополістом, дуже вигідно. Якщо в споживача немає вибору, він змушений платити будь-яку ціну за потрібну йому послугу. В сфері природних монополій споживач під тиском зміни цін практично не може переключити на іншу аналогічну продукцію, як це відбувається в інших галузях. Поєднання всіх цих чинників забезпечує природним монополістам досить вигідні умови існування. Вони користуються економічними і правовими перевагами, які дають їм змогу нав'язувати свої, часто невигідні, вимоги контрагентам. В зв'язку з цим в цій сфері часто трапляються характерні порушення – відбувається завищення цін і тарифів; нав'язування умов договору, невигідних споживачу; нав'язування непотрібних споживачу товарів; зниження якості продукції і якості обслуговування; встановлення бар'єрів доступу інших підприємців на потенційно конкурентні суміжні ринки тощо. Серед таких методів підприємницької поведінки природних монополістів, які дають їм можливості викачувати зі споживачів максимальні суми коштів для максимізації своїх прибутків, найбільш витончений – метод встановлення різного роду дискримінаційних цін. Підприємець, який має необмежену монопольну владу, часто стикається з проблемою платоспроможності окремих груп покупців. Тому в сфері природних монополій є типовою ситуація, коли абсолютно однотипна продукція продається за різними цінами різним покупцям. Прикладом є різниця в розцінках на послуги з телефонного зв'язку, які встановлюються "Укртелекомом" для різних груп споживачів – громадян і підприємств. Така цінова дискримінація у сферах природних монополій зумовлена прагненням монополіста отримати від різних прошарків споживачів якомога більшу плату за свої послуги.
Якщо на конкурентному ринку з метою приваблення покупців відбувається постійна боротьба, яка змушує виробників підвищувати якість своїх товарів шляхом запровадження інновацій, то в сфері природних монополій відсутні такі економічні дії й прагнення. Саме в цьому й полягає головна причина технологічної зношеності й застарілості національних природних монополій (зокрема, сфери житлово-комунального господарства), що також, в свою чергу, зумовлює високу собівартість, витратність і низьку якість їхньої продукції і послуг. Політика регулювання природних монополій відіграє провідну роль у забезпеченні добробуту населення та функціонуванні національної економіки. Проте для її реалізації, для уникнення перетворення природних монополій на суспільне зло (в яке, власне, вони й перетворилися в Україні) держава повинна суворо стежити за їхньою діяльністю, аналізувати ситуацію в цій галузі, шукати можливості розмежування тих сфер діяльності, які по суті є природними монополіями, і тих, які можуть працювати на конкурентних засадах.
Правові, економічні й організаційні основи державного регулювання діяльності природних монополій в Україні визначає Закон України "Про природні монополії". Метою цього закону є забезпечення ефективності функціонування ринків, що перебувають у стані природної монополії, на основі збалансування інтересів суспільства, суб'єктів природних монополій і споживачів їхніх товарів.
Згідно з вищезгаданим Законом регулюється діяльність суб'єктів природних монополій у таких сферах:
– транспортування нафти і нафтопродуктів трубопроводами;
– транспортування природного газу трубопроводами і його розподіл;
– транспортування інших продуктів трубопровідним транспортом;
– передача і розподіл електричної енергії;
– користування залізничними коліями, диспетчерськими службами, вокзалами й іншими об'єктами інфраструктури, що забезпечують рух залізничного транспорту загального користування;
– управління повітряним сполученням;
– зв'язок загального користування;
– центральне водопостачання і водовідведення;
– централізоване постачання теплової енергії;
– спеціалізовані послуги транспортних терміналів, портів, аеропортів за переліком, визначеним Кабінетом Міністрів України [3, 321].
До суміжних ринків, що регулюються цим Законом, відносяться:
– постачання природного газу й інших речовин, транспортування яких здійснюється трубопровідним транспортом;
– збереження природного газу в обсягах, що перевищують рівень, встановлений умовами і правилами здійснення підприємницької діяльності і збереження природного газу (ліцензійними умовами);
– внутрішні і міжнародні перевезення пасажирів і вантажів залізничним, повітряним, річковим і морським транспортом;
– виробництво електричної енергії в обсягах, що перевищують рівень, який встановлюється умовами і правилами здійснення підприємницької діяльності по виробництву електроенергії (ліцензійними умовами);
– постачання електричної енергії;
– виробництво теплової енергії (крім випадків, коли вона використовується винятково для внутрішніх виробничих потреб), в обсягах, що перевищують рівень, який встановлюється умовами і правилами здійснення підприємницької діяльності по виробництву теплової енергії (ліцензійними умовами);
– надання послуг міжміського і міжнародного телефонного зв'язку.
Предметом регулюваннядіяльності суб'єктів природних монополій згідно з Законом України "Про природні монополії" є:
– ціни (тарифи) на товари, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій;
– доступ споживачів до товарів, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій;
– інші умови здійснення підприємницької діяльності у випадках, передбачених законодавством [3, 323].
Регулювання діяльності суб'єктів природних монополій здійснюється на основі таких принципів:
– гласності і відкритості процедур регулювання;
– адресності регулювання, його спрямованості на конкретний суб'єкт природної монополії;
– самоокупності суб'єктів природних монополій;
– стимулювання підвищення якості товарів і задоволення попиту на них;
– забезпечення захисту прав споживачів.
Суб'єкти природних монополій зобов'язані:
– дотримуватись встановленого порядку ціноутворення, стандартів і показників безпеки і якості товарів;
– вести окремий бухгалтерський облік з кожного виду діяльності, що підлягає ліцензуванню;
– забезпечувати на недискримінаційних умовах реалізацію виготовлених ними товарів споживачам, а також не перешкоджати реалізації договорів між виробниками, які здійснюють діяльність на суміжних ринках, і споживачами;
– надавати органам, що регулюють їхню діяльність, документи й інформацію, необхідні для виконання цими органами своїх повноважень, в обсягах і в терміни, установлені відповідними органами;
– забезпечувати посадовим особам органів, що регулюють їхню діяльність, доступ до документів і інформації, необхідних для здійснення цими органами своїх повноважень, а також до об'єктів, устаткування і земельних ділянок, які знаходяться в їхній власності або користуванні.
Суб'єкти природних монополій не можуть чинити дії, що приводять або можуть привести до неможливості виробництва (реалізації) товарів, щодо яких здійснюється регулювання згідно з названим Законом, або до заміни їх іншими товарами, не однаковими за споживчими характеристиками.
2.3. Аналіз ціноутворення на монопольному ринку в Україні
Високий рівень монополізації успадкований українською економікою від колишньої командно-адміністративної системи. Незважаючи на всі заходи конкурентної політики, усі роки незалежності вітчизняна економіка залишається високомонополізованою. Форми прояву цієї монополізації надзвичайно різноманітні, і, на жаль, повною мірою економічною наукою вони ще не виявлені й не досліджені.
Світовий досвід свідчить, що найбільш небезпечним є поєднання економічного монополізму з політичною та адміністративною централізацією. Біля витоків монополістичних структур у колишньому СРСР стояла держава. Однак і сьогодні монополістична поведінка багатьох вітчизняних підприємств прямо або опосередковано пов'язана із діяльністю владних структур. Монополії володіють значними матеріальними, фінансовими й організаційними ресурсами, мають гарантовані ринки збуту, а, отже, й гарантовані доходи. Така ситуація різко посилює їхню роль і значення у політичній сфері українського суспільства [23].
Традиційно основною формою прояву монополізму вважається концентрація ринків із боку продавців-виробників. Однак це далеко не єдиний параметр, до того ж, багато в чому він є формальним. Неефективною є надлишкова економічна концентрація, яка вже не забезпечує зменшення витрат виробництва, але супроводжується істотним ефектом монополізації.
Принципово нові риси в поведінці монополій на ринку виникають в умовах тіньової економіки. У зв'язку із широким розвитком в Україні тіньових економічних відносин вивчення вітчизняних монополій і рівня монополізації зустрічається із значними теоретичними й практичними труднощами.
З точки зору економічного зростання важливе значення має забезпечення добросовісної конкуренції на внутрішньому ринку України, включаючи захист від надмірного та неякісного імпорту. На вітчизняному ринку багато прикладів недобросовісної конкуренції і фальсифікації товарів. Органи сертифікації недостатньо контролюють правильність використання сертифікатів. Типовою формою антиконкурентних дій органів місцевого самоврядування на внутрішньому ринку є обмеження вивезення виробленої продукції за межі "довірених" їм територій (області, району, міста).
Надзвичайно складна ситуація склалася на ринку аграрної продукції. Виробники товарів для сільського господарства і оптові покупці сільськогосподарської продукції у всіх країнах прагнуть стати монополістами стосовно до безпосередніх сільськогосподарських виробників. Ця тенденція досить гостро проявилася й в Україні. Так, типовим для України стало зловживання хлібоприймальних підприємств своїм монопольним становищем на ринку зерна. Хлібоприймальні підприємства та елеватори часто диктують сільськогосподарським виробникам ціни на приймання, первинну переробку та зберігання вирощеного врожаю.
Узагалі на вітчизняному зерновому ринку в останні роки відбувається дуже суперечливі процеси, аналіз яких не завжди здійснюється достатньо глибоко. Зернопродукцію часто скуповують приватні фірми за демпінговими цінами за готівку, причому вони мають пільги у сплаті ПДВ і, здійснюючи експортні операції, отримують відшкодування ПДВ від держави. Багато питань виникає щодо критеріїв відбору підприємств (фірм), які мали реалізовувати схему заставних закупівель зерна, тобто, ті, що брали зерно у заставу від сільськогосподарських виробників. Усі зусилля трейдерів – і зусилля небезуспішні – на вітчизняному ринку зерна спрямовані на те, щоб "збити" ціни. Ціни на зерно не є "прозорими"; велика роль в їх встановленні належить елеваторам, які при цьому використовують своє монопольне становище на ринку.
Наринку продовольчої пшениці відзначалося збільшення пропозиції зерна. – 24-28січня 2005р. Відпускні ціни залишалися відносно стабільними, а закупівельні знижувалися, повідомляють експерти відділу аналізу ринків банку "Аваль".
Компанії-переробники пшениці, незважаючи нанестачу пропозицій зерна зазадекларованими цінами, протягом січня утримували ціни настабільному рівні, однак наприкінці місяця знизили їх. Якправило, знижували ціни переробники, які немали проблем зі збутом готової продукції. Ціни заявлялися, якправило, удіапазоні 750-800грн./т (EXW). Пропозиції пшениці III класу надходили регулярно убільшості областей. Пшеницю IV класу власники пропонувалибільш активно, намагаючись утримувати ціни пропозицій нависокому рівні. Пропозиції пшениці V класу залишились намінімальному рівні. Пшеницю VI класу комбінати закуповували досить активно.Більшість переробних підприємств здійснювали закупівлі продовольчої пшениці малими партіями або зовсім незакуповували сировину, працюючи нараніше сформованих запасах. Експортно-орієнтовані компанії були зацікавлені головним чином узакупках пшениці VI класу. При цьому їхні закупівельні ціни залишалися натому жсамому рівні, щой тиждень тому.
Наринку фуражної пшениці також відзначалося зниження торгово-закупівельної активності.Більшість підприємств закупок фуражної пшениці нездійснювали, переважно працюючи нараніше закупленому зерні. Попит був невисоким через низькі темпи реалізації готової продукції. Пропозиція жвиходила переважно від тих власників зерна, щомають потребу вкоштах. Закупівельні ціни нажито продовжували знижуватися через низький попит збоку експортерів і внутрішніх споживачів. Зерно гречки продовжувало дорожчати узв'язку зі скороченням загальної кількості пропозицій.
Фуражний ячмінь протягом тижня користувався, які раніше, підвищеним попитом. При цьому, підвищену зацікавленість виявляли, які раніше, виявляли експортноорієнтовані компанії.
Наринку кукурудзи відзначалося зниження цін узв'язку зневисокими якісними показними значних обсягів пропозиції. При цьому власники такої кукурудзи зазнавали труднощів зреалізацією зерна.
Наринкуфуражного гороху якихось суттєвих змін минулого тижня невідбулося.
Отже, в Україні існують різні системи ринку, встановлення ціни на товар на яких здійснюється згідно основних економічних законів, але з урахуванням особливостей економічного розвитку та специфіки української економіки.
Висновки
Дослідивши ціноутворення в різних системах ринку, можна зробити наступні висновки:
1. Положення фірми на конкурентному ринку визначається тим, що вона надто мала, щоб вплинути на стан ринку. Ринкова ціна не залежить від обсягу пропонування окремої фірми. Конкурентна фірма є "ціноотримувачем" ("price taker"). Тому попит на продукцію конкурентної фірми є абсолютно еластичним.
2. В результаті аналізу процесу максимізації прибутку окремою конкурентною фірмою ми визначили, що крива пропонування фірми співпадає з кривою її граничних витрат. Кожна точка на кривій пропонування показує мінімальну ціну, за якою фірма могла б беззбитково продати кожну одиницю продукції . У той же час рівноважна ціна на ринку даної продукції дозволяє фірмі весь обсяг продати за однаковою ціною.
3. Порушення хоч однієї з умов повної конкуренції веде до виникнення неповної (недосконалої) конкуренції – це сукупність типів ринкових структур, у яких не діють умови повної конкуренції. Найсуттєвіша відмінність неповністю конкурентних ринків від повністю конкурентних полягає у здатності окремих учасників неконкурентних ринків тією або іншою мірою впливати на ринкові ціни, тоді як учасники повністю конкурентного ринку є ціноодержувачами.
4. Ринок, де суворо виконуються всі зазначені умови існування монополії, зветься чистою монополією. Чиста монополія – це теж ідеальна модель ринку, як і повна конкуренція.
5. Конкурентний механізм не спрацьовує на монопольному ринку через наявність вхідних бар'єрів, які блокують входження у монополізовану галузь завдяки чинникам, що створюють несприятливі умови для фірм-новачків порівняно з фірмою, яка вже працює в галузі. Такими чинниками може бути абсолютна перевага у вартості продукції, економія на масштабі, необхідність великого початкового капіталу, диференціація продукції, високі транспортні витрати або взагалі не-транспортабельність окремих товарів і послуг (це створює умови для існування місцевих монополій, чия сфера діяльності обмежується окремим регіоном), монопольне володіння всім обсягом пропозиції окремого ресурсу.
6. Становище фірми – монополіста докорінно відрізняється від становища фірми в умовах ринку досконалої конкуренції. Основною відміною є можливість впливати на ринкову ціну. У той час як конкурентна фірма приймає ринкову ціну як величину об'єктивно задану, що встановлюється внаслідок взаємодії безлічі продавців і покупців, монополія сама призначає ціну на свою продукцію. При цьому монополіст може як продавати весь обсяг продукції за однаковою ціною, так і призначати для кожної групи споживачів іншу.
7. Існування різноманітних вхідних бар'єрів є джерелом монопольної влади. Монопольна (ринкова) влада полягає у здатності фірми впливати на ринкову ціну. Конкурентна фірма позбавлена ринкової влади. Чистий монополіст має абсолютну ринкову владу, його здатність впливати на ціну обмежує лише попит споживачів. Тому фірма-монополіст є ціноутворювачем, тобто встановлює ціну на ринку.
8. Ціноутворення за формулами граничного випуску визначає точні умови максимізації прибутку фірми-монополіста. На практиці монополісти користуються принципом ціноутворення "вартість плюс" – тобто ціна встановлюється на рівні граничної вартості МС плюс певна надбавка.
9. Проте на практиці фірмі – монополісту досить важко визначити криві середнього та граничного виторгів. Тому вона користується принципом ціноутворення, який дістав назву "витрати плюс", тобто ціна встановлюється на рівні граничних витрат з деякою накидкою. Величина накидки пов'язана з еластичністю попиту споживачів продукції монополії.
10. В Україні існують різні системи ринку, встановлення ціни на товар на яких здійснюється згідно основних економічних законів, але з урахуванням особливостей економічного розвитку та специфіки української економіки.
література
1. Азове Г.Л. Конкуренция и анализ, стратегия и практика. – М.: Центр экономики и маркетинга, 1996.
2. Барр Р. Политическая экономия: В 2-х т. – М.: Международные отношения, 1995. – Т.1 – 608 с., Т.2 – 750 с.
3. Господарське право: Навчальний посібник / Жук Л.А., Жук І.Л., Неживець О.М. – К.: Кондор 2003. – 400 с.
4. Добрынин А.И. Тарасович Л.С. Экономическая теория. – СПб.: СПбГУЭФ, 1997.
5. Доллан Э. Дж., Линдсей Д.Е. Микроэкономика: Пер. с англ. – СПб.: Санкт-Петербург оркестр, 1994. – 448 с.
6. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. – К.: Знання-Прес, 2001. – 581 с.
7. Задоя А.О., Зорічний С.В., Кирієнко О.М. Основи економічної теорії. – Д., 1994.
8. Карагадова О.О., Червоньов Д.М. Мікроекономіка: Навч. посіб. – К.: Четверта хвиля, 1997. – 208 с.
9. Косік А.Ф., Гронтковська Г.Е. Мікроекономіка: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2004 . – 416 с.
10. Лукінов І. Економічні трансформації наприкінці XX століття. – К.: Ін-т економіки НАН України, 1997.
11. Макконнелл Р., Брю С.Л. Экономикс. – К.: Хагор-Демос, 1993.
12. Маршалл А. Принципы политической экономии: В 3 т.: Пер. с англ. – М.: Прогресс, 1984.
13. Миллъ Дж.С. Основы политической экономии. – М., 1980. – Т. 1.
14. Мікроекономіка і макроекономіка: Підруч. для студентів екон. спец. закл. освіти: У 2 ч. / С. Будаговська, О. Кілієвич, І. Луніна та ін.; За заг. ред. С. Будаговської. – К.: Основи, 1998. – 518 с.
15. Савицкая Е.В. Курс лекций по микроэкономике. – М., 2002.
16. Самуэльсон П.Э. Монополистическая конкуренция – революция в теории // Теория фирмы / Под ред. В.М. Гальперина. – СПб.: Экон. шк., 1995.
17. Селигмен Б. Основы течения современной экономической мысли: Пер. с англ. – М.: Прогресс, 1986.
18. Хикс Дж.Р. Годовой обзор экономической теории: теория монополии // Теория фирмы / Под ред. В.М. Гальперина. – СПб.: Экон. шк., 1995.
19. Чемберлин Э. Теория монополистической конкуренции (Реориентация теории стоимости): Пер. с англ. – М.: Экономика, 1996. – 351 с.
20. Шумпетер Й. Теория экономического развития. Исследование предпринимательской прибыли, капитала, процента и цикла конъюнктуры: Пер. с англ. – М.: Прогресс, 1982.
21. Экономическая стратегия фирмы / Под ред. А.П. Прадова. – СПб.: Спец. литература, 1990.
22. Юданов А.Ю. Конкуренция: теория и практика. – М.: АКАЛИС, 1996.
23. http://www.aval.ua.