Україна в Раді Європи

Рада Європи була заснована 5 травня 1949 р. десятьма західноєвропейськими державами з метою об’єднання європейських країн на принципах захисту прав людини, плюралістичної демократії та утвердження верховенства права. У межах організації держави-члени співпрацюють з усіх питань, які турбують європейську спільноту, за винятком питань оборони.

Сьогодні ця пан’європейська, міжнародна, міждержавна організація об’єднує 47 держав Європи (всі європейські країни, за винятком Білорусі), 5 держав (США, Канада, Мексика, Ізраїль, Японія) та Ватикан мають статус спостерігачів.

Україна подала заявку на вступ до Ради Європи у 1992 р. та у 1995 р. стала 37-м членом Ради Європи, взявши на себе низку зобов’язань, які викладені у Висновку Парламентської Асамблеї щодо вступу України до Ради Європи № 190 (1995). Сьогодні майже всі зобов’язання виконано, за винятком приведення українського законодавства з певних питань у відповідність до стандартів Ради Європи, зокрема — забезпечення незалежності судової влади та реформування функцій прокуратури. Останній звіт за результатами візиту представника моніторингового комітету Парламентської Асамблеї Ради Європи (далі — ПАРЄ) в Україну було надано у квітні 2011 р., значну увагу було приділено реформуванню виборчого законодавства.

Україна ратифікувала всі міжнародно-правові договори, визначені у Висновку, та в цілому понад 75 договорів, прийнятих у рамках Ради Європи. У 1997 р. Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., відкривши всім, хто перебуває під її юрисдикцією, доступ до Європейського суду з прав людини. Першим суддею від України з 1998 р. до 2008 р. було обрано відомого професора В. Буткевича, якого у 2010 р. на цій посаді змінила адвокат Г. Юдківська. Станом на кінець 2010 р. Судом було винесено понад 700 рішень, кількість скарг від України, які прийнято до розгляду, перевищує 10 000.

Україна бере активну участь у діяльності Організації та роботі її структур, у тому числі в роботі головних статутних органів.

Керівним розпорядчо-виконавчим органом Ради Європи є Комітет міністрів, до складу якого входять міністри закордонних справ держав- членів або їх постійні представники чи заступники постійних представників. Україну представляє Міністр закордонних справ — К. Грищенко, очолює Постійне представництво України при Раді Європи Надзвичайний та Повноважний Посол М. Тачицький.

Головують держави в Комітеті міністрів протягом 6 місяців на ротаційній основі за англійською абеткою. Україна вперше головуватиме з травня по листопад 2011 р.

Протягом періоду головування Україна матиме можливість висловити власну позицію щодо шляхів вирішення пріоритетних питань європейського розвитку. Головними пріоритетами під час головування України стануть захист прав дитини, прав людини, верховенства права та посилення місцевого самоврядування. Для підготовки до головування Президент України 6 липня 2010 р. видав Указ «Про підготовку та забезпечення здійснення заходів, пов’язаних із головуванням України у Комітеті міністрів Ради Європи». Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 28 липня 2010 р. на виконання зазначеного Указу було створено Організаційний комітет з підготовки та забезпечення здійснення заходів, пов’язаних із головуванням України в Комітеті міністрів Ради Європи на чолі з Міністром закордонних справ. Організаційним комітетом розроблено та затверджено план підготовки та здійснення заходів, пов’язаних із головуванням України в Комітеті міністрів Ради Європи, проведено конкурс на кращий дизайн логотипу для головування України. З метою фінансового забезпечення заходів, які пов’язано з головуванням,

Постановою Кабінету Міністрів України від 9 березня 2011 р. було встановлено Порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті для забезпечення головування України в Комітеті міністрів Ради Європи Комітет міністрів тісно співпрацює з головним дорадчим органом Ради Європи — ПАРЄ, яка є одним із найбільших представницьких парламентських форумів, у межах якого обговорюються актуальні для Європи та світу питання. До складу Асамблеї входять представники національних парламентів держав-членів. Загальна кількість парламентарів — 318 членів (від 2 до 18 осіб від кожної держави-члена) та 318 заступників. Україна представлена 24 народними депутатами Верховної Ради на пропорційній основі (12 представників та 12 заступників), які беруть активну участь у роботі ПАРЄ та її основних органів, зокрема — у Комітеті по реформам ПАРЄ (С. Головатий, який є також другим віце-президентом Комітету з питань права та прав людини). Аналогічну кількість представників Україна має в іншому дорадчому органі — Конгресі місцевих та регіональних влад, основним завданням якого є розвиток місцевої та регіональної демократії. Головою української делегації у ПАРЄ є народний депутат І. Попеску. Представники від України неодноразово обиралися на посаду віце-президента ПАРЄ, зокрема Б. Олійник, С. Головатий, І. Попеску.

Представники України беруть участь у роботі багатьох інших органів Ради Європи. Зокрема, експертом у Комісії за демократію через право (Венеціанській Комісії) є М. Ставнійчук та С. Ківалов, у Комітеті з питань запобігання катуванням — М. Гнатовський, у Комітеті захисту національних меншин — О. Буткевич, в Комітеті експертів Хартії регіональних мов та мов меншин — В. Мицик, представниками у Групі з боротьби з корупцією — В. Лутковська, О. Смирнова, М. Буро- менський, у Європейській комісії проти расизму та нетерпимості — П. Мартиненко тощо.

Участь України в роботі Ради Європи підтверджує демократичний шлях розвитку нашої держави, прихильність до європейських цінностей, визнання європейських стандартів прав людини.

Система захисту прав людини в Раді Європи

У рамках Ради Європи було створено унікальну ефективну систему захисту прав людини, що базується на численних міжнародно-правових договорах, які було розроблено та прийнято організацією. Створені Радою Європи механізми та інструменти становлять основу всієї європейської системи захисту прав людини.

Головним елементом системи захисту прав людини Ради Європи та європейської системи захисту прав людини в цілому вважається Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., яка набула чинності у 1953 р. Конвенція стала реалізацією одного з головних принципів Ради Європи та європейською відповіддю на Загальну декларацію прав людини 1948 р. Вона є старішим міжнародним документом (доповненим 14-ма протоколами), що гарантує всі основні визнані на сьогодні громадянські та політичні права, а також деякі інші права людини. Зміст та обсяг закріплених прав постійно розвивається та деталізується завдяки тлумаченням Європейського суду з прав людини, рішення якого мають обов’язкову силу для сторін. Ефективне функціонування останнього є основною відмінністю Європейської конвенції від інших міжнародно-правових документів у цій галузі. Юрисдикція Суду поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї. Загалом Суд має консультативну юрисдикцію та розглядає дві категорії справ: міждержавні позови як традиційний елемент юрисдикції міжнародного судового органу, та індивідуальні позови, які розглядаються на основі індивідуальних заяв про порушення договірною стороною норм Конвенції. Індивідуальні заяви приймаються від будь-якої особи, групи осіб та неурядових організацій, права яких безпосередньо порушені державою-учасницею. Конвенцією було встановлено низку жорстких критеріїв для визнання індивідуальної скарги прийнятною у Суді, яким не відповідають, як правило, 2/3 всіх поданих скарг. Утім, у 2008 р. Судом було винесено 10 000-не рішення. Сьогодні очікується значне зростання кількості прийнятих рішень у зв’язку з набранням чинності з 1 червня 2010 р. Протоколу № 14 до Конвенції, яким спрощено процедуру розгляду скарг. Протокол передбачає також можливість приєднання Європейського Союзу до Конвенції. На сьогодні відповідні переговори про приєднання тривають.

Європейська конвенція, учасниками якої є всі держави — члени Ради Європи, була ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 р. З метою своєчасного виконання рішень Європейського суду та застосування його практики у 2006 р. було прийнято Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». На сьогодні Європейським судом проти України винесено понад 700 рішень.

Спільно з Європейською конвенцією з прав людини базис європейської регіональної системи захисту прав людини створює Європейська соціальна хартія, яка регулює соціальні та економічні права громадян держав-учасниць. Європейська соціальна хартія 1961 р. та переглянута Хартія 1996 р. (набули чинності у 1965 р. та 1999 р. відповідно) закріпили право на працю, на справедливу оплату, заборону примусової праці, право на об’єднання, на укладення колективних договорів, право на захист здоров’я, на пенсійне забезпечення, право користуватися соціальними благами, право сім’ї на соціальний, правовий та економічний захист, права інвалідів, права мігрантів тощо. Хартія має певні структурні особливості прийняття державами зобов’язань: передбачається можливість обирати певну кількість із переліку обов’язкових статей та приєднатися до інших положень, враховуючи встановлену мінімальну кількість. Контрольний механізм Хартії включає розгляд доповідей держав та колективних скарг, не передбачаючи подання індивідуальних скарг.

Україна прийняла Закон «Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)» 14 вересня 2002 р., не визнавши водночас право на соціальне забезпечення, на соціальну та медичну допомогу, право працівників на захист їхніх прав у разі банкрутства роботодавця, право трудящих-мігрантів і членів їхніх сімей на захист і допомогу та деякі інші права. Протокол від 1995 р. до Європейської соціальної хартії щодо колективних скарг Україна не ратифікувала.

Складовою європейської системи захисту прав людини вважається Європейська конвенція про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню 1987р. (набула чинності у 1989 р.). Конвенцією передбачено створення Європейського комітету з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, який наділено компетенцією відвідувати та інспектувати всі пенітенціарні установи держави без попереднього повідомлення. Комітет є важливим запобіжним позасудовим механізмом захисту прав людини, який відіграє превентивну роль у боротьбі з застосуванням катувань, нелюдським чи таким, що принижує гідність, поводженням чи покаранням.

Україна ратифікувала Європейську конвенцію про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню у 1997 р.

Рамкова конвенція про захист національних меншин 1995р. є першим в історії юридично обов’язковим багатостороннім документом, який стосується захисту прав меншин. У Конвенції закріплено основні ознаки належності людини до національної меншини, право на участь у публічному житті, право на свободу думки та віросповідання, право на асоціації, право на рівність перед законом, заборона дискримінації, право на захист від примусової асиміляції, право на освіту, право створювати власні приватні навчальні заклади і керувати ними тощо. Незважаючи на створення Консультативного комітету, передбачений контрольний механізм Конвенції є досить слабким.

Україна ратифікувала Рамкову конвенцію 9 грудня 1997 р.

Загалом у рамках Ради Європи було прийнято понад 200 багатосторонніх міжнародно-правових договорів, більшість із яких пов’язано з правами людини, в тому числі: Конвенція про усиновлення дітей, Конвенція про права людини та біомедицину, Конвенція про правовий статус працівників-мігрантів, Конвенція про соціальну та медичну допомогу, Кодекс соціального забезпечення, Конвенція про заходи щодо протидії торгівлі людьми, Хартія регіональних мов або мов меншин, Конвенція про участь іноземців у суспільному житті на місцевому рівні тощо.