Бухгалтерський облік в у правлінні установами
1. Роль бухгалтерського обліку в управлінні бюджетними установами
Згідно з Бюджетним кодексом України бюджетна установа— це орган, заклад чи організація, відповідний статус якої визначено Конституцією України, а також установа чи організація, створена у встановленому порядку органами державноївлади або місцевого самоврядування, яка повністю утримується за рахунок бюджету —державного чи місцевого.
До бюджетних належать також наукові установи системи НАНУ. інших міністерств і відомств, які здійснюють фундаментальні наукові дослідження та наукове обслуговування (науково-дослідні інститути, наукові бібліотеки, ботанічні сади, дендрарії, зоопарки), установи й організації органів законодавчої та виконавчої влади, юстиції, Міністерства внутрішніх справ, Державноїмитноїслужби, інших міністерств і відомств. З 1 січня 2001 року на бухгалтерський облік військового майна, зобов'язань та господарських операцій перейшли установи й організації Міністерства оборони України, інших силових міністерств.
Як юридичні особи бюджетні установи мають свій статут (положення), свою печатку, рахунки в органах Державного казначейства, баланс, певні права, обов'язки і несуть відповідальність згідно з Цивільним кодексом України. Вони реєструються в органах виконавчої влади, державної податкової служби, соціального страхування, а також можуть включатися до Єдиного реєстру отримувачів гуманітарної допомоги.
Фінансово-господарська діяльність бюджетних установ характеризується низкою особливостей, які впливають на методику й організацію бухгалтерського обліку:
- бюджетні установи функціонують на засадах державної чикомунальної форми власності та не можуть створювати оренднічи спільні підприємства, приватизуватися, ставати банкрутами,самоліквідовуватися;
- бюджетні установи належать до неприбуткових організацій іреєструються як такі. Метою їхньої діяльності є не отриманняприбутку, а надання нематеріальних послуг;
- нематеріальні послуги, що їх надають бюджетні установи, на відміну відбудь-якої готової продукції, не є носіями матеріальної субстанції та не оприбутковуються на склад. Немає поняттявиробничого браку, здійснені витрати не порівнюються з отриманими результатами. Отримання негативного результату може розглядатися також як результат. Соціально-культурні потребисуспільства в нематеріальних послугах не мають межі задоволеності й відіграють важливу роль у саморегуляції кожної людини;
- бюджетні установи не наділяються оборотними коштами, їхній фінансовий стан визначається своєчасністю та повнотою надходження асигнувань з відповідних бюджетів;
- бюджетні установи мають тенденцію до постійного відставання продуктивності праці порівняно із суб'єктами матеріального виробництва. Це пояснюється тим, що можливості заміни живої праці технікою у сфері послуг дуже обмежені. Адже праця лікарів, учителів, викладачів, науковців є творчим процесом, який не завжди закінчується на робочому місці та не піддається автоматизації. Технічні засоби можуть лише розширювати професійні можливості таких працівників. Через це виробництво послуг характеризується високою трудомісткістю, великою питомою вагою витрат на заробітну плату;
- бюджетні установи є складовою бюджетної системи країни і беруть участь у виконанні як дохідної, так і видаткової частини бюджету, виконуючи кошторис доходів і видатків— плановий документ, що підтверджує повноваження кожної установи стосовно отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і напрямки витрачання коштів.
Бюджетні установи є первинною ланкою галузей невиробничої сфери, де щоденно відбуваються численні господарські операції, що вносять зміни до складу та розміщення господарських
засобів і джерел їх утворення, використання яких потребує ретельного контролю.
Необоротні активи — це засоби, придбані або створені для довгострокового (понад один рік) використання у процесі господарської діяльності: основні засоби, інші необоротні матеріальні активи, нематеріальні активи.
До оборотних активів належать засоби, призначені для невиробничого споживання або використання у процесі господарської діяльності протягом не більш як одного року: виробничі запаси, грошові кошти на рахунках у банку, органах Державного казначейства, у касі, дебітори.
Джерелами формування господарських засобів є власні кошти (капітал) доходи і зобов'язання.
До власного капіталу належать фонд у необоротних активах і фонд у малоцінних і швидкозношуваних предметах, які становлять частку державного (комунального) майна, переданого в постійне безпосереднє розпорядження бюджетних установ. Останні, не маючи власних оборотних коштів, покривають витрати (видатки) за рахунок бюджетних коштів (доходів загального і спеціального фондів).
До залучених коштів належать зобов'язання установи, що виникли внаслідок минулих подій. З подальшим урегулюванням зобов'язань змінюється економічний зиск установи через виплату готівкою, передачу інших активів, заміну одного зобов'язання на інше. Короткострокові зобов'язання підлягають оплаті протягом одного року, довгострокові — упродовж періоду, що перевищує один рік.Процес невиробничого споживання є головним і найскладнішим видом діяльності бюджетних установ.Як і процес виробництва, процес невиробничого споживання потребує різноманітних витрат (видатків) матеріальних і фінансових ресурсів. Надання нематеріальних послуг супроводжується нарахуванням заробітної плати, стипендій, придбанням і споживанням основних засобів, матеріалів, медикаментів, продуктів харчування тощо. У результаті цього виникають і нагромаджуються видатки, порівняння яких із доходами визначає результат фінансово-господарської діяльності бюджетної установи за рік.
Отже, предметом (об'єктами) бухгалтерського обліку в бюджетних установах є господарські засоби за складом і розміщенням, за джерелами їх формування і призначенням у про
цесі невиробничого споживання. Як система контролю занаявністю та рухом бюджетних коштів бухгалтерський облік убюджетних установах виконує управлінську, контрольну та
інформаційну функції. Основним його завданням с повне ісвоєчасне відображення фінансово-господарських операцій звикористання бюджетних коштів відповідно до їхнього цільового призначення.
2.Бухгалтерський баланс
У бухгалтерському балансі бюджетних установ реалізується принцип двосторонності, який полягає в тому, що господарські засоби установи відбиваються у двох аспектах: за їхнім речовим складом (основні засоби, грошові кошти, матеріали тощо) та за джерелами їх формування, які можуть бути власними й залученими.
Усі бюджетні установи незалежно від їхнього профілю складають бухгалтерський баланс за формою № 1 згідно з Інструкцією «Про порядок складання у 2002 році квартальної фінансової звітності» установами й організаціями, що утримують кошти з державного та місцевого бюджетів, затвердженою Наказом Державного казначейства України від 29.03.2002 № 59.
Бухгалтерський баланс— це звіт про фінансовий стан установи, що відображає її активи, пасиви та капітал у синтезованому вигляді на певну дату.За складом статей і побудовою баланс бюджетної установи відрізняється від балансів госпрозрахункових підприємств і має на меті не розкриття інформації для інвесторів, а забезпечення контролю та аналізу використання бюджетних коштів.
Склад статей активу характеризує належність бюджетних установ до галузей невиробничої сфери, а склад статей пасиву вказує, що бюджетні установи — це установи державної чи комунальної форми власності, які утримуються за рахунок державного або місцевих бюджетів.
Необоротні активи (розділ І балансу) відбиваються за статтями «Нематеріальні активи», «Основні засоби», «Інші необоротні матеріальні активи». При цьому нематеріальні активи й основні засоби до підсумку балансу включаються за залишковою вартістю, тобто баланс складається за принципом «баланс-нетто».
Оборотні активи (розділ IIбалансу) відбиваються за статтями «Виробничі запаси», «Дебіторська заборгованість», «Рахунки в банках», «Рахунки в казначействі», «Каса», «Інші кошти».
Витрати (розділ IIIбалансу) характеризуються такими статтями: «Видатки загального фонду», «Видатки спеціального фонду», «Виробничі витрати».
Активи й витрати бюджетних установ не оцінюються щодо їхньої здатності трансформуватися у грошові кошти, а тому й розділи активу балансу не розміщуються за ознаками зростаючої ліквідності, як це прийнято в балансі госпрозрахункових підприємств.
Статті пасиву балансу об'єднано також у три розділи. Власний капітал (розділ І пасиву балансу) містить такі статті: «Фонд у необоротних активах», «Фонд у малоцінних і швидкозношуваних предметах», «Фінансовий результат».
Сума власного капіталу бюджетної установи є абстрактною величиною. Водночас власний капітал (фонд у необоротних активах і фонд у малоцінних і швидкозношуваних предметах) є основою для започатковування та подальшого здійснення фінансово-господарської діяльності бюджетної установи, одним із найважливіших її показників.
Розділ її «Зобов'язання» містить статті, на яких відображається заборгованість установи за довгостроковими і поточними зобов'язаннями, кредиторська заборгованість юридичних та фізичних осіб.
Доходи загального і спеціального фондів відображають у розділі ІІІ «Доходи».
Отже, статті активу й пасиву балансу згруповано у відповідні розділи з таким розрахунком, щоб якомога чіткіше проглядався взаємозв'язок між активами установи, її витратами і джерелами їх формування.
Важливою складовою балансу бюджетних установ є довідки про рух асигнувань загального та спеціального фондів, які дають змогу органам Державного казначейства і вищим органам контролювати надходження та використання бюджетних коштів.
3. План рахунків бухгалтерського обліку
Для поточного бухгалтерського обліку операцій в установах та організаціях, що утримуються за рахунок державного чи місцевих бюджетів, застосовуються План рахунків і порядок його застосування, затверджені Наказом Головного управління Державного казначейства України від 10.12.99 № 114 .
Зазначений План розроблено на основі Плану рахунків бухгалтерського обліку підприємств, організацій та установ, затвердженого Мінфіном України від 30.11.99 №291, і його
структура дає змогу отримувати вичерпну інформацію, необхідну для складання балансу та звітності про виконання кошторисів бюджетних установ. Усі рахунки згруповано у два розділи: І розділ — балансові рахунки, IIрозділ— позабалансові рахунки. Балансові рахунки за економічним змістом згруповано у вісім класів, кожний з яких містить синтетичні рахунки, близькі за економічним змістом обліковуваних на них об'єктів. Структуру Плану зорієнтовано на потреби складання балансута інших форм фінансової звітності.
У плані використано децимальну систему нумерації (кодування) рахунків. Це означає, що максимально можлива кількість синтетичних рахунків у плані — не більш як 99. Синтетичним рахункам присвоєно двоцифрові коди, в яких перша цифра — номер класу, друга — порядковий номер рахунка в даному класі (починаючи з нуля). Усього у Плані передбачено 42 рахунки — від № 10 «Основні засоби» до № 82 «Виробничі витрати». При цьому деякі коди використовуються як резервні. Для підвищення аналітичних можливостей облікової інформації без істотного збільшення кількості рахунків і розрядності їхніх кодів більшість синтетичних рахунків поділяються на субрахунки І рівня. Код субрахунки трицифровий і складається з коду синтетичного рахунка й порядкового (від 1 до 9) номера. Планом рахунків передбачено понад 150 субрахунків. Саме через систему субрахунків у Плані рахунків відбиваються специфічні особливості фінансово-господарської діяльності бюджетних установ— здійснюється облік доходів, грошових коштів, видатків, розрахунків. Тому у практиці бюджетних установ для записування фінансово-господарських операцій у поточному обліку, подальшого узагальнення облікових даних та з метою складання звітності користуються субрахунками, і лише в окремих випадкахінформація узагальнюється на синтетичних рахунках. Бухгалтерський облік доходів і видатків загального та спеціального фондів ведеться роздільно, для чого передбачено окремі рахунки. Більшість рахунків призначено для поточного обліку операцій бюджетних установ різних галузей невиробничої сфери. До Плану рахунків включено й такі рахунки, застосування яких зумовлюється особливостями основної діяльності окремих груп установ та організацій. Так, тільки в науково-дослідних інститутах застосовуються субрахунки з обліку спецобладнання для науково-дослідних робіт за господарськими договорами, із розрахунків із замовниками та співвиконавцями.
План рахунків містить також рахунки, призначені для обліку виконання сільських, селищних і міських (міст районного підпорядкування) бюджетів, а саме: № 327 «Реєстраційні рахунки сільських, селищних та міських (міст районного підпорядкування) бюджетів», № 691 «Кошти передані і отримані» та ін.
За призначенням усі рахунки, передбачені Планом рахунків, поділяються на основні, регулювальні, операційні та фінансово-результатні. Застосовують також активні, пасивні та активно-пасивні рахунки. У практиці бухгалтерського обліку бюджетних установ активно-пасивним й рахунками користуються порівняно рідко, наприклад для обліку внутрішніх розрахунків. Рахунок № 68 «Внутрішні розрахунки» може бути активним, пасивним чи активно-пасивним залежно від того, в якій установі його застосовують.
У самостійний розділ у Плані рахунків виокремлено забалансові рахунки. Вони призначені для обліку активів і розрахунків, які вилучені з обороту установи й не відображаються в балансі. До забалансових віднесено 7 рахунків — від 01 «Орендовані необоротні активи» до 09 «Призначення та зобов'язання». На забалансових рахунках господарські операції відображаються без застосування методу подвійного запису, тобто облік на них ведеться за простою системою.
Уніфікація планів рахунків бухгалтерського обліку підприємств, організацій і бюджетних установ є одним із напрямків удосконалення бухгалтерського обліку, його реформування із застосуванням міжнародних стандартів. Нова концепція Плану рахунків зорієнтована на перспективу розвитку бюджетних установ, вона дає змогу прискорити процес упровадження персональних комп'ютерів у сферу обліку за рахунок використання типових проектних рішень, скоротити пов'язані з цим витрати і підвищити ефективність автоматизації обліку. Важлива роль уніфікації в підготовці та використанні кадрів працівників, зайнятих обліком.Щоб забезпечити правильне використання рахунків з метою відображення господарських операцій, Головне управління Державного казначейства України, ухваливши План рахунків, водночас розробило й затвердило Порядок застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку бюджетних установ, а згодом — Інструкцію про кореспонденцію субрахунків бухгалтерського обліку для відображення основних господарських операцій бюджетних установ (Наказ Державного казначейства України від 10.07.2000 №61). У цих документах наведено характеристику, призначення і структуру кожного рахунка, типову кореспонденцію субрахунків (дод. 2).
План рахунків та Інструкція щодо його застосування є обов'язковим і важливим засобом державного управління бухгалтерським обліком у бюджетних установах. Оскільки План рахунків передбачено застосовувати в усіх бюджетних установах, то в кожному конкретному випадку цілком закономірно використовується лише певна частина синтетичних рахунків і субрахунків, передбачених Планом. Тому кожна установа (централізована бухгалтерія) розробляє для себе робочий план рахунків, який затверджує керівник установи.
4. Система розпорядників коштів (РК) і завдання обліку їхніх доходів і видатків
Бюджетні установи не мають оборотних коштів, а тому покривають свої видатки повністю за рахунок державного чи місцевих бюджетів. Бюджетні установи в особі їхніх керівників, яких уповноважено на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення видатків з бюджету, називаються розпорядниками бюджетних коштів (далі — розпорядники). За обсягом наданих прав розпорядники поділяються на головних розпорядників коштів (ГРК) бюджету (розпорядників коштів І ступеня) та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Повноваження, які надаються головному розпорядникові бюджетних коштів Бюджетним кодексом України і Законом про Державний бюджет України або рішенням про місцевий бюджет, що має кількісні та часові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування, називаються бюджетним призначенням.
Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути:
1) за бюджетними призначеннями, передбаченими Законом про Державний бюджет України — органи, уповноважені відповідно Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України забезпечувати їхню діяльність, в особі їхніх керівників, а також міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Конституційний Суд України, Верховний Суд України; установи та організації, які визначені Конституцією України або входять до
складу Кабінету Міністрів України, в особі їхніх керівників;
2) за бюджетними призначеннями, передбаченими бюджетом Автономної Республіки Крим — уповноважені юридичні особи (бюджетні установи), що забезпечують діяльність Верховної Ради
Автономної республіки Крим та Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, а також міністерства та інші органи влади Автономної Республіки Крим в особі їхніх керівників;
3) за бюджетними призначеннями, передбаченими іншими місцевими бюджетами — керівники місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів рад та їхніх секретарів, керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів рад.
Розпорядники бюджетних коштів нижчого рівня поділяються на розпорядників коштів IIступеня і IIIступеня. Розпорядники коштів IIступеня — це бюджетні установи в особі їхніх керівників, які вповноважені на отримання асигнувань, прийняття зобов'язань та здійснення виплат з бюджету на виконання функцій самої установи, яку вони очолюють, і на розподіл коштів для переказу розпорядникам IIIступеня. Розпорядники коштів IIIступеня — бюджетні установи в особі їхніх керівників, які вповноважені на отримання асигнувань, прийняття зобов'язань та здійснення виплат з бюджету на виконання функцій самої установи.
Найбільше прав і обов'язків (функцій) у головного розпорядника коштів бюджету, який згідно з Бюджетним кодексом:]
- розробляє план своєї діяльності відповідно до завдань та функцій, визначених нормативно-правовими актами, виходячи з необхідності досягнення конкретних результатів за рахунок бюджетних коштів;
- розробляє на підставі плану діяльності проект кошторису та бюджетні запити (документ, що містить пропозиції з відповідними обґрунтуваннями щодо обсягу бюджетних коштів, необхідних для його діяльності на наступний бюджетний період) і подає їх
Міністерству фінансів України чи місцевому фінансовому органу; - отримує бюджетні призначення затвердженням їх у Законі про Державний бюджет України чи рішенні про місцевий бюджет, доводить у встановленому порядку до розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня відомості про обсяги асигнувань, забезпечує управління бюджетними асигнуваннями;
- затверджує кошториси розпорядників коштів нижчого рівня;здійснює внутрішній контроль за повнотою надходжень, отриманих розпорядниками коштів нижчого рівня, і витрачанням ними бюджетних коштів;
- одержує звіти про використання коштів від розпорядників коштів і аналізує ефективність їх використання.
Відповідно до визначених функцій певні права й обов'язки щодо формування доходів і здійснення видатків мають розпорядники коштів нижчого рівня.
Основні завдання бухгалтерського обліку доходів і видатків бюджетних установ як розпорядників коштів такі:
- контроль за повним і своєчасним надходженням бюджетних коштів (загального і спеціального фондів);
- забезпечення контролю за витрачанням бюджетних коштів згідно із затвердженим кошторисом доходів і видатків;
- забезпечення всіх рівнів управління інформацією про рух і використання бюджетних коштів.
5. Склад і класифікація доходів і видатків
Згідно з Бюджетним кодексом України доходи бюджету й бюджетних установ поділяються надоходи загального фонду тадоходи спеціального фонду. Загальний фонд бюджету охоплює всі доходи бюджету, крім тих, що призначені для зарахування до спеціального фонду.На рівні бюджетних установ до доходів загального фонду належать кошти, які надходять із загального фонду бюджету для виконання бюджетними установами своїх основних функцій.
До доходів спеціального фонду бюджету належать власні надходження бюджетних установ.Спеціальний фонд бюджетної установи — це кошти, які надходять із конкретною метою і використовуються на відповідні видатки за рахунок цих надходжень. Доходи спеціального фонду бюджетної установи складаються із власних надходжень бюджетних установ і доходів за іншими надходженнями спеціального фонду. Постановою Кабінету Міністрів України від 17.05.2002 №659 затверджено Перелік власних надходжень бюджетних установ, вимоги щодо їх утворення та напрямки використання.
Власні надходження бюджетних установ — це кошти, одержані бюджетними установами від надання послуг, виконання робіт, реалізації продукції чи здійснення іншої діяльності, з виконання окремих доручень, а також як гранти та дарунки (благодійні внески).
Власні надходження бюджетних установ поділяються на дві групи, кожна з яких формується за підгрупами.
1. Плата за послуги, що надаються бюджетними установами. Цю групу утворюють надходження від плати за послуги, що надаються бюджетними установами згідно із законами України та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України. Вони мають постійний характер і обов'язково плануються в надходженнях бюджету. Група містить такі підгрупи.
1.1. Плата за послуги, що надаються бюджетними установами згідно з функціональними повноваженнями.
Сюди належать кошти бюджетних установ, що надійшли як плата за послуги, надання яких пов'язане з виконанням основних функцій і завдань бюджетної установи, наприклад плата за навчання у вищих навчальних закладах; плата за надання Інформаційних, рекламних та поліграфічних послуг; вхідна плата до музеїв, виставок, картинних галерей, планетаріїв, заповідників; кошти, одержані установами ветеринарної медицини відпроведення терапевтичних, хірургічних, акушерсько-гінекологічних, протиепізоотичних, санітарно-гігієнічних заходів; плата за медичне обслуговування осіб у спеціалізованих прийомних відділеннях закладів охорони здоров'я тощо.
1.2. Кошти, що отримуються бюджетними установами відгосподарської чи виробничої діяльності.
Сюди належать, наприклад, надходження від господарське-виробничої діяльності допоміжних, навчально-допоміжних підприємств і господарств, Ідо відповідають профілю роботи установи й передбачені положенням про цю установу; кошти, які одержуються згідно з договорами на виконання науково-дослідних, дослідно-конструкторських робіт та спеціальних робіт; кошти, що надійшли до установи від підприємств, організацій та фізичних осіб за виконану їхнім контингентом роботу (хворими, студентами та ін.) та від працевикористання спецконтингенту, а також за роботу в майстернях цих установ і залишаються в установах відповідно до законодавства; кошти установ соціального забезпечення, що надходять від діяльності допоміжних сільських господарств і лікувально-виробничих майстерень при будинках-інтернатах для старих та інвалідів, квартирна плата та плата за гуртожиток тощо
1.3. Плата за оренду майна бюджетних установ.
Бюджетні установи отримують у повному обсязі орендну плату від експлуатації будівель і приміщень, основних засобів, що безпосередньо їм належать.
1.4.Кошти, що отримуються бюджетними установами від реалізації майна.
Сюди входять кошти бюджетних установ, отримані від реалізації необоротних активів (крім будівель і споруд) та інших матеріальних цінностей (зокрема списаних), за здані у вигляді брухту й відходів чорні, кольорові метали, дорогоцінні метали (зокрема відходи від використання фотоматеріалів і кіноплівки), дорогоцінне каміння в розмірах, що згідно із законодавством залишаються в бюджетної установи.
Надходження перших двох підгруп мають формуватися за видами, визначеними в переліках платних послуг, що затверджуються Кабінетом Міністрів України у відповідній галузі.
2. Інші джерела власних надходжень бюджетних установ.
Цю групу утворюють надходження бюджетних установ на виконання окремих доручень, а також гранти, дарунки (благодійнівнески). Вони не мають постійного характеру та плануються увипадках, що попередньо обумовлені (або за вже укладеними уго дами, зокрема міжнародними планами проведення централізованих заходів тощо)Ця група містить такі підгрупи.
2.1. Гран ти та дарунки.
До грантів належать фінансові ресурси, що надаються на безповоротній основі та спрямовуються на реалізацію цілей, визначених програмою надання гранту, проектом міжнародної технічної допомоги. Це дарунки, благодійні внески від спонсорів і меценатів, а також усілякі пожертви.
Порядок отримання гуманітарної допомоги та благодійних (добровільних) внесків і пожертвувань від юридичних і фізичних осіб регулюється Законом України«Про гуманітарну допомогу» від 22.10.99№1192 іПорядком отримання благодійних внесків і пожертв від юридичних і фізичних осіб бюджетними установами тазакладами освіти, охорони здоров'я, культури, науки, спорту і фізичного виховання для потреб їх фінансування, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 4.08.2000 № 1122.
2.2. Кошти, що отримуються на виконання окремих дорученьвід підприємств, організацій чи фізичних осіб.
Це, наприклад, кошти для проведення розрахунків з молодими фахівцями, на виплату стипендій студентам, матеріальної допомоги та доплат до державних стипендій за рахунок замовників, на придбання методичної літератури й навчальних посібників для студентів заочної форми навчання; кошти на придбання замовлених у централізованому порядку бланків документації з бухгалтерського обліку, звітності, статистики; добровільні компенсації хворих за надані їм медичні послуги лікувально — та санітарно-профілактичними закладами; кошти, одержані закладами охорони здоров'я за медичну допомогу громадянам, надану відповідно до договору добровільного медичного страхування; отримання страхових сум у разі настання страхового випадку; інші кошти, які установи отримують від підприємств, установ, організацій і приватних осіб для виконання окремих доручень.
Сюди також належать інвестиції, що згідно з чинним законодавством отримують бюджетні установи, зокрема на будівництво житла.
2.3. Кошти, що отримуються від інших бюджетних установ.
Це кошти, які відповідно до рішень Уряду або календарних планів проведення централізованих заходів (чи інших документів) перераховуються від однієї бюджетної установи до іншої бюджетної установи з певною метою із загального фонду до спеціального фонду бюджету (або в межах спеціального фонду).
Доходи за іншими надходженнями спеціального фонду охоплюють надходження, які надійшли за розподілами головних розпорядників коштів з урахуванням грошових коштів у дорозі, а також коштів, які надходять безпосередньо на спеціальні реєстраційні рахунки бюджетних установ за іншими надходженнями спеціального фонду бюджету.
Видатки бюджетних установ, які вони здійснюють у процесі надання нематеріальних послуг, за економічним змістом відрізняються від витрат госпрозрахункових підприємств та організацій. Під видатками розуміють державні платежі, які не підлягають поверненню, тобто такі платежі, які не створюють і не компенсують фінансові вимоги. Видатки — один з найважливіших показників фінансово-господарської діяльності бюджетних установ. Вони є основою для визначеннярезультатів виконання кошторису доходів і видатків, його аналізу з метою виявлення внутрішніх резервів.
Контрольна функція обліку потребує такої його побудови, яка б забезпечувала отримання різнобічної інформації про видатки залежно від місця й часу їх виникнення.
Видатки, здійснювані за рахунок загального фонду бюджету, називаються видатками загального фонду, а здійснювані за рахунок спеціального фонду — видатками спеціального фонду. Обидва види видатків суворо плануються в кошторисі, а бухгалтерський облік цих видатків ведеться роздільно на окремих рахунках. Видатки на утримання бюджетних установ є одним з основних напрямів видатків бюджету.
Зауважимо, що видатки бюджету на утримання бюджетних установ не завжди збігаються з видатками самих установ. Так, розмір грошових коштів, перерахованих постачальникам матеріалів, характеризує суму видатків бюджету, але для установи— це зміна складу активів (грошові кошти на рахунках— матеріали на складі) без реальних видатків коштів. Виходячи з двоїстості характеру видатків бюджетних установ, вони поділяються на касові та фактичні.
Ці видатки відображають фактичне виконання норм, затверджених кошторисом, вони є показником кінцевого виконання кошторису установи, тому в разі виконання планового обсягу робіт вони мають відповідати сумам асигнувань за кошторисом. Приклади касових і фактичних видатків: перераховані кошти з рахунка лікарні постачальникові за продукти харчування — касові видатки, а вартість продуктів харчування, витрачених на харчування хворих,— фактичні видатки; отримання готівки з рахунків у банку чи казначействі до каси для виплати заробітної плати — касові видатки, а сума нарахованої заробітної плати — фактичні видатки.
Фактичні видатки, як правило, не збігаються з касовими ні в часі, ні в сумі. Якщо частина грошових коштів на рахунках у банку чи в казначействі обертається на поповнення запасів матеріалів, перебуває в розрахунках (дебіторська заборгованість), залишається невитраченою у вигляді підзвітних сум і готівки в касі або використовується на погашення раніше виниклої кредиторської заборгованості, то фактичні видатки менші за касові. Якщо установа має у своєму розпорядженні запаси матеріалів, то фактичні видатки на здійснення планового обсягу робіт можуть перевищувати касові, бо витрата матеріалів не спричинюється до зменшення грошових коштів на рахунках.
Якщо кошти, отримані з банку чи казначейства, витрачено за прямим призначенням відповідно до кошторису, наприклад видатки за електроенергію, газ, воду, телефон, поточний ремонт та інші послуги, то фактичні видатки збігаються з касовими. Такі видатки називаються прямими.
Касові й фактичні видатки є окремими етапами руху бюджетних коштів та об'єктами бухгалтерського обліку. У бюджетних установах касові й фактичні видатки планують і обліковують за єдиною номенклатурою видатків. Бюджетну класифікацію видатків покладено в основу планування видатків, їх синтетичного й аналітичного обліку. Ця класифікація істотно впливає на всю організацію бухгалтерського обліку та звітності бюджетних, установ.