1. Аналіз міжнародного досвіду стандартизації та гармонізації бухгалтерського обліку.

2. Облік короткострокових фінансових інвестицій.

Список використаної літератури.

1. Аналіз міжнародного досвіду стандартизації та гармонізації бухгалтерського обліку

Питаннягармонізаціїістандартизаціїбухгалтерськогооблікутазвітностівисвітленіунаукових працяхтакихвчених, як: Ф. Ф. Бутинець, С. В. Голов, В. М. Пархоменко, В. ПШвецьтаін.

Протебагатопитаньєпостійнимоб'єктомдискусій. Середнихті,щостосуютьсярозробокнових методичнихпідходівщодозабезпеченняуніфікаціїскладанняформфінансовоїзвітності.

Процес гармонізації бухгалтерського обліку на світовому рівні безпосередньо впливає на реформування національної системи бухгалтерського обліку в Україні. Значні зміни законодавства, що регулює господарські відносини суб’єктів підприємницької діяльності, зміна акцентів в інвестиційній та податковій політиці, правове регулювання нових видів фінансово-посередницької діяльності вимагають адекватної трансформації бухгалтерського обліку активів в Україні. Для того, щоб заходи з реформування вітчизняного обліку, які закладені чинним законодавством з регулювання бухгалтерського обліку, дали позитивний результат, не слід беззаперечно застосовувати міжнародні стандарти, а вивчати досвід інших країн, які вже пройшли ті етапи розвитку, що характерні сьогодні для Україні. Перехід на міжнародні стандарти не можна розглядати основною метою реформування системи бухгалтерського обліку. Вона полягає в побудові системи, адекватній новому типу ринкових відносин в українській економіці.

Природа, організація та ефективність функціонування бухгалтерського обліку вимагає проведення його системного аналізу. На зміну відносно ізольованому, диференційованому вивченню окремих ланок облікової системи приходить інтегроване її розуміння на вищому рівні. В свою чергу узагальнення багатостороннього та різноманітного прояву обліку як системної цілісності стає домінантою подальшого, більш глибшого пізнання його складових частин, закладаючи тим самим фундамент ще більш вищих форм наукового узагальнення. Ці цикли пізнання, що чергуються, при виході їх на практику сприяють розвитку обліку.

Неможливе створення цілісної міжнародної системи обліку без досягнення порівнянності насамперед через встановлення певного рівня узгодженості, упорядкованості, забезпечення взаємної відповідності в побудові національних облікових систем. На думку дисертанта, на сучасному етапі гармонізація обліку активів в міжнародному аспекті можлива лише на регіональному рівні, коли певна система узгодженості досягається між країнами з високим ступенем порівнянності політичної, економічної та інших сфер діяльності суспільства. Для цього важливим є досягнення гармонізації шляхом встановлення і розробки певної системи правил, дотримання яких надає характеру порівнянності на рівні держави, тобто досягнення чіткої стандартизації обліку в середині країні з певною уніфікацію окремих облікових аспектів. Лише через уніфікацію облікових процедур, взаємоузгодження бухгалтерського та податкового законодавства, встановлення та застосування правил, що дозволяють узагальнювати дані на рівні держави, можливо побудувати таку національну систему обліку, яка дозволить розробити раціональні заходи щодо приведення її у відповідність з міжнародними вимогами.

Сучасні світові інтеграційні процеси впливають на систему бухгалтерського обліку як невід’ємну складову економічних відносин. Однією з умов інтеграції економіки України у взаємодії з міжнародними товарними ринками та ринками капіталу є взаєморозуміння партнерів. При цьому необхідно подолати не тільки звичайні мовні бар’єри, а досягти взаєморозуміння при використанні професійної мови. Більше того, все нагальною стає потреба у створенні в міжнародному масштабі уніфікованого понятійного апарату та дотриманні міжнародних стандартів фінансової звітності, що дозволить забезпечити отримання достовірної та однозначної оцінки фінансового стану підприємства.

Однак на цьому шляху зусиллям міжнародних організацій, які займаються проблемами гармонізації обліку, протистоїть та обставина, що сьогодні у світі не використовуються єдині стандарти з обліку активів і кожна країна керується насамперед власними національними стандартами, що сформувались під дією різних історичних, політичних та економічних факторів.

Виходячи з особливого значення, складності та актуальності вирішення проблеми гармонізації бухгалтерського обліку та звітності в дисертаційній роботі відстоюється позиція, що застосування того чи іншого міжнародного досвіду можливо лише в тому разі, якщо цей досвід відповідає реальній моделі ринкової економіки в конкретній країні. В протилежному випадку нормативна облікова національна база повинна встановлювати норми, що відрізняються від міжнародного визнання, а в окремих випадках виступати протилежними йому. Тобто використання міжнародних стандартів в процесі створення власної національної облікової системи повинно відбуватись у оптимальному поєднанні загального та окремого. Не можливо нав’язувати в тій чи іншій країні міжнародні стандарти фінансової звітності, не враховуючи проблеми, з якими стикається держава в процесі розвитку ринкових відносин та регулювання бухгалтерського обліку і звітності відповідно до ринкових економічних умов.

Сучасний процес реформування системи бухгалтерського обліку в Україні повинен відбуватися у взаємозалежності та поєднанні зусиль:

– держави;

– економічного середовища;

– наукової і практичної громадськості.

В процесі впровадження національних стандартів та наближення їх до міжнародних вимог необхідно було б передбачити етап дослідження та узагальнення концепцій бухгалтерського обліку, зокрема в частині обліку активів, закладених не лише в міжнародних стандартах та існуючій на той час вітчизняній обліковій системі, а й провести порівняння особливостей обліку в декількох країнах з подібними в тій чи іншій мірі політичними, культурними та іншими факторами за наступними аспектами:

– ступінь узгодженості та несуперечності між національними стандартами;

– об’єктивність і адекватність відображення в міжнародних стандартах економічної сутності процесів національного бізнесу;

– шляхи гармонізації обов’язковості застосування національних облікових стандартів, встановлених законодавчо в досліджуваних країнах, з необхідністю використання стандартів, що розроблюються Комітетом з МСФЗ.

На сучасному етапі міжнародної інтеграції у сфері економіки посилилась увага до проблеми уніфікації бухгалтерського обліку. Зараз відомі два основні підходи до вирішення цієї проблеми: гармонізація і стандартизація.

Гармонізація обліку передбачає певну відповідність та злагодженість, дотримання принципів ведення бухгалтерського обліку і статистики, складання звітності групою країн чи їх об'єднанням, наприклад країнами ЄС, СНД. Гармонізація передбачає поєднання та взаємну відповідність законодавства країн щодо регулювання бухгалтерського обліку і статистики, існування в кожній країні своєї моделі організації обліку і системи стандартів. Головне завдання гармонізації полягає в тому, щоб вони суттєво не відрізнялись від аналогічних стандартів в інших країнах — членах співтовариства, тобто знаходились у гармонії один з одним.

Таким шляхом пішли країни Європейського економічного співтовариства (ЄЕС), які опублікували низку нормативних документів, які називаються Директивами, або законами ЄЕС, зокрема, найбільш важливі серед них Четверта Директива "Про уніфікацію форм звітності і правил їх аудитування" (від 25 липня 1978 р.) і Сьома Директива "Про принципи складання консолідованої звітності" (від 13 червня 1983 p.). Вони є обов'язковими для виконання у всіх країнах, що входять до ЄЕС. Цей підхід до уніфікації обліку відносять до регіонального рівня.

У зв'язку з проголошенням Україною курсу на європейську інтеграцію Верховна Рада прийняла Закон України "Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу" від 18 березня 2004 p. № 1629-IV, який чітко визначає пріоритетні сфери адаптації законодавства України, зокрема бухгалтерського обліку компаній.

Зважаючи на розширення інтеграційних процесів у розвитку світового господарства, значної популярності набуває ідея стандартизації бухгалтерського обліку. Стандартизація обліку і статистики передбачає встановлення єдиних норм і вимог щодо бухгалтерського обліку і статистики, застосовування уніфікованого набору стандартів, що регулюють облікову подію та її відображення у звітності. Стандартизація дає змогу глобалізувати облікову політику, принципи і систему бухгалтерського обліку та звітності. Вона здійснюється в рамках уніфікації обліку на міжнародному рівні, яку проводить Комітет з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (International Accounting Standards Committee, IASC). Під підходом стандартизації обліку розуміють те, що має існувати уніфікований набір стандартів для будь-якої облікової ситуації в будь-якій країні, а тому відпадає потреба в розробці національних стандартів.

Історична відокремленість країн та національні особливості зумовили розвиток різних підходів щодо ведення бухгалтерського обліку зі своїми особливостями, вадами та перевагами.

Англосаксонська модель. Основні принципи цієї моделі було розроблено у Великобританії і США. Основна ідея цієї моделі — орієнтація обліку на інформаційні запити інвесторів і кредиторів. Це зумовлено тим, що промислові революції в США і Великобританії привели до того, що власники компаній (інвестори) відійшли від оперативного управління, передавши його професійним управлінцям. У цій ситуації фінансова облікова інформація стає важливим джерелом даних про становище компанії. З'явилася практика подання акціонерам управлінським персоналом фінансових звітів для контролю ефективності використанням ресурсів. Саме ця обставина визначила націленість фінансової звітності на інформаційні потреби інвесторів і кредиторів. Така орієнтація фінансового обліку в США і Великобританії властива йому протягом багатьох років. Більше того, в цих країнах було створено ринки і біржі цінних паперів, більшість компаній знаходила додаткові джерела фінансових ресурсів. Результат — фінансові звіти компаній значно відрізняються за аналітичністю, а визначення рентабельності господарської діяльності як однієї з характеристик ефективної роботи управлінського персоналу є метою фінансового обліку.

Для цієї моделі характерні: стабільна політична система; розвиненість економіки; всі правила (стандарти) приймаються професійними організаціями; високий професійний рівень облікових ринків, користувачів, сертифікації професійних кадрів; фінансова звітність спрямована на задоволення потреб інвесторів та кредиторів.

Разом з тим у британо-американській моделі немає: уніфікованих плану рахунків, облікових регістрів, форм звітності, що може бути й позитивною стороною цієї моделі. Ця модель обліку широко застосовується в Австралії, Великобританії, Ізраїлі, Ірландії, Іспанії, Індії, Канаді, на Кіпрі, у Мексиці, Нідерландах, а також у країнах Центральної Америки.

Континентальна модель. Цієї моделі дотримуються у більшості країн Європи і в Японії. Вона передбачає тісний зв'язок бізнесу з банками, які в основному і задовольняють потреби фінансових компаній. Бухгалтерський облік регламентується законодавчо, характеризується значним консерватизмом. Орієнтація на управлінські запити кредиторів не є пріоритетним завданням обліку. Навпаки, облікова політика спрямована насамперед на задоволення вимог уряду, зокрема щодо оподаткування згідно з національним макроекономічним планом.

Крім того, уряди цих країн вимагають публікувати деяку інформацію про компанії, тому останні змушені готувати фінансову звітність, проте в менш деталізованому вигляді, ніж це потрібно для захисту інтересів кредиторів. Отже, континентальна модель використовується в країнах зі стабільною політичною системою, розвинутою економікою і має такі особливості: фінансовий звіт спрямований на задоволення потреб банків, облікові регістри регламентуються законодавчо, облікова практика зорієнтована на задоволення потреб уряду, зокрема показників макроекономічного рівня.

У групу країн континентальної моделі входять Австрія, Бельгія, Греція, Єгипет, Італія, Норвегія, Португалія, Франція, Німеччина, Швейцарія, Швеція, Японія та інші.

Південноамериканська модель. За винятком Бразилії, державною мовою якої є португальська, країни цієї моделі об'єднує спільна мова — іспанська. Основною відмінністю такої моделі від зазначених вище є перманентне коригування облікових даних на темпи інфляції. У цьому облік орієнтований на потреби державних планових органів, а методи обліку, які використовуються на підприємствах, досить уніфіковані. Інформація, необхідна для контролю, спрямована на виконання податкової політики. Це значно спрощує і підвищує ефективність роботи урядових органів.

Отже, південноамериканську модель бухгалтерського обліку використовують країни з такими характеристиками: нестабільна політична система; нерозвинута економіка; фінансовий звіт спрямований на задоволення потреб державних органів; облікові стандарти регламентуються законодавчо; методики обліку, які використовуються, — уніфіковані; постійне коригування облікових даних відносно темпів інфляції; облік зорієнтований на державні органи.

Ця модель є характерною для Аргентини, Еквадору, Бразилії, Перу, Чилі та інших країн.

Інтернаціональна модель ООН набуває дедалі більшого розвитку. Вона зумовлена потребами міжнародного погодження обліку насамперед з міжнародних валютних і ринкових інтересів. Тільки незначна кількість великих корпорацій може тепер стверджувати, що їхні річні фінансові звіти відповідають міжнародним обліковим стандартам.

У Сполучених Штатах Америки одноманітність та достовірність бухгалтерської інформації (фінансового обліку) забезпечуються за допомогою, так званих загальноприйнятих принципів бухгалтерського обліку (Generally Accepted Accounting Principles — GAAP), які виконують роль стандартів бухгалтерського обліку. Стандарти GAAP є міжнародно прийнятими та цілком сумісні з Міжнародними стандартами бухгалтерського обліку (International Accounting Standards — IAS), які буде розглянуто нижче. Стандарти IAS та GAAP побудовані на тих самих концепціях ведення обліку та побудови бухгалтерської звітності, але порівняно з IAS стандарти GAAP детальніші.

Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку (МСБО) — система принципів, методів та процедур ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності. МСБО виникли внаслідок інтеграційних процесів в економіці й спрямовані на зближення бухгалтерського обліку і фінансової звітності в різних країнах світу. Розробляє та впроваджує МСБО Комітет з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (КМСБО), який створили 29 червня 1973 р. професійні бухгалтерські організації економічно розвинутих країн. Членами Комітету є більше 120 організацій з 88 країн світу.

МСБО охоплюють коло питань, які мають важливе міжнародне значення в умовах розвитку зовнішньої торгівлі, діяльності транснаціональних корпорацій, глобалізації фінансових ринків. Вони, як правило, досить детальні й разом з тим розширені, оскільки інтерпретація стандартів має бути однаковою в різних країнах світу.

Структурно кожен стандарт включає: концепції та положення, що лежать в основі його розробки, перелік питань, що регламентується стандартом, короткий глосарій термінів, що використовуються, критерії застосування певного стандарту, методи обліку і способи розкриття інформації. Отже, МСБО зовсім не означають порядок ведення бухгалтерського обліку, а лише описують загальні правила оцінки і представлення інформації у фінансових звітах.

Важливим при цьому є дотримання при веденні бухгалтерського обліку і складанні фінансової звітності таких загальноприйнятих принципів: обачності, повного висвітлення, автономності, послідовності, безперервності, нарахування та відповідності доходів і витрат, превалювання сутності над формою, історичної (фактичної) собівартості, єдиного грошового вимірника, періодичності.

2. Облік короткострокових фінансових інвестицій

Короткострокові інвестиції ( short-term investments; marketable se-curities) — це інвестиції компанії в легкореалізовані ринкові цінні папери з метою приміщення тимчасово вільних коштів на строк менш одного року або операційного циклу (залежно від того, що триваліше). У балансі короткострокові інвестиції відбиваються в складі поточних (оборотних) активів.

У різних країнах до складу короткострокових інвестицій включаються різні види цінних паперів. Міжнародні стандарти їх не специфіцирують, даючи загальне визначення легкореалізованості й продажу протягом одного року.

Короткосрокові інвестиції характеризуються вкладенням капіталу на період не більше одного року (наприклад, придбання цінних паперів з терміном погашення до одного року). Короткострокові інвестиції використовуються з метою накопичення і отримання доходу на кошти, які на даний час не задіяні у довгострокових вкладеннях. Ці інструменти забезпечують ліквідність при виникненні термінової необхідності у грошових коштах.

Підприємство може мати значні кошти , які не потрібні йому в даний момент, але можуть виявитися необхідними для ведення діяльності в наступному році. Замість того, щоб дозволити надлишкам коштів лежати без користі доти , поки вони не будуть потрібні, підприємство може вкласти їх всі або частина з них таким чином, щоб витягати дохід з такого вкладення. У багатьох випадках кошти вкладаються в цінні папери, які можна швидко реалізувати, коли виникне необхідність у коштах . Такі цінні папери відомі як тимчасові інвестиції або ринкові цінні папери. Інвестиції, розраховані на кілька років, проте , будуть уважатися тимчасовими, за умови, що: (1) цінні папери можуть бути легко продані на ринку, і відповідно, їх можна реалізувати й одержати за це гроші в будь-який час, і (2) керівництво має намір продати їх, як тільки підприємству знадобляться додаткові кошти для нормального ведення діяльності (звичайно в межах одного року).

У США прийнята наступна класифікація інвестицій у цінні папери:

· інвестиції в акції;

· інвестиції в облігації.

У різних країнах прийняті різні види оцінки й правила відбиття у звітності короткострокових інвестицій. Міжнародні стандарти (стандарт № 25) рекомендують оцінювати й відбивати їх у балансі або по ринковій вартості, або за правилом нижчої із двох оцінок.

У другому випадку нижча оцінка вибирається або в цілому по профілі інвестицій, або по основних категоріях, або на індивідуальній основі.

Як і будь-який інший вид активів, при придбанні короткострокові інвестиції записуються за собівартістю. Собівартість включає покупну ціну, брокерську комісію, інші збори. У звітності весь портфель інвестицій у цінні папери, що дають право власності, відбивається відповідно до правила нижчої оцінки.

Різниця між сумарною собівартістю й сумарною ринковою ціною відбивається проводкою:

д-т Нереалізований збиток від оцінки ринкових цінних паперів, що дають право власності

д-т Оцінна знижка на перевищення собівартості над ринковою ціною.

Нереалізований збиток відбивається у звіті про прибутки й збитки в складі статті «Інші витрати й збитки» («Other expenses and losses»). Оцінна знижка з'явиться в балансі як коригувальна стаття (віднімається) до статті короткострокових інвестицій.

Однак прибуток від позареалізаційних операцій не відображається в обліку за той період, коли ринкова вартість більше собівартості інвестицій. Це обумовлено принципом консерватизму.

Компанія може ухвалити рішення щодо перекласифікації ( reclas-sification) інвестицій в акції й перевести їх з категорії короткострокових інвестицій у категорію довгострокових інвестицій і навпаки. У цьому випадку переклад робиться по нижчій із двох вартостей (собівартості й ринкової ціни) на дату перекладу. Якщо ринкова вартість менше, вона стає новою собівартістю, а різниця враховується як реалізований збиток.

При виникненні потреби в коштах або при необхідності зміни структури портфеля цінних паперів вони можуть бути продані. Продавець платить брокерську комісію, установлені податки й збори. Різниця між сумою, отриманої від продажу, і собівартістю продаваних паперів становить реалізований прибуток або реалізований збиток. У момент продажу не робиться ніяких коректувань оцінної знижки й нереалізованого збитку, тому що вони розраховуються на базі загальної величини портфеля.

Методологічні засади фінансового обліку інвестицій регламентуються П(С)БО 12 “Фінансові інвестиції” та Інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій від 30.11.99 р. № 291, зареєстрованою Міністерством юстиції України 21.12.99 р. № 893/4186.

Інформація про рух короткострокових фінансових інвестицій узагальнюється на рахунку 35 “Поточні фінансові інвестиції”, призначеному для обліку інвестицій в акції, облігації, депозитні сертифікати, придбані з метою перепродажу протягом дванадцяти місяців.

Рахунок 35 має два субрахунки:

35 “Еквіваленти грошових коштів” — для обліку високоліквіднихфінансових інвестицій, які характеризуються незначним ризиком зміни вартості та термін погашення яких не перевищує три місяці;

352 “Інші короткострокові фінансові інвестиції” — для обліку інших короткострокових фінансових інвестицій.

За дебетом рахунка 35 “Короткострокові фінансові інвестиції” відображаються вартість придбаних еквівалентів грошових коштів (субрахунок 351) та інших короткострокових фінансових інвестицій (субрахунок 352) за їхньою собівартістю й суми дооцінки при збільшенні справедливої (ринкової) вартості. За кредитом рахунка 35 списуються балансова вартість реалізованих (таких, що вибули) інвестицій та суми їх переоцінки. Сальдо дебетове відображає справедливу вартість фінансових інвестицій на дату балансу. У бухгалтерському балансі сальдо за рахунком 35 відображається у складі поточних активів.

Аналітичний облік здійснюється за видами фінансових інвестицій із забезпеченням можливості одержання інформації про інвестиції як на території країни, так і за її межами.

Надходження поточних інвестицій і збільшення їх балансової вартості можливе в результаті:

1)придбання фінансових інвестицій:

― за грошові кошти;

― способом обміну на цінні папери власної емісії;

― завдяки обміну на інші активи;

2)дооцінки первісної собівартості до справедливої вартості.
Фінансові інвестиції початково оцінюються й відображаються в бухгалтерському обліку за собівартістю. Вона включає ринкову вартість і всі додаткові витрати, понесені під час купівлі цінних паперів, або відповідає справедливій вартості переданих в обмін активів чи власних цінних паперів. Надалі оцінка фінансових інвестицій за первісною вартістю здійснюється за умови незмінності ринкової вартості аналогічних цінних паперів. Інакше вони мають відображатись у балансі за справедливою вартістю. Згідно з П(С)БО 19 “Об’єднання підприємств” справедлива вартість — це сума, за якою може бути здійснений обмін активу або оплата зобов’язання в результаті операції між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами. Тобто на практиці справедливу вартість можна вважати ринковою вартістю інвестицій. Якщо остання буде зменшуватись, то необхідно переоцінювати інвестиції за справедливою вартістю. При цьому втрачатиметься частина фактичної вартості цінних паперів як можливого джерела надходження коштів і одержання доходів.

Ураховуючи, що поточні фінансові інвестиції здійснюються з метою перепродажу, вони є об’єктом податкового обліку, який має свої особливості.

Питання податкового обліку операцій з фінансовими інвестиціями регламентується пунктом 7.6 Закону України від22.05.97р. “Про оподаткування прибутку підприємств”. Відповідно до зазначеного Закону, фінансова інвестиція — це господарська операція, яка передбачає придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових інструментів. З метою податкового обліку фінансові інвестиції поділяються на прямі та портфельні.

Операції з торгівлі цінними паперами Законом віднесені до операцій особливого виду. З метою оподаткування платник податку — інвестор — зобов’язаний вести облік фінансових результатів окремо від продажу цінних паперів.

На відміну від інших короткострокових активів (наприклад, запасів тощо) витрати, виражені в сумі коштів чи вартості майна, що сплачені (нараховані) як компенсація цінних паперів, не належать до валових витрат та не декларуються в період, коли їх понесено. Оподаткуванню на загальних підставах підлягають одержані додатні фінансові результати, тобто балансові прибутки від продажу інвестицій. У Декларації про прибуток підприємства вони відображаються за рядком 01.4 на підставі додатка КЗ (рядки 1, 2, 3, 4, 5).

Якщо доходи від продажу (вибуття) цінних паперів менші від витрат з їх придбання, то зазнані балансові збитки переносяться на зменшення доходів від таких операцій у майбутньому, тобто в період їх одержання не зменшується прибуток до оподаткування.

Згідно з пп. 3.2.1 Закону України від03.05.97р. “Про податок на додану вартість” операції з торгівлі цінними паперами не є об’єктами стягнення ПДВ.

Як і у випадку з довгостроковими інвестиціями, для точної оцінки короткострокових інвестицій і пов'язаних з ними прибутків і збитків необхідна наступна інформація:

· Необхідно підготувати список вкладень, вивірений по головній книзі. Для кожної позиції в списку вкладень необхідна наступна інформація (Примітка: залежно від облікової політики, прийнятої підприємством згідно ІAS, що випливає інформація може використовуватися чи ні):

· Назва компанії — об'єкта інвестицій

· Дата придбання

· Тип інвестиції (в акції або інші види цінних паперів)

· Собівартість

· Чи є інвестиція поточною або довгостроковою

· Вартість поточних інвестицій (по найменшому з вартості придбання й ринкової вартості) на момент придбання й на дату складання балансу із загальною сумою руху

· Указати, чи відбивалися зміни у вартості по дебету / кредиту рахунку прибутків і збитків.

Короткострокові інвестиції в цінні папери можуть включати акції й облігації. Акції — це цінні папери, що дають право на участь в акціонерному капіталі, що випускаються акціонерними товариствами; облігації — це боргові цінні папери, що випускаються акціонерними товариствами й різними урядовими закладами. Для цілей ІAS, тимчасові інвестиції у вигляді акцій і облігацій класифікуються в балансі як оборотні активи. Вони можуть випливати після графи "Кошти ", або можуть бути об'єднані з коштами й проведені під заголовком "Кошти й ринкові цінні папери".

Відносно короткострокових інвестицій необхідно надавати наступну інформацію:

· Облікова політика, обрана для визначення балансової вартості інвестицій і обліку змін ринкової вартості короткострокових інвестицій, що враховуються по ринковій вартості

· Суми, що включаються в доходи:

o процентний дохід, роялті, дивіденди й рента по короткострокових інвестиціях

o Прибуток і збитки від реалізації короткострокових інвестицій

o Зміни у вартості короткострокових інвестицій

· Ринкова вартість короткострокових інвестицій, якщо вони не враховуються по ринковій вартості

· Всі ризики, пов'язані з потенційними змінами при майбутній оцінці

· Будь-яка інформація зі значної частки участі (понад 10 %) в акціонерному капіталі іншої компанії.

Короткострокові інвестиції на дату їхнього оприбуткування відбиваються на рахунках по фактичній собівартості бухгалтерським записом:

Дебет рахунку "Короткострокові інвестиції"

Кредит рахунку "Готівка в касі в національній валюті".

Доходи по короткострокових інвестиціях ураховують у міру їхнього надходження до інвестора — по кредиту рахунків "Доходи по дивідендах" або "Доходи по відсотках".

Оцінка короткострокових інвестицій за собівартістю в поточному обліку має місце, якщо відсутні причини, що сприяють постійному зниженню вартості цих ліквідних активів. Однак якщо на дату з бухгалтерського балансу ринкова вартість короткострокових інвестицій нижче їхньої фактичної вартості (історичної вартості), те вони відбиваються в балансі по ринковій вартості. У ситуації з короткостроковими інвестиціями діє принцип найменшої вартості, оскільки завершальним етапом обліку є складання об'єктивної фінансової звітності відповідно до потреб зовнішніх користувачів. Формування в обліку ринкової вартості короткострокових інвестицій виробляється за допомогою коригувального запису. Вона дозволяє, з одного боку, знизити вартість інвестицій, а з іншого боку — зафіксувати в обліку збиток від зниження їхньої вартості. Таким чином, різниця між фактичною собівартістю короткострокових інвестицій і їхньою ринковою вартістю буде врахована наступним записом на останню дату перед складанням фінансового звіту:

Дебет рахунку "Втрати по короткострокових інвестиціях"

Кредит рахунку "Виправлення на зниження до ринкової вартості короткострокових інвестицій".

В окремих компаніях дебетуємий рахунок втрат може називатися "Збитки від зменшення вартості короткострокових інвестицій". Однак незалежно від назви зміст бухгалтерського запису полягає в тому, що зниження вартості "поточного портфеля" (короткострокових інвестицій) приводить до скорочення чистого прибутку звітного періоду.

Ріст ринкової вартості короткострокових інвестицій відбивається в обліку й фінансовій звітності в межах їх колишньої фактичної собівартості. Перевищення ринкової вартості над історичною в обліку не відбивається. Таким чином, в обліку короткострокових активів не повною мірою реалізується концепція обліку за вартістю. Перешкодою є більша готовність до відбиття в обліку й фінансовій звітності збитків, ніж прибутків. Як тільки з'являється ймовірність виникнення збитків, вони визнаються й відбиваються в системі бухгалтерського обліку. Прибуток фіксуються в момент його фактичного виникнення.

Список використаної літератури

1. Гарасим П. Курс фінансового обліку: Навчальний посібник/ Петро Миколайович Гарасим, Петро Герасим, Григорій Журавель, Петро Хомин. — К.: Знання, 2007. — 566 с.

2. Гладких Т. Фінансовий облік: Навчальний посібник для студ. вищ. навч. закладів/ Тетяна Гладких,; Мін-во освіти і науки України, Полтавський ун-т споживчої кооперації України. — К.: Центр навчальної літератури, 2007. — 479 с.

3. Коблянська О. Фінансовий облік: Навчальний посібник/ Олена Коблянська,. — К.: Знання, 2004. — 473 с.

4. Лишиленко О. Фінансовий облік: Підручник/ Олександр Лишиленко. — 2-ге вид., перероб. і доп.. — К.: Центр навчальної літератури, 2008. — 555 с.

5. Нашкерська Г. Фінансовий облік: Навчальний посібник/ Галина Нашкерська,; Львівський нац. ун-т ім. І. Франка. — К.: Кондор, 2005. — 502 с.

6. Пушкар М. Фінансовий облік: Підручник/ Михайло Пушкар,. — Тернопіль: Карт-бланш, 2002. — 628 с.

7. Сопко В. Бухгалтерський облік в управлінні підприємством: Навчальний посібник/ Василь Сопко,; М-во освіти і науки України, Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана. — К.: КНЕУ, 2006. — 526 с.

8. Фінансовий облік: (облік активів): Навчальний посібник/ Віталій Бабіч, Світлана Сагова,; Мін-во освіти і науки України, Київський нац. економічний ун-т. — К.: КНЕУ, 2006. — 281 с.

9. Чебанова Н. Фінансовий облік: Підручник/ Наталія Чебанова, Тетяна Єфіменко,; Львівський нац. ун-т ім. І. Франка. — К.: Видавничий центр "Академія", 2007. — 703 с.