1. Поняття про господарський облік, його значення в управлінні ринковою економікою

2. Облік надходження нематеріальних активів.

3. Класифікація виробництв промислових підприємств.

4. Форма звітності "Баланс" її зміст і джерела складання.

5. Поняття аудиту та його предмет.

6. Джерела інформації аудиту основних засобів.

7. Безумовно-позитивний аудиторський висновок (поняття та умови надання)

8. За даними балансу розрахувати коефіцієнт зносу основних засобів.

9. Аналіз показників руху робітників.

10. Методика аналізу загальної ліквідності підприємства.

11. Господарські процеси, як об’єкт бухгалтерського обліку.

12. Облік чисельності і складу працюючих.

13. Класифікація витрат на виробництво.

14. Облік резервного капіталу.

15. Мета та завдання аудиту фінансових інвестицій.

16. Аудит за спеціальними аудиторськими завданнями.

17. Програма аудиту звіту про власний капітал.

18. 3а даними балансу визначити коефіцієнт фінансової залежності

19. Вертикальний аналіз балансу.

20. Аналіз незавершеного виробництва.

21. Види господарського обліку.

22. Облікова політика, її зміст і значення.

23. Документальне оформлення операцій по надходженню і вибутті запасів.

24. Форма звіту про фінансові результати, зміст і джерела складання.

25. Інформаційне забезпечення аудиту капіталу.

26. Безумовно-позитивний аудиторський висновок (структура та зміст)

27. Процедури аудиту праці та її оплати.

28. За даними балансу визначити величину функціонуючого капіталу.

29. Методика аналізу використання робочого часу.

30. Аналіз забезпеченості підприємства основними засобами.

31.Залежність змісту окремих статей балансу від форми власності і галузі господарства

32. Облік розрахунків з фондом страхування на випадок безробіття і від нещасних випадків

33. Облік та списання загальновиробничих витрат.

34. Документальне оформлення та облік касових операцій.

35. Мета та завдання аудиту операцій фінансового лізингу.

36. Аудиторські послуги та їх організація.

37. Процедури аудиту розрахунків з постачальниками.

38.3а даними балансу визначити коефіцієнт стійкості економічного зростання.

39. 3а даними балансу визначити коефіцієнт стійкості

40. Аналіз кредиторської заборгованості

41. Зміни в балансі під впливом господарських операцій.

42. Визнання основних засобів та значення їх обліку.

43.Облік дебіторської заборгованості та резерву сумнівних боргів.

44. Облік депонованої заробітної плати.

45. Мета та завдання внутрішнього аудиту.

46. Аудиторські докази в аудиті розрахунків з покупцями та замовниками.

47. Процедури аудиту доходів операційної діяльності

48. За даними балансу визначити коефіцієнт маневреності власного капіталу.

49. Аналіз ділової активності (основні показники)

50. Аналіз адміністративних витрат.

51. Необхідна умова балансу і чим вона обґрунтовується.

52. Облік реалізації основних засобів.

53.Облік вилученого капіталу.

54.Облік розрахунків з загальнодержавним страховим фондом..

55. Професійна етика аудиторів та їх відповідальність перед суспільством та замовником аудиту

56. Інформаційне забезпечення аудиту зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб (прибуткового податку з громадян)

57. Процедури аудиту розрахунків з підзвітними особами.

58.За даними балансу визначити коефіцієнт фінансової незалежності (автономії)

59. Аналіз оборотності коштів.

60.Аналіз дебіторської заборгованості

61. Класифікація джерел засобів господарства, як об’єкту бухгалтерського обліку.

62. Узагальнення даних поточного бухгалтерського обліку (оборотні відомості по синтетичних і аналітичних рахунках)

63. Особливості обліку малоцінних і швидкозношуваних предметів.

64.Облік додаткового капіталу.

65. Meта та завдання аудиту грошових коштів в іноземній валюті

66.Особливості аудиту консолідованої фінансової звітності

67. Процедури аудиту звіту про фінансові результати.

68. За даними балансу визначити коефіцієнт автономії

69. Види економічного аналізу.

70.Аналіз виробничих запасів матеріалів.

71. Рахунки бухгалтерського обліку і їх структура.

72. Визнання та класифікація виробничих запасів.

73.Документальне оформлення і облік готової продукції

74. Облік довгострокових зобов’язань.

75.Етапи (стадії) проведення аудиту.

76. Внутрішній аудит в системі управління підприємством..

77. Мета та завдання аудиту зобов'язань за податками та обов'язковими внесками (платежами)

78. За даними фінансової звітності визначити рентабельність власного капіталу.

79. Аналіз витрат за економічними елементами.

80. Аналіз ефективності фінансових інвестицій.

81.3а даними балансу визначити вартість акції

82. Завдання і вимоги, що стоять перед бухгалтерським обліком..

83. Документальне оформлення і облік вибуття нематеріальних активів.

84. Облік витрат за економічними елементами.

85. Форма звіту про власний капітал, джерела складання.

86. Аудиторські докази в аудиті капіталу.

87. Негативний аудиторський висновок (поняття, умови надання)

88. Процедури аудиту запасів матеріалів.

89. За даними балансу визначити загальний коефіцієнт покриття.

90. Джерела інформації аналізу капіталу.

91. Метод елімінування в аналізі

92. Джерела аналізу використання робочого часу.

93. Форма звітності "Баланс", її зміст і джерела складання.

94. Поняття активу балансу, характеристика його розділів і основних статей.

95.Облік розрахунків з пенсійним фондом..

96. Облік матеріальних витрат на виробництво і порядок їх включення до собівартості продукції

97.Облік ліквідації основних засобів.

98.Мета та завдання аудиту резервного капіталу.

99. Інформаційне забезпечення аудиту зобов’язань із соціального страхування.

100. Процедури аудиту короткострокових кредитів банку.

101 За даними балансу визначити рентабельність основної діяльності

102. Аналіз концентрації власного капіталу та його маневреності

103. Аналіз прибутку від реалізації продукції

104. Інформаційне забезпечення аудиту зобов’язань із соціального страхування.

105. Реквізити документів, порядок їх заповнення.

106.Синтетичний і аналітичний облік виробничих запасів.

107.Облік розрахунків по відпускних сумах

108. Документальне оформлення і облік операцій на поточному рахунку в національній валюті

109. Використання в аудиті результатів роботи інших аудиторів.

110. Завершальний етап аудиту фінансової звітності

111. Інформаційне забезпечення аудиту грошових коштів в іноземній валюті

112. Основні показники аналізу фінансового стану.

113. Аналіз трудомісткості продукції

114. Резерви зниження собівартості продукції

115. Функції бухгалтерського обліку.

116. Поняття про нематеріальні активи їх склад.

117. Облік статутного і неоплаченого капіталу.

118. Синтетичний і аналітичний облік нематеріальних активів.

119. Мета та завдання аудиту основних засобів.

120. Відмова аудитора від надання аудиторського висновку (поняття, умови надання)

121. Процедури аудиту товарних запасів.

122. Сутність та предмет економічного аналізу.

123 Джерела інформації аналізу товарних запасів. Поняття пасиву балансу, характеристика його розділів і основних статей.

124.Методи оцінки основних засобів.

125.Позаказний метод обліку витрат і калькулювання собівартості продукції

126.Облік розподілу прибутку і списання збитку.

127 .Мета та завдання аудиту капітальних інвестицій.

128. Інформаиійне забезпечення аудиту довгострокових кредитів.

129.Процедури аудиту зобов'язань з податку на додану вартість.

130. 3а даними балансу визначити коефіцієнт фінансової стабільності

131. Аналіз накладних витрат.

132.Порядок проведення інвентаризації та списання її результатів.

133. Облік витрат на поточний ремонт основних засобів.

134. 3міст, облік та списання адміністративних витрат.

135. Податок з прибутку, його визначення та облік.

136. Договір на проведення аудиту.

137.Інформаційне забезпечення аудиту готової продукції

138.Мета і завдання аудиту фінансових інвестицій.

139.Аналіз ділової активності (основні показники)

140. Місце та роль економічного аналізу в системі управління.

141. Метод ланцюгових підстав і його характеристика.

142. Узагальнення даних поточного бухгалтерського обліку (оборотні по синтетичних і аналітичних рахунках)

143. Об’єкти економічного аналізу.

144. Облік фінансовий і управлінський, сфери застосування.

145.Порядок визначення і облік зносу нематеріальних активів.

146. Простий метод обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції

147.3віт про рух грошових коштів, зміст і джерела складання.

148. Особливості створення та реєстрації аудиторської фірми.

149. Мета та завдання аудиту капіталу.

150. Умовно-позитивний аудиторський висновок (поняття, умови надання)

151. За даними балансу визначити маневреність оборотних засобів.

152. Аналіз технічного стану основних засобів.

153. Організація економічного аналізу.

154. За даними балансу визначити маневреність оборотних засобів.

155. Облікові регістри і їх класифікація.

156. Переоцінка основних засобів, її документальне оформлення і відображення в обліку.

157. Оцінка і облік незавершеного виробництва.

158. Форми безготівкових розрахунків і їх облік.

159. Незгода аудитора та її вплив на вид аудиторського висновку.

160. Мета та завдання аудиту розрахунків з учасниками господарських товариств.

161. Аналіз ефективності використання оборотних коштів.

162. Факторний аналіз прибутку.

163. Інформаційне забезпечення економічного аналізу.

164. Подвійний запис операцій на рахунках, кореспонденція рахунків.

165. Облік капітальних інвестицій.

166. Нормативний і ненормативний методи обліку витрат на виробництво.

167. Облік короткострокових зобов’язань.

168. Аудит системи бухгалтерського обліку підприємства замовника.

169. Мета та завдання аудиту виробничої собівартості продукції.

170. Процедури аудиту доходів фінансової діяльності.

171. За даними фінансової звітності визначити рентабельність основного капіталу.

172. Аналіз ритмічності виробництва.

173. Аналіз рентабельності інвестицій.

174. Облік короткострокових зобов’язань.

175. Аудит системи бухгалтерського обліку підприємства замовника.

176. Предмет бухгалтерського обліку і його об’єкти.

177. Документальне оформлення затрат праці при погодинній оплаті.

178.Інвентаризація виробничих запасів, визначення і списання результатів інвентаризації.

179. Порядок визначення і облік фінансових результатів.

180.Мета та завдання аудиту інших необоротних матеріальних активів.

181. Особливості аудиту фінансової звітності акціонерних.

товариств.

182. Аудит малоцінних та швидкозношуваних предметів.

183.3а даними балансу визначити коефіцієнт швидкої ліквідності.

184.Горизонтальний аналіз балансу.

185. Джерела інформації аналізу основних засобів та його завдання.

186 Аналіз прибутку.

187 Рахунки синтетичного і аналітичного обліку. Поняття про субрахунки.

188. Документальне оформлення і облік надходження основних засобів.

189.Облік доходу від реалізації готової продукції і розрахунків з покупцями.

190.Облік операцій по браку виробництва.

1. Поняття про господарський облік, його значення в управлінні ринковою економікою

Перш ніж приступити до вивчення бухгалтерського обліку, необхідно ознайомитися в загальних рисах з господарським обліком. Це дасть змогу краще зрозуміти особливості обліку, повніше й глибше вивчити його.

Господарський облік, як свідчить сама назва, це облік господарства, облік господарської діяльності підприємства, суспільства, що містить у собі виробництво, реалізацію і розподіл матеріальних благ, необхідних для задоволення потреб у харчах, одязі, житлі тощо.

Господарство України складається з галузей — промисловості, сільського господарства, будівництва, торгівлі, транспорту тощо. Кожна галузь складається з окремих підприємств і організацій. До них належать заводи, фабрики, шахти, КСП, фермерські господарства, торговельні підприємства тощо.

Будь-яка діяльність, пов'язана з виробництвом, обміном та Споживанням матеріальних і нематеріальних цінностей, наданням та використанням послуг, називається господарською діяльністю.

Для здійснення господарської діяльності кожне підприємство має в своєму розпорядженні необхідні господарські засоби — будівлі, машини, матеріали, товари, грошові кошти та джерела господарських засобів.

Поряд з господарськими засобами необхідною умовою господарської діяльності є праця. Затрати праці включаються разом з матеріальними затратами та іншими засобами виробництва до вартості виготовлюваних виробів, уречевлються в них.

Господарська діяльність складається з господарських процесів, котрі поділяються на господарські операції.

Так, на виробничому підприємстві (фабриці, заводі) характерні операції із закупівлі сировини та інших матеріалів складають у своїй сукупності процес заготівлі; операції з виготовлення із сировини та інших матеріалів виробів утворюють процес виробництва; операції з продажу вироблених виробів належать до складу процесу реалізації..

Кожне підприємство веде господарську роботу за власним або за встановленим для нього державним планом.

Господарська діяльність кожного підприємства вимагає планування, управління і контролю. Щоб керувати підприємствами різних форм власності і всім народним господарством України, необхідно мати відомості про господарську діяльність кожного підприємства: розміри й склад його засобів, коштів, розвиток окремих галузей тощо. Всі ці відомості можуть бути одержані лише завдяки обліку.

Облік існує давно. Він виник у процесі розвитку людського суспільства, котре для забезпечення своїх потреб здійснює господарську діяльність, тобто матеріальне виробництво, що вимагає управління та контролю. Задля цієї мети й було створено облік.

Протягом історичного розвитку, в процесі загального зростання матеріально-технічної культури змінювалися й удосконалювалися також методи, техніка і форми обліку. Від примітивних засобів і способів до складних сучасних комп'ютерних систем — таким є шлях розвитку облікової техніки.

2. Облік надходження нематеріальних активів

Нематеріальні активи надходять на підприємство в результаті їх придбання, створення власними силами, безоплатного отримання або шляхом обміну на інші активи.

Планом рахунків для обліку витрат на придбання або створення матеріальних і нематеріальних необоротних активів призначений рахунок 15 «Капітальні інвестиції».

За дебетом рахунка 15 «Капітальні інвестиції» відображається збільшення зазнаних витрат на придбання або створення матеріальних та нематеріальних необоротних активів, за кредитом — їх зменшення внаслідок прийняття в експлуатацію придбаних або створених нематеріальних активів.

Для обліку витрат на придбання (створення) нематеріальних необоротних активів використовується субрахунок 154 «Придбання (створення) нематеріальних активів».

Надходження нематеріальних активів може здійснюватись шляхом:

· придбання;

· розробки;

· внесення засновниками до статутного капіталу;

· безоплатного одержання;

· отримання в обмін на неподібні активи.

3. Класифікація виробництв промислових підприємств

У системі менеджменту класифікація виробничих витрат відіграє важливу роль. Передусім це пов’язано з процесом прийняття управлінських рішень. Тому для глибокої і всебічної характеристики витрат сільськогосподарських підприємств необхідно звернутися до їх класифікацій. У процесі управлінської діяльності термін «витрати» використовується в різних випадках, тобто при вирішенні різних питань ураховуються різні види витрат. Саме тому, незважаючи на існування великої кількості схем класифікації інформації за витратами, немає можливості виділити якусь одну них як еталонну. Класифікація залежить насамперед від призначення інформації.

Залежно від мети можна виділити три напрями використання інформації за доходами і витратами:

· для оцінки запасів, визначення собівартості реалізованої продукції та фінансових результатів діяльності підприємства;

· для прийняття поточних і перспективних управлінських рішень та планування;

· для забезпечення контролю й регулювання.

У свою чергу, в межах кожної з трьох виділених категорій використовуються різні класифікації витрат. Для визначення собівартості виробленої продукції та отриманого прибутку розрізняють вхідні та понесені витрати. Вхідні — це витрати на засоби, ресурси, які були придбані, є в наявності і, як очікується, повинні принести доходи в майбутньому. Якщо ці засоби вже використано для отримання доходу і вони втратили здатність приносити його в майбутньому, то витрати на них переходять у категорію понесених. Дана класифікація застосовується для визначення фінансових результатів діяльності підприємства. Як відомо, фінансовий результат — це різниця між доходами і витратами звітного періоду. В цьому випадку виникає запитання: які витрати відносяться до звітного періоду, а які ні? Якщо підприємство придбало мінеральні добрива, а також розкидач для їх внесення, то ці витрати не будуть віднесені на звітний період, оскільки мав місце лише обмін одного виду активів на інший (грошей на основні та оборотні засоби). Таким чином, витрачені кошти в даному випадку — це не понесені витрати, оскільки вони не є спожитими у процесі виробництва. Після того як добрива було внесено купленим розкидачем, їхня вартість відноситься на собівартість вирощуваної культури, так само як і частина вартості розкидача у вигляді амортизаційних відрахувань та експлуатаційних витрат. У цьому випадку дані витрати вже будуть понесеними. Вхідні витрати відображаються в балансі підприємства як активи, а понесені — у звіті про фінансові результати.

4. Форма звітності "Баланс" її зміст і джерела складання

Бухгалтерський баланс призначений не тільки для відображення господарських засобів (активів) підприємства та джерел їх формування на звітну дату. Метою складання балансу є надання користувачам — юридичним і фізичним особам — повної, правдивої і неупередженої інформації про фінансовий стан підприємства на певну дату. Фінансовий стан підприємства характеризується структурою і якістю його активів, власного капіталу і зобов'язань, а також здатністю відповідати за своїми зобов'язаннями, тобто платоспроможністю.

Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності" баланс визначено як звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобов'язання і власний капітал.

Зміст і форма балансу, а також загальні вимоги щодо визначення і розкриття змісту його статей встановлені Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 2 "Баланс". Норми цього Положення (стандарту) застосовуються до балансів підприємства, організацій та інших юридичних осіб всіх форм власності, крім банків і бюджетних установ. Для банків форма і зміст балансу встановлюються Національним банком України; для бюджетних установ — Державним казначейством України.

Баланс побудовано за принципом "баланс-нетто": основні засоби і нематеріальні активи включаються до підсумку балансу за залишковою вартістю; дебіторська заборгованість за товари і послуги — за вирахуванням резерву сумнівних боргів; виробничі запаси — за вирахуванням нестачі, уцінок, одержаних при їх придбанні знижок; власний капітал — за фактично внесеною сумою (що знаходиться в обороті підприємства) за вирахуванням неоплаченого, вилученого капіталу та непокритих збитків.

Необоротні активи у розділі І балансу відображаються за статтями: "Нематеріальні активи", "Незавершене будівництво", "Основні засоби", "Довгострокові фінансові інвестиції", "Довгострокова дебіторська заборгованість", "Інші необоротні активи".

При цьому, як зазначалось, нематеріальні активи й основні засоби до підсумку балансу включаться за залишковою вартістю.

Розділ І "Необоротні активи" характеризується такими статтями.

У статті "Незавершене будівництво" відображається вартість незавершеного будівництва (включаючи обладнання для монтажу), яке здійснюється для власних потреб підприємства, а також авансові платежі для фінансування такого будівництва.

Оборотні активи у розділі ІІ балансу відображаються за статтями: "Запаси", "Векселі одержані", "Дебіторська заборгованість за товари роботи і послуги", "Дебіторська заборгованість за розрахунками" (з бюджетом, по виданих авансах, нарахованих доходах тощо), "Інша поточна дебіторська заборгованість", "Поточні фінансові інвестиції", "Грошові кошти та їх еквіваленти" (в національній та іноземній валюті), "Інші оборотні активи".

При цьому заборгованість, показана за статтею "Дебіторська заборгованість за товари, роботи і послуги", до підсумку балансу включається за чистою реалізаційною вартістю (яка визначається вирахуванням з дебіторської заборгованості резерву сумнівних боргів).

Витрати, які мали місце у звітному або попередніх звітних періодах, але належать до наступних звітних періодів, відображаються у розділі ІІІ "Витрати майбутніх періодів" активу балансу.

Статті пасиву балансу об'єднані відповідно у п'ять розділів: І "Власний капітал", II "Забезпечення наступних витрат і платежів", III "Довгострокові зобов'язання", IV "Поточні зобов'язання", V "Доходи майбутніх періодів".

Власний капітал розділу І пасиву балансу характеризується такими статтями: "Статутний капітал", "Пайовий капітал", "Додатковий капітал", "Резервний капітал", "Неоплачений капітал", "Вилучений капітал", "Нерозподілений прибуток (непокриті збитки)".

За даними цього розділу балансу визначають величину власного капіталу підприємства на звітну дату шляхом додавання до суми статутного капіталу, суми додаткового, резервного капіталу і нерозподіленого прибутку і вирахуванням з одержаної суми неоплаченого, вилученого капіталу та суми непокритих збитків.

Розділ ІІ "Забезпечення наступних витрат і платежів" пасиву балансу містить інформацію про наявність у підприємства забезпечення для покриття передбачуваних у майбутньому витрат і платежів (на пенсійне забезпечення, оплату відпусток працівникам тощо).

У розділі III "Довгострокові зобов'язання" пасиву балансу підприємства відображають заборгованість на звітну дату по довгострокових кредитах банків, фінансових зобов'язаннях, відстрочених податкових зобов'язаннях тощо.

Розділ IV "Поточні зобов'язання" пасиву балансу містить статті, на яких відображається заборгованість підприємства по поточних зобов'язаннях, які будуть погашені протягом операційного циклу (тобто проміжку часу від придбання запасів для здійснення діяльності і одержання коштів від реалізації виробленої з них продукції) і зобов'язання по короткострокових кредитах банків, по розрахунках з бюджетом, по страхуванню, оплаті праці тощо.

Доходи, одержані підприємством протягом звітного періоду або попередніх періодів, але які належать до наступних періодів, підприємства відображають у розділі V "Доходи майбутніх періодів" пасиву балансу.

У статтях розділу "Переоцінка активів" відображаються дані, які показують збільшення або зменшення власного капіталу в результаті переоцінки основних засобів, нематеріальних активів, незавершеного будівництва в порядку, передбаченому відповідними положеннями (стандартами).

Отже, статті активу і пасиву балансу згруповано у відповідні розділи з таким розрахунком, щоб найбільш чітко виступав взаємозв'язок між активами підприємства і джерелами їх формування. Аналізуючи ці показники, користувачі одержують інформацію про величину власного капіталу підприємства, його фінансову стійкість, платоспроможність і приймають відповідні ділові рішення.

5. Поняття аудиту та його предмет

Для правильного розуміння змісту аудиторського контролю, його функцій і перспектив розвитку та використання в системі управління суб'єктами господарської діяльності важливе значення має науково-обгрунтована класифікація аудиту.

Вивчення вітчизняної і зарубіжної спеціальної економічної літератури з аудиту підтверджує неоднозначність поглядів різних економістів щодо видів аудиту та його класифікації (табл. 1.1.). Як видно із даних цієї таблиці, більшість вчених залежно від суб'єкта аудиту окремо виділяють аудит зовнішній і внутрішній.

Аудиторська діяльність регламентується Законом України "Про аудиторську діяльність". Цим законом передбачено, що аудитори (аудиторські фірми) можуть надавати підприємствам і організаціям наступні послуги:

· аудиторські перевірки достовірності фінансової звітності;

· консультації з питань бухгалтерського обліку, звітності, оподаткування, аналізу фінансово-господарської діяльності та інших видів економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності фізичних та юридичних осіб.

До інших видів послуг належать: відновлення та ведення бухгалтерського обліку для підприємств і організацій; складання фінансової звітності; організація бухгалтерського обліку; автоматизація бухгалтерського обліку тощо. Цей перелік аудиторських послуг може бути розширений залежно від економічних і правових потреб суб'єктів господарської діяльності.

Виходячи з різновидностей аудиторських послуг, змінюються об'єкти аудиту, а отже, і його предмет.

Розгляд спеціальної економічної літератури з аудиту підтверджує неоднаковий підхід вчених і практиків до визначення поняття предмета і об'єктів аудиту, аудиторського контролю. Детальний аналіз вищерозглянутих джерел показує, що при визначенні предмета обліку і контролю переважають в основному три концепції: 1) стан господарських засобів і господарські процеси; 2) кругообіг господарських засобів; 3) розширене відтворення.

6. Джерела інформації аудиту основних засобів

Джерелами інформації для аудиту основних засобів є:

— Баланс (форма № 1);

— Звіт про фінансові результати та їх використання (форма № 2);

— Звіт про фінансово-матеріальний стан підприємства (форма № 3);

— Синтетичні регістри обліку основних засобів (головна книга, журнал-ордер № 13);

— Первинні документи з обліку основних засобів: інвентарні картки, акти приймання-передачі, введення в експлуатацію, ліквідації, відомості індексації балансової вартості основних засобів.

7. Безумовно-позитивний аудиторський висновок (поняття та умови надання)

Висновок аудитора може бути позитивним, умовно-позитивним, негативним. Аудитор може також відмовитися від надання висновку. При цьому він викладає свою думку у звіті іншої форми. У трьох останніх випадках висновок має містити короткий виклад аргументів, що обґрунтовують думку аудитора. У разі необхідності уточнення цих аргументів можливі посилання на інші документи, надані аудитором клієнту, які містять докладнішу інформацію.

Безумовно позитивний висновок складають у разі, коли, на думку аудитора, дотримані такі умови:

— аудитор отримав вичерпну інформацію і пояснення, необхідні для проведення аудиту;

— надана інформація є достатньою для відображення реального стану суб'єкта перевірки;

— є адекватні дані з усіх питань, суттєвих з погляду достовірності та повноти змісту інформації;

— фінансову документацію складено згідно з прийнятою суб'єктом перевірки системою бухгалтерського обліку, яка відповідає існуючим законодавчим і нормативним вимогам;

— звітність ґрунтується на достовірних облікових даних, які не містять суперечностей;

— форма звітності відповідає затвердженій у встановленому порядку.

Безумовно позитивний висновок беззаперечно і чітко виявляє задоволення аудитора станом обліку та звітності у суб'єкта перевірки. Безумовно позитивний висновок складається з використанням формулювань "задовольняє вимогам", "належним чином становить", "дає достовірне й дійсне уявлення", "достовірно відображає", "перебуває у відповідності з", "відповідає".

8. За даними балансу розрахувати коефіцієнт зносу основних засобів

Коефіцієнт зносу характеризує ту частку вартості основних фондів, що її списано на витрати виробництва в попередніх періодах, а коефіцієнт придатності частку не перенесеної на створюваний продукт вартості.

Коефіцієнт зносу основних фондів розраховують на початок та на кінець звітного періоду, а також вивчають його динаміку за кілька років. Аналіз проводять на підставі даних першого розділу активу бухгалтерського балансу. Що нижчий коефіцієнт зносу (вищий коефіцієнт придатності), то ліпшим є технічний стан, основних фондів. Спрацьовані (застарілі) основні засоби зумовлюють і необхідність застосування застарілих технологічних процесів, що призводить до неконкурентоспроможності продукції підприємства.

Так можна розрахувати і коефіцієнт зносу (на певному умовному підприємстві).

Коефіцієнт зносу (Кзн):

Кзн=З/ОФп=700/1951=0,36

де 3 — сума зносу основних фондів; ОФП — первісна вартість основних фондів на початок періоду. Коефіцієнт придатності (Кприд):

Кприд=ОФз/ОФп=(1951-700)/1951=0,64

де ОФ3 — залишкова вартість основних фондів; ОФП — початкова вартість основних фондів.

9. Аналіз показників руху робітників

При аналізі показників про чисельність, склад, кваліфікацію і рух робочої сили у першу чергу визначаються дані про забезпеченість підприємства кадрами. Забезпечення підприємства необхідними кадрами можна вважати повним лише у тому випадку, коли планова (розрахована відповідно з трудомісткістю виробничої програми) потреба працівників відповідає наявності не тільки за їх загальною чисельністю, але і у розрізі категорій і професій, а інколи і у розрізі розрядів основних працівників.

Дані, які використовуються при аналізі показників цієї групи, є у відповідній базі загального призначення, що характеризує планові показники потреби робітників і службовців для виконання річного плану випуску готової продукції. Крім того використовуються данні оперативного масиву обліку про тих працівників, що прийняті на підприємство (OPPRKDR), і про тих, що вибули (OPVBKDR), а також нагромаджувальні масиви з даними про наявність кадрів на початку року і про тих, що прийняті (#OPPRKDR), та про тих працівників, що вибули (#OPVBKDR) працівників з початку року наростаючим підсумком (без звітного періоду — місця).

Так, при аналізі забезпечення підприємства кадрами розраховується величина, яка характеризує абсолютне відхилення фактичної чисельності працівників від планової, яка потім коректується на величину продуктивності праці відповідних робітників. Крім того, визначаються коефіцієнти рухів (прийняття і вибуття), а також плинності кадрів шляхом зіставлення показників руху кадрів до їх наявності.

10. Методика аналізу загальної ліквідності підприємства

Аналіз ліквідності активів підприємства допомагає визначити можливість покриття зобов'язань підприємства його активами, строк перетворення яких у грошові кошти відповідає строку погашення зобов'язань.

Аналіз ліквідності підприємства здійснюється шляхом розрахунку таких основних показників (коефіцієнтів):

· коефіцієнта покриття;

· коефіцієнта швидкої ліквідності;

· коефіцієнта абсолютної ліквідності;

· коефіцієнта співвідношення кредиторської та дебіторської заборгованості;

· чистого оборотного капіталу.

У якості базового можна використовувати коефіцієнт загальної ліквідності. Два інших коефіцієнти використовуються в разі потреби поглиблення аналізу для відображення впливу окремих статей поточних активів.

11. Господарські процеси, як об’єкт бухгалтерського обліку

Основним призначенням сфери матеріального виробництва є виробництво суспільно необхідного продукту. Створення цього продукту відбувається в процесі виробництва. Для забезпечення виробництва має здійснюватися процес постачання необхідними предметами праці (сировиною, матеріалами, паливом тощо). За виробництвом продукції відбувається процес її реалізації. Всі три процеси взаємопов'язані і взаємозумовлені, постійно змінюють один одного і на підприємстві відбувається безперервний кругообіг господарських засобів. Бухгалтерський облік, відображуючи господарські процеси, забезпечує інформацію, необхідну для управління цим кругообігом.

Процес виробництва належить до основної фази кругообігу господарських засобів: у ньому відбувається створення матеріальних благ. У процесі виробництва відбувається споживання предметів праці (сировини, матеріалів, палива тощо) і засобів праці (у формі їх зносу), а також живої праці робітників (у формі оплати праці). Затрати праці у вартісному вимірнику (нарахованої оплати праці) поряд з вартістю спожитих засобів праці і предметів праці включаються до собівартості випущеної із виробництва готової продукції. Отже, в бухгалтерському обліку відображається як процес виробничого споживання, з одного боку, так і процес створення продуктів праці — з іншого боку.

Вартість заново створеного продукту відрізняється від вартості продуктів, з яких він створений, не тільки якістю і призначенням, а й збільшеною вартістю, оскільки крім вартості спожитих засобів виробництва до неї входить нова вартість, створена працею робітників — національний дохід.

Об'єктами бухгалтерського обліку в процесі виробництва є затрати підприємства на виробництво продукції, що дає змогу визначити її собівартість, а також обсяг виготовленої продукції (в натуральних і вартісному вимірниках).

Дві інші фази кругообігу засобів (постачання виробничих запасів і реалізація готової продукції) відбуваються у сфері обігу. Обіг залежить безпосередньо від виробництва і водночас має певне самостійне значення: він є сполучною ланкою між виробництвом і споживанням.

У процесі постачання підприємство витрачає грошові кошти, а натомість придбаває у постачальників предмети праці, необхідні для виробництва продукції. Об'єктами бухгалтерського обліку в процесі постачання є затрати на цей процес (що дає змогу визначити фактичну собівартість придбаних виробничих запасів), обсяг придбаних предметів праці (в натуральних і вартісному вимірниках), а також розрахунки з постачальниками та іншими підприємствами й організаціями, які виникають у процесі постачання.

Процес реалізації полягає у передачі готової продукції, створеної у процесі виробництва, споживачам (покупцям). Така передача здійснюється шляхом купівлі-продажу за укладеними угодами. Внаслідок реалізації підприємство одержує від покупців грошові кошти (виручку від продажу), але в більшому розмірі, ніж їх було витрачено на виробництво і реалізацію продукції на суму чистого доходу (прибутку), що входять до відпускної (продажної) вартості продукції. Отже, прибуток, створений у процесі виробництва, набуває грошової форми у процесі реалізації. Реалізація, завершуючи виробничий процес, забезпечує відновлення і розширення виробництва.

Об'єктами бухгалтерського обліку в процесі реалізації є: обсяг реалізованої продукції (в натуральних і вартісному вимірниках), витрати, пов'язані з реалізацією, фінансовий результат від реалізації (як правило, прибуток), а також розрахунки з покупцями (за реалізовану продукцію), бюджетом (за і податками), банками (по кредитах) та іншими господарюючими суб'єктами, що виникають у процесі реалізації. Отже, бухгалтерський облік відображає не тільки господарські процеси, та й їх результати.

12. Облік чисельності і складу працюючих

Основним показником наявності робочої сили є облікова чисельність працюючих.

Облікова чисельність на дату — це показник чисельності працівників облікового складу на певну дату звітного періоду, наприклад, на перше або останнє число місяця, включаючи прийнятих та виключаючи тих працівників, які вибули в цей день.

Якщо підприємство на вказану дату не працювало, чисельність відображається станом на останній день роботи, що передував цій даті.

До облікового складу працівників підприємства мають зарахуватись усі працівники, які прийняті на постійну, сезонну, а також на тимчасову роботу строком на один день і більше, з дня зарахування їх на роботу. В обліковому складі працівників за кожний календарний день ураховуються як фактично працюючі, так і відсутні на роботі з будь-яких причин, тобто всі працівники, які перебувають у трудових відносинах, незалежно від форми договору.

До облікового складу входять також працівники, які тимчасово не працюють на підприємстві з таких причин:

· через хворобу;

· у зв’язку з виконанням державних або громадських обов’язків;

· тимчасово залучені на с/г та інші роботи;

· перебувають у щорічних, щорічних додаткових, а також додаткових відпустках, надання яких передбачене законодавством;

· за інших.

Не включаються до облікового складу працівники, які не перебувають у штаті даного підприємства. До них належать такі працівники:

· залучені до виконання робіт за договорами цивільно-правового характеру, включаючи договір підряду;

· прийняті для виконання разових спеціальних робіт: наприклад, консультації лікарів у медичних закладах, ремонтні роботи тощо;

· прийняті на роботу за сумісництвом з інших підприємств;

· та ін.

13. Класифікація витрат на виробництво

Слід відрізняти витрати загальні й на одиницю продукції. Загальні витрати — це витрати на весь обсяг продукції за певний період. ця сума залежить від тривалості періоду і кількості виготовленої продукції. Витрати на одиницю продукції обчислюються як середні за певний період, якщо продукція виготовляється постійно або серіями. В одиничному виробництві витрати на виріб формуються як індивідуальні.

Якщо загальні витрати виразити певною функцією обсягу продукції, то граничний їх рівень є першою похідною цієї функції. Це витрати на останню за часом виготовлення одиницю продукції. Показник граничних витрат використовується при аналізі доцільності зміни обсягу виробництва продукції.

При плануванні, обліку і аналізі витрати класифікуються за певними ознаками. Основними з них б ступінь однорідності витрат, спосіб обчислення на окремі різновиди продукції, зв'язок з обсягом виробництв.

За ступенем однорідності витрати поділяються на елементні й комплексні. Елементні витрати однорідні за складом, мають єдиний економічний зміст і є первинними. До них належать матеріальні витрати, оплата праці , відрахування на соціальні потреби, амортизаційні відрахування, інші витрати. Комплексні витрати різнорідні за складом, охоплюють декілька елементів витрат. Їх групують за економічним призначенням при калькулюванні та організації внутрішнього економічного управління. Наприклад, витрати на утримання і експлуатацію устаткування, загальновиробничі, загальногосподарські витрати, втрати від браку та ін.

За способом обчислення на окремі різновиди продукції витрати поділяються на прямі й непрямі. Прямі витрати безпосередньо пов'язані з виготовленням певного різновиду продукції і можуть бути обчислені на її одиницю прямо. Якщо виготовляється один різновид ,продукції, усі витрати — прямі. Непрямі витрати не можна безпосередньо обчислити на окремі різновиди продукції, бо вони пов'язані з виготовленням різних виробів (зарплата обслуговуючого і управлінського персоналу, утримання і експлуатація будов, споруд, машин тощо). Поділ витрат на прямі та непрямі залежить від рівня спеціалізації виробництва, його організаційної структури, нормування і обліку. Зростання частки прямих витрат у загальній сумі підвищує точність обчислення собівартості одиниці продукції, зміцнює економічні основи управління.

Залежно від зв'язку з обсягом виробництва витрати поділяються на постійні й змінні.

14. Облік резервного капіталу

Для обліку резервного капіталу у Плані рахунків призначений пасивний рахунок 43 «Резервний капітал». За кредитом рахунка відображається створення резервів, за дебетом — їх використання. Сальдо цього рахунка кредитове і відображає залишок резервів на кінець звітного періоду.

Аналітичний облік резервного капіталу ведеться за його видами, джерелами їх утворення та напрямком використання.

Здійснення відрахувань від прибутку на створення (поповнення) резервного капіталу відображається в обліку записом:

Д-т 44 «Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)»

К-т 43 «Резервний капітал».

Резервний капітал призначений для покриття непередбачених витрат, збитків на сплату боргів підприємства в разі його ліквідації. Залишки невикористаних коштів резервного капіталу переходять на наступний звітний період.

Використання коштів резервного капіталу на покриття втрат внаслідок надзвичайних ситуацій:

Д-т 43 «Резервний капітал»

К-т 10 «Основні засоби»

К-т 15 «Капітальні інвестиції»

К-т 20 «Виробничі запаси»

К-т 26 «Готова продукція»

К-т 14, 35 «Фінансові інвестиції»

К-т 30 «Каса».

Покриття витрат підприємства з усунення наслідків надзвичайних ситуацій:

Д-т 43 «Резервний капітал»

К-т 66 «Розрахунки по заробітній платі»,

К-т 65 «Розрахунки за страхуванням»,

К-т 23 «Виробництво».

Направлені кошти резервного капіталу на покриття збитків звітного періоду:

Д-т 43 «Резервний капітал»

К-т 44 «Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)».

Використання коштів резервного капіталу на виплату дивідендів засновникам:

Д-т 43 «Резервний капітал»

К-т 67 «Розрахунки з учасниками».

15. Мета та завдання аудиту фінансових інвестицій.

Фінансові інвестиції поділяють на:

· довгострокові фінансові інвестиції;

· поточні фінансові інвестиції.

Основним критерієм поділу фінансових інвестицій на довгострокові й поточні є мета здійснення (придбання) інвестицій.

Завданням аудиту фінансових інвестицій є перевірка правильності:

первісної оцінки фінансових інвестицій;

оцінки фінансових інвестицій на дату балансу;

організації бухгалтерського обліку фінансових інвестицій в асоційовані та дочірні підприємства;

організації бухгалтерського обліку фінансових інвестицій для ведення спільної діяльності.

За бажанням замовника аудит можна розпочати з інвентаризації фінансових інвестицій підприємства. Вона зводиться до перевірки фактичної наявності цінних паперів, які були передані на зберігання в банк, перевірки залишків сум за даними обліку з даними банку. При проведенні інвентаризації фінансових інвестицій аудитор повинен встановити, чи не належать вони до інших придбаних підприємством цінних паперів, які не є фінансовими інвестиціями, а за результатами інвентаризації скласти порівняльну відомість, в якій зафіксувати їх нестачу або надлишок.

16. Аудит за спеціальними аудиторськими завданнями

Міжнародний стандарт аудиту (МСА) 800 "Аудиторський висновок при виконанні завдань з аудиту спеціального призначення" слід розуміти в контексті "Передмови до міжнародних стандартів контролю якості, аудиту, надання впевненості та супутніх послуг", де вказано застосування та статус МСА

Метою цього Міжнародного стандарту аудиту (МСА) є встановлення положень і надання рекомендацій у зв'язку з аудиторськими завданнями спеціального призначення, зокрема:

· фінансові звіти, складені відповідно до всеохопної основи бухгалтерського обліку, іншої, ніж Міжнародні чи національні стандарти бухгалтерського обліку;

· конкретні рахунки, елементи рахунків або статті у фінансовому звіті (в подальшому висновки щодо компонентів фінансових звітів);

· виконання контрактних угод;

· узагальнені фінансові звіти.

Крім «класичних» аудиторських висновків про перевірену річну звітність підприємства згідно з МСА 800 аудитори можуть видавати інші специфічні висновки i звіти про виконану роботу за спеціальними завданнями. Особливості складання цих специфічних висновків є предметом окремого дослідження.

17. Програма аудиту звіту про власний капітал

Мета аудиту Звіту про власний капітал — підтвердити вірогідність інформації про зміни у складі власного капіталу підприємства упродовж звітного періоду.

Визначення змісту, форми Звіту та загальні вимоги до розкриття його статей передбачено П(C)БО 5 «Звіт про власний капітал» (далі Звіт). Норми П(С)БО 5 поширюються на підприємства, організації та інших юридичних осіб (далі — підприємства) усіх форм власності (крім банків і бюджетних установ).

Завдання аудиту — встановити: достовірність і повно відображення у звіті результати роботи підприємства щодо збільшення або зменшення власного капіталу. Iнформація, наведена в Звіті про власний капітал, має бути достовірною, без помилок і перекручень, які впливають на користувачів фінансової звітності. Підставою для заповнення Звіту є дані синтетичного й аналітичного обліку, які мають бути тотожними.

Під час створення підприємства його первісний капітал К вкладається в активи А, інвестовані засновниками (учасниками), і є вартістю майна підприємства. Крім власних коштів підприємство використовує залучені кошти Зк, в результаті чого виникають борги.

Отже, активи підприємства складаються з власного капіталу й залучених коштів: А – К + Зк.

Боргові зобов’язання підтверджують права й вимоги кредиторів щодо активів підприємства.

Власний капітал — це частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов’язань: К = А – З.

Оцінка й визначення власного капіталу залежать від оцінки й визначення його активів і зобов’язань.

Сума власного капіталу — це абстрактна вартість майна підприємства, яка не є його поточною або реалізаційною вартістю і тому не відображує поточну на даний час вартість прав власників фірми. На суму власного капіталу впливають оцінка активів і кредиторська заборгованість, які використовуються в бухгалтерському обліку підприємства. У зв’язку з цим сума власного капіталу може збігатися або не збігатися з ринковою вартістю акцій підприємства або із сумою, яку можна отримати від продажу чистих активів або підприємства взагалі.

Водночас слід пам’ятати, що власний капітал є основою для початку, а також продовження господарської діяльності підприємства. Він виконує такі функції:

довгострокового фінансування (використовується підприємством протягом тривалого часу);

відповідальності та захисту прав кредиторів (сумою власного капіталу визначаються відповідальність підприємства перед зовнішніми користувачами, а також захист кредиторів від втрати капіталу);

компенсації зазнаних збитків (гарантує їх погашення);

кредитоспроможності (вартість власного капіталу є гарантією погашення отриманого кредиту);

фінансування ризику (сума власного капіталу може використовуватися для проведення ризикованих операцій господарської діяльності підприємства та здійснення ризикованих інвестицій);

незалежності і влади (розмір власного капіталу визначає незалежність власників і його вплив на господарську діяльність підприємства);

розподілу доходів та активів (відповідно до внеску власників у капіталі здійснюється розподіл отриманого фінансового результату за звітний період та майна у разі ліквідації підприємства).

Шаховий принцип побудови Звіту передбачає розміщення по горизонталі джерел утворення власного капіталу, а по вертикалі — статей з відображенням інформації про його зміни (збільшення або зменшення).

За даними складу та змінами джерел власного капіталу користувачі фінансової звітності провадять докладну оцінку ефективності управління, визначають динаміку та перспективи економічних прав інвесторів.

Утворення власного капіталу здійснюється у такий спосіб:

· внесенням власниками підприємства коштів та інших активів;

· накопиченням отриманого прибутку.

Сума власного капіталу може збільшуватися в результаті збільшення вартості активів (наприклад, дооцінка внесених активів).

18. 3а даними балансу визначити коефіцієнт фінансової залежності

Коефіцієнт фінансової залежності:

[валюта балансу] : [власний капітал (підсумок розділу 1 пасиву)]. Цей коефіцієнт є оберненим до коефіцієнта концентрації власного капіталу. Зростання цього показника в динаміці означає збільшення частки позичених коштів у фінансуванні підприємства. Якщо його значення наближається до одиниці (або 100 %), то це означає, що власники повністю фінансують своє підприємство, якщо перевищує одиницю — навпаки.

Наприклад, якщо значення цього коефіцієнта 1,25, то це означає, що в кожній 1,25 гри, вкладеній в активи підприємства, 25 коп. десь позичено.

19. Вертикальний аналіз балансу

Вертикальний аналіз балансу дозволяє зробити висновок про структуру балансу в поточному стані, а також проаналізувати динаміку цієї структури. Технологія вертикального аналізу полягає у тому, що загальну суму балансу приймають за 100% і кожну статтю фінансової звітності представляють у вигляді процентної частки від прийнятого базового значення.

Основними висновками, зробленими при вертикальному аналізі балансу підприємства можуть бути такі:

— структура статей балансу демонструє тенденцію до зростання частки основних засобів і незначного зменшення частки оборотних активів;

— у той же час, закріпилася негативна тенденція до збільшення частки дебіторської заборгованості і зменшення грошових коштів у національній валюті.

Підприємству слід вдатися до аналізу структури видатків, налагодити більш стабільні зв'язки з постачальниками, а також посилити контроль за витратами, запобігаючи нецільового витрачання ресурсів.

Таким чином, аналіз балансу підприємства у горизонтальному і вертикальному розрізі показав, що підприємству бракує оборотних активів, що позначається на рівні показників фінансової стійкості та ліквідності. Зокрема, спостерігається значна частка короткострокових зобов'язань і подальше зменшення частки грошей у сумі балансу. Частка власного капіталу є незначною величиною (біля 30%), що говорить про велику ймовірність банкрутства аналізованого підприємства.

20. Аналіз незавершеного виробництва

До незавершеного виробництва відноситься продукція (роботи, послуги), що не пройшла всіх стадій (фаз, переділів) виробництва, передбачених технологічним процесом, а також вироби, які не укомплектовані та не пройшли випробувань і технічного приймання.

У виробничих (навчальних) майстернях до незавершеного виробництва належать заготовки (деталі, вузли, агрегати) та вироби, обробка та складання яких ще не закінчена; готові вироби, не повністю укомплектовані і не передані на склад.

У підсобних (навчальних) сільських господарствах при установах до незавершеного виробництва включаються витрати під озимі посіви, на оранку зябу, підготовку пару, парників і теплиць, а також видатки на закладання садів, ягідників і виноградників.

У статті "Незавершене будівництво" показують вартість незавершеного будівництва (включаючи устаткування для монтажу), що здійснюється для власних потреб підприємства, а також авансові платежі для фінансування такого будівництва.

Незавершене виробництво у вигляді не закінчених обробкою і складанням деталей, вузлів, виробів та незакінчених технологічних процесів. Незавершене виробництво на підприємствах, що виконують роботи та надають послуги, складається з витрат на виконання незакінчених робіт (послуг), щодо яких підприємством ще не визнано доходу.

Облік незавершеного виробництва і незавершених робіт (послуг) здійснюється відповідно до встановленого порядку на

рахунках бухгалтерського обліку, передбачених для узагальнення інформації про витрати основного і допоміжного виробництв та обслуговуючих господарств.

Незавершене виробництво обліковується на нижчезазначених рахунках.

Незавершене виробництво визначається на кінець звітного періоду, а також залишки реалізованої готової продукції.

У загальній сумі незавершеного виробництва або залишків готової продукції потрібно визначити вартість матеріалів,, сировини, які використані у виробництві.

Величину вартості сировини і матеріалів, раніше списаних у виробництво, але таких, частина яких залишається у залишках незавершеного виробництва і готової продукції, можна визначити розрахунковим шляхом.

Встановлення нормативів незавершеного виробництва має для підприємств істотне значення. Завищення обсягу незавершеного виробництва викликає уповільнення оборотності обігових коштів, а заниження порівняно з реальною необхідністю перешкоджає створенню необхідних накопичень і тим самим спричиняє порушення ритмічності виробничого процесу. Вдосконалення організації виробництва, скорочення тривалості виробничого циклу є вирішальними факторами зменшення обсягу незавершеного виробництва і покращення показників роботи підприємства.

Для правильного визначення фактичної собівартості готової продукції, виконання робіт та послуг доцільно на кінець звітного періоду визначити залишки незавершеного виробництва, тобто кількість незакінченої обробкою продукції в процесі виробництва.

Залишки незавершеного виробництва відображаються на дебеті рахунка № 23 "Виробництво" за формулою, грн.:

НВПк = НВПп + В — СРП,

де НВПк — незавершене виробництво продукції на кінець звітного періоду,

НВПп – незавершене виробництво продукції на початок звітного періоду,

В —. витрати на виробництво продукції у звітному періоді,

СРП — виробнича собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг).

21. Види господарського обліку

Існують три види господарського обліку — оперативний, бухгалтерський, статистичний. Завдяки цьому господарський облік забезпечує всі ланки управління необхідною інформацією, яка використовується в масштабі держави для планування, розробки нормативів, стимулювання, аналізу та контролю. Кожному виду господарського обліку належить відповідне місце і роль у єдиній системі обліку та статистики.

Оскільки бухгалтерський облік як система бере початок від XV ст., усі більш ранні обрахунки мали здебільшого суто оперативний характер, тобто головне місце займав оперативний облік, який був попередником бухгалтерського.

Сучасний оперативний (оперативно-технічний) облік охоплює різноманітні процеси й операції здебільшого виробничо-технічного характеру. Завдяки йому керівництво підприємств отримує необхідні оперативні дані про виконання виробничої програми та замовлень, використання матеріальних, трудових та фінансових ресурсів, реалізацію продукції, формування собівартості, накопичення прибутку і т. п. Особливо важливою є роль оперативного обліку в боротьбі за економію напівфабрикатів, сировини, матеріалів і комплектуючих виробів у процесі виробництва. З огляду на те, що певна частина згаданих цінностей може бути втраченою на операціях технологічного процесу, у легкій, харчовій, машинобудівній та інших видах промисловості треба вести спеціальний журнал оперативного, обліку руху сировини, напівфабрикатів та комплектуючих виробів на всіх операціях. Такий облік запобігає крадіжкам, оскільки журнал оперативного обліку руху сировини показує, на якій операції втрачено цінності і хто винуватець. А тому даними оперативного обліку обов'язково мають користуватися працівники бухгалтерії переважно для контролю та підвищення достовірності бухгалтерського обліку.

Багато важить оперативний облік у забезпеченні контролю за використанням робочого часу, трудових ресурсів, за непродуктивними втратами виробництва, раціональним та ефективним використанням основних засобів, виробничих запасів, дотриманням кошторису загальновиробничих та загальногосподарських витрат, витрат на утримання та експлуатацію машин і устаткування, за формуванням собівартості_й прибутку.

Статистичний облік — це система вивчення й контролю масових суспільних явищ. Для вивчення їх кількісної сторони у нерозривному зв'язку з якісною стороною статистичний облік підприємств будується, головно, на даних бухгалтерського й оперативного обліку, а також на даних первинного обліку, що організовується самостійно. Дані, отримані за допомогою цих видів обліку, обробляються статистичними методами та використовуються для контролю за виконанням показників на мікро- та макрорівні.

22. Облікова політика, її зміст і значення

Термін "облікова політика", визначений Законом України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні", означає сукупність принципів, методів і процедур, що використовується підприємством для складання та подання фінансової звітності. Однак облікова політика визначає також способи організації та ведення бухгалтерського обліку на підприємстві, з урахуванням конкретних умов його діяльності.

Облікову політику можна розглядати, з одного боку, як сукупність прийомів і методів, за допомогою яких здійснюється керівництво бухгалтерським обліком в Україні в особі уповноважених на те законодавчих та виконавчих органів влади, з іншого — як сукупність конкретних методів і способів організації та форм бухгалтерського обліку, прийнятих підприємством на підставі загальних правил і особливостей господарської діяльності.

Підприємство самостійно визначає параметри та напрями облікової політики; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з дотриманням єдиних методологічних засад та з урахуванням особливостей господарської діяльності й наявної технології обробки облікових даних; розробляє систему і форми управлінського обліку, звітності й контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів; затверджує правила документообороту і технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку; може виділяти на окремий баланс філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які зобов'язані вести бухгалтерський облік, з наступним включенням їх показників до фінансової звітності підприємства.

У формуванні облікової політики визначальна роль належить керівнику і головному бухгалтеру. Від їх компетенції та взаємостосунків залежить успішне здійснення (провадження) облікової політики підприємства.

Формуючи облікову політику, необхідно керуватися основними принципами бухгалтерського обліку та фінансової звітності: обачності, повного висвітлення, автономності, послідовності, безперервності, нарахування та відповідності доходів і витрат, превалювання сутності над формою, історичної (фактичної) собівартості, єдиного грошового вимірника та періодичності.

23. Документальне оформлення операцій по надходженню і вибутті запасів

В процесі господарської діяльності бюджетних установ відбувається рух запасів, який включає послідовні операції: надходження, передача в межах установи та витрачання (або реалізація). Зазначені операції відображаються в обліку за допомогою первинних документів, оформлених належним чином.

Запаси надходять до бюджетних установ шляхом:

· безпосереднього одержання від постачальників, від підрозділів установи;

· в порядку гуманітарної допомоги;

· в порядку централізованого постачання;

· через підзвітних осіб.

Основними документами щодо надходження запасів виступають:

· рахунки-фактури;

· прибуткові накладні;

· акти приймання матеріалів тощо.

В цих документах фіксуються наступні відомості:

· від кого надійшли матеріали або продукти харчування;

· найменування;

· сорт;

· кількість (вага);

· ціна;

· сума;

· дата надходження;

· підпис матеріально відповідальної особи, що одержала запаси.

Для отримання матеріальних цінностей зі складу постачальника уповноваженій особі видається довіреність на отримання цінностей.

Матеріальні цінності, що надходять на склад бюджетної установи, перевіряються на відповідність їх асортименту, кількості, зазначених у супровідних документах.

Приймання матеріалів здійснюється комісією з обов’язковою участю матеріально відповідальної особи, представника постачальника або незацікавленої організації.

Обов’язковою умовою при оприбуткуванні запасів є відмітка матеріально відповідальної особи про прийняття матеріалів на відповідальне зберігання (ставиться підпис).

При централізованій поставці, якщо запаси придбані за рахунок коштів спеціального фонду кошторису доходів і видатків, у документах на оприбуткування цінностей ставиться печатка установи.

Якщо матеріали отримують безпосередньо на складі постачальника, то виписується товарно-транспортна накладна на відпущені матеріали. Документи надходять до відділу постачання, де вони реєструються в журналі обліку вантажів, що надійшли, і передаються в бухгалтерію. Бухгалтерія здійснює перевірку документів постачальника і передає їх на склад для контролю при прийнятті вантажу. Але роль бухгалтерії не обмежується перевіркою документів – вона зобов’язана встановити: доцільність тієї чи іншої поставки матеріалів, чи задовольняє поставка потреби установи і чи не призведе вона до утворення понаднормованих запасів.

Якщо при прийнятті матеріалів на склад не виявлено розбіжностей між їх фактичною наявністю і документальною кількістю, матеріали можуть бути оприбутковані без виписки додаткових документів.

Якщо при оприбуткуванні виявлено пошкодження чи втрати матеріалів внаслідок транспортування, бюджетні установи складають комерційний акт, який передається транспортній організації, що виконувала доставку матеріалів.

Порядок документального оформлення відпускання матеріалів залежить від того, які матеріали витрачаються і на які цілі, а також від періодичності їх використання.

Видача матеріалів зі складу здійснюється за документами, затвердженими керівником установи. Для цього потрібні:

· накладна (вимога) – призначена для оформлення надходження запасів на склад та видачі запасів зі складу. Може застосовуватися при переміщенні запасів в установі. Накладна (вимога) виписується в двох примірниках;

· меню-вимога на видачу продуктів харчування – призначена для видачі продуктів харчування зі складу. Меню-вимога складається щодня на підставі даних про кількість людей, що харчуються, та натуральних норм розкладки продуктів харчування. Меню-вимога з підписом осіб про видачу і одержання продуктів харчування передається в бухгалтерію в строки, встановлені графіком документообігу, але не рідше як 5 раз на місяць. Приймаючи меню-вимогу бухгалтерія обов’язково проводить звірку кількості осіб, що харчувались згідно даних меню-вимоги, з фактичною наявністю на певну дату осіб, яким призначене харчування;

· забірна картка – призначена для оформлення матеріальних цінностей, що видаються систематично протягом місяця. Забірна картка виписується на кожного одержувача на декілька найменувань цінностей. Ця картка виписується в двох примірниках, один з яких з розпискою одержувача зберігається на складі, а другий – в одержувача. При щоденному відпуску запасів забірна картка виписується строком на 15 днів, а при періодичному відпуску – строком на місяць. У межах установленого ліміту запаси видаються при пред’явленні одержувачем свого примірника забірної картки. Відпуск запасів понад установлений ліміт здійснюється за накладною (вимогою). Виходячи з планової потреби в запасах та норм витрат, ліміти встановлюються центральним органом виконавчої влади за відомчою підпорядкованістю, а за відсутності таких документів установою самостійно;

· шляховий листок є підставою для списання на видатки автомобільного бензину. Бензин списується по фактичних видатках, але не вище норм, затверджених для окремих марок автомобілів;

· відомість на видачу матеріалів на потреби установи – використовується для видачі господарських матеріалів, матеріалів для навчальної та іншої мети протягом місяця. Записи у відомості робити слід не в хронологічному порядку, а для кожного виду матеріалів – залишати відповідну кількість рядків, щоб наприкінці місяця по кожному виду можна було зробити загальний підсумок;

· роздавальні відомості – при проведенні ремонту;

· акти на списання цінностей – при передачі в експлуатацію МШП вартістю до 10 грн.;

· журнал реєстрації битого посуду, а щомісячно або щоквартально – акт про списання розбитого посуду.

Видаткові документи за складом та призначенням можна об’єднати в дві групи:

· разові відомості – накладна (вимога), меню-вимога, шляховий листок;

· накопичувальні відомості – відомість видачі матеріалів на потреби установи, забірна картка.

24. Форма звіту про фінансові результати, зміст і джерела складання

Зміст і форма Звіту про фінансові результати, а також загальні вимоги до розкриття його статей, визначаються П(С)БО 3 «Звіт про фінансові результати».

Норми П(С)БО стосуються звітів про фінансові результати підприємств, організацій та інших юридичних осіб (надалі — підприємства) всіх форм власності (крім банків і бюджетних установ).

Особливості складання консолідованого Звіту про фінансові результати визначаються П(С)БО 20 «Консолідована фінансова звітність».

Метою складання Звіту про фінансові результати є надання користувачам повної, правдивої і неупередженої інформації про доходи, витрати, прибутки та збитки від діяльності підприємства за звітний період. Для малих підприємств передбачається можливість складання Звіту про фінансові результати за скороченою формою.

Структура Звіту про фінансові результати

Звіт про фінансові результати складається з трьох розділів:

І. Фінансові результати.

II. Елементи операційних витрат.

III. Розрахунок показників прибутковості акцій.

25. Інформаційне забезпечення аудиту капіталу

Завданням інформаційного забезпечення є інформування учасників фінансово-господарського контролю про стан досліджуваних об’єктів, їх функціонування і відповідність нормативно-правовим актам та законодавству в господарському механізмі підприємств. Крім того, інформаційне забезпечення є засобом комунікації працівників контрольних органів.

Інформаційне забезпечення господарського механізму з кожним роком ускладнюється відповідно до зростання обсягів виробництва та прискорення науково-технічного прогресу.

Здійснюючи аудит капіталу, виходять із того, що він формується на основі внесків власників підприємства у вигляді грошових коштів, майна, нематеріальних активів у розмірах, визначених установчими документами. При перевірці Звіту про власний капітал аудитору слід перевірити господарські операції за кожною з його складових, зокрема господарські операції зі статутним, пайовим, додатковим, резервним капіталом, нерозподіленим прибутком, вилученим і неоплаченим капіталом, та їх відображення в регістрах обліку і звітності.

26. Безумовно-позитивний аудиторський висновок (структура та зміст)

Безумовно позитивний висновок — надана інформація дає дійсне і повне уявлення про реальний склад активів і пасивів, господарська діяльність здійснюється відповідно до чинного законодавства, система обліку відповідає законодавчим і нормативним вимогам, фінансова звітність складена на підставі справжніх даних обліку і достовірно відображає фінансовий стан.

Безумовно позитивний висновок складають у разі, коли, на думку аудитора, дотримані такі умови:

— аудитор отримав вичерпну інформацію і пояснення, необхідні для проведення аудиту;

— надана інформація є достатньою для відображення реального стану суб'єкта перевірки;

— є адекватні дані з усіх питань, суттєвих з погляду достовірності та повноти змісту інформації;

— фінансову документацію складено згідно з прийнятою суб'єктом перевірки системою бухгалтерського обліку, яка відповідає існуючим законодавчим і нормативним вимогам;

— звітність ґрунтується на достовірних облікових даних, які не містять суперечностей;

— форма звітності відповідає затвердженій у встановленому порядку.

Безумовно позитивний висновок беззаперечно і чітко виявляє задоволення аудитора станом обліку та звітності у суб'єкта перевірки. Безумовно позитивний висновок складається з використанням формулювань "задовольняє вимогам", "належним чином становить", "дає достовірне й дійсне уявлення", "достовірно відображає", "перебуває у відповідності з", "відповідає". Якщо під час перевірки в аудитора виникли заперечення або сумніви щодо правильності тих чи інших використаних суб'єктами перевірки рішень, але аудитору було подано аргументоване й переконливе обґрунтування цих рішень, то у своєму висновку аудитор не зобов'язаний згадувати ці рішення й така ситуація не змінює безумовності позитивного висновку. Аудитор не може видати безумовно позитивний висновок у випадку виникнення будь-яких з наведених нижче обставин: — невпевненість (аудитор не може сформулювати думку); — незгода (аудитор може сформулювати думку, але вона суперечить даним перевіреної фінансової інформації).

27. Процедури аудиту праці та її оплати

На першому етапі аудиту розрахунків з оплати праці аудитор повинен ознайомитися з формою та системою оплати праці, яку застосовують на даному підприємстві, з’ясувати, чи існує внутрішнє положення про оплату праці працівників та трудова угода; вивчити та ознайомитись з обліковими працівниками, що здійснюють контроль за нарахуванням оплати праці (посада, освіта, досвід роботи, родинні зв’язки тощо); які нормативні документи використовує аудитор на даній ділянці обліку, кому він підпорядкований та хто перевіряє якість його роботи. Для цього аудитор повинен вивчити та оцінити систему внутрішнього контролю, його сильні сторони з метою визначення аудиторської вибірки. Для визначення ефективності системи внутрішнього контролю вивчаються такі фактори:

· коло працівників, що беруть участь у формуванні інформації;

· наявність у них посадових інструкцій та матеріальної відповідальності за виконані роботи;

· наявність технічних засобів формування облікової інформації та здійснення контролю на підприємстві;

· наявність технології контролю.

Система внутрішнього контролю передбачає наявність компетентного персоналу з чітко визначеними правами та обов’язками, дотримання необхідних процедур при здійсненні господарських операцій, наявність контролю за збереженням документації про виконану роботу та нараховану заробітну плату і належну перевірку виконання обов’язків працівниками підприємства.

28. За даними балансу визначити величину функціонуючого капіталу

Аналіз функціонуючого капіталу має велике значення у вивченні життєвого циклу капіталу підприємства, процесів його створення і відтворення. Він дозволяє виявити основні тенденції в зміні майнового і фінансового стану підприємства, визначити тенденції його розвитку. Особливе місце в проведенні аналізу функціонуючого капіталу повинно приділятися вивченню основного й оборотного капіталу підприємства як форми його існування. При проведенні аналізу основного й оборотного капіталу використовується великий обсяг інформації, у якій основну роль грають дані бухгалтерського обліку і звітності. Для згладжування коливань показників за період доцільно використовувати усереднені їхні величини (середні хронологічні).

Цей показник характеризує ту частину власного капіталу підприємства, що є джерелом покриття його поточних активів ( тобто активів, що мають оборотність менш одного року). Це розрахунковий показник, що залежить як від структури активів, так і від структури джерел засобів. Показник має особливо важливе значення для підприємств, що займаються комерційною діяльністю й іншими посередницькими операціями. За інших рівних умов ріст цього показника в динаміці розглядається як позитивна тенденція. Основним і постійним джерелом збільшення власних з засобів є прибуток. Варто розрізняти «оборотні кошти» і «власні оборотні кошти». Перший показник характеризує активи підприємства, другий джерела засобів, а саме частину власного капіталу підприємства, розглянуту як джерело покриття поточних активів. Величина власних оборотних коштів чисельно дорівнює перевищенню поточних активів над поточними зобов'язаннями. Можлива ситуація , коли величина поточних зобов'язань перевищує величину поточних активів. Фінансове положення в цьому випадку розглядається як хитливе; вимагаються негайні заходи для його виправлення.

29. Методика аналізу використання робочого часу

Трудові процеси відрізняються один від одного не лише змістом, а й часом тривалості. Нормування пов'язане з вивченням затрат часу і методів роботи. Тому поряд з дослідженням трудових процесів приділяється увага виміру затрат часу на їх виконання, а також визначенню ефективності використання робочого часу працівників та устаткування. Відомо, що трудовий процес здійснюється людиною з застосуванням машин та обладнання в певних організаційних та санітарно-гігієнічних умовах. Це зумовлює специфічність аналізу трудового процесу, що передує його раціоналізації та нормуванню праці. Такому аналізу підлягають:

а) якість організації та обслуговування робочого місця — технічного рівня устаткування, планування робочого місця, наявність потрібних інструментів та технологічного оснащення, комплексність та своєчасність обслуговування;

б) робота устаткування — ступінь його використання щодо часу, потужності та технологічних можливостей;

в) умови праці — фізичні зусилля та розумове напруження людини, темп роботи, стан мікроклімату, рівень шуму та вібрації, чистота повітря тощо;

г) діяльність людини — прийоми та методи праці, затрати робочого часу на виконання окремих елементів трудового процесу (операцій, переходів, трудових рухів тощо), фізіологічні зміни в організмі.

Використовуються різноманітні методи і технічні засоби проведення досліджень та аналізу трудових процесів. Для одиничного виробництва характерне застосування візуальних спостережень з використанням секундомірів, хронометрів, хронографів та інших приладів. У великосерійному та масовому виробництвах, де дуже часта повторюваність трудових прийомів за короткої їх тривалості, застосовується метод кіно- або телезйомки. Графоаналітичні методи дають змогу дослідити план робочого місця, положення робітника, його маршрут руху, робочу позу, кількість, послідовність та характер трудових рухів, затрачуваний час.

Завершується аналіз трудового процесу висновками щодо його якості, недоліків та їх причин, шляхів усунення, можливостей подальшої раціоналізації.

Залежно від способу проведення й оброблення спостережень розрізняють два основні методи вивчення затрат робочого часу: метод безпосередніх вимірів і метод моментних спостережень.

Метод безпосередніх вимірів полягає в безпосередній реєстрації тривалості затрат часу за елементами операції, що спостерігається. За допомогою методу моментних спостережень у різні проміжки фіксується стан об'єктів, що спостерігаються: працівників, верстатів, машин. При цьому структура затрат часу встановлюється залежно від кількості моментів, коли спостерігалися відповідні стани.

На етапі підготовки до спостереження складають докладний опис роботи устаткування, матеріалів, організації робочого місця, фіксують інформацію про робітника, намічають пункт або маршрут спостереження.

Етап безпосереднього спостереження полягає у фіксації в спостережливому листі всіх без винятку видів затрат і втрат робочого часу з визначенням початку і закінчення кожного елемента операції.

На етапах опрацювання й аналізу даних спостереження визначається фактична тривалість кожного зафіксованого елемента роботи. Дані по елементах групуються і підсумовуються відповідно до прийнятої схеми класифікації затрат робочого часу (основний, допоміжний, відпочинок, утрати з організаційних причин і т. д.). Таким чином складається фактичний баланс робочого часу за зміну.

30. Аналіз забезпеченості підприємства основними засобами

Забезпеченість підприємства основними засобами характеризується показниками фондоозброєності праці та технічної озброєності праці.

Фондоозброєність праці розраховується як відношення середньої вартості основних виробничих засобів основного виду діяльності до кількості робітників у найбільшу зміну або до їх середньоспискової чисельності.

Рівень технічної озброєності праці розраховується як відношення середньої вартості активної частини основних засобів до кількості робітників у найбільш численну зміну або до їх середньоспискової чисельності.

Порівнюючи фактичні показники з планом або з фактичними торішніми показниками, визначають темпи і напрямки зростання цих показників.

Темпи зростання фондоозброєності та технічної озброєності порівнюють із темпами зростання продуктивності праці.

31.Залежність змісту окремих статей балансу від форми власності і галузі господарства

Фінансова збалансованість досягається завдяки складанню й виконанню системи фінансових балансів. Загалом баланс — це система показників, що характеризують яке-не-будь явище шляхом зіставлення чи протиставлення окремих його сторін.

Кожний фінансовий баланс має на меті організацію фінансів у певній сфері фінансових відносин для розв'язання певних завдань. У кожному фінансовому балансі фіксується рух певної частки фінансових ресурсів у відповідному розрізі. Тому вся сукупність фінансових балансів може бути поділена на дві групи — індивідуальні й зведені.

До індивідуальних фінансових балансів належать:

· баланси доходів і витрат підприємств, організацій, установ усіх форм власності;

· баланси доходів і витрат бюджетних установ;

· фінансові баланси окремих фінансових інститутів. Зведені фінансові баланси включають:

· баланс фінансових ресурсів та витрат держави;

· баланси фінансових ресурсів областей, районів, міст;

· державний бюджет, бюджети областей, районів, міст;

· баланси доходів і витрат об'єднань, концернів, асоціацій, міністерств, відомств, державних комітетів;

· баланс грошових доходів і витрат населення;

платіжний баланс.

У свою чергу зведені баланси поділяються на загальнодержавні, територіальні й галузеві. До загальнодержавних належать: баланс фінансових ресурсів і витрат держави; державний бюджет; баланс грошових доходів і витрат населення; платіжний баланс. Ці фінансові баланси відображають фінансові відносини, що виникають між державою, з одного боку, і підприємствами, організаціями та населенням, з другого.

32. Облік розрахунків з фондом страхування на випадок безробіття і від нещасних випадків

Постановою Верховної Ради України від 02.03.2000 № 1533-111 прийнято Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», який набирає чинності з 1 січня 2001 р. Соціальне страхування по безробіттю передбачає матеріальне забезпечення:

— допомога по безробіттю, у тому числі одноразова виплата для організації безробітним підприємницької діяльності;

— допомога при частковому безробіттю (вимушеному тимчасовому скороченню нормальної або встановленої законодавством тривалості робочого часу, перерв в отриманні заробітку або скороченню його розміру у зв'язку з тимчасовим припиненням виробництва без припинення трудових відносин з причин економічного, технологічного, структурного характеру);

— матеріальна допомога в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного;

— матеріальна допомога по безробіттю, одноразова матеріальна допомога безробітному і непрацездатним особам, що знаходяться на його утриманні;

— допомога по працевлаштуванню, у тому числі надання роботодавцю дотації на створення робочих місць;

— допомога на поховання у випадку смерті безробітного або особи, що знаходиться на його утриманні.

Управління страхуванням на випадок безробіття здійснюється Фондом загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Облік розрахунків по внесках на соціальне страхування на випадок безробіття підприємства (платники внесків) ведуть на рахунку 653 «За страхуванням на випадок безробіття». На суму нарахованих внесків у бухгалтерському обліку роблять запис по кредиту рахунка 653 «За страхуванням на випадок безробіття» і дебету рахунків: 23 «Виробництво», 91 «Загальновиробничі витрати», 92 «Адміністративні витрати», 93 «Витрати на збут» та ін. (на суму внесків, визначених до основної і додаткової заробітної плати, нарахованої працівникам);

661 «Розрахунки за заробітною платою» (на суму внесків, утриманих із заробітку працівників).

Перерахування страхових внесків до Фонду соціального страхування на випадок безробіття відображається платниками збору по дебету рахунка 653 «За страхуванням на випадок безробіття» в кореспонденції з кредитом рахунка 31 «Рахунки в банках».

33. Облік та списання загальновиробничих витрат

— витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями тощо); витрати на соціальні заходи і медичне страхування апарату управління цехами, дільницями; витрати на службові відрядження персоналу цехів, дільниць тощо;

— амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення;

— амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення;

— витрати на утримання, експлуатацію і ремонт, страхування, операційну оренду основних, інших необоротних активів загальновиробничого призначення;

— витрати на удосконалення технології і організації виробництва (оплата праці і відрахування на соціальні заходи працівників, зайнятих удосконаленням технології та організації виробництва, покращенням якості продукції, підвищенням її надійності, довговічності, інших експлуатаційних характеристик у виробничому процесі; витрати матеріалів) купівельних комплектуючих виробів і напівфабрикатів, оплата послуг сторонніх організацій тощо);

— витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідвід та інше утримання виробничих приміщень;

— витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загальновиробничого персоналу; відрахування на соціальні заходи, медичне страхування працівників апарату управління виробництвом; витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами й якістю продукції, робіт, послуг);

— витрати на охорону праці, техніку безпеки та охорону навколишнього середовища та ін.

Синтетичний облік зазначених витрат ведеться на збірно-розподільчому рахунку 91 «Загальновиробничі витрати». Аналітичний облік загальновиробничих витрат ведуть по кожному цеху, окремо за прийнятою номенклатурою статей у відомості № 12 (або відповідній машинограмі). Місячні підсумки відомостей переносять до журналу-ордера № 10.

Розподіл загальновиробничих витрат. Загальновиробничі витрати поділяються на постійні і перемінні.

До перемінних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування й управління виробництвом (цехів, дільниць), які змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до змін обсягу діяльності. Такі витрати наприкінці місяця списуються з кредита рахунка 91 «Загальновиробничі витрати» на дебет рахунка 23 «Виробництво».

До постійних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування й управління виробництвом, які залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності. Такі витрати розподіляють між затратами на виробництво і собівартістю реалізованої продукції (робіт, послуг) згідно з методикою, наведеною в додатку до Положення (стандарту) 16. Положення передбачає віднесення до складу витрат звітного періоду постійних накладних загальновиробничих витрат виходячи з нормальної виробничої потужності. Різниця між сумою постійних загальновиробничих витрат і їх сумою, обчисленою з урахуванням нормальної виробничої потужності, підлягає включенню до собівартості реалізованої готової продукції.

Розподілена сума загальновиробничих витрат списується з кредита рахунка 91 «Загальновиробничі витрати» на дебет рахунків:

23 «Виробництво» (в сумі, що відноситься до затрат виробництва),

90 «Собівартість реалізації» (в сумі, що відноситься до собівартості реалізованої продукції}.

Загальновиробничі витрати, списані на рахунок виробництва, розподіляються між окремими об'єктами витрат (видами продукції, що виготовляється, роботами, послугами) пропорційно заробітній платі виробничих робітників або іншому базису, встановленому галузевою інструкцією. Так, на підприємствах хімічної і нафтопереробної промисловості загальновиробничі витрати розподіляються пропорційно сумі прямих затрат по переробці; на підприємствах кольорової металургії) добувної промисловості — пропорційно кількості добутої продукції; на підприємствах енергетики — пропорційно витратам умовного палива тощо.

34. Документальне оформлення та облік касових операцій

Касові операції здійснюються на підставі належним чином оформлених документів, а саме прибуткових і видаткових касових ордерів та інших документів.

Касові ордери – це документи, що засвідчують надходження грошей до каси та їх витрачання за цільовим призначенням.

Оприбуткування готівки в касу здійснюється на підставі прибуткового касового ордера, який підписується головним бухгалтером або уповноваженими на це особами.

При цьому особі, яка здала гроші, після отримання їх касиром, видається квитанція, що підписана головним бухгалтером і касиром.

Готівку в касу з поточних (реєстраційних) рахунків касир отримує за грошовими іменними чеками. Установи, які не перейшли на казначейське обслуговування використання бюджетних і позабюджетних коштів, мають свою чекову книжку, яку отримують у банку і зберігають у касі разом з іншими цінностями. Решті установ грошові чеки виписуються органами державного казначейства на підставі заявки на видачу готівки.

Заявки подаються органам Державного казначейства України у двох примірниках, один з яких після видачі готівки повертається розпоряднику бюджетних коштів із відповідним відбитком штампа казначея, зберігається як обов’язковий документ і є додатком до бухгалтерських реєстрів, що підтверджують обсяг та цільове направлення бюджетних коштів.

Заявки на видачу готівки виписуються розпорядниками бюджетних коштів на осіб, з якими в них укладені договори про повну матеріальну відповідальність і які мають право отримувати і видавати кошти.

При отриманні заробітної плати та прирівнених до неї платежів разом із заявкою на видачу готівки подаються платіжні доручення на перерахування сум прибуткового податку з громадян, сум нарахувань до Фондів соціального страхування України та сум страхових внесків до Пенсійного фонду України, інших податків і обов’язкових платежів, пов’язаних з виплатою заробітної плати та інших соціальних виплат.

У заявках на видачу готівки розпорядники бюджетних коштів відмічають наявність чи відсутність заборгованості зі сплати податків.

На підставі перевіреної заявки органи Державного казначейства України виписують на осіб, вказаних у заявці, грошові чеки на отримання готівки.

На підставі належно оформлених грошових чеків уповноважені особи розпорядників бюджетних коштів отримують готівку з реєстраційних рахунків, відкритих в органах Державного казначейства України. Невикористана готівка повертається уповноваженими особами розпорядників бюджетних коштів безпосередньо на цей самий рахунок за відповідними документами, при заповненні яких обов’язково вказується номер реєстраційного (спеціального реєстраційного) рахунка, на який повинні бути зараховані кошти.

Витрачати кошти, які отримані за грошовим чеком, необхідно лише на цілі, які визначені у грошовому чеку та не суперечать чинному законодавству України.

35. Мета та завдання аудиту операцій фінансового лізингу

Активи, що передані у фінансовий лізинг, лізингодавець (банк) обліковує як виданий кредит, а лізингоотримувач відображає на своєму балансі отримані необоротні активи (предмети лізингу) як актив і як зобов’язання.

Важливо також уже на початковій стадії здійснення лізингової операції визначити залишкову вартість об’єкта фінансового лізингу. Саме за цією вартістю об’єкт виключається з балансу лізингодавця, а недоамортизована частина первісної вартості відображається у складі витрат від реалізації необоротних активів.

Процедура списання з балансу необоротних активів за залишковою вартістю супроводжується бухгалтерськими проведеннями:

Д-т 4309 «Знос нематеріальних активів»;

Д-т 4409 «Знос основних засобів»;

Д-т 7490 «Негативний результат від вибуття нематеріальних активів основних засобів»;

К-т 4300 «Нематеріальні активи»;

К-т 4400 «Основні засоби».

Водночас на балансі лізингодавця фіксується фінансовий дохід, що відповідає бухгалтерському запису:

Д-т 1525 «Фінансовий лізинг (оренда), що наданий іншим
банкам»;

Д-т 2075 «Фінансовий лізинг (оренда), що наданий суб’єктам господарської діяльності»;

К-т 6490 «Позитивний результат від продажу нематеріальних активів та основних засобів».

Певна річ, передаванню необоротних активів у фінансовий лізинг за первісною вартістю відповідає проведення:

Д-т рахунків 1525, 2075;

К-т рахунків 4300, 4400.

Наведені бухгалтерські проведення узагальнюють основне правило обліку об’єктів лізингу на балансі лізингодавця: лізингодавець відображає наданий у фінансовий лізинг об’єкт у розмірі мінімальних лізингових платежів і негарантованої ліквідаційної вартості за вирахуванням фінансового доходу, що підлягає одержанню з визначенням доходу від реалізації необоротних активів.

36. Аудиторські послуги та їх організація

Аудиторські послуги надаються у формі аудиту, експертиз, консультацій із питань обліку, звітності, оподаткування, аналізу фінансово-господарської діяльності та інших видів економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності фізичних та юридичних осіб.

Зарубіжна і вітчизняна практика аудиторства показує, що до аудиторів усе частіше почали надходити замовлення на виконання низки завдань, що виходять за рамки перевірки фінансових звітів. Укладачі стандартів намагалися не відставати від бурхливого зростання попиту на такі послуги, внаслідок чого почали з'являтися численні атестаційні стандарти та стандарти аудиторської і бухгалтерської діяльності. Ці стандарти допомагають вийти з цілого ряду нетипових ситуацій, що виникають у процесі складання аудиторського висновку і під час виконання завдань, безпосередньо не пов'язаних з аудитом, особливо при компіляціях (збиранні й обробці даних).

Майно оцінюється за відповідною вартістю з урахуванням зносу. За такою оцінкою визначають початкову (аукціонну) ціну державного підприємства, розмір статутного капіталу, що створюється під час приватизації, а також визначають ціни майна державного підприємства або окремих об'єктів при переданні його в оренду.

Відновною вартістю основних засобів є їх балансова вартість з урахуванням індексації. Але в оцінці майна не беруться до уваги земля, на якій розміщено підприємство, надра тощо. Оцінювання вартості об'єктів інвентаризації та оренди здійснюють спеціальні комісії. Так, під час приватизації майна державних підприємств — спеціальна державна комісія з приватизації; Слід час приватизації невеликих державних підприємств — комісія, створена керівником даного підприємства і затверджена державним органом приватизації, причому головою комісії призначають керівник а підприємства; при фонді державного майна працює комісія, створена орендодавцем.

Основним завданням аудиту є перевірка дотримання законодавства та нормативно-правових актів з питань фінансово-господарської діяльності спільних підприємств з урахуванням особливостей їхньої роботи. Відповідно до Закону України "Про аудиторську діяльність" спільні підприємства підлягають обов'язковому аудиту не рідше ніж раз на рік.

Аудитори з'ясовують, чи визначають установчі документи спільного підприємства порядок амортизаційних відрахувань, покриття збитків, поповнення статутного капіталу, розподілу прибутків, порядок створення і використання різних видів власного капіталу. Тому аудитору слід вивчити статут, договір, протоколи засідання правління спільного підприємства, виписки банку, документи, регістри бухгалтерського фінансового обліку, Головну книгу, баланс тощо. Особливу увагу слід приділяти правильності проставлення кореспондентських рахунків (бухгалтерських проводок) щодо внесків у статутний капітал.

37. Процедури аудиту розрахунків з постачальниками

Аудит розрахунків з постачальниками і покупцями дає інформацію про вірогідність даних бухгалтерського обліку про наявність дебіторської і кредиторської заборгованості, її стан і терміни утворення. При підготовці і плануванні аудиторської перевірки аудитор визначає мету й основні задачі перевірки. Після чого повинна бути складена досить докладна програма перевірки розрахунків з урахуванням поставлених завдань. Програма перевірки повинна дозволити аудитору при наявності порушень виявити їх усі. У ході перевірки також рекомендується проводити оцінку організації внутрішнього контролю за організацією обліку. Одним з найбільш розповсюджених способів перевірки розрахунків з постачальниками і покупцями є інвентаризація розрахункових операцій. Інвентаризація розрахунків полягає у виявленні по відповідних документах залишків і ретельній перевірці обґрунтованості сум, що облыковуються на рахунках. З огляду на, те що самы підприємства в більшості випадків проводять інвентаризацію розрахунків з низькою якістю (або взагалі не проводять), аудитор повинний встановити терміни виникнення заборгованості по рахунках дебіторів і кредиторів, її реальність і осіб, винних у пропуску термінів погашення. У разі потреби потрібно провести звірки розрахунків з дебіторами і кредиторами зі складанням актів звірок. Для цієї роботи можна залучити і співробітників бухгалтерії підприємства, що перевіряється. При плануванні та здійсненні аудиторських процедур, оцінці отриманих матеріалів і представленні результатів перевірки розрахунків з постачальниками аудитор повинен враховувати, що невиконання клієнтом вимог законодавчих та нормативно-правових актів України може стати причиною перекручення фінансової звітності підприємства й істотно вплинути на фінансові результати діяльності клієнта. Важливим етапом на шляху успішного проведення аудиторської перевірки стану розрахунків з постачальниками та підготовки достовірного висновку про стан його господарства та фінансів є перевірка наявності та аналіз формування облікової політики підприємства, а саме моменти, що стосуються обліку дебіторської та кредиторської заборгованості. Результати аудиту системних питань мають ключове значення для формування уявлення аудитора про бухгалтерську звітність. Данні, що отримуються при аудиті цього розділу, кореспондують з іншими сегментами аудиту. Аудиторові необхідно досягнути такої обізнаності про системи обліку та внутрішнього контролю розрахунків з постачальниками, яка дозволить йому спланувати аудит і розробити ефективний підхід до його проведення. Аудитору слід використовувати професійні знання для оцінки ризику аудиту і підготовки аудиторських процедур, необхідних для зменшення ризику для сприятливого рівня. Аудитор повинен планувати свою роботу так, щоб мати можливість ефективно провести аудиторську перевірку.

При проведенні перевірки розрахунків з постачальниками аудитор повинен приділяти увагу контролю рахунків, при якому перевіряється характер сальдо та його очевидність; логіка кореспонденції рахунків; критична кореспонденція рахунків; ув’язка рахунків між собою. Для цього аудиторові, по-перше, треба виявити типову кореспонденцію рахунків. По результатам аудиту розрахунків з постачальниками у аудитора складається певне уявлення про достовірність бухгалтерської звітності.

38.3а даними балансу визначити коефіцієнт стійкості економічного зростання

Коефіцієнти стійкості економічного зростання показують, якими в середньому темпами може підприємство розвиватися в подальшому, а також при зміні співвідношень, що склалися між різними джерелами фінансування, фондовіддачею, рентабельністю виробництва, дивідендною політикою.

Для аналізу стійкості економічного зростання рекомендується використовувати показник темпу зростання власного капіталу, що визначається як відношення отриманого чистого прибутку до величини власного капіталу. Саме цей показник можна вважати основним з наступних причин. Як відомо, збільшення масштабів діяльності підприємства пов’язано з фінансуванням зростання його майна. Це зростання може досягатися як за рахунок власних, так і за рахунок позикових коштів. Але це зростання позикових коштів без адекватного зростання власного капіталу призводить до зниження фінансової стійкості, а, відповідно, і до припинення фінансування. Можливості для фінансування за допомогою додаткових емісій не безмежні. Крім того, додаткові емісії можуть призвести до втрати контролю над підприємством. Таким чином, зростання власного капіталу за рахунок нерозподіленого прибутку є найбільш надійним джерелом забезпечення економічного розвитку. Крім того, зростання цього показника відображає інтереси контрагентів (свідчить про зростання фінансової стійкості та кредитоспроможності) та власників, для яких він поряд з коефіцієнтом дивідендних виплат відображає зростання їх доходів. Зростання цього показника залежить від ряду факторів, які були розглянуті раніше: реінвестування прибутку, рентабельності продаж, оборотності власних оборотних засобів, забезпеченості власними оборотними засобами, коефіцієнта покриття, співвідношення позикового та власного капіталу. Вплив цих факторів можна дослідити при аналізі наступної моделі стійкого зростання:

ТР = (РіП / ЧП) х (ЧП / ОП) х (ОП / ВО) х (ВО / ОЗ) х (ОЗ / КЗ) х (КЗ / ВК),

де ТР – темп зростання власного капіталу;

Ріп – реінвестований прибуток, ф. 2 (ряд. 220 – ф. 4 ряд. 140)

ЧП – чистий прибуток, ф. 2 ряд. 220;

ОП – обсяг продаж, ф. 2 ряд. 035;

ВО – власні оборотні засоби, ф. 1 (ряд. 260 – ряд. 620)

ОЗ – оборотні засоби, ф. 1 (ряд. 260)

КЗ – короткострокова заборгованість, ф. 1 (ряд. 620)

ВК – власний капітал, ф. 1 (ряд. 380)

39. 3а даними балансу визначити коефіцієнт стійкості

Оцінка фінансової стійкості підприємства має на меті об’єктивний аналіз величини та структури активів і пасивів підприємства і визначення на цій основі рівня його фінансової стабільності й незалежності, а також відповідності фінансово-господарської діяльності підприємства цілям його статутної діяльності.

Відповідно до показника забезпечення запасів і витрат власними та позиченими коштами можна назвати такі типи фінансової сталості підприємства:

абсолютна фінансова стійкість (трапляється на практиці дуже рідко) — коли власні оборотні кошти забезпечують запаси і витрати;

нормально сталий фінансовий стан — коли запаси і витрати забезпечуються сумою власних оборотних коштів та довгостроковими позиковими джерелами;

нестійкий фінансовий стан — коли запаси і витрати забезпечуються за рахунок власних оборотних коштів, довгострокових позикових джерел та короткострокових кредитів і позик, тобто за рахунок усіх основних джерел формування запасів і витрат;

кризовий фінансовий стан — коли запаси і витрати не забезпечуються джерелами їх формування, і підприємство на межі банкрутства.

40. Аналіз кредиторської заборгованості

Передовсім треба перевірити достовірність інформації щодо видів і строків кредиторської заборгованості. Для цього користуються прямим підтвердженням контрагентів, вивченням контрактів і договорів, особистими бесідами з працівниками, які мають інформацію про борги і зобов'язання підприємства.

У процесі аналізу необхідно дати оцінку умов заборгованості, звернути увагу на строки, обмеження використання ресурсів, можливості залучення додаткових джерел фінансування.

Аналіз власне кредиторської заборгованості починається з вивчення складу і структури кредиторської заборгованості за даними форми № 1 "Баланс".

Для цього розраховують питому вагу кожного виду кредиторської заборгованості в загальній сумі. Такі показники розраховуються за звітом і за планом, а порівнюючи їх, визначають відхилення в структурі кредиторської заборгованості, установлюють причини змін її окремих складових і розробляють заходи для регулювання заборгованості, особливо тих її складових, які негативно впливають на діяльність підприємства.

Як правило, основною причиною змін структури кредиторської заборгованості є взаємні неплатежі. Це може підтвердити порівняльний аналіз кредиторської та дебіторської заборгованості.

Деталізація аналізу кредиторської заборгованості може проводитись з використанням запропонованої вище методики аналізу дебіторської заборгованості.

Оборотність кредиторської заборгованості розраховується за тією самою формулою, що й дебіторської, з тією лише різницею, що в знаменнику відображають суму обороту для закупівлі сировини, матеріалів тощо.

Аналіз стану дебіторської та кредиторської на кінець звітного періоду заборгованості передбачає також її порівняльний аналіз.

Результатом такого аналізу може бути виявлення:

а) збільшення або зменшення дебіторської заборгованості;

б) збільшення або зменшення кредиторської заборгованості.

Як збільшення, так і зменшення дебіторської і кредиторської заборгованості можуть призвести до негативних наслідків для фінансового стану підприємства.

41. Зміни в балансі під впливом господарських операцій

Залежно від характеру цього впливу господарські операції поділяються на 4 типи.

Для їх розгляду використаємо такі умовні позначення:

А — актив балансу,

П — пасив балансу,

Z — загальна сума змін.

І тип.

Приклад: на поточний рахунок надійшли гроші від дебітора в сумі 10 000 грн.

Результат: сума коштів на поточному рахунку збільшилася на 10 000 грн; дебіторська заборгованість зменшилась на 10 000 грн.

А+ Z – Z = П.

Зміни відбуваються лише в структурі активу балансу (одна стаття збільшується, друга — зменшується), загальна сума активу залишається без змін.

ІІ тип.

Приклад: через відсутність вільних коштів зобов’язання перед постачальником за отримані товари (кредиторська заборгованість) в сумі 50 000 грн була оплачена за рахунок кредиту банку.

Результат: поточні зобов’язання перед банком збільшилися на 50 000 грн; кредиторська заборгованість перед постачальником зменшилась на 50 000 грн.

А = П + Z – Z.

Зміни відбуваються лише в структурі пасиву балансу (одна стаття збільшується, друга — зменшується), загальна сума пасиву залишається без змін.

ІІІ тип.

Приклад: підприємство придбало основні засоби — автомобіль на суму 20 000 грн, але гроші за нього ще не сплатило.

Результат: основні засоби збільшилися на 20 000 грн; заборгованість перед продавцем автомобіля збільшилася на 20 000 грн. На цю ж суму збільшилась і валюта балансу.

А + Z = П + Z.

Відбулося збільшення статей активу і пасиву балансу.

ІV тип.

Приклад: з поточного рахунка у банку погашена заборгованість перед бюджетом з податку на прибуток в сумі 1000 грн.

Результат: грошові кошти на поточному рахунку зменшилися на 1000 грн, заборгованість перед бюджетом зменшилася на 1000 грн. На цю ж суму зменшилась і валюта балансу.

А – Z = П – Z.

Відбулося зменшення статей активу і пасиву балансу.

Висновок:

кожна операція змінює не менше ніж дві статті балансу;

при будь-якому типі операцій рівність загального підсумку активу та пасиву не порушується.

Згідно з П(С)БО 2: «Зобов’язання — заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої, як очікується, приведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди».

Це означає, що підприємство має обов’язок щодо оплати раніше отриманого активу або невідмовну угоду щодо його придбання.

Зобов’язання відображаються у балансі, якщо:

його оцінка може бути достовірно визначена. Наприклад, сума зобов’язань за отримані товари однозначно визначена в контракті та документах, за якими здійснювалося надходження товарів;

існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення. Наприклад, рішення про придбання активу у майбутньому не приводить до виникнення зобов’язання. Обов’язки можна розглядати як зобов’язання лише тоді, коли вони мають бути виконані неминуче та мають визначений термін виконання. Погашення зобов’язання, як правило, викликає зменшення ресурсів підприємства. Наприклад, оплата отриманих товарів викликає відтік грошових коштів.

42. Визнання основних засобів та значення їх обліку

Основні засоби підприємств складають основу їх матеріально-технічної бази, зріст і вдосконалення яких є важливою умовою підвищення якості і конкурентоспроможності продукції.

Облік основних засобів здійснюється централізовано в розрізі окремих об'єктів і класифікаційних груп.

До основних засобів відносяться: будівлі, споруди, устаткування, обчислювальна техніка, прилади, транспортні засоби, інструменти, інвентар і інші засоби праці, вартість яких поступово зменшується у зв'язку із зносом; сільськогосподарські машини і знаряддя, робоча і продуктивна худоба, будівельний механізований інструмент і бібліотечні фонди — незалежно від вартості; капітальні вкладення в багаторічні насадження, на поліпшення земель (меліоративні, осушні, іригаційні і інші роботи) і в орендовані будівлі, споруди, устаткування і інші об'єкти, що відносяться до основних засобів.

В залежності від характеру стану основних засобів, часу оцінки розрізняють наступні види вартості основних засобів у відповідності до П(С)БУ 7 “Основні засоби ” :

— первісна;

— переоцінена (відновлювальна);

— ліквідаційна;

— справедлива;

— вартість, яка амортизується;

— залишкова.

Первісна вартість — історична (фактична) собівартість необоротних активів у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших активів, сплачених (переданих), витрачених для придбання (створення) необоротних активів [2,с.184].

Переоцінена вартість — вартість необоротних активів після їх переоцінки.

Залишкова вартість — різниця між первісною (переоціненою) вартістю і сумою зносу основних засобів.

Справедлива вартість — ринкова вартість, яка встановлена шляхом експертної оцінки, яку, як правило, визначають професійні оцінювачі.

Вартість, яка амортизується, — первісна або переоцінена вартість необоротних активів за вирахуванням їх ліквідаційної вартості.

Ліквідаційна вартість — сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) необоротних активів після закінчення строку їх корисного використання (експлуатації), за вирахуванням витрат, пов'язаних з продажем (ліквідацією).

Залишкова вартість основних засобів, поряд із первісною, знаходить своє відображення у балансі підприємства. Натомість у валюту (підсумок) балансу включається лише їх залишкова вартість. Залишкова вартість об'єктів постійно зменшується внаслідок їх зносу.

43.Облік дебіторської заборгованості та резерву сумнівних боргів

Дебіторська заборгованість — це сума заборгованості дебіторів підприємству, яка виникає на певну дату. Як і інші активи, вона визнається активом, якщо існує ймовірність отримання підприємством майбутніх економічних вигод та може бути достовірно визначена її сума. Згідно з вимогами П(С)БО 10 "Дебіторська заборгованість" та П(С)БО 1, 2, 3, 14, 19, 21 дебіторська заборгованість має власну структуру і може класифікуватися за різними критеріями. Для підприємств більш суттєвими є питання обліку поточної дебіторської заборгованості, оскільки не кожне підприємство здійснює операції з довгостроковими зобов'язаннями.

Поточна дебіторська заборгованість в діяльності комунального підприємства — це сума реалізованих послуг в кредит, тобто з відстроченням платежу. Дебіторська заборгованість споживачів комунальних послуг — фізичних та юридичних осіб за надані (реалізовані) послуги визнається одночасно з визнанням доходів від реалізації послуг. Основними критеріями її відмінності від довгострокової заборгованості є те, що вона виникає в ході нормального операційного циклу та строк її погашення не більше 12 місяців з дати балансу.

Дебіторська заборгованість не сплачена в строк, тобто прострочена включає:

• сумнівну дебіторську заборгованість;

• безнадійну дебіторську заборгованість.

Сумнівний борг — поточна дебіторська заборгованість за роботи, послуги, щодо якої існує невпевненість її погашення боржником.

Безнадійна дебіторська заборгованість — поточна дебіторська заборгованість, щодо якої існує впевненість про її неповернення боржником або за якою минув строк позивної давності.

Для бухгалтерського обліку поточної дебіторської заборгованості на підприємствах комунальної галузі застосовується рахунок 361 "Розрахунки з вітчизняними покупцями", тобто споживачами послуг, який в залежності від особливостей діяльності підприємства може мати декілька субрахунків третього порядку. Наприклад, субрахунок 3611 "Розрахунки з підприємствами і організаціями", 3612 "Розрахунки з населенням", 3613 "Розрахунки з бюджетними установами" тощо. Аналітичний облік розрахунків з споживачами послуг ведеться абонентськими відділами підприємств по кожному абоненту за кожним пред'явленим до сплати рахунком.

В балансі підприємства поточна дебіторська заборгованість відображається в двох облікових оцінках: первісній (рядок 161) та чистій реалізаційній вартості дебіторської заборгованості за роботи, послуги (рядок 160). Остання визначається як різниця між первісною вартістю дебіторської заборгованості та резервом сумнівних боргів.

44. Облік депонованої заробітної плати

Відповідно до п. 1.2 Положення НБУ № 637 депонована заробітна плата — це готівкові кошти, отримані підприємствами (підприємцями) для виплат, пов’язаних з оплатою праці, і не виплачені у встановлений строк окремим фізичним особам. Розглянемо, як оформляється в касі підприємства і враховується в бухгалтерському і податковому обліку депонована заробітна плата.

При відображенні депонованих сум в бухобліку, відповідно до вимог Інструкції № 291, необхідно використовувати субрахунок 662 «Розрахунки з депонентами» рахунку 66 «Розрахунки за виплатами працівникам». По кредиту 662 субрахунку в кореспонденції з дебетом субрахунку 661 «Розрахунки за зарплатою» відображається заборгованість підприємства за виплатами працівникам зарплати. Але тільки у випадку одержання підприємством готівкових коштів (у вигляді виручки, з банку) для виплати зарплати через касу і неотримання їх працівниками. У наступній публікації ми розглянемо конкретний приклад, а також питання, пов’язані з веденням податкового обліку при здійсненні депонування зарплати на підприємстві.

45. Мета та завдання внутрішнього аудиту

В сучасних умовах розвитку ринкових відносин функцією незалежного аудиторського контролю є сприяння встановленню економічних зв'язків між виробничими підприємствами і торгівлею, розвитку маркетингу.

Ринкові відносини, конкурентність у господарюванні у високо розвинутих країнах зумовили виникнення внутрішнього аудиту, організованого власниками концернів, корпорацій.

Внутрішній аудит вирішує для клієнта такі завдання: — вивчає систему контролю за активами;

— перевіряє відповідність діючого контролю політиці підприємства;

— аналізує ситуації ризику і запобігання від банкрутства;

— використовує ноу-хау для збільшення прибутку і ефективності нової технології та вживає інші заходи, що сприяють розвитку підприємства у фінансовому бізнесі.

46. Аудиторські докази в аудиті розрахунків з покупцями та замовниками

При збиранні аудиторських доказів в аудиті розрахунків з покупцями та замовниками починають з інвентаризації.

При інвентаризації дебіторської заборгованості інвентаризаційна комісія на підставі бухгалтерських документів перевіряє залишки сум, які знаходяться на відповідних рахунках. Потім визначається строк сплати заборгованості по рахунках дебіторів і встановлюються особи, винні у недотриманні платіжної дисципліни і невиконання строків позовної давності.

Для перевірки розрахунків з покупцями, замовниками та іншими дебіторами аудитор звертається до клієнта з проханням надати йому повноваження одержати виписки з особових рахунків підприємств-дебіторів. Бухгалтерія підприємства зобов'язана перевірити одержані виписки, підтвердити суму заборгованості та повідомити свої мотивовані заперечення.

Таким чином, в результаті взаємної перевірки заборгованості на рахунках не можуть залишатися неузгоджені суми.

При аудиті розрахункових операцій проводять порівняння залишку заборгованості, яка обліковується на балансі на початок періоду, що підлягає аудиту, з кожного виду розрахунків, із залишком в облікових регістрах і з актами взаємозвірки розрахунків з постачальниками і підрядниками.

Таку перевірку потрібно проводити за кожним рахунком і місяцем послідовно, тобто кожен запис аналітичного рахунку кожної суми того чи іншого виду розрахунків потрібно звірити з документами, а також із записами в Головній книзі по відповідних кореспондуючих рахунках.

Також слід перевірити правильність підрахунків по дебету і кредиту облікового регістру за відповідними видами розрахунків і виведення залишку на перше число наступного місяця. Підсумки оборотів та виведені залишки з кожного виду рахунків звіряють з підсумками регістрів аналітичного і синтетичного обліку.

47. Процедури аудиту доходів операційної діяльності

Аудит операційних доходів є складовою в загальному аудиті фінансової звітності підприємства, тому ми вважаємо за доцільне перш за все розглянути загальне процедуру аудиту фінансової звітності, а потім перейти конкретно аудиту інших операційних доходів.

Однією з найважливіших аудиторських процедур є оцінювання балансового прибутку, величина якого суттєво залежить від правильності обчислення належних платежів (податок на додану вартість, акцизний збір, інші вирахування з доходу).

Для перевірки фактичного виторгу — виручки (доходу) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) — аудитор використовує первинні документи на відпуск готової продукції зі складу, облікові регістри, банківські виписки про рух грошових коштів на рахунку в банку, прибуткові касові ордери на приход готівки у касу підприємства, платіжні доручення на оплату відвантаженої продукції, перепустки на вивіз готової продукції з території підприємства.

Детальній перевірці підлягають доходи і видатки.

Щоб визначити валовий прибуток (збиток), необхідно від чистого доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) відняти суму собівартості реалізованої продукції.

Відтак для визначення фінансового результату від операційної діяльності (прибутку чи збитку) необхідно від валового прибутку відрахувати адміністративні витрати, витрати на збут, інші операційні витрати і додати до одержаної суми інші операційні доходи.

Потім слід встановити правильність вирахування фінансового результату від звичайної діяльності до оподаткування. Для цього необхідно до фінансового результату від операційної діяльності долучити дохід від участі в капіталі (отриманий від інвестицій в асоційовані, дочірні або спільні підприємства), інші фінансові доходи (дивіденди, відсотки та інші доходи, отримані від фінансових інвестицій), інші доходи (дохід від реалізації фінансових інвестицій, необоротних активів і майнових комплексів, дохід від неопераційних курсових різниць), і відняти фінансові витрати (витрати на проценти та інші витрати підприємства, пов'язані із залученням позикового капіталу), втрати від участі в капіталі (збиток, спричинений інвестиціями в асоційовані, дочірні або спільні підприємства), інші витрати (собівартість реалізації фінансових інвестицій, необоротних активів, майнових комплексів, втрати від неопераційних курсових різниць, втрати від уцінки фінансових інвестицій та необоротних активів).

Фінансовий результат від звичайної діяльності (прибуток, збиток) встановлюється шляхом відрахування від фінансового результату від звичайної діяльності до оподаткування податку на прибуток від звичайної діяльності.

І, нарешті, слід перевірити правильність визначення чистого прибутку (збитку). Для цього необхідно від фінансового результату від звичайної діяльності відрахувати надзвичайні витрати (невідшкодовані збитки від надзвичайних подій — стихійного лиха, пожеж, техногенних аварій), податок із надзвичайного прибутку, і додати суму надзвичайних доходів. Таким чином, чистий прибуток (збиток) розраховується як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від звичайної діяльності та надзвичайного прибутку, надзвичайного збитку та податків із надзвичайного прибутку.

Ретельній перевірці підлягають первинні документи, що характеризують збитки від списання боргів через нестачі й крадіжки, через неплатоспроможність боржників, підставою для чого є рішення судів про неспроможність відповідача.

48. За даними балансу визначити коефіцієнт маневреності власного капіталу

Коефіцієнт маневреності власного капіталу показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто яку вкладено в оборотні кошти, а яку капіталізовано.

Коефіцієнт маневреності показує, яка частина власних коштів підприємства знаходиться в мобільній формі, яка дозволяє відносно вільно маневрувати цими коштами. Забезпечення власних поточних активів власним капіталом є гарантією стійкості фінансового стану при нестійкій кредитній політиці. Високі значення коефіцієнту маневрування позитивно характеризує фінансовий стан.

Рівень коефіцієнту маневрування залежить від характеру діяльності підприємства : в фондомістких виробництвах його нормальний рівень повинен бути нижче, ніж в матеріаломістких (оскільки в фондомістких значна частина власних коштів є джерелом покриття основних виробничих фондів). З фінансової точки зору чим вище коефіцієнт маневрування, тим кращий фінансовий стан.

49. Аналіз ділової активності (основні показники)

Аналіз ділової активності дозволяє проаналізувати ефективність основної діяльності підприємства, що характеризується швидкістю обертання фінансових ресурсів підприємства. Аналіз здійснюється за допомогою коефіцієнтів оборотності.

Аналіз ділової активності підприємства здійснюється шляхом розрахунку таких основних показників (коефіцієнтів):

·коефіцієнта оборотності активів;

·коефіцієнта оборотності дебіторської заборгованості;

·коефіцієнта оборотності кредиторської заборгованості;

·тривалості обертів дебіторської та кредиторської заборгованостей;

·коефіцієнта оборотності матеріальних запасів;

·коефіцієнта оборотності основних засобів (фондовіддачі);

·періоду обороту чистого робочого капіталу;

·коефіцієнта оборотності власного капіталу.

реалізації продукції (робіт, послуг) до середньої величини підсумку балансу підприємства і характеризує ефективність використання підприємством усіх наявних ресурсів, незалежно від джерел їхнього залучення.

Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості розраховується як відношення чистої виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) до середньорічної величини дебіторської заборгованості і показує швидкість обертання дебіторської заборгованості підприємства за період, що аналізується, розширення або зниження комерційного кредиту, що надається підприємством.

Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості розраховується як відношення чистої виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) до середньорічної величини кредиторської заборгованості і показує швидкість обертання кредиторської заборгованості підприємства за період, що аналізується, розширення або зниження комерційного кредиту, що надається підприємству.

Строк погашення дебіторської та кредиторської заборгованостей розраховується як відношення тривалості звітного періоду до коефіцієнта оборотності дебіторської або кредиторської заборгованості і показує середній період погашення дебіторської або кредиторської заборгованостей підприємства.

Коефіцієнт оборотності матеріальних запасів розраховується як відношення собівартості реалізованої продукції до середньорічної вартості матеріальних запасів і характеризує швидкість реалізації товарно-матеріальних запасів підприємства.

Тривалість операційного циклу визначається як сума періоду обороту дебіторської заборгованості (в днях) і періоду обороту виробничих запасів (в днях).

Тривалість фінансового циклу визначається як тривалість операційного циклу мінус період обороту кредиторської заборгованості.

Коефіцієнт оборотності основних засобів (фондовіддача) розраховується як відношення чистої виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) до середньорічної вартості основних засобів. Він показує ефективність використання основних засобів підприємства.

Період обороту чистого робочого капіталу – розраховується як відношення кількості днів у році до коеефіцієнту оборотності чистого робочого капіталу. Коефіцієнт оборотності чистого робочого капіталу дорівнює відношенню чистого доходу від реалізації до розміру чистого робочого капіталу середнього за період.

Коефіцієнт оборотності власного капіталу розраховується як відношення чистої виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) до середньорічної величини власного капіталу підприємства і показує ефективність використання власного капіталу підприємства.

50. Аналіз адміністративних витрат

На рахунку 92 “Адміністративні витрати” відображають і накопичують протягом року витрати, пов’язані з управлінням та обслуговуванням підприємства. Витрати на управління та обслуговування підприємства (загальногосподарські витрати), на відміну від попереднього порядку, не розподіляються між реалізованою та нереалізованою продукцією, а списуються щомісяця або в кінці року на фінансові результати основної діяльності в загальній сумі наростаючим підсумком з початку року з кредиту рахунку 92 на дебет субрахунку 791 “Результати основної діяльності”.

Раціональна організація аналітичного обліку витрат взагалі та аналітичний облік адміністративних витрат зокрема мають важливе значення для визначення їх рівня, контролю й аналізу, а також об’єктивного визначення фінансових результатів діяльності підприємства.

Організація і порядок ведення аналітичного обліку витрат підприємства розглядається на прикладі аналітичного обліку до рахунку 92 “Адміністративні витрати” (табл. 10). Аналітичний облік до синтетичних рахунків 23, 91, 93, 94 та інших рахунків витрат доцільно вести аналогічно як до рахунку 92 “Адміністративні витрати”, враховуючи, що витрати на виробництво продукції (робіт, послуг) та загальновиробничі витрати списуються на виробничу собівартість продукції (робіт, послуг) щомісячно.

До видання галузевих методичних рекомендацій з обліку затрат і калькулювання собівартості готової продукції (робіт, послуг) згідно з пунктом 18 ПСБО 16 “Витрати” рекомендується вести аналітичний облік адміністративних витрат за наступною номенклатурою статей:

– за дебетом:

1. Загальні корпоративні витрати (організаційні витрати, витрати на проведення річних зборів, представницькі витрати тощо).

2. Витрати на службові відрядження і утримання апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу.

3. Витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського використання (операційна оренда, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона).

4. Винагороди за професійні послуги (юридичні, аудиторські, з оцінки майна тощо).

5. Витрати на зв’язок (поштові, телеграфні, телефонні, телекс, факс тощо).

6. Амортизація нематеріальних активів загальногосподар-ського використання.

7. Витрати на врегулювання спорів у судових органах.

8. Податки, збори та інші передбачені законодавством обов’язкові платежі (крім податків, зборів та обов’язкових платежів, що включаються до виробничої собівартості продукції, робіт, послуг).

9. Плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків.

10. Інші витрати загальногосподарського призначення.

– за кредитом:

1. Списання сальдо адміністративних витрат на фінансові результати.

51. Необхідна умова балансу і чим вона обґрунтовується

Для аналізу ліквідності балансу статті вихідного балансу розподіляють і порівнюють за групами.

1. Найліквідніші активи (кошти і поточні фінансові інвестиції) мають дорівнювати кредиторській заборгованості (тобто найтерміновішим зобов'язанням) або перевищувати її; терміни — приблизно до 3 місяців.

2. Швидкореалізовувані активи (дебіторська заборгованість та інші оборотні активи) мають дорівнювати або перевищувати короткострокові пасиви; терміни — 3-6 місяців.

3. Повільно реалізовувані активи (запаси) мають дорівнювати або перевищувати довгострокові зобов'язання (кредити та інші зобов'язання).

4. Важкореалізовувані активи (нематеріальні активи, незавершене будівництво, основні засоби, довгострокові фінансові інвестиції та інші необоротні активи) мають дорівнювати джерелам власних коштів або перевищувати їх (вони взагалі вважаються безстроковими, бо не мають терміну погашення).

У разі виконання зазначених умов баланс вважається абсолютно ліквідним. Якщо одна або кілька умов порушуються, ліквідність відрізняється від абсолютної. При цьому брак коштів за однією групою активів компенсується їх надлишком в іншій групі лише за вартістю, оскільки в реальній платіжній ситуації менш ліквідні активи не можуть замінити більш ліквідні.

52. Облік реалізації основних засобів

Згідно з чинним законодавством підприємства мають право продавати зайві основні засоби, безоплатно передавати іншим підприємствам, установам, організаціям, а також ліквідовувати їх, якщо вони фізично або морально застаріли і ремонт їх неможливий або економічно недоцільний (а також внаслідок аварії, пожежі, стихійного лиха).

Вибуття основних засобів з підприємства оформляється актом на списання основних засобів (ф. № 03-3), у якому вказується причина вибуття, первинна вартість об'єкта, що вибуває, сума нарахованого зносу, залишкова вартість, витрати, пов'язані з вибуттям (реалізацією, ліквідацією), а також сума одержаного доходу. На підставі оформлених актів роблять відповідні записи в бухгалтерському обліку.

Під час реалізації може виникати різниця між балансовою вартістю і ціною реалізації основних засобів.

У випадку перевищення виручки над балансовою вартістю об'єкта сума перевищення зараховується на кредит рахунку № 6490 «Позитивний результат від продажу основних засобів», а при перевищенні балансової вартості над виручкою різниця відноситься на дебет рахунку № 7490 «Негативний результат від продажу основних засобів». Розглянемо це на прикладах.

1. Випадок перевищення виручки від реалізації над балансовою вартістю об'єктів. На реалізацію автомобіля за 15 000 грн. при його первісній вартості 10 000 грн. і зношенні 2 000 грн. складають бухгалтерські проводки:

а) на списання зношення автомобіля, що підлягає реалізації:

Д-т рахунку

№ 4409 «Знос операційних основних засобів» 2000 грн.

К-т рахунку

№ 1100 «Операційні основні засоби» 2000 грн.

б) виходячи з залишкової (балансової) вартості об'єкта основних засобів (10 000 — 2000 = 8000 грн.) і ціни реалізації дебітора-покупця (15 000 грн.), визначається сума перевищення реалізації і відображається за кредитом рахунку № 6490 «Позитивний результат від продажу основних засобів»:

Д-т рахунку

№ 3519 «Інша дебіторська заборгованість за господарською діяльністю банку» 15 000 грн.

К-т рахунків:

№ 1100 «Операційні основні засоби» 8000 грн.

№ 6490 «Позитивний результат від продажу основних засобів» 7000 грн.

в) на надходження грошей від дебітора-покупця:

Д-т рахунку

№ 1200 «Коррахунок у Національному банку України» 15 000 грн.

К-т рахунку

№ 3519 «Інша дебіторська заборгованість за господарською діяльністю банку» 15 000 грн.

При перевищенні балансової вартості над виручкою від реалізації об'єкта різниця відноситься на рахунок № 7490 такою бухгалтерською проводкою:

Д-т рахунків:

№ 1200 «Коррахунок у Національному банку України» 10 000 грн.

№ 4409 «Знос операційних основних засобів» (або

№ 4509 «Знос неопераційних основних засобів») 1000 грн.

№ 7490 «Негативний результат від продажу основних засобів» 1000 грн.

К-т рахунків:

№ 4400 «Операційні основні засоби» (або

№ 4500 «Неопераційні основні засоби») 15 000 грн.

Безоплатна передача основних засобів відображається такими ж бухгалтерськими проводками, як і їхня реалізація.

53.Облік вилученого капіталу

На рахунку 45 “Вилучений капітал” ведеться облік вилученого капіталу, у разі викупу власних акцій (часток) у акціонерів з метою їх перепродажу, анулювання (зменшення статутного капіталу) тощо.

За дебетом рахунку 45 “Вилучений капітал” відображається фактична собівартість акцій власної емісії або часток, викуплених господарським товариством у його учасників, за кредитом – вартість анульованих або перепроданих акцій (часток).

Рахунок 45 “Вилучений капітал” має такі субрахунки:

451 “Вилучені акції”

452 “Вилучені вклади й паї”

453 “Інший вилучений капітал”

Аналітичний облік вилученого капіталу ведеться за видами акцій (вкладів, паїв).

Рахунок 45 “Вилучений капітал” кореспондує за дебетом з кредитом рахунків:

30 “Каса”

31 “Рахунки в банках”

34 “Короткострокові векселі одержані”

50 “Довгострокові позики”

52 “Довгострокові зобов’язання за облігаціями”

60 “Короткострокові позики”

62 “Короткострокові векселі видані”

за кредитом з дебетом рахунків:

30 “Каса”

31 “Рахунки в банках”

40 “Статутний капітал”

42 “Додатковий капітал”

46 “Неоплачений капітал”

54.Облік розрахунків з загальнодержавним страховим фондом

У тісному зв’язку з заробітною платою перебувають розрахунку по обов’язковому державному соціальному страхуванню. Основами законодавства України про загальне державне соціальне страхування, затвердженими постановою Верховної Ради України від 14.01.68 р., визначено, що загальнообов’язкове державне соціальне страхування – це система прав, зобов’язань і гарантій, які передбачають надання соціального захисту, яка включає матеріальне забезпечення громадян у разі захворювання, повної, часткової або тимчасової непрацездатності, втрати годувальника, безробіття за незалежними від них причинами, а також за віком та інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (роботодавцем), а також з бюджетних та інших джерел, передбачених законом. Загальнообов’язкове державне страхування включає: — Соціальне страхування; — Пенсійне страхування; — Медичне страхування; — Страхування на випадок безробіття; — Страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, що викликали втрату працездатності; — Та інші види страхування, передбачені законами України. Загальнодержавному страхуванню підлягають як особи, які працюють на умовах трудової угоди на підприємствах усіх форм власності, так і особи, які забезпечують себе роботою самостійно (творчі та інші працівники), а також громадяни – суб’єкти підприємницької діяльності.

55. Професійна етика аудиторів та їх відповідальність перед суспільством та замовником аудиту

Кодекс професійної етики у будь-якій професії необхідний для забезпечення впевненості громадськості в якості послуг, які надаються представником цієї професії. Це тим більш важливо, що користувач певними видами послуг сам не може оцінити якості цих послуг через їх складність.

Кодекс професійної етики може складатися або з загальних тез, котрі визначають зразок ідеальної поведінки, або з окремих специфічних правил, котрі вказують на те, яка поведінка є неприйнятною. Перевагою загальних тез є їх зосередженість на позитивному боці професійної діяльності і, як наслідок, заохочення представників даної професії до виявлення високого рівня професіоналізму. Недоліком цих тез є їх загальний характер: дотримуватись загальних тез дуже важко, а мінімально прийнятних стандартів поведінки не встановлено. Перевагою чітко визначених специфічних правил є їх вимога дотримуватись певних мінімально встановлених стандартів поведінки. Недоліком специфічних правил є тенденція сприймати їх як максимальні, а не як мінімальні стандарти поведінки.

Кодекс професійної етики, розроблений Американським інститутом дипломованих громадських бухгалтерів, поєднав у собі обидва ці підходи. Він містить розділ, що має назву "Концепції професійної етики". Цей розділ кодексу складається з двох частин:

— перша частина — п'ять принципів етики;

— друга частина — обговорення цих принципів.

Нижче перелічені ці п'ять принципів етики:

Незалежність і об'єктивність. Аудитор завжди мусить бути об'єктивним і незалежним від тих, на кого він працює.

Компетентність і технічні стандарти. Аудитор повинен дотримуватись установлених його професією технічних стандартів і постійно підвищувати свій кваліфікаційний рівень та якість послуг, які він надає.

Відповідальність перед клієнтами. Аудитор повинен бути чесним зі своїми клієнтами і докладати всіх своїх професійних вмінь і зусиль, працюючи в їх інтересах.

Відповідальність перед колегами. Аудитор зобов'язаний поводити себе так, щоб сприяти співпраці і встановленню гарних стосунків зі своїми колегами, та підвищувати репутацію своєї професії.

Інші обов'язки і дії: присяжний бухгалтер повинен вести себе таким чином, щоб всебічно сприяти підвищенню престижу своєї професії. Кодекс включає також правила поведінки, яких повинен дотримуватись кожен аудитор у своїй діяльності. Оскільки розділ Кодексу, у якому викладено правила поведінки, є єдиним, дотримання вимог якого є обов'язковим, він викладений більш чітко, ніж концепції професійної етики.

56. Інформаційне забезпечення аудиту зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб (прибуткового податку з громадян)

Величина зобов‘язання зі сплати податку на додану вартість залежить від двох факторів: суми ПДВ, нарахованого платником податку у складі ціни товарів та послуг, та суми податкового кредиту звітного періоду.

Залежно від того, які операції здійснює платник податку, ПДВ може нараховуватись або не нараховуватись. Не нараховується ПДВ, зокрема, на операції з випуску (емісії) акцій, операції з торгівлі борговими зобов‘язаннями тощо.

Крім того, податок на додану вартість не нараховують підприємства, які хоч і знаходяться на загальній системі оподаткування, обліку та звітності, але не є платниками ПДВ згідно з положенням п. 2.1 статті 2 Закону "Про податок на додану вартість". Тобто ті особи, обсяг оподатковуваних операцій якої не перевищив 3600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. (61 200 грн.).

Слід зазначити, що проведення аудиту ПДВ здійснюється шляхом перевірки нарахування сум ПДВ по розрахункам з постачальниками і підрядчиками, облік яких ведеться на рахунку 63, з різними дебіторами, облік ведеться на рахунки 37 (сум податкового кредиту) та розрахункам з покупцями і замовниками, облік ведеться на рахунку 36 (суми податкового зобов’язання).

57. Процедури аудиту розрахунків з підзвітними особами

Для цього визначити необхідні джерела інформації для проведення аудиторської перевірки із зазначенням точного переліку первинних документів та регістрів аналітичного та синтетичного обліку, метод перевірки, скласти перелік основних завдань та визначити напрямки аудиту.

В умовах формування ринкової інфраструктури великого значення набуває аудит дотримання законодавчих норм щодо здійснення розрахункових операцій, зокрема розрахунків із підзвітними особами.

Аудит розрахунків із підзвітними особами здійснюють суцільним порядком. Ревізор керується Постановою КМУ "Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон" від 23.04.99 № 663 та Постановою КМУ від 06.09.2000 № 1398 про внесення змін до вищевказаної Постанови КМУ.

Основними завданнями аудиту розрахунків із підзвітними особами є:

· перевірка дотримання правил видання авансів;

· контроль за своєчасністю здавання авансових звітів;

· перевірка правильності використання підзвітних сум і оформлення документів, доданих до авансових звітів, а також своєчасності повернення невитрачених сум.

· виявлення незаконних і недоцільних з господарського погляду витрат.

Джерелами аудиту є: накази і розпорядження по підприємству, авансові звіти з прикладеними до них виправдувальними документами про використання підзвітних сум, звіти касира з прикладеними прибутковими і видатковими касовими документами, Головна книга, баланс підприємства, дані аналітичного і синтетичного обліку з рахунка 372 "Розрахунки з підзвітними особами". Сальдо цього рахунка може бути як дебетовим, так і кредитовим. Такі показники відображаються розгорнено: дебетове сальдо — у складі оборотних активів, кредитове сальдо — у складі зобов'язань балансу підприємства. Аудитор перевіряє, чи підзвітна особа протягом трьох днів після повернення з відрядження або після виконання доручення подала авансовий звіт про використання підзвітних сум; чи до авансового звіту додані: посвідчення на відрядження, оформлене в установленому порядку (з відмітками про вибуття і прибуття), залізничний та інші квитки, копії товарних чеків, приймальні акти або розписки осіб, що прийняли від підзвітної особи придбані цінності тощо.

Авансовий звіт бухгалтерія перевіряє як з погляду правильності його оформлення й арифметичних підрахунків, так і за суттю, тобто правильність і законність витрати кожної суми, зазначеної у звіті. Про перевірку робиться запис на бланку авансового звіту, після чого останній затверджує керівник підприємства. Залишок невикористаних сум підзвітна особа повертає до каси підприємства.

На дебеті рахунка 372 "Розрахунки з підзвітними особами" групують суми, що видаються у підзвіт, і відображають заборгованість осіб:

· д-т рахунка 372 "Розрахунки з підзвітними особами";

· к-т рахунка 30 "Каса".

На кредиті рахунка 372 обліковують суми виконаних витрат (на основі авансових звітів і прикладених до них виправдувальний документів). Наприклад, використані гроші на відрядження на семінар загальногосподарського характеру буде записано у:

· д-т рахунка 92 "Адміністративні витрати";

· к-т рахунка 372 "Розрахунки з підзвітними особами".

Аудитору слід встановити, чи визначено коло осіб, що мають право одержувати підзвітні суми. Далі аудитор вимагає здавання у бухгалтерію авансових звітів. До осіб, які не звітували за одержані гроші у підзвіт, застосовують заходи щодо погашення заборгованості з нарахованої заробітної плати або через суд чи прокуратуру. Крім того, аудитор з'ясовує, чи не було випадків видачі авансів за наявності заборгованості за попередньо одержані суми або видачі грошей особам, які не числяться у штаті. Також слід перевірити, чи не видавався аванс у розмірі, що значно перевищує потребу.

58.За даними балансу визначити коефіцієнт фінансової незалежності (автономії)

Коефіцієнт фінансової незалежності (автономії) розраховується як відношення власного капіталу підприємства до підсумку балансу підприємства і показує питому вагу власного капіталу в загальній сумі засобів, авансованих у його діяльність.

Частина власного капіталу в загальній сумі фінансових ресурсів повинна бути не меншою 50%, тобто коефіцієнт незалежності >= 0,5.

Коефіцієнт незалежності характеризує можливість підприємства виконати свої зовнішні зобов'язання за рахунок використання власних активів, його незалежність від позикових джерел.

Чим нижче значення коефіцієнта, тим вище ризик неплатоспроможності. Низьке значення коефіцієнта говорить про можливість дефіциту грошових коштів.

59. Аналіз оборотності коштів

Аналіз руху коштів у розрізі окремих видів діяльності підприємства дає можливість оцінити, з яких джерел надійшли ці кошти, які напрямки їх використання, чи вистачає власних оборотних коштів підприємства для інвестиційної діяльності. Аналізуючи рух коштів за видами діяльності, можна додатково відповісти ще й на такі запитання: чи може підприємство розрахуватись за своїми поточними зобов'язаннями? чи вистачить одержаного прибутку для обслуговування поточної діяльності підприємства?

Аналіз руху коштів передбачає розрахунок передовсім сум надходжень та витрат у розрізі окремих видів діяльності, визначення загального залишку коштів на підприємстві за звітний період, порівняння даних звітного періоду з попереднім, вивчення причин зменшення надходжень і збільшення витрат.

Аналіз руху коштів починається з визначення суми коштів, одержаних у результаті операційної діяльності підприємства (розділ 1 форми 3). Для цього за даними ф. 1, ф. 2, приміток до балансу та звіту про фінансові результати необхідно визначити прибуток (збиток) від звичайної діяльності до оподаткування (чистий прибуток до оподаткування і заліку результатів надзвичайних подій, який відображається в рядку 170 ф. 2). Після цього провадиться його послідовне коригування на:

— амортизацію необоротних активів (амортизаційні відрахування щодо матеріальних та нематеріальних необоротних активів, які нараховано протягом звітного періоду). Оскільки нарахування амортизації основних засобів і нематеріальних активів зменшує прибуток підприємства, але не призводить до витрати його коштів, то сума амортизації додається до прибутку;

— збільшення (зменшення) забезпечень, тобто на зміни в складі забезпечень наступних витрат і платежів, які не пов'язані з інвестиційною та фінансовою діяльністю (у графі "надходження" — збільшення, у графі "видаток" — зменшення). Ця сума збільшує витрати звітного періоду, які, проте, не є витратою коштів. Тому ця сума додається до прибутку. Для її визначення за даними 2-го розділу пасиву балансу порівнюють суми на кінець звітного періоду (гр. 4) із сумою на початок цього періоду (рядок 430);

— прибуток від нереалізованих курсових різниць, тобто на прибуток від курсових різниць, що виникає внаслідок перерахунку статей балансу в іноземній валюті. Нереалізовані курсові різниці, які пов'язані з перерахунком сум статей в іноземній валюті, відображаються в балансі на кінець звітного періоду. На цій статті враховуються курсові різниці, пов'язані з перерахунком статей дебіторської та кредиторської заборгованості в іноземній валюті, з інвестиційною та фінансовою діяльністю, а також із перерахунком залишку коштів у іноземній валюті. Оскільки зміну валютних курсів не пов'язано з рухом коштів, урахування таких курсових різниць дає змогу уникнути завищення або заниження коштів у процесі операційної діяльності підприємства внаслідок переоцінки неопераційної дебіторської або кредиторської заборгованості в іноземній валюті.

60.Аналіз дебіторської заборгованості

Дебіторська заборгованість має значну питому вагу в складі поточних активів і впливає на фінансовий стан підприємства. Значення аналізу дебіторської заборгованості особливо зростає в період інфляції, коли іммобілізація власних оборотних активів стає дуже невигідною.

Джерело аналізу — баланс підприємства; для внутрішнього аналізу застосовуються також дані аналітичного обліку.

У найзагальнішому вигляді зміни в обсязі дебіторської та кредиторської заборгованості за звітний період можуть бути охарактеризовані даними горизонтального та вертикального аналізу балансу .

Особливу увагу в процесі аналізу дебіторської заборгованості приділяють статті "Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги", яка має найбільшу питому вагу в загальній сумі дебіторської заборгованості. Згідно з національними стандартами бухгалтерського обліку ця дебіторська заборгованість відображається в балансі за чистою реалізаційною вартістю, тобто як сума дебіторської заборгованості за мінусом сумнівних та безнадійних боргів.

1) загальну суму дебіторської заборгованості (підсумок гр. З + + гр. 5 — гр. 8 = гр. 9);

2) заборгованість щодо окремих покупців, замовників і строків виникнення заборгованості понад один рік. Таку заборгованість за наявності виправдувальних документів можна віднести до позареалізаційних витрат і списати на збитки як дебіторську заборгованість, стосовно якої минув строк позовної давності, або записати (з рішення інвентаризаційної комісії) до резерву сумнівних боргів;

3) за даними відомості обліку розрахунків з покупцями і замовниками (або попередньої аналітичної таблиці) складається така аналітична таблиця за якою аналізується стан дебіторської заборгованості за часом виникнення.

Регулярне ведення такої відомості дає змогу бухгалтеру аналізувати дебіторську заборгованість і своєчасно вживати заходів для усунення простроченої заборгованості. Цей аналіз здійснюється за даними внутрішньої звітності підприємства і використовується для потреб управління. Але, як відомо, для зовнішніх користувачів інформації також дуже важливий стан дебіторської заборгованості підприємства, бо зростання її завжди свідчить про фінансову нестабільність. За даними бухгалтерської звітності (ф. 1, ф. 2) можна визначити низку показників, що характеризують стан дебіторської заборгованості.

До цих показників належать:

1. Оборотність дебіторської заборгованості:

Од=В:Д,

де Од — оборотність дебіторської заборгованості;

В — виручка від реалізації продукції;

Д — середня дебіторська заборгованість.

2. Період погашення дебіторської заборгованості:

Пд =360 днів : Од,

де Пд — період погашення дебіторської заборгованості;

Од — оборотність дебіторської заборгованості.

3. Частка дебіторської заборгованості в загальному обсязі поточних активів:

Да=[Дз:Па]100,

де Да — частка дебіторської заборгованості в поточних активах;

Дз — дебіторська заборгованість;

Па — поточні активи (2+3 розділ активу балансу).

4. Відношення середньої величини дебіторської заборгованості до виручки від реалізації визначається за формулою:

Дз=Д:В,

Де Д — середня величина дебіторської заборгованості;

В — виручка від реалізації продукції.

5. Частка сумнівної дебіторської заборгованості в загальному обсязі заборгованості, %.

Показник сумнівної дебіторської заборгованості може бути взятий з балансу (рядок 162 ф. 1).

61. Класифікація джерел засобів господарства, як об’єкту бухгалтерського обліку

Засоби господарства групуються:

· за напрямками використання і видами;

· за джерелами утворення (фінансування).

За напрямками використання вони поділяються на такі, що використовуються в сфері виробництва, у сфері обігу та у невиробничій сфері.

У свою чергу господарські засоби кожного напрямку класифікуються в залежності від своєї функціональної ролі. Так, засоби виробництва поділяються на засоби праці та предмети праці.

Ознакою засобів праці виступають такі функції:

· багаторазове використання їх людиною для виготовлення продукції (виконання робіт, надання послуг);

· створення умов, без яких неможливий процес виробництва. Засоби праці завдяки цим ознакам вважаються основними засобами господарства.

За видами засоби праці можна поділити на такі групи:

· будівлі та споруди;

· машини та устаткування;

· інструменти;

· транспортні засоби;

· обчислювальна техніка;

· господарський інвентар.

На відміну від засобів праці ознакою предметів праці є їхня участь і повне використання лише в одному виробничому циклі.

За видами предмети праці поділяють на такі групи:

· сировина та основні матеріали;

· допоміжні матеріали;

· паливо;

· запасні частини;

· напівфабрикати;

· тара і тарні матеріали;

· незавершене виробництво.

Засоби у сфері обігу поділяються на:

· предмети обігу (готова продукція, товари відвантажені та ін.),

· грошові кошти та їх еквіваленти (каса, поточний рахунок тощо),

· кошти в розрахунках (дебіторська заборгованість, векселі отримані і т. ін.)

· засоби, що обслуговують обіг (торговельно-складські будівлі, устаткування та інвентар).

Засоби невиробничої сфери включають будівлі, устаткування та інвентар культурного-побутового призначення та охорони здоров’я. За джерелами утворення засоби господарства поділяються на власний капітал та зобов’язання.

Власний капітал включає статутний капітал, резерви, додатковий вкладений капітал, нерозподілений прибуток тощо. Зобов’язання складаються з кредитів, кредиторської заборгованості, зокрема перед постачальниками, та зобов’язань перед бюджетом, з оплати праці, страхування тощо.

62. Узагальнення даних поточного бухгалтерського обліку (оборотні відомості по синтетичних і аналітичних рахунках)

Інформацію поточного синтетичного і аналітичного обліку періодично узагальнюють по підприємству в цілому. Роблять це за допомогою оборотних відомостей.

Узагальнення даних обліку починається з підрахунку оборотів та залишків з дебетом і кредитом з наступним обчисленням кінцевих сальдо синтетичних та аналітичних рахунків. Оборотні відомості є способом періодичного узагальнення даних поточного бухгалтерського обліку, засобом перевірки записів в обліку, а також засобом перевірки правильності складання балансу.

Розрізняють два види оборотних відомостей:

— за синтетичними рахунками;

— за аналітичними рахунками.

Оборотна відомість характеризує кожен рахунок і показує сальдо на початок періоду, обороти за дебетом і кредитом за місяць і сальдо на кінець звітного періоду. Характерною особливістю оборотної відомості є те, що вона містить три пари однакових підсумків:

— початкових сальдо;

— оборотів;

— кінцевих сальдо.

Тотожність підсумків початкових сальдо випливає з балансового методу. Збіг підсумків дебетових оборотів з підсумком кредитових оборотів рахунків випливають із застосування методу подвійного запису в бухгалтерському обліку. Рівність підсумків кінцевих сальдо за дебетом і кредитом рахунків випливає з двох попередніх рівностей. Якщо підсумок по дебету всіх синтетичних рахунків не збігається з підсумками по кредиту рахунків, то це вказує на помилки в поточному бухгалтерському обліку, причинами яких можуть бути неправильні записи початкових сальдо на активних і пасивних рахунках.

Таким чином, оборотна відомість за синтетичними рахунками дає можливість в виявити в бухгалтерському обліку помилки, пов’язані з порушенням рівності підсумків. Крім оборотної відомості за синтетичними рахунками складають також оборотну відомість за аналітичними рахунками. Ця відомість має інший вигляд, що обумовлено особливостями облічуваних об’єктів.

63. Особливості обліку малоцінних і швидкозношуваних предметів

Облік малооцінних і швидкозношуваних предметів зі строком корисного використання менше одного року (або одного операційного циклу)

Організація обліку малоцінних і швидкозношуваних предметів зі строком корисного використання менше одного року (або одного операційного циклу) повинна повністю ґрунтуватись на Положенні (стандарті) 9, згідно з яким первинною вартістю таких предметів у складі інших запасів, придбаних за плату, є собівартість, яка складається з таких фактичних затрат:

• суми, що сплачується згідно з договором постачальнику (продавцю), за вирахуванням непрямих податків;

• суми ввізного мита;

• суми непрямих податків у зв'язку з придбанням малоцінних і швидкозношуваних предметів, які не відшкодовуються підприємству;

• транспортно-заготівельні витрати (витрати на заготівлю запасів, оплата тарифів (фрахту), за навантажувально-розвантажувальні роботи і транспортування запасів всіма видами транспорту до місця їх використання), включаючи затрати по страхуванню ризиків транспортування запасів;

• інші витрати, безпосередньо пов'язані з придбанням малоцінних і швидкозношуваних предметів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання в запланованих цілях.

Первинною вартістю виготовлених своїми силами інструментів та інших малоцінних предметів визнається фактична собівартість їх виготовлення, а одержаних у порядку внесків до статутного капіталу підприємства засновниками (учасниками) — справедлива вартість, узгоджена сторонами.

Облік наявності і руху таких предметів ведуть на рахунку 22 «Малоцінні і швидкозношувані предмети» за первинною вартістю їх придбання або виготовлення.

При придбанні малоцінних і швидкозношуваних предметів у постачальників в бухгалтерському обліку підприємства роблять записи:

1. на покупну вартість предметів, що підлягає до оплати постачальнику (без ПДВ):

Д-т рах. 22 «Малоцінні і швидкозношувані предмети»

К-т рах. 63 «Розрахунки з постачальниками і підрядчиками»;

2. на суму податкового кредиту по ПДВ:

Д-т рах. 641 «Розрахунки за податками»

К-т рах. 63 «Розрахунки з постачальниками і підрядчиками»,

3. на суму, сплачену постачальнику малоцінні предмети (включаючи ПДВ):

Д-т рах. 63 «Розрахунки з постачальниками і підрядчиками»

К-т рах. ЗІ «Рахунки в банках».

Оприбуткування підприємством малоцінних і швидко зношуваних предметів, одержаних з інших джерел, у бухгалтерському обліку відображається записом по дебету рахунка 22 «Малоцінні і швидкозношувані предмети» і кредиту рахунків:

40 «Статутний капітал» (на вартість малоцінних предметів, внесених засновниками (учасниками) до статутного капіталу підприємства)

23 «Виробництво» (на вартість інструментів, пристосувань та інших предметів, виготовлених у своєму виробництві);

745 «Доход від безоплатно одержаних активів» (на вартість предметів, безоплатно одержаних від інших юридичних і фізичних осіб) та ін.

Аналітичний облік малоцінних і швидкозношуваних предметів ведеться за видами предметів (однорідними групами), установленими виходячи з потреб підприємства.

Вартість малоцінних і швидкозношуваних предметів, які передані в експлуатацію, згідно з Положенням (стандартом) 9 виключається із складу активів (списується з балансу). При цьому в бухгалтерському обліку робиться

запис по кредиту рахунка 22 «Малоцінні і швидкозношувані предмети» і дебету рахунків:

23 «Виробництво» (на вартість спеціального оснащення та інших предметів, які використовуються у виробництві для виготовлення певних виробів, виконання окремих замовлень);

91 «Загальновиробничі витрати», 92 «Адміністративні витрати» (на вартість малоцінних і швидкозношуваних предметів загального призначення, які використовуються в цехах та інших підрозділах основного і допоміжних виробництв, у тому числі і по догляду за машинами й устаткуванням, а також для загальногосподарських потреб);

93 «Витрати на збут» (на вартість малоцінних предметів, які використовуються в підрозділах, пов'язаних із збутом (реалізацією) продукції (товарів, робіт, послуг);

949 «Інші витрати операційної діяльності» (на вартість предметів, переданих у користування обслуговуючим виробництвам і господарствам) та ін.

64.Облік додаткового капіталу

У балансі сума додаткового капіталу розкривається двома статтями:

— Додатково оплачений капітал

— Інший додатковий капітал.

Додатково оплачений (вкладений) капітал — це сума, на яку вартість реалізації випущених акцій перевищує їхню номінальну вартість від первинної емісії. Це створює емісійний дохід.

Інший додатковий капітал — це суми дооцінки необоротних активів підприємства, вартість активів безоплатно отриманих підприємством від інших юридичних або фізичних осіб та інші види додаткового капіталу.

Для обліку додаткового капіталу призначений у Плані рахунків пасивний рахунок 42 «Додатковий капітал», за кредитом якого відображається збільшення додаткового капіталу, за дебетом — зменшення.

Рахунок 42 «Додатковий капітал» має такі субрахунки:

421 «Емісійний дохід»

422 «Інший вкладений капітал»

423 «Дооцінка активів»

424 «Безоплатно одержані необоротні активи»

425 «Інший додатковий капітал».

На суму різниці (перевищення) між номінальною і вартістю реалізації випущених акцій в обліку відображається запис:

Д-т 46 «Неоплачений капітал»

К-т 421 «Емісійний дохід».

Ця сума не підлягає жодному використанню або розподілу, крім випадків реалізації (анулювання) акцій за ціною нижче номінальної вартості:

Д-т 421 «Емісійний дохід»

К-т 451 «Вилучені акції».

У разі дооцінки необоротних активів, які здійснюються за рішенням урядових органів, а також у випадках, передбачених стандартами бухгалтерського обліку, робиться запис:

Д-т 10 «Основні засоби»

Д-т 11 «Інші необоротні матеріальні активи»

К-т 423 «Дооцінка активів».

У разі безоплатно одержаних необоротних активів, отриманих від інших юридичних або фізичних осіб:

Д-т 10 «Основні засоби»

Д-т 11 «Інші необоротні матеріальні активи»

Д-т 12 «Нематеріальні активи»

К-т 424 «Безоплатно одержані необоротні активи».

65. Meта та завдання аудиту грошових коштів в іноземній валюті

Для відображення операцій, здійснених у іноземній валюті, використовується Журнал 1 і відомості до нього, які заповнюються у валюті здійснення операцій. Для кожної іноземної валюти, в якій здійснювалися операції, ведеться Журнал 1 і відомості до нього, які позначаються назвою валюти, в якій вони заповнюються.

Аналітичні дані про грошові кошти в іноземній валюті наводяться у гривнях і одночасно в тій валюті, в якій здійснювалась операція в іноземній валюті.

Залишки на відповідних рахунках у відомостях на кінець місяця встановлюються як різниця між сумою сальдо на початок місяця і дебетових оборотів по рахунку за поточний місяць і сумою кредитових оборотів за місяць.

Ще одним нововведенням, яке може викликати відповідні труднощі під час аудиторської перевірки грошових коштів, є зміна методики обліку валютних коштів підприємства. Так, відповідно до нового плану рахунків, у бухгалтерському обліку не існує окремого рахунку "Валютний рахунок". Замість колишнього рахунку 52 "Валютний рахунок" підприємства обліковують свою валюту на субрахунках рахунку 31 "Рахунки в банках". Зокрема, Цей рахунок має таку структуру:

— 311 "Поточні рахунки в національній валюті";

— 312 "Поточні рахунки в іноземній валюті";

— 313 "Інші рахунки в банку в національній валюті";

— 314 "Інші рахунки в банку в іноземній валюті".

66.Особливості аудиту консолідованої фінансової звітності

Відповідно до “Загальних вимог до фінансової звітності” консолідована фінансова звітність — це звітність, яка відображає фінансовий стан і результати діяльності юридичної особи та її дочірніх підприємств як єдиної економічної одиниці.

Вона містить консолідовані:

1)баланс;

2)звіт про фінансові результати;

3)звіт про рух грошових коштів;

4)звіт про власний капітал;

5)примітки до консолідованої звітності.

Для формування консолідованої звітності материнське та дочірні підприємства подають свої фінансові звіти, складені за однаковий період і на ту саму дату балансу.

Консолідовану фінансову звітність необхідно відрізняти від зведеної.

Складання консолідованої звітності базується на певних принципах, крім загальних принципів підготовки фінансової звітності, визначених П(С)БО 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності". Основні принципи консолідованої звітності відповідно до стандарту "Консолідована фінансова звітність" зводяться до таких.

1.Консолідовану фінансову звітність готує і подає материнське підприємство.

2.До консолідованої фінансової звітності включають показники фінансової звітності всіх дочірніх підприємств, за винятком показників фінансової звітності тих дочірніх підприємств, які не включаються з певних причин.

67. Процедури аудиту звіту про фінансові результати

На початку аудиту фінансової звітності суб'єктів підприємницької діяльності встановлюється відповідність її чинним законодавчим та іншим нормативно-правовим актам (Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", затвердженим Положенням (стандартам) бухгалтерського обліку тощо).

Під час аудиту показників фінансової звітності для встановлення її реальності й достовірності аудитори мають виявляти нереальну дебіторську заборгованість. При цьому особливу увагу слід зосередити на контролі позовної давності заборгованості, що рахується на балансі як реальна, а фактично термін її стягнення через суд чи арбітраж адміністрацією підприємства пропущено і вона підлягає списанню на збитки. У такому випадку аудитор зобов'язаний встановити причини утворення нереальної дебіторської заборгованості, місце її виникнення та відповідальних осіб.

Аудитор також встановлює несвоєчасно погашену кредиторську заборгованість (кредити і позики, не погашені в строк; за товари, роботи і послуги, не сплачені в строк; поточні зобов'язання за розрахунками з бюджетом, з оплати праці тощо). При цьому кожна стаття балансу має бути проінвентаризована та підтверджена актами звірки, довідками тощо.

Таким чином, аудит фінансової звітності має підтвердити реальність інформації про активи і пасиви підприємства.

Під час перевірки фінансових звітів клієнт повинен надати аудитору повну інформацію, на підставі якої останній міг би зробити висновок, що відпадає необхідність вносити суттєві зміни у фінансові звіти з тим, щоб вони відповідали вимогам норм (стандартів).

При цьому аудитору слід здійснити такі процедури:

• ознайомитися з принципами, прийомами і методами бухгалтерського фінансового обліку і способами їх застосування;

• простежити, яким чином клієнт збирає інформацію для включення у фінансовий звіт;

• упевнитися, що фінансові звіти складені відповідно до загальноприйнятих принципів ведення бухгалтерського фінансового обліку;

• з'ясувати, який існує зв'язок між сальдо рахунків і який вплив на результати мають відхилення.

Складовою аудиту фінансової звітності є фінансовий аналіз звітності, у процесі якого слід дати оцінку фінансової сталості й платоспроможності, зокрема розрахувати коефіцієнти і показники ліквідності й фінансової активності, що зроблено в наступному параграфі.

Отже, аудит фінансової звітності сприяє виявленню недоліків, попередженню банкрутства, визначенню перспектив розвитку виробництва в умовах жорсткої конкурентної боротьби.

68. За даними балансу визначити коефіцієнт автономії

Коефіцієнт фінансової незалежності (автономії) розраховується як відношення власного капіталу підприємства до підсумку балансу підприємства і показує питому вагу власного капіталу в загальній сумі засобів, авансованих у його діяльність.

Частина власного капіталу в загальній сумі фінансових ресурсів повинна бути не меншою 50%, тобто коефіцієнт незалежності >= 0,5.

Коефіцієнт незалежності характеризує можливість підприємства виконати свої зовнішні зобов'язання за рахунок використання власних активів, його незалежність від позикових джерел.

Чим нижче значення коефіцієнта, тим вище ризик неплатоспроможності. Низьке значення коефіцієнта говорить про можливість дефіциту грошових коштів.

69. Види економічного аналізу

Вирізняють такі види аналізу: наступний (ретроспективний), оперативний і попередній. Зараз найбільш розвинутим і важливим є наступний аналіз. З тими або іншими застереженнями до нього можна включити шість видів.

Фінансово-економічний аналіз здійснюється після завершення кварталу або року на підставі відповідного звіту підприємства. Головний наголос в цьому аналізі робиться на вивченні і оцінці ключових результативних та фінансових показників роботи підприємства. Насамперед це стосується показників прибутку й рентабельності, а також продажу продукції. Багато уваги приділяють вивченню основних показників фінансового стану. Інші виробничі показники та затрати вивчають вибірково і в такому обсязі, щоб пояснити відхилення в прибутку та у зміні фінансового стану підприємства. Такий аналіз звичайно проводять сторонні установи, які мають тісні зв'язки з даним підприємством: фінансові і банківські установи, адміністративні, наукові та посередницькі організації. Управлінський аналіз на відміну від фінансово-економічного є більш змістовним і різнобічним. Його ще називають внутрішньогосподарським. Крім економічних показників він значну увагу приділяє вивченню даних використання техніки і технологій, інших матеріальних ресурсів підприємства. Для цього аналізу використовують дані первинного бухгалтерського обліку та інші джерела інформації. Техніко-економічний аналіз звичайно має значну галузеву специфіку, в той час як методика ФЕА аналізу однакова для всіх підприємств.

Статистика-економічний аналіз — вивчає діяльність не підприємств, а великих господарських комплексів, регіонів, галузей і в цілому народного господарства країни. Основним інформаційним джерелом може бути статистична звітність відповідних господарських одиниць, статистичні збірники та обстеження. У методиці цього аналізу провідну роль відіграють статистичні методи дослідження й обробки інформації. Порівняльний або міжгосподарський аналіз так, як і статистичний, використовує для своїх потреб більший обсяг інформації, ніж перші два. Проте він обмежується даними кількох споріднених підприємств. Завдяки додатковим зіставленням даних і орієнтуючись на показники кращих підприємств у галузі, він дає змогу одержати більш зважену оцінку роботи підприємства, яке докладно аналізується. Більш просто і надійніше при цьому можна вишукати і резерви. У зв'язку з цим порівняльний аналіз іноді характеризують як найкращий засіб пошуку та обґрунтування внутрішньогосподарських резервів виробництва.

Функціонально-вартісний аналіз — порівняно новий вид "аналізу, і тому його методика ще недосконала. Предмет його "вивчення в більшості випадків пов'язаний не з роботою підприємства, а з випуском та експлуатацією певних видів продукції. Такий підхід крім традиційної виробничої інформації потребує значних обсягів даних щодо експлуатаційних характеристик виробів.

Впровадження функціонально-вартісного аналізу виправдовується в тому разі, якщо він займається вивченням ефективності відносно дорогої техніки з достатньо великими обсягами її виробництва. Цей аналіз концентрує увагу на показниках використання продукції, ефективності її роботи у користувачів. Головні резерви такий аналіз вбачає в удосконаленні конструкції виробу, оптимізації його окремих функцій, виявленні слабких або навіть зайвих функціональних можливостей технічного Устрою. Скорочення зайвих функцій виробу, спрощення конструкції та інші технічні заходи дають змогу налагодити виробництво високоефективної техніки і при цьому скоротити витрати на її виробництво. На жаль, дослідження за допомогою.

70.Аналіз виробничих запасів матеріалів

Основними завданнями, які вирішують у процесі проведення оперативного економічного аналізу виробничих запасів є:

— постійне виявлення відхилень від нормативних показників використання сировинних виробничих запасів на всіх рівнях управління;

— визначення і розрахунок чинників, що впливають на щоденні відхилення фактичних значень кожного показника від встановлених параметрів. Особливу увагу при цьому необхідно звернути на негативні фактори, хоча для управління важливе значення мають і позитивні;

— виявлення конкретних причин дії окремих факторів, встановлення винних у недоліках;

— своєчасне надання системі управління одержаної в результаті аналізу інформації;

— розробка конкретних заходів, спрямованих на максимально швидке усунення виявлених недоліків, ліквідацію негативних чинників і найповніше використання позитивних;

-контроль за виконанням розроблених заходів та їх результативністю.

Успіх оперативно-економічного аналізу залежить від правильної науково обгрунтованої його організації.

71. Рахунки бухгалтерського обліку і їх структура

Класифікація рахунків допомагає вивченню змісту і будови рахунків. Знаючи загальні, найбільш суттєві і відмітні ознаки окремих груп рахунків, легше визначити, для чого призначений та як використовується той або інший рахунок у бухгалтерському обліку.

Рахунки бухгалтерського обліку класифікують за двома основними ознаками: за економічним змістом та за призначенням і структурою.

Класифікація рахунків за економічним змістом встановлює, що саме обліковується на даному рахунку, які конкретно об'єкти відображаються на ньому залежно від їх економічного змісту в процесі господарської діяльності. Ця класифікація дає можливість визначити систему рахунків, що підлягають використанню на підприємствах тієї або іншої галузі.

Класифікація рахунків за призначенням і структурою показує, для чого, для одержання якої інформації призначені ті або інші рахунки та яка їхня структура, тобто зміст дебету, кредиту і характер залишку. Однакові за структурою рахунки можуть відображати різні за економічним змістом господарські засоби і процеси.

Зміст, призначення і будова рахунків зумовлені об’єктами, що обліковуються, і завданнями обліку.

У результаті господарської діяльності активи та джерела їх утворення можуть збільшуватися або зменшуватися. Таке збільшення або зменшення рахунку відображається окремо. Тому рахунки бухгалтерського обліку прийнято зображати у вигляді двосторонньої таблиці, ліву сторону якої позначають умовним терміном дебет, а праву – кредит. Назву рахунка пишуть посередині таблиці.

72. Визнання та класифікація виробничих запасів

Однією з обов'язкових умов здійснення процесу виробництва є забезпечення його предметами праці (виробничими запасами) — сировиною, матеріалами, напівфабрикатами, комплектуючими виробами тощо, з яких або за допомогою яких здійснюється виробництво продукції. Відмітною особливістю їх є одноразове використання в процесі виробництва, перенесення всієї вартості на собівартість виготовленої продукції (виконаних робіт, послуг).

Тому контроль за збереженням матеріальних ресурсів, раціональним використанням їх у виробництві має велике значення.

Методологічні основи формування в бухгалтерському обліку інформації про запаси і розкриття її у фінансовій звітності регламентуються Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 «Запаси».

Відповідно до зазначеного Положення під запасами розуміють активи, які:

— утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності;

— знаходяться в процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва;

— утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, а також управління підприємством.

Важливою передумовою раціональної організації обліку виробничих запасів є економічно обґрунтована їх класифікація. Відповідно до Положення (стандарту) 9 для цілей бухгалтерського обліку запаси поділяються на:

— сировину, основні і допоміжні матеріали; комплектуючі вироби та інші матеріальні цінності, які призначені для виробництва продукції, виконаних робіт, надання послуг, обслуговування виробництва й адміністративних

потреб;

— незавершене виробництво у вигляді незакінчених обробкою та збіркою деталей, вузлів і незакінчених технологічних процесів;

— готову продукцію, яка виготовлена на підприємстві, призначена для продажу і відповідає технічним і якісним характеристикам, які передбачені договором або іншим нормативно-правовим актом;

— товари у вигляді матеріальних запасів, які придбані (одержані) й утримуються підприємством з метою подальшого продажу;

— малоцінні і швидкозношувані предмети, які використовуються протягом не більше одного року або нормального операційного циклу) якщо він більше одного року;

— молодняк тварин і тварини на відгодівлі, продукцію сільського і лісового господарства, якщо вони оцінюються відповідно до вимог Положення (стандарту) .

73.Документальне оформлення і облік готової продукції

Оскільки готова продукція в бухгалтерському обліку відображається за найменшою з двох оцінок: первісною вартістю або чистою вартістю реалізації, то виникає необхідність в уцінці готової продукції, порядок проведення якої аналогічний уцінці виробничих запасів.

Випуск продукції з виробництва та передача її на склад оформлюється накладними, відомостями, приймально-здавальними документами, актами приймання, в яких вказується: дата, шифр цеху і складу, найменування продукції, номенклатурний номер, одиниці виміру, кількість, ціна за одиницю.

В бухгалтерії на підставі приймально-здавальних документів складається накопичувальна відомість випуску готової продукції, дані якої використовують для контролю за виконанням завдання по обсягу виробництва і для бухгалтерських записів на рахунках синтетичного обліку.

Аналітичний облік готової продукції на підприємствах ведеться за місцями її зберігання та окремими видами у натуральних, умовно-натуральних і вартісних показниках.

На складі в облікових регістрах (картках, відомостях, сальдових відомостях, оборотних відомостях або книзі складського обліку) готова продукція обліковується у кількісному вираженні.

Кількісний облік готової продукції за її видами та місцями зберігання може бути організований декількома способами:

1) в сортових картках складського обліку, при якому в бухгалтерії складають або обробляють групувальні відомості оприбуткування продукції за її видами в розрізі підрозділів-виробників та за місцями зберігання;

2) безкартковим способом, при якому за допомогою ЕОМ кожен день складають оборотні відомості обліку випуску продукції з виробництва і руху готових виробів у розрізі складів та інших місць зберігання. Залишки готових виробів періодично інвентаризуються.

У картках або книгах складського обліку здійснюються записи про надходження і відпуск готової продукції та щоденно виводяться її залишки.

У кінці місяця за даними аналітичного обліку витрат на виробництво визначається фактична собівартість готової продукції.

74. Облік довгострокових зобов’язань

Довгострокові зобов’язання — зобов'язання інші, ніж поточні Кредит — економічні відносини, що виникають між кредитором позичальником з приводу одержання останнім позики в грошовій або товарній формі на умовах повернення в певний строк зі сплатою відсотку.

Вексель — письмово оформлене боргове зобов'язання встановленого зразка яке засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку певну суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

Облігація — цінний папір, що засвідчує внесення його власником грошові коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу у передбачений в ньому термін, з виплатою фіксованого відсотка, якщо інше не передбачено умовами випуску.

Відстрочені податкові зобов'язання — тимчасова різниця у сумі податку НЕ прибуток, яка виникає внаслідок невідповідності суми прибутку за даними бухгалтерського обліку і прибутку, що підлягає оподаткуванню.

Класифікація: довгострокові кредити банків; інші довгострокові фінансові зобов’язання; відстрочені податкові зобов'язання; інші довгострокові зобов'язання.

Документування господарських операцій

При виникненні заборгованості: виписки банку, платіжні доручення, накладні, розрахунки та довідки бухгалтерії, векселі тощо.

При погашенні заборгованості — платіжне доручення, акредитив, інкасо, ВКО та інші платіжні документи

Синтетичний облік

Рахунок 50 "Довгострокові позики" з відповідними субрахунками

Рахунок 51 "Довгострокові векселі видані" з відповідними субрахунками

Рахунок 52 "Довгострокові зобов'язання за облігаціями" з відповідними субрахунками

Рахунок 53 "Довгострокові зобов'язання з оренди"

Рахунок 54 "Відстрочені податкові зобов'язання"

Рахунок 55 "Інші довгострокові зобов'язання"

Відповідно: за позикодавцями в розрізі кожної позики окремо та строками погашення позик; за кожним виданим векселем; за видами та термінами погашення облігацій; за кожним орендодавцем та об'єктом орендованих необоротних активів; за видами активів або зобов'язань, між оцінками яких для відображення в балансі та цілей оподаткування виникла різниці; за кожним кредитором та видам залучених коштів.

Відображення в облікових регістрах та звітності:

В облікових регістрах — Журнал 2, Журнал 3, Відомість 3.4

В фінансовій звітності — Баланс (ф. № 1), Звіт про фінансові результати (ф. № 2), Звіт про р грошових коштів (ф. № 3), Примітки до річної фінансової звітності (ф. № 5).

75.Етапи (стадії) проведення аудиту

Аудиторський процес складається з таких стадій: початкова, дослідна і завершальна.

Початкова стадія включає визначення об'єкта аудиту й організаційно-методичну підготовку. При виборі об'єктів аудиторська фірма використовує складений план своєї діяльності. Для здійснення аудиту формується бригада або підбирається окремий аудитор, після чого видається наказ або розпорядження керівника аудиторської організації, в якому зазначаються найменування підприємства, що підлягає перевірці, період, за який воно обстежується, прізвище, ім'я, по батькові членів бригади (окремого аудитора), призначається керівник, котрий має кваліфікаційний сертифікат.

До виїзду на перевірку бригада вивчає економічний стан об'єкта аудиту, знайомиться з планами виробничої і фінансово-господарської діяльності підприємства та їх виконанням, з річною і періодичною фінансовою звітністю, актом (висновком) попередньої аудиторської перевірки, аналізує фінансовий стан, вивчає акти (довідки) перевірок з боку банків, податкових та інших державних органів, після чого керівник бригади складає програму аудиту, яку затверджує директор аудиторської фірми. У програмі вказуються об'єкт аудиту, зміст перевірки, періоди суцільного та вибіркового контролю. Конкретизується аудит у плані-графіку, де відображено строки перевірки кожного розділу теми і виконавців робіт. Завершується початкова стадія процесу аудиту складанням робочого плану аудитора, де передбачено об'єкт контролю, обсяг роботи і час її виконання (початок і закінчення).

Дослідна стадія аудиту проходить безпосередньо на підприємстві. Для здійснення якісної та своєчасної аудиторської перевірки мають бути створені відповідні умови, аудиторам надані засоби обчислювальної техніки тощо.

Завершальна стадія аудиту включає узагальнення і реалізацію результатів аудиту. На цій стадії аудиту слід згрупувати виявлені недоліки, скласти нагромаджувальні відомості порушень, аналітичні таблиці, розрахунки, графіки, узагальнити та відобразити результати перевірки в аудиторському висновку.

Таким чином, аудиторський процес і сам аудиторський висновок активно впливають на суб'єкт підприємницької діяльності у справі її оптимізації та нормативно-правового регулювання.

76. Внутрішній аудит в системі управління підприємством

Внутрішній аудит є одним із видів внутрішньогосподарського контролю суб'єктів підприємницької діяльності. Забезпеченню ефективності діяльності суб'єктів підприємницької діяльності багато в чому сприяють впровадження і правильна організація системи внутрішнього аудиту.

Внутрішні аудитори звітують перед вищим керівництвом підприємства. За внутрішній аудит відповідає сама фірма або один із її відділів, тобто контрольний орган всередині фірми. Керівник такого контрольного органу (або внутрішній аудитор) підпорядкований керівництву підприємства. Внутрішній контрольний орган здійснює аудиторські перевірки на самому підприємстві або в його підрозділах.

Будучи на повному утриманні підприємства, цей контрольний орган (чи сам внутрішній аудитор) повинен довести необхідність свого існування. Для цього він покликаний сприяти підвищенню ефективності роботи підприємства, забезпеченню рентабельності й зміцненню його фінансового стану.

Мета внутрішнього аудиту — удосконалення організації й управління виробництвом, виявлення й мобілізація резервів його зростання.

Внутрішній аудит здійснюється на попередній стадії виконання комерційної, технологічної або фінансової угоди, у процесі її проходження і після завершення. Він дає експертну науково обґрунтовану оцінку господарським операціям і процесам.

Внутрішній аудит аналізує ситуацію ризику і застерігає від банкрутства, використовує ноу-хау для збільшення прибутку й ефективності нової технології, вживає заходів, що сприяють фінансовій діяльності підприємства.

На наш погляд, доцільно в усіх галузях економіки, на кожному підприємстві запровадити систему внутрішнього аудиту з тим, щоб за цю роботу відповідала конкретна особа чи спеціальний відділ. Асигнування на утримання такої аудиторської служби слід здійснювати за рахунок виявлених внутрішнім аудитом резервів підвищення ефективності роботи підприємства, зниження собівартості й збільшення прибутків.

Для аудиту адміністрації індивідуальних компаній наймають внутрішньогосподарських аудиторів. У США, наприклад, група внутрішньогосподарських аудиторів на окремих великих фірмах може включати сотні і більше осіб, які звітують перед президентом чи аудиторським комітетом ради директорів.

Внутрішньогосподарські аудитори можуть проводити звичайні перевірки на відповідність (визначати, чи дотримано в господарській системі тих специфічних процедур або правил, які приписані персоналу вищим керівництвом (адміністрацією), або займатися операційним аудитом (перевірка будь-якої частини процедур і методів функціонування господарської системи з метою оцінювання продуктивності й ефективності). Після закінчення операційного аудиту менеджеру видають рекомендації для удосконалення операцій. Крім того, внутрішньогосподарські аудитори в останні роки набули високої кваліфікації щодо оцінювання комп'ютерних систем.

77. Мета та завдання аудиту зобов'язань за податками та обов'язковими внесками (платежами)

Здійснюючи аудит статутного капіталу, виходять із того, що він формується на основі внесків власників підприємства у вигляді грошових коштів, майна, нематеріальних активів у розмірах, визначених установчими документами.

Надходження внесків засновників контролюється на підставі даних первинних документів і записів за кредитом рахунка 67 "Розрахунки з учасниками" в кореспонденції з дебетом рахунків основних засобів, грошових коштів, нематеріальних активів, виробничих запасів тощо. Так, за даними прибуткових касових ордерів, виписок банку з поточних рахунків у національній та іноземній валюті з доданими до них виправдувальними документами перевіряють повноту і своєчасність грошових сум і матеріальних цінностей.

78. За даними фінансової звітності визначити рентабельність власного капіталу

Рентабельність власного капіталу = Чистий прибуток х 100% (Return on Equity /ROE Власний капітал

Рентабельність власного капіталу показує, яка віддача (норма прибутку) на вкладений власний капітал. Максимізація цього показника – головне завдання управління підприємством. Якщо чистий прибуток і власний капітал мають адекватну оцінку, то нормальною вважається рентабельність, не менша 20%.

Рентабельність власного капіталу розраховується як відношення чистого прибутку підприємства до середньорічної вартості власного капіталу і характеризує ефективність вкладення коштів до даного підприємства.

79. Аналіз витрат за економічними елементами

Групування витрат за економічними елементами та статтями калькуляції є найбільш важливими ознаками класифікації. Так, витрати операційної діяльності групуються за такими економічними елементами:

Ø Матеріальні витрати (сировина, матеріали, комплектуючі, напівфабрикати, паливо, енергія, тара; віднімається вартість повернутих відходів).

Ø Оплата праці (всі форми основної заробітної плати штатного і позаштатного виробничого персоналу підприємства).

Ø Відрахування на соціальні заходи (включають відрахування на пенсійне забезпечення, на соціальне страхування, страхування на випадок безробіття, на індивідуальне страхування; величина відрахувань встановлюється у відсотках від витрат на оплату праці).

Ø Амортизація основних фондів і нематеріальних активів (амортизаційні відрахування на повне відтворення основних фондів за нормами від балансової вартості, інших необоротних матеріальних активів та нематеріальних активів).

Ø Інші операційні витрати (вартість робіт, послуг сторонніх підприємств, сума податків, зборів, крім податків на прибуток, втрати від курсових різниць, знецінення запасів, псування цінностей, сума фінансових санкцій тощо).

Проте, класифікація витрат за економічними елементами не дозволяє обчислювати собівартість окремих видів продукції, встановлювати обсяг витрат конкретних підрозділів підприємства. З цією метою застосовують класифікацію витрат за статтями калькуляції – в залежності від їх призначення і місця виникнення.

80. Аналіз ефективності фінансових інвестицій

Для зовнішніх щодо підприємства суб’єктів завдання аналізу полягає в оцінці інвестиційної привабливості цього підприємства. У такому разі об’єктом аналізу є насамперед реальні інвестиції, що дає можливість зробити прогнози щодо майбутньої діяльності підприємства. У процесі аналізу підприємства як об’єкта інвестування потенційних акціонерів (інвесторів) поряд з прибутковістю та рентабельністю інтересують і такі показники, як обсяги та ефективність капітальних вкладень, здійснюваних на підприємстві. Аналіз динаміки реальних інвестицій з урахуванням темпів інфляції дає змогу зробити висновки щодо інвестиційної активності підприємства. Аналіз структури інвестицій уможливлює оцінювання перспективності напрямів їх вкладення. Об’єктами такого аналізу можуть бути:

виробнича (галузева) структура капітальних вкладень підприємства, яка характеризує перспективи його майбутньої галузевої диверсифікації;

технологічна структура капітальних вкладень — співвідношення витрат на будівельно-монтажні роботи (пасивна частина капітальних вкладень) і на придбання обладнання, машин, інструментів (активна частина);

відтворювальна структура капітальних вкладень: співвідношення між вкладеннями в нове будівництво; у розширення діючих потужностей; у технічне переозброєння та реконструкцію.

Аналіз цих аспектів діяльності підприємства уможливлює оцінювання перспектив його розвитку та стабільності.

Для внутрішніх суб’єктів аналізу найважливішим завданням є обґрунтування та вибір найефективнішого напряму інвестування коштів. На початковому етапі аналізується доцільність вкладення коштів у реальні та фінансові інвестиції. Залежно від результатів аналізу вибирають один із напрямів проведення інвестиційних операцій або визначають оптимальне їх поєднання. Методика аналізу дохідності та ризику інвестиційних операцій залежить від специфіки об’єктів дослідження, тобто від того, чи є це виробничі проекти, чи фінансові інструменти. Як правило, кожне завдання можна розв’язати кількома методами. Тому в процесі аналізу постає завдання вибору оптимального проекту з-поміж кількох можливих варіантів капітальних вкладень або вибору таких цінних паперів, які б найточніше відповідали потребам підприємства.

Після того, як вибір зроблено і реалізація інвестиційного проекту (капітальні вкладення) почалася, або були придбані певні цінні папери, завдання аналізу полягає у виявленні можливих відхилень від запланованого сценарію та обґрунтуванні коригуючих управлінських рішень. На цьому етапі аналіз характеризується як оперативний.

Після завершення інвестиційної операції необхідно проаналізувати її фактичну ефективність та виявити причини відхилень від запланованої або очікуваної ефективності. Результати такого аналізу допоможуть підприємству в майбутньому адекватно оцінювати свої можливості та приймати обґрунтовані управлінські рішення. Отже, в процесі аналізу інвестиційної діяльності підприємства застосовуються всі види аналізу: попередній, оперативний, ретроспективний.

У процесі аналізу інвестиційної діяльності підприємства інформаційними джерелами є форма 1 «Баланс» та форма 3 «Звіт про рух грошових коштів». Результати інвестиційної діяльності підприємства визначаються на основі аналізу змін на статтях першого розділу балансу «Необоротні активи», статті «Поточні фінансові інвестиції» другого розділу балансу та на окремих статтях форми 2 «Звіт про фінансові результати» («Дохід від участі у капіталі», «Інші фінансові доходи», «Втрати від участі в капіталі», «Інші витрати»). Рух коштів у результаті здійснення інвестиційної діяльності відображається на відповідних статтях другого розділу форми 3 «Звіт про рух грошових коштів».

81.3а даними балансу визначити вартість акції

Оцінювання ефективності фінансових інструментів здійснюється зіставленням обсягу інвестиційних витрат і суми грошових потоків. Основу грошового потоку за фінансовими інструментами становлять суми періодично виплачених за ними процентів (на внески в статутні фонди; на депозитні вклади; за облігаціями та іншими борговими цінними паперами) і дивідендів (за акціями та іншими пайовими цінними паперами).

Моделі оцінки вартості акцій базуються на використанні таких показників:

1. Вид акції — проста чи привілейована.

2. Сума дивідендів, яка очікується в конкретному періоді.

3. Очікувана курсова вартість акції наприкінці періоду її реалізації (за використання акції впродовж раніше визначеного періоду).

4. Очікувана норма валового інвестиційного прибутку (норма дохідності) за акціями.

5. Кількість періодів використання акції.

Для спеціалістів фондового ринку важливим завданням є визначення вартості простих акцій, оскільки вони не мають гарантованого рівня доходів. Як відомо, доходами за акціями є дивіденди та капітальний приріст вартості акцій. Майбутні грошові потоки за простими акціями можуть складатися із суми нарахованих дивідендів (якщо ці цінні папери будуть використовуватися протягом невизначеного періоду) та із суми нарахованих дивідендів і прогнозної вартості реалізації фондового інструменту (якщо вони будуть використовуватися протягом заздалегідь обумовленого періоду).

Теоретично ціна простої акції має визначатися дисконтуванням усіх доходів, тобто дивідендів, що за нею виплачуються.

82. Завдання і вимоги, що стоять перед бухгалтерським обліком

Суть бухгалтерського обліку визначають такі його властивості:

• систематичне і послідовне відображення всіх господарських операцій у міру їх здійснення;

• документальне обґрунтування господарських операцій;

• застосування різних способів обробки облікової інформації — рахунків, подвійних записів, балансу та ін.

В обліку застосовують різні вимірники для відображення господарських засобів і процесів, що здійснюються на підприємстві, а також їх кількісних та якісних характеристик.

Завдання бухгалтерського обліку та вимоги до нього

Господарська діяльність кожного підприємства базується на раціональному використанні матеріальних і грошових ресурсів та робочого часу. Основне його завдання — випуск продукції чи торгівля товарами високої якості з найменшими витратами.

Основні завдання бухгалтерського обліку:

• дотримання Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні;

• облік, аналіз і перевірка інформації про господарську діяльність;

• контроль за виконанням завдань виробництва щодо кількості, якості й асортименту;

• контроль за зберіганням власності підприємства;

• виявлення невикористаних резервів;

• контроль за оплатою праці;

• облік, аналіз і контроль за заощадженням і використанням коштів;

• контроль за рівнем рентабельності виробництва продукції;

• виявлення резервів подальшого збільшення виробництва;

• забезпечення наявності первинної документації;

• побудова обліку на підприємстві.

Для успішного виконання завдань, що стоять перед бухгалтерським обліком, він має відповідати певним вимогам:

• порівнянності його показників з показниками плану;

• своєчасності;

• точності й об'єктивності показників;

• повноти, чіткості, точності й достовірності;

• економічності.

83. Документальне оформлення і облік вибуття нематеріальних активів

Списання нематеріального активу з балансу здійснюється внаслідок:

— реалізації нематеріальних активів (з переходом права власності на них);

— реалізації права на користування або розпорядження нематеріальними активами (без переходу права власності на самі нематеріальні активи);

— здійснення фінансових вкладень нематеріальними активами до статутного капіталу інших підприємств;

— безплатної передачі об’єкта нематеріальних активів;

— ліквідації об’єкта нематеріальних активів за ініціативою власників;

— нестачі нематеріальних активів, виявленої при інвентаризації.

При вибутті раніше переоціненого нематеріального активу перевищення суми попередніх дооцінок над сумою попередніх уцінок залишкової вартості включається до складу нерозподіленого прибутку з одночасним зменшенням додаткового капіталу.

Обов’язковою ознакою нематеріального активу є відсутність матеріальної форми по відношенню до будь-якого об’єкту, що приймається на облік, проте, повинні бути документи, що його ідентифікують, тобто підтверджують існування самого об’єкту та права підприємства на його використання в тій чи іншій формі.

До таких документів відносяться, насамперед, документи, що описують нематеріальний актив або порядок його використання, а також документи, що підтверджують ті чи інші майнові права підприємства.

Вибуття нематеріального активу на баланс здійснюється на підставі акту про його отримання, після оформлення картки обліку НМА. В акті, зокрема, мають бути зазначені:

— назва підприємства;

— назва об’єкту нематеріальних активів;

— його коротка характеристика;

— структурний підрозділ, у якому даний нематеріальний актив був використаний;

— спосіб придбання нематеріального активу;

— термін корисного використання;

— перелік документації, яка свідчить про придбання (створення) нематеріального активу;

— висновок комісії з обґрунтуванням терміну корисного використання НМА;

— відомості про матеріальні носії, на яких НМА був отриманий.

84. Облік витрат за економічними елементами

Витрати операційної діяльності підприємства складаються з виробничої собівартості перевезень, адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат. Витрати операційної діяльності підприємств автотранспорту відповідно до їхнього економічного змісту групують за такими елементами:

До елементу «Матеріальні витрати» належать витрати придбаних у сторонніх організацій або виготовлених власними силами палива, запасних частин і комплектувальних виробів, мастил, матеріалів, шин, енергії, інших виробничих запасів, які використані на:

виконання перевезень (робіт, послуг);

забезпечення технологічного процесу перевезень (робіт, послуг), їхньої якості й надійності;

проведення всіх видів ремонту, технічного огляду й обслуговування (рухомого складу, його агрегатів і вузлів, будівель, споруд, тощо), зокрема й отриманих за угодами лізингу (оренди);

забезпечення робіт, пов’язаних із дотриманням правил безпеки праці та руху, протипожежної й сторожової охорони, санітарно-гігієнічних, природоохоронних та інших спеціальних вимог, передбачених правилами технічної експлуатації автотранспорту, нагляду й контролю за процесом виробництва;

забезпечення роботи апарату управління підприємства та його структурних підрозділів, включно із транспортним обслуговуванням, пов’язаним із управлінням виробництвом, а також технічних засобів управління: обчислювальної техніки, засобів зв’язку, сигналізації тощо, які перебувають на балансі підприємства;

утримання й експлуатацію приміщень і території підприємства, утримання законсервованих основних фондів;

винахідництво і раціоналізацію, проведення дослідно-експериментальних та конструкторських робіт, виготовлення й дослідження моделей і зразків, пов’язаних із основною діяльністю підприємства, освоєння в процесі експлуатації нових типів і моделей автотранспортних засобів та видів перевезень (робіт, послуг);

забезпечення робіт, пов’язаних із професійною підготовкою, перепідготовкою та підтриманням професійної майстерності працівників підприємства за профілем його діяльності безпосередньо на підприємстві (утримання тренажерних центрів тощо);

До цієї статті належать:

собівартість малоцінних і швидкозношуваних предметів (спеціального одягу, взуття, форменого одягу, потрібних для виконання професійних обов’язків, інструменту, пристроїв, інвентарю, приладів, лабораторного обладнання, мийних засобів тощо), які не належать до основних засобів;

втрати від браку матеріальних цінностей у межах норм природного убування.

Витрати на проведення поточного ремонту основних фондів та інших робіт власними силами, власне виробництво електричної та інших видів енергій, а також на трансформацію та передання придбаної енергії до місця її споживання включають до відповідних елементів витрат.

Витрати, пов’язані з доставкою (в тому числі вантажно-розвантажувальні роботи) матеріальних ресурсів транспортними засобами і персоналом підприємства, включають до відповідних елементів витрат.

До елементу «Витрати на оплату праці» належать пов’язані із веденням господарської діяльності витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати, обчислені згідно із системами оплати праці, прийнятими на підприємстві, включно із будь-якими виплатами у грошовій або натуральній формі.

До елементу «Відрахування на соціальні заходи» належать обов’язкові збори й відрахування на соціальні заходи, передбачені чинним законодавством.

До елементу «Амортизація основних фондів і нематеріальних активів» належать суми амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із порядком, нормами й умовами, встановленими чинним законодавством.

До елементу «Інші операційні витрати» належать витрати, які включають до собівартості перевезень і не врахують у попередніх елементах витрат, зокрема: сума сплаченої орендної (лізингової) плати за користування наданими в оперативну та фінансову оренду (лізинг) основними фондами; оплата робіт і послуг виробничого характеру, виконуваних сторонніми підприємствами й організаціями або структурними підрозділами цього підприємства, що не стосуються основного виду його діяльності (ремонт рухомого складу та інших основних виробничих фондів, проведення випробувань з метою визначення якості паливно-мастильних матеріалів тощо); допомога пасажирам у разі втрати працездатності, що надається на підставі рішень суду.

85. Форма звіту про власний капітал, джерела складання

Особливості складання консолідованого звіту про власний капітал визначаються окремим положенням (стандартом). Метою складання звіту про власний капітал є розкриття інформації про зміни у складі власного капіталу підприємства протягом звітного періоду.

Звіт про власний капітал складається за формою, наведеною в додатку до цього Положення (стандарту).

Для забезпечення порівняльного аналізу інформації підприємства повинні додавати до річного звіту звіт про власний капітал за попередній рік.

Для забезпечення порівняльною аналізу інформації підприємства повинні додавати до річного звіту Звіт про власний капітал за попередній рік.

У статтях «Залишок на початок року» та «Залишок на кінець року» показують суми власного капіталу, наведені в балансі підприємства, відповідно, на початок і кінець звітного періоду.

У статтях «Зміна облікової політики», «Виправлення помилок» та «Інші зміни» відображаються суми коригувань, передбачених Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 6 «Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах».

У статті «Скоригований залишок» показується залишок власного капіталу на початок звітного року після внесення відповідних коригувань.

У статтях розділу «Переоцінка активів» наводяться дані, які відображають збільшення або зменшення власного капіталу в результаті переоцінки основних засобів та інших активів у порядку, передбаченому відповідними положеннями (стандартами).

У статті «Чистий прибуток (збиток) за звітний період» показується сума чистого прибутку (збитку) зі звіту про фінансові результати.

У статтях розділу «Розподіл прибутку» наводяться дані, які відображають розподіл прибутку між учасниками (власниками) підприємства або спрямування прибутку до статутного капіталу, резервного капіталу тощо.

У статтях розділу «Внески учасників» наводяться дані про збільшення статутного капіталу підприємства та зміни неоплаченого капіталу в результаті збільшення або зменшення дебіторської заборгованості учасників за внесками до статутного капіталу підприємства.

У статтях розділу «Вилучення капіталу» наводяться дані про зменшення власного капіталу підприємства внаслідок виходу учасника, викупу чи анулювання викуплених акцій акціонерним товариством, зменшення номінальної вартості акцій або з інших причин.

У статтях розділу «Інші зміни в капіталі» наводяться дані про всі інші зміни у власному капіталі підприємства, що не були включені до вищезазначених статей, зокрема, списання невідшкодованих збитків, безкоштовно отримані активи та інші зміни.

Для складання звіту використовують такі джерела інформації:

· Баланс;

· Звіт про фінансові результати;

· установчі документи;

· аналітичні дані за окремими рахунками бухгалтерського обліку.

86. Аудиторські докази в аудиті капіталу

Порядок проведення процедур одержання аудиторських доказів розглянуто в ННА № 14 „Аудиторські докази”. Відповідно до нього, аудитор повинен одержати таку кількість аудиторських доказів, яка б забезпечила спроможність зробити необхідні висновки, при використанні яких буде підготовлено аудиторський висновок.

Аудиторські докази одержуються в результаті належного поєднання тестів систем контролю та процедур перевірки на суттєвість. За деяких обставин докази можуть бути одержані в результаті процедур перевірки на суттєвість.

В ході аудиторської перевірки статутного капталу аудитор повинен звернути увагу на наступні питання:

1. В бухгалтерському обліку відображається величина статутного капіталу, що зареєстрована в статутних документах економічних суб’єктів як величина вкладів (часток, пайових внесків учасників, акцій за номінальною вартістю) в грошовій, натуральній, нематеріальній формах або у вигляді цінних паперів.

2. У відповідності з діючим законодавством України залежно від діяльності підприємства встановлено розміри статутного капіталу господарських товариств.

3. Статутний капітал та фактична заборгованість засновників (учасників) по вкладах (внесках) до статутного капіталу обліковуються та відображаються у звітності окремо.

4. Акції товариства при його створенні повинні бути повністю оплачені протягом строку, визначеного статутом товариства, при цьому не менше 50% статутного капіталу повинно бути оплачено до моменту реєстрації товариства, а інша частина — протягом року з моменту його реєстрації.

5. Додаткові акції товариства повинні бути оплачені протягом строку, визначеного відповідно з рішенням про їх розміщення, але не пізніше року з моменту їх придбання (розміщення).

6. Оплата акцій та інших цінних паперів акціонерного товариства може здійснюватися грошима, цінними паперами, іншими речами, майновими або іншими правами, що мають грошову оцінку. Форма оплати акцій товариства при його створенні визначається угодою про створення товариства або статутом товариства, а додаткових акцій та інших цінних паперів — рішенням про їх розміщення.

7. Сума статутного капіталу збільшується або зменшується відповідно з результатами діяльності економічного суб’єкта за рік та після перереєстрації засновницьких документів з внесеними до них змінами.

87. Негативний аудиторський висновок (поняття, умови надання)

Аудитом встановлені порушення. Допущені порушення викривляють реальний стан справ у цілому (в основному). Прийнята система обліку не відповідає законодавчим і нормативним вимогам. Дані фінансової звітності не відповідають обліковим даним. Таким чином, дані бухгалтерського обліку і фінансової звітності не дають достовірного уявлення про дійсний фінансовий стан.

Негативний аудиторський висновок:

"… У результаті проведення аудиту встановлено, що за звітний період підприємством були допущені суттєві порушення і перекручення (дається перелік порушень або пишеться: "які викладені в Додатку № 1 до цього висновку"). Допущені порушення суттєво впливають на фінансову звітність підприємства та перекручують реальний стан справ.

Фінансова звітність має суттєві перекручення і недостовірне подає фінансову інформацію про підприємство станом на 01 січня 200__р., не виконані такі вимоги щодо організації бухгалтерського фінансового обліку та фінансової звітності в Україні (у стислій формі дається перелік питань, стосовно яких не виконані вимоги з організації обліку або пишеться: "з питань, які наводяться в Додатку № 1").

88. Процедури аудиту запасів матеріалів

Важливу роль у підвищенні ефективності роботи підприємств відіграє раціональне використання матеріальних цінностей, які є основою виробничої діяльності та займають більш ніж 70 % у собівартості продукції.

У бухгалтерському обліку під терміном " запаси " розуміють активи, які:

· утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності;

· перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва;

· утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством.

Основними завданнями аудиту матеріально-виробничих запасів є:

· перевірка збереження цінностей;

· контроль за дотриманням норм витрат матеріалів і встановлених норм запасів;

· перевірка правильності оцінки і раціонального використання матеріалів у виробництві;

· аналіз стану обліку і внутрішнього контролю за рухом матеріалів.

Основними джерелами інформації аудиту матеріально – виробничих запасів є:

· товарно — транспортні накладні , вимоги , накладні , лімітно-забірні карти ;

· супроводжувальні та розрахунково – платіжні документи постачальників, доручення, журнали реєстрації доручень ;

· митні декларації;

· акти приймання матеріалів (якщо якість і кількість матеріалів , що надійшли на склад , не відповідає даним супроводжувальних документів або матеріали надійшли без документів);

· документи , що обґрунтовують купівельну ціну та первісну вартість запасів.

89. За даними балансу визначити загальний коефіцієнт покриття

Коефіцієнт покриття запасів. Розраховується як співвідношення величини стабільних джерел покриття запасів і суми запасів. Якщо значення цього показника є меншим за одиницю, то поточний фінансовий стан підприємства вважають недостатньо стійким.

Загальний коефіцієнт покриття показує в якій мірі вся заборгованість по поточних фінансових зобов’язаннях може бути погашена за рахунок усіх його поточних (оборотних) активів.

Коефіцієнт покриття, що дорівнює 2 (або 2:1), свідчить про можливість підприємства погашати поточні зобов'язання. Критичне значення коефіцієнта покриття прийняте за 1. Тому якщо коефіцієнт покриття менший 1, то підприємство має неліквідний баланс. У розробленому в Україні Положенні № 323 як орієнтовне значення коефіцієнта покриття наведено його теоретичне значення, яке має бути не меншим 2,0—2,5.

=

90. Джерела інформації аналізу капіталу

Інформаційними джерелами для аналізу капіталу підприємства є баланс підприємства, ф.1, а також примітки до фінансової звітності, ф.5. При аналізі відкритих акціонерних товариств можна також використовувати примітки до фінансової звітності, яка подається до Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку згідно з Положенням про надання регулярної інформації відкритими акціонерними товариствами та підприємствами-емітентами облігацій.

Аналіз капіталу підприємства здійснюється на основі агрегованого балансу підприємства та Структури і динаміки короткостроковизх зобовязань.

Аналіз капіталу підприємства передбачає проведення аналізу складу капіталу та його структури, зміни складових капіталу і джерел його формування.

91. Метод елімінування в аналізі

Елімінування – метод, за допомогою якого виключається дія ряду факторів. Виділяється один із них, який називається елімінуванням.

Метод елімінування передбачає, в першу чергу, вивчення впливу кількісних, потім якісних чинників. Недотримання цього підходу призводить до отримання неоднозначного ступеня впливу чинників на показник, що вивчається.

До методу елімінування належать:

· індексний метод;

· метод ланцюгових підстановок;

· метод абсолютних різниць;

· методи відносних різниць;

· інтегральний метод;

· метод простого додавання нерозподіленого залишку;

· метод зважених кінцевих різниць;

· логарифмічний метод.

92. Джерела аналізу використання робочого часу

Основним джерелом даних для аналізу використання фонду робочого часу є статистична форма 1-ПВ «Звіт з праці (за квартал, півріччя, 9 місяців, рік)».

Аналіз використання робочого часу ставить своєю метою виявити його втрати, знайти причини втрат і встановити їхній вплив на виконання плану продажу продукції. Основними причинами втрат робочого часу на підприємствах України є: незабезпеченість сировиною, матеріалами, енергоресурсами, інструментом, технологічною документацією, технічна несправність устаткування, порушення трудової дисципліни, ритму роботи й інше. На досліджуваному підприємстві такі втрати робочого часу є мінімальними, що характеризує налагоджений контроль менеджерів і систему заохочень для працівників. Для підвищення ефективності використання робочого часу на дослідному підприємстві пропонуємо впровадити спеціальну програму, коли робітники отримують додаткові пільги, преміальні або стабільні відсотки до зарплатні за корисне використання робочого часу. Безумовно, система мотивації працівників до досягнення запланованого рівня використання робочого часу є необхідною умовою реалізації програми. Менеджер завжди мусить пам'ятати, що для успіху справи слід намагатися зблизити аж до ідентифікації цілі і завдання організації з особистими цілями і бажаннями працівників. Тобто в конкретному випадку виграш від підвищення використання робочого часу повинен поділятися між організацією, яка забезпечила його досягнення, і працівником, який його досягнув. Працівники повинні заздалегідь знати, як заплановані результати щодо зростання ефективності використання робочого часу відіб'ються на реалізації їх особистих професійних інтересів.

93. Форма звітності "Баланс", її зміст і джерела складання

Баланс — це не просто складова методу бухгалтерського обліку, його елемент; це найважливіший документ бухгалтерської звітності, суттєве джерело інформації для управління, планування, організації виробництва, нормування, аналізу, контролю. Баланс є обліковою категорією, синтезом облікових записів, а тому його треба вміти читати і критично оцінювати з погляду змісту, будови, раціонального використання даних.

Залежно від обсягу інформації баланси поділяли на прості, складні і зведені. У простому балансі відображали майновий стан (а інколи й динаміку) простого господарства, тобто господарства, в якому немає структурних підрозділів, допоміжних виробництв та допоміжних підприємств із самостійним обліком. У таких господарствах провадиться єдине самостійне рахівництво і єдиний, простий баланс.

Баланс будується у формі таблиці, що складається з двох частин: ліва — актив, права — пасив (у перекладі з лат. слово «актив» означає дійовий, діяти, діяльний; слово «пасив» — утримуваний, бездіяльний). В активі наводиться склад і розміщення господарських засобів, у пасиві — джерела господарських засобів і призначення коштів.

Мета балансу — відобразити стан господарських засобів та джерел їх утворення на певну дату. Звідси випливає, що баланс є синтезом професійних дій фахівців з обліку, рушієм правильного ведення обліку, інструментом визначення економічних, юридичних та господарських відносин підприємства, передумовою для ефективного нормування, поточного та перспективного планування, найважливішим звітним документом.

Баланс складається на підставі звірених даних синтетичного та аналітичного обліку на кінець звітного періоду. Залишки на рахунках обліку на початок року повинні бути тотожні відповідним даним на кінець року в балансі за попередній період.

94. Поняття активу балансу, характеристика його розділів і основних статей

Актив — це система показників, які відображують склад і розміщення засобів господарства, згрупованих у якісно однорідні групи; пасив балансу — це система показників, які відображають джерела утворення й цільове призначення засобів господарства, також згрупованих в якісно однорідні групи. З погляду політичної економії пасив є сумою вартостей, отриманих із різних джерел, а актив — це конкретні форми існування цих вартостей.

Засоби господарства і джерела їх утворення показуються в балансі в розрізі окремих економічних груп, які називаються статтями балансу. До кожної статті балансу включаються однакові за економічним змістом засоби господарства чи джерела їх утворення. Кількість статей балансу визначається галузевими особливостями діяльності підприємств.

Статті балансу розподіляються на однойменні та комплексні. Однойменні статті відображають стан якогось одного виду господарських засобів чи джерел їх утворення. Наприклад, основні засоби, нематеріальні активи, готова продукція, статутний капітал, пайовий капітал. Комплексні статті відображають стан кількох видів господарських засобів чи джерел їх утворення. Наприклад, стаття «Виробничі запаси» об'єднує матеріали, паливо, запасні частини, напівфабрикати, комплектуючі вироби; стаття «Цільове фінансування» — показники за видами цільового фінансування і цільового надходження тощо.

Як бачимо, кожний розділ балансу об'єднує відповідний цільовий напрям показників, які доповнюють один одного й усебічно характеризують діяльність підприємства. Але для поглибленої оцінки виробничої та фінансово-господарської діяльності підприємства даних балансу недостатньо, у зв'язку з чим залучають додаткову інформацію оперативного та статистичного обліку. Особливо це стосується першого й другого розділів активу балансу, де неможливо дати характеристику технічного стану основних засобів, збереження виробничих запасів та інших товарно-матеріальних цінностей, реальності незавершеного виробництва, якщо не будуть проведені обстеження, спостереження, контрольні обміри фактичних обсягів виконаних робіт, контрольні запуски сировини і матеріалів у виробництво, інвентаризація.

Значну увагу необхідно приділяти незавершеному виробництву, зокрема, достовірності його оцінки. Це потребує інвентаризації незавершеного виробництва на кожну квартальну дату складання балансу. А оскільки інвентаризація незавершеного виробництва є дуже складним і тривалим процесом, її не завжди проводять своєчасно. Відтак його балансові залишки часто не відповідають дійсності.

Згруповані в розділі II активу балансу статті характеризують кошти, розрахунки та інші активи. На цих статтях відображаються товари відвантажені, розрахунки з дебіторами, кошти та інше. Дебітори зазначаються в балансі розгорнуто: за товари, роботи і послуги; за векселями одержаними; за розрахунками з бюджетом; за авансами виданими і під. кошти (в касі, на розрахунковому рахунку, валютному рахунку, інші кошти) — це найважливіший показник, що характеризує фінансовий стан підприємства, його платоспроможність. Наявність достатніх коштів — це гарант стійкості і мобільності підприємства, забезпечення стабільності його роботи.

Статті розділу IV пасиву балансу характеризують розрахунки та інші пасиви. Це кредиторська заборгованість підприємства банкам (за короткострокові кредити й позики), постачальникам, бюджету, зі страхування, з оплати праці, дочірнім підприємствам, іншим кредиторам і т. д.

Отже, статті балансу згруповано так, щоб, порівнюючи підсумки розділів активу і пасиву та окремих їх показників, можна було робити загальні висновки про фінансово-господарську діяльність підприємства.

95.Облік розрахунків з пенсійним фондом

Облік розрахунків з Пенсійним фондом щодо збору на обов'язкове державне пенсійне страхування регламентується Законом України „Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" від 26.06.97р., з наступними змінами і доповненнями.

Розрахунки зі збору на обов'язкове пенсійне страхування ведеться на окремому субрахунку №1 до рахунка 65. При проведенні відрахувань до Пенсійного фонду складаються наступні проведення:

Дт 23,91,92,93,94 Кт 651 — проведено обов'язкове нарахування збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на заробітну плату відповідних категорій працюючих;

Дт 97 Кт 651 — обов'язкові нарахування на заробітну плату робітників, зв'язаних з ліквідацією і реалізацією необоротних активів;

Дт 99 Кт 651 — обов'язкові нарахування на заробітну плату робітників, які здійснюють ліквідацію стихійних лих, роботи з їх попередження;

Дт 47 Кт 651 — обов'язкові нарахування на заробітну плату робітників, нараховану за рахунок резерву відпусток;

Дт 66 Кт 651 — проведено утримання на обов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду із заробітної плати працівників;

Дт 70 Кт 651 — проведені обов'язкові нарахування збору до Пенсійного фонду з продажної вартості ювелірних, тютюнових виробів (для виробників);

Дт 15 Кт 651 — на суму нарахованого збору в зв'язку з придбанням нерухомості;

Дт 651 Кт 31 — перерахунок коштів до Пенсійного фонду з названого збору.

96. Облік матеріальних витрат на виробництво і порядок їх включення до собівартості продукції

Методологічні основи формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємств усіх форм власності (крім банків і бюджетних установ) та її розкриття у фінансовій звітності регламентуються Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 «Витрати».

Відповідно до п. 6 Положення витратами звітного періоду визнається зменшення активів або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власникам), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Основними критеріями, якими необхідно керуватись при відображенні витрат у бухгалтерському обліку і визнанні їх витратами певного періоду, є:

витрати відображаються в обліку одночасно із зменшенням активів або збільшенням зобов'язань (п. 5 Положення);

витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для одержання якого вони здійснені (п. 7 Положення).

Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються в складі витрат того звітного періоду, у якому вони були здійснені.

Якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох звітних періодів, то витрати визнаються шляхом систематичного розподілу його вартості (наприклад, у вигляді амортизаційних відрахувань).

До складу елемента «Матеріальні затрати» включається вартість використаних у виробництві (крім продукту власного виробництва):

· сировини й основних матеріалів;

· покупних напівфабрикатів і комплектуючих виробів;

· палива й енергії;

· будівельних матеріалів;

· запасних частин;

· тари і тарних матеріалів;

· допоміжних та інших матеріалів.

До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини, основних матеріалів, що створюють основу продукції, яка виготовляється, купованих напівфабрикатів і комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретних об'єктів витрат (тобто продукції, робіт, послуг або виду діяльності, які потребують визначення пов'язаних з їх виробництвом витрат).

97.Облік ліквідації основних засобів

У разі часткової ліквідації об'єкта основних засобів його первинна (переоцінена) вартість та знос зменшуються відповідно на суму первинної (переоціненої) вартості та зносу ліквідованої частини об'єкта.

Вибуття основних засобів відбувається у таких випадках: безкоштовна їх передача іншим підприємствам, ліквідація внаслідок непридатності для подальшої експлуатації через стихійне лихо (пожежа, повінь), реалізацію, заміну застарілого обладнання машин новими, продуктивнішими в разі нестачі.

В усіх випадках вибуття об'єкти вилучають зі складу діючих основних засобів підприємства. Таке вилучення називається ліквідацією основних засобів.

Відображення в системі рахунків вибуття основних засобів залежить від характеру вибуття: ліквідація, продаж тощо.

На підприємствах вибуття основних засобів (залежно від його причини) у системі рахунків відображається поданими далі записами.

1) При ліквідації основних засобів

а) на суму нарахованої амортизації на день вибуття: Дебет рахунка «Знос основних засобів» Кредит рахунка «Основні засоби»;

б) на залишкову вартість основних засобів:

Дебет рахунка «Собівартість реалізованих необоротних активів»

Кредит рахунка «Основні засоби». Затрати, пов'язані з вибуттям (ліквідацією) основних засобів, відображають на рахунку «Собівартість реалізованих необоротних активів», а результати ліквідації (різниця між доходами і витратами) — залежно від їх характеру (прибутки або збитки) — «Фінансові результати»;

в) при нарахуванні, наприклад заробітної плати за розбирання об'єкта, буде зроблено запис:

Дебет рахунка «Собівартість реалізованих необоротних активів» Кредит рахунка «Розрахунки з оплати праці»;

г) при одержанні матеріалів від розбирання ліквідованого об'єкта роблять такий запис:

Дебет рахунка «Матеріали» (або «Інші доходи від звичайної діяльності»);

ґ) відображення суми податкових зобов'язань з ПДВ робиться таким записом:

Дебет рахунка «Списання необоротних активів»

Кредит рахунка «Розрахунки по податках і платежах».

Основою для записів є акти про ліквідацію основних засобів, інвентарні картки, листки-розшифрування, групувальні відомості (машинограми) тощо.

98.Мета та завдання аудиту резервного капіталу

Основною метою аудиту статутного та резервного капіталу підприємства є перевірка дотримання нормативно-правових актів, використання капіталу, правильності ведення бухгалтерського обліку. Основними завданнями аудиту статутного та резервного капіталу, є:

* перевірка правильності формування і використання коштів статутного та резервного капіталу;

* оцінка стану синтетичного і аналітичного обліку капіталу;

* оцінка повноти і правильності відображення в обліку і звітності господарських операцій з формування та використання статутного та резервного капіталу;

* перевірка дотримання законодавчих і нормативних актів, пов'язаних з формуванням і використанням капіталу.

99. Інформаційне забезпечення аудиту зобов’язань із соціального страхування

Розрахунки підприємства з органами соціального страхування здійснюються відповідно до чинного законодавства, що регулює дане питання. На сьогоднішній день чинна нормативно-правова база з даного питання не є досконалою, зокрема в роботі проаналізовано ряд проблем, які виникають при проведенні розрахунків з органами соціального страхування – і перша з них – це часті зміни в ставках зборів на соціальні страхування.

Загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню підлягають:

1) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту):

а) на підприємствах, в організаціях, установах незалежно від їх форм власності та господарювання;

б) у фізичних осіб;

2) особи, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадяни — суб'єкти підприємницької діяльності.

Перелік, доповнення та уточнення кола осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, а також конкретних видів загальнообов'язкового державного соціального страхування, до яких належать особи, визначаються законами України з окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Громадяни України, які працюють за межами території України та не застраховані в системі соціального страхування країни, в якій вони перебувають, мають право на забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням в Україні за умови сплати страхових внесків, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

100. Процедури аудиту короткострокових кредитів банку

Облік розрахунків ведеться на рахунку 60 "Короткострокові позики" у національній та іноземній валюті за кредитами банків, строк повернення яких не перевищує дванадцяти місяців з дати балансу, та за позиками, термін погашення яких минув. За кредитом цього рахунка відображаються суми одержаних кредитів, за дебетом — погашення та переведення до довгострокових зобов'язань у разі відстрочення кредитів (позик).

Кредитний договір укладають установа банку і підприємство; у ньому передбачається об'єкт кредитування, умови одержання і сплати позик, процентні ставки плати у кредит, строки, на які видаються позики. Тепер широко використовується комерційне кредитування, коли здійснюється реалізація товарів за умови розстрочки платежу.

Аудитор здійснює аналіз фінансового стану підприємства, контролює дотримання строків платежів, своєчасність сплати комерційного кредиту. Комерційні кредити підприємство покриває за рахунок власних оборотних коштів, інших джерел, а також за рахунок банківського кредиту. Завдання аудитора — перевірити законність одержання і використання банківських кредитів за цільовим призначенням, своєчасність погашення їх.

Перевіряючи записи у Головній книзі й балансі, аудитор з'ясовує, якими видами позик користувалось підприємство. Для перевірки дотримання порядку кредитування, оформлення позик та їх погашення аудитор керується Інструкцією № 3 про відкриття банками рахунків у національній і іноземній валюті, затвердженою Постановою Правління НБУ від 27. 05. 96 № 121.

Аудит кредитних операцій доцільно проводити за видами позик (кредитів) — під товарооборот, товари сезонного нагромадження, на тимчасові потреби тощо.

За даними балансу і записами в реєстрі аналітичного обліку аудитор встановлює, чи використовувалася позика за цільовим призначенням. Аудитор перевіряє правильність відомостей про забезпечення виданих позик, наявність власних оборотних коштів у товарних запасах, повноту використання позик на тимчасові потреби, під нормативні запаси матеріальних цінностей. Особливій перевірці підлягають факти виникнення простроченої заборгованості, при цьому встановлюють причини, суму збитків від сплати процентів за підвищеною ставкою, перевіряють ефективність заходів щодо погашення прострочених позик, з оздоровлення фінансового стану підприємства.

101 За даними балансу визначити рентабельність основної діяльності

Рентабельність – один із головних вартісних показників ефективності виробництва, який характеризує рівень віддачі активів і ступінь використання капіталу у процесі виробництва.

Показники рентабельності розрахововуються на основі Балансу ф.1 та Звіту про фінансові результати підприємства ф.2. В основу розрахунку показників рентабельності можуть бути покладені різні величини прибутку підприємства: валовий (маржинальний) прибуток, операційний прибуток, прибуток до виплати процентів і податку на прибуток (EBIT), прибуток до виплати податку на прибуток (EBT), чистий прибуток. Найчастіше для розрахунку коефіцієнтів рентабельності використовується чистий прибуток або прибуток до виплати процентів і податку на прибуток. Значення цих показників прибутку підприємства можна взяти із таблиці Вертикального (компонентного) аналізу фінансових результатів. Аналіз рентабельності підприємства дозволяє визначити ефективність вкладення коштів у підприємство та раціональність їхнього використання.

102. Аналіз концентрації власного капіталу та його маневреності

Коефіцієнт концентрації власного капіталу характеризує частку власності самого підприємства у загальній сумі коштів, інвестованих у його діяльність. Чим вищий цей коефіцієнт, то більш фінансове стійким і незалежним від кредиторів є підприємство. Доповненням до цього показника є коефіцієнт концентрації залученого (позикового капіталу). Сума обох коефіцієнтів дорівнює 1 (чи 100%).

Коефіцієнт концентрації власного капіталу — визначає частину коштів власників підприємства у загальній сумі коштів, вкладених в майно підприємства. Характеризує можливість підприємства виконати свої зовнішні зобов'язання за рахунок використання власних коштів, незалежність його функціонування від позиковихкоштів.Розраховується за формулою:

,

де:

К_вк — коефіцієнт концентрації власного капіталу;

ВК — власний капітал;

АП — активи підприємства.

103. Аналіз прибутку від реалізації продукції

Прибуток від реалізації продукції безпосередньо залежить від двох основних показників: обсягу реалізації продукції та її собівартості. На зміну обсягу реалізації продукції виливає зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції, частки прибутку в ціні продукції (рентабельність продукції).

У процесі аналізу вивчають динаміку виконання плану прибутку від реалізації продукції і визначають фактори зміни його суми.

Аналіз виконання плану прибутку від реалізації продукції необхідно розпочати з перевірки обґрунтованості планових показників собівартості та прибутку, випуску та реалізації продукції. Це дасть можливість встановити причини відхилень фактичного прибутку від реалізації від планового.

Потім необхідно проаналізувати вплив факторів на прибуток від реалізації. Прибуток від реалізації продукції в цілому по підприємству залежить від:

· обсягу реалізації продукції;

· собівартості реалізованої продукції;

· зміни оптових цін на матеріальні ресурси і ТП;

· зміни структури і асортименту продукції.

104. Інформаційне забезпечення аудиту зобов’язань із соціального страхування

Під час проведення аудиту розрахунків за соціальним страхуванням аудитору необхідно визначити перелік платежів соціального страхування, які обов’язково повинні сплачувати підприємства-клієнти. До основних платежів належать: збір на обов’язкове державне пенсійне страхування; внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування в зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, обумовленими народженням та похованням; внески на загальнообов’язкове державне страхування на випадок безробіття; внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання.

Метою аудиту розрахунків з органами соціального страхування є встановлення правильності, повноти і своєчасності здійснення відрахувань на соціальне страхування за відповідний звітний період та перевірка своєчасності перерахування внесків, а також законності використання зборів до Фонду соціального страхування на випадок тимчасової втрати працездатності. Під час проведення такої перевірки необхідно керуватися:

Кодексом законів про працю;

Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, обумовленими народженням та похованням» від 18.01.01 р. № 2240-ІІІ;

Законом України «Про розміри внесків на деякі види загальнообов’язкового державного соціального страхування» від 11.01.01 р. № 2213-ІІІ.

105. Реквізити документів, порядок їх заповнення

Реквізити — основні елементи документа, що мають свою послідовність. Реквізити — це сукупність обов’язкових відомостей у документі, без яких він не може бути підставою для обліку і не має юридичної сили.

Кожний документ складається з постійних реквізитів (тих, що друкуються під час виготовлення бланка) і змінних (тих, що фіксуються на бланку в процесі заповнення).

Організаційно-розпорядчі документи повинні складатися у суворій відповідності до ГОСТу.

Реквізити бувають: • постійні; • змінні.

Постійні реквізити наносять, коли виготовляють уніфіковану форму чи бланк документа, а змінні — під час його складання.

Кожний із реквізитів має свою довжину, визначену у формулярі-зразку. Довжина реквізиту — це кількість графічних знаків та пробілів, потрібна для запису реквізиту на документі.

106.Синтетичний і аналітичний облік виробничих запасів

Проблема організації аналітичного обліку (за номенклатурними номерами) вирішується з прийманням облікової політики підприємства. За великої номенклатури запасів доцільно застосовувати оперативно-бухгалтерський метод. За цим методом кількісно-сортовий облік запасів на складах ведеться матеріально відповідальними особами в картках складського обліку (ф. № М-12), які відкриваються бухгалтерією на кожний номенклатурний номер запасів. Матеріально відповідальна особа в цих картках записує кожну операцію з надходження та відпускання матеріалів і визначає залишок запасів. Підставою для записів є первинні документи на оприбуткування та відпускання запасів.

У разі невеликої номенклатури запасів у бухгалтерії може вестися аналітичний облік наявності та руху запасів у розрізі номенклатурних номерів як у кількісному, так і у вартісному виразі. На підставі одержаних від матеріально відповідальних осіб прибутково-видаткових документів бухгалтер оформлює відомості оприбуткування та списання (відпускання) матеріалів, які використовуються для щомісячного складання оборотних відомостей у розрізі номенклатурних номерів, тобто кількісно-сумарного обліку, де й відображається інформація про залишки матеріалів на початок місяця, надходження та списання й залишок на кінець місяця. Контроль за узгодженістю даних бухгалтерського та складського обліку здійснюється бухгалтерією способом звіряння даних оборотних відомостей і даних карток складського обліку. Цей метод може застосовуватися в умовах широкого використання обчислювальної техніки.

107.Облік розрахунків по відпускних сумах

Право на відпустку гарантується громадянам України, іноземним громадянам і особам без громадянства, що працюють на підприємствах на умовах трудового договору, Законом про відпустки 1, у ст. 4 якого встановлено кілька видів відпусток, що відрізняються тривалістю, умовами надання і оплати.

Середня заробітна плата визначається за формулою: ЗПсер = ЗПрп : КДрп

Підставляємо до формули загальну суму заробітної плати у розрахунковому періоді і ділимо її на кількість календарних днів.

Після визначення середньої заробітної плати (ЗПсер) множимо її на кількість днів відпустки (тривалість відпустки розраховується у календарних днях і не залежить від режимів і графіків роботи підприємства).

Згідно з пп. 2.2.12 Інструкції №5, суми щорічних відпусток включаються до фонду додаткової заробітної плати. При цьому суми коштів, нараховані за щорічні і додаткові відпустки, включаються до ФОП звітного місяця лише у тій сумі, яка припадає на дні відпустки у звітному місяці. Суми, що припадають на дні відпустки у наступному місяці, включаються до ФОП у наступному місяці (пп. 1.6.1 Інструкції №5).

108. Документальне оформлення і облік операцій на поточному рахунку в національній валюті

Контролюючи грошові операції, необхідно встановити відповідність кореспонденції рахунків діючим положенням і правилам ведення бухгалтерського обліку. Такий контроль дозволяє виявити господарські операції з неправильною кореспонденцією, які потягнуть за собою перекручення облікової і звітної інформації. Для цього аудитору потрібно володіти знаннями типової кореспонденції рахунків.

Каса – рахунок бухгалтерського обліку руху і виявлення облікових готівкових грошових коштів, якими володіє підприємство.

Документальне оформлення аудиторської перевірки складається з двох видів документації – робочої та підсумкової. У вищезгаданому нормативі № 6 дається приблизний зміст та порядок оформлення і зберігання робочих документів. Всі робочі документи виконують такі функції:

— обґрунтовують твердження аудиторському висновку та свідчать про відповідність зроблених процедур аудиту затвердженим нормативам

— полегшують процес управління та контролю за якістю проведення аудиту

— сприяють виробленню методологічного підходу до процесу аудиторської перевірки

— допомагають у роботі аудитора.

109. Використання в аудиті результатів роботи інших аудиторів

Якщо основний аудитор використовує результати роботи іншого аудитора, основному аудиторові треба визначити, яким чином результати роботи іншого аудитора впливають на результати аудиторської перевірки в цілому.

Основний аудитор — це аудитор, котрий відповідає за зміст аудиторської перевірки підприємства у випадку, якщо фінансову інформацію в окремих підрозділах перевіряв інший аудитор.

Якщо основний аудитор має намір використовувати результати роботи іншого аудитора, йому необхідно оцінити професійну компетенцію іншого аудитора з питань, які стосуються виконання ним конкретного завдання. Одним із джерел інформації для такої оцінки може бути інформація про просте членство або об'єднання зусиль чи спільну діяльність з іншою, відомою основному аудитору, фірмою.

Основному аудитору необхідно провести ряд заходів для отримання достатніх аудиторських доказів того, що результати роботи іншого аудитора відповідають меті аудиту та поставленим перед ним завданням.

Основному аудиторові слід проінформувати іншого аудитора про: наявні вимоги до незалежності стосовно підприємства й підрозділу та до складання фінансових звітів; про існуючі вимоги та правила ведення бухгалтерського обліку, про використання результатів роботи і звіту іншого аудитора і про проведення відповідних процедур з координації їх дій на початковому етапі планування аудиту. Основному аудитору необхідно поінформувати іншого аудитора про питання, які вимагають найбільшої уваги з боку іншого аудитора, процедури по визначенню внутрішніх операцій підприємства, які можливо треба буде розглядати окремо, а також про час завершення аудиторської перевірки; підприємстві за період його перевірки, вимоги до аудиту і правила складення звіту підприємства, а також конкретні національні нормативи, які регламентують складення аудиторського висновку і звіту.

110. Завершальний етап аудиту фінансової звітності

На завершальній стадії процесу аудиту ми пропонуємо виділити три етапи: оцінка й аналіз результатів перевірки; складання звіту, підготовка пропозицій і ознайомлення з ними замовників; написання аудиторського висновку і оформлення та підписання акту виконаних робіт.

На етапі оцінки й аналізу результатів аудиторської перевірки керівник аудиторської фірми або керівник групи аудиторів повинен оцінити результати аудиту і проаналізувати, чи вистачає зібраних доказів для підтвердження достовірності фінансової звітності. Залежно від вагомості доказів буде визначений зміст аудиторського звіту і висновку. На цьому етапі аудитор уточнює спірні питання з керівництвом підприємства (організації), яке підлягало аудиту.

Керівник аудиторської групи особливу увагу звертає на робочі документи аудиторів. Суттєва перевірка цих документів дозволяє оцінити якість виконання аудиту, дотримання послідовності плану і програми перевірки.

На наступному етапі завершальної стадії аудиторського процесу аудитор складає звіт, в якому розкриває сильні і слабкі сторони діяльності підприємства. Особливу увагу аудитор зосереджує на пропозиціях щодо поліпшення бізнесу клієнта, організації системи обліку, вдосконалення системи внутрішнього контролю. Залежно від потреб замовників, звіт аудитора зачитують на зборах засновників (акціонерів) або передають керівництву підприємства. Для оприлюднення фінансової звітності підприємств (організацій) згідно із Законом України "Про аудиторську діяльність" аудитор зобов'язаний скласти аудиторський висновок, який у десятиденний термін після закінчення перевірки подає підприємству і в податкову адміністрацію. Форма і зміст аудиторського висновку розкриті у тимчасових нормах аудиту в Україні, які затвердила Аудиторська палата України.

У тимчасових нормах аудиту в Україні розкриті наступні види висновків: безумовно позитивний, умовно-позитивний (із застереженнями), негативний. Якщо аудитор володіє достатніми доказами, які свідчать про вагомі помилки у системі обліку та звітності, що суттєво впливають на зміст статей балансу та інших форм звітності, то в цьому випадку він складає негативний висновок або відмовляється від складання висновку.

Після складання висновку аудитор оформляє і підписує разом із замовником акт виконання робіт, що є завершальним етапом процесу аудиту.

111. Інформаційне забезпечення аудиту грошових коштів в іноземній валюті

Основними джерелами інформації перевірки касових операцій є первинні документи:

— прибуткові й видаткові касові ордери;

— квитанції на внесок готівки до банку або на оплату послуг інших організацій;

— розрахунково-платіжні (платіжні) відомості на виплату, заробітної плати відпускних, матеріальної допомоги, стипендій та інших виплат; трудові угоди на виконання й оплату певних робіт; акти інвентаризації готівки в касі; договір про матеріальну відповідальність; касова книга; звіти касира; журнал реєстрації прибуткових та видаткових касових ордерів; облікові регістри (відомості, журнали, машинограми) за рахунками "Каса", "Рахунки в банках", "Інші грошові кошти";

— Головна книга.

До джерел також слід віднести такі звітні документи:

— баланс підприємства (форма № 1);

— звіт про рух грошових коштів (форма № 3);

— книга обліку касових видатків та ін.

Починаючи дослідження операцій з грошовими коштами, аудитору доцільно отримати якомога повнішу інформацію про внутрішній контроль на даній ділянці обліку. З'ясувати, як на підприємстві дотримуються касової дисципліни, наскільки жорстко контролюються операції з готівкою, у тому числі з валютою, наскільки чітко забезпечується санкціонування різних платежів з поточного та інших рахунків підприємства (можна шляхом фактичної перевірки).

112. Основні показники аналізу фінансового стану

Побудова комплексу показників фінансового стану передбачає відбір відповідних груп фінансових показників, включення певних показників до відповідної групи, визначення методики їх розрахунку і оцінки.

В цілому існує 6 основних груп фінансових показників:

· Показники оцінки ліквідності.

· Показники оцінки фінансовохї стійкості (платоспроможності).

· Показники оцінки ділової активності (оборотності)

· Показники оцінки рентабельності.

· Показники оцінки положення на ринку цінних паперів.

Показники оцінки майнового стану.

Всього може бути розраховано понад 100 фінансових показників (коефіцієнтів), які будуть мати економічний зміст і в більшій або меншій мірі використовуються у фінансовому аналізі. Звичайно таку кількість показників у одному аналітичному дослідженні практично не використовують. Тому необхідно вирішити проблему відбору необхідної і достатньої кількості фінансових показників.

113. Аналіз трудомісткості продукції

Рис.1. Порядок обчислення показників трудомісткості продукції

Зниження трудомісткості продукції — важливий фактор підвищення продуктивності праці. Зростання продуктивності праці здійснюється, у першу чергу, за рахунок зниження трудомісткості продукції, а точніше — за рахунок виконання плану оргтехзаходів (упровадження досягнень науки і техніки, механізація і автоматизація виробничих процесів, удосконалення організації виробництва і праці), збільшення питомої ваги покупних напівфабрикатів, комплектуючих виробів, перегляду норм виробітку тощо.

Знизити трудомісткість — значить зменшити витрати на виготовлення продукції. Чим менше витрат при тому ж результаті, тим ефективніша праця, тим вища її продуктивність. Ступінь зростання продуктивності праці (у %) за рахунок зниження трудомісткості виготовленої продукції визначається:

,

де Пn-% росту продуктивності праці;

А-% зниження трудомісткості виготовленої продукції

114. Резерви зниження собівартості продукції

Основними джерелами резервів зниження собівартості продукції є:

1) збільшення обсягу її виробництва за рахунок повнішого використання виробничих потужностей підприємства;

2) скорочення витрат на її виробництво за рахунок підвищення рівня продуктивності праці, ощадливого використання сировини, матеріалів, електроенергії, палива, обладнання, запобігання невиробничим витратам тощо.

Резерви зниження собівартості можна виявляти на ранніх стадіях життєвого циклу виробів і у процесі виробництва.

На ранніх стадіях життєвого циклу виробів ефективним методом виявлення резервів зниження собівартості продукції є функціонально-вартісний аналіз (ФВА).

Об'єктами вивчення ФБА за окремими виробами можуть бути дорогі деталі і вузли низької якості, гостро дефіцитні матеріали й ін.

Резерви зниження собівартості, виявлені ФВА, вишукують шляхом виявлення й усунення зайвих витрат, закладених у недосконалості конструкції виробу в цілому або його деталей, відсталої технології й організації виробництва.

Основну увагу тут приділяють виявленню неекономічних технічних рішень, непотрібних і невикористаних функцій, недовикористаних функціональних ресурсів (щодо механічної міцності, класу точності і т. ін.), відхилень від нормальних умов, передбачених процесами виготовлення і організації виробництва й ін.

115. Функції бухгалтерського обліку

Бухгалтерський облік у загальному циклі управління підприємством (планування — облік — аналіз — регулювання) виконує такі функції: інформаційну, контрольну, оціночну, аналітичну.

Інформаційна функція бухгалтерського обліку полягає в забезпеченні інформації про фінансовий стан і діяльність підприємства для потреб внутрішніх і зовнішніх користувачів.

Контрольна функція бухгалтерського обліку полягає в необхідності здійснення методами бухгалтерського обліку контролю збереження та ефективного використання ресурсів, виконання планових завдань, дотримання чинного законодавства й умов угод і контрактів.

Оціночна функція бухгалтерського обліку полягає у вимірі та оцінці ресурсів, визначенні вартості й собівартості виробленої продукції, розрахунку результату діяльності підприємства, його рентабельності. Оцінка є результатом вимірювання й ідентифікації об'єктів обліку.

Аналітична функція бухгалтерського обліку полягає в здійсненні на основі первинних та зведених даних економічного аналізу наявності, стану і руху ресурсів та результатів діяльності підприємства із широким застосуванням економіко-статистичних методів і моделювання.

116. Поняття про нематеріальні активи їх склад

Нематеріальні ресурси відображаються за активом балансу підприємств. Вони володіють, на свій розсуд розпоряджаються і користуються ними як будь-яким іншим об’єктом власності за умови, що ці дії не суперечать чинному законодавству. До них, як правило, відносять різні права підприємства, наприклад, право користування землею, виробничою площею, патенти (право на винахідництво), торгові марки, товарні знаки, авторські права.

Незважаючи на різноманітний склад нематеріальних ресурсів, усі вони мають спільні риси, що об’єднують їх у це поняття. Найхарактернішою з них є те, що цей вид ресурсів не має матеріально-речової структури. Вони безтілесні, недотичні, непомітні. Крім того, нематеріальні ресурси подібно до основних виробничих засобів можуть використовуватися тривалий час, не втрачаючи при цьому своєї споживної вартості. І хоч не завжди їх окремі види можуть бути відчужені від підприємства, а значить, є неспроможними до реалізації як самостійний об’єкт (наприклад, ділова репутація фірми), але і в такому випадку вони приносять додатковий дохід, тобто активно впливають на кінцеві результати виробництва, а тому за ефектом дії справедливо розглядаються як ресурси, що збільшують активи підприємства.

Спільною рисою нематеріальних активів є також те, що вони через специфічний характер своєї дії на виробничий процес і вплив факторів зовнішнього середовища не дають змоги більш-менш точно визначити на перспективу суму прибутку, що може бути одержана від їх застосування. Проте незаперечною залишається їх здатність приносити користь підприємству за нормальної організації виробництва.

117. Облік статутного і неоплаченого капіталу

В обліку формування та змін статутного капіталу використовуються активні, регулюючі, контрарні рахунки 46 «Неоплачений капітал» та 45 «Вилучений капітал».

Для обліку статутного капіталу призначено пасивний рахунок 40 "Статутний капітал". До нього можуть відкриватись субрахунки, наприклад, в ТОВ — субрахунки за кожним засновником, в акціонерних товариствах — за видами акцій.

При формуванні статутного капіталу дебетується контрпасив-ний рахунок 46 "Неоплачений капітал"; при здійсненні внеску неоплачений капітал зменшується (рахунок 40 не кредитується). В балансі підсумок капіталу визначається як різниця між оголошеним та сформованим статутним капіталом (К-т 40 Д-т 46).

Рахунок 46 «Неоплачений капітал» призначений для узагальнення інформації про зміни у складі неоплаченого капіталу підприємства. За дебетом рахунка відображається заборгованість засновників (учасників): за внесками до статутного капіталу підприємства, а також номінальна вартість розміщених неоплачених акцій. За кредитом — погашення заборгованості за внесками до статутного капіталу і номінальна вартість сплачених акцій. Аналітичний облік неоплаченого капіталу ведеться за видами розміщених неоплачених акцій і кожному засновнику (учаснику) підприємства.

Після здійснення усіх внесків учасниками сальдо на рахунку 46 не залишається.

118. Синтетичний і аналітичний облік нематеріальних активів

Дані синтетичного і аналітичного обліку про доходи і витрати, що відображаються на рахунках класів 7 “Доходи і результати діяльності” і 9 “Витрати діяльності”, є підставою для заповнення Звіту про фінансові результати господарсько-фінансової діяльності підприємства.

На рахунках класу 1 “Необоротні активи” обліковують наявність та рух матеріальних і нематеріальних активів, довгострокових інвестицій та фінансових активів підприємства.

Аналітичний облік організовується за видами нематеріальних активів та інвентарними об’єктами, на кожний з яких відкривається картка обліку нематеріальних активів. Підприємство може самостійно розроблювати додаткові субрахунки та аналітичні рахунки, виходячи зі специфіки діяльності, конкретних потреб, завдань управління та контролю.

На підставі первинних документів рух нематеріальних активів протягом звітного періоду відображається в облікових регістрах, інформація яких потім використовується для заповнення Головної книги та форм звітності.

119. Мета та завдання аудиту основних засобів

Основним завданням і метою аудиту основних засобів є:

1) встановлення правильності документального оформлення і своєчасного відображення в обліку операцій з основними засобами, їх надходження, внутрішнє переміщення і вибуття;

2) перевірка правильності розрахунку, своєчасного відображення зносу основних засобів;

3) перевірка доцільності проведення ремонту основних засобів, контроль за витратами на капітальний ремонт, за правильністю їх відображення;

4) перевірка правильності відображення в обліку фінансових результатів від вибуття (в т.ч. ліквідації) основних засобів;

5) контроль за збереженням основних засобів;

6) перевірка правильності проведення індексації основних засобів;

7) підтвердження законності і правильності відображення на рахунках бухгалтерського обліку операцій з основними засобами;

8) встановлення своєчасності і правильності списання недоамортизованої частини основних засобів на фінансові результати.

120. Відмова аудитора від надання аудиторського висновку (поняття, умови надання)

Аудитор може відмовитися від надання висновку. При цьому він викладає свою думку у звіті іншої форми. У трьох останніх випадках висновок має містити короткий виклад аргументів, що обґрунтовують думку аудитора. У разі необхідності уточнення цих аргументів можливі посилання на інші документи, надані аудитором клієнту, які містять докладнішу інформацію.

У зв'язку з неможливістю перевірити факти аудитор не може висловити думку щодо вказаних моментів. Представлені моменти суттєво впливають на дійсний стан справ у цілому. У зв'язку з відсутністю достатніх аудиторських свідчень аудитор не може видати об'єктивний аудиторський висновок.

121. Процедури аудиту товарних запасів

Для реалізації системного підходу при здійсненні аудиту важливе значення має планування, оскільки воно забезпечує вироблення головної стратегії і напрямків проведення перевірки. Виходячи з трьох основних етапів, які проходять товари на торгівельному підприємстві, ми пропонуємо при плануванні аудиту визначати наступні основні етапи аудиторської перевірки запасів:

· аудит товарних запасів на етапі придбання;

· аудит товарних запасів на етапі зберігання;

· аудит товарних запасів на етапі реалізації.

У ході аудиторської перевірки для виявлення помилок можуть бути використані процедури документальної перевірки. При визначенні переліку документальних тестів і напрямів їх застосування необхідно враховувати такі суттєві фактори: оцінку властивого ризику та ризику невідповідності внутрішнього контролю; очікувану ефективність та продуктивність доступних процедур перевірки; структуру інформації, що вивчається, та її надійність.

122. Сутність та предмет економічного аналізу

Економічний аналіз — це комплексне глибоке вивчення роботи підприємств, їх підрозділів та інших господарських формувань для об'єктивної оцінки її результатів і виявлення можливостей дальшого підвищення ефективності господарювання.

Вивчаючи діяльність виробничої бригади або окремих виконавців, необхідно водночас брати до уваги показники цеху і місце в ньому даної бригади; те саме стосується цеху і підприємства; підприємства та акціонерного товариства тощо.

З розвитком економіки нашої держави перед економістами постають нові, складніші проблеми економічного аналізу і його теорії. Нові об'єкти й завдання економічного аналізу потребують застосування адекватних їм методологій і засобів дослідження економічних явищ і процесів, тобто дальшого розвитку теорії економічного аналізу й удосконалення методики її викладання. Це виправдано також завданнями підвищення рівня підготовки спеціалістів з вищою освітою.

З метою поліпшення якості підготовки кадрів економістів, які в повній мірі відповідали б підвищеним вимогам часу, необхідно постійно піклуватися про поглиблене вивчення майбутніми фахівцями теорії економічного аналізу. Глибокі знання його теоретичних основ є важливою передумовою для активної участі спеціалістів з вищою економічною освітою в повсякденній раціональній організації і веденні на належному рівні аналітичної роботи, яка забезпечує всі служби підприємства необхідною для управління аналітичною інформацією. Економічний аналіз має свій предмет, який з розвитком самої науки конкретизувався й видозмінювався. Найсучаснішим і, на нашу думку, найвдалішим його визначенням є таке.

Предметом економічного аналізу є діяльність підприємств і їх підрозділів, а також інших господарських формувань, спрямована на досягнення максимальних результатів за мінімальних витрат.

Тобто йдеться про успішне господарювання, до якого повинні прагнути всі підприємства. Успіх значною мірою залежить від умілого керівництва виробничим колективом, правильної організації виробництва та праці, а також від раціонального використання всіх видів ресурсів і глибокого знання справи кожним конкретним виконавцем.

У цьому визначенні чітко окреслено насамперед суттєву ознаку — багатосторонню діяльність підприємств, їх підрозділів та інших господарських формувань, спрямовану на пошуки відхилень показників від плану, норм і договірних зобов'язань, а також зіставлення результатів роботи підприємства з витратами. Кінцевою позицією досягнення успішної роботи є виявлення резервів підвищення ефективності виробництва.

123 Джерела інформації аналізу товарних запасів. Поняття пасиву балансу, характеристика його розділів і основних статей

Пасив балансу — це система показників, які відображають джерела утворення й цільове призначення засобів господарства, також згрупованих в якісно однорідні групи. З погляду політичної економії пасив є сумою вартостей, отриманих із різних джерел, а актив — це конкретні форми існування цих вартостей.

У першому розділі Пасиву міститься інформація про власний капітал підприємства: статутний капітал, додатковий капітал, нерозподілений прибуток тощо.

У другому розділі Пасиву відображається вартість сформованих резервів на забезпечення наступних витрат і платежів, а саме: на виплату відпусток, додаткових пенсій, гарантійних зобов’язань тощо, а також отримані цільові фінансування та інші фінансові надходження.

У третьому розділі Пасиву наводяться дані про довгострокові зобов’язання — зобов’язання, які не будуть погашені протягом операційного циклу підприємства або протягом дванадцяти місяців з дати балансу. До них належать: довгострокові кредити банків, отримані позикові кошти, заборгованість за виданими довгостроковими векселями та випущеними облігаціями тощо.

У четвертому розділі Пасиву відображається інформація про зобов'язання, які будуть погашені у звичайному ході операційного циклу підприємства або протягом 12 місяців з дати балансу. До поточних зобов'язань належать короткострокові кредити банків і позики, короткострокові векселі видані, кредиторська заборгованість з постачальниками та за іншими розрахунками тощо.

У п'ятому розділі Пасиву відображаються доходи майбутніх періодів — доходи, які отримані протягом поточного або попередніх звітних та будуть визнані в майбутніх звітних періодах.

Отже, статті балансу згруповано так, щоб, порівнюючи підсумки розділів активу і пасиву та окремих їх показників, можна було робити загальні висновки про фінансово-господарську діяльність підприємства.

124.Методи оцінки основних засобів

Облік і оцінка засобів праці здійснюються в натуральній і вартісній (грошовій) формах.

Натуральна оцінка основних фондів необхідна для:

• обліку і планування окремих груп основних фондів;

• розрахунку виробничих потужностей;

• розроблення балансів обладнання і визначення ступеня його використання тощо.

Можна навести такі приклади натуральних одиниць основних фондів:

— наявні одиниці (шт.),

— одиниці потужності або продуктивності (м, кг, г, л, погонний м, м2, м3, байт тощо; за одиницю часу: с, хв, год, добу, місяць, рік);

— одиниці, що характеризують розмір основних фондів (габарити, вага, об’єм/обсяг);

— одиниці, що характеризують величину негативної роботи, пов'язаної з порушенням природного середовища (викиди шкідливих речовин в атмосферу, воду або ґрунт, кількість порушених земель тощо).

Грошова (вартісна) оцінка основних фондів необхідна для розв’язання таких завдань:

— формування єдиної критеріальної основи порівняння різних форм основних фондів;

— визначення їх загального обсягу, динаміки і структури;

— оцінки розміру вартості, що переноситься на вартість готової продукції (амортизаційних відрахувань);

— визначення зміни розміру основних фондів в окремих галузях і підприємствах за певний період.

125.Позаказний метод обліку витрат і калькулювання собівартості продукції

Позаказний метод обліку витрат на виробництво застосовують в основному в індивідуальних і дрібносерійних виробництвах. Об'єктами обліку при даному методі є окремі замовлення. До таких виробництв відносяться: судо-, турбо-, авіабудівельні й інші виробництва.

Метод цей полягає в тому, що витрати на виробництво враховуються по замовленням на виріб чи на групу виробів. Фактична собівартість замовлення визначається по закінченні виготовлення виробів чи робіт, що відносяться до цього замовлення, шляхом підсумовування усіх витрат по даному замовленню. Для начислення собівартості одиниці продукції загальна сума витрат за замовленням поділяється на кількість випущених виробів.

126.Облік розподілу прибутку і списання збитку

Прибуток підприємства характеризує результати його фінансово-господарської діяльності. Прибуток є основним джерелом поповнення власних фінансових ресурсів підприємства, формування грошових фондів, необхідних для фінансування поточної діяльності і розвитку підприємства.

Прибуток, що підлягає розподілу, розраховується таким чином: чистий прибуток після оподаткування за звітний рік збільшується на розмір нерозподіленого і невикористаного прибутку за результатами попереднього фінансового року і зменшується на розмір відрахувань у офіційні резерви, які формуються згідно з чинним законодавством. До офіційних резервів належать: резервний фонд; загальний резерв.

127 .Мета та завдання аудиту капітальних інвестицій

Головним джерелом виникнення на підприємстві нового майна, яке обліковується у складі основних засобів, є капітальні інвестиції — це сукупність витрат живої і уречевленої праці на здійснення довготермінових інвестицій, пов'язаних з новим будівництвом (включаючи реконструкцію, модернізацію технічного переобладнання діючого об'єкта основних засобів), придбання нових об'єктів основних засобів на стороні, земель, ділянок, об'єктів природокористування, а також виготовлення об'єктів основних засобів та використання їх на підприємстві. Решта джерел надходження у господарство об'єктів основних засобів займають незначну питому вагу (безкоштовна передача, лишки при інвентаризації).

Оскільки на капітальні інвестиції витрачають великі кошти, аудитор повинен проконтролювати їх цільове та ефективне використання з дотриманням при цьому встановлених норм і нормативів, а також чинного законодавства. При цьому перевіряються операції за рахунком 15 «Капітальні інвестиції».

Під час перевірки операцій з надходження основних засобів слід визначити:

· доцільність їх будівництва та придбання;

· своєчасність і правильність документального оформлення операцій з надходження основних засобів на підприємство;

· реальність та правильність оцінки основних засобів.

Завдання аудиту інвестиційної діяльності полягає у сприянні найбільш раціональному використанню майнових й інтелектуальних цінностей при створенні і модернізації основних фондів, реалізації цільових комплексних програм економічного і соціального розвитку України через капітальні вкладення.

128. Інформаиійне забезпечення аудиту довгострокових кредитів

Зобов'язання за кредитною угодою буде довгостроковим, якщо:

• позикодавець до затвердження фінансової звітності погодився не вимагати погашення зобов'язання внаслідок порушення певних умов, пов'язаних із фінансовим станом позичальника;

• не очікується виникнення подальших порушень кредитної угоди протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

Аудитор з'ясовує, чи довгострокові зобов'язання, на які нараховуються відсотки, відображаються в балансі за їхньою теперішньою вартістю, яка залежить від умов та виду зобов'язання.

За кредитом рахунка 50 "Довгострокові позики" відображаються суми одержаних позик, за дебетом — їх погашення.

Під час аудиту довгострокових позик і векселів аудитор керується П(С)БО 11 "Зобов'язання". Аудитору слід врахувати, що до довгострокових зобов'язань належать:

• довгострокові кредити банків;

• інші довгострокові фінансові зобов'язання;

• відстрочені податкові зобов'язання;

• інші довгострокові зобов'язання.

129.Процедури аудиту зобов'язань з податку на додану вартість

Проведення аудиту ПДВ здійснюється шляхом перевірки нарахування сум ПДВ по розрахункам з постачальниками і підрядчиками, облік яких ведеться на рахунку 63, з різними дебіторами, облік ведеться на рахунки 37 (сум податкового кредиту) та розрахункам з покупцями і замовниками, облік ведеться на рахунку 36 (суми податкового зобов’язання).

Податкове зобов'язання — це загальна сума податку, отримана (нарахована) платником податку у звітному (податковому) періоді, визначена згідно із Законом "Про податок на додану вартість".

На суму зобов‘язань з податку на додану вартість впливає величина податкового кредиту платника податку. Величина податкового кредиту здебільшого залежить від правового статусу контрагентів. Суб‘єкти, що обрали спрощені системи оподаткування , обліку та звітності, не є платниками ПДВ, тому при купівлі в них товарів або послуг права на податковий кредит не виникає. Чим менший податковий кредит, тим більшим буде зобов‘язання з податку на додану вартість. Якщо підприємство знаходиться на загальній системі оподаткування і більшість витрат здійснюється через неплатників ПДВ, сума податку на додану вартість буде доволі високою.

130. 3а даними балансу визначити коефіцієнт фінансової стабільності

Коефіцієнт концентрації власного капіталу: [власний капітал (підсумок 1 розділу пасиву)] : [загальна сума господарських коштів (валюта балансу)]. Цей коефіцієнт характеризує частку власників підприємства в загальній сумі коштів, авансованих у його діяльність. Що вищим є значення цього показника, то більше підприємство є фінансове стійким, стабільним і незалежним від зовнішніх кредиторів. Доповненням до цього показника є коефіцієнти концентрації залученого (позичкового) капіталу — їх сума має дорівнювати 1 (або 100 %). Щодо рівня залучення позичених коштів у зарубіжній практиці існують різні думки. Найбільш поширено таку: частка власного капіталу має бути не меншою за 0,6 (60 %). У підприємство з високою часткою власного капіталу кредитори вкладають охочіше кошти, оскільки воно з більшою ймовірністю може погасити борги за рахунок власних коштів. Проте це не скрізь так: японським компаніям, наприклад, властива висока частка залученого капіталу (до 80 %). А значення цього показника в Японії в середньому на 58 % вище, ніж, наприклад, в американських корпораціях. Це пояснюється тим, що інвестиції там мають різну природу: у США основний потік інвестицій надходить від населення, в Японії — від банків. Високе значення коефіцієнта концентрації залученого капіталу свідчить про велику міру довіри до корпорації з боку банків, а значить, і про фінансову надійність. Низьке значення цього коефіцієнта свідчитиме про неспроможність отримати кредити в банку, що є певною пересторогою для інвесторів і кредиторів.

131. Аналіз накладних витрат

При аналізі накладних витрат перш за все визначають відносний рівень накладних витрат у грошових одиницях (ВРНВ):

ВРНВ=накладні витрати щодо експорту за рік у гривнях / виробнича собівартість реалізованих товарів х 100

Аналогічно розраховують цей показник щодо імпорту товарів. Спочатку ці показники за звітний рік порівнюють з показниками за попередній рік, дають початкову оцінку зміні відносних величин накладних витрат. Наступний етап — вивчення чинників, що призвели до зміни кожної статті накладних витрат.

Аналіз накладних витрат необхідно проводити відповідно до окремих товарів, а потім шляхом узагальнення визначених чинників можна одержати повну картину всього товарообороту.

132.Порядок проведення інвентаризації та списання її результатів

При проведенні інвентаризації перевіряється реальність вартості зарахованих на баланс основних фондів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, цінних паперів і фінансових вкладень, сум грошових коштів у касах, на поточному та валютному рахунках у банках, грошей у дорозі, дебіторської і кредиторської заборгованості, незавершеного виробництва, витрат майбутніх періодів, резервів наступних витрат і платежів.

Для проведення інвентаризації на підприємствах розпорядчим документом керівника створюються постійно діючі інвентаризаційні комісії, до складу яких включаються досвідчені працівники, а очолюють такі комісії керівник підприємства, його заступник або представник керівника.

За наслідками інвентаризації робоча інвентаризаційна комісія повинна скласти протокол із зазначенням у ньому результатів інвентаризації і висновків щодо них, а також пропозицій про залік нестач та лишків пересортицею, списання нестач у межах норм природного убутку та понаднормових нестач і втрат.

При проведенні інвентаризації інвентаризаційні описи складаються окремо на товарно-матеріальні цінності, що знаходяться в дорозі, не оплачені в строк покупцями відвантажені товари і цінності та ті, що перебувають на складах інших підприємств (на відповідальному зберіганні, на комісії, у переробці).

Дозволяється складання групових інвентаризаційних описів малоцінних та швидкозношуваних предметів, виданих в індивідуальне користування працівників, із зазначенням відповідальних за ці предмети осіб.

При інвентаризації незавершеного виробництва в інвентаризаційних описах вказується найменування заділу, стадія або ступінь їх готовності, кількість або обсяг робіт. Сировина, матеріали і покупні напівфабрикати, що перебувають біля робочих місць і не піддавались обробці, до опису незавершеного виробництва не включаються, а фіксуються в описах матеріальних цінностей або в окремих описах.

Інвентаризація витрат майбутніх періодів та резервів майбутніх витрат і платежів полягає в перевірці обґрунтованості залишку вказаних сум на дату інвентаризації та відповідності затвердженому розпорядчим документом керівника підприємства переліку створюваних резервів.

133. Облік витрат на поточний ремонт основних засобів

Підприємства підтримують свої основні засоби в робочому стані та забезпечують їх функціонування способом як поліпшення, так і за допомогою системи технічного обслуговування й системи планово-попереджувального ремонту.

Поточний ремонт — це комплекс операцій або операція з часткової заміни окремих запасних частин, деталей, дрібний ремонт окремих частин, побілка стін, ремонт дверей, підлог і інший ремонт з підтримання основних засобів у робочому стані, які не збільшують первісну вартість. Виконується поточний ремонт без проекту та без відповідних дозволів на виконання робіт.

За господарського способу виконання робіт на витрати з поточного ремонту, який не вимагає розроблення креслень, складаються розціночні описи робіт на підставі дефектних актів або дефектних відомостей.

Перевірка витрат на поточний та капітальний ремонт основних засобів починається з вивчення наявності і виконання завдань щодо поточного та капітального ремонту. Необхідно встановити правильність розмежування робіт і віднесення їх до поточного і капітального ремонту.

134. 3міст, облік та списання адміністративних витрат

На рахунку 92 “Адміністративні витрати” відображають і накопичують протягом року витрати, пов’язані з управлінням та обслуговуванням підприємства. Витрати на управління та обслуговування підприємства (загальногосподарські витрати), на відміну від попереднього порядку, не розподіляються між реалізованою та нереалізованою продукцією, а списуються щомісяця або в кінці року на фінансові результати основної діяльності в загальній сумі наростаючим підсумком з початку року з кредиту рахунку 92 на дебет субрахунку 791 “Результати основної діяльності”.

Раціональна організація аналітичного обліку витрат взагалі та аналітичний облік адміністративних витрат зокрема мають важливе значення для визначення їх рівня, контролю й аналізу, а також об’єктивного визначення фінансових результатів діяльності підприємства.

Списання сальдо адміністративних витрат на фінансові результати.

З метою контролю і аналізу окремих видів адміністративних витрат в аналітичному обліку доцільно виділити окремі субстатті за видами цих витрат. Наприклад, до статті 2 “Витрати на службові відрядження і утримання апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу”:

2.1. Витрати на службові відрядження.

2.2. Витрати на заробітну плату.

2.3. Витрати на страхування.

2.4. Витрати на додаткові виплати.

2.5. Витрати на навчання.

2.6. Інші витрати на утримання апарату управління підприємством.

135. Податок з прибутку, його визначення та облік

Податок на прибуток підприємств — це прямий податок, сплачуваний підприємствами з прибутку, одержаного від реалізації продукції (робіт, послуг), основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів, валютних цінностей, інших видів фінансових ресурсів та матеріальних цінностей, а також із прибутку від орендних операцій, роялті та від позареалізаційних операцій.

Ставки податку на прибуток, об'єкти оподаткування і порядок визначення оподатковуваного прибутку, порядок обчислення і сплати податку, обов'язки і відповідальність платників регламентуються Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» і Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку «Звіт про фінансові результати».

Відповідно до Плану рахунків облік податку на прибуток ведеться на рахунку 98 «Податки на прибуток» за субрахунками:

981 «Податки на прибуток від звичайної діяльності»,

982 «Податки на прибуток від надзвичайних подій».

На субрахунку 381 «Податки на прибуток від звичайної діяльності» ведуть облік нарахованої суми податку на прибуток від звичайної діяльності, визначеної за встановленою ставкою від прибутку, відображеного в бухгалтерському обліку (незалежно від суми прибутку для цілей оподаткування).

На субрахунку 982 «Податки на прибуток від надзвичайних подій» відображають суму податку, яка підлягає сплаті з прибутку від надзвичайних подій. При цьому треба мати на увазі, що у Звіті про фінансові результати чистий прибуток (збиток) обчислюється як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від звичайної діяльності і надзвичайного доходу, надзвичайних затрат і податку з надзвичайного прибутку. У статтях звіту «Надзвичайні доходи» та «Надзвичайні затрати» відповідно відображають:

прибуток або збиток від інших подій і операцій, що відповідають визначенню надзвичайних подій;

невідшкодовані збитки від надзвичайних подій, включаючи затрати на запобігання виникнення втрат від стихійного лиха, техногенних аварій, які визначені за вирахуванням суми страхового відшкодування і покриття втрат від надзвичайних подій за рахунок Інших джерел.

136. Договір на проведення аудиту

Аудиторські послуги щодо проведення аудиту надаються будь — якому господарюючому суб'єкту незалежно від його організаційно — правової форми і форми власності. Побудова будь — яких взаємовідносин між суб'єктами підприємництва починається із звернення до переддоговірного перепису. Тобто, дана сторона звертається з проханням надати їй визначені послуги, а друга сторона висловлює згоду, згоду на надання таких послуг або відмовляє в їх наданні. Після одержання згоди аудиторської фірми, укладається договір про проведення аудиту. Такий договір є офіційним документом, який регламентує взаємовідносини аудитора (аудиторської фірми) з клієнтом. Згідно з договором про надання аудиторських послуг аудитор зобов'язується надати послуги (тобто провести аудит, а замовник клієнт — отримати ці послуги). Цей документ підтверджує і фіксує офіційно, юридичну згоду інтересів економічного договору.

Договір на проведення аудиту є основним документом, який засвідчує факт досягнення домовленості між замовником та виконавцем про проведення аудиторської перевірки. Договір документально стверджує, що сторони прийшли до угоди з усіх моментів, обумовлених у договорі. Для того, щоб уникнути неправильного розуміння сторонами узятих на себе обов'язків, умов їх виконання та прийнятого ступеня відповідальності, необхідно максимально ясно обумовити у договорі усі суттєві аспекти взаємовідносин, які виникають у зв'язку з укладанням договору.

137.Інформаційне забезпечення аудиту готової продукції

Основні напрямки аудиту:

1. Контроль виконання виробничої програми з випуску готової продукції, робіт (послуг)

2. Контроль обсягів реалізації готової продукції, здачі виконаних робіт (послуг) замовникам

3. Перевірка фактичної собівартості реалізованої продукції та правильність відображення ВД та податкового зобов’язання з ПДВ.

Основні джерела інформації:

1. Документи на право здійснення підприємницької діяльності: документи про реєстрацію підприємства, установчі документи, ліцензії, свідоцтва на сертифікацію продукцію, господарські угоди з покупцями і замовниками, свідоцтво платника ПДВ.

2. Первинні бухгалтерські документи: акти приймання готової продукції на склад, накладні, товаро — транспортні накладні, рахунки — фактури, довіреності, акти здачі — прийому виконаних робіт, квитанції на надання послуг.

3. Облікові реєстри аналітичного і синтетичного обліку: картки складського обліку готової продукції, оборотні відомості з номенклатури готової продукції відомість № 16, облікові реєстри по рахунках: 701 — "Доход від реалізації готової продукції", 703 — "Доход від реалізації робіт, послуг", 26 "Готова продукція" (за видами), Книга обліку продажу.

138.Мета і завдання аудиту фінансових інвестицій

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про фінансові інвестиції та її розкриття у фінансовій звітності визначаються П(С)БО 12. Визначення терміну «фінансова інвестиція» наведено в Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 2 «Баланс», затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 року (П(С)БО 2). Згідно з пунктом 4 П(С)БО 2 під фінансовими інвестиціями розуміються активи, які утримуються підприємством з метою збільшення прибутку (відсотків, дивідендів тощо), зростання вартості капіталу або інших вигод для інвестора. Фінансові інвестиції характеризуються певними особливостями, основними з яких є: І) використання у двох напрямах: перший — отримання додаткового інвестиційного доходу у процесі користування вільними грошовими активами; другий — їх протиінфляційний захист; 2) надання суб'єкту підприємницької діяльності вибору широкого діапазону інструментів інвестування за шкалою «дохідність — ризик» та «дохідність — ліквідність»; 3) виходячи з багатогранної інфраструктури фінансового ринку, пильніший та змістовніший моніторинг у процесі фінансового інвестування. Розподіл фінансових інвестицій на довгострокові та поточні закріплений у П(С)БО 2 і ґрунтується на принципах відображення активів і зобов'язань, закладених у національних положеннях (стандартах), – оборотні та необоротні активи відображаються у фінансовій звітності окремо. Під довгостроковими фінансовими інвестиціями розуміються фінансові інвестиції на період більше одного року, а також усі інвестиції, котрі не можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент (п. 17 П(С)БО 2). Виходячи з цього, довгостроковими інвестиціями можуть бути також і вкладення на термін менше року, у випадку якщо, виходячи із ситуації на ринку, підприємство визнає за неможливе їх реалізацію протягом короткого часу, тобто неліквідні активи. Поточні фінансові інвестиції – фінансові інвестиції на строк, що не перевищує рік, які можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент. Для обліку фінансових інвестицій призначені рахунки 14 «Довгострокові фінансові інвестиції» (інвестиції пов'язаним сторонам за методом обліку участі в капіталі, інші інвестиції пов'язаним сторонам, інвестиції непов'язаним сторонам) та 35 «Поточні фінансові інвестиції» (еквіваленти грошових коштів, інші поточні фінансові інвестиції). Аналітичний облік довгострокових фінансових інвестицій (рах. № 14) ведеться за видами довгострокових фінансових вкладень та об'єктами інвестування. При цьому побудова аналітичного обліку повинна забезпечити можливість отримання інформації про довгострокові фінансові вкладення в об'єкти як на території країни, так і за кордоном.

139.Аналіз ділової активності (основні показники)

Аналіз ділової активності дозволяє проаналізувати ефективність основної діяльності підприємства, що характеризується швидкістю обертання фінансових ресурсів підприємства. Аналіз здійснюється за допомогою коефіцієнтів оборотності.

Коефіцієнти оборотності – система показників фінансової активності підприємства, яка характеризує наскільки швидко сформований капітал обертається в процесі його господарської діяльності.

Аналіз ділової активності підприємства здійснюється шляхом розрахунку таких основних показників (коефіцієнтів):

·коефіцієнта оборотності активів;

·коефіцієнта оборотності дебіторської заборгованості;

·коефіцієнта оборотності кредиторської заборгованості;

·тривалості обертів дебіторської та кредиторської заборгованостей;

·коефіцієнта оборотності матеріальних запасів;

·коефіцієнта оборотності основних засобів (фондовіддачі);

·періоду обороту чистого робочого капіталу;

·коефіцієнта оборотності власного капіталу.

140. Місце та роль економічного аналізу в системі управління

Питання економічного аналізу відіграють важливу роль при оцінці ефективності господарської діяльності та пошуку шляхів її підвищення. Будь-яка підприємницька діяльність потребує постійного контролю за своїм розвитком, аналізу процесів під дію яких потрапляє підприємство в сучасних умовах господарювання. Це, передусім, пов'язано із зміною економічних умов, в яких працює підприємство, кон'юнктури ринку, податкового законодавства тощо. Суть проблеми полягає в тому, що більшість підприємців, які зіткнулися з перешкодами, не задумуються над необхідністю та важливістю саме економічного аналізу своєї діяльності, а тому взагалі його не здійснюють. На підприємствах відсутні кваліфіковані економісти, які могли б ефективно здійснювати аналіз основних показників діяльності підприємства і своєчасно розробляти можливі шляхи виходу з кризових ситуацій.

Економічний аналіз, який дає змогу правильно оцінити роботу підприємства і його підрозділів, виявити причини негараздів і наявні резерви, уможливлює значне поліпшення рівня всієї економічної роботи, робить її серйозним стимулом науково-технічного прогресу, підвищення ефективності виробництва.

Важливого значення економічний аналіз набуває за ринкових реформ, коли на перший план виходять економічні методи управління: він має не лише виявляти хиби, а й розкривати можливості дальшого зростання економіки.

141. Метод ланцюгових підстав і його характеристика

За методом ланцюгових підстав розрахунки заключаються в послідовній заміні планових показників на фактичні. Результат кожного послідуючого розрахунку співставляється з попереднім, таким чином визначається вплив окремих факторів. У першому розрахунку всі показники приймаються у плановому значенні. В останньому – всі показники – у фактичному значенні.

Початковий (плановий) рівень

ПланПП = Початковий

1-а підстановка:

ФактичнийПП=А1

Вплив 1-го фактору: А1- Початковий = х1

2-га підстановка:

ФФП = А2

Вплив 2-го фактору: А2 – А1 = х2

3-я підстановка:

ФФФ = А2

Вплив 3-го фактору: А3 – А2 = х3 і т. д.

142. Узагальнення даних поточного бухгалтерського обліку (оборотні по синтетичних і аналітичних рахунках)

Інформацію поточного синтетичного і аналітичного обліку періодично узагальнюють по підприємству в цілому. Роблять це за допомогою оборотних відомостей.

Узагальнення даних обліку починається з підрахунку оборотів та залишків з дебетом і кредитом з наступним обчисленням кінцевих сальдо синтетичних та аналітичних рахунків. Оборотні відомості є способом періодичного узагальнення даних поточного бухгалтерського обліку, засобом перевірки записів в обліку, а також засобом перевірки правильності складання балансу.

Розрізняють два види оборотних відомостей:

— за синтетичними рахунками;

— за аналітичними рахунками.

Оборотна відомість характеризує кожен рахунок і показує сальдо на початок періоду, обороти за дебетом і кредитом за місяць і сальдо на кінець звітного періоду. Характерною особливістю оборотної відомості є те, що вона містить три пари однакових підсумків:

— початкових сальдо;

— оборотів;

— кінцевих сальдо.

Тотожність підсумків початкових сальдо випливає з балансового методу. Збіг підсумків дебетових оборотів з підсумком кредитових оборотів рахунків випливають із застосування методу подвійного запису в бухгалтерському обліку. Рівність підсумків кінцевих сальдо за дебетом і кредитом рахунків випливає з двох попередніх рівностей. Якщо підсумок по дебету всіх синтетичних рахунків не збігається з підсумками по кредиту рахунків, то це вказує на помилки в поточному бухгалтерському обліку, причинами яких можуть бути неправильні записи початкових сальдо на активних і пасивних рахунках.

Таким чином, оборотна відомість за синтетичними рахунками дає можливість в виявити в бухгалтерському обліку помилки, пов’язані з порушенням рівності підсумків. Крім оборотної відомості за синтетичними рахунками складають також оборотну відомість за аналітичними рахунками. Ця відомість має інший вигляд, що обумовлено особливостями облічуваних об’єктів.

143. Об’єкти економічного аналізу

На відміну від предмета об’єкти аналізу – насамперед окремі економічні явища, процеси, проблеми, питання, показники. Усі об’єкти аналізу у своїй сукупності є предметом економічного аналізу. Об’єктами аналізу, наприклад, можуть бути виробнича, та комерційна діяльність, наявність і використання ресурсів, якість продукції та прибуток, ритмічність виробництва тощо.

Об'єкт економічного аналізу — це передусім окремі економічні явища, процеси, проблеми, питання, показники. Всі об'єкти аналізу у своїй сукупності складають предмет економічного аналізу. Об'єктами аналізу, наприклад, можуть бути виробнича та комерційна діяльність, наявність і використання ресурсів, якість продукції і прибуток, ритмічність виробництва тощо. Об"єктами аналізу господарської діял. є економ.результати господарської діял. Напр..,на промисловому підпр.до об"єктів аналізу віднос.вир-во та реаліз. Продукції,її собівартість,використ. матер.,труд.,фін. ресурсів,фін. результати вир-ва та ін.

144. Облік фінансовий і управлінський, сфери застосування

Методологічно й організаційно бухгалтерський облік поділяється на фінансовий і управлінський. Це дві галузі єдиної системи обліку, кожна з яких має своє призначення і відіграє свою роль в управлінні підприємством, у забезпеченні необхідною інформацією різнопланових користувачів.

Фінансовий облік — це сукупність правил та процедур, які забезпечують підготовку, оприлюднення інформації про результати діяльності підприємства (установи, організації) та його фінансовий стан відповідно до вимог законодавчих актів і стандартів бухгалтерського обліку. Інакше кажучи, фінансовий облік — це комплексний системний облік господарської діяльності підприємства. Організація фінансового обліку повинна забезпечити: суцільне, повне і безперервне відображення усіх господарських операцій, які відбулися за звітний період: складання встановленої фінансової (бухгалтерської) звітності; постачання необхідною та достовірною інформацією користувачів. Об'єктами фінансового обліку, що відображаються як на синтетичних, так і аналітичних рахунках, є:

активи підприємства: основні засоби, нематеріальні активи, капітальні вкладення, довгострокові і короткострокові фінансові вкладення, виробничі та товарні запаси, розрахунки з дебіторами, грошові кошти, інші активи; джерела власних засобів: статутний фонд (капітал), резервний (страховий) фонд, фонди і резерви спеціального і цільового призначення, нерозподілений прибуток, інші джерела власних засобів;

зобов'язання (пасиви) підприємства: довгострокові кредити банків і позикові кошти, короткострокові кредити банків і позикові кошти, розрахунки з кредиторами, інші короткострокові зобов'язання;

витрати підприємства за їх елементами і доходи за їх видами; фінансові результати діяльності підприємства і їх розподіл; господарські операції, пов'язані з процесами придбання ресурсів, виробництва і реалізації.

За даними фінансового обліку складається фінансова (бухгалтерська) звітність підприємства, інформація якої не є комерційною таємницею і призначена як дія внутрішніх, так і для зовнішніх користувачів. Варто зазначиш ще одну перевагу такого принципу організації обліку витрат, доходів і визначення фінансових результатів. Він дає змогу комплексно автоматизувати всі розділи фінансового обліку, в тому числі облік втрат і доходів та складання звітності, використовуючи стандартне програмне забезпечення. Адже номенклатура елементів витраті видів доходів є типовою, вона не залежить від особливостей організації та технології виробництва на підприємствах чи виду їх дальності.

Управлінський облік це сукупність методів та процедур, які забезпечують підготовку і надання інформації для планування, контролю і прийняття рішень на рівнях управління підприємством, установою, організацією. Синонімами управлінського обліку є внутрішній облік, внутрішньогосподарський облік, виробничий облік, аналітичний господарський облік.

145.Порядок визначення і облік зносу нематеріальних активів

Нематеріальні активи — це немонетарні активи, які не мають матеріальної форми та контролюються підприємством з метою використання протягом періоду більше одного року (або одного операційного циклу, якщо він перевищує один рік) для виробництва, торгівлі, для адміністративних потреб чи надання в оренду іншим юридичним або фізичним особам.

В обліку нематеріальні активи підлягають відображенню за первісною вартістю їх придбання або створення на дату прийняття на баланс.

Первісна вартість окремо придбаного нематеріального активу включає його ціну, мито, податки, що не підлягають відшкодуванню, та інші витрати, безпосередньо пов'язані із його придбанням та доведенням до стану, придатного для використання за призначенням, крім отриманих торговельних знижок.

Якщо нематеріальний актив надійшов у результаті обміну на інший актив, то його вартість визначається як різниця між справедливою ринковою вартістю отриманого активу і сумою часткової оплати, здійсненої підприємством грошовими коштами або їх еквівалентами під час придбання.

Первісною вартістю безкоштовно отриманих нематеріальних активів є їх справедлива вартість на дату одержання.

Первісна вартість нематеріального активу, створеного підприємством, включає прямі витрати на оплату праці, матеріали тощо, які безпосередньо пов'язані із його створенням та доведенням до стану, придатного для використання за призначенням.

Наступні витрати, пов'язані з удосконаленням цих нематеріальних активів, включаються до первісної вартості, якщо існує впевненість у збільшенні внаслідок цього майбутнього притоку економічних вигод.

Бухгалтерський облік нематеріальних активів ведеться щодо кожного об'єкта за відповідними групами (права користування природними ресурсами, права користування майном тощо).

Придбаний або отриманий нематеріальний актив відображається в балансі, якщо існує ймовірність одержання майбутніх економічних вигод, пов'язаних з його використанням, та його вартість може бути достовірно визначена.

При вибутті об'єктів нематеріальних активів, які раніше були переоцінені, перевищення сум попередніх дооцінок над сумою попередніх уцінок залишкової вартості цього об'єкта нематеріального активу включається до складу нерозподіленого прибутку з одночасним зменшенням додаткового капіталу.

Нарахування амортизації починається з місяця, наступного за місяцем, у якому нематеріальний актив став придатним для використання.

Нарахування амортизації припиняється починаючи з місяця, наступного за місяцем вибуття нематеріального активу.

Термін корисного використання нематеріального активу та метод його амортизації переглядаються наприкінці звітного року, якщо у наступному періоді очікуються зміни терміну корисного використання активу або зміни умовного одержання майбутніх економічних переваг.

Амортизація нематеріального активу нараховується виходячи з нового методу нарахування амортизації і терміну використання, починаючи з місяця, наступного за місяцем змін.

Втрати від зменшення корисності нематеріальних активів включаються до складу витрат звітного року із збільшенням у балансі суми зносу нематеріальних активів, а з об'єктів, відображених в обліку за первісною вартістю, із зменшенням вартості об'єкта нематеріальних активів.

146. Простий метод обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції

Попроцесний (простий) метод обліку витрат застосовується головним чином в нескладних переробних виробництвах. При цьому методі, витрати відносяться безпосередньо на той об'єкт обліку, за яким калькулюється собівартість. Відповідно до кожного такого виробництва відкривають аналітичний рахунок, на якому відображують всі витрати на виробництво і весь вихід продукції. В сільському господарстві цей метод обліку застосовується у виробництві по заготівлі будівельних матеріалів (кар'єри), переробці соняшнику, зерна, фруктів, овочів і т.п.

147.3віт про рух грошових коштів, зміст і джерела складання

3гідно з 3аконом України «Про бухгалтерський о6лік і фінансову звітність в Україні» 3віт про рух грошових коштів (далі — 3віт) є складовим елементом річної фінансової звітності підприємства.

Форма і зміст 3віту визначені Положенням (стандартом) бухгалтерського о6ліку 4 «3віт про рух грошових коштів», що узгоджений з однойменним МСБО 7.

Грошові кошти включають кошти в касі та на рахунках у банках, що можуть бути використані для поточних операцій. Еквівалентами грошових коштів є короткострокові фінансові інвестиції, які можуть бути вільно конвертовані у відому суму коштів і мають незначний ризик щодо зміни вартості. 3вичайно такими еквівалентами є високоліквідні інвестиції в цінні папери на строк, що не перевищує 3 міс. (казначейські векселі, депозитні сертифікати тощо).

Рух коштів відо6ражується у 3віті за трьома видами діяльності — операційною, інвестиційною та фінансовою.

До 3віту не включають негрошові операції. Негрошові операції, пов'язані з фінансовою та інвестиційною діяльністю, слід розкривати в примітках до фінансових звітів. Внутрішні зміни у складі грошових коштів та їхніх еквівалентів у 3віті не відображують. Наприклад, надходження коштів з банку до каси підприємства не розглядається як рух грошових коштів у результаті операційної діяльності.

Для складання 3віту використовують такі джерела інформації:

· Баланс;

· 3віт про фінансові результати;

· Примітки до фінансових звітів (розшифровки статей Балансу і 3віту про фінансові результати);

· Головна книга;

· аналітичні дані окремих рахунків бухгалтерського обліку.

148. Особливості створення та реєстрації аудиторської фірми

Аудиторська фірма — це юридична особа, створена відповідно до законодавства з питань діяльності господарських товариств, яка має право вести виключно аудиторську діяльність. Аудиторські фірми можуть створюватися у будь-яких організаційно-правових формах, за винятком відкритих акціонерних товариств.

Загальна частка засновників (учасників, акціонерів) аудиторської фірми, які не є аудиторами, у статутному капіталі не може перевищувати 30 %. Аудиторській фірмі дозволяється вести аудиторську діяльність лише за умови, що в ній працює хоча б один аудитор, та після включення її до Національного реєстру аудиторів та аудиторських фірм. Керівником аудиторської фірми може бути тільки аудитор.

У новій редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про аудиторську діяльність" аудиторська фірма визначається як юридична особа, котра має право на ведення виключно аудиторської діяльності та внесена до Національного реєстру аудиторів та аудиторських фірм.

АПУ 31 жовтня 2000 р. (протокол № 95) затвердила Положення про Реєстр суб'єктів аудиторської діяльності — офіційний загальнодержавний Реєстр аудиторських фірм і аудиторів підприємців. При включенні до Реєстру суб'єкта аудиторської діяльності видається свідоцтво встановленого АПУ зразка.

Аудиторські фірми здебільшого надають такі види послуг:

— підтверджують достовірність та повноту річного балансу і звітності фондів, бірж, банків, компаній, підприємств, кооперативів, товариств та інших суб'єктів господарювання незалежно від форми власності та виду діяльності;

— перевіряють й аналізують фінансовий стан підприємств з різними формами власності, у тому числі з іноземними інвестиціями;

холдингових і страхових компаній, інвестиційних фондів, довірчих товариств та інших фінансових посередників;

— перевіряють емітентів цінних паперів при реєстрації емісії у Міністерстві фінансів України;

— оцінюють майно державних підприємств у разі здавання в оренду цілісних майнових комплексів, приватизації, корпоратизації та інших змін форм власності;

— готують висновок при порушенні питання про визнання підприємства неплатоспроможним або банкрутом;

— готують аудиторський висновок у разі ліквідації підприємств усіх форм власності;

— аналізують господарську, фінансову та спільну діяльність;

— консультують з питань бухгалтерського обліку, звітності, оподаткування та інших видів економіко-правового забезпечення, підприємницької діяльності юридичних та фізичних осіб;

— складають бізнес-плани тощо.

149. Мета та завдання аудиту капіталу

Суб’єкти господарювання починають свою підприємницьку діяльність при первинному накопиченні власного капіталу для забезпечення господарської діяльності.

Власний капітал — це загальна вартість активів підприємства (матеріальних цінностей, грошових коштів, фінансових інвестицій тощо), які належать йому на правах власності і використовуються в процесі виробничої та іншої підприємницької діяльності.

Власний капітал має складну структуру, яка залежить від організаційно — правового статусу суб’єкта господарювання.

Метою аудиту статутного капіталу є встановлення достовірності первинних даних відносно формування та використання статутного капіталу, повноти і своєчасності відображення інформації в зведених документах та облікових регістрах, правильності ведення обліку статутного капіталу відповідно до установчих документів та облікової політики, достовірності відображення статутного капіталу у звітності підприємства.

Основними завданнями аудиту статутного капіталу є:

· перевірка достовірності відображення показників щодо власного капіталу, встановлення законності й правильності їх формування ;

· встановлення повноти формування статутного капіталу, відповідності фактичних внесків учасників умовам установчих документів, дотримання строків внесення часток до статутного капіталу;

· перевірка стабільності величини статутного капіталу, його відповідності розміру, визначеними установчими документами.

Джерелами інформації для аудиту операцій зі статутним капіталом є:

1) наказ про облікову політику підприємства;

2) документи, що підтверджують право власності на майно, що вноситься як внесок до статутного капіталу: свідоцтво про право власності на нерухомість, земельні ділянки, транспортні засоби, інтелектуальну власність тощо;

3) організаційні документи: свідоцтво про державну реєстрацію, накази та розпорядження, протоколи про результати закритого перепису, про підсумки торгів, зборів засновників, акціонерів, довідки про прийняття на облік в податковому органі, про реєстрацію в органах статистики та відповідних відділеннях позабюджетних фондів, ліцензії на види діяльності, що підлягають ліцензуванню згідно з законодавством;

4) первинні документи з обліку статутного капіталу (статут, установчий договір, накази, довідки та розрахунки бухгалтерії тощо);

5) облікові регістри, що використовуються для відображення операцій з обліку власного капіталу (журнал 7);

6) акти та довідки попередніх ревізій, аудиторські висновки та інша документація, що узагальнює результати контролю;

7) звітність (Баланс, Звіт про власний капітал).

150. Умовно-позитивний аудиторський висновок (поняття, умови надання)

Умовно-позитивний висновок видається у випадках, коли аудитор не в змозі надати беззастережний висновок, оскільки існують певні обмеження. Виділяють дві категорії обставин, які впливають на обмеження: фундаментальна невпевність і фундаментальна незгода [7, с. 256 — 257].

Умовно-позитивний висновок (є фундаментальна невпевність). Основними причинами фундаментальної непевненості є: значні обмеження в обсязі аудиторських процедур у зв’язку з тим, що аудитор не може одержати всю необхідну інформацію; невпевненість у правильності висновків в конкретній ситуації. У зв'язку з неможливістю перевірки окремих фактів аудитор не може висловити свою думку щодо вказаних моментів, але вони мають обмежений вплив на стан справ у цілому і не перекручують дійсний фінансовий стан. Аудитор вважає можливим підтвердити, що за винятком згаданих обмежень надана інформація свідчить про відповідність господарської діяльності чинному законодавству. Система обліку відповідає законодавчо-нормативним вимогам. Фінансова звітність складена на підставі достовірних даних і в цілому достовірно відображає фактичний фінансовий стан.

Умовно-позитивний висновок (є фундаментальна незгода). Основними причинами незгоди є: неприйнятність системи обліку на підприємстві або порядку проведення деяких облікових операцій; розходження в думках стосовно відповідності фактів або сум у фінансовій звітності даним обліку; фундаментальна незгода з повнотою і методикою відображення деяких фактів в обліку та звітності; невідповідність діючому законодавству, порядку оформлення або здійснення операцій [8, с. 347]. Слід зазначити, що будь-яка фундаментальна невпевненість або незгода є підставою для відмови від надання позитивного висновку. Подальший вибір виду висновку залежить від рівня непевненості або незгоди. Наявність фундаментальної незгоди може привести до представлення клієнту негативного аудиторського висновку. Наявність фундаментальної невпевненості може стати підставою для відмови від видання аудиторського висновку.

151. За даними балансу визначити маневреність оборотних засобів

Коефіцієнт маневреності власного капіталу показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто вкладена в оборотні засоби, а яка — капіталізована. Коефіцієнт маневреності власного капіталу розраховується як відношення чистого оборотного капіталу до власного капіталу.

Маневреність робочого капіталу (Мрк) визначається:

Мрк = ГК / РК

де Мрк- маневреність робочого капіталу; ГК — грошові кошти; РК — робочий капітал

152. Аналіз технічного стану основних засобів

Аналізуючи основні фонди насамперед треба визначити їхню середньорічну вартість і динаміку зміни за ряд років. При цьому слід зіставляти темпи їх зміни з динамікою зростання вартості продукції або обсягів виробництва в натуральному вираженні. Останній показник повинен мати більш високі темпи зростання порівняно з основними фондами. Однак економічні труднощі, які мають місце в нашій країні, можуть показати і зворотні тенденції. Основні фонди підприємства поділяють на виробничі й невиробничі основні засоби. Перші включають основні засоби основного виду діяльності (промисловості) та інших галузей народного господарства. Основні засоби основної діяльності складаються з будівель і споруд, устаткування, інструменту та інших основних фондів. Аналізуючи склад основних виробничих фондів, їх слід поділити на активні й пасивні, визначивши частку кожної групи. Треба ретельно вивчити, як змінюється співвідношення цих груп упродовж останніх років. При цьому невпинне збільшення частки активних фондів у вигляді робочих і силових машин —нагальна мета кожного підприємства.

У сучасних ринкових умовах дуже важливо звернути увагу на те, яка частка основних фондів здана або взята в оренду, яку земельну площу займає підприємство і наскільки доцільно її використовує.

Інвестиційну діяльність підприємства можна оцінити, вивчивши суми залишків незавершених капітальних вкладень і устаткування, які числяться на бухгалтерському балансі (форма № 1), можна також поцікавитись, за рахунок яких коштів вони здійснюються (форма № 3, розділ 4 річного звіту), нарешті, чи є у підприємства довгобуд, якої він давності тощо. Аналізуючи стан основних фондів, насамперед на підставі даних розділу І активу бухгалтерського балансу, розраховують коефіцієнт спрацювання (зносу) основних фондів і вивчають його динаміку за ряд років. Як допоміжні можна застосовувати коефіцієнти вибуття, оновлення основних засобів, показники вікового складу устаткування. Повсюдне погіршення цих показників свідчить про серйозні проблеми з оновленням устаткування на підприємствах країни, відсутністю коштів для фінансування цих потреб. До того ж спрацьовані основні засоби зумовлюють застосування застарілих технологічних процесів, що спричиняє неконкурентоздатність продукції більшості підприємств.

Розглядаючи рівень спрацювання основних засобів, мають на увазі насамперед їхній фізичний знос. Проте не слід забувати ще й про моральне старіння фондів, яке набагато погіршує становище.

153. Організація економічного аналізу

Цілеспрямованість аналітичного дослідження, вагомість його висновків та обґрунтованість пропозицій значною мірою залежать від добору виконавців та організації робіт. Під організацією взагалі розуміють створення злагодженої постійної системи для виконання якихось робіт або досягнення певної кінцевої мети.

Організація аналітичної роботи включає:

• розробку загальних засад і порядку проведення аналізу

• планування роботи в цілому, окремих її робіт та етапів;

• матеріальне, науково-методичне та кадрове забезпеченні

• загальне керівництво;

• прийом виконаних аналітичних робіт, порядок їх оформлення;

• контроль за впровадженням у виробництво розроблені заходів з метою поліпшення діяльності підприємства.

Аналітична робота підприємства розпочинається з планування. Розрізняють загальний план аналітичної роботи на підприємстві та план (програму) конкретних аналітичних робіт. Загальний план роботи складається на рік з розбивкою за кварталами. У плані зазначаються розділи господарської діяльності та об'єкти, що мають вивчатися, періодичність і терміни проведення робіт, відповідальні технічні виконавці, технічні засоби та джерела інформації, потрібні для здійснення аналізу.

У планах окремих робіт, які складаються відповідно до загального плану аналітичної роботи, передбачаються об'єкти етапи аналізу, терміни виконання й завдання робіт тощо.

Організація проведення окремих аналітичних робіт включають такі питання:

• призначення керівника роботи;

• підбір кваліфікованих виконавців;

• складання плану роботи;

• забезпечення необхідним інструктивним матеріалом;

• забезпечення технічними та іншими засобами;

• контроль роботи та реалізація пропозицій аналітиків;

• інші.

Організаційні питання можуть вирішуватися по-різному залежно від того, стосується це проведення аналітичних робіт працівниками підприємства та для власних потреб його колективу чи це пов'язано з вивченням діяльності підприємства сторонніми контролюючими установами. Це може обумовлювати зміни термінів і виконавців, а й змісту програми що використовується. Якщо аналіз виконують сторонні організації, то аналітиками можуть бути аудитори, працівники банків та наукових установ, відомчі ревізори та інші працівники контролюючих організацій. Аналіз проводять економічні підрозділи підприємства, але до виконання аналітичних робіт залучаються також працівники технічних, технологічних та інших служб. Програмою аналізу може виступати розгорнутий та деталізований перелік питань, які передбачено вивчати, а також комплект таблиць, обов'язковий до опрацювання під час аналізу. Однак, треба мати на увазі, що старанне складання програми аналізу забезпечує необхідну зібраність і повноту проведення аналітичного дослідження. При цьому виключаються пропуск окремих питань та гаяння часу на вивчення другорядних або зайвих проблем. Визначаючи зміст аналітичної роботи і терміни її проведення, треба враховувати наявність готового матеріалу для аналізу, трудомісткість збору й опрацювання іншої інформації і, нарешті, часу, який потрібний для виконання окремих етапів робіт. Рекомендується вирізняти три головні етапи: попередній, основний та заключний. На попередньому етапі здійснюється загальне ознайомлення із станом справ, визначається ступінь виконання плану за основними показниками, робиться попередня оцінка роботи або стану справ. На цьому етапі також складається докладна програма аналізу, готуються макети таблиць, збирається й перевіряється головна інформація, визначаються виконавці та вирішуються інші організаційні питання. Основний етап передбачає заповнення усіх таблиць, вивчення і опрацювання необхідної додаткової інформації, визначення Факторів і виконання розрахунків їх впливу на зміну величини показників, пошук резервів. З окремих питань, які вивчено, роблять оцінки і підраховують резерви виробництва. На заключному етапі узагальнюються наслідки аналізу і підраховуються зведені резерви виробництва, дається заключна розгорнута оцінка діяльності підприємства; розробляються конструктивні заходи з метою поліпшення роботи та використанні знайдених резервів виробництва. Із цих трьох етапів найбільш тривалим і трудомістким є другий. Але терміни проведення аналізу залежать від затвердженої програми, вміння використовувати готові аналітичні матеріали, що є в справах підприємства (акти ревізій та перевірок, накази, виробниче листування тощо). Однак при цьому слід завжди критично оцінювати матеріали, що залучаються, вміло відрізняти об'єктивні показники від суб'єктивного, тенденційного їх тлумачення.

Зібрані під час аналізу матеріали, заповнені таблиці, розрахунки впливу факторів і резервів на останньому етапі узагальнюють та письмово оформляють у вигляді довідок, актів, аналітичних та доповідних записок, пояснювальних записок до звітів. Працівники зовнішніх установ полюбляють оформлювати наслідки аналізу у вигляді висновку. Самостійним або додатковим документом, у якому відображаються наслідки аналізу і необхідні заходи для впровадження у виробництво, є проект наказу. Цей документ, якщо він скріплюється підписом керівника підприємства, має обов'язковий характер для виконання запропонованих аналітиком заходів. За виконанням заходів слід установлювати дійовий і повсякденний контроль, інакше одні й ті самі недоліки в роботі будуть знов повторюватися в наступних матеріалах перевірок і аналітичних висновках.

154. За даними балансу визначити маневреність оборотних засобів

Коефіцієнт маневреності власного капіталу показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто вкладена в оборотні засоби, а яка — капіталізована. Коефіцієнт маневреності власного капіталу розраховується як відношення чистого оборотного капіталу до власного капіталу.

Маневреність робочого капіталу (Мрк) визначається:

Мрк = ГК / РК

де Мрк- маневреність робочого капіталу; ГК — грошові кошти; РК — робочий капітал

155. Облікові регістри і їх класифікація

Господарські операції, оформлені відповідними документами, для одержання узагальненої інформації про наявність і зміни майна підприємства, господарські процеси і фінансові результати діяльності підлягають групуванню і відображенню в певному порядку в облікових регістрах.

Облікові регістри — це носії інформації спеціального формату і будови (паперові, машинні), призначені для реєстрації, групування й узагальнення господарських операцій, оформлених відповідними первинними документами.

Записи господарських операцій в регістрах називаються обліковою реєстрацією.

Інформація, що міститься в облікових регістрах, використовується для оперативного керівництва, економічного аналізу господарської діяльності окремих ланок і підприємств в цілому, а також для складання звітності. Тому своєчасне і правильне відображення господарських операцій в облікових регістрах — одна із обов'язкових умов якості й оперативності обліку.

За зовнішнім виглядом облікові регістри поділяються на книги, картки, окремі листки. В бухгалтерських книгах окремі листки міцно переплетеш (зброшуровані). Сторінки книги до початку записів обов'язково нумерують. На звороті останньої сторінки за підписом головного бухгалтера вказують загальну кількість сторінок у книзі. У деяких книгах (наприклад, Касова книга) сторінки не тільки нумерують, а й прошнуровують шпагатом і скріплюють сургучною або мастичною печаткою. На обкладинці книги зазначають назву підприємства або організації і назву цієї книги, а також рік, на який її заведено.

Для кожного окремого рахунка (синтетичного, аналітичного) у книзі відводять певну кількість сторінок залежно від передбачуваного обсягу записів. Щоб легше було знайти певний рахунок, у книзі наводять зміст, у якому зазначають номери сторінок.

Перевага карток і окремих листків полягає в можливості будь-якого групування для одержання необхідної інформації, використовувати при механізації обліку на сучасних електронних обчислювальних машинах, що забезпечує підвищення продуктивності праці облікових працівників і оперативності обліку.

За характером записів облікові регістри поділяють на хронологічні, систематичні і комбіновані.

У хронологічні облікові регістри господарські операції записують в календарній послідовності їх здійснення й оформлення. Хронологічний облік забезпечує контроль за збереженням документів, що надходять до бухгалтерії, повнотою і правильністю бухгалтерських записів. Прикладом регістру хронологічного обліку є реєстраційний журнал операцій, у якому зазначають номер запису, дату, суму операції, а часто — і кореспондуючі рахунки. Підсумок записів у журналі використовують для перевірки повноти і правильності систематичного обліку на рахунках (шляхом порівняння його підсумку з підсумками оборотів по дебету і кредиту синтетичних рахунків).

Систематичні облікові регістри призначені для групування (систематизації) однорідних за економічним змістом господарських операцій на рахунках бухгалтерського обліку, До них належить будь-який регістр, у якому записи ведуть на рахунках синтетичного або аналітичного обліку (наприклад, Головна книга, картки пооб'єктного обліку основних засобів, складського обліку матеріалів та ін.).

За обсягом змісту записів облікові регістри поділяють на регістри синтетичного, аналітичного обліку і комбіновані.

Регістри синтетичного обліку призначені для відображення економічно однорідних господарських засобів на синтетичних рахунках у грошовому вимірнику, з зазначенням дати, номера і суми бухгалтерського запису, як правило, без пояснювального тексту. Записи у ці регістри здійснюють на підставі первинних або згрупованих (у накопичувальних або групувальних відомостях) документів. Регістри синтетичного обліку бувають хронологічні (реєстраційний журнал), систематичні (головна книга) і комбіновані (книга Журнал-головна, журнали-ордери).

Регістри аналітичного обліку призначені для відображення господарських операцій на окремих аналітичних рахунках, що деталізують зміст показників відповідного синтетичного рахунка. За допомогою цих регістрів забезпечується контроль за наявністю і змінами кожного виду господарських засобів, їх джерел, розрахунками з кожним дебітором і кредитором та ін. Записи в регістри аналітичного обліку роблять більш детально, дають пояснювальний текст, у якому розкривають зміст операції, вказують натуральні і трудові вимірники по відображуваній операції.

Комбіновані облікові регістри призначені для одночасного здійснення синтетичного й аналітичного обліку. Органічне поєднання в одному регістрі аналітичного обліку із синтетичним є характерною особливістю сучасної техніки ведення обліку. Комбіновані регістри забезпечують можливість відображати відповідні об'єкти в аналітичному обліку й одночасно одержувати узагальнені синтетичні показники. Крім того, відпадає необхідність в порівнянні записів на аналітичних і синтетичних рахунках: у такому регістрі підсумки записів на аналітичних рахунках служать підставою для бухгалтерських записів на синтетичних рахунках або замінюють їх. Прикладом такого комбінованого регістру є журнал-ордер до кредиту рахунка "Розрахунки з постачальниками і підрядчиками", в якому протягом місяця реєструють розрахунково-платіжні документи кожного постачальника за одержані матеріальні цінності і надані послуги і роблять відмітки про оплату їх . Записи роблять в розрізі кореспондуючих рахунків. Місячні підсумки цього журналу-ордера дають узагальнені (синтетичні) показники по кредиту рахунка "Розрахунки з постачальниками і підрядчиками". Аналогічно побудовано також журнал-ордер з обліку розрахунків з підзвітними особами

156. Переоцінка основних засобів, її документальне оформлення і відображення в обліку

Відповідно до п. 16 П(С)БО 7 «Основні засоби» підприємство може переоцінювати об’єкт основних засобів, якщо залишкова вартість цього об’єкта істотно відрізняється від його справедливої вартості на дату балансу.

Як указується в п. 34 розділу 7 Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку основних засобів, затверджених наказом Мінфіну від 30.09.2003 р. № 561, як поріг істотності для проведення переоцінки може прийматися величина в розмірі 1 % чистого прибутку (збитку) підприємства або величина, що дорівнює 10-відсотковому відхиленню залишкової вартості об’єктів основних засобів від їхньої справедливої вартості.

Звертаємо увагу, що П(С)БО 7 «Основні засоби» не містить прямої вимоги переоцінювати активи, якщо їхня вартість на дату балансу істотно відрізняється від справедливої. Підприємству лише надана така можливість.

Пунктом 17 П(С)БО 7 установлено такий порядок проведення переоцінки:

Переоцінена первісна вартість та сума зносу об’єкта основних засобів визначається множенням відповідно первісної вартості і суми зносу об’єкта основних засобів на індекс переоцінки.

У свою чергу, індекс переоцінки визначається за формулою:

І.п. = В.с. / В.з., де

І.п. – індекс переоцінки;

В.с. – справедлива вартість об’єкта;

В.з. – залишкова вартість об’єкта.

Відображення результатів переоцінки в обліку

Відповідно до п. 19 П(С)БО 7 сума дооцінки залишкової вартості об’єкта основних засобів включаються до складу додаткового капіталу, а сума уцінки — до складу витрат.

Однак з цього правила є винятки, визначені п. 20 П(С)БО 7. Так, якщо на дату проведення чергової дооцінки суми попередніх уцінок перевищують суми попередніх дооцінок залишкової вартості, то сума дооцінки в межах такого перевищення включається до доходу звітного періоду, а на різницю збільшується сума додаткового капіталу.

Так само, якщо проводиться уцінка об’єкта, що раніше дооцінювався, сума уцінки в межах перевищення попередніх дооцінок над попередніми уцінками залишкової вартості направляється на зменшення додаткового капіталу, а різниця (якщо сума уцінки більше зазначеного перевищення) включається до витрат звітного періоду.

Тобто фактично порядок відображення в обліку результатів уцінки або дооцінки залежить від того, чи проводилася переоцінка об’єкта ОЗ раніше.

157. Оцінка і облік незавершеного виробництва

До незавершеного виробництва відноситься продукція (роботи, послуги), що не пройшла всіх стадій (фаз, переділів) виробництва, передбачених технологічним процесом, а також вироби, які не укомплектовані та не пройшли випробувань і технічного приймання.

Незавершене виробництво обліковується на нижчезазначених рахунках.

Незавершене виробництво і напівфабрикати власного виробництва (вироби, роботи і послуги) відображаються за оцінкою, що застосовується підприємством відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" № 9'96-ХІУ від 16.07.99 р.

Підприємства (будівельні, наукові, геологорозвідувальні), що здійснюють в поточному році розрахунки із замовниками відповідно до укладених договорів за закінчені етапи робіт, що мають самостійне значення, відображають на статті "Незавершене виробництво" також і вартість оплачених замовником етапів, які обліковують на рахунку 14 "Довгострокові фінансові інвестиції". При цьому замовник зараховує на свій баланс тільки повністю готову продукцію (закінчені роботи).

У бухгалтерському обліку закінчені етапи робіт у сумі фактичних витрат списуються записом:

Дебет рахунка № 90 "Собівартість реалізації"

Кредит рахунка № 23 "Виробництво"

Списування провадиться після оформлення в установленому порядку прийняття закінчених етапів виконаних робіт.

Одночасно на суму прийнятих до оплати рахунків за виконані етапи по продажній вартості відображають на рахунку № 14 "Довгострокові фінансові інвестиції записом:

Дебет рахунка № 14 "Довгострокові фінансові інвестиції""

Кредит рахунка № 72 "Дохід від участі в капіталі"

Кошти, що надійшли від замовників в оплату закінчених і прийнятих ними етапів:

Дебет рахунка № 31 "Рахунки в банках", субрах. № 311 "Поточні рахунки в національній валюті"

Кредит субрахунка № 681 "Розрахунки за авансами одержаними"

По закінченні всіх робіт у цілому вартість оплачених замовником етапів робіт списується в обліку записом:

Дебет рахунка № 681 "Розрахунки за авансами одержаними"

Кредит рахунка № 14 "Довгострокові фінансові інвестиції" з одночасним погашенням заборгованості за рахунок раніше одержаних платежів

Дебет рахунка № 79 "Фінансові результати" (списування собівартості реалізації)

Кредит рахунка № 90 "Собівартість реалізації".

У статті Балансу "Незавершене виробництво", код 120, показуються витрати на незакінчені до кінця звітного періоду роботи з капітального ремонту основних засобів, а також витрати на сплав лісопродукції і незавершеного виробництва сільського господарства, які відображаються за вирахуванням вартості випуску.

У цій статті Балансу підприємства також показується сума витрат обігу, що відноситься до залишку нереалізованих товарів на підприємствах, які здійснюють свою діяльність у сфері постачання, збуту, торгівлі та громадського харчування.

158. Форми безготівкових розрахунків і їх облік

Безготівкові розрахунки здійснюються за такими формами розрахунків:

· платіжними дорученнями;

· платіжними вимогами-дорученнями;

· чеками;

· акредитивами;

· векселями;

· в порядку планових платежів;

· заліку взаємних вимог.

Безготівкові розрахунки в своїй цілісності формують певну систему. Система безготівкових розрахунків є складовою загальної національної грошової системи. В ході становлення ринкових відносин і відповідної трансформації грошової сфери економіки посилюється значення і роль безготівкових розрахунків як важливого самостійного відособленого об’єкта економічних відносин, а відповідно й окремого дослідження економічної науки.

Для оформлення акредитиву виписується і направляється банку заява на акредитив. Кошти заявника при цьому бронюються на аналітичному рахунку «Розрахунки за акредитивами» балансового рахунка № 313 «Інші рахунки в банк у в національній валюті». На суму виставленого (оформленого) акредитиву:

Д-т рахунка 313 «Інші рахунки в банку в національній валюті»

(аналітичний рахунок «Розрахунки за акредитивами»),

К-т рахунка 311 «Поточні рахунки в національній валюті»

(при оформленні акредитиву за рахунок власних коштів),

К-т рахунка 60 «Короткострокові позики»

(при оформленні акредитиву за рахунок короткострокової позики).

Умовами акредитиву передбачається строк його дії і документи, за якими здійснюється оплата заборгованості з акредитивного рахунка. При поданні цих документів банк списує суму платежу одержувачу. В бухгалтерському обліку ця операція відображається:

Д-т 63 «Розрахунки з постачальниками і підрядчиками»,

К-т 313 «Інші рахунки в банку в національній валюті».

Після закінчення строку дії, передбаченого умовами акредитиву, невикористана його сума повертається, оформляється меморіальним ордером і зараховується на той рахунок, з якого був виставлений (оформлений):

Д-т 311 «Поточні рахунки в національній валюті»,

Д-т 60 «Короткострокові позики»,

К-т 313 «Інші рахунки в банку в національній валюті» (аналітичний рахунок «Розрахунки за акредитивами»).

Аналітичний облік організується за кожним акредитивом окремо.

Розрахунки зі застосуванням розрахункових чеків використовуються у безготівкових розрахунках підприємств та фізичних осіб тільки з товарних операцій з метою скорочення розрахунків готівкою.

Для здійснення розрахунків платник одержує в банку чекову книжку, сума по якій бронюється на окремому рахунку. Сума зазначається в чековій книжці. Для проведення платежу виписується чек і передається одержувачу коштів, який пред’являє чек своєму обслуговуючому банку для зарахування на поточний рахунок. Термін дії чекової книжки — до одного року.

Розрахунки з застосуванням розрахункових чеків обліковуються на синтетичних рахунках аналогічно акредитивам, але із застосуванням окремого аналітичного рахунка «Розрахунки з застосуванням розрахункових чеків».

159. Незгода аудитора та її вплив на вид аудиторського висновку

Причини незгоди:

— неприйнятність систем або методів обліку;

— розходження у судженнях стосовно відповідності фактів або сум у фінансовій звітності даного обліку;

— незгода зі ступенем та способом відображення фактів в обліку та звітності;

— невідповідність проведення або оформлення операцій законодавству й іншим вимогам.

Наявність будь-якого ступеня невпевненості або незгоди є і підставою для відмови від безумовно позитивного висновку. Подальший вибір виду висновку залежить від ступеня невпевненості або незгоди: нефундаментальний або фундаментальний.

Невпевненість або незгода стають фундаментальними у тому разі, якщо вплив факторів, які викликали невпевненість чи незгоду, на фінансову інформацію такий великий, що може суттєво перекручувати справжній стан справ у цілому або в основному. Слід також враховувати сукупний ефект усіх невпевненостей та незгод.

Наявність нефундаментальних непевностей та незгод дає аудитору підстави сформулювати умовно позитивний висновок із зауваженнями. Наявність фундаментальної незгоди є підставою для виконання негативного висновку.

160. Мета та завдання аудиту розрахунків з учасниками господарських товариств

Для обліку розрахунків з учасниками та засновниками господарського товариства щодо розподілу прибутку або інших джерел на дивіденди, спрямування їх до статутного капіталу, виплат за користування земельними і майновими паями (на сільськогосподарських підприємствах), видачі через вибуття учасників чи засновників належної їм частини майна призначений рахунок 67 “Розрахунки з учасниками”.

На субрахунку 671 “Розрахунки за нарахованими дивідендами” обліковують дивіденди, нараховані власникам простих і привілейованих акцій (часток у статутному капіталі) за рахунок прибутку або інших, передбачених установчими документами, джерел.

На субрахунку 672 “Розрахунки за іншими виплатами” господарського товариства обліковують інші виплати, нараховані засновникам та учасникам за користування майном, зокрема, земельним і майновим паєм, а також виплат у зв’язку з одержанням належної вибулому учаснику (засновнику) частини активів підприємства.

Аналітичний облік здійснюють за кожним засновником та учасником і за видами виплат.

Для обліку розрахунків з покупцями і замовниками при надходженні від них попередньої оплати за товари, продукцію, роботи і послуги, за наданими ними підприємству авансами під майбутні поставки продукції або виконання робіт чи послуг, а також для обліку внутрівідомчих та інших розрахунків призначено рахунок 68 “Розрахунки за різними операціями”.

161. Аналіз ефективності використання оборотних коштів

Аналіз стану оборотних коштів (загальної величини й розмірів окремих поточних активів), а також показників оборотності дозволяє:

• оцінити ефективність використання ресурсів в оперативній діяльності підприємства;

• визначити ліквідність балансу підприємства, тобто можливість вчасно погасити короткострокові зобов'язання;

• з'ясувати, у що вкладаються власні оборотні кошти підприємства протягом фінансового циклу з метою оцінки локального надлишку чи нестачі окремих видів оборотних коштів.

Швидкість обороту оборотних засобів підприємства є однією з якісних характеристик фінансової політики підприємства. Чим більша швидкість обороту, тим ефективніше працює підприємство.

Тому абсолютне чи відносне зростання оборотних засобів може свідчити не тільки про розширення виробництва або дію факторів інфляції, але й про уповільнення їх обороту,що викликає збільшення їх маси.

162. Факторний аналіз прибутку

Утворення прибутку комерційного банку є наслідком впливу різноманітних факторів. Деякі з них було розглянуто в попередніх параграфах. Це доходи і витрати банку, вплив яких на прибуток та його складові є очевидним і обчислюється за методом прямого рахунку на основі адитивної факторної моделі.

Таким чином, маємо прямий вплив на прибуток доходів банку (тобто збільшення доходів на відповідну суму веде до збільшення прибутку на ту саму суму; зменшення доходів супроводжується зменшенням прибутку) та зворотний вплив витрат (тобто збільшення витрат призводить до зменшення прибутку і, навпаки, зменшення витрат збільшує прибуток банку).

Фактори, під впливом яких формується прибуток, не обмежуються доходами і витратами. Дуже важливими факторами, що обумовлюють суму прибутку до оподаткування, є:

· обсяг капіталу банку;

· рівень ефективності використання активів банку;

· мультиплікативний ефект капіталу;

· рентабельність доходу.

Обсяг капіталу відображається у пасиві балансу банку.

Рівень ефективності використання активів банку характеризує показник дохідності активів (Да), який розраховується як відношення доходів банку (Д) до сукупних активів (А):

Да = Д / А.

Мультиплікатор капіталу — це показник максимальної здатності банку залучати депозити і видавати кредити чи розширювати ланку «депозит — позичка» в розрахунку на одну грошову одиницю свого капіталу, тобто мультиплікатор — це важіль управління банком структурою власного і залученого капіталу, за допомогою якого він повинен забезпечити потрібну структуру капіталу (співвідношення власного і залученого капіталу), тобто бажану збалансованість між капітальною базою (власним капіталом) і її можливостями залучення додаткових фінансових ресурсів. Іншими словами, це здатність капіталу банку залучати в оборот додаткові гроші, не порушуючи стійкої і дохідної роботи банку. Мультиплікатор капіталу (Мк) визначається відношенням сукупних активів до балансового капіталу банку (К):

Мк = А / К.

Рентабельність доходу (Rд) обчислюється відношенням прибутку до оподаткування (П) до доходу банку:

Rд = П / Д.

Залежність прибутку від названих факторів характеризується чотирифакторною мультиплікативною моделлю:

П = К · Да · Мк · Rд .

Факторний аналіз прибутку на основі даної моделі здійснюється за допомогою модифікованого методу ланцюгових підстановок і складається з таких елементів.

Загальна зміна прибутку до оподаткування у звітному періоді (∆П):

∆П = П – По ,

де П — прибуток звітного року;

П0 — прибуток минулого року.

163. Інформаційне забезпечення економічного аналізу

Поняття "інформаційне забезпечення" (ІЗ) виникло у зв'язку з розвитком автоматизованих систем управління (АСУ). Це динамічна система одержання, оцінки, зберігання та переробки даних, створена з метою вироблення управлінських рішень. ІЗ можна розглядати і як процес забезпечення інформацією, і як сукупність форм документів, нормативної бази та реалізованих рішень щодо обсягів, розміщення та форм існування інформації, яка використовується в інформаційній системі (ІС) у процесі її функціонування.

Збирання даних здійснюється на місцях виникнення інформації. Від якості цієї операції залежить повнота, достовірність та оперативна цінність зібраного матеріалу. Надходження інформації до місць оброблення виконується за допомогою спеціальних засобів передавання (приймання) даних — модемів, факсів, телефонів.

Дані для аналізу формуються в різноманітних підрозділах підприємства. Тому, щоб організувати інформаційну взаємодію різноманітних ІС між собою, а також з різними групами користувачів, необхідно розв'язати проблему їх інформаційної сумісності.

Створюючи ІЗ, дотримуються таких принципів: цілісність, вірогідність, контроль, захист від несанкціонованого доступу, єдність і гнучкість, стандартизація та уніфікація, адаптивність, мінімізація введення й виведення інформації (однократність уведення інформації, уведення-виведення тільки змін). Цілісність — це здатність даних задовольняти принцип повного узгодження, точності, доступності й достовірності відображення реального стану об'єкта. Обсяг інформації регулюється співвідношенням "необхідного і достатнього", а також вимогами повноти й достовірності даних. Окремо визначаються вимоги стосовно своєчасного надання відомостей користувачеві. Методичні та інструктивні матеріали ІС аналізу — це сукупність державних стандартів, галузевих керівних методичних матеріалів і розроблених проектних рішень щодо створення й супроводження ІЗ.

Системи класифікації і кодування — це перелік описів і систем супроводження класифікаторів техніко-економічної інформації на економічному об'єкті.

Ефективність ІС багато в чому залежить від організації її інформаційної бази (ІБ), яка поділяється на позамашинну і машинну.

Інформація в ній відображає стан конкретного об'єкта й зовнішнього середовища і фіксується на носіях системи. Такі засоби реєстрації даних забезпечують зв'язок між інформацією та людиною, інформацією та ЕОМ, людиною та ЕОМ. Для фіксування інформації в комп'ютерних системах використовуються різноманітні види носіїв (магнітні диски, магнітні стрічки, накопичувачі на гнучких магнітних дисках, компакт-диски).

Позамашинна ІБ — це частина аналізу, яка складається із сукупності повідомлень, сигналів і документів, виконаних у формі, яка сприймається людиною без застосування засобів обчислювальної техніки.

До складу позамашинної ІБ аналізу входять нормативно-довідкові документи, документи із плановою, обліковою та іншою інформацією, необхідною для створення й функціонування всієї системи. Для забезпечення функцій управління використовують також аналітичну вхідну інформацію у вигляді відеограм (відеокадрів) та машинограм. Частина машинограм далі може використовуватися і як носій вихідної інформації для поповнення чи коригування машинної ІБ (особливо тоді, коли первинні документи друкуються і частково заповнюються за допомогою ЕОМ).

Основним (навіть за умов значного поширення магнітних носіїв інформації та використання електронної пошти) носієм позамашинної інформаційної бази економічної інформації є первинний документ. Це пояснюється насамперед тим, що в паперових документах легко проставити відповідні підписи, вони мають юридичну силу та тривалий час можуть зберігатися без небезпеки втратити зафіксовану в них інформацію (на відміну від магнітних). Але вони мають невелику інформаційну місткість, потребують значних витрат дефіцитного паперу, непристосовані для автоматизованого введення інформації в ЕОМ, є незручними для пошуку та групування інформації.

Одним із головних компонентів інформаційного забезпечення є автоматизовані банки даних (АБД). Вони виконують такі функції: уведення, накопичення, зберігання, поновлення, інтегрована обробка й видавання інформації в будь-якій комбінації для розв'язування регламентних задач та інформаційно-довідкового обслуговування користувачів. Особливістю АБД є підвищення ефективності функціонування інформаційних технологій за рахунок раціональної організації та використання даних у процесі їх обробки.

164. Подвійний запис операцій на рахунках, кореспонденція рахунків

Кожна господарська операція спричинює в господарській діяльності підприємства два економічні явища, які в бухгалтерському обліку відображаються взаємопов'язано, тобто способом подвійного запису. За таким методом відображення інформації визначають взаємопов'язані рахунки, в яких відбулися зміни під впливом господарських операцій.

Подвійний запис є способом відображення кожної господарської операції двічі: у дебеті одного чи кількох рахунків і кредиті також одного чи кількох рахунків у одній і тій самій сумі. Контрольне значення подвійного запису випливає з того, що підсумок записів за дебетом усіх рахунків має дорівнювати підсумку записів за їх кредитом. Економічне значення подвійного запису полягає в тому, що він допомагає забезпечити контроль за збереженням майна господарства.

Взаємозв'язок рахунків, що виникає в результаті відображення на них господарських операцій подвійним записом, називається кореспонденцією рахунків, а рахунки — такими, що кореспондують. Оформлюють кореспонденцію рахунків складанням бухгалтерських проводок і записуванням їх у рахунок бухгалтерського обліку.

165. Облік капітальних інвестицій

Під капітальними інвестиціями розуміють затрати на спорудження, виготовлення або придбання основних засобів, а також реконструкцію, розширення і технічне переозброєння діючих підприємств.

Джерелами фінансування капітальних інвестицій можуть бути як власні кошти (прибуток, амортизаційні відрахування, бюджетне фінансування, фінансування сторонніх організацій в порядку пайової участі у будівництві та ін.), так і залучені кошти (банківські кредити та інші позикові кошти).

Капітальні роботи можуть виконуватися або підрядним способом (тобто спеціалізованими будівельно-монтажними організаціями на договірних засадах), або господарським способом (тобто самим підприємством).

Порядок обліку затрат на капітальні інвестиції регламентується Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 «Витрати».

Синтетичний облік затрат на капітальні інвестиції (незалежно від способу виконання робіт) ведеться на рахунку 15 «Капітальні інвестиції» за субрахунками:

151 «Капітальне будівництво»;

152 «Придбання (виготовлення) основних засобів»;

153 «Придбання (виготовлення) інших необоротних матеріальних активів»;

154 «Придбання (створення) нематеріальних активів»;

155 «Формування основного стада».

По дебету рахунка 15 «Капітальні інвестиції» і його субрахунків відображають затрати (на придбання та створення матеріальних і нематеріальних необоротних активів), по кредиту — списання зазначених затрат на закінчені та здані в експлуатацію об'єкти.

Аналітичний облік капітальних інвестицій ведеться відповідно за видами основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, нематеріальних активів, а також за окремими об'єктами капітальних вкладень.

На організацію обліку затрат на капітальні інвестиції впливає спосіб виконання будівельно-монтажних робіт.

При підрядному способі виконання робіт облік матеріальних, трудових і фінансових затрат на будівельно-монтажні роботи здійснює сам підрядчик. Підприємство-забудовник у цьому разі здійснює тільки облік затрат на капітальні інвестиції і розрахунки з підрядчиком за виконані і прийняті за актами роботи.

Виходячи з цього, підприємство-забудовник на вартість виконаних будівельно-монтажних і прийнятих за актами робіт робить запис по дебету рахунка 15 «Капітальні інвестиції» і кредиту рахунка 63 «Розрахунки з постачальниками і підрядчиками». Така сама проводка складається на вартість придбаних об'єктів основних засобів, які не потребують монтажу (транспортні засоби, верстати, вимірювальні прилади, інвентар тощо).

Облік обладнання, яке потребує монтажу, ведеться в складі виробничих засобів на субрахунку 205 «Будівельні матеріали». Вартість такого обладнання, переданого в монтаж, списується на дебет рахунка 151 «Капітальне будівництво» з кредиту рахунка 205 «Будівельні матеріали».

166. Нормативний і ненормативний методи обліку витрат на виробництво

Нормативний метод є похідним від методу управління за відхиленнями. Сутність нормативного управління полягає в управлінні на підставі інформації про відхилення від заздалегідь визначених параметрів норм (кошторису, стандарту тощо). Отже, для нормативного контролю затрат в обліку потрібно принаймні з'ясувати, що таке нормативне управління (тобто управління за відхиленнями).

Введення в бухгалтерський облік уявлення про нормативні (стандартні) затрати було значним практичним кроком подальшого використання в обліку принципів кібернетики. Якщо раніше бухгалтерський облік був побудований на реєструванні фактів, що вже здійснилися в господарському житті, і відображав лише прямий зв'язок між здійсненим фактом та суб'єктом управління, то тепер бухгалтерський облік став фіксувати відхилення між передбаченим та фактичним станом справ на підприємстві, відтворюючи зворотний зв'язок, забезпечуючи організацію дієвого контролю господарської діяльності, включаючи контроль за фінансовими та економічними показниками роботи підприємства.

При нормативному методі до поточного обліку вводять три показники: затрати в межах норм, відхилення внаслідок їх змін та відхилення внаслідок технічних, технологічних, організаційних та інших причин. Кожний з цих елементів має бути документально оформлений. Відхилення або зміни оформлюють згідно з характером технології, видом сировини або матеріалів, які використовуються у виробництві, форми оплати праці тощо.

Основною ознакою нормативного обліку затрат на виробництво є те, що облік провадиться у ході технологічного процесу. Тому будь-які відхилення чи зміни норм виявляються негайно, на тій чи іншій операції.

Окремі вчені навіть вважали, що є два основних методи обліку затрат – нормативний і ненормативний. Були спроби, переважно невдалі, запровадження нормативного методу обліку витрат в усіх без винятку галузях народного господарства.

167. Облік короткострокових зобов’язань.

Зобов'язання, що задовольняються за допомогою використання поточних активів або створення інших короткострокових зобов'язань (заборгованість із розрахунків з бюджетом за податками та іншими платежами, кредиторська заборгованість постачальникам і підрядникам за отримані від них товари, роботи, послуги; заборгованість з оплати праці; заборгованість зі страхування; авансові платежі замовників; короткострокові кредити банку; нараховані до сплати дивіденди, відсотки тощо).

Зобов'язання визнають, якщо його оцінку можна достовірно визначити та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення. Погашення зобов'язання можна здійснювати шляхом: сплати кредиторові грошових коштів; відвантаження готової продукції, товарів або надання послуг у рахунок отриманого авансу від покупця або в порядку заліку заборгованості; переведення зобов'язань у корпоративні права, які належать кредитору (елементи капіталу) тощо. У кожному разі погашення зобов'язання пов'язано з вибуттям активів, а отже, зі зменшенням майбутніх економічних вигод у результаті вибуття ресурсів підприємства. До короткострокових зобов'язань належать: короткострокові кредити банків; поточна заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями; короткострокові векселі видані; кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги; поточна заборгованість за розрахунками (з отриманих авансів, з бюджетом, з позабюджетних платежів, зі страхування, з оплати праці, з учасниками, з внутрішніх розрахунків); інші поточні зобов'язання. Короткострокові зобов'язання відображають у Балансі за сумою погашення Поточне зобов'язання визнається, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення. Якщо на дату балансу раніше визнане зобов'язання не підлягає погашенню, то його сума включається до складу доходу у звітному періоді. Аудит проводиться на підприємстві головним бухгалтером. Всі аудиторські звіти та висновки він передає директору на ознайомлення. Згідно даних висновків, аудит короткострокових зобов’язань було проведено в складі аудиту фінансового стану підприємства. В цілому аудиторський висновок є позитивним.

168. Аудит системи бухгалтерського обліку підприємства замовника

Аудиторський процес починається з того моменту, коли потенційний клієнт звертається з проханням провести аудит.

Аудитор провів перевірку у відповідності з вимогами Закону України "Про аудиторську діяльність" та "Національних нормативів аудиту в Україні", які вимагають, щоб планування та проведення аудиту було спрямоване на одержання розумних підтверджень щодо відсутності у фінансовій звітності суттєвих помилок.

Під час аудиту зроблено дослідження шляхом тестування доказів на обґрунтування сум та інформації, розкритих у фінансовому звіті, а також оцінку відповідності застосованих принципів обліку нормативним вимогам щодо організації бухгалтерського обліку та звітності в Україні.

169. Мета та завдання аудиту виробничої собівартості продукції

Аудит правильності визначення собівартості продукції — це завершальна стадія контролю. Основні напрямки аудиту включають:

1. Контроль правильності оцінки обсягів незавершеного будівництва на кінець місяця.

2. Перевірка розрахунку фактичних витрат на виробництво за видами продукції видами виробничої діяльності.

Здійснюючи аудит достовірності даних про наявність незавершеного будівництва, його реальні обсяги, аудитор вивчає особливості напряму і сфери підприємницької діяльності, проводить під час аудиту інвентаризацію незавершеного виробництва може застосувати прийоми експертної оцінки спеціалістами по об'єктах витрат.

Відповідно до чинного законодавства про оподаткування прибутку підприємств обсяги матеріальних витрат у незавершеному виробництві впливають на рівень оподатковуваного за звітний квартали доходу. Знижуючи обсяги незавершеного виробництва на кінець звітного кварталу, підприємство завищує валові витрати і зменшує дохід підприємства, оподаткований податком на прибуток.

До основних порушень, які впливають на обсяги оподаткування, належать:

а). При об'єктивній наявності незавершеного виробництва на кінець місяця (кварталу) списання всіх витрат виробництва ( за поточний звітний період на випуск продукції та реалізацію).

б). Неправомірність включення окремих видів витрат, як основних, так і накладних, по об'єктах витрат, що веде до завищення собівартості по окремих видах продукції і вуалювання собівартості нерентабельних видів продукції або окремих замовлень, робіт і послуг.

в). Порушення методики обліку витрат на виробництво та визначення виробничої собівартості в розрізі видів готової продукції; видів виробничої діяльності, які з одного боку впливають на об'єктивність фінансових результатів роботи підприємства, а з іншого — на достовірність визначення бази оподаткування підприємств щодо валових витрат.

170. Процедури аудиту доходів фінансової діяльності

Основними структурними ланками, які безпосередньо займаються аудиторською діяльністю, є аудиторські фірми і фізичні особи (підприємці), що мають право на здійснення аудиторської діяльності. Аудиторські фірми здійснюють свою діяльність згідно зі статутними документами, затвердженими і зареєстрованими у встановленому порядку.

На підставі замовлень і відповідно до укладених договорів між підприємствами й аудиторськими фірмами формується портфель замовлень. Портфель замовлень служить підставою для складання планів діяльності аудиторської фірми на календарний рік із розбиванням на квартали.

Аудиторський процес складається з таких стадій: початкова, дослідна і завершальна.

Початкова стадія включає визначення об'єкта аудиту й організаційно-методичну підготовку. При виборі об'єктів аудиторська фірма використовує складений план своєї діяльності. Для здійснення аудиту формується бригада або підбирається окремий аудитор, після чого видається наказ або розпорядження керівника аудиторської організації, в якому зазначаються найменування підприємства, що підлягає перевірці, період, за який воно обстежується, прізвище, ім'я, по батькові членів бригади (окремого аудитора), призначається керівник, котрий має кваліфікаційний сертифікат.

До виїзду на перевірку бригада вивчає економічний стан об'єкта аудиту, знайомиться з планами виробничої і фінансово-господарської діяльності підприємства та їх виконанням, з річною і періодичною фінансовою звітністю, актом (висновком) попередньої аудиторської перевірки, аналізує фінансовий стан, вивчає акти (довідки) перевірок з боку банків, податкових та інших державних органів, після чого керівник бригади складає програму аудиту, яку затверджує директор аудиторської фірми. У програмі вказуються об'єкт аудиту, зміст перевірки, періоди суцільного та вибіркового контролю. Конкретизується аудит у плані-графіку, де відображено строки перевірки кожного розділу теми і виконавців робіт. Завершується початкова стадія процесу аудиту складанням робочого плану аудитора, де передбачено об'єкт контролю, обсяг роботи і час її виконання (початок і закінчення).

Дослідна стадія аудиту проходить безпосередньо на підприємстві. Для здійснення якісної та своєчасної аудиторської перевірки мають бути створені відповідні умови, аудиторам надані засоби обчислювальної техніки тощо.

Завершальна стадія аудиту включає узагальнення і реалізацію результатів аудиту. На цій стадії аудиту слід згрупувати виявлені недоліки, скласти нагромаджувальні відомості порушень, аналітичні таблиці, розрахунки, графіки, узагальнити та відобразити результати перевірки в аудиторському висновку.

Таким чином, аудиторський процес і сам аудиторський висновок активно впливають на суб'єкт підприємницької діяльності у справі її оптимізації та нормативно-правового регулювання.

171. За даними фінансової звітності визначити рентабельність основного капіталу

Рентабельність основного капіталу — показник ефективності використання основного капіталу підприємства, компанії, який обчислюється відношенням отриманого прибутку до суми основного капіталу.

Рентабельність основної діяльності – це співвідношення прибутку від виробництва продукції ( від реалізації ) та витрат на виробництво продукції. Дані для розрахунку рентабельності беремо із форми звітності №2 “Звіт про фінансові результати”.

Рентабельність власного капіталу розраховується як відношення чистого прибутку підприємства до середньорічної вартості власного капіталу і характеризує ефективність вкладення коштів до даного підприємства.

Одночасне зниження показників рентабельності й оборотності активів є "діагнозом" наявності проблем, зв'язаних, наприклад, з реалізацією продукції і роботою відділу маркетингу (темпи росту виторги сповільнюються).

Рентабельність власного капіталу (фактичного) підприємства:

зросла, що свідчить про можливість і достатню ефективність залучення інвестицій у підприємство;

знизилася, що свідчить про низьку ефективність залучення інвестицій у підприємство;

протягом всього аналізованого періоду була негативною, що свідчить про абсолютну невигідність інвестицій у підприємство.

172. Аналіз ритмічності виробництва

Ритмічність випуску продукції — це виробництво у суворій відповідності з прийнятим завданням за певний проміжок часу (квартал, місяць, день). Ритмічність не завжди означає рівномірність, бо прогнозні завдання не можна розподілити порівну, наприклад за місяцями року, через нерівне число робочих днів, а також через сезонність виробництва і прогнозоване наростання обсягу виробництва.

Аналіз ритмічності проводять шляхом зіставлення фактичних і прогнозних даних про питому вагу випуску за місяцями і кварталами в цілому по підприємству.

Розглянемо, до яких негативних наслідків призводить порушення ритмічності виробництва. Перш за все це відображаються на неповному завантаженні виробничих потужностей і робочої сили з початку місяця і застосуванні надурочних робіт у третій декаді. Збільшується частка бракованої продукції. Неритмічна робота у кінці місяця призводить до різкого зменшення залишків незавершеного виробництва порівняно з нормативом і нагромадження наднормативних залишків готової продукції на складі. Через неможливості відвантаження наднормативних запасів готової продукції в останні дні місяця не виконуються контрактні зобов'язання. За невиконання контрактів підприємство сплачує штрафи, що разом з невиконанням обсягу реалізації продукції зменшують суму прибутку підприємства.

За рахунок невиробничих витрат (оплата простоїв не з вини робітників, надурочних робіт, браку) зростає собівартість продукції і зменшується сума прибутку.

173. Аналіз рентабельності інвестицій

Рентабельність інвестицій — розраховується як відношення суми чистого прибутку та виплачених процентів до суми власного і довгострокового позикового капіталу середнього за період.

Показує, яку віддачу мають власники акціонерного капіталу та утримувачі довгострокового боргу компанії.

Для того, щоб визначити рентабельність інвестицій у майбутній проект, очікуваний від його здійснення прибуток порівнюють з величиною виділених для цієї справи коштів.

Таким чином, індекси прибутковості характеризують (відносну) віддачу проекту на вкладені в нього засобу. Вони можуть розраховуватися як для дисконтованих, так і для недисконтованих грошових потоків.

Індекс прибутковості інвестицій (ІД) — відношення суми елементів грошового потоку від операційної діяльності до абсолютної величини суми елементів грошового потоку від інвестиційної діяльності.

174. Облік короткострокових зобов’язань

Зобов'язання, що задовольняються за допомогою використання поточних активів або створення інших короткострокових зобов'язань (заборгованість із розрахунків з бюджетом за податками та іншими платежами, кредиторська заборгованість постачальникам і підрядникам за отримані від них товари, роботи, послуги; заборгованість з оплати праці; заборгованість зі страхування; авансові платежі замовників; короткострокові кредити банку; нараховані до сплати дивіденди, відсотки тощо).

Короткострокові зобов'язання відображають у Балансі за сумою погашення Поточне зобов'язання визнається, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення. Якщо на дату балансу раніше визнане зобов'язання не підлягає погашенню, то його сума включається до складу доходу у звітному періоді. Аудит проводиться на підприємстві головним бухгалтером. Всі аудиторські звіти та висновки він передає директору на ознайомлення. Згідно даних висновків, аудит короткострокових зобов’язань було проведено в складі аудиту фінансового стану підприємства.

175. Аудит системи бухгалтерського обліку підприємства замовника

Аудиторський процес починається з того моменту, коли потенційний клієнт звертається з проханням провести аудит.

Аудитор провів перевірку у відповідності з вимогами Закону України "Про аудиторську діяльність" та "Національних нормативів аудиту в Україні", які вимагають, щоб планування та проведення аудиту було спрямоване на одержання розумних підтверджень щодо відсутності у фінансовій звітності суттєвих помилок.

Під час аудиту зроблено дослідження шляхом тестування доказів на обґрунтування сум та інформації, розкритих у фінансовому звіті, а також оцінку відповідності застосованих принципів обліку нормативним вимогам щодо організації бухгалтерського обліку та звітності в Україні.

176. Предмет бухгалтерського обліку і його об’єкти

Предмет бухгалтерського обліку охоплює весь процес відтворення, тобто виробництво, розподіл, обіг і споживання, зокрема вивчення стану й використання коштів підприємства у процесі господарської діяльності.

Для здійснення господарської діяльності кожне підприємство має певне майно — господарські засоби (будівлі, споруди, матеріальні ресурси, устаткування), які утворюються за рахунок певних джерел (прибутку, позичених коштів, вкладень засновників).

Процес виробництва (створення) суспільного продукту здійснюється в межах виробничої сфери. У бухгалтерському обліку відображуються матеріали, трудові та фінансові затрати на його виробництво.

Створений у процесі виробництва суспільний продукт підлягає розподілу. Одна його частина йде на відтворення предметів і засобів праці (основних), друга — на оплату праці робітників і службовців, на створення загальнодержавних фондів споживання (пенсійного та ін.).

Для забезпечення безперервності процесу виробництва створений суспільний продукт підлягає обміну (реалізації). У процесі реалізації суспільного продукту виникають витрати, пов'язані з його транспортуванням, зберіганням та реалізацією.

Зі сфери товарного обігу суспільний продукт надходить у сферу споживання. Виробниче споживання — це використання частини суспільного продукту у вигляді засобів виробництва. Невиробниче споживання здійснюється у ланках невиробничої сфери (оборони, культури та ін.).

Отже, предметом бухгалтерського обліку є господарські засоби за їх складом і розміщенням, джерела утворення та їх цільове призначення, господарські процеси, що відображаються в результаті виробництва продукції, витрати й результати господарської діяльності підприємства.

Для управління діяльністю підприємства необхідно знати, які господарські засоби воно має, де вони розміщені і за рахунок яких джерел утворені.

Господарські засоби і кошти групують за двома ознаками:

• складом і розміщенням;

• джерелами формування і цільовим призначенням.

177. Документальне оформлення затрат праці при погодинній оплаті

Залежно від системи оплати праці (погодинна, відрядна, індивідуальна, бригадна) та врегульованих взаємовідносин підприємства з працюючими застосовуються різні первинні документи, якими оформляються затрати праці і згідно з якими нараховується заробітна плата працюючим.

Підставою для нарахування заробітної плати при погодинній оплаті служить табель обліку робочого часу, який є іменним списком працюючих, до якого щоденно записуються дані про відпрацьований час у годинах, а при неявках — причини. Табельного обліку достатньо для нарахування зарплати в разі погодинної оплати.

178.Інвентаризація виробничих запасів, визначення і списання результатів інвентаризації

Інвентаризація матеріальних цінностей провадиться згідно з Інструкцією, затвердженою наказом Головного управління Державного казначейства України № 90 від 30.10.98 р.

Інвентаризація — перелік, перерахування, зважування, перемірювання в натурі виробничих запасів, що знаходяться в місцях зберігання, і зіставлення наявності з даними бухгалтерського обліку. Інвентаризація матеріальних цінностей є одним з радикальних засобів контролю за збереженням оборотних активів і роботою матеріально відповідальних осіб. Використовується також для виявлення фактичних витрат на виробництво продукції та послуг або якщо інші способи одержання даних про витрати матеріальних ресурсів не можуть бути використані.

Інвентаризація виробничих запасів провадиться за місцем зберігання та окремо за матеріально відповідальними особами. Матеріальні запаси при інвентаризації записуються в описи за кожним окремим найменуванням із зазначенням номенклатурного номера, виду, групи, сорту і кількості (рахунком, вагою або мірою).

На виявлені при інвентаризації непридатні або зіпсовані матеріальні цінності додатково складаються акти, в яких вказуються причини, ступінь і характер псування матеріальних цінностей, а також винні особи, які допустили їх псування.

Тара вписується до опису за видами, цільовим призначенням і якісним складом (нова, потребує ремонту тощо).

На тару, що стала непридатною, інвентаризаційною комісією складається акт на списання із зазначенням причин псування.

При інвентаризації молодняку тварин та тварин на відгодівлі описи складаються за видами тварин окремо на фермах, у цехах, відділеннях, бригадах у розрізі облікових груп і матеріально відповідальних осіб.

При інвентаризації малоцінних та швидкозношуваних предметів, наданих в особисте користування працівникам, припускається складання групових інвентаризаційних описів із зазначенням відповідальних за ці предмети осіб, на яких відкриті особові картки, з проставлянням підпису в описі.

У процесі інвентаризації визначається фактична наявність цінностей, виявляються відхилення від даних книг обліку і причини відхилень. Інвентаризаційні описи (акти) разом з висновками робочої комісії здають до бухгалтерії для виявлення кінцевих результатів. При цьому бухгалтерія складає звірювальну відомість (табл. № 4.2, ч. І), в якій послідовно виконуються такі розрахункові процедури: здійснюється взаємний залік лишків і нестач внаслідок пересортиці; здійснюється розрахунок природної нестачі (у виняткових випадках з особливого дозволу керівника робляться уточнювальні записи, наприклад, знайдена арифметична помилка або інші неточності у роботі); визначаються кінцеві результати інвентаризації.

Якщо вартість нестач перевищуватиме вартість лишків, то різниця у вартості має бути віднесена на винних матеріально відповідальних осіб.

Взаємний залік лишків і нестач внаслідок пересортиці може бути допущений тільки по товарно-матеріальних цінностях одного і того ж найменування і в такій же кількості за умови, що лишки і нестачі утворилися за один і той же період, що підлягав перевірці, та в однієї й тієї ж матеріально відповідальної особи.

За результатами проведеної інвентаризації складається протокол, у якому зазначаються стан складського господарства, результати проведеної інвентаризації, пропозиції про залік нестач і лишків при пересортиці, списуванні нестач у межах норм природного убутку, а також понад нормативні нестачі і втрати від порчі цінностей, запропоновані заходи щодо попередження нестач і втрат у подальшому. Протокол інвентаризаційної комісії повинен бути розглянутий і затверджений у 5-денний термін керівником підприємства.

Результати інвентаризації після затвердження керівником відображаються у бухгалтерському обліку підприємства у тому місяці, в якому проведена (закінчена) інвентаризація, але не пізніше грудня звітного року. У пояснювальній записці до річного звіту підприємства, установи наводяться відомості про результати проведених протягом року інвентаризацій.

Відповідно до статті 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення, несвоєчасне або неякісне проведення інвентаризації матеріальних цінностей, а також неприйняття заходів по відшкодуванню з винних осіб збитків від нестач, розтрат, крадіжок, безгосподарності тягнуть за собою накладення штрафу від 8 до 15 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Ті ж дії, здійснені особою, яка протягом року підлягала адміністративному стягненню, тягнуть за собою накладення штрафу від 10 до 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

179. Порядок визначення і облік фінансових результатів

Порядок визначення фінансового результату на підприємствах України та відображення його у звітності регламентуються у таких Положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку: П(С)БО 2 "Баланс", П(С)БО 3 "Звіт про фінансові результати", П(С)БО 15 "Дохід", П(С)БО 16 "Витрати", П(С)БО 17 "Податок на прибуток".

Впровадження зазначених нормативних документів на практиці має надзвичайно велике значення, оскільки трансформує систему обчислення фінансового результату відповідно до Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку 8 "Чистий прибуток або збиток за період", 12 "Податки на прибуток", 18 "Дохід".

Суб'єкти господарювання в Україні розраховують фінансовий результат за методом "витрати — випуск". План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій поєднує в собі позитивні аспекти англо-американської і континентальної систем обліку. Він передбачає визначення фінансового результату за видами діяльності (континентальна система) і функціями підприємства (англо-американська система)".

Для усвідомлення кожним бухгалтером сутність обліку фінансових результатів, треба чітко викласти концепцію визначення фінансових результатів, розкрити зміст самого поняття прибутку, як це зроблено, наприклад, у національних регламентах бухгалтерського обліку Австралії, Нової Зеландії, Польщі, США та інших країн.

180. Мета та завдання аудиту інших необоротних матеріальних активів

Основними завданнями і метою аудиту необоротних активів є встановлення:

1. Правильності документального оформлення і своєчасного відображення в обліку операцій з основними засобами, їх надходження, внутрішнього переміщення і вибуття.

2. Перевірка правильності розрахунку, своєчасного відображення зносу (нарахування амортизації) основних засобів.

3. Контроль за витратами на капітальний ремонт.

4. Перевірка правильності відображення в обліку фінансових результатів від вибуття (в тому числі ліквідації) основних засобів.

5. Контроль за збереженням основних засобів.

6. Перевірка правильності проведення індексації основних засобів.

181. Особливості аудиту фінансової звітності акціонерних товариств

Акціонерним вважається товариство, що має статутний капітал, розділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості. Статутний капітал повинний бути не менше суми, еквівалентній 1250 мінімальним заробітним платам (на момент утворення акціонерного товариства).

Формується статутний капітал за рахунок внесків засновників і учасників.

Аудит виробничої, комерційної і фінансової діяльності акціонерних товариств та підприємств-емітентів здійснюється так само, як і на інших підприємствах з різними формами власності і господарювання, але разом з тим має особливості, виходячи із організації і діяльності товариств.

Вимоги — це програма аудиторської перевірки відкритих акціонерних товариств та підприємств-емітентів облігацій.

Документ, що узагальнює результати аудиту, повинен мати таку назву — Аудиторський висновок про достовірність бухгалтерської звітності та аналіз фінансового стану відкритого акціонерного товариства (назва товариства). У вступній частині вказують: прізвище та ініціали аудитора, його повноваження на зайняття аудиторською діяльністю (номер, серія, дата сертифіката та ліцензії, виданих Аудиторською палатою України); місце проведення аудиту, дата складання висновку; масштаб перевірки (питання, поставлені замовником на дослідження аудиту); підстави для проведення аудиту (договір із замовником, дата); методичні прийоми та обсяг документації, вивчені аудитором (первинні документи, регістри бухгалтерського обліку, баланс і фінансова звітність, способи перевірки — вибірково, суцільно).

Окремо структурою висновку аудитора передбачена характеристика замовника, зокрема: код ЄДРПОУ; організаційно-правова форма емітента; номер свідоцтва про державну реєстрацію, дата його видачі; юридична адреса та місцезнаходження; телефонний зв'язок; розрахунковий рахунок МВО, назва банку; основні види діяльності; кілька акціонерів та власників облігацій; чисельність працівників. Тут же приводиться місцезнаходження, телефон незалежного реєстратора, а також депозитарію і торгівця цінними паперами, з якими укладено договори. Аудитором зазначається остання дата опублікування інформації про діяльність емітента та назва друкованого органу, дата подання до Комісії з цінних паперів останнього річного звіту, дата проведення останніх зборів акціонерів (для відкритого акціонерного товариства — ВАТ), найменування та місцезнаходження юридичної особи, уповноваженої емітентом виплачувати доход від його цінних паперів, дата та термін виплати дивідендів.

182. Аудит малоцінних та швидкозношуваних предметів

У процесі перевірки використовуються оборотні відомості, картки складського обліку та інші регістри.

Перевіряючи правильність віднесення вартості МШП на витрати виробництва, аудитор повинен знати, що вартість переданих у виробництво та експлуатацію МШП, може погашатись одним із таких методів:

— відсотковим способом — виходячи із фактичної собівартості предмета та ставки в 50 або 100 % у разі передання МШП у виробництво.

При цьому в першому випадку решта 50 % нараховуються, якщо предмет вибуває із експлуатації через непридатність;

— МШП вартістю не більше 1/20 установленого ліміту за одиницю можуть списуватись у витрати у міру їх відпуску;

— лінійним способом- за фактичною собівартістю предмета та нормами амортизації, що нараховані відповідно до строків корисного використання;

— списанням вартості пропорційно обсягу продукції.

Аудитору потрібно з'ясувати правильність кореспонденції рахунків, пов'язаних з рухом МШП, та нарахування по них зносу, досліджуючи записи в регістрах синтетичного обліку та їх документальне підтвердження. Помилки та відхилення аудитор відмічає у своїх робочих документах.

Під час проведення аудиту МШП застосовуються ті самі процедури й методи, що й під час аудиту матеріальних цінностей.

Джерела інформації МШП такі: первинні документи, рахунки-фактури, накладні, залізничні накладні, товарно-транспортні накладні, а також відповідні форми:

-МШ-2 "Картка обліку малоцінних і швидкозношуваних предметів";

— МШ-4 "Акт вибуття малоцінних і швидкозношуваних предметів";

-МШ-5 "Акт на списання інструментів (пристосування) та обмін їх на придатні";

— МШ-7 "Відомість обліку видачі (проведення) спецодягу, спецвзуття і запобіжного пристосування";

— МШ-8 "Акт на списання малоцінних і швидкозношуваних предметів".

Згідно з пунктом 7 П(С)БО 9 одиницею бухгалтерського обліку МШП є їх найменування, або вид, а відповідно до пункту 8 П(С)БО 9 придбані (отримані) або виготовлені МШП зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю. Первісна вартість МШП, придбаних за плату, — це їх собівартість, а якщо вони виготовлені власними силами підприємства — це собівартість їх виробництва, яка визначається згідно з П(С)БО 16 "Витрати (п. 10 П(С)БО 9)".

Аудит МШП проводиться в кілька етапів. Спочатку аудитор перевіряє правильність організації обліку МШП; своєчасність складення первинних документів, дотримання правил під час приймання МШП на склад і відпуску їх в експлуатацію. На наступному етапі аудиту перевіряються віднесення придбаних предметів та засобів до МШП за критеріями, установленими законодавчими актами. Далі ретельно перевіряються правильність списання та облік списання МШП.

Аудитору необхідно з'ясувати виконання статті 10 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні", якою передбачено, що підприємства для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку і фінансової звітності зобов'язані провести інвентаризацію активів і зобов'язань. Тому інвентаризації підлягають усі існуючі МШП (тобто не списані з обліку) як на складі, так і ті, що обліковуються кількісно в експлуатації. Необхідно встановити достовірність відображення результатів інвентаризації МШП в обліку, якщо виявлена недостача, то їх необхідно відображати відповідно до пункту 27 П(С)БО 9, зокрема вартість повністю витрачених (зіпсованих або тих, яких не вистачає) МШП списується на витрати звітного періоду, і до прийняття рішень про конкретних винних осіб зазначена вартість відображається в балансовому обліку.

Відображаючи в бухгалтерському обліку МШП, аудитор повинен керуватися відповідним положенням (стандартом), а також планом рахунків та інструктивними документами. Аудит установлює відповідність синтетичного обліку й аналітичного. Нестача МШП, що перебувають на складі, виявлена під час інвентаризації, відображається у такий спосіб: Д-т 947, К-т 22, віднесена на витрати поточного періоду сума ПДВ на вартість МШП, яких бракує, — Д-т 949, К-т 641; віднесені на фінансовий результат (недостача МШП: Д-т 791, К-т 947; віднесена сума недостачі МШП на конкретну особу: Д-т 375, К-т 716) й одночасно Д-т 716, К-т 641 на суму ПДВ, пов'язану з відшкодуванням винною особою.

183. 3а даними балансу визначити коефіцієнт швидкої ліквідності

Коефіцієнт швидкої ліквідності (інше найменування цього коефіцієнта – коефіцієнт “лакмусового папірця”). На відміну від попереднього, він враховує якість оборотних активів і є більш суворим показником ліквідності, оскільки при його розрахунку враховуються найбільш ліквідні поточні активи (запаси не враховуються). Швидкий коефіцієнт розраховується за такою формулою:

Коефіцієнт швидкої ліквідності = Оборотні активи (ряд. 260 ф. 1) – Запаси (ряд. 100-140 ф. 1) + Витрати майбутніх періодів* (ряд. 270 ф. 1) / Поточні зобов’язання (ряд. 620 ф. 1) + Доходи майбутніх періодів** (ряд. 630 ф. 1)

* Витрати майбутніх періодів включаються до складу поточних активів у тій частині, яка буде використана (списана) протягом 12 місяців з дати балансу.

** Доходи майбутніх періодів включаються до складу поточних зобов’язань у тій частині, яка буде погашена протягом 12 місяців з дати балансу).

У літературі наводиться орієнтовне нижнє значення цього коефіцієнта, що дорівнює 1. Однак ця оцінка носить умовний характер. Якщо, наприклад, коефіцієнт швидкої ліквідності дорівнює 0,5 (менше 1), то це означає, що на кожну гривню поточної заборгованості підприємство має лише 50 коп. ліквідних активів. Це є низьким показником за мірками більшості галузей. Однак у роздрібній торгівлі цей коефіцієнт невисокий, оскільки велика частина грошових коштів вкладена в запаси.

184.Горизонтальний аналіз балансу

При аналізі балансу підприємства рекомендується використовувати горизонтальний і вертикальний аналіз фінансової звітності.

Горизонтальний аналіз полягає у співставленні фінансових даних підприємства за 2 періоди у відносному та абсолютному вимірюваннях.

Горизонтальний аналіз балансу полягає в порівнянні кожної статті балансу і розрахунку змін абсолютних і відносних величин, а також якісній характеристиці виявлених відхилень.

Вертикальний аналіз балансу передбачає розрахунок відносних показників. Завдання вертикального аналізу — розрахунок питомої ваги окремих статей у загальній сумі валюти балансу й оцінка змін питомої ваги. За допомогою вертикального аналізу можна здійснювати міжгосподарські порівняння. Крім того, відносні показники пом'якшують негативний вплив інфляційних процесів.

Горизонтальний (динамічний) аналіз цих показників дає можливість установити абсолютні відхилення й темпи зростання за кожною статтею балансу, а вертикальний (структурний) аналіз балансу — зробити висновки про співвідношення власного й позичкового капіталу, що свідчить про рівень автономності підприємства за умов ринкових відносин, про його фінансову стабільність. Горизонтальний та вертикальний аналіз може проводитися за кілька звітних періодів.

185. Джерела інформації аналізу основних засобів та його завдання

Джерелами інформації для аналізу основних фондів підприємства є: паспорт підприємства; план економічного та соціального розвитку; план технічного розвитку; форма 1 «Баланс підприємства»; форма 4 «Звіт про власний капітал»; форма 1-П «Звіт підприємства (об'єднання) з продукції»; форма 11-ОФ «Звіт про наявність та рух основних фондів, амортизацію (знос)».

Крім названих джерел інформації, для аналізу використовуються також дані проведених на підприємстві інвентаризацій, інвентарні картки обліку основних засобів тощо.

186. Аналіз прибутку

Балансовий прибуток включає в себе результати від реалізації продукції, робіт та послуг, від іншої реалізації, доходи та витрати від позареалізаційних операцій.

Враховуючи неоднорідний якісний склад балансового прибутку, аналіз розпочинається з порівняння його фактичної суми з планом та минулим роком за основними його складовими частинами. Це дозволяє дати загальну оцінку діяльності підприємства.

У процесі подальшого аналізу необхідно розглянути прибуток за елементами, з’ясувати як ці елементи впливають на виконання плану прибутку від реалізації та прибутку від іншої реалізації, а також причин виникнення доходів і витрат від позареалізаційних операцій.

При аналізі необхідно також вивчити динаміку балансового прибутку. При цьому необхідно врахувати інфляційні фактори зміни її суми. Для цього виручку корегують на середньозважений індекс зростання цін на продукцію в середньому по галузі, а затрати по реалізованій продукції зменшують на їх приріст у результаті підвищення цін на спожиті ресурси за період, що аналізується.

Основну частину прибутку підприємство отримує від реалізації продукції та послуг. У процесі аналізу вивчають динаміку виконання плану прибутку від реалізації продукції і визначають фактори зміни його суми.

Аналіз виконання плану прибутку від реалізації продукції необхідно розпочати з перевірки обґрунтованості планових показників собівартості та прибутку, випуску та реалізації продукції. Це дасть можливість встановити причини відхилень фактичного прибутку від реалізації від планового.

Потім необхідно проаналізувати вплив факторів на прибуток від реалізації. Прибуток від реалізації продукції в цілому по підприємству залежить від:

обсягу реалізації продукції;

собівартості реалізованої продукції;

зміни оптових цін на матеріальні ресурси і ТП;

зміни структури і асортименту продукції.

187. Рахунки синтетичного і аналітичного обліку. Поняття про субрахунки

За ступенем узагальнення господарських засобів, джерел їхнього утворення та господарських процесів у поточному бухгалтерському обліку рахунки поділяються на:

— синтетичні,

— аналітичні.

Рахунки, що групують ресурси підприємства, джерела їхнього утворення в узагальненому грошовому вимірюванні за економічно-однаковими ознаками, називаються синтетичними, а облік на цих рахунках — синтетичним.

Наприклад: такі рахунки як «Основні засоби», «Готова продукція», «Розрахунки з постачальниками» дають узагальнену інформацію про стан таких засобів підприємства і називаються синтетичними.

Для систематичного контролю за наявністю та рухом товарно-матеріальних цінностей, коштів, зобов’язань, за своєчасністю розрахунків з постачальниками, покупцями, для прийняття управлінських рішень крім узагальнених показників потрібна більш докладна інформація.

Наприклад: підприємство має знати не лише загальну суму дебіторської заборгованості, а мати інформацію щодо кожного дебітора, щоб контролювати стан розрахунків з ними. Рахунки, що відкривають з метою розширення систематичного обліку для деталізації складу засобів підприємства та джерел фінансування, називаються — аналітичними, а облік, що ведеться на цих рахунках, — аналітичним. Записи в аналітичних рахунках і відповідному синтетичному рахунку роблять по мірі виконання господарських операцій.

Аналітичні рахунки мають докладнішу інформацію, ніж синтетичні. Так, якщо дані синтетичного рахунка містять суму кредиторської заборгованості, їхнє виникнення та погашення, то аналітичний облік дає інформацію щодо конкретних постачальників і стан розрахунків з кожним із них. Розглянутий приклад показує, що між аналітичними рахунками і відповідним синтетичним рахунком є тісний взаємозв’язок, який полягає в тому, що саль до і господарські операції, що відображуються у дебеті і кредиті синтетичного рахунка, мають бути відображені у дебеті та кредиті відповідних аналітичних рахунків.

Такий спосіб забезпечує рівність сальдо та оборотів на синтетичних та аналітичних рахунках.

Для більшої деталізації до синтетичного обліку нерідко вводяться субрахунки. Субрахунок — це синтетичний рахунок другого порядку. Характерна особливість субрахунків полягає в тому, що на них як правило немає необхідності робити записи. Дані на субрахунках одержують групуванням аналітичних рахунків при складанні оборотних відомостей. Наприклад, головний (першого порядку) синтетичний рахунок "Розрахунки з покупцями та замовниками" розподіляється на субрахунки "Розрахунки з вітчизняними партнерами", "Розрахунки з іноземними партнерами".

Для контролю за правильністю й відповідністю записів по синтетичних і аналітичних рахунках щомісяця складаються оборотні відомості, в яких відображаються початкові й кінцеві залишки та операції по дебету і кредиту даного синтетичного рахунка, виконані за даний звітний період (місяць, квартал, рік).

188. Документальне оформлення і облік надходження основних засобів

Поступлення основних засобів на підприємство оформляється первинними документами, що визначені Наказом Міністерства статистики України „Про затвердження типових форм первинного обліку” №352 від 29.12.1995р.

Надходження основних засобів на підприємство оформляється:

· актом прийому-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів (ф. ОЗ-1)

· актом здачі відремонтованих, реконструйованих та модернізованих обєктів (ф. ОЗ-2)

· актом встановлення, пуску та демонтажу будівельної машини (ф. ОЗ-5)

Акт прийому-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів (ф.ОЗ1) застосовується для оформлення зарахування до складу основних засобів окремих обєктів, для обліку введення їх в експлуатацію, при оформленні внутрішнього переміщення, а також для виведення із складу основних засобів, внаслідок їх передачі іншому підприємству. Він оформляється комісією в одному примірнику в момент поступлення чи вибуття основних засобів. Після цього, акт прийому-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів (ф. ОЗ-1) з даного технічного документу передається в бухгалтерію, підписується керівником та головним бухгалтером.

Акт здачі відремонтованих, реконструйованих та модернізованих об’єктів (ф. ОЗ-2) підписується відповідним працівником відділу та представником організації (відділу), що проводила ремонт чи модернізацію основних засобів та передається в бухгалтерію. В технічну документацію об’єкта основних засобів вносяться необхідні зміни в характеристику об’єкта, що пов’язані з ремонтом, реконструкцією чи модернізацією. Документ складається в двох примірниках: один передається організації, що здійснює ремонт; інший – в бухгалтерію.

В бухгалтерії на кожен об’єкт основних засобів відкривається інвентарна карта обліку засобів (ф. ОЗ-6) на підставі акту прийому-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів (ф. ОЗ-1), технічної та іншої документації. В інвентарній картці записується тільки основні якісні та кількісні характеристики основного засобу (назву підприємства, місце знаходження, рахунок, субрахунок, код аналітичного обліку, первісну вартість, норму амортизаційних відрахувань, рік випуску, суму зносу, дату введення в експлуатацію, номер техпаспорту тощо). Всі зміни, що відбуваються з основними засобами, обов’язково реєструються в інвентарній картці.

Для реєстрації інвентарних карток використовують опис інвентарних карток обліку основних засобів (ф. ОЗ-7), записи в якому ведуться в розрізі класифікаційних груп (видів) основних засобів.

Для пообєктивного обліку основних засобів за місцями їх знаходження матеріально-відповідальна особа веде інвентарний список основних засобів (ф. ОЗ-9). Дані цього інвентарного списку повинні відповідати даним інвентарних карток, які ведуться в бухгалтерії.

При надходженні основні засоби зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю.

Первісна вартість – це історична (фактична) собівартість необоротних активів у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших активів, сплачених (переданих), втрачених для придбання (створення) необоротних активів. Одиницею обліку основних засобів є об’єкт основних засобів.

Основні засоби відображаються по дебету рах. 10 в момент їх надходження на підприємство, але лише у випадку, якщо об’єкт основний засіб:

· не потребує монтажу;

· вводиться в експлуатацію відразу ж після надходження на підприємство.

189.Облік доходу від реалізації готової продукції і розрахунків з покупцями

Реалізацію готової продукції підприємства промисловості здійснюють на основі договорів та доручень покупців. Їм виписують накази – накладні на відпуск чи відвантаження продукції покупцям, податкові накладні. Після відвантаження продукції ці документи передають зі складу в бухгалтерію для виписування розрахункових документів – товарно-транспортних накладних, рахунків-фактур, платіжних вимог-доручень.

Сільськогосподарські підприємства відпускають готову продукцію покупцям за товарно-транспортними накладними спеціалізованих форм або накладними.

Передачу замовникам виконаних будівельно-монтажних робіт, котрі вважають готовою продукцією на підприємствах будівництва, здійснюють на основі актів на виконані роботи.

Облік реалізації товарів на підприємствах торговельної галузі здійснюють з урахуванням специфічних особливостей. Зокрема, визначають націнку на товари – різницю між продажною і купівельною вартістю товарів, що відображають за кредитом субрахунка 285 “Торгова націнка” в кореспонденції з дебетом субрахунка 281 “Товари на складі”. При цьому вказана різниця складається з власне торгової націнки та податку на додану вартість, сплаченого постачальникам при купівлі товарів. Хоч суму цього податку відображають як податковий кредит, однак її включають одночасно до продажної ціни товарів, оскільки останню визначають з урахуванням податку на додану вартість, тобто як податкових зобов’язань.

За кредитом субрахунків 701–703 відображають збільшення (одержання) доходу, за дебетом – належну суму непрямих податків (акцизного збору, податку на додану вартість та інших, передбачених законодавством); суми, що отримує підприємство на користь комітента, принципала; списання у порядку закриття на рахунок 79 “Фінансові результати”.

Аналітичний облік доходів від реалізації здійснюють за видами (групами) продукції, товарів, робіт, послуг, регіонами збуту та/або іншими напрямками, визначеними підприємством.

На субрахунку 704 “Вирахування з доходу” за дебетом відображають суми наданих після дати реалізації знижок покупцям, вартість повернених покупцем продукції (товарів) та інші суми, що підлягають вирахуванню з доходу. За кредитом субрахунка 704 відображають списання дебетових оборотів на рахунок 79 “Фінансові результати”.

190.Облік операцій по браку виробництва

Браком у виробництві вважають продукцію, напівфабрикати, вузли, деталі й роботи, що не відповідають за якістю встановленим стандартам, технічним умовам, будівельним нормам (проектам), і не можуть бути використані за прямим призначенням без додаткових затрат на їх виправлення. Не вважають браком продукти, вироби, напівфабрикати, виготовлені за особливими підвищеними технічними вимогами, якщо вони не відповідають цим вимогам, але відповідають стандартам чи технічним умовам на аналогічні продукти або вироби широкого вжитку. Не належать до браку втрати від сортності, тобто від переведення продукції в нижчий сорт за якістю.

Залежно від характеру дефектів, виявлених під час технічного приймання, брак поділяють на поправний і непоправний (остаточний).

Поправним браком вважають вироби, напівфабрикати, деталі та вузли, які після усунення недоліків можна використовувати за прямим призначенням і виправлення котрих технічно можливе й економічно доцільне.

Остаточним браком вважають вироби, напівфабрикати, деталі та вузли, що не можуть використовуватися за прямим призначенням і виправлення яких технічно неможливе й економічно недоцільне.

За місцем виявлення брак поділяють на внутрішній (виявлений на підприємстві до відправлення продукції споживачам) і зовнішній (виявлений споживачем у процесі складання, монтажу або під час експлуатації виробу).

Собівартість внутрішнього остаточного браку складається з основних витрат, включаючи частину витрат на утримання та експлуатацію устаткування, і загальновиробничих витрат.

Собівартість внутрішнього поправного браку включає:

а) витрати на сировину, матеріали і напівфабрикати, витрачені на усунення дефектів продукції;

б) витрати на заробітну плату робітників, нараховану за операції з виправлення браку;

в) відрахування на соціальне страхування;

г) частину витрат на утримання та експлуатацію устаткування і загальновиробничих витрат.

Собівартість зовнішнього поправного браку включає фактичну собівартість початково забракованих виробів (робіт, послуг) і витрати на їх заміну і доставку покупцям.

Для обліку втрат від браку призначений рахунок 24 “Брак у виробництві”.

На ньому обліковують втрати від браку при переробці сировини чи виготовленні виробів. Відображають як вартість остаточно забракованої продукції, так і витрати на виправлення дефектів, якщо забракована продукція може бути допрацьована до відповідної якості.

За дебетом рахунка відображають вартість остаточно забракованої продукції чи витрати на виправлення браку без вартості продукції за такою, котру можна довести до певних якісних кондицій. За кредитом рахунка відображають вартість остаточно забракованої продукції за цінами її можливого використання, суми, що утримуються з винуватців браку та списання невідшкодованих утрат з віднесенням їх на відповідні об’єкти обліку, де була забракована продукція.

Схема обліку за цим рахунком дещо відрізняється від попередніх лише первинною документацією. Брак продукції оформляють спеціальними повідомленнями чи актами, де вказують назву виробу, виявлені дефекти на підставі лабораторного аналізу, рекламацій чи експертної оцінки спеціалістами, операцію, на якій виявлено брак, винуватців, суму прямих витрат, що відносяться на брак. Витрати на виправлення браку відображають у загальному порядку, використовуючи встановлені документи для нарахування оплати праці, списання додатково витраченої сировини, відображення затраченої електроенергії, тари та ін. Оприбуткування остаточно забракованої продукції також проводять за звичайними документами, зазначивши в них вартість отриманого лому чи цінних відходів. Для списання витрат на виправлення браку чи віднесення їх на винних осіб складають спеціальний розрахунок. Якщо ж брак стався внаслідок поставки недоброякісної сировини і господарський суд виніс рішення про відшкодування збитків постачальником, таку суму списують на цій підставі і відносять на розрахунки за претензіями до нього.

191. Стандартна та модифікована форма аудиторського висновку

За різних обставин стандартна форма аудиторського висновку може змінюватися. Усі зміни стандартного позитивного висновку називаються відхиленням від нього. Для опису різноманітних відхилень використовуються такі терміни:

— обмеження;

— модифікація;

— доповнення.

На обмеження у висновку вказують тоді, коли пояснюються моменти невідповідності аудиторської перевірки українським нормативам аудиту через відсутність інформації або відхилення від принципів обліку. Висновок з обмеженнями відображає такі моменти:

-відзив про відхилення від діючих в Україні принципів обліку;

— відзив про обмежений масштаб аудиторських процедур;

-неможливість надання аудиторського висновку у зв'язку з порушенням незалежності аудитора;

-неможливість надання аудиторського висновку, який би підтверджував достовірність звітності у зв'язку з неадекватністю достовірної інформації.

В аудиторському висновку необхідно описати будь-який брак інформації, що виник у результаті неможливості виконати необхідні за даних обставин аудиторські процедури.

Здебільшого це неможливість підтвердити дебіторську заборгованість, перевірити наявність матеріальних запасів, отримати інформацію про інвестиції. Клієнт може не дозволити підтвердження важливих рахунків дебіторської заборгованості через розсилання на адресу дебіторів своїх запитів. Якщо ці проблеми можливо вирішити, зібравши необхідну інформацію за допомогою альтернативних процедур, то аудитор зобов'язаний це зробити, і в аудиторський висновок не треба вносити обмежень.

У цьому разі створюється позитивний висновок. Наприклад, дебіторську заборгованість можна перевірити з використанням альтернативної процедури підтвердження платежів, отриманих після дати складання звіту.

Можна провести інвентаризацію матеріальних цінностей навіть після дати складання звітності підприємства.

Викладене свідчить про те, що масштаб перевірки має забезпечувати отримання достовірної інформації про стан справ суб'єкта, що перевіряється, дати можливість аудитору сформулювати обґрунтований висновок про його реальний фінансовий стан.

Модифікація аудиторського висновку. Аудиторський висновок є модифікованим, якщо містить додаткові пояснення, але у самому висновку про обмеження не йдеться.

Як правило, модифікований аудиторський висновок має такі моменти:

— визнання або невпевненість у безперервній діяльності підприємства;

— зміни принципів обліку протягом періоду перевірки;

— виправлення, які необхідно внести в облік підприємства за результатами аудиту;

— опис принципів обліку, які відрізняються від діючих в Україні принципів обліку (у позитивному висновку);

— роз'яснення з приводу використання висновків інших аудиторів;

— пояснення про попередні аудиторські висновки. Доповнення до аудиторських висновків. Аудиторський висновок вважається розширеним, коли, крім стандартних висловлювань, він містить коментарі до інформації, яка не входить в основну звітність, а саме:

— додатковий параграф, де акцентується увага на важливій інформації;

— вказівки на відсутність поквартальних даних або відсутність аналітичного обліку;

— вказівки на невідповідність іншої інформації, яка входить у пакет звітності, даним перевірених звітів (невідповідність даних інформації у пояснювальній записці даним балансу).

192.Мета та завдання аудиту розрахунків з іноземними постачальниками

Взаємовідносини підприємства з постачальниками та підрядчиками регулюються раніше укладеними договорами.

Облік договорів та їх виконання ведеться відділом постачання або окремою особою за призначенням керівника. Для цього відкривається книга (журнал) обліку вантажів, що надійшли.

Для бухгалтерського обліку розрахунків з постачальниками і підрядчиками передбачений рахунок 63 «Розрахунки з постачальниками і підрядчиками». За кредитом цього рахунка обліковується виникнення зобов’язання перед постачальниками і підрядчиками за одержані від них матеріальні цінності, виконані роботи чи надані послуги; а за дебетом — погашення заборгованості перерахуванням із поточного рахунка чи готівкою з каси.

Аналітичний облік розрахунків організується щодо кожної юридичної чи фізичної особи, що є постачальником чи підрядчиком. Аналітичні рахунки об’єднуються в субрахунки:

631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками»

632 «Розрахунки з іноземними постачальниками».

193. Програма аудиту готової продукції

1. Завдання аудиту:

— Дати об'єктивну оцінку підприємницької діяльності підприємства

— Встановити наявні порушення, щодо правомірності підприємницької діяльності в частині виробництва продукції, виконання робіт (послуг) та їх реалізації як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.

— Установити наявні факти недостовірності даних податкової звітності з обсягів виробництва і реалізації, які впливають на оподаткування та розрахунки з бюджетом

— Вжити заходи до реалізації матеріалів аудиту:

а). у частині нарахування та стягнення штрафних санкцій до бюджету за порушення чинного законодавства про оподаткування, підприємницьку діяльність.

б). у частині притягнення до відповідальності винних службових осіб з адміністрації підприємства.

в). у частині усунення виявлених виявлених порушень в обліку і звітності попередження зловживань і порушень.

Основні напрямки аудиту:

1. Контроль виконання виробничої програми з випуску готової продукції, робіт (послуг)

2. Контроль обсягів реалізації готової продукції, здачі виконаних робіт (послуг) замовникам

3. Перевірка фактичної собівартості реалізованої продукції та правильність відображення ВД та податкового забов"зання з ПДВ.

Основні джерела інформації:

1. Документи на право здійснення підприємницької діяльності: документи про реєстрацію підприємства, установчі документи, ліцензії, свідоцтва на сертифікацію продукцію, господарські угоди з покупцями і замовниками, свідоцтво платника ПДВ.

2. Первинні бухгалтерські документи: акти приймання готової продукції на склад, накладні, товаро — транспортні накладні, рахунки — фактури, довіреності, акти здачі — прийому виконаних робіт, квитанції на надання послуг.

3. Облікові реєстри аналітичного і синтетичного обліку: картки складського обліку готової продукції, оборотні відомості з номенклатури готової продукції відомість № 16, облікові реєстри по рахунках: 701 — "Доход від реалізації готової продукції", 703 — "Доход від реалізації робіт, послуг", 26 "Готова продукція" (за видами), Книга обліку продажу.

194 3а даними фінансової звітності визначити рентабельність поточних (оборотних) активів

Рентабельність поточних активів: [прибуток у розпорядженні підприємства (ф.2) o 100]: [середня величина поточних активів].

Рентабельність поточних активів (RCA), % демонструє можливості підприємства в забезпеченні достатнього обсягу прибутку стосовно використовуваних оборотних коштів компанії. Чим вище значення цього коефіцієнта, тим більше ефективно використовуються оборотні кошти.

195. Аналіз витрат на оплату праці

Згідно прийнятої на підприємстві облікової політики облік ( в тому числі і власного капіталу) ведеться в журнально-ордерній формі. Сутність цієї форми полягає у застосуванні журналів-ордерів та допоміжних відомостей, які являються основними обліковими регістрами. Всі журнали-ордери побудовані так, що в них поступово накопичуються та підраховуються дані для перенесення їх в звітні форми, тобто дані первинних документів безпосередньо накопичуються і систематизуються у регістрах бухгалтерського обліку.

Основними регістрами при цій формі бухгалтерського обліку є журнали-ордери, що ведуться по кредиту синтетичних рахунків (синтетичного обліку) та дебету кореспондуючих рахунків. Використовуються також регістри аналітичного обліку: відомості, книги і картки.

Наприкінці місяця підсумкові дані кредитових оборотів і журналів – ордерів переносяться до Головної книги, у якій підраховують обороти по дебету кожного рахунку. Головну книгу використовують для узагальнення даних журналів-ордерів, взаємної перевірки зроблених записів по окремих рахунках і складанню звітного балансу.

Основними перевагами журнально-ордерної форми обліку являються:

· поєднання аналітичного та синтетичного обліку в одному регістрі;

· забезпечення своєчасного та рівномірного відображення бухгалтерських записів на протязі звітного періоду;

· забезпечення розподілення облікових робіт;

· можливість проведення аналізу господарської діяльності підприємства;

· скорочення загальної кількості облікових регістрів.

Проте в наш час, у нових умовах господарювання ця форма не відповідає всім потребам оперативного управління підприємством, а саме: побудова журналів-ордерів не містить нових форм організації обліку, не відповідає за складом аналітичних даних, які необхідні для управління підприємством, а найголовніше – не дозволяє здійснювати бухгалтерський облік оперативно для визначення реального фінансового стану управління на будь-який момент.

Основним документом, який визначає застосування на підприємстві оплати праці, розміри основної, додаткової заробітної плати, преміювання працівників тощо, є Положення про оплату праці на підприємстві. Даний документ містить:

· загальні принципи організації оплати праці на підприємстві, системи і форми оплати праці, які застосовуються до різних категорій працівників;

· штатний розклад працівників підприємства;

· побудову основної (тарифної) оплати праці з інструкціями по посадах і професіях тарифних ставок і окладів або порядку розрахунку в залежності від показників роботи працівника і підприємства в цілому;

· обумовлені доплати, надбавки і компенсації із зазначенням їх розмірів;

· інші преміальні системи, що використовуються на підприємстві;

· визначений стимулюючий показник, шкала преміювання.

Облік використання робочого часу здійснюється в табелях обліку використання часу. Поряд з цим в необхідних випадках проводяться фотографії робочого дня, хронометражі спостереження та інші одноразові обстеження.

Облік вихідних днів (днів щотижневого відпочинку) і святкових (неробочих) днів здійснюється в табелях згідно з графіком і режимом роботи даного підприємства.

Облік витрат на оплату праці починається з первинних документів. Первинні документи з обліку праці і заробітної плати, що надходять до бухгалтерії підприємства, після перевірки і опрацювання групують за ідентифікаційними номерами працівників і використовують для складання розрахунково-платіж-них відомостей. На досліджуваному підприємстві для складання розрахунково-платіжних відомостей використовують дані накопичувальних карток виробітку і заробітної плати.

Розрахунково-платіжні відомості є основним документом, який використовується для оформлення розрахунків з робітниками і службовцями. Вони містять інформацію про всі нарахування за видами оплат, утримання із заробітної плати і суми, що належать видачі на руки.

196.Форма звіту про фінансові результати, зміст і джерела складання

Зміст і форма Звіту про фінансові результати, а також загальні вимоги до розкриття його статей, визначаються П(С)БО 3 «Звіт про фінансові результати».

Норми П(С)БО стосуються звітів про фінансові результати підприємств, організацій та інших юридичних осіб (надалі — підприємства) всіх форм власності (крім банків і бюджетних установ).

Особливості складання консолідованого Звіту про фінансові результати визначаються П(С)БО 20 «Консолідована фінансова звітність».

Метою складання Звіту про фінансові результати є надання користувачам повної, правдивої і неупередженої інформації про доходи, витрати, прибутки та збитки від діяльності підприємства за звітний період. Для малих підприємств передбачається можливість складання Звіту про фінансові результати за скороченою формою.

Структура Звіту про фінансові результати

Звіт про фінансові результати складається з трьох розділів:

І. Фінансові результати.

II. Елементи операційних витрат.

III. Розрахунок показників прибутковості акцій.

197. Аналіз структури основних засобів

Суть основних засобів з економічної точки зору полягає в тому, що вони є основою розвитку продуктивних сил господарства, забезпечують належний рівень і темпи зростання обсягів виробництва продукції, підвищення показників продуктивності праці та виробничої діяльності загалом.

Велике аналітичне значення мають показники структури основних фондів. Насамперед аналізують розподіл основних фондів підприємства на основні виробничі фонди головного виду діяльності, основні виробничі фонди інших видів діяльності (наприклад, закладів торгівлі та громадського харчування у складі промислового підприємства) і фонди невиробничого призначення.

Основні виробничі фонди головного виду діяльності є такою частиною основних фондів, яка бере участь у процесі виробництва тривалий час, зберігаючи при цьому натуральну форму. Вартість основних виробничих фондів переноситься на вироблений продукт поступово, частинами, відповідно до часу використання. Поновлюються основні виробничі фонди через капітальні вкладення.

Невиробничі основні фонди це житлові будинки та інші об'єкти соціально-культурного й побутового обслуговування, які перебувають на балансі підприємства і не використовуються в господарській діяльності. Вони відтворюються тільки за рахунок прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства.

198.Документальне оформлення і облік вибуття нематеріальних активів

Списання нематеріального активу з балансу здійснюється внаслідок:

– реалізації нематеріальних активів (з переходом права власності на них);

– реалізації права на користування або розпорядження нематеріальними активами (без переходу права власності на самі нематеріальні активи);

– здійснення фінансових вкладень нематеріальними активами до статутного капіталу інших підприємств;

– безплатної передачі об’єкта нематеріальних активів;

– ліквідації об’єкта нематеріальних активів за ініціативою власників;

– нестачі нематеріальних активів, виявленої при інвентаризації.

При вибутті раніше переоціненого нематеріального активу перевищення суми попередніх дооцінок над сумою попередніх уцінок залишкової вартості включається до складу нерозподіленого прибутку з одночасним зменшенням додаткового капіталу:

Дт 423 „Дооцінка необоротних активів”

Кт 441 „Нерозподілений прибуток”

199. Облік витрат за економічними елементами

Витрати операційної діяльності підприємства складаються з виробничої собівартості перевезень, адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат. Витрати операційної діяльності підприємств автотранспорту відповідно до їхнього економічного змісту групують за такими елементами:

До елементу «Матеріальні витрати» належать витрати придбаних у сторонніх організацій або виготовлених власними силами палива, запасних частин і комплектувальних виробів, мастил, матеріалів, шин, енергії, інших виробничих запасів, які використані на:

виконання перевезень (робіт, послуг);

забезпечення технологічного процесу перевезень (робіт, послуг), їхньої якості й надійності;

проведення всіх видів ремонту, технічного огляду й обслуговування (рухомого складу, його агрегатів і вузлів, будівель, споруд, тощо), зокрема й отриманих за угодами лізингу (оренди);

забезпечення робіт, пов’язаних із дотриманням правил безпеки праці та руху, протипожежної й сторожової охорони, санітарно-гігієнічних, природоохоронних та інших спеціальних вимог, передбачених правилами технічної експлуатації автотранспорту, нагляду й контролю за процесом виробництва;

забезпечення роботи апарату управління підприємства та його структурних підрозділів, включно із транспортним обслуговуванням, пов’язаним із управлінням виробництвом, а також технічних засобів управління: обчислювальної техніки, засобів зв’язку, сигналізації тощо, які перебувають на балансі підприємства;

утримання й експлуатацію приміщень і території підприємства, утримання законсервованих основних фондів;

винахідництво і раціоналізацію, проведення дослідно-експериментальних та конструкторських робіт, виготовлення й дослідження моделей і зразків, пов’язаних із основною діяльністю підприємства, освоєння в процесі експлуатації нових типів і моделей автотранспортних засобів та видів перевезень (робіт, послуг);

забезпечення робіт, пов’язаних із професійною підготовкою, перепідготовкою та підтриманням професійної майстерності працівників підприємства за профілем його діяльності безпосередньо на підприємстві (утримання тренажерних центрів тощо);

До цієї статті належать:

собівартість малоцінних і швидкозношуваних предметів (спеціального одягу, взуття, форменого одягу, потрібних для виконання професійних обов’язків, інструменту, пристроїв, інвентарю, приладів, лабораторного обладнання, мийних засобів тощо), які не належать до основних засобів;

втрати від браку матеріальних цінностей у межах норм природного убування.

Витрати на проведення поточного ремонту основних фондів та інших робіт власними силами, власне виробництво електричної та інших видів енергій, а також на трансформацію та передання придбаної енергії до місця її споживання включають до відповідних елементів витрат.

Витрати, пов’язані з доставкою (в тому числі вантажно-розвантажувальні роботи) матеріальних ресурсів транспортними засобами і персоналом підприємства, включають до відповідних елементів витрат.

До елементу «Витрати на оплату праці» належать пов’язані із веденням господарської діяльності витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати, обчислені згідно із системами оплати праці, прийнятими на підприємстві, включно із будь-якими виплатами у грошовій або натуральній формі.

До елементу «Відрахування на соціальні заходи» належать обов’язкові збори й відрахування на соціальні заходи, передбачені чинним законодавством.

До елементу «Амортизація основних фондів і нематеріальних активів» належать суми амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із порядком, нормами й умовами, встановленими чинним законодавством.

До елементу «Інші операційні витрати» належать витрати, які включають до собівартості перевезень і не врахують у попередніх елементах витрат, зокрема: сума сплаченої орендної (лізингової) плати за користування наданими в оперативну та фінансову оренду (лізинг) основними фондами; оплата робіт і послуг виробничого характеру, виконуваних сторонніми підприємствами й організаціями або структурними підрозділами цього підприємства, що не стосуються основного виду його діяльності (ремонт рухомого складу та інших основних виробничих фондів, проведення випробувань з метою визначення якості паливно-мастильних матеріалів тощо); допомога пасажирам у разі втрати працездатності, що надається на підставі рішень суду.

200. Негативний аудиторський висновок (поняття, умови надання)

Якщо аудитор на підставі наведених аргументів дає негативний висновок, він складає його з використанням формулювань: "не відповідає вимогам", "перекручує справжній стан справ", "не дає справжнього уявлення", "не відповідає", "суперечить". Якщо аудитор відмовляється дати свій висновок про звітність, він вказує на неможливість на підставі наведених аргументів сформулювати висновок про стан справ.

Аудитом встановлені порушення. Допущені порушення викривляють реальний стан справ у цілому (в основному). Прийнята система обліку не відповідає законодавчим і нормативним вимогам. Дані фінансової звітності не відповідають обліковим даним. Таким чином, дані бухгалтерського обліку і фінансової звітності не дають достовірного уявлення про дійсний фінансовий стан.

201. Аналіз асортименту і структури продукції

При формуванні асортименту і структури випуску продукції підприємство повинне враховувати, з одного боку, попит на дані види продукції, а з іншого боку — найбільш ефективне використання трудових, сировинних, технічних, технологічних, фінансових і інших ресурсів, що маються в його розпорядженні.

Під асортиментом розуміють перелік усіх видів продукції, що виробляється, із зазначенням обсягів випуску. Вужчим є поняття номенклатура випуску, яка характеризує тільки кількість і різноманітність продукції. І нарешті, структура — це співвідношення ( здебільшого у відсотках) окремих виробів у загальному обсязі виробництва. Зміна асортименту проти планового веде до асортиментних, а структури випуску структурних зрушень. Ці явища завжди пов’язані одне з одним, а тому ми кажемо про асортиментно-структурні зрушення у випуску продукції.

Розгляд асортименту продукції є невідривним від вивчення темпів його розширення і оновлення. Перше пов’язують з кількісним збільшенням варіантів розфасовки харчових продуктів, засобів побутової хімії, будівельних сумішей; розширенням кольорової, якісної та з іншої гами матеріалів та готової продукції (одягу, взуття, предметів хатнього вжитку); збільшенням параметричних рядів якогось технічно складного виробу за рахунок випуску його спрощених та спеціалізованих варіантів або різного типу зовнішнього оформлення. Є й деякі інші способи простого розширення асортименту продукції. Зрозуміло, що навіть просте розширення асортименту ускладнює процес виробництва, обліку та контролю, дещо збільшує виробничі витрати. Але водночас — це випробуваний засіб зміцнення ринкових позицій підприємства, освоєння нових сегментів ринку і залучення нових споживачів.

202. Аналіз динаміки і технічного стану основних засобів

Аналізуючи основні фонди, насамперед треба визначити їх середньорічну вартість і динаміку зміни за ряд років. При цьому корисно зіставити темпи їх зміни з динамікою зростання вартості продукції або обсягів виробництва в натуральному виразі. Останній показник повинен мати вищі темпи зростання порівняно з основними фондами. Але економічні труднощі, які мають місце в нашій країні, можуть спричинити і зворотні тенденції.

Аналізуючи склад основних виробничих фондів, необхідно поділити їх на активні та пасивні, визначивши питому вагу кожної групи. Треба ретельно вивчити, як змінюється співвідношення цих груп упродовж останніх років. При цьому невпинне збільшення частки активних фондів у вигляді робочих і силових машин — мета кожного підприємства.

У сучасних ринкових умовах дуже важливо звернути увагу на те, яка частка основних фондів здана або взята в оренду, яку земельну площу підприємство займає і наскільки доцільно використовує її.

Аналізуючи стан основних фондів, насамперед на підставі даних першого розділу активу бухгалтерського балансу, розраховують коефіцієнт спрацювання (зносу) основних фондів і вивчають його динаміку за ряд років:

Кзн = Коефіцієнт вибуття основних засобів:

Квиб= Коефіцієнт оновлення основних засобів:

Конвл = Коефіцієнт приросту основних засобів:

Кприд= Коефіцієнт придатності основних засобів:

203. Аналіз прибутковості акцій

В процесі аналізу прибутковості активів і доходності акцій вирішуються такі завдання:

1. Проводиться оцінка виконання плану.

2. Вивчається динаміка і фактори їх зміни.

3. Проводиться порівняння з іншими підприємствами.

На зміну рівня показників прибутковості впливає багато факторів, які можуть бути вивчені з різним ступенем вичерпності. За даними підприємства можна розрахувати і проаналізувати коефіцієнт прибутковості його загальних активів. Цей коефіцієнт розраховується за формулою:

Кпа = Чистий прибуток : Загальні активи,

де: Кпа — коефіцієнт прибутковості загальних активів.

204. Способи виправлення помилок в облікових записах

Помилки можуть бути локальні — перекручування інформації тільки в одному обліковому регістрі (наприклад, неправильно поставлена дата) і транзитні — помилка автоматично проходить через декілька облікових регістрів, наприклад, перекручування запису будь-якої суми в журналі реєстрації операцій веде до помилок на рахунках, в оборотній відомості й балансі.

Найчастіше помилки трапляються в тексті операцій, тоді вони призводять до неправильної кореспонденції рахунків — бухгалтерської проводки.

Помилки часто трапляються при записах сум. Записавши суму в дебет одного рахунка, бухгалтер забуває записати її в кредит другого рахунка і навпаки. Інколи, записавши суму до журналу, він забуває рознести її за бухгалтерськими рахунками. Інколи, записавши суму в регістри синтетичного обліку, бухгалтер забуває про аналітичний облік. Цю групу помилок можна легко проконтролювати шляхом правильного ведення методу подвійного запису.

Усі допущені помилки необхідно своєчасно виявити та належним чином виправити. Якщо в результаті перевірки виявлено помилку, то необхідно з'ясувати величину помилки, її місце (за дебетом чи кредитом відповідного рахунка), встановити об'єкти, де помилки є найбільш імовірними, порівняти дані взаємозв'язаних регістрів. Надійним, але досить громіздким способом виявлення помилок, є спосіб пунктування, коли суцільно або вибірково перевіряють записи, позначаючи перевірені суми певним чином.

Порядок виправлення помилок залежить від їхнього характеру і часу виявлення. Чинним Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. №88, передбачено виправлення помилок такими способами: коректурним, "червоним сторно" і додаткових записів. Кожен із цих способів використовують для виправлення певного виду помилок.

Коректурний спосіб виправлення помилок полягає в тому, що неправильний запис закреслюється однією рискою так, щоб можна було прочитати закреслене, а зверху пишуть правильну суму або текст. Виправлення помилки має бути застережено надписом "Виправлено" і підтверджене підписом у документі — особи, що підписала документ, в обліковому регістрі — особи, що зробила виправлення із зазначенням дати. Цей спосіб може застосовуватися тоді, коли ще не складено бухгалтерські проводки і звіти, тобто це в основному арифметичні помилки й описки.

Спосіб додаткових записів застосовують у тих випадках, коли бухгалтерську кореспонденцію рахунків складено правильно, але в меншій сумі, ніж фактично виконана господарська операція. Для виправлення такої помилки необхідно додатково провести дану операцію на різницю між правильною і помилковою (проведеною) величиною.

Так, на підставі накладної для потреб виробництва відпущено зі складу цементу на суму 12 000 грн. При цьому було зроблено бухгалтерську проводку:

Д-т 23 "Виробництво"

К-т 20 "Виробничі запаси" 12 000 грн.

Пізніше було виявлено, що відпущений цемент М-500 оцінено за вартістю цементу М-400. Справжня його вартість становила 16 000 грн. Отже, допущено помилку на суму 4000 грн. (16 000 — 12 000). На підставі довідки бухгалтерії з поясненням і розрахунком різниці вартості роблять додатковий запис, а саме:

Д-т 23 "Виробництво"

К-т 20 "Виробничі запаси" 4 000 грн.

Отже, підсумок обох записів правильно відображає здійснену операцію — вартість фактично витраченого матеріалу у виробництві.

Додаткові записи використовують при коригуванні планових показників (незавершеного виробництва, собівартості виготовленої і реалізованої продукції тощо) до рівня її фактичного значення, коли фактичні показники перевищують планові.

205. Облік забезпечення майбутніх витрат і платежів

Критерії визнання в обліку всіх забезпечень майбутніх витрат і платежів сформульовані в пункті 14 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку України (П(С)БОУ) 11 "Зобов'язання". Порівняємо їх із критеріями, наведеними в Міжнародному стандарті бухгалтерського обліку (МСБО) 37 "Забезпечення, непередбачені зобов'язання та непередбачені активи" .

Розглянемо механізм формування забезпечень в обліку. Він включає в себе такі елементи як частота здійснення відрахувань до резерву, велична нормативу відрахувань, який множиться на фактичну базу для розрахунку величини всього резерву, і період нарахування резерву. В залежності від характеру й особливостей витрат, для погашення яких нараховується забезпечення, а також строків їх фактичного виникнення механізм формування резерву може бути різний.

Для витрат, які виникають у підприємства щорічно протягом всього року механізм формування забезпечень є однозначним: нарахування резерву здійснюється щомісячно шляхом множення нормативу на фактичну базу, обрану для розрахунку кожного конкретного різновиду забезпечення, протягом всього фінансового року. Яркими прикладами таких витрат є витрати підприємства, пов'язані із виплатою відпусток працівникам, виплатою винагороди за вислугу років.

Для формування в бухгалтерському обліку забезпечень під витрати, які щорічно не повторюються, носять разовий характер, період виникнення яких є запланованим (наприклад, під витрати, пов'язані із проведенням реструктуризації підприємства), в зарубіжній обліковій практиці використовуються два механізми. Перший варіант передбачає чітко обмежений моментом фактичного завершення заходів період нарахування резерву. Отже, величина щомісячних відрахувань буде обчислюватися, виходячи не з 12 місяців, а з кількості місяців від початку до кінця робіт. Другий варіант передбачає проведення розрахунку місячних відрахувань виходячи із 12 місяців (аналогічно механізму, застосовуваному для щорічно виникаючих витрат), незважаючи на період здійснення заходів. Використання першого варіанту, на наш погляд, є більш доцільним, оскільки при застосуванні другого варіанту буде мати місце дефіцит зарезервованих коштів, тобто сума накопиченого на початок здійснення заходів резерву не зможе покрити фактичних витрат. Різниця буде тим більшою, чим ближчим до початку року буде здійснення запланованих заходів, під забезпечення фінансування яких формується резерв.

206. Склад, облік і списання витрат на збут

На рахунку 93 “Витрати на збут” виробничі підприємства обліковують та накопичують витрати, пов’язані зі збутом готової продукції, робіт і послуг, а торговельні підприємства – витрати, пов’язані з реалізацією товарів, тобто витрати обігу.

Щомісяця або в кінці року заключним записом за рік сальдо витрат на збут (витрат обігу) списують з кредиту рахунку 93 на дебет субрахунку 791 “Результат основної діяльності”.

До видання галузевих методичних рекомендацій з обліку затрат і калькулювання собівартості готової продукції (робіт, послуг) рекомендується вести аналітичний облік витрат на збут на виробничих підприємствах згідно з пунктом 19 ПСБО 16 “Витрати” за наступною номенклатурою статей:

– за дебетом:

1. Витрати пакувальних матеріалів для затарювання готової продукції на складах готової продукції.

2. Витрати на ремонт тари.

3. Оплата праці та комісійні продавцям, торговим агентам і працівникам підрозділів, що забезпечують збут.

4. Витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг).

5. Витрати на передпродажну підготовку товарів.

6. Витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом.

7. Витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, пов’язаних зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг (операційна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона).

8. Витрати на транспортування, перевалку і страхування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов’язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки.

9. Витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування.

10. Інші витрати, пов’язані зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг.

Списання сальдо витрат на збут на фінансові результати.

На рахунку 93 “Витрати обігу” торговельні підприємства обліковують та накопичують витрати, пов’язані з реалізацією товарів оптом і в роздріб.

Організація та ведення синтетичного і аналітичного обліку витрат обігу в торговельних підприємствах оптової та роздрібної торгівлі пов’язані з певними труднощами, що викликані недостатнім опрацюванням методології обліку в торгівлі. В нормативних документах з реформування бухгалтерського обліку в Україні нема однозначного трактування економічного змісту витрат обігу торгівлі та порядку відображення в обліку витрат на придбання товарів і доведення їх до стану, в якому вони придатні для використання в запланованих цілях. У зв’язку з цим незрозумілий порядок об’єктивного визначення та відображення в обліку собівартості реалізованих товарів.

207. Порядок нарахування та виплатів дивідендів

Володіння акцією дає право власнику на одержання частини прибутку Акціонерного товариства у вигляді дивідендів.

При виплаті дивідендів за поточний фінансовий період Акціонерне товариство, що виплачує дивіденди, робить відповідну відмітку.

Дивіденди виплачуються два рази на рік. За період півріччя та після закінчення року — через 20 днів після зборів акціонерів.

Акціонери акціонерного товариства мають переважне право на придбання його акцій наступних емісій.

У Акції вказуються періоди виплати дивідендів; Дата виплати дивідендів.

Сертифікат акцій засвідчує дольову участь акціонерів у Статутному капіталі акціонерного товариства та підтверджує членство в ньому, а також розподілі майна при його ліквідації.

Розмір доходу (дивідендів) на сертифікат акції встановлюється загальними зборами акціонерів після закінчення фінансового року і виплачується за рахунок прибутку, який залишається у розпорядженні акціонерного товариства після сплати встановлених законодавством податків та інших платежів.

208. Невпевненість аудитора та її вплив на вид аудиторського висновку

Невпевненість або незгода стають фундаментальними у тому разі, якщо вплив факторів, які викликали невпевненість чи незгоду, на фінансову інформацію такий великий, що може суттєво перекручувати справжній стан справ у цілому або в основному. Слід також враховувати сукупний ефект усіх невпевненостей та незгод.

Непевність чи незгода вважаються фундаментальними у випадку, коли вплив факторів на фінансову інформацію настільки значний, що це може суттєво змінити дійсний стан справ.

209. Організація та методика формування аудиторських доказів

Аудиторські докази — інформація, яка одержана аудитором для складання думок, на яких ґрунтується підготовка аудиторського висновку та звіту. Аудиторські докази складаються з первинних документів та облікових записів, що є основою фінансового звіту, а також підтверджувальної інформації з інших джерел. Аудитор повинен мати таку кількість аудиторських доказів, яка б забезпечила спроможність зробити необхідні висновки, користуючись якими буде підготовлено аудиторський висновок.

На практиці, при обґрунтуванні аудиторського висновку, аудитор повинен посилатися на аудиторські докази, що мають не лише достатній і переконливий характер, а й використовувати аудиторські докази з інших джерел для підтвердження того самого твердження. Кількість аудиторських доказів не повністю визначає їх якість.

Надійність аудиторських доказів залежить від джерела їх отримання: внутрішнього чи зовнішнього, а також їх характеру. За характером докази поділяють на:

візуальні;

документальні;

усні.

Відповідно до правил подання інформації аудиторські докази поділяють на прямі та непрямі.

Прямі докази — це докази, які отримані безпосередньо з облікової системи клієнта (первинних документів, фінансових звітів тощо).

Непрямі докази — це інформація, що не стосується безпосередньо факторів певного питання. Наприклад, надійність системи внутрішнього контролю може бути непрямим доказом відсутності значних помилок у фінансовій звітності.

Залежно від джерела одержання інформації аудиторські докази можуть бути:

зовнішніми — інформація, одержана від третіх осіб;

внутрішні — інформація одержана від клієнта;

змішані (комбіновані) — докази, що отримані від клієнта та підтверджені зовнішніми джерелами.

Маючи відповідну інформацію, аудитор повинен бути повністю переконаний в правильності та справедливості своєї думки, тому він повинен вирішити, чи є його докази достатньо переконливими та релевантними. Релевантні докази — це докази, які мають цінність для вирішення поставленої проблеми, тобто є доречними при формуванні відповідної думки про достовірність перевіреної інформації.

На достовірність та надійність аудиторських доказів впливає значна кількість факторів, основними з яких є:

210. Методика аудиту фінансового стану підприємства

Аудит фінансового стану підприємства важливо починати з визначення платоспроможності і ліквідності.

Методика аналізу така:

— попередньо ознайомитись з результатами роботи підприємства;

— розрахувати основні показники;

— порівняти розраховані значення з нормативними;

— віднести підприємства до певного класу за фінансовим станом.

Джерела платоспроможності (ліквідності) відображають можливість клієнта погасити короткострокову заборгованість своїми засобами. Під час обчислення цих показників за базу розрахунку беруть короткострокові зобов'язання.

Показники ділової активності характеризують, наскільки ефективно клієнт використовує свої кошти. До них відносять різні показники оборотності.

Показники рентабельності характеризують прибутковість діяльності підприємства, розраховується як відношення отримуваного балансового чистого прибутку до витрачених коштів.

Одним з найважливіших показників підприємства є показник (коефіцієнт) ліквідності.

211. Аналіз ліквідності підприємства

Аналіз ліквідності дозволяє відповісти на питання:

• У якій мірі підприємство може покривати свої поточні борги?

• Який рівень надійності цього покриття?

• Чи можливе додаткове залучення короткострокових зобов'язань без критичного погіршення ліквідності?

Показники ліквідності балансу є обмежуючими чинниками для ефективності. Отже, ріст ефективності діяльності компанії часто відбувається при зниженні загального рівня ліквідності і навпаки. Необхідно контролювати, зіставляти і керувати значеннями цих показників, виходячи з поточних умов і політики розвитку бізнесу.

Аналіз ліквідності підприємства проводиться на основі даних балансу і може бути проведений шляхом співставлення безпосередньо балансових показників активів і пасивів, а також шляхом розрахунку фінансових коефіцієнтів.

Аналіз ліквідності підприємства здійснюється шляхом розрахунку таких основних показників (коефіцієнтів):

· коефіцієнта покриття;

· коефіцієнта швидкої ліквідності;

· коефіцієнта абсолютної ліквідності;

· коефіцієнта співвідношення кредиторської та дебіторської заборгованості;

· чистого оборотного капіталу.

У якості базового можна використовувати коефіцієнт загальної ліквідності. Два інших коефіцієнти використовуються в разі потреби поглиблення аналізу для відображення впливу окремих статей поточних активів.

Зниження значення ліквідності найчастіше говорить про загальне погіршення ситуації з забезпеченістю оборотними коштами і про необхідність серйозних заходів для керування ними.

Динаміка показників ліквідності говорить про незначне зниження загальної ліквідності при різкому падінні коефіцієнта швидкої ліквідності. Це свідчить про ріст низьколіквідних елементів (запасів) у структурі поточних активів. Усе це говорить про ріст ризикованості діяльності компанії з погляду неповернення боргів і зниження реального рівня платоспроможності. Крім того, необхідно проаналізувати ступінь ліквідності дебіторської заборгованості і запасів, щоб одержати більш реальну картину.

212. Аналіз продуктивності праці

Показники продуктивності праці характеризують якісний бік використання робочої сили на підприємстві. Навіть більше, продуктивність праці є одним із найважливіших узагальнюючих показників діяльності кожного підприємства. Це зумовлює необхідність дуже ретельного вивчення цього показника під час будь-якого аналізу. Продуктивність праці визначають двома способами: кількістю продукції, випущеної за одиницю робочого часу, та кількістю часу, витраченого на виготовлення одного виробу. Останній показник називають трудомісткістю продукції.

Продуктивність праці визначають як у натуральному, так і у вартісному вираженнях. Натуральні вимірники використовують там, де виробляють один вид продукції або кілька дуже схожих виробів. Грошовий вимірник має більш універсальний характер і може бути використаний на будь-якому підприємстві, в галузі тощо. Аналіз розпочинають з оцінки виконання плану з виробітку одного працівника у вартісному вираженні. Потім порівнюють показник звітного періоду (рік, квартал, місяць) з показниками за минулий період, з показниками споріднених підприємств. Від цього загального показника продуктивності праці слід перейти до більш деталізованих показників, таких як виробіток одного робітника, виробіток одного основного робітника тощо. На наступному етапі проводять аналіз основних факторів, що впливали на загальний показник продуктивності праці. Вирішальним фактором є виробіток одного робітника, який, у свою чергу, залежить від факторів використання робочого часу і середньо-годинного виробітку одного робітника. Останній показник формують насамперед фактори технічної оснащеності праці, технології, кваліфікації робітників, інтенсивності праці та ін. Завершають аналіз підрахунком резервів зростання продуктивності праці та опрацюванням заходів з їх реалізації.

213. Основні показники оборотності обігових коштів

Найважливішими показниками ефективності використання обігових коштів є швидкість їхнього обороту (коефіцієнт оборотності) і тривалість одного обороту в днях.

Коефіцієнт оборотності обігових коштів показує кількість оборотів, що ці кошти здійснюють за плановий період. Даний коефіцієнт визначається за формулою

де Д – кількість днів у плановому періоді.

Вивільненням обігових коштів називається відносне зменшення потреби в обігових коштах, обумовлене прискоренням їх оборотності, що забезпечує збереження або підвищення існуючого рівня реалізації продукції.

214. Синтетичний і аналітичний облік резерву сумнівних боргів

Нормальна дебіторська заборгованість повинна бути сплачена в строк, передбачений договором.

Сумнівна — це прострочена дебіторська заборгованість, щодо якої існує ймовірність непогашення боржником. На фактичну суму цієї заборгованості пропонується в бухгалтерському обліку створювати резерв сумнівних боргів. Створення та використання цього резерву ведеться на рахунку 38 «Резерв сумнівних боргів». Цей рахунок використовується для корегування оцінки дебіторської заборгованості покупців і замовників за товарних операціями та інших дебіторів за нетоварними операціями.

За кредитом рахунка 38 «Резерв сумнівних боргів» обліковується створення резерву:

Д-т 944 «Сумнівні та безнадійні борги»

К-т 38 «Резерв сумнівних боргів».

Сума резерву, що створюється визначається одним з двох методів: прямим або за коефіцієнтом сумнівності. Перший метод застосовується на невеликих підприємствах, де можна з даних аналітичного обліку визначити тих дебіторів, відносно яких існує ймовірність непогашення. На підприємствах з великою кількістю дебіторів резерв сумнівних боргів визначається на основі класифікації заборгованості за товари і послуги за строками її непогашення. Коефіцієнт сумнівності встановлюється за даними попереднього періоду.

Якщо резерв створено, прострочена сумнівна дебіторська заборгованість списується на дебет рахунка 38 «Резерв сумнівних боргів»:

Д-т 38 «Резерв сумнівних боргів»

К-т 36 «Розрахунки з покупцями і замовниками»

К-т 37 «Розрахунки з різними дебіторами».

Безнадійна дебіторська заборгованість в кінці звітного періоду відноситься на дебет рахунка 944 «Сумнівні та безнадійні борги» і врешті-решт впливає на зменшення доходів.

215. Джерела інформації аналізу товарних запасів

Так, як товарні ресурси для роздрібного торговельного підприємства є основною статтею оборотних коштів, за рахунок яких в процесі торговельної діяльності (обороту) підприємство отримує прибутки, які є ціллю та основою життєдіяльності любого підприємства, то оперативний та достовірний облік їх на підприємстві є також невід’ємною частиною управління підприємством, без якого не можливе досягнення цілей підприємства.

Значення аналізу товарних ресурсів в тому, що він є необхідною умовою ефективного управління товарними ресурсами, їх об`ємом та структурою. Функції управління відображають його етапи в часі. На етапі попереднього управління — планування, проводиться перспективний (прогнозний) аналіз, виходячи з основних стратегічних цілей підприємства отримання цільового прибутку, визначаються основні показники підприємства. Вихідним пунктом перспективного аналізу є спадкоємність економічних показників від одного звітного періоду до іншого. Головними задачами перспективного аналізу є: прогнозування господарської діяльності, наукове обґрунтування перспективних планів, оцінка очікуваного виконання планів.

Одночасно пропонується проводити аналіз по структурі груп товарів, що дасть можливість виявити відхилення від нормативу по окремим групам товарів і в цілому.

216. Класифікація засобів господарства, як об’єкту бухгалтерського обліку

Засоби господарства групуються:

· за напрямками використання і видами;

· за джерелами утворення (фінансування).

За напрямками використання вони поділяються на такі, що використовуються в сфері виробництва, у сфері обігу та у невиробничій сфері.

У свою чергу господарські засоби кожного напрямку класифікуються в залежності від своєї функціональної ролі. Так, засоби виробництва поділяються на засоби праці та предмети праці.

Ознакою засобів праці виступають такі функції:

· багаторазове використання їх людиною для виготовлення продукції (виконання робіт, надання послуг);

· створення умов, без яких неможливий процес виробництва. Засоби праці завдяки цим ознакам вважаються основними засобами господарства.

За видами засоби праці можна поділити на такі групи:

· будівлі та споруди;

· машини та устаткування;

· інструменти;

· транспортні засоби;

· обчислювальна техніка;

· господарський інвентар.

На відміну від засобів праці ознакою предметів праці є їхня участь і повне використання лише в одному виробничому циклі.

За видами предмети праці поділяють на такі групи:

· сировина та основні матеріали;

· допоміжні матеріали;

· паливо;

· запасні частини;

· напівфабрикати;

· тара і тарні матеріали;

· незавершене виробництво.

Засоби у сфері обігу поділяються на:

· предмети обігу (готова продукція, товари відвантажені та ін.),

· грошові кошти та їх еквіваленти (каса, поточний рахунок тощо),

· кошти в розрахунках (дебіторська заборгованість, векселі отримані і т. ін.)

· засоби, що обслуговують обіг (торговельно-складські будівлі, устаткування та інвентар).

Засоби невиробничої сфери включають будівлі, устаткування та інвентар культурного-побутового призначення та охорони здоров’я. За джерелами утворення засоби господарства поділяються на власний капітал та зобов’язання.

Власний капітал включає статутний капітал, резерви, додатковий вкладений капітал, нерозподілений прибуток тощо.

Зобов’язання складаються з кредитів, кредиторської заборгованості, зокрема перед постачальниками, та зобов’язань перед бюджетом, з оплати праці, страхування тощо.

217. Документальне оформлення затрат праці при відрядній оплаті

Відрядною називається оплата за якість і кількість виробленої продукції за встановленими розцінками. Відрядна оплата праці має свої системи: пряму, відрядно-преміальну, відрядно-прогресивну, непряму й акордну.

При прямій системі заробіток кожного працівника пропорційний його виробленню і визначається як добуток встановленої відрядної розцінки на кількість виготовлених одиниць продукції.

При відрядно-преміальній системі працівникові, крім заробітку по прямих відрядних розцінках, виплачується премія за встановленою шкалою за ті чи інші якісні або кількісні показники.

При відрядно-прогресивній системі оплата праці в межах встановленої вихідної норми здійснюється за прямими відрядними розцінками, а понад дану норму — за підвищеними.

Акордна плата є системою відрядної заробітної плати, при якій величина зарплати встановлюється за весь обсяг роботи. Ця система поєднується з преміюванням за скорочення термінів виконання акордних завдань.

Підставою для нарахування заробітної плати робітникам у разі відрядної оплати служать різні документи: наряди, маршрутні листи, рапорти (відомості) виробітку та деякі інші.

Наряди використовуються в індивідуальних і дрібносерійних виробництвах, будівництві, на ремонтному та інших виробництвах із нестабільним характером праці. Бувають вони індивідуальні і бригадні, разові і нагромаджуючі.

Маршрутні листи використовуються для оформлення затрат праці на поточних виробництвах.

Рапорти або відомості виробітку використовуються в масових виробництвах з одноманітним характером праці.

218. Поняття про бухгалтерську звітність і її значення

Бухгалтерська звітність бюджетних установ являє собою систему узагальнених і взаємозв’язаних показників, що характеризують результати роботи та особливості діяльності зазначених установ за певний період.

Процес складання бухгалтерської звітності, як і процес бухгалтерського обліку в цілому, базується на комплексі певних принципів. Першим і головним принципом бухгалтерської звітності є достовірність відображених показників. Це можливо за умов:

· дотримання упродовж звітного року єдиної методики відображення окремих господарських операцій та оцінки майна;

· повноти відображення в обліку всіх господарських операцій за відповідний період;

· своєчасності і повноти проведення та правильності відображення результатів місячної, квартальної, піврічної чи річної інвентаризації відповідно;

· правильності віднесення доходів і видатків щодо звітного періоду (відповідність).

До інших принципів бухгалтерської звітності бюджетних установ відноситься: обов’язкове та своєчасне її надання до відповідних організацій, єдність форм і методики складання звітності для всіх бюджетних установ: простота, доступність, ясність, раціональність, доречність, зіставність.

Оскільки бухгалтерська звітність налічує значну кількість форм, кожна з яких виконує певні функції, вона для спрощення сприйняття може бути класифікована за такими основними ознаками:

· інформаційний обсяг;

· мета складання;

· функції, що їх виконує установа;

· метод та джерело фінансування;

· періодичність складання.

219. Мета та завдання аудиту грошових коштів в національній валюті

Важливою складовою аудиторської перевірки фінансово-господарського стану підприємства є аудит грошових коштів, який проводиться за такими напрямками: аудит касових операцій; аудит операцій на поточному рахунку, аудит операцій на валютному та інших рахунках у банках. Досліджуючи ці напрямки, можна зробити висновок про доцільність та ефективність використання грошових коштів клієнтом. У процесі аудиту операцій з грошовими коштами необхідно розв'язати такі основні завдання:

— ознайомитися з умовами зберігання готівки та інших грошових документів у касі;

— вивчити фактичний порядок документального оформлення операцій з надходження і вибуття грошових коштів, ведення касової книги та книги реєстрації грошових документів, обліку касових операцій;

— установити законність і достовірність операцій з надходження і списання коштів з банківських рахунків та правильність їх відображення.

Освоєння методики аудиту касових операцій є важливим, виходячи з таких причин: грошові кошти є найбільш ліквідними і такими, що швидко реалізуються активами клієнта, вони мають масовий і поширений характер, рух готівки відбувається через касові операції, тому під час аудиту вони досліджуються суцільним методом. Особлива увага приділяється питанню забезпечення збереження грошей і дотримання касової дисципліни.

220. Особливості аудиту підприємств малого бізнесу

У зв'язку з тим, що бухгалтерський облік відіграє важливу роль у прийнятті управлінських рішень, необхідно врахувати вимоги, які ставлять до нього різні користувачі облікової інформації. Для обґрунтування засад організації бухгалтерського обліку на малих підприємствах був зроблений аналіз зовнішніх та внутрішніх користувачів облікової інформації, в результаті якого були виявлені відмінності в їх потребах. На малих підприємствах акцент переноситься на внутрішнє використання облікової інформації. Відповідно, саме на них повинна бути зорієнтована система бухгалтерського обліку цих підприємств.

Вивчення фактичних даних про методи обліку, які застосовуються на підприємствах сфери малого бізнесу показує, що вимоги П(С)БО є адекватними для малих підприємств, оскільки вони надають керівництву підприємств право вибору, дотримуючись принципів економічності та релевантності під час формування облікової політики.

Аналіз різних методик обліку витрат для суб'єктів малого підприємництва показує, що при застосуванні другого варіанту всі прямі операційні витрати, які формують собівартість продукції (робіт, послуг) з відображенням по рахунку 23 в кінці кожного місяця навіть за наявності незавершеного виробництва списуються. Це створює умови для завищення собівартості реалізованої продукції та заниження оцінки незавершеного виробництва.

Ми вважаємо, що при обліку витрат повинен дотримуватись принцип нарахування та відповідності доходів і витрат. Тому вартість нереалізованої продукції слід відображати на рахунку 26 “Готова продукція”.

221. За даними балансу визначити коефіцієнт абсолютної ліквідності

Коефіцієнт абсолютної ліквідності обчислюється як відношення грошових засобів та їхніх еквівалентів і поточних фінансових інвестицій до поточних зобов'язань.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності показує, яка частина боргів підприємства може бути сплачена негайно.

Значення коефіцієнта абсолютної ліквідності повинно бути у межах від 0,2 до 0,35.

Коефiцiєнт абсолютної лiквiдностi обчислюється як спiввiдношення грошових коштiв та їх еквiвалентiв та поточних фiнансових iнвестицiй до поточних зобов'язань. Коефiцiєнт абсолютної лiквiдностi показує ,яку частину боргiв пiдприємства може бути погашено негайно. Нижня межа коефiцiєнта дорiвнює 0,25. К=ф.1(р.230+ р.240) / ф.1 р.620 К на 01.01.03 =1,98,3=0,23 К на 01.01.04= 1,0012,8=0,08 Коефiцiєнт абсолютної лiквiдностi на нижче нормативного, отже пiдприємство невзмозi негайно погасити значну частину боргiв.

222. Аналіз рентабельності продукції

До показників рентабельності продукції відносять:

1. Рентабельність окремих виробів — розраховується як відношення прибутку від виробу до собівартості самого виробу.

2. Рентабельність реалізованої продукції — розраховується як відношення прибутку від реалізації продукції (або чистого прибутку) до виручки від реалізації продукції.

3. Рентабельність виробництва — розраховується як відношення прибутку від реалізації до вартості основних фондів і матеріальних оборотних коштів.

Показники рентабельності визначаються в коефіцієнтах або у відсотках і показують частку прибутку в кожній грошовій одиниці витрат, або частку товарної продукції в її собівартості.

Показники рентабельності можна розраховувати і за окремими структурними підрозділами, і за видами діяльності.

Показники рентабельності використовують для оцінки результатів діяльності підприємства, його структурних підрозділів, у ціноутворенні, інвестиційній політиці, для порівняльного аналізу споріднених підприємств, що виробляють таку саму продукцію, для вибору варіантів формування асортименту і структури продукції, аналізу раціональності виробництва продукції.

Завданнями аналізу рентабельності є:

-оцінка виконання визначених параметрів (плану, прогнозу тощо);

-вивчення динаміки показників;

-визначення факторів зміни їхнього рівня;

-пошук резервів зростання рентабельності;

-розроблення заходів для використання виявлених резервів.

Вибір і послідовність аналізу визначається його завданням. Так, для оцінки результатів діяльності підприємства аналізують рентабельність реалізованої продукції для вивчення виробництва окремих видів продукції з погляду попиту на них, доцільності їх випуску — рентабельність окремих виробів і фактори її зміни.

Варто вивчати рівень рентабельності не тільки в цілому по підприємству, а й у його структурних підрозділах, а також за видами діяльності підприємства (основна, інвестиційна, фінансова тощо).

Зміна рентабельності окремих видів продукції відбувається під впливом різних факторів.

Фактори зміни ціни реалізації і собівартості виробу вважаються факторами першого, а всі інші — факторами другого порядку. Визначення впливу факторів першого порядку проводиться методом ланцюгових підстановок або методом абсолютних різниць. Приклад аналізу факторів зміни рентабельності одиниці.

Вплив факторів другого порядку на зміну рівня рентабельності розраховується за допомогою способу часткової участі. Для цього використовується інформація про зміну ціни на продукцію в абсолютному розмірі:

=> зміна якості продукції => зміна попиту на продукцію ==> зміна показника інфляції

Розрахунки фактора зміни собівартості продукції проводяться так само.

Важливе значення для підприємства має вивчення рентабельності реалізованої продукції через відношення валового прибутку до виручки від реалізації.

Рентабельність реалізованої продукції доцільно аналізувати, ураховуючи вплив таких факторів:

-зміна структури та асортименту продукції;

-зміна собівартості продукції;

-зміна відпускних цін на продукцію.

Кожному підприємству необхідна інформація про рентабельність його діяльності. Основним показником рентабельності підприємства є рентабельність виробництва, що розраховується як відношення прибутку від реалізації продукції до всього авансованого капіталу (суми всіх активів). В економічній літературі її часто називають загальною рентабельністю.

Прибуток від реалізації залежить від обсягу реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), її структури, собівартості, рівня цін, а також від фінансових результатів інших видів діяльності.

Сума всіх активів (сума основного й оборотного капіталу) залежить від обсягу реалізації і швидкості обороту капіталу, який визначається відношенням суми обороту до середньорічної суми основного й оборотного капіталу. Що швидше обертається капітал на підприємстві, то менше його потрібно для забезпечення випуску планового обсягу продукції. І навпаки, уповільнення оборотності капіталу потребує додаткового залучення засобів для забезпечення того самого обсягу виробництва, реалізації і збуту.

На рівень рентабельності виробництва впливають такі фактори:

-зміна частки прибутку на 1 грн реалізованої продукції;

-зміна фондомісткості продукції;

-зміна оборотності оборотних коштів.

Вплив факторів на зміну рентабельності розраховується методом ланцюгових підстановок.

223. Аналіз матеріальних затрат в собівартості продукції, джерела інформації аналізу продуктивності праці

При аналізі матер. затрат (МЗ) необх-но враховувати, до якої галузі належить досліджуване п-во. Це зумовлює вміст матеріалів і сировини у св п-ції, т. б. матеріаломісткість п-ції. Далі слід встановити, які технолог-ні процеси викор-ся і наскільки вони досконалі і сучасні, т.б. безвідходні. Слід звернути особливу увагу на затрати палива та електроенергії у звязку з їх дефіцитністю. Аналіз М.З. полягає в порівнянні фактичного обсягу їх з плановим чи базовим і в обчисленні дії окремих факторів на виявлені відхилення. Специфіка цих факторів і конкретна методика їх дослідження залежать від особливостей техно-логії, а також від викор-вуваних видів сировини, матеріалів і енергоносіїв. Необх-но виявляти вплив таких факторів:

1)зміни питомих затрат сировини та матеріалів на 1 п-ції-фактор "норм"

2)зміни св заготовлення 1 сировини та матеріалів -фактор "цін"

Останній фактор склад-ся з 3-х підфакторів: 1) зміникупівельних цін з урахув-ням усіх доплат, приплат, знижок, 2) транспортних затрат, до яких належать вантажно-розвантажувальні, 3)заготівельних затрат.

Зміна питомих затрат сировини і матеріалів може відбуватись під впливом причин: а)повязаних виконанням плану техн роз-ку в заходах спрямованих на зниження норм витрачання, б) зумовлених різними іншими відхиленням від поточних норм витрачання.

224. Інвентаризація виробничих запасів, визначення і відображення результатів інвентаризації

Інвентаризація виробничих запасів провадиться згідно з Інструкцією про інвентаризацію основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів, розрахунків та інших статей балансу, затвердженою Мінфіном України.

Інвентаризація — перелік, перерахування, зважування, перемірювання в натурі виробничих запасів, що знаходяться в місцях зберігання, та зіставлення наявності з даними бухгалтерського обліку.

Основними завданнями інвентаризації запасів є виявлення фактичної наявності та дотримання умов зберігання; виявлення запасів, які не використовуються, перевірка реальності відображення вартості запасів у балансі підприємства.

Результати інвентаризації після затвердження керівником відображаються в бухгалтерському обліку підприємства в тому місяці, в якому проведена (закінчена) інвентаризація, але не пізніше грудня звітного року. У пояснювальній записці до річного звіту підприємства, установи наводяться відомості про результати проведених протягом року інвентаризацій.

Відповідно до статті 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення, несвоєчасне або неякісне проведення інвентаризації матеріальних цінностей, а також невжиття заходів з відшкодування винними особами збитків від нестач, розтрат, крадіжок, безгосподарності тягнуть за собою накладення штрафу від 8 до 15 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Ті самі дії, здійснені особою, яка протягом року підлягала адміністративному стягненню, зумовлюють накладення штрафу від 10 до 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Порядок відображення результатів інвентаризації матеріальних цінностей такий:

1. Загальна сума нестач, якщо винуватця не встановлено:

Дебет субрахунку № 947 “Нестачі та втрати від псування цінностей”

Кредит субрахунку № 201 “Сировина і матеріали” Кредит субрахунку № 203 “Паливо” тощо.

2. Списується нестача, зарахована за пересортуванням:

Дебет субрахунку № 201 “Сировина і матеріали”

Кредит субрахунку № 201 “Сировина і матеріали”.

3. Відноситься на рахунок матеріально відповідальних осіб різниця у вартості матеріалів, зарахованих за пересортуванням:

Дебет рахунка № 375 “Розрахунки по відшкодуванню завданих збитків”

Кредит субрахунку № 201 “Сировина і матеріали”.

4. Оприбутковуються виявлені лишки матеріалів (з уключенням суми до валових доходів):

Дебет субрахунку № 201 “Сировина і матеріали”

Кредит субрахунку № 745 “Дохід від безкоштовно отриманих активів”.

5. Сума нестач у межах норм природного убутку:

Дебет рахунка № 91 “Загальновиробничі витрати”

Кредит субрахунку № 20 “Виробничі запаси”.

6. Якщо на час виявлення нестачі винуватця не встановлено, то одночасно зі списанням цінностей на витрати балансова вартість списаного активу зараховується на позабалансовий рахунок № 07 “Списані активи”.

7. Нестачі, віднесені на рахунок матеріально відповідальної особи:

Дебет субрахунку № 375 “Розрахунки за відшкодуванням завданих збитків”

Кредит рахунка № 71 “Інший операційний дохід”.

8. Різниця між розрахунковими та обліковими цінами (відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України “Порядок визначення розміру збитків від нестач, розкрадання, знищення (порчі) матеріальних цінностей” від 22.01.96 р. № 116):

Дебет субрахунку № 375 “Розрахунки по відшкодуванню матеріальних збитків”

Кредит рахунка № 71 “Інший операційний дохід”.

9. На суму нарахованого ПДВ:

Дебет субрахунку № 375 “Розрахунки за відшкодуванням матеріальних збитків”

Кредит субрахунку № 641 “Розрахунки за податками”.

225. Порядок бухгалтерської обробки документів

Після того як документи складено на місцях або прийнято від сторонніх організацій, вони потрапляють до бухгалтерії у порядку й строки, встановлені керівником підприємства.

Документи, що надійшли до бухгалтерії, підлягають арифметичній перевірці, формальній та юридичній і за суттю, тобто з погляду законності й доцільності господарської операції.

При цьому забороняється приймати до виконання та оформлення первинні документи за операціями, які суперечать законодавству і встановленому порядку приймання, зберігання та використання активів і зобов’язань. Такі документи передаються безпосередньо головному бухгалтеру для прийняття відповідних рішень. Первинні документи можуть бути прийняті до обліку в тому разі, якщо вони складені за формою та підписані особою, на це уповноваженою.

Прийняті документи підлягають перевірці перед рознесенням їхніх даних на рахунки бухгалтерського обліку. Залежно від мети контролю первинних документів використовуються різні методичні прийоми їхньої перевірки: формальна, арифметична, експертна, логічна, економічна, нормативно-правова та інші.

Після перевірки документи підлягають подальшому опрацюванню, тобто вони повинні пройти всі стадії обробки (рис. 1).

226. Облік зносу основних засобів

Поява П(С)БО №7 “Основні засоби” остаточно провели межу між податковим та бухгалтерським обліком основних засобів. У цьому розділі зупинимося на обліку амортизації основних засобів у бухгалтерському обліку відповідно до умов П(С)БО №7, а також основні принципи, що передбачені ст..8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”.

Відповідно до П(С)БО №7, знос необоротних активів – сума амортизації об’єкту необоротних активів з початку їх корисного використання.

Амортизація – це систематичний розподіл амортизуємої вартості незворотних активів протягом строку їх корисного використання (експлуатації).

Визначення амортизуємої вартості запишемо у вигляді формули:

АВ = ПВ – ЛВ

АВ – амортизуєма вартість;

ПВ — первинна або переоцінена вартість;

ЛВ – ліквідаційна вартість;

Первинна вартість визнається П(С)БО №7 як історична або фактична собівартість об’єкту основних засобів, а переоцінена вартість – як його вартість після переоцінки.

Ліквідаційна вартість – це та сума грошових коштів або вартість інших активів, які підприємство очікує отримати від вибуття (реалізації, ліквідації) основних засобів при закінчені строку їх корисного використання мінус витрати, що пов’язані з вибуттям.

Ліквідаційна вартість визначається у момент отримання об’єкту основних засобів. Якщо визначити її неможливо або важко, або якщо вона незначна, тоді її прирівнюють до нуля. Відповідно до формули у цьому випадку первинна (переоцінена) вартість об’єкту буде рівна його амортизуємої вартості.

Отже об’єктом амортизації є основні засоби, крім землі.

Нарахування амортизації робиться протягом строку їх корисного використання (експлуатації) об’єкта, що встановлюється наданим підприємством при визнанні наданого об’єкта активом (при зарахуванні на баланс), та зупиняється на період його реконструкції, модернізації, добудови та консервування.

При визначені строку корисного використання (експлуатації) треба враховувати:

очікуєме використання об’єкта підприємством з урахуванням його потужності або продуктивності;

очікуємий фізичний та моральний знос;

правові або інші обмеження відносно строку використання об’єкта та інші фактори;

Строк корисного використання (експлуатації) об’єкта основних засобів можна передивитися у випадку зміни очікуємих економічних вигод від його використання.

227. Облік виданих векселів

Зобов'язання по розрахунках з постачальниками, підрядниками та торговельними кредиторами, яке забезпечена виданими векселями, враховується підприємством на рахунку «Короткострокові векселі видані». Аналітичний облік векселедавець веде по кожному виданому векселю.

Видача векселів на суму товарів та послуг відображається записом в кредиті рахунка «Короткострокові (або довгострокові) векселі видані» і в кореспонденції з рахунками «Розрахунки з постачальниками та підрядчиками», «Розрахунки з різними кредиторами» або іншими відповідними рахунками. Суму витрат у вигляді договірних процентів та відстрочку платежу векселедавець відображає в кредиті рахунка «Короткострокові векселі видані» та дебеті рахунка «Витрати майбутніх періодів» з наступним відображенням при сплаті векселя в дебеті рахунків затрат відповідної діяльності (якщо векселями проведені розрахунки за сировину, паливо, матеріали, комплектуючі вироби, товари та послуги виробничого характеру для забезпечення поточної виробничої діяльності) або «Капітальні інвестиції» (якщо векселями проведені розрахунки за основні засоби, будівельно-монтажні, проектні та інші роботи і послуги, витрати з яких не відносяться на собівартість продукції) або інші рахунки.

Погашення зобов'язань, забезпечених виданими векселями, відображається в дебеті рахунка «Короткострокові векселі видані» та в кредиті рахунків обліку грошових коштів або розрахунків при уступці боргу.

Якщо векселі видані на довготерміновий строк, то аналогічні операції реєструються на рахунку «Довгострокові векселі видані».

228. Облік довгострокових кредитів банку

Довгострокові зобов'язання — зобов'язання інші, ніж поточні Кредит — економічні відносини, що виникають між кредитором позичальником з приводу одержання останнім позики в грошовій або товарній формі на умовах повернення в певний строк зі сплатою відсотку.

Вексель — письмово оформлене боргове зобов'язання встановленого зразка яке засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку певну суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

Облігація — цінний папір, що засвідчує внесення його власником грошові коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу у передбачений в ньому термін, з виплатою фіксованого відсотка, якщо інше не передбачено умовами випуску.

Відстрочені податкові зобов'язання — тимчасова різниця у сумі податку НЕ прибуток, яка виникає внаслідок невідповідності суми прибутку за даними бухгалтерського обліку і прибутку, що підлягає оподаткуванню.

Класифікація:

довгострокові кредити банків; інші довгострокові фінансові зобов’язання; відстрочені податкові зобов'язання; інші довгострокові зобов'язання.

При виникненні заборгованості:

виписки банку, платіжні доручення, накладні, розрахунки та довідки бухгалтерії, векселі тощо.

При погашенні заборгованості платіжне доручення, акредитив, інкасо, ВКО та інші платіжні документи

Синтетичний облік

Рахунок 50 "Довгострокові позики" з відповідними субрахунками

Рахунок 51 "Довгострокові векселі видані" з відповідними субрахунками

Рахунок 52 "Довгострокові зобов'язання за облігаціями" з відповідними субрахунками

Рахунок 53 "Довгострокові зобов'язання з оренди"

Рахунок 54 "Відстрочені податкові зобов'язання"

Рахунок 55 "Інші довгострокові зобов'язання"

Відповідно: за позикодавцями в розрізі кожної позики окремо та строками погашення позик; за кожним виданим векселем; за видами та термінами погашення облігацій; за кожним орендодавцем та об'єктом орендованих необоротних активів; за видами активів або зобов'язань, між оцінками яких для відображення в балансі та цілей оподаткування виникла різниці; за кожним кредитором та видам залучених коштів.

229. Фундаментальні принципи аудиту

Національні нормативи аудиту і Кодекс професійної етики аудиторів України встановлюють основні принципи аудиту, правила надання аудиторських послуг, фундаментальні засади аудиторської етики. Відповідно до цих документів принципи аудиту можна поділити на дві групи: методологічні та принципи професійної етики.

Методологічні принципи:

— планування аудиту;

— обґрунтованість оцінки значущості аудиторських свідоцтв, а також системи внутрішнього контролю;

— визначення критеріїв суттєвості і достовірності;

— дотримання методики та техніки аудиту, оцінки ризиків та вибору даних;

— аналіз інформації та формування висновків;

— відповідальність за результати аудиту;

— повне інформування клієнта.

Починаючи з 1 січня 1999 р. введена обов'язковість дотримання Національних нормативів, наведених у [7, с. 3].

Необов'язковими для виконання є такі нормативи:

№ 12 "Оцінка системи внутрішнього контролю підприємства та ризику, пов'язаного з ефективністю її функціонування";

№ 24 "Врахування роботи спеціалістів внутрішнього аудиту";

№ 13 "Аудит в умовах електронної обробки даних";

№ 17 "Вибіркова перевірка";

№ 31 "Вплив системи електронної обробки даних на оцінку системи бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю";

№ 32 "Оцінки властивого ризику і ризику невідповідності внутрішнього контролю, їх вплив на незалежні процедури аудиторської перевірки".

Нормативи використовуються аудиторами залежно від обсягу операцій клієнта і наявності у нього системи внутрішнього контролю, служби внутрішнього аудиту або системи електронної обробки даних.

Кодекс професійної етики аудиторів України [7, с. 237—271] передбачає правила надання аудиторських послуг та фундаментальні принципи етики аудитора. Вони "обов'язкові для виконання усіма аудиторами при наданні ними аудиторських послуг" [7, с. 239].

Вірогідність. Суспільство потребує достовірної інформації.

Професіоналізм. Роботодавці, клієнти інші зацікавлені сторони визначають рівень фахової підготовки аудиторів.

Якість послуг. Аудит і аудиторські послуги повинні здійснюватись у суворій відповідності з чинним законодавством і нормативними актами.

Довіра. Роботодавці, клієнти, інші зацікавлені сторони мають бути впевнені в тому, що аудитор ніколи не порушить професійної етики і дотримуватиметься її протягом усієї практики.

230. Контроль якості роботи аудитора

Аудит в цілому і аудиторська діяльність аудиторської фірми повинні, як і любий процес виконуватись на високому рівні. Це передусім діло престижу, іміджу фірми, а звідси і всі інші показники її роботи – прибуток, заробітна плата. Причому може бути і зворотний процес.

Наприклад, коли в результаті неправильного проведення аудиту було передбачено близьке банкрутство підприємства, а в заключенні відмічено інше, то аудиторська фірма по позову суду повинна заплатити великий штраф, що не може не відобразитись на її престижі.

В зв’язку з цим в Міжнародній практиці велику увагу приділяють якості аудиту.

Якісно виконаний аудит – це робота, здійснена у відповідності з офіційними національними нормативами аудиту, потребами, викладеними в законах, указах Президента, декретах Кабінету Міністрів, а також в професійних нормативах окремої аудиторської фірми в цілому і індивідуальних нормативах.

Аудит – це складний технологічний процес і його здійснюють, як правило, декілька робітників аудиторської фірми. Перед усім це аудитор з повною відповідальністю, яка має сертифікат на проведення аудиту і помічників (за кордоном їх називають асистентами).

Звідси виходить, що суб’єктом контролю якості аудиту буде, по-перше, аудитор, контролюючий якість роботи помічників. А, по-друге, контроль якості роботи самого аудитора. Такий контроль може здійснювати директор чи замісник директора аудиторської фірми. І перший і другий вид контролю – це залежний контроль. По-третє, може проводитись незалежний контроль якості аудитора, здійснюючий іншим назначеним аудитором-партнером, який не пов’язаний з клієнтом по даному аудиту (перевірки).

Всі три вказані суб’єкти контролю якості аудиту – це внутрішній контроль (всередині аудиторської фірми). В першому варіанті – це різновидність внутрішнього контролю, в другому – між філіальний контроль всередині однієї аудиторської фірми. Він може бути національний і міжнародний – в другому варіанті.

Окремим об’єктом предмета контролю якості аудиту являються:

— оцінка можливості клієнта;

— призначення аудиторської фірми і аудитора;

— професійна етика;

— знання і компетентність;

— реалізація результатів аудиту;

По аудиті в цілому і кожному об’єкту зокрема аудиторська фірма розробляє в співвідношенні до нормативів аудиту по контролю якості аудиту, затверджує і в письмовій формі доводить о відома перевіряючих осіб.

231. Джерела інформації аудиту капіталу

Здійснюючи контроль аудитор повинен керуватися Законом України "Про підприємництво", статутом та установчими документами про заснування підприємства, діючими нормативними актами з методики бухгалтерського обліку операцій по статутному капіталу.

Основним завданням аудиту формування та змін статутного капіталу є перевірка достовірності відображення статуного капіталу в обліку та звітності, встановлення законності та правильності його формування, правильності та цілеспрямованості його використання.

Джерелом інформації є: облікові реєстри поточного синтетичного та аналітичного обліку по рахунку 40 "Статутний капітал" за видми капіталу; звітність (баланс, звіт про власний капітал).

232. Аналіз матеріалоемкості випуска продукції

Аналіз матеріалоємкості та вплив її зміни на обсяг виробництва продукції. Розрахунок резервів збільшення обсягу виробництва за рахунок підвищення ефективності використання матеріальних ресурсів.

Загальна матеріаломісткість залежить від структури виробленої продукції, норми витрат матеріалів на одиницю продукції, цін на матеріальні ресурси і відпускних цін на продукцію.

233. Аналіз реалізації продукції

У процесі аналізу необхідно вивчати зміни не лише в обсязі виробництва товарної продукції, але і в обсязі реалізації, бо від цього залежать фінансові результати підприємства, його фінансовий стан, платоспроможність і т.п.

Аналіз реалізації продукції проводиться щомісяця, щокварталу, кожне півріччя, щороку. У процесі його фактичні данні порівнюють з плановими, за попередні періоди, розраховують процент виконання плану, абсолютне відхилення від плану, темпи росту і приросту за проміжок часу, що аналізується, абсолютне значення однопроцентного приросту.

Щоб знайти резерви збільшення обсягу реалізації, потрібно:

а) проаналізувати, чи виконується план виробництва товарної продукції;

б) порівняти залишки готової продукції на початок та кінець року з нормативом і виявлений нормативний залишок потрібно реалізувати.

Тепер проаналізуємо, як на результат виконання плану обсягу реалізації продукції впливають три фактори:

-обсяг випуску товарної продукції;

-запаси ГП на складі на початок року;

-запаси ГП на складі на кінець року.

234. Аналіз ліквідності (основні показники)

Аналіз ліквідності підприємства здійснюється шляхом розрахунку таких основних показників (коефіцієнтів):

· коефіцієнта покриття;

· коефіцієнта швидкої ліквідності;

· коефіцієнта абсолютної ліквідності;

· коефіцієнта співвідношення кредиторської та дебіторської заборгованості;

· чистого оборотного капіталу.

Коефіцієнт покриття розраховується як відношення оборотних активів до поточних зобов'язань підприємства та показує достатність ресурсів підприємства, які можуть бути використані для погашення його поточних зобов'язань.

Коефіцієнт покриття показує, скільки грошових одиниць оборотних засобів припадає на кожну грошову одиницю короткострокових зобов'язань.

Критичне значення коефіцієнту покриття дорівнює 1, значення коефіцієнту покриття у межах 1 — 1,5 свідчить про те, що підприємство своєчасно ліквідує борги.

Коефіцієнт швидкої ліквідності розраховується як відношення найбільш ліквідних оборотних засобів (грошових засобів та їх еквівалентів, поточних фінансових інвестицій та дебіторської заборгованості) до поточних зобов'язань підприємства.

Він відображає платіжні можливості підприємства щодо сплати поточних зобов'язань за умови своєчасного проведення розрахунків з дебіторами.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності обчислюється як відношення грошових засобів та їхніх еквівалентів і поточних фінансових інвестицій до поточних зобов'язань.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності показує, яка частина боргів підприємства може бути сплачена негайно.

Значення коефіцієнта абсолютної ліквідності повинно бути у межах від 0,2 до 0,35.

Коефіцієнт співвідношення кредиторської та дебіторської заборгованості розраховується як відношення кредиторської заборгованості до дебіторської заборгованості.

Значення коефіцієнта повинно бути менше 1,0.

Якщо кредиторська заборгованість перевищує дебіторську заборгованість, необхідно з'ясувати причини такого стану (що може бути пов'язане з труднощами при реалізації продукції тощо).

Чистий оборотний (робочий) капітал розраховується як різниця між оборотними активами підприємства та його поточними зобов'язаннями.

Його наявність та величина свідчать про спроможність підприємства сплачувати свої поточні зобов'язання та розширювати подальшу діяльність.

235. План рахунків бухгалтерського обліку і його характеристика

План рахунків бухгалтерського обліку є переліком рахунків і схем реєстрації та групування на них фактів фінансово-господарської діяльності (кореспонденція рахунків) у бухгалтерському обліку. У ньому за десятковою системою наведені коди (номери) й найменування синтетичних рахунків (рахунків першого порядку) й субрахунків (рахунків другого порядку). Першою цифрою коду визначено клас рахунків, другою — номер синтетичного рахунку, третьою — номер субрахунку. Контирування документів первинного обліку, ведення регістрів бухгалтерського обліку здійснюється із застосуванням, щонайменше, коду класу й коду синтетичного рахунку.

236. Поняття про бухгалтерські документи, значення документів

Численність і різноманітність документів, які використовуються в бухгалтерському обліку, потребує їх класифікації. В економічній літературі є чимало класифікацій, що мають деякі відмінності. Узагальнюючи ці класифікації, можна запропонувати їхнє групування за певними ознаками: призначенням, місцем написання, масштабом охоплення кількості операцій, ступенем узагальнення господарських фактів, характером оформлення, технікою написання й опрацювання.

За призначенням документи поділяються на розпорядчі й виправдовувальні.

Розпорядчими називають документи, які містять розпорядження (наказ, інструкцію і т. ін.) на здійснення господарського факту-операції. Вони ще не підтверджують господарський факт, а є підставою для його здійснення. Тому їх не можна брати для запису в реєстри бухгалтерського обліку. Документом, який підтверджує факт здійснення операції, є виконавчий документ.

До розпорядчих документів належать накази, розпорядження про надання відпустки, платіжні доручення банку на перерахування коштів, доручення на отримання матеріальних цінностей тощо.

Виправдовувальними є бухгалтерські документи, які підтверджують факт здійснення господарської операції. Вони містять дані про її виконання. До таких документів належать акти, накладні на передачу матеріальних цінностей, касовий видатковий ордер тощо.

За місцем написання документи поділяються на внутрішні та зовнішні.

Внутрішні — документи, які складаються в господарствах відповідно до проведених ними операцій. До цих документів належать вимоги, накладні, касові ордери, різні акти тощо.

Зовнішні — це такі документи, які надходять у господарство від інших підприємств, установ і організацій. До цієї групи належать також документи, які пишуть в одному господарстві, але вони обертаються між різними господарствами. Сюди належать усі банківські документи — платіжні вимоги, доручення, квитанції про заготівлю сільськогосподарської сировини тощо.

За масштабом охоплення кількості операцій документи поділяються на одноразові й нагромаджувальні.

Одноразові — це документи, якими оформляють господарські факти (операції) у момент їх здійснення. Характерною особливістю цих документів є їх одноразове використання для початкової реєстрації господарських операцій.

Нагромаджувальні документи — це такі, які дають змогу протягом дня, декади, тижня, місяця фіксувати однорідні господарські операції в міру їх здійснення (наприклад, лімітно-забірні картки, дорожні листи, багатоденні наряди на виконання робіт, відомість витрат кормів тощо).

Нагромаджувальні документи остаточно оформляються лише після закінчення терміну їх дії. Вони значно скорочують кількість документів і є одним із засобів зменшення рутинної облікової роботи. Але не в усіх господарських операціях можливе їх використання.

За ступенем узагальнення господарських фактів бухгалтерські документи поділяються на первинні й зведені.

До первинних документів належать такі, в яких фіксують господарські операції в момент їх здійснення. Це перший формальний доказ того, що господарський факт — явище або процес, тобто операція, відбувся. Усі господарські операції оформляються первинними документами. Вони можуть бути одноразовими й нагромаджувальними.

Зведеними є такі документи, які написані на підставі первинних документів за ознакою груп та інших ознак узагальнення. Зведення первинних даних у документах значно скорочує облікову роботу.

За характером оформлення бухгалтерські документи поділяються на документи бухгалтерського, небухгалтерського й комбінованого оформлення.

Документи бухгалтерського оформлення повністю пишуть працівники бухгалтерії. До цих документів належать меморіальні ордери, бухгалтерські довідники, групувальні відомості, різні розрахунки розподілу узагальнених даних тощо. Основне призначення цих документів — технічна підготовка записів для бухгалтерського обліку.

237. Синтетичний і аналітичний облік основних засобів

Синтетичний облік основних засобів ведеться на рахунку 10 «Основні засоби», який призначений для обліку й узагальнення інформації про наявність і рух як власних основних засобів, так і одержаних за умов фінансового лізингу, а також орендованих цілісних майнових комплексів, які належать до складу основних засобів.

По дебету рахунка 10 «Основні засоби» відображаються:

надходження основних засобів (придбаних, створених, безоплатно отриманих), зарахованих на баланс підприємства;

сума витрат, яка пов'язана з поліпшенням об'єкта (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція тощо), що приводить до збільшення майбутніх економічних вигод, первісне очікуваних від використання об'єкта;

сума дооцінки вартості об'єкта основних засобів.

По кредиту рахунка 10 «Основні засоби» відображаються:

вибуття основних засобів внаслідок реалізації, ліквідації, безоплатної передачі іншим підприємствам;

часткова ліквідація;

сума уцінки вартості основних засобів.

Рахунок 10 «Основні засоби» ведеться за субрахунками:

101 «Земельні ділянки»,

102 «Капітальні витрати на поліпшення земель»

103 «Будинки і споруди»,

104 «Машини й обладнання»,

105 «Транспортні засоби»,

106 «Інструменти, прилади та інвентар»,

107 «Робоча і продуктивна худоба»,

108 «Багаторічні насадження»,

109 «Інші основні засоби».

Аналітичний облік основних засобів ведеться по кожному об'єкту окремо.

Для обліку інших необоротних матеріальних активів, які не входять до складу об'єктів, які відображаються на рахунку. 10 «Основні засоби», Планом рахунків передбачений рахунок II «Інші необоротні матеріальні активи», який ведеться за субрахунками:

111 «Бібліотечні фонди»,

112 «Малоцінні необоротні матеріальні активи»,

113 «Тимчасові (нетитульні споруди)

114 «Природні ресурси»,

115 «Інвентарна тара»,

116 «Предмети прокату»,

117 «Інші необоротні матеріальні активи».

На субрахунку 112 «Малоцінні необоротні матеріальні активи» ведуть облік предметів, строк корисного використання яких більше одного року, зокрема спеціальні інструменти і спеціальні пристосування, вартість яких погашається шляхом нарахування зносу за встановленою підприємством нормою з урахуванням очікуваного строку використання таких об'єктів.

Аналітичний облік необоротних матеріальних активів ведеться по кожному об'єкту таких активів.

238. Облік одержаних векселів

Одержання підприємством векселів відображається бухгалтерською проводкою:

Дебет рах.58 «Фінансові вкладення»,

Кредит рах.50 «Каса»,

Кредит рах.51 «Розрахунковий рахунок»,

Кредит рах.52 «Валютний рахунок».

Якщо покупна вартість придбаних векселів відрізняється від їх номінальної вартості (вексельної суми), то сума різниці між покупною і номінальною вартістю відображається на рах.80 «Прибутки та збитки» і оподатковується на прибуток згідно з вищевказаним п.3.4.1.

239. Підготовчий етап аудиту фінансової звітності

Спочатку аудитор повинен отримати й дослідити інформацію щодо загальних питань діяльності підприємства-клієнта, його бізнесу.

При цьому слід брати до уваги положення, викладені у національному нормативі України № 10 «Знання бізнесу клієнта та МСА 310 «Знання бізнесу». У процесі такого ознайомлення аудитору бажано отримати відповіді на низку важливих питань:

• галузь, до якої належать підприємство-клієнт, та його загальний економічний стан;

• рівень впливу зовнішніх факторів на діяльність підприємства, таких як інфляція, економічна політика і ситуація в державі, курси іноземних валют, вплив конкурентів: законодавче регулювання та ін.:

• характер діяльності (циклічний та сезонний) та потужність підприємства:

• ключові економічні показники діяльності (рентабельність, ліквідність, оборотність запасів і т. д.);

• облікова політика та проблеми, що виникають під час ведення бухгалтерського обліку;

• організація виробництва, структура підприємства та форма власності;

• замовники, власники підприємства та структура капіталу;

• джерела фінансування;

• інформація про діяльність ради директорів, здійснення оперативного керівництва;

• наявність системи внутрішнього контролю, її ефективність та надійність, функціонування внутрішнього аудиту;

• асортимент продукції, що виробляється та основні покупці;

• забезперечність трудовими ресурсами й рівень заробітної плати;

• ринки збуту та проведення маркетингових досліджень;

• кількість та оцінка товарних запасів;

• договірна й ліцензійна робота підприємства-клієнта;

• порядок формування доходів і витрат;

• здійснення на підприємстві науково-дослідної роботи;

• використання комп’ютерної техніки й інформаційних систем;

• розмір, види і структура зобов’язань підприємства;

• порядок визначення витрат, доходів та формування фінансового результату;

• тенденції та напрямки розвитку підприємства на підставі аналітичних та статистичних даних;

• порядок складання та подання фінансової звітності;

• користувачі фінансової звітності;

• результати попередніх аудиторських перевірок;

• наслідки перевірок податковими органами, банками й іншими державними установами;

• стратегічні та перспективні плани.

Джерелами інформації, які можуть бути використанні при цьому є такі: установчі документи, протоколи засідань ради директорів та зборів акціонерів, бухгалтерські фінансові звіти, статистичні та оперативні звіти, договори, накази, внутрішні інструкції і положення, особисте спілкування, спостереження та огляд, плани та бюджети, звіти попередніх аудиторів , протоколи (акти) проведених зовнішніх перевірок та ін.

240. Мета та завдання аудиту касових операцій

Аудит касових операцій повинен проводитись згідно з розробленою програмою за такими напрямами:

-перевірка правильності документального оформлення операцій по касі;

-оцінка повноти і своєчасності оприбуткування грошових коштів;

-аналіз правильності списання грошових коштів на витрати;

— перевірка дотримання касової дисципліни;

-перевірка правильності відображення касових операцій в обліку.

Розпочинаючи перевірку касових операцій, аудитор виявляє правильність їх документального оформлення (повнота заповнення реквізитів прибуткових і видаткових документів; обов'язкова реєстрація прибуткових і видаткових ордерів, платіжних відомостей та ін., наявність підписів відповідальних осіб і отримувачів грошових коштів, відсутність виправлень, підчисток тощо).

241. Програма аудиту адміністративних витрат

З метою забезпечення одностайності методологічних і методичних принципів обліку і контролю адміністративних витрат велике значення має розробка їх раціональної класифікації. Узагальнення спеціальної літератури і господарської практики дозволило виділити найважливіші ознаки та визначити більш раціональну класифікацію адміністративних витрат для підприємств лісогосподарської галузі за ознаками: комплексності витрат (за номенклатурними статтями); центрів відповідальності; відношення до обсягів виробництва; можливості регулювання; відношення до основних процесів діяльності лісогосподарських підприємств.

На рахунку 92 “Адміністративні витрати” відображають і накопичують протягом року витрати, пов’язані з управлінням та обслуговуванням підприємства. Витрати на управління та обслуговування підприємства (загальногосподарські витрати), на відміну від попереднього порядку, не розподіляються між реалізованою та нереалізованою продукцією, а списуються щомісяця або в кінці року на фінансові результати основної діяльності в загальній сумі наростаючим підсумком з початку року з кредиту рахунку 92 на дебет субрахунку 791 “Результати основної діяльності”.

Раціональна організація аналітичного обліку витрат взагалі та аналітичний облік адміністративних витрат зокрема мають важливе значення для визначення їх рівня, контролю й аналізу, а також об’єктивного визначення фінансових результатів діяльності підприємства.

Організація і порядок ведення аналітичного обліку витрат підприємства розглядається на прикладі аналітичного обліку до рахунку 92 “Адміністративні витрати” (табл. 10). Аналітичний облік до синтетичних рахунків 23, 91, 93, 94 та інших рахунків витрат доцільно вести аналогічно як до рахунку 92 “Адміністративні витрати”, враховуючи, що витрати на виробництво продукції (робіт, послуг) та загальновиробничі витрати списуються на виробничу собівартість продукції (робіт, послуг) щомісячно.

242. Аналіз фонду заробітної плати

Розпочинаючи аналіз використання фонду заробітної плати, в першу чергу потрібно розрахувати абсолютне та відносне відхилення фактичної його величини від планової.

Абсолютне відхилення (∆ФЗПабс) визначається шляхом порівняння фактично використаних засобів на оплату праці (ФЗПф) із плановим фондом зарплати (ФЗПпл) в цілому по підприємству, виробничим підрозділам і категоріям працівників :

∆ФЗПабс = ФЗПф – ФЗПпл

Однак при цьому потрібно враховувати, що абсолютне відхилення саме по собі не характеризує використання фонду зарплати, тому що цей показник визначається без врахування ступеню виконання плану по виробництву продукції [5, с.224].

Відносне відхилення розраховується як різниця між фактично нарахованою сумою заробітної плати та плановим фондом, скоректованим на коефіцієнт виконання плану по виробництву продукції. При цьому потрібно мати на увазі, що коректується тільки перемінна частина фонду заробітної плати, котра змінюється пропорційно обсягу виробництва продукції. Це зарплата робітникам за відрядними розцінками, премії робітникам та управлінському персоналу за виробничі результати та сума відпускних, що відповідає частині перемінної зарплати.

Постійна частина оплати праці не змінюється при збільшенні або зменшенні обсягу виробництва (зарплата робітникам по тарифним ставкам, зарплата службовцям за окладами, усі види доплат, оплата праці робітників будівельних бригад, соціальної сфери, сума відпускних):

∆ФЗПвід = ФЗПф – ФЗПск = ФЗПф – (ФЗПпл.пер. * Квп) + ФЗПпл.пост., (3.3)

де ∆ФЗПвід – відносне відхилення по фонду зарплати ;

ФЗПф – фактичний фонд зарплати ;

ФЗПск – фонд зарплати плановий, скоректований на коефіцієнт виконання плану по випуску продукції ;

ФЗПпл.пер. та ФЗПпл.пост. – перемінна та постійна сума планового фонду зарплати ;

Квп – коефіцієнт виконання плану по виробництву продукції [1, с.425].

243. Використання результатів аналізу в системі управління

Це дає змогу визначити місце економічного аналізу в системі управління підприємством. Інформаційна система управління включає всі види обліку, що створюють масив управлінської інформації, котрий характеризує стан системи, що управляється, та виконання управлінських рішень. Уся управлінська інформація аналізується, і відповідно до результатів аналізу готуються проекти управлінських рішень, які передаються в систему управління.

У системі, що управляє, проекти управлінських рішень разом з іншою інформацією використовуються відповідно до загальних функцій управління для формулювання управлінських рішень, які передаються на об'єкт управління (систему, що управляється).

В об'єкті управління управлінські рішення передаються у відповідні підрозділи та забезпечується контроль за їх виконанням. Щодо всіх операцій, які здійснюються в підрозділах, формується відповідна первинна інформація, котра в порядку зворотного зв'язку направляється в інформаційну систему управління.

244. Аналіз платоспроможності підприємства

В умовах ринкових відносин платоспроможність підприємства вважається найважливішою умовою їх господарської діяльності. Платоспроможність підприємства характеризується можливостями його здійснювати чергові платежі та грошові зобов’язання за рахунок наявних грошей і тих грошових засобів і активів, які легко мобілізуються. До платіжних засобів відносяться суми по таких статях балансу, як грошові засоби, цінні папери, товари відвантажені, готова продукція, розрахунки з покупцями та інші активи з третього розділу балансу, що легко реалізуються. До складу платежів і зобов’язань входять заборгованість по оплаті праці, короткотермінові та прострочені кредити банку, постачальники та інші кредитори і першочергові платежі.

Найбільш мобільною частиною ліквідних коштів являються гроші і короткострокові фінансові вкладення. До другої групи відносяться готова продукція, товари відвантажені і дебіторська заборгованість. Ліквідність цієї групи поточних активів залежить від своєчасності відвантаження продукції, оформлення банківських документів, швидкості платіжного документообігу у банках, від попиту на продукцію, її конкурентоздатності, платоспроможності покупців, форм розрахунків, тощо.

Значно більший строк знадобиться для перетворення виробничих запасів і незавершеного будівництва в готову продукцію, а потім в грошову готівку. Тому вони віднесені до третьої групи.

Відповідно на три групи поділяються і платіжні зобов’язання підприємства:

1.заборгованість, строк оплати якої вже настав;

2.заборгованість, яку необхідно погасити найближчим часом;

3.довгострокова заборгованість.

Оцінка рівня платоспроможності проводиться за даними балансу на основі характеристики ліквідності оборотних засобів, тобто з врахуванням часу, необхідного для перетворення оборотних засобів в грошові кошти і цінні папери. Менш мобільними є засоби в розрахунках, готової продукції, товарах відвантажених та ін. Найбільшого часу ліквідності потребують виробничі запаси і витрати для перетворення їх в грошові засоби. Із врахуванням цього в економічній літературі визначають в основному три рівні платоспроможності підприємства, оцінку яких проводять за допомогою трьох коефіцієнтів : грошової, розрахункової та ліквідної платоспроможності.

Поточна платоспроможність — це здібність до швидкого погашення своїх короткострокових зобов’язань, але для цього необхідно грошові засоби, які підприємство може отримати в результаті обертання в гроші деякі найбільш ліквідні засоби, або для цього необхідно мати достатній запас грошей у банку або у касі.

Цей показник характеризує як відношення мобільних засобів до короткострокової заборгованості. Він дає можливість встановити і якій крайності сума мобільних запасів покриває суму короткострокових зобов’язань, і тим самим підтверджує ступінь стійкості підприємства і здібність його швидко розрахуватися за свої короткострокові зобов’язання, тобто в значній мірі визначити платоспроможність підприємства. В деяких випадках він називається коефіцієнт покриття:

Позитивне значення свідчить про високу ступінь стійкості підприємства. Чим більше величина поточних активів по відношенню до поточних пасивів, тим більше впевненість, що існуючі зобов’язання будуть погашені за рахунок існуючих активів. Багаторазове перевищення активів над короткостроковими зобов’язаннями дозволяє зробити висновок про те, що підприємство має значний об’єм вільних ресурсів, які формуються з власних джерел. З позиції кредиторів, такий варіант формування оборотних засобів найбільш вдалий. З точки зору ефективності діяльності підприємства значне накопичення запасів, відволіканні засобів в дебіторську заборгованість може бути пов’язано з не вмілим управлінням активами.

245. Інвентаризація та її значення. Види інвентаризацій

Способом бухгалтерського обліку, за допомогою якого можна виявити й врахувати те, чого не можна взяти на облік при щоденній документації господарських процесів і явищ, є інвентаризація.

Отже, інвентаризація як складова частина методу бухгалтерського обліку є способом виявлення з наступним обліком ресурсів (активів підприємства) і джерел їх фінансування, які не піддаються документальному оформленню, для забезпечення достовірності бухгалтерського обліку та фінансової звітності.

Технічно інвентаризація здійснюється шляхом перевірки фактичної наявності господарських ресурсів і зіставлення їх з даними обліку. Це дає змогу виявити надлишки, нестачі, встановити причини і винних осіб у їх виникненні.

Залежно від повноти охоплення перевіркою ресурсів розрізняють повну та часткову інвентаризацію.

Повна інвентаризація охоплює всі ресурси підприємства та їх джерела; часткова — окремі їх види та групи (наприклад, товари, пальне, транспортні засоби, готівку в касі тощо).

За часом проведення інвентаризація може бути місячною, квартальною, піврічною та річною.

За характером інвентаризації бувають планові та позапланові (раптові). Планові інвентаризації передбачаються планом проведення інвентаризацій, який складається на початку року і затверджується керівництвом. Позапланові (раптові) наперед не плануються, а проводяться в міру потреби за розпорядженням керівництва, за вимогою перевіряючого органу, у випадках стихійного лиха, крадіжки, пожежі, аварії тощо.

Порядок і строки проведення інвентаризації регламентуються Інструкцією з інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів, документів та розрахунків (наказ МФУ від 11 серпня 1994 р. № 69 із змінами, внесеними наказом МФУ від 05.12.97 № 268).

Інвентаризація здійснюється постійно діючою інвентаризаційною комісією, склад якої затверджує керівник підприємства. Відповідальність за організацію інвентаризації несе власник (керівник) підприємства, який визначає кількість інвентаризацій, строки їх проведення, перелік господарських об’єктів, ресурсів і розрахунків, що підлягають інвентаризації під час кожної із них, крім випадків, коли проведення інвентаризації є обов’язковим:

· при реорганізації підприємства і зміні форми власності;

· перед складанням річної бухгалтерської звітності, але не раніше 1 жовтня;

· при зміні матеріально відповідальних осіб;

· при встановленні фактів крадіжок або зловживань, псуванні цінностей;

· на вимогу судово-слідчих органів;

· у разі аварій, пожежі, стихійного лиха;

· у разі переоцінки товарно-матеріальних цінностей;

· при ліквідації підприємства.

246. Облік, розподіл та списання загальновиробничих витрат

Під загальновиробничими розуміють витрати по обслуговуванню виробництва й управлінню роботою цехів та інших підрозділів основних і допоміжного виробництв. До них належать зокрема:

— витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями тощо); витрати на соціальні заходи і медичне страхування апарату управління цехами, дільницями; витрати на службові відрядження персоналу цехів, дільниць тощо;

— амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничого, лінійного) призначення;

— амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничого, лінійного) призначення;

— витрати на утримання, експлуатацію і ремонт, страхування, операційну оренду основних, інших необоротних активів загальновиробничого призначення;

— витрати на удосконалення технології і організації виробництва (оплата праці і відрахування на соціальні заходи працівників, зайнятих удосконаленням технології та організації виробництва, покращенням якості продукції, підвищенням її надійності, довговічності, інших експлуатаційних характеристик у виробничому процесі; витрати матеріалів) купівельних комплектуючих виробів і напівфабрикатів, оплата послуг сторонніх організацій тощо);

— витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідвід та інше утримання виробничих приміщень;

— витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загальновиробничого персоналу; відрахування на соціальні заходи, медичне страхування працівників апарату управління виробництвом; витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами й якістю продукції, робіт, послуг);

— витрати на охорону праці, техніку безпеки та охорону навколишнього середовища та ін.

Синтетичний облік зазначених витрат ведеться на збірно-розподільчому рахунку 91 «Загальновиробничі витрати». Аналітичний облік загальновиробничих витрат ведуть по кожному цеху, окремо за прийнятою номенклатурою статей у відомості № 12 (або відповідній машинограмі). Місячні підсумки відомостей переносять до журналу-ордера № 10.

Розподіл загальновиробничих витрат. Загальновиробничі витрати поділяються на постійні і перемінні.

До перемінних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування й управління виробництвом (цехів, дільниць), які змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до змін обсягу діяльності. Такі витрати наприкінці місяця списуються з кредита рахунка 91 «Загальновиробничі витрати» на дебет рахунка 23 «Виробництво».

До постійних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування й управління виробництвом, які залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності. Такі витрати розподіляють між затратами на виробництво і собівартістю реалізованої продукції (робіт, послуг) згідно з методикою, наведеною в додатку до Положення (стандарту) 16. Положення передбачає віднесення до складу витрат звітного періоду постійних накладних загальновиробничих витрат виходячи з нормальної виробничої потужності. Різниця між сумою постійних загальновиробничих витрат і їх сумою, обчисленою з урахуванням нормальної виробничої потужності, підлягає включенню до собівартості реалізованої готової продукції.

Розподілена сума загальновиробничих витрат списується з кредита рахунка 91 «Загальновиробничі витрати» на дебет рахунків:

23 «Виробництво» (в сумі, що відноситься до затрат виробництва),

90 «Собівартість реалізації» (в сумі, що відноситься до собівартості реалізованої продукції).

Загальновиробничі витрати, списані на рахунок виробництва, розподіляються між окремими об'єктами витрат (видами продукції, що виготовляється, роботами, послугами) пропорційно заробітній платі виробничих робітників або іншому базису, встановленому галузевою інструкцією. Так, на підприємствах хімічної і нафтопереробної промисловості загальновиробничі витрати розподіляються пропорційно сумі прямих затрат по переробці; на підприємствах кольорової металургії) добувної промисловості — пропорційно кількості добутої продукції; на підприємствах енергетики — пропорційно витратам умовного палива тощо.

247. Облік витрат на поліпшення та реконструкцію основних засобів

Поліпшення основних засобів відбувається в результаті:

· модернізації;

· модифікації;

· добудови;

· дообладнання;

· реконструкції.

Витрати, пов’язані поліпшенням основних засобів, являють собою за економічним змістом капітальні інвестиції і призводять до збільшення первісної вартості основних засобів.

На рис. відображена кореспонденція рахунків з обліку витрат на поліпшення основних засобів.

Пояснення: 1. Відображена заборгованість підрядчикам за реконструкцію, модернізацію та дообладнання об’єктів основних засобів.

1а. Нараховано ПДВ на вартість прийнятих за актом робіт.

2. Списані витрати з реконструкції, модернізації та дообладнання на збільшення балансової вартості основних засобів.

Утримання основних засобів у робочому стані вимагає їхнього поточного обслуговування, а також проведення поточного і капітального ремонтів.

Витрати на обслуговування і ремонт основних засобів відносяться на витрати діяльності підприємства.

248. Облік грошових коштів на поточних рахунках в іноземній валюті

Підприємствам, які мають у своєму грошовому обігу іноземну валюту, відкривається в банку поточний рахунок в іноземній валюті. Може бути відкритий для зберігання коштів в одній валюті (наприклад, доларовий рахунок, для зберігання франків, марок і т. д.) або ж у різних валютах.

Якщо поточний рахунок в іноземній валюті відкривається в тому ж банку, де відкритий і основний поточний рахунок у національній валюті, для його відкриття потрібні тільки заява банківської форми і картка зі зразками підписів керівника і головного бухгалтера. Якщо ж поточний рахунок в іноземній валюті відкривається в іншому банку, для його відкриття потрібні всі ті документи, що й для відкриття поточного рахунка в національній валюті. Застосовуються й типові банківські документи для оформлення руху грошових коштів на поточному рахунку в іноземній валюті. Лише у виписці банку з поточного рахунка надходження і списання коштів відображається в національній та іноземній валютах за курсом Національного банку на день виписки. Оскільки курс валют змінюється, виникає необхідність відображення в обліку курсових різниць, що виникають з моменту здійснення господарської операції та її оплати, а також на звітні дати.

Для бухгалтерського обліку наявності та руху грошових коштів в іноземній валюті передбачений рахунок 132 «Поточний рахунок в іноземній валюті». Кореспонденція рахунків з руху грошових коштів в іноземній валюті аналогічна тій, що й за поточним рахунком у національній валюті. Курсові різниці, які виникають, обліковуються на рахунках:

— в разі зростання курсу гривні: кредит рахунка 714 «Дохід від операційної курсової різниці» (з операцій зв’язаних із операційною діяльністю) або кредит рахунка 744 «Дохід від поопераційної курсової різниці» (операцій, пов’язаних із інвестиційною та фінансовою діяльністю);

— в разі спаду курсу гривні: дебет рахунка 945 «Втрати від операційної курсової різниці» (з операцій пов’язаних із операційною діяльністю) або дебет рахунка 974 «Втрати від неопераційних курсових різниць (з операцій, пов’язаних із інвестиційною та фінансовою діяльністю).

Якщо 50 процентів грошової виручки, що надійшла від іноземного покупця, замінюється Національним банком на гривні (покупка валюти за курсом Нацбанку), то на рахунку 312 відкривається окремий аналітичний рахунок «Розподільчий валютний рахунок», на дебет якого зараховується вся виручка, а за кредитом по 50 процентів перераховується на дебет рахунка 311 і 312 . При цьому «Розподільчий валютний рахунок» закривається.

249. Аудит та адміністративний контроль (поняття, відмінності)

Адміністративний контроль — це сукупність процедур, згідно яких керівництво органу Державного казначейства делегує свої повноваження, зокрема:

— ефективність, продуктивність та безпека процедур обробки інформації;

— наявність процедур, які чітко розмежовують завдання та відповідальність служб і працівників органу Державного казначейства;

— збереження цінностей та активів;

— безпека працівників органу Державного казначейства.

До системи адміністративного контролю належать такі елементи:

— організаційна структура Державного казначейства;

— методи закріплення повноважень та обов'язків;

— методи контролю, що застосовуються керівництвом для проведення моніторингу результатів роботи, включаючи внутрішній аудит;

— принципи та практика у сфері трудових ресурсів;

— система бухгалтерського обліку;

— принципи бухгалтерського обліку та процедури контролю. Адміністративний контроль передбачає розподіл повноважень між працівниками органу Державного казначейства таким чином, щоб жоден працівник або обмежена група працівників не змогли зосередити у своїх руках усі необхідні для здійснення повної операції повноважень (прийом, оплата, зберігання).

250. Інформаційне забезпечення аудиту основних засобів

Джерелами інформації для аудиту основних засобів є:

— Баланс (форма № 1);

— Звіт про фінансові результати та їх використання (форма № 2);

— Звіт про фінансово-матеріальний стан підприємства (форма № 3);

— Синтетичні регістри обліку основних засобів (головна книга, журнал-ордер № 13);

— Первинні документи з обліку основних засобів: інвентарні картки, акти приймання-передачі, введення в експлуатацію, ліквідації, відомості індексації балансової вартості основних засобів.

При перевірці операцій по обліку основних засобів аудиторам на основі первинних даних і даних аналітичного і синтетичного обліку основних засобів звертається увага на наступні основні питання:

— своєчасність і правильність документального оформлення і відображення в облікових регістрах надходження, переміщення і вибуття основних засобів

— правильність розрахунку амортизаційних сум і віднесення їх на собівартість продукції, а також відображення її на рахунках синтетичного обліку

— своєчасність і правильність списання недоамортизованої частини основних засобів на фінансові результати підприємства

— правильність і своєчасність нарахування орендної плати за основні засоби і віднесення на собівартість продукції

— правильність віднесення до основних засобів тих, що знаходяться на балансі підприємства.

251. Мета та завдання аудиту дебіторської заборгованості

Одним з найважливіших показників, які характеризують фінансовий стан підприємства, є стан розрахунків з дебіторами і кредиторами. Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку № 10 "Дебіторська заборгованість", затвердженим наказом Міністерства фінансів України № 237 від 8.10.1999 р., визначаються методологічні основи формування бухгалтерського обліку і розкриття у фінансовій звітності підприємствами, установами, організаціями та іншими юридичними особами незалежно від форм власності (крім бюджетних організацій) інформації про дебіторську заборгованість, яку аудитор повинен використати у своїй роботі.

Завдання аудиту дебіторської заборгованості:

— установлення реальності дебіторської заборгованості та простроченої заборгованості (за якою минув строк позовної давності);

— перевірка правильності списання заборгованості, строк позовної давності якої минув;

— перевірка достовірності відображення в обліку дебіторської заборгованості залежно від прийнятого методу визначення реалізації;

— перевірка правильності та обгрунтованості списання заборгованості;

— дослідження правильності оформлення і відображення в обліку заборгованості за виданими авансами, пред'явленими претензіями.

252. Аналіз фінансової стійкості (основні показники)

Аналіз фінансової стійкості (платоспроможності) підприємства здійснюється шляхом розрахунку таких основних показників (коефіцієнтів):

· коефіцієнта фінансової незалежності (автономії);

· коефіцієнта фінансування;

· коефіцієнта фінансового лівериджу;

· коефіцієнта покриття процентів;

· коефіцієнта забезпеченості власними оборотними засобами;

· коефіцієнта маневреності власного капіталу.

Коефіцієнт фінансової незалежності (автономії) розраховується як відношення власного капіталу підприємства до підсумку балансу підприємства і показує питому вагу власного капіталу в загальній сумі засобів, авансованих у його діяльність.

Частина власного капіталу в загальній сумі фінансових ресурсів повинна бути не меншою 50%, тобто коефіцієнт незалежності >= 0,5.

Коефіцієнт незалежності характеризує можливість підприємства виконати свої зовнішні зобов'язання за рахунок використання власних активів, його незалежність від позикових джерел.

Чим нижче значення коефіцієнта, тим вище ризик неплатоспроможності. Низьке значення коефіцієнта говорить про можливість дефіциту грошових коштів.

Коефіцієнт фінансування розраховується як співвідношення залучених та власних засобів і характеризує залежність підприємства від залучених засобів.

Коефіцієнт фінансування повинен бути меншим 1,0.

Коефіцієнт фінансового лівериджу розраховується як співвідношення довгострокового позикового капіталу і власного капіталу.

Показник фінансового лівериджу характеризує залежність підприємства від довгострокових зобов'язань.

Коефіцієнт покриття процентів — відношення чистого прибутку до виплати процентів і податків до процентних виплат.

Характеризує ступінь захищеності кредиторів від несплати процентів за наданий кредит і демонструє, в скільки разів зароблені підприємством протягом звітного періоду кошти перевищують суму процентів позики.

Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними засобами розраховується як відношення величини чистого оборотного (робочого) капіталу до величини оборотних активів підприємства і показує забезпеченість підприємства власними оборотними засобами.

Робочий капітал — різниця між оборотними активами підприємства та його короткостроковими зобов'язаннями, тобто він складається з частини оборотних активів, які фінансуються за рахунок власного капіталу і довгострокових зобов'язань.

Коефіцієнт маневреності власного капіталу показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто вкладена в оборотні засоби, а яка — капіталізована. Коефіцієнт маневреності власного капіталу розраховується як відношення чистого оборотного капіталу до власного капіталу.

253. Аналіз рентабельності окремих видів продукції

До показників рентабельності продукції відносять:

1. Рентабельність окремих виробів — розраховується як відношення прибутку від виробу до собівартості самого виробу.

2. Рентабельність реалізованої продукції — розраховується як відношення прибутку від реалізації продукції (або чистого прибутку) до виручки від реалізації продукції.

3. Рентабельність виробництва — розраховується як відношення прибутку від реалізації до вартості основних фондів і матеріальних оборотних коштів.

Показники рентабельності визначаються в коефіцієнтах або у відсотках і показують частку прибутку в кожній грошовій одиниці витрат, або частку товарної продукції в її собівартості.

Фактори зміни ціни реалізації і собівартості виробу вважаються факторами першого, а всі інші — факторами другого порядку. Визначення впливу факторів першого порядку проводиться методом ланцюгових підстановок або методом абсолютних різниць. Приклад аналізу факторів зміни рентабельності одиниці.

Вплив факторів другого порядку на зміну рівня рентабельності розраховується за допомогою способу часткової участі. Для цього використовується інформація про зміну ціни на продукцію в абсолютному розмірі:

=> зміна якості продукції => зміна попиту на продукцію ==> зміна показника інфляції

Розрахунки фактора зміни собівартості продукції проводяться так само.

Важливе значення для підприємства має вивчення рентабельності реалізованої продукції через відношення валового прибутку до виручки від реалізації.

Рентабельність реалізованої продукції доцільно аналізувати, ураховуючи вплив таких факторів:

-зміна структури та асортименту продукції;

-зміна собівартості продукції;

-зміна відпускних цін на продукцію.

Кожному підприємству необхідна інформація про рентабельність його діяльності. Основним показником рентабельності підприємства є рентабельність виробництва, що розраховується як відношення прибутку від реалізації продукції до всього авансованого капіталу (суми всіх активів). В економічній літературі її часто називають загальною рентабельністю.

254. Методи та прийоми економічного аналізу

Метод економічного аналізу, тобто загальний підхід до вивчення свого предмета, базується на діалектичному та історичному матеріалізмі — основі наукової думки у всіх сферах економічних наук.

Розробка на основі методу аналізу господарської діяльності конкретно відображається у сукупності використовуваних прийомів, що дають змогу вивчити господарську діяльність, спираючись на закони діалектики, розглядати цю діяльність як результат суперечливої різноспрямованої дії численних взаємопов'язаних господарських факторів.

Факторами в аналізі називають активно діючі сили, які зумовлюють позитивні і негативні зміни в стані об'єкта та у показниках, що його відображають, тобто причини цих змін. Переважно термін "причини" застосовують до ширшого комплексу факторів, а при такому розміщенні цього комплексу уже окремі його складові називають факторами.

Виявлення можливостей підвищення ефективності господарювання шляхом посилення дії позитивних факторів і ліквідації негативних називають резервами. При аналізі виявляють вплив на діяльність аналізуючого об'єкта зовнішніх і внутрішніх факторів, відокремлено вивчають їх позитивну і негативну дію. Потім результати аналізу узагальнюють, враховуючи взаємозв'язок усіх факторів, і здійснюють підрахунок результатів.

У процесі вивчення господарської діяльності поєднують дедуктивний та індуктивний методи дослідження, аналіз і синтез.

При фінансово-економічному аналізі переважно застосовують дедуктивний метод: спочатку вивчають узагальнені показники господарської діяльності в масштабах усього господарського об'єднання, підприємства чи іншого об'єкта, потім ці показники деталізують, розчленовують.

Деталізація, розчленування узагальнених показників — це аналіз ("аналіз" з грецької означає "розкладання, розчленування на частини"), а подальше узагальнення матеріалів дослідження, на основі якого дають вільну оцінку виконанню плану, ефективності господарювання і виробляють зведений рахунок резервів, називають синтезом.

У техніко-економічному аналізі найпоширенішим є індуктивний метод: спочатку вивчають хід господарських операцій і відображають показники їх роботи на окремих робочих місцях, а потім переходять від конкретних до більш абстрактних, узагальнених показників господарської діяльності аналізованого об'єкта загалом.

В обох аспектах економічного аналізу — фінансово-економічному і техніко-економічному — аналіз поєднують із синтезом, а дедуктивний метод — з індуктивним, що зумовлює використання матеріалістичної діалектики.

Метод аналізу — це спосіб системного комплексного вивчення, дослідження і узагальнення впливу окремих факторів на виконання господарських завдань і на динаміку господарського розвитку. Його здійснюють шляхом обробки спеціальними прийомами показників плану, обліку, звітності та інших джерел інформації.

Дане значення не є вичерпним: у ньому вказані лише основні особливості методу аналізу, що відрізняє його від методів споріднених економічних наук.

Системний підхід, комплексне вивчення економіки, техніки, технології і різних факторів, що впливають на ефективність господарювання, — важлива особливість методів економічного аналізу.

Вивчимо об'єкт з урахування усіх зовнішніх і внутрішніх зв'язків як частину системи вищого ієрархічного рівня. Наприклад, розглянемо цех як частину підприємства, підприємство як частину господарського об'єднання і т. д. Це є проявом системного підходу в аналізі. За даним підходом оцінюють діяльність аналізованого об'єкта не лише з точки зору досягнення його локальної мети, а й з урахуванням того, наскільки вона поєднується з метою системи вищого рівня та із загальнодержавними інтересами. Системний підхід невід'ємний від комплексного, бо передбачає розгляд результатів діяльності об'єкта як результат взаємодії усіх сторін його діяльності і всіх факторів, що на них впливають.

Для зручності дослідження штучно виділяють і окремо розглядають вплив різних господарських факторів на діяльність підприємства, щоб наприкінці дослідження врахувати їх взаємодію і взаємообумовленість.

255. Бухгалтерський баланс та його структура

Бухгалтерський баланс призначений не тільки для відображення господарських засобів (активів) підприємства та джерел їх формування на звітну дату. Метою складання балансу є надання користувачам — юридичним і фізичним особам — повної, правдивої і неупередженої інформації про фінансовий стан підприємства на певну дату. Фінансовий стан підприємства характеризується структурою і якістю його активів, власного капіталу і зобов'язань, а також здатністю відповідати за своїми зобов'язаннями, тобто платоспроможністю.

Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності" баланс визначено як звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобов'язання і власний капітал.

Зміст і форма балансу, а також загальні вимоги щодо визначення і розкриття змісту його статей встановлені Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 2 "Баланс". Норми цього Положення (стандарту) застосовуються до балансів підприємства, організацій та інших юридичних осіб всіх форм власності, крім банків і бюджетних установ. Для банків форма і зміст балансу встановлюються Національним банком України; для бюджетних установ — Державним казначейством України.

Баланс побудовано за принципом "баланс-нетто": основні засоби і нематеріальні активи включаються до підсумку балансу за залишковою вартістю; дебіторська заборгованість за товари і послуги — за вирахуванням резерву сумнівних боргів; виробничі запаси — за вирахуванням нестачі, уцінок, одержаних при їх придбанні знижок; власний капітал — за фактично внесеною сумою (що знаходиться в обороті підприємства) за вирахуванням неоплаченого, вилученого капіталу та непокритих збитків.

Необоротні активи у розділі І балансу відображаються за статтями: "Нематеріальні активи", "Незавершене будівництво", "Основні засоби", "Довгострокові фінансові інвестиції", "Довгострокова дебіторська заборгованість", "Інші необоротні активи".

При цьому, як зазначалось, нематеріальні активи й основні засоби до підсумку балансу включаться за залишковою вартістю.

Розділ І "Необоротні активи" характеризується такими статтями.

У статті "Незавершене будівництво" відображається вартість незавершеного будівництва (включаючи обладнання для монтажу), яке здійснюється для власних потреб підприємства, а також авансові платежі для фінансування такого будівництва.

Оборотні активи у розділі ІІ балансу відображаються за статтями: "Запаси", "Векселі одержані", "Дебіторська заборгованість за товари роботи і послуги", "Дебіторська заборгованість за розрахунками" (з бюджетом, по виданих авансах, нарахованих доходах тощо), "Інша поточна дебіторська заборгованість", "Поточні фінансові інвестиції", "Грошові кошти та їх еквіваленти" (в національній та іноземній валюті), "Інші оборотні активи".

При цьому заборгованість, показана за статтею "Дебіторська заборгованість за товари, роботи і послуги", до підсумку балансу включається за чистою реалізаційною вартістю (яка визначається вирахуванням з дебіторської заборгованості резерву сумнівних боргів).

Витрати, які мали місце у звітному або попередніх звітних періодах, але належать до наступних звітних періодів, відображаються у розділі ІІІ "Витрати майбутніх періодів" активу балансу.

Статті пасиву балансу об'єднані відповідно у п'ять розділів: І "Власний капітал", II "Забезпечення наступних витрат і платежів", III "Довгострокові зобов'язання", IV "Поточні зобов'язання", V "Доходи майбутніх періодів".

Власний капітал розділу І пасиву балансу характеризується такими статтями: "Статутний капітал", "Пайовий капітал", "Додатковий капітал", "Резервний капітал", "Неоплачений капітал", "Вилучений капітал", "Нерозподілений прибуток (непокриті збитки)".

За даними цього розділу балансу визначають величину власного капіталу підприємства на звітну дату шляхом додавання до суми статутного капіталу, суми додаткового, резервного капіталу і нерозподіленого прибутку і вирахуванням з одержаної суми неоплаченого, вилученого капіталу та суми непокритих збитків.

Розділ ІІ "Забезпечення наступних витрат і платежів" пасиву балансу містить інформацію про наявність у підприємства забезпечення для покриття передбачуваних у майбутньому витрат і платежів (на пенсійне забезпечення, оплату відпусток працівникам тощо).

У розділі III "Довгострокові зобов'язання" пасиву балансу підприємства відображають заборгованість на звітну дату по довгострокових кредитах банків, фінансових зобов'язаннях, відстрочених податкових зобов'язаннях тощо.

Розділ IV "Поточні зобов'язання" пасиву балансу містить статті, на яких відображається заборгованість підприємства по поточних зобов'язаннях, які будуть погашені протягом операційного циклу (тобто проміжку часу від придбання запасів для здійснення діяльності і одержання коштів від реалізації виробленої з них продукції) і зобов'язання по короткострокових кредитах банків, по розрахунках з бюджетом, по страхуванню, оплаті праці тощо.

Доходи, одержані підприємством протягом звітного періоду або попередніх періодів, але які належать до наступних періодів, підприємства відображають у розділі V "Доходи майбутніх періодів" пасиву балансу.

У статтях розділу "Переоцінка активів" відображаються дані, які показують збільшення або зменшення власного капіталу в результаті переоцінки основних засобів, нематеріальних активів, незавершеного будівництва в порядку, передбаченому відповідними положеннями (стандартами).

Отже, статті активу і пасиву балансу згруповано у відповідні розділи з таким розрахунком, щоб найбільш чітко виступав взаємозв'язок між активами підприємства і джерелами їх формування. Аналізуючи ці показники, користувачі одержують інформацію про величину власного капіталу підприємства, його фінансову стійкість, платоспроможність і приймають відповідні ділові рішення.

256. Синтетичний і аналітичний облік заробітної плати і розрахунків з працюючими по оплаті праці

Синтетичний облік розрахунків по оплаті праці підприємства здійснюють на пасивному рахунку 66 «Розрахунки з оплати праці» за субрахунками: 661 «Розрахунки за заробітною платою»,

662 «Розрахунки з депонентами».

По кредиту субрахунка 661 «Розрахунки за заробітною платою» відображаються суми нарахованої основної і до даткової заробітної плати, премій, допомоги по тимчасовій непрацездатності, а по дебету — утримання із заробітної плати (прибуткового податку, збору до Пенсійного фонду, до Фонду соціального страхування на випадок безробіття, за виконавчими листками та інші утримання), суми виплаченої заробітної плати і депонованої. Звідси в бухгалтерському обліку на суму нарахованої заробітної плати роблять запис по кредиту рахунка 661 «Розрахунки за заробітною платою» і дебету рахунків:

23 «Виробництво», 91 “Загальновиробничі витрати”, 92 «Адміністративні витрати», 93 «Витрати на збут» та ін. (на суму нарахованої основної і додаткової заробітної платні премій, які виплачуються із фонду оплати праці);

652 «По соціальному страхуванню» (на суму допомоги по соціальному страхуванню, нарахованої за рахунок коштів соціального страхування) та ін.

Суми утримань із заробітної плати працівників підприємства відображаються записом по дебету рахунка 661 «Розрахунки по заробітній платі» в кореспонденції з кредитом рахунків:

641 «Розрахунки за податками» (на суму утриманого прибуткового податку, що підлягає перерахуванню до бюджету);

651 «За пенсійним забезпеченням» (на суму утримані збору до Пенсійного фонду);

653 «За страхуванням на випадок безробіття» (на суму утримань збору до Фонду соціального страхування на випадок безробіття);

685 «Розрахунки з іншими кредиторами» (на суму утримань за виконавчими листками) та ін.

Суми, виплачені з каси підприємства (заробітна плата премії, допомога по тимчасовій непрацездатності тощо належні працівникам), відображаються записом по дебету рахунка 661 «Розрахунки за заробітною платою» і кредиту рахунка 30 «Каса».

На суму депонованої заробітної плати в бухгалтерському обліку роблять запис по дебету рахунка 661 «Розрахунки за заробітною платою» і кредиту рахунка 662 «Розрахунки з депонентами». В подальшому, при виплаті працівникам заробітної плати, зарахованої раніше на рахунок депонентів, роблять запис по дебету рахунка 662 «Розрахунки з депонентами» в кореспонденції кредитом рахунка 30 «Каса».

Сума депонованої заробітної плати, по якій закінчився строк позовної давності (3 роки), яка підлягає перерахуванню до бюджету, відображається записом по дебету рахунка 662 «Розрахунки з депонентами» і кредиту рахунка 642 «Розрахунки за обов'язковими платежами». Перерахування зазначеної суми до бюджету відображається записом по дебету рахунка 642 «Розрахунки за обов'язковими платежами» і кредиту рахунка 31 «Рахунки в банках».

Аналітичний облік розрахунків з робітниками і службовцями по оплаті ведеться в картках — особових рахунках (ф. № П-54 і № П-54а), які містять інформацію по нарахованих сумах, утриманнях, виплаті. Ця інформація використовується для наступних розрахунків середньої заробітної плати (при оплаті відпусток, нарахуваннях допомоги по тимчасовій непрацездатності тощо), видачі різного виду довідок.

Аналітичний облік депонованої заробітної плати ведеться по кожній незатребуваній сумі безпосередньо в реєстрі або книзі обліку депонованої заробітної плати. Виплата такої заробітної плати оформляється видатковим касовим ордером

Порядок та документування операцій по виплаті заробітної плати. Облік депонованої заробітної плати

Заробітна плата працівникам відповідно до законодавства про працю виплачується в дні передбачені нормативним договором.

Основним регістром для оформлення розрахунків між робітниками і службовцями є розрахункова відомість і особовий листок.

257. Облік розрахунків по податку на додану вартість (податковому зобов’язанню та податковому кредиту)

Облік податків, зборів і платежів підприємства ведуть на рахунку 64 "Розрахунки за податками і платежами".

За кредитом рахунку 64 "Розрахунки за податками й платежами" відображають нараховані платежі до бюджету, за дебетом — належні до відшкодування з бюджету податки, їх сплата, списання тощо.

На субрахунку 641 "Розрахунки за податками" ведуть облік податків, які нараховують та сплачують відповідно до чинного законодавства (податок на прибуток, податок на додану вартість інші податки).

На субрахунку 642 "Розрахунки за обов'язковими платежами" ведуть облік розрахунків за зборами (обов'язковими платежами), які справляють відповідно до чинного законодавства та облік яких не ведуть на рахунку 65 "Розрахунки з страхування".

На субрахунку 643 "Податкові зобов'язання" ведуть облік суми , податку на додану вартість, визначеної, виходячи із суми одержаних авансів (попередньої оплати) за готову продукцію, товари, інші матеріальні цінності та нематеріальні активи, роботи, послуги, що підлягають відвантаженню (виконанню).

На субрахунку 644 "Податковий кредит" ведуть облік суми податку на додану вартість, на яку підприємство набуло право зменшити податкове зобов'язання.

Аналітичний облік розрахунків за податками й платежами ведуть за їх видами.

Облік платежів ведуть окремо по кожному податку чи платежу. Наприклад, податок на додану вартість треба обліковувати окремо від податку на прибуток тощо.

Схема обліку за цим рахунком така. На підставі відповідних первинних документів — податкових накладних з податку на додану вартість, розрахунків встановленої форми з інших податків і платежів і платіжних доручень про їх перерахування у бюджет — проводять записи у розрізі кожного податку чи платежу у реєстрах аналітичного обліку розрахунків з бюджетом. Для обліку податку на додану вартість, крім того. використовують книги обліку продажу і придбання товарів (робіт, послуг), записи в яких проводять на основі податкових накладних. Одночасно податок на додану вартість відображають у товарно-транспортних накладних та платіжних дорученнях про оплату покупцями вартості відвантажених їм товарів, продукції, виконаних робіт чи послуг або отриманих від постачальників чи підрядників сировини, товарів, робіт і послуг. При цьому має бути повна відповідність щодо запису операцій як у податкових накладних, так і в інших документах.

Облік розрахунків за податками і платежами треба організувати таким чином, щоб за кожним із них окремо можна було мати дані про нараховані і сплачені суми, заборгованість на кінець місяця. Тому до перших двох субрахунків треба відкрити аналітичні рахунки за назвою податків і платежів. Зокрема, до субрахунку 641 "Розрахунки за податками" треба відкрити такі аналітичні рахунки:

6411 "Розрахунки з податку на додану вартість";

6412 "Розрахунки з податку на прибуток (фіксованого сільськогосподарського податку)";

6413 "Розрахунки з акцизного збору");

6414 "Розрахунки з прибуткового податку";

6415 "Розрахунки з комунального податку";

6416 "Розрахунки зі збору на розвиток виноградарства і хмелярства";

6417 "Розрахунки з інших податків".

258. Класифікація основних засобів в обліку

Основні засоби — матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх в процесі виробництва або постачання товарів; надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

На кожну групу основних засобів на рахунках 10 і 11 відкрито окремий субрахунок:

259. Мета та завдання витрат майбутніх періодів

Рахунок 39 “Витрати майбутніх періодів” призначено для узагальнення інформації щодо здійснених витрат у звітному періоді, які підлягають віднесенню на витрати в майбутніх звітних періодах.

До витрат, облік яких ведеться на рахунку 39 “Витрати майбутніх періодів”, відносяться витрати, пов’язані з підготовчими до виробництва роботами в сезонних галузях промисловості; з освоєнням нових виробництв та агрегатів; сплачені авансом орендні платежі; оплата страхового поліса; передплата на газети, журнали, періодичні та довідкові видання тощо.

За дебетом рахунку 39 “Витрати майбутніх періодів” відображається накопичення витрат майбутніх періодів, за кредитом – їх списання (розподіл) та включення до складу витрат звітного періоду.

Аналітичний облік витрат майбутніх періодів ведеться за їх видами.

260. Особливості аудиту підприємств з іноземними інвестиціями

Обліково-аналітична інформація виступає основою для прийняття рішень з організації, планування й регулювання господарської діяльності, в тому числі інвестиційної діяльності підприємства. Нині українська обліково-інформаційна система надалі залишається незрозумілою для іноземного інвестора, що зумовлює необхідність трансформації обліково-інформаційної системи для управління інвестиційною діяльністю. Встановлено, що в процесі прийняття рішень щодо вкладення інвестицій використовуються дві великі групи даних: базова інформація, що визначає завдання, норми, параметри реальних дій, існуючі обмеження при здійсненні інвестицій; інформація, що відображає фактичний стан об’єктів управління в процесі формування інвестиційного портфеля та реалізації окремих інвестиційних проектів. До першої групи належить регулятивно-правова, нормативно-довідкова, бізнес-планова та проектно-кошторисна інформація. Друга група охоплює облікову, звітну та статистичну інформацію. Таким чином, для прийняття рішень в інвестиційній сфері може використовуватися, практично, весь обсяг обліково-аналітичної інформації, що стосується як виробничо-комерційної (для визначення прибутку від основної діяльності, ділової активності суб’єкта), фінансово-господарської (для встановлення доходів і витрат щодо фінансових операцій; показників, що характеризують фінансовий стан і ліквідність підприємства) так і суто інвестиційної діяльності для встановлення структури і обсягів реальних капітальних вкладень і фінансових інвестицій, джерел їх фінансування, інших доходів і витрат від операцій з необоротними активами. Враховуючи роль і значення облікової інформації в управлінні інвестиційною діяльністю, вона повинна відповідати наступним основним принципам: а) відповідність облікової інформації якісним характеристикам (доречність, релевантність, надійність, порівнюваність, своєчасність, зворотній зв’язок, об’єктивність); б) різнобічність облікової інформації, що характеризує об’єкт інвестування з трьох позицій: з позиції інвестиційної привабливості; наявність інвестиційних ресурсів і витрат; визначення ефективності інвестиційних вкладень. в) орієнтованість облікової інформації на користувачів для прийняття рішень. На основі результатів порівняння П(С)БО 12 „Фінансові інвестиції” з міжнародними стандартами бухгалтерського обліку, що регулюють здійснення інвестиційної діяльності, зроблено наступні висновки: П(С)БО 12 об’єднає положення кількох відповідних МСБО; окремі положення щодо обліку інвестиційної діяльності включено до інших П(С)БО; у П(С)БО 12 відсутній розділ, присвячений класифіка-ції фінансових інвестицій, тоді як у МСБО 25 „Облік інвестицій” цьому питанню відведено сім пунктів. З метою гармонізації і стандартизації національної та міжнародної систем об-ліку інвестиційної діяльності підприємств, як додаток до П(С)БО 12 „Фінансові інвестиції” пропонується трьохрівнева класифікація фінансових інвестицій, розробле-на на основі комплексного аналізу П(С)БО 2 „Баланс”, П(С)БО 12 „Фінансові інвестиції”, бухгалтерських рахунків 14 „Довгострокові фінансові інвестиції” та 35 „По-точні фінансові інвестиції”.

261. Процедури аудиту звіту про рух грошових коштів

Оскільки Звіт про рух грошових коштів містить дані в розрізі видів діяльності, то керівництво підприємства має можливість оцінити правильність свого рішення щодо залучення грошових коштів для того чи іншого виду діяльності. Адже зайве, невиправдане викачування грошових коштів в інші види діяльності може стати згубним для основної діяльності підприємства. Існуючих та потенційних інвесторів інформація, що міститься у Звіті про рух грошових коштів, зацікавить тим, що дає змогу:

— оцінити спроможність «підопічного» підприємства залучати й використовувати грошові кошти та їх еквіваленти;

— вчасно відреагувати на заподіяну шкоду (якщо такий факт є) основній діяльності підприємства від необґрунтованих вкладень грошових коштів;

— отримати дані про те, куди витрачаються грошові кошти;

— оцінити підприємство з погляду перспективності його розвитку в майбутньому.

За своєю значущістю для інвесторів Звіт про рух грошових коштів є найважливішим джерелом інформації про підприємство.

Звіт про рух грошових коштів є своєрідним доповненням до Звіту про фінансові результати (форма № 2), оскільки уточнює та розкриває статті останнього з позиції руху грошових коштів протягом звітного періоду (року). Підприємство може бути дуже прибутковим і в той же час мати надзвичайний дефіцит грошових коштів. Деякі підприємства можуть бути лише середньоприбутковими і в той же час мати в розпорядженні великі суми грошових коштів. Звіт про рух грошових коштів має на меті показати подібні надлишки і дефіцит. Він складається для того, щоб розкрити порядок фінансування операцій підприємства, що звітує, і використання ним фінансових ресурсів. Інформація про рух грошових коштів підприємства корисна тим, що вона надає користувачам фінансової звітності базу для оцінки здатності підприємства залучати і використовувати грошові кошти та їх еквіваленти.

Як уже зазначалося, Звіт про рух грошових коштів розглядає вплив діяльності підприємства на грошові потоки в розрізі видів такої діяльності: операційної, інвестиційної, фінансової. Такий розподіл інформації про рух грошових коштів дає можливість оцінити фінансові вкладення, які дозволять у майбутньому нарощувати прибуток, а також простежити за грошовими надходженнями від кредиторів, які в майбутньому спричинять вибуття грошових коштів для погашення зобов’язань.

Звіт про рух грошових коштів поділяє грошові надходження і виплати на три основні категорії:

— рух коштів у результаті операційної діяльності;

— рух коштів у результаті інвестиційної діяльності;

— рух коштів у результаті фінансової діяльності.

262. Аналіз витрат праці у собівартості продукції

Витрати на зарплату складають значну частку витрат на виробництво.

Схему аналізу трудових витрат зображено на рис. 1.

Абсолютне відхилення — це різниця між фактичним і плановим фондом. Результати такого аналізу дають загальні дані про використання фонду заробітної плати. Якщо при цьому виявлено перевитрати по фонду зарплати (факт. з/п > планової з/п), то це буде резервом зниження витрат.

При аналізі також розрахуємо вплив факторів на зміну у фонді зарплати.

Після аналізу загального фонду зарплати аналізуємо прямі трудові витрати, тобто зарплату виробничих робітників і розраховуємо вплив на неї зміни обсягу і структури продукції, рівня витрат.

Фактична різниця між сумою заробітної плати за затвердженим планом і сумою заробітної плати, вирахуваної з планових норм витрат на фактичний випуск продукції. Ця різниця утворилась під впливом двох факторів:

— відхилення від плану обсягу виготовленої продукції;

— зміни структури продукції.

263. Аналіз рентабельності основної діяльності

Показники даної групи дають уявлення про те, наскільки ефективно підприємство здійснює свою діяльність, контролює витрати на виробництво і реалізацію продукції, і який чистий прибуток при цьому отримує. Нормативного значення для коефіцієнтів не рентабельності існує, але є загальне правило, чим вище значення коефіцієнту, тим краще. Збільшення коефіцієнту протягом звітного періоду свідчить про покращання результатів діяльності підприємства, зменшення – про погіршення. Порівняння з середньогалузевими показниками дозволяє визначити місце підприємства серед інших підприємств галузі.

Самі по собі всі показники мають не дуже велике значення, але вони можуть бути корисними, щоб порівняти:

• зміну їх у часі;

• фактичні результати з бюджетом (прогнозом);

• бізнес-одиниці між собою.

264. Документальне оформлення відпрацьованого часу та виробітку, їх облік

Для правильного визначення сум заробітної плати і розрахунку по ній необхідно вести облік використання робочого часу.

Облік фактичного часу перебування працівників на підприємстві називаються табельним обліком.

Табелі ведуться в розрізі цехів, відділів, дільниць та інших структурних підрозділів підприємства. Відповідальність за точність наведених даних покладається на табельників або інших відповідальних осіб.

В табелі вказується перелік всіх працюючих відповідно присвоєних табельних номерів по окремих відділах, цехах.

Застосовується два способи ведення табелів:

1). Суцільна реєстрація – при цьому записується всі виходи і невиходи на роботу;

2). Вибіркова реєстрація – при цьому відмічають тільки відхилення від нормального робочого режиму.

Табелі використовуються також для економічного аналізу (5-а сторінка ф.П-12), де наводяться дані про відпрацьовані людино-дні, щорічні відпустки, відпустки на навчання, хвороби, неявки з дозволу адміністрації, в тому числі і вихідних людино-днів та деякі інші показники використання робочого часу.

Завдання табельного обліку:

1). Забезпечення контролю заявками на роботу і закінчення роботи;

2). Одержання даних про фактично-відпрацьований працівниками час і передача даних у бухгалтерію для розрахунків з ними;

3). Виявлення причин запізнень або неявки на роботу;

4). Складання звітності про наявність працівників, їх рух і стан трудової дисципліни.

Порядок ведення встановлений основними положеннями обліку праці, якщо на підприємстві застосовується авансування працівників, то табель складається двічі.

Найчастіше використовується форма П-13, яка призначена лише для обліку використання робочого часу, а розрахунок зарплати по кожному працівнику проводиться окремо.

Облік відпрацьованого часу має важливе значення для визначення продуктивності праці, яка встановлюється шляхом ділення обсягу продукції за місяць на число відпрацьованих днів і годин. Такий показник точніше характеризує продуктивність, ніж показник виробітку продукції на одного працюючого. Доцільно також при калькулюванні собівартості продукції визначити кількість витраченого сукупного робочого часу на виробництво однієї одиниці продукції та аналізувати динаміку цього показника. Він краще характеризує процеси виробництва, ніж вартісні показники, на які великій вплив справляє інформація.

265. Документальне оформлення затрат праці при відрядній оплаті

Відрядною називається оплата за якість і кількість виробленої продукції за встановленими розцінками. Відрядна оплата праці має свої системи: пряму, відрядно-преміальну, відрядно-прогресивну, непряму й акордну.

При прямій системі заробіток кожного працівника пропорційний його виробленню і визначається як добуток встановленої відрядної розцінки на кількість виготовлених одиниць продукції.

При відрядно-преміальній системі працівникові, крім заробітку по прямих відрядних розцінках, виплачується премія за встановленою шкалою за ті чи інші якісні або кількісні показники.

При відрядно-прогресивній системі оплата праці в межах встановленої вихідної норми здійснюється за прямими відрядними розцінками, а понад дану норму — за підвищеними.

Акордна плата є системою відрядної заробітної плати, при якій величина зарплати встановлюється за весь обсяг роботи. Ця система поєднується з преміюванням за скорочення термінів виконання акордних завдань.

Підставою для нарахування заробітної плати робітникам у разі відрядної оплати служать різні документи: наряди, маршрутні листи, рапорти (відомості) виробітку та деякі інші.

Наряди використовуються в індивідуальних і дрібносерійних виробництвах, будівництві, на ремонтному та інших виробництвах із нестабільним характером праці. Бувають вони індивідуальні і бригадні, разові і нагромаджуючі.

Маршрутні листи використовуються для оформлення затрат праці на поточних виробництвах.

Рапорти або відомості виробітку використовуються в масових виробництвах з одноманітним характером праці.

266. Особливості аудиту підприємств малого бізнесу

У зв'язку з тим, що бухгалтерський облік відіграє важливу роль у прийнятті управлінських рішень, необхідно врахувати вимоги, які ставлять до нього різні користувачі облікової інформації. Для обґрунтування засад організації бухгалтерського обліку на малих підприємствах був зроблений аналіз зовнішніх та внутрішніх користувачів облікової інформації, в результаті якого були виявлені відмінності в їх потребах. На малих підприємствах акцент переноситься на внутрішнє використання облікової інформації. Відповідно, саме на них повинна бути зорієнтована система бухгалтерського обліку цих підприємств.

Вивчення фактичних даних про методи обліку, які застосовуються на підприємствах сфери малого бізнесу показує, що вимоги П(С)БО є адекватними для малих підприємств, оскільки вони надають керівництву підприємств право вибору, дотримуючись принципів економічності та релевантності під час формування облікової політики.

Аналіз різних методик обліку витрат для суб'єктів малого підприємництва показує, що при застосуванні другого варіанту всі прямі операційні витрати, які формують собівартість продукції (робіт, послуг) з відображенням по рахунку 23 в кінці кожного місяця навіть за наявності незавершеного виробництва списуються. Це створює умови для завищення собівартості реалізованої продукції та заниження оцінки незавершеного виробництва.

Ми вважаємо, що при обліку витрат повинен дотримуватись принцип нарахування та відповідності доходів і витрат. Тому вартість нереалізованої продукції слід відображати на рахунку 26 “Готова продукція”.

267. Аналіз матеріальних затрат в собівартості продукції

При аналізі матер. затрат (МЗ) необх-но враховувати, до якої галузі належить досліджуване п-во. Це зумовлює вміст матеріалів і сировини у св п-ції, т. б. матеріаломісткість п-ції. Далі слід встановити, які технолог-ні процеси викор-ся і наскільки вони досконалі і сучасні, т.б. безвідходні. Слід звернути особливу увагу на затрати палива та електроенергії у звязку з їх дефіцитністю. Аналіз М.З. полягає в порівнянні фактичного обсягу їх з плановим чи базовим і в обчисленні дії окремих факторів на виявлені відхилення. Специфіка цих факторів і конкретна методика їх дослідження залежать від особливостей техно-логії, а також від викор-вуваних видів сировини, матеріалів і енергоносіїв. Необх-но виявляти вплив таких факторів:

1)зміни питомих затрат сировини та матеріалів на 1 п-ції-фактор "норм"

2)зміни св заготовлення 1 сировини та матеріалів -фактор "цін"

Останній фактор склад-ся з 3-х підфакторів: 1) зміникупівельних цін з урахув-ням усіх доплат, приплат, знижок, 2) транспортних затрат, до яких належать вантажно-розвантажувальні, 3)заготівельних затрат.

Зміна питомих затрат сировини і матеріалів може відбуватись під впливом причин: а)повязаних виконанням плану техн роз-ку в заходах спрямованих на зниження норм витрачання, б) зумовлених різними іншими відхиленням від поточних норм витрачання.

268. Поняття пасиву балансу, характеристика його розділів і основних статей

Пасив балансу — це система показників, які відображають джерела утворення й цільове призначення засобів господарства, також згрупованих в якісно однорідні групи. З погляду політичної економії пасив є сумою вартостей, отриманих із різних джерел, а актив — це конкретні форми існування цих вартостей.

У першому розділі Пасиву міститься інформація про власний капітал підприємства: статутний капітал, додатковий капітал, нерозподілений прибуток тощо.

У другому розділі Пасиву відображається вартість сформованих резервів на забезпечення наступних витрат і платежів, а саме: на виплату відпусток, додаткових пенсій, гарантійних зобов’язань тощо, а також отримані цільові фінансування та інші фінансові надходження.

У третьому розділі Пасиву наводяться дані про довгострокові зобов’язання — зобов’язання, які не будуть погашені протягом операційного циклу підприємства або протягом дванадцяти місяців з дати балансу. До них належать: довгострокові кредити банків, отримані позикові кошти, заборгованість за виданими довгостроковими векселями та випущеними облігаціями тощо.

У четвертому розділі Пасиву відображається інформація про зобов'язання, які будуть погашені у звичайному ході операційного циклу підприємства або протягом 12 місяців з дати балансу. До поточних зобов'язань належать короткострокові кредити банків і позики, короткострокові векселі видані, кредиторська заборгованість з постачальниками та за іншими розрахунками тощо.

У п'ятому розділі Пасиву відображаються доходи майбутніх періодів — доходи, які отримані протягом поточного або попередніх звітних та будуть визнані в майбутніх звітних періодах.

Отже, статті балансу згруповано так, щоб, порівнюючи підсумки розділів активу і пасиву та окремих їх показників, можна було робити загальні висновки про фінансово-господарську діяльність підприємства.

269. Аналіз фондовіддачі

При аналізі фондовіддачі фактичний показник фондовіддачі порівнюють з розрахунковим, з даними попередніх періодів, проектними показниками, фондовіддачею інших підприємств даної галузі. На рівень фондовіддачі впливають різні чинники, пов'язані як зі зміною обсягу продукції, так і з ефективністю використання основних виробничих фондів, особливо їх активної частини.

Всі чинники можна поділити на дві групи:

— ті, що не залежать від ступеня використання основних фондів;

— ті, що залежать від ступеня використання основних фондів.

До першої групи чинників належать: розвиток кооперованих зв'язків і зміна матеріаломісткості та трудомісткості продукції; зміна цін на сировину, матеріали, готову продукцію та ін. Зростання кооперованих поставок, матеріаломісткості веде до зростання фондовіддачі.

До другої групи чинників належать: зміна питомої ваги машин і устаткування в складі основних фондів, підвищення змінності роботи устаткування; зменшення внутрішньозмінних простоїв; зміна рівня внутрішньозаводської спеціалізації та ін.

Аналіз фондовіддачі проводять у двох напрямках. Перший з них є визначення впливу фондовіддачі на обсяг виробництва.

Проаналізуємо вплив на рівень фондовіддачі таких чинників, як: продуктивність устаткування; коефіцієнт змінності вартості одиниці устаткування; питома вага машин і устаткування у загальній вартості фондів.

Щоб розрахувати вплив даних чинників, формулу фондовіддачі подають у такому вигляді:

де П — обсяг виробництва товарної продукції, грн. Пбм — обсяг продукції без урахування матеріальних витрат, грн.; Омс — кількість машино-змін роботи устаткування, од.; Ооб — кількість встановленого устаткування, од.; Фоб — вартість машин і устаткування, грн.; Ф — середньорічна вартість основних виробничих фондів, грн.

Слід зауважити, що фондовіддача, коефіцієнт матеріальних затрат, продуктивність устаткування, коефіцієнт змінності роботи устаткування, питома вага машин і устаткування у загальній вартості фондів перебувають у прямій залежності, а залежність фондовіддачі від вартості одиниці устаткування є оберненою, тому формула фондовіддачі має вигляд:

де Км — коефіцієнт матеріальних затрат (співвідношення вартості продукції до її вартості без матеріальних затрат); Прус — продуктивність устаткування, грн./од.; Кзм -коефіцієнт змінності роботи устаткування; Сус — вартість одиниці устаткування, грн.; Уд -питома вага машин і устаткування у загальній вартості фондів.

270. Необхідна умова балансу і чим вона викликана

Для аналізу ліквідності балансу статті вихідного балансу розподіляють і порівнюють за групами.

1. Найліквідніші активи (кошти і поточні фінансові інвестиції) мають дорівнювати кредиторській заборгованості (тобто найтерміновішим зобов'язанням) або перевищувати її; терміни — приблизно до 3 місяців.

2. Швидкореалізовувані активи (дебіторська заборгованість та інші оборотні активи) мають дорівнювати або перевищувати короткострокові пасиви; терміни — 3-6 місяців.

3. Повільно реалізовувані активи (запаси) мають дорівнювати або перевищувати довгострокові зобов'язання (кредити та інші зобов'язання).

4. Важкореалізовувані активи (нематеріальні активи, незавершене будівництво, основні засоби, довгострокові фінансові інвестиції та інші необоротні активи) мають дорівнювати джерелам власних коштів або перевищувати їх (вони взагалі вважаються безстроковими, бо не мають терміну погашення).

У разі виконання зазначених умов баланс вважається абсолютно ліквідним. Якщо одна або кілька умов порушуються, ліквідність відрізняється від абсолютної. При цьому брак коштів за однією групою активів компенсується їх надлишком в іншій групі лише за вартістю, оскільки в реальній платіжній ситуації менш ліквідні активи не можуть замінити більш ліквідні.

271. Програма аудиту розрахунків з підзвітними особами

Для цього визначити необхідні джерела інформації для проведення аудиторської перевірки із зазначенням точного переліку первинних документів та регістрів аналітичного та синтетичного обліку, метод перевірки, скласти перелік основних завдань та визначити напрямки аудиту.

В умовах формування ринкової інфраструктури великого значення набуває аудит дотримання законодавчих норм щодо здійснення розрахункових операцій, зокрема розрахунків із підзвітними особами.

Аудит розрахунків із підзвітними особами здійснюють суцільним порядком. Ревізор керується Постановою КМУ "Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон" від 23.04.99 № 663 та Постановою КМУ від 06.09.2000 № 1398 про внесення змін до вищевказаної Постанови КМУ.

Основними завданнями аудиту розрахунків із підзвітними особами є:

· перевірка дотримання правил видання авансів;

· контроль за своєчасністю здавання авансових звітів;

· перевірка правильності використання підзвітних сум і оформлення документів, доданих до авансових звітів, а також своєчасності повернення невитрачених сум.

· виявлення незаконних і недоцільних з господарського погляду витрат.

Джерелами аудиту є: накази і розпорядження по підприємству, авансові звіти з прикладеними до них виправдувальними документами про використання підзвітних сум, звіти касира з прикладеними прибутковими і видатковими касовими документами, Головна книга, баланс підприємства, дані аналітичного і синтетичного обліку з рахунка 372 "Розрахунки з підзвітними особами". Сальдо цього рахунка може бути як дебетовим, так і кредитовим. Такі показники відображаються розгорнено: дебетове сальдо — у складі оборотних активів, кредитове сальдо — у складі зобов'язань балансу підприємства. Аудитор перевіряє, чи підзвітна особа протягом трьох днів після повернення з відрядження або після виконання доручення подала авансовий звіт про використання підзвітних сум; чи до авансового звіту додані: посвідчення на відрядження, оформлене в установленому порядку (з відмітками про вибуття і прибуття), залізничний та інші квитки, копії товарних чеків, приймальні акти або розписки осіб, що прийняли від підзвітної особи придбані цінності тощо.

Авансовий звіт бухгалтерія перевіряє як з погляду правильності його оформлення й арифметичних підрахунків, так і за суттю, тобто правильність і законність витрати кожної суми, зазначеної у звіті. Про перевірку робиться запис на бланку авансового звіту, після чого останній затверджує керівник підприємства. Залишок невикористаних сум підзвітна особа повертає до каси підприємства.

На дебеті рахунка 372 "Розрахунки з підзвітними особами" групують суми, що видаються у підзвіт, і відображають заборгованість осіб:

· д-т рахунка 372 "Розрахунки з підзвітними особами";

· к-т рахунка 30 "Каса".

На кредиті рахунка 372 обліковують суми виконаних витрат (на основі авансових звітів і прикладених до них виправдувальний документів). Наприклад, використані гроші на відрядження на семінар загальногосподарського характеру буде записано у:

· д-т рахунка 92 "Адміністративні витрати";

· к-т рахунка 372 "Розрахунки з підзвітними особами".

Аудитору слід встановити, чи визначено коло осіб, що мають право одержувати підзвітні суми. Далі аудитор вимагає здавання у бухгалтерію авансових звітів. До осіб, які не звітували за одержані гроші у підзвіт, застосовують заходи щодо погашення заборгованості з нарахованої заробітної плати або через суд чи прокуратуру. Крім того, аудитор з'ясовує, чи не було випадків видачі авансів за наявності заборгованості за попередньо одержані суми або видачі грошей особам, які не числяться у штаті. Також слід перевірити, чи не видавався аванс у розмірі, що значно перевищує потребу.

272. За даними балансу визначити коефіцієнт фінансової залежності

Коефіцієнт фінансової залежності:

[валюта балансу] : [власний капітал (підсумок розділу 1 пасиву)]. Цей коефіцієнт є оберненим до коефіцієнта концентрації власного капіталу. Зростання цього показника в динаміці означає збільшення частки позичених коштів у фінансуванні підприємства. Якщо його значення наближається до одиниці (або 100 %), то це означає, що власники повністю фінансують своє підприємство, якщо перевищує одиницю — навпаки.

Наприклад, якщо значення цього коефіцієнта 1,25, то це означає, що в кожній 1,25 гри, вкладеній в активи підприємства, 25 коп. десь позичено.

Список використаної літератури

1. Бутинець Ф. Бухгалтерський облік: Облікова політика і план рахунків, стандарти і кореспонденція рахунків, звітність: Навчальний посыбник/ Ф.Ф. Бутинець, Н.М. Малюга,; М-во освіти і науки України; Житомир. інж.-технол. ін-т. — 3-тє вид., перероб. і доп.. — Житомир: ПП "Рута", 2001. — 510 с.

2. Загородній А. Бухгалтерський облік: Основи теорії та практики: Навч. посіб./ Анатолій Загородній, Ганна Партин,. — 2-е вид., перероб. і доп.. — К.: Знання, 2003. — 327 с.

3. Косміна Р. Бухгалтерський облік: Навч. посіб./ Римма Косміна,. — К.: Вища шк., 2003. – 173 с.

4. Кундря-Висоцька О. Бухгалтерський облік: Навчальний посібник/ Оксана Кундря-Висоцька,; М-во освіти і науки України, НБУ, ЛБУ. — К.: Алерта, 2004. — 303 с.

5. Лишиленко О. Бухгалтерський облік: Навчальний посібник/ О.В. Лишиленко,. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 631 с.

6. Стельмащук А. М. Бухгалтерський облік: Навчальний посібник для студ. вищих навч. закладів/ А. М. Стельмащук, П. С. Смоленюк; Мін-во освіти і науки України, Хмельницький економічний ун-т. — К.: Центр навчальної літератури, 2007. — 527 с.

7. Чебанова Н. Бухгалтерський облік: Посібник/ Наталія Чебанова, Юрій Василенко. — К.: Академія, 2002. — 671 с.