Вступ.

1. Поняття та основні причини боргової кризи.

2. Вплив боргової кризи на бюджетну політику України.

3. Державна боргова криза та перспективи її врегулювання у контексті світового досвіду.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Боргова криза, до якої потрапила Україна, стала наслідком відсутності законодавчо-визначеної стратегії управління державним боргом, граничних (критичних) показників його розмірів, а також неефективних заходів Кабінету Міністрів і Міністерства фінансів до підприємств-позичальників по виконанню ними фінансових зобов'язань за іноземними кредитами перед державою.

Зовнішні позики дозволяють країні інвестувати і споживати понад те, що виробляє її економіка. За умов ефективного використання позикових ресурсів для фінансування нагромадження капіталу можливе прискорення економічного прогресу у державі, яка є позичальником.

Можливість залучення зовнішніх ресурсів означає, що підприємства та уряди країн з дефіцитом капіталу можуть запозичувати кошти в країнах з надлишком капіталу, де ринкова відсоткова ставка нижча. Створення світового ринку капіталу фактично підвищує відсоток, який одержує кредитор в капіталонадлишкових країнах, знижує відсоток, що сплачується позичальниками в капіталодефіцитних країнах. Міжнародний кредит, таким чином, підвищує економічний добробут, як в країнах-позичальниках, так і в країнах-кредиторах та дозволяє активізувати капіталотворення та підвищити межу оптимального запозичення в капіталодефіцитних країнах.

Між тим, в ході позичання утворюється борг, існування якого створює для держави реальні та потенційні проблеми. Невміле управління державним боргом України в 90-их роках ХХ століття призвело до необхідності його реструктуризації.

1. Поняття та основні причини боргової кризи

Зовнішнє запозичення виникає при перевищенні імпорту товарів та послуг над експортом. Дефіцит рахунку поточних операцій, обумовлений несприятливим торговельним балансом, фінансується за рахунок чистого притоку капіталу. Чистий притік капіталу виникає внаслідок міжнародних позик (від іноземних урядів та комерційних банків, від міжнародних валютно-фінансових організацій), продажу довгострокових фінансових активів іноземним інвесторам, прямих іноземних інвестицій у дану країну, нарешті, використання валютних резервів держави.

Прямі іноземні інвестиції передбачають ввезення до країни капіталу (в грошовій або товарній формі) і є фінансовим потоком, який не створює боргових зобов'язань. Відповідно, коли держава витрачає частину власних резервів іноземної валюти, це супроводжується скороченням обсягу чистих іноземних активів, але не створює боргових зобов'язань.

Зовнішній борг складається із зобов'язань перед нерезидентами, які виникають внаслідок міжнародних позик або продажу фінансових активів за кордон. Притік зовнішніх приватних та державних фінансових ресурсів, який створює боргові зобов'язання перед нерезидентами, призводить до зростання зовнішнього боргу країни. Зовнішні позики дозволяють країні інвестувати і споживати більше, ніж виробляє її економіка. Можливість позичати зовнішні ресурси означає, що економічні агенти (фірми, уряди) країн, де існує дефіцит капіталу, можуть залучати заощадження тих країн, де є надлишок капіталу і ринкова процентна ставка нижча.

Коли країна залучає зовнішні позики, вона повинна сплачувати проценти по боргу. Зростання боргу супроводжується зростанням процентних платежів, які необхідні для обслуговування боргу. Тому зовнішні позики мають покривати не лише різницю між внутрішніми заощадженнями й інвестиціями та державними доходами і видатками, але й проценти по боргу.

Обсяг залучення зовнішніх позик визначається, по-перше, тим, скільки іноземного капіталу країна може ефективно поглинути, так щоб прибуток від інвестицій перевищував вартість залучення капіталу; по-друге, тим, який обсяг боргу вона може обслуговувати без ризику виникнення проблем із зовнішніми платежами.

Темпи зростання боргу залежать від:

• частки зовнішніх запозичень у загальному обсязі наявного боргу (не можна виразити співвідношенням між дефіцитом балансу по товарах та послугах і накопиченим боргом);

• процентної ставки (підвищення ставки процента потребує збільшення зовнішніх позик).

Ефективне використання запозичених ресурсів для фінансування інвестицій дає змогу прискорити економічне зростання в країні. Нераціональність і збитковість використання зовнішніх ресурсів створює такі боргові зобов'язання країни, які в майбутньому суттєво обмежують можливості держави з проведення економічної політики. Тому виникає потреба в управлінні зовнішнім боргом.

Довгострокова мета управління зовнішнім боргом полягає в утриманні зростання зовнішніх зобов'язань країни у межах її спроможності обслуговувати борг. Реалізація цієї мети потребує ефективного використання позичених ресурсів. Короткострокова мета управління зовнішнім боргом – регулювання обсягів зовнішніх запозичень таким чином, щоб сукупний попит відповідав станові внутрішніх та зовнішніх розрахунків країни. Реалізація цієї мети дозволяє забезпечити відповідність зовнішніх запозичень загальним цілям макроекономічної політики. [5 c.8-11]

Управління зовнішньою заборгованістю ділиться на три стадії: залучення фінансування, його розміщення (використання) та погашення боргу. Відповідно, система управління зовнішньою заборгованістю країни означає управління всіма стадіями і охоплює:

• аналіз кредитоспроможності – можливості країни позичати кошти;

• оцінку платоспроможності – здатності обслуговувати борг;

• контроль рівня зовнішньої заборгованості;

• контроль за складом зовнішнього боргу.

З цією метою використовуються показники заборгованості – індекси заборгованості, які вимірюють різні складові зовнішнього боргу. До стандартних показників заборгованості належать:

• відношення розміру боргу (сплаченого або несплаченого) до експорту та до ВВП;

• відношення загальної суми платежів з обслуговування боргу до експорту та державних доходів;

• коефіцієнт обслуговування боргу (співвідношення між сумою виплат по обслуговуванню боргу і величиною експорту товарів та послуг).

Ефективність управління зовнішнім боргом значною мірою визначається іншими видами економічної політики. Прибуток на інвестований капітал, а отже, й розмір зовнішніх позик безпосередньо залежать від торговельної політики, політики валютних курсів, цінової політики, а також від грошово-кредитної та бюджетно-податкової політики. В свою чергу, рівень зовнішньої заборгованості та умови надання зовнішнього боргу значною мірою визначають характер економічної політики в країні.

Боргова криза – це криза зовнішньої заборгованості, яка проявляється в неспроможності країни-боржника обслуговувати зовнішню заборгованість у повному обсязі, зокрема здійснювати виплати з обслуговування накопиченої суми боргу відповідно до початкових угод. Неплатоспроможність країн-боржників спричиняє падіння платоспроможності фінансових інститутів країн-кредиторів. Вихід з боргової кризи передбачає стабілізацію розмірів та зміну структури заборгованості, відстрочку сплати боргу або перегляд інших умов його повернення. [3 c.23-27]

Традиційним методом зменшення боргу є його реструктуризація. При реструктуризації боргу умови його обслуговування (процент, сума, строки сплати) переглядаються.

Найпоширенішою є реструктуризація офіційного боргу, яка відбувається в рамках “Паризького клубу”. Найбіднішим країнам-боржникам з метою полегшення боргового тягаря пропонується вибір одного з варіантів допомоги з боку урядів-кредиторів, які є членами “Паризького клубу”. Офіційні кредитори надають такі види допомоги: часткове анулювання боргу; подальше продовження термінів дії боргових зобов'язань; зниження відсотків на обслуговування боргу.

Сьогодні загальноприйнятним методом скорочення зовнішнього боргу є конверсія боргу (борговий своп), яка може набирати таких форм:

• Викуп боргу – надання країні-боржникові можливості викупити власні боргові зобов'язання на вторинному ринку боргів. Викуп боргів здійснюється за грошові кошти зі знижкою з їх номінальної ціни.

• Капіталізація боргу, тобто обмін зовнішнього боргу на власність (акціонерний капітал) зі знижкою. Капіталізація боргу передбачає надання іноземним банкам можливості обмінювати боргові зобов'язання даної країни на акції її промислових, торговельних та інших корпорацій. Іноземні небанківські організації отримують можливість купувати ці боргові зобов'язання на вторинному ринку цінних паперів зі знижкою для фінансування прямих інвестицій чи купівлі вітчизняних фінансових активів.

• Конверсія “борг-борг”, тобто заміна існуючих боргових зобов'язань новими борговими зобов'язаннями. У даному випадку змінюються умови боргових зобов'язань: відсоток доходу за новими цінними паперами може бути нижчим, ніж за старими, при збереженні номінальної вартості облігацій; номінальна вартість нових зобов'язань може бути встановлена з дисконтом до номіналу старих боргових зобов'язань; може змінитися валюта боргу і т.ін.

Капіталізація боргу і заміна існуючих боргових зобов'язань новими є інструментами оптимізації структури зовнішньої заборгованості держави. Викуп боргу країною-боржником означає остаточне погашення її зобов'язань перед кредиторами. Втім, зазначені методи зменшення боргового тягаря мають певні недоліки, що пов'язані, насамперед, зі скороченням валютних резервів країни-боржника та з інфляційним тиском конверсійних операцій. [8 c.153-155]

2. Вплив боргової кризи на бюджетну політику України

Ризиковані зовнішні позики Українського уряду спричинили значні навантаження на Державний бюджет. За деякими ознаками, нинішня ситуація в Україні подібна до тієї, що склалася в країнах, зокрема, Латинської Америки, в яких нещодавно відбулися боргові кризи. Це такі ознаки:

— неспроможність в умовах різкого зростання процентів за зовнішніми боргами продовжувати позичання за кордоном для виконання зовнішніх боргових зобов'язань;

— зростання витрат на обслуговування боргу як частки внутрішніх податків в умовах зниження надходжень від експорту.

У номінальному відношенні боргу до валового внутрішнього продукту-ВВП — (в Україні — менше від 40%) має бути відображена ціна його обслуговування. Ця ціна останнім часом різко підвищилася.

Зараз перед українським керівництвом стоїть дилема: або повністю покрити дефіцит бюджету шляхом обмеження видатків, або задіяти внутрішні засоби його фінансування. Останній варіант, тобто монетизація дефіциту, передбачає емісію грошей, яка, в свою чергу, живитиме інфляцію та підриватиме грошово-кредитну стабільність. Крім того, продовження хибної політики, наприклад підтримання бюджетними коштами підприємств, які не підвищують, а знижують вартість, найімовірніше посилить негативні ефекти монетизації дефіциту бюджету для економіки.

Ми вважаємо монетарне фінансування дефіциту бюджету 2007 р. неприйнятним варіантом для України в майбутньому. Крім неминучої фінансової дестабілізації, це буде потужним популістським (а відтак контрпродуктивним) сигналом для ринків, адже емісія грошей знову спонукатиме підприємства до пошуку ренти. Таке рішення фактично стане виправданням патерналістської політики, яка проводилася раніше.

Фіскальна політика вважається стабільною, якщо вона не призводить до загрозливого зростання відношення державного боргу до ВВП. Необмежене підвищення цього коефіцієнта означає, що на певному етапі країна буде змушена спрямовувати всі свої доходи на обслуговування державного боргу, що не під силу вітчизняній економіці. Разом з тим стабільна фіскальна політика передбачає вибір комплексу фіскальних параметрів, які дадуть змогу стабілізувати плановий рівень державного боргу як частини національного доходу. Якщо фіскальна політика є нестабільною, то в майбутньому слід чекати одного з трьох наслідків чи їх комбінації. Або доведеться змінювати фіскальну політику, або якусь іншу політику, наприклад, грошово-кредитну, або ж шукати можливості досягнення стабільності фіскальної політики в зміні зовнішніх факторів [1,с. 17-18].

Фактичний рівень збирання податків в Україні слід вважати задовільним. Інші країни, схожі за структурою та рівнем розвитку, в середньому збирають менше податків, ніж Україна. Тому, на нашу думку, нові спроби збільшити податкові надходження приречені на провал.

Для покращання планування та виконання бюджету в Україні Верховна Рада України має затвердити фундаментальні засади, згідно з якими:

— фактичний рівень збирання податків, досягнутий у попередні роки, слугує основою для реалістичної оцінки планованих надходжень поточного року;

— затверджені надходження є остаточним лімітом для всіх планових видатків.[4 c.73-75]

Поряд із цим Верховна Рада має використати свої повноваження для розподілу цього загального ліміту між ключовими відомствами-розпорядниками коштів, узгодити пріоритети їхньої діяльності та вимагати детальних планів щодо її здійснення в межах виділених їм лімітів. Із загального ліміту вилучається резервний фонд для фінансування непередбачуваних витрат, наприклад у зв'язку зі стихійними лихами. Верховна Рада України має забезпечити достатні можливості для проведення регулярного моніторингу та оцінки виконання відомствами завдань, закріплених за ними у бюджеті, та витрачання виділених їм коштів. Керівників відомств, які допустили заборгованість, слід притягати до адміністративної відповідальності.

Хоча й важко було очікувати жорсткішої політики видатків у 1999 р. для зменшення дефіциту в умовах дуже обмеженого зовнішнього та внутрішнього фінансування, ми не бачимо жодного іншого виходу для України у наступні місяці. Щоб уникнути нестабільності, Україна має вжити такі заходи:

— зменшити некритичні видатки та втримати нульовий дефіцит або навіть досягти бюджетного надлишку. У 2000 р. виконання бюджету в жодному разі не повинно супроводжуватись подальшим зростанням заборгованості. Як до надзвичайного заходу може виявитись необхідним вдатися до секвестра видатків протягом року. Однак уряд повинен за будь-яку ціну утриматись від щоденного коригування витрат. Деякі останні рішення (заборона витрат бюджетних коштів на придбання автомобілів і мобільних телефонів, вдосконалення процедури газових аукціонів) засвідчили, що розуміння нагальної потреби в жорсткому виконанні бюджету існує;

— приділити найбільшу увагу достовірності бюджетного планування, особливо щодо очікуваних надходжень, та провадити реалістичну політику витрат з урахуванням необхідності внесення змін у законодавство, пов'язане з бюджетом;

це передбачає, що бюджетне планування на 2008 р. і, відповідно, на наступні роки, має розпочатися ще до затвердження Верховною Радою бюджетної резолюції;

— розробити й запровадити торговельну політику, яка б стимулювала подальше скорочення некритичного імпорту, особливо предметів розкоші, і, таким чином, сприяти зменшенню дефіциту торговельного балансу. На це також мають спрямовуватись заходи щодо збільшення надходжень від експорту для принаймні часткового покриття передбачуваного дефіциту зовнішнього фінансування;

— вжити заходи в рамках структурної політики стосовно подальшого усунення податкових пільг і наполегливо посилювати прозорість ринку.

Зазначені заходи, вжиті рішуче та послідовно, допоможуть країні вирішити небезпечні фінансові проблеми. На жаль, зараз є дуже мало ознак такої позиції українського керівництва. Проте лише негайний перегляд бюджетної політики у поєднанні з належним управлінням державним боргом може сприяти стабілізації фінансового становища країни, відновленню довіри міжнародної спільноти до українських реформ.

Вимога жорсткого виконання державного бюджету посилюється вкрай напруженим обслуговуванням зовнішнього боргу. Причина цього криється не в номінальній сумі платежів, термін сплати яких настав у 2007 р., а у тому, що Україна підірвала довіру до себе як одержувача кредитів на міжнародних ринках капіталу і в перспективі їй складно розраховувати на приватні позики для фінансування боргових зобов'язань.[1 c.352-354]

Проблема державного боргу не є результатом несприятливих змін в економічному оточенні України (російська чи азіатська фінансові кризи), а швидше свідчить про відсутність будь-якої послідовної політики реформ, що викликала б довіру міжнародного співтовариства.

У бюджеті на 2007 р. були зроблені такі припущення щодо основних макроекономічних показників:

— номінальний ВВП становитиме 124 млрд грн.;

— ВВП зменшиться на 1 %;

— середній річний рівень інфляції досягне 22,8%;

— середній валютний курс становитиме 5 грн. за 1 дол. США.

Сума зовнішніх позик, необхідна для фінансування дефіциту, є невеликою. Проте Україні необхідно також знайти кошти для погашення близько 2 млрд дол. США зовнішнього боргу, термін сплати якого припадав на 2006 р. У 2007 р. ситуація не покращується. Схоже на те, що одержати нові зовнішні позики з приватних джерел не вдасться. Залишаються лише міжнародні фінансові організації, співпраця з якими залежить від темпів запровадження Україною серйозних реформ.

Заслуговує на увагу скорочення дефіциту бюджету з 6,7% ВВП у 2005 р. до 2 у 2006 р. і до 1% у 2007 р. Зважаючи на борговий тиск в Україні та її неспроможність своєчасно здійснювати виплати з державного боргу, навіть дефіцит бюджету у розмірі 1 % ВВП є надто високим. Крім того, дані про бюджетний дефіцит не дають цілісної картини. Скорочення дефіциту у 2006 р. було досягнуто за рахунок значного зростання бюджетної заборгованості. Очікувалося, що у 2007 р. заборгованість із виплати заробітної платні та пенсій дещо скоротиться, переважно з огляду на президентські вибори, що відбулися восени. Проте не виключалося, що таке скорочення відбудеться за рахунок збільшення бюджетної заборгованості з інших урядових виплат. Власне, так і сталося.

Незважаючи на окремі зазначені недоліки, в бюджеті на 2007 р. були позитивні моменти. Було зроблено спробу утримати бюджетний дефіцит на низькому рівні. Сума зобов'язання з податку на додану вартість для більшості операцій обчислювалася методом нарахувань. Було скасовано збір до Чорнобильського фонду, тим самим зменшено нарахування на фонд заробітної плати із 48 до 38%, оподаткування за нульовою ставкою ПДВ операцій з продажу вугілля та імпортованого газу. Передбачалося, що надходження від акцизного збору зростуть з 1,2% ВВП у 2006 р. до 2,3% ВВП у 2007 р. переважно за рахунок підвищення ставки збору на бензин. Кабінетом Міністрів нещодавно було запроваджено податок на придбання ювелірних виробів за ставкою 3%, додатковий податок у розмірі 100 грн. на придбання автомобілів, а також податок на придбання іноземної валюти за ставкою 1%. За прогнозами, податки на придбання ювелірних виробів, автомобілів і валюти використовуватимуться на покриття дефіциту бюджету Пенсійного фонду. Подібні заходи, спрямовані на сплату податків на споживання, є прогресивними. Проте, незважаючи на законодавчо оформлені звільнення від оподаткування (оподаткування за нульовою ставкою) товарів "критичного" імпорту та енергоносіїв (вугілля, електроенергії, імпортованого газу) лише до закінчення 2006 p., чинність ПДВ було продовжено ще на один рік. [9 c.84-87]

Існувало кілька варіантів розв'язання проблеми державного фінансування, однак усі вони були пов'язані з труднощами:

1. Збільшення позик могло спричинити підвищення вартості кредитів; утворення "боргової піраміди" (цей варіант був можливим лише за наявності позикодавців, готових надати позики).

2. Емісія НБУ могла призвести до інфляції, сприяти збалансуванню бюджету в номінальному вимірі і разом з тим спричинити зниження реальної заробітної плати, пенсій та інших соціальних виплат, а також порушити економічну стабільність.

3. Зменшення фактичних бюджетних видатків могло зумовити збільшення заборгованості.

4. Дефолт або реструктуризація державного боргу мали б вкрай негативні наслідки для міжнародного фінансового статусу України, могли призвести до подальшого зменшення зовнішніх інвестицій та обсягів торгівлі.

5. Скорочення бюджету, тобто зменшення платіжних зобов'язань, для того щоб не накопичувати нової заборгованості.

6. Швидка широкомасштабна приватизація, яка могла б сприяти збільшенню доходу і, можливо, зовнішніх інвестицій та розширенню торгівлі.

Як внутрішні, так і зовнішні інвестори втратили інтерес до України і забрали свої кошти, уряд відмовився від своїх зобов'язань, наполягаючи на реструктуризації виплат. Внаслідок цього надходження й виплати на ринку ОВДП виявилися набагато меншими, ніж планувалося (фактично одержано близько 8,3 млрд грн. замість очікуваних 10 млрд грн.). Така реструктуризація дорого коштуватиме Україні, оскільки цей реструктуризований борг доведеться сплачувати протягом наступних кількох років, коли його тиск виявиться щонайменше таким самим, як і в 2006 р. Згідно з реструктуризацією 2006 р. близько 850 млн грн., які потрібно було сплатити внутрішнім інвесторам, виплачуватимуться тепер протягом 3-6 років.

Виплати зовнішнього боргу відрізнялися від тих, які передбачалися в січні 1998 р. По-перше, вони збільшувалися за рахунок додаткових короткострокових боргів, накопичених протягом 2005 р. По-друге, всі виплати, здійснені після серпня, виявилися у гривнях набагато більшими, ніж передбачалося внаслідок девальвації. По-третє, їх було зменшено на суми, пролонговані під час переговорів восени 2005 р.

Без радикальної реформи Україна щороку стикатиметься з фінансовим розривом між надходженнями до бюджету і видатками. У 2006 р. цей розрив був так само істотним. Він стане набагато більшим у 2008-2009 pp. через витрати на обслуговування боргу і ймовірне недостатнє зовнішнє фінансування. Протягом кількох останніх років Україна фінансувала власне економічне "виживання" за рахунок чистого припливу зовнішніх трансфертів, інвестицій та кредитів, які становили близько 2-3 млрд дол. на рік. Проте, як зможе вижити Україна при відсутності такого припливу чи й в умовах чистого відтоку у 2008 р. й надалі? Вирішити ці проблеми можна за рахунок динамічного економічного зростання. Однак останнє вимагає проведення витратних реформ, що може погіршити ситуацію (наприклад, як в інших країнах з перехідною економікою).

Ураховуючи вкрай напружене обслуговування боргу у 2007 p., недовиконання доходних статей бюджету через завищену оцінку надходжень на стадії бюджетного планування може спричинити серйозні фінансові проблеми для уряду. Отже, дотримання одновідсоткового дефіциту, передбаченого Законом про бюджет 2008 p., означатиме необхідність скорочення видатків.[6 c.499-504]

3. Державна боргова криза та перспективи її врегулювання у контексті світового досвіду

Для врегулювання боргової кризи, крім реструктуризації, можуть застосовуватися такі методи, як списання боргів, їхній викуп та конверсія.

У світовій практиці списання боргів застосовується лише для країн, де спостерігається перевищення граничних («критичних») показників, що характеризують рівень заборгованості: відношення зовнішнього боргу до ВВП, відношення зовнішнього боргу до експорту, відсоток витрат на погашення і обслуговування (і окремо обслуговування) зовнішнього боргу до річного експорту у відсотках.

Викуп боргу як метод управління державним боргом застосовується при наявності можливостей нарощування необхідних обсягів золотовалютних резервів. Викуп боргових зобов'язань можливий, по-перше, при наявності застережень щодо розміщення боргових зобов'язань про можливе дострокове погашення цих зобов'язань. Як правило, дострокове погашення державних боргових зобов'язань можна застосувати на внутрішньому ринку боргових зобов'язань, де уряд визначає правила «гри». На світовому ринку кредитних ресурсів позичальник при викупі боргу має оптимально враховувати інтереси позичальника і кредитора. Позичальник під час викупу боргу зацікавлений у значному розмірі дисконту. Зростання дисконту за міжнародними чи зовнішніми борговими зобов'язаннями держави свідчать про невпевненість інвесторів у платоспроможності позичальника.

Конверсія як метод управління державним боргом може розглядатися з точки зору зміни прибутковості позики. Держава може змінювати розмір відсотків на позику, як у бік зменшення, так і у бік їхнього збільшення.

Конверсія використовується і як метод управління державним боргом, що передбачає обмін державних боргових зобов'язань на акції національних підприємств. При відсутності достатніх коштів для здійснення своєчасних та повних розрахунків за зобов'язаннями, що формують державний борг, конверсія може бути одним із дієвих методів оперативного управління державним боргом.

Консолідація державного боргу передбачає зміни умов позики, які пов'язані із строками дії боргових зобов'язань. Іноді держава здійснює заходи, що поєднують консолідацію і конверсію. [7 c.91-96]

В Україні оперативне врегулювання боргової кризи здійснювалося в 1998—1999 та 2000-2001 pp. У 1998-1999 pp. воно передбачало заміну внутрішніх державних боргових зобов'язань, що перебували в обігу, на нові конверсійні боргові папери. При цьому терміни обігу внутрішніх державних боргових паперів були подовжені та зменшилась їхня прибутковість, тобто було поєднано методи конверсії та консолідації. Застосування цих методів мало і позитивні, і негативні наслідки. Позитивним було скорочення вартості основного внутрішнього державного боргу, а негативним стало зниження довіри резидентів та нерезидентів до внутрішніх боргових зобов'язань України, відплив іноземного спекулятивного капіталу за кордон та зниження кредитного рейтингу держави.

Реструктуризація комерційного боргу України у 2000 р. полягала в заміні старих боргових зобов'язань (облігацій державної зовнішньої позики 1995 p., облігацій, випущених на фідуціарній основі BanKere Trust Luxembourg S.A. 1998 p. Chase Manhattan bank Luxembourg S.A. 1998—1999p. E.M. Soverign Finance B.V. 1998 p.) на облігації зовнішньої державної позики 2000 p. деноміновані в євро та долари США. Застосування коефіцієнтів зміни облігацій дало можливість зменшити суму основного боргу на 152 056,5 тис. дол. США.

Фінансування видатків, пов'язаних з безпосереднім проведенням реструктуризацій у 1998 та 2000 pp. та збільшення витрат з обслуговування фідуціарних комерційних позик, деномінованих у нові облігації, спричинило загальні додаткові витрати державного бюджету з обслуговування (у тому числі погашення державного боргу) на суму 631163,3 тис. дол. США.

В липні 2001 р. було підписано угоду про реструктуризацію українського зовнішнього боргу між Паризьким клубом кредиторів та урядом України. Рішення було прийнято після відновлення кредитування МВФ за програмою розширеного фінансування. Загальна сума реструктуризованого зовнішнього боргу становила 580 млн. дол. США. Завдяки проведеній реструктуризації вдалося скоротити витрати перед Паризьким клубом кредиторів з 800 млн. до 285 млн. дол. США у період 2001—2002 pp.

При застосуванні різних методів управління державним боргом уповноваженим органам доцільно врахувати можливості економіки та політичні наслідки від застосування тих чи інших методів.[2 c.129-132]

Висновки

Ефективне управління зовнішнім боргом є одним із найважливіших елементів раціональної макроекономічної політики держави. Ці процеси мають розглядатися як взаємопов'язані.

Під час здійснення програми радикальних економічних реформ існує потреба в зовнішній фінансовій підтримці як для фінансування структурних перетворень платіжного балансу країни, так і для прискорення стабілізації економіки, досягнення економічного зростання. Структурне перетворення платіжного балансу є обов'язковою умовою досягнення фінансової стабілізації, що дасть можливість у майбутньому уникнути макроекономічних труднощів і проблем платіжного балансу.

Однак механізм впливу зовнішніх позик на макроекономічну ситуацію неоднозначний і має розглядатися у контексті взаємовпливу між інвестиціями, економічним зростанням і зовнішніми позиками. Метою зовнішніх позик є досягнення економічного розвитку, який сприятиме збереженню платоспроможності держави, відновленню довіри кредиторів.

Ще одним сегментом системи управління державним боргом, який потребує реформування, є система управління портфелем проектів Світового банку та ЄБРР. Варто зазначити існування ряду проблемних питань, які гальмують розвиток співробітництва із міжнародними фінансовими організаціями та Світовим банком, зокрема:

— недостатній рівень інституціональних можливостей учасників проектів — як центральних органів виконавчої влади, так і регіональних адміністрацій — у питаннях ініціювання, підготовки, реалізації і моніторингу проектів;

— неможливість забезпечення стабільного фінансування підготовчих робіт у рамках проектів, що негативно позначається як на термінах, так і на якості проектів;

— несформовану систему підготовки професійних кадрів, які б відповідали вимогам, що їх ставлять МФО та сучасна практика підготовки і реалізації проектів МФО в Україні;

— невідпрацьований механізм взаємодії між центральними органами виконавчої влади, законодавчою владою і місцевими адміністраціями та органами місцевого самоврядування на стадіях затвердження і реалізації проектів;

— відсутність "інституціональної пам'яті" по проектах у зв'язку з частою зміною, з об'єктивних та суб'єктивних причин, співробітників центральних органів виконавчої влади, які відповідають за впровадження відповідних проектів;

— затримок із розробкою та запровадженням відповідної методологічної бази з ініціювання, підготовки, експертизи та реалізації спільних з МФО проектів.

Зазначені проблеми, на жаль, носять системний характер та в основному обумовлені недостатньою координацією розподілу функцій органів виконавчої влади на етапах ініціювання, підготовки та реалізації проектів.

Список використаної літератури

1. Базілінська О. Макроекономіка: Навчальний посібник для студентів вузів/ Олена Базілінська,; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 442 с.

2. Базилевич В. Ринкова економіка: Основні поняття і категорії. Навчальний посібник./ Віктор Базилевич, Катерина Базилевич. — К.: Знання , 2006. — 263 с.

3. Дратавер Б. Макроекономіка: М-во освіти і науки України, КДПУ ім. В. Винниченка. — Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2004. — 89 с.

4. Кривцов О. Макроекономіка у запитаннях та відповідях: Навч. посіб./ Олександр Кривцов, Валерій Бережний, Вікторія Онегіна,. — Харків: Факт, 2003. — 199 с.

5. Макроекономіка: Методичні рекомендації для практичних занять та самостійної підготовки/ М-во освіти і науки України, ДЛАУ; Укл. В. Ю. Еш. — Кіровоград, 2004. — 39 с.

6. Манків, Грегорі Н. Макроекономіка: Підручник для України/ Г.Н. Манків,; Пер. з англ.: Степан Панчишин, Остап Ватаманюк та ін.. — К.: Основи, 2000. — 588 с.

7. Мельникова В. І. Макроекономіка: Навч. посібник для студ. вузів/ В. І. Мельникова, Н. І. Клімова; М-во науки і освіти України, Нац. аерокосмічний ун-т ім. М. Є. Жуковського, Нац. банк України. — 2-е вид., доп.. — К.: Професіонал, 2004. – 394 с.

8. Панчишин С. Макроекономіка: Навч. посібник для студ. вузів/ Степан Панчишин,. — 2-е вид., стереотип.. — К.: Либідь, 2002. — 614 с.

9. Савченко А. Макроекономіка: Підручник/ Анатолій Савченко,; М-во освіти і науки України, КНЕУ. — К.: КНЕУ, 2005. — 441 с.

10. Харкянен Л. Макроекономіка: Навчальний посібник для студентів вузів/ Людмила Харкянен,. — К.: Каравела, 2006. — 174 с.