Вступ

Проблематика існування та фінансування бюджетного дефіциту є акту-альною та дискусійною на всіх етапах розвитку фінансової науки . Науковці та дослідники дотримуються різних поглядів щодо впливу дефіциту на еко-номіку країни . Але цілком очевидно, що здебільшого бюджетний дефіцит розглядається як негативне явище, що посилює інфляційні процеси.

Класик економічної теорії А. Сміт зазначав, що “єдиним хорошим бюджетом є збалансований бюджет”. Міністр фінансів Російської імперії С. Ю. Вітте вважав, що бюджетна рівновага є основною метою, що ставиться при складанні бюджету. П. Мальців наголошує, що нормальним та справедливим бюджетом є такий бюджет, за якого кожна країна витрачає стільки, скільки приходить у її казну доходів. М.І. Боголєпов таким чином оцінював стан державного бюджету Росії на початку ХХ ст.: “ … коли для виконання бюджету щороку потрібно вдаватись до запозичень, то це є аморальним та хворобливим явищем Хвороба, яка вразила організм системи державних фінансів, є хронічним дефіцитом”. О. Д. Василик і К.В.Павлюк зазначають, що бюджетний дефіцит є найскладнішим явищем стану бюджету, натомість профіцит бюджету виступає індикатором фінансової стабільності у державі . І. Дьяконова характеризує бюджетний дефіцит як незбалансованість макроекономічних зв’язків, а поняття дефіциту бюджету — як показник незбалансованості доходів і видатків. 

1. Джерела фінансування дефіциту державного бюджету

Формування і стан бюджету мають особливе значення для держави, кожного суб’єкта господарювання і громадянина, а також для суспільства в цілому. У процесі збалансування бюджету шляхом зіставлення його доходів і видатків визначаються показники стану бюджету, до яких належать:

1. Рівновага доходів і видатків бюджету (баланс бюджету). Цей показник свідчить про збалансованість бюджету, тобто про достатність дохідних джерел для фінансування потреб держави у плановому році. Такий стан вважається оптимальним, а його досягнення є найважливішим завданням бюджетного планування.
2. Бюджетний профіцит (перевищення доходів над видатками бюджету). Цей стан бюджету відображає стабільну фінансову ситуацію, хоча і не є метою діяльності держави. Він може виявлятися в різних формах:

— бюджетних резервів, що сформувалися в результаті зміни економічної кон’юнктури на світовому рівні (наприклад, зміна цін на нафтопродукти) або в межах держави за рахунок її економічного зростання. Проте на практиці бюджетні резерви зазвичай мають правові засади формування. Так, в Україні для здійснення непередбачених видатків, що не мають постійного характеру і не могли бути передбачені під час складання проекту державного бюджету, у його складі обов’язково виокремлюється резервний фонд, обсяг якого не має перевищувати 1% обсягу видатків загального фонду державного бюджету. Порядок використання коштів з резервного фонду державного бюджету визначається Кабінетом Міністрів України;

— перевищення доходів над видатками, яке виникає внаслідок надмірної дохідної бази окремих бюджетів порівняно з нормованими органами влади та управління вищого рівня видатками. Таке перевищення в Україні має форму «бюджетного надлишку» і підлягає вилученню до бюджету вищого рівня;

— наслідком антициклічної політики держави в результаті збалансування бюджету в межах не одного, а кількох років. В окремі роки визначеного періоду формуються бюджетні профіцити, в інші – дефіцити, але обсяги бюджетних дефіцитів і профіцитів при цьому збалансовані;

— перевищення доходів над видатками внаслідок застосування виваженої податкової політики, яка передбачає уповільнення податкового тиску і зменшення податкових ставок.

3. Бюджетний дефіцит (перевищення видатків над постійними доходами бюджету). Показник бюджетного дефіциту свідчить про перевищення передбачених у бюджеті видатків над постійними доходами, до яких належать податки, збори й обов’язкові платежі, що згідно з бюджетною класифікацією вважаються доходами бюджету. Наявність бюджетного дефіциту показує, що у плановому бюджетному році до бюджету включені такі видатки держави, які не мають грошового забезпечення. Таке явище є негативним, проте дефіцит бюджету не свідчить про незбалансованість бюджету загалом, оскільки у процесі складання і затвердження бюджету визначаються необхідні джерела фінансування дефіциту.

За визначенням І. Я. Чугунова, дефіцит бюджету є одним із вагомих інструментів процесу бюджетного регулювання, що суттєво впливає як на збалансованість бюджетної системи, так і на економічний розвиток держави, при цьому він зауважує, що на сучасному етапі розвитку державних фінансів України необхідним є удосконалення механізму використання дефіциту бюджету у системі фінансово-бюджетного регулювання економічного розвитку

Вітчизняний науковець В. Кудряшов вважає, що намагання будь-якою ціною обмежити обсяги бюджетного дефіциту та державного боргу в Україні без урахування їх можливого позитивного впливу на розвиток національної економіки можна розцінити як відмову від активного використання цих інструментів фінансово-бюджетної політики і такий підхід не спрямований на підвищення конкурентоспроможності та модернізації економіки.

За напрямками фінансування бюджетний дефіцит може мати пасивне або активне спрямування. Пасивне спрямування дефіциту зумовлюється спрямуванням бюджетних ресурсів на фінансування поточних потреб держави, а активний — на фінансування інвестицій, і в першу чергу, капітальних вкладень у високоефективні інвестиційні проекти.

За наявності бюджетного дефіциту держава повинна обирати оптимальні заходи для його ліквідації. У світовій практиці застосовуються два методи подолання бюджетного дефіциту: емісійний і беземісійний [17, c. 23-24].

Бюджетний дефіцит виник як результат негативних явищ в економічному та політичному житті держави і посилює їх, якщо він перевищує встановлені світовим досвідом показники, в рамках яких бюджетний дефіцит, як правило, керований у цивілізованому суспільстві. Тобто в такому суспільстві він допускається і при чіткому управлінні може дати поштовх розвитку економіки за рахунок керованості процесів. Рівень дефіциту визначається по відношенню до ВВП, ВНП або до затверджених витрат бюджету, але він не може бути постійним і залежить від різних чинників, які впливають на розвиток економіки (зростання або зменшення капіталу, розвиток інфляційних процесів). На цій основі можна виділити активні і пасивні форми дефіциту бюджету.

Активний дефіцит бюджету дає змогу підштовхнути подальший розвиток економіки і зростання капіталу.

Пасивний — підкоряється законам інфляції.

Завдання полягає в тому, щоб вишукати можливість за допомогою бюджетного дефіциту стимулювати економічний розвиток держави[5, c. 45-46].

Бюджетний дефіцит виникає в результаті незбалансованості економіки, зниження доходів і різкого зростання видатків, викликаних безгосподарністю. Ринкова економіка не може ліквідувати дефіцит бюджету, якщо не буде вжито заходів щодо стабілізації економіки й вирівнювання видатків з доходами, що потребує жорсткого режиму економії коштів з боку всіх владних та управлінських структур.

Форми участі органів влади й управління у процесах скорочення дефіциту бюджету у кожної держави різні, але спільним для них є управління податковою політикою, бюджетним фінансуванням і регулюванням бюджетів усіх рівнів відповідно до економічного розвитку регіонів та чисельності населення [9, c. 26-27].

Основними методами фінансування дефіциту бюджету є:

1. Кредитно-грошова емісія (монетизація), яка пов’язана з випуском додаткової маси грошей в обіг для фінансування бюджетного дефіциту. Проте безконтрольна емісія грошей призводить до інфляційних процесів, погіршує стан грошового обігу, викликає негативні наслідки в економічній та соціальній сферах. У результаті монетизації бюджетного дефіциту держава може одержати сеньйораж – дохід від друкування та карбування грошей. Він виникає, коли темпи зростання грошової маси перевищують темпи зростання реального ВВП, внаслідок чого середній рівень цін збільшується і в державі починає наростати інфляція. У зв’язку з цим усі юридичні і фізичні особи платять своєрідний інфляційний податок, що з’являється після перерозподілу частини їх доходів на користь держави внаслідок зростання цін. Отже, емісія грошей є найпростішим і водночас фіктивним методом покриття бюджетного дефіциту, оскільки веде до інфляції, яка знецінює профінансовані бюджетні видатки.
2. Боргове фінансування, яке полягає у здійсненні державних запозичень за рахунок випуску і реалізації державних цінних паперів (облігацій, казначейських векселів тощо) на внутрішньому та зовнішньому ринках. Завдяки використанню цього методу частина інвестицій вилучається із виробничого процесу, відбувається падіння чистого експорту, зростає ринкова відсоткова ставка і знижуються споживчі видатки. Завдяки борговому фінансуванню можна знизити розмір дефіциту бюджету, але відразу ж автоматично починає зростати державний борг. Згідно з міжнародними стандартами, розмір державного боргу не повинен перевищувати 60% від обсягу ВВП. Такий же розмір граничного обсягу державного боргу закладено і в Бюджетному кодексі України.
3. Зважена податкова політика, яка означає проведення комплексної податкової реформи, спрямованої на зниження податкових ставок І розширення бази оподаткування, на противагу політиці високих податків, що підриває можливості нагромадження заощаджень та інвестицій. Так, відповідно до концепції американського економіста А. Лаффера, підвищення податків до певного рівня (до 50%) сприяє зростанню доходів бюджету до максимального рівня, а подальше збільшення ставок оподаткування призводить до падіння податкових надходжень до бюджету, адже зумовлює падіння ділової активності в державі: немає сенсу працювати, якщо відбирають більш ніж половину заробленого. Згідно з дослідженнями А. Лаффера, оподаткування у розмірі 75% дає таку саму величину надходжень до бюджету, як і оподаткування у розмірі 35%, а тому недоцільно підвищувати податковий тиск на платників податків, оскільки це призводить лише до ухилення від оподаткування та тінізації економіки. У розвинених країнах рівень оподаткування понад 50% дістав назву «заборонена зона оподаткування».

Таким чином, бюджетний дефіцит у цілому має негативний вплив на соціально-економічні процеси у державі і є свідченням неефективності урядової політики, чинником макрофінансової нестабільності та підвищення ризику економічної діяльності держави. Зростання бюджетного дефіциту спричиняє посилення інфляційних процесів в економіці, кризу державних фінансів, зниження ефективності податкової системи, зростання диференціації в доходах. Разом з тим бюджетний дефіцит за певних умов може бути додатковим стимулом соціально-економічного розвитку країни, якщо він спонукатиме до пошуку ефективних шляхів раціонального використання бюджетних коштів, зміцнення бюджетної дисципліни, збільшення доходів бюджету у майбутньому.

На нашу думку, вплив бюджетного дефіциту на економіку насамперед визначають такі фактори, як розмір дефіциту, вибір джерел його фінансування та напрями спрямування коштів, залучених на фінансування дефіциту Зазначимо, що існують різноманітні способи покриття дефіциту бюджету До основних належать: емісійне покриття дефіциту бюджету внаслідок прямого кредитування уряду Центральним банком; здійснення державою внутрішніх та зовнішніх запозичень, у тому числі й через випуск та продаж державних цінних паперів; покриття бюджетного дефіциту за рахунок проведення приватизації об’єктів державної власності; у разі неможливості залучення позик чи продажу державного майна держава змушена в ході виконання бюджету збільшувати податки або фінансувати видатки не в повному обсязі. 

2. Механізм впливу бюджетного дефіциту на економіку

Не можна однозначно сказати, до яких наслідків може призвести бюджетний дефіцит: позитивних чи негативних. Так, бюджетний дефіцит у деяких випадках може бути значним стимулом соціально-економічного розвитку, при умові, що він сприятиме пошуку ефективних шляхів використання бюджетних коштів та збільшенню доходів бюджету в майбутньому. Думку про позитивні наслідки бюджетного дефіциту для економіки підтримував Дж. Кейнс, вважаючи дефіцит бюджету антикризовим чинником [10]. Проте, на думку більшості вчених світу, бюджетний дефіцит негативно впливає на соціально-економічні процеси у суспільстві: спричиняє посилення інфляції в країні, кризу державних фінансів, грошової системи, зростання диференціації в доходах тощо.

Існує багато думок щодо причин виникнення дефіциту державного бюджету. Так, розглянемо чинники виникнення бюджетного дефіциту за класифікацією Є. Коломіна (рис. 1).

Як бачимо, для України характерні військові економічні та політичні чинники бюджетного дефіциту і можна сказати, що в найближчий час вони не будуть усуне-ні. Дефіцит державного бюджету України давно набув хронічного характеру і має тенденцію до зростання, що призвело до поглиблення фінансової кризи.

Фінансування бюджетного дефіциту за рахунок зовнішніх позик забезпечує можливістю збільшення додаткових державних видатків без обмеження поточного споживання і реальної інвестиційної діяльності приватного сектору. Водночас повернення боргу і його обслуговування будуть здійснюватись за рахунок майбутнього обмеження споживання.

Використання зовнішніх запозичень впливає на підтримання високого курсу вітчизняної валюти через спрямування валютних запасів на фінансування бюджетного дефіциту. Результатом цього може стати зменшення обсягів експорту та збільшення імпорту, що зумовлює формування негативного торговельного балансу. Це явище прийнято називати ефектом імпорту або чистого експорту [2, c. 34-35].

Для перевірки висунутих нами гіпотез щодо впливу зовнішніх запозичень на динаміку імпорту та експорту розрахуємо коефіцієнти кореляції і детермінації між цими показниками.

Розрахунки підтверджують наявність взаємозв’язку між обсягом зовнішнього прямого і гарантованого державного боргу України (у млн дол. США) та річним обсягом імпорту товарів і послуг, а також обсягом експорту товарів і послуг. Коефіцієнт кореляції, розрахований для визначення взаємозв’язку між зовнішнім державним боргом і обсягом річного імпорту за 2009-2016 рр., становить 0,52, тобто між досліджуваними показниками є взаємозв’язок, хоча і несильний.

Проте, зовнішній прямий і гарантований державний борг України відображає зобов’язання лише частини державного сектору економіки, тому і вплив варіації його величини на імпорт є незначним.

Однією з основних проблем управління державним боргом є вибір інструменту для фінансування дефіциту державного бюджету. Результати проведених досліджень вказують на те, що використання внутрішніх джерел сьогодні не спричинить негативних економічних наслідків — ефекту витіснення та зростання рівня відсоткових ставок. Проте внутрішній ринок капіталів має обмежені ресурси і не зможе покрити знач ний бюджетний дефіцит. Також важливим чинником є термін погашення зобов’язань та ліквідності ОВДП, тому акцент потрібно робити на довгострокові цінні папери з порівняно невеликими відсотками (не вище за ставку рефінансування НБУ). Підвищенню ліквідності ринку та зниженню дохідності ОВДП сприяє участь у ньому нерезидентів [4, c. 1].

За останні роки видатки державного бюджету України перевищують його доходи (рис.2). Найнижчий рівень дефіциту спостерігається у 2011 році, що пояснюється збільшенням частки надходжень від приватизації, що пов’язано з продажем «Укртелекому» та зменшенням частки зовнішніх запозичень. У 2012 році знову відбулося збільшення дефіциту державного бюджету у 2,3 рази, що пов’язано з тим, що вперше з 2007 року на його фінансування спрямовано залишки коштів( у 2009-2011 рр. відбувалось накопичення або збереження залишків). У 2013-2014 роки дефіцит державного бюджету України продовжив тенденцію до збільшення. У 2014 році дефіцит Державного бюджету склав 78,1 млрд. грн., що було найвищим значенням впродовж 2010-2014 рр. Причинами таких змін у 2014 році було емісійне фінансування дефіциту НАК «Нафтогаз», активна емісія гривні для потреб бюджету, а також традиційне спрямування великої частини коштів на АТО, що вимагає дедалі більше бюджетного ресурсу. Так, у 2014 році було випущено облігації внутрішньої державної позики (ОВДП) на суму більше, ніж затверджено законом у межах внутрішніх запозичень.

Рис. 2. Основні показники виконання державного бюджету України

за 2010-2015 роки

В 2015 році спостерігається значне покращення показника бюджетного дефіциту, який становить 42,2 млрд. грн., що свідчить про покращення ситуації в країні.[3].

До головних причин дефіциту Державного бюджету України можна віднести [3, 4, 10]:

— нестабільну політичну та економічну ситуацію;

— воєнні дії на сході України;

— недосконалу систему оподаткування;

—  слабкий контроль з боку держави щодо руху готівки та наявністю неконтрольованих потоків готівки поза банками;

— недосконалу систему соціальних та економічних пільг;

— низький рівень бюджетного планування;

—  наявність нераціональних бюджетних витрат;

—  високий рівень тіньової економічної діяльності;

— недосконалість і часті зміни українського законодавства.

Згідно з Бюджетним Кодексом джерелами фінансування бюджету є: 1) кошти від державних (місцевих) внутрішніх та зовнішніх запозичень; 2) кошти від приватизації державного майна (включаючи інші надходження, безпосередньо пов’язані з процесом приватизації) — щодо державного бюджету; 3) повернення бюджетних коштів з депозитів, надходження внаслідок продажу/пред’явлення цінних паперів; 4) вільний залишок бюджетних коштів з дотриманням умов, визначених цим Кодексом. Емісійні кошти НБУ не можуть бути джерелом фінансування дефіциту Державного бюджету України [2]. 

3. Шляхи зменшення державного дефіциту

Бюджетний дефіцит є невід’ємним частиною сучасної бюджетної політики держави навіть найбільш економічно розвинутих країн Європи, що свідчить про складну природу цього явища і неоднозначність його наслідків. Так, за певних умов дефіцит бюджету є благом для держави і може виступати антикризовим фактором, даючи стимулюючий імпульс економіці країни. Однак, зазвичай наслідки бюджетного дефіциту несуть в собі занепад соціально-економічного розвитку і пов’язані скороченням інвестиційних процесів. В деяких випадках високий хронічний дефіцит державного бюджету може призвести до дефолту.

Бюджетний дефіцит не означає незбалансованості бюджету – це невідповідність лише постійних власних доходів державного бюджету його видатками. Джерелами його покриття є державні позики або емісія паперових грошей. Бюджетний дефіцит негативно характеризує фінансову діяльність держави. Та ще більшим негативним явищем є відсутність конкретної обґрунтованої політики його покриття. Світовий досвід вказує чотири основні способи вирішення проблеми бюджетного дефіциту:

• скорочення бюджетних витрат;
• пошук джерел додаткових доходів;
• випуск (емісія) незабезпечених грошей з метою використання для фінансування державних витрат;
• позика грошей у банків, господарських організацій, громадян, інших держав, іноземних та міжнародних фінансових організацій.

Бюджетний дефіцит в Україні – це вимушений дефіцит. У нашій країні рівень оподаткування настільки високий, що далі підвищувати його практично неможливо. Недостатність доходів державного бюджету головним чином зумовлюється недостатнім обсягом доходів підприємств і громадян. А відтак бюджетний дефіцит походить не з фінансової політики держави у сфері доходів, а з дефіциту фінансових ресурсів у нашому суспільстві.

При виникненні бюджетного дефіциту уряд повинен або додатково друкувати гроші, або позичати в населення. Нагромаджені позичкові суми називаються державним боргом. Більша його частина знаходиться в короткотривалих цінних паперах (векселях державної скарбниці).

Уряди часто ідуть на позику грошей, хоча це веде до зростання державного боргу. Державний борг являє собою суму заборгованості держави власникам його цінних паперів, національним і міжнародним фінансовим організаціям, а також іншим державам – кредиторам. Більшість країн світу нині мають великі державні борги.[5, c. 78-79].

В зарубіжних країнах основним засобом скорочення дефіциту є збільшення розміру податків і скорочення видатків, зазвичай соціального спрямування. Наприклад, у Франції уряд для скорочення дефіциту у 2015 рр. збільшив податкове навантаження, посилив боротьбу з шахрайством, ухиленням від сплати податків, а також збільшив податок на додану вартість. Бюджет Франції на 2015 р. передбачав скорочення видатків на утримання центрального апарату держави, систему соціального захисту та підтримки населення, систему медичного страхування та місцеві бюджети. В свою чергу, німецький уряд для збалансування бюджету здійснював скорочення витрат бюджету на охорону здоров’я, соціальну сферу, захист навколишнього середовища. Уряд Великобританії для подолання бюджетного дефіциту зробив такі кроки: скорочення фінансування державних установ; реформування пенсійної системи країни (збільшення пенсійного віку до 69 років); посилення контролю за ухилення від сплати податків, шахрайством та помилками у системах соціальних виплат. Італійський уряд також застосовує підвищення пенсійного віку — з 2018 р. пенсійний вік для жінок підвищиться до 66 років [7].

Дані засоби хоч і є тяжкими для соціальної сфери, в більшості випадків виправдовують себе. Але на нашу думку, такий шлях скорочення дефіциту бюджету може призвести до масового невдоволення в країні, що може стати серйозною проблемою для держави.

Перед урядом кожної постає питання про розробку системи ефективного управління бюджетним дефіцитом для забезпечення соціально-економічної стабільності в державі. Тому управління бюджетним дефіцитом має бути зорієнтоване на застосування ефективної довгострокової фінансової, бюджетної та податкової політики. Вченими запропоновані різноманітні комплекси заходів щодо управління бюджетним дефіцитом. Так, О. Ю Сова пропонує такі методи подолання дефіциту бюджету: звільнення від «дрібної власності» й здійснення розширеного акціонування та інвестування в об’єкти як в України, та і закордоном; запровадження раціональної податкової політики, яка ґрунтуватиметься на зниженні податкового тиску й поєднанні фіскальної й стримувальної функцій податків; узгодження бюджету із загальною програмою фінансової стабілізації; підвищення ролі регіонів у соціально- економічному розвитку держави; підвищення ролі перспективного бюджетного планування (при кожному надходженні та витрачанні необхідно думати про найголовніше — добробут громадян); встановлення держмонополії на виробництво й продаж алкогольних напоїв і тютюнових виробів; зміна напрямів інвестування бюджетних коштів у галузі народного господарства (подальше зростання української економіки має здійснюватися на власній інвестиційній базі й достатній ринковій основі) [8].

М. В. Кравченко виділяє такі заходи ефективного управління бюджетним дефіцитом: раціоналізація видатків державного бюджету; модернізація державних фінансів; нарощування доходної бази бюджету; детінізація економіки, зокрема заробітної плати; нарощування виробництва. Вчений зазначає доцільність створення спеціального державного резервного фонду фінансування дефіциту державного бюджету України, на випадок непередбачуваної можливості падіння темпів економічного розвитку. Зазначений фонд має формуватися за рахунок відрахувань від окремих податків, а кошти фонду мають використовуватись лише у випадках непередбачуваного падіння темпів розвитку економіки [6]. 

Висновки

Дефіцит бюджету є невід’ємним явищем економіки будь-якої країни, і неважливо, розвинена ця країна чи належить до слаборозвинених. Проте бездумне та ірраціональне управління бюджетним дефіцитом може призвести до тяжких соціально-економічних проблем. Зростання бюджетного дефіциту тягне за собою зростання державного боргу, а в найгіршому випадку може призвести до дефолту.

Розмір дефіциту бюджету залежить від правильного віднесення операцій органів державного управління до основних категорій статистики державних фінансів, що складають її аналітичну, концептуальну основу, тобто до доходів, видатків та фінансування.

Надзвичайно цікавим та актуальним є відображення в українській бюджетній класифікації надходжень від приватизації та операцій стосовно обслуговування та погашення за рахунок бюджету іноземних кредитів, гарантованих Кабінетом Міністрів України, та їх відшкодування підприємствами-боржниками.

Для України виконання бюджету на бездефіцитній основі сьогодні неможливе через низку причин, основною серед яких є брак фінансових ресурсів для реалізації державної соціально-економічної політики.

На нашу думку, в процесі подолання бюджетного дефіциту в Україні недоцільно застосовувати скорочення видатків на соціальну сферу і збільшення податкового тягаря. Враховуючи сучасну ситуацію, потрібно розуміти, що такі заходи призведуть до погіршення соціально-економічної ситуації в країні і призведуть до масового невдоволення серед населення. За останні роки спостерігаємо великий рівень інфляції, нестабільну політичну ситуацію, воєнні дії на сході країни та впровадження різних державних реформ, що потребують великих матеріальних затрат. Все це дуже виснажує економіку нашої країни і робить неможливим підвищення податків та зменшення видатків на соціальну сферу. Так, ми пропонуємо такі шляхи підвищення ефективності управління дефіцитом Державного бюджету України:

—         раціоналізація видаткової частини бюджету України;

—         збільшення зовнішніх і внутрішніх інвестицій в такі сфери як сільське гос-подарство, важка промисловість, інформаційні технології та туризм. Розвиток даних галузей у нашій країні можуть стати додатковим джерелом доходів держави;

—         залучення урядом внутрішніх запозичень і відповідне зменшення зовнішніх запозичень, які на сьогодні виступають значним тягарем для нашої економіки;

—         посилення контролю за дотриманням податкового законодавства та ухиляння від нього, а також рухом бюджетних коштів. 

Список використаної літератури

1. Базилевич К. Моделювання взаємозв’язків дефіциту державного бюджету України з показниками макроекономічної динаміки //Банківська справа. — 2002. — № 3. — C. 24-29
2. Бюджетний кодекс України: офіц. текст: за станом на 20 лют. 2016 р. — К.: ЦУЛ, 2016. — 480 с.
3. Бюджетний моніторинг: Аналіз виконання бюджету за 2014 рік / [Зубенко В. В., Самчинська І. В., Рудик А. Ю. та ін.]; ІБСЕД Проект «Зміцнення місцевої фінансової ініціативи (ЗМФІ-ІІ) впровадження», USAID. — K. — 2014. — 31 c.
4. Офіційний веб-сайт Державної казначейської служби України [Електронний ресурс]. — Ре-жим доступу: http://www.treasury.gov.ua/main/uk/doccatalog/list?currDir=146477
5. Про Державний бюджет України на 2016 рік [Електронний ресурс]. — 2016. — Режим доступу до ресурсу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/928-19.
6. Кравченко М.В. Проблеми управління показниками дефіциту державного бюджету України в умовах нестабільних темпів розвитку економіки / М.В. Кравченко // Інвестиції: практика та досвід. — 2013. — № 15. — С. 95—98.
7. Мацедонська Н.В. Зарубіжний досвід управління бюджетним дефіцитом / Н.В. Мацедонська // Глобальні та національні проблеми економіки. — 2015. — Вип. 3. — С. 732—735.
8. Сова О. Ю. Проблема дефіцитності державного бюджету і шляхи її розв’язання/ О. Ю. Сова // Фінанси України. — 2004. — № 5. — С.83—87.
9. Финансы и кредит в системе управления народным хозяйством: Учебник / Е. В. Коломин, Л. Е. Бабашкин, А. М. Волков. — М.: Экономика, 1997. — 247 с.
10. Сова О.Ю. Проблема дефіцитності державного бюджету і шляхи її розв’язання //Фінанси України. — 2004. — № 5. — С.83-87
11. Царук О. Гармонізація системи статистики державних фінансів з міжнародними стандартами: статистика державного боргу та дефіциту бюджету //Статистика України. — 2006. — № 3. — C. 21-25.
12. Юрій, С. І. Фінанси: Підручник / С. І. Юрій, В. М. Федосов. — К.: Знання, 2008. — 611 с.