Вступ.

1. Біосферні заповідники, їх роль та призначення.

2. Стан та розвиток біосферного заповідника Асканія-Нова.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Біосферні заповідники є природоохоронними, науково-дослідними установами міжнародного значення, що створюються з метою збереження в природному стані найбільш типових природних комплексів біосфери, здійснення фонового екологічного моніторингу, вивчення навколишнього природного середовища, його змін під дією антропогенних факторів.

Статус і завдання біосферних заповідників говориться, що біосферні заповідники є природоохоронними, науково-дослідними установами міжнародного значення, що створюються з метою збереження в природному стані найбільш типових природних комплексів біосфери, здійснення фонового екологічногомоніторингу, вивчення навколишнього природного середовища, його змін під дією антропогенних факторів. Біосферні заповідники створюються на базі природних заповідників, національних природних парків з включенням до їх складу територій та об'єктів природно-заповідного фонду інших категорій та інших земель і належать до всесвітньої глобальної мережі біосферних заповідників.

Біосферні заповідники мають міжнародне значення. У них охороняються найбільш типові природні комплекси біосфери, а також здійснюється фоновий (глобальний) екологічний моніторинг, вивчаються процеси та змін у навколишньому середовищі. Біосферний заповідник виконує три головні функції:

— збереження біорізноманіття

— підвищення екологічної освіти

— забезпечення сталого розвитку місцевих громад.

1. Біосферні заповідники, їх роль та призначення

Державні заповідники створювалися з метою збереження в природному стані типових або унікальних для даної ландшафтної зони природних комплексів, для вивчення в них ходу природних процесів і явищ, і розробки наукових основ охорони природи. Територія заповідника вилучається з господарського користування. Заповідники наділяються працівниками спеціальної служби охорони, науковим, науково-технічним і адміністративно-господарським персоналом.

Біосферні заповідники створюються на базі природних заповідників, національних природних парків з включенням до їх складу територій та об'єктів природно-заповідного фонду інших категорій та інших земель. На території біосферних заповідників виділяються такі функціональні зони: заповідна зона, яка включає природне ядро, буферна зона, яка виконує функцію захисту заповідної зони і негативного впливу господарської діяльності, та зона антропогенних ландшафтів, яка включає території традиційного землекористування та інших видів господарської діяльності.

Біосферні заповідники є ланкою всесвітньої глобальної мережі біосферних заповідників.

Перед державними заповідниками поставлено ряд завдань:

— забезпечення охорони природних комплексів і заповідного режиму;

— проведення науково-дослідних робіт, які відповідають науковому профілю заповідника;

— пропаганда основ заповідної справи, проблем охорони і раціонального використання природи, сприяння підготовці кадрів.

В 1970 році офіційно прийнята програма “Людина і біосфера” на ХVІ сесії генеральної конференції ЮНЕСКО. Одним з 14 проектів цієї програми був проект №8 “Біосферні заповідники”. Станом на 1983 рік в світі нараховувалось 226 біосферних заповідників в 62 країнах, які представляли найбільш характерні геосистеми 193 біогеографічних провінцій. Ці заповідники передбачені для постійних і всесторонніх спостережень за станом і ходом природних процесів на незмінених або слабозмінених типових ділянках біосфери. Вони використовуються для дослідження еволюції екосистем. Це в певній мірі саморегулюючі природні системи, тому повинні бути масштабними і екологічно обособленими від сусідніх екосистем і антропогенного впливу. В Україні статус “біосферний заповідник” надано Чорноморському, Асканії-Новій, Карпатському, Дунайському.

Станом на 1.01.2000р. в Україні нараховувалось 4 біосферних та 16 державних природних заповідників. В зоні мішаних лісів – 2 (Поліський, Рівненський); в лісостеповій зоні – 3 (Розточчя, Медобори, Канівський); в степовій зоні – 9 (Асканія-Нова, Дунайський, Чорноморський, Дніпровсько-Орільський, Казантипський, Луганський, Опукський, Український степовий, Єланецький степ); в Карпатах – 2 (Карпатський, Горгани); в Кримських горах – 4 (Карадазький, Кримський, Мис Мартьян, Ялтинський).

Для біосферних заповідників установлюється диференційований режим охорони, відтворення та використання природних комплексів згідно з функціональним зонуванням: заповідна зона — включає території, призначені для збереження і відновлення найбільш цінних природних та мінімально порушених антропогенними факторами природних комплексів, генофонду рослинного і тваринного світу; її режим визначається відповідно до вимог, встановлених для природних заповідників; буферна зона — включає території, виділені з метою запобігання негативного впливу за заповідну зону господарської діяльності на прилеглих територіях; її режим та порядок створення визначаються відповідно до вимог, встановлених для охоронних зон природних заповідників; зона антропогенних ландшафтів — включає території традиційного землекористування, лісокористування, водокористування, місць поселення, рекреації та інших видів господарської діяльності. У межах території біосферних заповідників можуть виділятися зони регульованого заповідного режиму, до складу яких включаються регіональні ландшафтні парки, заказники, заповідні урочища з додержанням вимог щодо їх охорони, встановлених цим Законом. Наукові дослідження, спостереження за станом навколишнього природного середовища та інша діяльність біосферних заповідників здійснюються з урахуванням міжнародних програм.

Найбільш відомим українським біосферним заповідником є Карпатський біосферний заповідник

Створений у 1968 році, з 1992 року входить до мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО Загальна площа 57880 га.

Карпатський біосферний заповідник належить до найбільших та найцікавіших об’єктів природно-заповідного фонду України. Майже 2,5 відсотки території Карпатського регіону знаходиться під охороною заповідника, екосистеми якого віднесені до найцінніших на нашій планеті, і з 1993 року входять до міжнародної мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО. З 2000 року Карпатський біосферний заповідник є українським партнером проекту WWF "Ініціатива Карпатського Екорегіону" У складі Карпатського біосферного заповiдника (КБЗ), загальна площа якого становить 57880 гектарiв, налічується шість вiдокремлених масивiв та ботанічні заказники державного значення “Чорна Гора” і “Юлівська Гора”. Вони розмiщені на територiї Рахiвського, Тячiвського, Хустського та Виноградівського районiв Закарпатської областi в межах висот від 180 до 2061 м. Така територіальна структура репрезентує практично все ландшафтне та біологічне різноманіття Українських Карпат. Тут представленi найкраще збереженi карпатськi екосистеми, якi є сховищами для багатьох рiдкiсних і зникаючих видiв рослин і тварин.

У заповiднику вiдмiчено 64 види рослин i 72 види тварин, занесених до Червоної книги України та до Європейського Червоного списку. Клімат Карпатського заповідника коливається від помірно теплого в "Долині нарцисів" від — 1,7 °С в січні, до + 19 °С в червні, кількість опадів 650 мм на рік) до холодного на вершинах гір від — 7-8,5 в січні °С, до+ 11-15 °С в червні, кількість опадів 980-1500 мм на рік). Заповідник характеризується великою різноманітністю грунтового покриву. Майже 90% його територiї вкрито лiсами, для яких типовими є свiтло-бурi та темно-бурi гiрсько-лiсовi грунти. Для верхньої межі лісу характерні світло-бурі грунти. У високогір`ї переважають торфянисто-гiрсько-пiдзолистi i гiрсько-лучно-буроземнi грунти. На вапняках утворились щебнистi, а в долинах рiчок — дерновi, iнодi глеєвi грунти.

Карпатський біосферний заповідник є одним з найбільших наукових та еколого-освітніх центрів Карпатського регіону. Тут працюють численні наукові лабораторії, створена мережа моніторингових ділянок, фенологічних пунктів, гідро- та метеопостів. Заповідник є природною лабораторією для багатьох вітчизняних та іноземних науково-дослідних установ. На його території розгорнута мережа еколого-освітніх, науково-пізнавальних маршрутів та інформаційних центрів, працює єдиний в Україні Музей екології гір та історії природокористування Карпат, є власна відеостудія, видається всеукраїнський екологічний науково-популярний журнал "Зелені Карпати".

Біосферні заповідники є природоохоронними, науково-дослідними установами міжнародного значення, що створюються з метою збереження в природному стані найбільш типових природних комплексів біосфери, здійснення фонового екологічного моніторингу, вивчення навколишнього природного середовища, його змін під дією антропогенних факторів. Біологічне різноманіття (біорізноманіття) є визначальним для підтримки життя на планеті та має надзвичайно важливе екологічне, генетичне, соціальне, економічне, наукове, освітнє, культурне, рекреаційне й естетичне значення. Крім цих ключових цінностей, біологічне різноманіття визначає здатність живих організмів, у тому числі людини, адаптуватися до змін оточуючого середовища. Тому функціонування та розвиток біосферних заповідників дуже необхідний.

Біосферні заповідники створюються на основі природних заповідників та національних природних парків, але до їх складу можуть також входити інші категорії природно заповідного фонду. Важливо, що біосферні заповідники належать до всесвітньої глобальної мережі біосферних резерватів. Біосферний заповідник є українським відповідником „біосферному резервату” (biosphere reserve).

Для біосферних заповідників установлюється диференційований режим охорони, відтворення та використання природних комплексів згідно з функціональним зонуванням. Передбачено виділення трьох зон: заповідна, буферна, зона антропогенних ландшафтів. Кожна з них включає в себе території, виділені з конкретною метою їх використання.

Наукові дослідження, спостереження за станом навколишнього природного середовища та інша діяльність біосферних заповідників здійснюється з урахуванням міжнародних програм.

2. Стан та розвиток біосферного заповідника Асканія-Нова

Важливим моментом історичного розвитку українського національного характеру вважається постійний фон нашої історії — природа України. Тому стає зрозумілим необхідність особливо бережливого ставлення до природних скарбниць духовності нашого народу, осередків первісної природи, які, на щастя, ще збереглися в Україні. В їхньому короткому і далеко не достатньому для цивілізованої держави переліку перлиною найвищого гатунку є степовий заповідник "Асканія Нова" на Херсонщині. І не лише тому, що це найперший, а від того найдорожчий заповідник України. Щире захоплення викликають найбільші за площею в Європі та й в усьому світі цілинні простори південного бідиорізнотравного типчаково-ковилового степу. Своєрідне почуття охоплює людину, яка ступає на землю, ніколи не займану ні плугом, ні косою, особливо коли ця земля щільно оточена невпізнанно антропогенно перетвореними ландшафтами. Степ завжди величний у своїй красі і силі, навіть урочистий І ця його урочистість збуджує в людині незрозумілу душевну тривогу, надихає до такого ж прекрасного в житті, веде до внутрішнього очищення. Можливо саме такі почуття полонили понад сто років тому Фрідріха Фальц-Фейна, ім'я якого сьогодні з гордістю носить заповідник.

Ф. Фальц-Фейн був вихідцем із багатого поміщицького роду, сином нащадків німецьких переселенців у Росію, які з кінця 17 ст. освоювали ці, до того незаселені землі Таврійського степу. Степ вабив іноземних поміщиків перш за все розкішними пасовищами для овець. Ф.Фальц-Фейн, маючи природничу освіту, особливо опікувався становищем степу, який змінювався через зростаючий обробіток земель, стравлювання худобою, виснаження сінокосом. Можливо, трагічна доля маленького дикого коня, названого козаками тарпаном, стала тим останнім і сильним поштовхом, який і вирішив долю асканійського степу. Остання на Землі самка тарпана, як згадував сам Фальц-Фейн, була вбита людиною жорстоко і безглуздо в 1879 р. за 35 кілометрів від Асканії-Нової в Агайманському поді.

У 1898 р. Ф.Фальц-Фейн остаточно виділився з відокремленням в степу, неподалік від свого маєтку 620 десятин степової цілини. Він вилучив їх із господарського використання і запровадив абсолютну охорону всього рослинно-тваринного комплексу, суворо заборонивши навіть ступати на цю ділянку землі. Цей рік вважається роком заснування спочатку приватного, з 1921 р. державного, а 1983 р. біосферного заповідника " Асканія-Нова". Однак, історія становлення заповідника "Асканія-Нова" почалася задовго до 1898 р. Спочатку біля родового поміщицького маєтку був розбитий чудовий сад, потім в саду збудували великі вольєри для поранених та спійманих на полюванні тварин, що стало першою цеглиною майбутнього зоологічного парку, куди Ф. Фальц-Фейн звозив тварин з усього світу [3]. З того часу неодноразово змінювались межі заповідника, відбувались реорганізації, проте ідея саме заповідного степового комплексу, яку поклав в основу становлення заповідника Ф.Фальц-Фейн, збереглась і донині. І сьогодні складовими заповідного комплексу є цілинний степ, дендрологічний та зоологічний парки. Асканійський степ розкинувся у сухостеповій підзоні степової зони. Характерною геоморфологічною особливістю цієї частини Причорноморської низовини є рівнинність території із слабким нахилом з північного сходу на південний захід, невеликі абсолютні позначки — від 34 до 19 м, поширення різних за генезисом і морфологією мікро- і мезоформ рельєфу у вигляді подів, подо-подібних знижень, степових блюдець.

Основними урочищами місцевостей западинно-подоподібних плакорів (східна частина території заповідника) є майже плоскі плакори, численні западини та подопо-дібні зниження із зміною фонових ґрунтів від темпокаштанових залишково-солонцюватих до лучних, лучно-темнокаштанових і відповідною зміною фонових рослинних асоціацій до більш вологолюбних. Подово-роздолові місцевості характерні для пологосхи-лової рівнини. Вони характеризуються розвитком, крім еолових (лесових) і просадково-суфозійних, також і флювіальио-денудаційних форм рельєфу. В сполученні з роздоловими (балковими) геокомплексами великі поди утворюють систему складних урочищ. Таким є Великий Чапельский под в західній частині заповідника. Він характеризується ерозійною (роздоловою) мережею, відносно крутими північними схилами, добре вираженим днищем з чіткою гамою грунтово-рослинних модифікацій — від зональних плакорних до лучних, осолоділих, солонцювато-осолоділих і глеєосолоділих. Рослинний світ заповідника надзвичайно багатий і різноманітний. Ще в листах, які одержував Ф. Фальц-Фейи із Угорської Академії наук, його заповідник називали "ботанічним скарбом"[3]. І з цим важко не погодитись. У складі флори заповідного степу 478 видів вищих рослин (в тому числі 450 квіткових), 53 мохоподібних, 55 видів лишайників, гриби. Серед 14 видів, занесених до Червоної книги України, — ковили українська, волосиста, Лессиига; тюльпани: скіфський, Шренка; зіркоплідник частуховидпий та інші рослини. Вченими виділено 58 ендеміків Причорномор'я, майже 70 видів співродичів культурних рослин, які дали початок кормовим, декоративним рослинам. В основному рослини представлені багаторічними трав'янистими угрупованнями ксерофітів із літньою депресією вегетації. І вигляд степових рослин, і багато рис їх організації мають відбиток основної адаптивної стратегії, спрямованої на підтримку благополучного балансу вологи, через те, що вони майже постійно перебувають в умовах її дефіциту. Середньорічна сума опадів на метеостанції "Асканія-Нова" складає 386 мм з коливанням в окремі роки від 192 мм до 624 мм. При високих літніх температурах (середня температура липня складає +23,5°) випаровуваність у літні місяці перевищує опади в 5-7 разів. І рослини винайшли різні способи пристосування до найвагомішого кліматичного обмежувача їхнього росту. Найкраще пристосувалися злакові, тому вони й панують в рослинному покриві, хоча загальна кількість видів невелика (15). Тваринний світ заповідного степу є не менш цінним. Тут мешкають 28 видів ссавців,14 видів гризунів,4 види земноводних та плазунів, гніздяться понад 20 видів птахів. Об'єктами особливої державної охорони, занесеними до Червоної книги України, є журавель степовий, дрохва, хохітва, гадюка степова, чотирисмугии полоз та інші тварини.

Пасовища Великого Чапельського поду використовуються як природний простір акліматизаційного зоопарку для тварин, завезених з усіх континентів земної кулі. Тут на вільному та иапіввільному утриманні перебуває 34 види та форми тварин, переважно копитні — зубри, бізони, плямисті олені, європейські муфлони. Максимальне наближення існування тварин до умов життя в природному середовищі, а практично всі представлені в заповіднику тварини є мешканцями відкритих просторів, дає можливість не лише спостерігати за ними, але й створює враження споріднення з ними, перенесення в ту чи іншу частину світу.

У складі зоопарку утворений великий орнітопарк.в якому утримується понад 68 видів кілегрудих, головним чином промислово-мисливських та декоративних птахів. У великих вольєрах комфортно себе почувають червоновола казарка, вінценосний журавель, гірська гуска, рожевий фламінго.

Досвід зоопарку "Асканія-Нова" свідчить про можливість розмноження та виведення в штучних умовах нових районованих форм та порід тварин (створена одна з найбільших у СНД страусипа ферма, "Асканія-Нова" — єдине місце в Україні, де у иапіввільних умовах розмножується сайгак). Саме цьому куточку Землі світ зобов'язаний збереженням і відновленням як виду коня Пржевальського, збереженням туркменського кулана, гвинторогого козла, занесених до Міжнародної Червоної книги. На основі зоопарку проводяться наукові роботи з гібридизації та одомашнення диких тварин. Третьою складова заповідного комплексу "Асканія-Нова" є дендрологічний парк. Заснований в 1887 p., вже в 1889 р. па всесвітній виставці в Парижі його діюча модель отримала золоту медаль. Дендропарк був закладений у ландшафтному стилі. Тут представлене різноманіття штучно створених ландшафтів: лісових, лісостепових, приозерних, садово-паркових а також мальовничих галявин, штучних водойм, пагорбів. Талановиті садівники та парковпорядкувачі минулого здійснили важке завдання — перехід лісу (парку) через лісостеп до відкритого степу. Поступовий перехід від лісових через лісостепові до степових цілинних просторів дає змогу оцінити особливу привабливість кожного ландшафту. Нині на площі 197 га тут висаджено 948 видів, сортів та форм деревовидних, майже 1500 видів, сортів та форм трав'янистих квітково-дскоративіїих рослин, серед яких багато рідкісних (ялина Шренка, гіпгко, гіркокаштан червоний та ін.). Накопичено великий досвід наукової роботи по інтродукції та акліматизації нових декоративних рослин, використанню їх для озеленення у степовій зоні.

Включення заповідника "Асканія-Нова" до міжнародної системи біосферних заповідників стало не лише підтвердженням особливої унікальності та наукової ваги екосистем, що охороняються, але й передбачило його участь у глобальній системі біосферного моніторингу. Статус біосферного заповідника передбачає утримувати "крім найважливіших біомів світу, ландшафти, які виникли в результаті застосування традиційних методів землеробства, а також деградовані екосистеми, які не втратили здатність до відновлення" [2]. Згідно цього положення Територія біосферного заповідника "Асканія-Нова" загальною площею 33397,6 га включає:

— заповідне ядро площею 11054 га у складі Північної та Південної ділянок цілинного степу та пасовищ Великого Чапельського поду;

— буферну смугу навколо заповідного ядра (6000 га);

— зону типового господарювання в межах дослідних господарств "Асканія-Нова", "Молочне", "Маркеєво" Інституту тваринництва степових районів Української Академії Аграрних наук.

Таке зонування біосферного заповідника передбачає на дуже компактній території практично повний і послідовний ряд всіх характерних для даного регіону природно-господарських геосистем. Серед них:

— цілинний степ з різним режимом (абсолютно заповідна, перелоги, покоси, пасовища Великого Чапельського поду) та терміном заповідання (з 1898, 1927, 1966 pp.);

— богара з давністю освоєння 25, 40, 80 років;

— зрошувані землі (термін зрошення від 15 до 35 років);

— зрошуваний ботанічний парк (термін зрошення дерев від 20 до 100 років);

— пасовища в межах землекористування господарств.

Абсолютно заповідні, або еталонні ділянки цілинного степу — Успенівський степ (1042 га), ділянка Стара (518 га) — виділяються в межах південної частини заповідника. Вони являють собою еталон продуктивності природи — оптимального використання життєво важливих ресурсів для конкретної екосистеми в конкретних еколого-географічних умовах.

Одночасне вивчення ряду модифікованих геосистем — від первинних природних до виведених із сільськогосподарського обігу в результаті необґрунтованої експлуатації земельних ресурсів — дає можливість одержати порівняльні дані про спрямованість змін їхнього стану за різних способів використання, порівняти їх з еталонною, скласти рекомендації щодо ефективного використання, вдосконалення та відновлення. Це завдання успішно вирішується в рамках залучення біосферного заповідника до програми агроекологічного моніторинг}' степової зони України, розробленої вченими Одеського університету. На основі біосферного заповідника склалися найкращі умови для відпрацювання питання про агроландшафтні заповідні зони (АЛЗЗ) як ефективний засіб організації території для розвитку високоінтелектуального виробництва, яким має стати сільське господарство при правильній організації [4]. Крім заповідника тут існує потужна науково-виробнича база Інституту тваринництва степових районів УААН. Однак, на відміну від аналогічних комплексів на Заході, які передбачають повне підпорядкування науково-виробничого процесу заповідному виду діяльності, співіснування заповідника та інституту організоване майже па протилежних засадах. Гортаючи сторінки історії цього краю, слід з вдячністю згадати О.Пачоського, М.Шалита, О.Янату, Є.Опокова, М.Іванова та ін., які відстоювали заповідний статус цього куточка. І сьогодні вчені заповідника самовіддано захищають його інтереси. Однак, антропогенне кільце дедалі сильніше стискується навколо заповідника. Заповідник розташований в зоні інтенсивного землеробства, в регіоні з максимальними для України показниками розораності земель, широким (до 60%) застосуванням зрошення, перебуває в сфері впливу промислових підприємств, відчуває значне рекреаційне та селітебне навантаження.

Кілометрова буферна смуга навколо заповідного ядра, виділена в межах дослідних господарств, не захищає заповідний степ від інтенсивного сільськогосподарського виробництва і, насамперед, від негативного впливу зрошення. З введенням у дію Каховської зрошувальної системи змінився гідрогеологічний режим території, відбувається поступове підняття рівня ґрунтовних вод. За останнє десятиріччя в районі заповідника їх рівень піднявся із 22 (зона звичайного залягання) до 8,5 метрів. Відмічено підтоплення лесовидних суглинків як па ділянках абсолютно цілинного степу, так і майже на всій площі Великого Чапельського поду.

У межах буферної смуги розміщено ряд населених пунктів, ферм. Зовсім недавно одне з цих селищ, а саме селище Тишкове (городи якого прилягають до цілинного степу) було розширено за рахунок зведення будинків для німецьких переселенців, але вже із країн СНД. Безумовно, ці об'єкти є додатковими джерелами антропогенного впливу на цілинні геосистеми.

Зоопарк "Асканія-Нова" (акліматизаційний зоопарк тут було засновано ще у 1874 році) за масштабами утримання тварин у напіввільних умовах, технологіями акліматизації, реакліматизації немає рівних собі серед країн СНД і є одним з найкращий у світі. Його спеціалізація — розведення і вивчення біології копитних тварин степів, саван, пустель і гірських районів, навколоводних птахів та рідкісних птахів степової зони. У зоопарку утримуються 114 видів тварин, у тому числі 15 аборигенних і 99 екзотичних, серед яких багато рідкісних та таких, що перебувають під загрозою зникнення. Деякі з цих видів — журавель степовий та сірий, орел степовий та огар розмножуються в умовах зоопарку.

Біосферний заповідник "Асканія-Нова" — найбільший еколого-освітній центр на півдні України. Щорічно його відвідують близько 68 тис. осіб. Крім відвідання дендропарку і зоопарку відвідувачам пропонуються екскурсії по спеціальних маршрутах та екологічних стежках, прокладених територією біосферного заповідника.

Відвідувачі можуть зупинитися у готелі "Канна" (40 місць), кемпінгу "Фортуна" (45 місць), готелі агрофірми "Асканія-Нова" (50 місць), а також у приватному секторі.

Висновки

У біосферних заповідниках виділяються такі зони як: заповідна, буферна та зона антропогенних ландшафтів. Так, заповідна зона призначена для охорони та збереження природних комплексів, а буферна – для запобігання негативного впливу на заповідну зону. У буферній зоні дозволяється екотуристична та екоосвітня діяльність, є екологічні стежки. У зоні антропогенних ландшафтів розташовуються населені пункти та ведеться господарська діяльність, яка має бути дружньою довкіллю та не шкодити природі.

Серед заповідних об'єктів України біосферний заповідник "Асканія-Нова" займає особливе місце, так як історія заповідання його території нараховує близько 110 років.

Збереження унікального заповідного комплексу, яким є біосфериий заповідник "Асканія-Нова", має не лише ве-личезне наукове значення, але й покликане вирішувати актуальні практичні проблеми. Адже концепцією біосфер-них заповідників, розробленою в рамках програми ЮНЕСКО "Людина та біосфера" (МАВ), передбачено поряд з природоохоронною та науково-організаційною, також і соціально-економічну функцію. Остання названа функцією розвитку і тлумачиться як "необхідність спільного рішення завдань захисту довкілля та освоєння земельних ресурсів як основоположний принцип науково-дослідної та просвітньої діяльності"[1]. До речі, на наш погляд, така прикладна функція повинна бути визначена і для інших природио-заповідних категорій (державного заповідника, національного парку), як, зокрема, природоохоронна повинна бути серед пріоритетних у господарському і, перш за все, в сільськогосподарському виробництві.

Список використаної літератури

1. Батисс М. Разработка и конкретизация концепции биосферных заповедников// Природа и ресурсы. — ЮНЕСКО. Т.ХХП, N3,1986.- С.2-12. .

2. Екологічне законодавство України: Зб. Нормат. Актів.-К.:Юрінком Інтер,2001 — 416с.

3. Утехин В Д. Проект инструкции по организации и осуществлению геосистемного мониторинга в биосферных заповедниках. /В кн.: Геосистемный мониторинг в биосферных заповедниках. — М, 1984.-С. 14-33.

4. Фальц-Фейн В. Асканія-Нова//"Аграрна наука", 1997,-347с.

5. Швебс Г.И. Доминионы ноосферы: обоснование схемы агроландшафтного варианта//География и природные ресурсы, N3, 1990.- С.25-35.