Вступ

Постійному й стабільному розвитку бібліотек у ХХІ столітті повинне сприяти співробітництво бібліотек з місцевими органами влади, засобами масової інформації, політиками різного рівня.

Розвиток публічних бібліотек (ПБ) в європейських країнах сьогодні визначається двома взаємопов’язаними складовими: соціальним замовленням суспільства, що базується  на  європейських соціальних програмах, та сучасними інформаційними технологіями, котрі використовуються для впровадження нових бібліотечних послуг.

Європейська спільнота визначає  такі основні функції публічної бібліотеки: освіта – інформація – дозвілля.

Про популярність публічних бібліотек серед населення країн Європи красномовно свідчить той факт, що загальна кількість зареєстрованих користувачів нині нараховує понад 190 млн. осіб. Саме ПБ є інформаційними посередниками між владою і населенням, займаючи активну позицію щодо розвитку громадянського демократичного суспільства.

Бібліотеку заслужено називають «громадською вітальнею», адже тут гуртується спільнота, відбувається спілкування між людьми,  надається допомога тим, хто здобуває освіту чи шукає роботу,  хоче культурно відпочити. Важливими для публічних бібліотек є питання етнічної, культурної, мовної і релігійної різноманітності, культурного самовизначення та самобутності, а також соціальної інтеграції.

1. Бібліотеки Великобританії

Наприкінці XX ст. у країнах Європейського Союзу сформувалася системна альтернатива традиційній для Заходу політиці невтручання в культурній сфері. Основна ідея цієї альтернативи полягає у створенні сприятливого податкового режиму для культурних індустрій та усунення різних міждержавних бар’єрів на шляхах культурного обміну

У Великобританії налічується близько 40 тис. державних бібліотек.

Головні бібліотеки країни.

— Британська бібліотека в Лондоні;

— бібліотека Кембриджського університету;

— Бодліанська бібліотека в Оксфорді;

— Шотландська національна бібліотека в Единбурзі;

— Уельська національна бібліотека в м. Аберистуіті.

Існує близько 500 державних бібліотечних рад, що мають більше 40 тис. відділень і видають більше 400 млн. книг у рік. Все більшу популярність для віддалених районів здобуває доставка книг на спеціальних обладнаних автомобілях.

Англійська бібліотечна система, одна із найрозвиненіших у світі, дуже вплинула на бібліотеки всіх континентів, особливо в колишніх колоніях. Сучасному періоду бібліотечної історії в Англії передувало, однак, майже повне знищення середньовічної книжкової спадщини — результат акцій Олівера Кромвеля (1598-1658) і наступних рішень англійського парламенту. Збирачам книг удалося вберегти деякі матеріали, які згодом перекочували в національні бібліотеки. В 17 ст. Великобританія стала однієї із провідних світових держав, у країні виникло широке коло читачів, і в наступному столітті бібліотеки стали невід’ємною частиною культурного ландшафту країни. У наші дні англійці мають доступ практично до будь-якої книги, що перебуває на території країни, завдяки єдиній національній бібліотечній системі, що виникла одночасно з утворенням Британської бібліотеки (1973) [3, c. 13-14].

Абонемент Британської бібліотеки створений на базі чотирьох національних інститутів: бібліотеки Британського музею, Національної центральної бібліотеки, Національної абонементної бібліотеки науки й техніки й Британський національної бібліографії. У Великобританії до недавніх пор існували ще дві національні бібліотечні системи — Національна бібліотека Шотландії й Національна бібліотека Уельсу. Бібліотеки Оксфордського, Кембриджського, Лондонського й Единбургзького університетів є одними із кращих у світі.

Британська бібліотека (British Library) — національна бібліотека Великої Британії. Закон про її створення шляхом об’єднання бібліотеки Британського музею і ряду менш значущих колекцій було прийнято парламентом у 1972 році; нова будівля бібліотеки в Лондоні відкрилася 1 липня 1973 року. Одна з найбільших бібліотек світу (кількість одиниць зберігання перевищує 150 млн).

Британська бібліотека має три відділення:

• Британська бібліотека, корпус на Сент-Панкрас (St. Pancras). Тут, у новому корпусі, спорудженому в 1998 році знаходяться основні книжкові фонди.
• Газетна бібліотека в Лондоні (Newspaper Library in London (Colindale) абонує 50 000 газет і журналів з усього світу.
• Британська бібліотека в Бостон Спа (British Library in Boston Spa, Yorkshire), це філія бібліотечного обслуговування, що займається абонементом та обробляє замовлення читачів з інших міст Великої Британії і з-за кордону (4 млн замовлень на рік).

Загалом 150 млн одиниць зберігання, з них 14 млн книжок, 12 500 інкунабул (одна з найбільших збірок у світі), 920 000 назв журналів і газет, 58 млн патентів, 3 млн звукозаписів.

За рік британські бібліотеки відвідують приблизно 288 мільйонів осіб, але за останні 10 років кількість узятих на прочитання книг скоротилося на 34 відсотки. 2007 року у країні було закрито 40 бібліотек. Британський уряд наразі не планує радикального збільшення фінансування читалень ─ тож бібліотекарі мусять самі вигадувати способи приваблення відвідувачів.

У найближчих планах ─ еволюція бібліотек у бік родинних соціальних центрів. Деякі заклади уже почали змінювати правила. Наприклад, у одній з бібліотек північного району Лондона з жовтня дозволено розмовляти по мобільному телефону та приносити з собою їжу й напої.

Публічна бібліотека не стоїть осторонь громадського життя території, на якій знаходиться, слідкує, щоб її інтереси та інтереси культури взагалі були відображені у місцевих програмах розвитку регіону.

Значна увага приділяється налагодженню партнерських стосунків з представниками місцевого ділового співтовариства і організаціями, що займаються інформаційним обслуговуванням.

Бібліотека, як лакмусовий папірець, реагує на всі зміни у суспільстві. Так,  при найменших змінах економічного характеру у регіоні – як то  ліквідація чи перепрофілювання виробництва, відкриття нових підприємств, бібліотека активно включається і починає працювати у цьому напрямі: надає інформацію користувачам про можливу зайнятість, добирає літературу для перекваліфікації чи її підвищення. Тобто при втраті роботи або її отриманні людина приходить до публічної бібліотеки з переконанням, що тут їй у будь-якому випадку допоможуть [4, c. 9].

Мікроклімат публічної бібліотеки, її оформлення, наявність технічних засобів сприяють залученню сюди користувачів, виникненню у них бажання проводити тут свій вільний час. Надання бібліотекою у користування своїх приміщень для культурних заходів також позитивно позначається на її іміджі. Місцева спільнота об’єднується навколо бібліотеки, яка в умовах світової глобалізації підтримує інтерес до історії рідного краю, його традицій і звичаїв, родоводів його мешканців.

Проте стан бібліотек (і не лише публічних) визначається рядом факторів. Зокрема, це рівень заможності країни,  напрями розвитку економіки, система освіти та культурні цінності. Як результат цього – кожна країна має свою специфіку, тому всі зауваження і порівняння мусять бути дуже обережними.

Сполучене Королівство не має писаної конституції, послуговуючись прецедентним правом. Тому й немає всеохопного законодавчого акту, який би регулював галузь культури, хоча вже багато років (з середини ХІХ ст.) діють нормативні акти для багатьох окремих культурних секторів (музеїв, бібліотек, тощо).

Отже, окремої законодавчої бази для галузі культури не існує, але є цілий ряд спеціальних законів, які стосуються управління й фінансування цього специфічного сектора [4, c.10].

Серед інших законів варто згадати Закон про здоров’я й безпеку праці (The Health and Safety at Work Act, 1974), що стосується усіх робочих місць, включаючи театри, концертні зали, музеї, майстерні художників; цей закон врегульовує умови праці всіх найманих працівників. Є також кілька законів, що регулюють продаж творів мистецтва, наприклад – „Про продаж мистецьких виробів” (1979) та „Акт про порядок ведення торгівлі” (Trade Description’s Act), „Акт про захист споживача” (Consumer Protection Act) та „Акт про постачання товарів та надання послуг” (the Supply of Goods and Services Act).

У Великій Британії так званий «третій сектор» є добре розвиненим, з огляду на сприятливий правовий (передусім податковий) клімат. На 1990 рік в країні нараховувалося понад 170 тисяч неприбуткових організацій (НПО, британський юридичний термін для них — charіty, хоча явна меншість з-поміж них є власне благодійницькими організаціями у вузькому сенсі; термін charіty став означати будь-яку некомерційну організацію, що «служить суспільним цілям»).

Юридичний статус charіty має кожна третя державна школа і кожна друга недержавна, а також майже всі культурно-мистецькі організації (відомо, що комерційні культурні індустрії в Британії хоча й живуть собі непогано, але дуже поступаються розмірами американським і розташовані майже без винятку в Лондоні) [3, c. 18].

2. Бібліотеки Польщі

1 травня 2004 року Польща офіційно вступила до Європейського Союзу. Країна стала поруч з державами, які мають значно вищі економічні показники, рівень розвитку демократичних інститутів, зрілості громадянського суспільства (адже громадянське суспільство в ряді європейських країн будувалося протягом багатьох десятиліть і навіть століть).

Університетська бібліотека у Варшаві – це перша бібліотека в Польщі, яка вирішила змінити спосіб тлумачення публікацій ХІХ ст., розцінюючи їх як історичне зібрання. У фондах виокремлено ту частину фонду ХІХ ст., яка позначена топографічними сигнатурами, що використовувалися в бібліотеці Варшавського університету до 1929 р. Однак значна частина друкованих видань і надалі залишається з поточними сигнатурами поряд із сучасними об’єктами.

Книгозбірня ТПН охоплює публікації з багатьох галузей науки, з-поміж іншого – з польської та іноземної літератури, мовознавства (граматики, словники, мовознавчі праці), педагогіки, історії (в тому числі публікації джерел), філософії, політики, книгознавства, географії, статистики, економіки, медицини, точних і природничих наук, а також цивільної та військової інженерної справи. Переважно це праці, видані польською мовою, оригінальні або перекладені з іноземних мов; присутні також оригінальні видання праць французьких, німецьких і російських авторів та публікації іншими мовами, наприклад, литовською [1, c. 32].

У 2006 р. до університетської бібліотеки у Варшаві з ліквідованої варшавської бібліотеки Польської Академії Наук було переказано книгозбірню Варшавського Наукового товариства, яка налічувала кільканадцять тисяч томів, виданих головно у 1801–1918 рр. Серед них було багато публікацій, що стосувалися історії Варшавського університету та варшавіани взагалі.

Читачі використовують головно книги польською мовою (стійка тенденція протягом трьох місяців дослідження – більше 60 % замовлень), далі – російською (від кільканадцяти до більш як 20 %), німецькою, французькою і латиною. Цікавляться переважно історією, історією літератури, філологією, а також досить часто використовують медичну літературу (з історичної точки зору).

Національна бібліотека Польщі організувала конференцію «Бібліотеки були в Європі завжди». Ця тема стала початком акції «Тиждень бібліотек», у якій взяли участь практично всі бібліотечні установи країни. В рамках акції найчастіше проводилися дні відкритих дверей, розпродажі книг, конкурси для дітей та дорослих, виставки, лекції та зустрічі з літераторами. Багато з них присвячувалися таким питанням, як:

• місце Польщі (зокрема окремих її регіонів) та поляків в історії Європи;
• бібліотечне обслуговування в країнах Європи;
• знайомство читачів з бібліотечними фондами та Інтернет-ресурсами про Європейський Союз та його членів.

Проводилися і конкурси серед бібліотекарів з літературної творчості, публіцистики, живопису.

Акція «Тиждень бібліотек» відіграла величезне значення у популяризації послуг книгозбірень, їхніх багатих зібрань, а також у формуванні у свідомості поляків позитивного іміджу цих установ як партнерів, помічників місцевої спільноти і невід’ємної складової демократичного суспільства, без котрої неможливе повноцінне зростання економіки і національного добробуту [3, c. 27-28].

3. Бібліотеки Франції

Маючи більше 1000 публічних бібліотек і одні із кращих університетських і спеціалізованих бібліотек, Франція може похвалитися чудовою бібліотечною традицією. Діяльність французьких бібліотек, чия історія сходить до 7 ст., традиційно перебуває під сильним адміністративним і законодавчим контролем. Найважливішими книжковими зборами Франції є фонд Національної бібліотеки, основою якого послужили книжкові збори королів (перше з них — бібліотека Карла V, 1386).

У 1960-і роки французька система державної підтримки культури перетворилася із системи субсидій «високій» культурі на розгалужену, хоча й ієрархічно централізовану адміністративну мережу, яка підтримує дуже широкий спектр «культурної діяльності» — аби ця діяльність зміцнювала прекрасну будівлю французької національної культури «як усього способу життя».

Для цього було створено чималу законодавчу базу — зокрема, закони про підтримку творчих мистецьких проектів, про соціальний захист митців, про охорону національної культурної спадщини, про мистецьку освіту, про ціну на книжку й багато інших.

Сьогодні в країні особливу увагу звернено  на суттєве підвищення якості бібліотечних послуг. Це у першу чергу стосується тієї частини населення, яка знаходиться у зоні ризику соціального або цифрового виключення, зокрема, задоволення потреб інвалідів, підлітків, людей похилого віку, непрацездатних громадян і населення, що проживає у сільській місцевості. Продовжується наполеглива робота із залучення нових  користувачів, збільшення читацької активності [2, c. 4].

Всі управління надають фінансову допомогу відповідним галузям культури, а деякі ще й мають у своєму підпорядкуванні національні заклади культури — музеї (нині у Франції 34 національних музеї), театри, бібліотеки, архіви, мистецькі вищі навчальні заклади); однак майже жоден із цих закладів не фінансується державою стовідсотково.

Акцент робиться на віддаленого користувача, і саме публічна бібліотека стає центром доступу до цифрових ресурсів, надаючи можливість навчання роботи з ними. Так, європейські бібліотеки – це найбільш задіяні пункти публічного доступу до Інтернету.

Наразі в Європі широко розглядаються проблеми, пов’язані з інформаційним суспільством, питання створення єдиного інформаційного простору. Але працювати відокремлено і кожному «вигадувати велосипед» недоцільно й економічно невигідно. Тому було прийнято рішення про створення  єдиної Інтернет-бібліотеки на матеріалах публічних бібліотек європейських країн. У 2005 році лідери шести держав Євросоюзу – Франції, Німеччини, Італії, Польщі, Угорщини, Іспанії – підписали спільну заяву про об’єднання оцифрованих  документів публічних бібліотек в одну систему, яку, на їхню думку,  можна було б назвати «Єдиною цифровою бібліотекою» [2, c. 6].

Французький культуролог Марк-Олів’є Барюш вказуэ на чотири головних інструменти державної книжкової політики в умовах демократії та ринку:

• по-перше – утримання і розвиток мережі загальнодоступних бібліотек;
• по-друге – єдина система контрольованих (і теж доступних) цін на книжки;
• по-третє – заходи прямого фінансового втручання (держзамовлення, гранти видавцям і авторам тощо);
• по-четверте – пільгове оподаткування (чи то самого продажу книжок, чи то цілого ланцюжка операцій, пов’язаних із книговиданням та торгівлею).

Франція належить до тієї дуже нечисленної групи країн, де використовується механізм фіксованої ціни на книжку. Завдяки цьому та зниженим ставкам ПДВ (2% на газети й журнали, 5,5% на книжки та кіноквитки) французькі книжки є вдвічі-втричі дешевшими, ніж у скандинавських країнах чи Британії (хоч у Британії ПДВ на книжку складає 0%), і купують їх там помітно більше.

Національна бібліотека Франції  — найбагатше зібрання франкомовної літератури у світі й найбільша бібліотека Франції, заснована в 1368 році. Історично розташовувалася в Парижі на вулиці Рішельє (за Пале Роялем) в ансамблі споруд XVII століття, побудованих за проектом Мансара для кардинала Мазаріні та розширених після 1854 р. Нині цей ансамбль зберігає лише малу, проте найціннішу частину державної бібліотеки — Кабінет медалей та манускрипти. Основне бібліотечне сховище розташоване в 13-му окрузі, це чотири висотних вежі на лівому березі Сени, споруджені у формі розкритих книг; сховище носить ім’я Франсуа Міттерана. У БНФ працюють бл. 2700 чол., з них 2500 чол. — повний день.

У 1988 р. президент Франсуа Міттеран підтримав програму реформування бібліотеки, розроблену за сприяння радника президента Жака Атталі, за якою основні фонди переїхали до сучасних висотних будівель в XIII окрузі Парижа (арх. Домінік Перро). На той момент кількість друкованих книг у бібліотеці перевищувала 9 млн. З винаходом технології сканування книг Національна бібліотека однією з перших у світі оцифрувала найбільш цінні й важливі з естетичного й наукового погляду фонди, заснувавши електронну бібліотеку «Ґалліка» й розмістивши її для вільного доступу в інтернеті за адресою http://gallica.bnf.fr. На червень 2010 року кількість оцифрованих документів перевищувала 1 100 000.

Організацією Об’єднаних Націй (ЮНЕСКО) були ухвалені „Директиви можливих міжнародних дій щодо збереження бібліотечних матеріалів”. ІФЛА разом з ЮНЕСКО розробила документ „Планування заходів щодо забезпечення готовності до стихійного лиха, природних катастроф та ліквідації їх наслідків у бібліотеках та архівах”. У рамках цього проекту в багатьох країнах світу(Росія, Франція, Канада, Японія, Індія) були створені національні програми щодо забезпечення збереження бібліотечних фондів [3, c. 31].

Загальноєвропейські тенденції розвитку публічних бібліотек визначилися досить давно. Європа має певний досвід роботи за окремими проектами. Так, широкого резонансу набув проект «PULMAN», зокрема програма «Електронна Європа». Цей проект схвалили політики, керівники, працівники бібліотек із 36 європейських країн, включаючи країни – учасниці ЄС, країни-кандидати і держави, які готуються стати кандидатами.

Кінцевою метою таких проектів є: об’єднання зусиль європейських бібліотек для визначення стратегії розвитку у сфері цифрових технологій; створення єдиних стандартів послуг; розробка програм заходів, що передбачають розвиток і лобіювання нових видів послуг для населення.

Хто володіє інформацією, володіє світом – цей вислів найчастіше вживається, коли треба підкреслити значення бібліотеки у сучасному суспільстві. Це не просто фраза, а реальність, і багато інвесторів розуміють, що у бібліотеки вигідно вкладати гроші, такі витрати окупляться через деякий час сповна. Щоправда, головним інвестором виступає все-таки держава.

На сьогодні концепція культури, що розвивається у загальноєвропейському руслі, така: культура не повинна бути центричною, тобто обмеженою рамками одного етносу, вона має бути полікультурною – враховувати взаємозв’язок з багатьма іншими культурами. Саме таке бачення допоможе культурі, як окремої держави, так і Європи в цілому, не втратити своєї привабливості. Такий підхід сприятиме взаємозбагаченню різних культур і даватиме імпульс їхньому розвитку.

Кожна бібліотека має забезпечувати права людини на вільний доступ до інформації, якнайповніше і найефективніше задовольняти потреби користувачів, працювати відповідно до стандартів сучасної публічної бібліотеки.

Відповідно до Закону про децентралізацію державних інституцій, прийнятого 1983 року, на DRACs було покладено низку важливих функцій, які раніше здійснювало саме Міністерство:

• забезпечення координації Міністерства та органів місцевої (регіональної) влади;
• контроль за здійсненням основних засад та пріоритетів загальнонаціональної культурної політики в місцевих умовах;
• забезпечення цілісності регіональної культурної політики;
• розподілення виділених регіонові бюджетних фондів, фінансування місцевих культурних ініціатив, а також місцевих мистецьких навчальних закладів;
• консультативна, методологічна допомога місцевій владі у формулюванні власної культурної політики;
• проведення культурологічних, соціологічних досліджень та ін.

Окрім прямих дотацій мистецьким організаціям та надання грантів, DRACs також здійснюють закупівлю творів місцевих митців.

Фінансова допомога бібліотекам надається у трьох формах:

• доповнювальні гранти якісним культурно-мистецьким проектам, що їх подають неприбуткові організації (грант NEA надається за умови доповнюючого фінансування з недержавних джерел у співвідношенні 1:1);
• доповнювальні гранти культурним організаціям (мистецьким агентствам), регіонів чи окремих міст;
• гранти недоповнювального характеру окремим особливо талановитим митцям [2, c. 11-12].

4. Бібліотеки Іспанії

До 1910-х років іспанські бібліотеки обслуговували тільки наукове співтовариство. Ситуація змінилася з відкриттям перших публічних бібліотек у Мадриді й ряді міст Каталонії. Каталонська бібліотека в Барселоні була першої в країні, де книги видавалися додому  й існував зал відкритого доступу. Королівська й Національна бібліотеки, а також бібліотека Ескоріала мають у своєму розпорядженні значні збори інкунабул, рідких книг і рукописів, що свідчать про багату бібліотечну традицію країни.

Правове визначення головних аспектів державної культурної політики дається відповідними положеннями конституційних та адміністративних законів. Ці положення, одначе, не зібрані в одному спеціальному законі, вони складаються з маси конституційних та статутних положень, муніципальних нормативних актів, кількох спеціалізованих актів законодавства земель, що стосуються справ культури, а також деяких федеральних закони, як, наприклад:

• Акту про захист культурної спадщини Іспанії від її вивезення за кордон,
• Закону про авторське право,
• Закону про соціальний захист митців.

Високий рівень довіри до публічних бібліотек серед  населення та влади  характерний для Іспанії. Слід відзначити, що бібліотеки у цій країні мають значні напрацювання і багаторічний досвід та традиції. Те, що було «посіяно» у другій половині ХІХ ст. при створенні публічних бібліотек, дає сьогодні високі показники кількості користувачів – 60% серед дорослих і 80% серед дітей.  Це було, в першу чергу, досягнуто  багатолітніми напрацюваннями в одній зі складових діяльності  успішної  публічної бібліотеки – забезпечення можливості отримання освіти всім бажаючим протягом життя [3, c. 34-35].

Національна бібліотека Іспанії в місті Мадрид — найбільша й найважливіша бібліотека Іспанії, центральна книгозбірня публікації з Іспанії. Бібліотека була заснована в 1712 році. Її фонди складають 17 млн. одиниць зберігання. Бібліотека має філію в Алкала де Енарес.

Завдання публічної бібліотеки – проанонсувати такі програми, надати наявну інформацію потенційним учасникам, допомогти знайти альтернативні джерела інформації, звернути увагу користувачів на можливість навчатися за кордоном тощо.

Публічна бібліотека намагається закласти у свідомість громадян, владних структур, що надання освіти протягом життя всім бажаючим є прерогативою саме бібліотечних закладів [4, c. 10].

Висновки

Бібліотеки сьогодні — найбільш численна група установ культури. Бібліотекам характерна слабка матеріально-технічна оснащеність, значний відсоток будинків бібліотек має потребу в ремонті, газифікації, телефонізації.

Найважливішою проблемою, що прямо впливає на якісне виконання бібліотеками своїх конституційних обов’язків, є недостатня оновлюваність і неякісне комплектування їхніх фондів. У переважній більшості фондів бібліотек неукомплектовані, застаріли морально й фізично, не відповідають інформаційним потребам користувачів.

У Європі є широкий спектр різних типів бібліотек — публічних, приватних, університетських і ін., кожний з яких відрізняється унікальними особливостями й історією.

Більшість бібліотек пов’язані одна з одною у великі бібліотечні мережі, що дозволяють робити обмін інформацією. Ріст обсягу інформації й збільшення вартості сучасних технологій викликали потребу в нових видах співробітництва між бібліотеками. Більшість із них як і раніше є автономними одиницями, однак тепер їх уже можна розглядати як ланки розгалуженої національної або навіть міжнародної бібліотечної мережі. Така координація бібліотек забезпечує швидкий і, як правило, безкоштовний доступ читачів до інформації.

Список використаних джерел

1. Kołodziejska J. Przyszłość bibliotek polskich w Unii Europejskiej [Майбутнє польських бібліотек в Європейському Союзі] // Bibliotekarz. – 2004. – Nr. 7/8. – S. 5-10.
2. Библиотека Франции и национальная библиотечно-информационная сеть страны //Библиотечное дело и библиография: Экспресс-информ. М., 1992, вып. 5. — 16 с.
3. Бицюра Ю. та ін. Європейські студії: Метод. рек. для учителів інтегрованого курсу / Ю. Бицюра, О. Васильєва, Ю. Кома-ров та ін. – К., 2004.
4. Богза Н. Обласна бібліотека і міжнародні організації: спів-праця заради користувачів // Бібл. планета. – 2005. – № 3. – С. 9-10.
5. Вітенко В. Європейські стратегії розвитку культури: б-ки Німеччини // Професійне досьє бібліотекаря: Інформ.-метод. бюл. № 2 (13). – Тернопіль, 2005. – С. 23-28.